МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”

ІВАНОВА ОЛЕКСАНДРА БОРИСІВНА

УДК 338.5:351.82] (477)

ФОРМУВАННЯ ТА РЕГУЛЮВАННЯ ЦІН

ПІДПРИЄМСТВ – ПРИРОДНИХ МОНОПОЛІСТІВ

Спеціальність 08.02.03 – Організація управління, планування і регулювання економікою

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук

Львів-2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Національному університеті "Львівська політехніка" Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - | кандидат економічних наук, доцент

Скворцов Ігор Борисович,

доцент кафедри економіки підприємства та інвестицій
Національного університету "Львівська політехніка"

Офіційні опоненти - |

доктор економічних наук, професор

Крамаренко Галина Олександрівна,

завідувач кафедри фінансів та банківської справи

Дніпропетровського університету економіки і права

кандидат економічних наук, професор

Чорна Людмила Олександрівна,

завідувач кафедри економіки підприємництва та менеджменту

Вінницького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету

Провідна установа - | Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України, кафедра менеджменту

Захист відбудеться “07” листопада 2006 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.052.03 у Національному університеті "Львівська політехніка" (79013, Львів-13, вул.С.Бандери,12, ауд. 209-А корпусу IV)

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету "Львівська політехніка" (79013, Львів, вул..Професорська,.1)

Автореферат розісланий “6” жовтня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради, д.е.н., проф. Алєксєєв І.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах політико-економічних перетворень в Україні, оновлення стратегічних підходів до функціонування економіки одним з основних інструментаріїв постає ціна. За допомогою ціни як важеля суспільної виробничо-господарської системи формуються економічні відносини держави.

Серед галузей економіки України однією з таких, що сьогодні потребує особливої уваги при формуванні цін (тарифів), є житлово-комунальне господарство. Продукція підприємств цієї галузі задіяна практично в усіх виробничих процесах, спрямована на задоволення першочергових потреб населення. Згідно із Законом України “Про природні монополії” від 20.04.2000.р. № 1682-ІП підприємства житлово-комунальної галузі віднесено до підприємств – природних монополістів. Проте саме житлово-комунальна галузь сьогодні не має необхідного нормативно-правового та методичного підґрунтя для формування економічно обґрунтованих цін (тарифів). Отже, актуальність проблеми обґрунтованого ціноутворення на послуги житлово-комунальних підприємств полягає в тому, що формування цін (тарифів) на їхню продукцію (послуги) спричиняє масштабний соціально-політичний ефект.

Поступове підвищення економічного рівня держави, перехід підприємств житлово-комунальної галузі від командно-адміністративних принципів функціонування до ринкових передбачає конструктивні зміни насамперед у методичному процесі формування цін (тарифів). Ціноутворення на послуги житлово-комунальних підприємств, що здійснювалося державою упродовж багатьох років планово-централізованими методами, не заохочувало підприємства ні до розвитку конкуренції в галузі, ні до економного використання ресурсів. Ціни і тарифи не відображали коливань попиту і пропозиції, не були достатньо гнучкими. Сукупна дія цих та інших чинників призвела до необґрунтованого зростання цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги.

Питання державного регулювання цін у галузях природних монополій досліджували багато вітчизняних і зарубіжних вчених, зокрема: Александров І.О., Е..Аткінсон, А..Бабак, У..Баумоль, Х..Демсец, Х..Р..Веріан, Дж..Вільсон, Р..Вілінг, Г..Крамаренко, О..Кузьмін, Я..Литвиненко, Н..Лисенко, Н..Михальчишин, О..Нестеренко, Н..Олійник, О..Орлов, Ж..Поплавська, Р..Піндайк, Р. Сиротяк, І..Скворцов, В..Солодкий, Ю..Стадницький, Дж..Стігліц, Т..Строкань, Е..Стоянова, Г..Филюк, Л..Чорна, та інші.

В опублікованих працях висвітлено погляди авторів на проблеми регулювання виробничо-господарської діяльності підприємств – природних монополістів, зокрема житлово-комунальних господарств, запропоновано підходи до формування витрат та розподілу прибутку, визначено проблеми та позитивні результати застосування різних систем цінових показників, розглянуто та проаналізовано окремі елементи собівартості продукції (послуг) природних монополій, охарактеризовано підходи до управління ціноутворенням тощо.

Незважаючи на значні досягнення в теорії та практиці формування та регулювання цін (тарифів) на продукцію (послуги) підприємств – природних монополістів, нагальною залишається необхідність розробити такий порядок ціноутворення на послуги цих підприємств, який би захищав інтереси споживачів, забезпечував надійну роботу природних монополій та заохочував до ощадливого використання ресурсів.

Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Матеріали дисертаційного дослідження використані у розробленні держбюджетної теми Національного університету “Львівська політехніка” ДБ/87ВГС “Формування та використання механізму інноваційного розвитку виробничо-господарських структур” (підрозділ 1.8.8. ”Обґрунтування цінової стратегії інноваційних проектів”) номер реєстрації №0104U002289, затвердженої рішенням НТР Національного університету “Львівська політехніка”, протокол №.4 від 24.04.2003.р. (акт впровадження від 27.03.2003.р.). Тема дисертації відповідає науковому напрямку кафедри економіки підприємства та інвестицій Національного університету “Львівська політехніка” – “Інвестиційна та інноваційна діяльність підприємств, оцінка проектів та нерухомості”.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розроблення теоретичних та прикладних засад формування та регулювання цін для підприємств – природних монополістів. Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішити у роботі такі завдання:

- розробити методичні підходи до обґрунтування значення показника “рентабельність продукції” та до формування умовно-постійних витрат підприємств – природних монополістів;

- сформувати методичні рекомендації щодо визначення і застосування “агрегованої ціни продукції” для підприємства – природного монополіста;

- обґрунтувати методичні підходи до вибору стратегії розвитку цін для підприємств – природних монополістів;

- конкретизувати застосування показника “норма умовно-постійних витрат” для визначення ціни окремої продукції (дезагрегування) і розрахунку складових елементів ціни для підприємств – природних монополістів;

- уточнити тлумачення категорії “операційний важіль”, його залежність від вихідних умов та неможливість визначення константного значення для підприємства – природного монополіста.

Об’єктом дослідження є процес формування і регулювання цін.

Предметом дослідження є теоретико-методичні та прикладні засади формування і регулювання цін для підприємств – природних монополістів.

Теоретичною основою дослідження є національні законодавчі та нормативно-правові акти, які регулюють порядок визначення доходів і витрат на підприємствах; іноземні нормативно-правові акти, які визначають порядок формування тарифів на підприємствах; праці провідних вітчизняних та зарубіжних науковців з цієї проблеми; статистичні джерела Держкомстату України, Львівського обласного управління статистики; опубліковані в періодичних виданнях матеріали, що стосуються окремих аспектів методичного обґрунтування тарифів; фінансова звітність суб’єктів підприємницької діяльності; матеріали практики формування тарифів на вітчизняних підприємствах, отримані автором у результаті виконаних досліджень тощо.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань у роботі використано такі методи: порівняльного аналізу, систематизації та узагальнення (для виокремлення місця ціни в процесі відтворення та в системі управління підприємствами – підр. 1.1; визначення нормативно-законодавчих підґрунть ціноутворення для підприємств житлово-комунальної галузі – підр. 1.2; визначення сутності та систематизація методів формування цін – підр. 1.3; визначення принципів формування внутрішніх цін – підр. 2.1, та рентабельності – підр. 2.2 тощо); системного підходу (для обґрунтування методичних підходів щодо формування внутрішніх цін – підр. 2.1; обґрунтування методики визначення рентабельності продукції – підр. 2.2; обґрунтування методики розподілу умовно-постійних витрат та визначення точки беззбитковості для окремих видів продукції – підр. 2.3; визначення сутності та обґрунтування операційного важеля – підр. 2.4; формування механізму управління ціноутворенням – підр. 3.4); елімінування та балансовий метод (при дослідженні формування цін на вітчизняних підприємствах водопровідно-каналізаційної галузі – розділи 2, 3); групування та економічного аналізу (для виявлення тенденцій і дослідження показників господарської діяльності підприємств житлово-комунальної галузі – підр. 3.1, 3.2, 3.3); формалізації та економіко-математичного моделювання (для розроблення методичних рекомендацій щодо управління ціноутворенням на підприємствах – природних монополістах – підр. 3.2, 3.3).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у такому:

вперше:

- розроблено методичні рекомендації щодо використання константного показника “інвестиційна норма прибутку” для обґрунтування значення показника “рентабельність продукції”;

удосконалено:

- методичні підходи до формування умовно-постійних витрат з урахуванням особливостей господарської діяльності підприємств – природних монополістів та до застосування “агрегованої ціни продукції” для окремого підприємства, яка узагальнює ціни всієї номенклатури продукції, що на відміну від відомих дає змогу обґрунтовано встановлювати значення точки беззбитковості та інші показники діяльності підприємства;

- методичні рекомендації щодо вибору стратегії розвитку цін для окремого підприємства, які на відміну від існуючих ґрунтуються на запропонованих: гіперболічній залежності зміни ціни продукції (послуг) від обсягу за сталого значення річного прибутку, лінійній залежності прибутку від обсягу виготовленої продукції (послуг) за постійної ціни (тарифу);

дістали подальший розвиток:

- застосування показника “норма умовно-постійних витрат” для визначення ціни окремої продукції (дезагрегування) і розрахунку складових елементів ціни, який у відомих методиках використовують за іншим призначенням;

- тлумачення категорії “операційний важіль”, що, на відміну від відомого, обґрунтовано обмежує його застосування в економічних дослідженнях та підкреслює переваги і недоліки, а саме: залежність від вихідних умов та неможливість визначення константного значення для окремого підприємства.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення результатів дослідження полягає у розробленні методичних рекомендацій для обґрунтування значення показника “рентабельність продукції” для окремого підприємства, шляхом використання константного показника “інвестиційна норма прибутку”, з урахуванням структури капіталу, умовно-постійних витрат; методичних рекомендацій щодо обґрунтування пропорцій розподілу умовно-постійних витрат і нормативного прибутку до елементів ціни, для уникнення суперечностей із виконанням інших досліджень – розрахунком точки беззбитковості, потужності організації тощо, які є основними в системі “CVP”; розробленні методу визначення і застосування “агрегованої ціни продукції” для окремого підприємства, обґрунтуванні доцільності використання “операційного важеля” в економічних дослідженнях; застосуванні показника “норма умовно-постійних витрат” для визначення ціни окремої продукції (дезагрегування) і розрахунку складових елементів ціни; розробленні методики визначення ціни продукції для підприємств – природних монополістів.

