НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СХОДОЗНАВСТВА ім. А. КРИМСЬКОГО

КОМІСАРОВ Костянтин Юрійович

УДК: 81' 367. 335' 521

СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНІ І СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

УМОВНИХ КОНСТРУКЦІЙ У СУЧАСНІЙ ЯПОНСЬКІЙ МОВІ

10.02.13 – мови народів Азії, Африки, аборигенних

народів Америки та Австралії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

КИЇВ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі китайської, корейської та японської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

доктор філологічних наук, професор

Бондаренко Іван Петрович

завідувач кафедри китайської, корейської

та японської філології Інституту філології

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент

Голубовська Ірина Олександрівна

завідувач кафедри загального мовознавства

і класичної філології Інституту філології

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

кандидат філологічних наук, доцент

Сорокін Сергій Володимирович

завідувач кафедри мов і цивілізацій

Близького і Середнього Сходу

Київського національного лінгвістичного

університету

Провідна установа:

Одеський національний університет

ім. І. І. Мечникова

Захист відбудеться 12 травня 2006 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.174.02 в Інституті сходознавства ім. А. Кримського НАН України за адресою: м. Київ-1, вул. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України за адресою: м. Київ-1, вул. Грушевського, 4, к. 207.

Автореферат розіслано “ 4 ” квітня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук Хамрай О. О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Синтаксис речення – це той рівень мовної системи, який визначає комунікативно-функціональну значимість мови. В основі кожного речення – вираження предикативних відношень, що передаються різними сполучен-нями суб’єкта та предиката з їх відповідним граматичним оформленням. Суб’єкт та предикат зіставляються із членами речення, але не ототожнюються з ними. В усіх мовах суб’єкт і предикат за аналогією до членів речення включаються до загальномовного субстрату, але різняться за змістом і призначенням.

Сполучення суб’єкта та предиката слугує для передачі предикативних відношень, які забезпечують співвіднесеність змісту речення з об’єктивною дійсністю. Завдяки предикативності зміст речення сприймається як реальний, потенційний, ірреальний, бажаний тощо, і чи не найкраще дана особливість реалізується в умовних синтаксичних конструкціях, інтерес до яких не зменшується протягом усієї історії дослідження складного речення на матеріалі різних мов.

При дослідженні синтаксичних структур будь-якої мови не можна не враховувати надбання світової лінгвістики у цій галузі, і насамперед, роботи Ш. Баллі, Ф. де Соссюра, Н. Хомського, Л. Теньєра, В. Матезіуса, О. О. Потебні, О. М. Пєшковського, Л. В. Щерби, В. В. Виноградова, О. І. Смирницького, В. О. Бо-городицького, М. М. Петерсона, В. А. Бєлошапкової, М. Я. Блоха, Н. Д. Арутюнової, В. Г. Гака, О. М. Гвоздєва, Т. П. Ломтєва, О. О. Шахматова, Н. Ю. Шведової, О. В. Падучевої, Г. О. Золотової, Є. В. Кротевича, С. Є. Крючкова, Л. Ю. Максимова, Г. Я. Солганика, Г. М. Акімової, І. Р. Вихованця, А. П. Загнітка та інших.

Серед японських фахівців, що досліджували проблеми синтаксису, найбільш відомими є Асано Нобу, Йосідзава Йосінорі, Івабуті Ецутаро, Іваі Йосіo, Імаідзумі Тадайосі, Канадзава Сьодзабуро, Кіндаїті Кьосуке, Кіеда Масуїті, Кобаясі Йосіхару, Мацусіта Дайсабуро, Міцуя Сіґемацу, Окада Масайосі, Оцукі Фуміхіко, Сакума Канае, Токіеда Мотокі, Хаґа Яйті, Хасімото Сінкіті, Хосіна Коіті, Юдзава Кокітіро, Ямада Йосіo.

Дослідженням граматичної будови японської мови активно займалися також відомі російські сходознавці: М. Й. Конрад, Д. М. Позднєєв, О. В. Плетнер, Є. С. Нельгін, І. Ф. Вардуль, О. О. Холодович, О. А. Пашковський, Н. І. Фельдман, М. О. Сиром’ятников, І. В. Головнін, В. М. Алпатов, Б. П. Лаврентьєв, А. Ю. Дани-лов, В. Я. Серебряков та інші.

Попри значну кількість універсальних теоретичних робіт із синтаксису, ми змушені констатувати, що на сьогодні актуальними проблемами щодо японської синтаксичної системи є:

- потреба пошуку оптимального варіанту класифікації японських умовних конструкцій, який враховував би морфологічні, синтаксичні, семантичні та сти-лістичні особливості даних структурних одиниць;

- необхідність проведення функціонального аналізу умовних конструкцій у межах окремих стильових підрозділів;

- відсутність на теренах України наукових праць, присвячених як проблемам синтаксису японської мови, так і питанням адекватного перекладу японських умовних конструкцій українською мовою.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах загальної наукової теми “Актуальні проблеми східної філології класичної та сучасної доби”, що розроблялася в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка в 2000-2005 рр. (номер державної реєстрації – 02БФ044-01).

