ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КИТАЄВА ОЛЕНА ОЛЕГІВНА

УДК: [141.201:502.55(204)]:316.4

АКВАКУЛЬТУРА ЯК ЧИННИК
СОЦІАЛЬНОЇ ДИНАМІКИ

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Запоріжжя – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Запорізькому національному університеті Мініс-терства освіти і науки України.

Науковий керівник доктор філософських наук, професор
Кривега Людмила Дмитрівна,
Запорізький національний університет,
завідувач кафедри філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор
Таран Володимир Олександрович,
Запорізький юридичний інститут
Дніпропетровського державного університету
внутрішніх справ МВС України, начальник
кафедри соціально- економічних дисциплін;

кандидат філософських наук,
Добридень Оксана Володимирівна,
Дніпропетровський державний
аграрний університет Міністерства
аграрної політики, ст. викладач
кафедри філософії, соціології та історії.

Провідна установа: Центр гуманітарної освіти НАН
України, кафедра філософії (м. Київ).

Захист відбудеться 06.03.2006 року о 13-30 годині на засі-данні спеціалізованої вченої ради К 17.051.05 в Запорізькому на-ціональному університеті за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жу-ковського, 66, корп.І, ауд. .

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Запорізького на-ціонального університету за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жу-ковського, 66, корп. ІІ.

Автореферат розісланий 04.02. 2006 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради О.С. Александрова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлюється об'єктивними процесами, які свідчать про екологічну кризу сучасного суспільства, про певне відчуження людини від природних ресурсів взагалі і від водних – зокрема. Сучасні реалії вимагають зміни світоглядно-моти-ваційних засад людської діяльності, поведінки і культури в сфері раціонального використання водних ресурсів, безпеки та охорони вод. Актуальність дослідження визначена також потребами концеп-туальної розробки засад формування нового рівня культури сус-пільства взагалі, аквакультури зокрема.

За даними ООН, на сьогоднішній день нараховується більше 1 мільярда людей, які не мають постійного доступу до чистої води. В найближчі роки в світі передбачається велика за масштабами криза водних ресурсів, яка, безсумнівно, призведе до соціальної напруги. Вода є найціннішим елементом життя на Землі та одним із найпотуж-ніших природних факторів, який суттєво впливає на життєдіяльність людини. Низький рівень аквакультури суспільства ускладнює існу-вання самих передумов суспільного буття, що негативно позначаєть-ся на його соціальній динаміці.

В умовах трансформації сучасного українського суспільства та докорінної зміни світоглядно-мотиваційних засад людської свідомос-ті і культури актуалізується всебічне вивчення особливостей со-ціального і повсякденного буття людини, пошуку напрямків розвитку аквакультури як чинника оптимізації соціальної динаміки. Слід також відзначити, що проблема аквакультури в суспільствознавчій літе-ратурі малодосліджена й тематично розпорошена по окремих галузях природознавства та гуманітарного знання. Поза увагою фахівців зали-шився людиновимірчий аспект зазначеної проблеми. У зв'язку з цим особливого значення набуває соціально-філософський аналіз аква-культури, її місця та ролі в системі чинників соціальної динаміки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота ви-конана відповідно до комплексної цільової програми №0194У043134 Мініс-терства освіти і науки України “Вдосконалення змісту і методики викладання філософських дисциплін у вузі як фак-тор формування свідомості молодого спеціаліста незалежної Украї-ни” та планів науково-дослідної роботи кафедри філософії Запорізь-кого національного університету.

Мета і завдання дослідження полягають у здійсненні соціаль-но-філософської рефлексії аквакультури як чинника соціальної дина-міки та окресленні шляхів її формування, виходячи з тих глобальних екологічних загроз, перед якими постало людство в цілому, Україна зокрема.

Досягнення мети реалізується вирішенням обраних дисертантом дослідницьких завдань. Серед них:–

детальний аналіз сучасних сучасних філософських і природо-знавчих досліджень проблем аквакультури;–

пошук методологічних і світоглядних підходів, які визна-ча-ють специфіку дисертаційного дослідження і напрямки формування аквакультурної свідомості суспільства та окремої людини;–

всебічний аналіз води, взятої в якості натурфілософської кате-горії, як людинотворчого культурного феномена, а також аквакуль-тури в її світоглядному ракурсі;–

виведення мотиваційних характеристик аквакультури, вихо-дячи зі значень, яких вона набуває в основних типах світогляду;–

змістовний аналіз сутнісних ознак феномена соціальної динаміки як визначального чинника у становленні людини, що є суб’єктом аквакультурної життєдіяльності;–

визначення напрямків формування аквакультури сучасного українського суспільства у взаємодії факторів її стримування та опти-мізації.

Об’єкт дослідження – система “суспільство-природа”, ядром якої є вода, як всезагальний предмет і знаряддя праці, засіб форму-вання аквакультури.

Предмет дослідження – аквакультура як визначальний чинник соціальної динаміки, що детермінує суспільний розвиток в гармоній-ній єдності з природою.

Методи дослідження. Джерельну базу дослідження аквакульту-ри складає сукупність соціогуманітарних і філософських текстів, еко-логічні, правові, економічні, соціологічні, політичні, а також міждис-циплінарні теоретичні ресурси, які покликані сприяти усвідомленню аквакультури як соціокультурного феномена.

В роботі використовується соціокультурний підхід, який розши-рив бачення залежності аквакультури від динаміки різних аспектів, а саме зміни системи соціальних цінностей, парадигм та стереотипів соціального мислення, а також дав можливість пов’язати специфіку формування аквакультури у відповідності з національним духом та специфікою національно-культурних традицій.

