Автореф
Міністерство освіти і науки України | Київський Національний університет технологій та дизайну |
Коваленко Дмитро Іванович
УДК 658.677
Трансформація
організаційно-економічного статусу підприємства
(на прикладі текстильної галузі)
Спеціальність: 08.06.01 – економіка, організація і управління підприємствами
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Київ – 2006
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Київському національному університеті технологій та дизайну Міністерства освіти і науки України
Науковий керівник: кандидат економічних наук, доцент,
Бугас Валерій Васильович,
Київський Національний університет технології та
дизайну МОН України, завідувач кафедри політичної
економії
Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,
Миколайчук Наталія Сергіївна,
Херсонський національний технічний університет
Міністерства освіти і науки України,
декан факультету перепідготовки і підвищення
кваліфікації;
кандидат технічних наук, доцент,
Денисенко Людмила Олександрівна
Київський національний університет технологій та дизайну Міністерства освіти і науки України, в.о. завідувача кафедри менеджменту.
Провідна установа: Хмельницький національний університет
МОН України,
кафедра економіки підприємства та
підприємництва, м. Хмельницький,
Захист відбудеться “30” червня 2006 р. о 14 годині 00 хвилин на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.102.05 Київського національного університету технологій та дизайну МОН України за адресою: 01011, м. Київ,
вул. Немировича-Данченка, 2.
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету технологій та дизайну Міністерства освіти і науки України за адресою 01011, м. Київ, вул. Немировича-Данченка, 2.
Автореферат розісланий “29” травня 2006 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
д.е.н., професор О.Ю. Чубукова
Загальна характеристика роботи
Актуальність теми. З початку 1990-х років в Україні відбувається трансформація всієї економічної системи, яку характеризують виникнення і розвиток нових форм власності і організаційно-правових форм господарювання, значне підвищення ступеня самостійності підприємств.
Найважливішою складовою трансформаційних перетворень стала приватизація підприємств. Зміна державної форми власності на широкий спектр форм приватної власності не призвела до відчутного росту результативності виробництва на більшості приватних підприємств. У теперішній час значна кількість вітчизняних підприємств мають незадовільний фінансовий стан, що в значній мірі пов’язано з тим, що внутрішня структура підприємств, структура управління, фінансові потоки тощо прийшли у невідповідність з такими якісними характеристиками ринкових відносин як економічна свобода виробників і споживачів, конкуренція цін, переважання окремих цілей над загальними інтересами тощо. Кардинальна зміна зовнішнього середовища змінює систему і структуру цілей виробничо-господарської діяльності. Підприємства в ринкових умовах виконують, насамперед, функцію виробництва товару, тобто лише такого продукту, який знаходить суспільне визнання на ринку шляхом платоспроможного попиту на нього. Тим самим якісно змінюється все зовнішнє середовище функціонування підприємств, що закономірно вимагає відповідних змін внутрішньої організації виробничих і господарських процесів.
Тому приведення відмічених характеристик кожного вітчизняного підприємства у відповідність з вимогами сучасного ринкового господарства стає основною задачею подальшого поглиблення економічних реформ.
Постановка питання і створення методологічних основ трансформації організаційно-економічного статусу підприємств при переході до ринку знайшли відображення в працях ряду іноземних учених – Альберта М., Вандерборта М., Водачека Л., Еллермона Д., Кордона К., Мескона М., Ойхмона Е., Рейлі Б., Хаммера М., Холмена Т., Хеудорі Ф., Чампі Дж., Шотта Ф. та ін., а також російських – Аістової М., Алпатова А., Бєлих Л., Груздева Г., Євсеєва А., Іонова В., Мазура І., Мільнера Б., Федотової М., Шапіро В., Шопенка В. та ін.
В Україні дослідженню цих проблем присвячені наукові праці Білик М., Герасимчука В., Кальніченка Л., Мендрула О., Мізерної Т., Парового О., Рязанової Н., Тимощик Л. та ін. Їх дослідження внесли певний вклад у розвиток теоретико-методичних основ трансформації організаційно-економічного статусу підприємств при переході до ринкових відносин. Але створена теоретична база недостатня. Відсутнє єдине наукове розуміння видів, цілей, способів, етапів проведення реструктуризації як одного із найважливіших інструментів реформування підприємств у постприватизаційний період.
Багатоаспектність і складність завдань по реструктуризації промислових підприємств обумовлює необхідність синтезувати різні напрями науки управління, таких як стратегічне управління, управління проектом (програмою), управління організаційними змінами, а також використати досвід, нагромаджений теорією і практикою управління підприємством у перехідній економіці.
Актуальність вирішення зазначених проблем обумовила вибір теми дисертаційної роботи, її мету та завдання, предмет і об’єкт дослідження.
Зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно плану науково-дослідних робіт Київського національного університету технологій і дизайну МОН України в рамках теми “Розробка механізмів стратегічного розвитку підприємств легкої промисловості, системних технологічних комплексів автоматизованої підготовки виробництва та виготовлення конкурентоспроможної продукції з використанням методів дизайну, менеджменту та маркетингу в умовах ринкової економіки” (6.23 ДБ, р/н 0102U001413, 2002-2004 рр.), “Проблеми розвитку промислових підприємств на інноваційних засадах” (ДР, р/н 0205U007035, 2005), “Розробка сучасних інструментальних методів управління підприємством, технологічними процесами виготовлення конкурентоспроможної продукції” (16.05.01. ДБ, р/н 0105U002389, 2005-2007 рр.).
