ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КОЛИШКІНА НАТАЛЯ ІВАНІВНА

УДК 338.43:631.152:636.2

УДОСКОНАЛЕННЯ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА

08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Дніпропетровськ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Таврійській державній агротехнічній академії.

Науковий керівник – |

доктор економічних наук, професор

Дацій Олександр Іванович,

Дніпропетровський державний аграрний університет,

завідувач кафедри фінансів.

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор

Чупіс Анатолій Віталійович,

Сумський національний аграрний університет,

завідувач кафедри фінансів;

кандидат економічних наук, доцент

Ільяшенко Вікторія Анатоліївна,

Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”,

доцент кафедри економіки підприємства та маркетингу.

Провідна установа ? | Харківський національний аграрний університет

ім. В.В. Докучаєва Міністерства аграрної політики України, кафедра виробничого менеджменту і агробізнесу, м. Харків.

Захист відбудеться 11 січня 2007 р. о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.804.01 в Дніпропетровському державному аграрному університеті за адресою: 49600, м. Дніпропетровськ, вул. Ворошилова, 25, ауд. 342.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського державного аграрного університету за адресою: 49600, м. Дніпропетровськ,

вул. Ворошилова, 25.

Автореферат розісланий 10 грудня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Р.М. Миронова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. За роки економічних реформ у сільському господарстві сформована багатоукладна економіка, здійснена реорганізація багатьох підприємств, відбулися значні зміни в земельних відносинах. Разом з тим політичні та організаційно-економічні перетворення не дали позитивних результатів. У сільському господарстві відбувся спад виробництва, населення стало гірше харчуватися, збільшилась продовольча залежність України від інших держав. Критичним виявився фінансово-економічний стан сільськогосподарських виробників.

Причини кризових явищ поряд з іншими факторами в значній мірі обумовлені руйнуванням спеціалізованого виробництва в сільському господарстві. При спеціалізації сільськогосподарського виробництва відповідно до економічних та природних умов створюються найбільш сприятливі передумови для зростання продуктивності праці, освоєння найбільш ефективних технологій, вирішення соціальних проблем села.

Теоретичні розробки з проблем спеціалізації сільськогосподарського виробництва здійснені такими відомими вченими, як: М.П. Александров, А.П. Азізов, В.Г. Андрійчук, В.Я. Амбросов, П.П. Борщевський, В.І. Бойко, Я.О. Григорович, О.І. Дацій, В.В. Зіновчук, О.Ю. Єрмаков, С.Г. Колеснєв, Г.О. Колесник, О.В. Крисальний, С.Й. Кутіков, І.І. Лукінов, А.С. Лисецький, П.М. Макаренко, А.В. Македонський, М.Й. Малік, В.П. Мартьянов, Л.Ю. Мельник, В.Я. Месель-Веселяк, В.М. Нелеп, О.О. Ніконов, К.П. Оболенський, О.М. Онищенко, І.Н. Романенко, В.Г. Рижков, П.П. Руснак, П.Т. Саблук, А.І. Смислов, І.Н. Топіха, А.В. Чупіс, О.М. Шестопаль, В.В. Юрчишин та ін. Їх практична реалізація є вагомим підґрунтям для подальшого опрацювання напрямів удосконалення спеціалізації сільськогосподарського виробництва.

Проте, незважаючи на велике різноманіття порушених наукових проблем та глибину їх дослідження, у сучасній економічній науці недостатньо уваги приділяється вивченню саме науково-теоретичних засад удосконалення спеціалізації сільськогосподарського виробництва. Так, зокрема, не визначено економічний зміст спеціалізації сільськогосподарського виробництва в ринкових умовах. Потребує вдосконалення внутрішньогосподарська спеціалізація. Необхідно здійснити формування раціональної структури в поєднанні галузей сільськогосподарського виробництва.

Актуальність проблеми, недостатнє її дослідження й висвітлення в економічній літературі, теоретичне та практичне значення зумовили вибір теми дисертаційної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки дослідження були здійснені в межах наукової теми Таврійської державної агротехнічної академії “Трансформування організаційно-економічних відносин до соціально-орієнтованих ринкових умов АПК” (номер державної реєстрації 0102U000690). У межах теми автором було удосконалено систему ризиків поєднання галузей сільськогосподарських підприємств, методичні підходи до визначення внутрішньогосподарської спеціалізації сільськогосподарських підприємств.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є наукове обґрунтування теоретичних засад і практичних рекомендацій щодо вдосконалення спеціалізації сільськогосподарського виробництва.

Для досягнення мети досліджень було поставлено і вирішено такі завдання:

- узагальнення економічного змісту спеціалізації сільськогосподарського виробництва в ринкових умовах;

- дослідження теоретичних засад внутрішньогосподарської спеціалізації в сільському господарстві;

- виявлення ризиків поєднання галузей сільськогосподарських підприємств;

- формування методичних підходів створення раціональної галузевої структури сільськогосподарського виробництва для різних форм господарювання;

- розроблення управлінських заходів розвитку і підтримки спеціалізації сільськогосподарських підприємств.

Предмет і об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження є процеси розвитку і поєднання сільськогосподарських галузей підприємств на державному та на регіональному рівні.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні засади та практичні аспекти спеціалізації сільськогосподарського виробництва.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи становлять загальнонаукові прийоми досліджень і спеціальні методи, що ґрунтуються на сучасних наукових засадах економічної та споріднених із нею наук. У роботі використано: історичний та логічний методи – для дослідження теоретичних засад удосконалення сільськогосподарського виробництва; абстрактно-логічний – для теоретичного узагальнення й формулювання висновків; статистико-економічний – для аналізу сучасного стану спеціалізації сільськогосподарського виробництва; монографічний – для розробки внутрішньогосподарської спеціалізації в м’ясному скотарстві; розрахунково-конструктивний та експериментальний – для формування раціональної галузевої структури сільськогосподарського виробництва.

