НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕМОГРАФІЇ ТА СОЦІАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

КУРИЛО Ірина Олексіївна

УДК 330.342.146:314.93]:316.42(477)

ТРАНСФОРМАЦІЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ

СТРУКТУРИ НАСЕЛЕННЯ

ТА ЇЇ ДЕМОГРАФІЧНІ НАСЛІДКИ

Спеціальність 08.09.01 ? Демографія, економіка праці,

соціальна економіка і політика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Київ ? 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор

Стешенко Валентина Сергіївна,

Інститут демографії та соціальних досліджень

НАН України, завідувач відділу демоекономіки

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,

Мандибура Віктор Омелянович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка МОН України,

професор кафедри економічної теорії

доктор економічних наук, професор

Семикіна Марина Валентинівна,

Кіровоградський національний

технічний університет МОН України,

декан факультету економіки та менеджменту

доктор економічних наук, старший науковий

співробітник

Семів Любов Казимирівна,

Інститут регіональних досліджень НАН України,

провідний науковий співробітник відділу

регіональної соціально-економічної політики

та територіального управління

Провідна установа: Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана МОН України,

кафедра управління персоналом

Захист відбудеться 10 жовтня 2006 р. о 12.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.247.01 Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України за адресою: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту демографії та со-ціаль-них досліджень НАН України за адресою: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мир-ного, 26.

Автореферат розісланий 29 серпня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої

ради, кандидат економічних наук Полякова С. В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Дослідження структурних характеристик соціуму і соціально-економічної структури населення, зокрема, є одним із тих фундаментальних наукових напрямів, через які здійснюється пізнання загальних закономірностей соціально-економічно-го розвитку, передбачення шляхів подальшого суспільно-економічного поступу.

Успішні розвинуті суспільства зазвичай пильно вглядаються в особливості своєї “внутрішньої будови” і їх досвід засвідчує, що ця схильність до самопізнання допомагає у пошуку рушійних сил та соціальних резервів суспільно-економічного розвитку, у забезпеченні його динамічності й збалансованості. Адже зрештою завжди у досягненні економічних переваг вирішальну роль відіграє людський чинник, тим більше ? у сучасних умовах, коли людство рухається шляхом до економіки знань. Історичну традицію дослідження соціально-економічної структури у розвинутих західних країнах в останні десятиріччя продовжують праці таких учених як З. Бауман, П. Блау, Дж. К. Гелбрейт, Е. Гідденс, Дж. Голд--торп, М. Грановеттер, П. Друкер, М. Кастельс, Р. Райх, Д. Рісмен, Р. Сведберг, Е. Тоффлер, А.Турен, Л. Туроу.

Науково-практичний інтерес до процесів формування соціально-економічних структур особливо актуалізується у періоди суспільно-економічних трансформацій, що викликають різке переструктурування населення, своєрідне соціальне переродження суспільства, яке супроводжується руйнацією старих соціальних зв’язків та інститутів, появою нових соціально-економічних груп. Економічні трансформації в постсоціалістичних країнах, які протягом останнього п’ятнадцятиріччя розбудовують нову модель соціально-економічного розвитку на ринкових засадах, пов’язані з істотними зрушеннями у трудових відносинах, соціально-економічній структурі й стратифікації населення, з кардинальними змінами соціально-демографічного „портрету” суспільства. Дослідження цих змін по суті спрямоване на осмислення економічних трансформацій і їх наслідків у людському вимірі і має неабияку практичну значущість у контексті вирішення проблем становлення середнього класу, подолання соціальної відчуженості, тенденцій поляризації й маргіналізації населення, прискорення вбудовування його широких верств у новий економічний порядок.

Серед дослідників із країн постсоціалістичного простору розробкою різних аспектів проблематики становлення нової соціально-економічної структури й стратифікації населен-ня займаються В. Бобков, Б. Бреєв, А. Вишневський, В. Гойло, З. Голєнкова, Т. Заслав-ська, В. Іноземцев, Р. Капелюшников, А. Клепач, С. Кірдіна, Р. Колосова, Т. Колоші, Д. Кон--рад, В. Радаєв, Н. Римашевська, Г. Слєзінгер, Н. Тілкіджиєв, Н. Тіхонова, О. Шкаратан та інші вчені.

У сучасній Україні актуальність досліджень трансформацій соціально-економічної структури населення, а також їх демографічних наслідків зумовлена як надмірною со-ціаль-но-демогра-фічною ціною вітчизняних ринкових перетворень, так і необхідністю подальшого соціально-економічного й технологічного самовизначення, пошуку шляхів вихо-ду на нову економічну траєкторію. Адже новітній вітчизняний досвід „економічного зро-с-тання без розвитку” продемонстрував наявність не тільки макроекономічних проблем і диспропорцій, а й дефіцит соціальної енергії (що вивільняється у продуктивній взаємодії різних груп населення), відсутність належних умов для реалізації людського потенціалу, що гальмує економічний поступ.

Осмислення функцій соціально-економічної структури населення щодо забезпечення економічного розвитку, а також специфіки і механізмів її трансформації під впливом системних факторів в Україні активізувалося вже переважно у поточному сторіччі й втілилось у роботах відомих вітчизняних учених С. Архієреєва, В. Геєця, Є. Головахи, Е. Лібанової, C. Макєєва, А. Чухна, Н. Паніної, Ю. Саєнка та ін.

