ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ІВАНА ФРАНКА

КАЛИНЯК Лев Дмитрович

УДК 94:323.325:329(477.8=162.1)“1919/1939”

ПОЛЬСЬКІ СЕЛЯНСЬКІ ПАРТІЇ

У СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ

(1919–1939 рр.)

Спеціальність 07.00.01 – історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Львів – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історичного краєзнавства Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Качараба Степан Петрович,

Львівський національний університет

імені Івана Франка, завідувач кафедри історичного краєзнавства

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Віднянський Степан Васильович,

Інститут історії України НАН України,

завідувач відділу всесвітньої історії і міжнародних відносин

кандидат історичних наук, доцент

Гудь Богдан Васильович,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

директор Інституту європейської інтеграції

Провідна установа: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича

НАН України (м. Львів)

Захист відбудеться 19 вересня 2006 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .051.12 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. ).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, .

Автореферат розісланий “18” серпня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук Сухий О.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Становлення тісного співробітництва незалежної Української держави з найбільшим західним сусідом – Польщею – підняло глибокий історичний пласт у взаєминах обох народів. Трагічні події їх співіснування, що відбувалися в першій половині ХХ ст., надалі залишаються предметом дискусій публіцистів, науковців, політиків. Пошуки шляхів порозуміння вимагають детального вивчення генези конфлікту, що знаходилася у площині наявних, на територіях спільного проживання українців та поляків, суспільно-політичних процесів.

У міжвоєнний період важливим фактором впливу на розвиток українсько-польських взаємин у Західній Україні виступав польський селянський рух. Задіяні у його системі партії відігравали провідну роль у політичній організації польського селянства краю. Головними пунктами програмних документів польських селянських партій були вимоги ліквідації великих земельних володінь і проведення земельної реформи, необхідність якої на той час мала особливу актуальність. Створивши розвинуту організаційну мережу політичних організацій, діячі польського селянського руху вели активну агітаційну роботу серед західноукраїнського населення, брали участь у виборах до вищих законодавчих органів Польщі та місцевого самоврядування, у великих містах регіону видавали свої газети.

Політична діяльність польських селянських партій на Західній Україні мала характерні лише для цього регіону особливості. Вони були зумовлені наявністю у східних воєводствах польської держави гострого національного протистояння. Будучи виразниками національних інтересів Польщі, місцеві партійні осередки селянських організацій підтримували ідею колонізації краю польським етнічним населенням з центральних регіонів країни, а також виступали за першочергове надання польським селянам розпарцельованих у наслідок земельної реформи наділів. Позиція селянських партій з ряду політичних та економічних питань суперечила вимогам представників українського національного руху. Такі розбіжності сприяли ескалації напруженості у відносинах польського та українського населення краю, знайшовши свій трагічний відгук у середині 40-х рр.

Детальне дослідження діяльності польських селянських партій у міжвоєнний період дасть можливість заповнити одну з прогалин вітчизняної історіографії у вивченні суспільно-політичних процесів на Західній Україні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у рамках науково-дослідної теми кафедри історичного краєзнавства Львівського національного університету імені Івана Франка “Суспільно-політичні партії та рухи в Україні у ХIХ–ХХ століттях”.

Об’єкт дослідження – суспільно-політичне життя Західної України у міжвоєнний період. Предмет – діяльність регіональних осередків польських селянських партій.

Мета і завдання дисертаційного дослідження – комплексний аналіз діяльності регіональних осередків польських селянських партій на Західній Україні у 1919–1939 рр.

Для досягнення мети дисертант поставив завдання дослідити:

– соціальну базу польського селянського руху;

– організаційну структуру польських селянських організацій на Західній Україні;

– погляди лідерів регіонального селянського руху на актуальні питання внутрішньої політики у міжвоєнній Польщі;

– пріоритетні напрями економічної політики польських селянських партій на Західній Україні;

– стосунки польських селянських партій з іншими західноукраїнськими політичними організаціями, а також відносини в середині польського селянського руху;

– ставлення представників поміркованого та радикального крила польського селянського руху до українського питання;

– позицію провідних політичних організацій українського національного руху щодо діяльності польських селянських партій у регіоні.

Хронологічні межі дослідження: червень 1919 р.–вересень 1939 р. – період від закінчення польсько-української війни і встановлення польської адміністрації у Східній Галичині до початку Другої світової війни.

Територіальні межі дослідження – регіони України, що у міжвоєнний період входили до складу польської держави. За сучасним адміністративно-територіальним поділом це Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Рівненська та Тернопільська області.

Методологічною основою дослідження є принципи історизму та об’єктивності, а також комплексно-аналітичний, хронологічно-проб-лемний, описовий, порівняльний методи.

Наукова новизна роботи. На основі аналізу широкого кола джерел здійснено комплексне вивчення діяльності регіональних осередків польських селянських партій на Західній Україні. До наукового обігу вперше залучено низку нових документів, що дало можливість розкрити особливості недослідженої раніше організаційної мережі польського селянського руху Східної Галичини, Західної Волині та Полісся. Простежено політичні впливи діючих тут селянських організацій. Розглянуто специфіку політичних та економічних аспектів їхньої діяльності. Окреслено позицію провідних українських політичних партій щодо діяльності людовців у середовищі українського селянства. Новий фактологічний матеріал використано для аналізу ставлення представників польського селянського руху до українського питання у Західній Україні.