Інформаційною базою досліджень були наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених із проблем сільськогосподарського виробництва, матеріали науково-практичних конференцій, нормативно-довідкова література, оперативні дані сільськогосподарських підприємств Запорізької області, власні спостереження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у змістовно-структурному аналізі та розвитку теоретичних, методичних і практичних положень щодо вдосконалення спеціалізації сільськогосподарського виробництва.

Сутність наукової новизни результатів дослідження полягає в такому:

удосконалено:

- методичні підходи до визначення внутрішньогосподарської спеціалізації сільськогосподарських підприємств з врахуванням чинників: транспортна мережа, трудові ресурси, територіальне розміщення;

- систему ризиків поєднання галузей сільськогосподарських підприємств через оцінку розвитку транспортної мережі, бази перероблення продукції, можливостей забезпечення виробництва насінням і кормами;

- методичні підходи до формування структури виробництва в різних формах господарювання на селі через врахування рівня державної інтервенції і деінтервенції на ринках агропродовольчої продукції;

набули подальшого розвитку:

- визначення поняття спеціалізації на рівні господарства, як поєднання головних і додаткових товарних галузей, що забезпечують виробництво продукції системою уніфікованих машин, рівномірне використання на протязі року трудових ресурсів та ефективний маркетинг;

- управлінські заходи на державному рівні щодо проведення тарифної і митної політики, протекціонізму, інформаційного забезпечення сільськогосподарських підприємств з метою підтримки їх спеціалізації.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження мають практичну цінність і можуть бути використані з метою вдосконалення спеціалізації сільськогосподарського виробництва.

Наукові розробки та рекомендації автора, спрямовані на вдосконалення спеціалізації сільськогосподарського виробництва, схвалені та впроваджені у виробництво ТОВ “Агрофірма Україна” (довідка № 03-45/1 від 06.03.2006 р.), у діяльності СВК “Агрофірма ім. Т.Г. Шевченко” (довідка № 12-00/06 від  .04.2006 р.), ТОВ “Агрофірма Мир” (довідка № 03-45/1 від 06.03.2006 р.).

Основні теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Таврійської державної агротехнічної академії при викладанні таких дисциплін: “Економіка підприємства”, “Економічний аналіз”, “Організація виробництва”, “Планування діяльності підприємства”
(довідка № /2 від 11.04.2006 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до вирішення проблеми удосконалення спеціалізації сільськогосподарського виробництва. Наукові положення, розробки, висновки та рекомендації, які виносяться на захист, одержано здобувачем самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та практичні результати дослідження, викладені в дисертації, знайшли відображення в наукових статтях, опублікованих у фахових та інших виданнях, а також обговорювалися на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, а саме: “Фінансово-економічні проблеми розвитку регіонів України” (м. Дніпропетровськ, 2003р.),“Сучасні проблеми економіки підприємства
(м. Дніпропетровськ, 2003 р.), “Сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в регіоні” (м. Дніпропетровськ, 2005 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 наукових праць (загальний обсяг ? 3,19 авт. арк.), 5 з яких (загальний обсяг 2,12 авт. арк.) – у фахових виданнях.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 220 сторінок і включає 5 рисунків, 37 таблиць, список використаних джерел із 173 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі – “Науково-теоретичні основи спеціалізації сільськогосподарського виробництва” – досліджено економічну сутність та особливості спеціалізації сільськогосподарського виробництва, удосконалено систему ризиків поєднання галузей сільськогосподарських підприємств.

Визначено, що бiологiчнi i природно-клiматичнi особливості сiльського господарства не дозволяють вузько спецiалiзувати виробництво продукцii i обумовлюють поєднання часткового подiлу двох комплексних галузей - рослинництва та тваринництва. Економiчне значення рацiонального поєднання галузей i виробництва тієi чи iншоi продукцii полягає в тому, що воно створює умови для бiльш ефективного використання головного засобу виробництва - землi. Збiльшення на цiй основi кiлькостi i полiпшення якостi продукцii рослинництва i тваринництва є головним завданням сiльського господарства. А комбiнацiя факторiв виробництва однiєi i тiєi ж кiлькостi продукцii залежить тiльки вiд iх вiдносних цiн i не залежить вiд технiчного процесу, оскiльки останнiй збiльшує граничну ефективнiсть факторiв виробництва в однаковiй мiрi. Структура виробництва аграрних господарств виражає спiввiдношення за питомою вагою головних, додаткових i пiдсобних галузей. При цьому головнi галузi повиннi бути оптимальними за розмiрами, додатковi не нижче мiнiмально допустимих, що забезпечує ведення виробництва iз застосуванням прогресивноi технологii, сучасноi технiки i рацiональноi органiзацii працi.

Виходячи з цього, в роботі уточнено визначення поняття спеціалізації на рівні господарства, як поєднання товарних галузей, що забезпечують виробництво продукції системою уніфікованих машин, рівномірне використання на протязі року трудових ресурсів та ефективний маркетинг.

Спеціалізація сільськогосподарського виробництва забезпечує ефективніше використання наявних природно-біологічних ресурсів і економічних чинників, дає можливість на тій самій площі сільськогосподарських угідь значно збільшити обсяги виробництва продукції, суттєво поліпшити її якість, сприяє зростанню продуктивності праці, зниженню собівартості продукції, підвищенню рентабельності й ефективності підприємницької діяльності товаровиробників усіх форм власності та господарювання.

