Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Коваленко Олена Олександрівна
УДК 349.2
ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ МОЛОДІ
Спеціальність 12.00.05 – трудове право;
право соціального забезпечення
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Київ – 2006
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі цивільного і трудового права
Харківського національного педагогічного університету і
мені Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор
Процевський Олександр Іванович,
Харківський національний педагогічний
університет імені Г.С. Сковороди,
завідувач кафедри цивільного і трудового права.
Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор
Пилипенко Пилип Данилович,
Львівський національний університет
імені Івана Франка,
завідувач кафедри трудового, аграрного та екологічного права;
кандидат юридичних наук, доцент
Жернаков Володимир Володимирович,
Національна юридична академія України
імені Ярослава Мудрого,
завідувач кафедри трудового права.
Провідна установа: Інститут держави і права імені
В.М. Корецького Національної академії наук України,
відділ з проблем цивільного, трудового та підприємницького права (м. Київ).
Захист відбудеться “3” листопада 2006 року о 13 годині
на засіданні спеціалізованої вченої ради 26.001.04. у
Київському національному університеті імені Тараса
Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60.
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці
Київського національного університету імені Тараса
Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 60.
Автореферат розісланий “27“ вересня 2006 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Н.Г. Шукліна
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Радикальні політичні та економічні перетворення, які відбулися в суспільстві з початку 90-х років минулого століття, загострили проблеми забезпечення гарантій реалізації права на працю й механізму регулювання трудових відносин. Ці проблеми, в першу чергу, справили негативний вплив на молодь: значна частка молодих громадян потрапила в тіньовий сектор економіки; збільшилися обсяги нелегальної зовнішньої трудової міграції. Тому, у сучасний період розбудови соціальної й правової держави, проблеми праці молоді є одними з найбільш актуальних. Вони потребують посилення координації зусиль держави і громадськості в цьому напрямі й обумовлюють необхідність наукових досліджень у цій сфері.
Важливість і необхідність наукових досліджень проблем правового регулювання праці молоді визначаються і тим, що молодь представляє собою значну частину трудових ресурсів. Адже в Україні проживає понад 11 млн. молодих громадян, які становлять 22,6 відсотка населення України. Молодь як соціально-демографічна група характеризується не лише віковими ознаками, але й специфікою соціального становлення й розвитку, особливим місцем у структурі суспільства. Виділення молоді в якості особливого суб’єкта дослідження визначається властивими їй проблемами виховання, освіти, здоров’я, професійного навчання, праці тощо. Про актуальність постановки й дослідження проблем правового регулювання праці молоді свідчить прийняття Загальнодержавної програми підтримки молоді на 2004 - 2008 роки, реорганізація Державного комітету України у справах сім’ї та молоді у Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту.
Таким чином, на державному рівні вжито певних заходів щодо реалізації державної молодіжної політики. Але проблеми молоді у сфері професійної підготовки, продуктивної зайнятості і, головне, реалізації права на працю в повному обсязі ще не вирішено. Норми права, які регулюють ці суспільні відносини, недосконалі і містять у собі низку протиріч. Практичне застосування чинного законодавства, яке регулює працю молоді, свідчить про необхідність його глибокого теоретичного дослідження та вдосконалення, що є актуальним завданням науки трудового права на сучасному етапі.
У юридичній літературі дослідженням проблеми правового регулювання праці молоді займалися Д.О.Карпенко, Є.О.Монастирський, Ю.П.Орловський, Г.І.Шебанова. Окремі елементи цієї проблеми розглядалися в роботах М.Г.Александрова, Є.І.Астрахана, О.Т.Барабаша, К.С.Батигіна, Б.К.Бегічева, Н.Б.Болотіної, В.С.Венедиктова, Л.Я.Гінцбурга, В.В.Жернакова, С.С.Каринського, І.Я.Кисельова, О.В.Магницької, О.С.Пашкова, П.Д.Пилипенка, В.І.Прокопенка, О.І.Процевського, В.Г.Ротаня, Л.О.Сироватської, В.М.Скобєлкіна, А.І.Ставцевої, К.П.Уржинського, І.М.Якушева. Не зважаючи на те, що більшість із цих робіт виконана за часів СРСР, вони не втратили наукової цінності. Але, зроблені в них висновки й пропозиції, потребують переосмислення з урахуванням тих політичних та соціально-економічних змін, які відбуваються в суспільстві протягом останнього часу. Крім того, з часів отримання Україною незалежності, спеціального комплексного дослідження питань правового регулювання праці молоді не провадилося, а ті наукові розробки, що провадяться останнім часом, стосуються лише окремих проблем молодіжної зайнятості та неповнолітніх.
