міністерство освіти і науки україни

Львівська національна академія мистецтв

На правах рукопису

Кубицька

Наталія Владиславівна

УДК [738:903.02] (477.41/.42)”18/19”

Гончарські осередки Кульчина та Рокити

кінця ХІХ – ХХ стОЛІТЬ

(Історія, типологія, художні особливості)

17.00.06 – декоративне і прикладне мистецтво

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

ЛЬВІВ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Львівській національній академії мистецтв

Науковий керівник: кандидат мистецтвознавства, доцент,

ГУДАК Василь Андрійович,

Львівська національна академія мистецтв,

доцент кафедри художньої кераміки

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор,

ЗАХАРЧУК-ЧУГАЙ Раїса Володимирівна,

Інститут народознавства НАН України,

старший науковий співробітник

відділу народного мистецтва;

кандидат мистецтвознавства, доцент,

СЛОБОДЯН Олег Олексійович,

Косівський державний інститут прикладного і

декоративного мистецтва,

в. о. завідувача кафедри загально-художніх та

професійно орієнтованих дисциплін

Провідна установа: Інститут мистецтвознавства,

фольклористики та етнології

ім. М.Рильського НАН України, м.Київ

Захист дисертації відбудеться 9 червня 2006 р. о 10.00 год. на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 35.103.01 у Львівській національній академії мистецтв Міністерства освіти і науки України за адресою: 79011, м.Львів, вул. Кубійовича, 38; т. 76-14-75

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівської національної академії мистецтв за адресою: 79011, м.Львів, вул. Кубійовича, 38

Автореферат розісланий 5 травня 2006 р.

Учений секретар

Спеціалізованої вченої ради,

доктор мистецтвознавства,

професор В.А.Овсійчук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У культурно-мистецькій спадщині України чільне місце належить народному гончарству Волинського Полісся. У 90-х роках ХХ ст. лише у двох відомих самобутніх осередках – Кульчині й Рокиті – гончарі ще виготовляли світлоглиняні та димлені вироби, художньо-технологічні особливості яких визначили своєрідність поліської кераміки. Однак кризові явища ХХ ст. обумовили занепад традиційних центрів народного мистецтва, в тому числі на Волинському Поліссі, що спричинилося до можливої втрати цілого пласта духовно-матеріальної культури українського народу. З’ясування історико-культурних і мистецьких особливостей гончарства Кульчина та Рокити є важливим для відродження національної ідентичності мистецтва України.

Збереглося чимало пам’яток гончарного ремесла ХІХ-ХХ ст. не лише з Кульчина і Рокити, а й з Качина, Нудижів, Згоран та ін. поліських центрів, проте досі відсутня окрема узагальнююча праця, наукова систематизована джерельно-інформаційна база, де було б виявлено етапи розвитку й художні особливості гончарства цих теренів. Не стали предметом мистецтвознавчого дослідження і осередки Кульчина та Рокити.

В останні десятиліття актуальними є питання збереження і розвитку традиційного поліського мистецтва. Науково-дослідними установами та музеями Києва, Луцька, Львова, Опішного були ініційовані спеціальні дослідження, окреслено питання історії і теорії народних промислів Волинського Полісся, які потребують поглибленого вивчення. У світлі сучасних проблем осередків народного мистецтва України привертає увагу науковців осмислення ролі традицій гончарства Кульчина та Рокити, як останніх значних центрів керамічного виробництва західнополіського регіону.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є виявлення історико-культурних і художніх особливостей гончарства осередків Кульчина і Рокити у контексті розвитку народної кераміки Волинського Полісся кін. ХІХ-ХХ ст.

Основні завдання дослідження:

· з’ясувати історико-культурні передумови та витоки гончарства на території Кульчина і Рокити;

· визначити та охарактеризувати основні етапи формування і особливості розвитку гончарських осередків Кульчина і Рокити кін. ХІХ-ХХ ст.;

· проаналізувати художньо-технологічні особливості виготовлення виробів у Кульчині та Рокиті;

· виявити основні типологічні, технологічні та формотворчі ознаки гончарних творів, провести їх класифікацію і показати регіональну своєрідність традиційної поліської кераміки;

· провести художній аналіз виробів, проаналізувати особливості декорування та систематизувати основні орнаментальні мотиви;

· виявити специфіку творчості провідних майстрів Кульчина і Рокити кін. ХІХ-ХХ ст.;

· розкрити проблеми збереження і розвитку художніх традицій гончарства Кульчина і Рокити, вказати шляхи їх вирішення.

Об’єктом дослідження є процеси формування історико-мистецької сутності гончарських осередків Кульчина і Рокити в контексті культури Волинського Полісся кін. ХІХ-ХХ ст.

Предметом дослідження є твори народної кераміки кін. ХІХ-ХХ ст. майстрів Кульчина і Рокити. В основному це посуд, іграшки та інші вироби господарського призначення.

Територіальні межі дисертації охоплюють регіон Волинського Полісся, де розміщені Кульчин і Рокита. До порівняльного аналізу залучений матеріал із гончарських центрів теренів Волині, Житомирського Полісся (частин Рівненської і Житомирської обл.), Малого Полісся (райони Львівщини й Тернопільщини), частково Київщини і Білоруського Полісся.

Хронологічні рамки окреслені періодом кін. ХІХ-ХХ ст., оскільки виготовлення гончарних виробів у Кульчині і Рокиті досягло розквіту в кін. ХІХ ст., а у другій пол. ХХ ст. стало занепадати.

