ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ
ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ АРХІВІВ УКРАЇНИ
УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ
АРХІВНОЇ СПРАВИ ТА ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА
Журжа Ірина Валеріївна
УДК 230.2(367)"1834/1919":378.4(477-25)
СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК СЛОВ’ЯНОЗНАВСТВА
В УНІВЕРСИТЕТІ СВ. ВОЛОДИМИРА
(1834 – 1919 рр.)
07.00.06 – історіографія, джерелознавство
та спеціальні історичні дисципліни
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Київ – 2006
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі історії слов’ян Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Науковий керівник: доктор історичних наук, професор
ЯРОВИЙ Валерій Іванович,
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка,
завідувач кафедри історії слов’ян
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
СРІБНЯК Ігор Володимирович,
Інститут східних мов
Київського національного
лінгвістичного університету,
директор
кандидат історичних наук
ЛЯПІНА Олена Валеріївна
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка,
асистент кафедри історії Росії
Провідна установа: Інститут історії України НАН України,
відділ української історіографії та
спеціальних історичних дисциплін
Захист відбудеться 18 жовтня 2006 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.864.01 в Українському науково-дослідному інституті архівної справи та документознавства за адресою: 03110, м. Київ, вул. Солом’янська, 24.
З дисертацією можна ознайомитися у Науково-довідковій бібліотеці центральних державних архівів України за адресою: 03110, м. Київ, вул. Солом’янська, 24.
Автореферат розіслано “ 15 ” вересня 2006 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат історичних наук С.Л. Зворський
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ
Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розвитку вітчизняної історичної науки актуальним стає вивчення, критичне осмислення та узагальнення попереднього наукового досвіду. В контексті цієї проблеми важливого значення набуває об’єктивна оцінка ролі попередніх поколінь істориків, які працювали на ниві розвитку історичної науки протягом минулих століть. Для сучасних істориків, що займаються дослідженнями слов’янознавчої проблематики, особливого сенсу набуває засвоєння здобутків вчених-славістів ХІХ – поч. ХХ ст. та їх об’єктивне оцінювання.
Дослідження слов’янознавчої проблематики є важливою складовою сучасної історичної науки. У дожовтневий період слов’янознавчі студії також займали провідні позиції. В цьому контексті Університет св. Володимира, як один з провідних центрів розвитку слов’янознавства в Правобережній Україні, заслуговує на особливу увагу, адже в умовах відродження втрачених традицій національної вищої школи необхідність наукових досліджень і об’єктивного аналізу витоків вітчизняної історичної науки та освіти набувають важливого значення.
Історія розвитку слов’янознавства в Університеті св. Володимира досі не була предметом спеціального дослідження. Доцільність такого вивчення зумовлена необхідністю заповнення наукової прогалини, переосмислення ролі Університету св. Володимира серед інших центрів розвитку слов’янознавства, встановлення основних етапів його розвитку. Критерії періодизації розвитку дожовтневого слов’янознавства в Російській імперії пов’язані, з одного боку, із внутрішніми закономірностями цієї науки, а з іншого – з суспільними умовами, що стимулювали ту чи іншу тематику, визначали ті завдання, які на відповідних етапах вирішувало слов’янознавство в цілому і окремі його галузі. Виходячи з цих критеріїв, в історії дожовтневого слов’янознавства в Російській імперії традиційно виділяють два великих етапи, рубежем між якими були 60–70-і рр. ХІХ ст. Розвиток слов’янознавства в Університеті св. Володимира відбувався в контексті загального розвитку вітчизняної славістики, і зазначена межа цілком прийнятна для його періодизації. Однак, специфічні особливості цього процесу потребують виокремлення конкретних періодів, уточнення хронологічних меж між ними та визначення їх особливостей.
З метою чіткішої систематизації викладеного матеріалу вважаємо за необхідне акцентувати увагу на поняттєвому апараті досліджуваної теми. Насамперед, йдеться про визначення терміну “слов’янознавство”. Це поняття має різне значення та обсяг, – в залежності від того, де і хто ним послуговується. Для слов’янських країн у поняття “слов’янознавство” не включається вивчення рідної мови відповідного слов’ян-ського народу, вітчизняної історії, літератури, етнографії тощо. Традиційно склалося так, що для східно-слов’янських країн дослідження східних слов’ян не є “слов’яно-знавством”. Дискусії про зміст поняття “слов’янознавство” розпочалися в ХІХ ст. і тривають й досі. Поступово викристалізувалося визначення предмету “слов’янознавства”, яке найбільше відповідає дослідницькій практиці учених, як у дожовтневий період, так і в теперішній час. Згідно з ним, під слов’янознавством розуміють комплекс наукових дисциплін, що мають внутрішню єдність і вивчають історію (в тому числі історію культури), лінгвістику, літературознавство, етнографію та інші науки про суспіль-не життя південних та західних слов’янських народів, їхні політичні, економічні, військо- во-дипломатичні і культурні взаємозв’язки, а також матеріальну та духовну культуру стародавніх слов’ян. Саме таке трактування поняття “слов’янознавство” прийняте нами і в даному дослідженні.
Актуальність теми дисертації зумовлена також потребою всебічного та об’єктивного аналізу наукового доробку вчених-славістів, визначення їх ролі у розвитку вітчизняної історичної науки, спробою усунути упереджені підходи та фальсифікації щодо їх вчених-славістів минулого, шляхом виявлення та залучення до наукового обігу невідомого досі комплексу джерел, зокрема, з колишніх спецсховищ архівів.
Вивчення становлення та розвитку слов’янознавства в Університеті св. Володимира має важливе значення для поступу вітчизняної історіографії та джерелознавства.
Зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема розроблялася за напрямом наукових досліджень кафедри історії слов’ян та історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Історія формування і розвитку Української державності”, яка є складовою комп-лекс-ної програми “Наукові проблеми державотворення в Україні” (№ 01 БФ 046 – 01).