Об’єктом дослідження виступають умовні синтаксичні конструкції, що роз-глядаються на основі як усного, так і писемного мовлення, представленого насам-перед:

- творами японських письменників ХХ століття;

- публіцистичними текстами;

- діловими та приватними листами;

- джерелами, що репрезентують інтерв’ю, наради та повсякденні розмови, зафіксовані як на папері, так і записані на магнітну стрічку.

Також широко використовується мовний матеріал, отриманий нами безпосе-редньо від інформантів – носіїв японської мови.

Предметом аналізу в роботі є семантико-синтаксичні та стилістичні особли-вості умовних синтаксичних конструкцій у сучасній японській мові.

Мета і завдання дослідження. Метою нашого дисертаційного дослідження став усебічний аналіз умовних конструкцій у текстах різних функціональних стилів сучасної японської мови, виявлення їхніх семантико-синтаксичних особливостей та створення на цій основі їхньої семантико-структурної класифікації. На основі отриманих даних ми запланували: по-перше, виявити основні проблеми, пов’язані з адекватним перекладом японських умовних конструкцій українською мовою та розробити типові схеми їх перекладу; по-друге, у ході лінгвопрагматичного аналізу виробити стратегію для оптимізації подання мовного матеріалу, пов’язаного з умовними конструкціями, у навчальних програмах та посібниках задля ефективного опанування вітчизняними студентами синтаксичної будови сучасної японської мови.

Поставлена мета передбачає розв’язання низки завдань як теоретичного, так і практичного характеру:

1. Визначення позиції формальних засобів вираження умовного, причинно-наслідкового, допустового та протиставного значень у системі складного речення сучасної японської мови й вироблення оптимального адекватного та зрозумілого варіанту класифікації цих засобів.

2. Комплексний аналіз семантико-синтаксичних особливостей умовних конструкцій.

3. Дослідження експресивних можливостей умовних конструкцій у системі стилістичного синтаксису.

4. Отримання кількісних та якісних характеристик умовних конструкцій по кожному з функціональних стилів.

5. Аналіз можливих відхилень від морфолого-синтаксичної норми та семан-тичних зрушень.

6. Окреслення та аналіз проблем, пов’язаних з інтерпретацією та перекладом умовних конструкцій, і вироблення типових підходів до їх перекладу українською мовою.

7. Вироблення схем раціонального і послідовного подання для вивчення синтаксичного матеріалу, пов’язаного з умовними конструкціями, та його ефективної презентації у навчальній літературі.

Методика дослідження має комплексний характер, який полягає у використанні різних методів та прийомів, що зумовлено загальною метою і конкретними завданнями дисертаційної роботи.

Так, аналіз складнопідрядних речень з підрядними умовними, причинними, допустовими та протиставними проводився із застосуванням описового (у синхрон-ному зрізі), компонентного, валентно-дистрибутивного і трансформаційного методів, що на сьогодні є найрезультативнішими для лінгвістичної теорії, оскільки ґрунтуються на досягненнях структурно-семантичного методу в цілому.

Функціонально-семантичний опис досліджуваних синтаксичних структур японської мови використовувався для встановлення семантики і структури умовності, а контекстуальний аналіз – для з’ясування вторинних функцій умовних конструкцій.

Кількісний аналіз залучався для виділення домінантних і периферійних елементів семантики і структури досліджуваних синтаксичних одиниць.

При розробці типових підходів до перекладу ми користувалися зіставним методом для виявлення ізоморфних та аломорфних рис умовних конструкцій у японській та українській мовах.

Наукова новизна дисертаційної роботи визначається тим, що:

- уперше здійснюється всебічний аналіз і опис основних характеристик умовних конструкцій у текстах різних функціональних стилів японської мови, а також їх семантико-синтаксичних особливостей;

- уперше єдина теорія мовленнєвих стилів застосовується для аналізу синтаксичних структур сучасної японської мови;

- уперше проводиться кореляція основних традиційних понять стилістики японської мови з відповідною термінологією вітчизняної теорії мовленнєвих актів;

- здійснюється комплексний компаративний аналіз функціональних стилів японської мови на синтаксичному рівні з урахуванням отриманих квантитативних даних;

- докладно описується функціонально-стилістичний потенціал японських підрядних речень у відповідних текстах досліджуваних стилів;

- уперше досліджуються проблеми інтерпретації японських умовних конструкцій у тісному зв’язку з проблемою їх перекладу українською мовою.

Теоретичне значення даної дисертаційної роботи визначається тим, що отримані результати та висновки сприяють: уточненню базових понять в галузі функціональної стилістики японської мови; виявленню основних стилістичних можливостей умовних конструкцій у текстах різних функціональних стилів; доповненню та поглибленню синтаксичної характеристики умовних конструкцій; подальшому розвитку теорії складнопідрядного речення в сучасній японській мові.

Практичне значення отриманих результатів. Розроблений у дисертації матеріал є результатом власної викладацької та перекладацької практики автора.

