МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ДИЗАЙНУ

ІГНАТЬЄВА ІРИНА АНАТОЛІЇВНА

УДК 658.012.32

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СТРАТЕГІЧНОГО

УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

Спеціальність 08.06.01 – економіка, організація і управління підприємствами

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті технологій та дизайну Міністерства освіти і науки України

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор

Мартиненко Микола Мефодійович

Київський економічний інститут менеджменту,

проректор з інновацій

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Панченко Євгеній Григорович

Київський національний економічний університет, професор кафедри міжнародного менеджменту;

доктор економічних наук, професор

Дмитренко Геннадій Анатолійович,

Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти АПН України, завідувач кафедри економіки та управління персоналом;

доктор економічних наук, професор

Лапко Олена Олександрівна,

НДІ нафтогазової промисловості України,

начальник управління економічних досліджень

Провідна установа: Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, відділ стратегічного потенціалу та макроекономічного аналізу, м. Київ

Захист дисертації відбудеться “26” вересня 2006 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.102.05 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук у Київському національному університеті технологій та дизайну за адресою: 01011, м. Київ, вул. Немировича-Данченка, 2

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського Національного університету технологій та дизайну за адресою: 01011, м. Київ, вул. Немировича-Данченка, 2

Автореферат розісланий “23 ” серпня 2006 року.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради,

д.е.н., професор О.Ю. Чубукова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Важливою умовою успішного здійснення економічних реформ в Україні є вдосконалення управління діяльністю підприємств, упровадження сучасних методологій менеджменту, зокрема стратегічного управління, яке сьогодні на вітчизняних підприємствах знаходиться на стадії розвитку. Швидкість і характер змін чинників зовнішнього та внутрішнього середовища підприємств змушують як практиків-керівників, так і теоретиків-економістів звертатися до методології стратегічного управління, яке вже тридцять п’ять років розвивається і вдосконалюється у провідних компаніях США і Західної Європи.

Лібералізація і демократизація економіки України, прийняття низки законів, які сприяють розвитку підприємництва, значно розширюють можливості впровадження нових підходів до управління промисловими підприємствами. Незважаючи на підвищений ризик у сфері підприємницької діяльності, власники капіталів зацікавлені вкладати їх в інвестиційні проекти, інноваційну сферу, розвиток науки і технологій. Успішна реалізація цих проектів можлива лише за умов використання ефективного менеджменту. Однією з головних складових ефективної діяльності промислових підприємств є стратегічне управління.

Проблемами стратегічного управління і його застосуванням в управлінні діяльністю компаніями займалися вчені та практики зарубіжжя: І. Ансофф, Р. Акофф, К. Боумен, Б. Карлоф, У. Кінг, Д. Кліланд, Г. Кунц, М. Портер, А. Стрікленд, А. Томпсон, О. Віханський, М. Круглов, А Градов, Ю. Черняка та інші. Розв’язання проблем стратегічного управління знайшло відображення в роботах українських науковців – О. Алимова, В. Герасимчука, Є. Панченко, Г. Дмитренка, М. Мартиненка, М. Мізюка, В. Пастухової, Г. Савіної, Ф. Хміля, З. Шершньової.

Світовою економічною наукою та практикою накопичено великий досвід у стратегічному управлінні. Розроблені загальні принципи і рекомендації поведінки підприємства у складному та нестабільному зовнішньому середовищі, а також інструментарій прийняття стратегічних управлінських рішень. Стратегічний менеджмент виступає методологічним інструментом, що дозволяє підприємству більш повно використовувати свій потенціал та успішно долати можливі кризи.

Особливо актуальним застосування стратегічного управління є для промислових підприємств, зокрема для підприємств легкої промисловості. За 14 років економічних реформ ця галузь зазнала значних змін і нині знаходиться в критичному стані. Насамперед, це стосується форм власності (97, 8% підприємств змінило форму власності), структури фінансових ресурсів, обсягів виробництва продукції, особливостей асортименту. Ретроспективний аналіз галузі засвідчує, що за 20 років легка промисловість пройшла тяжкий шлях від багатогалузевого комплексу, який включав 25 підгалузей, 500 підприємств із більш ніж 500 тис. робочих місць, до скорочення частки легкої промисловості у загальному виробництві промислової продукції до 1,6%.

Така ситуація у галузі вимагає впровадження у практику управління як нових управлінських технологій, так і розробку нових стратегій діяльності. Саме стратегічне управління є тією управлінською технологією, що спроможна забезпечити підприємства знайти нові напрями розвитку.

Основою стратегічного управління є стратегічний набір підприємства, що передбачає комплекс підприємницьких, організаційних та соціальних напрямів його діяльності. Доцільна й обґрунтована стратегія є першим результатом і досить ефективним механізмом стратегічного управління, що мобілізує використання всіх сфер діяльності підприємства в напрямах, що обіцяють успіх. Не дивлячись на те, що зарубіжний досвід виявляє досить типовий склад і направленість стратегій, система стратегій кожного підприємства має свої типові відмінності, які визначаються не тільки національно-державними принципами ведення бізнесу, але й галузевими та потенційними можливостями кожного підприємства окремо. Тому, на думку автора, є чимало питань, які з позицій використання стратегічного управління на промислових підприємствах України, та зокрема підприємствах легкої промисловості, потребують адаптації, удосконалення та наближення до практики.

