Коломієць Ігор Федорович

УДК 339.944:005:330.341.1

Методологія інтернаціоналізації діяльності
промислових підприємств

Спеціальність: 08.06.01 - Економіка, організація
і управління підприємствами

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук

Львів – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті регіональних досліджень НАН України.

Науковий консультант: професор, доктор економічних наук, академік НАН України
Долішній Мар’ян Іванович,
Інститут регіональних досліджень НАН України, директор.

Офіційні опоненти : професор, доктор економічних наук, академік НАН України
Буркинський Борис Володимирович,
Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, директор;

професор, доктор економічних наук
Савельєв Євген Васильович,
Тернопільський національний економічний університет,
проректор;

професор, доктор економічних наук
Кузьмін Олег Євгенович,
Інститут економіки і менеджменту Національного університету „Львівська політехніка”, директор.

Провідна установа: Інститут економіки промисловості НАН України, відділ економічних проблем науково-технічного прогресу в промисловості, м. Донецьк.

Захист відбудеться “29”січня 2007 р. об 1100 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .154.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук в Інституті регіональних досліджень НАН України за адресою: 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту регіональних досліджень НАН України за адресою: 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.

Автореферат розісланий “22” грудня 2006 року

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат економічних наук Жовтанецький В.І.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Інтеграція вітчизняної економіки в європейську і світову економічні системи є об’єктивним і незворотним процесом. Місце, яке в цій системі посідатиме Україна, значною мірою визначається здатністю вітчизняних підприємств конкурувати не лише на внутрішньому, але й на зовнішніх ринках. Це висуває перед вітчизняною наукою і практикою цілий спектр проблем, які потребують невідкладного вирішення – чим швидше буде опрацьовано питання теорії, методології і практики в сфері інтеграції української економіки в європейську і світову економічні системи, тим швидше і з меншими зусиллями Україна, як країна зі значним економічним потенціалом, посяде належне місце у глобальному господарському середовищі.

Проблеми управління процесами інтеграції підприємств у міжнародне економічне середовище висвітлені в численних іноземних наукових публікаціях починаючи вже з 70-80-х років минулого століття. Фундаментальні основи окремих проблем інтернаціоналізації висвітлені в працях Е.Дорнберга, Л.Берековена, В.Бормана, Р.Вернона, Б. Кумара, Г.Йіпа, К.Коїма, К.Ліуто, Д.Смолбона, Р.Коазе, М.Касона та інших дослідників.

У вітчизняній науковій літературі країн пострадянського простору проблема інтернаціоналізації діяльності промислових підприємств ще не знайшла належного відображення. Окремі її аспекти представлені в публікаціях В.Геєця, Б.Буркинського, Ю.Макогона, О.Савельєва, О.Кузьміна, І.Бланка, М.Долішнього, П.Бєленького, Б.Губського, М.Козоріз, М.Чумаченка.

Недостатня увага вітчизняних дослідників до проблем інтернаціоналізації діяльності підприємств обумовлена передусім її новизною для українських підприємств. Якщо врахувати складності перехідного періоду і неконкурентоспроможність більшості українських підприємств на міжнародних ринках, то стає зрозумілим, чому питання міжнародної інтеграції вони розглядають як справу далекого майбутнього. Однак перспектива прискорення вступу України до СОТ дає підставу для актуалізації згаданої проблеми.

Для вітчизняних умов основи сучасних західних теорій, методології та практики господарського управління мають важливе значення. Водночас використання їх у вітчизняних умовах потребує суттєвого поглиблення теоретичних, методологічних і практичних положень у сфері інтернаціоналізації діяльності підприємств, з урахуванням як сучасного стану вітчизняної економіки, так і сучасних тенденцій світової та європейської систем господарювання.

Ґрунтовних досліджень вимагають адаптація концептуальних положень сучасних теорій інтернаціоналізації підприємства до реалій вітчизняної економіки, питання методології формування і реалізації стратегії інтернаціоналізації, пов’язаного з цим структурного реформування підприємства і напрямків змін в його підсистемах, інвестиційного забезпечення підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на іноземних ринках, створення організаційно-економічних механізмів для економічної інтеграції вітчизняних підприємств у світовий економічний простір.

Актуальність вказаних теоретичних і методологічних проблем з огляду на сучасні євроінтеграційні пріоритети української економіки визначила мету і основні завдання дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Викладені в дисертації положення виконані в рамках бюджетних тем Інституту регіональних досліджень НАН України „ Організаційні та економічні основи забезпечення інноваційного розвитку (№ держреєстрації 0102U000428), „Механізми управління ефективністю інновацій в регіоні (№ держреєстрації 0103U000496 ).

Мета і основні завдання наукового дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретичних, методологічних і практичних положень та нове вирішення важливої наукової проблеми інтернаціоналізації діяльності підприємства, розробка методологічних підходів до формування організаційно-економічних механізмів адаптації вітчизняних підприємств до нових умов функціонування на міжнародних ринках, обумовлених процесами глобалізації і міжнародної економічної інтеграції, та їх органічне включення в європейську і світову економічну систему на основі їх інтернаціоналізації.