Цінність даної дисертаційної роботи полягає в тому, що отримані в ній результати, висновки та ілюстративний матеріал можуть бути використані при читанні лекцій із теоретичної граматики та стилістики японської мови, а також при укладанні підручників і граматичних довідників для тих, хто вивчає японську мову. Крім того, ряд положень дослідження може знайти застосування при написанні курсових, дипломних робіт і магістерських досліджень. Лінгвопрагматичний аналіз існуючих варіантів класифікації умовних конструкцій та виявлення найбільш вичерпних і зрозумілих із них, а також дослідження властивостей умовних конструкцій за різними критеріями дасть змогу як дослідникам, так і викладачам японської мови, а також студентам, що цю мову вивчають, сформувати цілісне уявлення про систему даних синтаксичних конструкцій сучасної японської мови. До того ж, проведена робота вирішує проблему адекватного розуміння і правильного використання умовних форм у різних комунікативних сферах, комунікативних ситуаціях тощо.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження доповідалися: на VII, VIII та IX Сходознавчих читаннях А. Кримського в Інституті сходознавства імені А. Кримського НАН України (2003, 2004 та 2005 роки), на Першій українській науково-практичній конференції студентів та молодих спеціалістів “Проблеми японознавства в Україні” (м. Харків, 26-27 листопада 2004 р.), на Міжнародній науковій конференції за участю молодих спеціалістів “Семіотика культури / тексту в етнонаціональних картинах світу” (м. Київ, листопад 2004 р.), на Міжнародній науковій конференції за участю молодих спеціалістів “Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації” (м. Київ, 12 квітня 2005 р.), на Другій українській науково-практичній конференції студентів та молодих спеціалістів “Проблеми японознавства в Україні” (м. Харків, 18 листопада 2005 р.), а також на методичних семінарах кафедри тюркології, кафедри китайської, корейської та японської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка в 2001-2005 роках.

Публікації. Результати та основні положення дисертації висвітлено у семи наукових статтях, що вийшли в наукових журналах, включених до відповідних списків фахових видань ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Основна мета та завдання зумовили структуру дисертаційної роботи. Дисертація складається із вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел (305 позицій) та трьох додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, актуальність проведеного дослідження, зазначено мету та завдання, висунуто основні положення на захист, окреслено матеріал дослідження та методи його аналізу, розкрито наукову новизну, теоретичне значення та практичну цінність отриманих результатів.

У першому розділі – “Характеристика умовних конструкцій та їх місце у системі складного речення сучасної японської мови” – проводиться визначення позиції умовних конструкцій у системі типів речення сучасної японської мови, виходячи з семантико-структурних особливостей даних синтаксичних одиниць.

У першому підрозділі першого розділу – “Загальна характеристика умовних конструкцій японської мови” – проводиться огляд праць із синтаксису японських та вітчизняних фахівців, присвячених виявленню головних характерних рис умовних конструкцій в сучасній японській мові та проблемі визначення поняття “умовні конструкції”. Як результат проведеного аналізу, ми пропонуємо оптимальне, на наш погляд, визначення даного поняття.

Питання про адекватну інтерпретацію складнопідрядних речень сучасної японської мови постало досить давно. Майже всі японські складнопідрядні речення мають таку структуру, у якій на першому місці стоїть підрядне речення, а на другому головне. Зв’язок між цими частинами речення і є тим каменем спотикання, стосовно якого існує багато різних поглядів, а дослідження цієї проблематики мають доволі суперечливий характер.

У більшості джерел виділяються чотири основні умовні конструкції з такими засобами поєднання предикативних частин: ТО, ВА, TARA, NARA. Якщо виходити з того, що умовні конструкції представлені виключно складнопідрядними реченнями, частини яких поєднані за допомогою яскраво вираженого умовного зв’язку типу “якщо...то...” (if…then…), то можна погодитися з думкою ряду дослідників на чолі з Масуока Такасі і вважати умовними лише згадані вище форми (для зручності подальшого розгляду ми об’єднали їх терміном “кондиційні” Цей термін зустрічається, зокрема, у праці М. Кубіка “Условные конструкции и система сложного предложе-ния”. – Praha, 1967.).

Але крім речень типу “Якщо зробити ..., відбудеться ...” або “Якщо відбудеться ..., зроблю ...” існують ще й речення типу “Хоч і зроблю ..., не відбудеться ...” або “Хоч і відбудеться ..., не зроблю ...” тощо. На думку переважної більшості науковців обидва наведені вище типи належать до умовних конструкцій. Зв’язок першого типу у працях японських фахівців називається JUNSETSU (“прямий зв’язок”), а зв’язок другого типу – GYAKUSETSU (“зворотний зв’язок”).

Представник російської школи японістів М. О. Сиром’ятников називає кон-струкції, які розглядаються у нашій роботі, умовно-часовими і дає їм таке визначення: “Умовно-часові конструкції – це особливі серединні форми, які окрім значення умовно-часового зв’язку мають також власне часові значення” Сыромятников Н. А. Система времен в новояпонском языке. – М., 1971. – С. 58.. На часове значення цих форм указує в одній із своїх робіт і Н. І. Фельдман. Яскраво виражена тенденція до об’єднання форм за семантичною ознакою зумовлена близькістю умовних, часових та причинно-наслідкових відношень, що забезпечує співіснування даних значень у таких складних синтаксичних одиницях, як умовні речення.

