КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

КАРМАЗА ОЛЕКСАНДРА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 341.96:347.65

СПАДКУВАННЯ У СУЧАСНОМУ МІЖНАРОДНОМУ

ПРИВАТНОМУ ПРАВІ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі міжнародного приватного та митного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор Кисіль Василь Іванович, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри міжнародного приватного і митного права.

Офіційні опоненти – доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України Кузнєцова Наталія Семенівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри цивільного права;–

кандидат юридичних наук Степанюк Альона Анатоліївна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, доцент кафедри господарського права.

Провідна установа – Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, відділ проблем цивільного, трудового і підприємницького права, м. Київ.

Захист відбудеться “11” квітня 2006 року о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.10 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.10.

Автореферат розіслано “3 ” березня 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради М.М.Гнатовський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. У сучасному світі мільйони громадян є суб’єктами спадкових відносин, що виникають незалежно від їхньої країни постійного місця проживання, зокрема і в Україні.

У разі смерті громадянина України за кордоном або якщо його майно чи майнові права знаходяться за межами України виникає низка правових проблем, серед яких важливе місце відводиться питанням правового регулювання спадкових відносин. Колізійні питання спадкування були і залишаються в міжнародному приватному праві (далі – МПрП) чи не найскладнішими. Правові акти спадкового права різних держав характеризуються значними відмінностями у матеріально-правовому та процесуальному врегулюванні спадкових відносин. Зокрема, спостерігається різний підхід до підстав спадкування, форми та змісту заповіту, заповідальної дієздатності громадянина, скасування заповіту, розподілу спадкового майна тощо. До того ж вирішення спадкових спорів, як правило, породжує майнові відносини, що належать до системи відносин власності однієї держави, але взаємодіють із системою власності іншої держави. Це дає підстави кожному із правопорядків претендувати на врегулювання одних і тих самих спадкових відносин, якщо вони ускладнені іноземним елементом, а отже породжує актуальний предмет для дослідження із застосуванням методів, притаманних науці МПрП.

З метою врегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов’язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український, в Україні прийнято Закон “Про міжнародне приватне право”, де колізійним спадковим нормам присвячено розділ Х “Колізійні норми щодо спадкування” (ст. –72).

У зв’язку з набранням чинності цим законом 1 вересня 2005 року підвищується актуальність теми дисертаційного дослідження. На практиці виникають питання, пов’язані із застосуванням колізійних норм щодо спадкування з іноземним елементом, які потребують теоретичного уточнення. Зокрема, це питання щодо врегулювання спадкових відносин, спадкування нерухомого майна і майна, право на яке вноситься до державного реєстру, а також здатності осіб складати і скасовувати заповіт, форми заповіту і акта його скасування.

Незважаючи на те, що деякі аспекти спадкових правовідносин були предметом теоретичного дослідження в науці МПрП, для подальшого розвитку доктрини МПрП, а також для вдосконалення норм щодо спадкування в Україні в нових умовах законодавчого регулювання виникає гостра потреба дослідити шляхом порівняльного аналізу механізми регулювання спадкових відносин з іноземним елементом та виробити на цій основі низку теоретичних і практичних рекомендацій, які сприяли б підвищенню ефективності механізмів захисту прав громадян в Україні та за її межами.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дослідження пов’язаний з розробкою законодавчих та інших нормативних актів, навчальних планів та програм, що стосуються питань спадкування у МПрП. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” і наукової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка № БФ048-01 “Міжнародні, правові, політичні та економічні засади розвитку України” та теми “Інтеграція України у світовий та Європейський правовий простір”.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертаційного дослідження є всебічний комплексний науковий аналіз спадкових відносин з іноземним елементом, правовий аналіз законодавства держав континентальної системи права і системи загального права, що регулює ці відносини, вироблення рекомендацій, спрямованих на вдосконалення механізмів регулювання спадкування, захисту прав та інтересів спадкодавців та спадкоємців, а також заповнення правових прогалин у законодавстві України, що регулює спадкові відносини.

Для досягнення цієї мети були поставлені та вирішувалися такі основні завдання:– 

визначити підстави та причини виникнення колізій у спадкових відносинах, ускладнених іноземним елементом;– 

з’ясувати основні колізійні питання у сфері міжнародного спадкування в аспекті їх доктринального обґрунтування, законодавчого закріплення і практики розв’язання;– 

виявити і дослідити взаємодію МПрП та внутрішнього матеріального спадкового права держав у процесі регулювання спадкових відносин з іноземним елементом;– 

проаналізувати методи правового регулювання спадкових відносин з іноземним елементом, окреслити переваги і недоліки кожного з них;– 

проаналізувати концепцію регулювання спадкових відносин за Законом України “Про міжнародне приватне право”;– 

дослідити основні напрями і тенденції процесу уніфікації у сфері спадкування;– 

здійснити аналіз міжнародних договорів України про правову допомогу в цивільних справах у частині спадкових відносин, сформулювати обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення такого регулювання; – 

виробити пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного спадкового законодавства України, запропонувати перспективні напрями його розвитку.