Мета та завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертаційної роботи є розвиток теоретичних і методичних засад та розробка практичних рекомендацій щодо трансформації організаційно-економічного статусу промислових підприємств та інструментів забезпечення їх ефективного функціонування в ринкових умовах.
Для досягнення мети дослідження були визначені такі завдання:
- визначити проблеми функціонування підприємств, що змінили форму власності і організаційно-економічний статус;
- обґрунтувати необхідність реструктуризації підприємств як засобу адаптації їх до ринкових умов господарювання;
- уточнити сутність поняття “реструктуризація”;
- сформулювати методичні підходи до оцінки економічної та соціальної ефективності реструктуризаційних процесів на підприємстві;
- проаналізувати тенденції розвитку процесів реструктуризації на підприємствах текстильної промисловості;
- дати оцінку ефективності реструктуризаційних процесів на текстильних підприємствах України;
- виявити основні проблеми, що гальмують розвиток реструктуризаційних процесів на підприємствах;
- уточнити алгоритм реструктуризації підприємства;
- обґрунтувати комплекс внутрішньогосподарських економічних та організаційних заходів щодо активізації реструктуризаційних процесів на підприємствах;
- розробити пропозиції щодо удосконалення державних важелів впливу
на процес реструктуризації підприємств легкої промисловості.
Об’єктом дослідження є реструктуризаційні процеси на підприємствах текстильної промисловості України.
Предметом дослідження є теоретичні засади та механізм забезпечення реструктуризації підприємства.
Методи дослідження. Теоретичною основою дослідження є економічна теорія та наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених, законодавчі та нормативно-правові акти України. Дисертаційне дослідження ґрунтується на таких методах: наукової абстракції та системного підходу (дозволили уточнити понятійний апарат реструктуризації, здійснити класифікацію її видів); економічного, системного і статистичного аналізу (використані для виявлення кола проблем, що вирішують під час реструктуризації на промислових підприємствах); логічного узагальнення (при формулюванні висновків); статистичні методи (при виявлені динаміки та тенденцій трансформації).
Інформаційними джерелами дослідження були опубліковані наукові монографії та статті відповідної спрямованості, законодавчі та інші нормативно-правові акти, статистичні матеріали офіційних урядових структур, оприлюднені матеріали міжнародних організацій, результати опитувань, дані конкретних підприємств.
Наукова новизна одержаних результатів. Результати наукового дослідження, що виносяться на захист, полягають у розвитку теоретичних основ трансформації організаційно-економічного статусу підприємств і обґрунтуванні прикладних рекомендацій щодо комплексу заходів, спрямованих на активізацію цього процесу. Основні наукові результати, які характеризуються науковою новизною, полягають у наступному:
Вперше:
- обґрунтовано методичний підхід до оцінки ефективності трансформації організаційно-економічного статусу підприємств шляхом його реструктуризації, що базується на визначенні кінцевої мети цього процесу. Так, ефективність антикризової реструктуризації пропонується оцінювати показниками рентабельності і фінансового стану, приділяючи основну увагу їх динаміці і відхиленням від нормативу. У разі, коли ціллю трансформації підприємства є здійснення стратегічної реструктуризації, доцільно використовувати показники темпу росту вартості підприємства і дохідності акції;
- систематизовано внутрішньогосподарські економічні та організаційні заходи щодо активізації реструктуризаційних процесів на текстильних підприємствах. Зокрема, виділено чотири основні групи, такі як: розробка маркетингової політики; зниження витратомісткості і подолання збитковості; формування прогресивної системи мотивації праці; сприяння залученню інвесторів, а також обґрунтовано і розкрито зміст основних заходів кожної з цих груп.
Удосконалено:
- класифікацію видів трансформації організаційно-економічного статусу підприємства шляхом реструктуризації за такими ознаками як ціль, структурні елементи і зв’язки, характер організаційних змін.
- алгоритм управлінської технології реструктуризації підприємства, що включає п’ять етапів: 1) діагностика підприємства; 2) визначення цілей і стратегічної концепції; 3) вибір методів реструктуризації; 4) розробка програми (проекту) реструктуризації; 5) координація структурних параметрів реструктуризації. Визначено завдання кожного з них.
Дістало подальшого розвитку:
- обґрунтування недостатності зміни статусу підприємства для його ефективного функціонування. Серед причин, що перешкоджають цьому, виділено такі як: недієвість змін у формах та методах управління та організації виробництва; недостатнє знання поточного і прогнозного стану ринку; неготовність підприємств до зміни попиту; зниження кваліфікації персоналу і трудової мотивації працівників;
- визначення сутності комплексної реструктуризації як процесу структурних змін у всіх функціональних підсистемах підприємства, що здійснюється під впливом трансформацій у зовнішньому і внутрішньому середовищах, і спрямований на підвищення конкурентоспроможності та фінансової стійкості підприємства;
- класифікація видів і методів трансформації організаційно-економічного статусу підприємств, серед яких виділено наступні: зміна організаційно-правової форми; реорганізація організаційної структури управління; технологічна реорганізація; реінжиніринг бізнес-процесів; банкрутство;
- форми та методи державного сприяння реструктуризації підприємств легкої промисловості. Зокрема, розроблені пропозиції щодо удосконалення податкових важелів, тарифних і нетарифних методів, розширення форм державної підтримки підприємств.