Мета вдосконалення спеціалізації сільськогосподарського виробництва полягає в тому, щоб забезпечити зростання продуктивності праці та підвищити економічну ефективність сільського господарства. При цьому основними завданнями є: збільшення виробництва високоякісної сільськогосподарської продукції, доступної більшій частині населення країни; раціональне використання сільськогосподарських угідь і підвищення родючості ґрунту; збільшення рівня концентрації і переведення виробництва на інтенсивні технології; створення необхідних передумов для організації аграрних і аграрно-промислових об'єднань; підготовка умов для вирішення соціальних завдань села.

В сільському господарстві зональна спеціалізація характеризує спеціалізацію сільського господарства певних територіальних одиниць – районів, областей, природно-економічних зон. Господарська спеціалізація є спеціалізацією сільськогосподарського виробництва окремих сільськогосподарських підприємств, їх об’єднань. В умовах ринкової економіки сільськогосподарські підприємства різних форм господарювання поглиблюють свою внутрішньогалузеву спеціалізацію. При цьому вони виробляють окремі види продукції рослинництва і тваринництва та виконують окремі технологічні процеси, що забезпечують виробництво кінцевої продукції.

На спеціалізацію сільськогосподарського виробництва впливають такі чинники як: природно-кліматичні умови, родючість сільськогосподарських земель, структура посівних площ, міжгосподарські зв’язки, кількість поголів'я тварин, структура працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, основних засобів, витрат праці тощо. Сільськогосподарські підприємства з відносно високим рівнем товарності мають великий запас трудових ресурсів, які можна використовувати у виробництві сільськогосподарської продукції. Нині великого значення набуває територіальне розміщення сільськогосподарського виробництва до ринків збуту продукції. Розвинута транспортна мережа дозволяє транспортувати вироблену продукцію до місць продажу з мінімальними витратами.

Так, наприклад, у молочному скотарстві великий запас трудових ресурсів дає змогу господарству використовувати працю для відгодівлі худоби та надоїв молока. Місцерозташування біля населеного пункту забезпечує збут молочної продукції, надає можливість знайти потенційних покупців та забезпечити великі обсяги продажу. Розвинута дорожня транспортна мережа дозволить вчасно й оперативно доставити продукцію до місця призначення та забезпечити регулярні поставки. Там, де відсутні сприятливі умови для молочного скотарства, господарства можуть спеціалізуватися на вирощуванні й відгодівлі великої рогатої худоби. Джерелами кормів є природні луги і пасовища.

Отже, крім вищенаведених чинників, на внутрішньогосподарську спеціалізацію сільськогосподарських підприємств впливають такі чинники як: транспортна мережа, трудові ресурси та територіальне розміщення.

Тенденції останніх років свідчать, що до теперішнього часу не забезпечено сталості аграрного виробництва, високого рівня конкурентоспроможності та прибутковості сільськогосподарських підприємств. Одним із аспектів, що сприятиме вирішенню зазначених проблем, є врахування ризиків поєднання галузей сільськогосподарських підприємств. Підвищена вірогідність виникнення ризиків для сільськогосподарських підприємств пов’язана із нестачею грошових коштів, особливостями природно-кліматичних умов, кризовим станом сільськогосподарських товаровиробників, збільшенням частки посередників на ринку сільськогосподарської продукції. Крім цього, нові умови господарювання, за яких відповідальність за результати діяльності повністю покладається на підприємство, зумовлює виникнення таких ризиків, як необґрунтованість прийняття рішень в ринковому середовищі, зокрема щодо номенклатури та обсягів товарної продукції, цінових пропозицій та інше. Поглиблюючи спеціалізацію виробництва господарства входять в коопераційні та інтеграційні взаємозв’язки. Все це створює передумови для нового ступеню розвитку підприємництва, знижує ризики втрат при виробництві і пропозиції одного і того виду продукції. В доповнення зазначеного переліку ризиків поєднання галузей сільськогосподарських підприємств слід здійснювати оцінку розвитку транспортної мережі, бази перероблення продукції, можливостей забезпечення виробництва насінням і кормами. Так, ризик відсутності транспортної мережі унеможливлює транспортування сільськогосподарської продукції до ринків збуту, ризик відсутності бази перероблення сільськогосподарської продукції призводить до зупинки ланцюга вироблення кінцевого сільськогосподарського продукту. Дефіцит насіння і кормами сільськогосподарських підприємств створює ризик зменшення поголів’я худоби, зменшення приросту м’яса.

Під впливом територіального поділу праці і природно-економічних умов у регіонах склалася певна зональна спеціалізація з виробництва конкретних видів сільськогосподарської продукції, яка є спеціалізацією сільського господарства економічних районів, областей, окремих великих територіальних зон. Зональна спеціалізація має велике значення, оскільки через неоднакові природні умови по зонах країни складаються істотні відмінності у витратах на виробництво одиниці продукції. Усередині зон, у свою чергу, також є відмінності в умовах виробництва, тому області й райони відрізняються за спеціалізацією та виробничою структурою сільського господарства.