Викладене свідчить про актуальність дослідження проблем правового регулювання праці молоді як для науки трудового права, так і для подальшого вдосконалення положень трудового законодавства України і практики його застосування.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження на тему “Особливості правового регулювання праці молоді” здійснено відповідно до пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки на період до 2006 року, встановлених Законом України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11.07.2001 р., напрямів реалізації Загальнодержавної програми підтримки молоді на 2004-2008 р., затвердженої Законом України від 18.11.2003 р., планів наукових досліджень кафедри цивільного і трудового права Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди в межах державної наукової програми “Правові засади розбудови державності”, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 24.12.2001 р. №1716 “Про затвердження переліку державних наукових і науково-технічних програм з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки на 2002-2006 роки”. Тема дисертації затверджена вченою радою Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди 17.04.2002 р. (протокол №2).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є здійснення комплексного дослідження правового регулювання праці молоді в Україні й формулювання конкретних пропозицій щодо вдосконалення норм чинного законодавства, правотворчої та правоохоронної діяльності, які б посилили реалізацію та захист трудових прав молоді.
Для досягнення поставленої мети були поставлені такі завдання:
1. дослідити існуючу юридичну термінологію відносно теми дисертаційного дослідження і визначити юридичні поняття “молодь”, “неповнолітні”, “малолітні”, “дитина”, а також їх співвідношення;
2. дослідити питання трудової правосуб’єктності молоді;
3. визначити теоретико-правові засади права на працю в Україні;
4. з’ясувати сутність права молоді на працю в умовах ринкової економіки;
5. проаналізувати спеціальні юридичні гарантії реалізації права молоді на працю;
6. виявити особливості правового регулювання трудових правовідносин молоді, дослідити динаміку та фактори, які впливають на їх стабільність і розвиток;
7. сформулювати науково обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання праці молоді з урахуванням висновків, отриманих у результаті дисертаційного дослідження.
Об’єктом дослідження є право молоді на працю та правовідносини, що виникають при його реалізації.
Предметом дослідження є особливості правового регулювання праці молоді, встановлені нормами чинного законодавства України.
Методи дослідження. У роботі використовувалися як загальнонаукові так і спеціальні юридичні методи дослідження. Зокрема, для досягнення мети й виконання завдань дослідження, було використано наступні методи: історичний – для розкриття генезису особливостей регулювання праці молоді; діалектичний – при розгляді проблем правового регулювання праці молоді в їх розвитку та взаємозв’язку; нормативно-порівняльний – при розгляді досвіду нормативно-правового регулювання праці молоді на міжнародному рівні і в Україні; структурно-функціональний – при визначенні юридичної сутності права молоді на працю та характеристиці державних юридичних гарантій його реалізації; формально-логічний – при тлумаченні юридичних норм, що регулюють працю молоді; дедукції – при встановленні особливостей правового регулювання праці окремих вікових категорій молоді; індукції – при формулювання поняття “молодь” і встановленні особливостей, притаманних праці молоді.
Теоретичною основою дослідження є наукові праці вказаних раніше авторів, які дали можливість оцінити стан досліджуваних питань і відтворити цілісну картину опрацювання проблеми правового регулювання праці молоді, а отже, і визначити коло питань, які залишилися поза увагою вчених. Крім наукових праць з трудового права у роботі також використано дослідження науковців у сфері теорії права, конституційного, цивільного, сімейного та інших галузей права, педагогіки, психології, соціології та філософії.
Положення та висновки, які містяться в роботі, ґрунтуються на аналізі норм Конституції України, міжнародних актів у сфері праці та інших нормативно-правових актів чинного законодавства; досягненнях загальної теорії права, конституційного, трудового, цивільного та інших галузей юридичної науки, узагальненнях судової практики.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є першим комплексним дослідженням теоретичних і практичних проблем особливостей правового регулювання праці молоді з часів незалежності України.
Відповідно до поставленої мети й завдань дисертаційного дослідження на захист виносяться наступні наукові положення, що мають елементи наукової новизни:
1. вперше запропоновано юридичне визначення поняття “молодь” як особливого суб’єкта правових відносин і об’єкта державної молодіжної політики. Відповідно визначено суттєві ознаки поняття “молодь”: вік і громадянство, які зумовлюють надання додаткових юридичних гарантій підтримки соціального становлення і розвитку молоді у сфері реалізації права на працю;
2. набуло подальшого розвитку визначення юридичної сутності права на працю у якості елемента загальної правоздатності громадянина. Це надало підстави для висновку, що на етапі володіння право молоді на працю нічим не відрізняється від права на працю будь-якого іншого громадянина, а отже, за своєю сутністю є також елементом загальної правоздатності.
