НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СХОДОЗНАВСТВА ім. А. КРИМСЬКОГО

КАРПЕНКО Ганна Анатоліївна

УДК 811.581’373

ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНІ ТА СТРУКТУРНО-СТИЛІСТИЧНІ

ОСОБЛИВОСТІ СЛІВ НА ПОЗНАЧЕННЯ КИТАЙСЬКИХ СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВИХ РЕАЛІЙ

Спеціальність 10.02.13 – мови народів Азії та Африки,

аборигенних народів Америки та Австралії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі китайської, корейської та японської філології Інституту філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук,

професор

ПАЛАМАР Лариса Максимівна,

Київський національний

університет

ім. Тараса Шевченка,

Інститут філології,

професор кафедри української

філології

для неспеціальних факультетів

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук,

професор

ВОВК Поліна Самаріївна,

Київський національний

університет

ім. Тараса Шевченка,

Інститут філології,

професор кафедри сучасної

української мови

кандидат філологічних наук,

СОРОКІН Сергій

Володимирович,

Київський національний

лінгвістичний університет,

завідувач кафедри мов і цивілізацій

Близького і Середнього Сходу

Провідна установа: Одеський національний

університет

ім. І.І. Мечникова,

кафедра загального і слов’янського

мовознавства.

(Міністерство освіти і науки

України)

Захист відбудеться „10” березня 2006 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.174.02 в Інституті сходознавства ім. А.Кримського НАН України за адресою м. Київ - 1, вул. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту сходознавства ім. А Кримського НАН України (Київ, вул. Грушевського 4, кімн.207).

Автореферат розісланий „7” лютого 2006 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Д 26.174.02

кандидат філологічних наук О.О. Хамрай

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасні умови розширення економічних, технічних, політичних, соціальних та культурних зв’язків України із зарубіжними країнами, зокрема інтенсивна співпраця в усіх сферах діяльності з Китаєм, вихід українських комерційних компаній на міжнародний ринок зумовлюють соціальне замовлення суспільства на підготовку кваліфікованих фахівців у галузі сучасної синології, які б практично володіли навичками та вміннями іншомовного професійного спілкування як в усній, так і письмовій формах китайської мови і були б здатними залучатися до співпраці. У зв’язку з цим все більшого значення набувають проблеми освоєння лексики китайської мови в усіх сферах: науковій, технічній і соціально-побутовій. Зокрема, лексика соціально-побутового характеру становить для майбутніх китаєзнавців важливе значення через її насиченість словами на позначення реалій – національно-специфічних лексичних одиниць, які в цілому мають етнічне забарвлення, позначають специфічні для культури явища і предмети та не мають відповідників у мовах інших народів. Зважаючи на потреби сучасного ринку, метою є навчання студентів-синологів успішного спілкування в професійному китаємовному середовищі. Зміст навчання ґрунтується на ймовірних майбутніх професіях студентів (синолог – викладач, перекладач та філолог китайської мови), а знання мови (включаючи фаховий вокабуляр) виходить із потреб цих спеціальностей, в загальному курсі яких не приділено достатньої уваги вивченню слів на позначення реалій китайської мови, у зв’язку з чим майбутній фахівець-синолог слабо орієнтується в китаємовному середовищі.

Дослідження слів на позначення реалій як особливого прошарку лексики є необхідним для професійного володіння мовою. Крім того, слід ураховувати той факт, що мовна компетенція синолога не обмежується володінням загальновживаною лексикою і передбачає здатність вживати специфічну (побутову, діалектну, розмовну) лексику, зокрема ченьюї (??chengyu) – фразеологічні національно-забарвлені усталені одиниці, до складу яких входять слова на позначення реалій.

На сучасному етапі розвитку української школи китаєзнавства ще не визначено місце лексики на позначення китайських реалій у синологічних дослідженнях. Досить часто найменування реалій ототожнюють з етнографізмами, лакунами, алієнізмами. Під час читання китайських навчальних текстів, художньої літератури, наукових праць часто виникає нагальна потреба адекватного тлумачення таких слів. Звичайні словники не дають пояснення чи перекладу слів, які позначають реалії, з кількох причин. По-перше, китайські словники не охоплюють найбільш уживані слова-реалії, неологізми, архаїзми, водночас саме така лексика передає національну специфіку. По-друге, значна частина слів, що репрезентує реалії, є діалектизмами, невелика кількість яких знаходить своє відображення в словниках. Крім того, словники відстають від процесу входження слів у вжиток, зокрема, таке відставання іноді досягає 5-10 років. Значна частина слів на позначення реалій-неологізмів, які потрапили в мову за останні 2-3 роки, є такими поняттями, що пов’язані з прогресом науки і техніки, розробкою нових технологій, а також із впровадженням мережі Інтернету.