Об’єктом дослідження є приватноправові відносини, що складаються внаслідок правового регулювання спадкових відносини з іноземним елементом.

Предметом дослідження є законодавство України та законодавство іноземних держав, міжнародні нормативно-правові акти, вітчизняна й іноземні доктрини з питань правового регулювання міжнародного спадкування, а також судова практика.

Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених у роботі мети та завдань, з урахуванням об’єкта та предмета дослідження.

Методологічною основою дослідження є сукупність методів та прийомів наукового пізнання. На всіх етапах дисертаційного дослідження широко використовувалися такі методи: порівняльно-правовий (дав змогу дослідити прогресивний досвід держав у сфері регулювання спадкових відносин з іноземним елементом, зробити узагальнення щодо можливості та доцільності його використання в Україні); історичний (використовувався при дослідженні законодавства та монографічних джерел минулих століть); аналітичний (при обґрунтуванні, доведенні, спростуванні тих чи інших позицій); системно-структурний (дав можливість визначити місце інституту спадкового права у МПрП, виявити прогалини і недоліки у спадковому законодавстві України); формально-юридичний (забезпечив дослідження змісту та структури норм спадкування, їх класифікації, відповідності правилам законотворчої техніки), а також метод аналізу й синтезу, соціологічні методи і методи формальної логіки.

Теоретичну основу дослідження складають праці вітчизняних та зарубіжних вчених-правознавців, зокрема Б.С. Антімонова, Л.П. Ануфрієвої, М.М. Богуславського, В.Г. Буткевича, В.В. Васильченка, Г.В. Галущенка, М.В. Гордона, Д.Х. Гольської, К.О. Граве, Р. Давида, А.С. Довгерта, В.К. Дронікова, Г.К. Дмитрієвої, Ю.О. Заїки, О.С. Іоффе, В.І. Кисіля, О.Р. Кибенко, В.М. Корецького, Х. Коха, О.О. Красавчикова, Л.А. Лунца, О.Л. Маковського, О.О. Мережка, А.І. Муранова, З.В. Ромовської, А.А. Рубанова, Є.О. Рябоконя, А.Я. Сивоконя, В.І. Серебровського, А.А. Степанюк, В.Л. Толстих, С.Я. Фурси, Є.І. Фурси, Г.С. Фединяк, Л.С. Фединяк, А.Г. Хачатуряна, Я.М. Шевченко, Л.В.Шевчук, а також H.J.J.R.W.W.A.А.P.M.та інших.

Особливе місце у дослідженні займають положення міжнародних конвенцій та договорів з питань спадкування, колізійні норми законодавства України та інших держав.

У роботі також використані соціологічні дані, опубліковані іншими вченими та авторськими колективами, матеріали преси тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що ця робота є самостійним, новим у вітчизняній науці після набрання чинності Закону України “Про міжнародне приватне право” дослідженням нормативно-правого регулювання спадкових відносин, ускладнених іноземним елементом.

У рамках проведеного дослідження досягнуто таких результатів, що мають наукову новизну, виносяться на захист та запропоновані автором вперше.

1. Обґрунтовано висновок про те, що інститут спадкового права у МПрП розглядається двояко: як механізм вирішення колізій між національними правовими системами та культурами і як механізм координації та співробітництва між правопорядками, де основне місце посідають права людини.

2. Визначено, що особливостями інституту спадкового права у МПрП є предмет і метод правового регулювання, наявність принципу автономії волі, тісний зв’язок з цивільним та міжнародним правом, а також можливість уніфікації, гармонізації матеріально-правових норм спадкування.

3. Запропоновано визначати колізією спадкового права у МПрП: у вузькому значенні – колізію законів чи національних систем права, що виявляються у процесі регулювання спадкових відносин з іноземним елементом; у широкому значенні – колізію між правовими культурами у сфері спадкування, що охоплюють національні норми спадкового права, принципи та способи тлумачення і розуміння спадкового права, а також особливості національних правових систем, вплив національних моральних та релігійних норм тощо.

4. Доведено, що Закон України “Про міжнародне приватне право” істотно змінює принципи колізійного регулювання у сфері спадкування, які діяли у Цивільному кодексі (далі – ЦК) України 1963 року, зокрема законодавча норма, що передбачає ланцюг альтернативних колізійних прив’язок для регламентації спадкових відносин з іноземним елементом за заповітом.

5. За результатами аналізу методів МПрП щодо врегулювання спадкових відносин з іноземним елементом пропонується використання матеріально-правового методу як крок до забезпечення гармонійного регулювання спадкування у МПрП (наприклад, для врегулювання спадкових відносин у державах СНД пропонується виробити єдині критерії стосовно положень, які є однаковими у праві держав: нотаріальне посвідчення заповіту; вік, з якого особа вважається здатною на посвідчення заповіту; питання охорони спадщини тощо).

