ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

КОСЮК ОКСАНА МИХАЙЛІВНА

УДК 070: 004 + 392 + 175 / 177

РОЗВАЖАЛЬНА ФУНКЦІЯ ЕЛЕКТРОННИХ

ЗАСОБІВ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ: СВІТОВИЙ КОНТЕКСТ

ТА НАЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ

Спеціальність 10.01.08 – Журналістика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Львів – 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на Львівського національного університету імені Івана Франка

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Потятиник Борис Володимирович,

факультет журналістики Львівського національного університету 

імені Івана Франка, професор

кафедри радіомовлення і телебачення.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент

Фінклер Юрій Едуардович,

Інститут журналістики та масової комунікації

Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного

та муніципального управління”, професор кафедри видавничої справи

та редагування

кандидат філологічних наук, доцент

Лубкович Ігор Маркіянович, 

Рівненський міжнародний економіко-гуманітарний університет,

доцент кафедри теорії і методики

журналістської творчості

Провідна установа: Інститут журналістики Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка, Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться 24 лютого 2005 року о 1515 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.16 Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: вул. Університетська, 1, м. Львів, 79000.

Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (вул. Драгоманова, 5, м. Львів, 79005).

Автореферат розіслано 23 січня 2005 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент  Т. Я. Лильо

Актуальність теми дослідження. Упродовж останніх десятиліть спостерігається прискорене зростання релаксаційного сектора у просторі електронних мас-медіа. Однак теоретичне осмислення функціонування ЗМІ в аспекті розважальності у національному журналістикознавстві помітно відстає від практики. Критичні розвідки пишуться здебільшого з відвертим бажанням промаркувати (переважно – негативно) інтеркурс, який реалізується через розважальну функцію новітніх засобів масової комунікації, і тим самим ритуально витіснити його із медіадискурсу без виходу на потребу дослідження проблеми.

Більшість учених, стурбованих поверховістю електронних ЗМІ, звинувачують мас-медіа у потуранні невибагливим смакам, зловживанні неестетичними сюжетами, намаганні усе, навіть серйозні дискурси, перетворювати у розвагу й ставлять питання про глибинні причини такого стану. Передусім вони звертають увагу на комерційну природу електронних ЗМІ та відсутність у їхній структурі текстів (у вузькому традиційному розумінні слова). Медіаексперти (Н. Постмен) переконані: вербальну модель комунікації зруйнувала аудіовізуальна культура, після приходу якої текст і зображення помінялися місцями. Основна комунікативна роль тепер належить зображенню, а текст “додається” як “ілюстрація”. Зміна комунікативної моделі впливає на перебудову свідомості суб’єктів інформаційної діяльності.

Функціонування ЗМІ уже не є однозначно похідним від подій. У свідомості людини мас-медіа нерідко діють як першопричина, що наділяє дійсність своїми властивостями. Таким чином ЗМІ формують власний міфологічний простір, який “диктує” особливі форми творення і сприймання інформації (М. МакЛюен). Осердям міфологічного є образне та ігрове, тому діяльність електронних ЗМІ активізується саме в аспекті розважальності. Отже, на нашу думку, цей аспект потребує ґрунтовного наукового дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, проблемами, темами.

Пропоноване дисертаційне дослідження своєю специфікою пов`язане з науковою темою кафедри телебачення і радіомовлення факультету журналістики: “Телебачення і радіомовлення в процесі українського державотворення” (Львівський національний університет імені Івана Франка) і магістральними проблемами та напрацюваннями Інституту екології масової інформації, зокрема темою ОБ – 233 Ф “Насильство в медіа: психологія впливу та педагогічні методики нейтралізації (в межах розробки навчальних курсів з медіаосвіти)” (Львівський національний університет імені Івана Франка).

Мета дисертаційного дослідження – якнайповніше охарактеризувати розважальну продукцію новітніх електронних ЗМІ, дослідити розважальний дискурс в аспекті національних витоків та світового естетико-комунікативного контексту.

Досягнення мети передбачає розв’язання таких дослідницьких завдань: 

проаналізувати та систематизувати досвід світової наукової думки у вивченні досліджуваних явищ крізь призму напрацювань з історії та теорії журналістикознавства; 

сформулювати робочі визначення понять на означення явищ медіарелаксації; 

здійснити базовану на архетипах вертикально-горизонтальну класифікацію багаторівневої продукції мас-медіа, виділивши в ній (на основі критерію розважальності) відповідні пласти та регістри; 

структуруючи об`єкт дослідження, виявити його діючі культурні коди; 

розглянути гіпотезу про патогенний вплив окремих видів релаксаційного продукту; запропонувати способи уникнення такого впливу.

Об’єкт вивчення – програми двох найрейтинговіших телеканалів („1+1”, „Інтер”) за період 2002–2005 рр., вибіркові радіо- та інтернетпроекти.

Предмет наукової роботи – розважальний компонент сучасної медіапродукції у її взаємозв`язку з фольклорними архетипами.

Матеріалом дослідження є сміхові, еротично забарвлені, травестійні, спортивні, інтелектуальні, реальні та капітал-шоу, реклама, кінематограф тощо; етнографічні матеріали, які стосуються релаксаційних праформ.

