ЖИГАДЛО ОЛЕНА ЮРІЇВНА

УДК 811.111 + 81’42

ПАРАДОКСАЛЬНІ ВИСЛОВЛЕННЯ

В АНГЛОМОВНОМУ ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ: ЛІНГВОКОГНІТИВНИЙ ТА ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТИ

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

КИЇВ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі граматики та історії англійської мови Київського національного лінгвістичного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник кандидат філологічних наук, доцент

ВОЛКОВА Лідія Михайлівна,

Київський національний лінгвістичний університет,
кафедра граматики та історії англійської мови, доцент

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

ШВАЧКО Світлана Олексіївна,

Сумський державний університет,

кафедра перекладу, професор

кандидат філологічних наук, доцент

МИРОНЧУК Тетяна Андріївна,

Міжрегіональна академія управління персоналом,
кафедра теорії та практики перекладу, доцент

Провідна установа Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна,

кафедра ділової іноземної мови та перекладу,
Міністерство освіти і науки України, м. Харків

Захист відбудеться “24” лютого 2006 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.054.02 Київського національного лінгвістичного університету (03680, МСП, Київ-150, вул. Червоноармійська, 73).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного лінгвістичного університету (Київ-150, вул. Червоноармійська, 73).

Автореферат розісланий “20” січня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

професор О.М. Кагановська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Реферована дисертація присвячена дослідженню лінгвокогнітивних та прагматичних особливостей парадоксальних висловлень в англомовному художньому дискурсі.

У зв’язку з розвитком когнітивної парадигми наукового знання, у фокусі якої перебуває вивчення характеру взаємодії мови та мислення, дослідження способів втілення парадоксальної думки у висловленнях і дискурсі набуває особливої актуальності. Методичний апарат когнітивної лінгвістики (G.Lakoff, G.Fauconnier, M.Turner, О.С.Кубрякова, С.А.Жаботинська), прагмалінгвістики (Г.Г.Почепцов мол., P.Grice, P.Brown, S.Levinson) й аналізу дискурсу (В.З.Демьянков, T.A. van Dijk) дозволяє виявити лінгвокогнітивні моделі утворення висловлень із суперечливою семантикою й розкрити прагматичні особливості їхнього функціонування, зокрема в художньому дискурсі.

У лінгвістичних студіях, присвячених дослідженню парадоксів, розглядалися окремі властивості парадоксальних висловлень: лексико-семантичні ознаки (В.І.Карасик, Е.Б.Тємянікова, D.A.Cruse), прагматичні особливості таких висловлень у текстах різних жанрів (Б.Т.Ганєєв), зокрема в афоризмах (Т.І.Манякіна), специфіка їхнього функціонування в комунікації (P.Watzlawick),
у тому числі як одного із засобів утворення “чорного гумору” (А.З.Леськів), а також семантико-когнітивна структура парадоксів як контрастивних стилістичних засобів (Л.І.Бєлєхова, О.С.Маріна).

Проте в мовознавчій літературі відсутнє однозначне тлумачення парадоксальних висловлень, що формуються та функціонують у дискурсі. Крім того, недостатньо висвітленим лишається питання лінгвокогнітивного механізму створення й інтерпретації парадоксальних висловлень у художньому дискурсі. Оскільки дослідження парадоксальних висловлень з урахуванням їхніх логіко-семантичних, лінгвокогнітивних та комунікативно-прагматичних особливостей у руслі синтезу когнітивної й комунікативної парадигм дотепер не проводилось, це визначило вибір теми дисертаційного дослідження.

Актуальність обраної теми дисертації зумовлена загальною спрямованістю сучасних досліджень на встановлення взаємодії розумових і мовних
чинників у процесі породження одиниць мовлення, що дозволяє розкрити механізми вираження логічної суперечливості у висловленні. Актуальним є також аналіз парадоксального висловлення як складової художнього дискурсу в
аспекті його комунікативної реалізації з метою вивчення способів вербалізації імпліцитної інформації.

Зв’язок роботи з науковими темами. Проблематика дисертаційної праці вписується в коло питань, досліджуваних у рамках держбюджетної наукової теми Міністерства освіти та науки України “Мовні системи. Динаміка функціонування фонетичних, граматичних та лексичних одиниць: когнітивний і комунікативно-прагматичний аспекти (германські, романські й українська мови)” (тему затверджено вченою радою Київського національного лінгвістичного університету, протокол № від 20 січня 2000 року).

Мета дослідження полягає в розкритті лінгвокогнітивних механізмів формування парадоксальних висловлень і виявленні прагматичних особливостей їхнього функціонування в англомовному художньому дискурсі.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

-

-

-

-

-

-

Об’єктом дослідження реферованої роботи є парадоксальні висловлення в англомовному художньому дискурсі.

Предмет вивчення складають лінгвокогнітивні та прагматичні особливості парадоксальних висловлень в англомовному художньому дискурсі.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні про те, що парадоксальне висловлення є мовленнєвою аномалією, яка формується в художньому дискурсі й має специфічні логіко-семантичні, лінгвокогнітивні й прагматичні особливості.

