Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого

КІБЕНКО ОЛЕНА РУВІМІВНА

УДК 346:334.7+347.72

Сучасний стан та перспективи

правового регулювання корпоративних відносин: порівняльно-правовий аналіз права ЄС, Великобританії та України

Спеціальність 12.00.04 – господарське право;

господарсько-процесуальне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Харків – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі господарського права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Луць Володимир Васильович, Академія муніципального управління, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін, академік АПрН України;

доктор юридичних наук, професор Бобкова Антоніна Григорівна, Донецький національний університет, завідуюча кафедри господарського права;

доктор юридичних наук, професор Вінник Оксана Мар'янівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри господарського права.

Провідна установа:

Інститут економіко-правових досліджень Національної академії наук України, відділ економіко-правових проблем, м. Донецьк.

Захист відбудеться 23 червня 2006 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.64.086.04 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий 18 травня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Спасибо-Фатєєва І.В.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Корпоративне право багатьох країн світу тривалий час розвивалося під впливом ідеї про забезпечення захисту акціонерів та кредиторів товариства від можливих негативних проявів корпоративної форми ведення підприємницької діяльності. Концепція "корпоративної загрози", корені якої криються ще в перших гучних корпоративних скандалах XVIII-XIX ст., на довгі роки забезпечила упереджене ставлення законодавця до цієї форми ведення підприємницької діяльності. До недавнього часу дослідники навіть не замислювались над тим, наскільки задовольняють норми корпоративного права потреби самих товариств і чи сприяють вони здійсненню ефективного бізнесу. Внаслідок такого незбалансованого розвитку корпоративне право наприкінці ХХ ст. перетворилося на тяжкий тягар для товариств, який не тільки не сприяв, а по всіх напрямках гальмував, ускладнював ведення ними підприємницької діяльності. Це призвело до поступового, але незупинного процесу залишення бізнесом, особливо малим та середнім, корпоративної форми.

Для виходу із цієї кризи сьогодні у світовому масштабі відбувається процес фундаментального реформування корпоративного права. Основним вектором при проведенні реформ є зменшення регуляторного навантаження на товариства, створення для них максимально сприятливого правового середовища. Відставання ж країни у світовій конкуренції корпоративних законодавств погіршує інвестиційний клімат і сприяє витоку національного капіталу за кордон.

Україна мусить вивчати зарубіжний досвід регулювання корпоративних відносин і сприймати найкраще з напрацьованого іншими країнами в цій сфері.

Актуальність теми дослідження зумовлена також тим, що за Угодою про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами наша держава взяла на себе обов'язок адаптувати своє законодавство до законодавства ЄС у пріоритетних сферах, до яких віднесено й законодавство про компанії (тобто корпоративне законодавство).

У роботах багатьох вітчизняних науковців звертається увага на необхідність приведення законодавства України у відповідність з європейськими стандартами. Але немає жодної наукової праці, яка б містила комплексний порівняльно-правовий аналіз корпоративного права ЄС та України з визначенням чітких пропозицій щодо адаптації. Більшість дослідників, звертаючись до джерел європейського права, не враховують, що саме зараз на рівні ЄС відбувається процес фундаментального реформування корпоративного права. Законодавчі акти ЄС, які обираються за взірець правового регулювання, у сучасній Європі зазнають суттєвої критики, бо внаслідок своєї застиглості, незмінності протягом десятиріч вони фактично перетворилися на гальма для розвитку підприємництва.

Потребують вивчення і процеси реформування корпоративного права, що відбуваються в країнах – членах ЄС на національному рівні. Особливо цікавим є право Великобританії, оскільки саме в цій країні реформи отримали найбільш масштабний характер. Крім того, законодавство ЄС, яке на перших етапах свого існування розвивалося під впливом переважно німецького і французького права, наразі все ширше починає використовувати механізми регулювання, властиві саме британській правовій системі, визнаючи їх більш досконалими й демократичними.

Приведення вітчизняного корпоративного законодавства у відповідність із сучасними європейськими стандартами дозволить значно поліпшити загальний інвестиційний клімат в Україні, створить умови для залучення іноземних і вітчизняних інвестицій, сприятиме виходу бізнесу з тіньової сфери й запобігатиме витоку капіталу за кордон.

Зв'язок робот з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертаційного дослідження обрано згідно з планом науково-дослідних робіт кафедри господарського права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках комплексної цільової програми "Удосконалення правового механізму державного впливу на ринкові відносини (публічно-правові та приватноправові аспекти)" № 0186.0.070869.

Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є розробка рекомендацій щодо можливих шляхів удосконалення корпоративного законодавства України з метою зменшення регуляторного навантаження на господарські товариства, урахування потреб малого, середнього й крупного бізнесу, забезпечення збалансованого захисту інтересів як самих господарських товариств, так і їх учасників, працівників, кредиторів і суспільства в цілому, а також досягнення певного ступеня відповідності вітчизняного корпоративного законодавства законодавству ЄС (чинному та/або перспективному).