З проблемами становлення нової соціально-економічної структури населення в Україні тісно пов’язані питання формування ринку праці, змін у зайнятості населення та соціально-трудових відносинах, які досліджують українські вчені Д. Богиня, І. Гнибіденко, М. Долішній, Т. Заяць, С. Злупко, А. Колот, О. Новікова, В. Онікієнко, І. Петрова, М. Семикіна. Трансформації структур населення та сукупної робочої сили крізь призму зрушень в освітньо-професійній сфері розглядають О. Грішнова, І. Кравченко, Л. Лісогор, В. Новіков, Л. Семів та інші вчені. Активно досліджуваними є питання рівня життя й матеріально-доходної стратифікації населення, в розробку яких вагомий внесок зробили Е. Лібанова, В. Мандибура, М. Соколик, Л. Черенько й інші науковці. Демографічні аспекти формування соціально-економічної структури й відтворення людського потенціалу висвітлюються у працях вітчизняних демографів С. Пирожкова, І. Прибиткової, М. Романюка, В. Стешенко, Л. Чуйко, К. Якуби та ін.

Водночас бачення людського виміру суспільно-економічних трансформацій в Україні залишається недостатньо повним і цілісним. Наявні розробки переважно спрямовані на дослідження й регулювання структурних параметрів людських ресурсів у контексті вирішення проблем зайнятості, підвищення конкурентоспроможності робочої сили, рівня матеріального добробуту населення тощо. Попри непересічну значущість цих аспектів трансформаційних процесів в країні, результативність суспільно-економічних трансформацій у люд-ському вимірі визначається й ступенем збалансованості соціально-економічної структури і стратифікації населення, гармонійністю відносин між соціально-економічними групами у процесі економічної діяльності, зрілістю класово-групових утворень й адекватністю виконуваних ними економічних функцій, формуванням соціальної бази для здійснення наступних етапів реформ, а також характером впливу соціоструктурних зрушень на демографічні процеси та якісні параметри відтворення людського потенціалу. Недостатня наукова розробленість цих питань зумовлює необхідність цілісного комплексного дослідження трансформацій соціально-економічної структури населення та їх демографічних наслідків.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика представленого дисертацій-ного дослідження тісно пов’язана з науково-дослідними роботами, що здійснюються за участю автора в Інституті демографії та соціальних досліджень НАН України за темами: „Людський розвиток регіонів України: аналіз та прогноз” (д/р №0103U005480, 2003-2006 рр.), у рамках якої особисто автором досліджувався освітній рівень населення, освітньо-про-фесійні передумови продуктивної зайнятості та медико-демографічна складова людського розвитку; „Демографічна ситуація в Україні у 1979–1989 рр. у контексті дослідження передумов сучасної демографічної кризи” (д/р №0104U000652, 2004-2006 рр.), в якій особисто автором вивчалися чинники деформацій соціально-економічної структури населення у суспільстві радянського типу та особливості соціальної диференціації демографічних процесів. Дисертаційне дослідження пов‘язане також з науково-дослідними роботами, що проводились в Інституті економіки НАН України за темами: „Демографічна криза в Україні та шляхи її подолання” (д/р № 0298U001038, 1994-1997 рр.), „Теоретичні основи та напрями протидії демографічній кризі в Україні” (д/р №0198U000104, 1998-2000 рр.) та „Особливості відтворення демографічного й трудового потенціалів населення України” (д/р №0100U006261, 2001-2003 рр.), при виконанні яких автором розроблялися теоретичні й методичні підходи до дослідження кризових явищ у відтворенні населення, вивчалися особ-ливості макроструктури зайнятості населення, вплив соціоструктурних зрушень на тенденції стану здоров’я і тривалості життя населення, а також демополітичні аспекти протидії демографічній кризі в Україні.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розвиток теоретико-методологічних і прикладних засад дослідження трансформацій соціально-економічної структури населення і їх демографічних наслідків та наукове обґрунтування принципів і пріоритетних напрямів соціально-демографічної політики у царині формування нової соціально-економічної структури населення України. Необхідність досягнення поставленої мети зумовила постановку і реалізацію у дисертаційній роботі таких завдань:–

виявлення на основі узагальнення й систематизації історичних поглядів на соціальну стру-ктуру населення закономірностей еволюції соціально-економічних структур та чинників стратифікації населення;–

дослідження сутності категорії „соціально-економічна структура населення” та її елементів–складових;–

розкриття специфіки соціоструктурної організації населення у суспільствах радянського типу, чинників її деформацій та особливостей зрушень у соціально-економічній структурі у період ринкових перетворень; –

розробка теоретико-методологічних засад та структурно-логічної схеми комплексного дослідження трансформації соціально-економічної структури населення та її демографічних наслідків; –

обґрунтування методологічних підходів до аналізу стану соціально-економічної структури населення в Україні, вибір і обґрунтування комплексу досліджуваних класифікаційних ознак структуроформування; –

розробка методичних підходів до виділення класів, мезокласових утворень та соціально-економічних страт у складі населення;–

оцінка демографічних передумов формування соціально-економічної структури, визначення ролі демографічних факторів у соціальній стратифікації населення;–

розкриття інституціональних основ формування соціально-класової структури та характеристика соціоструктурних особливостей класових утворень в Україні;–

комплексний аналіз освітньо-професійного виміру соціально-економічної структури населення з виділенням перспективних освітньо-професійних страт ? носіїв інтелектуально-го капіталу й соціально-інноваційних функцій;–

обґрунтування впливу трансформацій соціально-економічної структури на перебіг процесів природного руху населення, розробка й реалізація методичних підходів до оцінки даного впливу і визначення, на цій основі, наявних та потенційних демографічних наслідків соціоструктурних зрушень в Україні;–

визначення характеристик та соціально-економічних показників якості соціально-еконо-мічної структури населення;–

розробка базових принципів формування соціально-демографічної доктрини, визначе-н-ня основних складових і обґрунтування напрямів соціально-демографічної політики щодо регулювання соціально-класових відносин й відтворення людського потенціалу в Україні;

Об‘єктом дослідження у дисертаційній роботі виступає процес трансформації соціально-економічної структури населення та його демографічні наслідки.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні й прикладні проблеми трансфор--мації соціально-економічної структури населення України та її впливу на демографічні процеси.

