НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

КОЛЕСНІКОВА ВІКТОРІЯ АНАТОЛІЇВНА

УДК 902 : 929

НАУКОВА ТА КУЛЬТУРНО – ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ В.В. ХВОЙКИ

Історичні науки – 07.00.04 – археологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ-2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Савченко Григорій Петрович, Київський Національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри новітньої історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Дергачов Валентин Анісімович,

Інститут археології АН Молдови, директор Інституту

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Абашина Наталія Серафімівна, Інститут археології НАН України, старший науковий співробітник

відділу археології ранніх слов‘ян

Провідна установа: Інститут українознавства імені Івана

Крип‘якевича НАН України, відділ археології, м. Львів

Захист відбудеться ”31 ” жовтня 2006 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.234.01 для захисту докторських дисертацій при Інституті археології Національної академії наук України за адресою 04210, Україна, м. Київ-210, проспект Героїв Сталінграда, 12.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту археології Національної академії наук України за адресою 04210, Україна, м. Київ-210, проспект Героїв Сталінграда, 12.

Автореферат розісланий ” 14 ” вересня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук Архипова Є.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Останнім часом на хвилі сплеску зацікавленості до минулого країни, її історії, коріння, витоків українського народу, ім'я Вікентія В‘ячеславовича Хвойки згадують доволі часто. Але пов'язане це, передусім, не з повагою до вченого, а з тією ажіотажною популярністю, яку набула нині відкрита ним трипільська культура. Прагнучи підтвердити науковість ідеї щодо трипільських пращурів сучасних українців В.В. Хвойці нав'язують роль її провідника. Вирвана з контексту наукової концепції ідея В.В. Хвойки щодо автохтонного розвитку населення Середнього Придніпров'я видається за безсумнівний доказ наявності генетичного зв‘язку між трипільцями та українцями. В той же час непростий життєвий та науковий шлях дослідника і, зокрема, умови та обставини формування його концепції, залишаються поза увагою. Ще менше уваги приділено доробку В.В. Хвойки в галузі просвітництва, його музейній діяльності. В той час як просвітницька діяльність, виховання поваги до пам’яток старовини були одними з головних складових діяльності вченого. Просвітництво є не менш актуальним і сьогодні, зважаючи, з одного боку, на недостатню поінформованість громадян стосовно прадавньої історії рідної країни, а, з іншого, на зростання зацікавленості власною історією, яке на жаль, компенсується значною мірою за рахунок епатажних, проте ненаукових видань.

Зв‘язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з плановою темою відділу енеоліту-бронзи Інституту археології НАН України „Енеоліт та бронзовий вік України. Опрацювання археологічних джерел”, номер державної реєстрації 0101U006531, та згідно з науковими та навчальними планами історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета роботи – визначити роль і місце В.В. Хвойки в історії вітчизняної археологічної науки та з‘ясувати значення його культурно-просвітницької діяльності.

Досягнення поставленої мети передбачало вирішення наступних завдань:

1. Проаналізувати сучасний стан та ступінь вивченості проблеми в український та зарубіжній історіографії, виокремити принципово важливі аспекти, які не були раніше предметом пильної уваги спеціальних досліджень.

2. Визначити рівень та повноту джерельного забезпечення теми, окреслити коло використаних джерел, зокрема джерел, що вперше вводяться до наукового обігу.

3. З‘ясувати шляхи формування наукових інтересів В.В. Хвойки

4. Визначити внесок В.В. Хвойки в галузі польових археологічних досліджень.

5. Розглянути та проаналізувати наукову концепцію В.В. Хвойки.

6. Висвітлити основні напрямки науково-просвітницької діяльності В.В. Хвойки.

Об‘єктом дослідження є науково-практичний доробок В.В. Хвойки.

Предметом дослідження є наукова та культурно-просвітницька діяльність В.В. Хвойки, система його наукових поглядів щодо процесів історичного розвитку території Середнього Придніпров‘я.