6. Запропоновано органічно зблизити подібні національні правові системи у частині колізійного регулювання спадкових відносин з іноземним елементом шляхом узвичаєння загальноприйнятих підходів до правозастосування у галузі спадкування.

7. На підставі теоретичного дослідження норм щодо спадкування, які містяться у чинних міжнародних договорах України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, обґрунтовано пропозицію щодо обов’язкового передбачення у міжнародних договорах України про надання правової допомоги у цивільних справах колізійних спадкових норм про здатність фізичної особи складати заповіт, наслідки недійсності заповіту, встановлення строків прийняття спадщини, а також необхідності закріплення більшої кількості альтернативних колізійних прив’язок.

8. Доведено, що тенденцією розвитку національного законодавства України з МПрП у питаннях спадкування є відтворення положень чинних міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

9. Обґрунтовано необхідність внесення змін до Закону України “Про міжнародне приватне право”, зокрема таких:–

з метою недопущення обмеження автономії волі заповідача уточнюється положення, відповідно до якого фізична особа може складати і скасовувати заповіт стосовно як рухомого, так і нерухомого майна;–

запропоновано нове положення щодо відумерлої спадщини з колізійною прив’язкою до закону місцезнаходження майна.

10. На підставі узагальнення теоретичних висновків та досвіду іноземних держав у сфері регулювання спадкових відносин сформульовано пропозиції щодо вдосконалення норм ЦК України, а саме:– 

передбачити положення про те, що норма, згідно з якою особу усунено від права на спадкування у одного спадкодавця, не усуває цю особу від права бути спадкоємцем у іншого спадкодавця;– 

вказати інші умови визнання заповіту таким, що втратив чинність: якщо особа, на користь якої складено заповіт, помре раніше заповідача; якщо спадщина втрачена за життя заповідача чи відчужена ним; якщо єдиний спадкоємець відмовився від прийняття спадщини;– 

надати можливість спадкоємцю відмовитися від спадщини чи прийняти її через представників.

Практичне значення отриманих результатів. Отримані висновки щодо вдосконалення вітчизняного законодавства, направлені до Комітету Верховної Ради України з питань правової політики, отримали схвальну оцінку і частково враховані при підготовці проекту Закону України “Про міжнародне приватне право” (лист №06-1/21-976 від 6 квітня 2005 року).

Практичне значення одержаних дисертантом результатів полягає також у тому, що вони можуть бути використані: у науково-дослідницькій сфері – положення дисертації, які мають дискусійний характер, можуть стати основою для подальшого наукового дослідження проблем спадкування у МПрП; у правотворчості – для вдосконалення законодавства України, приведення його у відповідність з нормами міжнародного права, зокрема ЄС; у правозастосуванні – як основа методичного забезпечення юрисдикційних органів при вирішенні колізійних питань спадкування з іноземним елементом; у навчальному процесі – при викладанні та вивченні курсу МПрП, у науково-дослідній роботі студентів, при підготовці підручників та навчальних посібників; для підвищення кваліфікаційно-освітнього рівня працівників юрисдикційних органів.

Особистий внесок здобувача. Висновки та положення дисертації, що виносяться на захист, досягнуто самостійно, вони ґрунтуються на особистих дослідженнях та є результатом самостійно здійсненого порівняльного аналізу джерел спадкового права України та інших держав.

Апробація результатів дослідження. Положення дисертації обговорено на засіданні кафедри міжнародного приватного і митного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Свої погляди з деяких проблем, порушених у роботі, автор оприлюднив на науково-теоретичній конференції молодих вчених Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, 2003 рік), науково-теоретичному семінарі “Правова культура як основа державотворчих процесів в Україні” (м. Ірпінь, 2004 рік), міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів, здобувачів “Проблеми гармонізації законодавства країн СНД та Європейського Союзу” (м. Ірпінь, 2004 рік).

Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації опубліковані у п’ятьох одноосібних статтях автора, у двох тезах доповідей на науково-теоретичній та науково-практичній конференціях, опублікованих у наукових фахових виданнях.

Структура дисертації визначається її метою та предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на сім підрозділів, висновку та списку використаних джерел (252 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 197 сторінок, з них основного тексту – 177 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, вказано на його зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначено об’єкт, предмет, методологію роботи, сформульовано наукову новизну, викладено основні результати наукового дослідження, які виносяться на захист, а також показано теоретичне і практичне значення дослідження, вказано на його апробацію, публікації та впровадження результатів дослідження.