Об’єктом дослідження є слов’янознавство в Університеті св. Володимира в – 1919 рр. та його представники.
Предметом дослідження є процес зародження, становлення та розвитку слов’я-но-знавства в Університеті св. Володимира в –1919 рр., розроблення слов’яно-знавчої проблематики його вченими, формування наукових течій і напрямів, визначення основних тенденцій та специфіки цього процесу в зазначений період.
Хронологічні рамки роботи охоплюють період з до 1919 р., тобто від часу відкриття Університету св. Володимира і до фактичної його реорганізації в р., пов’язаної зі становленням радянської влади на теренах України.
Мета дисертаційного дослідження визначена з урахуванням стану наукової розробки проблеми та актуальності даної роботи. Дисертантка ставить за мету з’ясування цілісної картини становлення і розвитку славістичної науки та освіти в Університеті св. Володимира в –1919 рр., дослідження наукової славістичної спадщини вчених університету.
Реалізація вказаної мети досягається шляхом розв’язання наступних дослідницьких завдань:
- проаналізувати джерельну базу та стан наукової розробки проблеми, залучити до наукового обігу нові матеріали, що стосуються проблеми становлення та розвитку слов’янознавства в Університеті св. Володимира;
- визначити основні етапи формування слов’янознавства в Університеті св. Володимира, їх зміст та особливості;
- розглянути процес запровадження та еволюції викладання славістичних дисциплін в стінах університету;
- дослідити життєвий шлях та наукову спадщину вчених-славістів Університету, значення цієї спадщини для розвитку вітчизняного та зарубіжного слов’янознавства;
- визначити місце Університету св. Володимира, як провідного осередку славістичної науки на українських землях, на тлі загального розвитку слов’янознавства в Російській імперії.
Медологічну основу дисертації становлять принципи науковості, історизму, об’єк-тивності і всебічності, загальнонаукові та спеціальні методи пізнання. Вирішення поставлених завдань ґрунтувалося на основі застосування проблемно-хронологічного, порівняльно-історичного, аналітичного, ретроспективного, статистичного та біографічного методів наукового дослідження. В дисертації використано методи історичного джерелознавства: наукової евристики, класифікації і критики джерел, що дало змогу виявити та залучити до наукового обігу важливі архівні та опубліковані документи, здійснити аналіз їх відкритої і латентної, потенційної та актуалізованої інформації, виконати атрибуцію джерел.
Наукова новизна роботи зумовлена актуальністю теми, яка не отримала всебічного та об’єктивного висвітлення в історичній науці. Історія розвитку слов’янознав-ства в Університеті св. Володимира вперше в українській історіографії вивчається комплексно, як самостійна наукова проблема. Автором обґрунтована періодизація розвитку слов’янознавства в університеті, детально досліджено виділені етапи. В ро-боті здійснено огляд викладання славістичних курсів, проаналізовано зміни в їх пере-ліку та змісті. Значну увагу приділено дослідженню персоналій вчених-славістів, постаті яких не дістали ґрунтовного вивчення в науковій літературі. Всебічно проаналі-зо-вано наявні історіографічні джерела зі слов’янознавства: монографії, рецензії, критичні огляди, статті, наукові доповіді, дисертації тощо. Окрему увагу приділено впливу по-літичних та ідеологічних чинників на формування та еволюцію слов’янознавства в Університеті св. Володимира, який тривалий час мав особливий статус і специфічні зав-дання порівняно з іншими навчальними закладами Російської імперії.
У дослідженні залучено значне коло джерел, частина архівних документів уперше вводиться до наукового обігу. Детально розглянуто науковий доробок вчених-славістів, проведено його історичний та джерельний аналіз, дано оцінки внеску вчених у розвиток слов’янознавства.
Теоретичне і практичне значення дослідження зумовлене тим, що одержані і викладені в ньому результати та положення збагачують знання зі становлення вітчизняного слов’янознавства, розкривають його специфічні ознаки та особливості, теоре-тичні засади та характерні тенденції розвитку.
Фактографічні матеріали, теоретичні узагальнення, оцінки і висновки за підсумками дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальшої наукової розробки питання розвитку вітчизняної історичної науки в дожовтневий період, укладання біографічних та бібліографічних довідників, дослідження біографістики, вивчення історії, літературознавства, етнографії слов’ян, формування вищої освіти в Україні. У навчально-педагогічній роботі результати дослідження доцільно використати при підготовці навчальних посібників, лекційних та спеціальних курсів з іс-торії слов’ян, слов’янознавчої історіографії, історії Київського університету.
Наукова апробація дисертаційного дослідження. Основні результати та висновки за підсумками дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри історії слов’ян і кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки історичного фа-культету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Частина матеріалів та наукових положень дисертації були також представлені у формі доповідей на наукових конференціях: Четвертих архівознавчих читаннях “Особові архівні фон-ди: актуальні проблеми дослідження та використання” (м. Київ, 19 грудня 2002 р.); Міжнародній науковій конференції “Розвиток історичної науки в Україні” (до 10-річчя незалежності України) ( Київ, 17–18 травня 2001 р.); науково-теоретичній конференції, присвяченій 168-річчю Київського університету (Київ, 2002 р.). Основні результати дослідження висвітлено в х авторських працях, опублікованих у провідних наукових фахових виданнях, затверджених переліками ВАК України.
Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Обсяг дисертації – 202 сторінки. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (35 сторінок, 370 позицій).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, з’ясовано предмет та об’єкт дослідження, його хронологічні межі, визначено мету та завдання дослідження, його методологічне підґрунтя, відображено зв’язок роботи з науковими програмами, визначено її практичне значення та наукову новизну, наведено відомості про апробацію результатів дослідження.
У першому розділі “Джерельна база та історіографія дослідження” характеризується та аналізується стан наукової розробки проблеми та джерельна база дисертації.
