КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНДИЧЕНКО ГАННА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 903 “- 0040” – “- 0010” (477)

ЕТНОКУЛЬТУРНІ РЕКОНСТРУКЦІЇ РАННЬОПЕРВІСНОГО

СУСПІЛЬСТВА УКРАЇНИ (40 – 10 тис. років тому)

Спеціальність 07.00.05. – етнологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі археології та музеєзнавства

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Гладких Михайло Іванович,

професор кафедри археології та музеєзнавства

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук,

старший науковий співробітник

Сегеда Сергій Петрович

головний науковий співробітник

Українського етнологічного Центру

Інституту мистецтвознавства,

фольклористики та етнології імені

Максима Рильського НАН України

кандидат історичних наук,

Мандебура-Нога Олеся Святославівна,

молодший науковий співробітник

Інституту політичних і етнонаціональних

досліджень НАН України

Провідна установа: Інститут народознавства НАН України

Захист відбудеться 20 лютого 2006 р. о 10 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці

імені М. Максимовича Київського національного університету

імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розіслано 16 січня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент О. Г. Сокірко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена метою та завданням дослідження. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (34 с., 393 позицій). Загальний обсяг роботи – 215 с.

Вступ. Актуальність дослідження. Первісна історія – це початковий етап розвитку людства, без вивчення якого неможливе об’єктивне відтворення історичного процесу. Ранньопервісні колективи, які населяли територію України 40 – 10 тис. років тому, залишили численні пам’ятки матеріальної та духовної культури, які є унікальними за своїм значенням.

Незважаючи на значну джерельну базу з пізнього палеоліту України, нерозв’язаним залишається питання інтерпретації археологічних культур з точки зору історико-етнографічних спільностей та господарсько-культурних типів. Актуальність дослідження зумовлена сучасним рівнем інтерпретації наявних історичних джерел, коли методика інтерпретації та висновки залишаються не зовсім досконалими, що спонукає до подальшого пошуку в цьому напрямі.

Археологічні культури трактуються або як залишки господарсько-культурних типів, або як свідчення існування певних етнічних угруповань. Актуальність досліджуваної теми зумовлена відсутністю комплексних праць з питань етнокультурних реконструкцій в епоху пізнього палеоліту. В історичній науці обмаль теоретичних розробок, пов’язаних з відтворенням етнокультурних процесів первісних епох історії людства.

Зауважимо, що сьогодні, в умовах постання України як незалежної держави дослідження матеріальної та духовної культури населення України на різних етапах розвитку набуває особливої актуальності, що висуває перед етнологічною наукою ряд складних нерозв’язаних завдань. Складність відтворення етнокультурних процесів у первісну добу спричинена відсутністю реліктових суспільств на території України. За таких обставин залишки матеріальної і духовної культури, які зафіксовано в археологічних джерелах, є єдиною основою для етнічних реконструкцій. Сукупність археологічних джерел (знаряддя праці, поселення, житла, вогнища, витвори мистецтва), доповнена фауністичними залишками, які містять інформацію про господарську орієнтацію мешканців поселень, є вихідною базою даних в інтерпретаційній археології. Речові матеріали для вивчення ранньопервісного суспільства в Україні представлені пам’ятками західного, східного та південного регіону. Для пізньопалеолітичних пам’яток з території України характерна нерівномірність розміщення, оскільки більшість пам’яток цього періоду виявлено в межах Правобережної України. Проте матеріали конкретних археологічних культур дають змогу простежити формування перших протоетнічних угруповань у західному, південному та північному регіонах України.

Актуальність дослідження зумовлена також роллю і значенням суміжних наук – етнології та археології. Обидві науки мають справу з культурним виміром історичного процесу, впливаючи на національну свідомість новітнього українського суспільства через зацікавленість культурою минулого.

У роботі застосовано комплексний підхід до проблеми, що забезпечує єдність історико-археологічного дослідження. В полі зору етнографії є повсякденний спосіб життя спільноти людей, у якому сповна відображається предметно-практична діяльність людського колективу і через яку здійснюється соціально-економічна спорідненість та консолідація людських спільнот, утворення самоусвідомлених та самодетермінованих етнічних угруповань. Етнокультурні реконструкції передбачають використання широкого масиву джерел цілого комплексу наук для відтворення способу життя ранньопервісного населення, відомого за археологічними джерелами.

Подалання відокремленості археологічних та історичних досліджень, розробка теоретичних питань, пов’язаних з історичними реконструкціями ранньопервісних суспільств активізується з середини ХХ ст. Вихід у науковому пізнанні минулого на рівень інтерпретації став можливим саме завдяки комплексним археолого-етнографічним дослідженням.

Залучення для етнокультурних реконструкцій археологічних джерел з території України, дає змогу виявити реалізацію етнічної інформації, доповнену свідченнями етнографії. Останє є цінним для формульовання теоретичних засад вивчення етнічних процесів первісності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов’язана з розробкою теми “Історія формування і розвитку української держави”, затвердженою Радою історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (№ 01 БФ 046–01).

Об’єктом дослідження є етнокультурні процеси господарсько-культурної діяльності раннього первісного суспільства України, відбиті в матеріальній та духовній культурі населення.

