КиївСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТаРАСА ШЕВЧЕНКА

КОЦАН НАТАЛІЯ НЕСТОРІВНА

УДК 332.1:339.5 (477)

ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ МИТНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ

11.00.02 – економічна та соціальна географія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора географічних наук

Київ – 2006

Дисертація є рукопис

Робота виконана на кафедрі країнознавства і міжнародних

відносин Волинського державного університету імені Лесі Українки

Науковий консультант: доктор географічних наук, професор

Пістун Микола Данилович,

провідний науковий співробітник

Інституту географії НАН України,

Заслужений працівник народної освіти України

Офіційні опоненти: доктор географічних наук, професор

Шаблій Олег Іванович,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

завідувач кафедри економічної та соціальної географії

доктор географічних наук, професор

Топчієв Олександр Григорович,

Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова,

завідувач кафедри економічної і соціальної географії,

Заслужений діяч науки і техніки України

доктор географічних наук, професор

Балабанов Геннадій Васильович,

Київський міжнародний університет,

завідувач кафедри країнознавства

Провідна установа: Харківський національний університет

ім. В. Н. Каразіна

Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться 27 березня 2006 р. о 14 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д26.001.07 у Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка (ГСП, , м. Київ,

проспект академіка Глушкова 2, географічний факультет,

к. 312, тел. )

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

(01017, Київ, вул. Володимирська, 58)

Автореферат розісланий 24 лютого 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор географічних наук, професор С. І. Іщук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Утвердження державності, демонтаж атрибутів адміністративної економіки, подолання глибокої економічної кризи – такою була стратегія розвитку українського суспільства в перші роки незалежності. Зараз на порядку денному стоїть проблема якісного виміру - стійкого розвитку господарства, раціональної економічної та соціальної структури, входження України до СОТ та країн ЄС. Вирішенню цих питань повинні сприяти процеси зміцнення внутрішнього ринку, утвердження інвестиційно-інноваційної моделі розвитку української економіки, реструктуризація господарства, утвердження нашої держави на зовнішньому ринку як повноправного члена світової спільноти. Реструктуризація і економічна модернізація в Україні повинна спиратись на ті галузі, виробництва, товарні групи, що спроможні забезпечити міцні конкурентні позиції як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках. Такими галузями є високотехнологічні, наукомісткі галузі машинобудування, металургії, біотехнології, агропромислового комплексу (АПК), виробництва товарів широкого вжитку і розгалужена сфера послуг – від транзитних перевезень до міжнародного туризму і рекреації. Розвиваючись за певних переваг ці галузі сприятимуть розвитку такої економіки, яка виключатиме розмитість, аморфність, фрагментарність і орієнтуватиметься на внутрішні джерела розвитку. Домінанта такої економіки – розвинутий, цілісний ринок з розгалуженою системою кооперації праці. Вагоме значення в розвитку цілісного ринку відіграють зовнішньоекономічні зв’язки, найважливішими формами яких є торгівля, вивіз капіталу і міжнародний кредит, міжнародні науково-технічне і виробниче співробітництво, міграція робочої сили, туризм тощо. Ці зв’язки надають Україні реальні можливості ефективно розпоряджатись природними ресурсами, виробничим, трудовим та інтелектуальним потенціалом. Їх необхідність зумовлена міжнародним територіальним і міжгалузевим поділом та інтеграцією праці, що склалася в минулому, обмеженістю природних ресурсів, а також звичайною економічною доцільністю. Завдяки зовнішньоторговельним відносинам Україна одержує необхідні для задоволення її потреб засоби виробництва та споживчі товари, а також реалізує надлишки своєї продукції. Залучення молодої української держави в міжнародну торгівлю виявилося болісним, оскільки на світовому ринку вона представлена переважно як експортер сировини, напівфабрикатів, товарів низького ступеня обробки, а в імпорті значною мірою залежить від поставок енергоносіїв. Останнє протягом багатьох років змушувало нашу державу розширювати експорт і завдяки цьому отримувати кошти для оплати критичного імпорту і утримувати на належному рівні зовнішньоторговельний баланс. Внаслідок цього відбулися небезпечні зрушення у зростанні спрямованості виробництва на зовнішній ринок. Економіка України більш як на 90 % пов’язана із зовнішньоторговельним оборотом (це майже у 2 рази більше ніж у Німеччині і Великобританії, у 5 разів – ніж в Японії і в 6 разів більше ніж у США). За рахунок експорту в Україні формується понад 50 % ВВП (цей показник зріс за 1998-2003 р. з 47 % до 59 %, а зараз дещо знизився), у той же час імпорт зменшує ВВП майже на 40 %. Така спрямованість виробництва на зовнішній ринок приносить Україні величезні збитки, оскільки перекачує через канали зовнішньої торгівлі далеко не безмежні національні ресурси, а також робить економіку України залежною від кон’юнктури світового ринку, звужує можливості країни щодо стійкого економічного зростання. Вихід з такої ситуації бачиться нам у поєднанні виваженої зовнішньоторговельної і митної політики із ставкою на внутрішні джерела розвитку, а саме – збільшення і нагромадження основного капіталу, формування національних заощаджень, розвиток реального сектора економіки, що дасть можливість значно розширити внутрішній ринок і зберегти позиції української економіки на світовому. Зростання ролі України на міжнародному ринку стане можливим завдяки вступу до СОТ, а також при умові удосконалення регулюючої ролі держави в розвитку зовнішньоекономічних зв’язків. Членство в СОТ буде також впливовим чинником реструктуризації та модернізації національного виробництва, у перспективі прискорить приплив нових технологій, збільшить внутрішнє інвестування, сприятиме задоволенню потреб споживачів, забезпечить справедливе вирішення торговельних суперечок, підвищить довіру до України з боку міжнародних фінансових організацій, торговельних партнерів та іноземних інвесторів. Найвагоміше місце в регулюванні обсягів і структури зовнішньої торгівлі займає митна діяльність.