Методи та методологія дослідження. Основним завданням комплексної праці, яка охоплює теоретичний, практичний, методологічний рівні, підпорядкована методика дослідження. Розв’язання завдань відбувалося шляхом поєднання традиційних та новітніх методів і підходів. Для аналізу явищ у їх виникненні та розвитку – історичного підходу. Для вивчення походження, змісту, обсягу важливих (синонімічних у нашій роботі) термінів на означення розважальності: “розважальний”, “релаксаційний”, “рекреативний”, “лудологічний”, “гедоністичний”, “трикстеризований” тощо та позначуваних ними понять: “розвага”, “гра”, “видовище”, “шоу”, встановлення їх взаємозв`язку й субординації ми скористалися методом термінологічного аналізу. Системний підхід наукового пошуку дав змогу розглянути медіарозваги у їх всеохопності та ієрархічності як цілісну функціональну систему, елементи й частини якої співвіднесені та взаємопов`язані. Для стратифікації та вертикального структурування рекреативних явищ суттєве значення мало моделювання. Методи аналогії та компаративний дали можливість подати значний наочний матеріал у вигляді формул, таблиць і схем, графіків, встановити подібність певних властивостей розваг на основі порівняння їхніх параметрів. Значна часова віддаленість деяких релаксаційних паралелей потребувала використання герменевтичного підходу. Важливими у дослідженні феномена розважальності стали контент-аналіз та аналіз аудиторії. Одним із найзадіяніших виявився семіотико-медіаекологічний аналіз, який розглядає складники комунікації з позицій загальних властивостей знаків і систем.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Розважальну функцію друкованих та електронних мас-медіа досліджували зарубіжні науковці, зокрема В. Шрамм, П. Бурдьє, Дж. Мерілл, Н. Постмен, М. МакЛюен, Дж. Лакан. У багатоманітності думок можна простежити два підходи: перший ґрунтується на тому, що ЗМІ надають перевагу кожній темі, яка має розважальну цінність, інший ставить за мету подавати якомога більше матеріалів на різну тематику, пропонуючи їх у розважальній формі. Звідси введене в науковий обіг поняття “infotaiment” (інформація + розвага).

У галузі українського журналістикознавства релаксація як варта наукової рецепції проблема тільки потрапляє у поле зору дослідників, навіть окремою функцією медіа її вважають не всі. Наукові праці, що узагальнювали б заявлену у дисертації тему, на сьогодні майже відсутні. Однак сучасне журналістикознавство має у своєму розпорядженні окремі розділи, які безпосередньо стосуються розважальності, у монографіях, підручниках, посібниках, дисертаціях. Розважальність як окрему функцію електронних ЗМІ досліджує В. Лизанчук. Структуру комунікативних процесів релаксації вивчають В. Різун, Г. Почепцов. Природу розважальної телекомунікації у ситуаціях ігрореалізації – В. Олешко. Соціокультурний аспект проблеми – функціонування мас-медіа у сфері цінностей, уособлених масовою культурою, зацікавив О. Зернецьку. Філософсько-наукові узагальнення масовоко-мунікаційних процесів вивчаються Б. Потятиником. Феномен цікавого, способи привертання уваги, характер сенсаційності як один із чинників, який допомагає відрізнити якісну журналістику від бульварної, – предмет наукових рецепцій В. Здоровеги. Аспектам оволодіння способами спілкування на основі новітніх форм розважальної комунікації приділяється увага у працях О. Федорова, В. Владимирова, Н. Габор. Застосування соціологічних методів у журналістській практиці, зокрема у висвітленні явищ релаксації, розкриває у численних дослідженнях І. Лубкович. Різні етапи створення розважальних програм проаналізовано у дисертаційній роботі М. Бурмаки. Міфопоетичні джерела сугестії новітніх електронних ЗМІ – у дисертації О. Самусенко, монографії О. Нечай. Рівень інформаційної свідомості розважальних мас-медіа – у науковій праці В. Буряка. Лінгвістичний аспект релаксації дослідила Л. Савицька11 Бурмака М.В. Технологія створення контактної телевізійної програми в контексті українського телебачення: Дис. ... канд. філол. наук: 10.01.08. – К., 2003. – 203 с.; Буряк В.Д. Українське інформаційно-художнє мислення: до проблеми інтелектуалізації і образного відображення інформації // Зб. пр. наук.-дослід. центру періодики. – Львів, 1999. – Вип. 6. – С. 213–219.; Буряк В.Д. Філософські та концептуальні основи інформаційно-художньої свідомості: Навч. посіб. – Дніпропетровськ: ДРВВ ДДУ, 2000. – 60 с.; Владимиров В.М. Від дискурсу до інтеркурсу // Наук. записки Ін-ту журналістики. – Т. 7 (квітень-червень). – К., 2002. – С. 17-19; Габор Н. Проблеми медіаосвіти у контексті інформаційного середовища держави // Нові щляхи комунікації. – 2002. – №4-5. – С. 8-9.; Здоровега Й. В. Теорія і методика журналістської творчості: Навч. посіб. – Львів: ПАІС, 2000. – 180 с.; Зернецька В. О. Нові засоби масової комунікації і соціокультурний аспект. – К.: Наук. думка, 1993. – 130 с.; Лизанчук В. В. Радіожурналістика: засади функціонування. Підручник. – Львів: ПАІС, 2000. – 366 с.; Лубкович І. М. Соціологія і журналістика: Підручник. – Львів: ПАІС, 2005. – 176 с.; Нечай О. Ракурси: О телевизионной коммуникации и эстетике. – М.: Искусство, 1990. – 119 с.; Олешко В. Журналистика как творчество. – М.: РИП-холдинг, 2003. – 222 с.; Потятиник Б. Медіа: Ключі до розуміння. Серія: Медіакритика. – Львів: ПАІС, 2004. – 312 с.; Почепцов Г. Г. Теория коммуникаций. – М.: Рефл-бук, К.: Валкер, 2001. – 656 с.; Різун В. Природа й структура комунікативного процесу // Наук. записки Ін-ту журналістики: Т.2. – К.: Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – 2000. – С. 17–37.; Самусенко О. Міфопоетичні джерела сугестії у російських телевізійних текстах. Автореф. дис. ... канд. філол. наук. 10.02.02 / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К. – 2004. – 17 с.; Ставицька Л. Короткий словник лексики української мови. – К.: Критика, 2003. – 336 с.; Фёдоров А. Медиаобразование, теория и методика. – Ростов-на-Дону: Изд.-во ООО “ЦВВР”, 2001. – 708 с.