Сільськогосподарські підприємства за рівнем спеціалізації ми поділяємо на вузькоспеціалізовані, спеціалізовані і неспеціалізовані. До вузькоспеціалізованих належать такі підприємства, в яких розвивається одна галузь або виконується одна технологічна стадія виробництва продукції, на частку якої припадає більше ніж 80% грошової виручки підприємства. Спеціалізовані підприємства відрізняються від вузькоспеціалізованих тим, що в їх виробничій програмі при одній великий товарній і інтенсивній галузі (більше ніж 50 % грошової виручки) розвиваються галузі внутрішньогосподарчого виробничого призначення. Так, у міжгосподарських спеціалізованих підприємствах із дорощування й відгодівлі молодняку великої рогатої худоби разом із галуззю дорощування й відгодівлі розвивається кормовиробництво, що покриває основну частину потреб у кормі. У неспеціалізованих підприємствах є декілька додаткових товарних галузей. Основних галузей у господарстві може бути одна, дві або навіть три, а додаткових – завжди декілька. При раціональному поєднанні головних і додаткових галузей у них забезпечується досить повне використання землі, засобів виробництва та робочої сили.

У другому розділі – “Умови та особливості спеціалізації сільськогосподарського виробництва” – проаналізовано умови, особливості та проведено оцінку рівня спеціалізації сільськогосподарського виробництва.

Дослідженням встановлено, що у цілому цінова політика 1992 – 2005 рр. не сприяла позитивним перетворенням в АПК. У сільськогосподарських підприємств немає коштів для придбання нової техніки та технологій. В основному вони обмежуються купівлею запчастин, пального, комбікормів, електроенергії. Україна, утримуючи 2,4% свiтовоi площі рiллi, невиправдано скоротила частку виробництва зерна з 2,5% у 1990 р. до 1,8% у 2005 р. Частка Украiни у виробництвi цукрової сировини скоротилася з 14,3 до 6,7%. Частка виробництва овочів скоротилася з 1,6 до 0,8%, плодів, ягід i винограду - з 1 до 0,4%. Невиправданими є втрати виробництва м'яса (з 4,4 до 1,6%), молока (з 4,5 до 2,2%) i яєць (з 2,8 до 1,2%).

Такий спад виробництва сільськогосподарської продукції негативно відобразився на спеціалізації сільськогосподарського виробництва по Україні. Хаотичне вирощування сільськогосподарської продукції призвело до диспропорції у сільськогосподарському виробництві. Так на ринку попит на продукцію залежить від рівня цін, а оскільки відбувається хаотичне вирощування сільськогосподарської продукції без додержання сівозмін, ціни не відповідають витратам на їх виробництво. Ці умови та особливості спеціалізації сільськогосподарського виробництва викликають необхідність прямого втручання держави.

Так, зокрема у 2005 році тенденція виробництва зернових культур була негативною. Основною причиною стагнації у зерновому господарствi була недосконала система закупок, що неспроможна глибоко проникати у сферу виробництва та пiдтримувати мотивацiю пiдприємництва, зокрема на створення спецiалiзованих господарств. Сучасний стан економіки реального сектору сільського господарства характеризується значною питомою вагою внутрiшнього споживання (5 млрд. грн., або 50% вiд суми екзогенно авансових коштiв у виробництво). Галузева продукцiя в цiлому розширюється за рахунок допомiжних i пiдсобних галузей територiальних кластерiв. У рамках сiльського господарства стабiлiзується кiлькiсть агентiв ринку (таблиця 1).

Таблиця 1

Кiлькiсть пiдприємств-агентiв галузевих ринків України

Показники | Загальна кількість | У тому числі на галузевих ринках

зерна | соняшника | цукрової сировини | картоплі | овочів | молока

Господарські товариства | 4733 | 4541 | 2630 | 1356 | 311 | 542 | 2771

Приватні підприємства | 2251 | 2185 | 1089 | 759 | 150 | 226 | 1328

Виробничі кооперативи | 1041 | 1023 | 470 | 319 | 96 | 159 | 805

Інші приватні формування | 224 | 185 | 97 | 57 | 11 | 16 | 102

Державні підприємства | 271 | 255 | 141 | 57 | 40 | 70 | 197

Реальний сектор економіки | 8520 | 8189 | 4427 | 2548 | 608 | 1013 | 5203

Розраховано за статистичними даними Державного комітету статистики України

За станом на початок 2006 р. реальний сектор сiльського господарства був представлений 8,5 тис. товарних сiльськогосподарських пiдприємств, зокрема: товариства - 4,7 тис., або 56%; приватнi пiдприємства - 2,3 тис., або 26%; кооперативи - 1 тис, або 12%; iншi форми, включаючи державнi - 0,5 тис., або 6%. Бiльшiсть господарств є учасниками ринку зерна (96-98%) i молока (61-77%), понад половину (52-56%) - насiння соняшника. Найменше суб'єктiв пропозицii на ринках картоплi (5-7%) i овочiв (7-12%). Структуризацiя ринкiв не вiдповiдає очiкуванням через те, що кiлькiсть збиткових контрактiв не зменшується.

Середньорiчне виробництво овочiв i продовольчих баштанних культур у середньостроковiй ретроспективi було на рiвнi 6 млн. т, у 1990 i 2006 рр. - 7 млн. т, що вiдповiдає середньому обсягу фонду споживання населенням - 4,9 млн. т, решта балансу виробництва - корми, насiння, втрати.

Виробництво плодiв, ягiд i винограду в середньостроковiй ретроспективi становило 2,1 млн. т, у 1990 р. - 2,9, 2000 р. - 1,5 i 2005 р. - 1,6 млн. т. Експорт вина та iнших виробiв з плодоягiдноi сировини сягав 94 тис. т у розрахунку на свiжу продукцiю. Середньорiчне виробництво молока в середньостроковiй ретроспективi в Украiнi становило 11,6 млн. т, в 1990 р. - 24,5, 1995 - 17,3, 2000 - 12,7, 2005 - 13,8 млн. т. Ресурси молока розподiлялися: на продовольчi потреби - 75,7% (11,6 млн. т); на утримання телят - 18,5% (2,8 млн.); експорт - 5,9% (903 тис. т) в середньому.