Джерельну базу дисертації склали різноманітні за походженням, ступенем інформативності, видовими ознаками та змістом опубліковані та неопубліковані документальні матеріали, а також історіографічні джерела. Сукупність використаних джерел можна поділити на кілька груп: 1) документальні джерела, що є незамінним матеріалом для вивчення історії Університету св. Володимира. При їх аналізі виокремлено документи, що відтворюють становлення та розвиток історичної освіти і, зокрема, навчальний та педагогічний процес на слов’янознавчій кафедрі1 За статутом імператорського Університету св. Володимира від 1842 р. новостворена кафедра отримала назву “Історії та літератури слов’янських наріч і слов’янських старожитностей”. В р. було запроваджено новий загальний статут імператорських Російських університетів, яким керувався і Університет св. Володимира. Згідно з ним, кафедра отримала назву “Слов’янської філології”, яка залишилася незмінною і після введення в дію наступного статуту в р.; 2) біографічні документи та матеріали службової діяльності вчених-славістів Університету св. Володимира; 3) наукові праці та підготовчі матеріали до них вчених-славістів Університету св. Володимира.
В першій групі джерел містяться державні законодавчі акти, що стосуються питань освіти, організаційно-розпорядча документація, оперативні звітні документи Університету св. Володимира та оперативне листування. Важливі документи відклалися у Центральному державному історичному архіві України у Києві (далі – ЦДІАК України): фонд Канцелярії попечителя Київського учбового округа (Ф. ), фонд Канцелярії Київського, Волинського, Подільського генерал-губернатора (Ф. 442), фонд Канцелярії Київського окремого цензора (Ф. ). Серед них необхідно відзначити такі документальні джерела, що висвітлюють етап становлення слов’янознавчої кафедри: “Про необхідність усталення існування кафедр російської словесності та слов’янських наріч в Університеті св. Володимира” ЦДІАК України, ф. 707, оп. 10, спр. 220-а, арк. 2., “Пропозиції міністра народної ос віти про погляди на слов’янство та про основи, якими мають керуватися викладачі при вивченні та обробці джерел та пам’яток слов’янських” Там само, оп. 261, спр. 12, арк. 1–16..
Відомості про перебіг стану справ на історико-філологічному факультеті надають щорічні звіти університету, протоколи засідань Ради університету, справи Ради і Правління університету, навчальні плани, огляди викладання. Ці документи знаходяться також у Державному архіві м. Києва (далі – ДАК), у фонді Київського університету (Ф. ), в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (далі – ІРНБУВ) – фонд Київського університету (Ф.ІІІ) та в першій офіційній частині чисел “Университетских известий” (далі КУИ), що починають виходити з р.
Зокрема, в ДАК відклалися документи, що висвітлюють організаційне становлення кафедри слов’янської філології, насамперед, відзначимо рапорти викладачів, адресовані декану факультету про заплановані на навчальний рік курси ДАК, ф. 16, оп. 288, спр. 88; оп. 465, спр. 86, арк. 5–7 зв.; оп. 469, спр. 81, арк. 1–4.. З початку 1850-х рр. інформація про перелік славістичних курсів та кількість навчальних годин друкувалася в окремих брошурах Див., зокрема: Обозрение преподавания в Университете св. Владимира 1849–1850 у.г. – К., 1850; 1896–1897 у.г. – К., 1896; 1906–1907 у.г. – К., 1906; 1908–1909 у.г. – К., 1908; 1916–1917 у.г. – К., 1916. і супроводжувалася переліком літератури, необхідної для опрацювання студентами. Окремі матеріали до практичних занять з історії слов’ян останнього етапу існування Університету св. Володимира зберігаються в ІР НБУВ: зокрема, на перший та другий семестри 1918/1919 н. р. ІР НБУВ, ф. І, спр. 5141, арк. 1–5; спр. 5142, арк. –6.
Аналіз зазначених документальних джерел дозволив прослідкувати зміни, що відбувалися в переліку славістичних курсів протягом досліджуваного періоду.
Визначною подією для розвитку славістичної освіти в Університеті св. Володимира стало прийняття постанови історико-філологічного факультету, датованої вереснем 1919 р., – “Про запровадження кафедри педагогіки та історії слов’ян”. Введення її в дію означало на практиці розмежування філологічних та історичних слов’я-но-знавчих дисциплін Там само. – Спр. 379, арк. 23–26 зв..
Великий блок опублікованих джерел складають законодавчі та нормативні акти, видані з другої половини ХІХ ст. у збірниках документів Клопотовский В. И. Сборник постановлений и распоряжений начальства по Университету святого Владимира и другим русским Университетам с 1878 по 1891 гг. – К., 1893; Воловенко П. Сборник постановлений и распоряжений начальства по Университету св. Владимира и других русских университетах с 1899 по 1911 гг. – К., 1912.. Дотичними до обраної теми є університетські статути та штатні розклади від 1833 р., 1842 р. Сборник постановлений по Министерству народного просвещения. Т. 2. – СПб., 1864. – С. –240., 1863 р. Там само. – Т. 3. – СПб., 1865. – С. 923–991. та 1884 р Там само. – Т. 9. – СПб., 1893. – С. 980–1030..
Насичена інформативність залученого масиву джерел дозволила відтворити цілісну картину процесу запровадження слов’янознавчих курсів до кола навчальних дисциплін, становлення окремої славістичної кафедри та її подальший розвиток і функ-ціонування.
У другій групі джерел об’єднано біографічні документи та матеріали службової діяльності вчених-славістів Університету св. Володимира. Важливе місце посідають документи з особових архівних фондів. Зокрема, в ЦДІАК України відклалися особові фонди О. О. Котляревського (Ф. ) та М. Ф. Владимирського-Буданова (Ф. ). В ІР НБУВ знаходяться особові фонди Т. Д. Флоринського (Ф. ), А. І. Сте-повича (Ф. ), Ю. А. Яворського (Ф. ), документи з яких відображають їх службову діяльність, висвітлюють різні біографічні відомості.