Предметом дослідження є відмінності й варіанти господарсько-культурних типів мисливців-збирачів рівнинної території України, які в пізньопалеолітичний період представлені мисливцями на мамонта, мисливцями на північного оленя та мисливцями на бізона.

Господарсько-культурний тип включає такі складові: особливості господарства, знаряддя праці, специфічне для даного господарсько-культурного типу хатнє начиння, одяг, системи харчування, оздоблення жител. Зазначені складові матеріальної і духовної культури є втіленням у собі не тільки господарських, а й етнічних рис.

Мета та основні завдання роботи. Мета дослідження полягає в пошуку етнокультурних відмінностей первісних колективів, які населяли територію України за доби пізнього палеоліту. Ця мета реалізується шляхом виконання таких завдань:

- проаналізувати історію вивчення проблеми та джерельну базу дослідження з точки зору можливості залучення наявних теоретичних та практичних даних для етнокультурних реконструкцій ранньопервісного населення України, а також окреслити напрями дослідження;

- визначити археологічну культуру як системне поняття – компонент господарсько-культурного типу та історико-етнографічної спільності;

- на підставі археологічних та етнографічних джерел виявити побутові особливості існування пізньопалеолітичного населення в різних регіонах України і здійснити етнокультурні реконструкції ранньопервісних колективів, які населяли територію України упродовж 40 – 10 тис. років тому;

- розглянути співвідношення господарсько-культурних типів та історико-етнографічних спільностей у контексті етнокультурних реконструкцій.

Хронологічні межі роботи охоплюють відрізок 40 – 10 тис. років тому –час формування та динамічного розвитку моделей адаптації первісних мисливців-збирачів у добу пізнього палеоліту .

Географічні межі роботи охоплюють рівнинну територію України, яка включає в себе Середнє Подніпров’я, Волинь, Прикарпаття та степову зону Північного Причорномор’я, де виявлено археологічні пам’ятки досліджуваного часу.

Методологічною основою дослідження є принципи науковості, об’єктивності та історизму, структурно-системного підходу до джерельного матеріалу. Для вирішення поставлених у дисертації завдань використано методи: аналізу, синтезу, порівняльний, історико-типологічний, картографічний, проблемно-хронологічний та метод ретроспективних реконструкцій.

Наукова новизна дослідження полягає в постановці та розробці актуальної теми, яка не отримала всебічного висвітлення в історичній науці. Виходячи з концепції формування етносів через господарсько-культурний тип1 Чеснов Я.В. Об этнической характеристике хозяйственно-культурных типов // Этнос в доклассовом и раннеклассовом обществе. – М.: Наука, 1982.– С.109–124., та розглядаючи археологічну культуру в системі господарсько-культурних варіантів, автор уперше в історичній науці через опис побуту давніх суспільств, які жили на рівнинній території України, виділяє певні етнічні ознаки соціумів раннього первісного суспільства. У праці поглиблено поняття археологічної культури та її співвідношення з історико-етнографічною спільністю, продемонстровано пізнавальний потенціал понять “господарсько-культурний тип” та “історико-етнографічна спільність” у контексті етнокультурних реконструкцій ранньопервісної історії України. Вивчення господарсько-культурних відмінностей включає в себе два аспекти: господарсько-культурний та історико-етнографічний. На основі археологічних джерел та системного підходу виявляено риси етнічної специфіки в побуті, предметах матеріальної і духовної культури первісних мисливців на мамонтів, бізонів та північного оленя. В дисертації розглядаються господарсько-побутові аспекти пізньопалеолітичних пам’яток в яких можна простежити етнокультурні відмінності між ранньопервісними соціумами.

Практичне значення роботи. Запропоновано модель етнокультурних реконструкцій, яку можна використовувати у палеоетнологічних дослідженнях інших періодів історії первісного суспільства України.

Положення і висновки роботи можуть бути використані у дидактиці при підготовці та викладанні курсів з української етнології, археології, історії. Висновки дослідження є підґрунтям для створення історико-теоретичних та узагальнювальних праць із стародавньої історії України та первісної археології.

Апробацію результатів і основних положень дисертації здійснено у доповідях на шести наукових конференціях: “ІV Міжнародна археологічна конференція студентів і молодих вчених” (Київ, 1996), “V Міжнародна археологічна конференція студентів та молодих вчених” (Київ, 1997), “V Всеукраїнська наукова конференція Переяславська земля та її місце в розвитку української нації, державності й культури” (Переяслав-Хмельницький, 2001), “Український етнос у часі і просторі” (Київ, 2003); українсько-фінському симпозіумі “Cучасні напрями історико-етнологічних досліджень: тенденції та перспективи” (Київ, 2003). Основні результати дисертації обговорено на засіданні кафедри археології та музеєзнавства, і кафедри етнології та краєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, оприлюднено в шістьох авторських публікаціях.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі “Історіографічна та джерельна база дослідження” подано критично-аналітичний огляд радянської, вітчизняної та зарубіжної історіографії, а також охарактеризована джерельна база дослідження.

Дослідження, які стосуються історико-культурних реконструкцій, слід розглядати як у контексті радянської етнографічної та археологічної науки, так і в контексті праць, створених українськими вченими в період незалежності України.