3. набуло подальшого розвитку обґрунтування трансформації права на працю з елемента загальної правоздатності в суб’єктивне право при використанні молодими громадянами спеціальних юридичних гарантій реалізації права молоді на працю, якими є бронювання робочих місць, забезпечення першим робочим місцем, надання правового статусу молодого спеціаліста (робітника);
4. в умовах ринкової економіки вперше проаналізовано сутність, підстави й сферу дії спеціальних юридичних гарантій реалізації права молоді на працю;
5. набуло подальшого розвитку положення про доцільність існування в новому Трудовому кодексі України норм, які регулюють забезпечення молоді спеціальними юридичними гарантіями реалізації права на працю;
6. вперше досліджено правові можливості молоді щодо кар’єри, надано поняття “молодіжна кар’єра” і обґрунтовано доцільність розробки програм, що сприяють розбудові кар’єри молоді;
7. вперше внесено пропозицію на законодавчому рівні заборонити укладання строкових трудових договорів з приводу роботи на заброньованому робочому місці, першому робочому місці та з молодими спеціалістами (робітниками);
8. вперше внесено пропозицію наділяти рівними юридичними гарантіями реалізації права на працю випускників вищих навчальних закладів, незалежно від форми власності, на якій вони засновані;
9. набуло подальшого розвитку обґрунтування диференціації особливостей регулювання праці молоді;
10. набуло подальшого розвитку обґрунтування надання згоди одного з батьків або особи, що її замінює на укладання трудового договору з неповнолітнім у письмовій формі, а також вперше запропоновано визначити це в законодавстві
11. набула подальшого розвитку пропозиція встановити в законодавстві обов’язкову письмову форму трудового договору з усіма працівниками незалежно від віку;
12. удосконалено пропозицію щодо закріплення в трудовому законодавстві, зокрема, в новому Трудовому кодексі України, самостійної норми, яка б передбачала підстави розірвання трудового договору з неповнолітнім працівником у разі коли продовження його чинності загрожує здоров’ю неповнолітнього. У якості підстави пропонується закріпити “порушення роботодавцем законодавства про працю молоді, умов колективного та трудового договору”. Сучасне законодавство такої підстави не містить, а ст. 199 КЗпП указує лише на випадки та можливих ініціаторів такого розірвання;
13. набула подальшого розвитку пропозиція щодо створення ювенальної юстиції в Україні, сфера дії якої поширювалася б на всі правовідносини (кримінальні, цивільні, трудові тощо), в яких суб’єктом виступає неповнолітня молодь.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості застосування розроблених у дисертаційному дослідженні теоретичних висновків і рекомендацій:
- у процесі нормотворчої діяльності компетентних органів під час реформування й кодифікації трудового законодавства, зокрема, в новому Трудовому кодексі України;
- у практичній діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також під час розгляду трудових спорів;
- у навчальному процесі в закладах освіти при читанні лекцій, проведенні семінарських і практичних занять, при підготовці навчальної, довідкової та методичної літератури та у науково-дослідніцькій роботі студентів.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорено на кафедрі цивільного і трудового права Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Основні положення дисертації доповідалися автором на Другій Всеукраїнській науково-практичній конференції “Україна наукова 2002” (Дніпропетровськ-Полтава-Черкаси, 10-24 травня 2002 р.), науково-теоретичній конференції “Проблеми реформування трудового та соціального законодавства України” (м. Харків, 26-27 листопада 2002 р.), науково-практичній конференції “Актуальні проблеми науки трудового права в сучасних умовах ринкової економіки” (м. Сімферополь, 19-20 травня 2003 р.), науково-практичній конференції “Кодифікація трудового законодавства України: стан та перспективи” (Запоріжжя, 25-26 червня 2004 р.).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено дисертантом у дев’яти наукових роботах. Серед них: шість наукових статей (із них п’ять опубліковано у виданнях, що визнані Вищою атестаційною комісією України фаховими для правознавства) та тези трьох наукових доповідей.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, які містять дев’ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 195 сторінок, із них основного тексту – 173 сторінки. Обсяг списку використаних джерел 22 сторінки (230 найменувань).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі дисертації обґрунтовується вибір теми, розкривається її актуальність і ступінь наукової розробленості. Визначаються мета, задачі, об’єкт, предмет, методологічна, нормативна та емпірична база дослідження, а також наукова новизна, теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Подаються відомості про апробацію результатів дисертаційного дослідження, про кількість наукових публікацій автора і про структуру роботи.