Матеріалом дисертаційного дослідження слугує корпус 975 прикладів парадоксальних висловлень, відібраних методом суцільної вибірки з текстів художніх творів англійських й американських письменників другої половини ХІХ і XX століть.

У дослідженні застосовуються методи семантичного, концептуального, конверсаційного й кількісного аналізу. У рамках семантичного аналізу для встановлення особливостей виникнення суперечливості між значеннями компонентів парадоксальних висловлень застосовано метод компонентного аналізу номінативних одиниць, з яких складаються висловлення. Для розкриття лінгвокогнітивного механізму створення парадоксальності застосовується методика реконструкції ментальних просторів, що стоять за семантикою парадоксальних висловлень, яка передбачає відтворення лінгвокогнітивних моделей, задіяних у їхньому формуванні. Для виявлення прагматичних особливостей утворення парадоксальних висловлень в англомовному художньому дискурсі використовується метод конверсаційного аналізу. Кількісний аналіз застосовується для підтвердження типовості тих чи інших тенденцій у формуванні парадоксальних висловлень у художньому дискурсі.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше здійснено комплексне дослідження парадоксальних висловлень в англомовному художньому дискурсі на основі інтеграції когнітивного й комунікативного підходів до вивчення мовних даних. Виявлено типові лінгвокогнітивні моделі (мінімальну й множинну) створення парадоксальних висловлень. Установлено прагматичний механізм формування парадоксальних висловлень в аналізованому типі дискурсу, який розкривається через конфлікт між принципом кооперації й принципом ввічливості в мовленні автора-оповідача й персонажів. У цьому дослідженні вперше була запропонована класифікація парадоксальних висловлень в англомовному художньому дискурсі, критерієм для якої слугує тип антиномії – внутрішня або зовнішня.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що виявлення дистинктивних ознак парадоксальних висловлень та уточнення механізмів їхнього формування є внеском у дослідження семантики художнього дискурсу, зокрема проблематики мовленнєвих аномалій. Використана методика реконструкції ментальних просторів, що вможливила пояснення творення парадоксального смислу висловлень в англомовному художньому дискурсі, сприяє подальшій розбудові теорії концептуальної інтеграції. Установлені прагматичні особливості парадоксальних висловлень у мовленні автора-оповідача й персонажів, які полягають у конфлікті комунікативних принципів (принципів кооперації і ввічливості), є певним внеском у прагмалінгвістику.

Практичне значення дослідження визначається можливістю застосування його результатів у лекційних курсах з теоретичної граматики (розділ “Аналіз дискурсу”), стилістики англійської мови (розділ “Інтерпретація тексту”),
у спецкурсах з прагмалінгвістики, лінгвістики тексту, на заняттях із практики усного та писемного мовлення на старших курсах факультетів іноземних мов університетів, для написання дипломних та магістерських робіт з
англійської філології.

Апробація основних положень і результатів дисертаційного дослідження відбулась на шести наукових конференціях, у тому числі трьох міжнародних: міжнародній науково-практичній конференції Київського міжнародного університету “Мова. Культура. Бізнес” (Київ, 2002), “Мова і культура” (Київ, 2003), “Мова і культура” (Київ, 2004); науково-практичних у КНЛУ: “Актуальні проблеми вивчення мов і культур” (Київ, 2002), “Мови і культури у сучасному світі” (Київ, 2003), “Мова, освіта, культура у контексті Болонського процесу” (Київ, 2004).

Публікації. Основні положення та результати дослідження висвітлено
в чотирьох наукових статтях автора, опублікованих у фахових виданнях
ВАК України. Загальний обсяг публікацій – 2,44 др. арк.

Структура й обсяг роботи. Дисертаційне дослідження загальним обсягом 177 сторінок (текст дисертації становить 156 сторінок) складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел та списку джерел ілюстративного матеріалу. Дисертація містить 21 рисунок.

Список використаних джерел містить 196 позицій, у тому числі 65 – іноземними мовами. Список джерел досліджуваного матеріалу включає 14 назв.

У вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність і наукову новизну отриманих результатів, визначено мету та конкретні завдання дослідження, його теоретичне та практичне значення, описано матеріал і методи дослідження, сформульовано основні положення, що виносяться на захист.

У першому розділі здійснено аналітичний огляд існуючих у логіці й лінгвістиці визначень та класифікацій парадоксальних висловлень; викладено вихідні теоретичні положення дослідження; виявлено типові ознаки парадоксальних висловлень у художньому дискурсі; уточнено зміст поняття парадоксального висловлення як семантичної й прагматичної аномалії; виділено лексико-семантичні засоби й структурні особливості реалізації парадоксальних висловлень в англомовному художньому дискурсі.

Другий розділ присвячено побудові лінгвокогнітивних моделей, що лежать в основі створення парадоксальних висловлень в англомовному художньому дискурсі, з метою відтворити механізм формування парадоксального смислу в аналізованому типі дискурсу.

У третьому розділі встановлено прагматичну специфіку формування парадоксальних висловлень, яка полягає в навмисному порушенні мовцями постулатів П.Грайса з метою дотримання принципу ввічливості, й проаналізовано функціональні особливості парадоксальних висловлень в англомовному художньому дискурсі.

