Національна академія Державної прикордонної служби України

імені Богдана Хмельницького

КИКИЛИК Ірина Володимирівна

УДК 159.9: 331.108.2:355

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АКТУАЛІЗАЦІЇ

МОВНИХ ЗДІБНОСТЕЙ У СТУДЕНТІВ

ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ

Спеціальність 19.00.07 –

“Педагогічна та вікова психологія”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Хмельницький – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент

АНТОНЮК Наталія Миколаївна,

Академія адвокатури України,

кафедра іноземних мов та перекладу,

професор кафедри.

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, доцент ЩЕРБАН Тетяна Дмитрівна, Мукачівський технологічний інститут, кафедра гуманітарних дисциплін, завідувач кафедри;

кандидат психологічних наук, доцент ДУТКЕВИЧ Тетяна Вікторівна, Кам’янець-Подільський державний університет, кафедра психології освіти і управління, завідувач кафедри.

Провідна установа: Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, лабораторія психології навчання, м. Київ.

Захист відбудеться “ 27 ” жовтня 2006 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 70.705.02 Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького за адресою: 29003, м. Хмельницький-3, вул. Шевченка, 46.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького за адресою: 29003, м. Хмельницький-3, вул. Шевченка, 46.

Автореферат розіслано “ 19 ” вересня 2006 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат психологічних наук В.Журавльов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Досягнення у теоретичних і прикладних дослідженнях загальних і спеціальних здібностей визначили напрямок у вивченні мовних здібностей у рамках психологічної науки, а також психолінгвістики і методики навчання. Запропонований нами напрямок повинен як сприяти розумінню специфіки загальних і спеціальних здібностей, так і передбачати розкриття взаємозв'язку природних і соціальних факторів, що впливають на розвиток здібностей, завдяки урахуванню індивідуально-типологічних особливостей і особливостей діяльності, в умовах якої відбувається їхній розвиток. Саме у комплексності запропонованого підходу ми вбачаємо можливість виявлення комунікативних і когнітивних компонентів мовних здібностей і їхньої природної основи. Тоді в умовах психолого-педагогічної практики стає можливим намітити шляхи оптимізації навчання мов.

Поширення фактів, отриманих у психології індивідуальних розбіжностей (Б.Г. Ананьєв, Б.М. Теплов, В.С. Мерлін, М.С. Лейтес; В.Д. Небиліцин, Е.О. Голубєва, К.М. Гуревич, Є.А. Клімов, Т.М. Ушакова, А.І. Крупнов, А.О. Мелік-Пашаєв, В.М. Русалов та ін.), на дихотомію „мова-мова” дозволяє стверджувати, що освоєння мови призводить до виникнення індивідуально своєрідних конфігурацій комунікативних і когнітивних складових, зумовлених динамічними сполученнями природних задатків і психічних якостей, що здобуваються. Обґрунтування цього твердження призвело до такої організації комплексних досліджень, що передбачає вивчення не просто типів мовних здібностей щодо їхніх природних передумов, психологічної специфіки, особистісних факторів, але і їхнього розвитку у залежності від обраних методів навчання. Відповідно, практична реалізація такої організації виявилася неможливою без розуміння нерозривності зв'язку у тріаді „викладач – метод - той, хто навчається”.

Ефективність процесу навчання (управління) залежить від „валентності” цих трьох факторів по відношенню один до одного. Таким чином, існує необхідність практичної і теоретичної розробки концепції індивідуально-типологічних розбіжностей у засвоєнні як рідної, так і іноземних мов, виявлення психологічних механізмів взаємозв'язку комунікативних і когнітивних складових мовних здібностей. У дослідженні враховується широкий контекст - співвідношення психологічних, природних (біологічних) і педагогічних факторів, у тому числі - фактора викладача, що реалізує водночас і принцип диференціації, і основні принципи методики викладання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до перспективного плану проведення науково-дослідної роботи Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, згідно науково-дослідної роботи Хмельницького національного університету “Актуальні проблеми філології та перекладознавства” на 2004-2009 р.р. та згідно з Протоколом Науково-технічної ради Технологічного університету Поділля №2 від 28.12.1999р. “Проблеми розвитку особистості майбутнього фахівця соціально-педагогічної сфери”. Дисертаційне дослідження проводилося в рамках програми Ради Європи “Вивчення мов громадянами Європи”. Тема дисертаційного дослідження узгоджена в Раді з координації наукових досліджень в галузі педагогіки і психології в Україні (протокол №20 від 27.06. 2006 року).

Нагальність та недостатня розробленість зазначеної проблеми спонукали розпочати дослідження з теми “Психологічні особливості актуалізації мовних здібностей у студентів вищих навчальних закладів у процесі навчання іноземних мов”.

Мета дослідження - обґрунтувати співвідношення комунікативних і когнітивних складових здібностей до засвоєння мови, виявити фактори їхнього розвитку залежно від умов - методів навчання, стилю викладання, а також індивідуальних і вікових особливостей тих, кого навчають.

Завдання дослідження:

1. Здійснити теоретико-експериментальний психологічний аналіз мовних здібностей. Виділити, комплексно дослідити і визначити комунікативні і когнітивні компоненти мовних здібностей, їхню подібність і відмінності у системі „мова-мовлення”. Розробити методи діагностики комунікативних і когнітивних компонентів здібностей.