Методи дослідження. Методологічною основою роботи є системний підхід до вивчення мистецької спадщини, що передбачає залучення фактологічного матеріалу з суміжних наук: археології, етнографії, історії і теорії мистецтва, фольклористики. Для дослідження історії гончарства застосований історико-порівняльний метод; при роботі з респондентами – спостереження, фотофіксація матеріалу, інтерв’ю; під час опрацювання історіографії та художніх особливостей гончарства Кульчина і Рокити – науковий опис, метод мистецтвознавчого аналізу, формально-типологічний і системний методи.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що це перша узагальнююча праця, в якій на основі науково-критичного осмислення літературних, архівних джерел, музейних колекцій і результатів власних польових досліджень 2000-2005 рр. розкрито художню специфіку осередків Кульчина і Рокити. У роботі вперше порушено проблему спадковості гончарних традицій на визначеній території із залученням археологічних джерел. Введено в науковий обіг близько 500 зразків кераміки.

Вперше висвітлено локальні художньо-технологічні засади виготовлення кераміки, типологію форм і класифікацію композиційних схем декору виробів Кульчина та Рокити кін. ХІХ-ХХ ст. Вперше введено в науковий обіг нові імена гончарів цього періоду, проведено аналіз їх творів. Здійснено порівняльну характеристику мистецьких особливостей осередків Волинського Полісся, що забезпечило виявлення їх локальних відмінностей.

Використані джерела дозволили вперше підняти широкий культурний пласт, пов’язаний з історією і сучасним станом поліського гончарства, що заповнить наукову прогалину в культурі України.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертації дозволяють оцінити мистецьку сутність гончарства Кульчина і Рокити, збагатити науково-теоретичну базу культурної спадщини Волинського Полісся і України загалом, сприятимуть збереженню художніх традицій і досвіду поліських майстрів та практичному відродженню народного промислу.

Матеріали дисертації можуть бути використані у роботі академічних і галузевих науково-дослідних установ, у музейній справі, творчій роботі народних майстрів і професійних керамістів.

Особистий внесок здобувача. За темою дослідження підготовлено колективну працю “Розвиток керамічного виробництва на Волині” у співавторстві з Г.Охріменком, М.Кучинком, де дисертант самостійно опрацював розділ “Керамічне виробництво на Волині ХV-ХХ ст.” (С.186-239). У публікаціях [12; 13; 16] археологічні аспекти теми опрацьовані Охріменком Г., Охріменком В., мистецтвознавчий аналіз явищ дисертантом проводився самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи апробовано на ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції “Волинський музей: історія і сучасність”, Луцьк-Колодяжне (травень 2004 р.); Міжнародній науковій конференції “Українська інтелігенція за духовне відродження народу”, Львів (лютий 2002 р.); VIІІ Міжнародних Могилянських читаннях “Пам’ятки Давньої Русі в студіях сучасних вчених: історія, дослідження, збереження”, Київ (грудень 2003 р.); Регіональній науково-практичній конференції “Культура Волині: історія та сучасність”, Рівне (квітень 2003 р.); І Волинській етнографічній науковій конференції “Народна культура – шлях до себе”, Луцьк (квітень 2003 р.); у низці конференцій Луцького державного технічного університету, Львівської національної академії мистецтв та ін.

Дисертація обговорена на засіданні кафедри ІТМ Львівської національної академії мистецтв та рекомендована до захисту.

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 16 наукових праць, з них 8 у виданнях, затверджених ВАК України, 8 (з них 3 у співавторстві) – в інших наукових виданнях.

Структура і обсяг роботи. Дисертація (155 стор.) складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (210 позицій), містить 1 мапу, 1 таблицю, 8 рисунків. Текст роботи доповнений додатками (162 стор.), до складу яких входять 123 рисунки, 8 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету і завдання, визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі “Аналіз літератури. Джерела і методика дослідження” висвітлено найважливіші здобутки вітчизняних і зарубіжних науковців у контексті обраної теми, зроблено огляд літературних і архівних матеріалів, розкрито джерельну базу і методику роботи.

Критичний аналіз праць дослідників підтвердив недостатність наукової розробки теми. Важливими для виявлення етапів становлення і розвитку гончарства Кульчина і Рокити стали роботи статистично-економічного характеру О.Братчикова (1868), А.Забєліна (1887), М.Столпянського (1866), Л.Крушинського (1867). Вони дозволили прослідкувати еволюцію гончарного виробництва на Волинському Поліссі.

Вперше процеси формування гончарства у Кульчині описані Я.Оринжиною (1927) та О.Прусевичем (1928, 1929). Історико-етнографічні та природно-кліматичні умови розвитку промислу Кульчина і Рокити висвітлені Е.Рахлом (1935, 1937), Р.Краєвським (1935). Однак роботи науковців кін. ХІХ - поч. ХХ ст. носили інформативний характер.

Історико-археологічним питанням гончарства Волинського Полісся присвячені нечисленні праці В.Антоновича (1901), О.Цинкаловського (1961, 1984, 1986), Ю.Кухаренка (1968), В.Гупало (1985), Г.Охріменка (1985, 1995), В.Коноплі (1993), М.Кучинка (1995). Значна кількість археологічних матеріалів з теренів Ківерцівського і Старовижівського районів Волинської обл. засвідчує багатотисячолітній розвиток кераміки регіону і потребує невідкладних досліджень.

Фактологічне значення у з’ясуванні питань виникнення осередків Кульчина і Рокити мають церковні літописи, географічно-економічні описи, клірові відомості.

