ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ імені Г.С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

ЖУЛАЙ Валерій Денисович

УДК 17.023.31+124.4

КОНФЛІКТ МОРАЛЬНОЇ ТА ЕСТЕТИЧНОЇ МОТИВАЦІЇ

В ГЕНЕЗІ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ

Спеціальність 09.00.07 – етика

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі філософії культури, етики і естетики Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України.

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор

Малахов Віктор Аронович,

Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України,

головний науковий співробітник.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Сіверс Валерій Анатолійович,

Національній авіаційний університет МОН України

професор кафедри культурології;

кандидат філософських наук, доцент

Шинкаренко Олена Василівна,

Київській національний університет імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри етики, естетики та культурології філософського факультету.

Провідна установа:

Центр гуманітарної освіти НАН України,

кафедра філософії науки та культурології, м. Київ.

Захист відбудеться “26” січня 2007р. о14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.01 в Інституті філософії імені Г. С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий “___” грудня 2006р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук Гардашук Т. В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Відмінність сучасної ситуації в мистецтві (негативними аспектами якої є комерціалізація, засилля низькопробної продукції, домінанта негативу) від положення мистецтва в попередні епохи не викликає сумнівів. Взаємовплив мистецтва і життя загострює питання про вразливість митця в сучасному світі, особливо в процесі творчого становлення. Моральна мотивація в генезі особистості, як вияв моральної безпосередності людини, її нередукованої потреби в безкорисливо-доброзичливому спілкуванні зі світом потрапляє в складну і часто неусвідомлювану залежність від умов соціального середовища і від потреб Его. Посилюється суперечність між довготривалістю ціннісного становлення і потребами актуальної присутності “тут-і-тепер”. Ця суперечність сприяє формуванню такої установки свідомості, за якої пафос “морального” самостояння санкціонує або власну нерозбірливість суб’єкта, або неготовність “витримати” вимоги культури.

Можливості теоретичного аналізу цієї проблеми зумовлені наступними факторами.

Одним з досягнень посткласичного періоду історії філософії можна вважати усвідомлення того, що розуміння людини, на відміну від розуміння природного світу, в принципі не може бути зведеним до безвідносних вихідних понять. З одного боку, такі мислителі як С. К’єркегор, А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, З. Фройд та ін. показали умовність класичних антропологічних уявлень і підходів, залежність людини від нераціональних форм її поведінки, з іншого, такі філософи як, наприклад, Г.-В.-Ф. Гегель, К. Маркс, М. Вебер вказали на залежність самого людського світу (і не в останню чергу його ціннісних пріоритетів) від об’єктивованих форм суспільної діяльності, які можуть не співпадати з власними інтересами людини. Звідси актуалізується інтерес філософів до способів і можливостей самоорганізації людської волі в її безпосередньому виявленні в сфері свідомості, інтерес, який привів, свого часу, до виникнення таких напрямків як екзистенціалізм, філософія життя, інтуїтивізм та персоналізм. Але суперечності між раціональними та ірраціональними інтерпретаціями волі тому, на наш погляд, і не набули визначального розв’язку і не надали переваги якійсь одній філософській течії, що вихідне для будь-якого філософського напрямку поняття достовірності засобів конституювання думки вже не є простим, на що звертає увагу, зокрема, феноменологія.

Разом із тим, як було розірвано “великий ланцюг буття”, загострюється проблема формування суспільно-моральних цінностей в ситуації недовіри до будь-яких метанаративів, все більше усвідомлюється залежність поведінкових норм саме від вільно обраних цінностей, а не від широко трактованих моральних норм, коли, наприклад, одній людині її цінності дозволяють за певних обставин посягати на життя іншої – і це знаходить “моральне” виправдання, а іншій людині її цінності не дозволяють цього за будь-яких обставин. Відповідно, загострюється наступне питання: що може сприяти вільному формуванню культури спілкування, формуванню не існуючої в готовому вигляді здатності не тільки визнавати з позиції власних цінностей право іншого на існування, але і приймати світ іншого як цінність. Чи здатне все ще мистецтво, в якому, за висловом Т. Адорно, естетична тотожність має допомагати нетотожному, що в реальності згнічене примусом до тотожності, залучатися до вирішення цих питань?

Художня творчість, що в попередні епохи мала слугувати покращенню характерів через апологію прекрасного і осуд потворного (напр. за Ф. Шіллером), емансипується від моралі і потрапляє в залежність від довільно визначених критеріїв естетичної насолоди. Оскільки естетичне переживання, за своєю суттю, прагне до самодостатності задоволення від споглядання предмету естетичної оцінки – актуалізується питання: наскільки автономним від ціннісного розмаїття сучасного світу може бути формування культурних запитів митця як людини, що схиляється до “сповідування” культу артикулювання почуттів самих по собі, і яка в цьому роль його моральної мотивації?