Практичне значення одержаних результатів. Практична значимість одержаних результатів роботи полягає у тому, що розроблені теоретичні та методичні підходи формування і реалізації програми трансформації промислових підприємств шляхом реструктуризації можуть бути використані в практичній діяльності підприємства. У процесі дисертаційного дослідження сформовані теоретичні засади, розроблений та використаний практичний інструментарій реструктуризації вітчизняних текстильних підприємств з метою їх адаптації до динамічних умов зовнішнього середовища, підвищення рівня їх конкурентоспроможності та ефективності господарської діяльності в цілому. Практичні розробки та рекомендації автора були впроваджені:
- при реалізації планів реструктуризації текстильних підприємств, зокрема ВАТ „ Херсонський бавовняний комбінат” (Довідка комбінату від 30 березня 2006 р. № 4-34/576);
- у практичну діяльність ЗАТ „Волинський шовковий комбінат” (Довідка комбінату від 1 березня 2006 р. №137/146/06);
- при внесенні пропозиції щодо змін до Закону України „Про ПДВ” та „Про митний тариф” Українською асоціацією підприємств легкої промисловості „УКРЛЕГПРОМ” (Довідка від 25 квітня 2006 р. №3-286)
Використання результатів роботи здійснюється в навчальному процесі в Київському національному університеті технологій та дизайну МОН України при викладанні економічних дисциплін: „Фінанси”, „Фінанси підприємств”, “Управління фінансовою санацією підприємства” (акт про використання № 37/3/2006 р.).
Особистий внесок здобувача. Викладені у дисертації положення, висновки та рекомендації сформульовані особисто автором і є його науковим доробком. Дисертація є одноосібно виконаним здобувачем дослідженням.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та результати дисертаційного дослідження, доповідались та обговорювались на міжнародних та республіканських науково-практичних конференціях в період 2004-2006 рр. Серед них: „ІІІ Всеукраїнська конференція молодих вчених та студентів”, КНУТД МОН України, м. Київ, 23-24 квітня 2004 р.; VI Міжвузівська науково-практична конференція аспірантів і студентів, „Проблеми розвитку фінансової системи України та Криму”, Національний таврійський університет МОН України, м. Сімферополь, 24-28 березня 2004 р.; IV Всеукраїнська конференція молодих вчених та студентів”, , КНУТД, м. Київ, 23-24 квітня 2005 р.; III Всеукраїнська студентська науково-практична конференція „Перспективи економічного розвитку України в контексті євроінтеграційних процесів” Чернівецький торговельно-економічний університет МОН України, м. Чернівці, 23-24 березня 2006 р.
Публікації. За результатами дослідження опубліковано 9 наукових праць загальним обсягом 3,1 д.а., з яких автору належить 3,1 д.а., у тому числі 5 робіт надруковано у наукових фахових виданнях загальним обсягом 2,7 д.а..
Структура і обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, 3-х розділів, висновків, списку використаних джерел і 3 додатків. Основний зміст дисертації викладено на 178 стор., друкованого тексту, що містить 19 рисунків і 32 аналітичні таблиці, з яких лише 5 мають всю площу сторінки. Список використаних джерел займає 10 стор. і включає 132 найменувань.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; визначено мету, задачі, предмет, об’єкт і методи дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів і запропонованих рекомендацій.
У першому розділі „Теоретичні основи трансформації організаційно-економічного статусу підприємств при переході до ринкових відносин” визначено зміну статусу підприємства в якості умови його входження в ринкову систему господарювання; уточнені сутність та методи реструктуризації як економічного інструмента реформування підприємств, що змінили організаційно-економічний статус; обґрунтовані методичні підходи до оцінки ефективності трансформації організаційно-економічного статусу підприємств шляхом реструктуризації.
Однією з умов входження підприємств у ринкову систему господарювання є трансформація статусу підприємства. В Україні вона відбулася шляхом масштабної приватизації державної власності і децентралізації системи управління. В результаті були створені умови для функціонування ринкової економіки у вигляді утворення обособлених самодостатніх господарюючих суб’єктів з різною формою власності і організаційно-правовою формою діяльністю.
У роботі акцентується увагу на тому, що зміна статусу підприємства є важливою, але недостатньою умовою для ефективного його функціонування в умовах ринку. Це обумовлено рядом причин таких як: збереження застарілих форм і методів управління та організації виробництва, неадекватних вимогам ринку; не достатнє знання поточного і прогнозного стану ринку; не готовність підприємств до зміни попиту і появи на ринку високотехнологічної і якісної конкурентоспроможної продукції; недостача кваліфікованих працівників; старіння основних засобів і технологій; падіння технологічної дисципліни; зниження трудової мотивації працівників, престижу робітничих та інженерно-технічних професій.
Аргументовано висновок про необхідність приведення внутрішніх можливостей (виробничого і ресурсного потенціалу) підприємства у відповідальність до його нового статусу і призначення, шляхом реструктуризації, тобто кардинальних змін внутрішнього середовища, організації виробничих і господарських процесів на самих підприємствах відносно вимог ринкового господарства.
На основі критичного аналізу існуючих в економічній літературі різноманітних підходів до визначення сутності поняття „реструктуризація” підприємства запропонована більш широке трактування, яке характеризує реструктуризацію як складний аспектний процес, що торкається всіх систем і підсистем підприємств різного рівня і природи, а також впливає на стратегію їх розвитку.