У загальних висновках підсумовуються результати проведеного дисертаційного дослідження й окреслюються перспективи подальших досліджень з обраної проблематики.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ 1. “Теоретичні засади вивчення парадоксальних висловлень у художньому дискурсі”. Традиційно аналіз особливостей семантики парадоксальних висловлень (далі – ПВ) у лінгвістичних дослідженнях здійснюється шляхом виявлення їхніх сутнісних ознак. Ряд мовознавців (Б.Т.Ганєєв, В.І.Карасик, Т.І.Манякіна, P.Watzlawick) відмінною рисою ПВ називають суперечливість, яка полягає в наявності відношень між протилежними судженнями про об’єкт, що взаємопов’язані й одночасно виключають одне одного. Згідно з іншим підходом (Е.Б.Тємянікова), основу ПВ складає протиставлення, що трактується як порівняння і / або зіставлення думок про об’єкт, які можуть належати до різних, але не обов’язково протилежних, сфер.

Осмислення логіко-семантичної структури ПВ як такої, що містить два протилежні судження стосовно одного об’єкта, які суперечать одне одному, в результаті чого створюється нове, контрадикторне значення висловлення, дозволяє визначити ПВ як мовленнєву аномалію. Мовленнєва аномалія трактується в роботі як відхилення від ситуативних, певною мірою конвенціоналізованих норм уживання мовних одиниць (Н.Д.Арутюнова, Ф.С.Бацевич, Л.В.Короткова).

ПВ містять семантичні девіації (D.A.Cruse, M.Short), які ми, слідом
за І.М.Кобозєвою, визначаємо як аномалії, що виникають із суперечливості
між конвенціональними значеннями номінативних одиниць, що їх
складають. Наприклад:

The captain was a good chess player, and the games were always interesting. Yossarian had stopped playing chess with him because the games were so interesting they were foolish (Heller, 3).

Для опису гри в шахи (games) у наведеному ПВ використані прикметники “цікава” (interesting) та “дурна” (foolish), значення яких у цьому контексті суперечать одне одному. Парадоксальність цього висловлення полягає в тому, що партію, яку називають цікавою, за логікою не можна одночасно характеризувати як дурну.

Суперечливість між значеннями номінативних одиниць у структурі ПВ, наявність якої дозволяє тлумачити такі висловлення як семантичну аномалію, створюється за допомогою логіко-семантичного прийому, для позначення якого в дослідженні використано термін “антиномія”. Прийом антиномії ми трактуємо як такий, що полягає в навмисному поєднанні двох протилежних суджень про об’єкт з метою створення парадоксального смислу.

Аналіз логіко-семантичної структури ПВ в англомовному художньому дискурсі дозволив установити певні лексико-семантичні засоби реалізації антиномії, до яких належать, зокрема: а) порушення семантико-граматичної валентності слів / словосполучень. Аномальність висловлення The one [chest] I am making now is nearly as small as nothing (O’Brien, 80) полягає в тому, що порівняльна конструкція зі словом “ніщо” (as small as nothing) не відповідає її нормативному вживанню; б) використання антонімів, наприклад, That crazy bastard may be the only sane one left (Heller, 38); в) оказіональне перетворення фразеологічних одиниць. Так, висловлення You don’t seem to realize, that in married life three is company and two is none (Wilde, 440) утворене внаслідок трансформації прислів’я “two is company and three is none”; г) використання заперечення, наприклад, I looked blankly and carefully everywhere, seeing for a time no difference between any different things, inspecting methodically every corner of the same unchanging sameness (O’Brien, 177—178); д) використання синонімів: At least we are presented with alternatives. […] But not choice (Stoppard, 30);
е) використання паралельних синтаксичних конструкцій, наприклад, Men went mad and were rewarded with medals (Heller, 11); ж) полісемія. У висловленнях “Opportunity only knocks once in this world”, he would say. Major Major’s father repeated this good joke at every opportunity (Heller, 207) іменник “можливість” (opportunity) вживається в двох значеннях: у першому випадку як “вдалий збіг обставин” та в другому випадку як “нагода”. Парадоксальними вони стають завдяки суперечливості між значеннями обставини часу “раз у цьому світі” (once in this world) і означення “кожний” (every).

На синтаксичному рівні антиномія проявляється як два типи відношень між значеннями номінативних одиниць: у межах одного висловлення й в межах однієї комунікативної ситуації, які були покладені в основу пропонованої класифікації ПВ в англомовному художньому дискурсі. В дисертаційному дослідженні зазначені відношення позначаються як внутрішня й зовнішня антиномія.