Практичне значення. Матеріали та теоретичні узагальнення дослідження можуть бути використані для написання наукових робіт з історії України, Польщі, селянського руху міжвоєнного періоду, а також підготовки спецкурсів, лекцій у навчальних закладах.

Апробація результатів дослідження здійснена шляхом обговорення на засіданнях кафедри історичного краєзнавства Львівського національного університету імені Івана Франка. Основні положення дисертації викладені у виступах на українсько-німецькому науковому семінарі “Німецько-французькі та українсько-польські взаємини у ХХ столітті в історичному порівнянні” у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (2003), науковому семінарі XIV Схід-ної літньої школи у Варшавському університеті (2004), міжнародній науковій конференції “Поляки, українці, білоруси, литовці у міжвоєнній Польщі (1921–1939)” у Дрогобицькому педагогічному університеті імені Івана Франка (2004), науковій краєзнавчій конференції “Історичні пам’ятки Галичини” у Львівському національному університеті (2004).

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури. Обсяг тексту дисертації становить 172 сторінки, перелік джерел та літератури – 530 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, хронологічні межі, сформульовано методологічні принципи, визначено мету й завдання, об’єкт та предмет дослідження, розкрито теоретичне і практичне значення дисертації.

У першому розділі – “Історіографія та джерела” проаналізовано рівень наукової розробки теми та джерельну базу дослідження.

Історіографія. Вітчизняні та зарубіжні дослідники приділяють велику увагу діяльності польських селянських партій як складовій частині суспільно-політичного життя міжвоєнної Польщі. Особливу увагу історики зараз зосереджують на висвітленні регіональних аспектів польського селянського руху, в тому числі на Західній Україні.

Історію вивчення даної проблеми умовно можна поділити на три етапи: перший – 1919–1939 рр.; другий – 1939–1991 рр.; третій – 1991 р.–до наших днів.

Українська історіографія першого етапу характеризується поодинокими розвідками, які містять короткий аналіз діяльності польських селянських організацій на Західній Україні. Це, передовсім, праці відомого журналіста і політичного діяча І. Кедрина-Рудницького, в яких основну увагу приділено протистоянню польського селянського руху і режиму санації напередодні Другої світової війни Kedryn I. Ewolucja stosunkуw polsko-ukraiсskich // Biuletyn polsko-ukraiсski. – Warszawa. – 1936. – 28 czerwca. – S. 269–270; Homo Politicus [Кедрин-Рудницький І.] Причини упадку Польщі. – Краків, 1940..

У 20–30-х рр. ХХ ст. польський селянський рух викликав значне зацікавлення у польських комуністів, які в силу різних обставин опинилися в СРСР. Праці цих авторів мали тенденційний характер і висвітлювали суспільно-політичні процеси з позицій марксистсько-ленінської ідеології. Головна увага у них акцентувалася на важкому соціально-економічному та політичному становищі польського села, зростанні революційних настроїв та провідній ролі польських та українських комуністів в організації селянства. Натомість, значення польських селянських партій у політичній організації селян суттєво применшувалося Кон Ф. Современная Польша. – Москва, 1924; Ясинская Я., Пазурек А., Влодавский С. Опыт крестьянских забастовок // Польская деревня во время кризиса / Под. ред. В. Коларова. – Москва, 1935. – С. 180–222..

Вагомий внесок у вивчення даного питання зробили польські дослідники міжвоєнного двадцятиліття. Детальний аналіз організаційної структури польських селянських партій здійснили А. Белціковська та Т. Селімовський Beіcikowska A. Stronnictwa i zwi№zki polityczne w Polsce. – Warszawa, 1925; Selimowski T. Polskie legalne stronnictwa polityczne. Wyd. 2. – Warszawa, 1934.. К. Сроковський та С. Кутжеба розглядали діяльність польських селянських організацій крізь призму ставлення їхніх лідерів до національного питання на Західній Україні Srokowski K. Sprawa narodowoњciowa na kresach wschodnich. – Krakуw, 1924; Kutrzeba S. Polskie prawo polityczne wedіug traktatуw. – Krakуw, 1923..

На другому етапі – після Другої світової війни – вивчення історії польських селянських партій розширилося як за проблематикою, так і за кількістю дослідників. Радянська історіографія залишалася осторонь вивчення організаційної структури селянських партій, акцентуючи увагу на окремих питаннях їхньої національної та економічної політики на Західній Україні. З позицій такого стереотипу у 50-х рр. підготовлено праці Л. Корнійчук, М. Герасименка та Б. Дудикевича Корнійчук Л. Становище трудящого селянства західних областей України під владою панської Польщі (1920–1939 рр.). – Київ, 1957; Герасименко М., Дудикевич Б. Боротьба трудящих Західної України за возз’єднання з Радянською Україною. – Київ, 1955.. У 60–80-х рр. інтерес радянських дослідників до суспільно-політичних процесів на Західній Україні у міжвоєнний період помітно зріс. Розгорнутий аналіз ставлення різних політичних сил польського селянського руху до національного питання подають С. Макарчук та Ю. Сливка Макарчук С. Этносоциальное развитие и национальные отношения на западно-украинских землях в период империализма. – Львов, 1983; Сливка Ю. Західна Україна в реакційній політиці польської та української буржуазії (1920–1939). – Київ, 1985.. Позицію представників польських селянських партій щодо низки економічних проблем, зокрема, пропонованих шляхів реалізації земельної реформи розкрили І. Васюта та А. Тітова Васюта І. Соціально-економічні відносини на селі Західної України до возз’єднання (1918–1939). – Львів, 1978; Титова А. Проблема аграрной реформы в польском сейме (июнь – декабрь 1929 г.) // Советское славяноведение. – Москва, – 1977. – № 2. – C. –51..