У дослідженні обґрунтовано класифікацію видів реструктуризації підприємства за такими ознаками як ціль, структурні елементи і зв’язки, характер організаційних змін (рис.1). За цільовою ознакою виділено три види реструктуризації: 1) стратегічна; 2) спекулятивна; 3) антикризова. Стратегічна реструктуризація направлена на створення підприємства, здатного відновити конкурентоспроможність на тривалий час. Спекулятивна реструктуризація ініціюється з наміром завуалювати справжні цілі змін і здійснюється з використанням різних схем – ухилення від боргів материнської компанії; визнання підприємства, що є інвестиційно привабливим, але тимчасово має фінансові труднощі, банкрутом і реалізація його за заниженою вартістю; створення найкращих умов для скорочення чисельності колективу за рахунок неприбуткових підрозділів тощо. Антикризова реструктуризація проводиться в рамках антикризового управління, яке передбачає такі дії як: попередження банкрутства підприємства; проведення санаційних заходів; ліквідація неперспективного бізнесу; реструктуризація частини підсистем підприємства.
За ознакою структурних елементів і зв’язку рекомендуються таки види реструктуризації як: мобілізація внутрішніх ресурсів для досягнення стабільного росту підприємства; зміни технологічних структур; зміна системи управління; ліквідація ряду структурних елементів за допомогою аутсорсингу; зменшення рівнів ієрархії; зміна номенклатурно-ринкової стратегії підприємства; реструктуризація фінансів; зміна структури власності; скорочення надлишкової кількості робочих місць. За характером організаційних змін в роботі виділені наступні види реструктуризації: дезінтеграція, інтеграція і створення об’єднань і мереж.
У рамках дослідження методів реструктуризації уточнено їх перелік і визначено структурні перетворення, характерні для кожного з цих методів (табл.1).
При виборі конкретного методу реструктуризації рекомендовано виходити з наступних принципів: всебічне вивчення стану підприємства, визначення проблемних питань, які гальмують його розвиток; комплексний підхід до формування цілей проведення реструктуризації; відкритість: проведення постійної роботи із зацікавленими особами щодо задач, цілей і механізмів реструктуризації; комбінування: послідовне застосування різних методів реструктуризації для досягнення головної цілі.
Рис. 1. Класифікація видів реструктуризації підприємства
Таблиця 1
Структурні перетворення на підприємствах при різних методах та формах реструктуризації
В дисертації розглянуто різні методичні підходи до оцінки економічної ефективності реструктуризації підприємств і зроблено висновок про відсутність єдиного індикатора ефективності і необхідність використання набору кількісних і якісних індикаторів у контексті часу. При цьому рекомендовано виходити із цілі реструктуризації. Соціальний ефект від реструктуризації, має бути оснований на досягненні високої соціальної ефективності шляхом включення в програму реструктуризації соціально значимих заходів, які відзначаються у той же час високим рівнем економічності; таких як: підвищення рівня і своєчасності виплати заробітної плати працівникам підприємства; поліпшення умов праці, створення умов професійного росту і підвищення освітнього цензу співробітників; підвищення екологічної безпеки в зоні діяльності підприємства; участь у формуванні соціальної інфраструктури регіону і самого підприємства; підвищення іміджу підприємства.
У другому розділі „Тенденції реструктуризації підприємств легкої промисловості України” досліджено економічне та фінансове становище галузі, проаналізовано хід і дана оцінка результативності реструктуризаційних процесів на ряді текстильних підприємств.
Проведений аналіз економічного та фінансового стану легкої промисловості України дозволив установити, що протягом 14 років ринкових реформ частка галузі в загальному обсязі продукції промисловості постійно знижувалась, скорочувалось виробництво основних видів продукції. В 2003 р. частка галузі та виробництво основних видів товарів легкої промисловості в натуральному вираженні становило 0,5-22,9 % відносно рівня 1990 р., тобто скоротилось у 4,4 – 196,0 разів. Виробництво всіх видів тканин на душу населення скоротилося у 14,6 рази, а льняних тканин – у 190 разів. Фінансовий стан галузі є нестійкий. За період 2000-2004 рр. частка підприємств, які одержали прибуток, у загальній кількості підприємств галузі зросла з 59,4 % до 63,4 % , або на 4 процентних пункти. Але при цьому фінансовий результат цих підприємств був менший на 38,9 млн. грн. У 2004 р. порівняно з 2003 р. частка прибуткових підприємств знизилась на 5,7 процентних пункти, а фінансовий результат зменшився у 2,3 рази. Протягом 2000-2004 рр. вся діяльність галузі була збитковою.
Найбільший вплив на господарську діяльність і фінансові результати в галузі справили зміна умов зовнішнього середовища, втрата джерел сировини та колишніх ринків збуту і загострення конкуренції при виході на нові ринки збуту і різке зростання імпорту. За 2004 р. обсяг імпорту продукції легкої промисловості перевищував обсяги власного виробництва в 1,85 раза. Так, вітчизняні текстильні підприємства мають стійку позицію лише по декількох групах тканин. У 2004 р. сукупна частка на ринку становила: по рушниковій групі - 37,0 % , ситцевій - 39,6%, технічних тканин - 44,0%. Найбільш ємкі групи тканин (білизняна, сатинова, платтяна, одежна, бязева) в значній мірі заповнені продукцією зарубіжного виробництва.