Концентрація уваги керівників підприємств на питаннях стратегічного розвитку є пріоритетною управлінською функцією сьогодення. Але слід зауважити, що опанування технологією стратегічного управління керівництвом підприємств України, пов’язане зі зміною способу мислення керівників та спеціалістів, яке відбувається досить повільно. Тому важливою проблемою, що потребує негайного вирішення, є проблема формування керівника-стратега, котрий готовий виконувати управлінські функції як із психологічних, так і професійних позицій.

Упровадження стратегічного управління в практику використання промисловими підприємствами України вимагає, з одного боку, розробки відповідного теоретичного підґрунтя, адаптованого до ринкових умов, зокрема осмислення суті стратегії, принципів формування стратегічного набору, дослідження класифікації типів стратегій і методичного забезпечення здійснення процесу стратегічного управління на рівні окремого підприємства, а з іншого – практичного інструментарію діагностики середовища підприємства, балансування стратегій у стратегічному наборі підприємства, обґрунтування ефективності стратегічного вибору.

Актуальність і необхідність дослідження питань формування і реалізації стратегій на промислових підприємствах, розробка нових технологій стратегічного управління обумовили вибір теми дисертаційної роботи, визначили її мету, завдання і структуру.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в Київському національному університеті технологій та дизайну на кафедрі менеджменту відповідно до планів держбюджетних науково-дослідних робіт, проведених за участю автора у 1997-2005 роках. При виконанні тем 6.13 ДБ “Розробка теоретичних основ економічного механізму розвитку підприємств легкої промисловості, автоматизованого проектування та керування виробництвом високоякісної продукції в умовах ринкової економіки” (№0196U005499 Фундаментальна) та “Проблеми підвищення ефективності виробництва” (7-04/10.2/04) автором розроблено порядок формування корпоративної стратегії промислового підприємства на прикладі легкої промисловості, запропоновані методичні підходи обґрунтування стратегічного набору промислових підприємств. Внесок автора у виконання теми ГН-35-98 “Дослідження і формування теоретичних основ забезпечення стійкості великомасштабних економічних систем” (номер державної реєстрації 198U002864В) полягає в розробці механізму стратегічного управління конкурентоспроможним потенціалом підприємств і визначенні шляхів його реалізації. У рамках наукової тематики відділу міжгалузевих пропорцій та промислового потенціалу Об’єднаного інституту економіки НАН України “Особливості формування міжгалузевих пропорцій розвитку промислового потенціалу” (2004-2006 р.р., номер державної реєстрації 0104U000482) автором було обґрунтовано необхідність прогнозування елементів стратегічного потенціалу підприємств, розроблена методологія діагностики стратегічного потенціалу промислових підприємств (довідка №122-15/462 від 27 вересня 2005). При підготовці зазначених науково-дослідних робіт під керівництвом і за безпосередньою участю автора розроблено концепцію реалізації принципів стратегічного управління на промислових підприємствах; надано пропозиції щодо діагностики стратегічних факторів підприємства; виконано комплексний аналіз економічної діяльності підприємств легкої промисловості.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка цілісної наукової концепції стратегічного управління підприємством, що базується на засадах об’єктно-цільового підходу та обґрунтуванні методологічних і практичних рекомендацій щодо вибору та реалізації стратегій на промислових підприємствах.

Досягнення поставленої мети в дисертаційній роботі вирішено через розв’язання наступних методологічних і практичних завдань:

- обґрунтовано необхідність застосування методології стратегічного управління на промислових підприємствах, що вимагає виконання комплексу операцій у певній послідовності й охоплює усі види діяльності підприємства;

- обґрунтовано концепцію стратегічного управління промисловим підприємством, що базується на засадах об’єктно-цільового підходу;

- визначено структурний взаємозв’язок елементів стратегічного управління та сформульовані напрями уточнення класифікації стратегій підприємств на засадах об’єктно-цільового підходу;

- розроблено методологічне забезпечення формування стратегії промислового підприємства;

- обґрунтовано можливості застосування практичного інструментарію оцінки ефективності реалізації стратегій підприємства з урахуванням фактору часу;

- удосконалено інструментарій встановлення пріоритетності цілей підприємства в межах системної концепції стратегічного управління з метою подальшого використання результатів оцінки в аналізі ефективності менеджменту промислового підприємства;

- поглиблено теоретико-методичні засади здійснення діагностики середовища промислового підприємства як особливого етапу стратегічного управління та розроблено методичні рекомендації з оцінки зовнішнього середовища підприємства за ознаками: зовнішнє середовище, конкурентні переваги, стратегічний потенціал підприємства;

- розроблено методичні рекомендації щодо оцінки конкурентних позицій підприємства в контексті запропонованої концепції стратегічного управління;

- розроблено методичне забезпечення формування та управління стратегічним потенціалом підприємства;

- удосконалено методичне забезпечення організації впровадження стратегічного управління на підприємстві.

Об'єктом дослідження є процеси управління діяльністю підприємств легкої промисловості України.

Предметом дослідження є методологічні, методичні та прикладні аспекти стратегічного управління промисловими підприємствами.

Методологічна основа та методи дослідження. Методологічною основою дослідження є об’єктивні економічні закони розвитку суспільного виробництва. Інформаційною базою дисертаційної роботи є законодавчі і нормативні документи, що регламентують діяльність суб'єктів господарювання в Україні, офіційні статистичні матеріали, дані звітності підприємств легкої промисловості, інших промислових підприємств. Як джерела інформації використано теоретичні і методичні розробки вчених, результати проведених автором наукових досліджень, матеріали науково-практичних конференцій.

