НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

КУЛИК ЛЮДМИЛА МИКОЛАЇВНА

УДК № 343.9

БОРОТЬБА ЗІ ЗЛОЧИНАМИ,
ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ З ВИКОРИСТАННЯМ ЗБРОЇ

Спеціальність 12.00.08 — кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

КИЇВ — 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Запорізькому юридичному інституті Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, МВС України

Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент АПрН України

Костенко Олександр Миколайович,

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

НАН України, завідувач відділом проблем

кримінального права, кримінології та судоустрою

Офіційні опоненти – доктор юридичних наук, професор

Туркевич Інна Костянтинівна,

Академія адвокатури України,

професор кафедри кримінального та адміністративного права;

кандидат юридичних наук, доцент

Хавронюк Микола Іванович,

Апарат Верховної Ради України,

завідувач відділом з питань національної безпеки,

оборони, правоохоронної діяльності та боротьби зі

злочинністю Головного науково-експертного управління

Провідна установа – Одеська національна юридична академія, кафедра кримінології та кримінально-виконавчого права, Міністерство освіти і науки України (м. Одеса)

Захист відбудеться 21.06. 2006 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького, НАН України (01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького, НАН України (01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розісланий 19.05. 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор юридичних наук І.М. Кучеренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема забезпечення безпеки громадян, охорони їх життя та здоров’я, особистої недоторканності є одним з центральних напрямків соціальної політики України. На сьогодні планомірній розбудові правової держави суттєво заважають погіршення криміногенної ситуації, підвищення рівня злочинності, негативні зміни її кількісних та якісних показників. Найбільшу тривогу викликає тенденція до поширення тяжких насильницьких злочинів, серед яких найнебезпечнішими є такі, що вчиняються з використанням зброї, особливо вогнепальної. Такі злочини завжди викликають широкий резонанс, породжують у населення почуття страху, невпевненості у майбутньому, незахищеності свого життя та життя близьких людей.

Актуальність проблеми боротьби зі злочинами, що вчиняються з використанням вогнепальної зброї, обумовлена тим, що такі злочини завдають непоправної шкоди життю чи здоров’ю громадян, зокрема, призводять до загибелі публічних людей, у тому числі політиків, державних діячів, журналістів, бізнесменів. Тому протидія злочинам, що вчиняються з використанням зброї, є, безперечно, однією з нагальних потреб суспільства.

Недостатнє дослідження кримінологічних аспектів злочинів, що вчиняються з використанням вогнепальної зброї, позначається на якості кримінально-правового регулювання та засобів запобігання злочинам такого виду. Тому вивчення проблеми боротьби зі „збройними” злочинами, визначення їх поняття та ознак, детермінант існування й поширення є необхідною умовою формування науково обґрунтованої протидії таким небезпечним злочинним проявам.

Незважаючи на значне поширення в Україні злочинів, що вчиняються з використанням зброї, вони залишаються майже невивченими з боку вітчизняних учених-юристів. Питання, пов’язані з кримінально-правовою характеристикою злочинів проти громадської безпеки та протидією незаконному обігу зброї, є більш дослідженими. Зазначені проблеми розглядали М.С. Грінберг, В.П. Ємельянов, О.П. Литвин, П.С. Матишевський, В.О. Навроцький, В.І. Рибачук, Л.Ф. Соколов, В.П. Тихий, В.І. Ткаченко та інші. У російській кримінологічній науці проблему тяжких злочинів, що вчиняються із застосуванням зброї, фундаментально досліджував Д.А. Корецький, а особу озброєного злочинця — Л.М. Землянухіна. Вагомий внесок у розробку проблеми “збройних” злочинів у контексті з іншими питаннями кримінального права та кримінології внесли М.І. Бажанов, О.М. Бандурка, В.І. Борисов, В.В. Голіна, І.М. Даньшин, О.М.Джужа, А.І. Долгова, А.Ф. Зелинський, О.Г.Кальман, І.І.Карпець, О.М. Костенко, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнецова, О.М. Литвак, В.В. Лунєєв, М.І. Мельник, С.Ф. Мілюков, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, В.О. Туляков, І.К. Туркевич, В.П.Філонов, М.І. Хавронюк, Н.М. Ярмиш та інші.

Значна поширеність злочинів, що вчиняються з використанням зброї, нечіткість їх відмежування від інших насильницьких злочинів, недостатня теоретична та практична розробленість проблеми протидії цьому виду злочинності, а також не досить ефективне застосування кримінального закону для боротьби з ними обумовили актуальність та обрання теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами полягає в тому, що дисертація виконана відповідно до “Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки”, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року №1376, Указу Президента України від 18 лютого 2002 року №143 “Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”, а також теми науково-дослідної роботи кафедри кримінального права та кримінології ЗЮІ ДДУВС “Актуальні проблеми вдосконалення діяльності кримінальної міліції в боротьбі зі злочинністю на 2001-2005 роки”, передбаченої планом науково-дослідних робіт наукових установ та вищих навчальних закладів України юридичного профілю на період до 2006 року. Тема дисертації затверджена Вченою радою цього ж вищого навчального закладу, протокол №1 від 29.01.2000.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у висвітленні основних теоретичних та практичних проблем боротьби зі злочинами, що вчиняються з використанням вогнепальної зброї, та формулюванні науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства й практики його застосування з урахуванням пріоритетності реалізації державної політики у сфері боротьби зі “збройною” злочинністю, а також рекомендацій з профілактичної діяльності органів внутрішніх справ.