Розділ перший “Молодь як суб’єкт трудових правовідносин” складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1 “Поняття молоді як суб’єкта правових відносин. Історичний аспект та сучасність” досліджується поняття молоді як специфічного суб’єкта правових відносин і об’єкта державної молодіжної політики України. Автор аналізує визначення поняття “молодь” у філософії, соціології, психології та в юридичній науці і доводить, що молодь як соціально-демографічна група характеризується не лише віковими ознаками, але й специфікою соціального становлення й розвитку, особливим місцем у структурі суспільства. Дисертант розмежовує поняття “молодь” у соціальному та юридичному аспектах і доводить, що ці поняття не є тотожними. Соціальний аспект поняття “молодь” вказує лише на вікові межі цієї соціально-демографічної групи, тоді як юридичний, крім вікової ознаки, містить і таку ознаку як приналежність до громадянства. На думку дисертанта, саме приналежність до громадянства України надає молоді підстави користуватися спеціальними юридичними гарантіями підтримки соціального становлення та розвитку взагалі і реалізації права на працю зокрема. Також досліджується історичний розвиток виділення молоді, неповнолітніх, малолітніх у якості особливих суб’єктів правовідносин.
Підрозділ 1.2 “Трудова правосуб’єктність молодих громадян” присвячений дослідженню трудової правосуб’єктності, а також трудового статусу молодих громадян. Розглядаються наукові погляди на визначення цих понять Є.М.Акопової, М.Г.Александрова, Б.К.Бєгічева, Д.О.Карпенка, Є.О.Монастирського, Ю.П.Орловського, П.Д.Пилипенка, О.І.Процевського, І.М.Якушева, та інших. Автор вважає, що правосуб’єктність не містить у якості елемента правовий статус. На його думку, правовий статус – це невід’ємні права й обов’язки особи. В свою чергу трудова правосуб’єктність – це здатність бути суб’єктом права. Дисертант вважає, що трудова правосуб’єктність складається з трудової правоздатності і трудової дієздатності, які настають одночасно – із віку, встановленого законодавцем для реалізації права на працю, і складають специфічну трудоправову категорію - трудову праводієздатність. Це обґрунтовується тим, що з моменту народження людина з об’єктивних причин ще не має фактичної здатності до праці, а отже, не може реалізувати право на працю і вступити в трудові відносини для того щоб отримати трудові права й обов’язки. Реалізувати право на працю через представника також неможливо і це є особливістю трудових правовідносин. На думку автора, трудова праводієздатність характеризується поєднанням двох критеріїв – вікового й вольового і, як загальне правило, настає з 16 років, а як виключення – з 15 або 14 років. При чому на відмінність від цивільного права вказані особи будуть визнаватися повністю дієздатними.
Розділ другий “Юридичні гарантії реалізації права молоді на працю” складається з чотирьох підрозділів. Головною ідеєю цього розділу є переконання автора, що проголошена Україною координація зусиль держави й громадськості, в напрямі забезпечення соціального становлення і розвитку молоді, реалізації її конституційних прав і свобод, зумовлює трансформацію цих зобов’язань у юридичні гарантії забезпечення права молоді на працю. У підрозділі 2.1 “Сутність права на працю в умовах ринкової економіки” дисертантом досліджується поняття права на працю в умовах ринкової економіки і його юридична природа. Аналізуючи конституційне визначення права на працю, автор приходить до висновку, що в соціальній державі доцільно визначати це право через свободу - вільну можливість реалізовувати або не реалізовувати свої здібності до праці. Але це визначення повинно містити суттєвий елемент: право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Значну увагу дисертант приділяє дослідженню й співвідношенню понять “суб’єктивне право” і “правоздатність”. Аналізуючи наукові погляди С.С.Алексєєва, С.М.Братуся, В.В.Єгорова, Р.З.Лівшиця, О.І.Процевського, О.В.Смирнова, В.М.Толкунової, Р.О.Халфіної, Д.М.Чечота, та інших автор приходить до висновку, що між правоздатністю і суб’єктивним правом існує чітка грань: правоздатність знаходиться у сфері можливості, а суб’єктивне право – у сфері дійсності. Правоздатність надає кожному громадянину можливість дії, не пов’язуючи ці дії з можливістю правового домагання до конкретного суб’єкта. Суб’єктивне право існує тільки у правовідносинах і означає передбачені правовою нормою вид і міру дозволеної поведінки учасника правовідносин. Відповідно до положень чинного законодавства право на працю кожного взагалі і молоді зокрема є елементом загальної правоздатності. Але з моменту використання молодим громадянином спеціальних юридичних гарантій право молоді на працю трансформується у суб’єктивне право, адже з’являється конкретний суб’єкт, в обов’язки якого входе надати молодому громадянину роботу.