Рефлексія феномену аквакультури може здійснюватися за допо-могою таких підходів:–

історико-філософський (об’єкт і предмет дослідження розгля-даються в контексті бачення шляхів вирішення проблем екокультури й аквакультури видатними мислителями як натурфілософського, так раціоналістичного спрямування);–

структурно-функціональний (визначається сутність, аспекти та атрибути аквакультури як чинника соціальної динаміки);–

системний (з’ясовується діалектика об’єктивного та суб’єк-тивного в функціонуванні та розвитку аквакультури як чинника со-ціальної динаміки);–

аксіологічний (з’ясовуються ціннісно-світоглядні орієнтири при визначенні шляхів та засобів оптимізації аквакультури у впливі на характер соціокультурної динаміки українського суспільства.

В основу аналізу аквакультури як чинника соціальної динаміки нами закладено фундаментальний принцип, сформульований на ран-ніх етапах становлення філософського знання, а саме: “подібне тво-рить подібне”, з якого органічно (іманентно) випливає інший осново-положний принцип – “єдність мікрокосму й макрокосму” або людини і природи. Це положення онтології логічно переходить у головне завдання філософії – “пізнай самого себе”. Крім того, ми використо-вували герменевтично-семантичний метод пізнання, оскільки мова є засобом матеріалізації мислення і способом збереження й передачі наявних у ньому смислів. На наше переконання застосування зазна-чених підходів і методів дослідження дозволило досягти максимально можливої реалізації загальнонаукових принципів об’єктивності, єд-ності, історичного й логічного у висвітленні отриманих результатів, а також єдності соціальної теорії і практики індивідуальної поведінки людини.

Дослідження аквакультури ґрунтується на ідеях світоглядно-ме-тодологічного плюралізму, необхідності подолання полярності об’єк-тивістських та суб’єктивістських підходів у соціальній теорії.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у формулю-ванні наступних положень, які дисертант виносить на публічний захист:–

вперше людина засобами герменевтично-семантичного аналі-зу води як натурфілософської категорії визначена в якості суб’єкта аквакультурного розвитку суспільства, а не звичного продукту трудо-вої діяльності;–

вперше аквакультура розглянута як цілепокладаюча діяльність людини, яка, свідомо пізнаючи себе через зміст основних фізичних характеристик води, стає здатною до гармонійно впорядкованого ра-ціонального використання водних ресурсів, їх охорони з метою пози-тивного впливу на соціальну динаміку суспільства;–

уточнено уявлення про структуру аквакультури, складовими якої виступають: система знань про воду та водні ресурси (когнітив-ний аспект); способи використання води у виробництві та побуті (праксеологічний аспект); світоглядні орієнтації щодо цінності води та її значущості для людини і суспільного виробництва (аксіологіч-ний аспект);–

аквакультурна свідомість людини всебічно проаналізована під кутом зору змістовних мотиваційно-спонукальних характеристик ос-новних типів світогляду – міфології, релігії, філософії;–

використані підходи й методи дослідження дозволили вперше запропонувати уточнене визначення людини як духовної “земновод-ної” істоти, здатної адекватно відповідати соціальній вимірності зако-нів природи;–

суттєво поглиблені мотиваційні характеристики понять “со-ціальне” й “соціальна динаміка”, що надало їм статусу категоріальних форм суспільного буття людини загалом, екокультурного й аквакуль-турного індивідуального буття зокрема;–

доведено, що тривалий період цілеспрямованого формування свідомості на принципах матеріалістичного розуміння історії значно деформував ціннісні аспекти світоглядної свідомості людей в сучас-ному українському суспільстві, у зв’язку з чим запропонована освіт-ньо-виховна програма дій по подоланню наслідків стихійно-утилітар-ного відношення людини і суспільства до природи.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що визначено шляхи оптимізації соціодинамічного потенціалу аква-культури. В умовах соціокультурної трансформації українського сус-пільства усвідомлення даної проблеми може сприяти збагаченню со-ціуму новим сенсом, допомогти привести культурний рівень сучасно-го українця у відповідність із загальнолюдськими цінностями. Резуль-тати дослідження можуть бути корисними й при розробці відповідних управлінських рішень, пов’язаних із подальшим розвитком українсь-кого суспільства. Дисертаційні висновки можуть слугувати методоло-гічною основою для розробки соціологічних, екологічних, історич-них, правових досліджень аквакультури як чинника соціального роз-витку. Результати дослідження можуть бути використані в процесі викладання дисциплін і курсів: “Філософія”, “Соціальна філософія”, “Екологія”, “Екологічне право”. Висновки дисертаційної розвідки мо-жуть бути враховані при формуванні державної політики в сфері охо-рони водних ресурсів, а також при пошуках оптимальних шляхів їх раціонального використання.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисерта-ційної роботи обговорювались на кафедрі філософії Запорізького дер-жавного університету. Принципові ідеї, теоретичні положення було викладено на таких конференціях: Міжнародна наукова конференція “Влада і культура” (Запоріжжя, 1999); Четверта міжрегіональна нау-ково-практична конференція “Концепція формування законодавства України” (Запоріжжя, 1999); Засідання міжнародного “круглого столу”, присвяченого пам’яті професора К.Г. Федорова (Запоріжжя, 2000); Щорічна міжнародна науково-практична конференція “Запо-різькі правові читання” (Запоріжжя, 2002); Науково-практичний семі-нар “Туризм в Україні: Організаційно-правові, функціональні пробле-ми та шляхи їх вирішення” (Запоріжжя, 2002); Всеукраїнська науко-во-практична конференція “Гуманістичний менеджмент як чинник оптимізації суспільної трансформації” (Запоріжжя, 2003); Перший міжнародний конгрес “Національна перлина Запоріжжя: впроваджен-ня інноваційних технологій гармонізації біоекосистеми о. Велика Хортиця” (Запоріжжя, 2004); Четверта міжнародна науково-теоретич-на конференція “XXI століття: Альтернативні моделі розвитку сус-пільства. Третя світова теорія” (Київ, 2005); Міжнародна науково-практична конференція: “Українське суспільство в контексті нових суспільно-політичних реалій” (Бердянськ, 2005); Всеукраїнська нау-ково-практична конференція “Методологія соціального пізнання: здо-бутки та проблеми” (Запоріжжя, 2005), наукові конференції виклада-чів та аспірантів Запорізького національного університету (Запоріж-жя, 1998-2005).

