ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кушнір Павло Тимофійович
УДК 94 (5): 327 "19-20"
ІСТОРІЯ МИРОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА БЛИЗЬКОМУ СХОДІ
В 1945-2000 РОКАХ
07.00.02 – Всесвітня історія
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Донецьк – 2006
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Донецького національного університету Міністерства науки і освіти України
Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент
Дингес Олександр Артурович, доцент кафедри всесвітньої історії Донецького національного університету
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
Манжола Володимир Андрійович, завідувач кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т. Шевченка
кандидат історичних наук, доцент
Разумний Віталій Віталійович, доцент кафедри вітчизняної та зарубіжної історії Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов
Провідна установа: Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича Міністерства освіти і науки України (кафедра нової, новітньої історії та міжнародних відносин)
Захист дисертації відбудеться 27.10.2006 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корпус, ауд. 32
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул.. Університетська, 24)
Автореферат розісланий 25.09.2006 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Крапівін О. В.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. З закінченням Другої світової війни та підписанням міжнародної угоди про взаємне співробітництво в справі з підтримки миру та безпеки людство відкрило нову сторінку в своїй історії – історії боротьби за мир. Своєрідним феноменом цього нового життя стало виникнення цілком унікального виду діяльності – миротворства. Найперші кроки в цьому напрямку розвитку міжнародних відносин було здійснено при врегулюванні конфліктів на Близькому Сході.
В історії людства відомо небагато регіонів настільки насичених подіями конфліктного характеру як Близький Схід. Політична напруженість Близького Сходу передається від покоління до покоління як своєрідний спадок всього людства від часів єгипетських завоювань та юдейських війн. Тому досвід сучасних миротворців у досягненні миру на цьому історичному перехресті епох та народів може бути корисним у процесі врегулювання багатьох інших воєнних, соціальних, політичних та економічних суперечностей.
Актуальність дослідження історії мирного процесу на Близькому Сході має підтвердження і в геополітичному ракурсі. Криза, а потім і розпад колоніальної системи в країнах Сходу зумовили виникнення в регіоні цілої низки воєнно-політичних, територіальних та соціальних (етнічних, релігійних, соціально-класових) проблем. Регіональні проблеми сильно впливають і на інші регіони світу. Залежність сучасного світу від проблем Близького Сходу дуже гостро відчуло світове співтовариство вже на початку ХХІ століття, про що досить чітко було визначено в доповіді Генерального секретаря ООН Кофі А. Аннана: “Щодо Близького Сходу, то погіршення обстановки в регіоні залишається джерелом великої занепокоєності для міжнародного співтовариства” Доклад Генерального секретаря о работе Организации Объединенных Наций, Генеральная Ассамблея, 6 сентября 2001 года // Официальные отчеты. Пятьдесят шестая сессия. - Нью-Йорк, 2001. - Дополнение № 1 (A/56/1).. Низка воєнно-політичних криз, що охопила регіон в перші роки нового століття доповнює тезу про важливість та необхідність вивчення історії миротворчої діяльності в країнах Близького Сходу.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами та темами. Обраний напрямок дисертаційної роботи узгоджено з комплексною кафедральною темою – "Історія соціальних та національно-визвольних рухів країн Європи та Америки в XVII-XX ст." (номер держреєстрації 01.86.0099079).
Об’єктом дослідження є історія миротворчої діяльності як особливого напрямку діяльності міжнародних і регіональних організації, а також окремих держав з урегулювання воєнно-політичних конфліктів та розбудови системи безпеки у близькосхідному регіоні в період з 1945 по 2000 роки.
Предметом історичного дослідження проблем миротворчості на Близькому Сході слід вважати такі аспекти, як витоки, тенденції та напрямки миротворчої діяльності, а також історична оцінка ефективності заходів з урегулювання конфліктів у регіоні, розроблених у розглянутий період.
Територіальні рамки цього дослідження обмежені територією азіатської частини арабського світу, включаючи Ізраїль. Такі географічні обмеження дозволяють виключити зі сфери дослідження територіальні суперечності та політичні конфлікти Туреччини (наприклад, кіпрський конфлікт) та країн Північної Африки (наприклад, суданська криза, туніська, сахарська тощо), що виправдовує наукові можливості дисертаційного дослідження.
Хронологічні межі дослідження охоплюють період від заснування ООН у 1945 році та перших спроб використання міжнародних зусиль у подоланні регіональних воєнно-політичних криз (кризи в Сирії та Лівані 1943-1946 років) до початку другої палестинської Інтифади проти Ізраїлю у 2000 році.
Мета і завдання дисертації. Близькосхідна проблема містить в собі різні за масштабами та тривалістю конфлікти, що об’єднали широкий спектр регіональних проблем. Тому основну мету дисертаційної роботи автор вбачає у вивченні історії миротворчої діяльності на Близькому Сході в період з 1945 по 2000 рік.