Для досягнення поставленої мети в роботі зроблено спробу розв'язати наступні завдання:

- здійснити всебічний аналіз корпоративного права ЄС як наднаціональної правової системи;

- провести аналіз корпоративного права держав – членів ЄС, ухваленого відповідно до законодавчих актів ЄС і такого, що має оригінальний (національний) генезис (основним об'єктом дослідження обрано право Великобританії);

- визначити основні тенденції, а також короткострокові й довгострокові перспективи розвитку європейського корпоративного права;

- встановити предмет адаптації корпоративного законодавства України до законодавства ЄС, розробити методологію адаптування;

- порівняти існуючі й перспективні моделі правового регулювання за окремими інститутами корпоративного права ЄС, Великобританії та України (створення товариств; розкриття інформації про товариства; капітал товариств; корпоративне управління; поглинання; реорганізація; діяльність груп товариств);

- щодо кожного із зазначених інститутів розробити рекомендації стосовно доцільності й можливих шляхів адаптації до законодавства ЄС;

- сформулювати рекомендації щодо вдосконалення чинного корпоративного законодавства України з метою зменшення регуляторного навантаження на господарські товариства, створення для них максимально сприятливого правового середовища.

Об'єктом дослідження є існуюче й перспективне правове регулювання відносин, пов'язаних зі створенням, діяльністю та припиненням господарських товариств у праві ЄС, Великобританії, інших держав – членів ЄС та України.

Предметом дослідження обрано: 1) джерела корпоративного права ЄС, Великобританії та інших країн (країн – членів ЄС, США, Канади, Австралії, Росії тощо), а також документи, пов'язані з реформуванням корпоративного права на рівні ЄС і в окремих країнах; 2) джерела корпоративного права України, перспективне законодавство, адміністративна й судова практика, пов'язана з реєстрацією, діяльністю та припиненням господарських товариств.

Методи дослідження. Основним методом дослідження виступає порівняльно-правовий, який застосовувався для зіставлення підходів, що використовуються різними країнами у сфері правового регулювання корпоративних відносин. Використання історико-правового методу й методу наукових прогнозів було необхідним для виявлення основних тенденцій та перспектив розвитку європейського корпоративного права. Для тлумачення норм корпоративного права ЄС, його країн-членів та України вжито логіко-семантичний, формально-юридичний, системний методи й метод аналізу і синтезу. Ці ж методи застосовувались і при побудові нових норм, які рекомендуються до запровадження в законодавство України.

Теоретичним підґрунтям дослідження послужили праці вітчизняних і зарубіжних вчених, зокрема, А.В. Асоскова, В.І. Борисової, О.М. Вінник, Г.В. Друзенка, О.А. Дубовицької, Р.М. Ентова, А.П. Єфименка, А. Камінки, Т.В. Кашаніної, А.В. Коровайко, В.М. Кравчука, М.І. Кулагіна, І.М. Кучеренко, В.В. Луця, В.К. Мамутова, Ю.В. Петровичевої, Г.В. Полковникова, А.Д. Радигіна, О.М. Сиродоєвої, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Д.І. Степанова, В.С. Щербини, О.В. Щербини, Ю.С. Шемшученка, Г.Ф. Шершеневича, Ю.В. Юмашева, У. Батлера, К. Верлоффа, Р. Гамільтона, П. Дейвіса, С. Гу, Д. Леві, Д. Маклентаєра, С. Мейсона, С. Мокка, Ф. Палмера, Д. Прентіса, К. Раєна, К. Тіммерманса, Д. Фаррара, Е. Ферран, Д. Френча, Б. Ханіган, Е. Хігса, К. Хопта та ін.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації вперше здійснено комплексний порівняльно-правовий аналіз регулювання корпоративних відносин у праві ЄС, Великобританії та України, на підставі чого сформульовані загальні рекомендації щодо побудови оптимальної моделі розвитку вітчизняного корпоративного права й запропоновано концептуально нові підходи до регулювання корпоративних відносин в окремих сферах. Основними новими положеннями дисертації є наступні.

1. Вперше у вітчизняній науці визначено термін "корпоративне право ЄС", який може вживатися досить умовно для позначення системи правових норм, що містяться в актах вторинного законодавства ЄС і спрямовані на регулювання відносин, що виникають у зв’язку зі створенням, діяльністю та припиненням юридичних осіб, шляхом: а) встановлення вимог або рекомендацій по запровадженню в державах – членах ЄС узгодженого правового регулювання; б) прямого регулювання зазначених відносин.

2. Доводиться, що корпоративне право ЄС знаходиться на стадії фундаментальної реформи, яка має яскраво виражений регуляторний характер і відбувається не тільки в країнах ЄС, а й у світовому масштабі. Основним вектором при проведенні реформ є зменшення регуляторного навантаження на товариства, створення для них максимально сприятливого правового середовища.

3. Вперше аргументовано необхідність проведення комплексної фундаментальної реформи вітчизняного корпоративного права. Розроблено проект Концепції розвитку корпоративного законодавства України. Орієнтиром при проведенні реформування пропонується визначити поточне та перспективне законодавство ЄС.