Як свідчить історія, митна діяльність упродовж віків була і нині залишається одним із суттєвих атрибутів незалежної України, яскравим свідченням її владного і фінансового суверенітету. На базі двох з половиною десятків недостатньо облаштованих митниць, які дістались Україні у спадщину від колишнього СРСР, нині сформовано злагоджену митну систему, яка станом на 1.01.2005 р. включала в себе центральний апарат управління, 10 регіональних митниць, 41 митницю, понад 230 митних постів, 10 спеціалізованих митних установ. Вона на сьогодні в основному задовольняє вимоги держави на всіх геополітичних напрямках діяльності, на всій довжині митного кордону із сусідніми державами – Росією, Білоруссю, Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією та Молдовою, а також державами на морському пограниччі. Сьогодні митна діяльність має високу економічну ефективність. Так, частка внеску митної служби до загального фонду бюджету у 2000 р. сягнула 27що значно перевищує частку за попередні роки, а реальна сума, спрямована до бюджету України у 2003 р. – 14,04 млрд грн., у 2004 р. – 18,93 млрд грн., а у 2005 р. – 31 млрд грн. Нині митна діяльність України в цілому йде в ногу з євроінтеграційними процесами, зокрема має високі темпи розвитку, впроваджує експеримент зі спрощення митного контролю вантажів, створює системи контролю доставки вантажів із використанням супутникового зв’язку та комп’ютерних мереж, має досить розвинуту систему електронного декларування товарів, створює центральну базу даних, удосконалює митне законодавство та посилює контроль внутрішнього ринку, модернізує структуру митної системи, продовжує роботу з облаштування кордонів і удосконалює митну інфраструктуру. Вже діє Департамент аналізу ризиків та аудиту, тобто Україна поступово наближається до світових стандартів, але одночасно захищає інтереси своєї економіки.

Митна діяльність є об’єктом вивчення ряду наук – правових, технолого-економічних, технічних, а також і географічних (перш за все суспільно-географічних). Митна діяльність як чинник розвитку міжнародного географічного поділу праці і регулятор зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) була теоретично усвідомлена провідними економіко-географами колишнього СРСР (М. М. Баранський, І. О. Вітвер та ін.) ще у 20–30-х рр. ХХ ст., але через свою надмірну централізацію і закритість не отримала належного розвитку взагалі, тим більше у колишніх союзних республіках. Опрацювання суспільно-географічних аспектів митної діяльності в Україні розпочалось лише в кінці 90-х років минулого сторіччя (К. М. Горб, Н. Н. Коцан, М. Д. Пістун, Я. Б. Олійник, Р. Р. Ларіна та ін.), а основи митної справи як навчальної дисципліни стали запроваджуватись до навчальних планів інститутів і факультетів міжнародних відносин, а також кафедр країнознавства і туризму на окремих географічних факультетах університетів. Суспільно-географічний аспект вивчення митної діяльності є важливим засобом підвищення її загальної ефективності за рахунок раціональної територіальної організації її об’єктів і служб, спрямованої на повніше використання території України з її виробничим, соціально-культурним, праце- і природоресурсним та оборонним потенціалами, вигодами геополітичного і транспортно-географічного положень, які суттєво впливають на собівартість і митну вартість товару, на обсяги, структуру та напрями (вектори) зовнішньоекономічної діяльності взагалі та транскордонного співробітництва зокрема; вона є найактивнішою формою ліквідації існуючих бар’єрів та перешкод із зарубіжними країнами. Крім того, взаємодія регіональних чинників дає змогу оптимально розмістити новостворювані митні переходи з їх об’єктами інфраструктури, центри управління митною діяльністю всередині країни та зони їх адміністративного впливу. Тому географія митної діяльності є одним із нових напрямів розвитку суспільної географії, який необхідно надалі розвивати; звідси випливає актуальність і піонерний характер цього дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження за проблемою дисертації виконувалось згідно планів науково-дослідних робіт Волинського державного університету імені Лесі Українки, прикладними темами “Західне Полісся: продуктивні сили, економіка, фінанси” (номер державної реєстрації 0103U000657, затвердженої Вченою радою Волинського державного університету імені Лесі Українки від 25.04.2002 р., Наказ Міністерства освіти і науки від 5.11.2002 р. № 633), “Модель розвитку транскордонного регіону в аспекті процесів європейської інтеграції (на українсько-польському прикладі)”, що здійснювалась в рамках програми “Проблеми розбудови державності України”. Тема дисертації пов’язана також з колективними науковими темами факультету міжнародних відносин “Трансформація зовнішньоекономічної діяльності України в умовах реалізації європейського вибору”, що виконуються кафедрою міжнародних економічних відносин та темою “Україна в системі європейської інтеграції і міжнародного співробітництва” кафедри країнознавства і міжнародних відносин.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є виявлення регіональних особливостей та сучасного рівня ефективності територіальної організації митної діяльності України і розробка рекомендацій щодо її удосконалення на перспективу.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:– 