З особових фондів А. М. Лободи (Ф. ), М. П. Дашкевича (Ф. ), М. І. Костомарова (Ф. ), О. В. Романовича-Славатинського (Ф. ) залучені епістолярії. Важливе значення мають автобіографічні документи А. І. Степовича ІР НБУВ, ф. 10, спр. 6428–6429, арк. 1–12. з фонду архіву ВУАН (Ф. ) та О. М. Лук’яненка Там само. – Ф. 175, спр. 1693, арк. 1–5. з фонду Ф. І. Титова (Ф. ).
До дисертаційної роботи також залучено окремі документи з фонду загально-історичного (Ф. ) та загально-історичного і листування (Ф. та Ф. 3). Зокрема, у Ф. зберігаються особисті папери О. О. Котляревського ІР НБУВ, ф. 1, спр. 12258, арк. 1–7., офіційні матеріали Т. Д. Флоринського Там само, спр. 5149, арк. 1–3., важливу інформацію містять чернетки до вступних лекцій і тексти лекцій Т. Д. Флоринського та О. О. Котляревського Там само, спр. 59, арк. 1–9; спр. 5144, арк. 1–6..
Документи до біографії та службової діяльності викладачів Університету св. Володимира відклалися також в ДАК у фонді Київського університету (Ф. ) та в ЦДІАК України у фонді Канцелярії попечителя Київського учбового округу (Ф. ). Це, зокрема, формулярні та послужні списки викладачів, накази та клопотання про їх обрання, призначення, підвищення в посаді, звільнення та переведення в інші нав-чальні заклади Російської імперії, відомості про захист дисертацій та присудження наукових ступенів, матеріали про участь у наукових з’їздах та надання наукових відряджень тощо. Зокрема, до наукового обігу введено послужний список приват-доцента Університету св. Володимира Є. А. Рихліка ДАК, ф. 16, оп. 479, спр. 157, арк. 1–30., формулярний список про службу вчителя грецької мови Другої Київської гімназії К. Ф. Страшкевича Там само, оп. 279, спр. 249, арк. 1–4..
Важливу інформацію містять документи про наукові відрядження професорсько-викладацького складу Університету св. Володимира. Вони були обов’язковими для тих, хто хотів викладати по кафедрі слов’янської філології (К. Ф. Страшкевич) ЦДІАК України, ф. 707, оп. 11, спр. 242-б, арк. 3 зв., надавалися для написання дисертацій (К.Ф. Радченко) ДАК, ф. 16, оп. 333, спр. 88, арк. 12. та для участі у наукових з’їздах (Попередній з’їзд спеціалістів зі слов’янської філології та історії для обговорення актуальних питань слов’янознавства) Там само, оп. 342, спр. 10, арк. 1–19.. Звіти про наукові відрядження публікувалися в “Университетских известиях”. Вони дозволяють зробити висновки про коло наукових інтересів вчених та містять інформацію про методологію підготовки наукових досліджень Яроцкий В. Я. Отчет и. д. экстраординарного профессора Яроцкого по случаю командировки в славянские земли с ученой целью с 15 июня 1862 г. по 15 декабря 1863 г. // КУИ. – 1864. – № 2; Отчет о занятиях в архивах стипендиата Николая Любовича // КУИ. – 1879. – № 11; Отчет о годич ной командировке 1880–1881 года профессора М. Ф. Владимирского-Буданова // КУИ. – 1881. – № ; Отчет о занятиях рукописями в библиотеках и других ученых учреждениях Москвы и Санкт-Петербурга стипендиата К. Радченко // КУИ. – 1898. – № 4, № 9..
Для відтворення цілісного сприйняття постатей провідних вчених-славістів в ди-сертаційному дослідженні використано спогади про них, що належать перу їхніх сучасників А. А. Котляревский как преподаватель. Из старых воспоминаний // Рус. старина. – 1893. – № . – С. 611–632; Веселовский А. Воспоминания об А. А. Котляревском // Киев. старина. – 1888. – № 9. – С. 395–415; Стороженко А. А. А. Котляревский. Очерк // Вест. Европы. – 1890. – № 7. – С. –181; Кістяківський О. Ф. Щоденник (1874–1885) / Упоряд.: Шандра В. С., Бутич М. І., Глизь І. І., Франко О. О. – К., 1994. – Т. І. – 646 с.; Т. ІІ. – К., 1995. – 583 с.. Безумовно, мемуари містять суб’єктивну оцінку подій та характеристику осіб, що передбачає їх критичний аналіз і співставлення з документальними джерелами.
У роботі використані судово-слідчі документи у справі Т. Д. Флоринського, які відклалися в Центральному державному архіві громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України) ЦДАГО України, ф. 263, оп.1, спр. 68588 , арк. 37–38, 41–51, 76. і висвітлюють останні дні життя видатного вченого. Аналізуючи інформацію, викладену у справі, доходимо висновку, що об’єктивні докази вини вченого відсутні.
Остання група джерел – наукові праці вчених-славістів Університету св. Володимира та підготовчі матеріали до них. Зокрема, це монографії, рецензії, критичні огляди, статті, наукові доповіді, дисертації тощо. Аналіз цих праць міститься безпосередньо у розділах дисертації.
Таким чином, наявність різноманітного масиву джерел, частина яких автором уперше залучена до наукового обігу, є підґрунтям комплексного наукового дослідження становлення та розвитку слов’янознавства в Університеті св. Володимира в –1919 рр.