2. Здійснити теоретичний аналіз літературних джерел щодо типологічних властивостей нервової системи і функціональної асиметрії півкуль головного мозку як природних факторів, що впливають на формування різних типів оволодіння мовою. Встановити індивідуально-типологічні розбіжності у когнітивній і комунікативній сферах: співвідношення вербальних і невербальних компонентів здібностей, вимушеній-невимушеній регуляції дій, слухової і зорової пам'яті, що забезпечують ефективність засвоєння іноземних мов.

3.

4.

Об'єкт дослідження - співвідношення фізіологічних, психологічних і педагогічних факторів засвоєння іноземної мови.

Предмет дослідження - комунікативні і когнітивні складові мовних спеціальних здібностей до засвоєння мови, їхня природа і взаємодія у структурі індивідуальності, прояв їхніх індивідуально-типологічних особливостей в умовах навчання у вищому навчальному закладі.

Гіпотеза дослідження. Рівень мовних здібностей у залежності від переваги в їхній структурі комунікативних чи когнітивних компонентів визначає тип оволодіння іноземною мовою. Якщо чітко визначити зовнішні і внутрішні фактори, що впливають на формування мовних здібностей, а також методи (технології), стилі викладання викладача, соціально-психологічні умови навчання та основні напрями розвитку задатків і здібностей, то це сприятиме актуалізації мовних здібностей у студентів вищих навчальних закладів у процесі навчання іноземних мов.

Теоретико-методологічною основою є психологія розуміння (М.І. Жинкін, Г.С. Костюк, А.О. Смірнов), психологічні принципи та положення про системний підхід до розуміння особистості (Б.Г. Ананьєв, Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, К.К. Платонов, Б.Ф. Ломов), про діяльнісний підхід до розвитку особистості (О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн), про принципи та положення індивідуальних розходжень, про мовленнєву природу свідомості людини (Б.В. Бєляєв, М.І. Жинкін, І.О. Зимня), а також про сутність та закономірність психічного розвитку особистості та наукове положення про розвиток мовних здібностей.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених у дисертації завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичні методи: аналіз наукових та літературних джерел з метою визначення стану означеної проблеми; емпіричні: спостереження, констатувальний та формувальний експерименти, опитування, інтерв’ю, бесіда, тестування для визначення досягнень (компетентності) з різних аспектів володіння іншомовним мовленням, тести “Ритмічні малюнки”, “5 ознак”, “Абстрактні слова”, “Зображення предметів” – для виявлення індивідуальних розбіжностей пам'яті і співвідношення між особливостями пам'яті і виразності основних властивостей нервової системи. Для визначення індивідуальних розбіжностей за співвідношенням сигнальних систем використовувалися тест Д. Векслера і методика М.М. Борисової, використовувана для виявлення виразності сигнальної системи. Для вивчення властивостей лабільність-інертність і сила-слабкість нервової системи використовувався теппінг-тест. Для діагностики лабільності у другій сигнальній системі використані тести “Виконання інструкцій” та “Код” (Козлова, 1973), лінгвістичні тести “Штучна мова” і “Суахілі” – для визначення мисленнєво-мовленнєвих характеристик та їхнього значення в оволодінні іноземною мовою; методи якісної та кількісної обробки отриманих результатів для підтвердження гіпотези наукового дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у тому, що:

- уперше проведено комплексне теоретико-експериментальне дослідження взаємозв'язку ефективності навчання й індивідуально стійких характеристик студентів, що виявляються по-різному у різних системах навчання;

- уточнено, що типологічні властивості нервової системи як стійкі параметри вищої нервової діяльності поряд із властивостями функціональної асиметрії великих півкуль мозку є задатками загальних і спеціальних здібностей, які впливають як на процесуальну, так і на результативну сторони комунікативної і когнітивної діяльності;

- удосконалено способи аналізу взаємозумовленості факторів „біологічне-соціальне”, „природнє-набуте”, а також батарею психодіагностичних методик, за допомогою яких виявлено три типи (стилі) оволодіння іноземною мовою, що мають різну психофізіологічну основу;

- дістали подальшого розвитку шляхи індивідуалізації навчального процесу і корекції навчальної діяльності студентів, що розрізняються проявами сили-слабкості, лабільності-інертності нервової системи, з метою оптимізації умов розвитку тих, хто навчається.

Практична значущість одержаних результатів дослідження полягає у тому, що отримані дані про психологічні і природні передумови індивідуально-типологічих розбіжностей сприяють удосконаленню методів навчання та виховання. Вони можуть бути використані не тільки методистами і викладачами іноземних мов, але й у практиці профвідбору і профорієнтації, корекції навчання. Дані про механізми формування у майбутніх викладачів індивідуального комунікативного стилю можуть бути використані для підвищення ефективності діяльності викладацького складу вищих навчальних закладів у навчально-виховному процесі. Вивчення індивідуально-стійких характеристик суб'єктів взаємодії – викладача і тих, хто навчається - та успішності навчання іноземних мов можуть внести вклад в удосконалювання системи освітніх технологій. Матеріали дисертації можуть бути використані у роботі вузівської психологічної служби, у груповій чи індивідуально-орієнтованій психотерапевтичній роботі з викладацьким складом. Одержані в процесі виконання дисертаційної роботи результати дослідження було використано: у навчальному процесі Національного аграрного університету (акт реалізації від 21 листопада 2005 року), Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького (акт реалізації від 14 лютого 2006 року); Хмельницького національного університету (акт реалізації від 5 січня 2006 року).