В основу теоретичних досліджень і доказів ефективності розробленого методологічного підходу до розв’язання поставлених завдань покладено концепції загальної теорії систем, стратегічного управління, об’єктно-цільового підходу, положення теорії організації, теорії прийняття рішень, теорії мікроекономіки, теорії економічного аналізу та прогнозування. У дослідженні використано загальнонаукові методи наукової абстракції, аналізу та синтезу, історичних аналогій до пізнання економічних явищ, об’єктів і процесів, індукції та дедукції. При проведенні досліджень використано такі методи: структурно-логічного аналізу (при побудові логіки і структури дисертаційної роботи); комплексно-цільовий і ситуаційний підходи та метод аналізу ієрархій (при розробці підходів до діагностики зовнішнього середовища підприємства, розробці методики встановлення пріоритетності цілей діяльності підприємства, оцінки конкурентної позиції підприємства, розробці методичного підходу щодо обґрунтування ефективності реалізації стратегічного набору промислового підприємства); статистичного і техніко-економічного аналізу (при аналізі економічного, фінансового, виробничо-господарського стану промислових підприємств, оцінці коефіцієнта стратегічного потенціалу підприємства); експертні, економіко-математичні, прийоми ранжування та експертних оцінок (при формуванні структури стратегічного потенціалу підприємства, дослідження прогнозного значення коефіцієнта стратегічного потенціалу підприємства); матричний, графічний (для визначення ефективності цілевизначення, для обґрунтування структури стратегічного потенціалу та рішень при виборі стратегічного набору підприємств).

Одержану в результаті дослідження інформацію опрацьовано з використанням сучасних інформаційних технологій та програм, а саме Excel, MathCAD, Statistica, Brain Marker.

Наукова новизна одержаних результатів. Основний науковий результат дисертаційної роботи полягає у подальшому розвитку теорії і методології стратегічного управління на підставі розробленої нової цілісної концепції, що базується на використанні об’єктно-цільового підходу в менеджменті та спрямована на удосконалення системи управління промисловими підприємствами з метою підвищення ефективності їх діяльності.

У процесі дослідження автором одержані такі найбільш суттєві наукові результати, що розкривають особистий внесок автора у розробку проблеми, яка досліджується:

вперше:

- розроблено цілісну концепцію стратегічного управління промисловим підприємством, основою якої є об’єктно-цільовий підхід, що дає можливість вирішити проблеми процесуального поєднання в менеджменті підприємства таких основних складових як цілі, об’єкти, стратегію, функції менеджменту, середовище підприємства та організаційна структура управління;

- на основі аналізу та синтезу процесу зміни стратегії запропоновано методологію формування стратегічного набору підприємства, яка базується на використанні теорії “резонансу життєвого циклу стратегії” та дозволяє формалізувати вплив стратегічних чинників на стратегічний вибір підприємства;

- розроблено методологію формування збалансованого стратегічного потенціалу промислового підприємства, що містить три основні складові: синтез структури стратегічного потенціалу, методику дослідження фактичного стану стратегічного потенціалу підприємства та прогноз можливих тенденцій його структурних змін;

одержали подальший розвиток:

- інструментарій формування блоку стратегічних цілей підприємства. Зокрема, методично запропоновано розділити цей процес на два етапи: формування характерного переліку стратегічних цілей підприємства і встановлення пріоритетності цілей. Такий підхід дає можливість методологічно поєднати в стратегічному управлінні процеси цілевизначення, стратегічного вибору й оцінку ефективності менеджменту підприємства, що в цілому сприяє підвищенню ефективності діяльності підприємств;

- методичний підхід до здійснення діагностування зовнішнього середовища підприємства в напрямку переходу від якісної до кількісної оцінки факторів впливу. Зокрема, це дає можливість кількісно інтерпретувати рівень впливу кожного фактора, обґрунтовувати масив факторів впливу на основі встановлення пріоритетності кожного з них у відповідності до цілей, що висуває підприємство та отримати узагальнюючий показник впливу зовнішнього середовища, який спрощує надання висновків експертам-менеджерам за результатами дослідження;

- методичний підхід до визначення конкурентної позиції підприємства, який за авторською позицією базується на врахуванні трьох рівнів економічної системи: конкурентний фон (макрорівень), конкурентне поле (галузевий), конкурентні переваги (рівень підприємства), що дозволяє здійснити перехід від аналізу до розробки конкурентної стратегії промислового підприємства та є напрямками методичного забезпечення формалізації формування стратегічного набору підприємства;

- багаторівнева агрегована оцінка стану стратегічного потенціалу підприємства, що передбачає отримання не тільки результатів ретроспективного аналізу стану стратегічного потенціалу підприємства, а й проекціювання отриманих результатів на криву життєвого циклу підприємства;

- методичні підходи щодо обґрунтування стратегічного набору підприємства. Зокрема, методично адаптовано використання наступних показників та моделей: точки беззбитковості, фінансової стійкості, чистого прибутку підприємства, “моделей стійкого росту”, які запропоновано використовувати залежно від тенденцій стадії життєвого циклу промислового підприємства легкої промисловості;

удосконалено:

- уточнено з позицій об’єктно-цільового підходу класифікацію стратегій підприємства, що утворюють його стратегічний набір. На відміну від існуючого підходу, до складу стратегій введено конкретні (об’єктні) стратегії, які виникають у поточній діяльності підприємств;

- методичне забезпечення реалізації стратегічного набору підприємства в напряму визначення ціле-орієнтованих об’єктів, які забезпечують поєднання процесів розробки стратегії, удосконалення функцій менеджменту, що викликані стратегічними змінами та формування організаційної структури управління.