Методи дослідження. Для досягнення мети дослідження й реалізації поставлених зав-дань у роботі використано комплекс методів теоретичного дослідження та методів аналізу емпіричних даних. Із першої групи методів, зокрема, застосовано: історико-логічний ? для встановлення закономірностей еволюції соціально-економічних структур і типів стратифікації населення; синергетичний підхід і положення теорії соціальної самоорганізації ? для аналізу соціоструктурної специфіки суспільств радянського типу та механізмів становлення нових соціально-економічних структур; системний підхід ? для визначення сут-ності категорії „соціально-економічна структура населення”, обґрунтування набору її елементів, сукупності факторів соціальної стратифікації та розробки методології комплексного дослідження трансформацій соціально-економічної структури; інституціональний підхід ? для характеристики передумов і специфіки процесів формування нового класово-групового складу населення та в обґрунтуванні принципів соціально-демогра-фічної політики; діалектичний метод ? для розкриття напрямів трансформації соціально-еконо-міч-ної структури й протиріч між новими й старими інститутами у процесі становлення нових структур; структурно-функціональний ? для розкриття функцій економічних і соціальних інститутів, ролі окремих факторів соціальної диференціації та співвідношень між ними, а та-кож взаємозв’язків між динамікою соціально-економічної структури населення й економічним розвитком; історичної аналогії ? для передбачення перспективних змін щодо соціально-економічної структури населення та перебігу демографічних процесів. Серед економіко-статистичних методів обробки й аналізу емпіричних даних широко використані: для виділення й характеристики соціально-економічних груп (страт, класів) та оцінки їх співвідношень у населенні ? методи абсолютних, середніх і відносних величин, групування й класифікації; для дослідження змін у соціально-економічних структурах та їх факторів ? методи аналізу рядів динаміки та структурних зрушень; для оцінки диференціації населення за соціальними й економічними ознаками ? аналіз рядів розподілу; для наочного відображення показників соціально-економічного складу та їх змін ? графічний метод; у дослідженні взаємозв’язків факторів соціальної стратифікації ? методи вимірювання зв’яз-ку; для характеристики соціальної диференціації демографічних процесів ? демоста-тистичне моделювання.

За основу інформаційної бази дослідження взято матеріали єдиного суцільного статистичного спостереження, що надає дані за найширшим спектром соціально-економіч-них ознак населення ? Всеукраїнського перепису населення. У дослідженні використано також дані вибіркових обстежень населення (з питань економічної активності, гідної праці, обстеження умов життя домогосподарств, політики гнучкості праці, „Базова захищеність населення України”) й інші дані Державного комітету статистики України, Міністерства охорони здоров’я, результати соціологічних опитувань, а також Закони України, конвенції Міжнародної організації праці та ін.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукові результати, що одержані автором дисертації і виносяться на захист, втілюються у розвитку теоретико-методологічних і прикладних засад дослідження трансформацій соціально-економічної структури населення і їх демографічних наслідків та у розробці базових принципів і напрямів соціально-демографічної політики щодо становлення нової соціально-економічної структури населення й відтворення людського потенціалу в Україні. У дисертаційній роботі:–

суттєво розвинуто трактування загальноісторичних закономірностей трансформації соціально-економічних структур і типів стратифікації населення. Крім посилення різноманіття й багатомірності соціально-економічних структур, вони полягають також у: переході від домінування демографічних й біогенетичних факторів стратифікації до переважання економічних чинників, а відтак ? до посилення ролі нерівностей, зумовлених факторами особистісного, індивідуально-досяжного характеру; підвищенні ролі функціонального аспекту організації соціально-економічних структур; циклічному посиленні (зменшенні) соціальної диференціації населення; наростанні процесів оновлення й трансформації соціально-економічних структур;–

набуло подальшого теоретичного розвитку трактування сутності категорії „соціально-економічна структура населення”, яке, на відміну від традиційного тлумачення, враховує її інституціональну складову, включає до елементів структури як соціально-економічні групи населення, так і інститути, що забезпечують формування й відтворення відносин і взаємодій між індивідами та їх групами; –

вперше з позицій синергетичного підходу й положень теорії соціальної самоорганізації розкрито соціоструктурні риси суспільства дотрансформаційного періоду як закритої соціально-економічної системи у фазі збереження існуючого порядку, виявлено фактори гальмування економічного розвитку у цій системі, що дало змогу визначити чинники, спрямованість та особливості трансформацій соціально-економічної структури населення під час переходу до ринкової економіки;–

розкрито роль інституціонального фактора в економічному розвитку і у становленні нової соціальної структури населення та обґрунтовано необхідність застосування інституціонального підходу у дослідженні трансформацій соціально-економічної структури, який, на відміну від класичних і неокласичних економічних підходів (адаптованих до аналізу со-ціально-економічної системи у стані відносної рівноваги), є більш прийнятним для дослідження нерівноважних станів і трансформаційних процесів. –