Встановлено, що трансформація статусу підприємств відбулася в ході приватизації державних підприємств, яка розпочалася на початку 1990-х років. У 2004 р. приватну форму власності в галузі мали 97,9% підприємств і на них припадало 98,6% обсягу реалізованої продукції. У державній та державно-корпоративній власності знаходилось лише 0,9% підприємств і частка їх в обсязі реалізації становила 1,3%, у тому числі в текстильній промисловості та пошитті одягу відповідно 1,0 і 1,3 відсотків. Водночас можна констатувати, що зміна форми власності потребує корегування як організаційної структури управління, так і характеру взаємовідносин, корпоративної культури, способу і ступеню делегування повноважень. У цьому зв’язку наголошується на необхідності проведення глибокої неформальної реструктуризації підприємств після їх приватизації.
В роботі визначені основні стратегії реструктуризації підприємств у післяприватизаційний період, такі як: забезпечення виживання; закріплення досягнутих позицій, орієнтація на розвиток. Перша стратегія характеризувалась рядом структурних змін, про характер яких свідчать дані табл. 2.
Таблиця 2
Динаміка трансформації організаційно-економічного статусу підприємств
легкої промисловості України у 2001-2004рр. |
2001 | 2001 | 2002 | 2004
Кількість підприємств, що зазнали змін організаційно-правової форми, одиниць | 257 | 380 | 252 | 580
Кількість підприємств, що зазнали змін організаційно-правової форми, у % до загальної кількості підприємств | 6,2 | 8,1 | 5,7 | 12,0
Кількість подій щодо змін організаційно-правової форми – всього | 255 | 426 | 266 | 649
у тому числі за рахунок:
· злиття підприємств в одне | 5 | 2 | 3 | 3
· злиття – поглинання своїх дочірніх компаній | 1 | 2 | 1 | 2
· поділу підприємства на декілька | 8 | 5 | 10 | 4
· часткового зменшення активів шляхом їх передачі – продажу | 55 | 57 | 40 | 49
· часткового збільшення активів шляхом їх отримання купівлі | 38 | 73 | 35 | 101
· взяття в оренду фондів іншого підприємства | 77 | 224 | 134 | 407
· передача в оренду фондів свого підприємства | 63 | 56 | 37 | 77
Типовим напрямом реструктуризації, характерним для першої стратегії, стало зниження витрат, основою якого виступило скорочення персоналу.
Друга стратегія, як і перша, зорієнтована в основному на забезпечення ефективного функціонування підприємств. Структура заходів по реструктуризації на підприємствах з різним економічним та фінансовим станом була неоднаковою. На прикладі ВАТ „Херсонський бавовняний комбінат” виявлено, як проходив процес реструктуризації на підприємствах, що знаходились на межі банкрутства і потребували антикризового (санаційного) управління.
На комбінаті була розроблена програма реструктуризації, метою якої стало виведення основного виробництва з кризового стану, ліквідація збитковості і підвищення ефективності виробництва за рахунок: зростання випуску конкурентоспроможної продукції, розробки і освоєння виробництва тканин полегшених параметрів; зниження витрат на виробництво і цін на продукцію; зменшення понаднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей і дебіторської заборгованості; скорочення надлишкової чисельності робітників допоміжних професій; реалізація (здача в оренду) непотрібних активів; формування ліквідного пакета акцій для залучення інвесторів.
На інших текстильних підприємствах здійснюється схожий пакет заходів щодо оздоровлення підприємств, серед яких наступні: освоєння нових видів продукції; розробка нових схем управління підприємствами і виробництвом; активізація збутової політики; пошук нових ринків збуту; залучення іноземних інвесторів для здійснення технологічної реструктуризації.
В роботі виявлено, що антикризові заходи, які проводяться на приватизованих підприємствах, носять в основному короткотерміновий характер, спрямовані на швидке поліпшення загальної ситуації на підприємстві. Слабкими місцями текстильних підприємств, що обслуговувались, залишаються: відсутність служб маркетингу і стратегічного планування; нерозвинутість збутової мережі; нескоординованість діяльності окремих служб підприємств; незадовільна організація управління персоналом; несформованість широкого прошарку ефективних приватних власників; інвестиційна непривабливість підприємств; низька ефективність системи фінансового менеджменту.
Третя стратегія реструктуризації, орієнтована на розвиток, основними елементами якої є ефективна маркетингова політика, впровадження прогресивних технологій, зростання частки кваліфікованих працівників у загальній кількості працюючих, залучення ефективного інвестора для здійснення технологічної реструктуризації, реалізується надто повільно і лише на окремих підприємствах.
Дослідження результативності процесів реструктуризації ряду текстильних підприємств дозволило зробити висновок щодо їх низької ефективності. Так, проведений аналіз таких показників як рентабельність активів і рентабельність реалізації по ряду текстильних підприємств України засвідчив, що за період 2000-2004рр., незважаючи на проведені оперативні заходи по реструктуризації, цим підприємствам не вдалося вийти із стану збитковості. Не відбулося покращення й таких показників фінансового стану підприємств як загальна ліквідність, автономія, забезпеченість власними капіталами, стабільність та оборотність активів.
Найголовнішими причинами, що гальмують процес реструктуризації і спричиняють його низьку ефективність, в дисертації визначені такі: відсутність ефективного власника, який є стратегічним інвестором; недостатня інформованість менеджменту про стан ринку; низька ефективність системи фінансового менеджменту; неузгодженість інтересів окремих заінтересованих груп, пов’язаних із підприємством; слабкість державної підтримки легкої промисловості.
У третьому розділі „Напрями активізації реструктуризації підприємств” визначено найбільш прийнятний алгоритм (технологія) реструктуризації підприємств; обґрунтовано внутрішньогосподарський механізм забезпечення реструктуризації і запропоновано форми і методи сприяння цьому процесу.