обґрунтувати теоретико-методологічну концепцію функціонування митно-територіального комплексу в ринкових умовах;– 

здійснити комплексну оцінку головних чинників, що зумовили основні риси розміщення митних об’єктів, зв’язків між ними;– 

проаналізувати регулюючу роль митного тарифу у функціонуванні сучасної експортно-імпортної та транзитної діяльності України в розрізі семи основних груп товарів за 1991–2003 роки;– 

розкрити географічний розподіл української зовнішньої торгівлі по частинах світу, країнах далекого зарубіжжя та СНД;– 

виявити основні елементи територіальної структури (форми територіального зосередження) та ієрархію органів управлінської структури господарсько-митної діяльності України;– 

розробити заходи та рекомендації щодо поліпшення регіонального аспекту функціонування митної діяльності України на перспективу.

Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом суспільно-географічного дослідження митної діяльності є митно-територіальний комплекс (система). Предметом суспільно-географічного вивчення митної діяльності є територіальна організація компонентів, елементів, функцій та управлінських органів митно-територіального комплексу, які покликані регулювати зовнішньоекономічну діяльність держави, захищати її інтереси.

Методи дослідження. Основу методології вивчення митної діяльності становить метод діалектики, його конкретним проявом є системний підхід та структурний аналіз з елементами синтезу. Із загальнонаукових методів при дослідженні митної діяльності використовувались методи районування і картографування, статистико-економічний, порівняльно-географічний, групування та моделювання митних об’єктів і процесів. Допоміжне значення мають історичний (ретроспективний), літературний та експедиційний методи. Дослідження митної діяльності, проведене із застосуванням різноманітного інструментарію, знаходить своє завершення у викладі змісту з використанням методів формальної логіки, індукції і дедукції, формалізації тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що авторкою обґрунтовано новий науковий напрямок у суспільній географії – географію митної діяльності, який базується на наступних основних положеннях:– 

вперше сформульовано цілісну теоретико-методологічну концепцію суспільно-географічного вивчення митної діяльності;– 

в суспільно-географічну науку введено і формалізовано поняття про митно-територіальний комплекс (господарсько-митний комплекс), його структуру та зв’язки;– 

здійснено теоретико-методологічне узагальнення впливу умов та головних чинників на територіальну організацію митної діяльності країни;– 

виявлено основні і допоміжні функції, які виконує митно-територіальний комплекс, а на основі їх синтезу виділено інтегративні функціональні компоненти вищого порядку (експорт, імпорт і транзит);– 

розроблено методику суспільно-географічного вивчення митної діяльності країни та викладання її основ у вищих навчальних закладах географічного та економічного профілів;– 

здійснено комплексну оцінку головних чинників, що зумовили основні риси розміщення митних об’єктів в Україні, вивчено зв’язки між ними;– 

проаналізовано митно-тарифне регулювання експортної, імпортної і транзитної функцій в розрізі семи основних товарних груп за 1991–2003 роки;– 

розкрито географічний розподіл української зовнішньої торгівлі по частинах світу, країнах далекого зарубіжжя і СНД;– 

виявлено основні елементи територіальної структури (форми територіального зосередження) митної діяльності України, а саме: макро-, мезо- та мікрорайони, а в межах останніх – вузли, центри та пункти, сформульовано їх змістовні дефініції;– 

досліджено ієрархію органів управлінської структури митної діяльності України, підкреслено важливу роль регіональних митниць;–

розроблено картографічну модель сучасної територіальної й управлінської структур митної діяльності України;– 

запропоновано заходи і рекомендації з удосконалення територіальної структури та регіонального управління митної діяльності України на перспективу.

Практичне значення одержаних результатів. У результаті апробації розробок авторки, представлених у дисертації, були отримані практично значимі результати, які можуть бути використані у сфері управління зовнішньоекономічною діяльністю держави, при розробці стратегії розвитку експортного сектору та регулювання імпорту, при розробці подальших напрямів формування збалансованого ринку та соціально-економічного розвитку України (це, зокрема, пропозиції до міжвідомчої Митно-тарифної ради). Запропоновані авторкою шляхи удосконалення територіальної організації і регіонального управління митною діяльністю України можуть бути використані Державною митною службою України в рамках Проекту “Модернізації та розвитку митної служби України до 2011 року”, що спрямований на удосконалення роботи, структури митної системи, розвитку інфраструктури та прискорення інтеграції до ЄС. Практичне значення дисертації полягає також в розробці теоретико-методологічної бази дослідження митно-територіального комплексу, яка може бути застосована до вивчення митної діяльності на різних регіональних рівнях управління, а також для дослідження митно-територіальних комплексів зарубіжних країн. Крім того, результати дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі факультету міжнародних відносин Волинського державного університету імені Лесі Українки, зокрема при викладанні курсів: “Основи митної справи”, “Зовнішньоекономічна політика України”, “Міжнародні економічні відносини”. Окремі висновки і положення дисертації, що стосуються сучасної територіальної і регіонально-управлінської структури митної діяльності України, а також чинників розвитку територіальної організації можуть бути використані в навчальному процесі Академії митної служби України для підвищення загальної і географічної культури майбутніх митників.