Найменування реалій – це слова, які передають національну специфіку та колорит, вони є важливою складовою відтворення культурної атмосфери й національної своєрідності, зокрема в художніх творах. Часто власне слова на позначення соціально-побутових реалій, які розкривають специфіку повсякденного життя та традицій народу, що передаються з покоління в покоління, є цінними лінгвокраїнознавчими концептами. Наше дослідження сприяє усвідомленню фахівцями з китайського мовознавства важливої ролі лексичних одиниць-реалій у китайському тексті, визначенню їхнього місця у загальній системі китайської лексики; проведенню чіткої семантико-стилістичної межі між словами-реаліями і термінами, між найменуваннями реалій та спорідненими з ними єдиною сферою вжитку неетноспецифічними лексичними одиницями, такими, як узуальні використання та іншомовні запозичення; вивченню також специфічних особливостей слів на позначення реалій на різних щаблях мовної системи; їхніх фонетичних, граматичних і семантико-стилістичних характеристик.

Дослідженню безеквівалентної лексики, яка включає слова на позначення реалій, визначенню їх місця в загальному мовознавстві присвячено багато праць вітчизняних і зарубіжних учених (Жоу Цзумо [1959], Ковганюк С.П. [1968], Федоров А.В. [1968], Жомнір О.В. [1971], Гальцев І.Н. [1982], Єрмагамбетова А. [1972], Коптілов В.В. [1972], Вайсбурд Л.М. [1972], Іванов В.В. [1973], Лівий І. [1974], Виноградов В.С. [1975], Сапогова Л.І. [1978], Мікуліна Л.М. [1979], Комісаров В.М. [1980], Шусян [1980], Фролова О.П. [1981], Жень Селян [1981], Ван Цзунянь [1981], Сюй Цін [1982], Ван Дечунь [1983], Лю Шує [1983], Флорин С. [1983], Гао Цінци [1984], У Чжанкунь [1984], Бао Кеі [1985], Ге Бені [1985], Шумагер Є.І. [1985,1986], Влахов С., Флорин С. [1986], Бурбак Є.Ф. [1986], Верещагін Є.М., Костомаров В.Г. [1987], Зорівчак Р.П. [1987], Семенас А.Л. [1992], Міньяр-Білоручів Р.К. [1996] та ін.).

Проте цей прошарок лексики все ще залишається недостатньо дослідженим, оскільки вчені-лінгвісти, що займалися цим питанням, не враховували фактору бінарного зіставлення мов при окресленні межі слів на позначення реалій, не визначали їхні морфологічні і семантичні особливості, не враховували етноспецифіку. Таким чином, актуальність дослідження зумовлюється недостатнім рівнем вивченості слів-реалій як міжмовного феномена, що становить важливу частину безеквівалентної лексики, його структурно-граматичних, лексичних та культурних особливостей, а також важливістю їх у процесі оволодіння китайською мовою.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вибір напрямку дослідження безпосередньо пов’язаний з методичними програмами з курсу лінгвокраїнознавства (спецкурс “Лінгвокраїнознавство країн першої східної мови”) та програмами загального курсу китайської мови за спеціальностями “Китайська мова та література” кафедри китайської, корейської та японської філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Тема дисертації відповідає науково-дослідній темі ”Актуальні проблеми філології” (номер державної реєстрації 02БФ044-01), що досліджується кафедрою китайської, корейської та японської філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Мета дослідження полягає у теоретичному обгрунтуванні лінгвістичного терміна “слово-реалія”, визначенні його особливостей, які проявляються на різних рівнях мовної системи, створенні класифікації лексики для ідентифікації слів на позначення соціально-побутових реалій китайської мови, практичній розробці тематичного словника найменувань соціально-побутових реалій китайської мови із урахуванням предметно-тематичного критерію.

Мета дослідження зумовила необхідність вирішення таких завдань:

1) дослідження походження й історичних джерел терміна “реалія”;

2) запровадження чіткого лінгвістичного визначення лексики на позначення реалій як мовних одиниць;

3) визначення основних особливостей найменувань реалії як носіїв національно-культурного компонента значення;

4) відмежування терміна “слово на позначення реалії” від інших мовознавчих термінів на зразок “алієнізмів”, “лакун”, “локалізмів”, “оказіоналізмів”;

5) розмежування понять “слово-реалія” і “термін” на підставі їх семантико-стилістичних особливостей;

6) визначення джерел термінотворення і джерел утворення лексики для ідентифікації реалій в китайській мові;

7) визначення фонетичних, граматико-морфологічних та семантико-стилістичних особливостей слів на позначення соціально-побутових реалій;

8) добір автентичних зразків різних предметно-тематичних категорій соціально-побутової лексики китайської мови з урахуванням структурно-семантичного підходу;

9) вивчення й узагальнення теорій щодо класифікаційного розподілу лексики на позначення реалій за предметними, часовими, місцевими та іншими ознаками та обгрунтування доцільності предметно-тематичної класифікації;

10) добір та аналіз лексики на позначення реалій за предметними ознаками.

Об’єктом дослідження є слова-реалії китайської мови соціально-побутового характеру, що функціонують на різних рівнях мовної системи.

Предметом дослідження є лексика на позначення реалій соціально-побутової приналежності, визначення її національно-культурних, семантичних, стилістичних характеристик з урахуванням особливостей функціонування лексичної системи китайської мови у цілому.

Для вирішення накреслених у дисертації завдань використовувалися такі методи дослідження: описовий, зіставний, метод компонентного аналізу, метод контекстуального аналізу. Залучалися також дослідницькі прийоми лінгвістичного спостереження, класифікації і систематизації, елементарних математичних обрахунків (за відсотковим співвідношенням односкладових та багатоскладових слів на позначення реалій).