Вірогідність отриманих результатів забезпечена використанням відповідних проблемі методологічних засад, комплексу об’єктивних методів дослідження, адекватних його меті, об’єкту, предметові та завданням, а також належною статистичною обробкою даних.

Особистий внесок здобувача. У статті “Особливості пам’яті та процес оволодіння іноземною мовою”, написаній у співавторстві з Волобуєвою О.Ф., здобувачем визначено, що процес запам’ятовування іншомовних лексичних одиниць полегшується за умови залучення різних видів пам’яті, включаючи зорову, слухову, моторну, механічну, логічно-вербальну, а також використання різних мнемічних прийомів. У статті “Мовні здібності в контексті диференціальної психології та психофізіології”, написаній у співавторстві з Волобуєвою О.Ф., особистий внесок здобувача полягає у дослідженні індивідуальних розходжень у здібностях до засвоєння іноземних мов.

Апробація результатів дослідження. Представлені у роботі результати апробувалися: у процесі експериментальної роботи; у доповідях та публікаціях з теми дослідження на міжнародних науково-практичних конференціях: “Мовна освіта: шлях до євроінтеграції” (м. Київ, 2005); “ Наука і освіта ’2005” (м. Дніпропетровськ, 2005); “Динаміка наукових досліджень – ‘2005” (м. Дніпропетровськ, 2005), “Проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому закладі освіти” (м. Ірпінь, 2005), “Професійне становлення особистості: проблеми та перспективи” (м. Хмельницький, 2005), на всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Сучасні тенденції та перспективи розвитку освіти та науки у ВНЗ України”(м. Хмельницький, 2006), на міжвузівській науково-практичній конференції: “Шляхи підвищення ефективності навчання іноземної мови у вищому навчальному закладі” (м. Хмельницький, 2005).

Результати дослідження використовувалися у лекційних курсах факультету практичної психології Хмельницького національного університету. Запропоновані на основі експериментального дослідження рекомендації з індивідуалізації навчання і по формуванню індивідуального стилю навчальної діяльності викладачів із крайніми проявами властивостей нервової системи, виразністю функціональної асиметрії мозку апробовані у практиці вузівських психологів. Розроблені анкета і шкала експертних оцінок типів мовних здібностей, батарея лінгвістичних тестів і тест діагностики типів оволодіння іноземними мовами використовуються у навчально-виховному процесі Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького та Хмельницького національного університету.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у 11 публікаціях: у 4 наукових статтях, з яких 2 – одноосібних, опублікованих у виданнях, рекомендованих ВАК України як фахові, та 7 тезах науково-практичних конференцій.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел (254 найменування). Обсяг основного змісту роботи становить 162 сторінок. Ілюстративний матеріал подано в 20-ти таблицях.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено об'єкт, предмет та мету, сформульовано гіпотезу дослідження і завдання, висвітлено наукову новизну, практичне значення отриманих результатів дослідження, наведено відомості про апробацію дисертації і впровадження результатів у практику.

У першому розділі “Теоретико-методологічний аналіз мовних здібностей та їх основних компонентів” шляхом теоретико-експериментального психологічного аналізу мовних здібностей досліджено: комунікативні і когнітивні компоненти мовних здібностей, їхню подібність і відмінності у системі „мова-мовлення” та типи мовних здібностей.

На сучасному етапі становлення психолого-педагогічної науки здійснюється досить значні спроби розробки проблеми психологічних особливостей мовних здібностей студентів ВНЗ у процесі навчання іноземних мов. Фундаментальне дослідження О.О. Брудного, А.В. Брушлинського, Л.С. Виготського, Е.О. Голубєвої, М.І. Жинкіна, І.О. Зимньої, С.Л. Рубінштейна та інших вчених висвітлюють різні аспекти цієї складної проблеми і спонукають до пошуків нових перспективних варіантів.

У психологічній, лінгвістичній і психолінгвістичній літературі існує різне тлумачення поняття “мовна здібність”. У залежності від виразності тих чи інших індивідуально-психологічних і психофізіологічних якостей у конкретної особистості й умов оволодіння мовою може спостерігатися вибірковість відносно однієї з форм активності (комунікативної, когнітивної, мовної чи мовленнєвої і т.д.). Варто підкреслити неоднозначність понять “мовна здібність” і “здібність до мов”. Ці поняття у психологічній і лінгвістичній науці характеризуються по-різному. Таким чином, мовні здібності, чи здібності до оволодіння іноземною мовою - це індивідуально-психологічні особливості, що виражаються у швидкості і легкості придбання лінгвістичних знань, правил аналізу і синтезу одиниць мови, які дозволяють будувати й аналізувати речення, користатися системою мови для вирішення комунікативних задач. Під комунікативними складовими мовних здібностей, чи комунікативними здібностями розуміються індивідуально-психологічні особливості особистості, що забезпечують ефективну взаємодію й адекватне взаєморозуміння між людьми у процесі спілкування чи виконання спільної діяльності. Під когнітивними складовими мовних здібностей, чи когнітивними здібностями розуміються здібності накопичувати і систематизувати інформацію, аналітично виокремлювати закономірності мовних явищ.