Проблема відтворення економічного й соціального устрою первісного населення вивчається дослідниками тривалий час. Зокрема, господарську орієнтацію мешканців низки поселень досліджували С.М.Замятнін22 Замятнин С.Н. Некоторые вопросы изучения хозяйства в эпоху палеолита Проблемы истории первобытного общества. // ТИЭ АН СССР. – М-Л.: Изд-во АН СССР, 1960. – Т. 54. – С. 80–108. та О.М.Рогачов33 Рогачев А.Н. Значение и роль социальной среды в развитии культуры первобытного общества // Природа и развитие первобытного общества. – М., 1969. – С. 181–196; Рогачев А.Н. Основные итоги и задачи изучения палеолита Русской равнины // Краткие сообщения институту истории CCСР. – 1962. –Вып. 92. – С. 3–11; Рогачев А.Н. Палеолитические жилища и поселения // Материалы и исследования по археологии СССР. – 1970.– № 166. – С. 64–77.. Вчені простежили еволюцію полювання на підставі дослідження складу мисливської здобичі (від великих тварин у пізньому палеоліті до невеликих у мезоліті) та встановили значення продуктів збиральництва для життєзабезпечення первісних громад. С.М.Замятнін наголошував на появі в пізньому палеоліті місцевих відмінностей у рамках трьох великих зон – європейської прильодовикової, середземноморсько-африканської та сибірської44 Замятнин С.Н. О возникновении локальных различий в культуре палеолитического периода // Труды института этнографии. – 1951. – Т. XVI.– С. 89–152. . За матеріалами Костьонківсько-Борщівського палеолітичного регіону О.М.Рогачов почав виокремлювати окремі культури пізнього палеоліту55 Рогачов А.Н. Многослойные стоянки Костенковско-Борщевского района на Дону и проблема развития культуры в эпоху верхнего палеолита на Русской равнин // Материалы и исследования по археологии СССР. – 1957.– № 59. – С. 9–134.. Цінними для розвитку теоретичних питань історичної інтерпретації та етнокультурних реконструкцій були положення В.А.Городцова та О.М.Рогачова, які вперше в археологічній науці обґрунтували тезу, що за різноманіттям культур слід вбачати прояв етнічних відмінностей66 Городцов В.А. Археология. – Т.1.: Каменный период. – М.; Л.: Гос. Изд-во, 1923.–397 с; Рогачов А.Н. Многослойные стоянки Костенковско-Борщевского района на Дону и проблема развития культуры в эпоху верхнего палеолита на Русской Равнине. – С. 12–20.. П.П.Єфименко обґрунтував положення про етапи розвитку пізнього палеоліту. Основою розмаїття культур, на думку вченого, є господарські відмінності, а матеріальна культура і вид господарської діяльності залежать від природних умов77 Ефименко П.П. Первобытное общество. Очерки теории по истории палеолитического времени. – Изд. 3-е. – К.: Изд-во АН УССР, 1953. – 664 с.. Фактично археологічну культуру П.П.Єфименко ототожнив із ГКТ більш пізньої історіографії.

Дослідження господарського укладу населення є невід’ємною складовою етнокультурних реконструкцій. У 1960-1980-х рр. формується джерельна база реконструкції господарської діяльності первісних колективів. Центральними стають питання палеоекономічного моделювання (С.Бібіков, І.Підоплічко88 Бибиков С.Н. Некоторые аспекты палеоэкономического моделирования палеолита // Советская археология. – 1969.– № 4.– С. 5–22; Пидопличко И.Г. Позднепалеолитические жилища из костей мамонта на Украине. – К.: Наукова думка, 1969. – 164 с. ). Завдяки експедиційній та науковій діяльності учених були отримані перші статистико-демографічні дані з пізньопалеолітичних поселень, вирахувані середні норми утилізованого м’яса тварин – об’єктів полювання, проведені реконструкції жител з кісток мамонта, розроблено концепцію палеоекономічної кризи як результат господарської діяльності первісної людини в природному оточенні, що зазнає змін. Суттєву роль для господарсько-побутових та соціально-економічних реконструкцій мало введення в науковий обіг археологічної науки поняття “господарсько- побутовий комплекс” (І.Шовкопляс).

Подальші дослідження, пов’язані з інтерпретаційною археологією, перебували в центрі уваги С.В.Смірнова, В.П.Савіча, В.Н.Станко, О.О.Кротової, М.І.Гладких. В узагальнюючих праць Л.Л.Залізняка ґрунтовно розглянуто моделі мисливської адаптації ранньопервісного населення України.

Наступний етап досліджень у питаннях комплексних реконструкцій пов’язаний з розробкою концепцій господарсько-культурного типу та історико-етнографічної спільності.

Серед сучасних західних наукових розробок у галузі етнокультурних інтерпретацій виділяються наукові підходи англомовної наукової традиції, яка представлена науковим напрямком, відомим під назвою “етноархеологія” (Л.Бінфорд, Д.Кларк, М.Фейгон, К.Ренфрю, П.Уотсон тощо). “Етноархеологи” акцентують увагу на одному з аспектів етнокультурних реконструкцій – використанні етнографічних джерел для відтворення історичного процесу минулого. Англо-американська наукова школа мету етноархеологічних досліджень вбачає у реконструкції культурної історії, способу життя первісних колективів, науковому описі культурних процесів та вивченні питань ресурсозабезпечення ранньопервісних колективів. Завдяки працям “етноархеологів” були проведені ґрунтовні аналізи територій експлуатації та створено концепцію адаптації людини до конкретного природного та соціального середовища.