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з початку п’ятидесятих років двадцятого сторіччя по 2005 рік.

Наукова новизна дослідження полягає в уточненні та доповненні теоретичного визначення і обгрунтування поняття “слово-реалія” (як компонента безеквівалентної лексики), вперше здійснено комплексний аналіз лексики, яка позначає соціально-побутові реалії китайської мови з огляду на їхні фонетичні, граматичні, структурно-стилістичні особливості, а також розроблено детальну класифікацію лексики на позначення китайських соціально-побутових реалій на підставі урахування часового, місцевого та тематичного критеріїв.

Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає у:

- можливості використання тематично розподілених автентичних зразків слів на позначення реалій соціально-побутового характеру у практиці навчання студентів-синологів за спеціальністю “Китайська мова та література” в рамках нормативних курсів та спецкурсів з китайського лінгвокраїнознавства та лінгвокультурології;

- укладанні лінгвокраїнознавчих довідників та словників;

- написанні посібників та підручників з лінгвокраїнознавства Китаю. Результати дослідження впроваджено у навчальний процес в Інституті філології на кафедрі китайської, корейської та японської філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, у навчальний процес на кафедрі мов і цивілізацій Близького та Середнього Сходу Київського національного лінгвістичного університету.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження є наслідком самостійної роботи дисертанта. Наукових робіт, написаних у співавторстві немає.

Матеріал дослідження становить близько 7000 словникових статей, які охоплюють найбільш уживані слова-реалії китайської мови, відібраних методом компонентного і кількісного аналізу із таких словників: китайсько-російський словник (Шанхайського видавництва) ????, великий словник китайської мови (укладач Ван Туні) ?????, великий словник нової лексики китайської мови ???????, ієрогліфічний словник китайської мови Сіньхуа ??????, словник з граматики та стилістики китайської мови (укладач Чжан Діхуа) ??????????, зворотній словник китайської мови (під редакцією Ван Цічжи) ?????, словник запозиченої лексики китайської мови ????????, словник нових слів та нових значень китайської мови (під редакцією Хуан Хуа) ??????????, словник пекінського діалекту (укладач Сюй Шипун) ??????, словник приказок китайської мови ??????, словник “Цихай” (море слів) ????, словник сучасної китайської мови ??????. Також у роботі використовувалися: словник транскрипції китайських слів, словник сучасної китайської мови з термінології та граматики, словник вживання іменників китайської мови, словник лічильних слів сучасної китайської мови. Ці словники використовувалися для відбору масиву лексики на позначення реалій та співставлення прийомів її лексикографічної репрезентації в залежності від цільової настанови словника.

Апробація роботи. Основні матеріали й результати дисертаційного дослідження відображено у доповідях автора на внутрішньо-вузівській студентській науково-практичній конференції (Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 20 квітня 2001 р.), міжнародній науковій конференції за участю молодих вчених: “Мовно-культурна комунікація: напрямки і перспективи дослідження (Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Інститут філології, 9 квітня 2003 р.), міжнародній науковій конференції “Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації” (Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Інститут філології, 12 квітня 2005р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено у чотирьох одноосібних статтях автора, опублікованих у фахових виданнях та в тезах доповідей конференцій.

Структура та обсяг дисертації зумовлюється її цілями й завданнями. Робота обсягом у 246 сторінок містить вступ, три основні розділи, висновки, список використаних джерел (з 294 найменувань, з них 68 китайською мовою), та додатку обсягом 52 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Дисертація складається зі вступу, де окреслено актуальність роботи, практичне значення одержаних результатів, зв’язок роботи з програмами та планами, її наукову новизну, мету та завдання.

У першому розділі дисертації “Реалія як мовознавча категорія” розглянуто слова на позначення реалій, які є частиною безеквівалентної лексики. Розділ містить наступні підрозділи: лінгвістичний термін “слово на позначення реалії” та його відмінність від близьких мовознавчих категорій; лінгвістична інтерпретація слів на позначення реалій в історії світового мовознавства; дослідження безеквівалентної лексики китайськими лінгвістами; слово-реалія і термін; генетичні джерела термінологічної та лексики на позначення реалій.

Вибір такої групи безеквівалентної лексики, як слова на позначення соціально-побутових реалій зумовлено тим, що ця лексика тісно пов’язана саме з матеріальною сферою життя, адже в основному реалії позначають предмети і речі, які є матеріальними атрибутами культури та цивілізації. Китайська цивілізація налічує 5000 років свого існування, а тому накопичила величезний досвід як в історичному, так і в соціальному плані. Тому серед безеквівалентної лексики важливе місце посідають слова на позначення соціальних явищ: свят, обрядів, церемоній, звичаїв.