Таким чином, у загальних мовних здібностях виділяються дві категорії - власне лінгвістичну (засвоєння основ мови, знань; компетенція) і пов'язану з процесом реалізації цих привласнених знань - комунікативну (з метою комунікації і вирішення нелінгвістичних задач, де реалізуються мовні здібності). Перша носить більш обов'язковий характер - знання моделей мовних одиниць, правил зміни і сполучення слів, загальнонародної лексики; друга - варіанти вимови, словозміни і сполучення слів, вибір синонімів - носить не настільки обов'язковий характер, допускаючи індивідуальні відхилення. Остання відноситься до так званого “понадмовного залишку”. Аналогом цього поняття у сучасній психолінгвістиці є пара- і екстралінгвістичні засоби. У контексті наведених положень доцільно розглядати не різні мовні здібності (мовні, лінгвістичні і т.д.), а єдині мовні здібності з їх двома основними досліджуваними складовими - комунікативними і когнітивними компонентами.

У другому розділі “Виявлення комунікативних і когнітивних компонентів мовних здібностей у студентів в умовах інтенсивного навчання іноземних мов” розкрито психологічні особливості методики інтенсивного навчання іноземних мов, методи дослідження особливостей комунікативної і некомунікативної поведінки студентів у ході інтенсивного навчання іноземних мов, досліджено індивідуально-типологічні розбіжності у мовних здібностях в умовах інтенсивного навчання, особливості пам'яті, мисленнєво-мовленнєвої діяльності і показники оволодіння іноземною мовою та здійснено психофізіологічний аналіз індивідуально-типологічних форм засвоєння іноземної мови.

Дослідження індивідуально стійких характеристик способів і прийомів засвоєння іноземної мови у ході комунікативного навчання дозволило умовно виділити два види загальної активності – комунікативну і некомунікативну. Перша група позначена як пізнавальна активність. Друга група показників характеризує комунікативну активність.

За характером участі на заняттях виділено два типи студентів: ведучий – за ступенем домінування у діалогічній мові, і “ведений”, заклопотаний тільки тим, щоб закінчити діалог, нав'язаний йому. Кореляція показників трьох систем критеріальних оцінок - спостереження, експертних оцінок і самооцінок показала наявність двох плеяд взаємозалежних характеристик оволодіння мовою. У таблиці 1 подано статистично тісно взаємозалежні показники поза кожною з плеяд.

Таблиця 1

Співвідношення комунікативних і некомунікативних прийомів

у ході інтенсивного навчання іноземній мові

Комунікативність прийомів | Некомунікативність прийомів

Орієнтація на іншомовну мовленнєву діяльність – “Мову” | Орієнтація на вивчення теорії – “Мова”

”Мовлення” > “Мова” | “Мова” > “Мовлення”

Ініціативність у спілкуванні іноземною мовою | “Мова” – “мовлення”

Латентний період мовленнєвих дій (короткий | Латентний період мовленнєвих дій (довгий)

Успішність (загальна) | Нерозуміння іноземної мови на слух

Репліки з місця | Питання пізнавального характеру

Гарна слухова оперативна пам'ять (вміння повторити довгу фразу іноземною мовою) | Обмеженість слухової оперативної пам'яті (невміння відтворити довгу фразу іноземною мовою)

Міміка, жести | Уважне слухання того, що говорять

Імпульсивність | Зосередженість

Ініціатива при перекладах, добровільна участь у перекладі | Безініціативність, переклад лише за вимогою викладача

Загальна активність | Пасивність (поведінкова)

Емоційні реакції (+) | Емоційні реакції (-)

Навички говоріння іноземною мовою | “Знання” мови

“Ведучий” | “Ведений”

Перша плеяда однозначно корелюючих між собою показників позначена як прояв комунікативних здібностей, що забезпечують успішність оволодіння мовою. Основними компонентами другої плеяди є показники, які характеризують труднощі говоріння і розуміння іншомовного мовлення на слух, тривалий латентний період мовленнєвих дій. Перші широко використовують і мовні, і немовні засоби спілкування, виразні елементи і т.п. Показники некомунікативної поведінки, більш властиві для другої групи, характеризуються більшим розгорненням мовленнєвих дій, тривалістю і старанністю підготовчої фази. По суті це стадія формулювання речень, а не висловлення своїх думок. Звідси і велика вибірковість до мовної системи.

Основними рисами когнітивного (некомунікативного в умовах інтенсивного навчання) типу є: 1) наявність безлічі мовленнєвих дій; 2) неможливість відволікання від мовної системи у будь-яких комунікативних ситуаціях; 3) прагнення увесь час звертатися до своїх записів, заучувати слова і фрази. Прояв цих якостей жадає від студента великих зусиль і напруги у вивченні власне лінгвістичного матеріалу, вириває його з комунікативної ситуації. Якщо перші легко включаються в іншомовно-мовленнєву діяльність за допомогою паралінгвістичних і екстралінгвістичних засобів і при цьому можуть обходитися мінімумом знань мови, то іншим, щоб вступити в іншомовне спілкування, необхідні надлишкові знання.

Таким чином, за результатами дослідження можна описати принаймні два типи оволодіння іноземною мовою, чи два індивідуальних стилі діяльності, названі нами комунікативним (I тип) і некомунікативним (когнітивним) (II тип). Загальною характеристикою діяльності першого типу є ініціативність і постійна готовність до живого спілкування досліджуваною мовою (табл. 2).

З порівняльного аналізу двох типів оволодіння іноземної мови видно, що існує певна подібність між прийомами навчання традиційним способом і характером оволодіння іноземною мовою студентами з II типом (таблиця 3).