Дослідження польського селянського руху інтенсивніше проводилось у ПНР. На відміну від радянської історіографії, після 1956 р. польські вчені поступово відійшли від нав’язаної їм марксистської методології висвітлення суспільно-політичних процесів, в результаті чого їхні дослідження стали більш об’єктивними.

У перші повоєнні роки значний внесок у вивчення польського селянського руху зробив К. Дунін-Вонсовіч, який простежив еволюцію ідейних поглядів галицьких людовців в Австро-Угорській імперії Dunin-W№sowicz K. Dzieje Stronnictwa ludowego w Galicji. – Warszawa, 1956.. Протягом 40–60-х рр. чималу увагу польські історики приділяли участі селянських політичних організацій у селянських страйках 30-х рр. Gуjski J. Strajki chіopski. – Warszawa, 1948; MatuszewskaU џrуdeі strajku chіopskiego w 1937– Warszawa, 1962. Позитивним моментом у вивченні історії польського селянського руху стало створення у 1960 р. у Варшаві “Осередку історії селянського руху”, діяльність якого суттєво розширила тематику досліджень. У 60–80-х рр. світ побачила низка статей та монографій присвячених діяльності провідних польських селянських партій Borkowski J. Chіopi Polscy w dobie kapitalizmu. – Warszawa, 1981; Szaflik J. R. Polskie stronnictwo ludowe Piast 1926–1931. – Warszawa, 1970. Wiкzikowa A. Stronnictwo chіopskie 1926–1931. – Warszawa, 1963. Jarecka S. Niezaleїna Partia Chіopska. – Warszawa. 1961. та чільним діячам польського селянського руху Giza S. Jan D№bski (1880–1931) // Roczniki dziejуw ruchu ludowego. – Warszawa, 1962. – № 4. – S. 303–334; Zakrewski. Wincenty Witos – chіopski m№ї stanu w latach 1918–1926 // Kwartalnik Historyczny. – Warszawa, – 1968. – ? 3. – S. 565–594..

Важливою історіографічною складовою досліджень другого етапу стали праці з економічної та соціальної історії міжвоєнної Польщі. У них проаналізовано позиції селянських партій щодо низки економічних питань, а також простежено їхню соціальну базу Zarnowski. Spoіeczeсstwo Polski miкdzywojennej. – Warszawa, 1969; LandauTomaszewski J. Zarys historii gospodarczej Polski 1919–1939. – Warszawa, 1971..

Третій, якісно новий етап у вивченні польського селянського руху розпочався на початку 90-х рр. ХХ ст. Після розпаду СРСР дослідники отримали можливість об’єктивно висвітлювати суспільно-політичні процеси. Відтак, польський селянський рух все частіше ставав об’єктом уваги українських істориків. Проте вітчизняні дослідники надалі розглядали діяльність селянських партій переважно у контексті їхнього ставлення до українського питання (З. Баран, О. Дудяк, Б. Гудь) Баран З. До питання про аграрну політику урядів міжвоєнної Польщі стосовно Західної України // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів, 1998. – Вип. 33. – С. –153; Дудяк О. Українське питання в програмах та діяльності польських селянських (людових) партій Східної Галичини (1921–1926рр.) // Наукові записки Національного університету “Острозька академія”: Історичні науки. – Острог, 2002. – Вип. . – С. 18–27; Гудь Б. Загибель Аркадії. Етносоціальні аспекти українсько-польських конфліктів XIX – першої половини ХХ століть. – Львів, 2006.. Розвиток відносин галицьких людовців з українцями детально розкрив Л. Зашкільняк Zaszkilniak L. Polski ruch ludowy i kwestia ukraiсska w Galicij w koсcu XIX – pocz№tku XX(do 1914 r.) // Wieњ. Chіopi. Ruch ludowy. – Warszawa, 1996. – S. 61–67.. С. Макарчук та В. Смолей простежили розвиток польського осадництва Західної України, яке становило складову частину соціальної бази польського селянського руху Makarczuk S., Smolej W. Polskie osadnictwo rolne w dwudziestoleciu miкdzywojennym na terenach tzw.Zachodniej Ukrainy (Maіopolski Wschodniej) // Chіopi. Narуd. Kultura. – Rzeszуw, 1997. – T. 5: Chіopi a paсstwo. – S. 7182..

Діяльність польських селянських партій у загальному контексті суспільно-політичних процесів міжвоєнної Польщі розглядається також представниками російської історіографії Ким И. Политическая борьба в Польши наконуне Второй мировой войны (1936–1939). Волгоград, 2003..