Національно-культурну специфіку мови проаналізовано в етнопсихолінгвістичних дослідженнях, які розглядають національно-культурну своєрідність мовної поведінки у зв’язку зі специфікою локальних культур (Е. Сепір [1934], В.І. Жельвіс [1990], Ю.А.Сорокін [1990]). У лінгвокраїнознавчих дослідженнях основну увагу зосереджено на національно-культурному інформаційному потенціалі лексичного значення мовних одиниць (Н.В.Подольська [1978], В.Г. Костомаров [1979, 1980, 1987], Є.М. Верещагін [1980, 1987], Г.Д. Томахін [1999]). Коло проблем, що розроблено перекладознавством, охоплює визначення лінгвістичної природи слів на позначення реалій й меж національно-культурної лексики, розробку методів і прийомів передачі значень національно-культурних лексичних одиниць при перекладі (G.Mounin [1968], В.В. Акуленко [1972], Рецкер [1974], Л.С. Бархударов [1975], С. Флорин [1983], Я.І. А.В. Федоров [1983], С. Влахов [1986], І.В. Корунець [2000]).

На наш погляд, термін “реалія” оформився під впливом багатьох вітчизняних та зарубіжних лінгвістів; ми розуміємо слова на позначення реалії китайської мови в такий спосіб: це моно- і полілексемні одиниці, основне лексичне значення яких містить (у плані бінарного зіставлення мов) етнокультурний компонент, не притаманний мові-рецепієнту. На наш погляд, при визначенні статусу “слів на позначення реалій” як мовознавчого терміна доречно виходити з лінгвокраїнознавчої теорії слова Є. М. Верещагіна та В.Г. Костомарова [1973, 1976], їхнього вчення про фонові знання, про національно-культурний інформаційний потенціал лексичного значення мовних одиниць, а також із перекладознавчих поглядів В.С.Виноградова [1975, 1978] на природу слова. На підставі вищезапропонованої дефініції можна відокремити наївне поняття про реалію-предмет, річ – від реалії-слова, що містить (в плані бінарного зіставлення китайської та української мов) традиційно закріплений за ним комплекс етнокультурної інформації, яка не має адекватного відображення у мові-рецепієнті. В онтологічному плані перевага надається поняттю “інформація” відносно “значення”, оскільки слова в комунікативному акті, у мовленні, насамперед художньому, не тільки реалізують свої узуальні значення, а й набувають нових смислових та експресивно-стилістичних відтінків, характеризуючись константною й оказійною інформативністю. Згідно з вищенаведеною дефініцією найменування реалії, цим терміном слід позначати не лише слова: ?? suoyi – “дощовий плащ із соломи або пальмового волокна”, ?? gupai – “гупай” (транскрипційна передача деяких найменувань реалій зумовлена їх закріпленістю у словниках; такі реалії переходять у категорію “освоєних”), “китайське доміно (гра у 32 кістяних пластинки, на зовнішній поверхні яких є очки”), ??? suiguzi – (кит. мед.) “коріння лофатерума (рослини, яку у китайській традиційній медицині використовували в якості лікарського засобу”, ?? dagu – “дагу”, “версифікована історія або оповідання, яке розповідають під акомпанемент невеличкого барабану та інших інструментів”, ???? shanshuipenjing – “мініатюрний пейзаж, який імітує водоспади, річки та гори”, а й фразеологізми: “Сян Чжуан фехтує мечем, цілячись у Лю Бана ”????, ???? xiang zhuang wu jian, yi zai lu bang, тобто “переслідувати досить конкретну ціль, кидаючи камінці у чужий город”, або “Істинне дорогоцінне каміння повернулося до князівства Чжао” ???? wan bi gui zhao, тобто тлумачення цього ченьюя означає “повернутися у цілості, без ушкоджень”. За семантикою ці фразеологізми тяжіють до історичних, побутових чи етнографічних найменувань реалій. Прикладом подібних фразеологічних зворотів в українській мові можуть бути такі усталені словосполучення: дбати про скриню, запити могорич, вибивати дрібушечки, подати рушники та ін. (за відомою класифікацією фразеологізмів академіка В.В. Виноградова, китайським ченьюям, на наш погляд, відповідають фразеологічні зрощення та фразеологічні єдності). Такі назви реалій тісно пов'язані з національно-культурною специфікою мови. Найменуванням реалій як таким, властива конотація співвіднесеності з конкретним часом і місцем. Вони відображають життєву конкретику, історію, побут, культуру, навіть ландшафт, клімат тощо. Вони є частиною безеквівалентної лексики – найбільш національно маркованого прошарку словникового складу мови.

Певний діалектичний взаємозв’язок існує між словами на позначення реаліяй та інтернаціоналізмами. Інтернаціоналізми – це слова етно-культурного прошарку лексики, що відображають явища чи поняття, які характерні не лише для однієї країни, а притаманні багатьом країнам одного етнічного регіону. Прикладом таких інтернаціоналізмів можуть бути найменування реалій, які характеризують спосіб китайського життя загалом, китайську ідеологію та космогонію на зразок: “інь-ян” (?? yin yang), “дао” (? dao), “чань-буддизм” (?? fojiao) та ін. Вагомість співвідносних денотатів, високий параметр частотності, міжнародні контакти, у тому числі і через засоби масової інформації, зумовили їхнє поширення у багатьох мовах; це поняттєві еквіваленти, хоча вони й не мають безпосередніх відповідників у багатьох лінгвокультурах.