Загальні напрямки дослідження мистецької своєрідності Кульчина і Рокити окреслили К.Матейко (1959), Ю.Лащук (1970, 1992), Р.Мотиль (2000). Вивченню традицій поліського гончарного промислу присвячені розвідки працівників музейних і наукових установ Києва, Львова, Луцька, Опішного, зокрема Л.Орел (1991, 1993), Д.Фіголя (1953), Г.Івашків (1995), Н.Гатальської (1999), С.Папети і В.Самарського (1995).

Питання технології поліського гончарства порушують Ю.Лащук і С.Мілюченков (1988), І.Веремійчик (1995), К.Зубчук (1981), І.Савко (1983), Л.Солтисюк (1998), проте їх студії мають етнографічний характер.

Наукових монографічних праць мистецтвознавчого спрямування, безпосередньо присвячених гончарству Кульчина і Рокити, дисертантом не виявлено. Збережена донині сукупність пам’яток, часто неатрибутованих, засвідчує фрагментарне висвітлення в літературі питань мистецької спадщини гончарів Волинського Полісся. Серед студій наукового характеру слід відмітити рукописні та друковані матеріали Ю.Лащука (1969, 1992), роботи Р.Захарчук-Чугай (1985), Л.Орел (1991), І.Пошивайла (2002).

Огляд історіографії досліджуваної теми виявляє наявність незначного матеріалу про гончарство Волинського Полісся переважно археологічного, історико-етнографічного і економічно-статистичного характеру. Науковцями зроблено лише поодинокі спроби подати з позицій мистецтвознавства певні аспекти кераміки регіону загалом. Проте важливі центри гончарного виробництва, зокрема Кульчин, Рокита, Згорани, Нудиже та ін., досі не стали предметом серйозних досліджень.

Джерельною базою роботи є комплекс літературних, архівних, експедиційних матеріалів і музейних колекцій Луцька, Києва, Львова, Санкт-Петербурга, Опішного, Старої Вижви, Жидичина, Рокити, Дубечного. Першоосновою для формування джерельно-інформаційної бази стали польові матеріали дисертанта 2000-2005 рр., зібрані на Волинському Поліссі (Кульчин, Рокита, Жидичин, Дубечно, Стара Вижва та ін.). Увагу приділено аналізу архівних матеріалів Волинської і Житомирської обл., Центрального державного історичного архіву України, що вперше вводяться у науковий обіг.

Для вирішення поставлених завдань використано системний та історико-порівняльний методи. Простежити процеси виникнення і розвитку гончарства у загальноукраїнському контексті дозволив ретроспективний метод. Методи мистецтвознавчого, формально-типологічного, художньо-композиційного аналізів застосовано для виявлення закономірностей формування художніх особливостей кераміки Кульчина і Рокити.

Дисертація є першою спробою на основі інтердисциплінарних досліджень висвітлити питання історії виникнення і розвитку гончарства Кульчина і Рокити, технологічних засад створення кераміки, принципів формотворення і декорування виробів цих осередків кін. ХІХ-ХХ ст.

У другому розділі “Основні етапи становлення і розвитку гончарства Кульчина та Рокити” висвітлено витоки й основні етапи становлення осередків Кульчина і Рокити, періоди їх інтенсивного розвитку та згасання. Відмінності у формуванні гончарства зумовлені природно-географічними, господарсько-естетичними і соціально-економічними чинниками, що підтвердили археологічні знахідки, кераміка періодів середньовіччя, ХVIІI-ХІХ і ХХ ст.

З часів неоліту процес становлення керамічного виробництва Волинського Полісся відбувався під впливом контактів різних археологічних культур (волинська неолітична, лінійно-стрічкової кераміки, пізньотрипільська, стжижівська, тшцінецько-комарівська та ін. культури). Широкий спектр форм (від масивних гостродонних горщикоподібних до вишуканих кулястих та яйцеподібних плоскодонних посудин), техніки декорування (витискування, малювання, лощення) і композиційні елементи (лінії, мотиви сітки, сосонки, зиґзаґу, хрестоподібні графеми), властиві кожній археологічній культурі, знайшли втілення у гончарстві Кульчина і Рокити наступних періодів. Аналіз давньої кераміки засвідчив побутування на всій території Волинського Полісся виробів із заглибленим і лощеним декором геометричного характеру, у південних районах – спорадичну появу на кераміці розписних елементів.

Слов’янські пам’ятки VІІІ-ІХ ст. (культура Луки-Райковецької) ознаменували поширення гончарного посуду, виготовленого на ручному крузі. Археологічні і літературні матеріали дозволили стверджувати, що суто традиційні особливості форм і декору глиняних виробів Кульчина і Рокити можна прослідкувати вже з часів ХІІ-ХІІІ ст., коли, ймовірно, започатковується художня і виробнича традиція гончарства ХІХ-ХХ ст.

Перші літературні згадки про Кульчин і Рокиту зафіксовано у документах ХVІ ст. Пам’ятки кераміки ХV-ХVІІІ ст. засвідчили збереження основних форм посуду і засобів декорування, властивих виробам Київської Русі. Строгість і вишуканість форм димленого начиння, своєрідні лощені, ритовані, тиснені візерунки, застосування свинцевих полив показали, що поліські гончарі відтворили усе найхарактерніше з минулих історичних періодів.

Найвищий розквіт кераміки спостерігався в другій пол. ХІХ – на поч. ХХ ст. Аналіз політичних, соціально-економічних, культурно-естетичних чинників діяльності населення Волинського Полісся дозволив виділити основні етапи розвитку гончарного ремесла:

1) Кінець ХІХ ст. – 1939 р. Реформа 1861 р. сприяла активізації народних ремесел, які на поч. ХІХ ст. задовольняли лише побутові потреби селян. Захоплення західних обл. України Польщею (1920-1939 рр.), занепад промислового виробництва і далі стимулювали інтенсивний розвиток гончарства. Домашнє виготовлення начиння змінилося дрібнотоварним виробництвом. Розширився асортимент посуду за рахунок появи форм, характерних для міського побуту. Активізація промисловості кін. 1930-х рр. спричинила повільний занепад сільського гончарства.