Під внутрішньою антиномією розуміємо відношення суперечливості в семантиці номінативних одиниць одного висловлення. Синтаксичними маркерами внутрішньої антиномії слугують суперечливі відношення між такими членами речення: а) однорідними присудками. У висловленні He believed all the news he heard and had faith in none (Heller, 130) парадоксальність утворюється шляхом уживання синонімів “вірив” (believed) та “довіряв” (had faith) у якості однорідних присудків з додатком “новини” (news, none); б) однорідними означеннями. Так, парадоксальний смисл висловлення She made him the happiest man in the whole world and the most wretched, and after a few years she died, and then, when he was thirty, he died too (Stoppard, 13) формується шляхом використання прикметників “найщасливіший” (happiest) і “самий нещасливий, бідолашний” (most wretched), які мають протилежні значення, в функції означення; в) однорідними обставинами. Наприклад, у ПВ I looked blankly and carefully everywhere, seeing for a time no difference between any different things, inspecting methodically every corner of the same unchanging sameness (O’Brien, 177-178) суперечливість виникає внаслідок уживання антонімів “тупо, без зацікавлення” (blankly) й “уважно, вдумливо” (carefully) у функції обставини способу дії; г) означенням і означуваним словом. Парадоксальність висловлення He left his flak suit and parachute there and crossed back past the water wagon to the intelligence tent to return his map case to Captain Black, who sat drowsing in his chair with his skinny long legs up on his desk and inquired with indifferent curiosity why Yossarian’s plane had turned back (Heller, 101) формується в результаті поєднання лексичних одиниць із протилежним значенням “байдужа” (indifferent) та “допитливість, зацікавленість” (curiosity) у відношеннях означення – означуване слово.

Різновидом внутрішньої антиномії є відношення суперечливості, які виникають між значеннями компонентів у складному реченні, а саме між:
а) складниками складносурядного речення, наприклад, There is only one true morality for every man; but every man has not the same true morality (Shaw, 70);
б) головним та підрядним реченнями: Because the mister’s wife was round and sweet and idle like a sweet yellow bun, and reminded you of the mister because she was so unlike him (Hensher, 110) та в) складниками складної конструкції з сурядними та підрядними зв’язками, як наприклад, Even among men lacking all distinction he inevitably stood out as a man lacking more distinction than all the rest, and people who met him were always impressed by how unimpressive he was (Heller, 28).

Зовнішня антиномія – це тип відношень між значеннями номінативних одиниць кількох висловлень у межах однієї комунікативної ситуації. Такі відношення виникають між: а) значеннями кількох висловлень мовця у межах однієї його репліки та б) значеннями кількох висловлень, які містяться в різних репліках мовця у межах однієї комунікативної ситуації. Наприклад:

“But Twenty-seventh Air Force says I can go home with forty missions.”

“But they don’t say you have to go home and regulations do say you have to obey every order. That’s the catch. Even if the colonel were disobeying a Twenty-seventh Air Force order by making you fly more missions, you’d still have to fly them or you’d be guilty of disobeying an order of his” (Heller, 83).

У наведеному фрагменті пілоти американських військово-повітряних сил обговорюють розпорядження про можливість повернення додому після виконання сорока бойових завдань (But Twenty-seventh Air Force says I can go home with forty missions). Але насправді безпосереднє керівництво в особі полковника примушує їх брати участь у більшій кількості бойових завдань, тим самим порушуючи зазначене розпорядження (Even if the colonel were disobeying a Twenty-seventh Air Force order by making you fly more missions). Проте пілоти не можуть не виконати його наказ, оскільки вони мусять підкорятися керівництву (you’d still have to fly them or you’d be guilty of disobeying an order of his). Отже, в аналізованому уривку експлікована суперечливість між розпорядженнями керівництва різних рівнів (Twenty-seventh Air Force та the colonel), яка перетворює вищенаведену ситуацію на парадоксальну. Її парадоксальність полягає в тому, що підлеглі (пілоти) потрапляють у пастку, оскільки, порушуючи будь-який наказ, вони є
однаково винними.

ПВ трактуються нами як прагматичні аномалії, оскільки вони формуються внаслідок конфлікту між комунікативними стратегіями мовця й установленими правилами мовленнєвого спілкування, що проявляється в порушенні мовцем певного комунікативного постулату за умови загального дотримання принципу кооперації (П.Грайс). Наприклад:

“Stop mumbling.”

“Yes, sir.”

“And mumble "sir" when you do” (Heller, 154).

У даному фрагменті персонаж використовує протилежні команди “припинити мимрити” й “мимрити "сер"” (Stop mumbling. And mumble “sir”) під час проведення допиту підлеглого йому офіцера. Дотримуючись принципу кооперації взагалі, він порушує постулат способу вираження (“Мовець має бути послідовним”), щоб спантеличити й заплутати підсудного.

Комплексний підхід до аналізу ПВ як семантичної та прагматичної аномалії створює підстави для звернення до лінгвокогнітивного й комунікативно-прагматичного аспектів його вивчення з метою встановлення специфіки формування й функціонування ПВ у художньому дискурсі.

