КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

КАНАЄВА МАРІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 338.4+330.341(477)

ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ В УКРАЇНІ

08.02.02 – економіка та управління науково-технічним прогресом

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі менеджменту інноваційної та

інвестиційної діяльності Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник

доктор економічних наук, професор

Євтушевський Володимир Андрійович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри менеджменту інноваційної

та інвестиційної діяльності

Офіційні опоненти

доктор економічних наук, професор,

Заслужений діяч науки і техніки України

Крупка Михайло Іванович,

Львівський національний університет

імені Івана Франка,

завідувач кафедри фінансів, грошового обігу і кредиту

кандидат економічних наук,

Шкворець Юрій Филимонович,

Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки України,

старший науковий співробітник, завідувач відділом інвестиційної,

інноваційної політики та державних цільових програм

Провідна установа Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України, відділ проблем інноваційного розвитку економіки, м. Київ

Захист відбудеться ”___” січня 2007 р. о 1400 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.12 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 03022, м. Київ, вул. Васильківська, 90-а, ауд. 203.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.12.

Автореферат розісланий ”_____” грудня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук, доцент О.І. Жилінська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасному світі основною передумовою соціально-економічного прогресу стає здатність суспільства швидко продукувати та споживати високотехнологічні інновації, що, в першу чергу, залежить від рівня усвідомленості значення цього чиннику та створення сприятливих умов для його формування й посилення. В умовах трансформаційного суспільства на інноваційну сферу може бути покладена структурна перебудова економіки за рахунок переливу капіталу з традиційних сфер у новітні науково-технічні напрями. Процеси, що відбуваються в інноваційній сфері, постійно прискорюються та ускладнюються за рахунок зростання кількості її елементів та їх відносин із зовнішнім щодо неї середовищем. За цих обставин актуальності набуває існування розвиненої інноваційної інфраструктури, що організує та оптимізує зв’язки між суб’єктами інноваційної діяльності та забезпечує безпосередніх учасників інноваційного процесу необхідними ресурсами у максимально короткий термін.

Орієнтація України на розбудову інноваційної сфери вимагає обґрунтування та розробки системи підтримки та реалізації її інноваційного потенціалу. Головним чинником при цьому має стати формування базових активних інфраструктурних елементів, що повинні створити умови для ефективної діяльності найбільш життєздатних суб’єктів інноваційного підприємництва. Знижуючи трансакційні витрати останніх, елементи інноваційної інфраструктури стають передумовою підвищення їх конкурентоспроможності. Особлива актуальність проблеми формування інфраструктурного забезпечення інноваційної діяльності зумовлена недосконалим ринковим середовищем, у якому відбувається становленням вітчизняної інноваційної сфери. За таких умов зважена стратегія створення та підтримки елементів інноваційної інфраструктури здатна стати найбільш вагомим важелем активізації інноваційної діяльності. У свою чергу, вдалі приклади реалізації приватних ініціатив у формі інноваційних центрів повинні виступити каталізатором залучення у вітчизняну інноваційну сферу додаткових інвестицій та людського капіталу.

Теоретичні та прикладні проблеми формування та функціонування інноваційної інфраструктури та її складових розглядаються у працях багатьох вітчизняних вчених, серед яких можна виділити роботи Антонюка Л.Л., Безчасного Л.К., Бажала Ю.М., Гончарової Н.П., Жилінської О.І., Калитича Г.І., Крупки М.І., Мазура А.А., Маліцького Б.А., Паладія М.В., Семиноженка В.П., Соловйова В.П., Черваньова Д.М. та інших. Питання функціонування та становлення елементів інноваційної інфраструктури досліджуються вченими Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М.Доброва НАН України, Українського інституту науково-технічної та економічної інформації, Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економіки України. Окремо слід відзначити наукову школу професора Черваньова Д.М., в межах якої було захищено низку дисертаційних робіт молодими науковцями: Герасименко О.О., Дукою А.П., Золотаревською Л.Я., Шаповаловою Л.А., Шингуром М.В.

Серед зарубіжних дослідників проблем інфраструктурного забезпечення інноваційної діяльності слід відзначити роботи Валдайцева С.В, Глазьєва С.Ю., Мухамедьярова А.М., Нехорошевої Л.Н., Санто Б., Фонштейн Н.М. Окремо слід виділити дослідження Ткача А.А., Внукової Н.Н., Йохна М.А., Осипова Ю.М., Шарко М.В., що стосуються складових економічної системи та принципів їх функціонування та взаємодії.

Проте, аналіз робіт, пов’язаних з зазначеною тематикою, свідчить про те, що окремі питання залишають дискусійними. Так, чітко не визначне поняття інноваційної інфраструктури, потребує удосконалення методичне забезпечення оцінювання ефективності функціонування елементів інноваційної інфраструктури, не існує комплексної класифікації останніх, яка б дозволила проводити їх системний аналіз тощо. Це зумовило актуальність теми даного дослідження, формулювання його мети та завдань.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до наукової тематики Київського національного університету імені Тараса Шевченка і є складовою комплексної теми „Теорія та практика соціально-економічного розвитку України в умовах ринкових перетворень”, розділ „Інноваційно-інвестиційні фактори соціально-економічного розвитку України” (шифр 01БФ040-01). Особистий внесок автора полягає у розробці концептуальних засад механізму формування інноваційної інфраструктури в Україні та методики оцінювання ефективності інноваційних центрів як її основного елементу.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є теоретичне обґрунтування процесів формування інноваційної інфраструктури для розкриття необхідності та побудови складових інфраструктурного забезпечення інноваційної діяльності в Україні.