Питання етнокультурних реконструкцій частково висвітлювалися в названих наукових напрямах. Спеціального дослідження на цю тему проведено не було.

Джерельну базу дослідження склали: археологічні матеріали рівнинної території України, етнографічні зарубіжні та вітчизняні матеріали, дані палеогеографії, палеоботаніки, палеоекономіки.

Вихідними в роботі є археологічні джерела (результати розкопок археологічних пам’яток), які узагальнено в працях радянських та українських археологів.

Для реконструкції способу життя первісних колективів використано етнографічні дослідження реліктових суспільств в поєднанні з етнокультурними концепціями західної школи, відомої під назвою “етноархеологія”.

Ще одним джерелом при вивченні теми стали фольклорні матеріали, які відтворюють життєвий досвід людських колективів, світоглядні уявлення, психологію, історію, естетичні та етичні ідеали народу, що становить невід’ємний компонент етнокультурних реконструкцій.

Загальнотеоретичні концепції історії первісного суспільства, які знайшли своє відображення в колективних монографіях та збірниках наукових праць, забезпечили необхідні передумови для дослідження конкретної історії первісних угруповань, які населяли територію сучасної України.

У другому розділі “Речові культурні комплекси в системі культури” аналізується поняття культури та його значення для археології, простежується співвідношення археологічної культури та етнічної спільності, розглядаються критерії господарсько-культурних типів та історико-етнографічних спільностей у пізньому палеоліті.

Поняття “археологічна культура” є важливим при здійсненні етнокультурних реконструкцій, оскільки відображає такі історико-соціальні феномени, як господарсько-культурні типи та історико-етнографічні спільності. В цьому плані проблема атрибуції археологічних пам’яток з етносами та їх культурами стає визначальною в археологічній науці. В епоху первісного ладу вже існували етнічні спільності різного порядку у вигляді племен або групи споріднених племен. Найбільш адекватним для пізньопалеолітичних угруповань є застосування терміна “протоетнос”, який означає, що етнос знаходився в процесі формування та динамічного розвитку. У первісних колективах етнос був одним із засобів прояву та оформлення локальної культури, завдяки чому могли виявлятися адаптивно-адаптуючі механізми. Протоетнічні угруповання пізнього палеоліту принципово відрізнялися від сучасних, оскільки етнічні традиції виявлялися через господарсько-культурний тип. Адаптаційні процеси в пізньому палеоліті відбувалися через господарську стратегію первісних колективів, їх побутову діяльність, а також первісну творчість.

Археологічні матеріали у зв’язку з проблемами етнічної атрибуції можуть використовуватися остільки, оскільки відображена в них традиційно-побутова культура може бути визначена як вичленування етнічних ознак і властивостей. Основними етнічними ознаками є наступні: мова, антопологічні риси, спільність походження або спільність історичних доль людських колективів, єдність території, господарсько-побутові відмінності, самосвідомість. Їх виникнення та розвиток пов’язуються з соціально-економічною структурою суспільства, а це свідчить про те, що ознаки етносу та чинники, котрі суттєво впливають на етногенетичні процеси, слід вивчати у динаміці.

Основою культури будь-якого народу є мова. Очевидно, що в пізньому палеоліті існувала ностратична мовна спільність, яка, за висновками лінгвістів, включає в себе ряд мовних сімей і мов Євразії та Африки. Проте, ностратична мовна спільність у пізньому палеоліті є занадто широкою категорією, щоб бути використаною в етнокультурних реконструкціях пізнього палеоліту.

Антропологічних решток доби пізнього палеоліту залишилося вкрай мало і їх використання обмежене.

Територія (для праетносів – ландшафтна зона) є необхідною умовою формування етнічної спільності, оскільки передбачає спілкування людей, які на ній проживають і є основою для розвитку економічних, мовних та культурних зв’язків.

Вихідними для етнокультурних реконструкцій протоетносів означеного періоду є господарсько-побутові відмінності, які є найбільш доступними для дослідника. Господарсько-побутові відмінності фіксуються в способах життя первісних колективів.

Самосвідомість за пізньопалеолітичної доби виступає як чинник групової консолідації через кровну та соціальну спорідненість. Самосвідомість тісно пов’язана з соціальним середовищем, уявленням про спільне походження (від єдиного предка). Слід зазначити, що первісні протоетнічні утворення могли ще не усвідомлюватися їх носіями повною мірою як такі. Проте наявність останніх певним чином впливала на стереотипи поведінки людей, які у відповідних ситуаціях неусвідомлено чинили саме так, а не по-іншому.

Господарсько-культурні варіанти є сукупністю археологічних культур. Сучасні археологи господарсько-культурні типи розглядають як моделі адаптації до навколишнього середовища, які, головним чином, залежали від рівня розвитку первісних колективів та природного оточення. Кожен людський колектив взаємодіяв з конкретним ландшафтним оточенням і міг мати різну господарську спеціалізацію, що призводило до появи в кожному районі місцевої специфіки в матеріальній та духовній культурі. З цієї точки зору правомірним є виділення підтипів нижчого таксономічного рангу. Археологічна культура може розглядатися крізь призму господарсько-культурних варіантів, які в пізньопалеолітичну добу на території рівнинної України представлені трьома варіантами: мисливці на мамонта, мисливці на бізона та мисливці на північного оленя.