Найчастіше до вивчення організаційної структури регіональних осередків селянських партій на Західній Україні звертаються польські дослідники. Показовими у цьому плані є праці Ф. Серафіна та З. Запо-ровського Serafin F. Maіopolsko-Sl№ska organizaja Stronnictwa Ludowego w latach 1931–1933. – Katowice, 1992; ZaporowskiRuch ludowy w wojewуdztwie Woіyсskim w okresie Drugiej Rzeczypospolitej (do 1926 r.) // Dzieje i przyszіoњж polskiego ruchu ludowego: Od zaborуw do okupacji (1895–1945). – Warszawa, 2002. – T. . S. –322.. Значна частина розвідок польських істориків присвячена участі представників регіональних селянських організацій у діяльності законодавчих органів Польщі Њliwa M. Ludowcy i socialiњci w parlamencie II– Warszawa, 1995; Janczak Preferencje politycne wsi w њwietle statystyki wyborczej 1919–1930. // Chіopi. Narуd. Kultura. – Rzeszуw, 1997. – T. 5: Chіopi a paсstwo. – S. –62. та відносинам польського селянського руху з іншими політичними організаціями Molenda Ludowcy, endecy i socjaliњci wobec w№zіowych problemуw wsi na przeіomie XIX i XX wieku // Dzieje i przyszіoњж polskiego ruchu ludowego: Od zaborуw do okupacji (1895 – 1945). – Warszawa, 2002. – T. 1. – S. 341–352.. Неабияку цінність для пропонованого дослідження мають праці, що відображають розвиток ідеологічних засад польського селянського руху Chrobak Filozoficzne przesіanki agraryzmu: Studium wybranych zagadnieс. – Rzeszуw, 1998..

Джерела. У дисертації використано архівні матеріали, опубліковані документи, мемуари, публіцистичні та періодичні видання.

З-поміж матеріалів архівного збереження опрацьовано фонди Центрального державного історичного архіву України у м. Львові: 146 – “Галицьке намісництво” та 205 – “Прокурор апеляційного суду”. Значний інтерес становлять документи обласних державних архівів: Львова (ф. – “Львівське воєводське правління”, ф. – “Львівське повітове староство”, ф. – “Львівське повітове управління державної поліції”, ф. – “Львівське міське староство”, ф. – “Бродівське повітове управління державної поліції”); Луцька (ф. – “Волинське воєводське управління державної поліції”, ф. – “Волинське воєводське правління”); Івано-Франківська (ф. – “Станіславське воєводське правління”, ф. – “Станіс-лавське воєводське управління державної поліції”); Тернополя (ф. – “Тернопільське воєводське правління”). У них зібрані відомості про організаційну активність селянських партій, ідеологічні аспекти їхнього розвитку, політичні настрої селян і т.д.

В Архіві нових актів у Варшаві (Archiwum Akt Nowych w Warszawie) дисертантом опрацьовано звіти воєводських правлінь Луцька, Львова та Тернополя про суспільно-політичну ситуацію у регіоні. Ширший спектр документів з діяльності польських селянських партій містять фонди Архіву осередку історії селянського руху (Archiwum Zakіadu Historii Ruchu Ludowego) у Варшаві. У них, зокрема, зосереджено документи керівних партійних органів. Значний інтерес представляє фонд Мемуари та спогади (Pamiкtniki i wspomnienia), у яких зібрано унікальні неопубліковані спогади діячів польського селянського руху Західної України.

З опублікованих джерел проаналізовано стенограми засідань польського сейму Sprawozdanie stenograficzne z 314 posiedzenia Sejmu Ustawodawczego z dnia 30 maja 1922– Т. . – S. 1–44; Sprawozdanie stenograficzne z 30 posiedzenia w dniu 2 grudnia 1936 r. – S. 1–127., завдяки чому вдалося розкрити позиції депутатів парламентських фракцій польських селянських партій щодо вирішення актуальних для регіону політичних та економічних питань. Опрацьовано вміщені у “Dzienniku Ustaw Rzeczpospolitej Polskiej” та опубліковані окремо Закони про земельну реформу, у розробці яких брали участь представники регіональних партійних організацій Ustawa o wykonaniu reformy rolnej. Jednogіoњnie przyjкta przez Sejm Ustawodawczy w dniu 15 lipca roku 1920-go. – Warszawa, 1920; Ustawa z dnia 28 grudnia 1925 r. o wykonaniu reformy rolnej // Dziennik Ustaw Rzeczpospolitej Polskiej.– Warszawa, 1926. – T. . – № 1. – S. 2–19.. В основу дослідження політичних впливів польських селянських партій на Західній Україні покладено статистику виборів до вищих законодавчих органів Statystyka Polski. Statystyka wyborуw odbytych w dniu 5 i 12 listopada 1922 r. do Sejmu i Senatu. – Warsawa, 1926. – T. 8; Statystyka Polski. Statystyka wyborуw do Sejmu i Senatu odbytych w dniu 4 i 11 marca 1928 roku. – Warszawa, 1930. – T. 10.

У дисертації використано протоколи засідань парламентських фракцій, партійні статути, програми, відозви, інші агітаційні матеріали польських селянських партій, упорядковані польськими дослідниками Materiaіy џrуdіowe do historii Polskiego ruchu ludowego / Zeb. i op. J.i J. Kowal. – Warszawa, 1966. – T. 3; Lato S., Stankiewicz W. Programy stronnictw ludowych. Zbiуr dokumentуw. – Warszawa: 1969..

У ході підготовки дисертації опрацьовано мемуарну літературу. Йдеться, передовсім, про спогади як визначних діячів польського селянського руху Thugutt S. Autobiografia. – Warszawa, 1984; Witos W. Wybуr pism i mуw. – Lwуw, 1939; Witos W. Mojа tulaczka 1933–1939. – Warszawa, 1967., так і керівників регіональних партійних осередків Dzendzeі H. U boku premiera Witosa // Wspomnienia weteranуw ruchu ludowego. Praca zbiorowa pod red. M. Grada. – Krakуw, 1968. – S. 93–139; Moskal J. Strajk w powiecie Kaіuskim // W dwudziestolecie Pod. red. J. Kowala. – Warszawa, 1957. – S. –227..