Методичні положення щодо формування внутрішньої ціни на послуги підприємств – природних монополістів на регіональному рівні національної економіки впроваджено Державною інспекцією з контролю за цінами у Львівській області (довідка № 18/03 від 12.01.2006.р.). Отримані результати також впроваджено на підприємствах: ЛМКП “Львівводоканал” (довідка № 36 від 15.12.2005.р.), ЖКВ смт Розділ (довідка № 12 від 09.02.2006.р.), МКП “Золочівводоканал” (довідка № 138/2 від 07.12.2005.р.), що засвідчило їхню прикладну цінність та можливість використання на підприємствах.

Основні положення дисертаційної роботи використовують у навчальному процесі Національного університету “Львівська політехніка” при викладанні дисциплін “Ціноутворення”, “Внутрішньоекономічний механізм підприємств”, “Стратегія підприємства” для студентів базового напряму “Економіка і підприємництво” (довідка № 67-31-10 від 23.03.2006.р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Усі наукові результати, викладені у роботі, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використано лише ті ідеї та положення, які становлять особистий внесок автора. Внесок автора в колективні опубліковані роботи конкретизовано в списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження було розглянуто та схвалено на таких всеукраїнських та міжнародних науково-практичних і науково-методичних конференціях: “Проблеми сучасної економіки” (Львів, 1998.р.), “Проблеми економіки, менеджменту, обліку, аудиту та зовнішньоекономічної діяльності” (Львів, 2000.р.), “Японський досвід: вивчення, узагальнення та перспективи” (Львів, 2000.р.), “Metody obliczeniowe i badawcze w rozwoju pojazdow samochodowych i maszyn roboczych samojezdnych. Zarzаdzanie i marketing w motoryzacji” (Жешув, 2001.р.), “Економіка і маркетинг в ХХІ сторіччі” (Донецьк, 2004.р.), “Економіка посткомуністичних країн в умовах глобалізації” (Львів, 2004.р.), “Фінансовий і банківський менеджмент: досвід та проблеми” (Донецьк, 2004.р.), “Соціально-економічні проблеми та перспективи розвитку правового поля в Україні” (Хмельницький, 2004.р.), “Проблеми управління міжнародною економічною діяльністю” (Львів, 2004.р.), “Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання” (Донецьк, 2004.р.), “Перспективи та пріоритети розвитку економічного регіону” (Донецьк, 2004.р.), “Economics for ecology” (Суми, 2004.р.), “Актуальні проблеми економічного та соціального розвитку виробничої сфери” (Донецьк, 2004.р.), “Маркетинг та логістика в системі менеджменту” (Львів, 2004.р.), “Стратегічні напрямки фінансового та соціально-економічного розвитку сучасної економіки” (Хмельницький, 2005.р.), на наукових семінарах кафедри економіки підприємства та інвестицій Національного університету “Львівська політехніка” (12.05.2003.р., 03.03.2004.р., 27.05.2005.р., 27.10.2005.р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 22 наукові праці загальним обсягом 5,2 др. ар., з яких особисто автору належить 4,9 др. ар. У фахових виданнях опубліковано 5 праць.

Обсяг і структура роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів і висновків, загальний обсяг дисертації становить 202 сторінки, її основний зміст викладено на 191 сторінці. Робота містить 20 таблиць, 12 рисунків, список використаних джерел 134 назв, 8 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційної роботи, проаналізовано стан та ступінь опрацювання проблематики у сучасній науці управління ціноутворенням, визначено мету та основні завдання, предмет та об’єкт, теоретичну та методологічну базу дослідження, відображено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі “Теоретичні засади ціноутворення на підприємствах – природних монополістах” охарактеризовано сутність та передумови формування цін для природних монополій, оцінено нормативно-законодавче підґрунтя ціноутворення підприємств – природних монополістів, проаналізовано сучасні методи ціноутворення в умовах природних монополій.

Однією з передумов формування обґрунтованих цін (тарифів) на підприємствах – природних монополістах є встановлення таких цін урядовими органами. Передбачається, що за таких цін підприємство працюватиме беззбитково, тобто ціна продукції (послуг) дорівнюватиме середнім витратам на її виробництво. За умови ціни нижчої від рівня середніх витрат – урядовими органами надаються акордні субсидії.

Аналізуючи методи регулювання ціни на продукцію (послуги) підприємств – природних монополістів, слід звернути увагу на специфічну особливість, що полягає у практиці цінової дискримінації – установлення різних цін на однакову продукцію для різних груп споживачів. Наприклад, якщо розглядаємо водопровідно-каналізаційну галузь, підприємства якої віднесено до переліку підприємств – природних монополістів, маємо справу з ціновою дискримінацією другого ступеня, тобто основним фактором формування тарифу на послугу з водопостачання є об’єм води, який буде куплено і спожито.

Існують два методичні підходи до формування ціни: перший – вартісний, у якому ціна визначається як сума витрат праці (витратний підхід) і другий – ціннісний, де ціна визначається за рівнем корисності продукту (послуги). У радянські часи основним був вартісний підхід, а в країнах ринкової економіки – ціннісний. Між цими теоріями існувала певна конфронтація.