У третьому розділі “Етнічні аспекти господарсько-культурних варіантів у пізньому палеоліті України” здійснено реконструкцію природного середовища первісної людини, а також проведено етнокультурні реконструкції давніх протоетнічних угруповань рівнинної території України. На археологічних та етнографічних матеріалах розглянуто вплив господарсько-культурного типу на історико-етнографічну спільність.

Невід’ємним компонентом існування первісної людини було природне середовище. Привертає увагу суттєве переважання одного виду над іншими в складі фауністичного матеріалу поселень, що свідчить про існування спеціалізованого мисливства.

У первісних колективах мисливців на мамонта, бізона і північного оленя вдалося простежити особливості розвитку матеріальної і духовної культури, притаманні виключно даним громадам. Поселення мисливців на мамонтів вирізняються складною планіграфією. Розвиток структури поселень характеризується еволюцією господарсько-побутових комплексів від нерозчленованого поселення до відокремлення господарсько-побутового комплексу. Центром господарсько-побутового комплексу було житло, виготовлене з кісток мамонтів, навколо якого розміщувалися зовнішні вогнища, ями-сховища, призначені для зберігання м’яса та кісток, дренування поверхні, ями виробничого призначення, виробничі центри. Сезонні поселення мали спрощену структуру планування. Первісні мисливці на мамонтів володіли складною технікою житлобудування. Етнічні риси в оформленні та конструкції жител можна побачити на прикладі четвертого межиріцького житла. В його забудові використане симетричне та ритмічне розташування групи кісток. Кістки мамонтів в зовнішній обкладці утворюють об’ємно-архітектурний орнамент.

Спеціалізоване мисливство зумовило появу специфічної мисливської зброї – крупних наконечників списів, виготовлених з бивня мамонта. Для полювання, перевезення вантажів та охорони поселень, можливо, залучалися собаки. Глухий хутряний одяг, елементи якого можна побачити на пізньопалеолітичних статуетках, шили за допомогою голок, проколок та наперстків. У великій кількості на поселеннях знаходять бурштинові прикраси. Обрядовість носіїв даного господарсько-культурного типу була пов’язана з культом жінки-прародительки. На поселеннях мисливців на мамонтів знаходять чимало жіночих статуеток, виготовлених з бивня мамонта.

Мисливці Півдня полювали, головним чином, на бізона. В південно-східній частині України полювання на бізона доповнювалося полюванням на коня. Характерною рисою цього господарсько-культурного варіанта є існування поселень двох типів: складної планіграфії (Анетівка ІІ, Амвросіївка) та таких, які вирізняються спрощеною забудовою. На поселеннях зі складною планіграфічною структурою простежуються спеціалізовані ділянки для виготовлення мисливського спорядження та знарядь праці, білування здобичі, місця культового призначення. Житла, очевидно, були легкої конструкції, конусоподібної форми, які зверху мали покриття зі шкір бізонів. Первісні мисливці на бізонів використовували в полюванні списи з кістяними (Амвросіївка) або роговими (Анетівка ІІ) наконечниками, довжина яких досягала 20 см. З розвитком мисливської техніки пов’язаний і високий відсоток мікролітів. Для зберігання м’яса могли застосовувати метод сушіння. Особливо високого розвитку досягли мисливці на бізонів в обробці кістки, з якої виготовляли знаряддя праці. Світоглядні орієнтації мешканців поселення були пов’язані з культом бізона.

Носії господарсько-культурного типу на північного оленя, які населяли територію Подністров’я та Волині, будували житла легких конструкцій, округлої чи овальної форми, а також куріньоподібні. В центрі житла розміщувалося вогнище. Виробничі центри розташовувалися поза житлом. Складовою поселень були зовнішні вогнища. Житла вкривалися шкурами північних оленів. Значну роль у господарській діяльності мало збиральництво. На поселеннях в значній кількості виявлені морські та річкові черепашки, пести-терочники, відбійники, велики видовжені ножі, мотикоподібні знаряддя. Знаряддя праці та мисливську зброю виготовляли з рогів північного оленя. Одяг, скоріш за все, шився з оленячих шкір і був глухим за кроєм. Для виготовлення предметів мистецтва застосовувався ріг північного оленя, ікла мамонтів, мергель. В обрядових діях використовувалися музичні інструменти (сопілки та ранньопервісні флейти).

Господарсько-культурний тип несе в собі етнічне навантаження, що простежується в матеріальній культурі ранньопервісних соціумів. Навколишнє середовище зумовлювало господарську діяльність населення. Так, наявність крем’яної сировини суттєво впливала на географію розселення пізньопалеолітичної людини. Картографування пам’яток цього періоду показує концентрацію значної кількості пам’яток в районах, багатих на поклади сировини: Кримський регіон, Новгород-Сіверський район, Середнє Подністров’я. Часто стоянки розміщувалися в районах із вдалим рельєфом. Пам’ятки південної зони мисливців на бізона вказують, що первісні колективи цього регіону оселялися в місцях з добре вираженою розчленованістю рельєфу, що значно полегшувало загоне полювання (Амвросіївка, Анетівка ІІ, Велика Аккаржа). Пізньопалеолітичні пам’ятки мисливців на мамонта розташовувалися в долинах річок з широкими заплавами (Мізин, Межиріч, Гінці, Кирилівська).