розроблено й обґрунтовано власну структурно-логічну схему комплексного аналізу трансформацій соціально-економічної структури населення, що, на відміну від існуючих, передбачає послідовний розгляд демографічних факторів, інституціональних механізмів формування нової структури, класово-групового складу населення, узагальнюючу оцінку якості соціально-економічної структури та впливу її трансформацій на демографічні проце-си; –

обґрунтовано доцільність застосування класового й стратифікаційного методологічних підходів до дослідження соціально-економічної структури населення як взаємодоповнюючих, що дозволяє якісно й кількісно оцінити, по-перше, вплив ринкових перетворень на структуру населення (через класовий аналіз або власницько-трудовий зріз соціально-економічної структури) й, по-друге, стан людського потенціалу суспільства з точки зору його постіндустріальної перспективи (стратифікаційний аналіз: освітньо-професійний вимір соціально-економічної структури); –

доповнено науково-методичну базу оцінки й аналізу соціально-економічної структу-ри через: а) включення до аналізу таких емерджентних властивостей населення як ін-ститути; б) використання методичного принципу „осьового зрізу” у комплексному до--слідженні соціально-економічної структури; в) розробку, на базі існуючих теоретичних схем класового й стратифікаційного поділу, методик виокремлення класових ут-во-рень і страт у населенні, адаптованих до вітчизняної інформаційно-статистичної ба-зи;–

на основі аналізу статистичних даних оцінено демографічні передумови формування соціально-економічної структури населення в Україні, соціоструктурні особливості різних демографічних контингентів та охарактеризовано залежність соціально-економічної позиції індивідів від їх демографічних ознак–ресурсів; –

на базі дослідження вітчизняної специфіки перетворень власності, формування ринку праці і соціально-трудових відносин вперше дано комплексну характеристику інсти--ту-ціональних передумов становлення соціально-класової структури населення в Україні;–

виділено й досліджено освітньо-професійні страти у населенні України, вперше оціне-но чисельність і структурні характеристики перспективного соціоструктурного утворення ? „нового класу”, визначено роль і функції вищої освіти як інституціональної бази формування даного класу; вперше визначено чинники формування й механізми функціонування „інституціональних пасток” в освітньо-професійній царині і можливі шляхи виходу з них;–

отримало розвиток розкриття механізмів виходу з соціально-економічних криз, що, на думку автора, здійснюється через реалізацію синергетичного ефекту взаємодії провідних соціально-економічних груп населення: власників фізичного капіталу (на етапі ринкових перетворень) та носіїв інтелектуального капіталу (для постіндустріальної трансформації);–

теоретично обґрунтовано механізми впливу інституціональних факторів та зрушень у соціально-груповому складі населення на динаміку демографічних процесів та здійснено, з використанням методу історичної аналогії, прогноз–передбачення демографічних тенденцій у зв’язку зі структурними змінами, що супроводжують становлення постіндустріального суспільства;–

для оцінки соціальної диференціації демографічних параметрів вперше побудовано модель зі структурними змінними, що відображає взаємозв’язок рівнів освіти й дітності жінок, а також демометричні моделі смертності населення, диференційовані за соціально-економічними ознаками; –

визначено характеристики та соціально-економічні показники якості соціально-еконо-міч-ної структури і вперше здійснено оцінку якості соціально-економічної структури населення України; –

вперше розроблено базові принципи соціально-демографічної доктрини з позицій інституціонального підходу;–

отримало подальший розвиток визначення цілей і напрямів державної політики щодо становлення нової соціально-економічної структури населення та відтворення людського потенціалу в Україні.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що теоретико-мето-дологічні положення й висновки, викладені у дисертації, можуть слугувати основою для ви-рішення теоретичних і прикладних проблем регулювання соціально–класових відносин й відтворення людського потенціалу в Україні. Вони призначені для використання при роз-робці програм соціально-економічного розвитку країни, опрацювання законодавчих і нормативних актів з питань розвитку соціального діалогу, освіти й професійної підготовки, охорони здоров’я населення, вирішення демографічних проблем.

