НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М.П. ДРАГОМАНОВА

ІСАЙКІНА ОЛЕНА ДМИТРІВНА

УДК [658:336]:371.214.114

ПОБУТ І ДОЗВІЛЛЯ МІСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ В ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД (1945-1955 рр.)

07.00.01 – історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі історії та культури України Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник доктор історичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

Даниленко Віктор Михайлович,

Інститут історії України НАН України, завідувач

відділу історії України другої половини ХХ ст.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, доцент

Потильчак Олександр Валентинович,

Інститут історичної освіти НПУ імені

М.П. Драгоманова, завідувач кафедри

джерелознавства і спеціальних

історичних дисциплін;

кандидат історичних наук,

старший науковий співробітник

Вронська Тамара Василівна,

Національна академія Служби Безпеки України,

професор кафедри оперативного мистецтва.

Провідна установа Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича, історичний факультет,

Міністерство освіти і науки України, м. Чернівці.

Захист відбудеться „22” вересня 2006 р. о 15.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розісланий „17” серпня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Стоян Т.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Вступ. Актуальність дослідження. Сучасний період державного будівництва України супроводжується зростанням ролі історичних знань, підвищенням інтересу до практики й досвіду минулих років. Дослідники все більше уваги приділяють розгляду проблем повсякденності, стосункам особистості і влади, настроям і побутовим потребам людей, оскільки без цього неможливо відтворити цілісну картину історичного розвитку країни.

Науковий інтерес до вивчення побуту і дозвілля населення України полягає в необхідності реалізації двох важливих завдань: подолати відставання вітчизняної науки у дослідженні цієї теми від зарубіжної (європейської) та змінити перспективи історіописання за рахунок аналізу життя звичайних людей.

Світоглядне значення даної тематики передбачає створення емоційно та ціннісно насиченої історії, що дозволить скорегувати традиційні погляди на певні конкретно-історичні проблеми, доповнити вже наявні знання щодо відомих макроісторичних процесів. Вивчення динаміки життєвого рівня в минулому може бути корисним при формуванні сучасної соціально-економічної політики та поступовій деідеологізації побутової сфери.

Актуальність дослідження також обумовлена відсутністю у вітчизняній історіографії спеціальної праці, присвяченої безпосередньо побуту і дозвіллю міського населення України в перше повоєнне десятиріччя. Саме на ці роки припадає посилення адміністративно-командних методів управління державою, активізація репресивних заходів щодо населення, черговий наступ на національну культуру, мову, традиції і звичаї народів СРСР.

Побут і дозвілля міського населення України у повоєнний період не є для нас кінцевою і єдиною метою дослідження. Вони є центральним елементом, навколо якого будувалися стосунки з іншими соціальними категоріями, а також владними органами. Аналіз цих відносин, взаємозв’язків, конфліктів може бути досить плідним і цінним для реконструкції цілісної картини життя українського народу в умовах радянської влади.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження узгоджена з планом наукових розробок відділу історії України другої половини ХХ ст. Інституту історії України НАН України та є складовою частиною плану науково-дослідної роботи кафедри історії та культури України Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. Тема роботи затверджена Вченою радою Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди 2 червня 2003 р., протокол № 7.

Об’єктом дослідження є повсякденне життя українського народу в умовах радянської влади.

Предметом дослідження є побут і дозвілля міського населення України в повоєнний період (1945-1955 рр.), ставлення міських жителів до проблем, пов’язаних з діяльністю комунальних, транспортних, медичних, освітніх, культурних установ і служб. Акцент зроблено переважно на підрадянську Україну, оскільки проблема інтеграції західноукраїнських земель, побут і дозвілля населення етнічних територій, які після війни ввійшли до складу УРСР, – це цілком самостійні теми, які фактично потребують окремих досліджень.

Хронологічні межі дослідження охоплюють добу від закінчення Другої світової війни до середини 50-х рр. ХХ ст. Обраний хронологічний період пов’язаний з післявоєнною відбудовою народного господарства та налагодженням мирного життя в Україні.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію Української РСР відповідно до адміністративно-територіального поділу в досліджуваний період. Використання у роботі назви „Україна” стосується лише території УРСР у складі СРСР.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу архівних матеріалів, опублікованих документів та наукової літератури показати широкий спектр параметрів життєвого рівня мешканців міст України в перше повоєнне десятиліття, проаналізувати їхнє соціальне життя, умови функціонування міського господарства та зміни, що відбулися в українських містах після війни. У відповідності з поставленою метою основна увага зосереджена на вирішенні таких завдань: –

розкрити ступінь наукової розробки теми та проаналізувати джерельну базу дослідження;

– охарактеризувати українське суспільство в перші повоєнні роки, його соціальні настрої;

– дослідити стан житлового забезпечення та комунально-побутового обслуговування мешканців міст;

– простежити рівень споживання міського населення та діяльність установ громадського харчування;

– визначити наслідки урядових постанов і реформ для добробуту міських жителів;

– проаналізувати санітарний стан міст та медичне забезпечення їх мешканців;

– визначити місце культурного відпочинку та соціокультурних ініціатив у комплексі загальних потреб міських жителів.