Науково-практичні дослідження автора дисертації використову-вались у підготовці і читанні лекцій з означеної тематики у Запорізь-кому національному університеті.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у 11 наукових публікаціях, серед яких 5 – у фахових ви-даннях. Всі праці написано без співавторів.

Структура і обсяг роботи. Структура дисертаційної роботи зу-мовлена метою та головними завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку викорис-таних джерел. Дисертація містить 181 сторінку основного тексту та 18 сторінок списку використаних джерел (224 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ВСТУПІ розглядається актуальність дисертаційного дослід-ження, обґрунтовується мета і завдання, а також способи їх вирішен-ня, конкретизуються об’єкт, предмет і методологія роботи, визна-чається теоретичне і практичне значення отриманих результатів, їх наукова новизна, формулюються основні положення, які виносяться на захист, вказуються форми апробації результатів дисертаційної роботи і публікації по темі, що досліджується.

У першому розділі – “НАУКОВО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХО-ДИ ДО ВИВЧЕННЯ АКВАКУЛЬТУРИ” – розкривається зміст категорій “культура”, “екологічна культура”, “водний ресурс”, “аква-культура”, “водокористування”, “соціальна динаміка”, “чинник со-ціальної динаміки”, “соціодинамічний потенціал” та з’ясовуються ме-тодологічні засади соціально-філософського аналізу аквакультури.

В підрозділі 1.1. – “Огляд наукових досліджень феномена аква-культури в суспільствознавчій науці” – аналізується стан наукової розробки досліджуваної теми. Початок систематичному дослідженню цієї теми у світовій і вітчизняній літературі поклала сучасна еколо-гічна криза. В аналізі досліджуваної теми дисертант виділяє такі під-ходи:–

правовий – дозволяє вирішувати проблеми аквакультури зав-дяки тому, що правова основа водокористування є зобов’язувально-відповідальною щодо належного способу життя окремої людини, господарюючих суб’єктів, суспільства в цілому. Цій проблемі присвя-чені праці В. Андрейцева, Ю. Вовка, А. Висоцького, В. Цемка, В. Де-миденка, А. Каверіна, С. Кравченко, М. Костицького, В. Мунтяна, Н. Малишевої, Л. Сперанської, Ю. Шемшученка, О. Шемякіна та ін.;–

світоглядний – визначаючи світогляд як спосіб індивідуальної мотиваційної самосвідомості людини, потрібно формувати відповід-ний аквакультурний спосіб життя. В цьому ми поклались на теоре-тичні розробки вітчизняних філософів, серед яких В. Табачковський, І. Бичко, Ю. Осічнюк, В. Шинкарук, В. Крисаченко, В. Жадько, Л. Кри-вега та ін.;–

онтологічний – в ньому буття сущого представлене як буття водної стихії, як основи земного життя загалом, людини зокрема. Йдеться про праці Д. Габбора, Р. Уіттекера та ін.;–

географічний – наукові доробки представників географічного детермінізму Е. Гірусова, І. Ширкової, І. Забєліна, І. Крутя, Н. Мукі-танова, Н. Сухової розкривають вплив природного середовища на розвиток суспільства;–

глобалістський – у працях Д. Медоуза, Дж. Форрестера, А. Печ-чеї, Б. Гаврилишина започаткована розробка моделей розвитку сус-пільства та вирішення проблем скорочення використання водних ре-сурсів, прогнозування поведінки екологічних систем, моделі розвитку людства і природи в їх єдності;–

екологічний – використовується нами як родовий по відно-шенню до аквакультури як видової діяльності людини. Значною мі-рою розроблений у роботах Е. Геккеля, Б. Коммонера, Г. Одума і Ю. Одума, де розкривається поняття “екології”, висувається проект радикальної перебудови технологій; запропонована модель замкну-тих виробничих циклів та програм аль-тернативної науки та техно-логії;–

етичний – розробці теорії цінностей, збереження екосистем, відношення до Землі як унікальної екосистеми присвячені роботи А. Швейцера, О. Леопольда, К. Ціолковського, Д. Філатова;–

гуманітарний – в основі якого економічні, політичні, соціоло-гічні дослідження відомих вчених, серед яких М. Вавілов, О. Васюта, В. Вернадський, А. Гор, М. Захарченко, М. Моїсеєв, О. Погорілий, Р. Парк, А. Сахаров, С. Струмілін, А. Урсул, І. Фролов та ін.