Обґрунтованість наукових положень і методичних рекомендацій, розроблених у дисертації, забезпечується як використанням законів та законодавчих актів України, прийнятих Верховною Радою України, інших нормативних актів та інструкцій, праць провідних економістів із розв’язання проблем стратегічного управління, так і докладним аналізом великого обсягу матеріалів статистичної звітності і звітних даних промислових підприємств та, зокрема, легкої промисловості, що становлять базу проведеного дослідження.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблені у ході дослідження рекомендації мають практичне застосування, що підтверджують довідки про впровадження окремих результатів дисертаційної роботи. Так, пропозиції щодо прогнозування збалансованого стратегічного потенціалу промислових підприємств дає можливість спрогнозувати потенціал галузі, як сумарний потенціал підприємств, що функціонують в промисловості (акт апробації Мінпромполітики № 819 від 13.07.2005 р.)

Запропоновані методичні розробки “Визначення конкурентної позиції підприємства”, що використовуються відділом маркетингу ЗАТ ВТШФ “Дана” для визначення конкурентної стратегії підприємства; виробничо-технічною службою підприємства використовується методика оцінки стратегічного потенціалу підприємства, що передбачає отримання не тільки результатів ретроспективного аналізу стану потенціалу, а і проектування результатів оцінки на криву життєвого циклу підприємства; відділом планування використовуються методичні рекомендації щодо формування блоку стратегічних цілей підприємства (довідка №17 від 16.09.2005).

Впроваджено в практику діяльності ВАТ “Желань” методичні рекомендації діагностики стратегічного потенціалу підприємства, прогнозування майбутніх тенденцій змін потенціалу, оцінки ефективності стратегічного вибору підприємства (довідка № 12 від 15.10.2005).

На основі проведених досліджень для АТ “Володарка” здійснена розробка стратегії розвитку підприємства та проведено бізнес-тренінг для персоналу “Стратегічний менеджмент та прийняття рішень на підприємстві” (довідка № 17 від 27.06.2006).

Результати наукових досліджень були впроваджені на АТ “Ворскла” та використовуються для вирішення перспективних технічних і управлінських задач, що вирішуються керівництвом підприємства на різних рівнях ієрархії, а саме: методичні вказівки “Визначення конкурентної позиції підприємства”, методика “Оцінка стратегічного потенціалу підприємства”, методичні пропозиції щодо формування блоку стратегічних цілей підприємства (довідка № 15 від 29.06.2006).

Авторські дослідження в галузі стратегічного управління покладені в основу проведення бізнес-тренінгів з курсів “Стратегічний менеджмент”, “Стратегічне управління підприємством”, які проводяться Київським гуманітарним інститутом (довідка № 5501 від 13 вересня 2005 р.).

Теоретичні напрацювання використовуються в навчальному процесі в Київському національному університеті технологій та дизайну при викладанні дисциплін: “Стратегічний менеджмент”, “Стратегічне управління підприємством”, “Основи менеджменту” (довідка №72-07/1792 від 5.09.2005 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій ідеї та розробки щодо розв’язання проблем теорії та методології стратегічного управління підприємствами належить особисто автору.

Автором теоретично обґрунтовано цілісну концепцію стратегічного управління промисловим підприємством, в основі якої є об’єктно-цільовий підхід, запропоновано авторський підхід до формування стратегічного набору підприємства, формалізовано отримання збалансованого стратегічного потенціалу підприємства, розроблено інструментарій формування блоку стратегічних цілей підприємства, методичний підхід до здійснення діагностування зовнішнього середовища підприємства в напрямку переходу від якісної до кількісної оцінки факторів впливу, методичний підхід до визначення конкурентної позиції підприємства, багаторівнева агрегована оцінка стану стратегічного потенціалу підприємства, запропоновано класифікацію стратегій підприємств з позиції об’єктно-цільового підходу, методику забезпечення реалізації стратегічного вибору підприємства в напрямку визначення ціле орієнтованих об’єктів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та наукові результати дисертаційної роботи обговорювалися на засіданнях кафедри менеджменту Київського національного університету технологій та дизайну і були оприлюднені на міжнародних науково-практичних конференціях: “Сучасні інформаційні та енергозберігаючі технології життєзабезпечення людини” (м. Кам’янець-Подільський, 2-6 червня 1998 р.); “Стратегія Інноваційного розвитку підприємств України” (м. Київ 17-20 вересня 2003 р.); “Розвиток соціально-економічних відносин в умовах трансформації економіки України” (м. Хмельницький, 17-18 квітня 2003 р.); “Управління стратегічними змінами на підприємстві: концептуальні засади, методологія та практика” (м. Київ 27-28 жовтня 2005 р.); “Формування, використання та розвиток управлінського потенціалу” (м. Луганськ 28-29 жовтня 2005 року); "World fendencies of developmentof light industry" (The Netherlands, The Hague, May, 2003 year); "International business orientation" (The Netherlands, The Hague, 2004 year); на всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Проблеми перехідної економіки” (м. Київ, 19-20 квітня 2001 року); “Проблеми управління регіональним економічним і соціальним розвитком” (м. Рівне, 22-23 травня 2003 р.); “Проблеми управління регіональним економічним і соціальним розвитком” (м. Рівне, 20-21 травня 2004 р.); “Організаційно-правові та фінансово-економічні проблеми адаптації підприємств АПК до ринкових умов господарювання та шляхи їх вирішення” (м. Київ, 19-20 травня 2005 р.); “Концептуальні засади формування менеджменту в Україні” (м. Судак, 12-14 вересня 2005 р.); “Економічний розвиток: проблеми та шляхи їх вирішення” (м. Київ, 21-23 вересня 2005 р.)