4. Вперше у вітчизняній науці опрацьовано методологію адаптації корпоративного законодавства України до законодавства ЄС. Запропоновано низку адаптаційних заходів у наступних напрямках: регулювання правовідносин щодо створення товариства та розкриття інформації про нього, створення та підтримки розміру капіталу товариства, управління товариством, реорганізації товариств, поглинання товариств, діяльності груп товариств.

5. Вперше обґрунтовується, що основною функцією системи реєстрації юридичних осіб має бути не безпосередньо реєстраційна, а інформаційна – публічне розкриття інформації про юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців. Для ефективного функціонування реєстраційної системи в Україні пропонується:

- установити обов'язок направляти державному реєстратору рішення загальних зборів, а в окремих випадках – інших органів управління товариством;

- забезпечити вільний доступ будь-якої заінтересованої особи до документів, що містяться в реєстраційній справі, а не тільки до відомостей, занесених до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі – ЄДР);

- втілити в законодавство концепцію "офіційного повідомлення", згідно з якою треті особи можуть вважатися обізнаними про певні відомості (факти) стосовно юридичної особи, які підлягають включенню до ЄДР, тільки за умови їх офіційного оприлюднення (після перебігу 15 днів з цього моменту); за відсутності останнього до уваги має братися лише фактична обізнаність особи;

- закріпити у законі, що у випадку розбіжностей між дійсними відомостями, відомостями, внесеними до ЄДР та/або оприлюдненими, треті особи мають право посилатися на відомості, внесені до ЄДР та/або оприлюднені; останні повинні мати пріоритет над відомостями, внесеними до ЄДР;

- уніфікувати систему здійснення повідомлень, які за чинним законодавством підлягають обов'язковому опублікуванню юридичними особами;

- запровадити можливість доступу до ЄДР в режимі “он-лайн” і можливості отримання основних відомостей з реєстру безкоштовно через мережу Інтернет;

- ввести електронну реєстрацію юридичних осіб та електронне подання відомостей для включення до ЄДР.

6. Вперше доводиться необхідність перегляду функцій статуту товариства (у зв'язку з наявністю ЄДР): а) скасування законодавчої вимоги про обов'язкове затвердження засновниками індивідуального статуту як установчого документа господарського товариства (можливою повинна бути державна реєстрація з модельним статутом, затвердженим уповноваженим державним органом, або ухвалення статуту в усіченій формі: він міститиме лише ті норми, які відхиляються від норм модельного статуту); б) включення низки відомостей, які сьогодні повинні міститися у статуті, тільки до ЄДР; в) закріплення обов'язку з внесення вкладу до статутного капіталу товариства не в статуті, а в договорі.

7. Додатково аргументується потреба в перегляді законодавчої концепції інституту комерційного найменування: пропонується вважати його засобом індивідуалізації підприємства як єдиного майнового комплексу.

8. Вперше обґрунтовується, що основною функцією статутного капіталу має бути захист інтересів не кредиторів, а учасників товариства. Рекомендується змінити правовий режим капіталу в бік його лібералізації, а для захисту інтересів кредиторів використовувати нові інструменти – тести й декларацію про платоспроможність.

9. Вперше аргументується доцільність запровадження акцій без номінальної вартості.

10. Вперше доводиться необхідність суттєвого реформування інституту загальних зборів (перетворення їх на факультативний орган замість обов'язкового, модифікація процедури скликання і проведення), а також законодавчого закріплення інших форм волевиявлення учасників: письмового опитування для товариств усіх видів, неформального ухвалення рішень тощо.

11. Вперше пропонується запровадити у вітчизняне законодавство новий правовий інститут директорів товариства. Запропоновано визначення директора товариства як особи, яка здійснює функції по загальному керівництву товариством і одноосібно чи разом з іншими директорами може ухвалювати рішення, обов'язкові для товариства. Директором має визнаватись особа: 1) обрана до виконавчого органу товариства або наглядової ради (директор де-юре); 2) яка не є законно обраною, але виконує функції директора незалежно від правових підстав для такого виконання (директор де-факто); 3) яка не є директором де-юре чи де-факто, але має можливість приймати рішення з питань загального керівництва товариством, які є обов'язковими для директорів де-юре чи де-факто (тіньовий директор). Окремо пропонується врегулювати статус колишніх директорів. Пропонується ввести в законодавство України нові механізми забезпечення належного виконання директорами своїх обов'язків: а) законодавче закріплення переліку обов'язків директорів; б) запровадження: інституту дискваліфікації директорів, притягнення їх до субсидіарної відповідальності за боргами товариства у випадках, встановлених законом, обов'язкового страхування відповідальності директорів, інституту похідних позовів, механізму розкриття директорами інформації, інституту адміністративних перевірок дотримання норм корпоративного законодавства; 3) введення диференційованої адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення норм корпоративного законодавства.

12. Вперше доводиться недостатня ефективність захисту прав акціонерів за допомогою інституту наглядової ради. Пропонується на альтернативні основі запровадити однорівневу систему органів управління (дозволити всім акціонерним товариствам формувати єдиний орган – раду директорів) й ввести нові способи захисту прав акціонерів, засновані на підсиленні відповідальності посадових осіб товариства за неправомірні дії та на застосуванні спеціальних механізмів захисту прав меншості (закріплення за міноритарними акціонерами права вимагати (а) розподілу певної частки чистого прибутку, (б) викупу власних акцій у встановлених законом випадках, (в) примусової ліквідації товариства тощо).

