ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

УДК 346.2

ІСАКОВ Михайло Григорович

ПРАВОВИЙ СТАТУС ПІДПРИЄМСТВА

ЯК СУБ’ЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ

Спеціальність: 12.00.04 - господарське право,

господарсько-процесуальне право

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Донецьк - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті економіко-правових досліджень

Національної академії наук України (м. Донецьк).

Науковий керівник - | кандидат юридичних наук

Полатай Володимир Юр’євич,

Адвокатська контора „В.Полатай і К.”,

адвокат | Офіційні опоненти: | доктор юридичних наук, професор

Розовський Борис Григорович,

Луганська філія Інституту економіко-правових

досліджень НАН України,

завідувач відділу (м. Луганськ)

кандидат юридичних наук, доцент

Сєліванова Ірина Анатоліївна,

Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого МОН України,

доцент кафедри (м. Харків) | Провідна установа – | Київський національний університет

імені Тараса Шевченка (м. Київ)

Захист відбудеться “ 20 ” червня 2006 року о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .170.02 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий “ 19 ” травня 2006 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Грудницька С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Історія світового економічного розвитку свідчить, що в умовах ускладнення господарсько-економічних відносин, науково-технічної революції, глобальних соціальних проблем неможливим стає функціонування на практиці у чистому вигляді ні ринкового механізму, ні суцільно одержавленої економічної системи. У сучасній економіці отримує своє вираження об’єктивна потреба стимулювати приватну ініціативу шляхом забезпечення законних приватних інтересів учасників господарського життя, а з іншого – попередити негативні прояви такої ініціативи і, відповідно, забезпечити врахування і захист публічних інтересів. Ринок і державне регулювання економічних відносин, приватні і публічні відносини стали взаємообумовленими та взаємопов’язаними. Становлення та розвиток ринкових відносин у змішаній економіці Україні, створення інфраструктури ринку, поява нових організаційно-правових форм господарювання, включення економіки України у світовий комерційний оборот вимагають переосмислення теоретичних основ діяльності підприємств як суб’єктів господарювання.

Підприємства як учасники економічних відносин є провідниками, які поєднують особисті інтереси з суспільними. Удосконалення правового статусу підприємств та підвищення ефективності їх господарювання є невід’ємним елементом стратегії розвитку економіки України. На сьогодні велика кількість видів та організаційно-правових форм підприємств породжують на практиці безліч питань щодо визначення особливостей їх правового статусу і, відповідно, застосування певних положень чинного законодавства України.

Правовий статус підприємств регулюють Господарський та Цивільний кодекси України, що вступили в дію з 1 січня 2004 року, Закони України “Про господарські товариства” (від 19 вересня 1991 р.), “Про кооперацію” (від 10 липня 2003 р.), інші закони та численні підзаконні нормативно-правові акти, які враховують особливості положення певних видів підприємств. Прийняття Господарського кодексу України як кодифікованого нормативно-правового акту слугувало подальшому розвитку законодавства, поєднанню приватноправових методів правового регулювання на паритетних засадах з публічно-правовими, однак прийняття ГК України не вирішило всіх проблем, пов’язаних з правовим положенням підприємств. У правовому регулюванні статусу підприємств та їх діяльності є певні недоліки, неузгодженість, які вказують на доцільність комплексного наукового дослідження проблем правового положення підприємств як суб’єктів господарювання.

В українській правовій науці окремі питання створення і діяльності певних видів підприємств висвітлювалися у роботах О. Кібенко, О. Вінник, О. Щербини, В. Мамутова, Н. Саніахметової, Г. Пронської та ін. Однак спеціальні дослідження правового статусу підприємства як суб’єкта господарювання у сучасних умовах з урахуванням соціально-економічних змін, які сталися в суспільстві в умовах становлення ринкової економіки, не проводилися.

Вищевикладеним зумовлюється актуальність теми дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідних робіт Інституту економіко-правових досліджень НАН України за темою “Гармонізація господарського, екологічного та кримінального законодавства в системі правового забезпечення економіки” (номер держреєстрації 0102U000455). У межах зазначеної теми автор як співвиконавець здійснив дослідження правового статусу підприємств як суб’єктів господарювання та обґрунтував положення у розвиток теоретичних засад правового статусу підприємства як суб’єкта господарювання та пропозиції до законодавства.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення правового статусу підприємства як суб’єкта господарювання на основі комплексного аналізу господарського законодавства, практики його застосування та відповідних теоретичних засад.

Для досягнення цієї мети були поставлені та вирішені наступні завдання:

дослідити сутність підприємства, проаналізувати визначення підприємства як суб’єкта господарювання, здійснити необхідне удосконалення;

виділити ознаки підприємства і складові його організаційно-правової форми;

проаналізувати зміст господарської компетенції підприємств як сукупності господарських прав та обов’язків, дослідити питання правоздатності підприємств, обґрунтувати критерії визначення обсягів правоздатності та її кваліфікації як загальної і спеціальної;

дослідити правовий режим майна підприємств та його вплив на визначення правового статусу підприємства, обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення правового режиму майна підприємств різних видів та відповідальності засновників за боргами підприємства;

дослідити стан українського законодавства, що закріплює правове положення підприємств різних видів, та обґрунтувати пропозиції щодо його удосконалення;

дослідити питання створення підприємствами дочірніх підприємств та надати пропозиції з удосконалення правового регулювання відповідних питань.