Використані методи дослідження відповідають принципам історизму, наукової об‘єктивності та логіки. В роботі застосовувались як загальнонаукові так і спеціальні методи історичних досліджень: історично-порівняльний, проблемно-хронологічний, текстологічний, бібліографічний, описовий, порівняльний, аналітично-синтетичний та інші.

Наукова новизна дослідження полягає в постановці та розробці актуальної для сьогодення проблеми, яка не отримала всебічного, цілісного та об‘єктивного висвітлення в історичній науці – створенні наукової біографії В.В. Хвойки. Комплексно проаналізовано життєвий та науковий шлях В.В. Хвойки, шляхи формування його наукових інтересів, польову археологічну діяльність, наукову концепцію, музейно-просвітницьку роботу вченого, визначено значення його наукового доробку та просвітницької діяльності для розвитку сучасних поглядів на прадавнє минуле. Доведена неспроможність використання окремих положень цієї концепції та імені В.В. Хвойки для доказу наявності прямої висхідної лінії від трипільців до сучасних українців

До наукового обігу вводяться джерела, які дозволяють заповнити прогалини стосовно періоду життя В.В. Хвойки в Чехії та першого періоду життя в Росії (1850-1893 рр.). Проаналізовані архівні документи дозволили визначити провідну роль В.В. Хвойки у становленні та розвитку Київського міського музею, особливо у перші роки діяльності закладу. Детально висвітлено в роботі значення діяльності В.В. Хвойки у галузі досліджень археологічних пам‘яток різного часу на території Середнього Придніпров‘я. З‘ясовано витоки та засади формування концепції автохтонного розвитку населення цього регіону. Вивчення епістолярної спадщини вченого дозволило простежити його широкі наукові контакти, визначити коло респондентів і їх вплив на формування наукових поглядів В.В. Хвойки. За виданими Відкритими листами уточнено місця та роки проведення археологічних досліджень, доповнено й уточнено бібліографію творів дослідника.

Практичне значення отриманих результатів. Фактичний матеріал дисертації, що був зібраний і систематизований автором, основні узагальнення та висновки роботи можуть бути використані для подальшого дослідження історії розвитку археологічної науки, при підготовці узагальнюючих праць з археології та давньої історії України, при підготовці навчальної літератури, розробці лекційних та спеціальних курсів з археології, історії науки, історичного краєзнавства, давньої історії України, при створенні музейних експозицій.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка та відділу енеоліту – бронзової доби Інституту археології НАН України. Результати дослідження були викладені на двох міжнародних конференціях (Тальянки, 2003; Переяслав-Хмельницький, 2004) та опубліковані в п‘яти наукових статтях.

Структура. Робота складається із вступу, п‘яти розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури. Повний обсяг дисертації 182 с., перелік джерел та літератури складає 253 позиції.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

ВСТУП

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано об‘єкт і предмет роботи, визначено мету й завдання дисертації, окреслені методологічні принципи дослідження, розкрито теоретичне та практичне значення дисертації, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЧНА ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ

В розділі проаналізовано стан та ступінь наукової розробки запропонованої теми у вітчизняній та зарубіжній історіографії, окреслено джерельне забезпечення дослідження, охарактеризовано коло використаних джерел. Серед дослідників, які приділяли увагу постаті В.В. Хвойки, слід, передусім, назвати Г.М. Шовкопляс, М.Ю. Брайчевського, К.П. Бахмат, Н.С. Абашину.

Статті, присвячені досліджуваній темі, умовно можна поділити на дві групи. Перша – статті загальні, в яких подана стисла характеристика основних періодів життя В.В. Хвойки, відкритих дослідником археологічних пам‘яток, опублікованих праць тощо. Такі роботи спираються здебільшого на обмежене коло джерел. Друга – статті, присвячені окремим напрямам діяльності В.В. Хвойки або окремим джерелам. У більшості випадків ці статті вирізняються ґрунтовнішим підходом до джерельної бази та, відповідно, детальнішим висвітленням питань. У цілому слід зазначити, що головним недоліком більшої частини статей є використання обмеженої кількості джерел та відсутність їх перехресної перевірки.