13. Додатково аргументується неефективність діяльності такого органу, як ревізійна комісія. Пропонується запровадити поширену у Європі модель корпоративного управління і покласти функції ревізійної комісії на наглядову раду (наглядових директорів у складі ради директорів). У великих акціонерних товариствах рада зі складу своїх членів може сформувати комітет з аудиту. Основний тягар перевірки фінансового-господарської діяльності товариств має бути покладено на незалежних аудиторів, порядок обрання (заміни) яких має бути врегульований законодавчо.

14. Вперше доводиться потреба введення в законодавство України механізмів захисту не тільки міноритарних, а й мажоритарних акціонерів (концепція захисту капіталу, що несе основні ризики), для чого пропонується закріпити: (а) право мажоритарного акціонера на витиснення міноритарного акціонера, якому обов'язково має кореспондувати право міноритарного акціонера вимагати у акціонера, який набув контроль над товариством (90% голосуючих акцій), викупу власних акцій; (б) право власника контрольного пакету акцій на прорив до товариства.

15. Додатково аргументується необхідність запровадження в законодавство нової концепції інституту реорганізації. Пропонується розглядати останню як правонаступництво між юридичними особами, тобто комплексний одночасний перехід усього чи частини майна, прав та обов’язків від одних юридичних осіб (правопопередників), які можуть припинятися чи продовжувати існування, до інших новостворених або існуючих юридичних осіб (правонаступників). Вперше пропонується поширити правовий режим реорганізації на випадки відчуження підприємства як єдиного майнового комплексу або передання його в оренду.

16. Рекомендується запровадити в національне законодавство європейський підхід до регулювання реорганізації акціонерних товариств: (а) віднести питання про реорганізацію до виключної компетенції загальних зборів; (б) запровадити обов'язкове попереднє оприлюднення основних умов реорганізації і встановити перелік документів, з якими можуть знайомитися акціонери до загальних зборів; (в) відмовитися від інституту комісії з припинення і покласти на виконавчий орган юридичної особи відповідальність за проведення реорганізації; (г) втілити принцип мінімального втручання кредиторів у процес реорганізації; (д) установити скорочені строки позовної давності (6 місяців) щодо вимог про визнання реорганізації недійсною.

17. Додатково аргументується, що у випадку визнання реорганізації недійсною (винесення судового рішення про припинення юридичної особи, створеної внаслідок реорганізації) правовим наслідком має бути не ліквідація юридичної особи-правонаступника, а повернення сторін у первісне становище (відновлення правового статусу припинених юридичних осіб).

18. Доводиться, що ведення підприємницької діяльності із застосуванням груп юридичних осіб, пов'язаних відносинами контролю-підпорядкування, є звичайною діловою практикою, поширеною в більшості країн світу. Відповідно пропонується змінити правовий режим діяльності груп юридичних осіб, запровадити не тільки обмежувальні заходи, але й механізми, що полегшуватимуть їх діяльність. Першочерговими напрямками вдосконалення правового статусу груп мають бути: (а) запровадження спеціальних норм щодо управління товариствами однієї особи; (б) спрощення правового режиму для внутрішньогрупових правочинів і реорганізації за участю юридичних осіб, що входять до складу групи.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення й висновки дисертаційного дослідження були використані під час виконання обов'язків радника Центру європейського та порівняльного права при Міністерстві юстиції України в проекті "Моніторинг законодавства України у пріоритетних сферах адаптації", у рамках якого здійснено переклад українською мовою 14 законодавчих актів ЄС (директиви й регламенти) в галузі корпоративного права й опрацьовані рекомендації щодо приведення корпоративного законодавства України у відповідність до законодавства ЄС.

З метою вдосконалення чинного корпоративного законодавства України і приведення його у відповідність до стандартів ЄС підготовлено пропозиції по внесенню змін до Цивільного кодексу України (далі – ЦК), Господарського кодексу України (далі – ГК), Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (далі – Закон про державну реєстрацію) та інших законодавчих актів. Розроблено проект Концепції розвитку корпоративного законодавства України.

Положення дисертації можуть стати підґрунтям для визначення шляхів подальшого розвитку наукової думки в даній царині. Отримані результати можуть бути використані в учбовому процесі при викладанні курсів "Господарське право", "Цивільне право", "Міжнародне приватне право", "Корпоративне право" та "Європейське право".