Розділ 2. “Лінгвокогнітивні особливості парадоксальних висловлень в англомовному художньому дискурсі”. Для розкриття механізму створення ПВ в англомовному художньому дискурсі, а також інтерпретації нового смислу, що породжується семантикою таких висловлень, у роботі застосовано методику реконструкції ментальних просторів. У світлі теорії концептуальної інтеграції Ж.Фоконьє та М.Тернера ментальні простори трактуються як компактні формати знання, що конструюються, а також модифікуються під час інтерпретації дискурсу. Намагаючись вирішити проблему співвідношення концептуальної структури з мовною, теорія концептуальної інтеграції пропонує модель, що дозволяє відтворити процес формування нових значень. Типова модель, або мережа, концептуальної інтеграції (G.Fauconnier, M.Turner) складається з трьох типів ментальних просторів: родового, двох або більше вхідних та інтегрованого простору (бленду), в який вибірково проектуються елементи вхідних просторів.

У своєму дослідженні ми виходимо з того, що реконструкція ментальних просторів є інструментом аналізу семантики ПВ, який дозволяє пояснити особливості формування й осмислення парадоксів у художньому дискурсі. Опрацьований матеріал дозволив виявити дві базові моделі концептуальної інтеграції, за якими формуються ПВ в англомовному художньому дискурсі. Для позначення моделі концептуальної інтеграції, яка містить два вхідні простори, в роботі запроваджено термін “мінімальна”. Саме така модель концептуальної інтеграції є найбільш поширеною серед ПВ (86% усіх досліджених ПВ). Нами виявлено три різновиди мінімальних моделей концептуальної інтеграції, які ґрунтуються на заміщенні, частковому поєднанні й об’єднанні елементів
вхідних просторів.

Під моделлю, що базується на заміщенні елементів, розуміємо мінімальну модель концептуальної інтеграції, у структурі якої шляхом проекції відбувається заміна частини елементів одного вхідного простору на антонімічні елементи другого. Наступний різновид – це модель, що ґрунтується на частковому поєднанні елементів, структура якої складається з вибірково спроектованих на неї елементів обох вхідних просторів. Це означає, що в бленді реалізуються лише окремі елементи, перенесені з кожного із вхідних просторів. Третя модель, яка базується на об’єднанні елементів, містить одночасно присутні в її структурі елементи обох вхідних просторів.

Як приклад, розглянемо ПВ, утворене за моделлю концептуальної інтеграції, побудованою шляхом заміщення елементів:

Algernon: Oh! There is no use speculating on that subject. Divorces are made in Heaven (Wilde, 433).

Аналізоване висловлення, яке ґрунтується на внутрішній антиномії, утворено шляхом трансформації фразеологічної одиниці “Marriages are made in heaven” (“Шлюби укладаються на небесах”). Перший вхідний простір, структурований сутностями царини джерела, які утворюють сценарій “шлюб”, містить такі елементи: “чоловік 1” і “дружина 1”, які “одружуються” в “час 1”, через те, що це “визначено небесними силами”. Сутності царини мети: “чоловік 2” і “дружина 2”, які “розлучаються” в “час 2”, які є елементами актуалізованого сценарію “розлучення”, структурують другий вхідний простір. Родовий простір містить найбільш узагальнені елементи обох вхідних просторів: “чоловік і дружина”, які “одружуються / розлучаються” в “час”, через те, що це “визначено небесними силами”. В інтегрованому просторі, який є ПВ, відбувається злиття деяких елементів обох вхідних просторів “чоловік 1” і “чоловік 2” в єдиний елемент “чоловік'”; “дружина 1” і “дружина 2” – у “дружина'”; “час 1” і “час 2” – у “час'”. Проте причина дії – “визначено небесними силами” – спроектована в бленд із першого вхідного простору, а сама дія “розлучаються”, яка посіла місце елемента “одружуються”, – з другого вхідного простору. Шляхом операції розширення (Ж.Фоконьє, М.Тернер) в інтегрованому ментальному просторі виникає емерджентна структура: “Той факт, що чоловік і дружина розлучаються, ніяк від них не залежить, оскільки ця подія визначається небесними силами; таким чином, ані чоловік, ані жінка не несуть за це ніякої відповідальності”.

Проаналізуємо механізм формування ПВ, утвореного на основі моделі концептуальної інтеграції, що ґрунтується на частковому поєднанні елементів:

The case against Clevinger was open and shut. The only thing missing was something to charge him with (Heller, 48).

Дане висловлення, парадоксальність якого формується шляхом поєднання антонімів, характеризує судову справу як таку, що є одночасно відкритою (open) і закритою (shut), тобто закінченою, незважаючи на відсутність офіційного обвинувачення. Обидва вхідні простори структуровані такими елементами: “справа”, яка є “відкритою” або “закритою” у певний “час” за “наявності” / “відсутності офіційного обвинувачення”. Родовий простір містить схему загальної процедури судового засідання, на якому розглядається судова справа.
В інтегрованому просторі, в який вибірково спроектовано елементи вхідних просторів, відбулося злиття двох сутностей: різних судових справ із різним результатом у єдину “справу'”, яка є “відкритою / закритою” в “час'”. Елемент “відкрита” увійшов до інтегрованого ментального простору з першого вхідного простору, а елементи “закрита” й “відсутність офіційного обвинувачення” – з другого. В інтегрованому просторі виникає така емерджентна структура: “Для того, щоб порушити кримінальну справу й засудити обвинуваченого, не потрібна наявність обвинувачення”.