Суспiльнi потреби на формування фонду споживання (14 млн. т на рiк) у цьому балансi задовольняються частково (75%) i ця негативна тенденцiя зберігається. У молочному комплексi утворилося коло проблем: розвиток галузi стримується недостатнiм ринковим попитом, а суспiльнi потреби не задовольняються через високi ринковi цiни на молочнi продукти для населення, що вказує на неефективність спеціалізації на виробництві молока.

Галузь молочного скотарства у 2005 р. має позитивнi тенденцii, що мотивуються зростанням питомих витрат на одиницю поголiв'я й характеризується збiльшенням суми цiнового покриття. Середньорiчне виробництво м'яса (забiйна маса худоби i птицi) в сєредньостроковiй ретроспективi становило 2,1 млн. т, у 1990 р. - 4,4 млн., 1995 р. - 2,3, 2000 р. - 1,7, 2005 р. - 1,6 млн. т, що утворює загальну негативну тенденцію у спеціалізації сільськогосподарського виробництва. Суспiльний попит на м'ясо (4 млн. т) i фактичнi обсяги його виробництва в довгостроковiй ретроспективi традицiйно не балансувалися. 3 огляду на спадаючу динамiку кiлькостi великоi та малоi рогатоi худоби, свиней i птицi, що склалася в Украiнi, не доводиться сподiватися на покращення ресурсiв м'яса. Кiлькiсть великоi рогатоi худоби на вирощуваннi i вiдгодiвлi зменшилася з 16,2 млн. (1990 р.) до 3 млн. голiв (початок 2005 р.), або на 81,5%; свиней - з 19,4 до 6,5, або на 66,7%; овець i кiз - з 8,4 до 1,8, або на 89; птицi - з 246 до 153 млн. голiв, або на 38% вiдповiдно. Процеси деструкцii продуктивних сил тваринництва в Украiнi характеризуються випереджаючими темпами реалiзацii худоби i птицi на м'ясо над темпами приросту виробництва, зокрема вирощування тварин у живiй масi. Структура виробництва м'яса в Украiнi за перiод реформування суттєво змiнилася. Частка яловичини у балансi м'яса скоротилася з 45,6% в 1990 р. до 38,5% у 2005 р.

Середньорiчне виробництво яєць в Украiнi у середньостроковiй ретроспективi становило 577 тис. т, експорт - 5, iнкубацiя для вiдтворення стада - 45, фонд споживання населения - 529 тис. т у розрахунку на рiк. Динамiка виробництва яєць характеризується негативним трендом, хоча є ознаки зростання. Якщо у 1990 р. вироблено 16,3 млрд. шт. яєць, то в 2005 р. -12 млрд., що перевищує обсяг 1995 р. на 2,6 млрд. i 2000 р. - на 3,2 млрд. штук на рiк.

Ефективний розвиток тваринництва базується на самостiйностi галузi та можливостi таких проектних рiшень, якi балансують виробництво на високому рiвнi продуктивностi, а тому не вимагають дотацiй на виробництво. Ключовим є визнання шляхiв успiшного вирiшення для краiни проблеми кормових протеiнiв (бiлка) для формування ринку кормових ресурсiв. Дослiдження показують, що такоi проблеми для Украiни не повинно iснувати. Прiоритетним для Украiни може бути вiдновлення ресурсiв мiкробiологiчного синтезу (БВД тощо). Значна частина кормових ресурсiв є лукопасовищними з природних кормових угiдь. Необхiдно налагодити виробництво i продаж фермерам сiна, кормових сумiшей (соломи i зерна) з вмiстом зерна 45-47% для ВРХ тощо.

Запорізька область відноситься до зони Степу України, що відрізняється жарким посушливим літом і теплою малосніжною зимою. Це зона ризикованого землеробства, у якій випадання опадів у весняно-літній період складає 300 мм. Місце розташування усіх сільськогосподарських підприємств сприяє виробництву і реалізації зернових культур, соняшника й овочів. А основними видами спеціалізації сільськогосподарських підприємств Запорізької області є зерно, насіння соняшнику, м'ясо худоби і птиці, молоко. Крім того, окремі підприємства займаються вирощуванням овочів відкритого ґрунту та інших культур.

Проведений аналіз дозволив визначити рівень спеціалізації сільськогосподарських підприємств та згрупувати їх за питомою вагою категорій сільськогосподарських підприємств у виробництві продукції сільського господарства (таблиця 2). З таблиці видно, що спеціалізація сільськогосподарського виробництва в Запорізькій області орієнтована на виробництво зернових культур, соняшнику.