Досягнення поставленої мети вимагає вирішення наступних завдань:

- визначення суті та змісту інтернаціоналізації діяльності підприємства як економічної категорії;

- здійснення теоретико-методологічного аналізу та визначення концептуальних підходів щодо мотивації, форм і стратегії інтернаціоналізації діяльності підприємств;

- розробки методологічних підходів щодо адаптації положень найважливіших теоретичних концепцій інтернаціоналізації діяльності підприємств до вітчизняних умов;

- розробки концепції здійснення структурних змін на підприємстві з метою його інтеграції до світової системи господарювання;

- здійснення аналітичного огляду сучасних методів оцінки ефективності управлінських рішень і розробки на їх основі методів оцінки рівня інтернаціоналізації діяльності підприємств та оцінки її ефективності, а також пов’язаних з нею заходів щодо реструктуризації підприємства;

- визначення впливу інвестицій та інновацій на рівень інтернаціоналізації діяльності підприємства і обґрунтування пріоритетних напрямів інвестування з метою його підвищення;

- обґрунтування організаційно-економічних механізмів забезпечення міжнародної економічної інтеграції вітчизняних підприємств.

Об’єктом дослідження є процеси інтернаціоналізації діяльності промислових підприємств.

Предметом дослідження є положення теорії, методології і практики міжнародної економічної інтеграції та інтернаціоналізації діяльності вітчизняних підприємств в умовах євроорієнтаційних пріоритетів стратегічного розвитку української економіки, організаційно-економічні механізми управління цими процесами.

Методи і методологія дослідження. Теоретичною та методологічною базою досліджень є положення економічної теорії, розроблені вітчизняними і зарубіжними авторами. В процесі дослідження використовувались теорії монополістичної переваги, інтерналізації, олігополістичної реакції, еклектична теорія прямих іноземних інвестицій, теорії намірів.

Методологічну основу дослідження становлять принципи, методи і прийоми наукового дослідження. Відповідно до них у процесі дослідження використовувались такі методи: системний, екстраполяції, абстрагування, узагальнення, логічний, кореляційний, а також такі прийоми, як статистичне групування, економічне порівняння, графічний та аналогії.

Наукова новизна дослідження полягає в розробці наступних положень у сфері теорії, методології і практики управління інтернаціоналізацією діяльності підприємств.

Уперше:

- у вітчизняній економічній теорії на основі аналітичного огляду сучасних теорій міжнародної економіки сформульовано поняття і розкрито економічну суть інтернаціоналізації діяльності підприємств у процесі глобалізації економіки;

- розроблено інтегральний підхід до теоретичного обґрунтування інтернаціоналізації діяльності підприємств як економічної категорії;

- сформульовано умови інтернаціоналізації підприємства, наявність яких становить основу побудови конкурентної переваги підприємства на іноземних ринках, які враховують:

а) наявність конкурентних довгострокових переваг на зовнішніх ринках або достатньо обґрунтовану можливість формування таких переваг у майбутньому, до яких можна віднести техніко-технологічні, організаційно-економічні, фінансові та маркетингові,

б) наявність сприятливого середовища господарювання країни-рецепієтна,

в) наявність стратегічних партнерів за кордоном,

г) просторову диверсифікацію,

д) орієнтацію на довгострокові результати;

- запропоновано ресурсно-галузеву модель інтернаціоналізації діяльності підприємств, в основу якої покладено елементи моделі REM К.Луіто і деякі положення теорії намірів і галузевого підходу Д.Смоллбона і положень еклектичної теорії прямих іноземних інвестицій Дж.Даннінга. У пропонованій моделі вихідними детермінантами інтернаціоналізації підприємства є оцінка зовнішнього оточення і внутрішніх ресурсів підприємства, здійснена на принципах аналізу SWOT, а також пріоритетів стратегічного розвитку підприємств;

- розроблено методологічні підходи оцінки інтернаціоналізації діяльності підприємств та запропоновано систему показників такої оцінки. До них належать:

а) кількість обслуговуваних закордонних ринків,

б) питома вага балансової вартості майна за кордоном у загальному майні підприємства,

в) питома вага обороту за кордоном у загальному обороті підприємства,

г) питома вага прибутку за кордоном у загальному прибутку підприємства,

д) рівень міжнародної співпраці підприємства у вартісних чи натуральних показниках (наприклад, експорт, продаж ліцензій, франчайзинг, закордонні філії, дочірні підприємства за кордоном),

е) обсяги прямих інвестицій за кордоном (абсолютні чи стосовно всіх інвестицій підприємства),

ж) питома вага зайнятих за кордоном у загальній чисельності персоналу підприємства.

- розвинуте твердження про те, що сучасний процес прискорення глобалізації в умовах України знаходить своє відображення не тільки в розширенні процесів обміну, як це було раніше, а й за рахунок інтернаціоналізації діяльності виробництва, у процесі якої у створенні кінцевого продукту в різних формах і на різних стадіях беруть участь виробники багатьох країн світу.

Удосконалено:

- методичний підхід до формування стратегії інтернаціоналізації діяльності підприємства з урахуванням функціональних стратегій, які підпорядковані основній – стратегії розвитку;

- класифікацію форм інтернаціоналізації діяльності підприємств, яка враховує основні положення сучасних теорій інтернаціоналізації, обґрунтування принципів вибору цих форм для вітчизняних підприємств;

- методи визначення рівня інноваційності підприємства, які дозволять оцінювати здатність його швидко і ефективно впроваджувати інновації.

Дістало подальшого розвитку питання:

- визначення основних факторів, які формують конкретну форму інтернаціоналізації:

а) конкурентоспроможності цін, ідентифікації марки; контролю над дистрибуцією; реклами та інновацій у сфері методів маркетингової діяльності,

б) здатності виготовляти унікальні вироби, широкого асортименту виробів та розвитку нового продукту,

в) технічної переваги продукту і розвитку нового продукту,

г) послуг (сервісу після продажу) і продуктів високої якості.