Перший розділ “Особливості регулювання спадкових відносин у державах континентальної системи права” складається із вступу і трьох підрозділів. У вступі обґрунтовано предмет дослідження і звертається увага на те, що регулювання спадкових відносин з іноземним елементом у МПрП здійснюється двома шляхами: а) застосуванням колізійної норми та норм матеріального права, до яких відіслала колізійна норма; б) шляхом застосування норм матеріального права, що містяться у міжнародних договорах. Саме такі шляхи регулювання спадкових відносин з іноземним елементом стали предметом дослідження з точки зору колізійних і матеріально-правових норм.

У підрозділі 1.1. “Теоретичні засади та колізійні норми спадкування у праві держав континентальної системи права” теоретично досліджується поняття “колізії спадкового права у МПрП”, колізійних норм щодо спадкування, які закріплені у праві держав континентальної системи права. Доведено, що у врегулюванні спадкових відносин з іноземним елементом у праві держав континентальної системи права перевага надається колізійному методу, який є методом непрямого регулювання зазначених відносин і полягає у виборі правопорядку, якщо врегулювати ці відносин “прагнуть” правопорядки двох або більше держав.

Колізійні норми щодо спадкування в державах континентальної системи права містяться в різних законодавчих актах – у цивільних кодексах (Білорусь, Греція, Естонія, Єгипет, Іспанія, Латвія, Португалія, Росія, Франція), у законах про міжнародне приватне право (Австрія, Грузія, Італія, Польща, Румунія, Туреччина, Угорщина, Чехія, Швейцарія), а також у міжнародних договорах.

Аналіз тенденцій законодавчого регулювання спадкових відносин з іноземним елементом держав континентальної системи права свідчить про використання таких колізійних прив’язок, як особистий закон спадкодавця (lex personalis), закон місцезнаходження майна (lex rei sitae), а також закон місця вчинення акта (lex loci actus). На сьогодні у світі спостерігається “конкуренція” щодо визначення особистого закону спадкодавця: закон громадянства (lex patriaе) (Австрія, Іспанія, Італія, Португалія, Туреччина, Туніс) чи закон місця проживання особи (lex domicilii) (держави СНД, Венесуела, провінція Квебек у Канаді). Звертається увага на те, що застосування закону громадянства позбавляє необхідності вирішувати проблеми кваліфікації поняття “місце проживання” спадкодавця, його “постійне” чи “останнє” місце проживання, проте породжує питання, пов’язані зі зміною громадянства спадкодавця, відсутністю громадянства чи наявністю подвійного громадянства.

На підставі вивчення основних підходів, що склалися в національних правових системах стосовно статуту спадкування, відзначається, що одні держави (Греція, Італія, Німеччина, Угорщина) вирішують колізійні питання спадкування шляхом встановлення єдиної колізійної прив’язки для врегулювання всіх спадкових відносин (проте такий підхід не виключає наявність додаткових колізійних норм щодо окремих питань, наприклад форми заповіту), а інші (Росія, Румунія, Україна, Франція) передбачають застосування різних колізійних прив’язок для рухомого і нерухомого майна: для спадкування рухомого майна – особистий закон спадкодавця (lex patriaе чи lex domicilii), для нерухомості – закон місцезнаходження майна (lex rei sitae). З метою збереження дійсності заповіту у праві держав спостерігається тенденція відходу від класичного правила місця вчинення акта (lex loci actus) на користь системи більш гнучких колізійних прив’язок.

У законодавстві деяких держав (Білорусь, Вірменія, Італія, Німеччина) для врегулювання спадкових відносин з іноземним елементом міститься новий МПрП України принцип – автономія волі особи. Сутність його полягає в тому, що національна правова система дозволяє особі здійснити вибір права для врегулювання своїх правовідносин з іноземним елементом: спадкодавець може обрати у заповіті право держави, якому він у майбутньому хоче підпорядкувати спадкові відносини.

Підрозділ 1.2. “Колізійні питання спадкового права у сучасному українському законодавстві” присвячено дослідженню колізійних норм Закону України “Про міжнародне приватне право” (далі – Закон), які регулюють спадкові відносини з іноземним елементом. Звертається увага на те, що в Україні регулювання спадкових відносин з іноземним елементом здійснюється за допомогою колізійного методу.

Закон істотно змінює принципи колізійного регулювання у сфері спадкування, які діяли в ЦК України 1963 року, а саме: передбачено застосування автономії волі; міститься спеціальна норма щодо майна, внесеного до Державного реєстру України; визначено ланцюг альтернативних колізійних прив’язок для регламентації спадкових відносин за заповітом. Доведено, що Закон у цілому орієнтується на новітні кодифікаційні підходи у сфері спадкування.

Основними колізійними питаннями спадкування у галузі спадкового права України є загальне правило щодо визначення права держави, яке застосовується до спадкових відносин, заповідальної здатності особи, форми заповіту, а також можливості реалізації автономії волі.

В основу регулювання спадкових відносин з іноземним елементом Законом покладено принцип останнього місця проживання спадкодавця. Проте з цього загального правила у Законі передбачено виняток: дозволено спадкодавцю у заповіті обрати право держави, громадянином якої він був.