.

Отже, вивчення розважальної продукції електронних ЗМІ перебуває на стадії опису та первісної систематизації. На жаль, і досі немає теоретичного підґрунтя, яке дало б змогу повністю володіти об`єктом дослідження. Деякі аспекти розважальності часто презентуються як “таке явище, якого досі не було”, насправді ж це “те, що ніколи не зникало”. Тобто не поодиноко виявлена в українському медіапросторі, а постійно діюча (засвідчена у працях Полідевка, М. Бахтіна, К. Леві-Строса, Й. Гейзінги, А. Гугенбюля, В. Проппа, Е. Івера-Жалю, Х. Міллера, Р. Даніельйо, О. Генона, А. Бергсона, Д. Генкіна, В. Кісіна, О. Воропая, С. Килимника, К. Сігова та ін.) світова тенденція жанрової модифікації тезаурусу давніх ігор.

Наукова новизна роботи. У пропонованому дослідженні вперше здійснено спробу створення теоретичної концепції сучасних медіарозваг, включаючи: формування термінологічної бази; класифікацію продукованих електронними ЗМІ проектів; інтерпретацію розважального інтеркурсу від архаїчних до модерних прошарків семантичного наповнення із втіленням основних релаксаційних механізмів. Пропонується також авторський вертикально-горизонтальний аналіз медіарозваг: виділяються, система-тизуються та узагальнюються їхні домінантні компоненти та рівні; визначаються закономірності трансформацій, виділяються традиційно українські медіарелаксаційні типи; вводиться у науковий обіг конкретний фактичний матеріал – фрагменти розважальної продукції, яка демонструє закономірності та структурну організацію розваг, продукованих аудіовізуальними засобами масової комунікації.

До інтеркурсу розважальної естетико-комунікативної системи, що часто вважався чимось стороннім і чужим, вперше введено цілі пласти не вивчених на рівні аудіовізуальної журналістики явищ національної культури (вуличних традицій спілкування, вечорниць, обрядів ініціації, весняних та літніх ігор, ярмаркової культури, вертепу та ін.) і серйозних їхніх переосмислень українськими вченими: М. Грушевським, І. Франком, Ф. Вовком, С. Килимником, О. Воропаєм, В. Давидюком, І. Денисюком, а також власні потрактування дисертанта національних особливостей розважального функціонування сучасних медіа, які ставлять розважальний дискурс урівень факторів, що істотно впливають на процес національно-духовної самоідентифікації українського народу та популяризують його імідж у світі.

Світовий контекст явищ медіарелаксації засвідчується на рівнях: методологічної бази для написання наукової роботи; діахронічної матриці розвитку явищ видовищної естетико-комунікативної системи; новітніх формул, яка використовуються як аналог для створення популярних шоу на провідних телеканалах. Найбільше уваги приділяється журналістикознавчому аспектові згаданого контексту – питанню присутності на каналах “1+1”, “Інтер” медіапроектів, створених за запозиченими взірцями, та проблемі наслідувань і чужорідних впливів у національному інформаційному просторі.

На захист виносяться: 

концепція функціонування електронних ЗМІ в аспекті розважальності; 

обґрунтування зв`язку розважального компонента мас-медіа з фольклорними джерелами; 

авторська інтерпретація структури трансльованої засобами масової комунікації продукції; 

положення про те, що розважальність загалом (зокрема в аудіовізуальному вияві на рівні журналістикознавства) – важливий складник самовизначення українського народу; 

твердження про можливий пріоритет релаксаційно орієнтованих медіапроектів для популяризації культури України.

Теоретична цінність роботи полягає в тому, що у ній зроблено внесок у створення теорії релаксаційного функціонування електронних ЗМІ; продемонстровано можливість медіаінтерпретацій розважальності з урахуванням інтертекстуальних зв'язків усередині глобальної релаксаційної системи; розроблено методику структурного аналізу досліджуваних явищ, що створює основу для їх вивчення у вимірі проблем теорії й практики журналістики; введено важливі терміни, поняття, гіпотези, які доповнюють здобутки у галузі журналістикознавства.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх застосування під час створення якісних розважальних проектів електронних ЗМІ. Викладені в науковій праці положення також можуть бути використані у навчальному процесі при читанні нормативних журналістико-культурологічних та семіотико-комунікативних курсів, спецкурсів і спецсемінарів з історії й теорії журналістики та масової комунікації; під час подальших наукових розробок цієї теми.

