КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

КОСІВ ГАННА МИХАЙЛІВНА

УДК 81'255.4(929)(410.1)Річ В.

ПЕРЕКЛАДАЦЬКИЙ МЕТОД ВІРИ РІЧ ЯК ІНТЕРПРЕТАТОРА УКРАЇНСЬКОЇ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Спеціальність 10.02.16 – перекладознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Зорівчак Роксолана Петрівна,

завідувач кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура Львівського національного університету імені Івана Франка МОН України.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор

Швачко Світлана Олексіївна,

професор кафедри перекладу Сумського державного університету МОН України;

кандидат філологічних наук, доцент

Івасюк Ольга Ярославівна,

доцент кафедри іноземних мов Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича МОН України.

Провідна установа:

Запорізький національний університет,

Міністерства і науки України, кафедра теорії і практики перекладу.

Захист відбудеться „23“ червня 2006 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, Київ, вул. Володимирська, 58, к. ).

Автореферат розісланий „16“ травня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор філологічних наук, професор Смущинська I.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Тепер – в епоху відродження та самоствердження української національної культури – гостро відчувається необхідність осмислити входження українського художнього слова в англомовний світ. До того ж, обсяг нагромадженого на сьогодні фактичного матеріалу з цієї теми потребує узагальнення і системно-цілісного розгляду. Це підводить нас до необхідності вироблення загальних критеріїв оцінювання перекладів та обґрунтування перекладацьких методів відомих майстрів.

В українсько-англійському перекладі В. Річ, без сумніву, належить до найобдарованіших і найперспективніших перекладачів, що зробили чимало для збільшення резонансу української літератури у світі. Її переклади творять цілу епоху в розбудові реалістичної традиції (термін Ґ. Ґачечіладзе) в англо-американській культурі та розвитку українсько-англійських культурних взаємин, яка представлена іменами видатних українських письменників, а також позначена самобутнім методом перекладача. Популяризації творчості В. Річ та введенню імені цього перекладача до наукового обігу значною мірою сприяли дослідження О. Жомніра та Р. Зорівчак. Ряд статей опубліковано у західній критиці, які, проте, в основному зосереджуються на характеристиці оригінальних текстів, історії перекладів та обмежуються кількома заувагами щодо високої якості перекладу (М. Беламі, Е. Гарві, М. Юрковський, П. Селвер). Критичні звинувачення на адресу В. Річ у радянські часи (В. Пономарьов, Джон Вір) є необ’єктивними з ідеологічних причин. Дисертація С. Скамарохавої з Біларусі здійснена лише на основі перекладів з білоруської літератури і тільки частково присвячена творчому методу В. Річ. Окрім того, деякі висновки дослідниці дискусійні.

Дослідження також актуальне з огляду на те, що розвиток сучасної лінгвістичної думки позначено радикальною гуманізацією її наукових парадигм. Внаслідок цього, розгляд різноманітних мовних явищ перестає бути самометою, а стає супровідником, що відображає закономірності першоелемента будь-якої мовної діяльності – мовної особистості, оскільки вже тривалий час аксіоматичним твердження, що за кожним текстом стоїть мовна особистість. Окрім того, питання перекладацької особистості за своєю суттю міждисциплінарною проблемою, а відтак відповідає загальній науковій тенденції досліджень останніх років.

Отже, системний розгляд особливостей перекладацького методу В. Річ внеском у теорію, практику та історію перекладу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано у рамках комплексної наукової теми кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура Львівського національного університету імені Івана Франка: „Ключові проблеми теорії та історії художнього перекладу. Концепція вишколу перекладачів“ (0105U004928), затвердженої Міністерством освіти і науки України.

Мета дисертації полягає в тому, щоб осмислити основні риси перекладацького методу В. Річ на різних рівнях: як явище, взаємозумовлене особистісними пріоритетами і творчою діяльністю перекладача; як апріорну цілеспрямовану свідому традицію перекладу в контексті англо-американського перекладознавства, культури, літератури, замовника; як тенденцію конкретних рішень у процесі перекладу. Враховано також прагматичний аспект рецепції перекладів В. Річ.

Загальна мета роботи передбачає вирішення таких завдань:

1. З’ясувати сутність поняття „перекладацький метод“ та випрацювати методику власного дослідження.

2. Розглянути основні контексти діяльності В. Річ (поезія, літературна критика, загальне коло зацікавлень) і показати, як вони пов’язані з її перекладацькою творчістю.

3. Дослідити історію перекладів В. Річ як складову частину історії рецепції української літератури в англомовному світі.

4. Здійснити огляд критичних праць, які висвітлюють творчість В. Річ у перекладознавстві.

5. З’ясувати особливості експліцитної поетики перекладача з погляду перекладацької традиції в англомовному світі та перекладацьких принципів В. Річ.

6. Провести всебічний аналіз перекладів В. Річ у світлі сучасних перекладознавчих парадигм.

7. Простежити основні контексти виходу перекладів В. Річ за межі інтерпретаційних ресурсів оригіналів.

8. Укласти бібліографію перекладів В. Річ творів українських письменників.

Об’єктом дослідження є переклади В. Річ творів українських письменників, а предметом аналізу – перекладацький метод майстра.