Достовірність і обґрунтованість наукових результатів та висновків полягає в тому, що вони можуть бути використані:

- промисловими підприємствами, які передбачають вихід на міжнародні ринки, для розробки стратегії інтернаціоналізації та вибору її форми, для вибору напрямів здійснення реструктуризації з метою підвищення конкурентоспроможності на міжнародних ринках;

- промисловими підприємствами в процесі розробки стратегії здійснення якісних змін у технологічних системах і системах менеджменту і маркетингу;

- регіональними органами влади для оцінки конкурентоспроможності вітчизняних підприємств і вироблення управлінських рішень на рівні регіону в сфері розширення міжнародної економічної співпраці і створення сприятливих умов для міжнародної економічної інтеграції підприємств регіону;

- регіональними органами влади для стимулювання розвитку ринкової інфраструктури, орієнтованої на прискорення інтернаціоналізації конкурентоспроможних підприємств регіону.

Наукові розробки автора знайшли практичне впровадження в діяльності Міністерства економіки України (довідка № 175-1/35 від 17.11.2006 р.), Львівської обласної державної адміністрації (довідка № 5/25-5456/1-10 від 09.11.2006р.), ВАТ „Іскра”(довідка № 30/530 від 14.11.2006 р.), Політехніки Свєнтокшиської Відділу управління і комп’ютерного моделювання Інституту Економії і управління (Польща) (посвідчення № 12/iez/z від 25 01.2005 р. )

Особистий внесок здобувача полягає у розробці ресурсно-галузевої моделі інтернаціоналізації діяльності підприємств, обґрунтуванні факторів, які становлять основу побудови конкурентної переваги підприємства на іноземних ринках. Автором запропоновано систему показників інтернаціоналізації підприємства і розроблено: методологічні підходи до її оцінки, концепцію оцінки рівня ефективності реструктуризаційних заходів, здійснюваних з метою підвищення конкурентності підприємств; сформульовано методичний підхід до визначення рівня інноваційності підприємства як здатності його швидко і ефективно впроваджувати інновації, доведено, що вибір конкретної форми інтернаціоналізації залежить не від величини підприємства, а від виду доступних ресурсів, а оскільки їх структура є різною, то і форми інтернаціоналізації, використовувані підприємствами, суттєво різняться між собою, виділено фактори, які в кінцевому рахунку визначають конкретну форму інтернаціоналізації.

Усі наукові результати, що викладені в дисертації і виносяться на захист, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ті ідеї та положення, які є результатом особистої роботи здобувача

Апробація результатів дослідження. Результати досліджень доповідались на науково-практичних конференціях, семінарах, відомчих нарадах, зокрема, на V Міжнародному конгресі українських економістів (м. Львів, 22-26 травня 2000 р.), Міжнародній науково-практичній конференції ”Регіональна політика в Україні: сучасні форми та методи реалізації ” (м. Львів, 27-28 жовтня 2005 р.), VII симпозіумі інституту економії і управління (м. Кєльце (Польща), 6 лютого 2006 р.), ХV Міжнародній науково-практичній конференції, (м. Чернівці, 11-12 травня 2006 р.), Міжнародній науково-практичній конференції ” Інтеграція України у європейський та світовий фінансовий простір”(Львівська обл., с. Майдан, 26-27 червня 2006 р.).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковано в 32 наукових працях, загальним обсягом 27,21 обл.-вид.арк., з них авторських 22, 1 –одноосібна монографія (15,44 обл.-вид.арк.), 27 статтях по темі дисертаційної роботи у фахових наукових журналах, 4- у матеріалах і тезах конференцій загальним обсягом авторського матеріалу понад 1,43 обл.-вид. аркушів.

Обсяг та структура роботи. Обсяг дисертації становить 355 сторінок тексту в комп’ютерному наборі. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Дисертація містить 23 таблиці, 33 рисунки, список використаних джерел налічує 226 найменувань.

Основний зміст дисертаційної роботи

У проведеному дослідженні захищаються теоретичні і науково-практичні положення інтернаціоналізації діяльності підприємства та управління нею.

Розділ 1. Теоретичні основи інтернаціоналізації діяльності підприємства. Динамічний розвиток інтеграційних процесів у світовій господарській системі обумовлює розширення сфери діяльності підприємств за межі національної економіки. Діяльність будь-якого підприємства тією чи іншої мірою залежить від успішної співпраці із закордонними партнерами – або безпосередньої, прямої, або ж через посередників. Здобувачем доведено, що суть цієї співпраці перейшла межі товарообміну в його класичному розумінні, а діяльність підприємства за межами країни стосується не лише купівлі-продажу товарів і послуг, але й виробництва, інвестицій, фінансів, впливу на ринки. Це обумовлює необхідність детального вивчення проблеми, яка окреслюється поняттям інтернаціоналізації діяльності підприємства.

Аналіз наукової літератури свідчить про численні спроби інтерпретації інтернаціоналізації діяльності підприємства як економічного поняття. Їх можна поділити на 3 групи, у відповідності з якими інтернаціоналізацію можна трактувати як:

- процес;

- форму здійснення господарської діяльності;

- спосіб досягнення стратегічних цілей.

Узагальнення існуючих дефініцій інтернаціоналізації дає змогу зробити висновок про те, що під інтернаціоналізацією діяльності підприємства розуміється будь-який вид господарської діяльності, яку воно розпочинає за кордоном у поєднанні з діяльністю у власній країні з метою реалізації своїх довгострокових стратегічних цілей на основі використання більш сприятливих загальноекономічних, ринкових, адміністративно-правових, екологічних, географічних і соціально-політичних умов ведення бізнесу в приймаючій країні.