І навпаки, можна говорити про подібність прийомів I типу оволодіння іноземною мовою і методичними прийомами інтенсивного навчання, тобто про адекватність прийомів I типу для інтенсивної системи. Отримані матеріали, таким чином, свідчать про те, що характеристикам інтенсивного методу навчання більшою мірою відповідають психологічні прояви I типу (комунікативного). Що стосується раціонально-логічного типу, чи некомунікативного (II типу), то у порівнянні з I типом оволодіння іноземною мовою вимоги даної методики викликають значні утруднення.

У результаті цього в останніх може виникнути недовіра до системи (антисугестивний бар'єр). Можна припустити гіпотетично, що студенти другого типу можуть більш успішно оволодівати мовою, наприклад, при свідомо-практичному методі навчання. Виходячи з цього, можна говорити про деяку незалежність типу оволодіння іноземною мовою від методики навчання, з одного боку, і про те, що ці типи формуються під впливом певних природних передумов і вже наявного індивідуального стилю мовної діяльності, з іншого.

Таблиця 2

Порівняльний аналіз співвідношень комунікативних компонентів мовних здібностей, успішності оволодіння іноземною мовою і типологічних властивостей

нервової системи в умовах інтенсивного навчання

Показники | Властивості нервової системи

Слабість-сила-слабість | Інертність-лабільність-інертність | Активованість-інактивованість

Спостереження: комунікативні компоненти

Ініціативність спілкуванні іноземноюмовою | Слабкі | Лабільні | -

Репліки з місця | Слабкі | Лабільні | -

Міміка, жести | Слабкі | Лабільні | Інактивованість (ліва півкуля)

Емоційні реакції (+) | Слабкі | Лабільні | -

Ведучий у діалозі | Слабкі | - | -

Ведений у діалозі | Сильні | Інертні | Активованість (ліва півкуля)

Експертні оцінки іншомовно-мовленнєвої компетенції

Навички говоріння | Слабкі | Лабільні | -

“Знання мови” | Слабкі | Лабільні | Інактивованість(права півкуля)

А = “Мова-Мовлення” | Сильні | Інертні | -

Латентний період мовленнєвих дій | Сильні | Інертні | -

Середній бал успішності | Слабкі | Лабільні | -

Таблиця 3

Порівняльний аналіз співвідношень когнітивних компонентів мовних здібностей

і успішності оволодіння іноземною мовою і типологічних властивостей

нервової системи в умовах інтенсивного навчання

Показники | Властивості нервової системи

Слабкість-сила-слабкість | Інертність-лабільність-інертність | Активованість-інактивованість

Спостереження: когнітивні компоненти

Нерозуміння | Сильні | Інертні

Уважне слухання | Сильні | Інертні | Активовані

Пошук допомоги | Сильні | Інертні | Інактивовані (ліва півкуля)

Зосередженість | - | - | -

Повторення про себе | Слабкі

Записи, позначки | Сильні | Інертні

Ініціатива при перекладах | Слабкі | Лабільні

Переклад за вимогою | Сильні | Інертні | Активовані

Встигає повторити фразу | Слабкі | Лабільні | Активовані

Не встигає повторити фразу | Сильні | Інертні | Активовані

Помилки читання | Сильні | Інертні

Аграматизми | Сильні | Інертні | Активовані

Зіставлення результатів тестування особливостей пам'яті виявило дві важливих її характеристики - обсяг пам'яті і час відтворення, що виявили індивідуальну стійкість в усіх задачах. При безпосередньому відтворенні продуктивність мимовільного запам'ятовування у різних тестах виявилася більш однозначною, у той час як результати довільного запам`ятовування у різних тестах знайшли менш значимі кореляції.

Характеристики комунікативного (I) і некомунікативного (II) типів оволодіння іноземною мовою - це прояв більш безпосереднього і більш опосередкованого співвідношення системи впливу (методичних прийомів) і відповідних дій тих, кого навчають, (індивідуальних прийомів засвоєння мовних засобів і мовленнєвої діяльності). Якісний і кількісний аналіз індивідуальних розбіжностей дозволяє відзначити такі особливості у представників I типу: виразність власне комунікативних функцій іншомовно-мовленнєвої діяльності; згорнутість мовленнєвих процесів; орієнтованість на досягнення мети - ініціативна участь у спілкуванні досліджуваною мовою. У II типу можна відзначити: виразність некомунікативних дій, що мають другорядне значення з погляду інтенсивної методики; розгорнення діяльності з помітним вичленовуванням окремих фаз; велику спрямованість уваги на способи досягнення мети - пошук граматичних форм, прагнення власне до формулювання речень, а не висловлення думки, відношення і т.д.

Порівняння двох описуваних типів з “першосигнальними” і “другосигналъними” ознаками регуляції дій дає підгрунтя припускати, що загалом основою комунікативного типу є виразність першосигнальної системи регуляції (більш безпосередньої, мимовільної, з перевагою образно-діючого стилю), а основою некомунікативного - перевага другосигнальних функцій (пов'язаних з довільною регуляцією, опосередкуванням, вербальністю мислення). Крім того, I тип більш пов'язаний з лабільністю, а в основі II типу лежить інертність нервової системи.