У концепціях японістів радянського періоду домінує думка про те, що всі умовні конструкції слід поділити на такі, що виражають допустову умову, і на такі, де висловлюється реальна умова. Помітною є тенденція до розуміння під терміном “умовні конструкції” лише двох форм з формантами TARA та BA. При цьому зазначається, що в усному варіанті ці форми взаємозамінні, а на письмі існує чітке розмежування сфер їх використання.

Особливу точку зору висловлює О. М. Колпакчі. Вона вважає, що умова кон-кретного характеру виражається за допомогою форми TARA, а для вираження умови загального характеру використовується форма BA. Однак у сучасній мові, як уже згадувалося, існує тенденція до взаємозаміни цих форм у ряді випадків.

Ми вважаємо, що граматичні структури під терміном “умовні конструкції” об’єднує наступне: які б типи умовних форм не розглядалися, здійснення (виконання) того, про що йдеться у другій частині речення, безпосередньо залежить від виконання (здійснення) того, про що говориться у першій його частині, а отже, дія першої частини завжди передує дії другої. Це правило є вірним у випадку умов-них конструкцій, і не завжди – у випадку, наприклад, власне часових конструкцій.

Отже, на нашу думку, найвлучнішим визначенням поняття “умовні конструкції” буде таке: умовні конструкції – це складнопідрядні речення, у яких реалізація дії (стану) головного речення залежить від реалізації дії (стану) підрядного, при цьому дія (стан) підрядного речення завжди передує дії (стану) головного. Умовні форми – це граматичні засоби поєднання предикативних частин умовних конструкцій.

У другому підрозділі першого розділу – “Місце умовних конструкцій у системі складного речення сучасної японської мови” – ми розглядали питання про визначення позиції умовних конструкцій у системі складного речення сучасної японської мови з метою уточнення семантико-синтаксичних та стилістичних властивостей даних форм. При розгляді цієї проблеми ми спиралися на систему типів та аспектизацію речення, що були розроблені свого часу І. В. Головніним Головнин И. В. Введение в синтаксис современного японского языка. – М., 1979..

Система типів японського речення подається І. В. Головніним у вигляді двох ієрархічних підсистем: елементарних (ядерних) речень та похідних (перетворених) речень. Ці підсистеми є органічно взаємопов’язаними, співіснують у мові як нерозривне ціле, але відображають різний ступінь глибини структур і виділяються згаданим дослідником для того, щоб показати основу та периферію синтаксису речення, перехід одних типів речення в інші, динаміку породження речення. Ще однією підставою для такого поділу І. В. Головнін називає можливість зводити ре-чення будь-якої складності та призначення до ядра, яке слугує ядерною конструктемою відповідної комунікатеми.

У другому розділі – “Види класифікації умовних конструкцій” – проводиться аналіз варіантів класифікації, запропонованих різними дослідниками, відзначаються їх основні переваги та недоліки, пропонується власний варіант семантико-синтаксичної класифікації умовних конструкцій сучасної японської мови. При проведенні класифікації умовних конструкцій ми спиралися передусім на визначення цих синтаксичних структур, дане нами у заключній частині першого розділу.

У першому підрозділі другого розділу – “Огляд видів класифікації японських умовних конструкцій” – проаналізовано варіанти класифікації умовних конструкцій сучасної японської мови, що їх пропонують різні фахівці. При цьому головна увага приділялася таким моментам: які саме граматичні конструкції автор класифікації відносить до умовних і чому; за якими критеріями проводилася класифікація (тобто, на якій підставі виділені ті чи інші типи умовних конструкцій); якими є переваги та недоліки існуючих варіантів класифікації. Ми керувалися такими принципами: чи достатньо вичерпно відображено властивості всіх умовних конструкцій; чи сприяє дана класифікація адекватній інтерпретації та правильному вживанню цих форм.

Загальна кількість конструкцій, що вважаються умовними, у різних дослід-ників неоднакова, але серед варіантів класифікації, які ми опрацювали, не зустрілося жодного, де умовні конструкції розглядалися б синкретно, або ж подавалася тільки одна умовна форма.

У другому підрозділі другого розділу – “Семантико-синтаксична класифікація умовних конструкцій сучасної японської мови” – представлено нашу власну класифікацію, розробляючи яку ми, безумовно, враховували концепції японських лінгвістів, а також спиралися на три головні принципи, що склалися в процесі дослідження складнопідрядних речень у вітчизняній лінгвістичній традиції, а саме: на логіко-граматичний принцип, що ґрунтується на співвідносності підрядних частин речень із членами простого речення, згідно з якою серед складнопідрядних речень розрізняють підметові, присудкові, додаткові, означальні і різні типи обставинних речень; формально-граматичний принцип, що спирається на засоби зв’язку підрядної і головної частин речення, згідно з яким серед складнопідрядних речень розрізняють безсполучникові, сполучникові і складнопідрядні речення зі сполучними словами, а сам аналіз цих речень по суті зводиться до аналізу сполучників і сполучних слів, за допомогою яких поєднуються їх предикативні частини; структурно-семантичний принцип, в основі класифікації складнопід-рядних речень якого – установлення структурних і семантичних співвідношень між підрядною і головною частинами цих речень.