Таблиця 2

Питома вага категорій сільськогосподарських підприємств

у виробництві продукції сільського господарства у Запорізькій області

Продукція | 1990 | 1995 | 2000 | 2002 | 2003 | 2004

Зернові культури | 97,7 | 91,6 | 82,4 | 80,5 | 76,8 | 79,6

Соняшник | 99,5 | 97,6 | 83,7 | 84,5 | 86,4 | 81,0

Картопля | 8,2 | 2,8 | 0,8 | 0,6 | 0,7 | 0,5

Овочі | 65,6 | 24,7 | 17,3 | 16,3 | 16,2 | 9,8

М'ясо | 77,1 | 51,5 | 28,5 | 26,3 | 34,5 | 31,5

Молоко | 90,0 | 71,6 | 39,2 | 32,4 | 25,3 | 18,9

Яйця | 77,5 | 52,4 | 50,6 | 65,1 | 65,2 | 64,2

Розраховано за даними управління статистики Запорізької області

За 1999-2005 роки у Запорізькі області збільшилося виробництво насіння соняшнику в 4,6 рази, хоча посівна площа олійної культури за аналізований період зросла тільки в 4 рази, а зернових взагалі зменшилася. Отже, приріст продукції рослинництва відбувся за рахунок більш високої врожайності, яка досягнута шляхом кращого виконання агротехнологічних прийомів.

В тваринництві також відмічається приріст його окремих видів (м'яса худоби всіх видів, яєць), але в той же час, виробництво молока залишилося на низькому рівні. Тут зміна обсягів продуктів тваринництва пояснюється відповідними змінами поголів'я тварин. Оскільки продукція тваринництва по своїх властивостях є більш цінною, то задача сільськогосподарських підприємств повинна полягати в пошуку нових форм спеціалізації сільськогосподарського виробництва та постійному нарощуванні темпів виробництва тієї продукції, на якій можуть спеціалізуватися сільськогосподарські виробництва.

У третьому розділі – “Напрями вдосконалення спеціалізації сільськогосподарського виробництва” – удосконалено методичні підходи до формування структури виробництва в різних формах господарювання на селі, розвинуто управлінські заходи на державному рівні щодо сільськогосподарських підприємств з метою підтримки їх спеціалізації.

Ослаблення регулюючої ролі держави останніми роками відбивається у скороченні державних інвестицій в сільськогосподарський розвиток регіонів, відміні більшості регіональних економічних і соціальних компенсаторів. Внаслідок зростання збитковості аграрного виробництва підриваються не лише інтереси сільськогосподарських товаровиробників, а й держави в цілому. Із зростанням збитковості підприємств виснажується й руйнується виробничий потенціал галузі продовольчого забезпечення населення; скорочується база формування платежів до бюджету та зборів у соціальні фонди.

Тому в дисертації запропоновано методичні підходи до формування структури виробництва в різних формах господарювання на селі через врахування рівня державної інтервенції і деінтервенції на ринках агропродовольчої продукції. З цією метою на першому етапі слід створити сприятливі умови продажу сільськогосподарської продукції на ринку з метою поглиблення спеціалізації сільськогосподарського виробництва. На другому етапі необхідно відновити паритет співвідношення цін на сільськогосподарську продукцію та продукцію промисловості. Для забезпечення паритету цін Уряд України має: здійснювати моніторинг цін і визначати розмір річних фінансових витрат сільськогосподарських товаровиробників у результаті порушення паритету цін на сільськогосподарську продукцію і щорічно публікувати інформацію про моніторинг цін; щорічно, одночасно з проектом закону про Державний бюджет, надавати Верховній Раді України інформацію про моніторинг цін на сільськогосподарську продукцію і пропозиції щодо заходів їх підтримки та відновлення; визначати середньорічні ціни реалізації на продукцію.

З метою забезпечення паритету цін і компенсації втрат сільськогосподарських товаровиробників Уряд України має вживати таких заходів: установлювати гарантовані та заставні ставки; здійснювати закупівельні й товарні інтервенції; надавати дотації й компенсації частини витрат на виробництво сільськогосподарської продукції; здійснювати пільгове кредитування підприємств сільського господарства з метою стимулювання виробництва продукції тощо.

Необхідність розробки управлінських заходів на державному рівні процесів спеціалізації сільськогосподарського виробництва стає найважливішим напрямом державної аграрної політики. Відхід держави з агропродовольчих ринків спричинив значну утрату для всієї економіки. Необхідно створити засади для послаблення регіональної диференціації, сформувати раціональні і справедливі регіональні пропорції у напрямі підвищення ефективності спеціалізованих галузей сільськогосподарського виробництва.

Необхідно відновити право на державну підтримку не тільки кризових сільськогосподарських районів (з погляду нестачі продовольства для самозабезпечення), але і самозабезпечуючих, вкладення в які є високоефективними з економічної точки зору. Також варто створити основу для механізму міжрегіонального перерозподілу, не підриваючи джерел розвитку, який забезпечував би соціально прийнятні стандарти життя в регіонах. Це передбачає забезпечення регіону насамперед своєю сільськогосподарською продукцією.

Згідно з цим фінансова допомога держави відсталим регіонам має базуватися, перш за все, на економічній ефективності з урахуванням досягнення соціальної справедливості і забезпечення продовольчої безпеки населення регіону. Потрібні заходи з відновлення системи управління сільським господарством та агропродовольчим ринком. Особливу увагу належить приділити виконанню загальнодержавних функцій – ветеринарного, екологічного контролю. Слід розробити інструменти проведення єдиної регіональної політики в сільському господарстві, створити систему “державної присутності” на селі у формі інформаційно-консультативних центрів.

Варто також створити засади зміцнення державного сектора в сільському господарстві. Його організаційною основою мають бути державні сільськогосподарські підприємства, основним завданням яких є розвиток насінництва, племінна справа, передові та експериментальні технології виробництва, переробка та зберігання сільськогосподарської продукції.