Розглянемо ПВ, що формується за моделлю концептуальної інтеграції, яка базується на об’єднанні елементів:

Here I gave some sound again, hearing my own vioce as if I was a bystander at a public meeting where I was myself the main speaker (O’Brien, 179).

Вищенаведене ПВ, утворено шляхом поєднання контекстуальних антонімів “спостерігач” (bystander) й “оратор” (main speaker) для характеристики персонажа. Перший вхідний простір структуровано такими елементами: “людина 1”, яка є “спостерігачем” на “зборах 1” у “час 1”, а другий вхідний простір – елементами “людина 2”, яка є “оратором” на “зборах 2” у “час 2”. Родовий простір містить фрейм “публічні збори”, який передбачає наявність учасників, що проголошують промови, тобто є ораторами, й просто спостерігачів, які не беруть активної участі в зборах. Елементи вхідних просторів “людина 1” і “людина 2”, “спостерігач” і “оратор”, “час 1” і “час 2” проектуються в інтегрований ментальний простір, в якому виникає емерджентна структура: “Персонаж почув свій голос наче з далека, поглянув на себе очима іншої людини”, що відтворює значення ПВ.

Ілюстративний матеріал свідчить, що деякі ПВ формуються на основі множинної моделі концептуальної інтеграції, яка складається зі значно більшої кількості ментальних просторів, ніж мінімальна модель. Множинні моделі включають послідовні операції з кількома (три й більше) вхідними просторами. Інтегровані простори, утворені шляхом цих операцій, можуть слугувати вхідними просторами для нових моделей.

Як приклад, побудуємо мережу ментальних просторів ПВ: And yet, Professor, one can’t help wondering at the persistence of the reflex, the universal constant unthinking appeal to the non-existent God who is presumed dead (Stoppard, 26) (див. рис. 1), яке ґрунтується на внутрішній антиномії, що полягає в використанні контекстуальних синонімів “неіснуючий” (non-existent), “мертвий” (dead) для опису Бога в даному фрагменті художнього дискурсу. Аналізоване ПВ формується на основі множинної моделі, що одночасно залучає до своєї структури елементи трьох вхідних просторів.

Другий та третій ментальні простори структуровані такими елементами: “Бог 2” “не існує” у “час 2” та “Бог 3” “помер” у “час 3”. Частина цього ПВ, в якій ідеться про постійне, бездумне звертання до Бога (constant unthinking appeal to … God), актуалізує концепт ВІРА, що передбачає віру в Бога, яка суперечить раціональному знанню.

Рис. 1. Мережа ментальних просторів вищенаведеного ПВ

На основі цього концепту створюється перший вхідний простір, елементами якого стають “Бог 1” “існує” у “час 1”. Без цього вхідного простору елемент звертання до неіснуючого (non-existent), мертвого (who is presumed dead) Бога є незрозумілим. Крім того, концепт СМЕРТЬ, який репрезентовано в третьому вхідному просторі, пов’язаний із поняттям “відсутність життя”, з чого випливає, що те, що зараз є мертвим, колись було живим.

Наведена вище мережа концептуальної інтеграції містить три вхідні простори, між елементами яких існують відповідні міжпросторові зв’язки, позначені на рисунку пунктирними лініями. Родовий простір об’єднує в своїй структурі такі спільні елементи вхідних просторів: “Бог” “існує +/-” у певний “час”. Усі три вхідні ментальні простори вибірково проектуються в інтегрований простір, в якому відбувається злиття елементів “Бог 1”, “Бог 2” і “Бог 3” в єдиний елемент “Бог'” та елементів “час 1”, “час 2” і “час 3” – у “час'”. Елементи “існує”, “не існує” та “помер” також проектуються в інтегрований простір, але не зливаються, а співіснують в емерджентній структурі: “Віра в існування VS знання про неіснування”, в якій відбувається творення парадоксального смислу: “Звертання до Бога свідчить про інтуїтивну віру в його існування попри раціональне знання про його неіснування”.

Отже, залучення методики реконструкції ментальних просторів до аналізу ПВ дозволяє в динаміці показати механізм їхнього формування в англомовному художньому дискурсі.

Розділ 3. “Прагматичні особливості парадоксальних висловлень в англомовному художньому дискурсі”. ПВ трактується нами як прагматична аномалія, яка виникає внаслідок порушення автором ПВ трьох комунікативних постулатів: постулату якості, кількості та способу вираження. Деякі вітчизняні та зарубіжні лінгвісти (Ф.С.Бацевич, Г.Л.Прокоф'єв, M.Coulthard, R.W.Gibbs, D.Maingueneau, M.Short) розглядають порушення постулатів П.Грайса персонажами художніх творів як особливості їхньої мовленнєвої поведінки.
У нашому дослідженні факт порушення мовцем певного постулату, а також різних положень одного й того самого постулату з метою породження комунікативних імплікатур за умови дотримання принципів кооперації й ввічливості (П.Грайс, П.Браун і С.Левінсон) трактується як прагматичний механізм формування ПВ
в англомовному художньому дискурсі.