Вітчизняна філософська традиція в дисертації представлена пра-цями науковців, а саме Т. Андреєвої, О. Базалука, О. Добридень, Г. Ма-рушевського, А. Матвійчука, Т. Пікашової, Л. Сохань, М. Тарасенка, А. Яценка та інших, які осмислювали вплив аквакультури та екокуль-тури на суспільні процеси.

Недостатньо вивченим питанням залишається оптимізація аква-культури як чинника соціальної динаміки, хоча проблематика оптимі-зації соціальних феноменів суспільного буття грунтовно висвіт-люються в працях представників Запорізької філософської школи, а саме: В. Тарана, В. Воловика, В. Воронкової, Р. Додонова, В. Беха, М. Лепського та ін.

Здобутки світових і вітчизняних філософів безсумнівні, проте, залишається малодослідженим соціокультурний підхід до проблеми формування аквакультурної свідомості та суспільної практики.

В підрозділі 1.2. – “Світоглядні та методологічні підходи до визначення напрямків дослідження і формування аквакультури” – зазначається, що соціально-філософський аналіз аквакультури як чинника соціальної динаміки передбачає: визначення понять, що ха-рактеризують аквакультуру як чинник соціальної динаміки, дослід-ження її як складної соціокультурної системи, яка своїм духовно-практичним потенціалом спричиняє вплив на динамізм суспільного розвитку.

Констатується, що доречні для вивчення певних аспектів культу-рологічний і соціологічний підходи вимагають органічного синтезу в межах соціально-філософської рефлексії щодо аквакультури як чин-ника соціальної динаміки. Це дозволяє встановити її місце і роль в життєдіяльності суспільства, вивчити вплив на спрямованість та ін-тенсивність розвитку соціальних утворень, на формування ціннісних і світоглядних орієнтацій особистості.

Складовими аспектами структури аквакультури виступають: сис-тема знань про воду і водні ресурси; способи використання їх у ви-робництві та повсякденному побуті, цінність води у світоглядних уявленнях людей. Атрибутами аквакультури є її об’єктивність, ра-ціональність, гуманність, оптимальність, відповідальність, сакраль-ність. При поясненні суті аквакультури необхідно відштовхуватись від принципів екологічної рівноваги та сталого розвитку суспільства.

Автор визначає різні аспекти аквакультури, показники рівня та рівномірності їх розвитку, що зумовлюють оптимальні характерис-тики її соціодинамічних проявів. Гуманістична функція аквакультури розглядається як системоутворююча щодо всіх інших її соціокуль-турних функцій, яка є моментом екологічної культури, що вимагає цілепокладаючої діяльності людини, пов’язаної з пізнанням, освоєн-ням, перетворенням, впорядкуванням, охороною, раціональним і комплексним використанням такої складової природного середовища, як вода і водний ресурс. Дисертант зазначає, що ця діяльність орієн-тована на відтворення, оновлення, організацію і трансформацію со-ціального буття відповідно до потреб, намірів і ціннісних орієнтацій суб’єктів, які можуть позитивно вплинути на спрямованість і темпи розвитку сучасних перехідних суспільств в умовах загально-цивілі-заційної кризи.

Другий розділ – “СУТНІСНЕ ВИЗНАЧЕННЯ АКВАКУЛЬ-ТУРИ” – складається з двох підрозділів. Підрозділ 2.1. – “Вода як лю-динотворчий культурний феномен” – присвячений пошуку сутнісно-субстанційних засадничих основ аквакультури, задля чого нами вико-ристаний метод інтелектуальної дедукції з вихідних лексико-семан-тичних понять, якими є “вода” і “культура”, взяті в їх науковому та етико-естетичному аспектах. Людина в її природній іпостасі має розглядатись як продукт взаємодії субстратної основи, якою є вода, і людини як мікрокосмічної природної істоти. Ця взаємодія і є обробка протилежностей як свого іншого, але субстанційно спорідненого. Отже, в цій суб’єкт-суб’єктній взаємодії відбувається окультурення природи й оприроднення людини засобами культивування сакрально-благоговійного відношення поміж протилежностями.

Соціокультурна філософська максима “пізнай самого себе” роз-криває свій потенціал за умови, коли людина розглядається як при-родно-соціальна істота. Натурфілософи, беручи природні стихії за першоначала буття, відчували й себе також природоподібними істо-тами. Отже, їх вчення – це не тільки і навіть не стільки погляд на природу, скільки погляд на себе самих як органічну єдність землі, води, повітря й вогню, який виконує функцію їх поєднання і як фізична стихія, і як всепоглинаючий світопізнавальний розум та його інструмент – мислення.

Людина, щоб пізнати себе як суб’єкта аквакультурної життє-діяльності, має знати, що: а) життя народжується у воді; б) сама вона майже на 90% складається з води; в) решта відсотків – це розчинені в ній мінерали (хімічні елементи загалом), які, водночас, скріплюють її тіло; г) вода – джерело життя, а смерть – це обезводнення не лише її тіла, а будь-чого предметно-об’єктного, яке без неї – небуття; д) во-да – основа становлення економічної історії людства, основа його прогресивного розвитку в сенсі матеріально-виробничої діяльності, адже нею обробляється (окультурюється) земля, що плодоносить не лише субстратно, товарно-продуктивно, але й субстанційно–духовно–пізнавально, суб’єктно, гуманістично. Аквакультура сутнісно визна-чена природно-соціальним змістом як окремої людини, так і людсько-го суспільства в цілому, проте це конкретна визначеність, оскільки природа тут розуміється і як матерія, і як її внутрішній стан, яким є дух знань, що став відомим людині як “духовно-земноводній” істоті.