Виходячи з цієї мети, можна визначити такі завдання, що фактично обумовлюють структурні напрямки роботи:
- розглянути історіографічні та джерелознавчі засади дослідження: критично оцінити висновки попередніх дослідників, проаналізувати інформаційний потенціал різних видів джерел, визначити ступінь їхньої достовірності та репрезентативності;
- простежити розвиток поглядів на проблеми співвідношення війни та миру, а також миротворчості у міжнародних відносинах;
- визначити джерела миротворчої діяльності на Близькому Сході після Другої світової війни;
- виявити основні тенденції та напрямки в історії миротворчої діяльності на Близькому Сході в період з 1945 по 2000 рік;
- з’ясувати історичну сутність регіональних та міжнародних факторів забезпечення миру та визначити їх вплив на близькосхідний мирний процес.
Для досягнення поставленої в роботі мети використані методи наукового аналізу суспільно-історичних явищ, проблемно-хронологічного та комплексного підходів, методи порівняння, а також методи історико-системного та історико-типологічного дослідження. Поєднання історичних та загальнонаукових методів дозволяє дослідити історичну сутність миротворчої діяльності у близькосхідному регіоні.
Наукова новизна отриманих у процесі дослідження результатів полягає в тому, що в дисертації однією з перших спроб в сучасній історіографії:
- здійснено комплексне дослідження діяльності міжнародних організації та окремих держав спрямованої на врегулювання близькосхідних конфліктів за період з 1945 по 2000 роки. При цьому, як вже вказувалося, особливу увагу приділено не розгляду конфліктів, а тенденціям та напрямкам в розробці методів їхнього подолання;
- розроблено та запропоновано систему періодизації історії миротворчої діяльності в регіоні, а також класифікація суб’єктів миротворчих ініціатив залежно від географічного фактору та рівня організації засобів впливу на конфліктну ситуацію;
- досліджено специфічні зв’язки між ініціаторами миротворчих дії та учасниками близькосхідних конфліктів. Здійснено спробу встановити міру їхнього впливу та характер воєнно-політичних відносин в регіоні. Крім того, зроблено акцент на проблемі ефективності миротворчої діяльності на Близькому Сході. Визначено історичну значимість та роль діяльності окремих учасників миротворчого процесу на Близькому Сході (ООН, ЛАД, РСАДПЗ, Руху неприєднання, ЄС, Ізраїлю, Великої Британії , Франції, США, Росії, України та ін.).
Практичне значення полягає в тому, що у сучасній науковій літературі існує певний дефіцит систематизованих та цілісних досліджень миротворчої діяльності на Близькому Сході з їхнім практичним застосуванням. Ця робота є спробою до певної міри подолати цей недолік. Незважаючи на те, що роботу написано в наукових та навчальних цілях, і безпосередньо адресовано викладачам, студентам та аспірантам гуманітарних факультетів, отриманні в дисертації результати можуть використовуватися як рекомендації для істориків, політиків, дипломатів, фахівців з міжнародного права, журналістів тощо. Науково-теоретичне та практичне значення цього дослідження зростає з урахуванням змін та активізації уваги вітчизняних миротворчих сил до проблем Близького Сходу, які відбуваються на міжнародній арені, що неодмінно має виявитися в зацікавленості до цієї праці у зовнішньополітичних відомствах.
Апробація результатів дослідження. Значна частина теоретичних положень та висновків цього дослідження знайшла відображення в 16 публікаціях, 7 з яких у наукових фахових виданнях. Окремі результати дослідження було представлено як доповіді на 20 міжнародних та республіканських конференціях: V Сходознавчих читаннях А. Кримського (м. Київ, 10-12 жовтня 2001 р.); Науковій конференції з юдаїки (м. Донецьк, травень 2002 р.); Науковій конференції "Знаки питання в історії України" (Ніжинський державний педагогічний університет ім. М. Гоголя, 30 жовтня – 2 листопада 2002 р.); Другій Міжнародній науковій конференції "Проблеми Голокосту в Україні" (м. Дніпропетровськ, 21-23 жовтня 2002 р.); VІ Сходознавчих читаннях А. Кримського (м. Київ, 30-31 жовтня 2002 р.); Х щорічній Міжнародній міждисциплінарній конференції з юдаїки (м. Москва, 28-30 січня 2003 р.); круглому столі на тему "Суспільство та політика Ізраїлю: сучасний погляд" (м. Донецьк, Єврейське агентство "Сохнут", 9 березня 2003 р.); Всеукраїнській міжвузівській конференції з юдаїки (м. Донецьк, 30 травня 2003 р.); VIII Міжнародній молодіжній конференції з юдаїки (м. Москва, 14-16 липня 2003 р.); Міжнародній конференції "Динаміка наукових досліджень, 2003" (м. Дніпропетровськ, 20-27 жовтня 2003 р.); Третій Міжнародній науковій конференції "Євреї та неєвреї в Україні в період Голокосту" (м. Дніпропетровськ, 27-29 жовтня 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції студентів і аспірантів "Особистість в історії: героїчне і трагічне: Центральна й Східна Європа від середньовіччя до сучасності" (м. Брест, Білорусія, 21-22 листопада 2003 р.); ХI щорічній Міжнародній міждисциплінарній конференції з юдаїки (м. Корольово, Московська обл., 3-5 лютого 2004 р.); VІІІ Сходознавчих читаннях А. Кримського (м. Київ, 2-3 червня 2004 р.); Науковій конференції з юдаїки (м. Донецьк, 29 травня 2005 р.); IХ Міжнародній молодіжній конференції з юдаїки (м. Москва, 13-15 липня 2004 р.); ХII щорічній Міжнародній міждисциплінарній конференції з юдаїки (м. Москва, 1-3 лютого 2004 р.); Х Міжнародній молодіжній конференції з юдаїки (м. Москва, 11-13 липня 2005 р.); ХI Міжнародній молодіжній конференції з юдаїки (м. Москва, 11-13 липня 2006 р.). Крім того, окремі частини дисертації було представлено на обговорення провідним спеціалістам у галузі вивчення арабо-ізраїльських відносин під час роботи XIV Світового конгресу з юдаїки (м. Єрусалим, 31 липня – 4 серпня 2005 р.).