Для перекладу вони не становлять труднощів, оскільки у вихідних мовах є відповідні реєстрові слова, зафіксовані в словниках. Зрозуміло, що слова на позначення реалій ідеологічного плану більш активно поширюються через пресу, закріплюючись в іншомовних словниках внаслідок своєї актуальності.

Таким чином, у семантичному аспекті істотною рисою слів на позначення реалій є характер їх предметного змісту, тобто тісний зв’язок референта – позначуваного словом-реалією предмета або явища з народом – носієм мови (рідше з певною соціальною або діалектною спільнотою всередині етносу), що має історико-діахронну детермінованість. Це створює як відповідний національно-місцевий колорит????? henanzhuiyu – “хенаньський музична балада”), так і історично- часове забарвлення??? keju – “система державних іспитів на посаду чиновника у середньовічному Китаї”).

Думка про те, що найменування реалій обов’язково є запозиченнями, суперечить дійсності: запозичення є елементами лексики конкретної мови, тому слово, одноразово уведене до тексту перекладу (а таких серед слів на позначення реалій чимало, наприклад, запозичення з санскриту: ?? jiasha – “буддистська фелонь” (вбрання), ??? shelita – “буддистська ступа” (архітектурна релігійна споруда, яка за формою нагадує ступу), з європейських мов – ??? weitaming – “вітамін”, ???? asipilin – “аспірин”, ?? kele – “кока-кола”, ??? hanbaobao – “гамбургер”, ??? xiangbingse – “шампанське”, ??? kekayin – “кокаїн”), можна назвати реаліями лише умовно. Реалії тісно пов’язані з вираженням національної форми. Сучасна семасіологія, лінгвокраїнознавство, зіставна стилістика, когнітивна лінгвістика акцентують культурну зумовленість змістового плану слова, історичну, соціальну, національну співвіднесеність мовних одиниць із явищами конкретної культури.

Виникнення слів-реалій не залежить від наших уподобань, вони зумовлені суспільною необхідністю, позамовними чинниками. Слова на позначення реалії належать до багатоаспектних мовних явищ. Ідейно-естетична цінність, пізнавальне значення цього розряду лексики як репрезентатива змісту твору є надзвичайно важливою, бо вона тісно пов’язана з національним колоритом, національною самобутністю, “національним обличчям”.

Суттєвим є питання про критерії відмежування слів-реалій від термінів, адже вони мають єдине етимологічне джерело – мову веньянь (стародавню китайську писемну мову, яка була мовним інструментом найвищих щаблів китайської аристократії), проте між сферою функціонування слів-реалій і термінів є відмінність – терміни утворено внаслідок звуження значення слова, вони позбавлені національно-культурного компонента, водночас найменування реалій, навпаки, є відображенням етнічної та культурної специфіки. Однак слід відзначити, що одне й те ж слово може використовуватися і як термін, і як слово на позначення реалії в залежності від функціонального стилю китайської мови (??? putonghua – загальнонаціональна китайська мова). У цьому полягає суттєва особливість функціонування найменувань китайськомовних реалій порівняно із словами-реаліями, притаманними іншим мовам світу.

Слово-реалія значною мірою пов’язана з художньою літературою, де воно виступає одним із засобів передачі місцевого та часового колориту, терміни ж переважно функціонують у науковій літературі. Термін зазвичай поширюється разом із предметом або явищем, найменуванням якого він виступає. Від терміна неможливо вимагати "національної приналежності”: незалежно від свого походження він, як правило, стає здобутком усього людства. Слово-реалія ж належить народу, у мові якого воно виникло. На відміну від терміна, воно проникає в інші мови незалежно від ступеня обізнаності відповідного народу з об’єктом, який воно позначає. Найчастіше цей об’єкт зустрічається в художній літературі, або в засобах масової інформації. Більше того, є досить багато слів-реалій, які не є термінами, але при цьому мають міжнародне поширення. Але й в такому разі від останніх їх відрізняє сфера вжитку, як було вже зазначено, і “нездоланний”, навіть якщо він є ледь помітним, національний чи історичний відтінок. Від китайського слова-реалії китайський термін відрізняється й походженням. Багато термінів у китайській мові створюються штучно для позначення предметів. Так, наприклад, як будівельний матеріал для термінотворення часто використовуються засоби мови веньянь, щоправда вони можуть утворюватися шляхом свідомого переосмислення вже існуючих слів (що характерно і для інших мов світу), а слова на позначення реалій виникають завжди шляхом природного словотвору. Другий розділ “Особливості слів на позначенняреалій соціально-побутового характеру в китайській мові на різних рівнях мовної системи” має наступні підрозділи: особливості функціонування китайської лексичної системи; фонетичні характеристики слів на позначення реалій; граматичні та структурні характеристики слів на позначення китайських реалій; семантико-стилістичні ознаки слів на позначення реалій; лексикографічні джерела слів на позначення китайських соціально-побутових реалій. Специфічні характеристики слів на позначення реалій розглянуто через призму китайської лексичної системи. Для розуміння цих особливостей потрібно насамперед звернутися до вихідної одиниці лексичного аналізу.