Науково-методичні розробки автора використовуються у практичній роботі Міністерства праці та соціальної політики (лист № 15/10/136–06 від 27.04.2006 р.), Державного комітету статистики (лист № 10/1–8/276 від 12.05.2006 р.), Міністерства у справах сім’ї, мо-ло-ді та спорту (лист № К-1134 від 12.07.2006 р.). Розробки впроваджені у навчальний процес у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (довідка № 013/463 від 3.05.2006 р.) та у Національному університеті „Києво-Могилянська академія” (довідка № 12/500 від 4.05.2006 р.), а також у науково-дослідну роботу Державного інституту проблем сім’ї та молоді (листи № 000006 від 12.01.2005 р. та № 117/1 від 31.08.2005 р.). Теоретико-методологічні положення й практичні рекомендації з дисертаційної роботи використано при розробці „Концепції демографічного розвитку України на 2005-2015 рр.” та „Стратегії демографічного розвитку України на 2006-2015 рр.” (довідка Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України за № 181-11/170 від 16.05.2006 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є одноосібно виконаною завершеною науковою працею, в якій висвітлено авторське бачення методології дослідження трансформа-цій соціально-економічної структури населення і їх демографічних наслідків, а також прин-ципів і напрямів регулюючої діяльності щодо гармонізації соціально-класових відносин, поліпшення соціально-економічного складу населення й відтворення людського потенціалу в Україні. Наукові положення, висновки і рекомендації, що виносяться на захист, одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися автором на 19 міжнародних і вітчизняних науково-прак-тич-них конференціях, семінарах, засіданнях круглих столів, зокрема: Всеукраїнській науковій конференції “Актуальні питання державного будівництва і подолання кризових явищ у суспільстві” (Київ, 1999 р.), Міжнародній науково-практичній конференції „Демографічний розвиток і його соціально-економічні наслідки” (Москва, 2001 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Гендер: реалії та перспективи в українському суспільстві” (Київ, 2003 р.), 2-ій, 4-ій та 5-ій Міжнародних науково-практичних конференціях “Сучасні пробле-ми гуманізації та гармонізації управління” (Харків, 2001 та 2003 рр.; Житомир, 2004 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Регіональні проблеми зайнятості і ринку праці” (Тернопіль, 2004 р), 2-ій Міжнародній науково-практичній конференції „Управління людськими ресурсами: держава, регіон, підприємство” (Донецьк–Маріуполь, 2004 р.), 2-ій Міжнародній науково-практичній конференції „Управління людськими ресурсами: проблеми теорії та практики” (Київ, 2005 р.), Міжнародній науково-практичній конференції „Демографічний розвиток України та пріоритетні завдання демографічної політики” (Київ, 2005 р.), науково-практичній конференції „Політика демографічного розвитку: сучасний стан та її перспективи в Західному регіоні України” (Львів, 2005 р.), 3-ій та 4-ій Міжнародних конференціях „Проблеми сучасної економіки й інституціональна теорія” (Донецьк, 2005 та 2006 рр.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані автором у 48 наукових працях, в яких автору належить 56,5 д. а., з них ? 1 індивідуальна монографія (обсягом 27,4 д.а.), 4 колективні монографії, 24 статті у фахових наукових виданнях, 10 праць в інших наукових виданнях та 9 – у матеріалах конференцій.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 410 стор. комп’ютерного тексту, робота містить 23 таблиці, 62 рисунки (один з яких займає повну сторінку). Список використаних джерел включає 312 найменувань на 27 сторінках, 2 додатки розміщені на 9 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі “Теоретичні і методологічні основи дослідження трансформацій соціально-економічної структури населення” узагальнено закономірності еволюції соціальних структур, розкрито сутність категорії „соціально-економічна структура населення”, розроблено теоретико-методологічні засади дослідження трансформації соціально-економіч-ної структури населення та її демографічних наслідків, обґрунтовано методологічні та методичні підходи до аналізу сучасного стану соціально-економічної структури населення України.

Дослідженням встановлено, що еволюція поглядів на соціально-економічну структуру населення та чинники його стратифікації відповідає напряму самого цивілізаційного поступу: моделі стратифікації, що базуються на домінуючій ролі природно-біологічних ознак індивідів, юридично закріпленої нерівності прав, походження й кровної спорідненості, у ході історичного розвитку поступаються місцем моделям соціально-економічної нерівності, чинники якої локалізуються в економічній царині і втілюються у власності на засоби виробництва, позиції у сфері зайнятості, відмінностях у доходах. Відтак зростання ролі інтелектуальних ресурсів, знань та творчих можливостей індивідів в економічному розвитку створює об’єктивні передумови для виходу на передній план чинників соціальної стратифікації особистісного характеру, втілених в освіченості, професіоналізмі, культурному рівні індивідів.

Поступове усвідомлення того, що соціально-економічний розвиток йде шляхами функціонального збагачення і урізноманітнення економічної діяльності, а отже, відбувається ускладнення структурно-функціональної організації соціуму, зростання його комплексності, знайшло своє відображення у переході від однофакторних (монокритеріальних) моделей соціально-економічної структури до багатомірних. Утвердження множинності критеріїв як методологічного принципу аналізу стратифікації пов’язане і з врахуванням багатоукладності економіки, за якої поява складніших економічних форм не супроводжується знищенням попередніх, а включенням їх у нові, часто зі значними трансформаціями.

Зі збільшенням чисельності соціально-економічних груп, ускладненням взаємозв’язків між ними все виразніше виявляється значущість взаємної кооперації різних груп у процесах економічної діяльності, ефективність насамперед горизонтальних зв’язків між ними, що стимулює усвідомлення зростаючої ролі функціонального аспекту організації соціально-економічних структур населення.

Встановлено, що історична еволюція поглядів на соціально-економічну структуру населення відбиває також процеси прискорення соціально-економічних змін, перехід від традиційних суспільств, що еволюціонували повільно і характеризувалися відносною “застиглістю” соціальних структур, до сучасних ? зі швидким розвитком технологій, безперервним оновленням суспільно-економічного буття й трансформацією соціально-економічної структури населення.

Націленість дисертаційного дослідження на пізнання природи й механізмів трансформації соціально-економічних структур обумовило потребу в уточненні й розвитку трактування сутності поняття „соціально-економічна структура населення”. Воно визначається у роботі як система зв’язків і взаємовідносин груп населення, які посідають різні позиції у сфері соціально-економічного відтворення. На відміну від традиційного тлумачення, до елементів–складових соціально-економічної структури автором віднесено не лише соціально-економічні групи населення (класи, верстви тощо), але й інститути. Інститути являють собою сталі форми організації спільної діяльності індивідів та їх груп, які представлені комплексом норм і правил та механізмів, що забезпечують їх виконання. Вони відіграють у структурі роль своєрідних вузлів, зв’язок, що упорядковують й регулюють соціально-економічні відносини і таким чином забезпечують взаємодію соціально-економічних груп й інтеграцію населення як цілого.