Особистий внесок здобувача. У дисертації обґрунтовано теоретико-методологічну концепцію функціонування митно-територіального комплексу України, зокрема сформульовано його суть, графічну функціональну модель, основні і допоміжні структури, міжкомпонентні зв’язки, систему чинників функціонування і методику дослідження та викладання; здійснено комплексну оцінку чинників, що зумовили основні риси розміщення митних об’єктів в Україні; проаналізовано головні функції митної діяльності (тарифно-регулюючу, фінансово-економічну, інформаційно-аналітичну, логістичну, тощо); здійснено аналіз регулюючої ролі митного тарифу сімох товарних груп експортно-імпортної та транзитної діяльності України за 1991-2003 рр.; виявлено основні елементи територіальної структури та ієрархію органів управлінської структури господарсько-митної діяльності України. Значну увагу приділено розробці заходів та рекомендацій щодо поліпшення регіонального аспекту функціонування митної діяльності України на перспективу.

Авторка користувалася консультаціями доктора географічних наук, професора, Заслуженого працівника народної освіти України М. Д. Пістуна, за що йому щиро вдячна.

Апробація результатів дослідження. Основні наукові положення та висновки дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на VIII і IX з’їздах Українського географічного товариства (Луцьк, 2000; Чернівці, 2004); Міжнародній науково-практичній конференції “Україна на порозі ХХІ століття: економіка, державність” (Вінниця, 2000); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми і перспективи транскордонного співробітництва в аспекті процесів європейської інтеграції” (Луцьк, 2000); Міжнародній науково-практичній конференції “Географічна освіта і наука в Україні” (Київ, 2000); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми європейської інтеграції і транскордонної співпраці” (Луцьк, 2001); Міжнародній науково-практичній конференції “Регіональні проблеми розвитку агропромислового комплексу України: сучасний стан і перспективи вирішення (Київ, 2002); Міжнародній науково-практичній конференції “Транскордонне співробітництво в період трансформації економіки” (Польща, м. Ярослав, 2002); Науково-методичній конференції “Актуальні проблеми підготовки фахівців з митної справи” (Дніпропетровськ, 2002); Міжнародній науково-практичній конференції “Регіон–2003: стратегія оптимального розвитку” (Харків, 2003); Міжнародній науково-практичній конференції “Регіональна політика: досвід Європейського Союзу та його адаптація до умов України” (Львів, 2003); Науково-практичній конференції “Митна політика України в контексті європейського вибору: проблеми та шляхи їх вирішення” (Дніпропетровськ, 2003); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Географічна освіта і наука в Україні” (Київ, 2003); Науковій конференції “Науковий потенціал майбутнього України на шляху до європейської інтеграції” (Дніпропетровськ, 2004); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми європейської інтеграції і транскордонного співробітництва” (Луцьк, 2005); Звітних науково-практичних конференціях працівників і студентів Волинського державного університету імені Лесі Українки: “Україна і світ у третьому тисячолітті” (Луцьк, 2000); “Україна і світ в системі міжнародних відносин нового тисячоліття” (Луцьк, 2001); “Сучасні міжнародно-політичні процеси та проблеми політичного і соціально-економічного розвитку країн світу” (Луцьк, 2002); “Міжнародні політичні процеси і соціально-економічний розвиток країн світу у ХХІ столітті” (Луцьк, 2003); “Стан і перспективи міжнародних відносин в контексті європейської і євроатлантичної інтеграції” (Луцьк, 2004); “Актуальні проблеми сучасних міжнародних відносин і зовнішньої політики країн світу” (Луцьк, 2005).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані у 37 наукових працях, в тому числі в 1 одноосібній монографії обсягом 24,32 ум. друк. арк., 28 наукових статтях, з яких 21 – у фахових виданнях, затверджених Вищою атестаційною комісією України, решта – в наукових виданнях і матеріалах конференцій.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків і списку використаної літератури, що нараховує 380 найменувань, та 3 додатків. Основна частина дисертації викладена на 377 сторінках, включаючи 34 рисунків і картосхем, 21 таблицю. Додатки оформлені у вигляді таблиць і викладені на 48 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади суспільно-географічного дослідження митної діяльності” розкрито суть митно-територіального комплексу (господарсько-митного комплексу) як нового об’єкту вивчення суспільної географії, з’ясовано вплив умов та головних чинників на територіальну організацію митної діяльності країни, виділено її основні функції, запропоновано методику дослідження митної діяльності та викладання її основ у вищих навчальних закладах.