Основними теоріями, які тією чи іншою мірою пов’язані з проблемою інтернаціоналізації, є класична теорія міжнародної торгівлі (А. Сміт, Д. Рікардо), теорія монополістичної переваги (С. Хімар, Ч. Кіндлебергер), теорія олігополістичної реакції (Ф.Т. Кніккербоккер), теорії валютних просторів (Р.Алібер), теорія локалізації (П.Теш), теорія життєвого циклу товару (Х.Поснер, Р.Вернон), інтенційна теорія інтернаціоналізації (М.Таваколі, П.МакКерман), теорія інтерналізації (Р.Коазе, П.Баклей, М.Кассон), еклектична теорія прямих іноземних інвестицій (Дж. М. Даннінг), теорія портфеля стосовно інтернаціоналізації (В.Карл, С.Шоппе, Г.Раггацці).

З огляду найважливіших теорій, пов’язаних з різними аспектами інтернаціоналізації, виходить, що серед них не існує єдиної, яка б достатньою мірою її висвітлювала. Враховуючи великі відмінності в явищах, які спричинюють інтернаціоналізацію діяльності промислових підприємств і які визначають її напрями, форми, перебіг і наслідки, створення такої теорії взагалі є сумнівним. Однак детальний аналіз існуючих теоретичних положень згаданих теорій дав змогу автору зробити висновок про існування об’єктивних засад цього процесу, які відображають певний інтегральний підхід. До цих засад належать наступні:

- наявність конкурентних довгострокових переваг на зовнішніх ринках або достатньо обґрунтована можливість формування таких переваг у майбутньому;

- сприятливе середовище господарювання країни – реципієнта;

- просторова диверсифікація;

- орієнтація на довгострокові результати.

На підставі аналітичного перегляду наукової літератури, узагальнення і розвитку положень теорії Дж.Данінга і К.Ліуто автором розроблена ресурсно-галузева модель інтернаціоналізації (рис. ).

Рис. 1. Ресурсно-галузева модель інтернаціоналізації діяльності підприємства часового горизонту

Наукова новизна запропонованої моделі полягає в наступному.

По-перше, модель передбачає значну роль власника (менеджера) в процесі інтернаціоналізації.

По-друге, іншими детермінантами стратегічних рішень у сфері інтернаціоналізації є ресурси (можливості підприємства), середовище (зовнішнє оточення і тенденції в його змінах) і стратегічні пріоритети підприємства.

У відповідності з даною моделлю рішення щодо інтернаціоналізації приймається менеджерами на основі аналізу зовнішнього оточення (шансів і небезпек, які з нього виникають), оцінки потенціалу підприємства і перспектив його розвитку. Значення конкретних параметрів складників кожного з блоків 1, 2, 4, 5 і 7 і тенденції їх розвитку обумовлюють багатоваріантність можливих рішень у сфері інтернаціоналізації. При цьому блок 5 відображає суб’єктивну складову моделі. Блоки 1,4 і 7 становлять об’єктивний потенціал для формування конкурентоспроможності підприємства стосовно іноземних суб’єктів господарювання.

Досвід нових членів ЄС, передусім Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, показує, що чим пізніше країна приступає до міжнародних інтегрованих структур, тим складніше їй сформувати відповідну конкурентну концепцію діяльності в межах цих структур. Для України, яка вибрала стратегію євроінтеграції, ця проблема стає все більш актуальною.

Механізми інтернаціоналізації підприємства діють на певних принципах. Серед них особливе місце належить мотивації, оскільки в основі прийняття управлінських рішень покладено прагнення суб’єкта господарювання досягти певних цілей.

Емпіричні дослідження автора показали, що рішення підприємств про початок виробничо-господарської діяльності за кордоном залежить не від одного мотиву, а від групи мотивів. У переважній більшості випадків кінцевим (стратегічним) мотивом виступає максималізація прибутків у межах довгострокового часового горизонту. Однак забезпечення високих прибутків може бути досягнене різними методами. Отже, існують мотиви, які пов’язані з реалізацією (досягненням) високих прибутків, і такі, які обумовлюють їх досягнення. Окремі мотиви інтернаціоналізації можуть бути згруповані з точки зору різних критеріїв, а саме: об’єктивних і суб’єктивних, активних і пасивних, політичних, економічних. Автор обумовлює доцільність виділення чотирьох груп критеріїв:

- ринкових;

- витратних;

- постачальницьких;

- політичних.

Мотиви інтернаціоналізації діяльності підприємств дають змогу визначити напрямки і характер впливу на суб’єктів господарювання в цій сфері. З іншого боку, це обумовлює потребу розподілу функцій, повноважень і відповідальності між елементами управляючої підсистеми (органів управління), способів, інтенсивності і меж використання ними важелів впливу. Іншими словами, мотиви інтернаціоналізації діяльності підприємств можуть слугувати вихідним пунктом формування відповідного економічного механізму.

Аналіз теорії і практики господарювання показує, що однією з важливих методологічних задач, пов’язаних з інтернаціоналізацією діяльності підприємства, виступає оцінка її рівня. З метою оцінки рівня інтернаціоналізації доцільно використовувати динамічну модель, основними елементами якої є індекси зміни відповідних показників за певний проміжок часу. Такими индексами, зокрема, можуть бути:

а) індекс відносної прибутковості капіталу Ірк, який розраховується як

, (1.)

де ; ; ; .

Тут Pi0 i Pі1 – прибуток підприємства, отриманий за кордоном, відповідно, за базовий і аналізований періоди;

Рп0 i Pn1 –повний прибуток підприємства, отриманий, відповідно, за базовий і аналізований періоди;

Ki0 i Kі1– капітал підприємства за кордоном, відповідно, в базовому і аналізованому періодах;

Кп0 i Kn1– весь капітал підприємства, відповідно, в базовому і аналізованому періодах;

Ipi – індекс прибутку підприємства за кордоном;

Ipn – індекс повного прибутку підприємства;

Ikn – індекс всього капіталу підприємства;

Iki – індекс капіталу підприємства за кордоном;

б) індекс відносної рентабельності продажів за кордоном ІRQ, який розраховується за виразом

, (2)

де ; .