Кардинальні зрушення у соціально-економічній структурі населення, пов’язані з появою нових класів, страт, зі зміною природи й функцій класово-групових утворень, від-буваються під впливом перетворень ключових інститутів макрорівня (власності, влади, ринку праці, освіти та ін.). З огляду на це у роботі послідовно обстоюється думка про необхідність розгляду соціально-економічної структури населення у двох її проекціях – інституціональній і класово-груповій.

Дисертантом обґрунтовано, що у процесах трансформації соціально-економіч-ної структури населення втілюється генезис і соціоструктурна еволюція даної соціальної системи. Доведено продуктивність дослідження трансформацій соціально-еконо-міч-ної структури населення із залученням синергетичного підходу. З позицій синергетичного під-ходу й теорії соціальної самоорганізації суспільство дотрансформаційного періоду (радянського типу) постає як відносно замкнута соціальна система у фазі збереження існуючого порядку. Притаманна їй структурна самоорганізація характеризувалась встановленням одноманітних структур, переважанням владно-політичного вектора стратифікації, домінуванням вибудованих державою вертикальних соціально-економіч-них зв’язків над горизонтальними, спрощенням структур і стандартизацією соціально-економічних практик населення.

Виявлено соціоструктурні фактори гальмування економічного розвитку у системі радянського типу (як-от: відсутність ринку як регулятора і каталізатора економічної динаміки; пріоритетність матеріального виробництва й зумовлені цим диспропорції у секторально-галузевій структурі зайнятості населення; ставка на робітничий клас як соціальну опору, недооцінка кваліфікованої розумової праці та пов’язані з цим консервація застарілої освітньо-про-фесійної структури й труднощі визрівання соціально-економічних груп, які виступають рушійними силами економічного прогресу на зрілих стадіях індустріального розвитку; занедбаність мотиваційних аспектів, „залишковість” інвестування у людський капітал та ін.); доведено, що вплив сил інерції у даній системі домінував над дією джерел розвитку. Це зрештою призвело її до стану стагнації, а за спроби його порушити — обернулося системною кризою.

Обстоюється твердження, що специфіка трансформаційної соціально-економічної кризи полягала у поєднанні кризи розпаду соціалістичної економіки з кризовими явищами, що характерні для занепаду індустріального суспільства. При цьому характер зрушень у соціально-еко-номічній структурі населення України періоду незалежності визначався здебільшого тим, що назріла системна трансформація звелася лише до ринкових перетворень, здійснених в інтересах олігархо-бюрократичної верхівки, за яких активні інституціональні реформи значною мірою були підмінені боротьбою різних груп еліт за владу і власність.

Дослідженням встановлено, що питання трансформації соціально-економічної структури населення тісно пов’язані з проблемою нерівноважних, кризових станів соціуму. Кризовий стан соціальної системи, а також порушення її замкнутості, посилення зовнішніх контактів виступають умовами виникнення процесів самоорганізації, у результаті яких зароджуються й формуються нові соціально-економічні структури. При цьому вихід із соціально-економічної кризи також пов’язаний з активізацією процесу суспільної самоорганізації на макрорівні.

Отримало розвиток розкриття механізмів виходу із соціально-еконо-міч-них криз через реалізацію синергетичного ефекту групової взаємодії. Обґрунтовано, що ус-пішне здійснен-ня суспільно-економічних трансформацій має опиратися на продуктивну взаємодію про-від-них (на даному етапі розвитку) соціально-економічних груп населення, внаслідок якої змінюється насамперед інституціональна проекція суспільного устрою. Саме зв‘язки–вза-ємо-дії груп населення, які зчіплюють–формують його соціально-еко-номічну структуру, зумовлюють і той синергетичний ефект, що необхідний для подолання соціально-еконо-мічної кризи.

З огляду на виявлену роль інституціонального фактора в економічному розвитку і у ста-новленні нової соціально-економічної структури населення та на кращу адаптованість ін-сти-туціонального підходу до вивчення нерівноважних станів і трансформаційних процесів, дос-лідження соціально-економічної структури населення у дисертації базується на науковій па-радигмі інституціонального аналізу, що передбачає орієнтацію на такі методологічні прин--ципи: системності; міждисциплінарності; історизму; вивчення соціально-еконо-міч-них процесів і структур у ході їх становлення і розвитку; зосередження уваги на інститутах й інституціональних механізмах, які визначають характер досліджуваних процесів; критичної спря-мованості аналізу та пошуку притаманних даній системі дисфункцій в її внутрішній будові.

Автором розроблено й реалізовано власну структурно-логічну схему комплексного дослідження трансформації соціально-економічної структури населення (рис. 1). Вихідним його пунктом виступає оцінка демографічних передумов формування соціально-еко-но-міч-ної структури, позаяк субстрат сукупного суб’єкта економічної діяльності становить населення, яке й виступає як сукупність соціальних груп, що взаємодіють між собою у рам-ках системи економічних відносин. У дослідженні трансформації соціально-еконо-мічної структури населення традиційному аналізу його класово-групового складу (чисельності класів, верств, їх сумірності тощо) має передувати й розгляд інституціональних ос-нов формування згаданих соціально-економічних груп, оскільки вони „вбудовуються” в соціально-еконо-міч-ну структуру через інституціональний простір й інституціональною ж складовою визна-чається характер зв’язків між ними, ступінь впорядкованості–узгод-же-ності їх взаємодії. Логічну завершеність дослідженню трансформації соціально-економіч-ної структури населення надає аналіз її демографічних наслідків, оскільки параметри відтворення населення системно доповнюють його соціоструктурні характеристики, і за їх змінами можна судити про те, до прогресу чи деградації ведуть, у кінцевому рахунку, трансформації соціально-еко--номічної структури. Принципово важливою для визначення результативності соціоструктурних зрушень і формування соціальної політики у цій царині є й узагальнююча оцінка якості наявної соціально-економічної структури й стратифікації населення, що базується на розробленій автором системі характеристик якості та відповідних їм показників.