З огляду на поставлену мету визначені такі дослідницькі завдання:

– на підставі системно-структурного аналізу насильницьких злочинів окреслити види (групи) злочинів, що вчиняються (можуть бути вчинені) з використанням вогнепальної зброї;

– визначити поняття та ознаки “збройних” злочинів;

– охарактеризувати сучасний стан “збройної” злочинності в Україні;

– з’ясувати ознаки особи злочинця;

– виявити детермінанти існування та поширення злочинів цього виду;

– визначити організаційно-правові засоби протидії злочинам, що вчиняються з використанням зброї;

– з’ясувати значення спеціально-кримінологічної профілактики у запобіганні “збройним” злочинам;

– визначити роль органів внутрішніх справ у протидії злочинам, що вчиняються з використанням зброї;

– розробити пропозиції щодо вдосконалення законодавства України в частині регулювання обігу зброї та відповідальності за “збройні” злочини.

Об’єктом дослідження є насильницькі злочини, що вчиняються з використанням вогнепальної зброї.

Предметом дослідження є поняття, кримінологічна характеристика та детермінанти злочинів, що вчиняються з використанням вогнепальної зброї, а також основні напрямки протидії “збройним” злочинам.

Методи дослідження. З огляду на поставлену мету, у роботі використані як загальнонаукові методи дослідження, так і методи, властиві для досліджень у правових науках. Формально-логічний (догматичний) метод застосовувався при тлумаченні на підставі критичного аналізу термінів і юридичних понять, які вживаються у Кримінальному кодексі України, інших нормативних актах та стосуються об’єкта дослідження. Використання методу системно-структурного аналізу дозволило сформулювати особливості юридичної конструкції насильницьких злочинів та окреслити види (групи) злочинів, що вчиняються з використанням вогнепальної зброї. Компаративістський метод використовувався при порівнянні норм вітчизняного кримінального законодавства з відповідними нормами законодавства зарубіжних країн (Австралії, Австрії, Азербайджанської республіки, Іспанії, Китайської Народної Республіки, Латвійської Республіки, Нідерландів, Республіки Узбекистан, США (штату Пенсільванії), ФРН, Швейцарії, Швеції). Статистичний та соціологічний методи застосовано при вивченні правозастосовчої практики, зокрема, при вивченні кримінальних справ та вироків суду за спеціально розробленими анкетами. Оброблення, аналіз і вивчення емпіричного матеріалу щодо об’єкта кримінологічного дослідження обумовили залучення математичних методів (зокрема, методу відносних величин та індексного методу).

Емпіричну базу дослідження становлять дані статистичної звітності МВС України за період з 1998 по 2004 рік та узагальнення матеріалів судової практики. З цією метою вивчено 660 кримінальних справ про насильницькі злочини у Запорізькій, Одеській та Херсонській областях, з них — 119 про злочини, пов’язані з використанням або застосуванням вогнепальної зброї, та 276 обвинувальних вироків суду.

Наукова новизна одержаних результатів роботи полягає в тому, що дисер-тація є першим в Україні монографічним дослідженням кримінологічних аспектів боротьби зі злочинами, що вчиняються з використанням вогнепальної зброї.

У дисертації обґрунтовано такі нові положення і висновки:

– набуло подальшого розвитку поняття “застосування зброї” як таке поводження зі зброєю, яке має певний наслідок. Для злочинів з матеріальним складом “застосування зброї” повинно мати наслідок у вигляді заподіяння якоїсь шкоди. Водночас наслідок застосування зброї може бути правомірним (згідно із Законом України “Про міліцію”) або соціально прийнятним (при необхідній обороні). Під “використанням зброї” слід розумі-ти не лише застосування, а й демонстрацію зброї для залякування потерпілої особи та використання для припинення опору з її боку незалежно від того, чи спричинено шкоду, чи йдеться про загрозу заподіяння такої шкоди;

– доведено, що насильство з використанням зброї застосовується лише умисно і супроводжується відповідною мотивацією, в центрі якої є ігнорування особистої недоторканності іншої особи, тому необережне заподіяння шкоди не можна вважати насильством, навіть якщо шкода з необережності заподіюється в ході насильницьких посягань;

– уперше запропоновано поділ злочинів, що вчиняються з використанням вогнепальної зброї, на дві групи. До першої групи належать злочини, в яких використання зброї передбачено законодавцем у диспозиції кримінально-правової норми, до другої — злочини, використання зброї в яких не зазнача-ється у законі про кримінальну відповідальність, але має місце фактично;

– уперше визначено класифікацію злочинів, вчинених з використанням зброї: 1) за кримінально-правовою характеристикою (вбивство, розбій, бандитизм, хуліганство, статеві злочини тощо); 2) за ознаками, які характеризують суб’єкта злочину (повнолітній, неповнолітній, службова особа, чоловік, жінка тощо); 3) за сферами суспільного життя, в яких вчинено злочин (виробництво, торгівля, сфера побуту тощо); 4) за мотивами вчинення злочину (користь, помста, неповага до особистості людини тощо);