Дослідження теорії і практики ціноутворення дає змогу зробити висновок, що зазначені підходи повинні доповнювати один одного. Проте їхнє використання має набувати конкретних форм. Ціннісний підхід повинен бути основним в галузях, де спостерігається чиста конкуренція. А в галузевих структурах, при яких в галузі існує тільки одна фірма – монополія (і особливо для випадку природних монополій) доцільніше застосовувати вартісний підхід (але з урахуванням окремих ринкових механізмів і важелів), оскільки у споживача продукції немає вибору, тобто такий вартісний підхід повинен ґрунтуватися на теоретично обґрунтованих методиках.

Житлово-комунальна галузь України потребує особливої уваги при формуванні цін (тарифів), оскільки практично всі підприємства цієї галузі належать до переліку підприємств – природних монополістів (згідно із Законом України “Про природні монополії” від 20.04.2000 р. № 1682-ІП). Однак саме ця галузь сьогодні не має необхідного нормативно-правового та методичного підґрунтя для формування економічно обґрунтованих цін (тарифів). Важливість вирішення проблеми обґрунтованого ціноутворення на послуги житлово-комунальних підприємств полягає в тому, що у разі недостатньо чіткого та економічно неправильного формування цін (тарифів) на свою продукцію (послуги) вони можуть спричинити негативний масштабний соціально-політичний ефект.

З 1994.р. в Україні розпочалося реформування системи ціноутворення на житлово-комунальні послуги. Однак нормативні документи, що розроблені і є чинними – недосконалі, оскільки тарифи, визначені на підставі цих документів, не заохочують до економного використання ресурсів, не враховують впливу інфляційних процесів, не дають змоги планувати витрати на здійснення капітальних інвестицій, не відпрацьовано процедуру перегляду тарифів, участі громадськості в їхньому затвердженні та перегляді тощо. Багатьох технічних нормативів, які необхідні для розрахунку тарифів, сьогодні не розроблено.

Особливість функціонування природних монополій в Україні полягає в тому, що більшість монополістів залишилися державними підприємствами, які працюють і як природні монополії, і в умовах конкуренції. До того ж природні монополії значною мірою впливають прямо чи опосередковано на економіку країни загалом. Навіть незначні підвищення у рівні тарифів чи погіршення якості продукції суб’єктів природних монополій негативно впливають на підприємства та населення, що користуються їхньою продукцією і послугами.

Відсутність ринку житлово-комунальних послуг у період переходу України до ринкових відносин, і, відповідно, відсутність конкуренції в галузі цілком закономірно створили для підприємств – природних монополістів умови витратного ціноутворення, призвели до нехтування науково-технічним розвитком тощо.

Недостатнє теоретичне обґрунтування тарифів на житлово-комунальні послуги призводить до того, що ціни на ті самі послуги у різних регіонах відрізняються у декілька разів (рис..1).

Рис. 1. Тарифи на послуги з водопостачання для промисловості станом на 01.04.2006.р.

Умовні позначення: 1 – АР Крим, 2 – Вінницька, 3 – Волинська, 4 – Дніпропетровська, 5 – Донецька, 6 – Житомирська, 7 – Закарпатська, 8 – Запорізька, 9 – Івано-Франківська, 10 – Київська, 11 – Кіровоградська, 12 – Луганська, 13 – Львівська, 14 – Миколаївська, 15 – Одеська, 16 – Полтавська, 17 – Рівненська, 18 – Сумська, 19 – Тернопільська, 20 – Харківська, 21 – Херсонська, 22 – Хмельницька, 23 – Черкаська, 24 – Чернівецька, 25 – Чернігівська, 26 – м. Київ, 27 – м. Севастополь (згідно з даними Державного управління статистики України)

Рівень оплати населенням вартості послуг з водопостачання, який передбачає відшкодування фактичної собівартості послуги, податку на додану вартість та планової рентабельності, коливається від 19 % у АР Крим до 96 % у м. Луцьку. Тобто, за собівартості послуги з водопостачання в АР Крим у розмірі 1,30 грн./м? тариф для населення становить лише 0,30 грн./м?, по базовому підприємству м..Луцька, якщо собівартість послуги 0,80 грн./м?, тариф для населення становить 0,92 грн./м?.

Аналогічна ситуація спостерігається і щодо водовідведення. Так, тариф на послугу з водовідведення для населення в АР Крим становить 0,07 грн./м?, а для інших категорій споживачів – 2,22 грн./м?. Отже відшкодування населенням вартості зазначеної послуги в тарифі становить лише 19 %. Найвищим є рівень відшкодування вартості послуги з водовідведення в тарифі для населення у Київській області – 94 %.

Встановлення тарифів для населення в розмірах, значно нижчих за собівартість, спонукає підприємства перекладати витрати з надання відповідних послуг в тарифи для інших категорій споживачів. Так, тариф на послуги з водопостачання для інших споживачів в АР Крим становить 9,96. грн./м?, що в 33,2 раза більше за тариф для населення, а тариф на послуги з водовідведення для інших споживачів є в 31,7 раза більший за тариф для населення. У Донецькій області це співвідношення становить відповідно 4,15 та 10,8 раза. Або тарифи на послуги можуть змінюватися у декілька разів за незмінних значень ціноутворювальних чинників – витрат на енергоносії, заробітну плату тощо. Це пояснюється тим, що окремі комунальні підприємства для забезпечення своїх потреб увесь тягар витрат прагнуть закладати в ціну, тобто хочуть, щоб споживач не тільки оплачував отримані послуги, але вирішував їхні фінансові, інвестиційні та інші проблеми. З теоретичних позицій ці питання повинні вирішуватись іншими методами, оскільки вони не стосуються функцій ціни.