Структура дисертації відбиває поставлені перед дослідженням цілі та завдання. Загальний обсяг дисертації становить 380 сторінок, з них основного тексту – 166 сторінок. Дисертація складається зі вступу, чотирьох основних розділів, висновків, приміток, списку використаних джерел та літератури (709 найменувань), а також додатків (12 карт, 10 таблиць).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовується актуальність наукової розробки проблеми, визначається мета, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, територіальні та хронологічні рамки, наукова новизна, практичне значення дисертації та її апробація, зазначається структура дисертації.
У першому розділі - "Історіографія, джерелознавча база та методологія дослідження" – проаналізований стан наукового вивчення поставленої проблеми, подана характеристика джерел і визначені методологічні засади дослідження.
Історіографія, яка торкається теми дослідження, розділена і систематизована за проблемно-хронологічним принципом. Ураховуючи те що більша частина історії миротворчості на Близькому Сході відбувалася в умовах холодної війни та протистояння двох ідеологічних систем, виразниками яких були радянський Схід та капіталістичний Захід, то й в дисертації окремо розглядаються етапи наукових досліджень вітчизняних фахівців (радянських, російських, українських) та західних. Окрему увагу приділено аналізу робіт арабських та ізраїльських дослідників.
На території СРСР та його колишніх республік приводом для початку всебічного дослідження близькосхідних проблем у сучасності стали події, що розгорнулися навколо Суецького каналу в середині 50-х років ХХ століття. Серед перших досліджень міжнародних відносин на Близькому Сході були роботи О. Е. Туганової Туганова О.Э. Политика США и Англии на Ближнем и Среднем Востоке. – М., 1960.. В подальшому періоді, що охопив 70-80-і роки ХХ століття, відбувається певна диференціація наукових інтересів. Саме в цей період складається вітчизняна наукова школа, в центрі уваги якої постають одразу чотири питання: діяльність міжнародних організацій з метою врегулювання близькосхідного конфлікту; політика США щодо Близького Сходу; історія палестинської проблеми як центрального конфлікту в регіоні; міжнародні відносини на Близькому Сході. Найбільш значними дослідженнями з цих питань стали роботи таких дослідників, як М. Хазанов, Л. Медведко В. Кременюк, Є Пирлін (Є. Дмітрієв) та В. Кісельов Хазанов М.Е. ООН и ближневосточный кризис. - М., 1983.; Медведко Л. И. К востоку и западу от Суэца: закат колониализма и маневры неоколониализма на Арабском Востоке. – М., 1980.; Дмитриев Е., Ладейкин В. Путь к миру на Ближнем Востоке. – М., 1974.; Киселев В.И. Палестинская проблема и ближневосточный кризис. – К., 1983 та інші..
Дев’яності роки стали часом переосмислення позицій по відношенню до численних міжнародних питань, а також періодом більш відкритого сприймання конфліктів на Близькому Сході, що прагне політичної деідеологізації. У цьому зв’язку виникає можливість більш детально і всебічно розглянути історію мирного процесу в регіоні Чистяков А. Мирный процесс на Ближнем Востоке. Новая динамика, новое качество // Международная жизнь. - 1994. - №9.; Чистяков А. Перемены на Ближнем Востоке и внешний мир // Международная жизнь. – 1994. – № 2.; Егорин А. З. Война за мир на Ближнем Востоке. – М., 1995.; Мирский Г. И. Израиль и палестинцы: самый длительный конфликт // МЭМО. – 2001. – № , 4; Пырлин Е.Д. Трудный и долгий путь к миру: взгляд из Москвы на проблему ближневосточного урегулирования. – М., 2002 та інші.. Значним поштовхом в цьому напрямку стало створення в Росії Інституту Близького Сходу (до 2005 року - Інститут вивчення Ізраїлю та Близького Сходу) www.iimes.ru, який поряд з Інститутом сходознавства та іншими академічними структурами Росії та СНД, фактично став центром наукового дослідження соціальних, економічних і політичних проблем в регіоні.
Україні не належить провідне місце в процесі врегулювання близькосхідного конфлікту, однак, наукова увага до цієї проблеми спостерігається й тут. За роки незалежності в Україні перш за все поширились комплексні дослідження міжнародної системи підтримання миру і, особливо, проблем розвитку взаємовпливу регіональних та міжнародних відносин в умовах постбіполярності світу (В. Манжола, В. Бруз та інші) України в постбіполярній системі міжнародних відносин (аналітична доповідь) / Підгот. В. А. Манжола та інші. – К., 2006.; Асиметрія міжнародних відносин / За ред. Г.М. Перепелиці, О.М.Субтельного. – К., 2005; Бруз В.С. ООН і врегулювання міжнародних конфліктів: навч. посіб. – К., 1995 та інші.. Одна з головних тем в цьому напрямку – місце України в розбудові сучасних мирних відносин у світі.