Митна діяльність – це один із видів людської діяльності, що спрямований на реалізацію митної політики держави засобами митної справи. Згідно з новим Митним кодексом України митна політика – це система принципів та напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних засобів регулювання зовнішньої торгівлі. Вона реалізується за допомогою митної справи – процесу переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митного регулювання, пов’язаного із встановленням та справлянням податків і зборів, процедурою митного контролю та оформлення, боротьбою з контрабандою та порушеннями митних правил. Тому митна служба традиційно вважається складовою частиною зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) країни, яка повинна захищати економічні інтереси на зовнішньому ринку. Таким чином, процес митної діяльності сприяє максимальній участі нашої держави в міжнародному поділі та інтеграції праці, а з іншого боку є вагомим засобом захисту її економічних і політичних інтересів. Головною рушійною силою цієї діяльності є прибуток держави, корпорацій, окремих фірм чи підприємств, який досягається на основі врахування і використання кон’юнктури зовнішнього ринку. Важливою складовою загального прибутку є прибуток від митної діяльності як сукупності митних процедур (митна процедура – це здійснення контролю за дотриманням порядку переміщення товарів та інших предметів, їх огляд, оформлення митних документів, накладання митного збору, перевірка правильності заповнення митної декларації, нарахування сум, що підлягають сплаті, та інші дії, які здійснюються митними органами на основі чинного законодавства) з надання митних послуг та стягнення за них митних зборів, які отримує країна на основі здійснення на своїх кордонах експортно-імпортних, транзитних та інших операцій з товарами, що перетинають державний кордон.

На сьогодні митна діяльність в Україні добре вивчена з техніко-технологічного, економічного, організаційно-управлінського та юридично-інформаційного поглядів, про що свідчать наукові праці Л. В. Деркача, Ю. П. Соловкова, М. М. Каленського, О. Б. Єгорова, П. В. Пашка, С. В. Ківалова, Б. А. Кормича, І. Г. Бережнюка, К. К. Сандровського, С. С. Терещенка, В. Науменка, П. П. Падуна, М. Шульги, О. П. Гребельника, Є. М. Воронової, С. В. Волосовича, С. П. Коляди та ін. З метою більш системного вивчення всієї організації митної діяльності в Україні слід використати науково-пізнавальні і конструктивні можливості суспільної географії, яка вивчає територіальну організацію та комплексно-пропорційний розвиток матеріально-речовинних і духовних компонентів людської діяльності. Суспільно-географічний підхід дозволяє повніше використовувати територію у митній справі, яка через систему чинників прямолінійно впливає на митну вартість товару й обсяг митних послуг.

Системне теоретико-методологічне суспільно-географічне пізнання митної діяльності передбачає обґрунтування та аналіз об’єкта та предмету вивчення, системи регіональних чинників, які зумовлюють функціонування об’єктів митної діяльності, методів і методики їх поглибленого вивчення. Конкретним об’єктом суспільно-географічного дослідження митної діяльності (МД) є митно-територіальний комплекс (МТК) – територіальне технолого-економічне й організаційне поєднання у вигідних транспортно-географічних пунктах спеціалістів-митників, спеціальних будівель і споруд інженерної інфраструктури, яке здійснює інтегральну функцію митного захисту держави шляхом контролю і регулювання її ЗЕД; це географічна форма здійснення митного процесу на основі раціонального використання потенціалу відповідної території з метою вирішення національних економічних, політичних та інших інтересів.

Головним функціональним елементом митної справи є митниця – установа, що здійснює огляд товарів і людей, а також справляння мита та інших зборів за їхній проїзд через кордон країни. Засобом поглибленого вивчення МТК є аналіз його функціональної структури шляхом пізнання її трьох головних структур – компонентної, територіальної та організаційно-управлінської, а також допоміжних економічної, соціальної та екологічної (рис. 1).

Компонентна структура МТК – це склад, сукупність його функціональних компонентів, які розкривають роль об’єкта в процесах спеціалізації і комплексоутворення митної діяльності. Головними компонентами-складниками МТК виступають: митна територія, товари для ЗЕД, спеціалісти митної справи, об’єкти інженерного та інфраструктурного забезпечення, взаємодія з органами місцевої влади. Це компоненти 1-го порядку, на базі яких формуються пункти пропуску товарів і пасажирів на митному кордоні, а також більш складні форми зосередження митної діяльності (елементи територіальної та організаційно-управлінської структур).

Крім вищеназваних компонентів МТК 1-го порядку, важливими є компоненти 2-го порядку, а саме виконувані ним функції: контрольно-пропускна, тарифно-регулююча, інформаційно-аналітична, фінансово-економічна, логістична, правова та кадрова (соціально-виховна). Нами в дисертації детально проаналізовані ці функції [12;13;14;19;28;29], серед яких найголовнішою з суспільно-географічного погляду є тарифно-регулююча, яка тісно пов’язана з територією виробництва/споживання товарів і послуг для зовнішньоекономічного ринку, від неї залежить собівартість одиниці продукції, її ціна та конкурентоспроможність, а також обсяг митних платежів до Державного бюджету та рівень розвитку зовнішньоекономічних відносин.

Одночасно вона забезпечує підтримку національного виробника шляхом надання йому можливості конкурувати з іноземними суб’єктами підприємницької діяльності і захищає національний ринок від неякісних імпортних товарів.