Аналіз китайського слова розпочато з розподілу його на склади, які, як правило, на письмі позначено окремими ієрогліфами. Ієрогліфи є мінімальними одиницями, яким властива фонетична й змістова єдність. Власне, вони і є первинними одиницями лексикологічного аналізу або первинними лексемами (ПЛ). Характерною ознакою ПЛ є граматична невизначеність – вона може бути номінативною, дієслівною, ад’єктивною тощо. Що стосується найменувань реалій, то тут ПЛ виступає лише у називній функції через предметне значення денотата (??? tanxiangshan – “віяло з сандалового дерева”). Водночас ПЛ є сегментною одиницею, яка має тонову характеристику. Такі одиниці є суттю китайської мовної реальності й зберігаються у мовній свідомості народу.

ПЛ виступають будівельним матеріалом для побудови багатокомпонентних слів-реалій (? zhen – “акупунктура”, ? gua – “китайський халат”, ? jue – “цзюе”, кубок на трьох ніжках). Слова на позначення реалій переважно належать до багатоскладових лексем, які складаються з кількох семантично навантажених елементів, що зумовлює подолання розвинутого у китайській мові явища омонімії та забезпечує потребу у чіткому вираженні предметного значення. При цьому лексичне значення складових елементів цієї групи може розкриватися по-різному. Слово-реалія може складатися з кількох ПЛ, при цьому якщо вони не є семантично неподільними словами, кожен елемент цієї багатокомпонентної структури, тобто кожен склад, є семантично повноцінним. Наприклад: ??? huangbiaozhi – “жовтий папір для жертвоприношень”; семантична будова цього багатокомпонентного слова розкривається таким чином: (жовтий+таблиця+папір), ?? shuanghuang (два+тростина) – “шуанхуан”, виступ пари артистів (китайський атракціон, у якому один артист жестикулює, а інший співає чи говорить за нього), ??? suihuojing (кремінь+вогонь+дзеркало) – “вогняне дзеркало” (у давньому Китаї – бронзовий рефлектор для видобування вогню від сонячних променів). Слід зазначити, що в китайській мові не завжди вдається вивести сумарне лексичне значення зі значень окремих компонентів багатоскладового слова. Проте існують двокомпонентні етимологічно нерозкладні прості слова, які являють собою найменування реалій: ?? huntun “дрібні пельмені у бульйоні” (китайська національна страва).

Для найменувань реалій, як і для інших лексем предметного значення китайської мови, характерний словотворчий суфікс er ? (??? doubinger – “бобовий млинець”, ???? shanzhapianer – “пластівці, виготовлені з промаринованого плоду гірської сарептської гірчиці”, ??? kangzhuoer – стіл “кан” (цегляна піч, яку одночасно використовували і як кухню, і як ліжко, і як стіл), ???? shuihuluer – “пляшка для рідини, виготовлена з гарбуза-горлянки”), який в китайській мові передає значення предметності і є специфічним словотворчим суфіксом пекінського діалекту.

У китайській мові переважна більшість слів є багатоскладовими. Значну частину цих слів складають найменування двоскладових реалій (?? kuaishu – “куайшу”, різновид сценічного мистецтва, заснованого на швидкому темпі мовлення, ?? kuishan – “віяло з листя лістовінії”, ?? kanbu – “каньбу”, вчений ламаїст, ?? kuli – “кулі”, китайський чорнороб, ?? juanben – “картина на шовку”), але чимало серед них і трьохскладових (??? lianhualuo –“пісня з рефреном під акомпанемент кастан’єт”, ??? huangbiaozhi – “жовтий папір для жертвоприношень”, ??? jingtailan – “клуазон’є”, ”кольорова китайська емаль”), і односкладових (? lan – “бамбуковий кошик”, ? ding – “металева тринога для жертвоприношень”, ? qing – “цин”, давній ударний музичний інструмент буддійського культу у вигляді великого мідного горщика, ? qu – “цюй”, назва китайського поетичного жанра). Варто зазначити, що переважна більшість односкладових слів на позначення реалій передає предметне значення, яке виражає історичні та культурні феномени, характерні для давнього історичного минулого Китаю, коли панувала єдина писемна мова веньянь, де слова були односкладовими. І лише за умов поширення явища омонімії, китайська мова вимушена була вдатися до словотвору, а саме до утворення багатоскладових слів, серед яких левову частку склали двокомпонентні слова. Значну частину китаємовних соціально-побутових реалій становлять і чотирьохскладові лексеми: ???? suanzaozifen – “порошок з плодів унабі (ююби)”, ???? tanxiang feizao – “сандалове мило”, ???? songhuazhijian – “cичуанський папір для листів”, ???? jinzizhaopai – “позолочена вивіска крамниці, ???? cuojinxianghu – “курильниця з золотим мережанням”). Однак, треба зазначити, що з-поміж 800 статей досліджених найменувань реалій до 80% становлять саме двоскладові слова-реалії. Односкладові слова, що представлені історизмами та архаїзмами, є найменш поширеними.

Позиційні можливості китайського слова (в тому числі слів, які позначають реалії), його місце у будові різноманітних синтаксичних структур відіграють значну роль у системі його лексико-граматичних характеристик. Синтаксична позиція слова часто в сполучанні зі службовими словами різних класів є найважливішим засобом вираження різноманітних граматичних значень. Особливо широким позиційним діапазоном відрізняються лексичні одиниці, які виконують функції таких членів речення, як додаток чи обставина.