На основі аналізу різних варіантів реструктуризації підприємств запропоновано використовувати комплексну управлінську технологію, що включає п’ять етапів: 1) діагностика підприємства; 2) визначення цілей і стратегічної концепції; 3) вибір методів реструктуризації; 4) розробка програми (проекту) реструктуризації; 5) координація структурних параметрів реструктуризації. При цьому акцентовано увагу на тому, що у структурі всього процесу реструктуризації діагностика підприємства (аналіз внутрішнього і зовнішнього середовища) займає ключову позицію. Основними методами діагностики підприємства визначені наступні види аналізу: ситуаційний, організаційно-управлінський, фінансово-економічний, виробничо-господарський, аналіз кадрового потенціалу, оцінка бізнесу підприємства, визначення ключових факторів успіху.
У роботі зазначається, що програми реструктуризації за своєю природою близькі до бізнес-планів і в окремих своїх частинах можуть відтворювати структуру і зміст бізнес-планів, наприклад таких як „Опис і загальна характеристика підприємства”, „Організація та управління виробництвом”, „Відомості про товари, що виробляються підприємством і плануються до виробництва”, „Способи просування товарів на ринки, „Маркетингова діяльність”. Водночас слід зауважити, що об’єкт програми реструктуризації ширше об’єкта бізнес-планування. Якщо бізнес-план розповсюджує свою дію в основному на освоєння виробництва, випуск перспективного товару, то програма реструктуризації передбачає кардинальне перетворення всього виробництва на підприємстві (організаційне, технологічне тощо).
Для забезпечення активізації реструктуризаційних процесів на текстильних підприємствах аргументована доцільність розробки і здійснення комплексу організаційно-економічних заходів за такими напрямами: розробка маркетингової політики; зниження витратомісткості і подолання збитковості; формування прогресивної системи мотивації праці; залучення інвесторів (рис.2).
Основним засобом адаптації підприємств до ринку має бути маркетингова політика, яка повинна виконувати дві основні функції: адаптаційну та інвестиційну. Перша функція означає пошук підприємством ніші для продукції, що виробляється сьогодні, а також модифікованої та нової, а друга зводиться до того, щоб вірно побудувати бізнес-план підприємства, в основі якого лежить маркетинг. Ефективність маркетингової політики корелює з ефективністю управління підприємством, конкурентоспроможністю продукції. Позитивний вплив на діяльність підприємств насамперед буде справляти розширення сітки продажу продукції.
Виходячи з досвіду західноєвропейських країн, які при реформуванні підприємств значну увагу приділяли державному контролю над розвитком внутрішнього ринку промислових товарів і залученню іноземних інвестицій у виробництві, активно використовували різні форми підтримки своїх виробників, нами запропоновано механізм державного сприяння реструктуризації підприємств легкої промисловості (у т.ч. текстильної), який включає податкові важелі, тарифні і нетарифні методи, а також різні форми державної підтримки. Насамперед держава має сприяти розвитку внутрішнього ринку товарів легкої промисловості, шляхом посилення уваги до забезпечення галузі власними сировинними ресурсами. У текстильній галузі зокрема, слід було б підтримати субсидіями господарства, що вирощують льон і бавовник.
Рис.2. Механізм забезпечення трансформації організаційно-економічного статусу підприємств
Держава має забезпечити на внутрішньому ринку умови конкуренції, перекриття каналів контрабанди, протидії імпорту товарів за заниженими цінами.
Одним із напрямів державного сприяння розвитку внутрішнього ринку товарів легкої промисловості пропонується застосування тарифних і нетарифних методів регулювання експортно-імпортних операцій, зокрема поетапне зниження імпортного мита; скасування митних тарифів на імпорт сировини в разі її природної відсутності, а також на імпорт устаткування, яке не виробляється в Україні; додаткові збори понад мито; технічні вимоги або стандарти; встановлення мінімальних цін, місцеві субсидії тощо. Крім того, рекомендується скасувати авальовані векселі при розмитненні сировини, що ввозиться для виробничих потреб, а також ПДВ з вартості робіт по переробці давальницької сировини і на імпортне устаткування.
Санаційну підтримку підприємств рекомендовано здійснювати у вигляді списання чи реструктуризації: податкових зобов’язань; податкового кредитування; цільових податкових пільг; державних гарантій по кредитах; пільгових кредитів; викупу державою акцій підприємств, що перебувають у кризовому стані; вільного вибору методів амортизаційної політики; інформаційного забезпечення; дипломатичної підтримки щодо організації збуту продукції на зовнішніх ринках, допомоги в розширенні внутрішньорегіональних зв’язків тощо.
Критеріями відбору підприємств для надання цільової державної підтримки визначені наступні: впровадження нових, ефективних ресурсозберігаючих і екологічно безпечних технологій; експорт (приріст експорту) конкурентоспроможної продукції; вирішення проблеми енергозбереження (ресурсозбереження); збереження науково-технічного потенціалу (досліджень і розробок, що мають пріоритетне значення для України).
Надання підтримки має бути орієнтоване, насамперед, на підприємства, які здатні використати її з максимальною віддачею та забезпечити збільшення виробництва конкурентоспроможної продукції, що позитивно вплине на дохідну частину бюджету.
ВИСНОВКИ
1. Зміна організаційно-економічного статусу підприємства є однією з умов його входження в ринкову систему господарювання. В Україні вона відбулася шляхом масштабної приватизації державної власності і децентралізації системи управління. В результаті були створені умови для функціонування конкурентної економіки у вигляді утворення обособлених самостійних господарюючих суб’єктів з різною формою власності і новою організаційно-правовою формою діяльності.