Центральне місце в комплексі близькосхідних досліджень посідає діяльність таких українських учених, як О. Коппель, Ю. Скороход, В. Резніченко та інші Коппель О.А. Проблема безпеки Перської затоки в 70-ті-90-ті роки: автореф. дис. ... д-ра. істор. наук: 07.00.02 / Київ. нац. ун-т ім. Т.Г. Шевченко, ін-т міжнар. віднос. - К., 1999.; Скороход Ю. С. Міжнародний аспект урегулювання ліванського конфлікту (80-90-ті роки). - К., 2000.; Резніченко В.И. Роль міжнародних та регіональних організацій по врегулюванню ірако-кувейтського конфлікту: Автореф. дис. ... канд. істор. наук: 07.00.02 / Київ. нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченко, ін-т міжнар. віднос. – К., 1996 та інші.. Однак їхні роботи охоплюють порівняно вузький у хронологічному контексті період миротворства (як правило, останніх двадцять-тридцять років ХХ століття). Комплексного же аналізу історії миротворства на Близькому Сході проведено не було.
Найбільш розроблена проблема миротворства в західній історіографії. Після закінчення Другої світової війни у західній історіографії значна увага приділяється міжнародному аспекту врегулювання близькосхідних конфліктів. Актуальність цього кола питань була викликана, в першу чергу, повоєнним загостренням взаємовідносин між західноєвропейськими державами та народами Близького Сходу. Низка конфліктів, що виникли в регіоні, в багатьох випадках мала антиколоніальний характер. Саме тому проблеми деколонізації регіону й ролі ООН у цьому процесі знайшли відображення в одних з перших досліджень, що з’явились наприкінці 40-х та на початку 50-х років ХХ століття, таких авторів як Я. Робінсон, Ж. Заслов, П. Джонсон Robinson J. Palestine and United Nations: Prelude to solution. - Wash., 1947.; Zasloff J. J. Great Britain and Palestine. A stuffy of the problem before the UN. - Munchen, 1952.; Джонсон П. Суэцкая война / Пер. с англ. – М., 1957 et ibid..
У 60-70-і роки ХХ століття американська та західноєвропейська історіографія починає звертати увагу й на регіональні чинники підтримки миру на Близькому Сході. З’являються дослідження, в центрі уваги яких перебуває діяльність найбільшої регіональної організації – ЛАД. Так, наприклад, структура і динаміка розвитку цієї організації у межах регіонального конфлікту розглядається Р. Макдональдом Macdonald R. W. The league of Arab states: A study in the dynamics of regional organization. - Priceton, 1965..
Загострення у 80-х роках ХХ століття взаємовідносин між Іраном та Іраком викликає необхідність висвітлення миротворчої діяльності і в цьому напрямку. В цілому ряді робіт на цю тему одне з провідних місць посідає дослідження німецького вченого Ф. Фарбана Farban F. Problem des iranisch-irakischen Konfliktes von 1968-1984: Eine Analyse aus Irak Sicht. - Frankfurt a. M., 1989.. Одним із перших наукових досліджень, безпосередньо присвячених проблемам миротворства на Близькому Сході, була робота В. Б. Квандта Quandt W. B. Camp David: Peacemaking and politics. - Wash., 1986..
У вісімдесятих роках з’являється досить великий масив робіт, у яких досліджуються найрізноманітніші аспекти арабо-ізраїльського конфлікту. Так, наприклад, суті арабо-ізраїльських відносин у світовій політиці та розвиткові переговорного процесу між учасниками конфлікту приділяється увага в монографії американського вченого М. Тесслера Tessler M. A history of the Israeli-Palestinian conflict. - Bloomington; Indianapolis, 1994..
Ізраїльська історіографія здебільшого представлена двома напрямками – традиційною та нетрадиційною науковими школами. З кінця 60-х і початку 70-х років ХХ століття в Ізраїлі починає складатися нетрадиційний для країни напрямок у сприйнятті причин і значення арабо-ізраїльського конфлікту. Йдеться про зовсім нову для того часу, але досить відому вже в 80-х роках ХХ століття позицію так званих "нових істориків" (І. Паппе, Б. Морріс, Й. Харкабі, А. Шлам, С. Флапєн) Pappe I. The making of the Arab-Israeli conflict 1947-1951. - L.; N.Y., 1994.; Morris B. Israel's border wars, 1949-1956: Arab infiltration, Israeli relation and the countdown to the Suez war. - Oxford etc., 1997.; Harkabi Y. Israel's fateful decisions. - L., 1988.; Shlaim A. The Iron Wall. Israel and the Arab World. – N.Y., 2000.; Flapan S. Zionism and the Palestinians. - L.; N.Y., 1979 et ibid., що намагалися критично оцінювати зовнішню політику Ізраїлю від часів його створення. Однак, ізраїльська сходознавча школа не обмежується лише проблемою конфлікту. На базі єрусалимського та тель-авівського університетів розроблюються історичні та соціально-політичні аспекти мирного процесу в регіоні. Зокрема цій проблемі присвячено праці Ш. Газіта, Н. Каплана та Д. Тель Gasit S. The Arab World after the Gulf-War and the Peace Process. The "Linkage" between the conflicts //The Middle East Articles. - October, 1991. - P. 106-118.; Caplan N. The Lausanne Conference, 1949: A Case Study in Middle East Peacemaking. - Tel Aviv, 1993; Tal D. The 1956 War: Collusion and Rivalry in the Middle East. - Tel Aviv, 2001 et ibid. та іншіх.