Як правило, коли йдеться про фразеологічні одиниці (ФО), що набувають якостей реалій, маються на увазі 1.) звичайні стійкі словосполучення усіх типів, в тому числі ідіоми, (???? ou xin li xue – “кропітко і наполегливо працювати над чимось; вичавити з себе останні сили”; ????? jian wu bu jian ren – “звертати увагу лише на річ, а не на людину”) та 2.) ФО, у компонентному складі яких є реалії (???? qian li emao – “За тисячу лі прислали гусяче пір’ я ”, тобто не так важливий подарунок, як важлива увага).

Іншою структурною формою лексики на позначення реалій є скорочення (абревіатури та акроніми). Включення їх в число найменувань реалій є також логічним, оскільки вони являють собою сполучення в межах одного слова декількох понять (?? beida – “Пекінський університет (замість ????); ?? guoyu – “національна мова путунхуа” (замість ????)).

Для того, щоб охарактеризувати фонетичні особливості найменувань реалій, необхідно звернутись до звукової будови китайської мови. Звукова будова коренеізолюючих мов істотно відрізняється від звукової будови мови флективної або аглютинативної. Якщо найменшими одиницями флективних та аглютинативних мов є фонеми, то для коренеізолюючих мов відомий лінгвіст-сходознавець Є.Д. Поліванов вважав доцільним увести таку основну одиницю звукової будови мови як силабему [Є.Д. Поліванов; 1968]. Поняття силабеми стосовно в’єтнамської мови розробили петербурзькі мовознавці М.В.Гордіна та І.С. Бистров. Київський фонетист П.С. Вовк вважає, що в коренеізолюючих мовах існують дві найменші одиниці звукової будови – силабема і тонема, бо обидві реалізуються на тому самому відрізку мовленнєвого потоку. Якщо найменування реалій складається з первинної лексеми, то їх звукова будова характеризується однією силабемою та однією тонемою. Якщо є дві лексеми, які зберігають свою семантичну самостійність і можливість окремо вживатися у мовленні, то відповідно звукова будова такої реалії складається з двох силабем, кожній з яких відповідає своя тонема. Кількість силабем і тонем визначається кількістю первинних лексем на позначення реалій і кількістю складів в її найменуванні. Проте поняття звукової будови і звукової форми не є тотожним. З погляду звукової матерії в китайській мові також є голосні і приголосні, які входять до складу цілісних одиниць – силабем як їх компоненти. Приголосні можуть бути ініціалями або фіналями, голосні ж централями. У китайському мовознавстві склалася традиція у складі первинної лексеми визначати лише консонанто-ініціалі та тоно-фіналі. Джерелом первинної лексеми є давня китайська односкладова мова веньянь. За європейською традицією будову китайської силабеми доцільно було б описати як консонанто-ініціаль+вокало-централь+-сонанто-фіналь.

Що стосується фонетичної форми передачі слів на позначення реалій, то вона відтворюється за допомогою транскрипції. Транскрипція має забезпечити перенесення слова до тексту перекладу у формі, що є максимально наближеною, якщо не ідентичною тій, яку це слово має у мові-джерелі. Вирішення питання про форму реалії-запозичення залежить від того, чи фігурує вона в словниках мови перекладу (словникова реалія) чи ні. Словникові реалії входять до лексичного складу мови перекладу, отже, вони мають певну форму, що встановилася згідно з правилами фонетики та орфографії даної мови. Ця форма, однак, може тією чи іншою мірою відрізнятися від первиннної через неоднакові фонетичні системи мов, різне письмо тощо. Фонетичні особливості слів на позначення реалій проявляються, наприклад, у важкості транскрибування засобами мови перекладу соціально-побутових реалій китайської мови через сталість складів китайської мови, що унеможливлює вільне сполучення звуків між собою. Натомість існує факт несприйняття китайською мовою фонетичних запозичень з європейських мов і відсутність в китайській мові відповідного складу звуків. Артикуляційний і фонетичний арсенал української мови часто не в змозі адекватно передати звучання китайського слова через відсутність розгалуженого апарату взаємодії шиплячих консонантів, як в китайській. Арсенал звуків (система вокалізму та консонантизму) української мови не відповідає китайській, тому у більшості випадків перекладач з китайської на українську буде використовувати транскрипцію, або використовують інший спосіб передачі слів-реалій. Якщо її транскрибована форма ніяким чином не розкриває сутність поняття, синологи використовують індикативну метафору. Ось декілька прикладів транскрипції: ?? tiema – “тема”, “фігурні металеві пластини, які розташовують під стріхами храму або палацу для мелодійного дзвону”, ?? xiaoqian – “чох”, “давня китайська мідна монета”, ?? douchi – “доучи”, “продукт з бобів, що перебродили, або приправа з бобів”). У плані змісту характерною рисою слова-реалії є характер його предметного значення, тобто тісний зв’язок референта – позначеного словом-реалією предмета, поняття, явища – з народом (країною) – носієм певної мови (??? xianzhuangshu – “китайська старовинна книга у вигляді шовкових свитків”, ?? shaojiu – “китайська хлібна горілка, хан шин”), або, рідше, з іншою соціальною спільнотою в межах конкретного етносу (?? kanbu - 1.)”камбу” – вчений ламаїст, 2.) “камбу” – лами-чиновники колишнього місцевого уряду у Тибеті, 3.) наставник ламаїстського храму). Можна врахувати й інший чинник розгляду дексики на позначення реалій – історичний (??? songtizi – “популярний спосіб написання ієрогліфів у стилі Сунської династії”, ? biao – “бяо”, давня китайська зброя для метання, що за формою нагадує наконечник спису), звідси і відповідне національне (місцеве) та\або історичне забарвлення.