2. У постприватизаційний період важливо привести внутрішні можливості (виробничі і ресурсні потужності) підприємств у відповідність до нового статусу. Це досягається за допомогою реструктуризації, тобто кардинальних змін внутрішнього середовища, організації виробництва і господарських процесів на підприємствах у відповідності до вимог ринкових відносин.
3. Реструктуризація являє собою складний багаторівневий процес, спрямований на забезпечення ефективного функціонування підприємства і досягнення ним стратегічних цілей в інституційних умовах, що змінилися.
При цьому можливі три ситуації застосування заходів реструктуризації: по-перше, в умовах кризового стану підприємства; по-друге, у разі відхилень фактичного фінансово-економічного стану підприємства від запланованого; по-третє, коли благополучне підприємство ставить завдання створити унікальні конкурентні переваги шляхом прискорення нарощування відриву від найближчих конкурентів.
4. Структура підприємства включає множину систем і підсистем різного типу. Серед них такі види структур як виробнича, технологічна, організаційна структура управління, економічна, інформаційна, соціальна. Кожна з цих структур сприяє формуванню специфічних характеристик підприємства, як системи, через що зміни, які необхідні для адаптації підприємства до умов зовнішнього середовища, можуть стосуватися всіх підсистем і проводитись різними способами.
5. Серед методів реструктуризації підприємств найбільш ефективними є наступні: зміна організаційно-правової форми; реорганізація організаційної структури управління; технологічна реорганізація; реінжиніринг бізнес-процесів; банкрутство. При виборі конкретного методу реструктуризації слід керуватись наступними принципами: всебічний аналіз стану підприємства, визначення проблемних питань, що гальмують його розвиток; комплексний підхід до формулювання цілей реструктуризації; проведення постійної роботи із зацікавленими особами щодо задач, цілей і механізмів реструктуризації; комбінування, послідовне застосування різних методів реструктуризації.
6. Встановлено, що основними причинами занепаду вітчизняної текстильної промисловості (як і легкої промисловості в цілому) є зміна умов зовнішнього середовища, втрата джерел сировини та колишніх ринків збуту, загострення конкуренції при виході на нові ринки збуту і різке зростання імпорту (особливо нелегального), заниження митної вартості імпортованих товарів, слабкість державної підтримки галузі (несприятливий податковий клімат, незахищеність внутрішнього ринку від недобросовісної конкуренції).
7. На основі аналізу ходу реструктуризаційних процесів на підприємствах текстильної промисловості встановлено, що орієнтовані вони на короткострокові результати і здійснюються шляхом закриття збиткових цехів (дільниць); злиття, об’єднання, виділення окремих підприємств; створення дочірніх підприємств; зниження постійних витрат, а також витрат на об’єкти соціальної сфери.
8. Слабкими місцями текстильних підприємств є відсутність служб маркетингу і стратегічного планування; нерозвинутість збутової мережі; нескоординованість діяльності окремих служб підприємств; незадовільна організація управління персоналом: виконання тільки традиційних функцій відділу кадрів, відсутність регулярної роботи по мотивації персоналу; несформованість широкого прошарку ефективних приватних власників; інвестиційна непривабливість підприємств, низька ефективність системи фінансового менеджменту тощо.
9. Процеси реструктуризації підприємств у текстильній промисловості характеризуються низькою ефективністю. Протягом усього аналізованого періоду багатьом підприємствам не вдалося вийти зі стану збитковості. Основними причинами збитковості є – випуск продукції без урахування ринкового попиту, зростання витратомісткості реалізованої продукції, значні обсяги дебіторської заборгованості, надмірне податкове навантаження, низький рівень менеджменту та неврегульована митна політика.
Про низьку результативність реструктуризаційних заходів, що проводились в останні роки на ряді текстильних підприємств свідчить також і те, що в цей період не відбулося покращення таких показників фінансового стану підприємств як коефіцієнти загальної ліквідності, автономії, забезпеченості власними коштами, стабільності та оборотності активів. Більшість з цих показників були нижчими за нормативні значення.
10. В умовах трансформаційної економіки реструктуризація промислових підприємств повинна проводитись у формі проекту (програми), метою якого є формування нової внутрішньої побудови підприємства. Це забезпечує підприємству гнучкість як здатність змінюватися під впливом ринкових сигналів. Програми реструктуризації за своєю природою близькі до бізнес-планів і в окремих своїх частинах можуть повторювати їх структуру і зміст. Водночас об’єкт програми реструктуризації ширше об’єкту бізнес-планування. Якщо бізнес-план розповсюджується в основному на освоєння виробництва, випуск перспективного товару, то програма реструктуризації передбачає кардинальне перетворення всієї системи господарювання, насамперед технології і організації.
11. Для забезпечення активізації реструктуризаційних процесів на текстильних підприємствах рекомендується здійснити ряд організаційно-економічних заходів за такими напрямами: розробка маркетингової політики, зниження витратомісткості і подолання збитковості; формування системи мотивації праці; залучення інвесторів.