Методологічна база дослідження ґрунтується на основі принципів науковості, історизму, об’єктивності. Для їх реалізації були використані методи: конкретно-пошуковий (для аналізу та систематизації джерел з проблеми), проблемно-хронологічний (при розподілі широкої теми дослідження на окремі відносно вузькі проблеми), інтерв’ю (для порівняння архівних матеріалів зі свідченнями сучасників), порівняльний (для виокремлення характерних рис життя суспільства в повоєнний і довоєнний час), статистично-аналітичний (для виявлення причин і наслідків процесів, які відбувалися в українських містах у досліджуваний період).

Наукова новизна роботи полягає в опрацюванні актуальної проблеми, яка на сьогодні не отримала всебічного та об’єктивного висвітлення. У дисертації вперше в історичній літературі зроблено спробу дослідити конкретні напрямки повсякденного життя міського населення України в повоєнне десятиріччя, що дало змогу з’ясувати наскільки сучасні уявлення про життя людей того періоду відповідають дійсності.

У роботі вивчено стан наукової розробки та джерельне забезпечення досліджуваної проблеми; проаналізовано вплив війни на життя різних категорій населення, серед яких: молодь, сироти, мобілізовані й реевакуйовані робітники, фронтовики та репатрійовані, родини загиблих воїнів; введено в науковий обіг дані про фактичний рівень забезпеченості міського населення житлом, комунальними послугами; охарактеризовано рівень заробітної плати, постачання, асортименту та вартості продуктів харчування і промислових товарів; показано наслідки урядових постанов і реформ для життя міського населення; висвітлено основні види дозвілля міських жителів у повоєнний період; зроблено аналіз ставлення мешканців міст до проблем, що виникали в їх повсякденному житті.

Практичне значення дисертації полягає у можливості використання матеріалів дослідження при підготовці узагальнюючих праць з історії України, при читанні спецкурсів з новітньої історії. Ключові положення дисертації можуть доповнити існуючі підручники, навчальні посібники з новітньої історії України, використовуватись у лекційних курсах вузів.

Апробація дослідження. Основні положення дисертації апробовані автором у формі повідомлень на ІV Міжнародній науково-практичній конференції „Динаміка наукових досліджень - 2005” (Дніпропетровськ, червень 2005), на Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції „Сучасна українська наукова думка” (Київ, червень 2005), на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість” (Київ, травень 2005), на Всеукраїнській науковій конференції „Українська культура: питання історії, теорії, методики” (Херсон, березень 2005), на ХІІІ Міжвузівській конференції „Наука і вища освіта” (Запоріжжя, травень 2005); на щорічних звітних наукових конференціях викладачів, докторантів та аспірантів Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди (2002-2005 рр.); на засіданнях кафедри історії та культури України Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди.

Публікації. Основний зміст, узагальнення та висновки дисертаційного дослідження висвітлені в шести публікаціях автора, вміщених у фахових виданнях.

Структура дисертації зумовлена метою, завданнями дослідження та логікою розкриття теми. Робота складається зі вступу, трьох розділів (9 параграфів), списку використаних джерел, літератури та додатків. Загальний обсяг дисертації – 240 сторінок, основного тексту – 188 сторінок. У списку використаної літератури 391 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі „Історіографія, джерельна база та методологія дослідження” висвітлено стан наукової розробки проблеми, проаналізовано її джерельну базу, окреслено методологічні основи.

В історіографії проблеми автор виділяє два умовних періоди: перший – з 1945 р. до кінця 1980-х рр., другий – з початку 1990-х рр.

Серед праць першого періоду історіографії слід відзначити багатотомну „Історію Української РСР” Історія Української РСР: у 8-ми т., 10-ти кн. / Голов. ред. кол.: Ю.Ю. Кондуфор (голов.ред.) та інші. – К., 1979. – Т.8. – Кн.1. – 390 с., яка увібрала досягнення радянських істориків у дослідженні періоду та відобразила деякі аспекти повсякденного життя населення; „Історію робітничого класу Української РСР” Історія робітничого класу Української РСР. В 2-х томах. – К., 1967. та дослідження В. Романцова „Робітничий клас Української РСР (1946-1970 рр.) Романцов В. Робітничий клас Української РСР (1946-1970 рр.) – К., 1972. – 219 с., заслугою яких було поглиблене висвітлення окремих соціальних груп населення. Проте повсякденне життя робітників історики практично не розглядали.