Реалізація мети дослідження обумовила постановку та вирішення наступних завдань:

розкрити сутність інноваційної інфраструктури в умовах розвиненої ринкової економіки;

охарактеризувати складові інноваційної інфраструктури, розробити їх узагальнену класифікацію та дослідити сучасні підходи до організації їх взаємодії;

теоретично обґрунтувати організаційні аспекти формування інноваційної інфраструктури;

проаналізувати інформаційну та фінансову складові інноваційної інфраструктури, визначити особливості та необхідність їх формування в Україні;

з’ясувати роль технопаркових структур у забезпеченні організації інноваційної діяльності, проаналізувати їх види і принципи діяльності, визначити особливості їх створення в Україні;

обґрунтувати необхідність побудови механізму формування інноваційної інфраструктури в Україні та розкрити його сутність;

побудувати формалізовану модель інноваційної інфраструктури та схему організаційної взаємодії елементів інноваційної інфраструктури України;

обґрунтувати необхідність формування приватних інноваційних центрів як базового елементу інноваційної інфраструктури в Україні, виявити організаційні особливості їх створення та розробити методичні підходи до оцінювання ефективності їх діяльності;

дослідити особливості реалізації еволюційного шляху формування елементів інноваційної інфраструктури в Україні.

Об’єктом дисертаційного дослідження виступають процеси формування інноваційної інфраструктури.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти формування складових інфраструктурного забезпечення інноваційної діяльності в Україні.

Методи дослідження. Теоретичною основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод пізнання, системний підхід та метод наукової абстракції. У процесі роботи було використано такі загальнонаукові методи наукового пізнання як метод теоретичного узагальнення та наукової абстракції, що дозволили побудувати схему організаційної взаємодії елементів інноваційної інфраструктури України. На основі методів групування та класифікації розроблено класифікацію елементів інноваційної інфраструктури тощо. Використання методів порівняння, аналізу та синтезу, індукції та дедукції дозволило провести аналіз інформаційної та фінансової складових інноваційної інфраструктури. При побудові моделей використано методи декомпозиції та математичного моделювання, при дослідження ефективності функціонування інноваційної інфраструктури – метод експертних оцінок тощо.

Інформаційною базою досліджень є періодичні видання, наукові збірки, монографії та друковані праці вітчизняних та зарубіжних вчених з питань інноваційної інфраструктури, венчурного фінансування, функціонування технопаркових структур тощо; статистичні дані соціально-економічного розвитку України Державного комітету статистики України, законодавчі акти, укази Президента України, звіти закордонних фінансових фондів венчурного капіталу та консалтингових фірм.

Наукова новизна отриманих результатів. У дисертаційній роботі проведено теоретичне узагальнення інфраструктурного забезпечення інноваційної діяльності на основі аналізу основних його складових та дослідження процесів їх формування, обґрунтовано сутність та виявлено особливості формування інноваційної інфраструктури в Україні, зокрема:

вперше:

розроблено методичні підходи до визначення ефективності діяльності інноваційного центру на основі оцінювання кількісних та якісних показників функціонування складових його внутрішнього середовищі та його впливу на елементи свого зовнішнього середовища;

узагальнено теоретичні основи формування інноваційної інфраструктури еволюційним та революційним шляхом; запропоновано введення у науковий обіг поняття механізму формування інноваційної інфраструктури як сукупності суб’єктів, а також принципів їх організації, функціонування та взаємодії з метою створення інноваційної інфраструктури як соціально-економічної системи з мінімально достатнім рівнем ефективності для виконання своїх функцій; побудовано схему організаційної взаємодії елементів інноваційної інфраструктури України, що дозволило визначити основні напрями побудови механізму її формування;

удосконалено:

уточнено сутність інноваційної інфраструктури як сукупності елементів, що надають послуги щодо організаційно-технічного, фінансово-кредитного, інформаційно-консультаційного і кадрового забезпечення суб’єктів інноваційної діяльності у процесі реалізації ними різних етапів інноваційних проектів;

запропоновано можливі шляхи зниження трансакційних витрат в інноваційній сфері та відповідні цим шляхам види економічної діяльності за КВЕД, що дозволяє поєднати цільовий та функціональний аспекти діяльності елементів інноваційної інфраструктури та може бути використано при розробці типового положення про інноваційний центр;

з метою проведення системного аналізу складових та елементів інноваційної інфраструктури розроблено їх комплексну класифікацію, в основі якої покладено ознаки виду та характеру послуг, рівня прибутковості, позиції відносно об’єкту своєї діяльності, місця в інноваційному процесі, виду економічної діяльності, форми організації, форми власності, рівня спеціалізації та рівня взаємозв’язку з іншими елементами інноваційної інфраструктури; виокремлено основні складові інноваційної інфраструктури в Україні, що відрізняються специфікою свого формування: інформаційну, фінансову складові та технопаркові структури;

дістали подальшого розвитку:

визначення організаційних особливостей створення інноваційних центрів як базових елементів інноваційної інфраструктури, діяльність яких полягає у пошуку, зборі, обробці інформації різного характеру та наданні інформаційних послуг користувачам на платній основі, на основі чого побудовано функціонально-ресурсну модель інноваційного центра, що дозволить адекватно розподілити обсяги робіт між його підрозділами;