Важливе місце у здійсненні цієї функції займає митний тариф і митна вартість товару (як основа нарахування мита). Сучасна митна служба приділяє значну увагу правильності визначення митної вартості (для чого на митницях створені відділи митної вартості і митні лабораторії, а керівництво останніми здійснює Центральна митна лабораторія ДМСУ). Чільне місце в удосконаленні митного тарифу посідає Митно-тарифна рада (створена в 1994 р.) – міжвідомчий орган, головним завданням якого є розробка основних напрямів митно-тарифної політики України.

Фінансово-економічна функція нині поки що є підсумковою у митній службі України, бо забезпечує повноту стягнення податків і зборів при здійсненні експортно-імпортних операцій та їх своєчасне перерахування до Державного бюджету.

У майбутньому ця функція поступиться функції розширення ЗЕД, входження у світовий ринок товарів, послуг і капіталів. Контрольно-пропускна функція у митній діяльності є повсякденною і стосується контролю товарів, речей, валюти, цінностей, транспортних засобів та людей, які переміщуються через митний кордон. Суспільно-географічний аспект цієї функції полягає в оцінці ефективності розміщення наявних чи перспективних пунктів пропуску звичайних чи регіональних митниць та інших центрів управління митною діяльністю. Логістична функція дозволяє організаційно і територіально узгоджувати дії всіх учасників товароруху в інтересах кінцевого споживача, сприяє досягненню стратегічних цілей і конкурентних переваг окремого підприємства чи їх сукупності; вона є важливою в процесі митної переробки вантажів. Інформаційно-аналітична функція забезпечує державні органи інформацією, яка є основою для прийняття рішень щодо регулювання ЗЕД, удосконалення її векторів, обсягів, структури. Ця функція також дозволяє аналізувати роботу митної служби та її підрозділів з метою оптимізації та вдосконалення. Важливими є також правова і соціально-виховна (кадрова) функції, але вони не мають чітко вираженого суспільно-географічного змісту (за винятком процесу навчання). Просторова взаємодія всіх вищерозглянутих функцій в оптимально розміщених регіонах, центрах і пунктах митної діяльності є внеском суспільно-географічного осмислення у загальну ефективність цієї діяльності. Функціональну цілісність вищевказаних компонентів МТК забезпечує діалектична єдність вертикальних (міжкомпонентних) і горизонтальних (внутрішньокомпонентних) зв’язків – технолого-економічних, трудових та управлінських.

Практична взаємодія всіх цих функцій у різних формах територіального зосередження митної діяльності забезпечує її кінцевий результат – ширше включення країни у зовнішньоторгівельний обіг і збільшення внеску до державного бюджету. Тому інтегративними компонентами 3-го порядку є експортна, імпортна і транзитна функції, які окремо проаналізовані у 3 і 4 розділах дисертації та опубліковані в статтях [3;11;18;19;20;24;25;31;37].

Другою частковою вислідною структурою функціонування МТК є територіальна, яка характеризує форми зосередження митної діяльності на території відповідного масштабу у вигляді інтегральних господарсько-митних макро-, мезо- і мікрорайонів; у складі останніх виділяються вузли, центри і пункти – всі ці елементи мають відповідне адміністративно-поселенське “наповнення”. Господарсько-митний макрорайон – це значна, досить компактна, економічно й адміністративно цілісна територія держави (декілька адміністративних областей) з подібним транспортно-географічним положенням, спеціалізацією виробництва і структурою товарів ЗЕД та мережею митних пунктів і установ у великому місті – головному організаційно-адміністративному центрі. Господарсько-митний мезорайон (чи підрайон) – це функціонально-територіальна частина макрорайону в межах адміністративної області, в господарсько-транспортному центрі якої знаходиться регіональна або обласна митниця, якій підпорядковані митні пости і переходи взаємодіючої з ними території. Господарсько-митний мікрорайон це локальне утворення в межах макро- чи мезорайону зі своїм міським центром, що виконує відповідні митні функції на прилеглій до нього території. Ефективною формою територіального зосередження МД є господарсько-митний вузол локальне утворення, яке характеризується високою концентрацією об’єктів митної інфраструктури у великому місті на основі тісних технолого-економічних та управлінських зв'язків і спільного використання потенціалу території (продовольча і будівельна бази, трудові ресурси тощо). У межах території обласних митниць можуть бути окремі центри МД - територіально-локалізована сукупність митних об’єктів, які мають спільне розташування (переважно в райцентрах або на базі транспортних підприємств) і технологічні зв’язки та організаційно належать до однієї митниці. До них належать передусім обласні центри, які не є господарсько-митними вузлами, а також міста зі значним розвитком виробництва. Найменшою (елементарною) одиницею територіальної структури МД є пункт відокремлено функціонуючі митні об'єкти, розташовані на транспортних (перш за все транзитних) магістралях поблизу державного кордону або неподалік від великих виробничих (насамперед промислових) підприємств, де безпосередньо здійснюється митний контроль і митне оформлення товарів та інших предметів, які переміщуються через державний кордон. В організаційно-управлінському відношенні вони є митними постами та переходами, а в суспільно-географічному – мікроутвореннями.

Вузли, центри і пункти МД мають свої митні зони (або зони впливу митниць, митні території) – сухопутний, водний та повітряний простір над нею зі спорудами та установами митного призначення.