Матеріалом дисертації слугують оригінали та опубліковані і неопубліковані переклади В. Річ. Це твори 46 українських письменників, починаючи від І. Мазепи, І. Котляревського, М. Шашкевича, Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки до сучасних авторів: І. Калинця, В. Мороза, Л. Костенко та ін. До уваги береться чинник множинності перекладу: в ході аналізу часто залучаються версії інших перекладачів для створення порівняльної характеристики. Крім перекладів, матеріал дослідження також склали метатексти і власна поезія В. Річ.

Комплексний характер роботи зумовлює багатоаспектність методики дослідження. Основними є методи зіставного лінгвостилістичного й перекладознавчого аналізу текстів оригіналів і перекладів та контекстуальний аналіз, що допомагають простежити основні рівні вияву перекладацького методу В. Річ, керуючись критеріями експліцитної поетики перекладача та інтерпретаційних ресурсів оригіналів. Крім того, застосовуються компонентний, трансформаційний аналіз, метод словникових визначень. Для підтвердження об’єктивності одержаних результатів у дисертації використовуються елементи методу кількісних підрахунків. Метод історико-зіставного аналізу застосовується при розгляді множинності перекладу.

Методологічною базою дослідження є основні засади української і зарубіжної теорії перекладу, зокрема праці М. Рильського, К. Чуковського, Ю. Еткінда, Ї. Лєвого, Ґ. Ґачечіладзе, Ю. Лотмана, І. Арнольд, М. Новикової, Р. Зорівчак, Дж. Голмса, Р. Боґранда, В. Бейкера, С. Баснетт, А. Лєфевра, У. Еко, Б. Гатіма, І. Мейсона, П. Торопа, Л. Венуті та ін.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що:

удосконалено методику дослідження перекладацького методу та рецепції української літератури в англомовному світі;

систематизовано основні погляди на проблему множинності перекладу, індивідуальності перекладача та перекладацького методу;

уперше проведено цілісний аналіз та встановлено художньо-естетичну вартість перекладів В. Річ з української літератури;

обґрунтовано складові перекладацького методу В. Річ та найбільш показові критерії їх поцінування;

у роботі введено в обіг ще неопубліковані переклади;

визначено місце творчості В. Річ в історії англомовного перекладу та розвитку англо-українських культурних взаємин;

обґрунтовано прийоми перекладу та класифікацію архаїзмів, способи передачі власних назв, конструкцій експресивного синтаксису з урахуванням часового чинника на матеріалі англомовної україніки;

укладено бібліографію перекладів В. Річ творів українських письменників.

Теоретична цінність дисертації полягає у випрацюванні критеріїв комплексного поцінування В. Річ – англомовного перекладача різножанрових віршових творів української літератури різних епох та літературознавця, що оцінює українську літературу з позицій своєї англомовної культури. Випрацювані методологічні критерії можна екстраполювати на дослідження творчості інших перекладачів. Дисертація є певним внеском у методологію дослідження рецепції української літератури в англомовному світі.

Теоретична цінність дисертації – у тому, що вона певним внеском в окремі питання перекладу в українсько-англійській площині, зокрема, відтворення контекстуальної семантики архаїзмів, реалій, власних назв, відображення просодії оригіналу в перекладах.

Практична цінність роботи випливає з можливостей використати її напрацювання для публікації перекладів В. Річ. Результати дослідження можна використовувати в університетських курсах з теорії, історії, практики перекладу, контрастивної лінгвістики, інтерпретації тексту, культорологічних проблем перекладу, при вивченні творчості українських письменників (передусім Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки), в науково-дослідній роботі студентів. Вагоме значення має також додаток до дисертації – бібліографія опублікованих і неопублікованих перекладів В. Річ з творів українських письменників. Матеріал та висновки дисертації можуть бути корисними в діяльності видавництв.

На захист виносяться такі твердження:

1. Перекладацький метод слід розглядати в широкому контексті традиції, в якій працює перекладач; настанови перекладача, відображеної в метатекстових матеріалах; інших форм зацікавлень перекладача, пов’язаних із перекладом; зіставного аналізу оригіналів і перекладів.

2. Перекладацький метод В. Річ як інтерпретатора української художньої літератури характеризується академізмом; історичною багатогранністю; цілісністю; системністю; самобутністю і становить окрему сторінку реалістичної школи англомовного перекладу.

3. Переклади В. Річ взаємопов’язані з іншими видами її діяльності і творять цілісний контекст, для якого характерний взаємовплив елементів та спільність мотивації: популяризація мистецтва поезії, збереження та розвиток мови як спадщини багатьох поколінь; спільність критеріїв поетичності: вимоги першочерговості художньої вартості та високі вимоги до поетичної майстерності, суспільна вартість і реалістичні принципи поезії, домінантність текстового та інтертекстуального рівня; однакові вимоги до читача: співтворчість читача шляхом інтелектуальної праці над текстами. Мотивацією перекладів В. Річ також слугує популяризація самобутньої української культури у світі та міжкультурні контакти.

4. Перекладацька настанова В. Річ спрямована на реалістичну традицію максимального відтворення всіх особливостей оригіналу в їхній смислово-формальній єдності. При цьому оригінал слугує для неї одним дейктичним центром. В. Річ протиставляє свою експліцитну поетику загальноприйнятій традиції „невидимості“ англо-американського перекладача, де основним критерієм оцінки перекладу слугує плавність тексту на лексичному і синтаксичному рівнях, а не адекватність першотворові. Переклад сприймається як абсолютний замінник оригіналу та загалом як периферійне явище. В україно-англомовному перекладі позиція В. Річ чітко контрастує з настановою перекладачів необуквалістичного напрямку: М. Найдана, В. Ткач, В. Фіпс та ін.