Об’єктом дослідження є сукупність господарських відносини, що виникають в процесі створення, функціонування та припинення підприємств.

Предметом дослідження є правовий статус підприємств як суб’єктів господарювання.

Методи дослідження. Залежно від мети і завдань дослідження у процесі роботи над дисертацією використані загальнонаукові (діалектичний, історичний, системний, аналізу та синтезу, індукції та дедукції) і спеціальні (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм) методи наукового пізнання. За допомогою діалектичного методу досліджувалося вчення про підприємство як суб’єкта господарської діяльності та суб’єкта права, його функції на різних стадіях суспільного розвитку. Ця категорія розглядалася з урахуванням історичних умов, в яких вона формувалася, тобто застосовувався історичний метод. За допомогою системного методу, методу аналізу і синтезу досліджувалися теоретичні положення про підприємство як різновид господарюючих суб’єктів. Завдяки порівняльно-правовому методу досліджено законодавство щодо підприємств в різних правових системах, співставлення з українським законодавством. Методом індукції та дедукції одержані під час аналізу видів підприємств висновки поширювалися на підприємства всіх форм власності та навпаки, загальні результати використовувалися для пояснення рис, притаманних окремим організаційно-правовим формам підприємств. Для виявлення відповідності норм права суспільним відносинам застосовувався метод тлумачення правових норм.

Науково-теоретичну основу проведеного дослідження складають роботи вчених, присвячені правовому статусу господарюючих суб’єктів, в тому числі підприємствам, стану та проблемам господарського законодавства України, а саме: С.М. Братуся, В.І. Борисової, В.І. Васильєва, М. Вебера, О.М. Вінник, В.Д. Волкова, В.М. Гайворонського, О.В. Дзери, Г.Л. Знаменського, З.М. Заменгоф, Т.В. Кашаніної, О.Р. Кібенко, Н.І. Косякової, В.М. Кравчука, І.Ю. Краська, В.В. Лаптєва, В.В. Луця, В.К. Мамутова, В.С. Мартем’янова, Г.В. Пронської, А.О. Пушкіна, Б.Г. Розовського, В.І. Семчика, Н.О. Саніахметової, І.А.Сєліванової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Є.О. Суханова, М.І. Титова, В.В. Хахуліна, О.О. Чувпила, В.І. Шакуна, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, А.Н. Широкова, В.С. Щербини та багатьох інших дослідників.

Комплексному дослідженню питань господарських відносин, пов’язаних з функціонуванням підприємств, сприяло вивчення фундаментальних робіт в галузі економіки.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше на основі комплексного дослідження правового статусу підприємств на сучасному етапі становлення ринкової економіки та теоретичних здобутків обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення правового статусу підприємств після прийняття Господарського кодексу України.

Наукова новизна дослідження конкретизується в наступних положеннях.

Вперше:

аргументовано, що правоздатність підприємства детермінується правовим режимом майна, при цьому право власності та право господарського відання детермінують загальну правоздатність підприємства та можливість кваліфікації їх діяльності як підприємницької, а право оперативного управління – спеціальну правоздатність, визначену власником (уповноваженим ним органом) для здійснення непідприємницької господарської діяльності;

обґрунтовано необхідність встановлення в ГК правила щодо субсидіарної відповідальності власників-засновників у формі відшкодування збитків за зобов’язаннями унітарних підприємств всіх форм власності (в тому числі і при визнанні їх банкрутом), за якими майно закріплене на праві оперативного управління, у разі, коли така відповідальність виникла з вини власника-засновника (уповноваженого ним органа);

запропоновано право на створення дочірніх підприємств закріпити виключно за підприємствами-власниками, та позбавити цього права підприємств-невласників.

Дістали подальший розвиток теоретичні засади правового статусу підприємства як суб’єкта господарювання, а саме:

визнання підприємства організаційно-правовою формою ведення громадянами, приватними та публічними утвореннями господарської діяльності, види якої обираються власником майна, переданого підприємству у власність, господарське відання чи оперативне управління;

визначення поняття підприємства як господарської організації, створеної і зареєстрованої у встановленому законом порядку для систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності від власного імені на засадах майнової відокремленості та самостійної відповідальності за своїми зобов’язаннями, крім випадків передбачених законодавством;

питання сутності організаційно-правової форми підприємства, що детермінується метою його створення, правовим режимом майна, статусом і складом засновників, організацією управління, способом розподілу результатів діяльності та умовами відповідальності;

положення щодо спеціальної правоздатності підприємств-невласників, як державних, комунальних підприємств, так і підприємств об’єднань громадян та релігійних організацій, яка визначається органами державної влади, місцевого самоврядування чи організаціями-засновниками, та зумовлюється функціями таких органів чи статутними завданнями організацій-засновників;