Крім того, ми пропонуємо такі заходи державного регулювання розвитку спеціалізації сільськогосподарського виробництва: більш широке використання можливостей конкурсного розміщення державного замовлення на продовольство для державних та регіональних потреб; випереджаючий розвиток експортоорієнтованих галузей сільськогосподарського виробництва регіону; забезпечення в найближче десятиліття за рахунок власного виробництва внутрішніх потреб і продовольчому і фуражному зерні, м'яса птиці, яйці, молоці і молокопродуктах, овочах, що припускає вживання заходів по формуванню спеціалізованих зон виробництва цієї продукції і здійсненню ефективного торгового протекціонізму; активізація ролі таких недержавних організацій як галузеві продуктові союзи, асоціації, альянси, що створюються на добровільній основі, з метою регулювання продовольчих ринків; державна підтримка структуроутворюючих виробників сільськогосподарської галузі, особливо крупних спеціалізованих підприємств; розробка і реалізація державних цільових інвестиційних програм галузевого продуктового характеру, серед яких програми “Зерно”, “Цукор”, “М'ясо”, “Молоко” та ін.

Обґрунтування внутрішньорайонної спеціалізації сільськогосподарського виробництва на найближчу перспективу (до 2010 року) проводилося на прикладі господарств Мелітопольського району Запорізької області. Цей район характеризується найбільшою типологічною різноманітністю сільськогосподарських підприємств, що зумовлено приміським характером його розміщення.

Визначено, що у найближчій перспективі (до 2010 р.) виробнича типізація сільськогосподарських підприємств Мелітопольського району не зазнає істотних змін. З 24 господарств більшість (11 господарств) буде належати до зернового типу з розвиненим скотарством, 6 – зерно-скотарського типу, 3 – птахівничого і по 1 – садівничого, овочівницького, зерно-овоче-молочного і свинарського. При цьому планується, що з двох господарств, що в кінці 1990-х рр. належали до зернового типу з розвинутим скотарством, одне господарство – ТОВ “АФ Степове” – повинне почати відновлювати виробництво овочів на зрошуваних землях і перейти в зерно-овочево-молочний тип, а інше – ТОВ “Маяк” – відновити виробництво свинини на спеціалізованому комплексі із замкнутою технологією і стати господарством свинарського виробничого типу. До спеціалізованих птахівничих підприємств Мелітопольського району птахофабрики – ПП “Трейд”, ТОВ “Агройл”, ПП “Лідер-агро” і яєчного напряму - ТОВ “Семенівка”. ТОВ “Агройл” є спеціалізованим підприємством з багатьма підсобними галузями. Це підприємство спеціалізується на вирощуванні гусей, а в рослинництві окрім зернового виробництва, займається кормовиробництвом і обробленням сої як на своїх, так і на землях, що орендуються в сусідніх господарств. У молочному скотарстві ТОВ “Агройл” надої корів доведені до 4000 кг, а на свинофермі з високоякісним племінним поголів'ям отримують середньодобові прирости свиней на відгодівлі на рівні 800 ц.

Важливим резервом збільшення і здешевлення виробництва продукції є підвищення його концентрації в господарствах відповідних виробничих типів. Тому для ведення профілюючих галузей у великих розмірах товарне свинарство доцільно залишити в спеціалізованому підприємстві і в окремих господарствах зернового типу з розвиненим скотарством.

Господарства Мелітопольського району в перспективі зможуть на 35% забезпечити науково обґрунтовані потреби жителів міста Запоріжжя в дієтичному яйці, а в м'ясі – повністю. Причому масштаби виробництва дадуть змогу до 75% дієтичного м'яса вивозити в інші райони області та регіони країни. Одним із перспективних виробничих типів господарств приміського району є свинарський тип. З урахуванням приміського розміщення галузей у свинарському господарстві з власною кормовою базою може бути наявним молочне скотарство.

Найбільш доцільна зміна спеціалізації сільськогосподарських підприємств може відбуватися при регульованій дії на цей процес всього комплексу прямих і непрямих чинників на різних рівнях управління. Тому заходи з поглиблення сільськогосподарського виробництва залежно від суб'єкта дії або регулювання можна умовно поділити на три рівні – державний, регіональний і господарський. При цьому, незалежно від рівня регулювання, необхідною умовою поглиблення суспільного поділу праці в сільському господарстві буде послідовний розвиток і вдосконалення ринкових відносин в АПК, заснованих на вільній конкуренції товаровиробників.

На державному рівні управління необхідні такі заходи: проведення тарифної та митної політики, спрямованої на регульоване заміщення імпортного продовольства аналогічним якісним без зниження рівня споживання цих продуктів у країні; здійснення транспортної політики, що сприяє розвитку міжрегіональної торгівлі сільськогосподарською продукцією; першочергова підтримка спеціалізованих племінних і сортонасіннєвих підприємств України; розвиток централізованої системи інформаційного обслуговування підприємств АПК, оскільки недостача інформації є однією з причин неефективності конкурентних ринків і призводить до неправильних рішень як виробників, так і споживачів; податкова політика, спрямована на скорочення натуральних товарообмінних операцій в АПК і заохочення вертикальних інтегрованих формувань із замкнутою схемою “поле – покупець”; фінансова політика, що сприяє доступності кредитних ресурсів для ефективно функціонуючих сільськогосподарських підприємств.

На регіональному рівні такими заходами є: організація робіт із створення науково обґрунтованої системи ведення агропромислового виробництва регіону; створення системи інформаційно-консультаційних служб з обслуговування сільськогосподарських товаровиробників і доведення до них останніх досягнень науки і передового досвіду; розвиток транспортної і соціальної інфраструктури на селі.