Українському МПрП властиве розщеплення статуту спадкування: встановлюється різний режим для спадкування рухомого і нерухомого майна. Стосовно питань спадкування нерухомого майна у Законі міститься двостороння колізійна норма, яка дозволяє застосувати до нерухомого майна, незалежно від того, де це майно знаходиться, одну колізійну прив’язку – право держави, на території якої знаходиться це майно. Також передбачено і спеціальну односторонню норму: спадкування нерухомого майна, внесеного до Державного реєстру України, регулюється правом України.

Окремо сформульовані норми щодо здатності особи до складання заповіту, його скасування, а також дійсності його форми. Для цього передбачено ланцюги відповідних положень. Так, здатність особи до складання і скасування заповіту, а також форма заповіту і акта його скасування визначаються правом держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання на момент складення акта або на момент смерті. Форма заповіту та акта його скасування підпорядковується таким прив’язкам, як право держави, громадянином якої була особа, право звичайного місця перебування спадкодавця на момент складення акта чи на момент смерті, а також право держави, у якій знаходиться нерухоме майно. Пропонується в подальшому удосконалити колізійні норми вітчизняного законодавства, зокрема за рахунок розширення принципів гнучкого колізійного регулювання.

Колізійне право України не містить спеціальної норми щодо відумерлої спадщини, її доля вирішується за загальним правилом регулювання спадкових відносин. Проте для вдосконалення правового регулювання цих відносин у Законі пропонується закріпити положення щодо відумерлої спадщини, де колізійною прив’язкою може бути право держави місцязнаходження майна.

У підрозділі 1.3. “Національні матеріально-правові норми спадкового права держав континентальної системи права” наведено результати дослідження основних положень спадкового права, що містяться в цивільному праві держав континентальної системи права, на підставі яких запропоновано вдосконалити спадкові норми ЦК України.

Спадкове право як інститут цивільного права охоплює правові норми, що регулюють відносини, пов’язані з переходом прав та обов’язків від спадкодавця до спадкоємців. Автор поділяє спадкові відносини на декілька етапів: відносини, пов’язані з відкриттям спадщини, її охороною, а також з прийняттям спадщини. Залежно від етапу відбувається зміна характеру спадкових відносин, їхнього змісту та складу.

Дослідивши норми щодо спадкування, які містяться в цивільному праві держав континентальної системи права, підкреслюється, що спадкові відносини врегульовуються правом держав по-різному. Внаслідок цього виникає колізія між національним правом держав (колізія законів): одним і тим самим обставинам надається різна юридична оцінка. Доведено, що колізія між матеріальними нормами внутрішнього приватного права (спадкового) різних держав є однією з причин виникнення колізії права у МПрП.

Так, право держав неоднаково визначає підстави спадкування: поряд із загальноприйнятими підставами спадкування (за заповітом та законом), воно здійснюється ще й за договором про спадкування (Швейцарія, Німеччина). Право держав передбачає кілька форм заповіту, а саме: публічний акт, вланосноручний і таємний заповіт, а також усна форма. Вимоги до форми заповіту, які висувають законодавства різних держав, різняться не просто деталями, а в деяких випадках – принципово. Різною є і ступінь свободи заповіту. Більшість держав законодавчо закріплює обмеження свободи заповіту нормою про право на обов’язкову частку у спадщині. Коло осіб, які мають право на цю частку, а також розмір частки для цих осіб є різним. Законодавство деяких держав містить норму, яка дозволяє включати у заповіт положення, безпосередньо не пов’язані із спадкуванням майна. Наприклад, визнання свого батьківства тощо. До того ж колізії виникають і при спадкуванні за законом: щодо кола спадкоємців, їхньої черговості у спадкуванні тощо.

Другий розділ “Шляхи регулювання спадкових відносин у системі загального права” складається із вступу і двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Колізійні норми спадкування у праві держав системи загального права” зазначається, що на відміну від МПрП держав континентальної Європи, де основним питанням у сфері спадкування є питання пошуку компетентного правопорядку, у державах, які перебувають під впливом англійського чи американського права, теорія та практика щодо спадкування виходить насамперед із процесуальних позицій.

Проаналізувавши колізійні прив’язки, які мають значення для спадкового права держав системи загального права, звертається увага на те, що в основу врегулювання спадкових відносин з іноземним елементом покладено lex domicilii. Поняття “domicil” ґрунтується на критерії походження спадкодавця, а не місця його проживання, як це прийнято у державах континентальної системи права.

За результатами дослідження основних підходів, які склалися в національних правових системах стосовно статуту спадкування, доведено, що для права держав системи загального права характерне розщеплення статуту спадкування, яке виявляється у застосуванні різних колізійних прив’язок для рухомого і нерухомого майна: для рухомого майна, як правило, діє закон місця проживання (lex domicilii), а для нерухомого майна – закон місцезнаходження майна (lex rei sitae).