Щодо граматичних характеристик найменувань реалій в китайській мові, то наше дослідження показало, що переважна більшість слів на позначення реалій – іменники (?bing “китайський бісквіт”?? san – “медичний порошок, що використовується у китайській традиційній медицині”???? renminbi – “національна китайська валюта”). Це явище обумовлено предметним змістом цих слів.

Словотвір у сфері китайського іменника відбувається за рахунок додавання до слова спеціального граматичного елемента – суфікса із значенням предметності. Оскільки слова-реалії є носіями граматичної категорії предметності, найбільш поширеним суфіксом є ? zi із загальним значенням предметності (?? zongzi – “галушки пірамідальної форми”, ?? chuizi – “колотівка, за допомогою якої в стародавньому Китаї визначали час”, ?? bizi – “частий бамбуковий гребінець”, ??? taodunzi – “керамічний стілець у формі барабану”, ?? tingzi – “альтанка у традиційному китайському парку”, ?? shanzi – “віяло, опахало”, ?? tanzi – “глиняний посуд для вина”, ?? wangzi – “вивіска на дверях крамниці у вигляді прапору”). Зазвичай суфікс ? zi позначає предмети невеличкого розміру. За допомогою суфікса ? tou утворюються реалії-іменники, що позначають предмети овальної або циліндричної форми (?? houtou – “хоутоу”, один із сортів китайських їстівних деревних грибів, ?? mantou – “пампушка, яку готують на парі за допомогою китайської рисоварки або пароварки”, ?? wotou – “млинці на парі, виготовлені з кукурудзяного борошна та борошна рослини соргум”, ??? erguotou – “міцний прозорий лікер, що двічі дистилюють із соргуму”, ?? shoutou – “голова звіра” (також різновид фігурного посуду та кровельної черепиці). Загальне значення предметності може у багатьох випадках передаватися за допомогою суфікса ? er. Треба зазначити, що у китайській мові при утворенні слів-реалій вживання суфікса ? er є найпоширенішим (??? maokuier – “китайський бавовняний капелюх”, ??? mianmaer – “приправа з зелені до вареної локшини”, ???? yue liang men er – “ворота на подвір’ї, що формою нагадують молодий місяць”, ??? kangzhuoer – стіл “кан”, ??? danxianer – “даньсяньер”, оповідання під акомпанемент восьмигранного барабану та музичного інструменту саньсянь, ??? yaowaner – “воскові пігулки китайської медицини”, ????? paopichangpaoer – “довгий халат, виготовлений з хутра косулі”, ???? huapiheer – “кошик (невеличка скриня) з кори дерева”). У китайській мові слова, зокрема, слова-реалії найчастіше нейтральні у відношенні однини чи множини і можуть позначати як окремі предмети, так і цілі групи. Для маркування множини реалій-іменників на позначення осіб вживається суфіксальна морфема множини ? men. Службове слово ?? youxie використовується для вираження невизначеної кількості переважно предметів. Кількість предметів у кожному окремому випадку з’ясовується контекстом. Найменування китайських соціально-побутових реалій, так само як і решта слів китайської мови, не мають системи відмінювання іменників через її ізолюючий характер.

Слова на позначення реалій завжди виокремлюються у тексті завдяки транскрипції. Навіть графічно автор виділяє їх у тексті, запроваджуючи пояснення в дужках чи у виносці. В оригінальному тексті і в тексті перекладу слова-реалії виконують різні функції. В автентичному джерелі функцією реалії є створення потрібної атмосфери конкретної епохи чи передача національного колориту, як, наприклад, у слові ?? shuideng – (будд.) “свято плаваючих ліхтарів (святкується в останній день сьомого місяця за місячним календарем на честь свята народження Кшитигарби”); це слово вітворює не лише місцевий, а й часовий колорит. Реаліями, які потребують глибоких фонових знань та запровадження докладного коментаря, є такі: ?? gengtie – метричні відомості, зокрема збіг гороскопів нареченого та нареченої, якими вони обмінюються при зарученні, ?? tanban – “тань бань”, ударний музичний інструмент у вигляді двох подовжених дерев’яних пластин, які виконують функцію відбивання такту. Розглянемо приклади декількох найменувань китаємовних соціально-побутових реалій, які зовсім не мають аналогів в українській культурі і перекладаються описово: ?diao – “низка чохів” (китайських монет) у 1000 штук (українці, навіть давні, не нанизували монети у вигляді намиста на кільця), ??? suihuojing – “вогняне дзеркало” (у давньому Китаї – бронзовий рефлектор для видобування вогню від сонячних променів), ?? shoutou – “голова звіра” (різновид фігурного посуду та кровельної черепиці), черепиця