Серед загального кола арабських досліджень мирних процесів на Близькому Сході домінує позиція, в якій робиться спроба проаналізувати досвід поразки арабських держав у близькосхідних війнах та знайти оптимальні рішення для їхнього врегулювання Rousam M. Palestine and the internationalization of Jerusalem. - Baghdad, 1965; Hassouna H. A. The League of Arab states and regional disputes. A study of Middle East conflicts. - N.Y., 1975 et ibid.. В них досить гостро порушується питання взаємовідносин з Ізраїлем. Що ж до питання про оцінку діяльності міжнародних організацій (ООН і ЛАД), то тут явно простежується лояльність арабського світу до проблеми близькосхідного мирного процесу і будь-яких критичних зауважень не робиться. Ця обставина не дозволяє об’єктивно розглянути позицію арабської сторони в цьому процесі.
Проведений в дисертації історіографічний огляд вказує, що вивчення історії миротворства має давні традиції. До того ж виявлено, що весь комплекс миротворчих ініціатив на Близькому Сході потребує ретельної історичної оцінки значення миротворчих зусиль у врегулюванні близькосхідних проблем.
Джерелознавча база дослідження охоплює широке коло джерел, значна частина яких вводиться до наукового обігу вперше. Матеріали, використані при написанні дисертації, умовно можуть бути поділені на декілька груп.
Офіційні документи міжнародних організацій та урядів. У цій групі представлено документи міжнародних організацій (у першу чергу, ООН, ЛАД та ЄС), а також провідних держав світу та регіону (США, СРСР та Росії, Ізраїлю, Єгипту і т. д.), котрі відображають їхню позицію з широкого спектру проблем близькосхідного врегулювання.
Опубліковані збірники знаходять застосування для розв’язання різних завдань в історії міжнародних відносин. Найбільший інтерес являють собою збірники ООН, які видаються регулярно www.un.org. У них публікуються резолюції Ради Безпеки та Генеральної Асамблеї, заяви Генерального секретаря та звіти окремих спеціалізованих комісій з питань мирного врегулювання близькосхідного конфлікту.
Правова і політична позиція арабських держав знайшла відображення в спеціалізованих збірниках регіональної організації ЛАД Khalil M. The Arab States and the Arab League: A documentary record, 2 v. - Beirut, 1962..
Діяльність держав-учасниць близькосхідного врегулювання представлено в збірниках документів МЗС. Найбільший інтерес тут становлять відповідні збірники Ізраїлю Israel's foreign relations: selected documents / Ministry for Foreign Affairs; Ed. by M. Medzini. – Jerusalem, 1976-2000. та Росії (СРСР) Внешняя политика Светского Союза и международные отношения: сборник документов. – М.: Институт международных отношений, 1952-1964; СССР и Арабские страны, 1917-1960 гг.: документы и материалы / Ред. В. Я. Сиполс и др. – М., 1961.; СССР и Ближневосточное урегулирование, 1967-1988: документы и материалы / МИД СССР, под ред. Ю.М. Воронцова. – М., 1989.; Советско-израильские отношения: сборник документов. Т.1 в 2-х кн. / Под ред. Б. Л. Коновалова, Э. Бенцур. - М., 2000; Ближневосточный конфликт, 1947-1967: из документов архива внешней политики Российской Федерации / Отв. ред. В. В. Наумкин. – М., 2003. – Т. 1-2.. Їхня цінність полягає в тому, що в них міститься повний спектр матеріалів від законодавчих актів з того чи іншого питання зовнішньої політики держави до офіційного дипломатичного листування.
Матеріали міжнародних конференцій, саммітів та зустрічей. За всю історію мирного процесу на Близькому Сході було проведено кілька десятків міжнародних зустрічей як безпосередньо між главами урядів ворогуючих сторін та їхніх міністрів, так і переговори за участю третьої сторони-посередника. Досягнуті під час цих зустрічей угоди мали вплив на весь хід мирного врегулювання конфліктів. Значення таких документів є дуже великим. За їхньою допомогою можна досить повно відновити не тільки тенденції в мирних відносинах, але й зробити аналіз перспектив проектів на майбутнє, що висуваються, оскільки під час цих зустрічей разом із висловленням вимог сторін тривав і пошук можливих компромісів.