Для більшої наочності ми представили наш варіант класифікації умовних структур сучасної японської мови у вигляді таблиці:

ЗА ЛОГІКО- ГРАМА- ТИЧНИМ ПРИНЦИ- ПОМ | ЗА ФОРМАЛЬНО- ГРАМАТИЧНИМ ПРИНЦИПОМ |

ЗА СТРУКТУРНО- СЕМАНТИЧНИМ ПРИНЦИПОМ | ЗА КРИТЕРІЄМ РЕАЛЬНОСТІ / ІРРЕАЛЬНОСТІ УМОВИ

синтетич-ні форми | аналітич-ні форми | прямий зв’язок | зворотний зв’язок | реальна умова | потенцій- на умова | ірреальна умова

кондиційні речення | TO,

NARA | BA,

TARA, TEWA | TO,

BA, TARA, NARA, TEWA | TO,

BA, TARA, NARA, TEWA | TO,

BA, TARA, NARA, TEWA | TO,

BA, TARA, NARA, TEWA

причинно- наслідкові речення | KARA, NODE, TAME | TE | KARA, NODE, TE, TAME | KARA, NODE, TE, TAME

допустові речення | NONI | TEMO (TATTE) | TEMO (TATTE), NONI | TEMO (TATTE), NONI | TEMO (TATTE), NONI | TEMO (TATTE), NONI

протиставні речення | GA, KERE- DOMO | GA, KERE- DOMO | GA, KERE- DOMO | GA, KERE- DOMO | GA, KERE- DOMO

У третьому розділі – “Структурно-семантичні особливості умовних кон-струкцій у сучасній японській мові” – розкрито нормативні структурні, семантичні та функціональні особливості кожного типу умовних конструкцій.

Перший підрозділ третього розділу присвячено теоретичним засадам семантико-синтаксичної диференціації для подальшого аналізу структурних та семантико-функціональних особливостей умовних конструкцій.

У лінгвістичній літературі склалася традиція розглядати умовні конструкції як речення непрямої модальності, у яких підрядна частина, приєднуючись до головної сполучником підрядності, виражає такі значення:

1. Умову, при якій дія, названа у головній предикативній частині, є можливою, бажаною, неминучою тощо.

2. Причину, через яку відбулася, відбувається чи відбудеться дія головної частини, а також обґрунтування поведінки мовця, згаданої у головній частині.

3. Умову, всупереч якій відбувається дія головної частини.

4. Дію, яка протиставляється дії головного речення у даному контексті.

Однак, детальніший аналіз японського складнопідрядного речення показує, наскільки різноманітними є відношення, що виникають у таких типах синтаксичних структур, наскільки багатогранними можуть бути функції єднальної конструкції, що не завжди може бути ідентифікована лише як сполучник підрядності.

У сучасній японській мові умовні конструкції відрізняються неодноплановістю семантичної структури. Взаємодія різнорідних граматичних, лексико-семантичних та конситуативних факторів диференціює їхні граматичні характеристики.

У процесі дослідження ми з’ясували, що:

1. Головні частини складного речення в японській мові можуть сполучатися з підрядними частинами різних типів, що встановлюють відповідні види синтак-сичних відносин.

2. Форми виду, часу та способу дієслів-присудків предикативних частин умовних конструкцій значною мірою визначають характер смислових відносин, однак не слід повністю випускати з поля зору і лексичний фактор.

3. Семантика підрядних речень не є чітко закріпленою за кожним структурним типом для речень нерозчленованої структури; розчленовані речення, зазвичай, обмежені семантикою підрядних частин.

4. Поділ умовних речень на індикативні та кондиційні може бути справедливим і для японської мови; таку диференціацію слід проводити за смисловими ознаками.

5. За семантико-структурними показниками серед умовних конструкцій у сучасній японській мові найдоцільніше виділяти речення реальної, потенційної та ірреальної умови.

6. Співвідношення форм виду та часу дієслів-присудків у складі умовних конструкцій є потужним засобом вираження реальності / ірреальності умови.

У другому підрозділі третього розділу ми проводимо детальний аналіз умовних конструкцій кожного з виділених нами структурно-семантичних типів.

Умовні конструкції з кондиційним значенням представлені, в основному, реченнями, предикативні частини яких пов’язані формами ТО, ВА, TARA, NARA та TEWA. Ми зосереджували основну увагу на особливостях використання згаданих єднальних засобів у реченнях реальної, потенційної та ірреальної умови.

Умовні конструкції з допустовим значенням, поєднуючись із головною части-ною за допомогою допустових сполучників, означають умову, всупереч якій відбувається дія головної частини. Основною допустовою формою в японській мові є синтетична форма TEMO та її розмовний варіант TATTE. Утворюються ці форми від дієслівних та прикметникових основ за аналогією до серединної форми.

Умовні конструкції з причинно-наслідковим значенням – це такі складнопід-рядні речення, в яких підрядна частина розкриває причину, з якої відбувається дія головної частини, або дає її обґрунтування. Розмежування підрядних речень причини та обґрунтування пов’язане з обумовленістю явищ дійсності, про які йдеться: у реченнях з підрядними причини відображені причинно-наслідкові відношення, а у реченнях з підрядними обґрунтування – відношення обґрунтування-висновку (що його зробив мовець). Зв’язок кондиційних та причинних речень виражається в тому, що, коли певні умови виконано, вони стають причиною для іншого явища.