Тут Qn0 i Qn1 – повний обсяг реалізації, відповідно, за базовий і аналізований періоди;

Qi0 i Qi1 – обсяг реалізації за кордоном, відповідно, за базовий і аналізований періоди;

IQn – індекс повного обсягу реалізації;

IQi – індекс обсягу реалізації за кордоном;

в) індекс відносного обороту капіталу за кордоном ІQK:

. (3)

Показники інтернаціоналізації діяльності підприємств можуть бути також використані в процесі багатоваріантного стратегічного аналізу з метою типізації підприємств стосовно рівня їх інтернаціоналізації.

Інтернаціоналізація діяльності підприємства може бути оцінена повною мірою за допомогою певного профілю, який відображає характер інтеграції підприємства в межах міжнародної економічної співпраці.

Для визначення кількісної оцінки рівня інтернаціоналізації діяльності підприємства може бути використана наступна модель:

Rint = ; (4)

i=1, …, I; (5)

0 n 1; (6)

0 k 1; (7)

= 1, (8)

де R – рівень інтернаціоналізації діяльності підприємства;

ni – частка діяльності підприємства за кордоном, що характеризується і-тим показником (яким може бути обсяг виробництва, обсяг продаж, обсяг інвестицій, кількість зайнятих і т.п.);

к – “вага” і-го показника в загальній системі показників (“значущість” і-го показника).

При значеннях показника Rint > 0 виробничо-господарська діяльність підприємства за кордоном стосовно діяльності в межах країни походження є домінуючою.

Rint може коливатись у межах від –1 до 1. Якщо Rint = 1, підприємство повністю функціонує за кордоном країни походження. Якщо ж Rint = -1, підприємство здійснює виробничо-господарську діяльність винятково в межах країни походження.

При Rint = 0 йдеться про зрівноважений тип профілю інтернаціоналізації .

Показник Rint відображає статичний аспект процесу інтернаціоналізації. Проте для визначення тенденцій в його зміні необхідно враховувати ще й динамічний аспект. Він може характеризуватись відповідним динамічним показником – динамікою інтернаціоналізації Dint.

Dint = , (9)

де nit і ni(t-1) – частка діяльності підприємства за кордоном, що характеризується і-м показником, відповідно, в поточному і минулому періодах;

І – кількість показників у системі показників, що характеризують виробничо-господарську діяльність підприємства;

kit і ki(t-1) – “вага” і-го показника в загальній системі показників, відповідно, в поточному і попередньому періодах.

Представлені аспекти оцінки рівня інтернаціоналізації діяльності підприємств дають змогу встановити тенденції їх розвитку, а також здійснювати порівняння між ними і середньогалузевими показниками, що дозволяє приймати управлінські рішення щодо розвитку діяльності за кордоном, розробляти стратегію експансії на нові ринки за межами країни походження.

Розділ 2. Методологія формування і реалізації стратегії інтернаціоналізації діяльності підприємства. Стратегію інтернаціоналізації діяльності підприємств відображають зразки вибору способу діяльності підприємства в міжнародному оточенні при формулюванні і адаптації його зв’язків до цього оточення і формування внутрішньої структури і процесів. Підприємства, які інтернаціоналізують свою діяльність, повинні приймати рішення, які можна трактувати як елементи стратегії інтернаціоналізації (часткові стратегії або ж тактичні рішення).

На основі здійснення аналізу існуючих методів вибору стратегії розвитку підприємства, зокрема, методів портфельного аналізу (версії Ансоффа, Мак-Кінсі, Маракон Асошіейтед, Куакер Квест та ін.) і різних модифікацій аналізу SWOT, з урахуванням положень сучасних теорій інтернаціоналізації діяльності підприємства, зокрема, теорії монополістичної переваги, теорії олігополістичної реакції, теорії локалізації, теорії життєвого циклу товару, інтенційної теорії інтернаціоналізації, теорії інтерналізації, еклектичної теорії прямих іноземних інвестицій, теорії портфеля стосовно інтернаціоналізації, автором зроблено висновок про доцільність використання в числі можливих концепцій стратегічної орієнтації підприємства в процесі його інтернаціоналізації одного з наступних її видів - етноцентричної, поліцентричної, глобальної і дуальної стратегії .

Стратегічні рішення, які стосуються міжнародної позиції підприємства, приймаються не лише на його рівні для всієї гами продукції, але й на рівні стратегічних сфер діяльності для всіх підрозділів підприємства (в т.ч. і розташованих за кордоном) -філій, дочірніх і спільних підприємств.

У визначенні джерел конкурентної переваги підприємства, яке намагається інтернаціоналізувати свою діяльність, автор пропонує використовувати аналіз ланцюжка вартості (окремих функціональних сегментів підприємства, які разом беруть участь у створенні вартості), оскільки лише на рівні цих відмінних з точки зору виконуваних функцій видів діяльності можна знайти справжні (або ж первинні) джерела конкурентної переваги (рис.2).

Різним мотивам міжнародної діяльності підприємства відповідають різні її форми. Для підприємства, яке інтернаціоналізує свою діяльність, пошук і вибір відповідних форм (стратегій ) входу в іноземні ринки слід віднести до найважливіших елементів процесу прийняття рішень. Прийняття відповідного рішення в цій сфері значною мірою буде визначати можливість досягнення успіху.