Публікації. Основні результати дослідження з теми дисертації опубліковано у 40 наукових працях загальним обсягом публікацій – 71,35 д.а.(особисто автору належать 57,45 д.а.), у тому числі: - 1 індивідуальна монографія обсягом 14,6 обл.-вид. арк. (Рецензія в журналі “Вісник академії наук” № 11, 2005); 1 підручник у співавторстві загальним обсягом 26,3 обл.-вид. арк., з яких частка здобувача 15 обл.-вид. арк., 1 індивідуальний навчальний посібник загальним обсягом 15,5 обл-вид.арк., 8 статей у фахових наукових журналах, 21 стаття у збірниках наукових праць (15 віднесено до фахових) і 6 публікацій – у матеріалах наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, шести розділів, висновку, списку використаних джерел (245 найменувань). Основний зміст роботи викладено на 350 сторінках друкованого тексту. Матеріали дисертації містять 43 таблиці та 70 рисунків, 14 додатків, які наведено на 83 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження та суть його розробки, визначено мету і завдання роботи, сформульовано об’єкт, предмет і методи дослідження, визначено наукову новизну та розкрито практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі – “Теоретико-концептуальні підходи до стратегічного управління підприємством” досліджено суть стратегічного управління та зміст основних його категорій. Різноманіть наукових тлумачень категорій стратегічного управління пов’язана перш за все з розвитком та становленням його теоретичної бази. У результаті дослідження нами зроблені висновки про необхідність тлумачення стратегічного управління в контексті концепції загального менеджменту. Основою загального менеджменту є концептуалізація ситуацій, що виникають при взаємодії підприємства з зовнішнім середовищем, та забезпечення зв’язку функцій управління з управлінськими ланками як єдиного цілого. Концептуалізацію забезпечує процес розробки стратегій, а зв’язки формуються у процесі виконання стратегій. Таким чином, стратегічне управління пропонується розглядати, як сукупність специфічних процесів прийняття управлінських рішень відносно формування місії і визначення цілей підприємства, вибору стратегій діяльності та використання ресурсів, що забезпечують реалізацію цих стратегій у ринковому середовищі.

Аналіз практики застосування стратегічного управління підприємствами легкої промисловості дозволяє зробити висновок про відсутність комплексного підходу до розробки та реалізації стратегій розвитку підприємств, що являється результатом відсутності досвіду, слабкої організаційної підтримки, динамічності змін правил та умов функціонування підприємств та пов’язаним з цим рівнем невизначеності. Слід зазначити, що особливого значення і вагомості стратегічне управління в менеджменті промислових підприємств України, зокрема легкої промисловості, набуло за останні п’ятнадцять років, коли розпочалися ринкові перетворення в економіці України. Досвід цих змін свідчить, що ні виробництво, ні споживання, ні раціональне використання ресурсів неможливі без ринкового реформування економічних відносин.

Проведений аналіз дозволив з’ясувати, що на прийняття і реалізацію стратегічних рішень постійно впливають фактори зовнішнього середовища, хоча необхідно зазначити, що саме їх плив ініціює підприємства до цілеспрямованої економічної діяльності. Цього не вдалося досягти більшості вітчизняних підприємств легкої промисловості. За даними Державного комітету статистики України, у 2004 році 34,8% українських підприємств залишилося в зоні збитків. Такий стан є характерним для більшості промислових підприємств.

Дослідження діяльності підприємств легкої промисловості дозволив з’ясувати, що їх основними стратегічними пріоритетами залишається робота на умовах давальницької сировини. Робота на умовах давальницької сировини дала змогу багатьом підприємствам легкої промисловості „вижити” і функціонувати в умовах нестабільної економіки, оскільки дозволила розв’язати проблему забезпечення сировиною, матеріалами, комплектуючими і ринками збуту, зберегти робочі місця й забезпечити працівників реальною заробітною платою. Але, в теперішній час ця схема себе вичерпала. В Україні склалася надзвичайно загострена ситуація через завезення імпортних товарів легкої промисловості, обсяги яких у 3-5 разів перевищують обсяги імпорту цих товарів у минулі роки. Статистичні дані свідчать, що в результаті нерівних конкурентних умов, частка товарів вітчизняного виробництва на внутрішньому ринку складає по основних групах товарів від 4,0% до 45% (табл. 1).