2) Передвоєнні та воєнні роки (1940-1944). Зростання обсягів фабричного виробництва кераміки у передвоєнні роки обумовило скорочення асортименту гончарної продукції, проте викликала підвищення її художнього рівня за рахунок використання полив. Подальший розвиток ремесла пов’язаний з появою артілей, де тепер виготовляли лише прості побутові вироби. Зменшення кількості гончарів, руйнування господарств під час війни викликали чергову кризу гончарного промислу.

3) Повоєнний етап (1945-1960-ті рр.) Низький рівень розвитку промисловості, нестача на ринку вжиткового посуду в перші післявоєнні роки сприяли відновленню артільної діяльності гончарів, яка забезпечила виготовлення різноманітних форм ужиткового посуду, покращення системи декорування. Вироби 1950-х – поч. 1960-х рр. за місцевою специфікою і мистецькими ознаками можна поставити в один ряд з керамікою Гавареччини, Шпиколосів, Кременця та ін.

4) 1970-1990-ті рр. Розквіт гончарства Кульчина і Рокити у кін. 1960 – на поч. 1970-х рр. різко змінився занепадом через несприятливі для народного мистецтва соціально-економічні та політичні заходи: заборону індивідуальної торгівлі, значні податки з гончарів. Спроби уряду в 1970-90-х рр. відродити народні ремесла і поставити їх на промислову основу не дали бажаних результатів. Яскравим прикладом непродуманої політики стала діяльність рокитянського гончарного цеху (1971-1993).

5) Кінець ХХ ст. Дослідження засвідчили поступове згасання гончарних осередків Кульчина і Рокити. Сьогодні державні установи приділяють недостатньо уваги народним художнім промислам. У нових суспільно-політичних умовах, де переважає приватна власність, керівна влада ще не створила відповідної матеріальної і моральної підтримки гончарству Волинського Полісся, яке завдяки яскравим регіональним ознакам є видатним явищем у декоративному мистецтві України.

У третьому розділі “Формування локальних художніх особливостей народної кераміки Кульчина і Рокити” вперше висвітлено художні особливості кераміки Кульчина і Рокити кін. ХІХ-ХХ ст., що виявляються у технологічних традиціях гончарства, формотворенні та декоруванні виробів.

Специфіка гончарства Кульчина і Рокити полягає у використанні фізико-хімічних, пластичних і декоративних властивостей глин. Основні етапи виготовлення – від добування сировини до випалу – впливають на якість і художні особливості кераміки. Відмінності гончарного циклу в Кульчині та Рокиті, які формують виріб як мистецьку цілісність, полягають у технології обробки поверхні (малювання і поливання поливою у Кульчині, димлення і лощення – у Рокиті), характері випалу і конструкції печей (окислювальний випал у двох’ярусному горні в Кульчині, відновний – у печі без черіня в Рокиті).

Художньо-технологічні особливості гончарства регіону проявляються у взаємозв’язку технік формотворення (формування на ножному гончарному крузі, ручне ліплення, набивання глини у форми) і художніх технік обробки поверхні (заглиблене декорування, лощення, малювання). Спосіб формування з цільного шматка глини на ножному гончарному крузі у кін. ХІХ-ХХ ст. відіграє домінуючу роль. Основними факторами творення зручних, конструктивно і художньо досконалих виробів є дотримання антропометричних параметрів, врахування функції предметів і локальних традицій формотворення. Засобом виразності гончарного твору, виконаного технікою ручного ліплення, виступає фактура поверхні. Придатність глини до зміни форми обумовлює використання традиційних на Поліссі технік декорування – ритування, штампових відтисків, пальцевих і паличкових вдавлень.

Нову якість і мистецьку довершеність глиняний виріб набуває після термічної обробки, яка виступає важливим фактором утворення кольору черепка. Застосування відновного випалу в Рокиті зумовило побутування димленої кераміки, окислювального у Кульчині – світлоглиняних виробів. Використання поливи з середини ХХ ст., яка виконувала захисну і декоративну функцію, викликало скорочення кількості димленого начиння. З поч. ХХ ст. світлоглиняна і полив’яна кераміка стали переважати на південних теренах Волинського Полісся, хоча на півночі регіону до кін. ХХ ст. поряд із полив’яною традиційно побутували димлені речі.

Типологія виробів Кульчина і Рокити, сформована згідно принципів морфологічної класифікації (за М.Станкевичем), дозволила виділити такі родові форми – посуд, інші предмети побутово-господарського призначення, іграшки; 18 типологічних груп і понад 50-ти типів виробів.

Найчисельнішим у поліському гончарстві є посуд. Порівняння начиння відкритого типу (мисок, друшляків) південної і північної частин території дозволяє стверджувати, що вироби з Кульчина більш приземкуваті з ширшим денцем на відміну від рокитянських. Локальні особливості осередків проявляються у формотворенні макітер, ринок, форм для випікання. Начиння закритого типу (горщики, глечики, пушки) характеризується видовженістю пропорцій (Кульчин), приземкуватістю (Рокита). Найширше місце тулуба виробів закритого типу з Кульчина дорівнює висоті, у Рокиті ця величина збільшується, що визначає ступінь їх профільованості. Для північних районів Волинського Полісся (Рокита, Нудижи, Качин) характерне розміщення найширшого місця черева посередині або вище середини предмета, тоді як у південних частинах регіону (Кульчин) ця лінія різко переміщається вгору, що позначається на пропорціях виробів.