У колізійному праві цих держав стосовно спадкування діє гнучке” колізійне регулювання, жорсткі колізійні норми замінюються абстрактними колізійними принципами, що в кожному конкретному випадку дає суду ширші можливості для розв’язання конфлікту.

У підрозділі 2.2. “Національні матеріально-правові норми спадкового права держав системи загального права” здійснено аналіз національних матеріально-правових норм, які містяться у спадковому праві держав системи загального права, покликаних регулювати спадкові відносини.

Спадкове право як інститут цивільного права у державах системи загального права – це система норм, що регулюють спадкові відносини, пов’язані з виконанням адміністратором (administrator) чи виконавцем (executor) заповіту функцій “розпорядника” спадкового майна.

У спадковому праві цих держав, поряд із судовим прецедентом, у регулюванні спадкових відносин вагому роль відіграє також і закон. Так, в Англії діють закони про заповіти, про адміністрування спадщини, про спадкування. Закони про спадкування також діють у деяких штатах США (Аляска, Айдахо).

Основні питання спадкування не мають однакового регламентування, законодавство держав передбачає свої специфічні особливості регулювання спадкових відносин. Це стосується, зокрема, підстав спадкування, кола спадкоємців, свободи заповіту, обов’язкової частки, розподілення часток у спадщині, порядку прийняття спадщини тощо. Наприклад, спадкове право США передбачає кілька форм заповіту, і заповідачу надається право вибору форми акта, а право Англії встановлює єдину форму заповіту, не залишаючи заповідачу свободи вибору, – власноручний заповіт. Норми щодо здатності особи складати заповіт також різняться: у більшості штатів США здатність складати заповіт виникає з досягненням 18 років, проте у деяких штатах (Джорджія) – з 14 років. Аналіз підстав спадкування, передбачених у праві держав системи загального права, свідчить про те, що в цих державах домінує спадкування за заповітом, тоді як спадкування за законом має субсидіарний характер.

Здобувач підкреслює, що норми, досліджувані в цьому підрозділі, у національних правових системах формувалися століттями з урахуванням звичаїв, традицій, релігій, зв’язків з іншими державами тощо. Кожна держава, незалежно від типу правової системи, передбачає свої специфічні особливості регулювання спадкових відносин, що зумовлює виникнення колізій у МПрП. Крім того, колізії спричиняються передовсім наявністю різних правових систем, правових культур. Натомість право держав перебуває у стані певного діалогу” і взаємного впливу.

Третій розділ “Уніфікація колізійних норм щодо спадкування” складається із вступу і двох підрозділів.

Підрозділ 3.1. “Міжнародні багатосторонні конвенції у сфері спадкування” присвячено розгляду уніфікації матеріально-правових і колізійних норм спадкового права у міжнародних багатосторонніх конвенціях (далі – конвенція).

На сьогодні у сфері спадкування діють кілька міжнародних конвенцій, положення яких досліджені в роботі: Конвенція про колізію законів, що стосуються форми заповідальних розпоряджень (Гаага, 5 жовтня 1961 року), Конвенція щодо міжнародного управління майном померлих осіб (Гаага, 2 жовтня 1973 року), Конвенція щодо форми міжнародного заповіту (Вашингтон, 26 жовтня 1973 року), Конвенція про право, що застосовується до майна, розпорядження яким здійснюється на засадах довірчої власності, та його визнання (Гаага, 1 липня 1985 року), Конвенція про право, що підлягає застосуванню до спадкування нерухомого майна (Гаага, 1 серпня 1989 року). Україна не бере участі в жодній з цих конвенцій.

Єдиним прикладом уніфікації матеріальних норм спадкового права є Конвенція щодо форми міжнародного заповіту, решта містять уніфіковані колізійні норми щодо спадкування. На думку автора дисертаційного дослідження, уніфікація матеріально-правових норм щодо спадкування в рамках МПрП є утрудненою, проте можливою і доцільною видається регіональна уніфікація таких норм, наприклад для держав СНД. Виходячи з цього, необхідно узагальнити аналогічні положення у законодавствах цих держав і виробити єдині критерії їхнього врегулювання, хоча б стосовно тих положень, які є однаковими (питання заповідальної здатності особи, нотаріального посвідчення заповіту, охорони спадщини – міжнародний сертифікат охоронця тощо).

Україну з державами СНД у питаннях щодо спадкування пов’язує Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (Мінськ, 22 січня 1993 року), яка ратифікована Верховною Радою України 10 листопада 1994 року і набрала чинності 14 квітня 1995 року) (ст. –50). Держави – учасниці цієї конвенції у відносинах спадкування закріпили принцип рівності: громадяни України у відносинах спадкування повністю прирівнюються до громадян інших держав СНД. Основним колізійним принципом є закон місця проживання фізичної особи (lex domicilii). Проте це правило не розповсюджується на спадкування нерухомого майна, оскільки порядок його спадкування регулюється правом держави, у якій це майно знаходиться. Складання і скасування заповіту не можуть бути визнані недійсними внаслідок недотримання форми, якщо вона відповідає вимогам права місця його складання.