Підрозділ 2.2. – “Світоглядне визначення аквакультури” – при-свячений змістовному розкриттю сутності в її світоглядних вимірах. Світогляд є формою індивідуальної самосвідомості людини, яка вирі-шальним чином визначає мотивацію її поведінки, оскільки змістовно він є проекцією людських бажань у світ природи, як це має місце у міфології, є саморефлексією щодо них, як це маємо у релігії, а також їх об’єктивно історичними проявами, як це демонструє філософія.

Міфологія, персоніфікуючи природне довкілля й натуралізуючи людину, об’єктивно формує благоговійне відношення людини до світу. Всі структурні складові міфологічної свідомості також сприя-ють сакралізації природи. Тотемізм стверджує органічну єдність лю-дини і з природою в цілому, спонукаючи до природоподібного спосо-бу життєдіяльності, який табуює будь-які спроби її осквернення; аніматизм формує погляд на природу як на живу істоту, яка дихає вселенським життям, тому людина відчуває її як невичерпне джерело власної життєвості; анімізм сприяє формуванню суб’єктної ціле-спря-мованості в життєдіяльності людини прикладом відповідної героїчної дії міфологічних персонажів, які є втіленням властивих людям бажань, потреб, інтересів, підпорядковуючи масштаб героїки могут-ності й потужності природних стихій; магія формує орієнтацію само-свідомості на духовну сутність природних процесів, знаючи й відчу-ваючи які, можна використати їх на свою користь, не порушуючи при цьому природну гармонію; фетишизм систематизує й об’єднує уяв-лення людини про природу з адекватним їй способом життя людсь-ких спільнот, оскільки вона сприймається як джерело постійного натхнення суспільства своїми цілющими властивостями.

Третій розділ – “ФЕНОМЕН СОЦІАЛЬНОЇ ДИНАМІКИ В СТАНОВЛЕННІ ЛЮДИНИ” – складається з двох підрозділів. В підрозділі 3.1. – “Зміст понять “соціальне” і “соціальна динаміка” – зазначається, що вони виконують функції – світоглядну і методоло-гічну – в тому випадку, коли будуть виведені з об’єктивної та загаль-но-необхідної природи світобудови. Об’єктивне представлене як за-гальне, закон властивий у такому своєму вигляді Природі як Всесвіту, а не людині як мікросвіту. Соціальне в його гуманістичному вимірі – це взаємодія між людьми, визначена їх суб’єктивністю, індивідуаль-ністю, випадковістю, зовнішністю, сумісністю, мінливою неповтор-ністю, але облагороджена визначеннями і, відповідно, значеннями закону, який не дозволяє суб’єктивності перерости в суб’єктивізм і волюнтаризм, тобто є стримуючим чинником. Розум соціалізує зако-ном, поняттями, категоріями, принципами, основоположеннями, на-чалами; індивідуальна свідомість – мовою. Щоб створити соціальне середовище, потрібно гармонізувати об’єктивний розум засобами мислення, яке своїм об’єктом має обрати мову як систему лексичного висловлення душевного простору людини, оскільки вона є “образом духу” і “голосом народної душі”.

Соціальне – це процес, наслідок і продукт активної пізнавально-пошукової діяльності душі, яка засобами мислення об’єднує різноманітне як єдине, спільне, загальне, гармонійно організоване буття людини як у природному середовищі, так і в міжлюдській взаємодії.

Зміст поняття “соціальна динаміка” залежить від змісту соціального, яке саме по собі є “динамічним” у своєму бутті, так як в основі соціального лежить взаємодія складових людської сутності, а також між людьми і тими соціальними структурами, які утворюють суспільство. Етимологічно dynamis означає сила і водночас слово, таким чином при дослідженні соціальної динаміки має братися до уваги сила слова, його потужність, інтенсивність, напруга. Потрібно враховувати якомога більшу кількість сторін взаємодії, розглянувши їх під кутом зору значень, які має соціальне.

Соціальне саме по собі є динамічним, тому що це, по-перше, взаємодія, по-друге, певна форма єдності та свідомого єднання людей, по-третє, засаднича основа світобудови, по-четверте, спосіб життєдіяльності людини як носія свідомості. Інтенсивність соціальної динаміки зростає тією мірою, якою людина з носія свідомості стає її суб’єктом, здатним до цілеспрямованої життєдіяльності на основі світо- і самопізнання, що робить її відповідальною за свої дії, адже кризові явища в системі “людина-суспільство-природа” є наслідком її асоціальних дій.

У підрозділі 3.2. – “Аквакультура як каталізатор соціальної динаміки” – мова йде про те, що коли вода є основою життя, то формування людини як свідомого суб’єкта суспільно-природної взаємодії перебуває в прямій залежності від рівня усвідомлення нею цього об’єктивного факту. Визначення людини як “духовно-земноводної” істоти розкривається з урахуванням специфіки світоглядних форм свідомості як мотиваційно-спонукальних за своєю суттю способів індивідуальної життєдіяльності.