Важливе значення для дослідження мають численні публі-цистичні твори, тогочасні періодичні видання. Основна увага придлялася партійним виданням польських селянських організацій, що виходили на Західній Україні, зокрема, львівським часописам “Kurjer Lwowski”, “Sprawa Ludowa”, “Kurjer Ludowy”, “Sprawa Chіopska”, луцьких “Dziennik Woіyсski” та “Wieњ Woіyсska”. Використано також матеріали центральних партійних видань “Piast” (Краків), “Przyjaciel Ludu” (Краків), “Wola Ludu” (Варшава) та “Wyzwolenie” (Варшава). З українських періодичних видань досліджуваного періоду опрацьовано національно-демократичні часописи “Діло” (Львів) та “Свобода” (Львів), а також соціалістично-радикальний орган “Громадський Голос” (Львів).

Загалом, для написання дисертації використано різноманітні джерельні матеріали та наукову літературу, що дало змогу якомога повніше розкрити проблеми, визначені темою дослідження.

У другому розділі – “Становлення та розвиток польських селя-нських політичних організацій у Західній Україні (1919–1926 рр.)” охарактеризовано соціальну базу, становлення та розвиток політичних організацій польського селянського руху, що діяли у регіоні, з’ясовано їхнє ставлення до українського національного питання.

Польський селянський рух на Західній Україні мав на меті захист інтересів польських селян, кількість яких, згідно з переписом 1931 р., з західними повітами Львівського воєводства включно, налічувала понад 1.532.000 осіб. Зазначена категорія населення складала основу соціальної бази діючих у регіоні польських селянських партій. Протягом 1919–1939 рр. питома вага польських селян на Західній Україні постійно зростала за рахунок розгортання урядом осадницької акції у східних воєводствах Польщі. Так, згідно з підрахунками С. Макарчука та В. Смолея, на території краю у міжвоєнний період проживало від 30 до 40 тис. польських військових та цивільних осадників. Складовою частиною соціальної бази польського селянського руху була інтелігенція, яка виконувала важливі ідеологічні та організаційні функції.

На першому етапі діяльності польського селянського руху на Західній Україні відбувалося формування його ідеологічних засад. Цей процес був зумовлений необхідністю вирішення проблем післявоєнного села і, передовсім, реалізації земельної реформи. Різне ставлення прихильників польського селянського руху до методів парцеляції великої земельної власності розділило їх на два протилежних табори – поміркованих та радикалів. Їхнє протистояння тривалий час залишалося головним фактором впливу на формування організаційної мережі польських селянських партій у регіоні.

Упродовж 1919–1926 рр. значних успіхів у політичній організації польського селянства досягли об’єднані у Польське Стронніцтво Людове “Пяст” (ПСЛ “Пяст”) помірковані людовці. Вони були прихильниками земельної реформи, що передбачала парцеляцію великих землеволодінь з обов’язковою компенсацією їхнім власникам. Швидке поширення впливу ПСЛ “Пяст” у середовищі польських селян Східної Галичини на початку 20-х рр. пояснюється значним досвідом політичної діяльності, набутої партією в умовах австрійської парламентської системи. Важливу роль у зміцненні позицій партії відігравала послідовна політика вищого керівництва ПСЛ “Пяст” щодо розбудови розвинутої регіональної мережі. 22 червня 1919 р. у Львові було створено Центральний організаційний комітет ПСЛ (ПСЛ “Пяст” – Л.К.), головою якого став Ян Васунг. Протягом 1919–1921 рр. його представники проводили активну роботу щодо організації первинних партійних ланок у повітах краю. Створеній у березні 1921 р. львівській Окружній управі ПСЛ “Пяст” підпорядковувалися первинні осередки 45-ти повітів Станіславівського, Тернопільського та східної частини Львівського воєводств. Важливим фактором впливу на формування політичної свідомості селян була регіональна партійна преса, зокрема, часописи “Kurjer Lwowski” та “Sprawa Ludowa” (їхні максимальні наклади становили відповідно 12 та 10 тис. примірників).

У своїй діяльності представники ПСЛ “Пяст” значну увагу приділяли вирішенню актуальних для селянства економічних проблем. Окрім земельної реформи, у центрі уваги регіональних осередків партії стояли питання реформування податкової системи, доступного кредитування, державної підтримки щодо збуту сільськогосподарської продукції.

Ефективне поєднання організаційних та пропагандистських методів діяльності забезпечило ПСЛ “Пяст” широку підтримку польського населення Східної Галичини на парламентських виборах 1922 р. З огляду на бойкот виборів українцями, партія отримала переконливу перемогу на виборах до сейму, значно випередивши своїх основних політичних конкурентів – національних демократів. Загалом представники регіональної організації ПСЛ “Пяст” здобули 19 депутатських мандатів.

Успіх партії на парламентських виборах у Східній Галичині, спричинив експансію її впливів на територію Волинського воєводства. 13 червня 1922 р. на з’їзді делегатів ПСЛ “Пяст” у Луцьку було створено Волинську Окружну управу партії, яку очолив Євгеніуш Старчевський. На середину 1923 р. до складу волинської окружної організації ПСЛ “Пяст” входило сім повітових управ.