Особистий внесок здобувача. Наукова робота та усі статті виконано здобувачем самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові напрацювання, важливі аспекти й висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на Всеукраїнській науковій конференції “Світ слов`янства” (Луцьк, травень 2003 р.), Восьмій всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Українська періодика: історія і сучасність” (Львів, жовтень 2003 р.), Міжнародній науковій конференції “Четверті лесезнавчі читання” (Луцьк, лютий 2004 р.), на міжнародних науково-практичних конференціях „Журналістика 2004 у світлі підготовки журналістських кадрів”, „Перспективи розвитку молодіжної журналістики у контексті євроінтеграційних процесів”) (Київ, травень 2004 р.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Українська журналістика в контексті доби” (Львів, вересень 2004 р.) та щорічних звітних науково-практичних конференціях викладачів та студентів Львівського національного університету імені Івана Франка (2002–2004 рр.); на П`ятих лесезнавчих наукових читаннях (Луцьк, лютий 2005 р.), на міжвузівському науковому семінарі „Терміносистема слов`янського літературознавства” (Луцьк, квітень 2005 р.), Міжнародному науково-практичному семінарі „Українська і польська сучасна література для дітей та юнацтва” (Луцьк, червень 2005 р.), Дев’ятій всеукраїнській науково-практичній конференції “Українська періодика: історія і сучасність” (Львів, жовтень 2005 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Українська журналістика та закономірності розвитку сучасного світового інформаційного простору” (Дніпропетровськ, листопад 2005 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Агатангел Кримський у контексті української та світової культури” (Луцьк, січень 2006 р.).

Публікації. Основні положення та результати дослідження викладено більш ніж у сорока публікаціях, 17 з яких розміщено у виданнях, зареєстрованих ВАК України як фахові.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох (сформованих за принципом вертикального (градація розважальності) та горизонтально-синтагматичного (діалектична єдність форми і змісту) способів струк-турування естетико-комунікативних систем) частин із органічно вписаними у їх контекст традиційними проблемами та висновків. Загальний обсяг дослідження – 182 сторінки; список літератури включає 342 найменування; дев’ять дисертаційних додатків містять матеріали, які доповнюють та ілюструють окремі положення дослідження: схему розвитку видовищної комунікації; таблиці, які демонструють аналогію давніх і сучасних розваг у вимірах національної та світової культури; таблицю і графік динаміки пропозиції власне розважальних програм; аналіз даних проведеного дисертантом анкетування, що засвідчує переваги реципієнтів у споживанні продукції електронних ЗМІ.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету й завдання, об`єкт, предмет, хронологічні межі дослідження, наукові принципи та методи, використані у дисертації, розкрито зв`язок роботи з науковими програмами, аргументовано її наукову новизну та практичне значення отриманих результатів і пропонованих висновків, відзначено особистий внесок дисертанта й апробацію наукового пошуку.

У першому розділі “Генеза розважальних програм мас-медіа”, що складається з шести підрозділів, проаналізовано стан наукової розробки проблеми на рівні інтеркурсу та окреслено пропоновану дисертантом концепцію функціонування мас-медіа в аспекті релаксації. Здійснено також класифікацію розваг (за градаційним принципом втрати розважальності) та охарактеризовано перший (глибоко занурений у національну традицію) ритуально-міфологічний зріз рекреативної продукції сучасних електронних ЗМІ (до уваги беруться програми телеканалів „1+1”, „Інтер”, вибіркова радіо- та інтернетпродукція). У названому розділі дисертант опирається на дослідження відомих теоретиків із різних галузей знань: В. Маланаги, К. Юнга, С. Килимника, М. Бахтіна, О. Воропая, Л. Баткіна, А. Бергсона, В. Вернадського, Й. Гейзінги, М. Фуко, В. Давидюка, І. Денисюка, В. Зернецької, І. Кімакович, К. Леві-Строса, В. Лизанчука, Ю. Лотмана, Д. Лоуренса, М. МакЛюена, С. Павличко, В. Владимирова, численні лексикографічні праці.

У підрозділі 1.1 „Теоретико-термінологічний аспект дослідження” з`ясовано зміст ключових понять на означення розважальності: „розвага”, „гра”, „видовище”, „медіапроект”, „релаксаційний дискурс”, „багатовимірний інформаційний простір”, „генетична пам`ять”, „медіаграмотність”, „лудологічна парадигма мислення” тощо. Подано робоче визначення медіарозваг; зафіксовано створену дисертантом концепцію релаксаційного функціонування електронних ЗМІ, що ґрунтується на фрезерівській концепції архетипних офірувань, бахтінській теорії матеріально-тілесного низу у контексті майданної комунікації, семіотичних теоріях генеративності пам`яті Ю. Лотмана та декодування текстів У. Еко, Р. Барта тощо, новітніх дослідженнях медіаекспертів та теоретиків масової комунікації: М. МакЛюена, Н. Постмена, Б. Потятиника, В. Владимирова, В. Зернецької та ін., спільне методологічне і теоретичне підґрунтя яких – розроблене і формалізоване на логічному базисі синергетичних систем учення В. Вернадського про сферу.

У підрозділі 1.2 „Еротично забарвлені ігри” проаналізовано продуковані мас-медіа еротичні розваги, що функціонують у медіапросторі у вигляді теле-, радіо-, інтернетпроектів: різноманітних ігор, шоу, кінематографа тощо. Названа категорія релаксації – інваріант давніх ігрових форм флірту з метою зміни родинного статусу, що відбувалися під час календарно-побутових та родинно-побутових свят22 Грушевський М. С. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. – К.: Либідь, 1993. – Т. 1. – С. 205-286.. У новітніх еротичних медіапроектах немає розриву ні з українською, ні світовою традиціями. Те, що спершу зреалізовувалося у народних гуляннях, карнавальних дійствах, тепер, коли функція релаксаційного дублювання життя належить мас-медіа, переступивши межі мусичної естетико-комунікативної системи, перейшло у царину техногенної. Процес “еротизації” прослідковується не лише у розважальних проектах, а й у доволі серйозних інформаційних та аналітичних програмах. Економічне, rендерне, сексуальне, політичне в інтерпретації медіа пов`язується сьогодні в єдину релаксаційну парадигму.