Конкретне – це синтез багатьох визначень і значень, які презентує теорія як системно-цілісне, органічно поєднане у всіх своїх складових, тобто соціальне й об’єктивне, знання. Саме таким конкретним статусом володіють світоглядні знання, зміст яких маємо у міфології, релігії та філософії. Для активізації й каталізації соціальної динаміки в розвитку суспільства потрібно дослідити мотиваційні домінанти індивідуальної й колективної світоглядної свідомості. Якщо оглядати світ у світлі визначених значень міфології, релігії та філософії, можна “побачити” об’єктивний розум як його (світу) внутрішній закон. У міфології щиро і правдиво висловлена людська суб’єктивність, спроектована в зовнішні природні явища, демонструє пізнанню об’єктив-но-природну, не штучну розумну родову сутність людей як їх єдину волю бути в своєму бутті природоподібними і природовідповідними, відчувати Природу як Закон. Релігія закликає слухати Слово Боже як Слово Розуму, і філософія, що вчить пізнавати об’єктивний розум загальнолюдської історії пізнання і “брати уроки в історії” як уроки об’єктивного закону, його волі.

Четвертий розділ – “НАПРЯМКИ ФОРМУВАННЯ АКВА-КУЛЬТУРИ В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТ-ВІ” – також складається з двох підрозділів. У підрозділі 4.1. – “Фак-тори стримування соціальної динаміки розвитку суспільства” – наве-дені головні чинники світоглядно-методологічного характеру, які заважають прояву ініціативності на рівні індивідуальної самосвідо-мості. До факторів стримування відповідальної поведінки в сучас-ному українському суспільстві нами віднесені панівні ідеологеми, які цілеспрямовано впроваджувались в суспільну свідомість за радянсь-кої доби і які, набувши потужної сили стереотипів буденної свідо-мості.

Серед них відзначимо такі: а) монополія матеріалістичного розуміння історії, яка, безумовно, спрощувала розуміння сутнісних засад світобудови і, відповідно, напрямків духовного розвитку людини. Найбільший негатив, на наше переконання, випливає з положення про вирішальну роль народних мас в історичному розвитку, адже це прирікає людину на пасивну суспільну позицію, внаслідок чого вона перекладає свої обов’язки на анонімні, віртуальні суб’єкти й дивується, навіть обурюється з приводу того, що її життєві проблеми не вирішуються; б) консерватизм буденної свідомості, її схильність до ототожнення чуттєвих свідчень зі знаннями, які є результатом напруженої аналітико-синтетичної роботи пізнавально-теоретичного мислення; в) атеїстична свідомість, яка не формувала у людей почуття святості природи, культово-благоговійне ставлення до неї як центральний компонент культури суспільної поведінки, як відповідальний індивідуальний природоподібний спосіб життя; г) патерналістська політична система підсилювала безвідповідальність, породжуючи агресивне ставлення до всіх інших як до чужих і ворожих; д) підпорядко-ваність правосвідомості моральним імперативам породжувала практику абстрактного моралізування відносно тих проблем, які потрібно вирішувати негайно.

Підрозділ 4.2. – “Фактори оптимізації аквакультурної свідомості” – змістовно підпорядкований обґрунтуванню напрямків теоретичних досліджень і практичних заходів щодо подолання негативних наслідків сучасної світової і національної екологічної кризи. Аквакультурний спосіб життя суспільства має відбуватись згідно визначень світоглядної свідомості у всіх її духовно-практичних проявах, тобто це має бути мотиваційно-спонукальна відповідальна індивідуальна самосвідомість кожної людини, не відчужена від її власних життєвих потреб та інтересів. Ефективність аквакультурного способу життєдіяльності залежить від цілеспрямованого впливу суб’єктів розвиненої аквакультурної дії на, так би мовити, “суб’єктів у собі”. До перших ми відносимо: а) державні структури, безпосередньо відповідальні за стан водовикористання в суспільстві; б) політичні партії та громадські організації, які містять у своїх програмних завданнях відповідні природоохоронні зобов’язання; в) навчально-освітні заклади всіх рівнів акредитації, які готують фахівців для галузей виробництва, пов’я-заних із водокористуванням. До других слід віднести все населення країни. Новизна сучасної народної ментальності має полягати в готовності відповідати за будь-які протиправні дії. Право – це не лише сфера відносин “людина – суспільство”, але і “людина – природа”, “суспільство – природа”.

ВИСНОВКИ

Здійснений нами аналіз сутності аквакультури та її ролі в якості чинника прискорення соціальної динаміки дозволяє говорити нам про актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, що прояв-ляється у світоглядному, онтологічному, гносеологічному та аксіоло-гічному аспектах.

1. Формування аквакультурної свідомості та аквакультури як способу практичного впливу людини на довкілля може дати позитив-ні наслідки за умови, коли їх базисом стане світоглядна свідомість, яку слід визначати як мотиваційно-спонукальну форму індивідуаль-ної самосвідомості, що проявляється як відповідальна свідомість.

2. Аквакультура має розглядатись як первинна і вихідна форма практичної життєдіяльності суспільства, оскільки людина і суспільст-во започатковані в своєму зародженні і становленні завдяки водному середовищу. Суспільство стає на шлях суб’єктності завдяки агрокуль-турі, тобто використанню води для обробки землі з метою її свідомо-го використання як предмета і знаряддя праці. Вода, обробляючи землю, обробляє також і людину, яка стає продуктом культури.

3. Методологічною основою дослідження проблеми аквакульту-ри як чинника соціальної динаміки потрібно обирати прадавній прин-цип “подібне творить подібне”, що дозволяє, по-перше, чітко витри-мати принцип моністичної послідовності в обгрунтуванні людини як “духовно-земноводної” істоти, по-друге, органічно поєднати світог-лядні форми свідомості як єдині у своїй дії на її спосіб життя, по-третє, визначити основні складові аквакультурної свідомості людини як такі, що спрямовують матеріально-виробничу життєдіяльність лю-дини і суспільства у природовідповідному руслі.