В той же час попри увагу, яку дослідники приділяли постаті В.В. Хвойки відчувається брак ґрунтовних досліджень, присвячених різним аспектам його наукового та просвітницького доробку, особливо таких, які б спиралися на широку, якісно опрацьовану джерельну базу. Зважаючи на проведений аналіз історіографії, всебічне дослідження діяльності В.В. Хвойки не можна вважати задовільним.

З огляду на недостатню історіографічну розробленість проблеми, головну увагу при її досліджені було зосереджено на опрацюванні масиву документальних джерел, більша частина яких вперше залучається до наукового обігу. Під час дослідження були використані не лише особисті архіви В.В. Хвойки (НА ІА НАНУ та ІР НБУВ), а й архіви Товариства старожитностей та мистецтв (ЦДАМЛМ, ЦДІАК), архіви Київського художньо-промислового та наукового музею (ЦДАМЛМ, ЦДІАК, ДАК) та особисті архіви М.Ф. Біляшівського, І.А. Лінніченка, Е. Міннза та ін. (НА ІА НАНУ, ІР НБУВ, ДАО, Бібліотека Кембриджського університету, Архів Національного художнього музею України). Саме залучення широкого кола джерел дозволило системно охарактеризувати доробок В.В. Хвойки та створити його наукову біографію.

Оцінюючи стан джерельної бази досліджуваної теми, слід зауважити, що ступінь її документального забезпечення є достатньо високою. Хронологічно наявні джерела охоплюють період з 60-х років XIX ст. по 1914 рік. Водночас варто наголосити, що хронологічний розподіл джерел нерівномірний. Період життя В.В. Хвойки в Чехії та перший період життя в Києві (до початку 90-х років XIX ст.) порівняно з наступним періодом підкріплений значно меншою кількістю документів. Загалом документальний матеріал тематично досить різноманітний та має різні джерела походження. Це дає підстави вважати його об‘єктивним та повним.

РОЗДІЛ 2. СТАНОВЛЕННЯ НАУКОВИХ ІНТЕРЕСІВ В.В. ХВОЙКИ

Розділ присвячений ранньому періоду життя В.В.Хвойки – від юнацьких років в Чехії та першого періоду життя в Києві (до середини 90-х років XIX ст.). Такий підхід зумовлений як зміною місць проживання так і зміною напрямків професійної діяльності В.В. Хвойки.

Народився В.В. Хвойка 1850 р. в Чехії (с. Семін). Після закінчення комерційного училища жив у Празі, де входив до кола знавців старожитностей. У 1876 році переїхав до Києва. Вчителював, проводив успішні досліди в галузі сільського господарства. З кінця 80-х р. змінив фах та почав досліджувати старожитності. На середину 1890-х років дослідник уже мав кількарічний досвід проведення археологічних досліджень. Це були археологічні розвідки, розкопки курганів в степах, дослідження стоянки первісної людини, жител неолітичної та більш пізніх археологічних культур тощо. Такий список археологічних пам’яток, досліджених лише за кілька років, робив честь їх автору і підтверджував його професійний статус.

Не меншої, а, можливо, й більшої уваги заслуговує пам’яткоохоронна діяльність В.В. Хвойки. Завдяки їй вдавалося врятувати археологічні пам’ятки від руйнування і отримати важливі наукові результати.

Професійний підхід простежувався і у формуванні В.В. Хвойкою його приватної колекції старожитностей. Вона була побудована за науковими принципами. Тобто в підходах до колекціонування В.В. Хвойка випереджав тогочасних колекціонерів.