Протягом 1923 р. ПСЛ “Пяст” зазнало двох розколів. З організації вийшло кілька членів, які не поділяли позицій вищого партійного керівництва у питанні земельної реформи. Це негативно позначилося на діяльності львівської регіональної організації, яку покинули її лідери Ян Бриль та Якуб Павловський. Однак завдяки інтенсивній організаційній роботі та активній пропаганді власної позиції щодо недоцільності радикального вирішення земельного питання, ПСЛ “Пяст” спромоглося за відносно незначний термін відновити втрачену стабільність і залишитися провідною політичною силою, що репрезентувала польське селянство на Західній України.

Порівняно з поміркованими людовцями, доволі слабкими в організаційному плані виглядали селянські радикали, які підтримували ідею реалізації земельної реформи без відшкодування. Свідченням цього була строкатість радикального політичного середовища в польському селянському русі. Діючі на Західній Україні радикальні партії – Польське Стронніцтво Людове “Лівиця” (ПСЛ “Лівиця”) та Польське Стронніцтво Людове “Визволєнє” (ПСЛ “Визволєнє”), на відміну від ПСЛ “Пяст”, не приділяли належної уваги створенню розвинутої партійної мережі, покладаючись здебільшого на агітаційну роботу серед селянства. Таку ситуацію зумовлювали незначні організаційні ресурси радикалів, насамперед, мала кількість досвідчених агітаторів та пресових партійних органів. Не останню роль відігравала контрпропаганда представників ПСЛ “Пяст”, які намагалися довести політичну неспроможність своїх опонентів у питанні захисту інтересів селянства.

Активізація польського радикального селянського руху на Західній Україні, що спостерігалася у 1923–1926 рр., зумовила несприятлива економічна ситуація на селі. Повільні темпи впровадження земельної реформи не виправдовували сподівань селянства на швидке отримання землі. Це посилювало радикальні настрої у середовищі поміркованих людовців і спричинило зазначені розколи ПСЛ “Пяст”. Створені у їх результаті селянські угрупування Польське Стронніцтво Людове “Єдносць Людова” (ПСЛ “Єдносць Людова”) та Польський Союз Людовців (ПСзЛ) взяли курс на зближення з діючими в регіоні радикальними партіями. В результаті об’єднання ПСзЛ з ПСЛ “Лівиця” у Союз Хлопський (СзХ) та ПСЛ “Єдносць Людова” з ПСЛ “Визволєнє” у Союз Польського Стронніцтва Людового “Визволєнє і Єдносць Людова” (СПСЛ “Визволєнє і Єдносць Людова”) помітно активізувалася діяльність радикальних селянських організацій у краї. Вихід з ПСЛ “Визволєнє і Єдносьць Людова”, очолюваної Я. Домбським групи “Єдносьць Людова” та її об’єднання з СзХ у Стронніцтво Хлопське (СХ) остаточно визначили політичну конфігурацію радикального польського селянського руху на Західній Україні. На початку 1926 р. його прихильники зосереджувалися у двох політичних партіях – ПСЛ “Визволєнє” та СХ.

До важливих функцій польського селянського руху на Західній Україні належав захист національних інтересів польського населення. З огляду на це, місцеві партійні осередки не могли стояти осторонь проблем пов’язаних з вирішенням національного питання. Протягом 20-х рр. представники польського селянського руху не спромоглися виробити власних підходів у цьому напрямі. Так, серед членів регіональних осередків ПСЛ “Пяст” домінувала ідея інкорпоративного вирішення даної проблеми шляхом зміцнення польського етнічного чинника за рахунок колонізації “східних кресів” селянами з центральних регіонів Польщі та призначення поляків на посади в органах державного управління. Натомість, селянські радикали підтримували федеративну концепцію розв’язання національного питання, виступаючи за зважений підхід щодо осадницької політики та надання національним меншинам широкої автономії. Реалізація таких заходів, на їхню думку, мала сприяти посиленню полонофільських настроїв серед українського населення перед загрозою зовнішньої агресії з боку СРСР. Проте незважаючи на зазначені розбіжності, основні зусилля представників усіх регіональних осередків польських селянських партій спрямовувалися на забезпечення територіальної цілісності Польської держави.

У третьому розділі – “Польські селянські партії на Західній Україні після травневого перевороту (1926–1931 рр.)” – простежено діяльність регіональних осередків ПСЛ “Пяст”, ПСЛ “Визволєнє” та СХ на шляху до об’єднання польського селянського руху.

Травневий переворот 1926 р. розпочав другий етап у діяльності польського селянського руху. Його наслідком стало посилення впливів СХ та ПСЛ “Визволєнє” – організацій, що підтримували ідею повернення до влади Ю. Пілсудського. Вдало використовуючи політичну кон’юнктуру, радикальні селянські організації створили у південно-східних воєводствах Польщі ефективну мережу своїх партійних осередків.

Більш впливовим у середовищі селянських радикалів виявилося СХ. Розвинуту мережу повітових та первинних ланок, що підпорядковувалися львівській Окружній управі партії, було створено у Львівсь-кому та Тернопільському воєводствах. Потужні повітові осередки СХ діяли у Львові, Добромилі, Тернополі та Теребовлі. У сільських громадах зазначених повітів активну організаційну діяльність проводили лідери партії Я. Бриль, Я. Павловський, Анджей Плюта та ін. У Станіславівському воєводстві повітові осередки партії діяли лише у Жидачеві та Снятині. Найбільший осередок СХ до складу якого входило 50 осіб, на чолі з Станіславом Кіяком, діяв у с. Журавно Жидачівського повіту. Незначна популярність СХ у Станіславівському воєводстві була зумовлена низьким відсотком проживаючого тут польського населення. З тих же причин невдачею закінчилася спроба прихильників СХ створити окружну партійну організацію на Волині. У вересні 1926 р. на території Волинського воєводства діяло 12 первинних осередків організації, зосереджених у Здолбунівському та Дубнівському повітах. Однак наприкінці 1926 р., усвідомивши безперспективність поширення свого впливу, керівництво СХ згорнуло організаційну роботу у регіоні.