ПВ утворюються внаслідок порушення постулату якості завдяки тому, що їхнє пряме значення суперечить дійсності. Читач ідентифікує ці висловлення як парадоксальні саме через те, що вони суперечать його знанням про істинний стан речей у світі. Наприклад:

Guil: Where are you going?

Player: Ha-alt!

(They halt and turn.)

Home, sir.

Guil: Where from?

Player: Home. We’re travelling people. We take our chances where we find them (Stoppard, 8).

Очевидно, що мандрівний актор має на увазі, що в нього та його трупи немає справжнього дома і що вони подорожують у пошуках заробітку. Як наслідок, їхній дім там, де на них чекає вдача. Проте його відповідь суперечить логіці, оскільки неможливо рухатися “куди” та “звідки” в одному напрямку –
у власний дім (home).

ПВ виникають під час порушення першого положення постулату кількості (“Повідомлення має бути настільки інформативними, наскільки потрібно”), коли ситуація вимагає від комунікантів ухилення від прямої відповіді або втримання від надання певної інформації, наприклад:

“[…] I have a liver condition.”

“Oh, yes, I forgot” said Milo, in a voice lowered deferentially. “Is it bad?”

“Just bad enough”, Yossarian answered cheerfully.

“I see,” said Milo. “What does that mean?”

“It means that it couldn’t be better…”

“I don’t think I understand”.

“… without being worse. Now do you see?”

“Yes, now I see. But…”

“You see, I don’t really have a liver condition. I’ve just got the symptoms. I have a Garnett-Fleischaker syndrome.”

“I see”, said Milo. “And what is a Garnett-Fleischaker syndrome?”

“A liver condition” (Heller, 93).

У вищенаведеному уривку два американські пілоти розмовляють про свої хвороби. Йосаріян натякає, що насправді в нього одна хвороба – хвора печінка, але він хотів би, щоб усі думали, що він має іншу, – синдром Ґарнета-Флейшекера (You see, I don’t really have a liver condition. I’ve just got the symptoms. I have
a Garnett-Fleischaker syndrome). Проте персонаж не може сказати про це прямо, оскільки він боїться покарання. Отже, ним використовуються парадоксальні висловлення, за допомогою яких пілот натякає на те, що він симулянт, але, очевидно, надає менше інформації, ніж хотів би його співбесідник, аби задовольнити свою цікавість (And what is a Garnett-Fleischaker syndrome? –
A liver condition).

Опрацьований матеріал свідчить, що ПВ утворюються внаслідок порушення другого положення постулату кількості (“Мовця можуть невірно зрозуміти або зовсім не сприйняти, якщо наданої ним інформації занадто багато”) внаслідок високої концентрації смислу та інформативної ємкості, оскільки значення образної інформації, яку несе ПВ, не еквівалентне значенню окремих його
елементів. Наприклад:

Lady Bracknell: I’m sorry if we are a little late, Algernon, but I was obliged to call on dear Lady Harbury. I hadn’t been there since her poor husband’s death…[…]

Lady Bracknell: It really makes no matter, Algernon. I had some crumpets with Lady Harbury, who seems to me to be living entirely for pleasure now.

Algernon: I hear her hair has turned quite gold from grief (Wilde, 441-442).

Алджернон натякає на зміну, яка відбулася з леді Харбері у зв’язку зі смертю її чоловіка. Його іронічна відповідь містить ПВ, яке створене внаслідок трансформації фразеологічної одиниці “to turn grey from grief” і яке можна розгорнути в твердження: “леді Харбері дійсно змінилася зі смертю чоловіка, але її почуття далекі від скорботи”.

ПВ можуть утворюватися як наслідок порушення останнього положення постулату способу вираження (“Мовець має бути послідовним”). Наприклад:

“[…] That’s what justice is when we’ve all got to be tough enough and rough enough to fight Billy Petrolle. Form the hip. Get it?”

“No, sir.”

“Don’t “sir” me!”

“Yes, sir.”

“And say “sir” when you don’t,” ordered Major Metcalf (Heller, 155).

Наведений фрагмент є уривком допиту молодшого офіцера членами військового суду. Цей офіцер не скоїв ніякого злочину. Проте він здається небезпечним, тому члени трибуналу вважають за потрібне його засудити. У цій ситуації підсудний перебуває в повній залежності від членів трибуналу. У свою чергу, судді використовують суперечливі команди (Don’t “sir” me! And say “sir” when you don’t), щоб заплутати обвинуваченого й зобразити його як винного.

Порушення першого та другого положення постулату способу вираження також характерно для ПВ, оскільки їм притаманні нечіткість та двозначність значення, які досягаються шляхом поєднання в їхній структурі слів із суперечливою семантикою. Наприклад:

“It would not surprise me,” said the Sergeant, “put your hands in under its underneath and start feeling promiscuously the way you can ascertain factually if there is anything there in addition to its own nothing” (O’Brien, 86).

У наведеному прикладі ПВ утворюється шляхом поєднання лексичних одиниць “щось” (anything) і “нічого” (nothing), значення яких суперечать
одне одному.