Можна відзначити, що найважливішими характеристиками мовленнєвої діяльності є латентні періоди дій і швидкісні параметри діяльності, які є досить стійкими на різних рівнях її здійснення. Ці показники є індикаторами безпосередності-опосередкованості, автоматизованості-неавтоматизованості дій, згорнутості-розгорнутості мовленнєвих процесів. Саме перераховані якості дозволяють віднести ці індивідуальні особливості до природнозумовлених. Вони виявилися настільки значимими і для розведення типів оволодіння іноземною мовою, що згодом одержали відповідні найменування комунікативно-мовленнєвого, когнітивно-лінгвістичного і змішаного. Характеристики I типу за зазначеними параметрами у більшому ступені нагадують автоматизовані (інтериорізовані) розумові дії: тут важко вичленувати окремі фази формулювання висловлення, як це має місце при II типі оволодіння іноземною мовою. Для цього типу відмінною рисою є більш тривалий латентний період мовленнєвих дій, що розглядалося нами як показник розгорнення дій і опосередкування комунікативного акту некомунікативними діями (власне лінгвістичними - пошук форми вираження думки, мовних засобів і т.п.). Справа тут не тільки у тім, що ми спостерігаємо два рівні володіння іноземною мовою, а у тім, що ці характеристики є індивідуально-стійкими, пронизуючі різні рівні діяльності.

Стійкість типу оволодіння іноземної мови зумовлена певними природними передумовами. У них входять типологічні властивості нервової системи, характер міжпівкульної взазаємодії мозку, співвідношення I (безпосередньої) і II (опосередкованої) сигнальних систем. У залежності від виразності природних передумов (задатків) змінюється співвідношення компонентів мовних здібностей, що визначають індивідуально-типові особливості засвоєння мови, чи відповідний тип оволодіння іноземною мовою.

При різних методиках і технологіях навчання виділено три типи оволодіння іноземною мовою – “комунікативно-мовленнєвий”, “когнітивно-лінгвістичний” і “змішаний”. Вони по-різному виявляються, з одного боку, у сфері міжособистісних відносин і активної взаємодії у спільній діяльності (комунікативно-мовленнєві аспекти), з іншого боку - у сфері засвоєння інформації, знань, формування навичок і вмінь, довільної саморегуляції (когнітивно-лінгвістичні аспекти).

Отже, вірогідність виділених типів мовних здібностей забезпечується комплексним характером дослідження: вивченням індивідуально-типологічних особливостей пам'яті та інтелекту, особистісних факторів і природних передумов, що складають цілісні “синдроми”, а також аналізом психолого-педагогічних умов навчання.

У третьому розділі “Психологічні аспекти розвитку мовних здібностей у фахівців іноземної мови” визначено психологічні і психофізіологічні передумови типів мовних здібностей та способи удосконалення мовних здібностей в індивідуальному стилі педагогічної діяльності.

Методика навчання іноземній мові повинна відповідати можливостям не тільки студента, але і викладача. Комплексне вивчення педагогічної діяльності дозволяє диференціювати працюючих і майбутніх викладачів за типами, аналогічним типам оволодіння іноземною мовою тих, хто навчається - комунікативним, когнітивним і змішаним. Адекватною умовою для максимального розвитку відповідних типів мовних здібностей у тих, хто навчає, є відповідність типу викладання, змісту технології навчання та індивідуально-типологічних особливостей тих, хто навчається.

Процес становлення індивідуального стилю педагогічного спілкування у майбутніх викладачів є результатом взаємодії природно і особистісно зумовлених факторів індивідуальності у результаті спеціалізованого навчання соціально-активними методами. Механізм опосередкування взаємодії ендо- і екзофакторів стилеутворення пов'язаний із системою когнітивних змінних. Вплив системи когнітивних змінних і їхньої структурної організації призводить до формування двох типів педагогічних стратегій (стилів): а) з перевагою когнітивної форми (пов'язана з гностичним компонентом); б) з перевагою комунікативної форми (чи інтерактивної, спрямованої на взаємодією з різними людьми) стилю педагогічного спілкування. Успішність становлення стилів педагогічного спілкування залежить від ступеня відповідності природно-зумовлених комунікативних стилів (символічного чи експресивного) і характеру соціально-активних форм навчання студентів (методу навчання). Виділено загальні базові компоненти, обов'язкові для формування будь-яких комунікативних стилів, і ознаки, що диференціюють, специфічні для описаних 2-х стилів - когнітивного, (гностичного) і комунікативного (інтерактивного). Як обов'язкові базові елементи виступають: позитивні емоційні реакції та їхня стійкість, доброзичливий стиль у міжособистісних відносинах, інтелектуальний рівень, рівень володіння мовою, якою ведеться викладання предмета. Диференціюючими характеристиками когнітивного і комунікативного стилів (за умови рівності за рівнем інтелектуального розвитку) виступають:

-

-

Провідним фактором успішності методу навчання комунікативної складової педагогічного стилю є вибіркове формування у студентів норм міжособистісної взаємодії і точності їхнього виконання у процесі міжособистісного і професійного спілкування. Природно-зумовлений комунікативний (інтерактивний) стиль має потребу у відповідній нормативній формі міжособистісної і професійної взаємодії у майбутніх викладачів (дотримання соціальних норм і форм вольової поведінки).