У підрозділі 3.2 “Норми щодо спадкування у міжнародних двосторонніх договорах України про правову допомогу в цивільних справах” проаналізовано договірні норми щодо спадкування, які містяться у міжнародних договорах про правову допомогу у цивільних справах, які уклала (і ратифікувала) Україна з іншими державами (далі – договір). Зазначено, що майже всі договори містять норми, що регулюють спадкові відносини з іноземним елементом. У деяких договорах (з Кіпром, Фінляндією) норми щодо спадкування сформульовані досить лаконічно, водночас інші містять цілі комплекси зазначених норм.

Двостороння уніфікація спадкового права обмежується переважно уніфікацією колізійних норм щодо спадкування, а також встановленням деяких єдиних адміністративних правил стосовно охорони спадкового майна.

Основними колізійними нормами у відповідних розділах договорів є ті, які визначають право, що застосовується до спадкових відносин. Всі договори встановлюють окремі колізійні норми для спадкування рухомого і нерухомого майна. Правові відносини щодо спадкування нерухомості регулюються однаково – застосовується закон місцезнаходження майна, а стосовно рухомого майна використовується особистий закон спадкодавця (lex patriaе чи lex domicilii). Дія статуту спадкування обмежується колізійними нормами щодо заповіту, виморочного майна тощо.

Проаналізувавши норми щодо спадкування, які містяться в міжнародних двосторонніх договорах, автор пропонує в подальшому при укладенні таких договорів врегульовувати питання щодо здатності до складання заповіту, передбачати наслідки недійсності заповіту, зберігати поділ спадкового майна на рухоме і нерухоме, застосовувати більшу кількість альтернативних колізійних прив’язок.

ВИСНОВКИ

У Висновку узагальнюються результати дисертаційного дослідження. Досліджуючи спадкування у сучасному МПрП, автор виходила з розуміння того, що інститут спадкового права діє в межах МПрП і є групою взаємопов’язаних правових норм, що регулюють спадкові відносини з іноземним елементом. Регулювання цих відносин у МПрП здійснюється за допомогою колізійного та матеріально-правового методів регулювання. На сьогодні колізійний метод є домінуючим, який покликано розв’язати колізійну проблему, що виникає під час врегулювання спадкових відносин з іноземним елементом, за допомогою національних та міжнародних норм.

Особливостями інституту спадкового права у МПрП є: предмет регулювання (наявність іноземного елементу у спадкових відносинах), методи МПрП, принцип автономії волі, тісний зв’язок з міжнародним правом (особливо з міжнародним договором, за допомогою якого здійснюється уніфікація норм щодо спадкування), а також можливість уніфікації, гармонізації матеріально-правових норм спадкування (використання не тільки міжнародних договорів, а й інших інструментів регламентації з метою досягнення певного ступеня одноманітності норм, що регулюють спадкові відносини, наприклад модельні закони).

Спадкове право кожної держави складалося історично, тому воно тісно пов’язане з моральними, релігійними нормами, з національними традиціями та звичаями, які існують у суспільстві, тощо. У зв’язку з цим, з одного боку, норми спадкового права різних держав кардинально відрізняються, і це призводить до виникнення колізій права, а з другого, – держави ухиляються від уніфікації норм спадкового права.

Колізії спадкового права у МПрП треба розглядати не у вузькому сенсі, тобто як колізію законів чи національних систем права, а у більш широкому значенні, тобто як колізію правових культур, що охоплюють національні норми спадкового права, принципи та способи тлумачення і розуміння права, особливості правових систем, вплив національних моральних та релігійних норм тощо.

Основними колізійними питаннями у сфері спадкування є загальне правило щодо визначення закону, що застосовується до спадкових відносин, форми заповіту, а також можливість реалізації автономії волі у заповіті. Вирішуються колізії шляхом застосування особистого закону спадкодавця: закон громадянства (lex patriaе) чи закон місця проживання спадкодавця (lex domicilii). Стосовно форми заповідальних розпоряджень спостерігається тенденція відходу від класичного правила місця укладання акта на користь системи більш гнучких прив’язок.

Щодо статуту спадкування в національному праві держав склалося два підходи: одні держави вирішують колізійні питання спадкування шляхом встановлення єдиної колізійної прив’язки для врегулювання всіх спадкових відносин (переважно це закон громадянства), а інші передбачають застосування різних колізійних прив’язок: для рухомого майна – особистий закон спадкодавця, для нерухомості – закон місцезнаходження майна. Статут спадкування не застосовується для вирішення питань щодо заповідальної здатності осіб, а також форми заповіту.