У підрозділі 2.2 “Бронювання робочих місць для молоді” автор досліджує поняття і юридичну сутність інституту бронювання починаючи з радянських часів і, приходить до висновку, що в умовах ринкової економіки цей інститут не втратив своєї актуальності і є суттєвою юридичною гарантією реалізації права молоді на працю. Особливу увагу приділено механізму бронювання й повноваженням державної служби зайнятості щодо сприяння працевлаштування молодих громадян на заброньовані робочі місця. Автор розглядає різні погляди науковців на можливість роботодавців самостійно приймати в рахунок броні молодих громадян без направлень служби зайнятості і схиляється до думки, що треба керуватися нормами чинного законодавства, які чітко встановлюють, що працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, на заброньовані робочі місця здійснюється тільки за направленням державної служби зайнятості.
Досліджуючи норми чинного законодавства, які встановлюють, що у разі прийняття на роботу на заброньовані робочі місця громадян, які вперше шукають роботу, трудовий договір укладається з ними не менш ніж як на два роки, дисертант обґрунтовує наступне: в даному випадку трудовий договір не набуває характеру строкового і після закінчення строку не припиняє своєї дії. Також розглядається працевлаштування молоді на дотаційні робочі місця й обґрунтовується думка, що в умовах ринкової економіки останнє є альтернативою працевлаштуванню шляхом бронювання і не вимагає заміни вже перевіреного часом інституту бронювання робочих місць.
У підрозділі 2.3 “Забезпечення молоді першим робочим місцем, і правові можливості реалізації права на кар’єру” розглядається поняття першого робочого місця і його співвідношення з інститутом бронювання робочих місць. Дисертант приходить до висновку, що між цими явищами існують відмінності: 1. навіть у випадку направлення молодої особи в рахунок броні, розрізняються категорії молоді з наданням першого робочого місця й наданням роботи; 2. порядок реалізації права молоді на ці гарантії неоднаковий. Отримати право на юридичну гарантію у вигляді працевлаштування на заброньоване робоче місце можна звернувшись тільки до державної служби зайнятості, а гарантію у вигляді першого робочого місця - як звернувшись до останньої, так і самостійно. Також автор акцентує свою увагу на питанні правових можливостей молоді щодо кар’єри в Україні. Надається поняття кар’єри, досліджується її сутність і зміст.
У підрозділі 2.4 “Правовий статус молодого спеціаліста (робітника)” на основі аналізу норм чинного законодавства автор приходить до висновку, що чіткого визначення поняття молодого спеціаліста не існує. Це обумовлює дослідження нормативних положень про освіту, на підставі яких дисертант доводить, що потрібно розрізняти випускників вищих і професійно-технічних навчальних закладів, а відповідно наділяти їх різними юридичними гарантіями, існування яких обумовлює різний специфічний правовий статус. Дисертант пропонує до вживання у сучасній юридичній науці наступну термінологію: молодий спеціаліст – це випускник вищого навчального закладу, тоді як молодий робітник – це випускник професійно–технічного навчального закладу. Також у цьому підрозділі розглядаються проблеми працевлаштування випускників недержавних закладів освіти, яким надання статусу молодого спеціаліста (робітника) чинним законодавством не передбачено. На думку автора в соціальній і правовій державі не повинно бути різниці в закладі якої форми власності або за чиї кошти навчався молодий громадянин. Усі випускники повинні користуватися однаковим спектром юридичних гарантій реалізації права на працю. А отже, дисертантом запропоновано надавати правовий статус молодого спеціаліста (робітника) випускникам закладів освіти, заснованих на будь-якій формі власності. Досліджуються і наслідки невиконання молодим спеціалістом умов договору, укладеного з керівником навчального закладу і, обґрунтовується позиція дисертанта про те, що відповідно до положень Конституції України вимагання повернення коштів держбюджету, витрачених на навчання, у разі відмови молодого спеціаліста працювати за розподілом є незаконним.
Розділ третій “Правове регулювання реалізації права молоді на працю у формі трудового договору” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 3.1 “Укладення трудового договору з молодою особою” розглядається порядок укладення трудового договору з молодою особою. Дисертант вважає, що він ґрунтується на принципі: чим менший вік молодої особи, тим більше особливостей укладання трудового договору і юридичних гарантій дотримання прав і законних інтересів молоді. Автором порівнюються норми міжнародних актів про працю молоді й неповнолітніх і норми українського законодавства, на підставі чого робиться висновок, що в цілому українське законодавство імплементувало положення міжнародних актів. Також розглядається концепція створення системи ювенальної юстиції в Україні. Дисертант обґрунтовує свою точку зору щодо створення такої моделі ювенальної юстиції, яка б поширювала свою дію на всі правовідносини, де суб’єктом виступає неповнолітній. Підрозділ 3.2 “Правове регулювання умов праці молодих працівників” висвітлює поняття умов праці, до яких, відповідно до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, дисертант відносить робочий час, час відпочинку, оплату праці й можливість просування по службі. Особливу увагу дисертанта приділено змісту трудових правовідносин, де в якості працівника виступає молодий громадянин. Автор приходить до висновку, що в новому Трудовому кодексі України необхідно зберегти співвідношення скороченої тривалості робочого часу й оплати праці неповнолітніх за цей час у розмірі повної тарифної ставки (окладу) повнолітнього працівника.