Діяльність Компартії України в сфері матеріально-побутового життя трудящих у перші повоєнні роки досліджували І.Кожукало Кожукало І. Компартія України в період будівництва розвинутого соціалізму. З досвіду діяльності парторганізацій республіки в 1951-1958 рр. – К., 1976. – 207 с. та В.Юрчук Юрчук В., Кожукало И. Коммунистическая партия во главе всенародной борьбы за восстановление и развитие народного хозяйства Советской Украины (1946-1950 гг.) / Институт истории партии при ЦК Компартии Украины. – К., 1986. – 365 с.. Проблеми медичного обслуговування населення розглядав І.Хорош Хорош И. Успехи здравоохранения в Харькове за 40 лет советской власти. – Х., 1958. – 15 с.. Проводилися і регіональні дослідження. Вийшли друком збірники документів, присвячені „соціалістичному будівництву” цілого ряду областей України (Львівщини, Полтавщини, Харківщини та ін.) Соціалістичне будівництво на Полтавщині. 1945-1985.: Збірник документів і матеріалів / Упорядники: Л.Д.Бойченко та ін.; ред. кол.: П.І.Матвієнко (відп. ред.) та ін. – Х., 1989. – 240 с.; Соціалістична культура Львівщини. Збірник архівних документів і матеріалів (1939-1962) / Упорядники: О.К. Зубань, С.В. Ігнатьонок, К.С. Корнєєва та ін. – Львів, 1964. – 199 с.; Соціалістичні перетворення в західних областях Української РСР. 1939-1979. Збірник документів і матеріалів. / Упорядники: Х.І. Горожанкіна та ін., відп. ред. Д.А. Яремчук. – К., 1980. – 548 с.; Социалистическая Черниговщина. 1946-1980.: Сб. документов и материалов / Сост. С.М. Мельник и др. – К., 1987. – 290 с.; Соціалістична Харківщина (1943-1959).: Зб. документів і матеріалів. – Х., 1959. – 211 с..

Необхідно відзначити, що в СРСР працювали дослідники, які безпосередньо займалися вивченням побуту народу. Серед них Л.Гордон Гордон Л. Черты социалистического образа жизни: быт городских рабочих вчера, сегодня, завтра. – М., 1977. – 159 с., О.Зуйкова Зуйкова Е.М. Удовлетворение бытовых потребностей городского населения. – М., 1976. – 38 с., В.Синіцин Синицин В. Становление и развитие социалистического быта. – М., 1970. – 48 с.. Вони досліджували проблеми праці і відпочинку міського населення, діяльність комунальних установ, відмінності між побутом міста і села тощо. Значно ширше представлені публікації, в яких вивчалося дозвілля населення. Серед них роботи В.Патрушева, Б.Колпакова Патрушев В., Колпаков Б. Бюджет времени городского населения. – М., 1971. – 248 с., Б.Грушина Грушин Б. Свободное время. Актуальные проблемы. – М., 1967. –175 с., Г.Горобця Горобець Г. Народні свята сьогодні. – К., 1964. – 97 с., Є.Зазерського Зазерский Е. Место массового праздника в духовной жизни социалистического общества. – Л., 1981. – 167 с., В.Зінича Зінич В.Т. Соціалістичні перетворення. Паростки нового комуністичного в культурі і побуті робітників Радянської України. – К., 1963. – 176 с.. Автори описували народні (в тому числі нові, радянські) свята, сімейні торжества, визначали місце масового свята в житті населення. Однак всі названі праці хибували некритичним підходом до висвітлення історичної дійсності, заідеологізованістю і тенденційністю.

Другий період в історіографії ознаменувався появою новаційних робіт, автори яких намагалися об’єктивно і неупереджено розкрити складні сторінки вітчизняної історії періоду сталінізму. Це, зокрема, праця В.Барана та В.Даниленка Баран В., Даниленко В. Україна в умовах системної кризи (1946-1980-і рр.). – К., 1999. – 303 с. , автори якої не ставили за мету вивчити побутові умови життя населення, а швидше осмислювали повоєнний період. Проте в роботі висвітлюється те найбільш протиприродне, що було в сталінській системі, – несумісність з нею особистості. Волинський історик Б.Ярош Ярош Б.О. Тоталітарний режим на західноукраїнських землях. 30-50-ті роки ХХ століття. Історико-політичний аспект. – Луцьк, 1995. – 171 с. дослідив, як засобами обліків, анкетування, паспортизації було створено інформаційну систему даних про населення країни.

Слід відзначити дослідження І.Дробота, В. Кучера, А. Слюсаренка та П.Чернеги „Український народ у другій світовій війні” Дробот І.І., Кучер В.І., Слюсаренко А.Г., Чернега П.М. Український народ у другій світовій війні. – К., 1998. – 240 с.. У четвертому розділі праці авторами проаналізовані наслідки війни для України: людські втрати, демографічні зміни, збитки, завдані українським містам. На основі недоступних раніше архівно-документальних джерел глибоко проаналізував зміни в соціально-економічному, політичному і культурному розвитку країни періоду сталінізму Ю.ШаповалШаповал Ю. У ті трагічні роки: Сталінізм на Україні. – К., 1990. – 143 с. ; Шаповал Ю. Україна ХХ століття: Особи та події в контексті важкої історії / Центр іст. політології інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, Переяслав-Хмельницький держ. педагог. ін-т ім. Г.Сковороди. – К., 2001. – 557 с..