У Волинському та Поліському воєводствах прихильники польського селянського руху зосереджувалися в ПСЛ “Визволєнє”. Діяльність селянських політичних організацій Волині та Полісся, на відміну від Східної Галичини, не відзначалася сталою активністю, а носила здебільшого спорадичний характер. Не було виключенням у цьому плані і ПСЛ “Визволєнє”. Потужна повітова організація, на чолі якої стояв А. Кордовський, діяла лише у Сарненському повіті Поліського воєводства. У Волинському воєводстві діяльність партії зосереджувалася на території Рівненського, Володимирського та Костопіль-ського повітів. Місцеву воєводську організацію, осередок якої знаходився у Костополі, очолювали Пйотр Вижиковський та Леонард Дубінський. Жодних впливів, після 1925 р., ПСЛ “Визволєнє” не посідало у Східній Галичині.

Зростання авторитету радикальних партій відбувалося за рахунок ПСЛ “Пяст”, яке після усунення з посади прем’єр-міністра свого лідера В. Вітоса, перейшло в опозицію до режиму санації. Зокрема, у Східній Галичині перехід значної частини членів ПСЛ “Пяст” на сторону СХ спостерігався у Бібрському, Добромильському, Яворівському та Самбірському повітах.

Неоднозначне ставлення поміркованих та радикалів до режиму Ю. Пілсудського, розбіжності з земельного питання протягом 1926–1927 рр. спричинили поляризацію польського селянського середовища краю, що значно ускладнювало міжпартійні відносини.

Спад напруження у відносинах між селянськими організаціями розпочався після парламентських виборів 1928 р. Перебіг виборчої кампанії чітко окреслив наміри лідерів санації до встановлення авторитаризму. Спираючись на Безпартійний Блок Співпраці з Урядом (ББСУ), санація відверто ігнорувала інтереси своїх політичних союзників. Подібний розвиток політичної ситуації спричинив переосмислення представниками ПСЛ “Визволєнє” та СХ доцільності свого перебування на проурядових позиціях та перехід їх в опозицію.

Поразка польських селянських партій на виборах призвела до занепаду їхніх організаційних структур на Західній Україні. Одразу після виборів припинилося видання регіональних органів ПСЛ “Пяст” та СХ – “Sprawy Ludowej” та “Sprawy Chіopskej”. Протягом 1928 р. самоліквідувалися Окружні управи зазначених організацій.

Подальший наступ санації на демократичні свободи посилив об’єднавчі процеси у польському селянському середовищі. У 1929–1930 рр. представ-ники регіональних організацій ПСЛ “Пяст” та СХ взяли участь у політичних акціях Центроліву. Так, 14 вересня 1930 р. селянські партії спільно з Польською Партією Соціалістичною (ППС) організували масові збори опозиції у Львові та Дрогобичі. Консолідації польського селянського руху сприяла також економічна криза 1929 р., наслідки якої змусили консервативно налаштованих людовців визнати необхідність проведення земельної реформи без викупу. Подолання головної перешкоди на шляху об’єднання ПСЛ “Пяст”, ПСЛ “Визволєнє” та СХ, призвело до створення у 1931 р., єдиної в Західній Україні, польської селянської партії Стронніцтво Людове (СЛ)

Друга половина 20-х рр. позначилася зростанням впливів українського національного руху в суспільно-політичному житті Західної України. Посилення українського політичного та економічного чинника в краї спонукало діючі тут польські політичні партії переглянути своє ставлення до українців. Однак зміни у підході представників як поміркованого, так і радикального селянського табору до українців мали здебільшого тактичний характер, оскільки зазначені політичні сили надалі дотримувалися раніше вироблених концепцій у національному питанні. Усвідомлюючи можливість втрати позицій польського державного чинника в регіоні, помірковані людовці підтримували ідею обмеження прав українського населення на пропорційне представництво в самоврядних та законодавчих органах, а також надалі пропагували необхідність проведення осадницької акції. Натомість, селянські радикали виступали за співпрацю з українцями на умовах повної лояльності останніх до Польської держави.

Національне питання залишалося єдиною проблемою, до вирішення якої представники польських селянських партій не змогли знайти спільного підходу. Проте цей факт не стояв на перешкоді консолідації польського селянського руху, оскільки учасники цього процесу були єдині в основному питанні – необхідності зміцнення польської державності на “кресах”.

У четвертому розділі – “Стронніцтво Людове у суспільно-політичному житті Західної України (1931–1939 рр.)” – розглянуто діяльність регіональних осередків партії СЛ, створеної в результаті об’єднання політичних сил польського селянського руху.