Історіографія проблеми. Слід зазначити, що увітчизняній історіографії відсутня праця, спеціально присвячена питанню становлення та розвитку слов’янознавства вУніверситеті св. Володимира. Однак окремі аспекти цієї проблеми знайшли своє висвітлення в працях дослідників різних років. Хронологічно існуючу літературу з да-ного питання умовно можна поділити на три періоди: І період – друга половина ХІХ – початок ХХ ст.; ІІ період – радянська історіографія; ІІІ період – українська історіо-графія доби незалежності. Опрацьовану літературу, за проблемним спрямуванням, нами поділено на кілька груп: загальні роботи, присвячені розвитку слов’янознавства у ХІХ – на початку ХХ ст.; дослідження, які стосуються персоналій вчених-славістів та їхньої наукової спадщини; монографії, які висвітлюють історію Київського університету і побіжно торкаються окремих аспектів розвитку слов’янознавчої освіти та науки.
Дослідження дореволюційного вітчизняного слов’янознавства розпочалося в дру-гій половині ХІХ ст. Зокрема, О. О. Котляревський в серії статей Котляревский А. А. Опоздалые листки из истории языка и литературы: Из филологических записок 1863 – 1864 гг. – Воронеж, 1870. – 23 с. розглядав генезис порівняльно-історичного мовознавства в Російській імперії від М. В. Ломоносова до Ф. І. Буслаєва. Одна з перших спроб класифікації і узагальнення наукового доробку то-гочасних вчених-славістів зроблена у праці І. В. Ягіча4 Ягич И. В. Энциклопедия славянской филологии. – Вып. 1. История славянской филологии. – СПб., 1910. – 961 с.. Проблемам розвитку і функ-ці-онування слов’янознавства як комплексу навчальних дисциплін присвятив свою статтю О. І. Соболєвський. В ній він докладно зупинився на історії становлення слов’янознавства у вищій школі, підбив підсумки сучасного йому стану розвитку науки та вказав на необхідність реформ в цій галузі Соболевский А. Славяноведение в русской высшей школе // Славянские известия. – 1909. – № . – С. 636–642..
В історіографії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. помітне місце займають монографії, присвячені історії Університету св. Володимира Киев и Университет св. Владимира при императоре Николае. 1825–1855. – К.,1896; Владимирский-Буданов М. Ф. История императорского Университета св. Владимира. – К.,1884; Университет св. Владимира в царствование императора Александра ІІІ. 1881–1894. – К., 1900; Шульгин В. История Университета св. Владимира (1834–1839). – СПб. 1860., в яких у хронологічній послідовності висвітлювалася історія навчального закладу, розповідалося про професорсько-викладацький склад, містилися статистичні відомості різного характеру. Необхідно виділити роботу, присвячену особовому складу університету за перші п’ятдесят років його існування Биографический словарь профессоров и преподавателей Университета св. Владимира / Под ред. В. С. Иконникова. – К., 1884. – 816 с., що вміщує інформацію про життєвий шлях та наукову діяльність професорів та викладачів різних кафедр університету. Матеріали про вчених-славістів Університету св. Володимира містяться у ювілейних збірниках інших науково-навчальних закладів, з якими був пов’язаний їхній творчий шлях Столетие Киевской Первой гимназии (1809–1811–1911). Т. 1 Именные списки и биографии должностных лиц и воспитанников гимназии. – К., 1911 – 911 с.; 25-летие Коллегии Павла Галагана в Киеве, 1 октября 1871 – 1 октября 1896. С портретами, рисунками, планами. – К., 1896. – 403 с.; Биографический словарь профессоров и преподавателей Юрьевского, бывшего Дерптского университета за сто лет его существования (1802 - 1902) / Под ред. Левицкого Г. В. – Юрьев, 1903.– Т.1. – 666 с.; Т. 2. – 654 с..
Важливу роль мають статті, присвячені пам’яті окремих вчених-славістів. В них висвітлюється їхній життєвий та творчий шлях, подається побіжний огляд наукової спадщини, характеризуються людські і професійні якості. Враховуючи специфіку цих публікацій, маємо констатувати відсутність в них критично-аналітичного підходу у викладенні матеріалу Сперанский М. Профессор Тимофей Дмитриевич Флоринский // Академический центр Наркомпроса. Научные известия. Сборник второй – Философия, литература, искусство. – М., 1922 – Вып. 15/V.– С. 324–331; Флоринский Т. Д. Ф. Я. Фортинский. – СПб., 1903. – 19 с.; Флоринский Т. Д. Н. П. Дашкевич (Некролог). // ЖМНП. Новая серия. – ХVІІ. – 1908. – №9. – Отд. 4. – С. 12–32; Некролог. А. А. Котляревский // КУИ. –1881. – № 10. – С. 1 – 96..
В радянській історичній науці історія дореволюційного вітчизняного слов’яно-знавства знайшла висвітлення в низці робіт. Відзначимо, насамперед, дослідження С. Б. Бернштейна, М. Г. Булахова, О. М. Горяїнова, В. О. Дьякова, А. Є. Москаленка, А. С. Мильникова Булахов М. Г. Основные этапы развития славянского языкознания в России (до 1917 года) // Методологические проблемы истории славистики. – М., 1978. – С. 56 – 87; Дьяков В. А. Политические интерпретации идеи славянской солидарности и развитие славяноведения (с конца XVIII в. до 1939 г.) // Методологические проблемы истории славистики. – М., 1978. – С. 232–260; Мыльни-ков А. С. Становление истории славяноведения в России // Исследования по историографии славяноведения и балканистики. – М., 1981. – С. 113–136; Горяинов А. Н. Советская славистика. 1920–1930-х гг. // Там само. – С. 5–21; Бернштейн С. Б. О некоторых вопросах изучения истории русского славяноведения // Вест. Моск. ун-та. – 1979. – № 1. – Серия: филология. – С. 52–60; Москаленко А. Е. Из истории славяноведения в е годы ХIХ века: (О работах А. Рейца и Н. И. Гулака) // Проблемы историографии; (Тезисы и авторефераты докладов и сообщений на межвуз. конференции). – Воронеж, 1960. – С. 126–130.. На особливу увагу заслуговують змістовні дослідження Л. П. Лаптєвої, яка є одним з провідних спеціалістів у галузі вивчення дожовтневого слов’янознавства в Російській імперії Лаптева Л. П. Основные линии развития научного славяноведения в России в ХIХ – начале ХХ в. // Вест. Моск. ун-та. – 1977. – № . – Серия: история. – С. 52–66; Лаптева Л. П. Русское славяноведение в конце ХIХ – начале ХХ в.: Проблемы истории // VIII Междунар. съезд славистов. История, культура, этнография и фольклор славян. народов. Загреб – Любляна, сент. 1978 г.: Доклады сов. делегации. – М., 1978. – С. 491–511..