Причинам і наслідкам голоду 1946-1947 рр. присвятили свої праці Ф.Винокурова, Р.Подкур, О.Веселова, П.Панченко Винокурова Ф.А., Подкур Р.Ю. Голод 1932–1933, 1946–1947 рр. Вінницька область: Документи і матеріали. – Вінниця, 1988. – 223 с.; Веселова О.М., Панченко П.П. Голод в Україні 1946–1947 // Український історичний журнал. – 1996. – №1. – С.129–142.; Веселова О.М., Панченко П.П. Голод в Україні 1946–1947 // Український історичний журнал. – 1996. – №2. – С.116–132. та ін. Зазначена проблема була ґрунтовно обговорена в 1997 р. на Міжнародній науковій конференції в Києві, матеріали якої опубліковані Голод 1946–1947 рр. в Україні: причини і наслідки. Міжнародна наук. конф. Київ, 27 травня 1997 року: Матеріали. Київ; Нью-Йорк, 1998. – 375 с..

Окремі аспекти побутової релігійності (боротьба населення за відкриття храмів, проведення релігійних обрядів, матеріальне становище священиків) висвітлені в змістовних монографіях В.Пащенка Пащенко В. Православ’я в новітній історії України . Ч.1. – Полтава, 1997. – 515 с. та О.Лисенка Лисенко О. Церковне життя в Україні. 1943-1946 рр. – К., 1998. – 404 с.. Детальний опис побуту, його деталей, зокрема чоловічого та жіночого одягу в повоєнний період, наведено в книзі Н.Камінської та С.Нікуленко „Костюм в Україні від Київської Русі до ХХІ століття” Камінська Н.М., Нікуленко С.І. Костюм в Україні від Київської Русі до ХХІ століття. – Х., 2004. – 208 с..

Серед узагальнюючих праць, в яких історики намагаються переосмислити події повоєнного часу, що відбувалися в різних сферах життя України, слід відзначити дослідження В.Барана Баран В. Україна: новітня історія. 1945–1991 рр. / НАН України. Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича. – Л., 2003. – 667 с. та В.Литвина Литвин В. Україна у першому повоєнному десятилітті (1945–1955 рр.) – К., 2004. – 240 с., в яких автори проаналізували розвиток суспільно-політичних, соціально-економічних та національно-духовних процесів в Україні, посилаючись на численні архівні документи, більшість з яких ще недавно приховувалася від громадськості за грифами „Таємно” та „Цілком таємно”.

Заслуговують на увагу дисертаційні дослідження, однак значна їх частина територіально обмежена і розглядають проблеми переважно західного регіону України. Соціально-політичні процеси в західноукраїнських землях у перше повоєнне десятиліття вивчав В.Ткачук Ткачук В.П. Соціально-політичні процеси на західноукраїнських землях в перше повоєнне десятиріччя (1944–1954 рр.): Дис. канд. іст. наук: 07.00.01 / Львівський держ. ун-т ім. Івана Франка. – Л., 1998. – 141 арк.. Історико-соціологічне дослідження життя інтелігенції Львова в 1945-1953 рр. провела Р.Попп Попп Р.П. Інтелігенція Львова в 1944–1953 роках (історико-соціологічний аспект): Дис. канд. іст. наук: 07.00.01 / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. – Л., 2003. – 206 арк.. Суспільно-політичні настрої та моральний стан населення в повоєнний період досліджували в своїх працях В.Кононенко Кононенко В.В. Суспільно-політичні настрої та моральний стан населення України в повоєнний період (1945–1953 рр.): Дис. канд. іст. наук 07.00.01 / Вінницький державний педагогічний університет ім. М.Коцюбинського. – Вінниця, 2004. – 231 арк. та А.Корнейко Корнейко А.О. Суспільно-політичний розвиток України в 1953–1964 рр. (на матеріалах західних областей): Дис. канд. іст. наук: 07.00.01 /Волинський державний ун-т ім. Лесі Українки. – Л., 1999. – 173 арк. . Діяльності загальноосвітніх шкіл України в 1943-1953 рр. присвятила своє дослідження Н.Красножон Красножон Н.Г. Загальноосвітня школа України в контексті суспільно-політичного життя (1943–1953 рр.): Дис. канд. іст. наук 07.00.01 / Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет ім. Г.Сковороди. – Переяслав-Хмельницький, 2002. – 210 арк., роботу цих же установ в західноукраїнських землях в 1940-х–1960-х рр. проаналізував С.Сворак Сворак С.Д. Загальноосвітня школа західноукраїнського регіону в контексті суспільно-політичного життя другої половини 40-х – першої половини 60-х років ХХ ст.: Дис. д-ра іст. наук. 07.00.01 / Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова. – К., 1999. – 386 арк.. Стан освіти в західноукраїнському регіоні в другій половині 40-х – першій половині 50-х рр. ХХ ст. вивчала С.Герегова Герегова С.В. Освіта в західноукраїнському регіоні (друга половина 40-х – перша половина 50-х років ХХ ст.). – Чернівці, 2004. – 217 арк.. Аналізу культурних процесів в Україні у 1943-1953 рр. приділила увагу О.Замлинська Замлинська О.В. Культурне життя в Україні у 1943–1953 рр.: Дис. канд. іст. наук. 07.00.02 / НАН України, Інститут історії України. – К., 1995. – 219 арк..