На основі узагальнення досвіду інших країн можна дійти висновку, що у багатьох державах система державного регулювання ціноутворення для природних монополій формувалася з урахуванням того, що ці підприємства перебували у державній чи муніципальній власності. За умов стабілізації економічної ситуації державне втручання в ціни поступово зменшується і в основному обмежується відповідним впливом на передумови та побічні наслідки вільного ціноутворення. Однак і після проведення лібералізації, уряди розвинутих країн продовжують здійснювати регулювання цін на товари і послуги, що мають особливе значення для підтримки життєвого рівня населення.

Світовий досвід використання маржинального методу бухгалтерського обліку – системи обліку “директ-костинг” – свідчить про ефективність її використання в ціноутворенні, зокрема для підприємств-монополістів. Суть такої системи полягає в обчисленні скороченої собівартості продукції та визначенні маржинального доходу.

Історично маржинальний підхід країни Заходу почали використовувати тоді, коли модель екстенсивного розвитку виробництва було вичерпано і на зміну їй прийшла нова модель – інтенсивного розвитку. Відповідно, застосування цієї моделі привело до потреби розв’язання стратегічних управлінських задач на основі чіткого розподілу затрат на прямі та непрямі. У наш час “директ-костинг” поширений в усіх економічно розвинутих країнах.

Зважаючи на те, що Україна перебуває на шляху лібералізації економіки, вивчення та адаптація до вітчизняних умов досвіду розвинутих країн щодо використання системи обліку “директ-костинг” сприятиме формуванню економічно обґрунтованих тарифів.

У другому розділі “Методичні основи регулювання цін підприємств – природних монополістів” розроблено методичні підходи до аналізування внутрішньої ціни природних монополій, проаналізовано та обґрунтовано рентабельність продукції для підприємств – природних монополістів, запропоновано систему цінових показників для природних монополій.

Для обґрунтування методичних рекомендацій щодо формування внутрішньої ціни підприємства та способів її регулювання проаналізовано відомі сучасні теоретичні методи і практичне ціноутворення на підприємствах. Основним недоліком сучасних методів ціноутворення є те, що вони не враховують специфіки окремих галузей і підприємств, тому їх важко застосувати для реального ціноутворення, а також те, що в методиках фактично не показано, як визначати ціну, оскільки вважають, що ціна відома (встановлюється на ринку), а вся увага зосереджується на механізмах регулювання цін і обґрунтуванні ефективності виробництва. Окрім цього, сучасні методи ціноутворення розраховані для умов чистої конкуренції, тому їх складно застосувати для монопольного виробництва, а особливо для природних монополій.

Теоретичні дослідження та узагальнення досвіду підприємств дають змогу запропонувати основну (опорну) схему ціноутворення, що ґрунтується на застосуванні сучасних методів, яким також притаманні відповідні переваги і недоліки. Проте останні в процесі дослідження поетапно усуваються (рис. 2).

Показники | Джерела інформації

Умовно-змінні витрати в складі ціни і-тої продукції (Цузві ) | Кошторис, калькуляція

Річна величина умовно-постійних витрат

j-того підприємства (Пупвj) | Бухгалтерська звітність

Середньогалузева норма прибутку () | Статистична звітність

Продуктивність виготовлення і-тої

продукції (Опі) | Виробнича програма

Визначення норми непрямих витрат j-того підприємства

Розрахунок ціни і-тої продукції для j-того підприємства

Рис. 2. Пропонована схема ціноутворення за методикою “директ-костинг”

Найскладнішим у плануванні ціни продукції є обґрунтування прибутку, оскільки прибуток є кінцевим узагальнювальним показником ефективності діяльності підприємства.

Планування цін ускладнюється ще й тому, що має двобічний вплив – діє на короткострокові і довготермінові процеси. Серед короткотривалих можна виділити такі: формування преміального фонду, резервного фонду на непередбачені роботи і витрати тощо. До довготривалих – формування фонду розвитку виробництва і підготовки та перепідготовки кадрів, тобто інвестиційного фонду.

Останнім часом в Україні встановлення цін для підприємств – природних монополістів відбувається з використанням директивних методів. Тобто плануються всі витрати на плановий рік (складають калькуляцію витрат, яка затверджується у відповідній організації). Окрім того, планують прибуток практично за фактом. Так, наприклад, в методиці визначення ціни за надані послуги з водопостачання і водовідведення такий показник, як “прибуток” взагалі відсутній – його замінили показником “інвестиційні витрати”.

Проблему ціноутворення для підприємств – природних монополістів можна вирішити, перейшовши від директивних до нормативних методів планування ціни. На основі проведених досліджень розроблено систему методів і методик для визначення непрямих, постійних та змінних витрат, систему нормативних показників ціноутворення і методику для обґрунтування нормативного значення рентабельності продукції, з урахуванням умов конкретного підприємства.

Для обґрунтування значень окремих елементів ціни і для дезагрегування ціни (розподіл агрегованої ціни підприємства на окремі види продукції) запропоновано показник “норма умовно-постійних витрат” Нупв.