– запропоновано до переліку дій, що складають зміст обігу зброї, у проекті Закону України “Про зброю” віднести пересилання зброї та передбачити: 1) обіг усієї бойової зброї, яка є на озброєнні армії; 2) заборону на видачу ліцензій щодо права заняття приватною охоронною і детективною діяльністю особам, які мають судимість за вчинення умисних злочинів; 3) як підставу для анулювання ліцензії у громадян та охоронних підприємств втрату і незаконне використання зброї; 4) посилення відповідальності за порушення правил обігу цивільної зброї;

– аргументовано необхідність визнати обставиною, яка обтяжує покарання, вчинення злочину з використанням вогнепальної зброї, тому запропоновано доповнити ч.1 ст.67 КК України відповідним пунктом;

– запропоновано до предмета злочину, передбаченого ст.263 КК України, віднести гладкоствольну мисливську зброю;

– обґрунтовано необхідність включити до суспільно небезпечних діянь злочину, передбаченого у ст.263 КК України, пересилання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської);

– встановлено, що кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ст.263 КК України, повинні бути повторність, вчинення діяння за попередньою змовою групою осіб, накопичення вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв з метою їх передачі або збуту;

– запропоновано перебачити як умову звільнення від кримінальної відповідальності, крім добровільної здачі зброї, активне сприяння припиненню злочинів, пов’язаних з незаконним обігом зброї, розшуку та виявленню особи, яка їх вчинила;

– обґрунтовано необхідність обов’язкової співбесіди з психологом при вирішенні питання про надання дозволу на придбання зброї, який був би спроможний зробити кваліфікований висновок стосовно можливих наслідків придбання зброї конкретною особою.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені у дисертаційному дослідженні висновки, пропозиції та практичні рекомендації можуть бути використані для вдосконалення кримінального законодавства України, а також сприяти поліпшенню слідчо-судової практики при кваліфікації злочинів, що вчиняються з використанням зброї, організації протидії їм та запобігання їх вчиненню.

Окремі теоретичні та практичні положення дисертації використовуються у навчальному процесі при викладанні курсантам, студентам та слухачам Запорізького юридичного інституту МВС України навчальних курсів “Кримінальне право”, “Застосування норм кримінального права”, “Кримінологія”, “Криміналістика”, “Адміністративна діяльність ОВС” та спецкурсу “Організація розкриття та розслідування злочинів в ОВС”. Сформульовані рекомендації можуть бути використані для підвищення рівня правових знань серед спеціалістів і населення (правовиховна діяльність).

У практичну діяльність підрозділів дозвільної системи відділу організації охорони громадського порядку УАСМ УМВС України в Запорізькій області та діяльність адміністративної служби міліції УМВС України в Запорізькій області впроваджені методичні положення з питань удосконалення профілактичних заходів дозвільної системи стосовно правопорушень, що вчиняються з використанням зброї (акт впровадження від 30.05.2005 №8/357), та адміністративно-правових заходів попередження правопорушень, що вчиняються з використанням зброї (акт впровадження від 20.09.2004 №8/3-1943).

Апробація результатів дисертації. Основні положення й висновки дисертації оприлюднені у виступах дисертанта на: всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства” (Запоріжжя, 2002), міжнародному науково-практичному семінарі “Проблема відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України” (Харків, 2002), регіональному круглому столі “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування” (Хмельницький, 2003), міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми й напрямки формування світогляду майбутніх працівників органів внутрішніх справ та забезпечення прав і свобод людини” (Запоріжжя, 2003), всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми взаємодії судових та правоохоронних органів у процесі реалізації завдань кримінального судочинства” (Запоріжжя, 2004).

Результати дослідження обговорювались, були схвалені і рекомендовані кафедрою кримінального права та кримінології Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ для використання у навчально-виховному процесі та практичній діяльності органів внутрішніх справ.

Публікації. Результати дисертації опубліковані у п’яти статтях у наукових фахових виданнях України та п’яти тезах доповідей на конференціях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (315 найменувань) і шести додатків (на 16 сторінках). Повний обсяг дисертації складає 226 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, характеризується ступінь її наукової розробки та зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначається об’єкт, предмет, мета, основні завдання та джерела дослідження, його методологічні основи, розкривається наукова новизна та практичне значення отриманих результатів; наведено дані щодо апробації отриманих результатів

Розділ І “Поняття, кримінологічна характеристика та детермінанти злочинів, що вчиняються з використанням зброї”, який складається з двох підрозділів, присвячений дослідженню поняття, кримінологічної характеристики та детермінант злочинів, що вчиняються з використанням зброї.

У підрозділі 1.1. “Поняття та кримінологічна характеристика злочинів, що вчиняються з використанням зброї” розглянуто поняття та кримінологічну характеристику злочинів, що вчиняються з використанням зброї, та “збройної” злочинності як виду насильницької злочинності, що має суттєву особливість — використання зброї.