В останні роки в Україні дослідники все більше стали приділяти увагу тим чи іншим аспектам повсякденного життя населення. Побачили світ статті Т.Вронської „Виживання міського населення України (1943-1945 рр.) Вронська Т. Виживання міського населення України (1943–1945) // Друга світова війна і Україна: Матеріали наукової конференції 27–28 квітня 1995 р. – К.: Інститут історії України НАН України, 1996. – С.177–182., Г.Голиша „Наслідки німецько-радянської війни для неповнолітніх громадян України” Голиш Г.М. Наслідки німецько-радянської війни для неповнолітніх громадян України // Український історичний журнал. – 2005. – №3. – С.37–49., М.Плюща „Урбанізація і зростання міського населення у повоєнні роки” Плющ М. Урбанізація і зростання міського населення у повоєнні роки // Історія України: Маловідомі імена, події, факти: Збірник наукових статей. Вип. 15. – К.: Інститут історії України НАН України, 2001. – С.71–77. та інших авторів.

У той же час, узагальнюючі дослідження, присвячені безпосередньо проблемам повсякденності, поки що поодинокі. Особливо слід відзначити працю Т.Вронської, присвячену життю та побуту міського населення України на визволеній території в 1943-1945 рр. Вронська Т. В умовах війни: Життя та побут населення міст України (1943–1945 рр.). – К., 1995. – 83 с. Завдяки широкому залученню архівних документів, автор змогла проаналізувати наслідки війни для українських міст, заходи державних органів влади щодо покращення санітарно-епідеміологічного стану, проблеми відновлення комунального господарства і транспорту, забезпечення житлом, недоліки у сфері постачання, вплив війни на життя різних категорій населення. Значення дослідження надзвичайно важливе, але його хронологічна обмеженість 1945 р. залишає фактично поза увагою автора повоєнний побут міського населення.

Чимало новаційних моментів містить праця Л.Ковпак Ковпак Л. Соціально-побутові умови життя населення в ІІ-й половині ХХ ст. (1945–2000 рр.) – К., 2003. – 250 с., в якій досліджено соціально-побутові умови життя населення України у взаємозв’язку з історичними подіями, які відбувалися в другій половині ХХ ст. Проте, через масштабність дослідження, яке охоплює півстоліття, власне повоєнному періоду приділено недостатньо уваги.

Значно більше праць, присвячених проблемам повсякденності, опублікували російські вчені. Найбільший інтерес для нас становлять роботи Є.Сенявської Сенявская Е. Психология войны в ХХ веке: исторический опыт России. – М., 1999. – 383 с., О.Зубкової Зубкова Е. Послевоенное советское общество: политика и повседневность. 1945–1953. – М., 2000. – 229 с., Г.Андрієвського Андреевский Г. Повседневная жизнь Москвы в сталинскую эпоху (30–40-е годы). – М., 2003. , М.Зінича Зиныч М. Будни военного лихолетья 1941-1945. – М., 1994. – 124 с..

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що характерною ознакою робіт першого історіографічного періоду є тенденційний підхід до висвітлення проблем повсякденного життя населення, викликаний, передусім, специфікою функціонування адміністративно-командної системи. В історіографії діяв принцип „позитивності” у висвітленні політики партії і уряду, соціальних змін і наслідків політичних перетворень, а тому знайшли висвітлення лише сюжети позитивного характеру. Завдяки вивільненню історіографії з-під тиску комуністичної ідеології, на початку 1990-х рр. відбулися значні зміни в підходах до вивчення історії. Однак до цього часу основні аспекти побуту і дозвілля міського населення України в повоєнні роки не знайшли достатньо повного відображення в історичній літературі, тому реальна потреба у висвітленні цього питання залишається актуальною.

Джерельну базу дослідження складають матеріали п’яти архівів, близько 200 архівних справ. Зокрема, були використані документи Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО України), Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), Державних архівів Київської, Донецької та Черкаської областей, матеріали яких допомогли висвітлити питання соціальних настроїв населення, забезпечення міських жителів житлом, розв’язання проблеми комунального, медичного та культурного обслуговування, рівня заробітної плати робітників і т. ін.

Найбільш вичерпна інформація про побут і дозвілля міського населення в повоєнне десятиріччя зосереджена в інформаційних довідках відділів ЦК КП(б)У, доповідних записках інспекторів ЦК КП(б)У про стан справ у регіонах, інформаційних матеріалах і звітах місцевих партійних органів, матеріалах обговорень урядових рішень серед населення (стенограмах зборів, інформаційних довідках), та, особливо, в заявах і листах самого населення, які зберігаються у ЦДАГО України. В описах ЦДАВО України зібрані постанови, розпорядження, накази, інформації, звіти, доповідні записки, листи та статистичні дані, де зосереджені відомості про побутові умови населення досліджуваного періоду. Інформаційна цінність цих джерел є доволі високою, але, зважаючи на їх характер, автор співставляла їхні дані з іншими видами джерел, зокрема із спогадами, мемуарами, щоденниками сучасників.