Встановлювати теоретичне (нормативне) значення показника “рентабельність продукції” Rп для окремого підприємства запропоновано так:

, (1)

де Пупв – річні умовно-постійні витрати, тис. грн.; Па – річні амортизаційні відрахування, тис. грн.; Нупв – норма умовно-постійних витрат; Нп – інвестиційна норма прибутку (константний безрозмірний показник, Нп = 1,5).

Перевагами запропонованого методу є те, що ціна продукції враховує специфіку j-го підприємства; всі показники, які в нього входять, не залежать від обсягу виробленої продукції (наданих послуг); запропоновано методику визначення показників Ннв і ; зручно застосовувати аналіз за системою CVP.

Недоліки полягають в тому, що не встановлено зв’язку між прямими витратами і умовно-змінними в складі ціни продукції; не обґрунтовано можливість розподілу умовно-постійних витрат (УПВ) пропорційно до умовно-змінних (УЗВ); у явному вигляді не задано обмеження норми непрямих витрат Ннв. Отже, нормативна рентабельність продукції не залежатиме від обсягу, внаслідок цього її можна використовувати без змін упродовж тривалого періоду, оскільки цей показник перераховують практично тільки у двох випадках: коли на підприємстві реалізується новий інвестиційний проект і коли законодавчо змінюється мінімальна заробітна плата або вартість енергоносіїв (змінюються УПВ).

Основними елементами, які застосовують в ринковій економіці для аналізування прибутку, є розрахунок точки беззбитковості і урахування дії операційного важеля. Ці елементи утворюють основу операційного аналізу, який відстежує залежність фінансових результатів бізнесу від витрат і обсягів виробництва. Існує відповідне ускладнення, яке виникає під час розрахунку точки беззбитковості і на яке більшість дослідників практично не звертають увагу, – цю точку можна розрахувати за умови, якщо підприємство випускає одну назву виробів.

Щоб уникнути цього обмеження, пропонується “постійні витрати” розподілити між виробами пропорційно до виручки від реалізації, маржинального прибутку, змінних витрат, кількості годин роботи устаткування, зарплати виробничих робітників (підрядників) тощо.

Виконане дослідження показує, що розподіл умовно-постійних витрат за маржинальним прибутком і за умовно-змінними витратами є еквівалентними перетвореннями, тобто будуть давати той самий результат під час визначення точки беззбитковості. Тому їх можна вважати теоретично обґрунтованими, а всі інші методи не мають теоретичного підґрунтя, оскільки дають різні результати.

Показнику “операційний важіль” в економічних дослідженнях приділяють значну увагу, оскільки з його використанням можна планувати такий важливий показник, як прибуток. Проте недоліком є те, що в науковій літературі показують результат дії цього важеля, а не причини, які викликають такі зміни.

Дослідження цього показника дало змогу зробити такі висновки: по-перше, операційний важіль можна визначати як відношення маржинального прибутку до прибутку в складі ціни продукції; по-друге, операційний важіль є сполучною ланкою (множником, або мультиплікатором) між просторами вартісних і натуральних вимірів, оскільки з’єднує показники приросту норми прибутку з приростом норми інтенсивності праці, основне значення якої (інтенсивності) задають в натуральних одиницях вимірювання. Проте показник “операційний важіль” має один дуже важливий недолік – він не є константним показником, тобто його значення залежить від початкових умов, з якого ми починаємо робити порівняння.

Так, наприклад, коли розмір прибутку вихідних умов прямує до нуля (до точки беззбитковості), то значення сили впливу операційного важеля – до нескінченності. Це доводить, що в теоретичному плані показник “операційний важіль” має значні обмеження, оскільки його можна застосовувати для розв’язування окремих локальних задач, в яких не змінюється значення вихідних умов.

У третьому розділі “Стратегії та регулювання цін на продукцію підприємств природних монополій” обґрунтовано стратегії цінової політики для підприємств – природних монополістів, визначено основні причини зміни тарифів, обґрунтовано тарифи і цінові стратегії підприємств – природних монополістів.

Підприємствам – природним монополістам пропонується реалізувати цінову політику використовуючи дві стратегії розвитку цін:

перша стратегія – мінімізація тарифів (цін) за константного значення отриманого прибутку;

друга стратегія – максимізація прибутку за константного значення тарифів (цін).

Ці стратегії відповідають граничним станам можливого розвитку цінової політики. Всі інші стратегії є комбінацією цих двох.

Необхідним є надання інформації щодо стратегії, обраної підприємством – природним монополістом, органам місцевого самоврядування, котрі уповноважені регулювати порядок формування собівартості продукції (послуг) таких підприємств. Окрім більш якісного регулювання складу витрат, це дозволить розробити відповідну політику підтримки і розвитку підприємств.

Сутність першої стратегії полягає в тому, що необхідно визначити мінімальну ціну продукції (послуг), але за умови, що отримуватиметься річний прибуток, який є достатнім для функціонування підприємства (виконання взятих зобов’язань).

Ціну продукції (послуг) у межах першої стратегії необхідно розраховувати у такій послідовності:

визначають річні (планові або фактичні) умовно-постійні витрати Пупв;

обґрунтовують мінімальний розмір річного прибутку, який є достатнім для функціонування підприємства (виконання взятих зобов’язань) Ппр;

перевіряють планові умовно-змінні витрати в складі ціни продукції Цузв;

розраховують плановий максимальний обсяг виготовлення продукції (послуг) Оmax.