У підрозділі 1.3 “Сміхові розваги” охарактеризовано інформативні носії універсальної (не лише української, а й світової) майданної сміхової культури, що зародилася у середньовіччі як реакція на засилля серйозності й аскетизму і стала продовженням праісторичного культу ритуального висміювання божества. Програми “Сміхопанорама”, “Золотий гусак”, комедійний кінематограф тощо презентують амбівалентну сміхову комунікацію – веселу, тріумфальну і одночасно іронічно-саркастичну. Глибоко зануреним у давнину сміховим розвагам притаманний подвійний аспект сприймання світу, у вимірах якого поряд із серйозними подіями зароджуються сміхові, поруч із героями – їхні пародійні двійники-дублери. Такий світ будується як пародія на звичайне і звичне та існує за “логікою зворотності” – нескінченних переміщень верху і низу: високого та низького, полярних частин людського тіла тощо33 Бахтин М.М. Pro et contra. Личность и творчество М.М. Бахтина в оценке русской гуманитарной мысли. Антология. – СПб.: Изд-во русского Христианского гуманитарного ин-та, 2001. – Т. 1. – 552 с.; Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. – 2-е изд. – М.: Худож. лит., 1990. – 543 с. . У названому світі “жарти та словесна гра виявляються найкращим засобом пізнання істин”44 Эко У. Развлекательность // Эко У. Имя розы: Детектив. Вып. 2. – М.: Кн. палата, 1989. – С. 427..

У підрозділі 1.4 “Травестії” проаналізовано медійні інтерпретації історично зумовлених трансформацій маскування. Найпопулярнішими, розрахованими на живу та медіакомунікацію, дійствами такого взірця є КВК (Клуб веселих та кмітливих) О. Маслякова, “Джентельмен-шоу” одеської команди КВК та “СВ-шоу” Андрія Данилка. Незалежно від рівня перекодування у межах знакових систем, спільне коріння давніх і сучасних розваг відшукати неважко. В основі названих проектів важливий компонент архаїчної релаксації – “дурість”, що найяскравіше свого часу проявився у культурі Давньої Русі. Архаїчний “дурень” – людина надзвичайно розумна, але непокірна, така, що порушує звичаї, правила поведінки тощо. Змодифікована у медіапросторі архетипна “дурість” символізує звільнення розуму від умовностей.

Позаяк сучасний релаксаційний медіапростір – спадкоємець народної сміхової культури, то у його вимірі закономірно активізуються моделі витокової естетики. Як наслідок – “мовою дурня” послуговуються не лише ведучі та учасники травестійних програм, а й аналітичні журналісти, політики, ін. Якщо все це аналізувати з точки зору серйозних дискурсів, то воно, безперечно, заслуговуватиме на осуд. Проекти справедливо критикуються на сторінках періодичних (“День”), інтернетвидань (“Телекритика”, “Медіакритика”). Частково погоджуючись із такою критикою, дисертант зазначає, що обраний ним ракурс бачення проблеми стимулює емоційно-оцінкову нейтральність і передбачає не осуд розважальності, а її аналіз з точки зору самодостатнього інтеркурсу. В зазначеному аспекті травестійні розваги та використання їхніх елементів у контексті медіарелаксації є необхідним компонентом цілісної самоорганізованої структури – релаксаційної культури людства.

У підрозділі 1.5 “Супровідні атрибутивні “ритуали”” проаналізовано осучаснені фрагменти давніх синкретичних дійств (музику, кулінарію, моду, комунікацію (ток-шоу)). Названий фоновий супровід складає парадоксальну єдність в обрамленні найновіших сценографічних досягнень та видовищних технологій. У контексті журналістики суспільній значущості цьому виду медіарелаксації завжди приділяли мало уваги, її пов’язували з нераціональністю, політичними тривогами, деградацією, асоціальною поведінкою. У пропонованому дослідженні аналізовані розваги розглядаються як необхідні складники створеної за принципом infotaiment естетико-комунікативної цілісності, в основі якої – спілкування універсальною мовою вторинних знакових систем.

У підрозділі 1.6 „Техногенна культура і міф” доведено міфологічність техногенної комунікації та аудіовізуальної журналістики, у царині яких спілкування стало по-біблійному знаково-метафоричним.

У дисертації проаналізовано феномен медіагедонізму у структурі національної культури і зроблено висновок, що розважальна естетика і комунікація – один із важливих складників самосвідомості українського народу. Саме розважальне й “низове” знаменувало епохи розквіту національної культури. Починаючи від мистецтв Бароко, знаменитих травестій та байок, нижнього вертепного ярусу, творчості І. Котляревського і завершуючи сучасними медіатекстами – фрагментарними, грайливими, іронічними, провокативними, – ми спостерігаємо прояви народної сміхової культури, на яку іноді витрачалися всі креативні сили народу, позбавленого можливості вільно творити “високе” і „серйозне”.