Чільну групу джерел складають: тематичні збірники, статистичні довідники Народна освіта і педагогічна наука в Українській РСР. 1917-1967. (Ред. кол.: Бондар Л.Г. (відп. ред.) та ін. – К., 1967. – 483 с.; Народне господарство Української РСР в 1964 р. Статистичний щорічник. – К., 1965. – 694 с.; Здравоохранение в СССР (статистический справочник). – М., 1956. – 130 с.; Здравоохранение в СССР (статистический справочник). – М., 1956. – 130 с.; Промышленность и рабочий класс Украинской ССР (1951–1958 гг.) // Сб. документов и материалов / Сост.: О.Н.Штыволока (ст. сост.) и др. Редкол.: В.Е.Романцев. – К., 1984. – 583 с., опубліковані документи Культурне життя в Україні. Західні землі: Документи і матеріали // НАН України. Інститут українознавства ім. І.І.Крип’якевича. – К., 1995. – 919 с.; Культурне будівництво в Українській РСР. Найважливіші рішення Комуністичної партії і Радянського уряду. 1917–1960 рр. Збірник документів в 2-х т. – Т.2 (червень 1941 – 1960 рр.) / Ред.: О.В.Килимник та ін. – 665 с.; Національні процеси в Україні: історія і сучасність: Документи і матеріали: Довідник у 2-х ч. Ч.ІІ. / Упоряд.: І.О.Кресіна, В.Ф.Панібудьласка (за ред. В.Ф.Панібудьласки) – К., 1997. – 704 с.; Аппарат ЦК КПСС и культура. 1953-1957.: Документы. – М., 2001. – 808 с.; Советская жизнь. 1945-1953. / Сост. Е.Ю. Зубкова, Л.П. Кошелева, Г.А. Кузнецова. – М., 2003. – 720 с.; Политбюро ЦК ВКП(б) и Совет Министров СССР. 1945-1953 / Составители О.Хлевнюк, Й.Горлицкий, Л.Кошелева, А.Минюк, М.Прозуменщиков, Л.Роговая, С.Симонова. – М., 2002. – 656 с., статті тогочасних газет, присвячені проблемам культурного та народногосподарського розвитку країни.

Під час написання дисертації використовувалися свідчення сучасників (зібрані під час інтерв’ю та в публікаціях, що вийшли в останні роки), спогади і мемуарна література Довженко О. Щоденник // О. Довженко. Зачарована Десна. Україна в огні. Щоденник. – К., 1995. – 575 с.; Мемуары Никиты Сергеевича Хрущева // Вопросы истории. – 1991–1992. – №11, №2/3. С.62–82, 75–102.; Петро Шелест: „Справжній суд історії ще попереду”. Спогади, щоденники, документи, матеріали / Упоряд.: В.Баран, О.Мандебура та ін.; За ред. Ю.Шаповала. – К., 2003. – 808 с.: іл.; Симонов К. Глазами человека моего поколения. Размышления о И.В.Сталине // Знамя. – 1988. – №3. – С.3–66.; Хрущев Н.С. Время. Люди. Власть. (Воспоминания в 4-х кн.) – М., 1999. – 728 с.: ил.; Хрущев Н.С. Воспоминания. Избранные фрагменты. – М., 1997. – 509 с. . У роботі аналізуються різні документи епістолярного жанру: скарги, листи до різних партійних органів, листи до редакцій газет, витримки з матеріалів приватного листування, підготовлені відділом військової цензури НКДБ (МДБ) УРСР за 1945–1946 рр. Ці зведені дані дали змогу автору аналізувати інформацію про соціальні настрої та матеріально-побутове становище громадян.

Таким чином, залучена джерельна база є різноманітною і різноплановою. Обсяг опрацьованих джерел та літератури являє собою достатню інформативну базу, використання якої дозволило виконати поставлені завдання дисертаційного дослідження.

У другому розділі „Зміни в побуті народу України в повоєнний період” охарактеризовано українське суспільство в перші повоєнні роки, проаналізовано функціонування житлово-комунального господарства, простежено зміни, які відбулися в рівні споживання міського населення та висвітлено стан медичного обслуговування жителів міст. Зокрема, зазначається, що скалічене війною повоєнне суспільство тривалий час продовжувало своє існування з тавром війни в душі і свідомості. Адаптація до нових умов повоєнного, мирного життя тривала довго і болісно. Через демографічні зміни населення України на початку 1950 р., в порівнянні з 1940 р., зменшилося на 4,1 млн. осіб. У загальному обсязі втрат 76% припадало на чоловіків, тому післявоєнне українське суспільство було переважно жіночим, що створювало серйозні проблеми особистої невлаштованості, жіночої самотності. На 50% знизилися показники народжуваності.

Найменше соціально захищеною частиною населення були діти, яких війна позбавила батьків. На початку 1945 р. в країні нараховувалося 125 тис. сиріт, з яких 21 тис. були безпритульними. Переважна більшість їх мешкала в підвалах будинків, на вокзалах або мандрувала з міста у місто, заробляючи на життя торгівлею, чистячи взуття, а іноді й крадіжками чи жебракуванням. Складними були побутові умови вихованців дитячих будинків, на щоденне утримання яких державні органи виділяли лише 4 крб. 46 коп. на кожного.