В роботі доведено, що рішення, які стосуються вибору форм інтернаціоналізації, залежать від трьох основних факторів:

- цілей підприємства чи його політики;

- доступу до ринків та їх привабливості;

- конкурентної позиції, якої можна реально досягнути.

Можливість використання окремих форм визначають, в основному, наступні фактори:

- ресурси, якими володіє підприємство;

- співвідношення витрат і доходів;

- рівень ризику і ймовірність ринкового успіху підприємства;

- впливи підприємства на даному ринку і рівень його контрольованості;

- фактор часу.

| Просторовий радіус | глобальний | вітчизняний | Орієнтація на визначені сегменти
ринку | висока частка в ринку | глобальна стратегія лідерства на ринку, стратегія виділення на загальному фоні, стратегія лідерства в затратах | вітчизняна стратегія лідерства в затратах | окремі сегменти, низька частка в ринку | глобальна стратегія концентрації (сегментація),стратегія виділення на загальному фоні, стратегія лідерства в затратах | вітчизняна стратегія концентрації |

Рис. 2. Міжнародна стратегія конкуренції

Таким чином, стратегія входу на іноземні ринки охоплює: визначення цілей, встановлення форм і можливих обмежень їх використання, елімінацію форм, які неможливо використати, економічний розрахунок планованої діяльності і прийняття рішення щодо вибору такої організаційної форми, яка б забезпечувала найвищий ступінь досягнення поставлених цілей.

Форми інтернаціоналізації діяльності підприємства можуть бути класифіковані за різними ознаками. Аналіз наукових публікацій і практики здійснення інтернаціоналізації діяльності підприємства дає змогу в числі найважливіших ознак виділити наступні:

- специфіку діяльності;

- сферу контролю і рівень ризику;

- інституційне задіяння підприємства за кордоном;

- розміщення підприємства.

Вибір конкретної форми інтернаціоналізації діяльності підприємств залежить не від величини підприємства, а від виду доступних ресурсів. Оскільки структура цих ресурсів є різною, то і форми інтернаціоналізації діяльності підприємств, які використовуються підприємствами, суттєво різняться між собою. Водночас можна виділити чотири фактори, які в кінцевому рахунку визначають конкретну форму інтернаціоналізації діяльності підприємств. До них належать наступні.

1. Конкурентоспроможні ціни, ідентифікація марки; контроль над дистрибуцією; реклама та інновації в сфері методів маркетингу. Модель ”ціна–марка-дистрибуція-реклама-маркетингова інновація” базується на тому, що формування марки вимагає багато часу і значних організаційних зусиль, так само як формування розвинутої мережі дистрибуції та маркетингових інновацій. Саме тому підприємство мусить мати значний досвід маркетингової діяльності.

2. Здатність виготовляти унікальні вироби, широкий асортимент виробів і розвиток нового продукту. Така модель вимагає залучення значних ресурсів, щоб наблизити продукт до вимог ринку і створити конкурентоспроможний продукт у доступній пропозиції. Ця модель може використовуватись підприємствами з відносно сильно розвинутою ресурсною базою.

3. Технічна перевага продукту і розвиток нового продукту.

4. Послуги (сервіс після продажу) і продукти високої якості.

Аналіз стану вітчизняних підприємств, які здійснюють або планують здійснювати інтернаціоналізацію своєї діяльності, дає авторові підставу для наступних висновків:

- часто зустрічається відсутність будь-якої життєздатної стратегії;

- більшість підприємств здійснює інтернаціоналізацію своєї діяльності за допомогою стратегії еволюції (розвитку), яка базується на експорті та імпорті;

- підприємства використовують багато окремих узгоджених між собою елементів різних стратегій, зорієнтованих на інтернаціоналізацію;

- деякі види стратегічної діяльності (напр., пакування, маркетинг, продаж і дистрибуція) більшою мірою зінтернаціоналізовані, ніж інші (напр., управління і фінанси);

- міжнародний еволюційний процес виступає каталізатором інтернаціоналізації діяльності;

- немає єдиної стратегії, яка була б рецептом міжнародного успіху.

Розділ 3. Структурне реформування підприємства в процесі інтернаціоналізації його діяльності. У найбільш загальному розумінні цілі перебудови підприємства в процесі його інтернаціоналізації можна звести до забезпечення того мінімуму умов, які б гарантували виживання (адаптацію) підприємства на міжнародних ринках, а в подальшій перспективі - його розвиток. Така перебудова є передусім засобом реалізації визначених цілей інтернаціоналізації діяльності підприємств, а не самоціллю. У відповідності з логікою ринку і цілями діяльності підприємств вона, особливо в тривалому часовому горизонті, має за мету:

- підвищення рівня конкурентоспроможності підприємства на основі створення конкурентної переваги;

- забезпечення покращення фінансово-господарських результатів, які б дозволяли здійснювати розвиток підприємства;

- збільшення (підвищення) ринкової вартості підприємства.

Реструктуризація підприємства може мати коригуючий характер, а може бути орієнтована на розвиток.

На відміну від коригуючої реструктуризації, що має характер одноразових дій, реструктуризація, спрямована на розвиток, базується на стратегічних рішеннях підприємства, відображає його наміри інтернаціоналізувати свою діяльність і охоплює часовий проміжок від 2 до 5 років. Характерними рисами реструктуризації, спрямованої на розвиток, є наступні:

- широкомасштабне здійснення структурних і якісних змін з метою приготування експансії на іноземні ринки;

- здіснення значних інновацій у сферах технології, виробництва і маркетингу;

- ризик здійснюваних заходів на рівні, вищому від середнього.