дослідження сутності інноваційного посередництва та його ролі в інфраструктурному забезпеченні інноваційної діяльності; запропоновано введення критерію віднесення елементів інноваційної інфраструктури до інноваційних посередників та класифікації інноваційних посередників на основі їх спеціалізації.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані при формулюванні та реалізації державної стратегії створення інноваційної сфери України, зокрема такої її складової як інноваційна інфраструктура. Дослідження функціонування окремих інфраструктурних елементів, зокрема технопаркових структур, інноваційних центрів та установ, пов’язаних із акумулюванням та розподілом венчурного капіталу, можуть бути використані у діяльності державних органів у науково-технічній та інноваційній сферах. Дослідження організаційних аспектів створення приватних інноваційних центрів та методичних підходів до оцінки їх ефективності може бути використано вітчизняними суб’єктами господарювання під час реалізації інноваційних проектів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідались і обговорювались на міжнародних та вітчизняних науково-практичних конференціях, а саме: на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Розвиток менеджменту в Україні: реалії, проблеми, перспективи” (8-10 грудня 2004 р., м. Житомир), на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Сучасні тенденції в розвитку банківської системи” (7-8 грудня 2004 р., м. Дніпропетровськ), на Міжнародній науково-практичній конференції „Теорія та практика корпоративного управління в Україні: реалії та перспективи розвитку” (22-23 квітня 2005 р., м. Київ), на Першій Всеукраїнській науково-практичній конференції „Сучасні проблеми фінансово-господарського контролю” (20 березня 2005 р., м. Кривий Ріг), на ХІІ міжвузівська студентській науковій конференції „Наука і вища освіта” (19 травня 2005 р., м. Запоріжжя), на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих науковців „Європейські інтеграційні процеси та транскордонне співробітництво: міжнародні відносини, економіка, політика, географія, історія, право” (19-20 травня 2005 р., м. Київ), на Міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми інноваційно-структурних перетворень в Україні” (7-8 жовтня 2005 р., м.Харків), на Науково-практичній конференції „Сучасні проблеми інноваційного розвитку держави” (26-27 жовтня 2005 р., м. Дніпропетровськ). Результати дисертаційного дослідження доповідались і обговорювались на Днях науки економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (травень 2003 р., квітень 2004 р., квітень 2005 р.).

Пропозиції та дослідження, які відображені у дисертації, знайшли своє практичне використання на Авіаційному науково-технічному комплексі імені А.К.Антонова. Зокрема, аналіз механізму функціонування технопаркових структур та дослідження можливостей їх формування на основі вітчизняних підприємств, використовувались при проведенні досліджень щодо організаційних можливостей створення та впровадження на базі комплексу сучасних науково-технічних розробок з метою їх виробничої та комерційної реалізації (довідка № 50/5662 від. 22.05.2006). Аналіз складових, що створюватимуть попит на послуги інноваційного центру, а також розроблені у дисертаційному дослідженні можливі шляхи організації та оцінки ефективності останнього використано при побудові стратегічних планів ЗАТ „Корнер” (довідка № 14 від. 06.06.2006). Пропозиції, що обґрунтовані в дисертації, використовуються також при розробці та реалізації проекту створення інноваційного центру ЗАТ „Київгазпостач” (довідка № 337 від 08.06.2006).

Особистий внесок здобувача полягає у теоретичному обґрунтуванні механізму формування вітчизняної інноваційної інфраструктури, визначенні й класифікації її складових та розробці методичних підходів до оцінки ефективності функціонування інноваційних центрів. Наукові положення, розробки, висновки та рекомендації, які виносять на захист, одержані автором самостійно. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в роботі використані лише ті ідеї та положення, що є результатом особистих досліджень здобувача.

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 11 наукових праць, загальним обсягом 4,4 д.а., з них у фахових наукових виданнях - 5 одноосібних статей та 1 стаття у співавторстві.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів (9 параграфів), висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 226 сторінок, у тому числі 15 рисунків, 22 таблиці, які займають 26 сторінок. Список використаних джерел включає 225 найменувань, додатки розміщені на 7 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми; розкрито зв’язок дисертації з науковими програмами; визначено мету і завдання дослідження, його об’єкт, предмет і методи; визначено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі ”Теоретичні основи інфраструктурного забезпечення інноваційної діяльності” розкрито сутність інноваційної інфраструктури в умовах розвиненої ринкової економіки; охарактеризовано складові інноваційної інфраструктури, розроблено їх узагальнену класифікацію, досліджено сучасні підходи до організації їх взаємодії та можливості зниження трансакційних втрат інноваційної сфери у залежності від їх спеціалізації; теоретично обґрунтовано організаційні аспекти формування інноваційної інфраструктури.

У дисертаційній роботі доведено, що інноваційна інфраструктура є частиною ринкової інфраструктури, серед її функцій можна виділити забезпечуючу, регулюючу, системоуворюючу та посередницьку. Головним параметром, за яким інфраструктурна діяльність може бути віднесена до інноваційної сфери, визначено мету споживача її послуг, що має полягати в отримання інновації – товару, що має новизну та здатен приносити прибуток, в незалежності від кількості етапів інноваційного процесу, які будуть для цього потрібні. При цьому вирішальне значення має збереження прав володіння об’єктом науково-технічного пошуку єдиним суб’єктом інноваційної діяльності, який проводитиме інноваційний процес власними силами або як замовник інноваційного проекту.