Апробація результатів дисертації. Основні висновки дисертації оприлюднювалися на наступних конференціях, наукових семінарах і круглих столах: серія круглих столів "Проблеми корпоративних правовідносин і корпоративного управління" (травень-червень 1999 р., Харків); міжнародна науково-практична конференція "50 років Конвенції про захист прав людини та основних свобод і проблеми формування правової держави в Україні" (19-20 жовтня 2000 р., Харків); міжнародний науково-практичний семінар "Господарські товариства як суб'єкти підприємницької діяльності" (11-15 грудня 2000 р., Київ); міжнародна науково-практична конференція (Перший Харківський економічний форум) "Економічні реформи в Україні: проблеми та перспективи" (19 квітня 2001 р., Харків); бізнес-форум "Нові технології бізнесу. Захист прав і свобод підприємців" (20-22 квітня 2001 р., Харків); наукова конференція "Конституція України – основа модернізації держави та суспільства" (21-22 червня 2001 р., Харків); міжнародна наукова конференція "Корпоративне управління" (18-21 квітня 2002 р., Вілмінгтон, США); друга правнича конференція "Підприємницьке право в сучасній Україні" (1 червня 2002 р., Нью-Йорк, США); круглий стіл "Актуальні питання розвитку корпоративного та інвестиційного права України" (13 червня 2002 р., Балтимор, США); круглий стіл "Правовий статус ЗАТ: проблемні аспекти" (31 березня 2003 р., Київ); міжрегіональна науково-практична конференція „Становлення та розвиток корпоративного права в Україні” (26-27 вересня 2003 р., Івано-Франківськ); науково-практичний семінар „Вивчення проблем корпоративного управління в науково-дослідницькій роботі та учбовому процесі” (9 жовтня 2003 р., Харків); семінар "Корпоративне управління та діяльність спостережних рад" (16 жовтня 2003 р., Харків); семінар "Корпоративное право: практика применения" (16 березня 2004 р., Київ); міжнародна наукова конференція "Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії і практики" (29-30 квітня 2004 р., Харків); науково-практична конференція "Проблеми юридичної особи у цивільному праві України" (21 травня 2004 р., Харків); міжнародна науково-практична конференція "План дій ЄС – Україна у контексті ширшої Європи" (25 травня 2004 р., Київ); міжнародна науково-практична конференція "Господарське законодавство України: практика застосування і перспективи розвитку в контексті європейського вибору" (30 вересня – 1 жовтня 2004 р., Донецьк); науково-практична конференція "Проблеми кодифікації цивільного і господарського права" (18-19 березня 2005 р., Київ); науково-практична конференція "Проблеми правового забезпечення економічної та соціальної політики в Україні" (24-25 травня 2005 р., Харків).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані в 56 працях, зокрема, у 2-х монографіях, 24 статтях, опублікованих у наукових фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених ВАК України, та 6-ти тезах доповідей на конференціях, науково-практичних семінарах, круглих столах тощо.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, дев'яти розділів, висновків, списку використаних джерел (497 найменувань), двох додатків. Повний обсяг роботи становить 526 сторінок, із них 430 сторінок – основний текст.

Основний зміст

У Вступі розкривається актуальність теми дисертаційного дослідження, висвітлюються сутність і стан розробки проблеми, розв'язанню якої присвячене дослідження, визначаються його мета й завдання, об'єкт, предмет і методи, формулюються наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, їх апробація.

У Розділі 1 "Корпоративне право Європейського Союзу: історія та сучасність" розглядається процес становлення корпоративного права ЄС, досліджуються його джерела, визначаються перспективи подальшого розвитку.

Проведений у підрозділі 1.1. "Поняття корпоративного права ЄС, етапи його розвитку" аналіз свідчить, що розвиток корпоративного права ЄС умовно може бути поділено на три етапи залежно від основної мети і правових засобів регулювання.

На першому етапі (60-ті – кінець 80-х років ХХ ст.) регулювання було спрямоване переважно на гармонізацію (зближення) національного корпоративного законодавства держав-членів з метою забезпечення рівного ступеня захисту акціонерів і кредиторів товариств на території Співтовариства. Основним правовим інструментом на цьому етапі обрано директиви. Було гармонізовано національне законодавство з окремих питань: створення товариства, розкриття інформації про товариство та його відокремлені підрозділи; капітал акціонерного товариства; реорганізація акціонерних товариств; оподаткування, бухгалтерський облік та фінансова звітність товариств. Втім, суттєвого зближення корпоративного законодавства держав-членів не відбулося. Незважаючи на проведену гармонізацію, у країнах ЄС збереглися чотири різних моделі регулювання в галузі корпоративного права: германська (Німеччина, Австрія, Швейцарія, частково – Нідерланди), французька (Франція, Бельгія, Іспанія, Португалія, Італія, Греція), англосаксонська (Великобританія, Ірландія) та скандинавська (Фінляндія, Швеція, Данія, частково – Нідерланди).

На другому етапі (кінець 80-х років ХХ ст. – початок ХХІ ст.) увага була зосереджена на створенні правового підґрунтя для функціонування наднаціональних юридичних осіб: європейського об’єднання з економічних інтересів, європейського акціонерного товариства та європейського кооперативного товариства. Основним правовим інструментом на цьому етапі було обрано регламенти. Проте, європейським інституціям не вдалося забезпечити повністю наднаціональний характер таких юридичних осіб; за багатьма питаннями вони все ж таки підпорядковуються національному праву. Із початку 90-х років обговорюються питання щодо ухвалення нормативної бази для європейського товариства з обмеженою відповідальністю, а також для так званих підприємств соціальної економіки – товариств взаємодопомоги, асоціацій, установ.