пропозиції щодо розмежування правового статусу приватного підприємства та товариства з одним учасником, як самостійних організаційно-правових форм комерційних підприємств, зокрема щодо таких ознак як майнова відокремленість та межа відповідальності;

питання підстав для обов’язкової державної реєстрації змін до установчих документів підприємства доповненням підставою реєстрації у разі набуття підприємством статусу дочірнього з опублікуванням відомостей про це в органах преси;

питання правового режиму майна підприємства, зокрема шляхом визначення режимів права власності, права господарського відання, права оперативного управління, інших речових прав для відповідних видів підприємств в залежності від цілей їх заснування;

конкретизація інших прав на майно підприємств відповідно до умов договору з власником майна, а саме визнання таким правом зобов’язального, зокрема права оренди, з урахуванням того, що вона передбачає передачу майна орендарю та використання останнім майна для здійснення господарської діяльності;

положення щодо реалізації господарської компетенції підприємств через свої органи та через своїх представників (в тому числі членів органу підприємства) шляхом встановлення в законодавстві:

· переліку провідних (головних) фахівців, які повинні включатися до виконавчих органів підприємства за посадою;

· обов’язку посадових осіб (як найманих працівників, так і учасників) відшкодувати заподіяну з їх вини шкоду підприємству в повному обсязі та солідарну відповідальність членів колегіальних виборчих органів, що голосували за прийняття рішення, реалізація якого спричинила шкоду підприємству;

· обов’язковість погодження зі спостережною радою чи загальними зборами угод на значні суми, угод з елементами заінтересованості та таких, що укладаються поза межами поточної господарської діяльності корпоративних підприємств.

За результатами дослідження підготовлені пропозиції щодо змін та доповнень діючого законодавства та проектів відповідних законів України, а також підтримані пропозиції щодо доцільності урегулювання правового статусу підприємств окремими законами, серед яких: “Про акціонерні товариства”, “Про товариства з обмеженою відповідальністю”, “Про виробничі кооперативи”, “Про державні та комунальні унітарні підприємства” тощо.

Практичне значення одержаних результатів. Положення та висновки, сформульовані в роботі, можуть бути використані для подальшого вдосконалення законодавства, що визначає статус певних видів підприємств; для підготовки установчих документів господарських організацій; для використання в навчальному процесі з курсу господарського та корпоративного права, а також в подальших наукових розробках щодо проблем правового регулювання діяльності підприємств в Україні. Положення дисертації можуть бути використані також при створенні коментарів до нормативно-правових актів, що регулюють правовий статус певних видів підприємств.

Висновки і пропозиції, викладені автором, були використані під час проведення методичних навчань суддів господарського суду Харківської області (довідка б\н від 18.03.2005 р.).

Окремі положення дисертаційної роботи використовувались при підготовці перспективного плану розвитку організаційної структури ТОВ “Інтернет Бізнес Комунікації” (довідка № 1 від 16.02.2005 р.), практичній діяльності ТОВ “Українські Комунікації” (довідка № 12/1 від 15.04.2005 р.) та групи компаній “Воля” (довідка № 05 від 25.05.2005 р.).

Особистий внесок здобувача. Наукові результати дослідження, що дозволяють визначити підходи до вирішення низки теоретичних і практичних проблем, пов’язаних з особливостями правового статусу таких суб’єктів господарювання як підприємства, отримані особисто автором на основі аналізу наукової літератури та законодавства, що регулює статус певних видів підприємств.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації, що отримані в процесі дослідження, доповідалися і обговорювалися на науково-практичному семінарі “Нові Цивільний та Господарський кодекси України та проблеми їх застосування” (Харків, ); міжнародній науково-практичній конференції “Господарське законодавство України: практика застосування та перспективи розвитку в контексті європейського вибору” (Донецьк, ); міжнародній науково-практичній конференції ”Господарське судочинство: подальше його вдосконалення та проблемні питання розгляду спорів, пов’язаних із державним регулюванням економічних відносин” (Харків, 2004) та ін.

Публікації. Окремі положення і висновки дисертаційного дослідження викладені у п’яти статтях, надрукованих у наукових фахових виданнях України, загальним обсягом 3,7 д.а., які належать особисто автору.

Структура та обсяг дисертації. Структура роботи зумовлена цілями і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які включають вісім підрозділів, і висновків. Загальний обсяг дисертації складає 199 сторінок комп’ютерного тексту. Робота містить також список використаних джерел з 347 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі висвітлена актуальність теми дослідження, мета і завдання дослідження, структура дисертації, основні висновки і положення, які визначають наукову новизну дисертації, її теоретичне і практичне значення.

Розділ 1. Поняття та ознаки підприємства присвячений загальним положенням про підприємства. Автор, досліджуючи історію виникнення такого економіко-правового феномену як підприємство, розкриває погляди науковців на підприємство як на юридичну особу та економічне явище, що існує об’єктивно, незалежно від наділення його законодавцем цивільною правосуб’єктністю і підкреслює значення підприємства як форми (способу) функціонування продуктивних сил на визначеному етапі розвитку суспільства.