Серед зв’язків інноваційної сфери, які організує та підтримує інноваційна інфраструктура, виділено будь-які зв’язки між безпосереднім реалізатором інноваційної діяльності та зовнішніми відносно нього суб’єктами, які необхідні йому для реалізації його мети. Серед останніх основними є носії ресурсів та споживачі інноваційної продукції. Окремі представники інноваційної інфраструктури також можуть бути власниками ресурсів.

Інноваційну інфраструктуру у роботі визначено як соціально-економічну систему, що забезпечує та координує безперебійне багаторівневе функціонування елментів інноваційної сфери з метою збільшення ефективності та зменшення тривалості інноваційного процесу. Це відбувається шляхом надання послуг, постачання ресурсів, організаційного оформлення взаємозв’язків між суб’єктами інноваційної сфери, що призводить до зменшення вартості їх взаємодії та зниження ризику.

Окремим параметром визначення ефективності діяльності інноваційної інфраструктури виділено рівень зниження трансакційних витрат на основі функціонування її елементів. Здійснення класифікації спеціалізації інноваційних посередників дозволило виділити секції КВЕД, що описуватимуть їх діяльність щодо зниження трансакційних витрат інноваційної сфери: фінансова спеціалізація, зокрема: секція J - фінансове посередництво, секція К – управління підприємствами; спеціалізація на людському капіталі: секція К –підбір забезпечення персоналом; інформаційна спеціалізація: секція К – діяльність, пов’язана з банками даних; спеціалізація на налагодженні матеріально-технічних потоків: секція G – торгівля, перепродаж будь-яких товарів і надання послуг, пов'язаних з торгівлею товарами.

Результати функціонування елементів інноваційної інфраструктури узагальнено терміном послуга інноваційної інфраструктури, який визначено як діяльність щодо організаційно-технічного, фінансово-кредитного, інформаційно-консультаційного і кадрового забезпечення суб’єктів інноваційної діяльності у процесі створення та комерціалізації ними результатів наукового пошуку, а також щодо організаційного оформлення взаємозв’язків між елементами інноваційної сфери, що призводить до зменшення вартості їх взаємодії та зниженню ризику.

У роботі обґрунтовано необхідність розробки комплексної класифікації елементів та складових інноваційної інфраструктури. Основною класифікаційною ознакою при цьому визначено вид послуг, що ними надаються. За цією ознакою виділено інфраструктурні елементи, що спеціалізуються на безпосередньому забезпеченні функціонування суб’єктів інноваційної діяльності, посередницькі структури та інфраструктурні елементи, що створюють або зберігають специфічні ресурси, необхідні для здійснення інноваційної діяльності, а також надають певні послуги, які стосуються результату науково-технічної діяльності. Окрім цього виділено класифікаційні ознаки характеру послуг, рівня прибутковості, позиції відносно об’єкту своєї діяльності, місця в інноваційному процесі, виду економічної діяльності, форми організації, форми власності, рівня спеціалізації та рівня взаємозв’язку з іншими елементами інноваційної інфраструктури.

У дисертації дістало подальшого розвитку дослідження сутності інноваційного посередництва. Серед функцій інноваційних посередників виділено посередницькі, що полягають у налагодженні зв’язків, та консалтингові, що передбачають виконання певних видів консультаційно-оціночних робіт. Специфіка інноваційного посередництва створює всі передумови для існування інфраструктурних інноваційних мереж - пов’язаних сукупностей елементів інфраструктурного забезпечення інноваційної сфери.

Дослідження організаційних аспектів виникнення інноваційної інфраструктури найбільш доцільно здійснювати на основі побудови механізму її формування, який визначено у роботі як сукупність суб’єктів, а також принципів та їх організації, функціонування та взаємодії з метою створення мінімально ефективної соціально-економічної системи, що забезпечує, регулює та оптимізує безперебійне багаторівневе функціонування взаємозв’язків і суб’єктів інноваційної сфери у процесі реалізації ними інноваційних проектів. Це дозволить комплексно розглянути всі особливості виникнення системи інфраструктурного забезпечення та здійснювати обґрунтований цілеспрямованого вплив на цей процес з боку держави.

Серед основних елементів механізму формування інноваційної інфраструктури виділено державні органи законодавчої та виконавчої влади; елементи інноваційної інфраструктури (постачальники, посередники тощо); відносини між суб’єктами інноваційної діяльності та із зовнішнім середовищем з приводу створення, впровадження, комерціалізації, та дифузії нововведень; принципи утворення структури інноваційної інфраструктури; теоретичні положення організації взаємодії елементів інноваційної сфери; принципи організації й функціонування елементів інноваційної інфраструктури; венчурний капітал і принципи визначення ефективності функціонування елементів інноваційної інфраструктури, а також мету існування зазначеного механізму – організацію системи інноваційної інфраструктури для зменшення трансакційних витрат інноваційної сфери. У роботі досліджено революційний та еволюційний шляхи виникнення інноваційної інфраструктури, які обрано основою визначення параметрів та етапів зазначеного механізму. Виділено організаційний, економічний, правовий, соціальний, психологічний, політичний аспекти побудови механізму формування інноваційної інфраструктури, а також визначено його організаційно-управлінські, координаційні, розподільчі, аналітично-оціночні та мотиваційні функції.