Третій етап розвитку корпоративного права ЄС починає перебіг з 2003 р., коли на рівні ЄС було офіційно оголошено про проведення фундаментальної реформи корпоративного права. Її заплановано провадити поступово, у три етапи (перший етап – 2003 – 2005 роки, другий – 2006 – 2008 роки, третій – 2009 рік). Головна мета – створення в межах ЄС максимально сприятливого правового режиму для товариств, який міг би конкурувати з режимами, що пропонуються іншими державами (насамперед, США). Особлива увага приділяється забезпеченню ефективного транскордонного співробітництва між товариствами, свободі їх переміщення (зміни місцезнаходження) в рамках ЄС. На цьому етапі ширше використовуються більш м'які інструменти регулювання – рекомендації Європейської комісії, а ухвалювані директиви (Десята, Тринадцята) набувають дійсно рамкового характеру, що пояснюється вступом до ЄС десяти нових членів (до чотирьох означених вище моделей правового регулювання корпоративних відносин додається ще східноєвропейська або постсоціалістична).

У підрозділі 1.2. "Перспективи правового регулювання корпоративних відносин у рамках ЄС (фундаментальна реформа європейського корпоративного права)" досліджуються причини й основні напрямки реформування корпоративного права ЄС. Підкреслюється, що реформа базується на процесах, які мають місце на національному рівні багатьох провідних країн Євросоюзу. Реформи, основним гаслом яких є дерегуляція у сфері корпоративного права, були проведені або лише розпочаті у Великобританії, Франції, Германії, Данії, Фінляндії, Нідерландах, Іспанії.

Основними завданнями реформи визначено: 1) створення корпоративного права ЄС, спрямованого на формування ефективного й конкурентноспроможного європейського бізнесу (створення необхідного правового регулювання для тих, хто бажає вести свій бізнес ефективно та успішно); 2) досягнення у правовому регулюванні балансу інтересів різних груп учасників корпоративних правовідносин (захист інтересів не тільки учасників і кредиторів товариств, а й передусім самих товариств); 3) використання більш гнучких і мобільних форм нормотворчості; 4) використання механізму розкриття інформації як засобу регулювання корпоративних відносин (замість встановлення численних обмежень і заборон на здіснення певних дій); 5) чітке розмежування типів товариств у залежно від того, чи обертаються їхні акції на організованому ринку, та відповідна диференціація правового регулювання; 6) лібералізація багатьох правил і вимог корпоративного законодавства, підвищення диспозитивності його норм; 7) створення правової бази для використання нових інформаційних технологій учасниками корпоративних відносин.

У Розділі 2 "Корпорації та корпоративне право Великобританії" досліджуються поняття корпорації й компанії у британському корпоративному праві, стисло розглядається історія становлення останнього, визначаються сучасні тенденції й перспективи розвитку.

Підрозділ 2.1. "Поняття корпорації, компанії та корпоративного права у Великобританії" розпочинається із загальної характеристики організаційно-правових форм господарювання, що існують у Великобританії. Авторка доходить висновку, що термін "корпорація" за правом цієї держави рівнозначний поняттю "юридична особа". Але корпоративного права в широкому розумінні (як системи норм, що визначають статус корпорацій будь-якого виду) у Великобританії не існує. Категорією "корпоративне право" позначається система норм британського права, що регулюють порядок створення, діяльності та припинення компаній. До визначення компаній у цій країні застосовано суто формальний підхід – це корпорації, які було зареєстровано відповідно до британського Акту про компанії.

На сьогодні у Великобританії існують наступні види компаній: публічна; приватна з відповідальністю, обмеженою акціями або гарантією; приватна з необмеженою відповідальністю (з акціонерним капіталом або без нього). Вони розглядаються як різновиди однієї базової організаційно-правової форми (компанії) і можуть за допомогою нескладної процедури перереєстрації змінювати свій вид. Правовий статус компанії залежить не тільки від її виду, а й від характеру відносин усередині компанії (вирізняють партнерські компанії, у яких переважна кількість учасників є також працівниками компанії, і квазіпартнерські, де більшість учасників є також директорами компанії), розміру компанії (великі, середні й малі компанії), допуску акцій до системи організованої торгівлі (знаходження їх у лістингу). Крім того, з 2005 р. компанії з обмеженою відповідальністю можуть зареєструватися як громадське підприємство (некомерційна організація). Таким чином, британське корпоративне право є диверсифікованим і гнучким, відбиває широку палітру відносин, що можуть складатися всередині компанії.

У підрозділі 2.2. "Стисла історія розвитку британського корпоративного права" доводиться, що британське корпоративне право має переважно оригінальний генезис, тобто його модель не запозичена з іноземної правової системи. Визначаються наступні основні етапи його розвитку: 1) поява перших законодавчих актів і перших прецедентів (XIV – перша половина XIX ст.); 2) законодавче закріплення основних інститутів корпоративного права (переважно шляхом ухвалення Актів про компанії) (друга половина XIX – перша половина ХХ ст.); 3) вдосконалення корпоративного законодавства, приведення його у відповідність до вимог ЄС (друга половина ХХ ст.); 4) 1998 р. – по сьогодення – процес фундаментальної реформи корпоративного права.