.

Дисертантом обґрунтовано, що для всебічної оцінки соціально-економічної структури населення України доцільним є використання класового й стратифікаційного методологічних підходів як взаємодоповнюючих. За основу при розгляді класової структури населення взято її власницько-трудовий вимір, а у рамках аналізу соціально-еконо-мічної структури з позицій стратифікаційного підходу обрано освітньо-професійний вимір, включаючи професійно-посадову й освітню стратифікаційні решітки. При цьому власницький аспект і зріз соціально-економічної структури, що відображає вплив трудових відносин на дислокацію класових позицій, слугує індикатором становлення економічних класів капіталістичного суспільства (тобто для оцінки дії ринкових трансформацій на структуру населення), освітньо-професійний же вимір структури населення „діагностує” стан людського потенціалу суспільства з точки зору його постіндустріальної перспективи. Об’єктивною основою зближення й взаємодоповнюваності цих підходів до аналізу соціально-еконо-міч-ної структури населення є зближення–перетинання у сучасному суспільстві пов’язаних із власністю ресурсів та управлінських функцій з освітньо-професійними ресурсами й спроможностями індивідів, поступове заміщення (мірою зростання ролі людського капіталу й витіснення ним фізичного) традиційних класових нерівностей економічного характеру освітньо-професійними відмінностями.

Запропонована структурно-логічна схема комплексного дослідження трансформацій соціально-економічної структури населення дозволяє також встановити місце наявної моде-лі стратифікації серед історичних типів стратифікаційних систем, а отже, ступінь її сучас-но-сті (прогресивності) ? через послідовну оцінку ролі демографічних (демографічний аспект), економічних (власницько-трудовий вимір) і соціальних (освітньо-професійний зріз) факторів у формуванні соціально-економічної структури й стратифікації населення України.

Автором з’ясовано також потребу у розвитку науково-методичного та інформаційного забезпечення досліджень трансформацій соціально-економічної структури та їх демографічних наслідків в Україні. В розробці методичних підходів принципово важливим є вра-хування того, що соціально-економічна структура населення тотожна його емерджентним властивостям. Критерію емерджентності відповідають не лише показники чисельності та складу (населення, класу, групи), а й запропоновані автором індикатори, виражені через частоту взаємодій між соціально-економічними групами, що характеризують поєднання різних верств населення та зв’язки між ними. До емерджентних властивостей відносяться й інститути, аналізу внутрішньої організації і функцій яких має належати чільне місце у дослідженні трансформації соціально-економічної структури та її демографічних впливів. Обґрунтовано також доцільність дотримання в аналізі соціально-економічного складу населення методичного принципу „осьового зрізу”, згідно з яким розподіл індивідів на основні групи за даною „осьовою” ознакою виступає водночас в якості внутрішнього поділу для інших осьових зрізів структури. З огляду на неповноту та інші недоліки інформаційно-статистичної бази досліджень соціально-економічної структури населення й соціальної диференціації демографічних процесів в Україні дисертантом також сформульовано пропозиції щодо її вдосконалення і розвитку.

У другому розділі “Соціально-економічна структура населення України: демографічний аспект” досліджено демографічні передумови формування соціально-еко-но-мічної структури населення, роль демографічних факторів у визначенні соціально-еко-номічного статусу індивіда та проаналізовано соціоструктурні особливості основних вікових та статевих контингентів населення в Україні.

Відтворення населення й зміни його соціально-економічної структури відбуваються у зв’язку з динамікою чисельності та під впливом зрушень у його статево-віковому складі. Становлення нової соціально-економічної структури населення України в останнє п’ятнадцяти-річчя відбувалося за неухильного зменшення його чисельності, переважно зумовленого де-популяцією й почасти ? міграційним чинником. За досліджуваний період підвищився рівень постаріння населення, близьким до вичерпання є трудоресурсний резерв, створений більш високою народжуваністю середини 1980-х років. Обґрунтовано, що очікуване надалі прискорене зменшення чисельності працездатного населення у поєднанні з подальшим старінням потребує задіяння інтенсивних факторів відтворення демографічного й трудового потенціалів населення та трансформацій його соціально-економічної структури, результатом яких має бути підвищення освіченості, подовження тривалості активного трудового життя.

Дисертантом доводиться, що демографічні ознаки–характеристики індивідів являють собою безпосередню природну основу формування тих властивостей населення, що є значущими критеріями соціально-економічної диференціації у сучасних стратифікаційних системах (соціально-професійній, класовій, культурно-нормативній). При цьому професійно-посадова, матеріально-доходна диференціація „накладається” на вікову і гендерну нерівність, так чи інакше відбиваючи соціально–демографічні відмінності. Дослідженням встановлено, що для періоду суспільно-економічних трансформацій в Україні характерне посилення впливу демографічних (вік, стать, сімейний стан), медико-антропометричних (стан здоров’я, фізичні дані) та пов’язаних з ними соціально-психо-ло-гічних (адаптаційні ресурси, схильність до ризику, сприйняття інновацій) факторів на стра-тифікаційні процеси у сфері економічної діяльності.