Розвиток первісних колективів проходив переважно за часів холодного клімату. За таких природних умов мисливці на мамонта не могли мешкати поза утеплених жител. Такі житла, виготовлені з кісток мамонта, виявлено на поселеннях Середнього Подніпров’я: Мізин, Межиріч, Добранічівка тощо. На поселеннях Південного регіону України знайдено залишки легких наземних жител каркасного типу. Такі житла, ймовірно, вкривалися шкурами бізонів. Поселення цього регіону тяжіють до складної планіграфічної структури (Амвросіївка, Анетівка ІІ, Велика Аккаржа). Поселення Муралівка, Сагайдак, Ями мали спрощену структуру.

Полювання на тварин, які населяли Південний та Північний регіони України, потребувало різних прийомів та навичок. Носії господарсько-культурного типу мисливців на бізона для полювання використовували штучні загони або природні урвища. Розташування більшості пізньопалеолітичних поселень мисливців на мамонта поблизу водних джерел дає підстави вважати, що первісні колективи могли добувати цей вид тварин, заганяючи їх в болото або на тонкий лід. Поселення пізньопалеолітичних мисливців на північного оленя розташовані, головним чином, поблизу води, що значно полегшувало колективне полювання на оленів.

Господарська-культурна належність населення простежується в матеріалах інвентарю, пов’язаного зі специфічними видами діяльності населення.

Матеріали поселень Подністров’я (Молодове V, Кормань ІV) свідчать про значну роль збиральництва в регіоні, на що вказують пести-терочники, виявлені у великій кількості. Проявом господарської спеціалізації є великий відсоток мікроінвентаря на поселеннях степової зони. Характерною рисою пізньопалеолітичної техніки в Західному регіоні України є використання м’яких порід каменю, придатного для шліфування та свердління.

Господарська спеціалізація первісних колективів проявлялася у виробництві одягу та взуття. За етнографічними даними, ескімоси використовували глухий хутряний одяг в два шари з капюшоном. Такий одяг носили і мешканці прильодовикової зони, на що вказують зображення подібного одягу на пізньопалеолітичних статуетках з бивня мамонта, які походять з території Сибіру (Мальта та Буреть).

Витвори мистецтва несуть подвійну функцію: з одного боку, вони тісно пов’зані з етнічною свідомістю людей, а з другого, – відбивають специфіку господарського укладу, що, в свою чергу, вимагає при історичних інтерпретаціях враховувати матеріал, з якого вони були вироблені. Зокрема, на поселенні Мізин виявлено серію підвісок-медальйонів, виготовлених з бивнів мамонта. Такі підвіски співставляються дослідниками з підвісками з атрофованих іклів оленя, які застосовувалися як мисливські амулети. Привертає увагу те, що мешканці Мізинського поселення виготовляли амулети саме з бивня мамонта, а не з наявних іклів оленя. Очевидно, що мамонт відігравав виняткову роль у господарській стратегії населення стоянки. В Північних регіонах для виготовлення витворів мистецтва широко використовувався бивень мамонта. В Південному регіоні значного розвитку набули графіко-геометричні композиції, якими прикрашалися речі повсякденного побуту.

Відповідно до господарської спеціалізації носіїв конкретних господарсько-культурних типів, у пізньому палеоліті простежуються відмінності в споживанні, способах зберігання та обробки їжі, домінуванні чи відсутності рослинного компонента тощо. На території Прикарпаття та Подністров’я значна роль у господарській стратегії належала збиральництву (пести-терочники з поселень Молодове І, V). У північних регіонах роль рослинної їжі була значно меншою, що зумовлене небагатою рослинністю в прильодовикових степах. Мисливці на мамона зберігали м’ясо в спеціально призначених для цього місцях – ямах-сховищах. Мешканці Півдня могли застосовувати для зберігання м’яса метод сушіння або в’ялення.

На прикладі пізньопалеолітичних поселень України в межах єдиного регіону простежується існування археологічних культур з однаковим типом господарства, що свідчить про етнічну специфіку цих людських колективів. Під дією цілої низки факторів (природного, функціонального, соціального тощо), господарсько-культурний тип набував етнічних рис, відбувалася його етнізація.

В результаті проведеного дослідження автор дійшла висновків, які виносяться на захист:

Виявлено, що теоретичні аспекти історичних реконструкцій передбачають дослідження двох комплексів питань: господарсько-побутового та історико-етнографічного. Ґрунтовно дослідженою в історичній науці є господарсько-побутова діяльність первісної людини. Лише в деяких дослідженнях висвітлювалися окремі аспекти проблеми, пов’язаної з історико-етнографічними інтерпретаціями. Дослідження історико-етнографічного аспекту господарсько-культурних типів дає змогу ґрунтовніше висвітлити історичні процеси ранньопервісного періоду людства, реконструювати побут і спосіб життя населення та визначити міру етнічного навантаження культурних відмінностей.