Визначені характерні риси підприємства як суб’єкта господарювання. Підкреслена необхідність визнання підприємства господарюючим суб’єктом, організаційно-правовою формою юридичної особи, а не об’єктом майнових правовідносин.

У підрозділі 1.1. Підприємство: поняття та сутність” дисертант підкреслює, що головними причинами виникнення і широкого розповсюдження підприємств стали об’єктивно існуючий суспільний розподіл праці та настійна потреба в кооперації праці.

Підприємство як багатопланове соціально-економічне і правове явище має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб’єкт і суб’єкт права. За допомогою цих ознак визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства. Поняття “підприємство” є узагальнюючим, збірним. По-перше, воно визначає підприємства як певні організаційно-правові форми господарювання. По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто притаманне будівельним, транспортним, сільськогосподарським, торговельним та іншим підприємствам.

Розглядаючи підприємство як економічне явище, що знайшло своє опосередковане відображення в правових конструкціях і дефініціях, аналізуються погляди вчених-юристів на підприємство як на юридичну особу.

Аналізуються теорії юридичної особи і робиться висновок, що незважаючи на їх кількість, правознавці не прийшли до єдиного висновку про сутність юридичної особи та її суттєві ознаки, оскільки юридична особа залежно від тієї соціально-економічної формації, у якій вона функціонує, постійно трансформується, змінюючи свої основні функції.

Автором досліджується співвідношення понять “юридична особа” і “підприємство” та робиться висновок, що з одного боку категорія юридичної особи охоплює підприємство як одну з її організаційно-правових форм, а з іншого, підприємству як суб’єкту господарювання, крім прав юридичної особи, належать ще й інші права та обов’язки, які виходять за межі прав, притаманних юридичним особам. Юридична особа – перш за все суб’єкт цивільного обороту і використання інституту юридичної особи створює юридичні умови для участі суб’єкта у відносинах обігу, але не орієнтує на виробничу діяльність.

Підкреслюється, що поняття підприємства як суб’єкта господарювання не можна зводити до поняття юридичної особи. Юридична особа – це суб’єкт лише приватноправових відносин, що складаються по горизонталі, підприємство ж як суб’єкт права приймає участь у відносинах і по горизонталі, і по вертикалі, тобто і в приватноправових, і в публічно-правових відносинах.

Дається авторське визначення поняття підприємства як господарської організації, створеної і зареєстрованої у встановленому законом порядку для систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності від власного імені на засадах майнової відокремленості та самостійної відповідальності за своїми зобов’язаннями, крім випадків передбачених законодавством.

У підрозділі 1.2. “Ознаки підприємства як суб’єкта господарювання” автор приходить до висновку, що ознаками підприємств як суб’єктів господарського права, складовими їх організаційно-правової форми є: 1) визначеність організаційно-правової форми суб’єкта господарювання; 2) майнова відокремленість; 3) легітимація існування в якості суб’єкта господарювання; 4) відповідальність за результати господарювання; 5) самостійність в господарському обороті.

Організаційна єдність представляє собою надання законом юридичної можливості, в межах встановлених організаційно-правових форм, існуванню юридичної особи, визначенню і встановленню системи внутрішніх зв'язків елементів, що складають її конструкцію, з метою забезпечення їхньої єдності і можливості організації виступати як суб'єкта господарських відносин.

Дисертантом підкреслюється, що майнова відокремленість – одна із суттєвих ознак господарської організації, оскільки саме вона становить матеріальну основу діяльності підприємства, забезпечує достатній рівень самостійності в господарських правовідносинах. Практичне значення майнової відокремленості полягає, по-перше, в тому, що господарська організація стає суб'єктом права, що дозволяє їй виступати у господарському обороті; по-друге, це тягне за собою розподіл відповідальності засновників і суб’єкта господарювання за своїми зобов'язаннями. Досліджуючи дану ознаку господарської організації, автор робить висновок, що словосполучення “відокремлене майно” і “майнова відокремленість” мають різний зміст. Майнова відокремленість – це визнана за юридичною особою здатність набувати майно, яке буде відокремлене від майна інших осіб, насамперед, засновників.

Безпосередньо на майновій відокремленості суб’єкта господарювання базується наступна його ознака – самостійна майнова відповідальність за результати господарювання, яка означає, що лише він сам і ніхто інший, за його боргами не відповідає. Наголошується, що самостійна відповідальність є одним з проявів самостійності підприємства як суб’єкта господарювання.

Далі розглядаються наступні ознаки суб’єкта господарювання і аргументується висновок, що лише за наявності всіх перелічених ознак підприємство як господарська організація може бути визнане суб’єктом господарських відносин.

Розділ 2. Господарська компетенція підприємств та правовий режим їх майна містить два підрозділи, в яких досліджуються питання господарської компетенції підприємств як суб’єктів господарювання та правового режиму майна підприємств.

У підрозділі 2.1. “Поняття та зміст господарської компетенції підприємств” зазначається, що підприємства здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію, під якою законодавець розуміє сукупність господарських прав та обов’язків. Наголошується, що підприємство як суб’єкт основної (первинної) ланки господарювання має повну господарську компетенцію, яка передбачає самостійну участь у господарському обороті шляхом визнання за підприємством як юридичною особою господарської правосуб’єктності.