Певною мірою підсумували вже накопичений фактичний матеріал та продовжили дослідження історії славістики автори біобібліографічного словника “Слов’янознав-ство в дореволюційній Росії” Славяноведение в дореволюционной России. Биобиблиогр. словарь. – М., 1979. – 427 с.. Робота має довідковий характер, тому містить досить стислу інфор-мацію про кожного з широкого кола представників славістичної науки. Провідне місце серед праць, присвячених історії слов’янознавства в Російській імперії, належить колектив-ній праці радянських вчених-славістів “Слов’янознавство в дореволюційній Ро-сії. Дослідження південних та західних слов’ян” Славяноведение в дореволюционной России. Изучение южных и западных славян / Ответств. ред.: Марков Д. Ф., Дьяков В. А. – М., 1988. – 400 с.. В роботі основна увага зосереджена на висвітленні умов, що мали визначальний вплив на становлення і розвиток слов’янознавства, організацію підготовки кадрів і дослідницької роботи в галузі слов’янознавства, на аналізі найважливіших наукових результатів тих досліджень, що бу-ли присвячені історії, культурі, мовам південних та західних слов’ян.
Певний матеріал про становлення славістичної науки в Університеті св. Володимира міститься в низці робіт, присвячених історії Київського університету Розвиток науки в Київському університеті за сто років / За ред. Кушнарьова М. А. – К., 1935. – 292 с.; Історія Київського університету 1834–1959 рр. / За ред. Жмудського С. П. – К., 1959. – 629 с.; Київський університет. 1834–1984 / За ред. Білого М. І., Губернського Л. В., Калакури Я. С., Ляшко І. І. – К., 1984.–201 с.. Основний акцент у розділах, присвячених діяльності Університету св. Володимира, зроблений на історії становлення навчального закладу, його структурі та змінам, що відбувалися з впровадженням нових університетських статутів.
В радянській історіографії варто виокремити низку робіт, присвячених дослідженню процесу перетворень, що мали місце у вищих навчальних закладах Російської імперії із запровадженням статутів різних років Эймонтова Р. Г. Русские университеты на грани двух эпох. От России крепостной к России капиталистической. М., 1985. – 350 с.; Щетинина Г. Н. Университеты в России и Устав 1884 г. – М., 1976. – 231 с..
У наступну групу досліджень радянської доби нами виділено праці, присвячені постатям окремих вчених-славістів, життя і наукова діяльність яких пов’язані з Університетом св. Володимира, їх творчому доробку та науковим зв’язкам. Зокрема, окремим сторінкам життя та творчості О. О. Котляревського присвятили роботи З. І. Вла-сова Власова З. И. А. А. Котляревский в Праге // Литературные связи славянских народов. Исследования, публикации, библиография. – Л., 1988. – С. 291–306., Б. В. Правдін Правдин Б. Русская филология в Тартутском университете // Ученые записки Тартуск. гос. ун-та. – Вып. 35.Труды историко-филологического факультета. – Таллин, 1954. – С. 130 – 164.; Л. П. Лаптєва Лаптєва Л. П. Визначний дослідник і пропагандист історії і культури слов’ян // Архіви України. – 1991. – № 1. – С. 49–56., Вивченням постаті А. М. Ясинського займалися А. Є. Москаленко1 Москаленко А. Е. К изучению жизни и деятельности А. Н. Ясинского // Вопросы историографии СССР. – Т. 85. – Воронеж, 1969. – С. 252–268. та М. О. Казакова Казакова М. А. Исторические взгляды А. Н. Ясинского // Научный ежегодник Саратов. гос. ун-та. 1955. Истор. факультет. – Саратов, 1958. – С. 97–101., низка праць, присвячена життєвому та творчому шляху М. І. Костомарова Рубинштейн Н. Л. Николай Иванович Костомаров // Истор. журн. – 1940. – № 10. – С. 23–35; Полухін Л. К. Формування історичних поглядів М. І. Костомарова. – К., 1959. – 258 с.; Сарбей В. Г. Шаблиовский Е. С. Н. И. Костомаров в историографическом наследии Карла Маркса // Вопр. истории. – 1967. – № 8. – С. 56–78; Марахов Г. І. Нові сторінки з біографії М. І. Костомарова // Вісн. АН УРСР. – 1972. – № 1. – С. 99–106..
В останній групі об’єднані дослідження сучасних українських істориків, написані після здобуття Україною незалежності. Українська історіографія характеризується появою низки праць, присвячених як розвитку історичної науки в цілому, так і окремим її представникам. Проблемі становлення теорії та методології історії в Україні в ХІХ – ХХ ст., аналізу теоретичних праць зпитань історії, написаних провідними вітчизняними науковцями присвячені дослідження С. П. Стельмаха Стельмах С. П. Історична думка в Україні ХІХ – початку ХХ століття. – К., 1997. – 175 с.; Стельмах С. П. Парадигми історичної думки у ХХ столітті // Політ. думка. – 1997. – № 4. – С. 153 – 169; Стельмах С. П. Історична наука в Україні епохи класичного історизму ХІХ – початку ХХ століття. – К., 2005. – 210 с.. Однією з перших робіт, в якій висвітлено окремий розділ історичної науки – медієвістики, стало дослідження С. І. Лимана Лиман С. І. Медієвістика в Україні в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Автореф. дис. … канд. іст. наук. – Дніпропетровськ, 1994. – 23 с.. Ґрунтовністю дослідження, залученням широкого кола нових архівних та історіографічних джерел характеризується монографія І. Н. Войцехівської, присвячена В. С. Іконникову Войцехівська І. Н. Володимир Іконников: джерелознавчі студії. – К., 1999. – 360 с..