Запропоновано здійснювати інтерпретацію археологічної культури через такі інтерпретаційні категорії, як господарсько-культурний тип та історико-етнографічна спільність. Визначено, що археологічна культура несе в собі як етнічне, так і господарське навантаження. Археологічна культура є науково-дослідницькою категорією аналізу матеріальної культури давнього суспільства. На інтерпретаційному рівні в окремих рисах археологічної культури можна вбачати елементи як ГКТ так і ІЄС.

У способах життя носіїв господарсько-культурних типів, або моделей адаптації первісних мисливців на мамонта, бізона та північного оленя простежені такі особливості розвитку матеріальної культури, котрі можуть бути визначені як палеоетнічні в організації поселень, жител, побуті, одязі, орнаменті, світогляді. Спосіб життя ранньопервіних колективів, фіксується в археологічних джерелах.

Побутові особливості пізньопалеолітичного населення в різних регіонах України обумовлювалися специфікою адаптивного пристосування до окремих екологічних регіонів. Для мисливців на мамонта властиві стаціонарні житла з використанням кісток мамонтів як будівельного матеріалу, розвинена структура господарсько-побутового комплексу, чіткі риси світоглядного матріархату.

Для мисливців на бізона та коня властиві сезонні поселення з житлами легкої конструкції, як правило, відсутність чіткого планування господарсько-побутового комплексу. Елементи світогляду вивченні недостатньо, культовий центр, пов’язаний з поклонінням бізону зафіксований на поселенні Анетівка ІІ.

Мисливці на північного оленя на етапі розвиненого пізнього палеоліту мали чумоподібні і куріньоподібні житла з використанням кісток та рогів північного оленя.

В усіх трьох ГКТ простежуються особливості виробничого та побутового інвентарю.

З’ясовано, що господарсько-культурний тип безпосередньо впливає на історико-етнографічну спільність, що знаходить своє відображення в усіх сферах матеріальної і духовної культури ранньопервісних колективів України.

Господарсько-культурні особливості матеріальної культури несуть почасті етнокультурне навантаження, що простежується в традиціях домобудівництва, особливостях крою та матеріалу одягу, стилістичних особливостей мистецтва, традиції виготовлення окремих типів знарядь.

Публікації, що відображають основні положення дисертації:

1. Культурні комплекси ранньопервісного населення України (пізній палеоліт України) // Наукові записки з української історії: Зб. наук. ст. – Переяслав-Хмельницький, 2003.– Вип. 14.– С. 10–16.

2. Етнокультурна диференціація первісного населення (за матеріалами території України) // Етнічна історія народів Європи: Зб. наук. пр. – К.: Стилос, 1999.– С. 106–109.

3. Correlation between economic-cultural types and historic-ethnographic communities in the context of ethnoarchaeology // Етнічна історія народів Європи: Зб. наук. пр. – К.: УНІСЕРВ, 2003. – Вип. 14. – С. 101–106.

Публікації, що додатково відображають результати дисертаційного дослідження:

4. Етноархеологія: перспективи розвитку // Vita Antiqua. – 2003. – № 6/7.– С. 13–19.

5. Реконструкции истории первобытного общества // Тези доповідей V Міжнародної конференції студентів та молодих вчених. – К.: Видавничо-поліграфічний центр Київський університет. – 1997.– С. 62–64.

6. Етноархеологія палеоліту // Матеріали ІV Міжнародної археологічної конференції студентів і молодих вчених. – К.: Соборна Україна.– 1996.– С. 88 –89.

АНОТАЦІЯ

Індиченко Г.В. Етнокультурні реконструкції ранньопервісного суспільства України (40 – 10 тис. років тому). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.05 – Етнологія.

Київський національний університет імені Тараса Шевченко, Київ, 2006.

Дисертація присвячена питанню етнокультурних реконструкцій ранньопервісних суспільств України. Етнокультурні реконcтрукції проводяться на основі археологічних джерел, які доповнюються етнографічними даними.

У дисертації запропоновано новий підхід до розуміння археологічної культури як комплексного поняття, яке є складовою господарсько-культурного типу та історико-етнографічної спільності.

В роботі відтворюються етнічні риси людських колективів рівнинної території України на межі 40 – 10 тис. років тому. На основі археологічних джерел та комплексного підходу в способі життя первісних мисливців на мамонта, північного оленя та бізона виявлені етнічні аспекти матеріальної та духовної культури даних колективів, які визначаються як палеоетнологічні. Такі специфічні риси відображаються в структурі поселень, облаштуванні жител, мисливських прийомах та навичках, способах обробки каменю, окремих видах крем’яних та кістяних виробів, характері пам’яток мистецтва, крою одягу та взуття, системах харчування. Пропонуються моделі реконструкції ранньопервісних угруповань мисливців на мамонта, бізона, північного оленя.

В контексті етнокультурних реконструкцій розглядається співвідношення господарсько-культурних типів та історико-етнографічних спільностей.

Ключові слова: культура, етнологія, етноархеологія, археологічне джерело, реконструкція, господарсько-культурний тип, історико-етнографічна спільність.

ANNOTATION

Indychenko H.V. Ethnocultural reconstructions early primitive society of Ukraine ( 40 – 10 BC). – Manuscript.

The thesis for obtaining degree of the candidate of historic sciences, speciality 07.00.05 – Ethnology.

Taras Shevchenko National University of Kyiv, 2006.