ПВ, що створюються як наслідок порушення комунікативних постулатів, є засобом реалізації двох стратегій ввічливості: стратегії ухилення й стратегії позитивної ввічливості (у термінах P.Brown та S.Levinson). Використання стратегії ухиляння зумовлено бажанням мовця приховати свій намір або ухилитися від прямої відповіді, коли ситуація вимагає цього. У першому випадку це призводить до порушення ним постулату якості, а в другому – постулату кількості. Проаналізуємо ПВ, яке є проявом стратегії ухиляння:

“Lieutenant Nately sends his regards”, he said.

Yossarian was sorry to hear they had a mutual friend. It seemed there was a basis to their conversation after all.

“You know Lieutenant Nately?” he asked regretfully.

“Yes, I know Lieutenant Nately quite well.” […]

“Nately had a bad start. He came from a good family” (Heller, 6).

Не бажаючи обговорювати спільного знайомого з армійським священиком (Yossarian was sorry to hear they had a mutual friend), Йосаріян використовує стратегію ухилення за допомогою ПВ, що дозволяє йому припинити розмову.

Використання стратегії позитивної ввічливості пов’язано з установленням товариського стилю спілкування між комунікантами. Наприклад:

“[…] What is the secret of your constabulary virtuosity?” […]

“It was an easy thing,” he said.

“How easy?”

“Even without the clues I could have succeeded in ultimately finding the bicycle.”

“It seems a very difficult sort of easiness,” I answered (O’Brien, 89).

В аналізованому фрагменті персонаж використовує стратегію позитивної ввічливості під час розмови з поліцейським. Щоб не здаватися нерозумним і не дратувати небезпечного співрозмовника, персонаж намагається зробити вигляд, що він захоплений професійністю констебля (constabulary virtuosity). Для цього використано ПВ: “Здається, це дуже складний вид простоти” (It seems a very difficult sort of easiness), в якому заслуги останнього значно перебільшуються.

Отже, соціально зумовлена необхідність бути чемним вимагає від мовця дотримання принципу ввічливості, що призводить до порушення ним постулатів мовленнєвого спілкування. Таким чином, ПВ супроводжуються конфліктом між комунікативними правилами й положеннями принципу ввічливості.

Намір автора ПВ, а також засоби його впливу на читача розкриваються через аналіз особливостей функціонування ПВ у художньому дискурсі. Ґрунтуючись на проаналізованому матеріалі, виділяємо дві основні групи функцій ПВ у художньому дискурсі, пов’язаних із самореалізацією автора художнього дискурсу та впливом автора художнього дискурсу на читача.

Використовуючи ПВ, автор художнього твору, перш за все, прагне до самовираження і / або демонстрації свого розуміння реальної дійсності. Крім того, за допомогою ПВ автор має можливість подати свої думки в оригінальній та яскравій формі. Отже, ПВ використовуються автором художнього дискурсу для досягнення своєрідності, незвичайності формулювань. До другої групи належать функції впливу автора художнього твору на читача. ПВ допомагають привернути увагу читача до певної ситуації, активізують мислення читача, сприяють переосмисленню загальноприйнятих істин, стереотипів, створюють ґрунт для множинності інтерпретацій висловлень та цілого твору, беруть участь у формуванні ефекту ошуканого очікування. Як правило, ПВ у художньому дискурсі одночасно виконують кілька функцій, які підсилюють дію одна одної, сприяючи максимальному впливу на читача.

ВИСНОВКИ

Художній дискурс створює особливий світ, в якому перетинаються об’єкти реального світу й авторська фантазія. Характеризуючись багатозначністю семантики, мова художнього дискурсу спричинює множинність
інтерпретацій останнього.

Неоднозначність та суперечливість семантики ПВ слугують підставою для трактування їх як семантичної аномалії, яка виникає на основі логіко-семантичного прийому антиномії, що полягає в поєднанні двох протилежних суджень стосовно одного об’єкта й проявляється через суперечливість значень номінативних одиниць висловлення.

Дослідження ПВ в англомовному художньому дискурсі вможливило виділення двох типів ПВ: ПВ, що ґрунтуються на внутрішній антиномії, тобто відношеннях суперечливості між значеннями компонентів у межах одного висловлення, й ПВ, в основу яких покладено відношення зовнішньої суперечливості, які виникають між значеннями кількох висловлень у межах однієї комунікативної ситуації.

Водночас ПВ є прагматичною аномалією, яка проявляється в порушенні автором-оповідачем і персонажами постулатів мовленнєвого спілкування.

Для встановлення особливостей формування ПВ в англомовному художньому дискурсі в дисертації використовується методика реконструкції ментальних просторів, що стоять за компонентами значення ПВ. Найбільш поширеною моделлю концептуальної інтеграції є мінімальна модель, яка містить два вхідних простори. Поряд із мінімальною моделлю концептуальної інтеграції ПВ утворюються за допомогою складнішої, так званої “множинної” моделі, яка оперує більшою кількістю ментальних просторів, ніж мінімальна модель.

Прагматичним механізмом утворення ПВ в англомовному художньому дискурсі є порушення мовцем трьох комунікативних постулатів – постулату кількості, постулату якості й постулату способу вираження – при дотриманні принципу ввічливості. Основними функціональними характеристиками