У підрозділі 3.3 “Припинення трудового договору з молодим працівником” розглядаються проблеми припинення трудового договору з молодим працівником. Дисертант вважає, що припинення трудового договору ґрунтується на тих особливостях, що й укладання. Особливу увагу акцентовано на питаннях розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з молодими працівниками, що працюють на заброньованих робочих місцях, на першому робочому місці та з молодими спеціалістами. Автор схиляється до думки, що з указаними особами розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця є допустимим у двох випадках: повної ліквідації підприємства й порушення працівником трудової дисципліни.
ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у дослідженні особливостей правового регулювання праці молоді й формулюванні пропозицій щодо його вдосконалення та захисту права молоді на працю. Зокрема, проведене дослідження привело автора до наступних висновків:
1. Молодь як соціально-демографічна група характеризується не лише віковими ознаками, але й специфікою соціального становлення й розвитку, особливим місцем у структурі суспільства. Ця специфіка і це особливе місце дозволяють стверджувати, що молодь як суб’єкт правових відносин взагалі, і трудових правовідносин зокрема, наділена державою особливим правовим статусом. Молодь, молоді громадяни - це громадяни України віком від 14 до 35 років, яким, внаслідок притаманних особливостей біологічного, психологічного, соціального характеру, держава надає підтримку в соціальному становленні та розвитку у вигляді спеціальних юридичних гарантій забезпечення прав і свобод. Це визначення пропонується закріпити в Законі України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”. Запропоноване визначення поняття молоді відображає об’єктивно існуючі закономірності розвитку суспільства, що обумовлюють місце молоді в соціальній і правовій державі і в повній мірі характеризують молодь як об’єкт державної молодіжної політики і як суб’єкт правових відносин.
2. Суттєвими ознаками поняття “молодь” є: 1. вік від 14 до 35 років; 2. громадянство України. Для характеристики молоді як суб’єкта трудового права значення мають обидві ознаки, адже тільки громадяни України віком від 14 до 35 років мають право на спеціальні юридичні гарантії реалізації права на працю у вигляді бронювання робочих міць, забезпечення першим робочим місцем і надання правового статусу молодого спеціаліста (робітника). Втім, для характеристики молоді як суб’єкта трудових правовідносин, суттєвою ознакою є тільки вік; ознака належності до громадянства України не має значення, адже чинне законодавство дозволяє реалізовувати право на працю у формі трудового договору на загальних підставах усім особам незалежно від їх належності або неналежності до громадянства тієї чи іншої країни.
3. Для того щоб стати суб’єктом трудових правовідносин молодий громадянин повинен володіти трудовою правосуб’єктністю, яка включає трудові правоздатність і дієздатність. Особливістю цих категорій трудового права є те, що вони настають одночасно, що дає підстави стверджувати про існування єдиної категорії трудової праводієздатності, яка має два критерії – віковий і вольовий.
4. Чинним законодавством - ст. 188 КЗпП встановлено не тільки загальне правило щодо вікового критерію правосуб’єктності (праводієздатності), але й винятки з цього правила. За загальним правилом молодь може бути суб’єктом трудового права з 16 років. Однак, як виняток – з 15, і, навіть, з 14 років. Ці винятки є виключеннями із загального правила, що мають обмежену сферу дії, і тому не дають обґрунтованої підстави для твердження, що трудова правосуб’єктність (праводієздатність) настає з цього віку. Трудова праводієздатність є об’єктивною категорією, а отже, її виникнення й володіння нею не залежать ні від волевиявлення батьків або особи, що їх замінює, ні від вступу неповнолітнього в трудові правовідносини. При чому, на відмінність від цивільного права, де є категорії часткової дієздатності, у трудовому праві, і 14-, і 15-, і 16- річна особа, що вступила в правовідносини є повністю праводієздатною.
5. Оскільки усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, а громадяни мають рівні конституційні права й свободи, остільки, право молоді на працю за своєю сутністю є елементом загальної правоздатності громадян. Воно представляє собою встановлену Конституцією України й іншими нормативно-правовими актами держави рівну можливість кожної людини, яка має фізичну й розумову здатність, працювати, заробляти собі на життя, при цьому, при наявності конкретної ситуації, вільно, на свій вибір виконувати правомірні дії, спрямовані на реалізацію своєї здатності до праці. Однак реалізація молодими громадянами права на працю за допомогою спеціальних юридичних гарантій обумовлює трансформацію права на працю з елементу загальної правоздатності в суб’єктивне право. Такими спеціальними гарантіями є працевлаштування молодих громадян на заброньовані робочі місця, забезпечення молодих громадян (зокрема молодих спеціалістів) першим робочим місцем.