Підвищення конкурентності вітчизняних підприємств на міжнародних ринках неможливе без ґрунтовної технічної і технологічної реструктуризації на основі підвищення їх інноваційності, використання сучасних технологій. В короткостроковому періоді (5-10 років) можуть бути ефективними засоби державного стимулювання технічної і технологічної реструктуризації – від податкових важелів, полегшеного доступу до зовнішніх джерел фінансування, створення прозорих правил гри і справедливої конкуренції - до створення державних технопарків, центрів трансферу технологій та інформації. В тривалій перспективі (15-20 років) підвищення конкурентності вітчизняних підприємств на міжнародних ринках потребує вже тепер розробки і впровадження спектра заходів, спрямованих передусім на формування нового мислення, реформи освіти і науки, належного їх фінансування. Використовуючи імпортні технології, можна наблизитись до іноземних конкурентів, але не випередити їх. Конкурувати на рівних можна лише тоді, коли конкурентоспроможною є інноваційна складова використовуваних технологічних систем, а цього можна досягти лише за відповідної підтримки науки і освіти.

Визначення суті реструктуризації підприємства в умовах інтернаціоналізації його діяльності обумовлює необхідність врахування наступних, більш конкретних реструктуризаційних заходів:

- трансформації галузей економіки, які впродовж багатьох років, а часом і багатьох десятиріч, відзначаються низькою продуктивністю і ефективністю;

- перетворень на підприємствах, перед якими постала необхідність розробки і реалізації стратегії виходу з регресуючих ринків і експансії на нові іноземні ринки;

- перетворень на підприємствах, які змушені функціонувати в умовах різких кон’юнктурних коливань на конкретних іноземних ринках або ж їх сегментах;

- перетворень на економічно "здорових" підприємствах, які стоять перед необхідністю докорінної трансформації структури своєї виробничо-господарської діяльності в зв’язку з передбачуваними глибокими економічними чи технологічними змінами, викликаними потребою виходу на іноземні ринки.

Вихідним пунктом аналізу залежності і зв’язків управління з процесом інтернаціоналізації діяльності підприємств є наступні завдання стратегічного управління:

- визначення місії підприємства та інтерпретація її через специфічні довготермінові цілі, побудова дерева цілей;

- формулювання стратегії, яка б забезпечила досягнення поставлених цілей; правильне і успішне впровадження і реалізація стратегії;

- оцінка результатів прийнятої стратегії, перегляд ситуації та здійснення адаптаційних заходів, випливаючих з набутого досвіду, зміни умов, нових ідей і можливостей, стосовно місії, цілей, стратегії підприємства.

Основними елементами програми реструктуризації, яку необхідно здійснити в процесі інтернаціоналізації підприємства, незважаючи на відсутність загальноприйнятих розв’язків та індивідуальний характер реструктуризації кожного конкретного підприємства, слід вважати наступні :

- основні характеристики стратегії інтернаціоналізації підприємства (місія, концепція, основні стратегічні цілі);

- основні цілі і характер реструктуризації, обумовлені необхідністю входження на нові (іноземні) ринки;

- напрями змін і трансформацій в основних сферах функціонування підприємства (оперативна діяльність; система організації і управління; основні фонди підприємства; фінанси; структура власності);

- очікувані ефекти і витрати реструктуризації та результати її здійснення;

- можливості і обмеження (ризик) процесу реструктуризації підприємства.

У роботі запропоновано систему показників оцінки ефективності реструктуризації підприємства в процесі інтернаціоналізації його діяльності з урахуванням найбільш типових варіантів структурних змін (поділу підприємства на кілька самостійних, відокремлення окремих структурних підрозділів, поглинання, об’єднання тощо).

Розділ 4. Інвестиції проінноваційного спрямування в процесі інтернаціоналізації діяльності підприємств регіону і напрямки їх активізації Проблема підвищення конкурентності вітчизняних підприємств на міжнародних ринках в умовах глобалізації світової економіки і євроінтеграційних намірів України стає все більш актуальною. В числі основних напрямів вирішення цієї проблеми щораз більшою мірою виступає необхідність якісного технологічного переозброєння підприємств на основі впровадження інновацій.

Про силу і конкурентоспроможність підприємства на зовнішніх ринках, певною мірою, і цілої національної економіки чимраз більшою мірою свідчить її інноваційність.

Однак, якщо поняття інновації досить широко представлене у вітчизняній та іноземній науковій літературі, то термін “інноваційнійсть”, хоча і вживається в деяких публікаціях, однак не має чіткого визначення. Під інноваційністю підприємства слід розуміти його здатність швидко і ефективно здійснювати інновації.

Інноваціям у підприємствах сприяють наступні фактори:

- можливість налагодження контактів з іншими інституціями і легкість входження у ринок (наближеність до клієнта);

- можливість швидкого прийняття рішень і розуміння всіма працівниками стратегії підприємства;

- організаційна єдність виробництва і продажу, виробництва і прикладних досліджень;

- задіяність керівництва і всіх працівників у розвиток підприємства;

- висока еластичність впливу результатів інноваційної діяльності на трудову активність та ініціативу працівників.

Водночас слід відзначити фактори, які обмежують інноваційність підприємств. До них належать:

- обмежені фінансові засоби і нестача висококваліфікованих кадрів;

- обмежені зовнішні контакти, спричинені значними затратами на інновації;

- труднощі отримання коштів на дослідження;

- обмеження інновацій до мінімуму внаслідок браку коштів і викликаний цим підвищений ризик у випадку виникнення труднощів їх впровадження;

- мала сила впливу (наприклад, при отриманні допомоги від урядових організацій, банків і т.п).

Інноваційна політика підприємства може базуватись на двох припущеннях:

- самі підприємства повинні бути переконані щодо необхідності змін взагалі, а не конкретної інновації зокрема;

- інновація повинна емоційно підтримувати тих, хто її впроваджує.