Від першої половини 1990-х рр. з’являються праці з історії Київського університету та розвитку в ньому історичної науки. Питання становлення історичної науки та освіти в Університеті св. Володимира в перші 50 років його існування висвітлила у своїй монографії О. О. Тарасенко Тарасенко О. Становлення та розвиток історичної освіти і науки у Київському університеті у – 1884 рр. – К., 1995. – 296 с.. Історії історичного факультету присвячена стаття Г. Д. Казьмирчука, вміщена у виданні з нагоди 170-ї річниці Київського національного університету імені Тараса Шевченка Казьмирчук Г. Вивчаючи минуле, пізнаєш майбутнє // Нариси історії Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 1834 – 2004. – К., 2004. – С. 109–125.. В іншому ювілейному виданні Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка: минуле і сьогодення (1834 – 2004) / Під ред. проф. Г. Д. Казьмирчука. – К., 2004. – 356 с. вміщена біографічна інформація про професорів-славістів, певною мірою відображено дожовтневий етап розвитку славістичної кафедри. Глибше висвітлено питання функціонування кафедри в Університеті св. Володимира в статті В. І. Ярового Яровий В. І. Становлення та розвиток історичного слов’янознавства в Київському університеті імені Тараса Шевченка // Вісн. Київ. ун-ту імені Тараса Шевченка. Серія: Історія. – Вип. 37. – 1998. – С. 3–6.. Окреме місце серед новітньої літератури, присвяченої історії Університету св. Володимира, посідають праці В. А. Короткого та В. І. Ульяновського. В їх двохтомній роботі, крім архівних документів, вміщено нарис історії Університету св. Володимира, подано відомості про його професорсько- викладацький склад З іменем св. Володимира. ALMA MATER української освіти, культури, науки: У 2-х кн. / Упоряд. В. Короткий, В. Ульяновський. – Кн. 1. – К.,1994. – 398 с.; Кн. 2. – К., 1994. – 453 с.. Останнім рокам існування Університету присвячена наступна праця вчених ALMA MATER. Університет св. Володимира напередодні та в добу Української революції. 1917 – 1920. Матеріали. Документи. Спогади: У 3-х. / Упоряд. В. Короткий, В. Ульяновський. – Кн. . – К., 2000. – 628 с.; Кн. 2. – К., 2001. – 697 с.. що увібрала низку важливих документів, віднайдених у вітчизняних та закордонних архівах, авторські коментарі та статті про викладачів університету, що передують документам, присвячених їх діяльності.
Чільне місце в українській історіографії посідають праці, присвячені окремим дослідникам. Насамперед, необхідно відзначити монографії, що висвітлюють життя та наукову діяльність М. Д. Іванішева Андрейцев В. І. Короткий В. А. Видатні постаті Київського університету. Микола Іванішев: Монографія. – К., 1999. – 224 с., М. І. Костомарова Пинчук Ю. А., Аббасов А. М., Михненко А. М., Степанович Е. П., Ясь А. В. Энциклопедия жизни и творчества Н. И. Костомарова (1817–1885). – К., 2001. – 565 с., дисертаційні дослідження присвячені М. Ф. Владимирському-Буданову” Шемета Ю. М. Науково-освітня діяльність М.Ф. Владимирського-Буданова. Автореф. дис. … канд. іст. наук. – К., 2004., Ф. І. Леонтовичу Музичко О. Є. Історик Ф. І. Леонтович: життя та наукова діяльність. Автореф. дис. … канд. іст. наук. – Дніпропетровськ, 2003., які всебічно характеризують діяльність вчених, однак, на наш погляд, місце славістичної проблематики висвітлено в них недостатньо повно. Значний інтерес представляє стаття С. А. Ко-пилова Копилов С. А. Історик-славіст Тимофій Флоринський // 150 років розвитку вітчизняної історичної науки в Київському університеті. Матеріали Респ. наук.-практ. конф., Київ 20– 21 жовт. 1992 р. – К., 1993. – С. 92–98. – перша у вітчизняній історичній науці робота, присвячена постаті Т. Д. Фло-ринського. Аналіз доробку вченого в галузі болгаристики здійснено у статті В. І. Яро-вого Яровий В. І. Професор Т. Д. Флоринський – фундатор викладання історичної славістики та засновник болгаристики в Університеті св. Володимира // Київський університет як осередок національної духовності, науки, культури: Матеріали наук.-теор. конф., присв. 165-річчю університету. Гуманіст. науки. – Част. 1. – К., 1999. – С. 63–66.. Розвитку іншої галузі слов’янознавства – богемістики та її представникам в Ки-їв-ському університеті присвячена стаття С. М. Мотрук Мотрук С. Становлення та розвиток богемістики в Київському університеті // Вісн. Київ. ун-ту імені Тараса Шевченка. Серія: Історія. – Вип. 39. – 1999. – С. 50–51.. Висвітленню життєвого шляху одного з фундаторів медієвістичної школи Університету св. Володимира Ф. Я. Фор-тинського, дослідженню його внеску у вивчення долі полабсько-прибалтій-ського слов’янства та слов’яно-німецьких відносин у середні віки присвячена стаття М. О. Рудя Рудь М. О. Професор Університету св. Володимира Ф.Я. Фортинський (1846 – 1902) і його праці з історії слов’яно-німецьких відносин у середні віки // Вісн. Київ. ун-ту імені Тараса Шевченка. Серія: Історія. – Вип. 38. – 1998. – С. 18–24.. Ще одне дослідження автора присвячене видатному славісту О. О. Котляревському Рудь М. О. Славістична школа Київського університету: О.О. Котляревський (1837–1881) // Вісн. Київ. ун-ту імені Тараса Шевченка. Серія: Історія. – Вип. 36. – 1997. – С. 22–32.. Л. П. Польовий та Ю. І. Шаповал звернулися до трагічної долі вченого-славіста Є. А. Рихліка Польовий Л. П., Шаповал Ю. І. Повернуті імена. Євген Антонович Рихлік // Відродження: Мова, література, історія народів України в нац. школах. – 1993. – № 11. – С. 52–54.. Спираючись на матеріали архіву СБУ по Чернігівській області, автори вперше висвітлили обставини арешту вченого, його ув’язнення та смерті.