Таблиця 1

Структура ринку товарів легкої промисловості у 2004 р., % |

Трико-тажні вироби | Панчішно-шкарпет-кові вироби | Пальта, плащі, куртки | Костюми, брюки, сукні | Сорочки чоловічі | Блузи | Взут-тя

Всього:

в тому числі: | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0

- вітчизняні товари на внутрішній ринок | 4,20 | 11,10 | 24,60 | 8,40 | 15,30 | 45,20 | 10,30

- вітчизняні товари на експорт | 11,60 | 3,30 | 26,20 | 35,90 | 6,30 | 19,40 | 8,60

- імпорт | 65,60 | 79,40 | 22,60 | 15,70 | 41,60 | 11,80 | 75,10

- імпорт – „секонд-хенд” | 18,60 | 6,20 | 26,60 | 40,0 | 36,80 | 23,60 | 6,00

Аналіз концептуальних підходів щодо стратегічного управління та практики функціонування об’єкту дослідження дозволив зробити висновок, що теорія стратегічного планування переживає кризу в нових умовах соціально-економічного розвитку. З позиції законів діалектики та базових принципів теорії стратегічного управління сенс існування будь-якого підприємства визначається не зовнішнім і внутрішнім станом, а тим яким чином воно себе реалізує в нових умовах.

В цьому контексті суть стратегічного управління полягає у формуванні уяви про ринок та вироблення загального уявлення про перспективи підприємства на цьому ринку. Формування таких уяв базується не стільки на аналізі достовірної інформації про ринок, скільки на обґрунтуванні допустимих гіпотез. Використання гіпотез замість достовірної та релевантної інформації для визначення перспективних напрямів діяльності промислових підприємств диктується тим, що стратегічне управління здійснюється в умовах невизначеності про стан та зміни факторів ринку.

Невизначеність у менеджменті є показником, який характеризує повноту, швидкість і достовірність інформації про поведінку факторів зовнішнього середовища, що визначають умови та можливості діяльності промислового підприємства.

Умови невизначеності в стратегічному управлінні можна розділити на дві частини: макро- та мікроорганізаційна невизначеність. Остання виникає на низовому та середньому організаційному рівні менеджменту, а “макро” – на верхньому рівні управління. Основна відмінність між макро- і мікроорганізаційною невизначеностями полягає в рівні аналітичної абстракції та виборі факторів, що створюють цю невизначеність, але потребують урахування їх впливу на діяльність підприємства. Кожна гіпотеза є тим рівнем абстракції та невизначеності, що залежить від виду і глибини проведення аналізу, який використовують керівники та менеджери при визначенні поведінки учасників ринку та факторів зовнішнього середовища. Необхідність використання гіпотез визначається тим, що керівництво приймає рішення “сьогодні” щодо майбутньої діяльності підприємства в тому середовищі, дії якого можна оцінити лише на рівні відповідної абстракції.

Отже, причиною виникнення стратегічного управління є рівень невизначеності в прийнятті рішень щодо визначення умов та можливостей підприємства успішно діяти на ринку. Концепція стратегічного управління підприємства повинна відображати взаємозв’язок основних його об’єктів: ресурсів, підприємств-виробників, конкурентів, споживачів. При цьому стратегічне управління забезпечує ефективну взаємодію учасників конкурентного ринку. Концептуально місце і роль промислового підприємства в ринковому середовищі визначається такими процесами:

- визначення цілей та напрямів (умов та можливостей) діяльності;

- отримання ресурсів із зовнішнього оточення;

- виготовлення продукту;

- передача продукту в зовнішнє середовище.

Ключову роль у підтримці балансу між цими процесами, а також у мобілізації ресурсів підприємства відводиться саме стратегічному управлінню. Ці процеси мають складну структуру, а забезпечення їх виконання відбувається на різних стадіях управління: стратегічному, тактичному та лінійному.

Як і кожний новий напрям розвитку менеджменту, стратегічне управління нині віддзеркалює різні методологічні та методичні підходи. Домінуючою сьогодні є концептуальна модель ієрархічного аналізу, планування, виконання та контролювання, що була запропонована Ф.Котлером. Проведені дослідження дозволили нам зробити висновки, що в дійсності управління не відбувається відповідно до моделі Ф. Котлера. Цьому твердженню є декілька пояснень.

По-перше, запропонована технологія стратегічного управління “зверху – вниз” – від формулювання місії та цілей до контролювання їх досягнення – на практиці не працює. Невелика група людей верхньої ланки апарату управління, яка очолює корпоративне підприємство, не спроможна розробити такі детальні стратегії та плани їхньої реалізації, щоб іншим залишалося лише їх виконувати. Зовнішнє середовище підприємства надто складне, не передбачуване та бурхливе, щоб можна було розробляти велику кількість детальних стратегій і спускати їх для виконання на нижчі рівні управління.

По-друге, діяльність менеджерів підприємства не є тотожною діяльності аналітиків та плановиків, котрі лише систематично думають про виконання стратегій. Їхня діяльність надзвичайно залежить від ситуацій. Практика відомих підприємств показує, що реалізовані стратегії не були сформульовані заздалегідь. Вони з’явились у процесі подій, що виникли в діяльності підприємств, але не були свідомо заплановані.

По-третє, сьогодні немає підстав для сумніву, що реальність управлінської діяльності не схожа на ієрархічні моделі, які представляють аналіз, планування, реалізацію та контролювання, як окремі види діяльності, що виконуються послідовно.

По-четверте, функції управління, що введені до складу стратегічного управління, не відповідають вимогам принципу циклічності процесів. Згідно з принципами загального менеджменту, реалізація складних процесів, до яких відносять стратегічне управління, відбуваються за участі всіх загальних функцій управління. Відсутність будь-якої функції у процесі управління створює розриви, що призводять до порушення процесу.