Урегульовувати питання щодо спадкування покликані також і уніфіковані міжнародні норми. На сьогодні уніфікація в галузі спадкового права стосується лише колізійних норм. Перевага надається уніфікації на двосторонньому чи регіональному рівні – між державами з однаковими чи близькими правовими системами. Серед регіональних уніфікованих договорів, які, поміж кола інших норм, містять і спадкові норми, є Гаванська конвенція 1928 року (Кодекс Бустаманте). Проте найбільший масив уніфікованих норм МПрП стосовно спадкування міститься у двосторонніх міжнародних договорах про правову допомогу.

У деяких державах, особливо в державах СНД, законодавство в галузі МПрП у питаннях спадкування перебуває під впливом міжнародних зобов’язань цих держав. Тобто тенденцією розвитку законодавства цих держав у сфері спадкування є відтворення положень міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана в національному законодавстві.

На думку здобувача, поряд з колізійним методом, доцільно більше розвивати матеріально-правовий, який включає уніфіковані та гармонізовані матеріальні норми спадкового права. Наприклад, для країн СНД видається за доцільне розроблення та ухвалення регіонального правового акта, цілком присвяченого спадковому праву та вирішенню спадкових колізій у МПрП.

Крім суперечностей між нормами МПрП у сфері спадкування, у цивільному праві зарубіжних держав норми спадкування також різняться. Різноманітність правового регулювання спадкових відносин насамперед закладено наявністю “гілок” правового регулювання. Основні розбіжності у врегулюванні спадкових відносин полягають у тому, що інститут спадкового права в континентальному праві і в загальному праві розглядається по-різному: у першому випадку – це система норм, яка регулює правонаступництво спадкоємців щодо прав та обов’язків спадкодавця, а в другому – система норм, що регулює відносини, пов’язані з виконанням адміністратором чи виконавцем заповіту функцій розподілення спадкового майна. Різниця в оцінці правової природи інституту спадкового права призводить до того, що основні питання спадкування також не мають однакової регламентації: підстави спадкування; встановлення кола спадкоємців за законом і за заповітом; вимоги, яких потрібно дотриматися при складенні заповіту; відумерла спадщина тощо.

Автор також наголошує, що система загального МПрП виходить з процесуальних позицій, тобто передовсім визначає компетенцію суду, натомість континентальне право при врегулюванні спадкових відносин з іноземним елементом вирішує питання щодо пошуку компетентного правопорядку. Нині спостерігається тенденція до зближення європейської та англо-американської колізійної теорії, однак загалом у праві держав зберігаються суттєві розбіжності та суперечності, зумовлені самим існуванням принципово різних систем права.

Сучасне українське право щодо спадкування у своєму реформуванні й розвитку зберігає певні традиції та історичні надбання, проте, як і будь-яка сучасна правова система, не може ізолюватися від світового досвіду, міжнародної уніфікації і тенденцій до зближення національних правових систем.

В Україні регулювання спадкових відносин з іноземним елементом здійснюється за Законом “Про міжнародне приватне право” та відповідно до міжнародних договорів про надання правової допомоги у цивільних справах. На сьогодні Україна не є учасником жодної міжнародної конвенції, яка містить матеріальні норми.

Ухвалений 23 червня 2005 року Закон України “Про міжнародне приватне право” істотно змінив принципи колізійного регулювання у сфері спадкування, які діяли у ЦК України 1963 року. Новизна полягає в тому, що заповідачу надано право обрати право, яке буде застосуватися для врегулювання спадкових відносин, міститься спеціальна норма – спадкування майна, внесеного до Державного реєстру України, регулюється правом України, – а також діють “гнучкі” інструменти регламентації спадкових відносин за заповітом.

У деяких міжнародних договорах України про правову допомогу в цивільних справах колізійних норм щодо спадкування взагалі немає або вони торкаються лише надання національного режиму в цій сфері та визначення права, яке застосовується до форми заповіту. У договорах, де приділено більше уваги питанням спадкування, ці норми не повністю висвітлені. У зв’язку з цим автор вносить низку пропозицій щодо вдосконалення регулювання спадкових відносин з іноземним елементом при укладенні міжнародних договорів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кармаза О.О. Юридичний аспект заповіту та його форми (міжнародно-правовий аналіз) // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 34 (у двох частинах). Частина ІІ. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин, 2002. – С. – 148.

2. Кармаза О.О. Спадкові права громадян України у Російській Федерації // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 39 (у двох частинах). Частина І. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин, 2003. – С. – 200.

3. Кармаза О.О. Міжнародно-правовий аналіз спадкування за заповітом // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 41. Частина І. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин, 2003. – С. – 139.

4. Кармаза О.О. Міжнародний договір про надання правової допомоги у цивільних справах як засіб регулювання спадкових відносин міжнародного характеру // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 42 (у двох частинах). Частина І. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин, 2003. – С. –