Адекватною двом розглянутим вище структурам є третя – організаційно-управлінська, яка змістовно включає ієрархічно впорядковану систему органів управління митною діяльністю, їх функціональні правові обов'язки на відповідній території, тобто територіально реалізує механізм прийняття рішень, від яких залежить досягнення поставлених цілей, кінцевий результат митної діяльності. Сучасна вертикальна система управління митною діяльністю показана на рис. 1. Із суспільно-географічного погляду важливими є центри розміщення регіональних і звичайних митниць: перша узагальнює регіональні особливості структури товарної маси і вплив на неї взаємодії просторових чинників, а друга є основним функціональним елементом усієї митної служби.

Вплив території на функціонування як митної діяльності загалом, так і кожного МТК зокрема здійснюється через систему умов та чинників (факторів), які в кінцевому підсумку визначають локалізацію всіх компонентів та елементів функціональної структури, перш за все митниць, з їх пунктами пропуску, які діють за постійними чи тимчасовими схемами. До чинників більш стабільної дії належать історичні особливості, наявний природно-ресурсний потенціал, географічне положення, геополітичні вектори, до динамічних – працересурсний потенціал і особливості розселення населення, транспортно-географічне положення, регіональна диференціація рівнів соціально-економічного та екологічного розвитку, засоби активізації ЗЕД, рівні розвитку ринкових відносин та розробки правових засад, загальний економічний ефект. Лише діалектична регіональна взаємодія вищеперерахованих провідних чинників дає змогу науково обґрунтовано встановити рівень ефективності, а також виявити диспропорції (проблеми) у сучасній регіональній організації як зовнішньоекономічної, так і митної діяльності, намітити конкретні заходи для їх ліквідації. Одночасно це дасть можливість чіткіше спрямувати інвестиції у депресивні регіони та галузі господарства з метою поліпшення виробничо-територіальної структури країни, підвищити зайнятість населення та поліпшити умови його життя. Дослідження впливу умов та чинників на територіальну організацію митної діяльності відображено нами в цілому ряді публікацій [4;5;6;7;8;9;10;16;23;26;34].

Для дослідження питань територіальної організації митної діяльності країни найбільш ефективними методами дослідження є системний підхід і структурний аналіз, районування і картографування, статистико-економічний, порівняльно-географічний, графічний, експедиційний, літературний, формалізації та абстракції.

Концепція методики суспільно-географічного вивчення митної діяльності країни включає обґрунтування мети та змісту завдань в розрізі основних етапів і застосовуваних методів. Весь процес дослідження, який був продиктований обґрунтуванням нового напряму суспільно-географічних досліджень, включив чотири основних етапи: 1) підготовчий, 2) експедиційний, 3) інтерпретивний та 4) конструктивний. Основою підготовчого етапу було вивчення цієї проблеми в публікаціях географічного і суміжного з ним змісту, систематизація отриманої інформації-результатів з метою чіткого формування об’єкта, предмету і завдань подальшої роботи, обґрунтування загальної схеми дослідження об’єкта з позицій суспільної географії, його функціональної структури (компонентів, елементів територіальної та ієрархічних рівнів організаційно-управлінської структури), виявлення системи чинників, від яких залежить ефективність митного процесу; застосування ряду методів дослідження, головними серед яких є системний підхід, структурний аналіз, формалізації, абстракції, літературний, графічний. Експедиційний етап спрямований на збір і обробку інформації, перш за все офіційної статистико-економічної, а також анкетної та візуальної, для вивчення типових митниць (для вивчення останніх складена відповідна програма). Іншим принциповим завданням цього етапу є ознайомлення з реальною дією основних чинників, що впливають на ефективність розміщення і всієї діяльності митниці. Інтерпретивний (експериментальний, аналітико-синтетичний чи обробки наявної комплексної інформації) етап спрямований на аналіз (пояснення) основних функцій – регулюючих компонентів 1, 2 і 3 порядків у розрізі семи товарних груп. Протягом цього етапу використовується вже сукупність дослідницьких методів статистичних групувань (таблиць, класифікацій і типізацій), графічного, картографічного, порівняльно-географічного, нормативного тощо. При цьому важливою є не лише констатація ситуації, а виявлення особливостей (тенденцій) впливу митно-тарифного регулювання протягом окремих періодів розвитку господарства, зокрема за роки незалежності, з метою обмеження негативних тенденцій у захисті національного товаровиробника й одночасного розширення зовнішньоекономічних зв’язків. Окремо аналізується наявна територіально-управлінська структура митної діяльності усієї України, здійснюється критична її оцінка з метою удосконалення до більш оптимальної, яка максимально відповідала б територіальній структурі господарського комплексу в цілому. Не слід упускати при цьому географію формування експортної бази та обсяги імпорту в межах території України та оцінки її геополітичної структури. Дуже важливим поряд з аналізом є синтез усієї підсумкової інформації у вигляді моделей (статистичних, графічних, картографічних), схем районування та управління, нових теоретичних узагальнень та термінів. Заключним етапом є конструктивний, що спрямований на обґрунтування висновків і розробку рекомендацій для суспільної географії, практики управління функціональною структурою митної справи в Україні та підготовки кадрів у вищій школі.

У другому розділі “Оцінка основних чинників розвитку і територіальної організації митної діяльності в Україні” проаналізовано вплив території з її природними, трудовими, виробничими ресурсами на ефективність розміщення об’єктів митної служби та зв’язків між ними. Ці ресурси та параметри території виступають у формі внутрішньодержавних чинників.