Визначають мінімальне значення ціни пропозиції за формулою:

, (2)

де Пупв – фактичні річні умовно-постійні витрати, грн.; Ппр – річний плановий прибуток, грн.; – ціна пропозиції мінімальна, грн.; Цузв – планові умовно-змінні витрати в складі ціни продукції, грн.; Оmax – плановий максимальний обсяг виготовлення продукції (послуг), шт.

Порівнюючи дві ситуації (точки 1, 2, рис. 3), видно, що мінімальною ціна (Цmin) буде, якщо обсяг продукції (послуг) досягає максимального значення (Оmax). Ця залежність є гіперболічною, лінія 1 – асимптота гіперболи.

Сутність другої стратегії полягає в тому, що необхідно максимізувати отриманий прибуток за сталого (нормативного або затвердженого) значення ціни продукції (послуг). Таку стратегію вибирають, якщо на підприємстві виникає потреба накопичити кошти для реалізації інвестиційного проекту. Об, Оп і Оmax – обсяги, які відповідають точкам беззбитковості (б), потужності (п) і максимальній продуктивності; Ппн і Ппр.max – нормативне і максимальне значення прибутку; Цмп – маржинальний прибуток в складі ціни продукції; інші показники мають попереднє значення (рис. 4).

Рис. 3. Залежність зміни ціни продукції (послуг) від обсягу за сталого значення річного прибутку

Рис. 4. Залежність прибутку від обсягу виготовленої продукції (наданих послуг) за постійної ціни (тарифу)

Другій стратегії відповідає вираз:

Ппр = – Пупв + Цмп О, (3)

де О – плановий обсяг виготовлення продукції (послуг), шт.; інші показники мають попереднє значення.

Якщо на ЛМКП “Львівводоканал” реалізувати першу стратегію, то необхідно збільшити обсяг наданих послуг хоча б до рівня 2000 р. (158784 тис. м?/рік); внаслідок цього суму агрегованого тарифу можна зменшити (не змінюючи значення річного прибутку) до 0,8355 грн. за м?.

Оскільки перед ЛМКП “Львівводоканал” стоять значні завдання з реалізації інвестиційного проекту з переоснащення мереж водопостачання, можна розглянути і другу стратегію, яка дає змогу накопичити інвестиційні кошти.

Збільшуючи обсяг наданих послуг, наприклад, до 158784 тис. м?/рік (рівень 2000 року) за умови збереження тарифів 2005 року, річний прибуток зросте до 54583,34 тис. грн. Це дасть змогу додатково вивільнити інвестиційні кошти у сумі 29047,87 тис. грн. (54583,34 – 25535,47), оскільки частина прибутку у сумі 25535,47 тис. грн. (нормативний прибуток) необхідна для поточних потреб.

Виконане дослідження показує, що запропонована нами методика дає змогу обґрунтовано вибирати ту чи іншу стратегію розвитку ціни залежно від ситуації, що склалася на підприємстві.

Основними причинами підвищення тарифів на послуги з водопостачання і водовідведення є такі: вплив монополізму у водопровідно-каналізаційній галузі – зменшення обсягів надання послуг та зростання собівартості, зокрема за рахунок включення економічно необґрунтованих витрат; значні втрати води (до 34.%); прагнення виконати свої зобов’язання за рахунок споживачів; відсутність методик для обґрунтування окремих елементів і загальної вартості послуг.

Для застосування сучасних методів ціноутворення необхідно собівартість продукції (наданих послуг) групувати за видами витрат, тобто виділяти умовно-постійні та умовно-змінні витрати.

Розрахунок складається із таких етапів: виконують аналіз всіх витрат (включати їх в тариф чи ні); здійснюють поділ витрат на умовно-постійні та умовно-змінні; умовно-змінні витрати групують за окремими видами продукції; виконують розподіл умовно-постійних витрат за окремими видами продукції пропорційно до умовно-змінних витрат; визначають нормативне значення рентабельності прибутку; встановлюють остаточне значення ціни.

Результати виконаного розрахунку за запропонованою методикою зведено в табл. 1.

Якщо порівняти базовий тариф послуг без ПДВ, який здійснено за запропонованою методикою, з традиційним, то тариф на водопостачання за теоретичними розрахунками має бути збільшений з 1,116 грн./м? до 1,479 грн./м?, а тариф на водовідведення навпаки зменшений з 0,547 грн./м ? до 0,528 грн./м?. Такі незначні розходження пояснюються здебільшого тим, що необхідно перейти від бухгалтерських до обґрунтованих економічних методів нарахування амортизації, оскільки амортизаційні відрахування, згідно із запропонованою методикою, відіграють важливу ціноутворювальну функцію – впливають не тільки на витрати, але й на значення рентабельності продукції.

Таблиця 1

Розрахунок базового тарифу послуг з водопостачання та водовідведення для ЛМКП "Львівводоканал" на 2005 рік згідно із запропонованою методикою

Показники | Одиниці вимірювання | Послуги

Водопостачання | Водовідведення

Умовно-змінні витрати | тис. грн. | ,00

Умовно-постійні витрати | тис. грн. | 36443,53 | 12230,45

Собівартість послуг | тис. грн.