Аналіз типологічних ознак іграшок та інших виробів побутово-господарського призначення засвідчив відносну сталість їх форм. Споріднені функціонально-конструктивні та декоративні особливості творів Кульчина і Рокити визначили регіональну самобутність традиційної поліської кераміки.

Мистецтвознавчий аналіз декорування виробів Волинського Полісся дозволив виявити базові графеми (лінії, крапки, сітки, сосонки, солярні знаки тощо), які зберегли первісну архітектоніку, але втратили семантичне значення. Димлений посуд характеризується поширенням мотивів сосонки, вертикальних і нахилених смуг, сітки, виконаних технікою заглибленого декорування та лощення. У рокитянських виробах переважають лінійні структури із вертикальним нанесенням елементів і рослинно-геометричні композиції. Локальною відміною є зображення хрестоподібних графем і солярних знаків на денцях мисок.

В оздобленні світлоглиняного начиння (Кульчин) домінують техніки заглибленого декорування та малювання. Історично-хронологічну стійкість мають прості елементи – крапки, риски, прямі та хвилясті лінії, хвильки, головними типами композицій виступають крапкові, лінійні та лінійно-хвилясті, аналогічні декору Київської Русі.

У роботі прослідковано взаємозв’язок декору з формами предметів, систематизовано основні типи орнаментальних композицій. Для відкритого посуду Рокити (миски, макітри, тарілки) характерні розетковий і концентричний характер розміщення декору, для Кульчина – каймовий. У посуді закритих форм (горщики, збанки, гладишки та ін.) виділено два типи композиційного розміщення орнаменту: фризовий із горизонтальною зональністю елементів (Кульчин) і фризовий із вертикальним членуванням форми (Рокита).

Приділено увагу термінології поліського гончарства. Крім загальновідомих на Україні, гончарні вироби мають свої локальні назви, які визначають світоглядно-естетичні норми та художні особливості творів. Географічний ареал побутування місцевих лексем вказує на культурні зв’язки із сусідніми територіями Білорусі, Волині, Польщі.

У четвертому розділі “Творчість провідних гончарів у контексті формування художніх особливостей народної кераміки Кульчина і Рокити кінця ХІХ-ХХ ст.” вперше проаналізовано традиційні та індивідуальні риси творчості майстрів у контексті формування локальних художніх особливостей народної кераміки осередків Кульчина і Рокити кін. ХІХ-ХХ ст. Розкрито проблеми розвитку поліського гончарства у ХХ ст., окреслено заходи збереження художніх традицій. За матеріалами досліджень укладено покажчик народних гончарів із зазначенням основних напрямків їх діяльності.

У гончарстві осередків Волинського Полісся кін. ХІХ-ХХ ст. помітні два взаємопов’язаних явища: традиційність і новаторство. Гончарство Кульчина і Рокити представлене творчістю майстрів старшого покоління – Никанора і Касіяна Вінцюків, Прокопа Зарадюка, Лук’яна і Петра Черешнюків, Володимира Ковальчука, Кирика Гаврилюка, Іларіона і Данила Морозів, Василя Курилюка та ін., специфіка творчості яких полягає у виготовленні ужиткових речей із традиційно сталими формами і елементами декору. Індивідуальний підхід виявлено у формотворенні (силуети, характер побудови вінців, кріплення вушок тощо) і декоруванні (варіативність композицій з традиційних графем), що надавало побутовим виробам мистецької виразності. Політичні та соціально-економічні явища визначили поступовий відхід гончарів від виготовлення місцевої кераміки і зумовили низку кризових явищ у народному традиційному гончарстві Волинського Полісся.

Одним із можливих шляхів його розвитку у сучасних умовах виступає творчість молодого покоління художників-керамістів кін. ХХ – поч. ХХІ ст. В.Кусика, В.Ленартовича, І.Панкова, Є.Боярчука, які представляють новаторський напрямок. Сплав народних традицій і професійної майстерності керамістів набуває на сьогоднішньому етапі творчо-експериментального характеру. Однією із суттєвих рис гончарства кін. ХХ ст. стає перевага сувенірності та декоративності над ужитковістю.

Для відновлення гончарного ремесла на Волині та Волинському Поліссі доречно продовжити дослідження мистецької спадщини гончарів, забезпечити передачу мистецького досвіду молодшому поколінню, запровадити сучасні методи підприємництва в галузі гончарного промислу тощо. Наголошуємо на головній ролі держави у пошуку оптимальних шляхів вирішення сучасних проблем традиційних осередків народного мистецтва. Важливим її завданням є не лише збереження традицій, але й надання їм нових співзвучних нинішньому часові імпульсів і забезпечення почесного місця народному гончарству в духовній культурі українського народу.

ВИСНОВКИ

У дисертації висвітлено історико-етнографічні особливості та мистецьку сутність гончарства Кульчина і Рокити у контексті культури Волинського Полісся кін. ХІХ-ХХ ст. і українського мистецтва загалом. Проведене дослідження обумовило наступні висновки:

1. Аналіз географічних, природно-кліматичних і соціально-економічних чинників дозволив стверджувати, що з часів неоліту динамічний розвиток давньої кераміки України, як і, зокрема, Волинського Полісся, відбувався під впливом постійних контактів різних археологічних культур. Дослідження засвідчили побутування на всій території виробів із заглибленим і лощеним декором геометричного характеру, а у південних частинах – спорадичну появу розписних візерунків. Існування гончарного ремесла на теренах Кульчина і Рокити та ймовірну спадковість традицій виробництва можемо прослідкувати лише з ранньослов’янського періоду та давньоруських часів, що підтверджують зразки кераміки ХІІ-ХІІІ ст. Перші літературні згадки про гончарні центри з’явилися у ХVІ ст. Традиційна основа генезису та розвитку ремесел поліського регіону періоду ХVІ-ХVІІІ ст. визначила характер ремісничої творчості ХІХ ст.