В цей період у В.В. Хвойки склалися стосунки з професійними археологами, аматорами, колекціонерами, а також зв’язки з науковими установами та товариствами. Особливо знаним дослідник став після відкриття Кирилівської палеолітичної стоянки. Наукові контакти В.В. Хвойки не обмежувалися спілкуванням із київськими знавцями старожитностей. На початку 90-х рр. дослідник вже співпрацював з головними науковими археологічними установами Російської імперії – державною Імператорською археологічною комісією та Московським археологічним товариством. В.В. Хвойка отримував дозвіл на розкопки, досліджував археологічні пам‘ятки та звітував про свою роботу, що свідчило про набуття ним достатнього професійного рівня.

РОЗДІЛ 3. ПОЛЬОВА АРХЕОЛОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ В.В. ХВОЙКИ

В розділі розглядається доробок В.В. Хвойки в польовому дослідженні археологічних пам‘яток. Матеріал викладено за хронологією історичного розвитку – від найдавніших археологічних часів до більш пізніх.

В.В. Хвойці судилося працювати в археології досить недовго – трохи більше двох десятиліть – з кінця 80-х рр. XIX ст. до 1914 р. За цей час він встиг дослідити велику кількість археологічних пам‘яток, що належали до широкого хронологічного діапазону – від доби кам‘яного віку до давньоруського часу, відкрити кілька яскравих археологічних культур.

У вивченні палеолітичних пам‘яток В.В. Хвойці належить честь відкриття кількох стоянок, передусім Кирилівської, що стала на тривалий час еталонною палеолітичною пам‘яткою для регіону Середнього Придніпров‘я. Кирилівська стоянка та її матеріали, завдяки розташуванню пам‘ятки на території Києва, широко дослідженій площі, виразному археологічному, палеозоологічному, палеоботанічному матеріалу, предметам палеолітичного мистецтва, стали добре відомими в Росії та за кордоном. З ім‘ям В.В. Хвойки пов‘язано також дослідження стоянок біля с. Селище (сучасна Черкащина), у Протасовому Яру в Києві та стоянки в м. Іскоростені (сучасна Житомирщина).

У вивченні енеолітичних пам‘яток заслугою В.В. Хвойки, безперечно, було відкриття пам‘яток культури, якій він згодом дав назву трипільської. Вперше рештки землянок цієї культури В.В. Хвойка виявив у 1895 р. під час досліджень на Кирилівських висотах. 1896 р. аналогічний археологічний матеріал був знайдений ним нижче Києва, спершу в с. Верем‘я, пізніше в сс. Трипілля, Щербанівка, Халеп‘я та ін. Безумовною заслугою дослідника було виділення спільних рис цих пам‘яток, зовні різних за своїм характером (землянок та площадок), та об‘єднання їх в одну культуру. Системні та широкомасштабні розвідки зробили можливим окреслення ареалу поширення культури. Розкопки дали велику кількість яскравого археологічного матеріалу. Дослідженню трипільських пам’яток В.В. Хвойка присвятив багато років, вивчаючи їх до кінця життя, інколи досліджуючи за сезон по кілька десятків площадок.

Дослідження В.В. Хвойкою пам‘яток бронзової та скіфської доби – численних курганних могильників та кількох городищ, не лише збагатили науку новими археологічними колекціями, а й переконливо засвідчили існування осілого землеробського населення в лісостеповій смузі Середнього Придніпров‘я в означений час.

Відкриття В.В. Хвойкою у 1899 р. могильників біля с. Ромашки та с. Зарубинці, а у 1900 р. могильника біля с. Черняхів мало не лише регіональне значення, а було важливим для включення цих пам‘яток до контексту європейських, оскільки на кінець XIX ст. пам‘ятки культури „полів поховань” були вже добре відомі в Центральній Європі й зовсім невідомі у Східній, на старослов‘янських землях. Відкриття і дослідження В.В. Хвойкою зазначених могильників започаткувало використання терміна „поля поховань” у позначенні певної групи відкритих ним археологічних пам‘яток, які згодом отримали назву зарубинецької та черняхівської культур. Їх вивчення стало новим етапом дослідження питань слов‘янського етногенезу за археологічними матеріалами.