Нормативний прибуток, 28,16 % | тис. грн. | 19119,10 | 6416,37

Вартість послуг | тис. грн. | 87013,63 | 29201,78

Реалізація послуг | тис. м3 | 58845 | 55270

Базовий тариф без ПДВ | грн./м3 | 1,479 | 0,528

Перевірка та ґрунтовний аналіз Державною інспекцією з контролю за цінами доцільності і правильності включення витрат підприємства у склад умовно-змінних дозволить об’єктивно оцінити їх обґрунтованість. Аналіз формування умовно-змінних витрат тісно пов’язаний із обґрунтуванням втрат та контролем розподілення умовно-змінних і умовно-постійних витрат підприємства.

Оскільки умовно-постійні витрати пов’язані зі сформованими на державному рівні нормативами споживання того чи іншого ресурсу для організації виробничого процесу, а усі підприємства житлово-комунальної галузі є власністю громади, то саме органи місцевого самоврядування в змозі якнайкраще відстояти інтереси усіх зацікавлених сторін.

Органам місцевого самоврядування, на основі отриманої інформації науково-дослідних спостережень щодо фактичних втрат, а також розрахунків нормативів цих втрат необхідно розробляти політику підтримки і розвитку підприємств галузі, затверджувати рівень втрат.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі розроблення методичних та прикладних засад формування цін для підприємств – природних монополістів, що сприятиме захисту інтересів споживачів, забезпеченню надійної роботи природних монополій та заохочуватиме до ощадливого використання ресурсів. Результати дисертаційного дослідження дають змогу зробити висновки теоретико-методологічного змісту та науково-практичного спрямування, а саме:

1. Цінова політика, яка використовується на підприємствах житлово-комунального господарства, потребує докорінних змін, оскільки методи, які тепер в цій галузі застосовують, більшою мірою належать до командно-адміністративних, ніж до ринкових. Для подолання цих недоліків треба не на словах, а на ділі переходити до ринкових механізмів формування цінової політики.

2. Основною причиною недостатнього застосування сучасних методів ціноутворення є те, що традиційна система показників, яка використовується для визначення ціни (прямі і непрямі витрати, загальновиробничі витрати, адміністративні тощо), не узгоджується із системою показників, які є визначальними в сучасних методах ціноутворення; це, насамперед, групування витрат на постійні і змінні, оскільки тільки таке групування дає змогу застосовувати систему механізмів формування цінової політики. Запропонований підхід до переходу від прямих і непрямих витрат до постійних і змінних значною мірою вирішує розглянуту проблему, але необхідні додаткові дослідження, які б враховували специфіку окремих галузей.

3. Найскладнішим, і водночас найнеобхіднішим показником, без якого неможливо теоретично обґрунтувати ціну виготовленої продукції, є “рентабельність продукції”. Традиційно його визначають статистичними і експертними методами. Тому запропонована методика розрахунку показника “рентабельність продукції” має теоретичне і практичне значення, оскільки дає змогу визначати його теоретичне значення для окремого підприємства і галузі, з урахуванням складу їхніх основних засобів і умовно-постійних витрат. Проте існують об’єктивні причини, які не дають змоги повною мірою реалізувати запропоновану методику – це застосування податкових (бухгалтерських) методів нарахування амортизаційних відрахувань. На основі проведених досліджень можна стверджувати, що для точного економічного аналізу Державній інспекції з контролю за цінами та органам місцевого самоврядування необхідно застосовувати “економічні норми амортизаційних відрахувань”, які ґрунтуються на реальних значеннях нормативного терміну експлуатації основних засобів.

4. Впровадженню сучасних методів моделювання ціни продукції перешкоджає і те, що не існує теоретично обґрунтованої методики із зведення цінових показників різних видів продукції, яка виготовляється на цьому підприємстві, в одну узагальнювальну модель. Тому застосування Державною інспекцією з контролю за цінами, органами місцевого самоврядування та Антимонопольним комітетом України запропонованого показника “агрегована ціна продукції” і складових її елементів дає змогу визначати точку беззбитковості не тільки для підприємства загалом, але й для окремих видів продукції, виконувати агрегування і дезагрегування різних цінових показників.

5. Запропонований підхід до розподілу умовно-постійних витрат, за допомогою використання показника “норма умовно-постійних витрат”, доповнює відомі методи ціноутворення, оскільки спрощує виконання розрахунків і дає змогу органам місцевого самоврядування, Державній інспекції з контролю за цінами та Антимонопольному комітету України обґрунтовано визначати координати точки беззбитковості як для окремого виду продукції, так і для усього підприємства загалом, а також виконувати агрегування і дезагрегування окремих цінових показників.

6. Використання запропонованих механізмів формування ціни продукції дає змогу органам місцевого самоврядування та Антимонопольному комітету України теоретично розрахувати параметри двох стратегій розвитку цінової політики: перша – мінімізація ціни продукції за сталого річного прибутку; друга – максимізація прибутку за сталої ціни продукції. Першу стратегію вибирають для подолання конкурентів і державного регулювання підприємств – природних монополістів, а другу – для акумуляції коштів, які необхідні для реалізації інвестиційних проектів на підприємстві.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Публікації у фахових виданнях

1. Іванова О.Б. Формування комплексного механізму демонополізації житлово-комунальної галузі // Збірник наукових праць Східноукраїнського національного університету. Маркетинг: теорія і практика. – Луганськ: Східноукраїнський національний університет ім. В..Даля. – 2003. – №.9. – С..98 – 104.

2. Ємельянов