На господарському рівні доцільно: впровадження науково обґрунтованих систем ведення галузей землеробства і тваринництва, що передбачають поглиблення спеціалізації усередині господарських підрозділів; посилення ролі основних галузей шляхом підвищення їх товарності, концентрації та інтенсифікації виробництва; сприяння підвищенню професійного рівня фахівців і працівників сільськогосподарського підприємства, перенавчанню і перекваліфікації кадрів; участь у горизонтальній (з найближчими сільськогосподарськими підприємствами, фермерами і господарствами населення) і вертикальній з (переробними підприємствами, торгівлею, кредитними установами) кооперації і інтеграції; створення маркетингової служби на підприємстві.

ВИСНОВКИ

1. В процесі дослідження визначено, що бiологiчнi i природно-клiматичнi особливості сiльського господарства не дозволяють вузько спецiалiзувати виробництво сільськогосподарської продукцii. Це обумовлює поєднання часткового подiлу двох комплексних галузей – рослинництва та тваринництва. Головнi галузi у структурі виробництва сільськогосподарських підприємств повиннi бути оптимальними за розмiрами, додатковi не нижче мiнiмально допустимих, що забезпечує ведення виробництва iз застосуванням прогресивноi технологii, сучасноi технiки i рацiональноi органiзацii працi. Виходячи з цього, спеціалізація на рівні окремого господарства має забезпечувати поєднання головних і додаткових товарних галузей на основі застосування у виробництві продукції системи уніфікованих машин, рівномірного використання на протязі року трудових ресурсів та ефективного маркетингу.

2. Дослідження теоретичних засад внутрішньогосподарської спеціалізації дозволило визначити чинники, які є найбільш суттєвими в сучасних умовах господарювання на селі. До них відносяться: транспортна мережа, трудові ресурси, територіальне розміщення. Ці чинники дають змогу покращити рівень спеціалізації та збільшити обсяги виробництва сільськогосподарської продукції. Поглиблюючи спеціалізацію виробництва господарства входять в коопераційні та інтеграційні взаємозв’язки. Все це створює передумови для нового ступеня розвитку підприємництва, знижує ризики втрат при виробництві і пропозиції одного і того виду продукції. Тому до діючої оцінки ризиків поєднання галузей сільськогосподарських підприємств слід додавати ступінь розвитку транспортної мережі, наявність бази перероблення продукції, можливостей забезпечення виробництва насінням і кормами. При раціональному поєднанні головних і додаткових галузей у сільськогосподарських підприємствах має бути забезпечено досить повне використання землі, засобів виробництва та робочої сили.

3. Визначено, що в цілому цінова політика за 1992 – 2005 рр. не сприяла позитивним перетворенням в аграрному виробництві. Основною причиною стагнації у сільському господарстві є недосконала система закупок, що неспроможна глибоко проникати у сферу виробництва та підтримувати мотивацію підприємництва, зокрема на створення спецiалiзованих господарств. Поглибленню спеціалізації сільськогосподарського виробництва не сприяють руйнування цілісних майнових комплексів господарств, ліквідація спеціалізованих господарств, міжгосподарських підприємств, об’єднань, спрощення їх галузевої структури. Крім того, негативні тенденції у спеціалізації сільськогосподарського виробництва виявляються у: відсутності державної підтримки й спеціального пільгового кредитування, інвестиційній непривабливості, недосконалій системі оподаткування та ціноутворення, низькому рівні фондо- й енергозабезпечення, наявності невирішених соціальних проблем села.

4. Розроблені методичні підходи до формування структури виробництва в різних формах господарювання на селі передбачають врахування рівня державної інтервенції і деінтервенції на ринках агропродовольчої продукції. Створення сприятливих умов продажу сільськогосподарської продукції дозволить зменшити втрати сільськогосподарських товаровиробників у результаті порушення паритету цін на продукцію, створить прозорі умови функціонування ринку, дозволить проводити оперативне державне регулювання цін на продукцію сільського господарства. Оперативний моніторинг цін та вжиття заходів державної підтримки та відновлення цінової стабільності, стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції через пільгове кредитування підприємств, сприятиме формуванню раціональної структури виробництва в різних формах господарювання.

5. Заходи державної підтримки спеціалізації мають містити засади міжрегіонального перерозподілу сільськогосподарської продукції, запровадження системи “державної присутності” на селі у формі інформаційно-консультативних центрів, ведення ветеринарного та екологічного контролю, формування державних сільськогосподарських підприємств. Вони сприятимуть поглибленню сільськогосподарської спеціалізації та стануть основою для розвитку регіональних сільськогосподарських комплексів.

6. Крупнотоварні аграрні господарства Мелітопольського району Запорізької області в більшості своїй будуть спеціалізуватися на виробництві зерна, вирощуванні великої рогатої худоби та птахівництві. Приміські багатогалузеві сільськогосподарські підприємства необхідно спеціалізувати на виробництві овочів, плодів і ягід.

Проведення протекціонізької тарифної і митної політики при льготному фінансово-кредитному режимі забезпечення матеріально-технічними ресурсами буде сприяти поглибленню спеціалізації сільськогосподарських підприємств.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Колишкіна Н.І. Методичне забезпечення ефективності спеціалізації сільськогосподарського виробництва // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск. 186: В 4 т. Том IV. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2003. – С. 962-971.

2. Колишкіна Н.І. Теоретичні основи спеціалізації сільськогосподарського виробництва // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2006. – № 2. – С. 125-129.

3. Колишкіна Н.І. Вплив спеціалізації сільськогосподарського виробництва на ефективність функціонування суб’єктів аграрного ринку // Держави та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2006. – №