По-п’яте, процес реалізації стратегічних програм і стратегій має довгостроковий характер, який може тривати 10 – 15 років. Правильність вибору підприємствами стратегій може оцінити лише споживач. Логіку поведінки споживача можливо виявити тільки post factum, і вона не обов’язково співпадатиме зі стратегією, яку задумало керівництво підприємства. Відхилення, що може виникнути в реалізації стратегії, теж виявляється post factum, за допомогою заключного етапу контролювання стратегії.

Недоліки, які має ієрархічна модель стратегічного управління, не дають підстав для того, щоб підприємства не визначали місії та цілі своєї діяльності, а також не формулювали чітко стратегію успіху. Необхідно переосмислити підходи до організації процесів управління в напрямку поєднання стратегічного й оперативного управління.

Проведені дослідження дають підстави підсумувати, що головним призначенням стратегічного управління є досягнення синергічного ефекту, що може досягти підприємство шляхом визначення та реалізації стратегії успіху. Термін “синергетика” підкреслює принципову роль колективних взаємодій у виникненні та підтриманні процесів самоорганізації в різних відкритих системах, до яких належать промислові підприємства. У стратегічному управлінні синергетика може стати основою для прийняття ефективних рішень за умов, коли підприємство внаслідок своєї відкритості постійно знаходиться під впливом нестабільного та нелінійного зовнішнього середовища.

Але розвиток стратегічного управління та можливостей його практичного застосування визначили недосконалість використання лише принципів синергії у стратегічному управлінні підприємствами. Намагання позбутися недоліків функціонального та структурного підходу до визначення стратегій сприяло розвитку нових ідей, що засновані на об’єктній декомпозиції. Такий підхід отримав назву об’єктно-цільовий. При його застосуванні ми виходили з організаційної концепції менеджменту підприємства, в якій основними похідними чинниками є цілі підприємства та його складові об’єкти управління. В основі об’єктно-цільового підходу знаходиться поняття об’єкт, клас, інкапсуляція, наслідування та поліморфізм, які створюються для забезпечення певних цілей.

Модель стратегічного управління, що запропонована нами в результаті дослідження, відображає концепцію використання об’єктно-цільового підходу і представлена на рис. 1.

Об’єктно-цільовий підхід розглядає підприємство як сукупність системно пов’язаних між собою елементів, що називаються об’єктами. Кожний об’єкт відповідає за розв’язання конкретних задач чи досягнення певних результатів. Функціонування системи відбувається в результаті взаємодії об’єктів.

Кожний об’єкт має відношення до наступних елементів: певної цілі, для досягнення якої він створений (Zi); рівня ієрархії в системі об’єктів (Ri); функціональної стратегії (Ci); конкретної функції управління, яка визначає характер його діяльності та призначення в системі управління (Fi); етапу життєвого циклу підприємства (?j).

Такими чином, об’єкт (Qj) буде створюватись під впливом наступних чинників:

Qj =fji (Zi, Ri, Ci, Fi,?I),(j= ),

де fji – закономірність залежності значень результативного орієнтовного об’єкту Qj від значень елементів i; n – число модельованих результативних орієнтовних об’єктів; m – число аргументованих елементів.

Об’єктно-цільова система являє собою сукупність максимально ізольованих один від одного об’єктів, взаємодіючих між собою через обмін результатами своєї діяльності. Таким чином, кожному об’єкту призначаються певні обов’язки системи, за виконання яких він несе відповідальність. Важливо, що інші об’єкти не знають, яким чином конкретний об'єкт буде виконувати ті чи інші свої функції. Вони лише знають перелік цих функцій і результат їх виконання. Обмінюючись результатами своєї діяльності об’єкти впливають один на одного і на поведінку системи в цілому.

При цьому виникає потреба концептуально та функціонально пов’язати між собою категорії “ціль”, “об’єкт”. Тобто, ієрархія цілей повинна мати певну ієрархічну структуру об’єктів, які функціонально здатні забезпечувати цілеспрямовану діяльність підприємства. У концепції стратегічного управління об’єктно-цільовий підхід передбачає виділення ієрархії об’єктів, створення і функціонування яких забезпечує адаптивне досягнення цілей підприємства.

За своїм призначенням у системі певна сукупність об’єктів створює відповідні класи. Таким чином, кожний об’єкт є представником певного класу однотипних об’єктів. Клас визначає загальні властивості для всіх об’єктів. До таких властивостей відносять:

- склад та структуру даних, що описують атрибути класу та відповідних об’єктів;

- сукупність методів – процедур, що визначають взаємодію об’єктів цього класу з зовнішнім середовищем.

Як і всі моделі стратегічного управління, запропонована модель містить такі складові: місію, цілі діяльності підприємств, стратегію, потенціал. Суттєве доповнення моделі складає блок реалізації стратегій, що забезпечує динаміку процесів, побудованих на умовах принципів об’єктно-цільового підходу.

У другому розділі – “Методологічне забезпечення формування стратегії промислового підприємства” запропоновані методологічні аспекти щодо формування стратегії на підприємстві. Передусім, проаналізовано концептуальні підходи щодо розуміння стратегії та класифіковано стратегії підприємства на засадах об’єктно-цільового підходу. Запропоновано розглядати стратегію підприємства як стратегічний набір, що має чотири рівня ієрархії: корпоративні стратегії, конкурентні, функціональні та об’єктні.