5. Основними рисами імпліцитної поетики В. Річ, перекладача потужного таланту, є: а/ увага до всіх деталей оригіналу мікрорівня в їхній смислово-формальній єдності на макрорівні, що передбачає залучення якомога ширших лексичних пластів і граматичних конструкцій сучасної англійської мови, які нерідко належать до периферійних сфер, широке використання методу контекстуально-функціональної компенсації поряд із дескриптивним перекладом та віднайденням прямого відповідника, відхід від окремих рис оригіналу для досягнення вищого ступеня адекватності; б/ гнучкість, як наслідок диференціації методу для перекладу творів, що належать до різних стилів та епох, при передачі творів, особливо складних у структурному плані, вміння використовувати мовні засоби на рівні деталі; в/ інтертекстуальність – створення самодостатнього, „переконливо незвичного“ перекладу через уведення цільових текстів до інтертекстуального простору культури реципієнта і залучення глобального вертикального контексту.

6. Інколи простежується відхід перекладацького методу В. Річ від реалістичного до об’єктивно-наукового. Це відбувається при розходженні імпліцитної поетики з експліцитною та порушенні принципу першочерговості естетики в художньому творі на рівні синтаксису та системи віршування. Такі явища, як тавтологія, декомпресія, „затички“, що призводять до часткової втрати ритмічної завершеності та гармонії тексту як метасистеми, здатні позбавити поезію її основної категоріальної риси – поетичності, а також ведуть до певного ступеня архаїзації і стирання відмінностей між стилями. В останніх перекладах В. Річ увиразнюється тенденція у бік до більшої нормативності синтаксису.

7. Тяжіння перекладацького методу В. Річ до суб’єктивно-наукового було зафіксовано при виході перекладів за межі інтерпретаційних ресурсів оригіналів відповідно до соціокультурних чинників та концептуальної картини світу перекладача – в релігійному, культурному/міфологічному, аксіологічному аспектах. При цьому настанова перекладача залишалася незмінною.

Апробації роботи. Основні результати дослідження висвітлюються у шести наукових публікаціях. Дослідження обговорювалося на секції перекладознавства та контрастивної лінгвістики щорічних звітних наукових конференцій факультету іноземних мов Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 1999-2005 рр.), засіданнях Методологічного семінару з проблем перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені проф. Ю. Жлуктенка (Львів, 1999-2005 рр.), щорічних конференціях секції Всесвітньої літератури Наукового товариства імені Шевченка (Львів 1999-2005 рр.), Всеукраїнській конференції „Наукова спадщина професора Ю. Жлуктенка та сучасне мовознавство“ (Київ, вересень 2000 р.), XVI-ій щорічній науковій конференції, присвяченій 145-річчю від дня народження І. Франка (Львів, жовтень 2001 р.), Всеукраїнській науковій конференції „З XX в XXI століття“, присвяченій 90-річчю д-ра філол. наук, проф. А. Білецького (Київ, жовтень 2001 р.).

Матеріали дослідження застосовуються на заняттях зі студентами факультету іноземних мов Львівського національного університету імені Івана Франка та Дрогобицького педагогічного університету імені Івана Франка у теоретичних і практичних курсах.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі Вступу, чотирьох розділів, Висновків, Списку використаної літератури, Додатку А. Загальний обсяг дисертації становить 224 сторінки машинописного тексту, з них – 182 сторінки основного тексту та 19 – Додатку А. Список використаних джерел налічує 297 позицій, з них 204 – науково-критичні праці, 81 – літературні джерела та 12 – довідкова література.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність; виділено об’єкт і предмет дослідження, мету і завдання роботи; визначено методи дослідження; обґрунтовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; сформульовано основні твердження, що виносяться на захист.

Перший розділ „Перекладацький метод як перекладознавча проблема“ подає обґрунтування основної термінологічної системи роботи, охоплює етапи розвитку проблеми індивідуальності перекладача та перекладацького методу в науковій літературі, а також визначає методику та основні підходи до аналізу питання. Проблема розглядається також з погляду множинності перекладу, що дозволяє встановити сутність та окреслити межі поняття „перекладацький метод“. Визначається місце теми в контексті сучасних досліджень.

Категорія творчого методу оформилася в радянському літературознавстві на рубежі 20 – 30-х рр. XX ст. Більшість літературознавців стверджують, що метод – це загальний принцип творчого відношення художника до перетворення дійсності, який не існує поза стилем – своїм конкретно-індивідуальним перетворенням. Індивідуальний стиль, на відміну від методу, є неповторним явищем, а тому вимагає мистецького таланту автора. Розгляд цих проблем повинен відбуватися в широкому історичному контексті.

Аналогічне тлумачення творчого методу притаманне і перекладознавству. Часто його прирівнюють до індивідуальності перекладача з метою створення творчого портрету майстра. Крім „методу“ і „стилю“, тут побутує ряд інших термінів, напр., „інтерпертаційна настанова“, „світоглядна основа особистості“, „індивідуальний стиль“ та ін. У цій роботі визначення перекладацького методу виводиться з концепцій П. Торопа і М. Новикової та означає історично зумовлену систему „імпліцитної“ та „експліцитної“ поетик перекладача, які зіставляються з нормативно сформульованою поетикою перекладу та між собою, на основі інтерпретаційних ресурсів оригніалу. Типологічно виділяємо реалістичний, об’єктивно-науковий та суб’єктивно-інтуїтивний методи перекладу, які взаємно не виключають один одного, а можуть співіснувати в реальній творчості (за О. Гайнічеру та Ґ. Ґачечіладзе).