Крім загальних характеристик інновації, існують окремі організаційні змінні, які пов’язані з успіхом інновації:

- формалізація (рівень стандартизації дій, кількість правил і розпоряджень щодо того, що слід зробити, і нав’язування цих правил);

- централізація (мала кількість осіб, які приймають рішення);

- стратифікація (відмінність нагород, престижу, між ієрархічними рівнями);

- складність (значна кількість професій, спеціальностей, професіоналізм на кожному робочому місці);

- виробництво (натиск на кількість);

- задоволення з праці.

Проведені автором дослідження стану інноваційності вітчизняних підприємств дають підставу зробити наступні висновки:

1. Значення інновацій недооцінюється. Поняття інновації підприємцями звужується винятково до суттєвих змін.

2. Інновації у підприємців асоціюються з витратами, є нагодою для розвитку фірми за умови, що вона має гроші.

3. Інновації є для підприємців не систематичним і планованим заходом, а випадковим явищем, пов’язаним з наявністю залишку фінансових засобів.

4. Малі підприємства і фірми, які, як показує досвід Заходу, є більш відкритими для інновацій, в Україні не мають концепцій розвитку, що базуються на чітко окреслених припущеннях, які в успішно функціонуючих підприємствах бувають найчастіше сформульовані виразно і зрозуміло.

Однак ефективність здійснюваних інновацій не завжди відображає рівень інноваційності підприємства. Виходячи з того, що інноваційність відображає здатність підприємства не лише ефективно, але і швидко впроваджувати нові організаційно-технічні рішення, показник інноваційності повинен мати динамічний характер і відображати “реакцію” підприємства на інновації. Інноваційність підприємства може бути визначена за допомогою коефіцієнта еластичності інноваційних витрат Einn , розрахованого як

Einn = Rinn/W inn (10)

дe: R inn зміна величини прибутку, спричинена інноваціями;

Winn зміна витрат (капіталовкладень), пов’язаних з тими інноваціями, в результаті яких відбулась зміна величини прибутку з урахуванням інвестиційного лагу (проміжку часу між здійсненням капіталовкладень і отриманням результатів цих капіталовкладень) .

Коефіцієнт еластичності інноваційних капіталовкладень Еinn може бути виражений як похідна

Еinn = dR inn /dW inn (11)

функції

R inn = f (W inn) (12)

дe: R inn – величина прибутку, який отримується внаслідок впровадження інновацій;

Winn – витрати (капіталовкладення), пов’язані з тими інноваціями, в результаті яких відбулась зміна величини прибутку з урахуванням інвестиційного лагу ( проміжку часу між здійсненням капіталовкладень і отриманням результатів цих капіталовкладень) .

Розглядаючи інтернаціоналізацію не лише як орієнтацію підприємств на іноземні ринки, але і як залучення іноземних партнерів для спільної діяльності на внутрішніх ринках, передумову формування відповідних ресурсів з метою виходу на іноземні ринки в майбутньому, слід відзначити, що цей процес потребує створення відповідних умов, які в цілому можна назвати інвестиційним кліматом. Така теза здається обґрунтованою, якщо врахувати, що для іноземного партнера співпраця з українським підприємством означає частіше всього здійснення інвестицій в Україні.

Створення привабливого інвестиційного клімату в Україні справляє безпосередній вплив на рівень інтернаціоналізації діяльності вітчизняних підприємств. Це обумовлено наступними факторами.

По-перше, створення сприятливих умов для інвестування дає змогу підвищити конкурентність підприємств унаслідок здійснення інновацій, оновлення технологічних систем і впровадження більш ефективних систем менеджменту і маркетингу.

По-друге, активізація інвестиційної діяльності з боку вітчизняних підприємств приваблює іноземних інвесторів, що сприятиме трансферу технологій, розвитку ринкової інфраструктури та посиленню мультиплікаційного ефекту покращення інвестиційного клімату і в кінцевому результаті забезпечує підвищення рівня інтернаціоналізації.

Виходячи з потреб і тенденцій економічного розвитку на сучасному етапі формування ринкової моделі господарювання, головною метою функціонування організаційно-економічного механізму інвестиційного забезпечення розвитку підприємств можна вважати створення економічних умов акумуляції та перерозподілу інвестиційних ресурсів і спрямування їх у пріоритетні галузі виробництва. При цьому згадана пріоритетність визначається компромісом між економічними інтересами держави, регіонів і промислових підприємств.

Мотиваційною основою інтенсифікації інвестиційної діяльності виступає узгодження економічних інтересів держави, регіону, підприємства.

Механізм узгодження економічних інтересів спирається на використання правових, організаційно-адміністративних і економічних важелів впливу на первинну ланку господарювання. За допомогою них і формуються такі макроекономічні умови господарювання, які максимально можливо враховують інтереси держави, регіону і виробника.

Інтернаціоналізація діяльності підприємств як процес, що має значний вплив на прискорення соціально-економічного розвитку регіону, повинна знаходити підтримку з боку держави і регіональних органів влади. Одним з найбільш ефективних елементів активізації цих процесів є використання програмно-цільових методів управління ними на рівні регіону. Практика господарювання свідчить, що за належної підготовки і обґрунтованості програмних завдань регіональні інвестиційні програми можуть бути ефективним інструментом стимулювання соціально-економічного розвитку.

У підвищенні рівня конкурентоспроможності підприємств і, як наслідок, активізації їх інтернаціоналізації важливого значення набуває розвиток ринкової інфраструктури. Суб’єкти цієї інфраструктури повинні забезпечувати потреби підприємств, пов’язані