Визначається, що злочини, які вчиняються з використанням зброї, мають безпосередній стосунок до понять “безпека” та “громадська безпека”, через те, що вони пов’язані з предметом, який має законодавчу регламентацію щодо його видів та обігу, і який може заподіювати шкоду охоронюваним правам та інтересам громадян. Громадську безпеку ми розуміємо як загальне благо, безпеку для всіх, таке поводження з джерелами загальної небезпеки, у тому числі вогнепальною зброєю, що забезпечить охорону життя і здоров’я громадян, матеріальних та інших цінностей.

“Насильство” визначене як протиправний фізичний або психічний вплив на особу, що пов’язаний з досягненням певної спеціальної мети (заподіяння тілесних ушкоджень, задоволення статевої пристрасті, користь тощо), “агресія” як певна стратегія або тактика поведінки особи, яка може виявлятися у двох формах — позитивній, що характеризується активним відстоюванням власних позицій, занадто емоційним прагненням до чого-небудь і т.ін., та негативній, що пов’язана з руйнівним впливом на людей або об’єкти кримінально-правової охорони.

Поняття “насильства” та “агресії” не пов’язують злочинну діяльність суб’єкта з використанням будь-яких предметів. Водночас озброєне насильство, порівняно з неозброєним, має таку характеризуючу ознаку, яка дозволяє відстоювати позицію щодо того, що озброєне насильство за своєю суспільною небезпечністю є більш небезпечним ніж неозброєне, адже наявність зброї в особи, яка вчинює злочин, крім того, що може бути знаряддям вчинення злочинного діяння, стає, з одного боку, засобом психічного впливу, який спрямовується на залякування жертви, зменшення чи припинення опору, з іншого — призводить до того, що такі злочини вчиняються відкрито і частіше доводяться до кінця. Крім цього, для злочинів, що вчиняються з використанням вогнепальної зброї, характерною рисою є особлива зухвалість, демонстрація сили, завдяки чому потерпілі від злочину, як правило, фактично позбавляються волі до дії. Зброя є не тільки засобом вчинення злочину, а стає при цьому одним із вирішальних чинників, навіть якщо її не було застосовано для ураження або спричинення тілесних ушкоджень. Зроблено висновок, що в жодному разі насильство як таке не можна ототожнювати з поняттям озброєного насильства, співвідношення цих понять визначається як загальне і часткове.

Дослідженням охоплюються злочини, що вчиняються з використанням вогнепальної зброї, адже вогнепальна зброя, поряд із різного роду машинами та механізмами, є джерелом підвищеної небезпеки, але, на відміну від останніх, навіть найскладніші її системи і моделі приводяться в дію досить простими прийомами, які не потребують спеціальних знань. За своїми властивостями миттєвого ураження та можливості таємного застосування вогнепальна зброя поступається лише хімічному, бактеріологічному та радіаційному впливові на людей. Проте ці речовини малодоступні, суворіше охороняються, їх поширення переслідується за міжнародним та національним правом. Крім того, хімічні, бактеріологічні та радіаційні речовини при їх застосуванні як знарядь чи засобів вчинення злочину можуть заподіяти шкоду самому злочинцеві.

Визначається поняття “застосування зброї” як таке поводження зі зброєю, яке має певний наслідок. Для злочинів з матеріальним складом “застосування зброї” повинно мати наслідок у вигляді заподіяння якоїсь шкоди. Водночас наслідок застосування зброї може бути правомірним (згідно із Законом України “Про міліцію”) або соціально прийнятним (при необхідній обороні). “Використання зброї” — не лише застосування, а й демонстрація зброї для залякування потерпілої особи та використання для припинення опору з її боку незалежно від того, чи спричинено шкоду, чи йдеться про загрозу заподіяння такої шкоди.

Зроблено висновок про те, що злочини, які вчиняються з використанням зброї, доцільно поділити на дві групи. До першої групи необхідно віднести злочини, в яких використання зброї передбачено законодавцем у диспозиції кримінально-правової норми, до другої — злочини, використання зброї в яких не зазначається у законі про кримінальну відповідальність, але має місце фактично. Ці дві групи охоплюють велику кількість злочинів, які в свою чергу посягають на різні об’єкти кримінально-правової охорони.

“Збройні” злочини — це злочини, які вчинюються з використанням такого засобу, як вогнепальна зброя. З усього загалу злочинів вони виділені на підставі їх поєднання з насильством (фізичним або психічним), але мають таку суттєву ознаку, як “збройність”. “Збройні” злочини мають відношення до насильницько-агресивної злочинності. Про це свідчить те, що злочини, які вчиняються з використанням вогнепальної зброї, вчинюються лише умисно, частіше доводяться до кінця, пов’язані з демонстрацією сили та зухвалості злочинця.

Злочини, вчинені з використанням зброї, можна згрупувати таким чином: 1) за кримінально-правовою характеристикою (вбивство, розбій, бандитизм, хуліганство, статеві злочини тощо); 2) за ознаками, які характеризують суб’єкта злочину (повнолітній, неповнолітній, посадова особа, чоловік, жінка тощо); 3) за сферами суспільного життя, в яких вчинено злочин (виробництво, торгівля, сфера побуту тощо); 4) за мотивами вчинення злочину (користь, помста, неповага до особистості людини тощо).