Підвалини поняття індивідуальності перекладача та його методу закладаються ще в ранніх перекладознавчих працях. В українському перекладознавстві до нього неодноразово зверталися І. Франко та М. Зеров.

Ця проблема виокремлюється в напрям досліджень у працях радянських перекладознавців літературознавчого підходу. Свідченням цього є монографії Ю. Еткінда, К. Чуковського, Ґ. Ґачечіладзе, М. Рильського; цілий ряд статей в періодичних виданнях „Тетради переводчика“, „Мастерство перевода“, „Теорія і практика перекладу“, тощо; програми курсів „Теорія перекладу“ ВНЗ. У цих працях обґрунтовано та визначено суть поняття індивідуальності перекладача та перекладацького методу, накреслено методику досліджень. Зокрема, всі науковці одностайні щодо великої професійної відповідальності перекладача, встановленні високих вимог з метою досягнення найвищого ступеня об’єктивності у перекладі. Запорукою успіху повинно слугувати поєднання художньої майстерності, творчості з науковим підходом, а також духовна спорідненість перекладача й автора оригіналу. Щодо методики, то вивчення перекладацького методу не може зводитися лише до переліку невдач, а повинно базуватися на тих апріорних постулатах, які становлять інтерпретаційну позицію перекладача з метою виявлення його цілісної концепції, відображеної у перекладі. Ряд дослідників також наголошують на необхідності розгляду перекладу з погляду поетики та перекладацької норми обох культур.

Перший комплексний підхід до проблеми розробила М. Новикова 1980 р. Уперше в перекладознавстві дослідниця висуває контекстну теорію, що забезпечує гнучку динамічну модель детального, потенційно невичерпного розгляду проблеми. На сучасному етапі, крім М. Новикової, проблему перекладацької індивідуальності розробляють О. Чередниченко, Е. Селіванова, Р. Зорівчак, С. Скамарохава та ін.

На заході проблему перекладацької індивідуальності одним із перших підняв Е. Паунд, який наголошував на моральній відповідальності перекладача, керуючись суспільною дидактичною роллю літератури. Ця проблема розглядається у працях Ї. Лєвого, А. Поповича, Дж. Голмса, Р. Боґранда, Т. Германса, С. Костера, П. Кусмала та ін. Інтерес до неї зумовлюється становленням перекладознавства як окремої дисципліни та наміром дати всебічний опис перекладу в різноманітних ракурсах. Таким чином, аспект індивідуальності перекладача охоплює весь спектр перекладознавчих проблем: вивчення процесу, кінцевого продукту, функції, дидактики перекладу і характеризується комплексним характером методики із залученням спеціалістів різних галузей.

Загалом, для сучасних досліджень, незалежно від приналежності до тієї чи іншої школи або напрямку, властиві спільні тенденції. Простежується перехід від традиційної парадигми, що передбачала загальну оцінку якості перекладу і ступінь повноти передачі інформації, до антропологічного виміру і детального з’ясування того, як перекладали, який характер і причина змін у перекладі. При цьому спостерігається співіснування двох невичерпних способів дослідження: сегментування текстів на дедалі менші лінгвальні одиниці і співвідношення текстів та різних пластів контекстів. Останні, макроскопічні дослідження передбачають вивчення текстів з погляду семіотики, когнітивістики, соціолінгвістики, теорії мовленнєвих актів, усної традиції мовлення, дискурсного, системного, інтертекстуального аналізів та ін.

Перекладацький метод – поняття динамічне, що випливає із самої природи комунікації і розуміння перекладу не як копії, а як інтерпретації оригіналу. Цим пояснюється переміщення уваги дослідників із проблеми перекладності до множинності перекладу. Існуюють різні типи множинності залежно від мети перекладу: переклад одного твору різними мовами, тією ж мовою різними перекладачами, тією ж мовою одним перекладачем, переклад в різні епохи, переклад на запит різних суспільно-культурних груп. Крім об’єктивних чинників, зумовлених особливостями природи спілкування та старінням текстів, множинність може бути викликана і рядом суб’єктивних причин: полемікою або суперництвом перекладачів, їхніх пошуків і досвіду; доцільністю з огляду на розвиток наукових досліджень, зокрема у сфері компаративістики та історичної поетики; філософськими пошуками „істини“ оригіналу. Проте тут необхідно наголошувати не стільки на кількісному показникові, скільки на якісному, враховуючи велику міру умовності цього явища.

Звідси постає проблема обмеження поняття перекладацького методу, яке виключає, з одного боку, переспів у своєму крайньому вияві, оскільки той належить до категорії внутрішньосистемної інтерпретації (за У. Еко), а з іншого – буквальний переклад, тому що тут ідеться не про стиль, а про його відсутність.

Мірилом рамок інтерпретації може слугувати інваріант смислу або інтерпретаційні ресурси оригіналу, а також критерій мінімальної відповідності та поетичності.