Потрібно відзначити той факт, що творення образу в мистецтві викликає переживання себе як абсолютного центру створюваного художнього світу і через це – почуття причетності до творення культурного світу взагалі; до того ж, значущість образів мистецтва, як узагальнюючого досвіду душі, і зримість, доступність цього досвіду для соціальних оцінок часто-густо обертаються спокусою власного морального самовиправдання. Трагічність і вразливість долі переважної більшості митців – річ відома. Актуальність дослідження особливостей формування моральної сфери свідомості митця в сучасному світі вбачається очевидною.

Ступінь наукової розробки проблеми. Тема даного дослідження зумовлена очевидною суперечністю, або, принаймні, незбіжністю моральної і естетичної мотивацій в творчій діяльності людини. Хоча співвідношення морального і естетичного начал цікавили дослідників завжди, їхня конфліктність в процесі формування творчої особистості є малодослідженою проблемою, оскільки форма співвідношення цих начал зумовлюється конкретною епохою, і не завжди ця проблема виступала так гостро, як в наш час.

Окремі аспекти даної проблеми досліджувалися як вітчизняними, так і зарубіжними авторами. Генеза творчих здібностей та їх психологічних передумов досліджувалася, зокрема, в працях Л. Виготського, в психології творчості В. Роменця. Поняття ідеалу, відчуження, установки, моральної та естетичної мотивації розглядалися різними авторами. Дотично до даної роботи в найбільшій мірі залучаються праці Платона, І. Канта, Ф. Шіллера, Г.-В.-Ф. Гегеля, Вол. Соловйова, О. Шпенглера, Д. Узнадзе, П. Рікера, Ч. Тейлора, А. Шопенгауера, М. Шелера, Т. Адорно.

Категорія “цікаве” як форма здійснення естетичного начала розроблялася, дотично до нашої теми, такими авторами, як А. Шопенгауер і Я. Голосовкер.

Дослідження морального та естетичного начал засобами філософсько-екзистенційного аналізу при збереженні ідеальної перспективи найбільш виразно представлене в роботах С. К’єркегора і М. Бубера, художніми засобами його здійснював, Ф. Достоєвський.

Слід також назвати таких дослідників різних аспектів цієї проблеми, як М. Бахтін, О. Фортова, А. Канарський, Н. Гартман, Г. Маркузе, Б. Вальденфельс, В. Гьосле. Проте, недостатньо розробленим, на сьогодні, залишається питання взаємовпливу морального та естетичного начал і його дії на формування ціннісного світу митця.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відділі етики, естетики та філософії культури Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України. Головні положення дисертаційного дослідження увійшли до складу завершених наукових розробок відділу за плановою темою: “Цивілізаційні виміри моральності: зміна парадигм” №0102U000135 (2004р.).

Об'єктом дослідження є ціннісний світ творчої особистості.

Предметом дослідження є суперечливе співвідношення моральної та естетичної мотивації, причини виникнення конфлікту між ними.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у розкритті сутнісних зв’язків між різними складовими в генезі творчої особистості і встановленні типу залежності між моральною та естетичною мотиваціями в процесі формування митця. Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати наступні взаємопов’язані завдання:

— прослідкувати ґенезу творчої особистості, орієнтуючись на особливості формування її моральної сфери;

— прослідкувати зв’язок між розвитком моральної волі і Его-волі, а також вплив розуму на формування ідеалу і установки;

— з’ясувати значення феномену відчуження у формуванні ціннісного світу митця;

— показати взаємозв’язок естетичної мотивації і авторської зацікавленості, а також виявити тип їх залежності від моральної волі у вирішенні художніх завдань;

— проаналізувати тематично підібрані філософсько-екзистенційні та літературні тексти для встановлення можливостей текстуального вияву конфлікту мотивацій.

Теоретико-методологічна основа і методи дослідження. Багатоплановість предмету дослідження, зумовлена залученням до розгляду теми низки етичних, естетичних а також онтогенетичних питань, вимагала поєднання різних базових методологій, зокрема, звернення до класичного раціоналізму І. Канта і Г.-В.-Ф. Гегеля, а також до традиції релігійного екзистенціалізму С. К’єркегора і М. Бубера. Складність узгодження концептів, узятих з різних філософських дисциплін, і необхідність аналізу конкретних літературних текстів як продуктів творчого процесу зумовили застосування міждисциплінарного підходу, порівняльного осмислення підходів Ф. Шіллера, А. Шопенгауера, М. Шелера, Я. Голосовкера, М. Бахтіна, а також використання певної психологічної бази (В. Роменець, Л. Виготський). Джерелознавча база дослідження – роботи Ф. Достоєвського, С. К’єркегора і М. Бубера.

Головними методами дослідження є функціональний аналіз базових понять моральної та естетичної мотивації, взятих до розгляду в постійному взаємозв’язку між собою, а також метод екзистенційного аналізу, що дозволяє тримати в полі дослідження вихідні для творчості феномени волі поза їхньою методологічною напередвизначеністю, через безпосереднє звернення до літературного тексту.

Наукова новизна отриманих результатів виявляється у розкритті взаємовпливу морального та естетичного начал і їх дії на формування ціннісного світу митця; відповідно, цілісна інтерпретація процесу художньої творчості передбачає залучення до розгляду таких феноменів онтогенезу, як установка, компенсаторна ідеалізація, відчуження.