Для подолання виникаючих у процесі педагогічної діяльності психологічних “бар'єрів” необхідно:

а) при перевазі когнітивного компонента у стилі педагогічного спілкування - посилення форм контролю емоційної стабільності і посилення орієнтації на зворотний зв'язок (контроль) у процесі взаємодії з іншими для подолання характерних для цього стилю “бар'єрів”;

б) при перевазі комунікативного компонента - орієнтоване формування вмінь нормативної поведінки і посилення внутрішнього контролю (чи самоконтролю) для “стримування” природної імпульсивності і екстравертованості.

Диференційно-психологічний і психофізіологічний аналіз проблеми здібностей - необхідна умова у створенні науково обгрунтованих форм ефективного навчання і підходів до особистості студента.

Висновки

У дисертації теоретично й експериментально обґрунтовано співвідношення комунікативних і когнітивних складових здібностей до засвоєння мови, виявлено фактори їхнього розвитку залежно від умов - методів навчання, стилю викладання, а також індивідуальних і вікових особливостей тих, кого навчають.

1. Проведено теоретико-експериментальний психологічний аналіз мовних здібностей. У комплексному експериментальному дослідженні і у процесі навчання у різних умовах виявлено три типи оволодіння іноземною мовою, що виявилися пов'язані з успішністю навчання неоднозначно: комунікативно-мовленнєвий (I), когнітивно-лінгвістичний (II) і змішаний (III). В осіб з I типом, названим комунікативним (комунікативно-мовленнєвим), навички говоріння і розуміння іншомовного мовлення сформувалися на більш високому рівні в умовах інтенсивного навчання; в осіб з II типом оволодіння іноземною мовою, названій когнітивним (когнітивно-лінгвістичним) - в умовах традиційної навчання. Виділено, комплексно досліджено і визначено комунікативні і когнітивні компоненти мовних здібностей, їхню подібність і відмінності у системі „мова-мовлення”. Розроблено методи діагностики комунікативних і когнітивних компонентів здібностей та їхніх задатків. Групи тих, кого навчають, з різними типами оволодіння іноземною мовою розрізняються за рядом показників: обсягу слухової чи зорової пам'яті, лабільності-інертності мисленнєво-мовленнєвих процесів, здібностям до мовленнєвої діяльності чи мовного аналізу. Комунікативний тип прямо пов'язаний з великим обсягом слухового сприйняття і слухової оперативної пам'яті, більшою швидкістю актуалізації знання і переробки нової інформації. Студенти з цим типом досить успішні і в умовах мимовільного, і в умовах довільного запам'ятовування. У силу виразності комунікативних вмінь вони легше встановлюють і підтримують контакт. Студенти з когнітивним типом оволодіння іноземною мовою продуктивні при довільному запам'ятовуванні і при наявності зорового підкріплення вербального матеріалу. Якщо перші показують кращі результати у “словесній швидкості”, обсязі мовленнєвиробництва (“мова”), то другі краще справляються з мовним аналізом, що припускає виявлення логіко-граматичних закономірностей у незнайомій мові (“мовлення”), з вирішенням пізнавальних задач.

За такими показниками, як комунікативність-когнітивність мовленнєвих дій, мимовільність-довільність, безпосередність-опосредокаваність дій, згорнутість-розгорнутість мовленнєвих і немовленнєвих дій, кількісно-якісні характеристики діяльності, описувані типи займають крайні позиції. Перші члени дихотомій у цілому описують тип діяльності комунікативний (I), а другі - відповідають когнітивному (II) типу оволодіння іноземною мовою. Ці параметри можна розвести за такими формально-динамічними характеристиками, як латентний період дій у швидкості мислительно-мовленнєвих процесів. Відповідно - у перших кількісні показники вище якісних, а другі перевершують їх за якісними характеристиками під час відсутності екстремальних умов.

2. Досліджено роль типологічних властивостей нервової системи і функціональної асиметрії півкуль головного мозку як природних факторів, що впливають на формування різних типів оволодіння мовою. У залежності від виразності природних передумов (здібностей) зміняюється співвідношення компонентів мовних здібностей, що визначають індивідуально-типологічні особливості засвоєння мови чи відповідний тип оволодіння іноземною мовою:

-

-

Встановлено індивідуально-типологічні розбіжності у когнітивній і комунікативній сферах: співвідношення вербальних і невербальних компонентів здібностей, вимушеній-невимушеній регуляції дій, слухової і зорової пам'яті, що забезпечують ефективність засвоєння іноземних мов.

3. Проаналізовано умови формування мовних здібностей: у різних системах навчання і при різних методах - інтенсивному, традиційному і змішаних. Проведено порівняльне дослідження вікових та індивідуально-типологічних особливостей оволодіння іноземною мовою студентами при різних методах навчання (комунікативному і традиційному).

Методи навчання істотно впливають на формування цих типів, але не перекривають їх. Сприятливою умовою для максимального розвитку мовних здібностей у тих, хто навчається, є відповідність (“валентність”) типу викладання, зміст технології навчання й індивідуально-типологічних особливостей тих, хто навчається. Різні комбінації цих трьох факторів створюють ситуації: а) сприятливої відповідності здібностей технологіям навчання і б) несприятливого сполучення цих здібностей з технологіями навчання. Щодо цих ситуацій потрібно проводити аналіз типів методів навчання - інноваційних, активних, комунікативних, традиційних (підтримуючих), аналітичних та ін.

Ефективність навчання значною мірою залежить від особистісних особливостей студентів: виділені загальні для обох типів і специфічні для кожного з них синдроми особистісних якостей, що входять до структури мовних здібностей: вони тяжіють до “полюсів” інтровертованості-екстравертованості, імпульсивності-рефлексивності, довільності-мимовільності, аналітичності-синтетичності.