Таким чином, історіографічний аналіз вказує на існування значної кількості праць, присвячених окремим аспектам розвитку слов’янознавства вКиївському університеті, однак вони мають фрагментарний характер іне дають можливості відтворити цілісну картину цього процесу.
У другому розділі “Організаційні та науково-методичні засади формування слов’янознавства (середина 30-х – перша половина 70-х рр. ХІХ ст.)” висвітлюється перший етап розвитку слов’янознавства в Університеті св. Володимира, розглядаються основні моменти запровадження вивчення південних та західних слов’ян в систему вищої освіти та наукові роботи зі славістичної тематики вчених Київського університету.
Університет св. Володимира в Києві був заснований 8 листопада 1833 р. Його створення як навчального закладу здійснювалося відповідно до статуту від 25 грудня 1833 р., який не передбачав існування кафедри історії і літератури слов’янських наріч. Натомість, запроваджувалася кафедра польської мови та посада лектора, яку обійняв Й. Й. Мікульський. Після його виходу на пенсію, розпочався тривалий процес заміщення вакантної кафедри, під час якого вперше з’являється офіційна пропозиція про створення кафедри історії літератури слов’янських наріч. Її юридичне втілення у життя відбулося у р., коли було затверджено новий статут Університету св. Володимира, у відповідності з яким на першому відділенні філософського факультету запроваджувалася кафедра історії і літератури слов’янських наріч з включенням слов’ян-ських старожитностей. Однак її фактичний початок роботи припадає на 1847 р., коли відбулося призначення ад’юнкта по кафедрі – магістра грецької філософії В. Я. Яро-ць-кого. У роботі він мав керуватися не лише навчальними програмами та планами, а й дослухатися до офіційних пропозицій міністерства народної освіти, щодо принципів викладання славістичних дисциплін в стінах вищих навчальних закладів, відображених у конфіденційному листі.
У переліку курсів, що їх викладав В. Я. Яроцький в цей період, фігурували: загальний філологічний огляд слов’ян, граматика старослов’янської церковної мови, слов’янські старожитності, старослов’янська граматика, пам’ятки російської писемності, історія і література слов’янських наріч.
Запровадження слов’янознавства в систему вищої освіти спричинило низку змін науково-організаційного характеру. Зокрема, було запроваджено два наукових ступеня: магістра слов’янської словесності і доктора слов’яно-руської філології. Для допуску до захисту дисертацій на здобуття цих ступенів, вимагалося скласти відповідно магістерський чи докторський іспити, питання на яких визначалися шляхом жеребкування. Від здобувачів інших наукових ступенів також вимагалися ґрунтовні знання слов’янознавчої проблематики.
Наукова розробка слов’янознавчої проблематики відбувалася завдяки працям М. О. Максимовича (досліджував російську мову у порівнянні з іншими слов’янськими мовами), І. М. Даниловича (студіював та публікував юридичні пам’ятки Польщі та Великого князівства Литовського), К. Ф. Страшкевича (займався дослідженням чеської мови), М. Д. Іванішева (вивчав історію слов’янських законодавств), М. І. Кос-томарова (розглядав слов’янську міфологію).
На початку 1860-х рр. слов’янознавство в Російській імперії вступає у новий етап свого розвитку. Зміни в суспільно-політичних умовах життя сприяли розширенню інтересу до слов’янства. Реформи 1860-х рр. торкнулися системи освіти і були пов’язані з розробкою та введенням в дію нового університетського статуту. Згідно з ним, за кафедрою закріплювалася назва слов’янської філології, розширювалося коло славістичних предметів, було запроваджено систему закордонних відряджень для майбутніх професорів тощо. В цей період з’являються нові посібники та підручники. І хоча у викладанні слов’янознавчих предметів все ще переважає філологія, вже постає розуміння необхідності відокремлення історії, чи, принаймні, звернення на історичні сюжети дедалі більшої уваги. Вагомий внесок у розвиток вітчизняного слов’янознавства в цей період зробили викладачі університету – Ф. І. Леонтович, М. П. Дра-гоманов, В. О. Більбасов.
Таким чином, у досліджуваний період в Університеті св. Володимира відбувся процес зародження і становлення вивчення південних і західних слов’ян. І все ж вирішення головних питань слов’янознавства залишалося ще попереду.
В третьому розділі “Становлення слов’янознавства в Університеті св. Володимира (друга половина 70-х рр. – початок 80-х рр. ХІХ ст.)” досліджується другий етап формування історичного слов’янознавства в Університеті св. Володимира, аналізуються зрушення, що відбулися в цій царині, тогочасні тенденції та напрями слов’янознавчої проблематики.
В 1860-х – 1870-х рр. в Російській імперії відбувається процес зміни поколінь вчених-славістів. В науково-навчальних закладах починають свою діяльність молоді дослідники, учні прославлених вчених П. І. Прейса, О. М. Бодянського, І. І. Срезнев-ського, В. І. Григоровича. Вони сформували власні, відмінні від попередників, погляди на слов’янство, що ґрунтувалися на інших філософських засадах. Молодше покоління славістів під впливом нових історичних умов