Важливу роль відігравали відділи соціального забезпечення місцевих рад. Через них та райвоєнкомати інвалідам війни та родинам загиблих воїнів надавалися пільги при отриманні житла, кредитуванні, призначалися спеціальні допомоги та пенсії. Проте в містах, де відсоток відновленої житлової площі був низьким, щоб отримати власне помешкання, люди роками стояли в чергах, а без додаткового заробітку, на одні державні дотації, прожити було дуже складно.

З особливими труднощами, через безліч перевірок у перевірочно-фільтраційних, збірно-пересильних і приймально-розподільних пунктах, проходив у повоєнні роки процес повернення в Україну репатрійованих. До того ж, життя цієї категорії міського населення було обумовлене цілим рядом штучно створених обмежень.

Надзвичайно складні умови праці міського населення в повоєнний період поєднувалися з низьким рівнем організації побуту робітників. Середньостатистична кімната в гуртожитку на 12 осіб мала один-два столи, дві-три тумбочки, стільки ж стільців, за рідким винятком – шафу для одягу. В робітничих гуртожитках часто не вистачало ліжок, подушками слугували мішки, наповнені травою. Через антисанітарний стан кімнат серед жильців прогресував педикульоз, поширювалися інфекційні хвороби. Як наслідок, на підприємствах набуло масовості дезертирство, великою була плинність робітничих кадрів.

Особливо гостро постала після війни житлова проблема. За даними обстеження, проведеного Українським інститутом комунальної гігієни, в перші повоєнні роки менше однієї кімнати на сім’ю мали 15,6% мешканців міст, одну кімнату на сім’ю мали 60,9%, дві – 20,3% , три і більше – 3,2%. Під житло було використано 2% дворових будівель, 32% підвалів, 28,9% кухонь, велика кількість дахів і землянок. Відбудовчі роботи розпочиналися відразу після звільнення за двома напрямками: ремонту вцілілих будинків і будівництва нових. Розвивалося індивідуальне будівництво. Проте, темпи зростання житлового фонду суттєво відставали від росту міського населення. Десятки тисяч людей роками стояли в черзі на отримання житла, яка, до того ж, постійно порушувалася. У той же час, за післявоєнний період у містах і селищах міського типу, не дивлячись на труднощі, було відновлено і побудовано понад 25 млн. кв. метрів житлової площі, яку отримували в першу чергу громадяни, віднесені до пільгових категорій.

Вщент була зруйнована війною система комунального господарства. У 2-3 рази знизилася фактична норма водоспоживання населення. У Києві, наприклад, при встановленій нормі в 220 л на одну людину, фактично споживалося 160 л, в Харкові і Одесі при нормі в 180 л. – споживалося 100 л. У багатьох невеликих містах споживання води не перевищувало 15 літрів на добу. Одночасно з відновленням довоєнної водопровідної мережі в містах створювалися нові водогони, будувалися артезіанські свердловини. Серйозних збитків у роки окупації було завдано каналізаційній системі, очисним спорудам, насосним станціям. На кінець досліджуваного періоду каналізацію мали лише 19% від загальної кількості міст. Великі зміни в побут населення вносила газифікація. Проте, основна маса жителів міст користуватися газом ще не мала можливості, а тому використовувала зріджений газ в балонах, печі і груби.

Значно розширилася в повоєнні роки мережа підприємств комунально-побутового обслуговування. Особливе значення для міського населення мала робота лазень, відвідування яких було практично єдиним способом підтримання особистої гігієни. Кількість міст, що мали лазні, поступово зростала з 212 в 1950 р., до 236 – в 1955 р., але через постійний приріст мешканців міст їх потреби не були повністю задоволені. Сприяла полегшенню домашньої праці робота пралень. Ці підприємства почали розвиватися незадовго до війни, а в роки окупації були практично знищені, тому в досліджуваний період вони могли звільнити від прання лише близько 9% міських жителів. З 1949 р. в країні почала активно розвиватися мережа майстерень з пошиття одягу та взуття (яких на початку 50-х рр. ХХ ст. було вже 11 тис.), виготовлення і ремонту меблів, металевих виробів, хімчистки, перукарні. Проте, нераціональне їх розміщення, різні ціни на ремонтні роботи і, головне, низька якість цих робіт, змушували жителів міст користуватися послугами переважно приватних майстрів.

На низькому рівні залишалося транспортне обслуговування. Через загальне зношення трамвайно-тролейбусного парку і дорожнього устаткування, частими були випадки сходження вагонів з рейок. Гостро стояла проблема забезпечення трамваїв і тролейбусів електроенергією. Щоб дістатися з одного місця до іншого, люди змушені були чекати на зупинці по кілька годин, що викликало справедливі нарікання.