Важливість досліджень В.В. Хвойки на території стародавнього Києва – у садибі Десятинної церкви – полягає не лише в тому, що ці роботи дали цікавий археологічний матеріал та довели існування розвинутих ремісничих виробництв у давньоруські часи. Не менш важливим наслідком було привернення уваги до наукового вивчення історичного минулого Києва.

Розкопками В.В. Хвойки на території стародавнього Білгорода був позначений новий етап в дослідженні міста – відтоді Білгородку стали розглядати не лише як фортецю, а й як давньоруське місто. Дослідник вважав Білгородку і центром єпископату (що підтвердилося в подальшому). Заслуговують на увагу також турботи В.В. Хвойки про охорону Білгородських валів та спроби зберегти їх від руйнації.

Методика польових досліджень В.В. Хвойки, на жаль, була недосконалою. Причиною тут стала і недостатня розробка цього питання в археологічній науці того часу, і відсутність належної методичної підготовки самого В.В. Хвойки. На жаль, ці вади відчувають на собі всі наступні дослідники, оскільки не мають можливості використовувати матеріали розкопок В.В. Хвойки у повному обсязі як повноцінне археологічне джерело.

Проте, незважаючи на певні недоліки, важко недооцінити заслуги В.В. Хвойки по розширенню джерелознавчої бази археології. Його роботи були значним внеском в дослідження стародавньої історії Середнього Придніпров‘я. Одна з головних заслуг В.В. Хвойки полягала в тому, що своїми роботами він позначив напрямки та накреслив перспективи досліджень для наступних поколінь археологів.

РОЗДІЛ 4. НАУКОВО – АНАЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ В.В. ХВОЙКИ

Викладення матеріалу в розділі, як і в попередньому, ведеться за археологічною хронологією – від більш ранніх періодів до більш пізніх. Окреслено стан наукових досліджень на межі XIX-XX століть та проаналізовано науковий доробок В.В.Хвойки з точки зору сучасного рівня розвитку археології.

В публікаціях, присвячених дослідженню Кирилівської палеолітичної стоянки, В.В. Хвойка стверджував, що вважає її найдавнішою та найтривалішою за часом існування на території краю, що із сучасної точки зору є неправомірним. Щоправда питання її датування сьогодні ускладнюється відсутністю виразних крем‘яних знарядь. Тому датується вона, передусім, на підставі виробів палеолітичного мистецтва – ранньомадленським часом, як це визначав Ф.К.Вовк. В той же час, започаткований В.В. Хвойкою при дослідженні Кирилівської стоянки метод розкопок широкими площами як один з методів польових досліджень (поряд із стратиграфічним та іншими) використовує сучасна наука. Не менш далекоглядними виявилися ідеї В.В. Хвойки щодо можливих шляхів заселення первісною людиною території Середнього Придніпров‘я. Принаймні один з цих шляхів – розселення давніх колективів на терені України із заходу – з території сучасної Німеччини, Польщі, Чехії підтверджений багаторічними дослідженнями і є загальновизнаним у сучасній археологічній науці.