У другому розділі „Творчість В. Річ у контексті англо-українських літературних взаємин“ окреслюється особистісний контекст перекладачки, що виявляється в її творчій і громадській діяльності. Показано взаємозв’язок цього контексту з перекладацькою діяльністю. Подано характеристику перекладацького доробку В. Річ. У першому підрозділі проведено огляд критичних праць, присвячених перекладам В. Річ.

Одним з основних критеріїв аналізу перекладацького методу є контекст, в якому працює перекладач. Безпосередній вплив на переклади В. Річ мала власна поезія, де експериментування з формою дозволили їй у подальшому успішно перекладати твори різноманітних стилів та епох. Простежується і зворотний вплив перекладацької діяльності на оригінальну, особливо в ранній поезії: алюзії на переклади, спільність тематики, твори на тему перекладу, органічне включення перекладів до системи оригінальних творів, вироблення поетичної техніки. Помітною є спільність принципів в обох сферах зацікавлень, що є також суміжними з поглядами письменників, твори яких В. Річ перекладає: текстовий комплексний підхід, критерій реалістичності мистецтва.

Загалом В. Річ перекладає з десяти мов. Проте найбільша кількість перекладів у неї з української мови. Це твори 46 письменників – як ліричні вірші, так і ширші епічні полотна, – що відкривають перед англомовним читачем основні віхи з історії української літератури двох останніх століть. Частина з них вийшли окремими збірками, а також були включені до періодичних видань. Щоправда, чимало перекладів залишається неопублікованими. Часом В. Річ приписують переклади, які їй не належать, що пояснюється високим авторитетом перекладачки. В. Річ є також активним популяризатором білоруської літератури в англомовному світі. Зокрема, вона є перекладачем та упорядником антологій білоруської поезії англійською мовою „Like Water, Like Fire“ та “Poems on Liberty”.

Творча діяльність В. Річ тісно переплітається з громадською: організацією літературних вечорів, конкурсів, участю у видавництві. Вона також доповнюється літературно-критичними дослідженнями та розглядом текстів в широкому історико-культурному контексті, з основним акцентом на художній вартості творів.

Поетичний талант, наукові дослідження, широке коло інтересів В. Річ, знайомство з культурою багатьох країн, громадська діяльність, висока ерудованість формують надійний ґрунт для її перекладацької діяльності.

Одна з найталановитіших перекладачів української літератури та активний популяризатор України у світі, В. Річ залишається маловідомою в Україні, головно через важку спадщину минулого. До популяризації її творчості великою мірою долучилися О. Жомнір та Р. Зорівчак, які ще в радянський період, йдучи на великий ризик, вперше піднімають питання перекладацького методу В. Річ і детально аналізують її творчий доробок у своїх дисертаціях та окремих публікаціях. Короткі замітки про переклади В. Річ входять до ряду статей, опублікованих в Україні і за кордоном. Білоруські переклади В. Річ стали предметом вивчення дисертації С. Скамарохавої, щоправда деякі висновки дослідниці є дискусійними: закид щодо зорієнтованості лише на оригінал, а не читача, щодо надмірної складності лексики, ускладнення перекладів коментарями.

У третьому розділі „Особливості творчої стратегії В. Річ: Експліцитна поетика“ розглянено контекст перекладацької діяльності В. Річ: досліджено перекладацьку традицію в англомовному світі, визначено місце В. Річ у цій системі з урахуванням вимог замовника. На основі метатекстів окреслюються основні засади перекладацької настанови В. Річ: вимоги до перекладу, читача та оригіналу, мотивація, етапи перекладу, рамки ідіолекту.

Загальну тенденцію англомовної традиції перекладу можна схарактеризувати терміном Л. Венуті „невидимість“, де критерієм якості слугує „плавність“ тексту на лексичному і синтаксичному рівнях, яка створює враження прозорості тексту, „видимості“ автора та „невидимості“ перекладача. Хоча цей підхід неодноразово зазнавав серйозної критики з боку перекладознавців, він надалі залишається панівним і його пропагують, передусім, видавці.

Головна, домінантна риса творчого методу В. Річ – глибоке проникнення в долю, історію, в ментальність народу, твори якого вона відтворює англійською, рідною для неї мовою. Водночас надзвичайно загострене почуття відповідальності перед авторами, що вона їх перекладає, і своїм читачем.

В. Річ протиставляє свій метод загальноприйнятому і дотримується засад реалістичного перекладу. Одним із чинників такої настанови перекладача стали вимоги замовника (українські громади політичної еміграції після Другої світової війни), основним критерієм якого була максимальна подібність до оригіналу: смислова і просодична. Крім цього, В. Річ є послідовницею реалістичного методу англійської перекладачки Д. Сеєрс, блискучого англомовного перекладача творів Данте. Значний вплив на формування перекладознавчих поглядів В. Річ також мали П. Зайцев та В. Свобода. Таким чином, настанова перекладачки спрямована на максимальний переклад (за В. Дмитренко), в якому визнається один дейктичний центр – оригінал, при одночасному визнанні творчого характеру перекладу, і де щодо оригіналу в ньому є лише об’єктивні розбіжності. Стосовно цільової мови – це повне використання її нормативних засобів і можливостей, щодо бажаної мети – прагнення досягнути об’єктивної межі перекладності. Ця настанова визначає послідовність перекладацького процесу, де перший етап становить прочитання – віднайдення та увиразнення духовної парадигми буття твору у часово-просторовій тяглості, осягнення мелодики першотвору та робота з додатковими джерелами. Гнучкість методу В. Річ, що її вимагає така експліцитна поетика, забезпечує поетичний талант; контексти, що ними вільно оперує перекладачка: знання історії, мови і літератури, культурних традицій як одержувача, так і сприймача, а також ширше – слов’янських і германських народів; настанова на перекладність і трактування цільової мови як цілісної системної спадщини культури всіх часів. Мотиваційний рівень перекладу В. Річ, що безпосередньо впливає на експліцитну поетику, складають: міжкультурні контакти та обіг українського „культурного капіталу“ (термін П. Бордьє), розвиток та активізація всіх ресурсів англійської мови і поезії, культивування високого мистецтва поезії. Звідси й високі вимоги як до оригіналу, з основним наголосом на його художній вартості, так і до читача, з акцентом на співтворчості – активній інтелектульній праці над текстом.