4. Проведено дослідження комунікативних і когнітивних компонентів індивідуального стилю педагогічного спілкування. Визначено характер „психологічних бар'єрів” у професійній діяльності педагогів залежно від стилів спілкування. Встановлено, що для подолання виникаючих у процесі педагогічної діяльності психологічних “бар'єрів” необхідно: а) при перевазі когнітивного компонента у стилі педагогічного спілкування – посилити форми контролю емоційної стабільності і посилити орієнтації на зворотний зв'язок (контроль) у процесі взаємодії з іншими для подолання характерних для цього стилю “бар'єрів”; б) при перевазі комунікативного компонента - формувати вміння нормативної поведінки і посилити внутрішній контроль (чи самоконтроль) для “стримування” природної імпульсивності і екстравертованості.

Таким чином, результати дослідження підтвердили гіпотезу про те, що актуалізація мовних здібностей у студентів вищих навчальних закладів у процесі навчання іноземних мов детермінується у залежності від переваги в їхній структурі комунікативних чи когнітивних компонентів Якщо чітко визначити зовнішні і внутрішні фактори, що впливають на формування мовних здібностей, а також методи (технології), індивідуальні характеристики викладача, соціально-психологічні умови навчання та основні напрями розвитку задатків і здібностей, то це сприятиме актуалізації мовних здібностей у студентів вищих навчальних закладів у процесі навчання іноземних мов.

На жаль, обсяг нашого дослідження не дозволяє вирішити цілу низку питань, які пов’язані з психологічними особливостями актуалізації мовних здібностей студентів вищих навчальних закладів у процесі навчання іноземних мов. Шляхами подальшого дослідження цієї проблеми є дослідження мовних здібностей з урахуванням гендерних розбіжностей суб’єктів навчання, а також дослідження соціально-психологічних детермінант групового впливу на рівень розвитку мовних здібностей суб’єкта навчання в малій групі із зовнішнім статусом.

Список опублікованих автором праць

за темою дисертації

1. Кикилик І.В., Волобуєва О.Ф. Особливості пам’яті і процес оволодіння іноземною мовою // Збірник наукових праць №32. – Частина II. – Хмельницький: Вид-во НА ДПСУ, 2004. – С.49-56.

2. Кикилик І.В., Волобуєва О.Ф. Мовні здібності у контексті диференціальної психології та психофізіології // Збірник наукових праць №34. – Частина II. – Хмельницький: Вид-во НА ДПСУ, 2006. – C. 105-107.

3. Кикилик І.В. Психологічні особливості спілкування викладачів та студентів вищих навчальних закладів // Збірник наукових праць №33. – Частина II. – Хмельницький: Вид-во НА ДПСУ, 2005. – С.176-178.

4. Кикилик І.В. Виявлення комунікативних і когнітивних компонентів мовних здібностей і їх задатків у тих, хто навчається, в умовах інтенсивного навчання іноземних мов // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія №12. Психологічні науки: Зб. наукових праць. - №10 (34). – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2006. – С. 117-122.

5. Кикилик І.В. Роль викладача у психологічній взаємодії зі студентами ВНЗ // Матеріали VIII міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта’2005”. – Дніпропетровськ: Вид-во “Наука і освіта”, 2005. – С. 22-24.

6. Кикилик І.В. До питання про здібності до засвоєння іноземних мов // Матеріали IV міжнародної науково-практичної конференції “Динаміка наукових досліджень - ’2005”. – Дніпропетровськ: Вид-во “Наука і освіта”, 2005. – С. 22-23.

7. Кикилик І.В. Індивідуально-психологічні особливості пам’яті в процесі оволодіння іноземною мовою // Тези доповідей міжнародного форуму “Мовна освіта: Шлях до євроінтеграції” / За ред.С.Ю. Ніколаєвої, К.І. Оніщенко. – К.: Ленвіт,2005. С. 30-31.

8. Кикилик І.В. Психологічний аналіз оволодіння іноземною мовою // Матеріали третіх ірпінських міжнародних науково-педагогічних читань на тему: Проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому закладі освіти. – Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2005. – С. 458-461.

9. Кикилик І.В. До питання про психологічні особливості взаємодії викладачів та студентів ВНЗ // Тези доповідей III міжнародної науково-практичної конференції “Професійне становлення особистості: проблеми та перспективи”. – Хмельницький: ХНУ, 2005. С. 50-51.

10. Кикилик І.В. Особливості пам’яті, мисленнєво-мовленнєвої діяльності та показники оволодіння іноземною мовою // Матеріали Всеукраїнської науково-теоретичної конференції “Сучасні тенденції та перспективи розвитку освіти та науки у ВНЗ України”.- Хмельницький: Вид-во НА ДПСУ, 2006. – С. .

11. Кикилик І.В. До питання про мовні здібності // Матеріали міжвузівської науково-теоретичної конференції (від 24 листопада 2005 р.) “Шляхи підвищення ефективності навчання іноземної мови у вищому навчальному закладі” – Хмельницький: Вид-во НА ДПСУ, 2006. – С.119-123.

АНОТАЦІЇ

Кикилик І.В. Психологічні особливості актуалізації мовних здібностей у студентів вищих навчальних закладів у процесі навчання іноземним мовам. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.07 – “Педагогічна і вікова психологія”.