Робиться висновок, що господарська правосуб’єктність – визнана законодавством за суб’єктом господарювання сукупність загальних юридичних можливостей для безпосередньої участі у господарській діяльності та управлінні нею.

Розкривається зміст господарської компетенції підприємств та визначається, що не всі підприємства, як юридичні особи, мають загальну правоздатність. Автор приходить до висновку, що наявність у підприємства загальної правоздатності залежить від здійснення останнім підприємницької діяльності та встановлення режиму права власності підприємства на закріплене за ним майно. Зроблено висновок про взаємообумовленість таких понять як “загальна правоздатність”, “підприємницька (комерційна) господарська діяльність” та “право власності” як основа правового режиму майна суб’єктів господарювання. Правоздатність підприємства детермінується правовим режимом майна, при цьому право власності та право господарського відання детермінують загальну правоздатність підприємства та можливість кваліфікації їх діяльності як підприємницької, а право оперативного управління – спеціальну правоздатність, визначену власником (уповноваженим ним органом) для здійснення непідприємницької господарської діяльності.

Обґрунтовано, що правоздатність підприємств-невласників, як державних, комунальних підприємств, так і підприємств об’єднань громадян та релігійних організацій визначається органами державної влади, місцевого самоврядування чи організаціями-засновниками, та зумовлюється функціями таких органів чи статутними завданнями організацій-засновників і є спеціальною.

Підрозділ 2.2. “Правовий режим майна підприємств” присвячено характеристиці “панування” підприємства як господарської організації над закріпленим за ним майном. Розкрито зміст таких понять як “право власності”, “право господарського відання”, “право оперативного управління” та “інші речові права” (право володіння, право користування тощо), передбачені законодавцем в якості основи правового режиму майна суб’єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність.

Запропоновано встановлення режиму права оперативного управління щодо переданого засновниками-власниками (незалежно від форми власності) майна підприємств, які здійснюють непідприємницьку господарську діяльність.

Зроблено висновок, що правовий режим майна залежить від певного виду підприємств. На праві власності майно належить господарським товариствам, виробничим кооперативам та на розсуд засновників - приватним підприємствам. На праві господарського відання - комерційним державним та комунальним підприємствам, комерційним підприємствам об'єднань громадян та релігійних організацій та приватним підприємствам (на розсуд засновників). На праві оперативного управління майно закріплене за казенними підприємствами, комунальними некомерційними підприємствами та некомерційними підприємствами об'єднань громадян та релігійних організацій.

Запропоновано право на створення дочірніх підприємств закріпити виключно за підприємствами-власниками, та позбавити цього права підприємств-невласників.

Підкреслюється, що форма власності майна, на основі якого засновується підприємство, не є визначальною для правового становища останнього. Набагато більше значення має для правового статусу підприємства наявність права власності на закріплене за ним майно порівняно з іншими обмеженими речовими правами. Автор наголошує на штучності спорів навколо права власності господарських товариств та виробничих кооперативів і підкреслює, що таке нове поняття як “корпоративна власність”, що сьогодні застосовується багатьма вченими замість права колективної власності, лише підкреслює особливу (порівняно з правом приватної власності) природу останньої.

Обґрунтовано, що серед зобов’язальних прав, на яких відповідно до умов договору з власником майна, майно може бути закріплено за підприємством, може бути використане право оренди на відміну від права застави (іпотеки), враховуючи їх різну природу.

Розділ 3. Види підприємств складають чотири підрозділи, в яких проводиться класифікація підприємств та розглядаються організаційно-правові форми унітарних та корпоративних підприємств, а також асоційовані підприємства.

У підрозділі 3.1. “Класифікація підприємств” проаналізовано види та організаційно-правові форми підприємств за ГК. Виходячи з законодавчих критеріїв класифікації підприємств (форма власності та склад засновників), в роботі досліджено правовий статус унітарних та корпоративних підприємств, що діють на основі приватної, колективної, державної або комунальної власності, а також малих, середніх та великих підприємств в залежності від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції. Крім того досліджено поділ юридичних осіб на приватні (товариства та установи) і публічні за способом їх створення відповідно до класифікації юридичних осіб у ЦК.

На основі порівняння видів зроблено висновок, що корпоративні підприємства за нормами ГК – це і є товариства за нормами ЦК. Унітарні ж підприємства не можуть існувати за нормами ЦК, бо вони не відносяться ні до установ, ні до товариств. Наголошується, що головною відмінною ознакою унітарного підприємства від товариства однієї особи є неможливість поділу статутного фонду унітарного підприємства на частки. “Синхронізуючи” положення ГК та ЦК щодо видів та організаційно-правових форм підприємств як юридичних осіб, дисертант пропонує застосовувати до унітарних підприємств ст. 83 ЦК, яка поряд з установами та товариствами передбачає можливість існування і юридичних осіб, створених в інших формах.