У четвертому розділі „Особливості творчої стратегії В. Річ: Імпліцитна поетика“ проведено зіставний аналіз оригіналів і перекладів на тих основних рівнях, які найоптимальніше характеризують творчий метод перекладачки. Простежено також основні контексти виходу перекладів за межі інтерпретаційних ресурсів оригіналів.

Розділ охоплює такі проблеми, як відтворення контекстуальної семантики архаїзмів, реалій, власних назв, просодії оригіналів; стилістичні проблеми синтаксичного рівня; інтертекстуальність. Високий ступінь складності цих одиниць з погляду перекладу вимагав мобілізації всіх зусиль перекладача, а, отже, наочно демонструє її метод, притаманний також іншим перекладацьким рішенням.

Було виявлено основні типові контексти виходу перекладу В. Річ за межі інтерпретаційних ресурсів оригіналу при незмінній перекладацькій настанові, відповідно до соціокультурних чинників та концептуальної картини світу перекладача: релігійні, культурні/міфологічні, аксіологічні. Це свідчить про частковий відхід від реалістичного перекладу до суб’єктивно-інтуїтивного. Напр.: „Все покину і полину / До самого Бога“ Т. Шевченко – „leave all behind, soar up until / Before the throne of God“ (у перекладі вводиться сема дистанціювання, відсутня в оригіналі); „Я бачив дивний сон“ І. Франко – „I saw a wondrous dream“ (алегоричний зачин першотвору набирає у перекладі конотацій бажаності, чуда).

Актуальність розгляду проблеми архаїзмів зумовлено 1) особливостями творів, які перекладає В. Річ: твори віддалені у часі, тексти, що містять діалектний регістр, використанням архаїзмів у творах зі стилістичною метою; 2) особливістю ідіолекту перекладача. Враховуючи функціональну близькість архаїзмів в обох мовах, В. Річ широко використовує метод компенсації, залучаючи всі пласти цього регістру англійської мови. Компенсація відбувається на мікро- та макроконтекстному рівнях, з урахуванням часового виміру текстів, напр.: „Веселая сторононько! / До серця сь припала; / Душа тебе, як милого / Мила забажала“ М. Шашкевич – „Dear land of joy! Thy imprint deep / Within my heart is burned, / For thee the soul, as for her darling / A love-sick maiden yearns“. Важливою рисою перекладу В. Річ є використання архаїзмів на рівні деталі: з метою посилення експресивності, для створення історичної достовірності, відповідно до вимог літературного напрямку і жанру творів. В основному простежується контекстуальний збіг архаїзмів в оригіналах і перекладах. Щоправда, в решті випадків відбувається акцентний зсув: з одного боку, через введення у текст архаїзмів, що особливо стає помітним у релігійних контекстах та актуалізує проблему старіння перекладів, з іншого – опущення цих елементів, що, проте, є нерідко доцільним у зв’язку з вищим ступенем висунення цих елементів у перекладі через втрату гармонії першотвору.

Відтворення реалій у перекладі В. Річ ґрунтується на культорознавчих дослідженнях. Це зумовлює домінування методів, які враховують прагматичний аспект значення: гіперонімічне перейменування, дескриптивна перифраза, уподібнення, транспозиція на конотативному рівні та ін., напр.: „гуртом пошили корогву й послали / У Чигирин“ Леся Українка – „Embroidered a war-banner and have sent it / To Chyhyryn“ пер. В. Річ, „have sewn a standard which they sent to Chyhyryn“ пер. П. Канді (метод дескриптивної перифрази дозволяє активізувати етнічний компонент реалії, натомість переклад П. Канді нівелює національну своєрідність оригіналу, оскільки свідчить про латинську церковну традицію, а не православну). „Чурек і сакля“ Т. Шевченко – „Bannock and croft“ (конотативне значення оригіналу відтворено методом уподібнення за допомогою лексем, взятих із шотландського діалекту). У випадку транслітерації та калькування реалій переклад В. Річ підкріплюється контекстом. Негативною рисою цільового тексту є часткове відтворення українських реалій у текстах на чужоземну тематику.

При перекладі структурно-конотативних реалій: звертання, суфіксів зменшуваності, praesens historicum переважає метод контекстуально-функціональної компенсації, напр.: „Мати моя старенькая“ І. Мазепа – „Thou old mother, dear-beloved“; „Сонечко вставало“ Т. Шевченко – „The bright sun was rising“ (у першому прикладі компенсація звертання відбувається завдяки інтимізуючому займеннику „thou“, у другому – шляхом конкретизатора, вираженого епітетом).