Умовні конструкції з протиставним значенням у японській мові характери-зуються тим, що їх предикативні частини з’єднані за допомогою протиставних сполучників NONI, GA, KEREDOMO та деяких сполучних виразів із протиставним значенням. Ми вважаємо за доцільне поділяти дані конструкції на такі групи за семантичним критерієм: речення нереалізованості умови; речення нереалізованості сподівання; речення зіставлення; речення встановлення контакту.

У четвертому розділі – “Стилістичні особливості умовних конструкцій у сучасній японській мові” – ми уточнюємо низку ключових питань стилістики, проводимо огляд стилістичних досліджень на теренах Японії і розкриваємо стилістичний потенціал умовних конструкцій в сучасній японській мові.

Стилістичні особливості засобів поєднання предикативних частин складнопідрядного речення становили для нас неабиякий інтерес. При цьому ми виходили з того, що значення складного речення складається із взаємодії одиниць, які вже мають власне граматичне значення. Являючи собою сполучення предикативних одиниць, складне речення, таким чином, об’єднує значення, відображені у кожній із його частин, та значення, втілене у зв’язку між ними.

У першому підрозділі четвертого розділу ми проводимо короткий огляд основних напрямів дослідження стилістики японської мови. В японській лінгвістиці традиційно виділяють два ключові поняття: BUNSHOURON та BUNTAIRON. Перше з них означає розділ лінгвістичної науки, де за мовну одиницю береться текст, що складається зі слів та речень. У цьому розділі вивчається загальна структура та властивості тексту. Друге поняття – це розділ науки про мову, де увага приділяється жанрові тексту, часу та особливостям його написання, індивіду-альному стилю автора та специфіці використання мовних засобів.

У японській лінгвістичній науці можна виділити два головних напрямки, у яких проводяться стилістичні дослідження: типологічна стилістика та специфічна стилістика. Типологічна стилістика займається вивченням видів текстів, тобто множин, об’єднаних структурно-семантичними ознаками, а специфічна стилістика – особливостей використання мовних засобів певними авторами у тих чи інших текстах (стиль Ое Кендзабуро, стиль Міядзава Кендзі, стиль “Повісті про дім Тайра” тощо).

Японська типологічна стилістика враховує такі аспекти: семантико-графічний, лексико-граматичний, риторичний, жанровий та історичний.

Провідними у розвитку стилістики в Японії вважаються праці Токіеди Мотокі. Спочатку він розглядав стилістику як один із розділів теоретичної граматики нарівні з морфологією та синтаксисом, а згодом мають місце підвищення статусу стилісти-ки з точки зору дослідника і відмова від розгляду її як частини граматики.

У другому підрозділі четвертого розділу ми з’ясовуємо низку питань, пов’язаних з концепцією функціонального стилю. Великого значення у даному аспекті набуває дослідження саме синтаксичних одиниць, оскільки синтаксис – це одна з найважливіших сфер мови, що сприяє об’єднанню в єдину систему елементів усіх мовних рівнів. Якщо говорити про лексику, то в ній виділяються одиниці з постійними стилістичними ознаками, які значною мірою впливають на створення стилістичного фону. Однак, у японській мові в багатьох випадках стилістичний ефект створюється за рахунок добору та організації саме граматичних одиниць.

Третій підрозділ четвертого розділу присвячений аналізу вживання умовних конструкцій сучасної японської мови у текстах різних функціональних стилів. Аналіз мовного матеріалу показав, що:

1. Тексти офіційно-ділового стилю через тенденцію до вживання простих та складносурядних речень містять не дуже широкий спектр умовних форм, однак загальна частотність їх використання є досить високою.

2. Науковий стиль залучає умовні форми практично всіх логіко-граматичних типів. Це пояснюється потребою широкої та переконливої аргументації авторської думки і необхідністю виявлення причинно-наслідкових зв’язків.

3. У текстах офіційно-ділового та наукового стилів частотними є сполучні слова, які утворюють додаткові умовні форми.

4. У сучасній японській мові синтаксичні засоби стилістики часто відіграють важливішу роль порівняно з іншими мовними засобами, зокрема, лексичними.

5. Відхилення від синтаксичної норми в текстах публіцистичного стилю не створюють перешкод для ефективної комунікації, а слугують своєрідним засобом передачі інформації другого плану, необхідної для повноти сприйняття предметно-логічної інформації.

6. У сучасній художній літературі існує тенденція максимального наближення читача до реальних життєвих ситуації, змальованих у відповідних текстах художнього стилю, і це прагнення автора реалізується через використання лексичних та синтаксичних елементів, які так чи інакше мають розмовно-побутове стилістичне забарвлення. Крім того, навіть стилістично нейтральні елементи, особливо синтаксичні, набувають згаданого вище конотативного забарвлення, потрапивши у художній текст (сполучники ТО та NARA, синтетична форма ВА тощо).

7. Розмовний стиль широко залучає стилістичні прийоми, засновані на неповноті речення та на нетрадиційному розташуванні відповідних елементів речення. Це пояснюється, з одного боку, спонтанністю мовлення, а з іншого – прагненням мовця розставити акценти над першочерговими смисловими елементами.