Зі створення у березні 1931 р. СЛ розпочався третій етап у діяльності польського селянського руху краю. Він проходив в умовах протистояння цієї організації та режиму санації. Протягом 1931–1935 рр. СЛ переживало складний період свого становлення, який полягав в уніфікації діючих у краї осередків ПСЛ “Пяст” та СХ. На території південно-східних воєводств Польщі діяльність нової політичної партії розпочалася у травні 1931 р. зі створення т. зв. Організаційного комітету СЛ для Східної Малопольщі. Його завдання полягало в організації повітових партійних осередків. Однак Комітет не спромігся реалізувати у повному обсязі покладені на нього обов’язки. До 1935 р. міцні повітові осередки СЛ діяли лише у Самбірському, Рудківському, Мостиському та Калуському повітах. В інших повітах активність партії була незначною або відсутньою взагалі. Труднощі, пов’язані зі створенням регіональної мережі СЛ, зумовлювалися спадом активності місцевих осередків селянських політичних партій, що увійшли до його складу, а також діяльністю режиму санації, спрямованою на послаблення політичного впливу опозиції. Такий розвиток подій не сприяв швидкому утворенню регіональних осередків СЛ. Окрім цього, послідовна політика урядових чинників з цього питання призвела до ліквідації політичних структур польського селянського руху у Во-линському та Поліському воєводствах.

Активність польського селянського руху на Західній Україні помітно зросла після смерті Ю. Пілсудського. Прийнята грудневим 1935 р. Конгресом СЛ партійна програма передбачала проведення широкомасштабної роботи, спрямованої на організацію польського селянства в опозицію до режиму санації. Протягом 1936–1938 рр. спостерігалося значне пожвавлення діяльності СЛ. Помітно розширилась органі-заційна мережа партії. Станом на березень 1938 р., місцеві осередки СЛ діяли у 34 повітах краю. Серед них 167 – у Тернопільському воєводстві, 66 – у Станіславівському та 95 – у східних повітах Львівського воєводства. Загалом, за даними Міністерства внутрішніх справ Польщі, до місцевих осередків СЛ у 1938 р. входило 11.049 осіб. Посиленню впливів партії сприяло запровадження її керівництвом нових методів організаційної роботи, насамперед, проведення масових маніфеста-ційних зібрань селян, присвячених визначним датам польської історії та релігійним святам. Організація подібних урочистих заходів була важливим чинником формування політичної свідомості селянства.

Вирішення важливих економічних проблем села, на думку представників СЛ, було можливе лише за умови проведення політичних змін, зокрема, ліквідації авторитарної системи та демократизації управлінських структур шляхом зміни існуючої конституції, закону про вибори, повернення громадянських прав політемігрантам. З огляду на це, представники місцевих осередків СЛ гостро конфліктували зі своїми політичними опонентами з політичних організацій санації – ББСУ та ТНЄ (Табір Національної Єдності). Жорстка позиція СЛ щодо правлячого режиму різко радикалізувала польське селянське середовище краю. Свідченням цього – організований СЛ селянський страйк 1937 р., в епіцентрі якого опинилися Калуський, Рогатинський, Мостиський, Яворівський, Бережанський, Копичинецький, Підгаєцький та Чортківський повіти. Відіграючи провідну роль у питанні політичної консолідації селян, партія впродовж 1935–1939 рр. залишалося на чолі польського опозиційного руху.

Після створення СЛ у польському селянському русі перемогла репрезентована ПСЛ “Пяст” інкорпоративна концепція врегулювання національного питання. Свідченням цього були заяви регіональних лідерів партії, що підтримували ідею посилення колонізаційної акції. Незважаючи на опозиційність СЛ у національному питанні, діяльність польського селянського руху перебувала у фарватері політичного курсу санації.

Позиція СЛ у національному питанні була головною причиною проти-стояння партії з політичними партіями українського національного табору. Провідні українські політичні партії надавали великого значення проведенню ефективних заходів, що мали на меті зменшити вплив СЛ на українське населення Західної України.

Висновки

1. Діяльність регіональних осередків польських селянських партій спрямовувалася на захист орієнтованої на них частини населення – польське селянство. Широкий комплекс суспільно-політичних, економічних, культурно-освітніх потреб цієї категорії населення залишався визначальним чинником, що впливав на розвиток польського селянського руху краю.

2. Розвиток регіональної мережі польських селянських партій визначався історичними традиціями польського селянського руху, характерними для даного регіону, організаційними можливостями та активністю представників партій, популярністю їхніх лідерів у середовищі місцевого селянства.

3. Пріоритетним завданням економічної політики регіональних осередків польських селянських партій була необхідність проведення земельної реформи. У міжвоєнний період погляди лідерів польського селянського руху щодо цього питання постійно радикалізувалися, чому сприяла негативна економічна кон’юнктура, що спонукала до усвідомлення необхідності проведення парцеляції великих земельних володінь без компенсації.

4. Підходи до вирішення низки політичних та економічних проблем визначали взаємовідносини регіональних осередків польських селянських партій з іншими організаціями польського політичного спектру Західної України. Вимоги проведення земельної реформи за рахунок парцеляції поміщицьких маєтків мали негативний вплив на стосунки селянських організацій з представниками консервативних сил, зокрема, ендеків та хадеків. Проте в Західній Україні на тлі протистояння польських селянських партій з політичними організаціями українського національного табору співпраця селянських організацій зі своїми політичними опонентами, на відміну від центральних регіонів Польщі, залишалася поширеним явищем.

5. Попри підтримку поміркованими та радикальними людовцями різних концепцій розв’язання національного питання, зусилля регіональних організацій польських селянських партій спрямовувалися, передовсім, на забезпечення цілісності Польської держави шляхом посилення її впливів