6. Перехід України від адміністративно-командної системи управління до ринкових відносин зумовив виникнення у науці й практиці питання щодо ефективності та дієвості спеціальних юридичних гарантій реалізації права молоді на працю. Слід визнати, що на практиці існують певні тимчасові недоліки, але вони не дають підстави вважати ці гарантії неефективними. Адже перш за все важливим є їх результат – забезпечення молодих громадян роботою. Для ліквідації тимчасових недоліків потрібно, в першу чергу, удосконалити чинне законодавство.
7. У новому Трудовому кодексі України пропонується закріпити таку норму: “Для всіх підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та організаційних форм встановлюється броня прийняття на роботу й професійне навчання на виробництві молоді, яка закінчила загальноосвітні школи, професійно-технічні й вищі навчальні заклади, звільнилися зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби або після відбуття покарання чи примусового лікування, і яка, відповідно до законодавства, потребує соціального захисту”.
8. Пропонується встановити на законодавчому рівні конкретний відсоток (квоту) робочих місць на підприємствах для молодих громадян, відповідно до цього абз.1 п. 2 ст. 5 Закону України “Про зайнятість населення” викласти у наступній редакції: “Для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах (об’єднаннях), в установах і організаціях незалежно від форм власності та організаційних форм з чисельністю понад 20 осіб до 5% загальної кількості робочих місць, у тому числі, із гнучкими формами зайнятості. Квота робочих місць для забезпечення працевлаштування молоді, зазначеної в підпункті “в” п. 1 цієї статті на кожному підприємстві повинна складати 3% від загальної кількості заброньованих робочих місць”.
9. Ч. 2 п. 2 ст. 5 Закону України “Про зайнятість населення” пропонується викласти в такій редакції: “У разі якщо на підприємстві (об'єднанні), в установі, організації працює передбачена абзацом першим цього пункту кількість осіб, які належать до категорій громадян, зазначених у пункті 1 цієї статті, працевлаштованих на підставі направлення державної служби зайнятості в рахунок квоти, підприємство вважається таким, що виконало свої обов’язки щодо заповнення квоти. Чисельність працюючих, які належать до категорії громадян, зазначених у пункті 1 цієї статті, працевлаштованих на підставі направлення державної служби зайнятості в рахунок квоти, враховується при заповненні квоти цими підприємствами (об’єднаннями), установами, організаціями ”.
10. Пропонується внести зміни до п. 16 чинного Положення “Про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях і установах робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту” і викласти його в наступній редакції: “У разі прийняття на заброньовані робочі місця молодих громадян, які вперше шукають роботу, трудовий договір укладається на невизначений строк. Протягом 2-х років із моменту укладення трудового договору, звільнення молодого працівника з ініціативи роботодавця допускається лише за порушення дисципліни праці або у випадку повної ліквідації підприємства”.
11. В умовах ринкової економіки механізм працевлаштування молоді на заброньовані робочі місця отримав альтернативу: працевлаштування на дотаційні місця. Дотація вирішила 3 проблеми: стала матеріальним стимулом для роботодавців; підставою для створення нових робочих місць і додатковою юридичною гарантією реалізації права молоді на працю. Але вона тільки розширила спектр додаткових юридичних гарантій реалізації права молоді на працю і не вимагає заміни вже перевіреного інституту бронювання робочих місць.
12. Запропоновано включити до нового Трудового кодексу України норму такого змісту: “Працездатній молоді – громадянам України віком від 15 до 35 років після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки й перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби надається перше робоче місце. Трудовий договір з приводу надання першого робочого місця укладається на невизначений строк і не може бути розірваний з ініціативи роботодавця раніше чим через два роки з моменту укладення, крім випадків повної ліквідації підприємства або порушення молодою особою трудової дисципліни”.
13. Пропонуються зміни до абз.5 ч.3 ст.4 Закону України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” в наступній редакції: “Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються щодо: ... мінімального стандарту щодо забезпечення гарантованого першого робочого місця, яке не може бути змінено за бажанням роботодавця протягом трьох років із моменту початку такої роботи”. Слова, що слідують після цього: "а в разі неможливості надання такого робочого місця – установлення грошової компенсації на цей період, яка виплачується особі з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів” виключити.
14. Визначено поняття молодіжної кар’єри, під якою пропонується розуміти сферу професійної діяльності молоді, головним чинником якої є реалізація творчих задумів особистості, і, як наслідок, успішне просування в роботі.