Для передачі власних назв В. Річ віддає перевагу методу транслітерації, за винятком інтернаціоналізмів, що відповідало ідеологічному контекстові діяльності перекладачки. Часто вона поєднує стратегію одомашнення та відчуження, коли вводить незнайомі слова перекладу в інтертекстуальний простір реципієнта: „Перелесник“ – „Brushwood elf“; „Гордієнко“ – „Hordiyenko, the Sich Commander“.

Відтворення стилістичних фігур оригіналу: повтору, паралельних конструкцій, ампліфікацій, інверсій у перекладах В. Річ характеризується високим ступенем адекватності, напр.: „Минають дні, минають ночі, / Минає літо. Шелестить / Пожовкле листя, гаснуть очі, / Заснули думи, серце спить, і все заснуло“ Т. Шевченко – „Days are passing, nights are passing, / Summer passes, yellow leaves / Rustle, sight dims, and thought, grown drowsy, / Is slumbering, heart falls asleep; / All is asleep“ (у перекладі відтворено словесний, морфемний та звуковий повтори. Відтворення звукового повтору шляхом міжмовного ізовокалізму нерідко простежується в інтерпретаціях В. Річ та вирізняє її з-поміж інших перекладачів). З огляду на відмінність традицій, для передачі інверсії перекладачка послуговується не лише прямим відповідником, а й методом компенсації, а також зрідка опускає цю фігуру. Переклад творів, особливо складних у структурному плані, демонструє гнучкість методу В. Річ, яка виявляється і при передачі творів, що належать до різних літературних традицій. За словами У. Бейкера, навіть у такій „нефлективній“ мові, як англійська, поети традиційного напрямку відчувають достатньо свободи, щоб змінювати порядок слів у реченні, йдучи на вольності, на які б не дав згоди навіть дуже щедрий граматист. Результатом такого мисленнєвого стану пост-мовленнєвого рівня є розмаїті „неграматичні“ структури, логіка яких лежить на поверхні і виводиться із синтаксичних зв’язків. Такий метод перекладу дозволяє В. Річ обійти неминучу повторюваність, яка створюється сталим порядком слів в англійській мові. Серед часткових негативних рис синтаксичного рівня перекладів В. Річ – тавтологія, як наслідок декомпресії та дослівного відтворення повтору оригіналу та певна ступінь архаїзації через втрату гармонії тексту як метасистеми, а також декомпресія, що, до певної міри, нівелює відмінність стилів. Недоліки синтаксичного рівня перекладів В. Річ порушують принцип першочерговості естетики в художньому творі, який сама перекладачка ставить за пріоритет, та наближають такий переклад до об’єктивно-наукового. Прим.: „І, може, зустрінеться пісня моя самотная / У світі з пташками-піснями, / То швидко полине тоді тая гучная зграя / Далеко шляхами-тернами“ Леся Українка – „And maybe my song all alone will meet out on its roaming / In the wide world, with bird songs melodious, / And that resonant flock will take wing thither, hastening, coming / By pathways afar, brambled over“. Простежується еволюція перекладів В. Річ до більшої нормативності синтаксису, напр.: „Якби!.. Та нам, знесиленим журбою, / Роздертим сумнівами, битим стидом, – / Не нам тебе провадити до бою!“ І. Франко – „If only... but the cares that make us heed them / Make me unfit, doubt-torn, and crushed by shame. / Yours is the battle. It’s for you to lead them“ (1957 р.); „O could I... but, care-burdened and impeded, / Torn by sad doubts, and crushed beneath repining, / Not for us to the battleline to speed you!“ (1973 р.); „O for... No, not for us, grief-burdened, battered / By sense of shame, and by doubts torn asunder, / Not for us is it to lead you to the battle“ (2005 р.).

При відтворенні просодичної системи оригіналів В. Річ відштовхується од вихідного положення про ритміко-інтонаційну єдність твору, що слугує запорукою максимально адекватного перекладу щодо розміру, римування, еквілінеарності, енжамбеману, графічного зображення, напр.: „Високий, рівний степ. Зелений ряд могил / І мрійна далечінь, що млою синіх крил / Чарує і зове до еллінських колоній“ М. Зеров – „The high and even steppe. Grave mounds in a string, / And dreamy distance that with haze of azure wings / Bewitches, and to Grecian colonies far beckons“. Слід зазначити, що цим В. Річ протиставляє свою поетику сучасній англомовній традиції відходу від просодики оригіналу, яку, зокрема, пропагують представники необуквалістичного типу перекладу, порівняймо: „Реве та стогне Дніпр широкий / Сердитий вітер завива, / Додолу верби гне високі, / Горами хвилю підійма“ Т. Шевченко – „Roaring and groaning rolls the Dnipro, / An angry wind howls through the night, / Bowing and bending the high willows, / And raising waves to mountain heights“ пер. В. Річ, „The wide Dnipro roars and moans, / An angry wind howls aloft. / It bends the tall willows down, / Lifting waves as high as mountains“ пер. М. Найдана. Переклад М. Найдана, на відміну від перекладу В. Річ, із втратою ритму перестав бути цілісним знаком, бо втратив когерентність і завершеність, а також набув рис ахронічності, оскільки вже не відповідає традиційним формам поезії через брак симетрії і нормам сучасної поезії через смислову надлишковість. Часом В. Річ практикує відхід від просодичної системи оригіналу, що дозволяє досягнути більшої відповідності у перекладі. У відтворенні римування простежуюється еволюція від часткової до повної адекватності. Проте іноді, при максимальній передачі окремих ритмічних елементів, переклад не досягає ритмічної завершеності через розтягування рядка, „затички“ і переходить у розряд об’єктивно-наукового, напр.: „Линьмо, линьмо в гори! Там мої сестриці, / Там гірські русалки, вільні літавиці, / Будуть танцювати коло по травиці, / наче блискавиці“ Леся Українка – „Come, fly to the mountains, my sisters dear live high there, / Upland-Rusalky, meteor-spirits fly there, / Up upon the greensward our dances we shall ply there, / Like lightning in the sky there“.