Новизна дослідження конкретизується в таких положеннях:

— виявлено ключові феномени (розумова вимога всезагальності і двонаправлена функція волі) у суперечливому співвідношенні моральної та естетичної мотивації в творчому процесі митця;

— встановлено головну причину виникнення конфлікту між зазначеними мотиваціями, яка виявляється у відчуженні ідеального начала від екзистенційної перспективи творчого здійснення, тобто “витісненні” цього феномену з поля культурного становлення особистості та його подальшому “поверненні” у вигляді конфліктних установок свідомості;

— показано, що формування ідеалу починається разом з відчуженням реального Я від первинної достовірності безвідносної цінності життя, достовірності, яку індивід має лише в дитинстві;

— обґрунтовано положення, згідно з яким моральна мотивація або інтегрується в безпосередню творчу дію, або акцентується особистістю через моральні принципи;

— доведено, що ідеальна налаштованість формується тоді, коли стійке нереалізоване бажання змушує уяву відшукувати образи майбутнього здійснення, задовільні як для Его, так і для морального Я;

— зроблено висновок, що цінність естетичного зусилля в художній творчості полягає в інтегрованій у його внутрішню форму культурі моральної вимогливості, а не у впровадженні настанови на недиференційоване здійснення ідеальної мети, що виявляється, лише естетською максимою.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Дане дослідження показує продуктивність аналізу моральної та естетичної мотивацій в динаміці особистісного становлення для узгодження глибинного морального запиту творчої особистості з її естетичною топікою.

Робота може слугувати базою для подальшої розробки інтерпретаційної моделі глибинних мотивацій художньої творчості.

Результати дослідження можуть бути використані як у науковій, так і викладацькій діяльності (спецкурси з естетики, екзистенційної етики, теорії літератури).

Апробація дослідження. Основні положення дослідження, висновки та теоретичні узагальнення були апробовані на методологічних семінарах відділу етики, естетики та філософії культури Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, міжнародних наукових конференціях: "Людина у світі духовної культури" (Київ, 2002); "Образи світу на зорі нового тисячоліття" (Київ, 2002); "Творчість у контексті розвитку людини" (Київ, 2003); "Поезія у філософії – філософія у поезії" (Одеса, 2003).

Матеріали дисертації обговорювалися на міжнародній літній філософській школі "Глобальні трансформації сучасного світу" (Київ, "Пуща Озерна", 2001); аспірантських та наукових читаннях "ХХІ століття і сучасна науково-практична інноваційна культура" (Київ, 2001).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки, положення новизни одержані автором самостійно.

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження відображені у 9-ти публікаціях: 3-х статтях у наукових фахових виданнях та 6-ти – у збірниках матеріалів наукових семінарів, конференцій та аспірантських читань.

Структура дослідження зумовлена його метою та логікою. Робота складається зі вступу, 3-х розділів поділених на підрозділи, висновків та списку використаної літератури. Матеріал викладено на 160 сторінках, список використаної літератури містить 135 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі висвітлено авторське бачення актуальності теми дослідження і сучасного стану її вивчення, зазначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження. Охарактеризовано методологічні засади, сформульовано наукову новизну отриманих результатів та їх практичне значення. Наведено апробації та кількість публікацій за темою дослідження.

У Розділі 1. “Генеза творчої особистості”, що містить три підрозділи, розглянуто передумови формування і генезу ціннісного світу творчої особистості. Показано зв’язок творчого начала з особистісним становленням і значимістю для індивіда переживання свободи.

Встановлено залежність моральної та естетичної сфер свідомості митця від процесу формування ідеальних образів здійснення, в основі якого лежать протилежні вимоги: запропонована розумом перспектива свободи і наявні “обмежені” можливості здійснення. Прослідковується формування установки свідомості і процес відчуження ідеалу.

У підрозділі 1.1. “Творчість як феномен становлення особистісного начала людини” творчість пов’язується з послідовно розвинутими сутнісними властивостями особистості. Відповідно, виділяються три етапи становлення особистості: індивідуальність – особистість – творча особистість. Аналізується значення предметної дії, як простої форми невідчуженої дії, в результаті чого встановлюється, що швидке і відносно адекватне освоєння світу детерміноване в дитячому віці можливостями самих предметів бути актуальною метою діяльності. Ця характерна єдність з буттям стає важливим чинником формування художнього світу митця і потягу до прекрасного.

Береться до уваги ігрова діяльність, яка збільшує можливість безумовного самовизначення і посідає визначальне місце в дитячому віці. Потреба в грі визначається як потреба виявити ті відношення, що їх не дозволяє виявити сукупність можливостей реально існуючого світу. Зазначена роль вчинку як акту сутнісного вольового самовизначення, що зумовлений морально не визначеною ситуацією і зумовлює її практичний розв’язок.