У другому розділі „Сучасні медіарозваги. Співвідношення форми і змісту”, що складається з шести підрозділів, розглянуто розваги, у яких акцент з архетипного переноситься на соціальне, публічне, агональне. У поле зору наукового дослідження потрапляє „мистецтво формули” (О. Зернецька) – розваги, у котрих формальний аспект розважальності домінує над змістовим. Теоретичне підґрунтя для написання другого розділу – теорії, концепції Платона, Ф. Прокоповича, Гегеля, В. Проппа, Д. Генкіна, О. Генона, В. Кісна, А. Гугенбюля, Вяч. Іванова, Е. Івера-Жалю, Х. Міллера, Г. Підлісної, В. Ворошилова, В. Зернецької, В. Різуна, І. Мащенка.

У підрозділі 2.1 „Спортивні змагання” проаналізовано модифікації колишніх публічних (зокрема Олімпійських) ігор – програми „Спортарена”, „Проспорт”, „Футбол”, „Спортивні новини” тощо, в основі яких є агональна (змагальна) та соборна (об’єднуюча) функції. Формула проведення спортивних ігор з часу античності істотно трансформувалася. Якщо колись глядачі лише спостерігали видовище, то тепер через посередництво мас-медіа вони можуть слухати вичерпні коментарі та (за допомогою камери) зосереджувати свою увагу на найважливішому.

У підрозділі 2.2 „Інтелектуальні ігри” висвітлено медійні та масовокомунікативні особливості найвищої форми гедонізму – інтелек-туальних розваг („Що? Де? Коли?”, „LG-еврика”, „Брейн-ринг” тощо), архетипною базою яких є твірний жанр раціональної комунікації – загадка. Інтелектуальна релаксація багатогранна. У вимірі медіа вона структурно та формально ускладнюється, “обростаючи” парадоксальними нашаруваннями, знаково-кодовими властивостями, жанровими варіаціями. Тому до категорії рекреативної медіаінтелектуальної творчості можна віднести як традиційні проблемно-моделюючі аудіовізуальні явища та артефакти мусичних мистецтв техногенної цивілізації (атавізми народної карнавально-сміхової культури), так і проблемні медіапроекти, що, на перший погляд, до розважальності не причетні.

У підрозділі 2.3 „Реальні та капітал-шоу” проаналізовано реальне ТБ та капітал-шоу як спроби використання західних формул продукування розваг і зроблено висновок, що названі проекти не можна назвати запозиченими. Вони вже іманентно несамоцінні, позаяк є інваріантами мандрівних міфологічних сюжетів вічних робінзонад, які модифікувалися з ініціаційних обрядів.

Як повідомило інтернетвидання „Телекритика” від 28.07.05, реальні шоу у 2004 році користувалися у просторі медіа найбільшою популярністю, їхній середньосвітовий рейтинг сягнув 20(1,3 млд людей віддають перевагу саме цьому жанрові). Справжній бум реальне ТБ переживає у Західній Європі (там воно складає 40усіх програм). Побічний продукт реального ТБ – естрадні зірки, топ-моделі та бізнесмени. У медіабізнесі з’явилася тенденція усе, навіть політичні та судові процеси, оприлюднювати і перетворювати на реальні шоу.

У підрозділі 2.4 „Реклама. Кінематограф” проаналізовано в аспекті розважальності рекламу та кіновиробництво (продукцію, що все частіше потрапляє в поле зору журналістської дискусії у програмах “Аргумент-кіно”, “Імперія кіно”, “Kino-коло” тощо). Автором дисертації доведено: фільмування є успішнішим, коли йому вдається зачепити глибинні міфологічні структури світобачення, використати сакральні лудологічні формули, напівмагічні символи і знаки; рекламні образи краще “споживаються” за умови їхнього глибокого “занурення” в історію культури, що символізує повернення до простору торжища, ярмарки, які зберегли традиції обміну товарів в атмосфері майданних дійств. Отже, сучасні екранізовані розваги грають у віртуальну гру трансформації-транслювання, вислідом якої є задоволення предковічних потреб.

У підрозділі 2.5 ”Використання розважальної форми для створення медіапрограм” ідеться про формальне задіяння розважальності під час транслювання серйозних, не призначених для релаксації програм.

Ігровий, маріонетково-вуаляжний стиль поширюється на чимало продукованих ЗМІ проектів, серед яких політичні, юридичні, економічні, навіть релігійні програми. Журналісти, режисери, інші працівники мас-медіа успішно послуговуються засобами шоуїзації. Результатом є те, що продуковані електронними ЗМІ локальні та глобальні конфлікти подаються не просто як війни народів чи ідей, а більшою мірою як конфлікти лідерів, тобто їхніх медійних образів. У медіапросторі реальні люди перетворюються на акторів сенсаційного дійства.

У сучасному журналістикознавстві існує компромісна спроба називати “серйозні” медіапроекти не розважальними, а розважальними за формою. Мається на увазі ситуація, коли нерелаксаційне подається у розважальній формі – і невідповідність шоуїзованої форми серйозному змістові стає об’єктом висміювання, утворюючи ореол комізму довкола трагічних та драматичних подій. Однак, проаналізувавши низку “серйозних” медіапроектів, політичного, економічного, релігійного характеру тощо, автор дисертації дійшов висновку: для того, щоб зміст подій, які ретранслюються, формально подавався як шоу, його найчастіше вже не треба якось “обробляти”, цей зміст у вихідному вигляді доволі трикстеризований. Можна також припустити, що у випадку відсутності формально-змістового конфлікту ми маємо справу із зовні привабливими, але внутрішньо порожніми фактами, які випадково потрапили у поле зору мас-медіа. З погляду класичної естетики – справді так; хоча у категоріях, зактивізованих у контексті пропонованої дисертації теорій та концепцій, кожен факт є цікавим і вартим уваги.