У другому розділі ”Особливості формування складових інноваційної інфраструктури у ринковій економіці” проаналізовано інформаційну та фінансову складові інноваційної інфраструктури, визначено особливості та необхідність їх формування в Україні; з’ясовано роль технопаркових структур у забезпеченні організації інноваційної діяльності, охарактеризовано їх види і принципи діяльності, визначено особливості їх створення в Україні.

У роботі проведено дослідження формування інноваційної інфраструктури у розвиненій економіці на основі її інформаційної та фінансової складових, які відображають основні напрями інфраструктурного забезпечення інноваційної сфери.

Інформаційна складова відіграє вирішальну роль при забезпеченні інноваційної діяльності та містить інформацію, канали її передачі та суб’єктів, які здійснюють її пошук, збір, обробку, зберігання, передачу та розповсюдження. На основі аналізу характеру взаємодії інформації з інноваційним процесом та сферою її походження здійснено класифікацію інформаційного забезпечення інноваційної системи. Основним елементом інформаційної складової інноваційної інфраструктури у дисертації визначено інноваційний центр, діяльність якого полягає у наданні послуг щодо пошуку, збору, обробці інформації різного характеру та наданні її користувачам на платній основі. Це може бути консалтингова або посередницька діяльність.

Дослідження системи кадрового забезпечення інноваційної діяльності у вітчизняних умовах виявило необхідність формування на державному рівні багаторівневої гнучкої системи підготовки менеджерів для інноваційної сфери з метою забезпечення масштабної підготовки кваліфікованих спеціалістів різних категорій. Серед основних факторів, що стримують діяльність інноваційних центів в Україні, визначено відсутність професійної управлінської підтримки, недоведеність науково-технічних розробок до стадії їх комерційної реалізації, складність маркетингового аналізу впровадження розробки, нестачу ризикового капіталу та недосконалість законодавства в інноваційній сфері.

Фінансова підсистема інноваційної інфраструктури є однією з основних її складових , обслуговує і регулює фінансові потоки інноваційної сфери, а тому в першу чергу є втіленням економічної складової механізму її функціонування. Основним її завданням є визначення економічних принципів існування зв’язків у процесі створення інновації та їх організаційне оформлення у вигляді спеціалізованих фірм, що є прямими реалізаторами економічних формальних інститутів інноваційної системи.

У роботі виявлено тенденції, що існують в сфері фінансового забезпечення інновацій, а саме хвилеподібний розвиток даної сфери та перенакопичення капіталом іноземних фондів. Досліджено особливості функціонування вітчизняних венчурних фондів та основні перепони, викликані недоліками економічної системи, що уповільнюють формування індустрії венчурного капіталу в Україні, а саме: невідповідність організаційної структури закордонних венчурних фондів вітчизняній корпоративній системі, нерозвиненість фондового ринку, вітчизняний менталітет тощо. Головними факторами, що визначають об’єкти інвестування венчурних фондів в Україні, визначено очікування зростання в перспективних з точки зору внутрішнього попиту видах економічної діяльності та високий недиверсифікований ризик.

У роботі досліджено зарубіжний досвід формування та функціонування різних видів технопаркових структур. Обґрунтовано використання терміну „технопаркові структури” для інноваційних центів, інноваційних бізнес-інкубаторів, технопарків, технополісів тощо. Проаналізовано діяльність існуючих на сьогодні вітчизняних технопаркових утворень. Серед основних причин, що роблять її неефективною, визначено відсутність законодавчого регулювання та контролю за проведенням ефективної незалежної експертизи, відсутність фінансування, а також постійні зміни у державній політиці та визначенні пріоритетів соціально-економічного розвитку країни.

У третьому розділі ”Побудова механізму формування інноваційної інфраструктури в Україні” обґрунтовано необхідність та розкрито сутність побудови механізму формування інноваційної інфраструктури в Україні; побудовано формалізовану модель інноваційної інфраструктури та схему організаційної взаємодії елементів інноваційної інфраструктури України; обґрунтовано доцільність формування приватних інноваційних центрів як базового елементу інноваційної інфраструктури в Україні, досліджено їх організаційні особливості та методичні підходи до оцінки ефективності їх діяльності; проаналізовано особливості реалізації еволюційного шляху формування елементів інноваційної інфраструктури в Україні.

У роботі досліджено життєвий цикл механізму формування інноваційної інфраструктури - період часу від появи ідеї щодо необхідності його побудови до певного моменту, коли він припиняє виконувати свої функції. Запропоновано введення умовного моменту припинення дії механізму формування системи, зокрема інноваційної інфраструктури, що визначатиметься часом, коли вже сформовані та діють всі основні елементі та підсистеми, що необхідні для її функціонування з запланованою ефективністю. У роботі виділено чотири етапи життєвого циклу механізму формування інноваційної інфраструктури у залежності від шляху створення системи та виведено формулу розрахунку його тривалості: концептуальний, організаційний, етап насичення та етап початку функціонування системи.

У дисертації розроблено формалізовану модель інноваційної інфраструктури, яка може стати моделлю, на яку орієнтуватиметься механізм формування інноваційної інфраструктури. За допомогою даної моделі можуть бути визначені основні параметри системи інноваційної інфраструктури. Визначено узагальнені складові, що формуватимуть систему інноваційної інфраструктури України, а саме: інноваційні центри, технопаркові структури, фінансові установи, інформаційні бази даних, експертні центри, освітні заклади та Координаційну раду. Розроблено схему організаційної взаємодії елементів інноваційної інфраструктури України (рис. 1).