Розглянуто уяву як формоутворюючу категорію художнього простору. Зроблено висновок, що уява, реалізуючи потенційний, ще не оприявнений смисл, має звертатися до найбільш достовірного життєвого досвіду, оскільки смисл (у власне філософському, а не прагматичному значенні), на відміну від “об’єктивного знання”, не може бути привнесеним (переданим), але актуалізується через розрізнення в життєвому досвіді можливості подолання його (життєвого досвіду) умовності. Таке розрізнення уява може здійснювати, ніби “в-гадуючи” в нових враженнях (хоч би також уявних) найбільш продуктивні для життєвого телосу способи дії (вивільнення від умовного), можливо, наближуючись до платонівського анамнезису (a n ўa m n h s i V), “при-гадування” .

У підрозділі 1.2. “Ідеал і установка як поняття художньої творчості” зазначається, що разом з формуванням самосвідомості посилюється протест проти конечності індивідуального Я, виникають спроби її заперечення. Через нестачу можливостей для здійснення подібних намірів в реальному житті, суб’єкт вдається до ідеалізації майбутньої життєвої стратегії і, відповідно, своєї здатності її здійснити. Ідеалізація не є чимось химерним і випадковим – це свого роду програвання особою власних можливостей “без обтяжуючих обставин” реального життя. В ній виникає максимально доступне для уяви індивіда передчуття свободи. З часом ідеалізовані орієнтири асимілюються життєвим досвідом, але той рівень переживання свободи, від якого особистість вже не може відмовитися – залишається в світовідношенні і вимагає здійснення. Так, загалом кажучи, виникає ідеал, який може знецінювати доступні можливості – вони стають лише засобом для досягнення ідеалу, поки між ідеалом і ними не відбудеться узгодження. Неможливість наближатися до ідеалу деформує існуючі бажання, а зрештою – і сам ідеал. Ідеал формується в процесі побудови стратегії здійснення мети саме тоді, коли ця мета не є чимось самоочевидним. Визначена як значущий критерій моральної культури вимога постійної практичної конкретизації поняття “добра” аж до його очевидності вказує, на наш погляд, на суть морального відношення саме тому, що протидіє деформації морального ідеалу.

Прояснено умови генезису ідеалу: встановлено, що до них відносяться надмірні в почуттєвому відношенні ситуації, що породжують стійкі нереалізовані бажання.

Оскільки ідеал, окрім позитивної вимоги здійснення в емпіричному, зумовлює форму нашого прагнення, зазначена форма розглядається як умовність, санкціонована ідеалом – установка. Поняття “установка” використовується у значенні близькому до того, якого воно набуло в школі Д.Узнадзе – як “постійна готовність”, що “підпорядковує собі всі потреби людини і встановлює контроль за дією їх імпульсів”.

У підрозділі 1.3. “Проблема відчуження ідеалу” визначаються різні типи відчуження і, відповідно, різні підходи до проблеми відчуження. Так, зокрема, зазначено, що відчуження може розглядатися як відступ від, загалом кажучи, передзаданої гармонії у неналежне (релігійна і, часто, моральна філософія класичного типу); в такому разі відчуження породжує проблему повернення до цілі, яка достеменно відома і сама по собі не вимагає обґрунтування. В іншому ракурсі відчуження постає як вихід з природного життя (яке розглядається як гармонійне і для такої “тварини” як людина) до життя культурного, яке є штучним, умовним, а відтак і відчуженим і тому небезпечним у своїх крайніх формах. В такому випадку відчуження видається неминучим, але питання в тому, як його засвоїти, чи може “колективний договір” бути достатньо придатним для всіх? Ще один підхід пов’язує невідчужений стан людини з свободою, яка наперед не задана і є результатом творчих зусиль (освоєння світу), а, відтак, відчуження розглядається як наслідок відсторонення людиною того, що вона на цьому шляху не може в собі винести. Відповідно до теми дослідження розглядається перший тип відчуження. Досліджено феномени, взаємодія яких, на думку дисертанта, є визначальною у виникненні і поглибленні відчуження. Це самодостатність, яка за умови свого домінування породжує егоцентризм, і самозречення, що в своїй найбільш конструктивній формі визначає моральну творчість як спосіб освоєння і підпорядкування самодостатності. Самозречення визначено як налаштованість на відмову від сповідування самодостатності, але аж ніяк не її тотального заперечення. Через аналіз цих понять окреслюються граничні прояви моральної сфери свідомості: з одного боку – це егоцентризм, як безкінечна трансляція свого Его, що не може поглинати світ до безкінечності, і тому, зрештою, віднаходить в освоєнні світу тільки себе (втрачаючи без цього освоєння свободу, але саме тому до безкінечності ретранслюючи своє право на неї); з іншого – “культура самозречення”, коли “Я” не втрачає перспективи вивільнення від самодостатності, яка зумовлюється наполяганням на визначальному значенні своїх бажань.