У підрозділі 2.6 “Аудіовізуальне насилля” розглянуто проблему продукування засобами масової комунікації сюжетів, які естетизують зло.

На жаль, виявилося, що, попри патогенний бік екранного насилля, захоплення злом є об`єктивним психологічним життям людства, тобто доволі активною, задіяною поведінковою моделлю його існування, котра відображає суттєве у сфері індивідуального та колективного буття. Ще Аристотель наголошував: художнє зображення – навіть найнеприємнішого – може давати неабияке задоволення. У реципієнтові живе дитяче, міфологічне, органічно йому притаманне бажання болісно пережити щось криваво-видовищне. Воно вабить і відштовхує, але не зникає. Це одвічно властиве людині прагнення спонукає до розповідання “казок” техногенної доби, тому кожен третій фільм, на думку О. Федорова, – комедійний бойовик або трилер, кожна друга політична програма – майданне дійство, майже уся економічна продукція – ярмарково-рекламний „балаган”, а спектр фільмів, які містять “красиве” насилля, включає драми, детективи, трилери, фільми жахів, мелодрами, притчі, пародії, комедії.

У третьому розділі “Зміна ставлення до розважальної продукції”, який складається з трьох підрозділів, проаналізовано способи структурування і сприймання новітньої техногенної естетико-комунікативної системи як такі, що частково втратили зв’язок з усталеними довготривалими парадигмами. Для написання розділу використано наукові праці філософів, психологів, семіотиків, медіаекологів: О. Федорова, Й. Гейзінги, У. Еко, Дж. Ділі, Р. Даніельйо, Дж. Лалла, Ж. Лакана, Г. Оуена, К. Сігова, М. Моклиці, С. Онуфрів, Г. Підлісної, А. Сидоркіна, А. Виготського, Н. Габор.

У підрозділі 3.1 “Синтез масового та елітарного” розглянуто проблему співвідношення між фольклором та масовою комунікацією, елітарною й масовою культурами і виявлено, що масова культура базується на низових фольклорних жанрах – складникові нижнього вертепного ярусу: техногенні еротичні медіарозваги еквівалентні формам молодіжного флірту всіх народів світу, особливо українським вечорницям та “вулиці”; комічні, травестійні, маріонетково-травестійні сягають своїм корінням сатурналій та середньовічної карнавальної сміхової культури; музичні, кулінарні, про світ моди і навіть спортивні програми – обов`язковий компонент давніх ритуалів, реклама – інваріант ярмаркового тощо.

Сучасний журналіст, працівник медіа – “подвійний агент” без чіткого топосу: у масовому він дає елітарне тло, у “високому” не нехтує “низовими” прийомами. Відтак, саме поляризацію, а не синтез мистецьких rраней слід вважати аномалією. Будь-який екранний твір, створений навіть у формі найрозважальнішого видовища, має глибокий сенс, тим навіть більший, чим важче прозріти його крізь товстий шар трикстеризованого гриму. Отже, не слід сподіватися на фіксовану залежність між орієнтацією на певну категорію програм та рівнем морально-етичних цінностей їхніх споживачів.

У підрозділі 3.2 “Медіаграмотність” йдеться про те, що гра електронних ЗМІ – з реципієнтом, текстом та хронотопом – наближає нас до іронічного модусу – підґрунтя новітньої теорії медіаграмотності, яка припускає існування трансцендентної реальності, що не піддається звичним принципам декодування текстів і передбачає спеціально підготовленого споживача інформації.

На жаль, активний медіаспоживач – явище поки що зародкове. Авдиторія електронних ЗМІ, як і будь-яка інша категорія суб`єктів соціальної дії, не має (і не може мати) повної свободи, вона – об’єкт зовнішніх впливів та обмежень. Однак кожен мислячий реципієнт внутрішньо завжди незалежний.

Тлумачення й оцінка інформації – прерогатива споживача. Перспек-тивність розширення текстових смислів дає йому змогу оцінювати дискурси і тексти з різних позицій, перетворюючи зовнішні впливи у внутрішні можливості декодування. У ситуації медіакомунікації реципієнт повинен усвідомлювати себе одночасно об’єктом і суб’єктом процесу діяльності. Так здійснюватиметься самовиховання – діяльність, спрямована на зміну власної особистості. Електронні ЗМІ створюють прекрасні умови для того, щоб “говорити” з собою, по-різному “кодуючи” власне “я”, аби зрозуміти, зрештою, хто ми щодо медіапродукції (цих випадково знайдених “уламків минулого”) – “археологи”, “естети” чи байдужі “поглиначі інформації”. У ситуації медіаспілкування споживачі інформації такі, який їхній прихований внутрішній світ.

Маніпулювання будь-якого рівня в інформаційному просторі можуть бути пом’якшені і знищені через критичний аналіз. Успіх критичного аналізу залежить від рівня сприймання інформації, який буває: наївно-примітивним (фабульним), посереднім (сюжетним) або ж креативним (комплексної ідентифікації), що передбачає яскраво виражене творче начало у різних аспектах діяльності, передусім – ігровій. Учасник ігрової діяльності вбачає у ЗМІ не лише засіб комунікації та ретрансляції реальності, а й стимул для розвитку власних умінь і навичок декодування.