З аналізованих кримінальних справ про злочини, що вчиняються з використанням зброї, визначено, що з 276 чоловік 251 особа використовувала зброю, яка перебувала у них незаконно. За статевою ознакою більшість злочинців є чоловіками — 265, жінок — 11, що складає 3,1 %. За національною ознакою найбільший відсоток складають українці, на другому місці — росіяни, а далі— представники інших національностей, які проживають на території Запорізької, Одеської та Херсонської областей. Стосовно віку, в якому вчинено злочини з використанням зброї, найбільший відсоток належить найпрацездатнішій віковій категорії — від 25 до 35 років, на другому місці вікова категорія від 20 до 25 років. Серед осіб, які вчинили злочини з використанням зброї, переважна більшість має середню або неповну середню освіту. Переважна більшість (177) не працюють і не навчаються. У 82 з 276 осіб, справи яких вивчалися, до вчинення злочину з використанням зброї вже була судимість.

У підрозділі 1.2. “Детермінанти існування та поширення “збройних” злочинів” розглядаються причини, умови та чинники злочинів, що вчиняються з вогнепальною зброєю, фактори впливу на їх вчинення.

Базисом вчинення насильницького злочину з використанням зброї є психологічне ставлення особи до вчинюваних дій і їх злочинного наслідку, що не може бути розглянуто у відриві від загальноприйнятих постулат, які визначають поняттям мотивації. Бажання використати зброю є тією рушійною силою, яка обумовлює її набуття і використання при вчиненні злочину, але мотив сам по собі не завжди є причиною цілеспрямованих дій. Він може бути результатом відображення у психіці потреб індивіда. Соціальні стандарти потреб формуються на підставі культурних традицій, звичок, природних умов, в яких існує суспільство. Великий вплив має також технічний та економічний розвиток суспільства, обсяг національного доходу та характер його розподілення між різними соціальними групами.

Зроблено висновок, що лише умовно можна говорити про зворотну залежність між ступенем злочинних нахилів особистості і рівнем тиску з боку ситуації, що сприяє злочину в аспекті того, що особа, яка має незначні нахили до вчинення злочину, скоює його частіше лише під тиском несприятливих обставин, а особа з більш вираженою готовністю порушити кримінально-правові заборони йде на це навіть за наявності незначного зовнішнього поштовху. Особа зі злочинними звичками шукає ситуацію, яка сприятиме злочину, а іноді і сама її створює.

Ситуації, які впливають на визначення особи щодо вчинення нею “збройного” злочину, бувають різної тривалості, можуть відрізнятися за інтенсивністю, мають різні джерела: стихійне лихо, воєнні дії, політичні кризи, фінансові скрути конкретної сім’ї, поведінка рідних тощо. Значну роль серед ситуацій, які можуть сприяти вчиненню злочинів, відіграє жертва злочину.

Криміногенні прошарки населення — групи осіб, злочинна активність котрих помітно вища, ніж у населення в цілому і які сприяють появі й укріпленню таких кримінологічно значущих рис людини, як агресивність і користь, формуванню нахилів до вчинення “збройних” злочинів. Значний негативний вплив здійснюють особи, які були засуджені за вчинення насильницьких злочинів та відбували покарання в місцях позбавлення волі, що пропагують субкультуру, яка панує в установах з виконання покарань тощо.

Зовнішні детермінанти “збройної” злочинності — такі чинники, що викликають її поширення та повністю або частково залежать від волі індивіда. До цього комплексу ми відносимо: культ насильства та жорстокості у засобах масової інформації, художніх та телевізійних фільмах; лібералізацію державної політики щодо обігу зброї; наявність корупційних тенденцій у державному апараті; розшарування верств українського населення; несформованість у сучасній педагогіці позитивного соціального ідеалу тощо.

Внутрішні детермінанти злочинів, вчинених з використанням зброї, тісно пов’язані з особливостями особистості злочинця, наявністю певного відхилення у його поведінці. Як психологічний феномен, відхилення пов’язується із розходженням норм активності особистості і соціальних норм. Агресія розглядається як одна з можливих стратегій поведінки людини, на виникнення якої впливає, крім інших рис, і демонстративність. У корисливих злочинах, вчинених з використанням зброї, агресивність частіше використовується як засіб досягнення корисливої мети (інструментальна агресія). У насильницьких злочинах з використанням зброї на перший план виступає так звана ворожнеча агресивність — агресія, завдання шкоди виступає як самоціль. Тривалість та жорстокість насильства тут залежать від злочинної мети — принизити жертву, завдати їй тяжких страждань із спонукань ревнощів, помсти, самоствердження тощо. В групових насильницьких злочинах із використанням зброї агресія часто здійснюється під впливом групового тиску, групових традицій.

Значимим фактором, який впливає на формування майбутніх умов злочинності, є відхилення від норми у сімейних відносинах. Зростає кількість розлучень та неблагополучних сімей, а діти поповнюють маргінальні ряди, стають на злочинний шлях. Не можна не звертати уваги на прояви насильства в сім’ях, де позиція сили є свідченням панівного становища, і розглядається як останній аргумент при вирішенні будь-якого питання.

Поширення порнографії може приводити до зростання кількості злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканності. У психологічно нестійких осіб перегляд предметів порнографічного характеру може стимулювати бажання, до задоволення якого вони прагнуть будь-якою ціною, у тому числі застосовуючи озброєне насильство. При цьому використання зброї дозволяє досягти злочинної мети — насильницького задоволення статевої пристрасті.