Стверджується, що саме в такому випадку і набуває значення здатність, по-перше, повертатися до тих “дитячих” переживань свободи, в яких неподільна захопленість іншим сама віднаходить міру між неможливістю бути без нього і бажанням “зламати річ, щоб “побачити” її суть”; по-друге – постійно відшукувати спосіб узгодження цих переживань з уже існуючою установкою. Установка, відповідно, акцентується як концентрований до певного стійкого бачення речей досвід (і позитивний і негативний) переживання свободи, і в тому числі це досвід формування образу її здійснення, тобто ідеалу. Визначається складність цього феномену: навіть якщо ми розрізняємо в установці пафос морального самостояння (на зразок “стою і на тому стояти буду”), пафос, в якому усвідомлення себе морально принциповим індульгує нездатність відшукувати неіснуючі в готовому вигляді рішення (привабливі і морально перспективні одночасно), це розрізнення вочевидь ослаблює, “десакралізує” установку, але не усуває її. Це дозволяє зробити висновок про те, що установка, яка формується через притаманний особистості рівень довіри до життя, приховує неусвідомлюваний страх за проблемне майбутнє ідеальних прагнень.

У Розділі 2. “Суперечлива природа творчої особистості”, що містить три підрозділи, розглянуто моральну та естетичну мотивації, а також категорію “цікаве” як форму здійснення естетичного начала. Виходячи з попереднього розгляду, функція волі, в рамках розглядуваної моделі, визначається як двонаправлена. Відповідно, аналізується взаємовплив моральної та естетичної складових творчої дії як феноменів, що вже не є “простими”. Категорія “цікаве” досліджується як можливість експлікувати діалектику цього взаємовпливу.

У підрозділі 2.1. “Моральна мотивація” згадана мотивація попередньо означується як потреба віднайти шлях до здійснення ідеї добра, як її стійке передчуття. Складність моральної діяльності, з огляду на окреслену вище особливість волі, визначається через феномен відчуження, який виникає в моральній свідомості і має певні градації – аморальний вчинок, аморальна поведінка і аморальна людина. Мораль загалом дістає найбільш переконливе втілення як застережливо-оберігаючий аспект духовного прагнення. Складність позитивного здійснення визначається тим, що суто моральний зміст творчої дії, на відміну від моральної форми, яка є для людини найбільш доступною, віднаходиться в матеріалі неординарним моральним зусиллям. Через звернення до праць Вол. Соловйова, М. Шелера, Ч. Тейлора аналізується той факт, що, хоча мораль не тільки застерігає від, але й також спонукає до, її вимоги до позитивного здійснення не випадково виявляються абстрактними. Самі по собі, ці вимоги вибору, відповідальності, вчинку, тощо, у будь-якому разі мають формальний (оформлюючий певну змістовність), і в цьому сенсі очікувально-завершальний, характер. Отже, зазначені складнощі моральної дії зумовлені діями розуму, який лише означує добро як вимогу справедливості і загального блага всупереч бажанням. Але, хоча добро і зумовлене розумом як формальною умовою можливості виявлення саме цього модусу волі (можливо базового), воно визначається самою потребою волі – здійснитися.

У підрозділі 2.2. “Естетична мотивація” аналізуються поняття, що допомагають прояснити дію естетичної мотивації: естетичний вимір (Г. Маркузе), поняття смаку (І. Кант), цілісна людина (Ф. Шіллер), естетична дія, задум як передчуття нового, стилістична досвідченість митця, відокремлене (Т. Адорно), темпоральність (як неподільність ідеальної дії в художньому просторі), естетичне задоволення (як ентузіазм вивільнення від тиску бажань).

Встановлюється, що естетична функція стосовно смаку знаходить вияв, принаймні, в трьох значеннях (на трьох рівнях). Смаку може просто не бути, тобто індивід може виявитися не здатним узгодити чуттєвість з ідеєю свого ставлення до речей: таке ставлення може не досягати рівня ідеї, і тоді судження стає простою думкою, опінією. Смак може виявляти просту маніфестацію ідеї стосовно чуттєвості (чуттєвого сприйняття, оцінки і дії стосовно почуттів). В цьому випадку почуття лише звіряються з ідеєю, яка ще не знає свого руху, власне, в чуттєвій формі. Здатність судження зводиться тут до простого вибору: “подобається – не подобається”; отже, судження здійснюється стосовно певного предмету і залишається суто змістовним. Нарешті, смак може виявляти естетичну дію, яка вибудовує (з чуттєвості) естетичну реальність як, власне, свою мету. Показано, що в такому випадку судження смаку вже не зводиться до “підтвердження” ідеї особистості, ідеї, яка може бути самодостатньо розгорнутою в іншій сфері і без залучення естетичного, тобто без певної естетизації. Естетична дія набуває формального (оформлюючого) значення – коли судження не обирає, а змінює, або задає предмет оцінки: відповідно, або безпосередньо в художній творчості (митець), або створюючи власне естетично-узгоджений вимір оцінки, коли естетична оцінка сама стає естетичною (естет). Естетична мотивація уточнюється як потреба здійснення нового ставлення до світу в художній формі, що включає в себе, по-перше, певну зумовленість матеріалом, який художник частково “зустрічає” і селекціонує a priori, а частково захоплюється ним. По-друге, вказане відношення включає, в змістовному плані, почуття зацікавленості, яке зумовлене більш глибинними і не усвідомлюваними запитами душі пережити гранично свобідно закладену в чистій волі ідеальну здійсненність – це екзистенційний план відношення. По-третє, формально, воно включає досвід організації і обробки матеріалу відповідно до законів жанру, тобто авторський стиль. Робиться висновок, що при створенні художнього продукту не існує зусилля, яке б виступало лише засобом для творчого здійснення, але всякий модус здійснення перевіряє себе в роботі з матеріалом на предмет вираження свободи митця.