2. Дослідження мистецької спадщини Волинського Полісся дозволило виділити основні історичні етапи розвитку гончарства у кін. ХІХ-ХХ ст.:

1) Кінець ХІХ ст. – 1939 р. Зафіксований найвищий розквіт народного мистецтва: розширення асортименту виробів, поява нових форм, характерних для міського побуту, вдосконалення декорування.

2) Передвоєнні та воєнні роки (1940-1944 рр.) У зв’язку з інтенсивним розвитком фабрично-заводського виробництва відзначено скорочення асортименту продукції разом із підвищенням її художнього рівня за рахунок використання полив. Занепад гончарного промислу обумовлений руйнівними процесами Другої світової війни.

3) Повоєнний етап (1945-1960-ті рр.) Послаблення соціально-економічної сфери зумовило активізацію гончарства і появу в 1950-1960-х роках високоякісних гончарних виробів, мистецька вартість яких підкреслила конкурентоспроможність поліської кераміки. Проте жорсткі принципи адміністративно-командної економіки знову обумовили поступове згасання осередків.

4) 1970-1990-ті рр. На тлі екстенсивного розвитку економіки України та стагнації народного господарства спроби створення артільних підприємств не вирішили проблем у народних промислах.

5) Кінець ХХ ст. Криза гончарних осередків Кульчина і Рокити викликана конкуренцією промислової продукції, втратою традиційного середовища діяльності гончарів, відсутністю державної підтримки.

3. Художньо-технологічні особливості поліського гончарства полягають у використанні фізико-хімічних, пластичних і декоративних властивостей глин, у нерозривному взаємозв’язку технік формотворення (формування на ножному гончарному крузі, ручне ліплення, набивання глини у форми) і художніх технік обробки поверхні (заглиблене декорування, лощення, малювання), у спеціальній технології випалу, які впливають на мистецьку цілісність виробів. Побутування димленого начиння з лощеним візерунком визначає мистецьке обличчя осередків північної частини Волинського Полісся (Рокита, Нудижи, Згорани, Качин). Світлоглиняні твори, оздоблені малюванням і заглибленим декором, окреслюють локальні художні ознаки кераміки з прикордонних південних районів (Кульчин).

4. Типологічний аналіз творів гончарства Кульчина і Рокити дозволив виявити три функціональні роди – посуд, інші предмети побутово-господарського призначення та іграшки, 18 типологічних груп і більше 50-ти типів виробів, що зазнали змін у різні історичні періоди. Найбільше типів посуду побутувало у другій пол. ХІХ - на поч. ХХ ст., у воєнні і повоєнні роки їх чисельність значно скоротилася.

На основі аналізу художньо-технологічних можливостей матеріалу, особливостей формотворення і декорування у поліській кераміці кін. ХІХ-ХХ ст. можна виділити дві групи: північну, яскравим осередком якого стала Рокита, і південну, представлену гончарством Кульчина. Окрім регіональної своєрідності кераміки Волинського Полісся відмічено локальні формотворчі ознаки: приземкуватість (для відкритого посуду з Кульчина і закритого – з Рокити) або видовженість (для закритого посуду з Кульчина), висота розміщення найбільшого діаметра корпусу (посередині висоти – у Рокиті, вище середини – у Кульчині), конічність (Кульчин) чи округлість (Рокита) нижньої частини горщиків і глечиків тощо. Порівняльний аналіз формотворення засвідчив багатогранний розвиток поліської кераміки, яка, як явище культури, не обмежувалася кордонами досліджуваної території, виявляючи тісні взаємозв’язки з творами сусідніх регіонів Волині, Рівненського та Житомирського Полісся, Малого Полісся (райони Львівщини й Тернопільщини), частково Київщини, Білорусії, Польщі.

5. Досліджено тісний зв’язок мистецьких якостей декору з технічними способами його нанесення. Лінії, крапки, сітчасті та сосонкові мотиви, солярні знаки і хрестоподібні елементи відзначаються збереженням первісної архітектоніки (із втратою символічного навантаження) і являють базовий рівень графем у традиційному гончарстві Волинського Полісся. В оздобленні світлоглиняного посуду південних районів Волинського Полісся визначено домінування крапкових, лінійних та лінійно-хвилястих композицій, виконаних техніками заглибленого декорування і малювання. На північних теренах переважають ритовані та лощені рослинно-геометричні й лінійні композиції із вертикальним нанесенням елементів (сосонки, лінії, хвильки, сітка).

У роботі обґрунтовано органічний зв’язок орнаменту із тектонікою предметів. Для декорування відкритого посуду в Рокиті застосовують розеткову та концентричну композиційні схеми, у Кульчині – каймову. Оздоблення закритих форм визначається горизонтальним (Кульчин) і вертикальним (Рокита) фризовим розташуванням декоративних елементів. Поліські пам’ятки кін. XIX – поч. ХХ ст. кожного з осередків засвідчують подібність художніх і технологічних особливостей на інших територіях України (Галичина, Буковина, Житомирщина, Поділля тощо) і Білорусі (Брестська і Гродненська обл.).