Наукові публікації державних і політичних діячів. При написанні роботи було використано наукові та політико-ідеологічні дослідження державних діячів близькосхідного регіону, що мають відношення до розроблення зовнішньої політики та прийняття рішень у сфері національної безпеки своїх країн. Серед такого типу робіт у першу чергу слід назвати публікації Генеральних секретарів в ООН – Б. Бутрос-Галі та К. Аннана Бутрос-Гали Б. Радикальные преобразования в мировой системе после окончания холодной войны, естественно, находят отражение в деятельности ООН // Международная жизнь. – 1996. – № .; Annan, Kofi A. Towards a culture of prevention :statements by the Secretary-General of the United Nations. – Washington, 1999.. Певний інтерес становлять наукові роботи таких ізраїльських лідерів, як І. Алон, Х. Герцог, Ш. Перес, Б. Нетаньягу Алон И. Хагана // Арабо-израильские войны / Отв. ред. А. Поляхов. – М.; СПб., 2004.; Герцог Х. Арабо-израильские войны, 1947-1973 гг.: в 2-х ч. // Арабо-израильские войны Отв. ред. А. Поляхов. – М.; СПб., 2004.; Перес Ш. Новый Ближний Восток / Пер. с англ. – М., 1994.; Нетаньяху Б. Война с терроризмом: как демократии могут нанести поражение сети международного терроризма / Пер. с англ. - М., 2002., а також радянських і російських державних діячів (Є. М. Примаков, Є. Д. Пирлін та інші). В них відбито не тільки наукову позицію їхніх авторів, але й досвід безпосередньої участі в подіях, що відбувалися на Близькому Сході.
Мемуари, спогади, офіційні виступи та інтерв’ю державних керівників та учасників подій. Цю групу документів представлено виступами, заявами, інтерв’ю та матеріалами прес-конференцій визначних політичних і державних лідерів основних суб’єктів мирного процесу в регіоні, що розкривають внутрішню суть офіційної позиції як учасників конфлікту, так і його миротворців з різного роду його аспектів. Більша частина цих документів міститься в уже названих збірниках. Науковий інтерес становить збірник статей, промов та виступів державних і політичних діячів (Х. Асада, С. Хусейна та інших) Мир глазами президента Сирии Хафеза Асада: сборник речей и выступлений / Отв. ред. В. М. Ахмедов. В. А. Исаев, А. О. Филоник. – М., 2000.; Saddam Speaks on the Gulf Crisis: A Collection of Documents / Ed. by O. Bengio. – Tel-Aviv, 1992 et ibid.
Скласти уявлення про позиції Англії та Франції в розвитку близькосхідної політики та про характер урегулювання конфліктів на ранніх етапах історії повоєнного Близького Сходу дозволяють спогади французького лідера Ш. де Голля Голь Ш. де. Военные мемуары: в 2-х т. / Пер. с франц. – М., 1960. та прем’єр-міністра Великої Британії В. Черчілль Черчилль У. Вторая мировая война: в 3-х кн. / Сокр. пер. с англ. – М., 1991..
Мемуари та спогади американських й ізраїльських державних діячів (Г. Трумена, Д. Ейзенхауера, Р. Ніксона, Дж. Картера, Р. Рейгана, Дж. Буша, М. Олбрайт, Б. Клінтона, Д. Бен-Гуріона, М. Бегіна, М. Даяна, Г. Меїр та ін.) Truman H. S. Years of Trial and Hope. - N.., 1956; Eisenhower D. D. Mandate for Change, 1953-1956. – L., 1964.; Никсон Р. М. На арене: воспоминая о победах, поражениях и возвращении / Пер. с англ. – М., 1992.; Carter J. Keeping Faith: memoirs of a President. – N.Y.; L., 1982.; Рейган Р. Жизнь по-американски / Пер. с англ. – М., 1992.; Буш Дж., Скоукрофт Б. Мир стал другим / Пер. с англ. – М., 2004.; Олбрайт М. Госпожа госсекретарь: мемуары Мадлен Олбрайт / Пер. с англ. – М., 2004.; Клинтон Б. Моя жизнь / Пер. с англ. – М., 2005.; Ben-Gurion D. Memoirs. – N.., 1970.; Begin M. The Revolt. – Bnei-Brak, 2002.; Даян М. Дневник Синайской кампании // Арабо-израильский войны, 1956, 1967 / Пер. с англ. – М., 2003.; Меир Г. Моя жизнь: автобиография / Пер. с иврита Р. Зерновой. – Чимкент, 1997 та інші. вносять додаткове забарвлення до історичного дослідження проблеми. Не менший інтерес становлять і спогади рядових учасників конфліктів у регіоні Тевет Ш. Танки Таммуза //Арабо-израильский войны, 1956, 1967 / Пер. с англ. – М., 2003.; Аннан, Абу ар-Рахман. Кунту асиран. – Каир, 1971. [Я був військовополоненим: спогади льотчика, учасника війни 1948 р.] та інші..
Зрозуміло, що тільки цим колом названих джерел повне висвітлення проблеми історії миротворчої діяльності на Близькому Сході не може вичерпуватися. Однак уже названі групи документів дозволяють в більш ніж потрібному обсязі дослідити проблему й досягти поставлених перед автором цілей, що, звичайно, не може бути обмеженням для нових наукових досліджень.
Методологічну основу дисертації складає сукупність філософських та наукових підходів до розуміння проблем війни та миру Трактаты о вечном мире: сб. / Под ред. Ф. В. Константинова. – М., 1963 та інші.. Під час дослідження місця й значення висунутих миротворчих проектів у сукупній системі знань певної епохи й характеристики їхнього співвідношення з іншими елементами в загальній теорії миру і війни необхідно з’ясувати, в першу чергу, специфіку світогляду в цілому. При цьому слід відзначити, що істотну роль у вивченні методологічної бази миротворства відіграє принцип історизму. Це положення набуває широкого застосування як у процесі висвітлення ґенези тієї або іншої теорії міжнародних відносин в історичній ретроспективі й перспективі, так і в розумінні самої суті підходів миротворства. Звідси й визначальне значення принципів об’єктивізму та історизму, без яких не можна говорити про наукове розуміння історичних явищ в міжнародній та регіональній політиці та про всесвітню історію взагалі.
Основним методом дослідження є проблемно-хронологічний, який дозволяє розглянути проблему в її часовій послідовності та динаміці. Для одержання загального уявлення про мирні ініціативи в регіоні широко використовується описовий аналіз, що надає можливість розглянути суть близькосхідних конфліктів під кутом миротворчих взаємовідносин. Важливою умовою досягнення поставленої цілі та розв’язання висунутих задач є нормативний аналіз, що ґрунтується на дослідженні системних явищ у процесі виникнення та розвитку миротворчої діяльності в регіоні. Методика дослідження даної проблеми будується так само на типологічній класифікації конфліктних ситуацій і методів реалізації миротворчої діяльності, що мали місце на Близькому Сході в зазначених хронологічних та територіальних межах. Крім того, робиться наголос на комплексному підході та критичній оцінці наявних джерел.
При вивченні документів широко використовується метод порівняльного аналізу. Цей метод застосовується також при вивченні міри ефективності миротворчих ініціатив як у вертикально-хронологічному ракурсі, так і в площині горизонтально-типологічних форм миротворчої діяльності. Тому весь наявний матеріал під час дослідження було піддано ретельному історико-типологічному порівнянню, у результаті чого встановлено генетичний зв’язок між умовами розвитку конфлікту, цілями миротворців і методами досягнення мирного врегулювання. Застосування ж картографічного методу та укладання структурних схем дозволяють узагальнити весь наявний матеріал, а також провести в майбутньому більш глибоке вивчення питання.
Таким чином, увага до загальнотеоретичної та методологічної структури вчень про побудову миру, а також історичний аналіз джерел з даної тематики, знайомство з її історією вивчення – необхідна база для правомірної та коректної інтерпретації подій на Близькому Сході, їхньої історичної оцінки та вияву логіки подальшої долі миротворства як феномену міжнародних відносин.
У другому розділі – "Джерела миротворства на Близькому Сході: подолання кризових явищ у повоєнний період (1945-1956 рр.)" – аналізуються історичні передумови виникнення миротворства на Близькому Сході та перші кроки до формування миру в регіоні.
Історичні передумови для виникнення миротворства на Близькому Сході виникли ще в період між двома світовими війнами. Саме в цей період виникла більшість повоєнних конфліктів, які не зникли й після завершення Другої світової війни.
З завершенням Другої світової війни світ отримав нову систему підтримки миру, гарантом якої стає ООН. Серед конфліктних ситуацій, що вимагали підвищеної уваги новостворених міжнародних структур і окремих держав-переможниць, історично найбільш ранніми стали національно-визвольні рухи, спрямовані на позбавлення від колоніального режиму правління та здобуття незалежності (сірійська, ліванська та палестинська кризи). Другорядним напрямком у системі повоєнних конфліктів стало загострення відносин в регіоні з приводу територій, що зберігало свою актуальність внаслідок відсутності спроб британської та французької влади розв’язати це питання в межах мандату (напр., арабо-ізраїльський конфлікт). Надалі ця група конфліктів стане однією з основних причин дестабілізації Близького Сходу.
Формально надана незалежність державам Близького Сходу не знайшла підтвердження в реальному виведенні колоніальних збройних сил із регіону, що ставило країни регіону в пряму залежність від Англії та Франції. В результаті, зіткнення протилежних за своєю суттю тенденцій призвело до виникнення Ліванської та Сирійської криз 1943-1946 років. Хоча сирійське та ліванське питання так і не було поставлено на розгляд у Раді Безпеки ООН, проте, під час їхнього розв’язання наочно було продемонстровано неспроможність Великої Британії та Франції підтримувати стабільність в регіоні.
Розв’язання палестинської проблеми 1947-1949 років відбувалося під прямим керівництвом міжнародної комісії ООН на чолі з графом Ф. Бернадоттом, яка використовувала систему “човникової політики” між ворогуючими таборами. Однак найперспективнішим напрямком у процесі врегулювання палестинського конфлікту стали не міжнародні посередницькі ініціативи, а проведення таємних двосторонніх переговорів Ізраїлю з сусідніми державами (ізраїльско-йорданські). Хоча міжнародний досвід виявився малоефективним, втім, слід відзначити те, що важливим проявом цього конфлікту стало одночасне включення до миротворчої діяльності різних за своїм рівнем міжнародних і політичних структур. Уже під час роботи родоських та бейрутської нарад, а також лозаннської конференції висувається ціла низка миротворчих проектів як з урегулювання конфлікту в цілому, так і розв’язання окремих його проблем. Одними з останніх в цей період були американські проекти “Альфа” та “Омега”. На жаль, більша їхня частина не отримала навіть права на розгляд.
Події ж навколо Суецького каналу та Синайського півострова, що відбувалися протягом 1956 року остаточно довели міжнародному співтовариству неможливість виконувати миротворчу функцію, користуючись принципами колоніалізму. Зростання суперечностей між Францією, Англією та США створило серйозну перешкоду для пошуку та прийняття ефективних рішень з урегулювання близькосхідних конфліктів. Для остаточного врегулювання конфлікту та збереження досягнутого під час війни результату за ініціативи канадського уряду ООН приймає рішення про створення Перших надзвичайних збройних сил Організації Об’єднаних Націй (НЗСООН
З майже 25 великих конфліктів цього періоду на території Близького Сходу, не враховуючи десятків дрібніших прикордонних конфліктів та терактів, лише два з них удостоїлися уваги міжнародних структур. Як результат, з одного боку, зростання національно-визвольних рухів, а, з іншого боку, – підвищення потреби в розвитку регіональних міжурядових і міждержавних механізмів підтримки безпеки.
В дисертаційній роботі зроблено висновок, що покладена на ООН місія з забезпечення миру шляхом регулювання спірних питань між державами уже з перших днів свого існування виявилася фактично нездійсненною. Країни-переможниці, зберігши за ООН функції міжнародно-правового регулювання, здійснили спроби самостійно визначати характер міждержавних та регіональних відносин, а також умови розподілу своїх повноважень в геополітиці. Низка воєнно-політичних криз кінця 40-х – 50-х років ХХ століття, що відбулися в Південно-Східній Азії, в Африці, Латинській Америці та Східній Європі, об’єктивно вказувала на обмеженість засобів повоєнного світу встановити загальну безпеку лише зусиллями світових держав. Криза миротворчої політики після Другої світової війни набула найбільшої гостроти та суперечності саме на Близькому Сході. Крім того, унікальність розвитку регіону та специфічність відносин, що історично склалися в ньому, фактично зробили його "вузлом" у міжнародній політиці, який зв’язав різні за змістом та ступенем вираження проблеми: від схвалення народами Близького Сходу права на незалежне існування до подолання ними внутрішньодержавних суперечок та конфліктів.
У третьому розділі – "Миротворча діяльність в контексті тенденцій та напрямків близькосхідного врегулювання (1957-2000 рр.)" – висвітлюється історія миротворчої діяльності в період після Суецької кризи до початку другої Інтифади в Палестині. Аналізуються зміни в процесі вирішення конфліктних проблем у регіоні; розглянуто найбільш значущі для регіону напрямки реалізації миротворчих цілей в цей період, а також досліджується поступовий розвиток регіональних і нерегіональних структур підтримки миру.
Загальний стан міжнародної ситуації на Близькому Сході з кінця 50-х років ХХ століття може бути охарактеризовано як початок "холодної війни" в регіоні. Війна, в якій всі її учасники посіли складні й суперечливі, а тому й не досить природні, позиції. З одного боку опинилися ворогуючі військово-політичні блоки, а з іншого – Ізраїль та арабські країни. В цих умовах послаблення позиції Великої Британії та Франції дозволило більш впевнено проводити свою зовнішню політику США. Проголошена після Суецької кризи доктрина Ейзенхауера-Даллеса, була спрямована на розробку контрольованої з боку США системи безпеки в регіоні.
Однак, і це слід відзначити, в цей період мирний процес не був абсолютно одностороннім. Поряд з "великодержавними прагненнями", заклики до миру висловлювалися як ізраїльською стороною, так й арабською (напр., мирна ініціатива президентів Тунісу та Марокко у 1965 році). На жаль, миротворча ініціатива окремих держав Арабського Сходу та Ізраїлю не призвела до нормалізації відносин між безпосередніми учасниками арабо-ізраїльського конфлікту. Безкомпромісність позиції арабської сторони в урегулюванні арабо-ізраїльського конфлікту й небажання ізраїльської сторони в односторонньому порядку підпорядкуватися рішенням ООН фактично поставили миротворство на цій ділянці діяльності в безвихідну ситуацію.
Наприкінці 70-х років достеменно визначилися позиції щодо Близького Сходу провідних світових держав того часу – США та СРСР. Динаміка зовнішньополітичного курсу США від "доктрини Ейзенхауера-Даллеса" до "політики стримування Ніксона" вказує на дуже складну і часто безкомпромісну боротьбу "великих сил" за право контролювати міжнародну ситуацію в регіоні. Важко сказати, чи програло миротворство в цій боротьбі, однак, навіть в умовах “холодної війни" знайти оптимальне розв’язання спірних питань все-таки вдавалося. Безуспішність спроб світових держав втягти країни регіону до блокової політики "холодної війни" пояснюється, в першу чергу, досить сильними позиціями традиційних регіональних лідерів всередині Арабського