4. Онтологічний аспект визначався не лише в традиційному на-турфілософському плані, коли констатується первинність якогось природного начала, але в тісній взаємодії з духовною сутністю світо-будови, яку чітко і виразно презентує міфологічний світогляд, де людина походить з води не тільки і не стільки в суто натуралістич-ному контексті, скільки з її сущого, яким є водень і кисень як суб-станційні засади буття.

5. Вода як суща основа світобудови завдяки релігійному світог-ляду набуває в житті людини сакрального значення і статусу. Хре-щення святою водою не можна розуміти вульгарно-натуралістично: якщо окроплення живою водою діє благодатно на людський організм, людина просто забов’язана стати об’єктом активної пізнавально-по-шукової діяльності, тоді вода органічно вольється в людину як свою власну духовну стихію.

6. Сутність аквакультурної свідомості розкриває також філо-софський світогляд. У дослідженні натурфілософські першостихії розглянуті в органічній взаємопов’язаності та взаємозалежності. Тріа-да “земля-вода-повітря”, в центрі якої вода, інтерпретується як єдине й одне моністичне начало, джерелом саморозвитку якого є вогонь (любов), що сама із себе народжує все розмаїття світобуття і сві-томислення.

7. Соціальне – це об’єктивна характеристика світобудови, про що свідчить визначення закону як зв’язків всього зі всім. Людина як мікрокосм об’єктивно з себе самої вимушена соціалізуватись засоба-ми світопізнавального мислення, тому що соціальне закладене в ній як родова інтенція, оскільки динамізм, рухомість (рухливість) є спо-сіб існування буття, який підсилюється тільки на шляху активного цілеспрямованого пізнавально-пошукового мислення.

8. Глибоке розуміння внутрішніх основ водної стихії якісно під-вищує не лише рівень самосвідомості, але й надає отриманим знан-ням статусу ідеї як найвищого способу пізнання та організації індиві-дуального буття, що складає світоглядний рівень свідомості, коли ідея мотивує поведінку відповідно до змісту знань.

9. Буденна простонародна свідомість, яка сформована на емпі-ричному життєвому досвіді, а не дослідному цілеспрямованому спро-стереженні, досить консервативна. Головним завданням у формуванні аквакультури, є виховання людини-громадянина як суб’єкта власних правових зобов’язань.

10. До факторів оптимізації аквакультурної свідомості потрібно віднести: створення програми формування аквакультури, залучаючи до її виконання родину, дошкільні навчально-освітні й виховні зак-лади; безперечне виконання основного педагогічного правила – “ви-хователь зобов’язаний бути вихованим”; відмова від монополізму у всьому, що стосується філософських підходів до вирішення проблем аквакультури.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА
ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

Статті у фахових виданнях:

1. Китаєва О.О. Філософсько-правові проблеми відвернення за-бруднення навколишнього природного середовища // Нова пара-дигма: Альманах наукових праць. – Запоріжжя. – 2000. – Ви-пуск . – С. .

2. Китаєва О.О. Еколого-правові проблеми відвернення забруднен-ня морських вод України // Грані: Науково-теоретичний і гро-мадсько-політичний альманах. – Дніпропетровськ. – 2000. – №3 (11). – С. .

3. Китаєва О.О. Вплив природних ресурсів на розвиток українсь-кого суспільства // Нова парадигма: Альманах наукових праць. – Запоріжжя. – 2003. – Випуск 33. – С. .

4. Китаєва О.О. Аквакультура як чинник соціальної динаміки // Но-ва парадигма: Альманах наукових праць. – Київ. – 2004. – Ви-пуск 38. – С. .

5. Китаєва О.О. Підходи до вивчення феномену аквакультури // Куль-турологічний вісник. Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя. – 2004. – Випуск 12. – С. .

Статті в інших виданнях:

6. Китаєва О.О. Міжнародно-правове регулювання питань забруд-нення Чорного моря (у контексті перевезень каспійських енерго-носіїв) // Вісник університету внутрішніх справ. – Харків. – 1999. – №9. – С. .

7. Китаєва О.О. Правове регулювання відносин при транспорту-ванні каспійської нафти Чорним морем // Четверта міжрегіональ-на науково-практична конференція “Концепція формування зако-нодавства України” (листопад 1999 року). – Запоріжжя, 2000. – С. .

8. Китаєва О.О. Правове регулювання відвернення забруднення морських вод з суден // Вісник університету внутрішніх справ. – Харків. – 2000. – №10. – С. .

9. Китаєва О.О. Теоретичні проблеми правового регулювання від-вернення забруднення морських вод України з суден, кораблів та інших плавучих засобів // Матеріали засідань міжнародного “круглого столу”, присвяченого пам’яті професора К.Г. Федоро-ва (12 травня 2000 року). – Запоріжжя, 2000. – С. .

10. Китаєва О.О. Правові форми регулювання відвернення забруд-нення морських вод України з суден // Вісник університету внут-рішніх справ. – Харків. – 2000. – №11. – С. 313-316.

11. Китаєва О.О. Методологічні засади соціально-філософського ана-лізу проблеми аквакультури як чинника соціальної динаміки // Міжнародна науково-практична конференція “Методологія со-ціального пізнання: здобутки та проблеми” (2005 року). – Запо-ріжжя, 2005. – С. .

АНОТАЦІЯ

Китаєва О.О. Аквакультура як чинник соціальної динамі-ки. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософсь-ких наук зі спеціальності 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. – Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2006.