У підрозділі 2.3. "Проект фундаментальної реформи британського корпоративного права" аналізуються причини, передумови й основні напрямки реформування корпоративного права Великобританії.

Причиною проголошення реформи послужило те, що британське корпоративне право наприкінці ХХ ст. перетворилося на складну, архаїчну, суперечливу й вельми об’ємну сукупність норм, значна частка яких мала джерелом прецедентне право. В умовах відкритого ринку Великобританія побоювалася виявитися нездатною конкурувати із законодавчими системами інших країн ЄС. Значним поштовхом до реформ (їх передумовою) стали також процеси реформування корпоративного права у країнах загального права (Канаді й Австралії), у яких воно первісно будувалося на британській моделі, але протягом 70 – 90-х років здійснило різкий поворот у бік американської.

Дослідження низки документів, якими запроваджено реформу, дозволяє виокремити такі основні її напрямки: 1) проведення істотної диференціації правового регулювання залежно від розміру компанії (йдеться про врахування потреб насамперед малих компаній, для яких норми сучасного корпоративного права є занадто складними, неадекватними фактичним відносинам, обтяжливими з фінансової точки зору; планується будувати корпоративне законодавство за принципом "спершу думай про маленьких"); 2) викладення норм корпоративного права простим стилем, доступним для сприймання для будь-якої пересічної особи, спрощення структури Акта про компанії; 3) істотне зменшення регуляторного навантаження на компанії; 4) урахування в корпоративному законодавстві передусім інтересів самих компаній, тобто встановлення розумного балансу між захистом інтересів акціонерів, кредиторів та самих компаній як основних діячів сучасної економіки; 5) легітимізація використання Інтернет-технологій, мобільного та інших сучасних видів зв'язку учасниками корпоративних правовідносин; 6) зважений підхід і поступовість реформування: при здійсненні реформування не має бути змін заради змін, адже стабільність законодавства є однією з його найвищих цінностей; реформування не повинно здійснюватись заради певних наукових інтересів та академічних намагань "підчистити" складну систему корпоративного права; головним орієнтиром має бути створення ефективної правової бази для функціонування компаній, яка перш за все буде знижувати їхні витрати та збільшувати конкурентноздатність.

У розділі 3 "Сучасний стан корпоративного права України та перспективи його реформування" сформовано загальні рекомендації щодо подальшого розвитку корпоративного права й законодавства України.

У підрозділі 3.1. "Корпоративне право України: проблеми сучасного етапу" висвітлюються проблеми сучасного корпоративного права України і доводиться, що воно потребує суттєвого реформування. На думку авторки, сучасне корпоративне право становить заплутаний і суперечливий конгломерат нормативних приписів, результатом яких є брак визначеності практично в будь-якій сфері регулювання. Особливо ситуація ускладнилась після фактично одночасного вступу в дію ЦК, ГК та Закону про державну реєстрацію.

Підкреслюється, що необхідною умовою успішного розвитку корпоративного законодавства України має стати комплексність регулювання та стратегічний підхід. Для виходу вітчизняного корпоративного права із кризового стану пропонується провести в Україні комплексну фундаментальну реформу. Ідеться не про просте узгодження норм ЦК, ГК й Закону "Про господарські товариства", при проведенні реформи повинні бути опрацьовані всі основні інститути корпоративного права з метою забезпечення максимальної ефективності законодавства. Для реалізації цього завдання пропонується затвердити Концепцію розвитку корпоративного законодавства України, а також створити спеціальну робочу групу із провідних фахівців у галузі корпоративного права та суміжних галузей для розробки основних заходів щодо реалізації реформи. Основним орієнтиром при проведенні реформування має стати законодавство ЄС (поточне і перспективне). Однак потрібно враховувати й законодавчий досвід інших країн. Особливо корисним може стати досвід Росії, де вже на державному рівні поставлено питання стосовно проведення масштабної реформи корпоративного законодавства з урахуванням нових європейських підходів.

У підрозділі 3.2. "Адаптація корпоративного законодавства України до законодавства ЄС: основні методологічні підходи" аналізується сучасна нормативна база України з питань адаптації і пропонується методологія адаптування щодо корпоративного законодавства.

Розділ 4 "Створення товариств. Розкриття основної інформації про товариства" містить порівняльно-правовий аналіз чинного законодавства ЄС, Великобританії та України з питань реєстрації товариств і розкриття ними інформації про свою діяльність.