Найважливішим чинником, що впливає на територіальну організацію митної діяльності України, зокрема на обсяги і структуру ЗЕД, перш за все на товарну масу експортного призначення, є регіональна диференціація рівнів економічного, соціального та екологічного розвитку окремих областей. Її вплив проаналізовано на основі застосування схеми дев’яти макрорайонів України (виділених Ф. Д. Заставним, М. Д. Пістуном, А. П. Голиковим та проаналізованих Н. І. та К. В. Мезенцевими). Регіональна диференціація рівнів економічного, соціального та екологічного розвитку даних макрорайонів вивчалась на основі застосування показників сумарного коефіцієнту концентрації людської діяльності, величини валової доданої вартості у млн грн усіх галузей економіки (на 1 тис. км2 та одну особу). Нині існують і інші підходи та методики визначення рівнів соціально-економічного та екологічного розвитку областей. Так, Л. Ц. Масловська для їх вивчення пропонує використання системи стабілізуючих і дестабілізуючих показників, В. П. Нагірна – ступінь відкритості економіки (який розраховується як відношення обсягу товарообміну до обсягів виробництва або споживання в регіоні). Більш географічний підхід, а саме виявлення рівня збалансованості розвитку регіонів України пропонує використовувати С. А. Лісовський. Порівняльний аналіз досліджень, проведених вищеперерахованими авторами, дозволив побачити відмінності у трактуванні отриманих результатів. Тому нами для виявлення відповідності зовнішньоторговельної, перш за все експортної діяльності рівням економічного розвитку областей було проведено кореляційний аналіз. Найвищі показники рівнів кореляції концентрації виробничої діяльності і обсягів зовнішньої торгівлі спостерігаються у Київській, Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій і Харківській областях, дещо нижчі – у Луганській, Полтавській, Одеській та Львівській областях. Високорозвинуті області є головними об’єктами прямих іноземних інвестицій в регіони України, а також інноваційної діяльності. Лідером серед них є м. Київ і Київська область, їм дещо поступається Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Харківська та Львівська області. Підвищену частку в інноваційній діяльності мають також Луганська, Одеська, Івано-Франківська та Вінницька області – всі вони разом є нині рушіями науково-технічного та технологічного прогресу. На них також припадає найвища частка внутрішніх інвестицій в основний капітал (основні фонди) як у цілому, так і на одну особу.

На перспективу важливою передумовою дальшого зростання обсягів ЗЕД та удосконалення її структури є чітка виробнича спеціалізація макросоціально-економічних (суспільно-географічних) районів України, яка обґрунтована нами у дисертації з урахуванням необхідності раціонального використання наявного природно-ресурсного і науково-виробничого потенціалу.

Важливим чинником територіальної організації митної діяльності України є геополітичне, транспортно-географічне положення. Україна як суверенна європейська сухопутна і морська держава, площею 603,7 тис. км2 суші і 20 тис. км2 територіальних вод, розміщена в центрі Європи, в поясі найвищого політичного і соціально-економічного розвитку. Її сухопутний кордон простягається на 6550 км, а морський на 1050 км. Одночасно вона має унікальне геополітичне і транспортно-географічне положення, що характеризується її розташуванням на перетині трьох геополітичних масивів – Євроатлантичного, Євроазійського та Ісламського, на перехресті транснаціональних транспортних потоків з країн Західної до країн Східної Європи, Азіатського континенту і Тихоокеанського басейну, з країн Балтії до країн Причорномор’я. Тому для неї властиві декілька векторів взаємодії з близькими і далекими сусідами. Найперспективнішим є західний вектор, який представлений країнами ЄС і безпосередньо країнами-сусідами – Польщею, Словаччиною та Угорщиною. Через територію західних сусідів з Європи до України йдуть інновації, товари, досягнення культури та передовий досвід. Східний вектор української геополітики склався історично. Відносини з Росією охоплюють понад 300-літній період, проте розвивалися вони нерівномірно, а останнім часом ускладнилися. Вибудовуючи надалі ці стосунки потрібно враховувати концепцію взаємозалежності, а не односторонньої залежності (економічної і політичної) України від Росії. Все більшого значення для України набуває південний геополітичний вектор, який доповнюється південно-східною та південно-західною його вітками. Він представлений відносинами з Туреччиною, Молдовою, країнами Закавказзя, Середньої Азії, Казахстаном та Китаєм, де Україні належить зміцнювати власні позиції. Надзвичайно перспективним є більш тісне співробітництво з країнами АСЕАН, Японією та Південною Кореєю. Продовжує діяти традиційний північний геополітичний вектор України, який практично здійснюється через територію Білорусі і країни Балтії. Надалі Україна повинна надати пріоритетність західному геополітичному вектору, від розвитку якого значною мірою залежить перспектива міжнародного співробітництва України, дальшого розвитку прикордонної і митної служб. До кінця 2007 р. Україна повинна набути статусу асоційованого члена ЄС, а до 2011 р. створити реальні внутрішні передумови для вступу до ЄС. Першим практичним кроком для реалізації цієї стратегії є вступ України до СОТ протягом