У підрозділі 3.2. “Організаційно-правові форми унітарних підприємств” дисертант в якості ознак таких підприємств виділяє: 1) заснування їх виключно однією фізичною чи юридичною особою; 2) здійснення управління підприємством – безпосередньо засновником чи призначеним ним керівником; 3) неподільність закріпленого за ними майна на частки (паї); 4) володіння майном на праві господарського відання або на праві оперативного управління (за виключенням приватних підприємств).

Далі розглядаються особливості державних та комунальних унітарних підприємств, які утворюються в розпорядчому порядку компетентними органами державної влади та місцевого самоврядування; підприємств об’єднань громадян та релігійних організацій, заснованих відповідно об’єднаннями громадян та релігійними організаціями з певною метою, наділених спеціальною правоздатністю.

На основі проведеного аналізу запропоновано встановлення в ГК правила щодо субсидіарної відповідальності власників-засновників у формі відшкодування збитків за зобов’язаннями унітарних підприємств всіх форм власності (в тому числі і при визнанні їх банкрутами), за якими майно закріплене на праві оперативного управління, у разі, коли така відповідальність виникла з вини власників-засновників (уповноважених ними органів), що слугуватиме подальшому розвитку господарських зв’язків з такими підприємствами.

Акцентується увага на правовому положенні приватних підприємств, які хоча і залишаються організаційно-правовою формою підприємств, проте мають окремі ознаки, що притаманні і іншій організаційно-правовій формі, а саме товариству з одним учасником. Разом з тим між такими підприємствами є і певні відмінності, зокрема щодо ступеню майнової відокремленості, правового режиму майна, відповідальності за своїми зобов’язаннями тощо, що викликані лише загальним регулюванням правового статусу як приватних підприємств, так і товариств з одним учасником. Для доопрацювання правового статусу вказаних підприємств та вирішення питання щодо доцільності їх існування внесено пропозиції щодо розмежування правового статусу приватного підприємства та товариства з одним учасником як самостійних організаційно-правових форм комерційних підприємств, зокрема щодо таких ознак як майнова відокремленість та межа відповідальності.

У підрозділі 3.3. “Організаційно-правові форми корпоративних підприємств” виділяються ознаки, характерні для корпоративних підприємств: 1) заснування двома або більше засновниками (як фізичними, так і юридичними особами); 2) об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників); 3) здійснення спільного управління справами підприємства на основі корпоративних прав, в тому числі через створені учасниками органи; 4) участь засновників (учасників) у розподілі доходів підприємства; 5) вільне володіння, користування і розпорядження підприємством майном, що належить йому на праві власності; 6) загальна правоздатність, що притаманна господарюючим суб’єктам приватно-колективного сектору економіки; 7) самостійна відповідальність підприємства за своїми зобов’язаннями усім належним йому майном, а також додаткова відповідальність членів у виробничих кооперативах та учасників у товариствах з додатковою відповідальністю, повних товариствах, командитних товариствах.

Розглядаються особливості таких корпоративних підприємств як господарські товариства, що є основними організаційно-правовими формами господарювання в приватно-колективному секторі економіки, підприємствами-власниками корпоративного типу, а також виробничі кооперативи, практика заснування яких незначна в Україні, тоді як в багатьох інших країнах вони досить розповсюджені. Дані організаційно-правові форми господарювання вдало поєднують переваги підприємств-власників з колегіальним здійсненням управління учасниками (членами). Різняться вони за суб’єктним складом засновників (тільки фізичні особи для кооперативів), участю засновників в діяльності підприємства (обов’язковою трудовою для кооперативів) та обсягом відповідальності за зобов’язаннями корпоративного підприємства.

Підрозділ 3.4. “Асоційовані підприємства” присвячено дослідженню правового статусу групи юридичних осіб, пов’язаних відносинами економічної та/або організаційної залежності.

Визначено характерну рису дочірнього підприємства як підприємства залежного від материнського, що надає можливість останньому впливати (контролювати) господарську діяльність дочірнього підприємства, та зроблено висновок про можливість створення дочірнього підприємства одним підприємством-засновником поряд з кількома підприємствами-засновниками, тобто і як унітарного, і як корпоративного. З’ясовано, що дочірні підприємства можуть виступати як власниками закріпленого за ними майна, так і функціонувати виключно на майні, яке буде за ними закріплено на праві господарського відання, оперативного управління чи іншому речовому праві, або іншому праві відповідно до умов договору з власником майна.

Спираючись на зазначене та враховуючи, що відносини залежності між асоційованими підприємствами законодавець не пов’язує виключно з можливістю заснування підприємства як дочірнього (вони можуть виникнути з різних причин). Підприємство може як набувати статусу “дочірнього”, так і втрачати його, навіть декілька разів протягом свого життєвого циклу.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації наведено теоретичне узагальнення і запропоноване нове вирішення наукової задачі, що виявляється в доопрацюванні правового статусу підприємства як суб’єкта господарювання, його господарської компетенції та відповідальності на сучасному етапі становлення ринкової економіки.