15. Обґрунтовано пропозицію щодо створення державних програм, направлених на професійне зростання молоді незалежно від розподілу на робочі й службові спеціальності. Україна повинна забезпечувати молодь не тільки першим робочим місцем, але й правом дістати можливість побудувати кар’єру.
16. Обґрунтовано твердження щодо розмежування в законодавстві, зокрема, у новому Трудовому кодексі України, Законі “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” понять “молодий спеціаліст” і “молодий робітник” і запропоноване визначати їх у такій редакції: “Молоді спеціалісти - це випускники вищих навчальних закладів (незалежно від форми власності), яким присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів, потреба в яких була заявлена підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності або фізичною особою, і які працевлаштовані на підставі направлення на роботу”; “Молоді робітники – це випускники професійно-технічних навчальних закладів (незалежно від форми власності), яким присвоєно кваліфікацію кваліфікованого робітника, потреба в яких була заявлена підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності або фізичною особою, і які працевлаштовані на підставі направлення на роботу”.
17. В Україні має бути сформовано систему ювенальної юстиції, дія якої поширювалася б на всі правовідносини, де суб’єктом є неповнолітня особа, у тому числі і на трудові правовідносини.
18. Запропоновано в новому Трудовому кодексі України встановити обов’язковість письмової форми надання згоди одного з батьків або особи, що його замінює на прийняття неповнолітнього у віці до 16 років на роботу.
19. До ч.3 ст.188 КЗпП пропонуються зміни щодо визначення статусу 14-річних осіб, яким дозволяється працювати а саме: замість слів “учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів” вказати “неповнолітніх осіб, яким виповнилось 14 років, і які проходять навчання у навчальних закладах освіти”. Відповідну редакцію цієї статті пропонується включити до нового Трудового кодексу України.
20. Пропонується внести доповнення до ч.1 ст.235 КЗпП щодо випадків поновлення на роботі, а саме: після слів “без законної підстави” доповнити словами “або порушення встановленого порядку розірвання трудового договору”. Статтю такого змісту пропонується включити до нового Трудового кодексу України.
21. Перелік осіб, яким надається перевага в залишенні на роботі відповідно до чинної ч.2 ст.42 КЗпП, пропонується доповнити неповнолітніми працівниками, працівниками, що працюють на першому робочому місці, молодими спеціалістами і молодими робітниками. Відповідну норму пропонується включити до нового Трудового кодексу України.
22. Ст.197 КЗпП запропоновано доповнити частиною такого змісту: “Розірвання трудового договору, укладеного з молодим громадянином з приводу праці на першому робочому місці за п.2 ст.40 КЗпП допускається тільки у випадку загрози здоров’ю працівника і коли можливість переведення на легшу роботу буде відсутня”. Відповідну норму пропонується включити до нового Трудового кодексу України.
23. До нового Трудового Кодексу запропоновано окрему статтю, яка б містила підстави розірвання трудового договору з неповнолітнім працівником на вимогу батьків та інших осіб у наступній редакції: “Батьки, усиновителі й піклувальники неповнолітнього, а також державні органи та службові особи, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю, мають право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім, у тому числі й строкового, у разі порушення роботодавцем законодавства про працю колективного чи трудового договору”.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Коваленко О.О. Бронювання робочих місць як гарантія реалізації права молоді на працю в умовах ринкової економіки // Збірник наукових праць: Серія Право, Харків: ХНАДУ. – 2003. - Вип.3. - С. 81-83.
Коваленко О.О. Молодь і кар’єра: юридичний аспект проблеми // Збірник наукових праць: Серія “Право”. - Харків: ХНАДУ, 2005. – Вип. 5. - С. 33-36.
Коваленко О.О. Молодь як суб’єкт правових відносин// Збірник наукових праць: Серія Право. - Харків: ХНАДУ, 2004 р. - №4. - С. 44-49.
Коваленко О.О. Особливості звільнення молодих працівників з першого місця роботи // Збірник наукових праць: Актуальні проблеми державного управління. – Харків: ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2004. - №2. – С. 154-158.
Коваленко О.О. Правовий статус молодого спеціаліста як гарантія працевлаштування // Збірник наукових праць: Актуальні проблеми державного управління. – Харків: ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2004. - №1. – С. 180-185.
Коваленко О.О. Щодо реалізації права на працю неповнолітніми // Збірник наукових праць: Актуальні проблеми державного управління. -Харків: ХарРІ УАДУ “Магістр”, 2002. - №3. – С. 129-132.
Коваленко О.О. Перспективи правового регулювання праці молоді в майбутньому Трудовому кодексі України // Матеріали науково-практичної конференції “Кодифікація трудового