У п’ятому розділі – “Проблеми адекватного перекладу японських умовних конструкцій українською мовою та їх презентації в сучасних підручниках” – ми проаналізували особливості перекладу синтаксичних структур японською мовою і розробили типові підходи до перекладу японських умовних конструкцій українською мовою.

У першому підрозділі п’ятого розділу – “Загальні особливості іншомовного перекладу синтаксичних структур японською мовою” – ми торкаємося проблем перекладознавства в тому обсязі, в якому це є для нас необхідним для вироблення варіантів перекладу умовних конструкцій.

Якщо ж говорити про переклад українських складнопідрядних речень японською мовою, то необхідно зазначити, що в українській мові порядок слідування предикативних частин складнопідрядних речень різних типів не є однаковим: він може бути чітко визначеним або вільним. Це залежить від семантико-структурної природи речення в цілому. Визначеність порядку частин пояснюється різними причинами, як структурними, так і семантичними, а частіше – суміщенням цих причин. У японському складнопідрядному реченні підрядна частина завжди стоїть перед головною.

Другий підрозділ п’ятого розділу містить практичні вказівки щодо перекладу кожного типу японських умовних конструкцій українською мовою.

У третьому підрозділі п’ятого розділу – “Лінгвопрагматичний аналіз умовних конструкцій у сучасних підручниках японської мови для іноземців” – ми проводимо огляд синтаксичного матеріалу, пов’язаного з умовними конструкціями, який подається для вивчення в деяких сучасних підручниках з японської мови, як виданих у Японії, так і створених вітчизняними авторами.

Аналіз найбільш розповсюджених навчальних мовних посібників засвідчив, що в них приді-ляється недостатня увага вивченню умовних конструкцій, які, безумов-но, впливають на якість усного чи писемного мовлення студентів. У деяких джерелах умовні форми подані лише для рецептивного засвоєння, тоді як вони є актуальними і в перцептивній комунікативній діяльності, або ж подаються виключно їх базові значення, а досвід показує, що вже протягом кількох наступних занять вивчені синтаксичні одиниці можуть зустрітися в новому для студентів значенні, що призводить до неадекватного сприйняття мовного матеріалу та формування хибного уявлення про умовні конструкції японської мови в цілому і їх функціональне використання зокрема.

Для адекватного засвоєння студентами синтаксичного матеріалу та активного поповнення їх граматичної бази, ми вважаємо за доцільне вже на початковому етапі навчання подавати для засвоєння розширений (наскільки це можливо) спектр значень кожної умовної конструкції, а подекуди залучати й додаткові граматичні одиниці та активно включати їх як до усних, так і до письмових вправ. Це, у свою чергу, забезпечить формування стійких навичок граматично правильного та доречного використання умовних конструкцій у процесі самостійної комунікативної діяльності студентів.

ВИСНОВКИ

Здійснивши всебічний аналіз умовних конструкцій у текстах різних функціональних стилів сучасної японської мови та виявивши їх семантико- синтаксичні особливості, ми ще раз переконалися, що на синтаксичному рівні найповніше розкриваються взаємовідношення між формально-структурним аспектом висловлювання та його змістом, завдяки чому синтаксис має глибокий виразний потенціал.

На основі отриманих даних ми виявили основні проблеми, пов’язані з адекватним перекладом японських умовних конструкцій українською мовою, та розробили типові схеми їх розв’язання.

У ході лінгвопрагматичного аналізу було вироблено стратегію для досягнення адекватної представленості умовних конструкцій у навчальних програмах та посібниках задля ефективного опанування вітчизняними студентами синтаксичної будови сучасної японської мови.

У даній дисертаційній роботі, присвяченій дослідженню семантико-синтаксичних та стилістичних особливостей умовних конструкцій у сучасній японській мові, ми виконали поставлені завдання:

1. Визначили місце формальних засобів вираження умовного, причинно-наслідкового, допустового та протиставного значень у системі складного речення сучасної японської мови та запропонували більш адекватний та детальний, на наш погляд, варіант класифікації даних засобів (розділи 1 та 2).

2. Детально проаналізували семантико-синтаксичні особливості японських умовних конструкцій на матеріалі творів художньої літературі, публіцистичних текстів та джерел, де зафіксоване усне мовлення (розділ 3).

3. Уточнили зміст ключових понять у терміносистемі стилістики японської мови та їх співвідношення з термінологією, що використовується у вітчизняній лінгвістиці (підрозділ 4.1.).

4. Дослідили експресивні можливості умовних конструкцій у системі стилістичного синтаксису, а також проаналізували характерні відхилення від морфолого-синтаксичної норми та семантичні зрушення (розділ 4).

5. З’ясували низку питань, пов’язаних з концепцією функціонального стилю в японському мовознавстві, і отримали кількісні та якісні характеристики умовних конструкцій по кожному зі стильових різновидів (підрозділи 4.2. та 4.3.).

6. Розглянули проблеми, пов’язані з інтерпретацією та перекладом японських умовних конструкцій, і запропонували систему можливих підходів до їх перекладу українською мовою (підрозділ 5.2.).