Зазначено, що підприємства, як юридичні особи, що здійснюють господарську діяльність як у державному, комунальному, так і приватно-колективному секторах економіки мають як спеціальну, так і загальну правоздатність. Спеціальну правоздатність мають підприємства-невласники – державні та комунальні підприємства, які засновуються в розпорядчому порядку органами державної влади та місцевого самоврядування і входять до сфери їх управління; підприємства релігійних організацій та підприємства об’єднань громадян, створені з метою виконання статутних завдань останніх. Загальну правоздатність мають господарські товариства, виробничі кооперативи, приватні підприємства та інші підприємства-власники. Автор обґрунтовує взаємообумовленість таких понять як “підприємницька діяльність”, “приватна власність” та “загальна правоздатність” підприємства при визначенні його правового статусу.

Обґрунтовано, що на правовий статус підприємства як суб’єкта господарської діяльності безпосередньо впливає: 1) визначеність організаційно-правової форми суб’єкта господарювання, яка характеризується метою, правовим статусом та складом засновників, правовим режимом майна, організацією управління, способом розподілу доходів, та умовами і обсягом відповідальності; 2) майнова відокремленість; 3) легітимація існування в якості суб’єкта господарювання; 4) самостійна відповідальність за результати господарювання.

За результатами дослідження особливостей організаційно-правових форм підприємств в роботі підтримані пропозиції щодо доцільності регулювання правового статусу підприємств окремими законами, а саме - “Про акціонерні товариства”, “Про товариства з обмеженою відповідальністю”, “Про виробничі кооперативи”, “Про державні та комунальні унітарні підприємства” тощо.

Аргументовано, що на права та обов’язки підприємства певного виду перш за все впливає правовий режим майна підприємства. Найбільш повні вони у підприємств-власників - господарських товариств, виробничих кооперативів, приватних підприємств. Підприємства, що здійснюють свою господарську діяльність на основі права господарського відання або оперативного управління мають особливий правовий статус, обумовлений способом відмежування функцій власника від функцій управління майном у державних та комунальних підприємствах. Особливий правовий статус мають підприємства об’єднань громадян та релігійних організацій, що пов’язано із можливістю заснування цих підприємств виключно для здійснення статутної діяльності даними організаціями.

Додатково обґрунтовано, що на правовий статус підприємства крім правового режиму майна впливає спосіб утворення (заснування) та формування статутного фонду підприємства. Так, унітарні підприємства засновуються одним засновником, який безпосередньо керує підприємством, затверджує його статут, формує трудовий колектив, привласнює прибуток, реорганізує та ліквідує підприємство. На відміну від унітарних підприємств, правовий статус корпоративних підприємств передбачає заснування їх декількома засновниками за спільним рішенням на основі обєднаного майна та/або підприємницької чи трудової діяльності, їх спільного управління справами на основі корпоративних прав та сумісний розподіл доходів і ризиків підприємства.

Визначені та досліджені характерні ознаки унітарних та корпоративних підприємств.

З метою вдосконалення чинного законодавства запропоновано внесення пропозицій як до ГК, який встановлює основні засади господарювання та основні вимоги до підприємств як суб’єктів господарювання, так і законів, що враховують специфіку певних видів підприємств, а саме:

1. Викласти частину 1 ст. 62 ГК України в такій редакції “підприємство - господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку для систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності від власного імені на засадах майнової відокремленості та самостійної відповідальності за своїми зобов’язаннями, крім випадків передбачених законодавством”.

2. Доповнити ст. 219 ГК України правилом щодо субсидіарної відповідальності власників-засновників у формі відшкодування збитків за зобов’язаннями унітарних підприємств всіх форм власності (в тому числі і при визнанні їх банкрутами), за якими майно закріплене на праві оперативного управління, у разі, коли така відповідальність виникла з вини власника-засновника (уповноваженого ним органа), а також аналогічними нормами Закони України “Про об’єднання громадян” та “Про свободу совісті та релігійні організації” стосовно унітарних підприємств об’єднань громадян та релігійних організацій.

3. Доповнити ст. 218 ГК “Підстави господарсько-правової відповідальності” частиною 3 наступного змісту: “Суб’єкт господарювання відповідає за шкоду, завдану його працівником під час виконання ним трудових (службових) обов’язків або учасником (членом) та іншими особами, які діяли від імені суб’єкта господарювання або в його інтересах на підставі закону чи договору”. 

. У частині 1 ст. 63 ГК слова “підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності)” замінити словами “виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, що діють на основі колективної власності.”

5. У частині 1 ст. 108 ГК стосовно збільшення розміру субсидіарної відповідальності членів виробничого кооперативу слова “або статутом кооперативу” виключити, надаючи таку можливість виключно законодавцю, для чого необхідно внести відповідні зміни до Закону України “Про кооперацію”.

6. Частину 1 ст. Закону України “Про господарські товариства” доповнити таким реченням: ”У випадках, передбачених законом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника”, а також доповнити розділ другий цього Закону главою 6 з назвою “Товариство з одним учасником” та відповідними статтями в ній.