Рівень споживання міського населення України в перші повоєнні роки був низьким. Вимушеним заходом стало нормування – отримання продуктів за картками. У межах „кампанії за економію хліба”, розпочатої урядом у 1946 р., в Україні з вересня були в 3-4 рази підвищені пайкові ціни і на 10-20% знижені комерційні. Тобто, якщо пайкова ціна на житній хліб підвищилася з 0,75 коп. до 3 крб. 20 коп., то комерційна знизилася з 8 до 7 крб. Практично не змінилися базарні ціни. Для компенсації втрат населення була встановлена система надбавок до заробітної плати, але реально доплата не могла компенсувати підвищені витрати. З жовтня 1946 р. з пайкового забезпечення були зняті особи, які займалися сільським господарством та працездатні утриманці, зменшувалися норми жінкам, які доглядали дітей та самим дітям. Як наслідок, люди похилого віку та сім’ї з дітьми опинилися на межі виживання. Звітуючи про настрої населення у зв’язку з ситуацією, що склалася, місцеві органи влади повідомляли центральне партійне керівництво про те, що міські жителі з радістю сприймають заходи уряду. Для підтвердження наводилися виступи людей, які, переживши труднощі війни, були згодні на все, аби уникнути її повторення. Проте, переважна більшість мешканців міст розуміла, що основним наслідком „кампанії” буде погіршення їх матеріального становища і відкрито висловлювала своє невдоволення. Критичні виступи фіксувалися і подавалися в звітах партійних чиновників як свідчення осіб неблагонадійних.

Не покращила становища й відміна у 1947 р. карткової системи. Її відразу замінили норми видачі товарів в одні руки, за якими одна людина могла придбати 2 кг хліба, 1 кг вермішелі, 1 кг м’яса і м’ясопродуктів, 6 м тканини, 1 котушку ниток, 2 пари шкарпеток, по 1 парі взуття шкіряного, резинового чи текстильного, 1 шматок господарського мила, 2 коробки сірників і 2 л керосину. Продовольча криза особливо загострилася під час голоду 1946-1947 рр. Лише в 16 східних областях у 1947 р. від голоду померло більш, ніж 186 тис. чоловік. До літа 1947 р. в Україні було зареєстровано понад 1 млн. хворих на дистрофію, набув поширення тиф, траплялися випадки канібалізму.

Покращенню споживання міського населення в повоєнні роки певною мірою сприяла робота установ громадського харчування та „гуманітарна допомога” союзників (продовольчі товари через бази „Різноекспорту” потрапляли до великих міст України і були суттєвою добавкою до столу).

Значно скоротила заощадження міських жителів грошова реформа 1947 р., проведена шляхом деномінації. Обмін проводився з розрахунку 1:10, проте в країні так і не вдалося ліквідувати диспропорцію між попитом і пропозицією. Як і раніше, одним із найдефіцитніших товарів був хліб. Проблемою було придбання одягу та промислових товарів. Недоступними для переважної більшості міського населення були фотоапарати, радіоприймачі, телевізори, магнітофони, автомобілі. Щоб засвідчити свою турботу про народний добробут, уряд з 1948 по 1954 р. проводив акцію по зниженню цін на товари. Результат цього заходу був швидше емоційним, ніж практичним, оскільки реального здешевлення товарів не відбувалося.

Значним був вплив війни на здоров’я населення України. Значно скоротилася мережа медичних установ, не вистачало досвідчених спеціалістів, ліків та необхідного медичного обладнання. Через обмеженість медичних установ та значне збільшення хворих після війни, лікарі змушені були обмежувати тривалість обстеження. Так, у Києві на огляд пацієнта терапевт витрачав в середньому 10 хв., хірург – 4 хв., невропатолог – 8 хв., гінеколог (на обстеження вагітної жінки) – не більше 12 хв. Фактично навіть ці дані значно завищені, оскільки безпосередньому огляду лікар приділяв 2-3 хв., а за інший час він повинен був зробити запис у своєму журналі, в історії хвороби, виписати рецепт, оформити лікарняний лист, дати рекомендації хворому. В той же час вже в перші повоєнні роки в країні розгорнулася робота з підготовки кваліфікованого персоналу, відновлювалася робота поліклінік, лікарень, амбулаторій, санепідемстанцій. Дещо більше уваги органи влади почали приділяти захисту материнства і дитинства, охороні праці, удосконаленню техніки безпеки. Створювалися дитячі поліклініки, молочні кухні, з 1953 р. на підприємствах України були введені щорічні медичні огляди робітників, розвивався профілактичний напрямок, що сприяло певному покращенню медичного обслуговування міських жителів.

Отже, після війни життя мешканців міст проходило в надзвичайно складних умовах. Скрутне матеріальне становище та гострий дефіцит на більшість життєвонеобхідних товарів значно знижували рівень споживання. Повільний розвиток житлового фонду, комунально-побутової та медичної галузей народного господарства лише частково сприяли покращенню життя народу. Проте, головним у сприйнятті дійсності залишалося те, що здобуто перемогу над ворогом і необхідно своєю працею покращити мирне життя.

У третьому розділі „Дозвілля населення міст” розглядаються форми використання населенням вільного часу, висвітлено роль і значення громадських та сімейних свят у дозвіллі міських жителів у повоєнний період.

Зазвичай, бюджет часу міських жителів складається з робочого