6. Специфіка творчості гончарів кін. ХІХ-ХХ ст. полягає у збереженні локальних традицій поліського гончарства, втілених у простих ужиткових речах із традиційно сталими формами і елементами декору. Індивідуальність проявляється у формуванні абрисів виробів за рахунок незначних змін характеру конструювання вінців, денця, кріплення вушок тощо при збереженні загальних пропорцій, у варіативності орнаментів, створених на основі базових традиційних елементів.

Поява майстрів молодого покоління у кін. ХХ ст. зумовила наповнення існуючих традицій інноваціями, які проявилися у використанні нових художньо-технологічних рішень, принципів формотворення і декорування.

7. Період кін. ХХ ст. характеризується поступовим згасанням традиційного народного гончарства Волинського Полісся. Можливі шляхи його відновлення у сучасних умовах вбачаються дисертантом у діяльності молодих художників-керамістів кін. ХХ – поч. ХХІ ст., які, працюючи в руслі традицій, надають народним поліським творам новітнього звучання, прагнуть виявити їх функціональність, ввести у побут не як суто декоративні речі, а як органічний елемент української культури. Умовою збереження народних традицій гончарства як одного із чинників націотворення у сфері української народної кераміки і мистецтва загалом, обов’язково повинна стати підтримка держави, продумана і послідовна політика нового уряду.

Список опублікованих праць

1. Охріменко Г.В., Кучинко М.М., Кубицька Н.В. Розвиток керамічного виробництва на Волині. – Луцьк: Вол. обл. друк., 2003. – 246 с.

2. Кубицька Н. Володимир Ковальчук: життєвий і творчий шлях // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: Зб. наук. праць. – Харків: ХДАДМ, 2004. – №6. – С. 48-56.

3. Кубицька Н. Гончарні печі с.Кульчин Волинської області (конструкція та особливості випалу) // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: Зб. наук. праць. – Харків: ХДАДМ, 2004. – №5. – С. 44-53.

4. Кубицька Н. Гончарні печі с.Рокита на Волинському Поліссі (історія розвитку, конструктивні особливості горнів та технологія випалу виробів) // Вісник Львівської академії мистецтв. Зб. наук. праць. – Львів: ЛАМ, 2003. – Вип. 14. – С.212-221.

5. Кубицька Н.В. Особливості давньої кераміки Західного Полісся (образ західнополіського горщика епохи неоліту) // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку: Зб. наук. праць: Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету (далі НЗ РДГУ). – Рівне: РДГУ, 2001. – Вип.6.– С.5-10.

6. Кубицька Н.В. Походження та художні особливості глиняної іграшки Волинського Полісся (на матеріалах с.Кульчин) // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку: Зб. наук. праць: НЗ РДГУ. – Рівне: РДГУ, 2002. – Вип. 7. – С.8-17.

7. Кубицька Н.В. Гончарські осередки північних районів Волинського Полісся // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку: Зб. наук. праць: НЗ РДГУ. – Рівне: РДГУ, 2003. – Вип. 8. – С.11-19.

8. Кубицька Н.В. Гончарство Волинського Полісся: сучасний стан та перспективи розвитку // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку: Зб. наук. праць: НЗ РДГУ. – Рівне: РДГУ, 2004. – Вип. 9. – С.49-59.

9. Кубицька Н. Типологія форм гончарних виробів Волинського Полісся кінця ХІХ-ХХ ст. // Вісник Львівської національної академії мистецтв. Зб. наук. праць. – Львів: ЛНАМ, 2004. – Вип. 15. – С.140-153.

10. Кубицька Н.В. Традиційні орнаментальні мотиви димленої кераміки с.Рокита Старовижівського району: композиційний аналіз // Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі та ВНЗ. Зб. наук. праць. – Рівне, 2003. – Вип. ІV. – Ч. ІІ. – С.55-60.

11. Кубицька Н.В. Художні особливості давньоруської кераміки с.Кульчин Волинського Полісся (ХІІ – ХІІІ ст.) // Могилянські читання 2003 р.: Зб. наук. праць: Пам’ятки Давньої Русі в студіях сучасних вчених: історія, дослідження, збереження. – Київ: ВІПОЛ, 2004. – С.221-229.

12. Кубицька Н.В., Охріменко Г.В., Охріменко В.Г. Феномен стжижівської культури (мистецький аспект) // Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі та ВНЗ. Зб. наук. праць. – Рівне, 2003. – Вип. ІV. – Ч. ІІ. – С. 77-81.

13. Охріменко Г., Кубицька Н. Загадковий бронзовий вік Полісся // Берегиня. – 2003. – Число 37. – С.9-14.

14. Кубицька Н. Майстри гончарного ремесла с.Рокити Старовижівського району // Минуле і сучасне Волині й Полісся: народна культура – шлях до себе. Зб. наук. праць. Матер. Вол. обл. наук.-етногр. конф., м.Луцьк, 10-11 квітня 2003 р. – Луцьк: ВКМ, 2003. – Вип. 11. – С.91-93.

15. Кубицька Н. Сторінки творчості гончара Василя Бондаря (за експонатами Волинського краєзнавчого музею) // Волинський музей: історія і сучасність. Матер. ІІІ Всеукр. наук.-практ. конф., Луцьк-Колодяжне, 18-19 травня 2004 р. – Луцьк: ВКМ, 2004. – Вип. 3. – С.85-89.

16. Кубицька Н., Охріменко Г. Глиняні птахи у віруваннях та мистецтві // Історія релігій в Україні: Праці ХІІІ-ї Міжнар. наук. конф., Львів, 20-22 травня 2003 р.– Львів: Логос, 2003. – Кн.І. – С.38-42.