У підрозділі 2.3. “Категорія “цікаве” як форма здійснення естетичного начала” аналізується ідея Шопенгауера стосовно природи цікавого, зокрема його припущення – чи не є цікаве засобом для зображення прекрасного і сутнісною ознакою останнього?

Розглядаються наступні положення: прекрасне можливе без цікавого лише як формальна правильність; цікаве, як неминуча властивість усякої творчої дії, являє собою матерію, прекрасне – форму: для того щоб знайти втілення, друга потребує першої; цікаве як спосіб вивільнення від стереотипного зусилля.

На матеріалі аналізу робіт Голосовкера, присвячених феномену цікавого, досліджується, яким чином цікаве виявляє себе як воля поза обмеженням логічною необхідністю і чи зводиться переживання цікавого до охопленості передчуттям здійснення бажаного.

Ключове питання стосовно цієї категорії зводиться до того, яку навантаженість естетичним зусиллям витримує переживання цікавого в творчому процесі, не перериваючись (не зникаючи), оскільки цікаве прагне саме до чуттєвого вирішення, яке передчувалося від самого початку виникнення цікавого. Встановлено, що цікаве, у випадку, коли воно позбавлене навантаження, не здатне розгорнутися до своєї глибинної мети (споглядання ідеї) і перетворюється в постійно невиконувану обіцянку, тобто чисту інтригу; таким чином, проблему цікавого як особливого ентузіазму нашої уваги не можна вирішити без попереднього припущення тієї мети (що з’являється в передчутті), вгадування якої і може викликати в уяві митця вищезгаданий ентузіазм. Це передчуття, на наш погляд, дійсно створює щось на зразок ілюзії, на що вказував Я. Голосовкер, пов’язуючи цікаве з спокусливістю.

Цікаве в даному випадку означується як життєздатне, або, точніше, як спокусливий поштовх до розв’язання життєвої ситуації. Саме тому цікаве може входити в тканину естетичної діяльності не тільки як чуттєво-очевидний, сюжетний поштовх, але і методологічно, як очікування вивільнення від тиску обмеженої в своїх можливостях волі.

У Розділі 3. “Естетична завершеність тексту як засіб вирізнення моральної проблематики в екзистенційній площині”, що містить три підрозділи, досліджуються тематично підібрані тексти М. Бубера, Ф. Достоєвського і С. К'єркегора. Звернення до екзистенційної філософії при розгляді моральних та естетичних феноменів літературної творчості може бути виправдане здатністю екзистенційного аналізу тримати в полі дослідження вихідні для творчості феномени волі поза їх методологічної напередвизначеності, через безпосереднє звернення до літературного тексту. Репрезентація моральної проблематики в екзистенційному вимірі видимим чином відрізняється від представлення відповідних проблем у царині нормативної етики, оскільки окреслює коло етичного аналізу, не звужуючи його наперед. Визначається екзистенційний простір особистості – як поле напруги між привласненням того, що особистість бажає, та її розкриттям до свободи.

У підрозділі 3.1. “Питання про смисл творчості в роботі М. Бубера “Я і Ти”” розглядається одна з центральних для М. Бубера ідей абсолютної рівнозначності Я і Ти, зв’язок яких породжує дві фундаментальні настанови: присутність і звернення. Присутність і звернення, за М. Бубером, – це не лише вихідна позиція справжнього міжлюдського існування: ці положення мають онтологічний статус, будучи, певним чином, первинними навіть по відношенню до окремих слів Я і Ти. Іншими словами, Я, гіпостазується в результаті субстантиювання відношення Я – Ти. Цей смисловий контекст відношення до світу виявляється значущим не тільки для екзистенційної теорії: в естетиці відношення “автор – герой”, як ключове для утворення художнього простору (його спеціально розглядає М. Бахтін), висуває проблеми, для розв’язання яких, як показано в роботі, плідним виявляється саме буберівський підхід.

У підрозділі 3.2. ““Підпільний герой” Ф. Достоєвського як складова творчого методу” досліджується екзистенційний план сприйняття художнього твору. Показано, що істотне в художньому творі схвильовує саме тому, що, створене людиною, воно здатне “проговорювати” себе як життя. Тут розрізняються наступні співвідношення: сприйняття не хвилює те суттєве, що вже є освоєним – індивід вважає його своєю власністю; з іншого боку, речі, які не становлять цінності, не здатні викликати стійких і глибоких вражень. Відповідно, найбільш драматичний момент художнього твору визначається ситуацією, коли формально відомі вади “оживають”, стають очевидними, викликаючи відразу поза усяким зусиллям, окрім мимовільного залучення рухом художньої ідеї. Саме така невимушеність сприйняття вивільняє від тієї чи іншої вади, яка виявляється нічим іншим, як вимушеністю, колись раніше створеною. Обстоюється думка, що також і прекрасне, може бути інтерпретоване як стан переживання, що виникає внаслідок усунення тих вад, які заважали його побачити.