У підрозділі 3.3 “Алгоритм прочитання продукції НЗМК” розглянуто ігрові принципи та прийоми, які є інструментом зняття протиріч між поверховими зовнішніми та внутрішніми “прихованими” кодами продукції НЗМК. Зроблено висновок, що ігровій діяльності протистоять примус і насилля; притаманна їй творча атмосфера свободи від шаблону нейтралізує почуття тривоги, сприяє розкріпаченню незадіяних творчих можливостей людини, стимулює охочу й бажану діяльність. У грі розумова діяльність і релаксація не протікають як відособлені процеси, а утворюють дві rрані єдиного цілого.

Подібно до всіх інших “атавізмів” карнавально-сміхової естетико-комунікативної системи, сучасна шоуїзована медіапродукція теж потребує ігрового іронічно-ерудованого (“раблезіанського”) прочитання, у вимірах якого найскладнішим є прості “примітивні” речі. Новітня гра може бути не лише безпідставним дозвільним гедонізмом, а й елементом і ступенем духовного майстрівства, що „виростає не із розв`язності, а із зібраності”55 Сігов К. Б. Людина поза грою і людина, яка грає // Філософська і соціологічна думка. – 1990. – №4. – С. 55., адже своєю глибинною сутністю ця гра сягає сфери одвічних цінностей.

Як і її архетипи – давні сакральні дійства – медіарелаксація трансформує трагедію буття у рятівний амбівалентний сміх. Через її присутність у просторі медіа нині, як і колись, знецінюється земне й короткочасне і величається гармонія Вічного. Сміх, карнавалізація, синтез допомагають з іронією спостерігати те, що ретранслюється ЗМІ, непомітно (у формі гри) втягуючи життя у світ творчості. У цьому, на думку дисертанта, й полягає одна з провідних функцій сучасних електронних мас-медіа.

У Висновках узагальнено результати роботи.

· Сформульовано авторську концепцію функціонування сучасних електронних ЗМІ в аспекті розважальності як достатньо структуровану систему аргументації, що сягає своїм корінням міфоритуальної давнини. За окресленою концепцією медіарелаксація базується на постійно діючих трансформаціях традиційних моделей організації та проведення розваг і презентує другий (трикстеризований) план цивілізації і культури, що має безпосередній стосунок до української ментальності й історично визначеної свідомості. Окреслена концепція ставить розважальність урівень важливої функції електронних ЗМІ та вартісної стратегії теоретичної і практичної журналістики.

· Осучаснено словник журналістикознавства: надано чітко окресленого значення найуживанішим поняттям на означення розважальності.

· Проаналізовано співмірні етнофольклорним архетипам медіарозваги: еротичні, сміхові, травестійні, кулінарні, музичні, розмовні, про світ моди тощо, презентовано їх як трансформовану у контексті сучасної журналістики колективну комунікативну діяльність народу – спосіб формування та збереження його традицій. Виділено й охарактеризовано категорію формально розважальних медіапроектів: спортивних, інтелектуальних, комерційних, реальних шоу, рекламу, жахи, фантастику тощо, релаксаційний складник у яких дуже важливий, проте не основний.

Зроблено висновки про те, що:–

колишня і новітня релаксація постають у вигляді ієрархічної структури певних комунікативних блоків, які обов`язково присутні у будь-якій з окреслених у дисертації ігрових форм. Отже, подібна структура не нав`язується сучасним медіапрограмам, а пов’язана з самою природою жанру, тому її слід вважати одвічною, архетипною, універсальною;–

демонстрація сміхових аспектів серйозного задовольняє одвічну потребу-необхідність релаксаційного дублювання, як вислід – більшість програм (навіть політико-ідеологічні та інші проекти) на сьогодні творяться журналістами і сприймаються реципієнтами з відтінком розважальності; –

явища техногенної культури описують реальність за перевіреними часом ритуальними та карнавальними моделями; якщо правильно зрозуміти семіотику зміфологізованих мас-медіа, то вони не здаватимуться нам такими примітивними; –

розважальність слід вважати варіантом світосприймання й самовираження нашого народу, його праінформаційним кодом, ментальним архетипом, однією з домінант національної свідомості, а не тільки негативно маркованим стереотипом, що презентує українську культуру як розважальний модуль у світовому інформаційному контексті; –

новітня естетико-комунікативна система осягається здебільшого у своєму ігровому релятивізмі, тому лише високий рівень індивідуального таланту реципієнта-інтерпретатора та глибина проникнення в архетипно-міфологічну кодифікацію медіатекстів може забезпечити комунікативну владу над ними;–

у контексті перехідної культури гра – одна з найфундаментальніших стратегій медіавиробництва і найефективніших форм розвитку масової комунікації та журналістики. У просторі медіа вона – не лише форма організації дійств, а й одвічна (довербальна) форма навчання і виховання суб’єктів комунікації; –

сучасні проекти електронних ЗМІ за природою дуже близькі до етнофольклорних ігор та карнавально-майданних перевтілень, однак вихідний матеріал для переосмислення у ситуаціях їх ігрореалізації має оперативний і власне журналістський характер;–

для інтерпретації всіх виявів продукції медіа якнайкраще підходять рецептивні моделі сприймання, що базуються на принципах структуралізму й семіології і передбачають кодування та декодування текстів. Рецептивний тип комунікації включає моделі, в основі розуміння яких – уявлення про комунікативний процес як багатовекторну, багаторівневу, діалогічну, “мислячу” структуру.

Укладений у дисертаційному дослідженні тезаурус медіарозваг класифікує релаксаційну продукцію й пропонує обмежені заявленою концепцією варіанти її сприймання. Подані структури ігрових алофонів створюють цілісну та достатньо узагальнену формалізовану систему, яку слід оцінювати за її внутрішніми законами.

СПИСОК

ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ ПРАЦЬ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.