17. Кубицька Н.В. Аспекти дизайну давньої кераміки Волині // Тези доп. наук.-метод. конф.: “Сучасні технології навчання в університеті”. – Луцьк: ЛДТУ, 2002. – С.120-121.

Кубицька Н.В. Гончарські осередки Кульчина та Рокити кінця ХІХ-ХХ століть (Історія, типологія, художні особливості). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.06 – декоративне і прикладне мистецтво. – Львівська національна академія мистецтв. – Львів, 2006.

У дисертації здійснено дослідження історично-культурних і художніх особливостей гончарства осередків Кульчина і Рокити кінця ХІХ-ХХ ст. Проаналізовано передумови виникнення та виділено основні етапи становлення і розвитку гончарства на цій території. У мистецтвознавчому аспекті розглянуто локальні відмінності технології виготовлення гончарних виробів Кульчина і Рокити, розроблено типологію форм і проведено класифікацію композиційних схем декорування поліського глиняного начиння. Висвітлено творчість провідних гончарів у контексті формування художніх особливостей народної кераміки Кульчина і Рокити кінця ХІХ – ХХ ст.

Ключові слова: гончарські осередки, Кульчин, Рокита, формотворення, типологія, декорування.

Natalia V. Kubitska Pottery’s centers Kul'chyn and Rokyta of the end ХІХ-ХХ centuries (History, Typology, Artistic Peculiarities). – Manuscript.

Thesis for obtaining a Scientific degree of the Candidate in Art Sciences, History and Theory of Arts; speciality 17.00.06 – Decorative and Applied Art. – Lviv National Academy of Arts, Lviv, 2006.

The dissertation contains the investigation of the historical, cultural, and artistic features of the pottery centres of Kul'chyn and Rokyta of the end ХІХ-ХХ centuries. The origin preconditions of occurrence is analysed and the basic stages of formation and development of pottery is allocated in this territory. The local distinctions in the technology of the pottery manufacturing in Kul'chyn and Rokyta are considered from the point of view of theory of arts. The typology of the forms is developed and the classification composition structure of ornaments of the polissian utensils is carried out. The creativity conducting craftsmen in a context of formation of art features of ceramics from Kul'chyn and Rokyta of the end ХІХ – ХХ centuries is covered.

Key words: the pottery’s centres, Kul'chyn, Rokyta, form-creation, typology, decoration.

Кубицкая Н.В. Гончарные центры Кульчина и Рокиты конца ХІХ-ХХ столетий (История, типология, художественные особенности). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.06 – декоративное и прикладное искусство. – Львовская национальная академия искусств. – Львов, 2006.

В диссертации исследуются историческо-культурные и художественные особенности гончарства центров Кульчина и Рокиты конца ХІХ-ХХ ст. Проанализированы предпосылки возникновения керамического производства на территории Волынского Полесья. С эпохи неолита процесс его становления происходил под влиянием контактов разных археологических культур. Доказано, что традиционные особенности форм и орнаментов глиняных изделий Кульчина и Рокиты можно проследить только с ХІІ-ХІІІ ст., когда зарождается художественная и производственная традиция гончарства ХІХ-ХХ ст. Первые литературные данные об этих гончарных центрах имеются в документах ХVІ ст.

Выделены основные этапы становления и развития гончарства на территории Кульчина и Рокиты:

1) конец ХІХ ст. – 1939 г.;

2) предвоенные и военные года (1940-1944 гг.);

3) послевоенный этап (1945-1960-е гг.);

4) 1970-1990-е гг.;

5) конец ХХ ст.

Впервые на основе полевых исследований проанализированы художественные особенности керамики Кульчина и Рокиты конца ХІХ-ХХ ст.: влияние основных этапов технологического процесса изготовления на формирование целостного образа изделий, типология и декорирование керамики.

Согласно принципам морфологической классификации, сформирована типология изделий Кульчина и Рокиты, выделены следующие родовые формы: посуда, другие предметы хозяйственно-бытового назначения, игрушки; зафиксировано 18 типологических групп и более 50 типов изделий. По родственности форм и бытовому назначению определены типологические признаки народной полесской керамики.

Проведен искусствоведческий анализ особенностей декорирования изделий Волынского Полесья, определены главные типы орнаментальных композиций, семантическое значение отдельных элементов. Линии, точки, сетчатые и сосонковые мотивы, солярные знаки и хрестообразные елементы представляют собой базовый уровень графем в традиционном гончарстве Волынского Полесья. Дымленая посуда северных районов украшена техниками гравирования и лощения (Рокита, Згораны, Нудыжи, Качин и др.) и характеризуется распространением орнаментальных мотивов сосонки, вертикальных и наклонных лощеных полос, решетки. Установлено, что в украшении изделий Рокиты преобладают линейные композиции с вертикальным нанесением элементов и растительно-геометрические композиции.

В украшении светлоглиняной посуды, характерной для южных районов Волынского Полесья (Кульчин), распространенными являются техники гравирования и росписи. Охарактеризованы основные мотивы: точки, черточки, прямые и волнистые линии; рассмотрены основные типы композиций (точечные, линейные и линейно-волнистые), принципы их построения.

Проанализированы взаимосвязи форм и орнаментов изделий. Установлено, что в открытой посуде (миски, макитры, тарелки) гончары используют розетовую и концентрическую композиционные схемы, которые характерны для посуды Рокиты, и каймовую, распространенную в Кульчине. Украшения закрытых форм (кувшины, горшки, пушки и др.) характеризуется горизонтальным фризовым размещением декоративных элементов – в Кульчине, вертикальным – в Роките.

Впервые рассмотрены традиционные и индивидуальные черты творчества мастеров в контексте формирования локальных художественных особенностей