У підрозділі 3.3. “Моральне самовизначення: аналіз створення контексту у С. К'єркегора” визначається складність розгляду взаємодії моральних та естетичних начал у К’єркегора як таких, що не завжди можуть бути безпосередньо співвіднесені. Розрізнюються естетичне як ідея розумово-чуттєвого освоєння світу (переважно кантівський підхід) і естетичне як форма вивільнення від тиску бажань (в мистецтві, де естетичне постає центром ідеального здійснення особистості). Показано, що К’єркегорові, який бере до уваги переважно перше відношення до естетичного, вдається, створити достовірність напруження між моральним та естетичним началами і задати контекст, який залучає читача до самостійного, власне екзистенційного прояснення проблеми співвідношення цих начал, – і це є послідовною позицією філософа. Співвідношення морального та естетичного розкривається у К’єркегора через розгляд таких понять, як вибір, відчай, каяття, які “прагнуть” до завершеної естетичної репрезентації, аби виявити свої можливості.

ВИСНОВКИ

Поставлене на початку роботи питання стосовно того, чи є неминучим конфлікт між моральною і естетичною мотиваціями і чи можливе його розв’язання в світлі розглянутих феноменів творчої дії (уява, ідеал, відчуження, установка) підводить до наступних висновків.

Причини конфлікту пов’язані:

по-перше, з двонаправленою функцією волі, яка, постаючи як Его-воля, прагне зберегти існуюче Я і через формальну розумову вимогу всезагальності ствердити це Я в усьому існуючому (хоч би це було і ствердження ідеалів), і водночас, як моральна воля (спираючись на силу розуму, що не визнає ніякої остаточності і для власного Я), виявляє готовність до самозречення заради покликання, як воно відчувається не стільки в ідеалі (усвідомлюваному), скільки крізь ідеал;

по-друге, з особливістю репрезентації ідеалу в творчому процесі, його формуванням в умовах “компенсаторної” чуттєвості, коли безпосереднє почуття затримується існуючими в суспільстві обмеженнями, причому йдеться не лише про табуювання еротичних бажань, а й про обмежені можливості спілкування і розуміння;

по-третє, має бути враховано, що суперечності, які виникають між різними мотиваціями, нагромаджуються протягом усієї генези особистості переважно без усвідомлення глибинних причин цих суперечностей; якоїсь миті загостреного їх усвідомлення індивід зненацька “застає” себе захопленим ними. Вони частково прояснюються і можуть частково долатися через творче здійснення в критичних, загострених, власне екзистенційних ситуаціях.

Як показано в роботі, зазначений конфлікт може бути прихованим, але поза ним існування творчої особистості є неможливим. Більш того, конфлікт і потреба його вирішити виявляються рушійними силами творчої дії.

Ще одним істотним результатом дослідження є виявлення багатомірності самосвідомості, яка у різний спосіб “центрується” в залежності від превалюючого типу діяльності: у митця, естета, теоретика культури можуть бути не просто різні особисті думки стосовно одного й того ж самого предмету і різні ціннісні значення, але різні форми “вибудовування” самого відношення до предмету (наприклад, логічні або чуттєві) і, відповідно, типу його присутності в свідомості, переживанні і оцінці. Для митця моральна воля як вимога вільного прийняття іншого відрізняється від факту вільного визнання іншого розумом саме перспективністю звернення до почуттів: самообмеження, в такому разі, не здійснюється розумом, а лише визначається ним.

Зазначена перспектива стає зримою в художньому творі, але в залежності від ступеня завершеності авторської ідеї може приводити і до глибокого розчарування (в цьому випадку здійснюється певна деконструкція морального пафосу), і до справжнього потрясіння (катарсис).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Жулай В.Д. "Я і Ти" Мартіна Бубера як відповідь на питання про достовірність смислу // Щорічник “Philosophia prima: метафізичні питання”. - Вип. 3. -К., 2000. – С.140.

2. Жулай В.Д. "Підпільна" людина Ф. Достоєвського як принцип творчості // Науково-теоретичний часопис "Філософські обрії" – Випуск 7. – Полтава 2002. – С.270.

3. Жулай В.Д. Аналіз створення контексту у С.К’єркегора // Науково-теоретичний часопис Філософська думка. – № 3, 2006. – С.160.

4. Жулай В.Д. Конфлікт моральної та естетичної мотивації в генезі творчої особистості // ХХІ століття і сучасна науково-практична інноваційна культура. Матеріали ІІІ-х аспірантських читань. – К.: КУТЕП, 2001. – С.111.

5. Жулай В.Д. Філософія – це мандрівне життя // Науково-теоретичний часопис Філософська думка. – № 1, 2002. – С.160.