У підрозділі 4.1. "Основи функціонування системи реєстрації товариств за правом ЄС" детально аналізуються положення Першої та Одинадцятої директив ЄС. Авторка доходить висновку, що головна увага на рівні ЄС приділяється не безпосередньо питанням створення товариства чи реєстраційному процесу (регламентація цих питань здійснюється переважно на національному рівні), а запровадженню функціонування єдиного (центрального) реєстру товариств, через який здійснювалося б оприлюднення основних відомостей про товариства, а також найбільш важливих їх документів. Існування такого реєстру розглядається як важлива запорука прозорості діяльності товариств, гарантія захисту інтересів їх учасників, кредиторів та інших осіб. Система розкриття інформації про товариства також має включати єдиний (центральний) друкований орган, що публікує інформацію про товариства, та/або єдиний (центральний) веб-портал, на якому розміщується інформація про товариства. Обов'язковим елементом належного функціонування цієї системи є зазначення товариством у вихідній документації відомостей про свій реєстраційний номер, щоб кожна заінтересована особа могла швидко знайти інформацію про товариство в будь-якому з означених вище джерел. Останнім часом велика увага на рівні ЄС приділяється створенню належної правової бази щодо комп'ютеризації реєстрів і використання сучасних електронних засобів зв'язку для подання або отримання документів (відомостей) з реєстру (відповідні зміни було внесено до Першої директиви у 2003 р.). За вимогами Одинадцятої директиви до єдиного (центрального) реєстру держави-члена має включатися також інформація про відокремлені підрозділи, якщо вони створюються товариствами, що знаходяться на території інших держав-членів.

У підрозділі 4.2. "Створення компанії у Великобританії. Британська система реєстрації компаній" звертається увага на наступні особливості британського права з питань реєстрації компаній: а) відсутність вимог щодо формування капіталу до моменту реєстрації компанії; б) можливість реєстрації компанії з обмеженою відповідальністю без індивідуального статуту (на неї поширюватиме свою дію модельний статут); в) можливість електронної реєстрації компанії; г) можливість легальної купівлі готової компанії; д) відсутність у державного реєстратора права здійснювати будь-які перевірки (крім законності мети створення компанії). Ці особливості забезпечують дуже швидке і зручне створення компанії у Великобританії. Втім, проектом Акта про компанії передбачається подальше спрощення цього процесу. Зареєстрована компанія вважається законно створеною і за жодних обставин реєстрація не може бути визнана недійсною.

У роботі доводиться, що разом з безпосередньо реєстраційною, британська система реєстрації компаній виконує не менш важливу інформаційну функцію, будучи відкритим для публіки джерелом офіційної інформації про діяльність останніх. Висвітлюється правовий статус спеціального державного агентства – Будинку компаній, який з 1988 р. забезпечує функціонування британської системи реєстрації компаній. Докладно аналізуються механізми оприлюднення інформації про компанії. Стосовно процедури розкриття інформації проаналізовано співвідношення наступних концепцій: "повідомлення, що презюмується" (особа вважається повідомленою з моменту включення відомостей/документів до реєстру без встановлення її фактичної обізнаності), "офіційного повідомлення" (особа є повідомленою після перебігу 15 днів з моменту офіційного опублікування відомостей/документів, включених до реєстру) та "дійсної обізнаності" (включення відомостей/документів до реєстру та їх опублікування не мають значення, беруться до уваги лише докази, що підтверджують дійсну обізнаність особи).

Доводиться, що стійкою тенденцією останнього десятиріччя є поширення сфери застосування сучасних технологій у реєстраційному процесі: запровадження електронної реєстрації компаній, їх електронного звітування (веб-файлінг), подання запиту щодо отримання інформації з реєстру в електронній формі; видача відомостей та копій документів, що знаходяться в реєстрі, в електронній формі, переведення усіх документів, які надходять чи вже містяться в реєстрі, в електронну форму, застосування "он-лайн" доступу до баз даних.

Докладно розглядається законодавче регулювання і практика використання британськими компаніями комерційного найменування.

У підрозділі 4.3. "Рекомендації щодо вдосконалення законодавства України з питань створення та державної реєстрації товариств" на підставі проведеного порівняльно-правового аналізу обґрунтовується теза, що вітчизняна система реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців не виконує інформаційної функції, необхідної для нормального функціонування підприємницького середовища. На думку авторки, основними вадами чинної системи є: 1) відсутність єдиного (центрального) реєстру юридичних осіб (поряд з ЄДР в Україні продовжують існувати автономні реєстри); 2) відсутність вільного доступу до документів, що містяться в реєстраційній справі (законодавством передбачено доступ лише до відомостей, включених до ЄДР); 3) відсутність вимог щодо зберігання в реєстраційній справі внутрішніх документів товариств (рішень загальних зборів чи інших органів управління товариства), що часто призводить до зловживань з боку менеджменту чи мажоритарних акціонерів (фальсифікацій ухвалених рішень); 4) відсутність вимог про опублікування будь-якої інформації, що підлягає оприлюдненню, у центральному друкованому органі через державного реєстратора, в результаті чого адресанти інформації вимушені вивчати десятки центральних і місцевих видань у пошуку необхідної інформації; 5) відсутність єдиного веб-порталу, через який можна було б отримати відомості з ЄДР у режимі "он-лайн"; 6) визнання інформації такою, що є відомою третім особам, з моменту її включення до ЄДР, а не з моменту опублікування, що грубо порушує концепцію "офіційного повідомлення" запроваджену у всіх країнах ЄС; 7) неврегульованість питань стосовно можливих розбіжностей у дійсних та оприлюднених відомостях (тих, що містяться