7. Проаналізували існуючі підручники з японської мови для іноземців і запропонували низку структурних змін щодо більш раціонального подання синтаксичного матеріалу, пов’язаного з умовними конструкціями, та черговості його розташування у навчальній літературі (підрозділ 5.3.).

Головні висновки дисертаційної роботи тезисно можна сформулювати наступним чином:

1. У процесі нашого дослідження було доведено, що японські умовні конструкції належать до двоскладних складнопідрядних речень. Формальними засобами поєднання предикативних частин складного речення в японській мові є сполучники та семантично рівноцінні їм морфолого-синтаксичні засоби.

За термінологією І. В. Головніна, умовні конструкції є похідними (а не елементарними) реченнями, які можуть містити додаткову чи видову характеристику дії, направленість дії, особливе ставлення діяча до дії тощо. Окрім того, умовні конструкції можуть бути представлені реченнями із субмодальністю та каузативністю.

2. Якщо говорити про умовні конструкції у зв’язку з актуальним членуванням речення, то істотних відхилень у типовій компонентно-структурній організації нами виявлено не було.

3. Форми пасивного стану, частотність використання яких в японській мові досить висока, можуть вживатися в умовних конструкціях без особливих обмежень, якщо цього вимагає ситуація чи контекст.

4. Умовні конструкції можуть бути представлені реченнями повними чи неповними з точки зору комунікативної актуалізації базисної конструктеми у зв’язку з її співвідношенням із контекстом та ситуацією.

5. Відмінною рисою умовного типу зв’язку є взаємопов’язаність умови та наслідку: умова має на увазі наявність наслідку, наслідок, у свою чергу, неможливий без умови. При цьому обумовленими можуть бути і судження, і питання, і емоційно-вольові висловлювання мовця. Але сутність умовного періоду є такою, що він не лише відбиває наявність необхідного зв’язку між умовою та зумовленим, а й містить уявлення мовця про відношення свого повідомлення до дійсності, тобто показує, чи є даний зв’язок відображенням зв’язку явищ, що реально існують в об’єктивній дійсності, чи нереалізація умови та зумовленого мислиться як вірогідна, можлива або неможлива. Тому класифікація умовних періодів не може не враховувати обидва ці чинники: як модальність, так і основний зміст умовного періоду.

6. Умовний зв’язок між явищами завжди здійснюється в часі і збігається з одночасністю чи послідовністю подій. Цим пояснюється тісний взаємозв’язок умовних конструкцій з часовими, а також часте суміщення цих значень в одному реченні, що зовнішньо виражається у спільності деяких сполучників (TARA, TO) і певним співвідношенням дієслів-присудків головного та підрядного речень. Теза про те, що послідовність речень в умовній конструкції сучасної японської мови завжди є хронологічним порядком подій не може викликати сумнівів. Дійсно, в якості умови завжди виступає дія, що хронологічно передує наслідкові, незалежно від часового чи модального плану.

7. Якщо йдеться про вживання умовних конструкцій у зв’язку з їхнім співвіднесенням із соціально-особистісними відношеннями або, іншими словами, про функціонування цих конструкцій у японському ввічливому мовленні, то поряд із провідною роллю формальних засобів категорії ввічливості слід відзначити й детермінуюче значення умовної форми, вжитої в даній ситуації. Тобто залежно від ситуації, змісту та адресата повідомлення, певні форми можна і слід використовувати, тоді як вживання інших, навіть дуже близьких за семантикою, буде неадекватним.

8. З точки зору комунікативної мети речення (функціонального призначення) умовні конструкції можуть поділятися на розповідні, питальні та спонукальні, тобто вони представлені усіма основними типами речень. Дуже рідко умовні форми можна зустріти в реченнях, які лише “обслуговують” (організують та підтримують) мовлення.

9. У зв’язку з аспектом предикації речення ми розглядали питання про синтаксичний час та синтаксичну модальність в умовних конструкціях сучасної японської мови і встановили, що час підрядного речення залежить здебільшого від того, чи завершилася дія, виражена присудком підрядного речення, на момент мовлення. Крім послідовності дій або станів для всіх синтаксичних одиниць, і для умовних конструкцій зокрема, значення має також об’єктивність / суб’єктивність ставлення мовця до змісту висловлювання. Одними реченнями мовець повідомляє про навколишнє середовище та доносить цю інформацію до слухача без елементів особистого ставлення, а в інших наявна суб’єктивна думка автора повідомлення, його враження, оцінка ситуації тощо. Існують і такі види суб’єктивного ставлення, як судження, намір, припущення, обов’язок, бажання та інші, які теж виражаються відповідними граматичними засобами, як, наприклад, специфічне вживання форм минулого часу, модальні закінчення та синтетичні утворення. До комплексу засобів вираження модального значення долучаються й заключні частки.

З категорією модальності у певному розумінні перетинається категорія експресії. У зв’язку з темою нашого дослідження нас насамперед цікавила мовленнєва експресія на синтаксичному рівні, яка, як було встановлено, пов’язана з використанням речень специфічної будови (інвертованих і парцельованих конструкцій, неповних речень, паралельних структур тощо) та інших виразних засобів.

10. У нашому дослідженні ми враховували аспект форми мовлення, оскільки в японській мові усне та