Рис. 1. Концептуальна модель стратегічного управління підприємством

Формування стратегічного набору повністю залежить від розглянутих особливостей і ситуацій, в яких знаходиться промислове підприємство. Тому можна стверджувати, що скільки існує підприємств, стільки буде індивідуальних стратегічних наборів. Однак, аналіз практики стратегічного менеджменту дав змогу узагальнити процес формування стратегічного набору та запропонувати загальні підходи виконання цього процесу, які можуть бути використані різними підприємствами. Загальні підходи базуються на певних особливостях стратегічного управління та корпоративних стратегіях.

Будь-який стратегічний набір у тому чи іншому аспекті визначається взаємодією та боротьбою різних сил, які мають відношення до конкурентної діяльності підприємства. Такі сторони можна визначити за допомогою базового ромбу стратегічного управління. Він об’єднує чотири первинні складові корпоративної стратегії: розподіл видів діяльності в часовому просторі (управління часом); розподіл та перерозподіл стратегічних ресурсів; створення та використання кадрового потенціалу; використання зовнішнього оточення.

Перша складова – час – в стратегічному управлінні підкреслює динамічні властивості стратегії та її залежності від незворотності часу. Основною якістю, яка визначає особливості та специфіку стратегій, є залежність усіх видів діяльності, які пов’язані з розробкою стратегії та її реалізацією, від дотримання певних часових періодів. Тому особливої актуальності набуває аналіз і синтез стратегії підприємства щодо можливих змін життєвого циклу самого підприємства, стану потенціалу та зовнішнього середовища.

Виконання такого аналізу було можливе за умови застосування теорії резонансу життєвого циклу стратегії підприємства. У дисертаційному дослідженні життєвий цикл стратегії пропонується розглядати з точки зору локального резонансу, який виникає між стратегією та елементами системи, і глобального резонансу, що має сама стратегія. Розвиток теорії резонансу стратегії зумовило появу нових термінів: інерційність підприємства; демпфірування стратегії.

При цьому, під інерційністю підприємства-об’єкта реалізації стратегії пропонується розуміти сукупність чинників, що уповільнюють процес впровадження та термалізації стратегічних змін. У результаті досліджень виявлені основні показники, що впливають на інерційність підприємства, та задані шкали їх можливих значень.

Під демпфіруванням пропонується розуміти перелік чинників, що викликають згасання стратегії (зміну загальної координати стратегії), а саме:

- рівень технології обґрунтування стратегії;

- рівень інформаційного забезпечення стратегічних рішень;

- зміна зовнішніх чинників, які неможливо було передбачити.

У відповідності до введених понять запропонована модель формування стратегічного набору підприємства.

Досить важливою процедурою стратегічного управління є також вибір методу оцінки ефективності стратегічного набору підприємства, результат реалізації якого залежить від достовірності обґрунтування. Технологія прийняття стратегічних рішень пропонує досить широкий інструментарій їх обґрунтування. Оскільки для реалізації стратегічного набору ключовим є фактор часу, то вибір технології обґрунтування його ефективності запропоновано здійснювати у відповідності до стадії життєвого циклу підприємства.

У дисертаційному дослідженні доведено можливості використання наступних показників і моделей: точки беззбитковості, фінансової стійкості, чистого прибутку підприємства, “моделей стійкого росту”, які запропоновано використовувати в залежності від тенденцій стадії життєвого циклу промислового підприємства легкої промисловості.

У третьому розділі – “Практичний інструментарій формування цілей промислових підприємств” досліджено та запропоновано методичне вирішення етапу стратегічного управління – цілевизначення, що пов’язано з двома напрямами вирішення проблеми: формування характерного переліку стратегічних цілей підприємства; встановлення пріоритетності цілей. Інтерпретація цілей в контексті об’єктно-цільового підходу дає змогу говорити, що ціль підприємства визначають цілі його об’єктів-класів, що і формують цілісну систему стратегічного управління промислового підприємства. У відповідності до цієї позиції, ціль підприємства є не лише справою вищого керівництва, а й усіх працівників підприємства. Це означає, що з самого початку існування діяльність промислового підприємства має конкретну цільову спрямованість.

Процес формування і постановки цілей складний, але необхідний. Формальна постановка цілей створює переваги промисловим підприємствам – великим, середнім і малим, тим, що тільки створені і починають свою діяльність, або мають уже стійкий бізнес.

Постановка й упорядкування цілей діяльності підприємств – є одним з процесів менеджменту, що здійснює менеджер або керівник. Отже, процес постановки цілей являє собою головну функцію управління. Вона відноситься до категорії конкретних функцій і в літературі називається “функцією цілевстановлення” або “функцією постановки цілей”.

Будь-яка спроба розглянути загальну ціль підприємства на визначений період неминуче приводить до розуміння її багатоплановості, складності і неоднозначності. Успіх розв’язання цього завдання цілком визначається кваліфікацією, досвідом, зацікавленістю та затраченими зусиллями людини або групи людей, які займаються процесом цілевизначення, і відповідно, значною мірою на нього впливають суб’єктивні чинники. Зменшити суб’єктивність можливо лише за умов існування та використання менеджерами методичних матеріалів, що містять узагальнений досвід роботи.

У межах системної концепції формулювання, структуризація та визначення пріоритетних цілей виробничої системи є