7. Внести зміни до частини 1 ст. 141 ЦК та доповнити ст. 50 Закону України “Про господарські товариства” такими словами: “Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю не повинна перевищувати 50 осіб. При перевищенні цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає реорганізації в акціонерне товариство протягом одного року, а зі спливом цього строку – ліквідації у судовому порядку, якщо кількість учасників не зменшиться до 50 осіб.”

8. Частину 4 ст. 126 ГК викласти в такій редакції: “Виникнення (втрата) у дочірнього підприємства простої чи вирішальної залежності потребує державної реєстрації змін до установчих документів такого підприємства та опублікування відомостей про це в органах преси відповідно до закону” з внесенням відповідних змін до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Ісаков М.Г. Види та організаційні форми підприємств в Україні // Вісник Академії правових наук України. – 2004. – № 4 (39).– С. 224 - 230.

2. Ісаков М.Г. Щодо правового режиму майна унітарних підприємств // Підприємництво, господарство і право. – 2005.– №2. – С. 130 - 133.

3. Ісаков М.Г. Особенности юридических лиц как субъектов хозяйствования // Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора: Сб. науч. тр. Донецк: ИЭПИ НАН Украины, Юго-Восток Лтд., 2005. – С. 218 223.

4. Ісаков М.Г. Правовий статус дочірніх підприємств за чинним законодавством України // Вісник Академії правових наук України. – 2005.– № 2 (41). – С. 229 - 237.

5. Ісаков М.Г. Деякі проблеми приватних підприємств // Підприємництво, господарство і право. – 2005.– № 3. – С. 109 - 111.

АНОТАЦІЯ

Ісаков М.Г. Правовий статус підприємства як суб’єкта господарювання. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 – господарське право, господарсько-процесуальне право. – Інститут економіко-правових досліджень НАН України, Донецьк, 2006.

Дисертація є комплексним дослідженням проблем правового статусу підприємств як суб’єктів господарювання в сучасних умовах. Аргументовано, що правоздатність підприємства детермінується правовим режимом майна, при цьому право власності та право господарського відання детермінують загальну правоздатність підприємства та можливість кваліфікації їх діяльності як підприємницької, а право оперативного управління – спеціальну правоздатність. Обґрунтовано необхідність встановлення в ГК правила щодо субсидіарної відповідальності власників-засновників у формі відшкодування збитків за зобов’язаннями унітарних підприємств всіх форм власності (в тому числі і при визнанні їх банкрутами), за якими майно закріплене на праві оперативного управління, у разі, коли така відповідальність виникла з вини власників-засновників (уповноважених ними органів). Запропоновано позбавити підприємства, засновані не на праві власності, права створювати дочірні підприємства. Доопрацьовано поняття підприємства як суб’єкта господарювання. Визначено складові організаційно-правової форми підприємства. Обґрунтовано, що правоздатність підприємств-невласників різних видів – як державних, комунальних підприємств, так і підприємств об’єднань громадян та релігійних організацій – визначається функціями органів державної влади, місцевого самоврядування та статутними завданнями організацій-засновників.

Ключові слова: правовий статус, підприємство, суб’єкти господарювання, правоздатність, правовий режим майна, види підприємств.

АННОТАЦИЯ

Исаков М.Г. Правовой статус предприятия как субъекта хозяйствования. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.04 – хозяйственное право, хозяйственно-процессуальное право. – Институт экономико-правовых исследований НАН Украины, Донецк, 2006.

Диссертация является самостоятельной, завершенной научной работой, в которой комплексно рассматриваются проблемы правового статуса предприятий в современных условиях хозяйствования.

В первом разделе дана общая характеристика предприятия как субъекта хозяйственной деятельности, раскрыто содержание феномена предприятия как экономической и правовой категории. Предложено определение понятия предприятия как вида хозяйственной организации (юридического лица, осуществляющего хозяйственную деятельность), созданной и зарегистрированной в установленном законом порядке для систематического осуществления производственной, научно-исследовательской, торговой и иной хозяйственной деятельности от собственного имени на началах имущественной обособленности и самостоятельной ответственности по своим обязательствам, кроме случаев, предусмотренных законодательством.

На основе проведенного анализа выявлены признаки предприятия как субъекта права, раскрыто их содержание. Определено, что организационно-правовая форма предприятия детерминируется целью его создания, правовым режимом имущества, статусом и составом учредителей, организацией управления, способом распределения результатов деятельности и условиями ответственности.

Второй раздел посвящен исследованию вопросов, связанных с хозяйственной компетенцией предприятий. Раскрывается содержание хозяйственной компетенции предприятий, производится выяснение сущности таких понятий как “правоспособность”, “правосубъектность” и “хозяйственная компетенция” предприятия. Обосновывается вывод об общей правоспособности предприятий-собственников – хозяйственных обществ, производственных кооперативов, частных предприятий и специальной правоспособности предприятий, за которыми имущество закреплено на праве хозяйственного ведения, оперативного управления – государственных и коммунальных предприятий, создаваемых в распорядительном порядке органами государственной власти и местного самоуправления с целью удовлетворения интересов государства и территориальных громад, а также предприятий объединений граждан и религиозных организаций, создаваемых с целью выполнения уставных целей этих организаций.

Обосновывается, что объем