6. Жулай В.Д. Ціннісні орієнтації в житті особистості // Матеріали міжнародної наукової конференції "Людина у світі духовної культури”. - К., 2002 – С.54.

7. Жулай В.Д. Рецензія на книгу Ч. Тейлора “Етика автентичності” // Дух і Літера. – К., 2003. – С.472.

8. Жулай В.Д. Категорія “цікаве” як форма конфліктного (або неконфліктного) співвідношення між моральним та естетичним // Щорічник "Наукові записки КУТЕП". – Вип. 3. – К.: КУТЕП, 2003. – С.572.

9. Жулай В.Д. Проблема морального самовизначення в сучасному світі: феномен постмодерну // Матеріали міжнародної наук. конференції “Світ у ситуації постмодерну: занепад культури чи зміна парадигм?” - К., 2006 – С.268.

АНОТАЦІЯ

Жулай В.Д. Конфлікт моральної та естетичної мотивації в генезі творчої особистості. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.07 – етика. – Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України. – К, 2006.

Дисертація присвячена аналізу конфлікту моральної та естетичної мотивацій в динаміці становлення творчої особистості.

Виявлено ключові феномени у суперечливому відношенні моральної та естетичної мотивації у творчому процесі: двонаправлена функція волі (Его-воля і моральна воля) та ідеалізація перспективи творчого здійснення. Встановлено причину виникнення конфлікту між зазначеними мотиваціями – відчуження ідеального начала від екзистенційної перспективи творчого здійснення, тобто, “витіснення” цього феномену з поля культурного становлення особистості з його подальшим “поверненням” у вигляді конфліктних установок свідомості. Зроблено висновок, що цінність естетичного зусилля в художній творчості полягає в інтегрованій у його внутрішню форму культурі моральної вимогливості, а не у впровадженні настанови на недиференційоване здійснення ідеальної мети, що виявляється, зрештою, лише естетською максимою.

Ключові слова: моральна мотивація, естетична мотивація, відчуження, конфлікт, творчість, особистість.

SUMMARY

Zhulay V. Conflict between Moral and Aesthetic Motivation in the Genesis of Creative Person. – Manuscript.

Competition thesis for a candidate’s scientific degree of philosophical sciences, speciality 09.00.07 – Ethics. – The Institute of Philosophy named after G. S. Skovoroda of the National Academy of Sciences of Ukraine. – Kyiv, 2006.

The thesis is dedicated to moral and ethic motivation conflict in the dynamics of personal establishment of artistic personality.

There were revealed the key phenomena in contradictory relations between moral and aesthetic motivations in the creative process: two-directional function of will (Ego-will and moral will) and idealization of the perspective of artistic realization. There was defined the principal cause of conflict between the defined motivations – alienation of the ideal from the existential perspective of personality creative establishment, i.e. “suppression” of this phenomenon from the field of personality cultural realization with its further “return” in the form of consciousness conflict attitudes. There was summed up that the value of aesthetic effort in the artistic work lies in moral demand integrating into its inner form, but not in the request of fused ideal realization, which tends to become a purely aesthetic maxim.

Key words: moral motivation, aesthetic motivation, alienation, conflict, creation, personality.

АННОТАЦИЯ

Жулай В.Д. Конфликт моральной и эстетической мотивации в генезисе творческой личности. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.07 – этика. – Институт философии имени Г.С.Сковороды НАН Украины. – К, 2006.

Диссертация посвящена анализу конфликта моральной и эстетической мотивации в динамике становления творческой личности.

Выявлены ключевые феномены в противоречивом соотношении моральной и эстетической мотивации в творческом процессе: двунаправленная функция воли (Эго-воля и моральная воля) и идеализация перспективы творческого осуществления. Установлена причина возникновения конфликта между указанными мотивациями – отчуждение идеального начала от экзистенциальной перспективы творческого осуществления, т.е. “вытеснение” этого феномена из поля культурного становления личности с его последующим “возвращением” в виде конфликтных установок сознания. В работе рассматриваются предпосылки формирования и генезиса ценностного мира творческой личности. Показана связь творческого начала с личностным становлением и значимостью для индивида переживания свободы. При исследовании ранних этапов творческого становления анализируется игровая деятельность, как такая, которая увеличивает возможности безусловного самоопределения. Потребность в игре определяется как потребность проявить те отношения, которые не позволяет раскрыть совокупность возможностей реально существующего мира. Получающее, таким образом, сильный импульс воображение, способно становиться, в дальнейшем, формообразующей категорией художественного пространства; воображение, реализуя потенциальный, ещё не проявленный смысл, обращено к наиболее достоверному жизненному опыту, поскольку смысл, в собственно философском, а не прагматическом значении, в отличии от “объективного знания”, не может быть привнесенным, но актуализуется через различение в жизненном опыте возможности преодоления его условности. Поскольку осмысленная работа воображения (в отличии от фантазии) требует устойчивых целей, рассматривается идеализация и её влияние на творческий процесс. Идеализация не является чем-то прихотливым