12. Реструктуризація підприємств потребує підтримки з боку держави. Існує нагальна потреба прийняти на державному рівні заходи, що стимулюють проведення реструктуризації і створюють передумови для її ефективного здійснення. Для відродження легкої промисловості запропоновані конкретні форми та методи заходів державного сприяння реструктуризації підприємств, розвитку власної сировинної бази, удосконалення податкової політики і митного режиму, інформаційного забезпечення підприємств, сприяння збуту продукції на зовнішніх ринках, допомоги у розширенні внутрішньорегіональних зв’язків тощо.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
У наукових фахових виданнях:
1. Коваленко Д.І. Необхідність реструктуризації промислових підприємств України // Вісник КНУТД. – К.: 2004. - № 2(16). – С.101-106.
2. Коваленко Д.І. Реструктуризація промислових підприємств як системний процес // Економіка і держава – К:2005.- №11. – С.48-51.
3. Коваленко Д.І. Методологічний підхід до розроблення алгоритму реструктуризації промислових підприємств України // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію – К:2006.- № 2. – С.27-30.
4. Коваленко Д.І. Тенденції розвитку процесів реструктуризації в легкій промисловості України // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію – К: 2006.- № 3. – С.41-45.
5. Коваленко Д.І. Методичні особливості управління процесом реструктуризації
промислових підприємств // Актуальні проблеми економіки – К: 2006,-№ 4(58). – С.151-157.
В інших виданнях:
6. Коваленко Д.І. Форми та види реструктуризації промислових
підприємств // Тези доповідей VI Міжвузівської науково-практичної
конференції аспірантів і студентів: „Проблеми розвитку фінансової системи України та Криму”, Національний Таврійський університет, м. Сімферополь,
24-28 березня 2004р. – С -132-133.
7. Коваленко Д.І. Необхідність реструктуризації підприємств легкої промисловості України // Тези доповідей ІІІ Всеукраїнської конференції молодих вчених та студентів, КНУТД , м. Київ, 19-21 квітня 2004р.-С.200-201.
8. Коваленко Д.І. Аналіз фінансового стану підприємства для подальшого подолання ним кризового становища // Тези доповідей 4 Всеукраїнської конференції молодих вчених та студентів, КНУТД , м. Київ, 17-19 травня 2005 р.- с.269.
9. Коваленко Д.І. Стан, проблеми та перспективи розвитку легкої промисловості України // Тези доповідей III Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції: „Перспективи економічного розвитку України в контексті євроінтеграційних процесів” Чернівецький торговельно-економічний університет , м. Чернівці, 23-24 березня 2006 р. – С .205-208.
АНОТАЦІЯ
Коваленко Д.І. Трансформація організаційно-економічного статусу підприємства (на прикладі текстильної промисловості). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.06.01 – економіка, організація і управління підприємствами. – Київський національний університет технологій та дизайну Міністерства освіти і науки України, Київ, 2006.
Дисертація присвячена розвитку теоретичних і методичних засад та розробці практичних рекомендацій щодо трансформації організаційно-економічного статусу промислових підприємств та інструментів забезпечення їх ефективного функціонування у постприватизаційний період.
Визначено трансформацію організаційно-економічного статусу підприємства як умова його входження в ринкову систему господарювання. Уточнені сутність та методи реструктуризації як економічного інструменту реформування підприємств у постприватизаційний період. Обґрунтовані методичні підходи до оцінки ефективної реструктуризації підприємств.
Досліджено економічне та фінансове становище легкої промисловості України. Проаналізовано хід і дана оцінка реструктуризаційних процесів на ряді текстильних підприємств. Запропоновано алгоритм (технологію) реструктуризації підприємств. Обґрунтовано внутрішньогосподарський механізм забезпечення реструктуризації та запропоновано форми і методи державного сприяння цьому процесу.
Ключові слова: трансформація, організаційно-економічний статус підприємства, приватизація, реструктуризація, реструктуризаційний процес, методи реструктуризації, алгоритм реструктуризації, організаційно-економічні заходи, маркетингова політика, механізм державного сприяння.
АННОТАЦИЯ
Коваленко Д.И. Трансформация организационно-экономического статуса предприятия (на примере текстильной промышленности). – Рукопись.
Диссертация на соискание учёной степени кандидата наук по специальности 08.06.01 – экономика, организация и управление предприятиями. – Киевский национальный университет технологий и дизайна Министерства образования и науки Украины, Киев, 2006.
Диссертация посвящена развитию теоретических и методических основ и разработке практических рекомендаций по трансформации организационно-экономического статуса промышленных предприятий, а также инструментов обеспечения их эффективного функционирования в постприватизационный период.
Определено трансформацию организационно-экономического статуса предприятия в качестве условия его вхождения в рыночную систему хозяйствования. Обоснована необходимость приведения внутренних возможностей (производственного и ресурсного потенциала) предприятий в соответствие с новым статусом и требованиями внешней среды.
Одним из инструментов реформирования предприятий в постприватизационный период названо реструктуризацию. Уточнена сущность понятия “реструктуризация предприятия” как процесса структурных изменений во всех функциональных системах предприятия, которые происходят под влиянием трансформации во внешней и внутренней среде и направлены на повышение его конкурентоспособности и финансовой устойчивости.
Предложено эффективность реструктуризации предприятий определять с учётом цели этого процесса.
Обоснован комплекс внутрихозяйственных организационно-экономических мероприятий для обеспечения активизации реструктуризации текстильных предприятий. Основные направления мероприятий: разработка маркетинговой политики; снижение затратоёмкости и преодоление убыточности производства; формирование системы мотивации труда; привлечение инвестиций.
Ключевые слова: трансформация, организационно-экономический статус предприятия, приватизация, реструктуризация, реструктуризационный процесс, методы реструктуризации,