Типовою для соціально-вікової стратифікації є вразливість наймолодших і старших вікових груп населення щодо набуття і збереження високого соціально-економічного статусу. Аналіз показав, що у нашій країні на тлі загального посилення диференціації населення за низкою соціально-економічних ознак, саме у згаданих граничних вікових контингентах тенденція до соціально-економічної поляризації населення виявилась найбільш чітко. Разом з тим, на ролі окремих вікових груп, формуванні їх місця у суспільно-еконо-міч-ній ієрархії позначається різке зростання динамічності соціально-еко-но-мічних процесів в Україні у трансформаційний період. Висхідна соціальна мобільність характерна переважно для тих груп населення, які краще адаптувалися до ринкових умов, зазвичай для осіб молодшого та ранньозрілого працездатного віку. Їх соціально-еконо-мічні переваги базуються на володінні інноваційними навичками, ринковій свідомості, орієнтації на нові можливості щодо зайнятості, пов’язані з економічним реформуванням. Проблемними ж точками формування соціально-економічної структури молоді в Україні є її поляризація за рівнем й якістю освіти, труднощі з первинним працевлаштуванням та поширене „тяжіння” молоді до тіньової економічної діяльності.

Дослідження соціоструктурних особливостей різних вікових груп населення показало, що особи середнього працездатного віку відзначаються високим освітнім рівнем та підвищеною, порівняно з іншими контингентами, насиченістю представниками новосформованих соціально-економічних груп підприємницького кола: роботодавцями, самозайнятими. Вагома частина осіб у цьому віці зайнята на посадах професіоналів, помітним серед них є представництво керівників структурних підрозділів, менеджерів й інших працівників, яких за освітньо–професійною ознакою можна віднести до „нового середнього класу”. Однак і у середніх вікових групах населення відчутною є поляризація за класовою належністю, соціально-професійними, а надто ? матеріально-доходними ознаками із тяжінням значної частки осіб (особливо сільських жителів) до нижньої частини стратифікаційної піраміди.

Аналіз засвідчує, що у старших вікових групах населення в Україні послідовно зменшується представництво підприємців–власників, а для найманих працівників ? скорочуються можливості пошуку соціально престижної й економічно продуктивної зайнятості у широкому діапазоні робочих місць. Водночас саме працівники зі старших поколінь працездатного і „раннього” післяпрацездатного віку посідають і визначні місця у посадово-професійній ієрархії. При цьому на соціально-економічні позиції представників старшої генерації у транзитивній економіці значною мірою вплинула наявність (чи відсутність) владно-політичних, професійно-посадових й освітніх ресурсів, а також соціальних зв’язків, укорінених ще в їх дотрансформаційному минулому. Обґрунтовано, що, крім цього, важливу роль в інтеграції осіб старших (та й інших) вікових груп у нові економічні відносини й соціально-економічну структуру населення, зайнятті у ній високих позицій відіграють соціально-психологічні фактори, як–от: індивідуально-досяжні установки, впевненість у власних силах, готовність до освоєння нових знань і професійних ролей, цілеспрямованість тощо.

Соціально-економічне становище осіб пенсійного віку детермінується їх зайнятістю (незайнятістю), можливостями отримання додаткових доходів, що корелюють з їх демографічними (вік, стать) та демоекономічними (освітній рівень, вид зайнятості) характеристиками. Зайнятість пенсіонерів старших груп має переважно вимушений характер, часто не відповідає їх психофізіологічним можливостям і зумовлюється низьким рівнем пенсійного забезпечення. Непересічну роль у складі джерел засобів існування літніх осіб (особливо сільських жителів) відіграє зайнятість в особистих селянських господарствах, яка і в останні роки не скорочується.

Одним із елементів соціально-економічної ієрархії, системи розподілу власності, прести--жу й інших соціально значущих ресурсів залишається гендерний статус. У дисертації гендер розглядається з позицій інституціонального підходу і визначається як організована модель соціально-економічних відносин між жінками й чоловіками у межах основних інститутів суспільства. Соціальна диференціація–нерівність за гендерним статусом в Україні виявляється у соціально-трудовій сфері, розподільчих відносинах, у ме-жах інститутів соціалізації (сім’я, освіта). Встановлені гендерні диспропорції втілюються у: відставанні жінок від чоловіків у професійно-посадовій ієрархії в умовах, коли освітній рівень зайнятих жінок перевищує чоловічий; вагомому гендерному перекосі у розвитку підприємництва на користь чоловіків; помітній внутрішньопрофесійній статевій сегрегації за рядом занять; відчутному відставанні жінок (у т. ч. високоосвічених) за рівнями заробітної плати й особистого доходу і у цілому нижчому рівні віддачі від освіти у жінок; „нерівноправному ставленні” до жінок як носіїв робочої сили, що переважно зумовлюється підвищеним сімейно-репро-дуктивним навантаженням жінок і впливає на їх доступ до продуктивної зайнятості та можливості соціального сходження. Так, частка жінок серед законодавців за підсумками Всеукраїнського перепису населення становила 13,4%, у складі вищих державних службовців ? 19,2%, у ста-тусній групі роботодавців ? 32,0%; заробітна плата найманих працівників–жінок в Ук-раїні у