Розділ ІІ “Протидія злочинам, що вчиняються з використанням зброї (“збройним” злочинам)” складається з трьох підрозділів, у яких досліджуються основні засоби протидії злочинам, що вчиняються з використанням вогнепальної зброї, поняття та значення спеціально-кримінологічної профілактики зазначеного виду злочинів та роль органів внутрішніх справ у протидії їм.

У підрозділі 2.1. “Організаційно-правові засоби протидії злочинам, що вчиняються з використанням зброї” розглядаються кримінально-правові засоби протидії “збройним” злочинам, адміністративно-правові заходи попередження правопорушень, пов’язаних зі зброєю та організаційно-правові засоби протидії злочинам, що вчиняються з використанням вогнепальної зброї.

До правових засобів боротьби зі злочинами, що вчиняються з використанням зброї, необхідно віднести насамперед галузеві норми права, акти реалізації цих норм і врегульовані ними відносини. До галузей законодавства, які передбачають профілактику злочинів та інших правопорушень, належать: норми кримінального права: про необхідну оборону, затримання особи, яка вчинила злочин, про примусові заходи виховного впливу до неповнолітнього тощо; норми кримінально-виконавчого права, що регламентують порядок звільнення з місць позбавлення волі, трудове і побутове забезпечення звільнених, умовно-дострокове звільнення, адміністративний нагляд тощо; норми кримінально-процесуального права: про необхідність виявлення причин і умов конкретного злочину, про заходи усунення наслідків злочину; норми адміністративного права, що регламентують обіг зброї, передбачають відповідальність за порушення правил дозвільної системи тощо; норми цивільного права, що передбачають обмеження дієздатності громадян, які зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами; норми сімейного права, що регламентують порядок позбавлення або обмеження батьківських прав. У нормах права закріплюються певні цілі, визначаються засоби і шляхи їх досягнення, а також компетенція правоохоронних органів та їх службових осіб щодо протидії “збройним” злочинам.

Проблеми, які виникають в Україні у зв’язку з поширенням зброї, пов’язані насамперед саме з відсутністю чіткої законодавчої бази, яка дозволяла б контролювати її обіг. В роботі не підтримується думка авторів законопроектів, які пропонують передбачити на законодавчому рівні вільний обіг короткоствольної зброї. Аргументами передчасності та недоцільності надання громадянам права на придбання, зберігання і носіння короткоствольної вогнепальної зброї (пістолетів і револьверів) є такі: 1) вільний обіг короткоствольної вогнепальної зброї призведе до ускладнення криміногенної обстановки у зв’язку з легалізацією так званих “кримінальних стволів”; 2) надзвичайно ускладнить криміногенну обстановку в державі та обставина, що на руках у населення, більшість якого не має ані найменшої уяви про поводження зі зброєю та про небезпеку, яку вона в собі приховує, з’являться нові сотні тисяч одиниць вогнепальної зброї; 3) зросте злочинність на побутовому рівні, оскільки, за спостереженнями соціологів, психіатрів, у зв’язку з економічними та політичними негараздами, значна кількість громадян постійно перебуває у стресовому стані, на межі нервового зриву; 4) високі ціни на зброю зроблять її недоступною для громадян середнього і нижче середнього достатку, право на самозахист за допомогою вогнепальної зброї зможуть реалізувати тільки заможні громадяни, зросте кількість злочинів з метою заволодіння зброєю; 5) ускладниться процес здійснення належного контролю за зберіганням та використанням вогнепальної зброї; 6) зросте кількість нещасних випадків у зв’язку з необережним поводженням зі зброєю; 7) на сьогодні законодавчо неврегульованими залишились питання використання, застосування вогнепальної зброї цивільним населенням з метою самозахисту; 8) не налагоджена система спеціалізованого навчання цивільного населення правилам поводження з вогнепальною зброєю та вивчення основних вимог чинного законодавства щодо зброї.

Запропоновано до переліку дій, що складають зміст обігу зброї, у проекті Закону України “Про зброю” віднести пересилання зброї та передбачити: 1) обіг усієї бойової зброї, яка є на озброєнні армії; 2) заборону на видачу ліцензій щодо права заняття приватною охоронною і детективною діяльністю особам, які мають судимість за вчинення умисних злочинів; 3) як підставу для анулювання ліцензії у громадян та охоронних підприємств втрату і незаконне використання зброї; 4) посилення відповідальності за порушення правил обігу цивільної зброї.

При прийнятті законодавства про зброю необхідно особливу увагу зосередити на таких питаннях: обмеження розповсюдження вогнепальної зброї; забезпечення суворого контролю за розробкою та використанням вогнепальної зброї з метою запобігання можливим шкідливим наслідкам; підвищення рівня спеціальної підготовки осіб, котрі отримали право на використання вогнепальної зброї; прийняття загальнообов’язкових правил перевезення та транспортування зброї, її складових частин та боєприпасів до неї.