The thesis is devoted to the question of ethnocultural reconstructions of early primitive communities of Ukraine. Ethnocultural reconstructions are carried out on the archaeological sources.

A new direction in understanding of archaeological culture as a complex notion, which is a component of economic-cultural type and historic-ethnographic community is proposed.

The work characterises ethnic lines of human communities on Plain territory of Ukraine within the limits of 40–10 BC. There is established that in the way of life of Upper Paleolithic mammoth, reindeer and bison hunters one can observe the ethnic peculiarities. Such peculiarities are reflected in the structure of settelments, house interiors, hunting methods and skills, methods of processing the stone, certain types of flint and bone wares, works of art, cut of the clothes and foot-wear, systems of nutrition. The reconstruction models of the early etnoth communities of mammoth, reindeer and bison hunters are proposed.

According to physical and geographical division into the districts, there are two zones in the Ukrainian Upper Palaeolithic: Northern (pre-ice) and Southern. The climatic conditions, landscape and fauna of the two zones differ significantly. Consequently, the economic specialisation differed too. In the Northern zone people hunted the mammoth, raindeer and other forest-tundra animals; in the Southern zone they hunted the bison, horses, saiga and other steppe animals. Within these zones there exist large ethnocultural regions – the Middle Dnieper Region (Seredniodniprovska) and Subcarpathian-Volynian Region.

The formation of historic-ethnographic communities depend, in the greater measure, on character of interaction of cultures, which entered into it, and also ethnoginatical consolidation of population.

Proceeding from archaeological sources, on a basis of multidisciplinary approach it is possible to carry out reconstruction old protoethnoses on the territory of Ukraine. Economic-cultural and historic-ethnographic roots of representatives of certain archaeological cultures are reflected in the categories of material culture of the Upper Palaeolithic artefacts (homes and dwellings, instruments and tools, works of art, etc.). The Upper Palaeolithic dwellings of mammoth hunters were situated in valleys of the rivers with large water-meadows (Mizyn, Mezhyrich, Gintsi, Kyrylivska). The artefacts of the Southern zone, bison hunters dwellings, prove that the primitive inhabitants of this region settled down in the places with clearly shaped outlines of the relief, which considerably eased baying the animals (Anetivka II, Amvrosiivka, Velyka Akkarja, etc.).

The hunters on reindeer of west of Ukraine preferred to settle nearby of water sources, that was connected to features of a hunt on this kind. Mammoth hunters built warm houses. Numerous houses of such type were found on the sites of dwellings in the middle part of the Dnieper river – Mizyn, Mezhyrich, Dobranichivka, etc. To built houses, they used mammoth bones and horns of reindeer. Those houses looked rather like northern yarangas. The remains of light framework houses were discovered at the sites of dwellings in the Southern part of Ukraine. Apparently, these types of houses were covered by the bison skins. A complex planigraphic structure was traced in Amvrosiivka, Anetivka II and Velyka Akkarja dwellings. Bison hunters used spears with bone (Amvrosiivka) or horn (Anetivka II) points. In the dwellings of the Middle Dnieper region there were found bone points of spears, used by mammoth hunters. A great number of pestle grind-stones found in the Dniester region testify to the importance of gathering there. The specific feature of the Upper Palaeolithic technique in the West of Ukraine is the use soft types of stone, processed by cutting, polishing and boring. The traces of flint microtools in the dwellings of the steppe region revealed the specific features of economic specialisation.

Economic specialisation of primitive communities in some way influenced clothes and foot-wear production. According to ethnographic data, the Eskimos wear two layers of fur clothings without fastening with a hood. The inhabitants of sub-ice zone used the same type of clothes, which can be seen in the representation of similar clothes in a series of Palaeolithic statuettes made of mammoth tusk. Clothe fasteners made of mammoth tusk were found on the territory of Mizyn dwelling. They consisted of small rounded sticks with spherical buildings and linking elements between them. Bison hunters did not need such warm clothes.

The rituals of northern regions are connected with the cult of woman, while in the southern zone there was the cult of animal (bison).

One of the characteristic features of primitive ethnic communities, in comparison with ethnoses of later periods, is its less discrete character, its heterogeneity, instability, established self-awareness, connected with blood-related, economic and spiritual relations. We could assume that these characteristics were typical of primitive ethnoses of the Upper Palaeolithic period.

The correlation between economic-cultural types and historic-ethnographic communities in the context of ethnocultural reconstructions is proposed to view.

The features of material and spiritual culture of primitive communities of Ukraine carry in themselves both economic, and ethnic features, that allows to consider these collectives as the first forms of ethnic formations.

Key words: culture, ethnology, ethnoarchaeology, archaeological source, reconstruction, economic-cultural type, historic-ethnographic community.

АННОТАЦИЯ

Индыченко А.В. Этнокультурные реконструкции раннепервобытного общества Украины (40 – 10 тыс. лет назад). – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.05 – Этнология.

Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2006.

Диссертация посвящена вопросу этнокультурных реконструкций раннепервобытных обществ Украины.

В диссертации предложен новый подход в понимании археологической культуры как комплексного понятия, которое является компонентом хозяйственно-культурного типа и историко-этнографической общности.

В работе восстанавливаются этнические черты позднепалеолитических коллективов равнинной территории Украины