Всі складові наведеної на рис. 1 схеми безпосередньо чи опосередковано пов’язані із інноваційним підприємництвом інформаційно-фінансовими потоками. Основними принципами побудови даної схеми є пропорційність та доцільність існування її елементів.

Базовим елементом, що становитиме основу системи реалізації механізму формування інноваційної інфраструктури та формуватиме її зв’язки, у дослідженні визначено активне інноваційне посередництво у формі інноваційних центрів. Оскільки на сьогодні головною проблемою впровадження інновацій на вітчизняних підприємствах є брак фінансових коштів, головною передумовою ефективної діяльності інноваційного центру є його доступ до джерел фінансування, серед яких найбільш доступними на сьогодні є капітал великих вітчизняних підприємств та закордонні джерела інвестицій.

У роботі узагальнено підходи до оцінювання ефективності діяльності інноваційних центрів. Визначено, що у випадку, коли для оцінки ефективності системи не існує фіксованих показників, можливе порівняння її входів та виходів – у відносних показниках, та її входів із виходами аналогічних систем або запланованими показниками – в абсолютних або відносних величинах. На базі цього розроблено методичні підходи оцінювання загальної ефективності інноваційного центру на основі проведення експертних оцінок, що дозволить врахувати не лише кількісні,

Рисунок 1. Схема організаційної взаємодії елементів інноваційної інфраструктури України

але й якісні критерії впливу діяльності центру на складові його зовнішнього та внутрішнього середовища. Схематично вплив інноваційного центру на внутрішнє та зовнішнє середовище зображено на рис. 2.

Для оцінки сукупного впливу інноваційного центру на мікро середовище (Емікро - ефективність центру у мікросередовищі) у роботі зроблене припущення, що він здійснює вплив на Bm – інноваційних фірм за hi критеріями у кількості р. Кожен з цих критеріїв матиме свою вагу wpi, що оцінюється експертним шляхом поряд з значенням критерію, що матиме оцінку від 1 до 10. Така оцінка може бути виставлена на основі думки групи експертів, якщо критерій є якісним, або розрахована відносно наявних та умовно-взірцевих (запланованих) кількісних показників критерію. Частковий вплив центру на кожну малу інноваційну фірму оцінено фіксованим набором критеріїв hi, який визначатиметься цілями та особливостями суб’єктів, що проводитимуть оцінку.

Рисунок 2. Вплив інноваційного центру на його внутрішнє та зовнішнє середовище

Таким чином, ефективність інноваційного центру у мікросередовищі (Eмікро) визначатиметься за наступною формулою:

де, Bm – малі інноваційні фірми, що споживають послуги інноваційного центру;

hіB– критерії впливу інноваційного центру на малі інноваційні фірми;

wрi – вага кожного критерію hіB.

При оцінці сукупного впливу інноваційного центру на макросередовище (Емакро - ефективність центру у макросередовищі) перелік критеріїв впливу фіксованим бути не може, оскільки складові макросередовища Сk є неоднорідними. Для кожної з них має бути розроблений свій перелік критеріїв hx,q,y…z, у межах якого критерії мають бути зважені показниками ваги wlx ,wsq ,wty ... wzv. Кількість критеріїв у межах переліків hx,q,y…z, є різною та умовно позначена l,s,t…y. Таким чином, за аналогією із оцінкою мікросередовища оцінюється ефективність по кожній складовій макросередовища (EC1,EC2...ECk).

Обрахунок загальної ефективності впливу інноваційного центру на зовнішнє середовище (Eзовн) обраховуватиметься за формулою:

Eзовн = Eмакро * Eмікро , (2)

Оцінка сукупного впливу інноваційного центру на внутрішнє середовище (Евнтр - ефективність центру у внутрішньому середовищі) оцінюється за аналогією із оцінкою впливу на макросередовище, оскільки складові частини внутрішнього середовища фірми An також не є однорідними. До них можна віднести виробничу, фінансову, кадрову, технологічну, адміністративну тощо підсистеми інноваційного центру.

Обрахунок загальної ефективності інноваційного центру (Eзагал) обраховуватиметься за формулою:

Eзагал = Eзовн * Eвнтр , (3)

Наведений методичний підхід відображає виникнення синергічного ефекту від впливу діяльності інноваційного центру на макро та мікро, а також на внутрішнє та зовнішнє середовища. Запропонований метод може бути використано при оцінюванні діяльності будь-яких інноваційних центрів як ними самими, так і державними органами. Завдяки можливостям модифікації на основі даного методу може бути оцінено ефективність більшості елементів інноваційної інфраструктури.

Аналіз тенденцій розвитку організаційної складової інноваційної інфраструктури свідчать про створення в Україні нової інноваційної системи еволюційним шляхом. Функціонування більшості елементів інноваційної інфраструктури базується на ринкових принципах, які можуть бути закладені в них при їх організації. Проте, без створення ринкових та демократичних умов існування економіки і суспільства елементи інноваційної інфраструктури, створені як штучним шляхом так і самостійно, не матимуть шансів на тривале функціонування та розвиток.