Дисертація являє собою соціально-філософське дослідження аквакультури. Розглянуто науково-методологічні засади вивчення фе-номена аквакультури як рушійної сили соціальної активності особис-тості в умовах екологічної кризи.

Виявлено та проаналізовано категоріальний ряд, що відображає зміст аквакультури. З’ясовано сутність аквакультури та проаналізова-но підходи до її осмислення в суспільствознавчій думці.

Аквакультура визначається як цілепокладаюча діяльність люди-ни по пізнанню, освоєнню, перетворенню, впорядкуванню, охороні, раціональному і комплексному використанню такої складової при-родного середовища, як вода та водний ресурс і яка спрямована на відтворення, оновлення, організацію та трансформацію соціального буття відповідно до потреб, намірів, та ціннісних орієнтацій суб’єк-тів.

Ключові слова: аквакультура, соціальне, соціальна динаміка, культура, вода, світогляд, форми світогляду.

АННОТАЦИЯ

Китаева Е.О. Аквакультура как фактор социальной динами-ки. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философс-ких наук по специальности 09.00.03 – социальная философия и фило-софия истории. – Запорожский национальный университет, Запо-рожье, 2006.

Диссертация представляет собой социально-философское иссле-дование аквакультуры. Рассмотрены научно-методологические осно-вы изучения феномена аквакультури как движущей силы социальной активности личности в условиях экологического кризиса.

Выявлен и проанализирован категориальный ряд, который отоб-ражает содержание аквакультуры. Выяснена сущность аквакультуры и проанализированы подходы к ее осмыслению в обществоведческой мысли.

Аквакультура определяется как целеполагающая деятельность человека по познанию, освоению, преобразованию, упорядочению, охране, рациональному и комплексному использованию таких состав-ляющих природной среды, как вода и водный ресурс, которые нап-равлены на воспроизведение, обновление, организацию и трансфор-мацию намерений и ценностных ориентаций субъектов, от которых зависит направление и динамика общества.

Определено, что структурными составляющими аквакультуры являются: система знаний о воде и водных ресурсах (когнитивний аспект); способы использования воды в производстве и быту (прак-сеологический аспект); мировозренческие ориентации в отношении ценности воды и ее значимости для человека и общественного произ-водства (аксиологический аспект). Аквакультурное сознание челове-ка рассмотрено под углом зрения содержательных мотивационных характеристик основных типов мировозрения – мифологии, религии, философии, что дало возможность дать определение человека в ка-честве духовного “земноводного” существа, способного адекватно от-вечать социальным требованиям законов природы. Подчеркивается что общество как субъект активного целенаправленного воздействия на природную среду становится на такой путь благодаря агрокульту-ре, то есть применения воды для обработки земли с целью ее созна-тельного использования в качестве всеобщего предмета и орудия тру-да. Вода, обрабатывая землю, одновременно облагораживает и чело-века который становится продуктом культуры.

Методологической основой проблемы исследования аквакульту-ры как решающего фактора динамичного развития человеческого об-щества взят древний принцип познавательного отношения челове-ка к миру: “подобное создает подобное”. Его использование позволи-ло во-первых, строго выдержать принцип монистической последова-тель-ности в обосновании человека как духовного “земноводного” су-щест-ва, во-вторых, органически соединить мировозренческие формы со-знания в их внутреннем имманентном мотивационном воздействии на его способ жизни и в-третьих, определить основные составляющие аквакультурного сознания, которые подчиняют материально-произ-водственную жизнедеятельность человека в природосоответствую-щем направлении.

К факторам оптимизации аквакультурного сознания отнесены: создание програмы формирования аквакультуры начиная с дошколь-ного розраста, привлекая к ее соблюдению семью, дошкольные учеб-но-образовательные и воспитательные учреждения, в основу которой необходимо заложить специфические экокультурные факторы, которые вытекают из мировозренческих форм сознания, а также неукоснительное выполнение основного педагогического правила – “воспитатель обязан быть воспитанным”; отказ от монополизма во всем, что касается философских подходов к решению проблем аквакультуры.

Ключевые слова: аквакультура, социальное, социальная динамика, культура, вода, мировозрение, формы мировозрения.

SUMMARY

КitayevaAquaculture as the factor of social dynamics. – Manuscript.

Dissertation for a degree of the Candidate of Philosophic Science on speciality 09.00.03 – social philosophy and philosophy of a history. – Zaporizhzhya National University, Zaporszhzhya, 2006.

The dissertation represents social-philosophical research of aquaculMethodological bases of studying of a phenomenon of aquaculture as driving force of social activity of the person in conditions of ecological crisis have been analyzed.

Aquaculture it is determined as target activity of the person on knowdevelopment, transformation, ordering, protection, rational use of such components of the natural environment as water, which directed on reproduction, updating, the organization and transformation of intentions and valuable orientations of subjects from which depend a direction and dynamics of a society.

The categories, which displays the maintenance of aquaculture have been analyzed. The essence of aquaculture has been found out and appto its judgement in social science has been analysed.

Key words: aquaculture, social, social dynamics, culture, water, outlook, outlook forms.

Відповідальний за випуск Кудінов І.О.

Підписано до друку 01.02.06. Формат 60х90/16. Папір офсетний.

Друк різографічний. Умовн. друк. арк. 1.00. Тираж 100 прим. Зам. №12/02.

Поліграфічний центр “TOKYO”

вул. Нова, 4, м. Запоріжжя, 69039