Відтворення інтертекстуальності оригіналів на таких рівнях, як один текст, текст-текст, текст-культура/епоха, текст-мова характеризується високим ступенем адекватності у перекладах В. Річ, напр.: „І хліб насущний замісить / Кровавим потом і сльозами“ Т. Шевченко – „For us our daily bread to knead / Well-mixed with blood and sweat and tears“ пер. В. Річ, „To knead the daily bread we eat / With tears and sweat and blood unending“ пер. Джона Віра (оригінал та переклад В. Річ містять цитату з молитви „Отче наш“, натомість у перекладі Джона Віра простежується розрив із біблійним джерелом через конкретизатор „we eat“). „Э... сестрица, много: / Три указа накаркала / На одну дорогу...“ Т. Шевченко – „Sister, ve’ave many. / T’ree Ukases I’ve cawed, / For a single roadvay“ (стилізацію відтворено, хоча ступінь її несподіваності у перекладі вищий, шляхом мовної інтерференції, типової для англійської вимови росіян).

Крім того, прикметна риса перекладів В. Річ – це настанова на залучення глобального вертикального контексту культури реципієнта та введення цільових текстів до її інтертекстуального простору. Прим.: „І вражою злою кров’ю / Волю окропіте“ Т. Шевченко – „Bless your freedom with the blood / Of foemen’s evil veins“ (для відтворення лексеми „окропіте“ В. Річ намагається знайти в англійському глобальному вертикальному контексті поняття, яке б символізувало духовне очищення (відповідники „sprinkle“, „spatter“, які знаходимо в інших перекладачів, не задовільняли її своєю неадекватністю). Таким чином, перекладачка зупиняється на лексемі „bletsian“, що прийшла в англійську мову 1500 років тому з мови германських племен. Згодом це поганське слово піддалося християнізації і трансформувалося в „bless“). Зауваження в площині інтертекстуальності викликає лише неповне відтворення ключових слів із залученням синонімічних відповідників та часткове порушення структурної гармонії перекладів.

ВИСНОВКИ

Перекладацький метод В. Річ – знакової постаті в історії відтворення української літератури англійською мовою – вперше став предметом цілісного вивчення.

Методика аналізу перекладацького методу включає: 1) з’ясування особливостей експліцитної поетики, відображеної в метатекстових матеріалах; 2) дослідження рис імпліцитної поетики шляхом зіставлення оригіналів і перекладів на основі інтерпретаційних ресурсів оригіналів; 3) зіставлення імпліцитної поетики з експліцитною та з нормативно сформульованою поетикою культури та епохи перекладача; 4) врахування особистісного контексту перекладача, пов’язаного з перекладом.

Аналіз основних напрямків діяльності В. Річ (поезія, критичні дослідження, громадська діяльність та українознавчі інтереси) показав, що вони невіддільно поєднані з перекладацькою діяльністю і творять цілісний системний контекст, для якого характерний взаємовплив елементів та спільність принципів. Серед останніх 1) спільна мотивація: популяризація мистецтва поезії, розвиток та збереження мови як цілісної спадщини всіх поколінь; 2) спільні критерії поетичності, що також суміжні з поглядами письменників, твори яких В. Річ перекладає: першочерговість художньої вартості та високі вимоги до поетичної майстерності, а також суспільна значимість і реалістичні принципи поезії, домінантність текстового та інтертекстуального рівня при написанні та перекладі поезії; 3) однакові вимоги до читача: співтворчість шляхом інтелектуальної праці над текстами. Мотивацією перекладів В. Річ також слугує популяризація самобутньої української культури у світі та міжкультурні контакти.

Ці постулати становлять експліцитну поетику В. Річ, що спрямована на реалістичну традицію максимального відтворення всіх особливостей оригіналу в їхній смислово-формальній єдності. При цьому оригінал слугує для перекладачки одним дейктичним центром. Експліцитна поетика В. Річ протиставляється загальноприйнятій традиції „невидимості“ англо-американського перекладача, де основним критерієм оцінки перекладу слугує плавність тексту на лексичному і синтаксичному рівнях, а не адекватність першотворові. Переклад сприймається як абсолютний замінник оригіналу та загалом периферійне явище. В україно-англомовному перекладі позиція В. Річ чітко контрастує з настановою перекладачів необуквалістичного напрямку, таких, як М. Найдан, В. Ткач, В. Фіпс, Дз. Орловська та ін.

Настанова В. Річ на реалістичний переклад зумовлюється вимогами замовника, а також