У підрозділі 2.2. “Спеціально-кримінологічна профілактика “збройних злочинів” розглядається поняття спеціально-кримінологічної профілактики злочинів, що вчиняються з використанням зброї, як один з найвагоміших видів профілактичної діяльності, метою якої є стримання зростання кількості “збройних” злочинів і зниження їх наявного рівня шляхом усунення та нейтралізація детермінант, що сприяють їх вчиненню.

Дієвість профілактичних заходів у розгляданій сфері залежить від дотримання під час їх здійснення таких умов: законності заходів, що застосовуються; обґрунтованості на основі глибокого та кропіткого дослідження детермінант, що сприяють вчиненню “збройних” злочинів; реальності та економічної доцільності; комплексності, тобто розробки та впровадження взаємопов’язаних заходів економічного, ідеологічного, культурно-виховного, соціально-психологічного та правового характеру; конкретності, тобто відповідності вжитих заходів наявним криміногенним факторам, які породжують цей вид злочинів.

З’ясовано, що спеціально-кримінологічна профілактика злочинності в сфері незаконного обігу зброї являє собою систему, що містить у собі: вивчення причин, умов та чинників злочинів, вчинених з використанням вогнепальної зброї, об’єкти профілактики; її основні рівні і форми; методи запобіжного впливу; суб’єктів, котрі здійснюють цю роботу. Основне завдання цієї профілактики щодо запобігання злочинам, що вчиняються з використанням вогнепальної зброї, полягає в усуненні детермінант їх існування та розповсюдження.

Суб’єкти спеціально-кримінологічної профілактики злочинів, що вчиняються з використанням зброї, поділяються на такі групи: 1) спеціалізовані державні правоохоронні органи та органи правосуддя; 2) спеціалізовані державні та громадські органи (комісії у справах неповнолітніх, спостережні комісії); 3) спеці-алізовані громадські органи та організації; 4) спеціалізовані комунальні і приватні підприємства та організації, які здійснюють діяльність, пов’язану з наданням населенню охоронних послуг; 5) неспеціалізовані державні, комунальні, приватні органи, підприємства та установи, а також навчальні заклади, які здійснюють роботу з профілактики злочинів на добровільних засадах; 6) фізичні особи.

Форми спеціально-кримінологічної профілактики “збройних” злочинів мають бути такі. 1. Залежно від кількості охоплюваних осіб, що профілактуються: а) масові (пропаганда правослухняності, здорового способу життя, основ правових знань засобами масової інформації, творами літератури та мистецтва, проведення урочистих заходів, телемарафонів, благодійних заходів та ін.); б) колективні (робота з виробничими, навчальними та іншими колективами); в) групові (робота з групами як просоціальної, так і асоціальної та невизначеної спрямованості, у тому числі з сім’ями); г) індивідуальні. 2. За ознакою регулювання кримінально-процесуальним законом: а) процесуальні (здійснення яких прямо визначається кримінально-процесуальним законом); б) непроцесуальні. 3. Залежно від суб’єктів, які здійснюють профілактичну роботу: а) профілактична робота, яка здійснюється відповідно до службових обов’язків суб’єкта; б) профілактична робота, яка здійснюється на добровільних засадах. 4. Залежно від винагороди, яку отримує особа, котра здійснює профілактичну роботу: а) профілактична робота, обумовлена виконанням службових обов’язків з отриманням заробітної плати за їх виконання; б) профілактична робота, яка здійснюється безоплатно; в) профілактична робота, яка здійснюється за договором з отриманням грошової винагороди за її здійснення. 5. Залежно від змісту профілактичної роботи: а) педагогічні; б) психологічні; в) правові; г) просвітницькі. 6. За ознакою віддаленості від об’єкта профілактичної роботи: а) дистантна (профілактична робота, яка здійснюється з використанням засобів масової інформації, наочної агітації, функціонування телефонів довіри та ін.); б) контактна (безпосередня робота з особистістю). 7. За віковою ознакою: а) з дошкільниками; б) з дітьми молодшого шкільного віку; в) з підлітками; г) з молоддю; д) з особами середнього віку; е) з особами похилого віку. 8. За ознакою соціальної або асоціальної спрямованості: а) профілактична робота з особами, які притягалися до кримінальної відповідальності за вчинення насильницьких злочинів; б) профілактична робота з особами, які притягалися до кримінальної відповідальності за вчинення інших видів злочинів; в) профілактична робота з особами, які не притягалися до кримінальної відповідальності, але входять до складу груп асоціальної спрямованості; г) профілактична робота з особами просоціальної спрямованості; д) профілактична робота з особами, які в силу виконання своїх професійних обов’язків можуть стати жертвою збройних нападів (водії таксі, які працюють у нічний час, інкасатори, касири, водії вантажних машин на віддалених маршрутах, екіпажі “швидкої допомоги”, журналісти, працівники правоохоронних органів). 9. За напрямками профілак-тичної роботи: а) профілактика злочинів; б) профілактика інших правопорушень; в) профілактика віктимної поведінки. 10. За ознакою місця проведення: а) профілактична робота, яка здійснюється за місцем проживання; б) профілактична робота, яка здійснюється за місцем навчання або праці; в) профілактична робота, яка здійснюється у місцях масового скупчення людей (під час свят, масових гулянь тощо); г) профілактична робота, яка здійснюється у спеціалізованих державних, громадських, комунальних та приватних органах, організаціях, установах та підприємствах; д) профілактична робота, яка здійснюється у місцях позбавлення волі. 11. Залежно від необхідності спеціальної підготовки особи, яка здійснює профілактичну роботу: а) профілактична робота, яка вимагає наявності спеціальних знань, вмінь та навичок; б) профілактична робота, для здійснення якої достатньо загальних знань щодо злочинів, вчинених з використанням зброї.