Головною умовою для створення інфраструктурних утворень в інноваційній сфері визначено їх активність, що, в першу чергу, повинна проявлятися в активному формуванні бази даних споживачів інновацій, інвесторів, представників науково-технічної сфери та фірм, що здатні надавати різні види послуг, необхідних для організації та проведення інноваційної діяльності. Головна увага держави має бути зосереджена на контролі та координації процесу формування інноваційної інфраструктури, а також створенні всіх умов для залучення інвестицій в інноваційну сферу та створення платоспроможного попиту на інноваційну продукцію. Окрім цього має проводитись певна корекція елементів, що формуються, з метою забезпечення пропорційності інноваційної сфери.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі теоретично обґрунтовано процеси формування інноваційної інфраструктури, досліджено сутність та особливості її складових, які узагальнено у вигляді комплексної класифікації, що дозволило розробити адекватний вітчизняним умовам механізм їх організації. Проведене дослідження дало змогу обґрунтувати наступні висновки та пропозиції:

Розкрито сутність інфраструктурного забезпечення інноваційної діяльності, яка проявляється в її цілі та функціях: забезпеченні та координації безперебійного багаторівневого функціонування взаємозв’язків і суб’єктів інноваційної сфери з метою збільшення ефективності та зменшення тривалості інноваційного процесу за рахунок зменшення трансакціних витрат його суб’єктів та ступеня ризику їх діяльності. Інноваційна інфраструктура є підсистемою ринкової інфраструктури та спеціалізується на наданні лише тих послуг, що споживаються у процесі створення інновацій, що передбачає отримання комерційного ефекту від впровадження результату науково-технічної діяльності.

Узагальнено трансакційний підхід до визначення сутності інноваційної інфраструктури, здійснено класифікацію трансакційних витрат в інноваційній сфері та виявлено можливі шляхи їх зниження. Запропоновано класифікацію інноваційних посередників на основі їх спеціалізації, в якій виділено інноваційних посередників з інформаційною, фінансовою, матеріально-технічною спеціалізацією та спеціалізацією на людському капіталі. Відповідно до цього з метою поєднання цільового та функціонального аспектів їх діяльності виділено відповідні ним види економічної діяльності за КВЕД (секція J - фінансове посередництво; секція К – управління підприємствами, підбір забезпечення персоналом, діяльність, пов’язана з банками даних; секція G – торгівля, перепродаж (продаж без перероблення) будь-яких товарів і надання послуг, пов'язаних з торгівлею товарами), реалізація яких дозволяє знизити рівень трансакційних витрат суб’єктів інноваційної діяльності. Результат функціонування елементів інноваційної інфраструктури узагальнено терміном „послуга інноваційної інфраструктури”, що визначено як діяльність щодо організаційно-технічного, фінансово-кредитного, інформаційно-консультаційного і кадрового забезпечення суб’єктів інноваційної діяльності у процесі реалізації ними інноваційних проектів.

Розроблено узагальнену класифікацію складових та елементів інноваційної інфраструктури. Основною класифікаційною ознакою визначено вид послуг елементів інноваційної інфраструктури, на основі чого виділено інфраструктурні елементи, що спеціалізуються на безпосередньому забезпеченні функціонування інноваційних фірм, посередницькі структури та інфраструктурні елементи, що створюють або зберігають специфічні ресурси, необхідні для здійснення інноваційної діяльності, а також надають певні послуги щодо результату науково-технічної діяльності (патентування, ліцензування, експертиза). Виділено ознаки характеру послуг, рівня прибутковості, позиції відносно об’єкту своєї діяльності, місця в інноваційному процесі, виду економічної діяльності, форми організації, форми власності, рівня спеціалізації та рівня взаємозв’язку з іншими елементами інноваційної інфраструктури.

Сутність механізму формування інноваційної інфраструктури визначено як систему суб’єктів та відносин між ними, а також сукупність теоретичних положень, законів, закономірностей, факторів, принципів та методів її організації та функціонування, метою якої є створення у наявних умовах ефективної соціально-економічної системи, що забезпечує, регулює та оптимізує функціонування елементів інноваційної сфери у процесі реалізації ними інноваційних проектів. Виділено організаційний, економічний, правовий, соціальний, психологічний, політичний аспекти побудови механізму формування інноваційної інфраструктури та визначено його організаційно-управлінські, координаційні, розподільчі, аналітично-оціночні та мотиваційні функції.

Серед складових інноваційної інфраструктури пріоритетною визначено інформаційну, до якої віднесено установи, підприємства та організації, що мають безпосереднє відношення до забезпечення діяльності фірм, що створюють інновації, а також ті, що є посередниками між зазначеними фірмами та їх контрагентами, якими, у свою чергу, можуть виступати установи науково-технічної інфраструктури. Серед основних факторів, що стримують діяльність інноваційних центів в Україні, визначено відсутність професійної управлінської підтримки, недоведеність науково-технічних розробок до стадії їх комерційної реалізації, складність маркетингового аналізу впровадження розробки, нестачу ризикового капіталу та недосконалість законодавства в інноваційній сфері.