Безумовно, найбільш плідним був доробок В.В. Хвойки в дослідженні трипільської культури. Вже одного лише її відкриття було б достатньо для того, щоб ім‘я дослідника зайняло почесне місце в історії науки. З‘ясовуючи питання періодизації трипільської культури, В.В. Хвойка поділяв її на дві групи – одну, що належить до епохи кам‘яного віку (В), а другу – до епохи міді (А). Подальшими дослідженнями було встановлено, що насправді послідовність етапів є зворотною. Слушними були висновки В.В. Хвойки щодо типу господарства населення трипільської культури. Він вважав її носіїв осілим народом, що проживав окремими общинами і займався землеробством, а також тваринництвом, полюванням та рибальством. Їм було відоме гончарство, ткацтво та інші галузі виробництва. Вони мали власні вірування та обряди, Щодо походження населення трипільської культури, то В.В. Хвойка відстоював ідею про послідовне формування середньодніпровського етносу. Етнічно В.В. Хвойка вважав населення цієї культури „давньо-арійським”, тобто, за його словами, „прото-слов‘янським”. Сучасний погляд на питання генези трипільської культури є іншим, ніж у В.В. Хвойки. З 50-х років XX ст. в науці поширюється висновок про міграційний, а не автохтонний, характер походження трипільської культури, який згодом приводить до включення трипільської культури у загальний культурний комплекс Трипілля-Кукутені. В той же час питання етномовної атрибуції носіїв трипільської культури і сьогодні залишаються дискусійними.

До наукового доробку В.В. Хвойки у вивченні епохи бронзи слід віднести, передусім, його далекоглядний висновок про глибоке коріння розвитку землеробства та скотарства в лісостеповій смузі Східної Європи, яке він виводив із часів, що передували бронзовому віку. Водночас дослідник стверджував, що бронзовий вік не мав такого важливого культурного значення, як попередні. Весь період бронзи В.В. Хвойка вважав єдиною культурою, датуючи його другою половиною II тис. до н.е. Наполягаючи на місцевому походженні населення бронзової доби в Придніпров‘ї, В.В. Хвойка в той же час вважав, що воно залишило лише частину пам‘яток, а саме – рештки глинобитних споруд, ґрунтові та курганні могильники з тілоспаленнями. У таких висновках чітко простежується намагання В.В. Хвойки провести ідею щодо існування традиційного обряду тілоспалення у місцевого населення Середнього Придніпров’я. Сучасне розуміння епохи бронзи значним чином відрізняється. Хронологічні рамки цього періоду охоплюють III - II тис. до н.е. Навіть у межах Середнього Придніпров‘я епоха бронзи репрезентована цілою низкою археологічних культур зі своїми особливостями. В цілому раціональною виглядає думка В.В. Хвойки про існування і місцевого компоненту, і прийшлого, проте його намагання виділити місцевий компонент лише на підставі обряду тілоспалення було хибним.

Так само два компоненти дослідник вирізняв серед населення скіфського часу. Першим він вважав власне скіфів – прийшлий народ, який з‘являється з Азії ще до часу заснування грецьких колоній. Скіфи вели кочовий спосіб життя, займалися скотарством та полюванням. Натомість пам‘ятки Середнього Придніпров‘я, передусім великі городища, не могли, на думку В.В. Хвойки, належати скіфам-кочовикам. Отже, в городищах мешкало інше населення скіфського часу – місцеве землеробське. Місцевою традицією В.В. Хвойка вважав і обряд тілоспалення. Частина висновків В.В. Хвойки і сьогодні є цілком слушними. До таких належить визнання наявності двох „гілок” скіфської культури – кочової та землеробської, відповідно, і різних типів пам‘яток – не лише курганних могильників, а й городищ. Висновок В.В. Хвойки щодо різного етнічного походження кочового (степового) та землеробського (лісостепового) населення скіфської доби також є цілком слушним і знаходить розвиток в сучасних наукових дослідженнях цієї проблеми.