Основними методами здійснення спеціально-кримінологічної профілактики злочинів, що вчиняються з використанням зброї, необхідно вважати: методи виховання; психологічні методи; просвітницькі методи; методи контролю; технічні методи профілактики; організаційні методи запобігання злочинності; правові методи попередження злочинності.

У підрозділі 2.3. “Роль органів внутрішніх справ у протидії “збройним” злочинам” розглядається місце і значення органів внутрішніх справ як одного з суб’єктів профілактики злочинів, що вчиняються з використанням зброї.

Сутність діяльності органів внутрішніх справ щодо здійснення дозвільної системи полягає у розробці та втіленні в життя комплексу заходів, спрямованих на недопущення шкоди, яку може бути заподіяно громадським та державним інтересам, власності, особистій безпеці громадян внаслідок безконтрольного володіння і використання об’єктів, на які поширюється зазначена система. Ця діяльність будується відповідно до завдань, що ставляться перед органами внутрішніх справ різними нормативними актами, основними з яких є: 1) здійснення систематичного контролю за дотриманням правил виготовлення, зберігання та використання зброї, запобігання та припинення порушень її правил; 2) перевірка осіб, які оформляються на роботу, пов’язану з використанням, зберіганням, виготовленням та перевезенням зброї, а також організація контролю за такими особами; 3) підготовка і своєчасне проведення профілактичних заходів з недопущення крадіжок (втрат) зброї, боєприпасів та інших предметів і речовин, на які поширюється дозвільна система, запобігання випадкам протиправного їх використання; 4) виявлення й усунення (нейтралізація) причин та умов, що сприяють порушенням правил дозвільної системи; 5) вжиття до порушників правил дозвільної системи передбачених законодавством заходів впливу.

Значення дозвільної системи найбільш виразно виявляється у завданнях, які покладаються на органи внутрішніх справ у зв’язку з її здійсненням. Відповідно до чинного законодавства, до них належить: попередження порушень правил придбання, обліку, зберігання, перевезення, використання та знищення предметів і речовин, щодо яких встановлено особливий режим реалізації права власності; недопущення використання підконтрольних об’єктів та предметів не за призначенням, зі злочинною чи іншою протиправною метою; запобігання крадіжкам та втраті предметів і речовин, на які встановлено дозвільну систему; застосування до порушників правил дозвільної системи передбачених законом заходів адміністративного впливу.

Значна роль в профілактиці порушень правил дозвільної системи належить узгодженим діям працівників дозвільної системи з іншими службами органів внутрішніх справ. Взаємодія з апаратами карного розшуку, ДСБЕЗ, боротьби з організованою злочинністю може здійснюватись шляхом використання їх оперативних можливостей для виявлення порушень. Під час проведення процесуальних дій слідчі можуть виявляти громадян, які незаконно зберігають предмети та матеріали, на які встановлено дозвільну систему. Працівники ДАІ, перевіряючи автотранспорт на шляхах, виявляють випадки порушень правил перевезення цих предметів та матеріалів, а працівники органів внутрішніх справ на транспорті — порушення правил їх перевезення залізницями, водним та повітряним транспортом.

На органи внутрішніх справ безпосередньо покладено обов’язок щодо контролювання за дотриманням службовими особами міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, господарських об’єднань і громадянами встановленого порядку виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення і використання зброї. Органи внутрішніх справ можуть вимагати від керівників підприємств, установ та організацій, де є зброя та інші об’єкти дозвільної системи, вжиття конкретних заходів для усунення порушень її правил, а також їх причин та умов.

Обґрунтовано необхідність обов’язкової співбесіди з психологом при вирішенні питання про надання дозволу на придбання зброї, який був би спроможний зробити кваліфікований висновок стосовно можливих наслідків придбання зброї конкретною особою.

У висновках дисертації сформульовано основні теоретичні положення й практичні рекомендації, які складають зміст роботи. Дослідження проблеми боротьби зі злочинами, що вчиняються з використанням зброї, у тому числі поняття та ознак “збройних” злочинів, детермінант існування та поширення “збройних злочинів”, дало змогу розробити науково обґрунтовані пропозиції щодо запобігання їм. Зазначений вид злочинності має свої показники, що характеризують її стан та динаміку і є одним із найнебезпечніших злочинних проявів. У висновках викладено основні результати проведеного дослідження, а також практичні рекомендації і пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства України:

– доповнити ч.1 ст.67 КК України “Обставини, які обтяжують покарання” п.14 такого змісту: “Вчинення злочинів з використанням зброї”.

– внести зміни до ст.263 КК України і викласти її в такій редакції:

“1. Носіння, виготовлення, ремонт або збут кинджалів, фінських ножів, кастетів чи іншої холодної зброї без передбаченого законом дозволу —

караються …

2. Виготовлення з метою збуту