Проаналізовано особливості фінансової складової забезпечення інноваційного діяльності, яка обслуговує і регулює фінансові потоки інноваційної сфери, що приймають специфічну форму венчурного капіталу. Виявлено особливості функціонування вітчизняних венчурних фондів та основні перепони, викликані недоліками економічної системи, що уповільнюють формування індустрії венчурного капіталу в Україні, а саме: невідповідність організаційної структури закордонних венчурних фондів вітчизняній корпоративній системі, нерозвиненість фондового ринку, недосконалість системи державної підтримки інноваційної діяльності, вітчизняний менталітет тощо. Головними факторами, які впливають на вибір об’єктів інвестування венчурних фондів в Україні, визначено очікування зростання в перспективних з точки зору внутрішнього попиту видах економічної діяльності та високий недиверсифікований ризик.

Комплексне інфраструктурне забезпечення в інноваційній сфері існує у формі технопаркових структур: інноваційних бізнес-інкубаторів, технопарків та технополісів. Проаналізовано діяльність існуючих на сьогодні вітчизняних технопаркових утворень. Серед основних причин, що роблять її неефективними, визначено відсутність законодавчого регулювання та контролю за проведенням ефективної незалежної експертизи, відсутність фінансування, а також постійні зміни у економічній політиці та пріоритетах соціально-економічного розвитку країни.

Сутність механізму формування інноваційної інфраструктури в Україні розкрито на основі його життєвого циклу - періоду часу від появи ідеї щодо необхідності його побудови до певного моменту, коли він припиняє виконувати свої функції. Запропоновано введення умовного моменту припинення дії механізму формування системи, зокрема інноваційної інфраструктури, що визначатиметься часом, коли вже сформовані та можуть починати функціонування всі основні елементі та підсистеми, необхідні для її функціонування з запланованою ефективністю. Формування вітчизняної інноваційної інфраструктури має відбуватися еволюційним шляхом з елементами революційного, що переважно повинні проявлятися через стимулювання інноваційних процесів з боку держави.

Базовим елементом механізму формування інноваційної інфраструктури в Україні визначено приватні інноваційні центри як активних посередників між суб’єктами інноваційної сфери, здатних формувати зв’язки між ними. Головною передумовою ефективної діяльності інноваційного центру визначено його доступ до джерел фінансування. Сформульовано методичні підходи до оцінки ефективності діяльності інноваційних центрів. Розроблено комплексний метод оцінки загальної ефективності інноваційного центру на основі проведення експертних оцінок його впливу на внутрішнє та зовнішнє середовище, який дозволить врахувати не лише кількісні, але й якісні критерії діяльності центру.

Досліджено особливості реалізації еволюційного шляху формування елементів інноваційної інфраструктури в Україні, що полягає у поступовому виникненні її елементів. Організація інноваційної інфраструктури повинна охоплювати, з одного боку, вирішення комплексу функціональних проблем, а з іншого – системне формування організаційної та економічної складових його функціональних підсистем – організаційної, інформаційної та фінансової, а також вирішення питань визначення і реалізації функцій держави, масштабів її регулювання.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

у наукових фахових виданнях:

Канаєва М.О. Використання системного підходу при організації інноваційного процесу // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць.- 2006. - Випуск 1. – С.28-32. (0,8 д.а.)

Канаєва М.О. Особливості організаційних форм участі корпорацій в інноваційному процесі // Теоретичні та прикладні питання економіки. Збірник наукових праць. - 2005.– Випуск 8.- С.164 – 169. (0,5 д.а.)

Канаєва М.О. Особливості функціонування венчурних фондів як елементу інноваційної інфраструктури // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. - 2005. – Випуск 1 (44). –С.20 – 23. (0,6 д.а.)

Канаєва М.О., Корнілова І.М. Роль технопаркових структур у підвищенні інноваційної активності промислових підприємств” // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Серія „Економіка”. – 2006. - Випуск 87. - С.99-102. (0,6 д.а.) (Внесок автора полягає у проведенні аналізу діяльності вітчизняних технопаркових структур).

Канаєва М.О. Сучасні європейські інноваційні мережі та їх роль в активізації інноваційної діяльності // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Серія „Економіка”. – 2005. - Випуск 73. - С.21-22. (0,5 д.а.)

Канаєва М.О. Фактори виникнення венчурної форми інноваційного бізнесу // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць, Дніпропетровськ: ДНУ. - 2004. - Випуск 197: В 5 т. Том ІІ.– С. 443 -449. (0,5 д..а.)

в інших виданнях:

Канаєва М.О. Інвестування інноваційних процесів промислових підприємств України // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції „Сучасні тенденції в розвитку банківської системи”, м. Дніпропетровськ. - 2004. – Том ІІ. – С.135 – 136. (0,2 д.а.)

Канаєва М.О. Можливості використання системного підходжу при дослідженні інноваційного процесу // Матеріали науково-практичної конференції „Сучасні проблеми інноваційного розвитку держави”, м. Дніпропетровськ. - 2005. – С.38. (0,2 д.а.)

Канаєва М.О. Необхідність формування інноваційної інфраструктури в національній економіці // Наука і вища освіта: Тези доповідей учасників ХІІ міжвуз. студ. наук. конф., Гуманітарний університет „Запорізький інститут державного та муніципального управління.: Запоріжжя: ГУ „ЗІДМУ”.- 2005. – Ч.1. - С.160 -161. (0,1 д.а.)

Канаєва М.О. Особливості формування національної інноваційної системи в Україні в умовах європейських інтеграційних процесів // Європейські інтеграційні процеси та транскордонне співробітництво: міжнародні відносини, економіка, політика, географія, історія, право: Тези доповідей ІІ Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих науковців, Луцьк: РВВ „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі