НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБОРОНИ УКРАЇНИ

КОРОЛЬОВ Станіслав Сергійович

УДК [355.1:364.3] (477) ,,1991 / 2005” (043.3)

СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ (1991–2005 РР.): ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

20.02.22 – військова історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії Національної академії оборони України, Міністерство оборони України.

Науковий керівник: | доктор історичних наук, професор

Голуб Володимир Йосипович,

Національна академія оборони України, професор кафедри історії.

Офіційні опоненти: | доктор історичних наук, професор

Кузьминець Олександр Васильович,

Провідна установа: | Київський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри історії держави та права;

кандидат історичних наук

Сокаль Ігор Іванович,

Національна академія оборони України, начальник кафедри військової соціології та політології

Національна академія Служби безпеки України, м. Київ.

Захист відбудеться “ 20 ” грудня 2006 р. о 16 годині, на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.709.04 Національної академії оборони України за адресою 03049, м. Київ–49, Повітрофлотський пр-кт, 28.

Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної академії оборони України (03049, м. Київ–49, Повітрофлотський пр-кт, 28).

Автореферат розісланий “ 18 ” литопада 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук В. М. Грицюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми визначається нагальною потребою надання державою військовослужбовцям відповідних гарантій, які певним чином мають відшкодовувати додаткові навантаження, пов’язані з особливостями виконання обов’язків військової служби, що часто супроводжується ризиком для життя й здоров’я. Конституція України твердить, що держава забезпечує соціальний захист громадян та членів їх сімей, які перебувають на військовій службі в збройних силах. Процес правотворчої діяльності щодо нормативного регулювання соціального забезпечення військовослужбовців обов’язково має враховувати роботу попередників. Тому вивчення історичного досвіду створення та розвитку системи соціального захисту військовослужбовців сприяє визначенню позитивних та негативних чинників у діяльності держави щодо соціального забезпечення військовослужбовців. Аналіз створення та розвитку нормативно-правової бази соціального захисту військовослужбовців дозволяє визначити тенденції його подальшого розвитку. При цьому можна встановити закономірності, які об’єктивно проявляться під час розроблення нових правових документів щодо забезпечення соціальної сфери. На цей час у Збройних Силах України тривають процеси, пов’язані з оптимізацією чисельності особового складу та заходами, спрямованими на оновлення та модернізацію технічної складової. Значна кількість особового складу має бути звільнена в запас і забезпечена належними соціальними гарантіями. Але в умовах складної ситуації в економічній сфері держави відповідне соціальне забезпечення є вкрай складним завданням, яке не завжди забезпечується чинним законодавством. Тому політичні діячі, військові начальники, вчені постійно намагаються знайти шляхи розв’язання питання щодо удосконалення соціального захисту військовослужбовців.

Незважаючи на активізацію досліджень військової історії України, численні праці щодо висвітлення соціального захисту військовослужбовців мають переважно публіцистичний характер. Роботи стосовно соціального забезпечення військової сфери здебільшого опубліковані в періодичних виданнях і здійснюють суто юридичний аналіз нормативно-правової бази, яка регулює соціальний захист. Тому питання створення та розвитку системи соціального захисту військовослужбовців, що завжди були тісно пов’язані з військовим будівництвом та подальшим удосконаленням збройних сил, у науковому плані залишаються малодослідженими саме в історичному аспекті.

Таким чином, сутність наукового завдання дисертації полягає в дослідженні становлення та розвитку системи соціального захисту військовослужбовців Збройних Сил України, виявленні тенденцій забезпечення ефективності правотворчої діяльності у військовій соціальній сфері та встановленні закономірностей її формування.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Матеріали дисертації використані при проведенні науково-дослідної роботи “Розроблення і обґрунтування практичних рекомендацій щодо створення структури, механізму підготовки та накопичення резерву особового складу мобілізаційних ресурсів” (шифр – “Пріоритет-МР”, інвентарний номер 44532). Робота проводилася кафедрою управління повсякденною діяльністю військ Національної академії оборони України на замовлення начальника Генерального штабу Збройних Сил України для розроблення структури, механізму підготовки та накопичення резерву особового складу мобілізаційних ресурсів для потреб Збройних Сил України, методичних рекомендацій для їх планування. Дисертантом особисто виконаний підрозділ 3.1 роботи “Соціальні проблеми військовослужбовців служби за контрактом на сучасному етапі реформування Збройних Сил України та створення мобілізаційного резерву.”

Мета і завдання дослідження полягають у висвітленні формування соціального захисту військовослужбовців для врахування історичного досвіду в процесі подальшого вдосконалення соціального забезпечення Збройних Сил України. При цьому автор має запропонувати обґрунтовані практичні рекомендації.

Досягнення мети передбачає вирішення таких завдань:

1. Здійснити огляд літератури та джерельної бази за темою дослідження.

2. Дослідити розвиток законодавчої основи системи соціального захисту військовослужбовців Збройних Сил України.

3. Провести порівняльний аналіз вітчизняного забезпечення військово-соціальної сфери з соціальними стандартами збройних сил іноземних держав.

4. Визначити основні етапи становлення системи соціальних гарантій військовослужбовців у період будівництва Збройних Сил України.

5. Розкрити розвиток соціального захисту військовослужбовців в умовах реформування Збройних Сил України.

6. Розробити практичні рекомендації для подальшого удосконалення системи соціального захисту військовослужбовців Збройних Сил України.

Об’єктом дослідження є військовослужбовці Збройних Сил України.

Предметом дослідження є становлення та розвиток соціального захисту військовослужбовців Збройних Сил України.

Методи дослідження. Серед методів дослідження важлива роль належала історичному і логічному методам. Історичні події й факти розглядалися у хронологічній послідовності та з урахуванням всіх етапів розвитку системи соціального захисту військовослужбовців. Результатом використання історичного методу став науковий опис подій у їх взаємозв’язку. Логічний метод дозволив об’єднати й узагальнити виявлені та описані історичні факти, визначити тенденції та пояснити явища й процеси, передбачити хід їх розвитку, зробити відповідні висновки, а також розробити конкретні рекомендації щодо подальшої роботи з удосконалення у майбутньому системи соціального захисту військовослужбовців.

Поряд з вищезазначеними методами широко використовувалися й такі методи, як аналіз і синтез, індукція і дедукція, порівняльний і статистичний. Метою аналізу було розроблення відповідних оцінок, визначення чинників, особливостей тощо. Використання синтезу забезпечило умовне виділення цілого на основі виявлених найважливіших зв’язків, закономірностей побудови і функціонування предмету дослідження. Методи індукції і дедукції сприяли всебічному дослідженню та формулюванню практичних рекомендацій. При дослідженні також були використані порівняльний і статистичний методи. Перший з них застосовувався як до кількісних, так і якісних показників та дозволив встановити тотожності або відмінності історичних процесів. Статистичний метод дозволив встановити конкретні історичні факти, які були виражені кількісними показниками.

Хронологічні рамки дослідження визначені періодом від 6 грудня 1991 року – дня прийняття Закону України “Про Збройні Сили України” – і до закінчення виконання Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України в 2005 році.

Наукова новизна одержаних результатів: до наукового обігу вперше введено додаткові матеріали, які сприяють більш повному та об’єктивному висвітленню історії становлення та розвитку системи соціальних гарантій військовослужбовців. Поряд із відомими у військово-історичній науці нормативно-правовими документами щодо створення та подальшого розвитку військово-соціальної сфери автором були використані проекти законів України, рішення керівних структур держави, окремих посадових осіб, архівні документи, публіцистичні та статистичні матеріали.

Досліджено процес формування та розвитку соціального забезпечення військовослужбовців з урахуванням історичних умов формування держави та основних етапів становлення, розвитку й реформування Збройних Сил України.

Набуло подальшого розвитку висвітлення досвіду формування системи соціального захисту військовослужбовців. На відміну від попередніх дослідників, які розглядали розвиток тільки окремих законодавчих актів з питань соціального захисту військовослужбовців, здобувач здійснює аналіз створення всього обсягу нормативно-правової бази їх соціального забезпечення.

Дисертантом виявлено та теоретично обґрунтовано те, що недостатній рівень соціального забезпечення породжує тенденцію погіршення матеріального стану військовослужбовців, які звільняються в запас у процесі реформування Збройних Сил України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що його результати, фактичний матеріал, висновки та практичні рекомендації можуть бути використаними:–

при подальшому удосконаленні нормативно-правової бази щодо забезпечення соціальних гарантій військовослужбовців Збройних Сил України;–

у процесі виконання заходів розвитку соціальної сфери збройних Сил України; –

у вищих військових навчальних закладах при вивченні дисциплін воєнної історії та військового права, для написання науково-історичних праць, підручників, розроблення навчальних і методичних матеріалів із воєнної історії, загальної історії України, при організації навчально-виховного процесу з особовим складом у військах та при викладанні курсу військової підготовки студентам цивільних вищих навчальних закладів предметів гуманітарного циклу.

Особистий внесок здобувача. Результати дослідження, їх публікації в наукових виданнях виконані здобувачем особисто.

Апробація результатів дослідження. Окремі аспекти дослідження оприлюднювалися на науково-практичних конференціях: “Система морально-психологічного забезпечення діяльності військ (сил): сучасний стан та перспективи розвитку”, що проводилася на факультеті підготовки фахівців з гуманітарних питань Національної академії оборони України в місті Києві 13 квітня 2005 року у вигляді доповіді на тему: “Соціальні проблеми військовослужбовців при переході Збройних Сил України на контрактну основу” та “Війни ХХІ століття і оборонна політика держави”, яка була проведена в Національній академії оборони України 26 березня 2006 року, місто Київ, на якій дисертантом була зроблена доповідь на тему: ”Реформування Збройних Сил України: актуальні питання соціального захисту військовослужбовців служби за контрактом”.

Апробація результатів дисертації здійснена під час її обговорення на засіданнях кафедри історії Національної академії оборони України, проведенні науково-практичних семінарів ад’юнктів та під час особистої педагогічної практики зі студентами і слухачами у Національній академії оборони України.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження висвітлені в 7 наукових публікаціях; з них – 5 статей у наукових фахових виданнях та 2 тезах у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.

Структура дисертації підпорядкована досягненню мети й виконанню завдань дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів та висновків. Обсяг тексту основної частини дисертації 166 с., список використаних джерел складає 226 найменувань. Дисертацію ілюструють 8 додатків на 19 сторінках. Загальний обсяг дисертації – 208 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначені об’єкт, предмет, мета й завдання дослідження, його хронологічні межі, методи дослідження, з’ясовані наукова новизна та практичне значення дисертації, наведено інформацію про апробацію результатів дослідження та щодо публікацій автора у фахових наукових виданнях.

У першому розділі – “Аналіз історіографії та джерельної бази дослідження” проаналізовані стан наукової розробки проблеми та визначена джерельна база дисертації. Встановлено, що, незважаючи на наявну джерельну базу, зазначена проблема не знайшла висвітлення у вигляді комплексної наукової праці.

Історія створення та розвитку законодавчих положень соціального захисту військовослужбовців має глибоке підґрунтя. Але слід зазначити, що питання військової соціальної сфери традиційно більше висвітлювали саме з правової точки зору. Деякі наукові праці, видані ще в першій половині ХХ сторіччя, аналізували специфіку військової організації, яка обумовлювала особливий стан збройних сил у механізмі функціонування держави. Тому загальновизнані принципи реалізації основних прав та свобод громадянина не могли бути належним чином застосованими в умовах військової служби. Зокрема, деякі питання забезпечення майнових та особистих немайнових прав військовослужбовців розкривалися у працях професора Олександрівської військово-юридичної академії А. Добровольського. Точку зору цього автора також підтримували такі вчені-правознавці, як професори А. Градовський, та А. Греков.

Автором здійснено й обґрунтовано періодизацію історіографії з цього питання. Так, історію розвитку нормативно-правової бази соціального захисту військовослужбовців умовно можна поділити на довоєнний, післявоєнний періоди існування Союзу РСР та час після набуття Україною незалежності. Окремий напрям складають зарубіжні видання, частину з яких містять праці російських авторів, деякі роботи дослідників із країн далекого зарубіжжя та колишніх соціалістичних держав Східної Європи.

Видання довоєнного періоду доцільно виділити окремо, тому що вони висвітлюють основи формування майбутньої нормативно-правової бази системи соціального захисту військовослужбовців Радянського Союзу, яка надалі стала основою системи соціального захисту військовослужбовців Збройних Сил України. До цих видань правомірно віднести праці В. Унтілова, Н. Полєва, О. Лужека, С. Казарновського, А. Потьомкіна та С.Шарлот 

Слід наголосити, що праці вищезазначених авторів були видані як тематичні збірники нормативно-правових актів і їх метою було тільки правове забезпечення військовослужбовців Червоної Армії.

У роки Великої Вітчизняної війни було видано низку праць, у яких з’ясовувалися нові нормативно-правові акти, що встановлювали раніше непередбачені чинним законодавством соціальні гарантії військовослужбовців. До них належать роботи Я. Кузьміна, В. Мігіна та М. Мациненка.

Ряд видань доцільно віднести до післявоєнного періоду. Зокрема, слід відзначити праці про соціальне забезпечення військовослужбовців у вигляді інкорпорованих нормативних актів законодавства військової сфери таких авторів, як А. Глазунова, Л. Кисєльова, М. Захарова, А. Павлова та Г. Пантелєєва, А. Бурлакова, П. Миронова та В. Воробйова

З набуттям Україною незалежності та початком формування власних збройних сил питання соціального захисту військовослужбовців знайшло висвітлення в ряді видань.

Зокрема, монографія вітчизняних дослідників Л. Сохань та Л. Бурлачука “Становлення Збройних Сил України: соціальні та соціально-психологічні проблеми”, на основі великої кількості матеріалів, насамперед соціологічного характеру, містить спробу комплексного аналізу становлення в незалежній Україні збройних сил як одного з найважливіших соціальних інститутів держави. Досліджено соціальні, соціально-психологічні проблеми, питання професійної реадаптації кадрового складу збройних сил, що набувають особливої гостроти за умов їх значного скорочення.

Особливої уваги заслуговує дисертаційне дослідження В. Галєєва на тему “Социальный статус военнослужащих в период трансформации общества”, яке було захищене в 1995 році. Дослідження мало соціологічний характер і було першою науковою працею з часів створення незалежної України, де військовослужбовці досліджувалися як окрема соціальна категорія суспільства. У дисертаційному дослідженні В. Чорного на тему “Соціальні передумови концепції реформування Збройних Сил України” з’ясовується період створення, розвитку та подальшого реформування Збройних Сил України з філософсько-соціологічного боку. Вагомість цієї праці полягає у широкому висвітленні впливу саме соціальних передумов на проект концепції майбутнього реформування Збройних Сил України, які детально розглянуто та проаналізовано.

А. Бережний розглядає основні положення закону України щодо соціального і правового захисту військовослужбовців. Автор називає види діяльності, які заборонені для військовослужбовців Збройних Сил України, висвітлює їх права, з’ясовує житлові права військовослужбовців, їх пільги, аналізує законодавство про пенсійне забезпечення. У статті І. Смаглюка та Ю. Поніматченка розглядається роль державного керівництва в різних сферах життєдіяльності Збройних Сил України. М. Карпенко висвітлює зміст правової роботи в Збройних Силах України, зокрема з боку дієвого забезпечення правового й соціального захисту військовослужбовців і громадян, звільнених із військової служби, та членів їх сімей. У монографії В. Щелкунова та Б. Плужникова розглянуто проблеми матеріального забезпечення Збройних Сил України в умовах ринкової економіки. Соціальне забезпечення враховується авторами як невід’ємна та складова частина матеріального забезпечення. У праці обґрунтовано суть та системно-утворювальні чинники системи матеріального забезпечення, здійснено комплексний аналіз сучасного стану процесів прийняття рішень із матеріального забезпечення Збройних Сил України відповідними управлінськими структурами держави. У праці В. Шевчука було проаналізовано проведення соціальної реформи в Російській Федерації щодо заміни системи надання відповідних пільг адресною грошовою допомогою. Автор вважає, що така реформа є прикладом для України й має відбутися найближчим часом та наводить відповідні цифрові розрахунки.

У статті І. Марка висвітлюється одне з найактуальніших питань соціальних гарантій військовослужбовців–грошове забезпечення. Автор аналізує його стан, проблемні питання щодо реалізації усіх належних військовослужбовцям виплат та пропонуює шляхи їх вирішення. Проблемні питання щодо грошового забезпечення військовослужбовців також висвітлювалися у статтях О. Разумцева, Г. Процепка та В. Баранівського.

Праці окремих авторів формулювали проблемне питання щодо призупинення основних соціальних гарантій військовослужбовців у 2000 році. Зважаючи на невідповідність цього правового рішення положенням Конституції України, Конституційним Судом було ухвалено рішення щодо відновлення норм законодавства про надання відповідних соціальних гарантій військовослужбовцям. У статті Ю. Михайлова йшлося про рішення Конституційного Суду щодо відновлення основних соціальних гарантій військовослужбовців та його правові наслідки. Висвітленню цього актуального питання військово-соціальної сфери також були присвячені праці В. Демьохіна, М. Шкірі, О. Антоненка, В. Алещенка, С. Артеменка, В. Фатенка та С. Басараба.

Заслуговує уваги праця колишнього міністра оборони України Є. Марчука, під керівництвом якого в 2004 році почало проводитися масштабне скорочення чисельності Збройних Сил України, в процесі якого особлива увага приділялася забезпеченню соціальних гарантій тих військовослужбовців, які мали бути звільненими з лав збройних сил. Також питання про соціальні гарантії військовослужбовців, які звільнялися в запас, чи відставку розглядалося у статтях В. Галанцева, І. Полянського та В. Гошовської.

Належному нормативно-правовому забезпеченню соціального захисту військовослужбовців заходів реформування Збройних Сил України присвячені статті А. Діланяна, П. Шуляка, С. Соколова, В. Терещенка та В. Лішавського.

Слід згадати також видання із соціальної проблематики військової сфери, що були опубліковані останнім часом. Зокрема, у статті О. Саська порушується проблема соціальної адаптації звільнених із військової служби в Україні через реформування Збройних Сил України і розглядаються шляхи їх вирішення. О. Чумачов розглядає певні особливості військово-соціального законодавства України щодо надання пільг військовослужбовцям-жінкам Збройних Сил України. Окремої уваги заслуговує праця І. Качана, де йдеться про найбільш актуальні проблеми соціального захисту військовослужбовців. Ураховуючи аналіз динаміки чинного законодавства, автор твердить про непослідовність державної політики щодо соціального захисту військовослужбовців як на рівні нормативно-правового регулювання, так і у виконанні окремих організаційно-економічних заходів, що може призвести до різкого зростання соціальної напруги у військовому середовищі. У статті військового фінансиста В. Мунтіяна висвітлювалися особливості планування бюджету Збройних Сил України. Зокрема автор акцентував увагу на недостатньому фінансуванні видатків на забезпечення розвитку соціального захисту військовослужбовців, що поглиблювало проблему, яка давно назріла в Збройних Силах України, до ще більшого масштабу. Проблемні питання забезпечення соціальних програм в оборонному бюджеті Збройних Сил України також досліджувалися у роботах М. Павленка, О. Остапця та В. Шемаєва.

Проблемні питання соціальної сфери колишніх військовослужбовців, а саме військових пенсіонерів, ветеранів військової служби, інвалідів, учасників війни, учасників бойових дій висвітлювалися у працях В. Іваненка, В. Кравцова, О. Михайленка та В. Лазарєва. Так, у статті С. Дячука щодо пенсійної нерівномірності між різними поколіннями військовослужбовців були викладені практичні погляди щодо розв’язання проблем пенсійного забезпечення та надані дієві практичні рекомендації. Про питання диспропорції пенсійного забезпечення військовослужбовців йшлося й у статтях С. Басараба та І. Ступака.

Окремий напрям історіографії нормативно-правової бази системи соціального захисту військовослужбовців складають роботи дослідників Російської Федерації. На думку автора, питання щодо забезпечення військової соціальної сфери збройних сил Росії має належний науковий рівень, про що свідчать численні видання відповідного характеру у фахових виданнях із правових та історичних наук і наукові дослідження з військових соціальних питань.

Вивчення та аналіз праць А. Холманських, А. Шишканова, П. Коруліна та В. Корякіна, які висвітлюють сучасний стан соціального захисту військовослужбовців Російської Федерації, надає можливість здійснити порівняльний аналіз соціального забезпечення військовослужбовців України та Росії. Практика запозичення досвіду в законодавчий діяльності щодо соціального захисту військовослужбовців має позитивно вплинути на удосконалення вітчизняного законодавства щодо надання соціальних гарантій особовому складу Збройних Сил України.

Доцільним буде виділити окремо певні видання деяких країн далекого зарубіжжя та колишніх соціалістичних держав Східної Європи, які висвітлюють соціальну діяльність у власних державах. До таких праць належать статті С. Лоу, Д. Димитрова, М. Наггави, М. Дельгадо, А. Санчеса та К. Кастанеди.

Джерельну базу дослідження становлять документи вищих державних органів управління, політичного та військового керівництва України, які висвітлюють участь Міністра оборони України, начальника Генерального штабу Збройних Сил України в регулюванні військової соціальної сфери у вигляді наказів, директив, розпоряджень та інших актів військового управління відповідного характеру. Використання веб-сторінок (сайтів) глобальних та регіональних інформаційних мереж може виявитися корисним для вивчення та аналізу новітньої історії Збройних Сил України.

Офіційний сайт Президента України інформує численних користувачів глобальної інформаційної мережі про діяльність Президента та Секретаріату Президента України в усіх сферах життя держави (http//www.president.gov.ua). На сервері Верховної Ради розміщена база даних законодавства України, зміст Конституції держави, проекти законів, новини українського парламенту (http//www.rada.gov.ua). Інформацію про уряд України, органи виконавчої влади та їх новини розміщено на сайті Кабінету Міністрів України (http://www.kmu.gov.ua). Веб-сторінка Міністерства оборони України (http://www.mil.gov.ua) містить інформацію про хід реформування та розвитку Збройних Сил України, нові нормативно-правові документі, що стосуються військово-соціальної сфери, завдання, підготовку та участь підрозділів ЗС України в міжнародних миротворчих операціях. Інформація, що розміщена на офіційних сайтах Ради Національної безпеки й оборони України, представляє проекти нормативних документів та прийняті рішення щодо деяких аспектів соціального розвитку Збройних Сил України (http://www.rainbow.gov.ua). Сайт Національного інституту стратегічних досліджень при Адміністрації Президента України містить дослідження соціальних проблем оборони України (http://www. niss.gov.ua/welcom.htm). На сайті інформаційного центру Міністерства юстиції України (http://www.informjust.kiev.ua/index.html) надано інформацію правового змісту щодо соціальної діяльності держави.

Документальну основу дослідження складають також документи Співдружності Незалежних Держав (СНД), які були розміщені в систематизованому вигляді у Виконавчому секретаріаті СНД, секретаріаті Ради колективної безпеки Договору про колективну безпеку та штабі з координації військового співробітництва держав-учасників СНД (http://www.sng.org.ru).

Важливим джерелом є матеріали центрального друкованого органу Міністерства оборони України газети “Народна армія”. Необхідні відомості містяться у фахових наукових виданнях, зокрема в таких часописах, як “Наука і оборона” та “Труди академії”.

Кількість видань наукового плану про соціальний захист військовослужбовців вітчизняних авторів є недостатньою. Праці, присвячені соціальному питанню військової сфери, висвітлюють суто правові аспекти проблеми й здійснюють здебільшого юридичний аналіз положень військово-соціального законодавства. Ці роботи у більшості видань представлені статтями публіцистичного характеру.

Тому при опрацюванні історіографії та джерел дослідження автор звертався до праць дослідників Російської Федерації, де в наукових періодичних виданнях правового та історичного характеру опублікована значна кількість робіт, присвячених саме нормативно-правовому забезпеченню військово-соціальної сфери збройних сил та певним чином історії її розвитку.

Проведений аналіз історіографії та джерельної бази дослідження дозволяє твердити, що комплексні наукові праці щодо створення та розвитку системи соціального захисту військовослужбовців, які мають саме історичний характер, відсутні.

На думку автора, усе це підтверджує необхідність дослідження формування соціального забезпечення військовослужбовців для врахування історичного досвіду в процесі подальшого вдосконалення соціального захисту Збройних Сил України.

Другий розділ “Створення нормативно-правової бази соціальних гарантій військовослужбовців у період будівництва та розвитку Збройних Сил України (1991–2000 рр.)” присвячений історії створення та розвитку нормативних положень щодо забезпечення соціального захисту військовослужбовців у період будівництва Збройних Сил України з 1991 по 2000 роки.

Дисертантом встановлено, що система комплектування, утримання та забезпечення військових формувань розвивалася відповідно до історичного розвитку людської цивілізації за одними й тими самими закономірностями. Протягом століть формувалося ставлення до збройних формувань і озброєних людей, відносин між ними й державою як основним замовником їх специфічних послуг. Але проблема забезпечення соціальних гарантій військовослужбовців поряд з правовими аспектами має значення історичного характеру. Ці питання неодноразово виникали протягом багатьох років, про що свідчать численні історичні пам’ятки. При цьому приводяться приклади забезпечення військово-соціальної сфери офіцерів Російської імперії, військовослужбовців Робітничо-селянської червоної армії та Збройних Сил СРСР.

До ухвалення власного закону України про соціальні гарантії військовослужбовців, у цій сфері мали чинність правові норми колишнього СРСР. Переваги та пільги військовослужбовців Збройних Сил СРСР мали широкий спектр. Зокрема, до них відносилися пільги під час призову на дійсну військову службу та проходження її у запасі. До цих соціальних норм входили соціальні гарантії при проходженні військової підготовки. Також були надані певні переваги військовослужбовцям та їх сім’ям, які містили житлові та медичні пільги, заходи заохочення військових раціоналізаторів та винахідників, пільги у галузі охорони здоров’я та відпусток. Також до цього переліку належали соціальні гарантії у галузі сільського господарства та пільгових зборів. Законодавчими нормами колишнього Радянського Союзу були встановлені достатньо різноманітні та численні соціальні гарантії ветеранам, учасникам та інвалідам Великої Вітчизняної війни. Вони були зведені у певні види, які містили різні спектри соціальних пільг та положень. Відповідні соціальні гарантії були передбачені військовослужбовцям, а також працівникам та службовцям Збройних Сил СРСР, які перебували на території Демократичної Республіки Афганістан з 1979 по 1989 роки.

Двадцятого грудня 1991 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Цей нормативний акт став базисним правовим документом, який започаткував основи створення системи соціальних гарантій військовослужбовців Збройних Сил України. Радянське законодавство не передбачало окремого закону саме із соціального захисту військовослужбовців. Соціальне забезпечення військової сфери встановлювали положення про проходження служби різними категоріями військовослужбовців та відповідні постанови Ради Міністрів СРСР у військово-соціальній галузі. Але українське законодавство ці сфери військового права цілком справедливо відокремило, що було наближенням до міжнародних стандартів забезпечення загальних прав людини. І цей закон у 1991 році був прогресивним та перспективним, незважаючи на його деяку правову недосконалість, яка полягала у невизначеності мети цього нормативного акту в його загальних засадах, що є основою будь-якого закону.

У наступному, 1992 році Верховною Радою України був прийнятий Закон України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ”. Видання закону такого характеру було черговим кроком держави щодо встановлення дієвих соціальних гарантій захисникам Вітчизни, їх удосконалення, внесення нових, більш ефективних законодавчих положень щодо механізму соціального забезпечення колишніх військовослужбовців. Слід наголосити на його детальному розробленні, чіткій визначеності положень та простому трактуванні. Так, норми, розміри та умови призначення пенсій згідно з вищезазначеним Законом були більш гнучкими та вдосконаленими у порівнянні з відповідним законодавством колишнього Союзу РСР, що давало змогу державі підвищити рівень пенсійного забезпечення окремих категорій пенсіонерів. Також норми цього закону дозволили збільшити розміри пенсій за вислугу років пенсіонерам з числа інвалідів війни.

Сімнадцятого липня 1992 року Кабінетом Міністрів України на виконання закону про пенсійне забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України була затверджена Постанова № “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій та грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей”. Цією постановою визначався порядок та механізм призначення пенсій за вислугу років військовослужбовцям відповідно до місця проходження військової служби. Також ця постанова регламентувала зарахування окремих періодів служби на пільгових умовах осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військовослужбовців строкової військової служби. Подальшим кроком у діяльності щодо забезпечення соціальних гарантій військових ветеранів став Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року. Цей законодавчий документ визначив осіб, які належали до ветеранів війни, безпосередніх учасників бойових дій, учасників війни та взагалі тих, на кого він поширювався. Також його норми стосувалися осіб, які мали особливі заслуги перед Батьківщиною. Цей нормативно-правовий акт встановлював достатньо широкий ряд пільг та гарантій соціального захисту ветеранам, інвалідам та учасникам війни, а також іншим особам, на яких поширювалася дія цього Закону

Слід обов’язково врахувати те, що з метою створення військовослужбовцям збройних сил держав-членів СНД належного рівня життя, гідних умов для виконання обов’язків військової служби, а також правової основи для виконання цих заходів 14 лютого 1992 року в столиці Республіки Бєларусь місті Мінську була прийнята “Угода між державами-учасниками співдружності незалежних держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, і членів їхніх сімей”.

Окрім України вона була підписана представниками Азербайджану, Вірменії, Бєларусі, Казахстану, Киргизстану, Росії, Таджикистану, Туркменістану, Молдови та Узбекистану.

Дійсно вагомий внесок щодо покращення соціального становища військовослужбовців Збройних Сил України був здійснений державою у жовтні 1996 року. Для усіх категорій військовослужбовців-осіб офіцерського складу, прапорщиків та мічманів, старшин, сержантів та рядових служби за контрактом, курсантів військово-навчальних закладів, ліцеїстів військових ліцеїв та ліцеїв з посиленою військово-фізичною підготовкою та вихованців військово-музичних шкіл і військових частин. Рішенням Президента України були введені нові підвищені розміри окладів за військовим званням та посадові оклади за основними типовими посадами військовослужбовців.

Наступним заходом держави щодо продовження законотворчої діяльності у галузі правового забезпечення соціальних гарантій особового складу Збройних Сил України став Закон України “Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист”, який був прийнятий 24 березня 1998 року. Метою цього нормативного акту було законодавче визначення ветерана військової служби та основних засад державної політики щодо соціального захисту звільнених з військової служби громадян та членів їх сімей. Цей закон містив перелік осіб, на яких мали бути поширеними відповідні пільги, перелік соціальних гарантій, види реалізації права на них ветеранами військової служби. Слід зазначити, що стаття 8 цього законодавчого акту встановлювала положення, згідно з яким у разі відбуття призначеного судом покарання у вигляді позбавлення волі ветерани військової служби та члени їх сімей мали позбавлятися права на пільги.

Також автором здійснено порівняльний аналіз вітчизняного забезпечення військово-соціальної сфери з соціальними стандартами збройних сил іноземних держав, зокрема Російської Федерації та окремих держав-членів НАТО.

Зважаючи на вищевикладене, можна зробити висновки, що проблема створення нормативно-правової бази соціального захисту військовослужбовців набула загальнодержавного значення та потребувала дієвого розв’язання на початку військового будівництва. Із 1991 по 2000 роки в Україні були прийняті основні закони про соціальний захист військовослужбовців, соціальний статус ветеранів, інвалідів війни та військової служби. Таким чином, у державі за зазначений період була створена основа нормативно-правової бази системи соціального захисту військовослужбовців. Однак, законодавча діяльність щодо удосконалення військової соціальної складової не здійснювалася належним чином. Кількість прийнятих нормативно-правових актів із питань соціального захисту військовослужбовців виявилася недостатньою для підтримання його належного рівня, зміни до них вносилися не своєчасно, а зміст не завжди відповідав вимогам сучасних економічних реалій.

У третьому розділі –“Розвиток соціального захисту військовослужбовців в умовах реформування Збройних Сил України (2001–2005 рр.)” висвітлюється остаточне завершення процесу формування військово-соціальної системи Збройних Сил України.

Наприкінці другої половини 90-х років минулого століття у державі в основному була сформована правова база будівництва та розвитку Збройних Сил України, здійснена реорганізація їх структури, створена відповідна система управління та забезпечення військ, а також інших елементів, необхідних для їх функціонування. Але структура Збройних Сил України потребувала подальшого удосконалення. Тому у січні 1997 року Верховною Радою України була прийнята Державна програма будівництва та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року. Її основною метою було визначення оптимальної структури збройних сил, зміни у системі військового управління та організації підготовки військ (сил). Але розвиток Збройних Сил України потребував більшої динаміки. З огляду на це наприкінці 1999 року було створено міжвідомчу робочу групу, яка розробила проект удосконаленої програми реформування та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року. У вищезазначеній програмі увага приділялася також питанню соціального захисту військовослужбовців як одному з найважливіших та необхідніших елементів підтримання належного морально-психологічного стану особового складу, що неодмінно має вплив на боєготовність збройних сил. Передбачалося внести необхідні зміни щодо усунення недоліків у цій галузі, що було одним з найважливіших завдань у загальному контексті програми реформування Збройних Сил України. Але подальша законотворча діяльність Верховної Ради України започаткувала зміни негативного характеру у сфері соціального становища військовослужбовців Збройних Сил України. Першим кроком виявилося прийняття Закону України про державний бюджет України на 2000 рік, окремими положеннями якого були призупинені деякі пільги для військовослужбовців на 2000 рік. Призупинення соціальних гарантій як засіб економії бюджетних коштів було застосоване державою вперше з часів проголошення незалежності України. У Збройних Силах України почала зростати напруженість серед осіб офіцерського складу, прапорщиків та мічманів, військовослужбовців служби за контрактом через те, що призупинення пільг завдало суттєвої шкоді їх власному бюджету. Не була виконана частина 11 вищезгаданої статті 62 Закону України про Державний бюджет, яка зобов’язувала Кабінет Міністрів України розробити та затвердити порядок і розміри грошової компенсації на додаткові витрати військовослужбовців Збройних Сил України та ветеранів військової служби, які виникли внаслідок зупинення дії положень законодавчих актів у частині надання зазначених пільг, зокрема по оплаті комунальних послуг, електричної енергії, газу та інших видів палива.

Про зниження рівня соціального забезпечення військовослужбовців свідчили зміни до деяких положень закону України щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, внесені у лютому 2000 року Верховною Радою України щодо призупинення видачі військовослужбовцям безоплатного речового майна та продовольчих пайків.

Закон про Державний бюджет України, що був прийнятий у наступному, 2001 році, не вніс жодних позитивних змін щодо відновлення дії соціальних гарантій військовослужбовців Збройних Сил України, які були призупинені у минулому 2000 році. Стаття 58 нового нормативно-правового акту, який регулював розподілення бюджетних коштів у 2001 році, повністю дублювала положення норм Закону про Державний бюджет України на 2000 рік. Наприкінці 2001 року Верховна Рада України затвердила Закон України “Про Державний бюджет України на 2002 рік.” Норми щодо призупинення основного змісту соціальних гарантій військовослужбовців не були відмінені. При цьому слід зазначити, що негативні зміни у соціальній сфері Збройних Сил України почали привертати увагу з боку найвищого законодавчого та виконавчого органу держави. Так, наприкінці 2002 року Верховною Радою України була заслухана інформація Кабінету Міністрів України про хід реформування Збройних Сил України. Наслідком заслуховування була відповідна Постанова Верховної Ради. У ній зазначалося про невирішеність багатьох соціальних проблем, низький рівень грошового забезпечення, незабезпеченість житлом, незадовільні побутові умови значної частини громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах України, та членів їх сімей. Незадовільними були визначені рішення Кабінету Міністрів України щодо видання підзаконних нормативних актів, які порушили Конституцію України. Враховуючи те, що становище, в якому перебували Збройні Сили України, потребувало вжиття негайних і рішучих заходів, Верховна Рада постановила визнати незадовільною роботу Кабінету Міністрів України щодо реалізації програм реформування та розвитку Збройних Сил України.

Призупинення відповідними положеннями Закону про Державний бюджет України найважливіших соціальних гарантій військовослужбовців Збройних Сил України сприяло виникненню значних проблем матеріального і морального характеру. Зволікання у їх розв’язанні могло призвести до негативних змін глобального характеру, які б значно вплинули на нормальне функціонування Збройних Сил України. Тому держава намагалася здійснити заходи щодо компенсування втрати військовослужбовцями їх основних норм соціального захисту. Так, 7 травня 2000 року вийшла Постанова Кабінету Міністрів України № 772 ”Про звільнення від обкладання прибутковим податком з громадян сум одноразової допомоги та інших виплат ветеранам війни та особам, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Продовженням розширення обсягу соціальних гарантій учасників бойових дій Великої Вітчизняної війни став Указ Президента України № /2000 від 17 травня 2000 року “Про заснування довічних державних стипендій для учасників бойових дій у період Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років”.

Вагомим та реально дієвим кроком щодо підвищення рівня соціальних гарантій військовослужбовців Збройних Сил України та військових пенсіонерів став Указ Президента України “Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ”, підписаний у свято Дня захисника Вітчизни 23 лютого 2002 року. Цим нормативним актом військовослужбовцям рядового, сержантського і старшинського складу, прапорщикам і мічманам та військовослужбовцям молодшого і старшого офіцерського складу (крім військовослужбовців Служби безпеки України, Управління державної охорони України та військовослужбовців строкової військової служби) були встановлені щомісячні надбавки у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років), а військовослужбовцям вищого офіцерського складу – у розмірі 50 відсотків. При цьому Кабінету Міністрів було наказано під час підготовки Державного бюджету України на 2003 та наступні роки передбачити видатки на виплату зазначених надбавок.

Намагаючись вчасно реагувати на вимоги часу та враховуючи неспроможність вирішити житлову проблему виключно за кошти державного бюджету Кабінетом Міністрів України 28 січня 2004 року була прийнята постанова № “Про затвердження порядку кредитування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань”. Відповідним нормативно-правовим актом було визначено механізм одержання кредитів для індивідуального та кооперативного житлового будівництва або придбання житла з покриттям боргу за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті військовим формуванням для будівництва або придбання житла військовослужбовців Збройних Сил України, які не мають житлового приміщення для постійного проживання і перебувають на квартирному обліку за місцем проходження військової служби.

Низький рівень соціального забезпечення Збройних Сил України створив прецедент звернення до найвищих судових інстанцій держави. Так, наприкінці 2004 року Конституційний Суд України визнав положення 3 та 4 закону про Державний бюджет України на 2003 рік, дією яких призупинялися соціальні гарантії окремих категорій військовослужбовців такими, що не відповідають Конституції України. Рішення Конституційного Суду було остаточне, не підлягало оскарженню і мало обов’язково виконуватися на всій території України.

Викладене вище дозволяє зробити висновки про те, що зміни в соціальному становищі військовослужбовців унаслідок призупинення їх важливіших соціальних гарантій законом про Державний бюджет