Заслугою В.В. Хвойки було й те, що в результаті його досліджень набагато древнішими стали слов‘янські старожитності, які почали визначати з рубежу ер. Звісно, що багато питань впродовж наступних років і подальших досліджень неодноразово переглядалися. Втім, хронологічна послідовність зарубинецької та черняхівської культур В.В. Хвойкою була визначена вірно. Сучасні погляди на зарубинецькі та черняхівські пам‘ятки обумовлений розширенням джерельної бази. Доведено, що зарубинецька та черняхівська культури не пов‘язані генетично і не заступають одна одну хронологічно. Виділено пізньозарубинецькі пам‘ятки, представлені кількома типами. На відміну від В.В. Хвойки, який впевнено визнавав носіїв „полів поховань” слов‘янами, сучасні вчені дотримуються іншої думки. Сьогодні вважається, що у формуванні зарубинецької культури взяло участь як місцеве населення Подніпров’я і Полісся, так і центральноєвропейські племена, що сюди переселилися. Генетичний зв’язок зарубинецької культури з київською, що є підосновою ранньослов’янських старожитностей, дозволяє вважати зарубинецьку культуру праслов’янською. Черняхівська культура розглядається як синкретична культура поліетнічної спільноти, очоленої готськими вождями, одним із компонентів якої були слов’яни.

Результатом досліджень В.В. Хвойкою давньоруських міст насамперед стало підтвердження високого рівня розвитку різних галузей ремісничого виробництва в цей час. Дослідник наголошував на існуванні розвинутого будівництва та виготовлення матеріалів для нього. Автор слушно стверджував, що з часу прийняття християнства припиняється використання обряду трупоспалення. Результатом досліджень В.В. Хвойкою давньоруських пам‘яток було також пробудження інтересу до вивчення пам‘яток цієї доби, яке є безперечно актуальним і сьогодні.

Безумовно, позитивно слід оцінити прагнення В.В. Хвойки максимально впорядкувати отримані ним результати, побудувати закінчену і струнку хронологічну колонку. Створена В.В. Хвойкою періодизація культур Середнього Придніпров‘я досі є робочою. З розширенням джерельної бази вона продовжує уточнюватись, проте в цілому культурно-хронологічне визначення відкритих В.В. Хвойкою старожитностей залишається практично незмінним. На цій періодизації базувалася головна концепція дослідника – концепція автохтонного розвитку населення Середнього Придніпров‘я. Ця схема з безперервною лінією розвитку від Трипілля до скіфів, потім до культури полів поховань і далі – до слов‘янських пам‘яток панувала у вітчизняній науці доволі довгий час. Сучасна археологічна наука відійшла від спрощеного підходу до розв‘язання цього питання. Дослідники визнають, що культурогенез та етногенез населення Середнього Придніпров‘я, як і всієї території України, був надзвичайно складним процесом і у його формуванні упродовж тисячоліть брали участь різноетнічні народи.

РОЗДІЛ 5. КУЛЬТУРНО–ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ В.В. ХВОЙКИ

У житті В.В. Хвойки наукова, експедиційна та музейна діяльність були нерозривно пов‘язані. Співпали в часі також становлення міського музею і його експозиції та становлення В.В. Хвойки як музейного працівника і просвітителя.

В розділі, присвяченому музейно-просвітницькій роботі В.В.Хвойки висвітлюється його роль у будівництві, становленні та розвитку Київського міського музею протягом 1897-1914 років. Діяльність В.В. Хвойки в цьому напрямку була різноманітною. У коло його обов‘язків входило впорядкування колекцій, організація виставок, формування експозицій, облаштування будівлі музею, розв‘язання господарських питань, організація та проведення екскурсій тощо. Безумовно, всі ці напрямки роботи тісно перепліталися. Робота В.В. Хвойки розглядається в розділі у трьох аспектах: робота по формуванню експозицій, екскурсійна робота та адміністративно-господарська діяльність.

Плідна, невтомна праця В.В. Хвойки у справі становлення та діяльності Київського міського музею була вагомою та різнобічною. Розпочалася вона ще з 1897 р., коли В.В. Хвойку запросили на роботу до щойно створеного Київського товариства старожитностей та мистецтв на посаду завідувача музею Товариства. Передусім, це науково-музейна робота: каталогізація та систематизація матеріалу, що походив, в тому числі, з власних розкопок автора, розробка концепції та планів розміщення експонатів, формування експозиції, видання супроводжувальних покажчиків і каталогів. Дякуючи його зусиллям археологічні колекції музею пройшли шлях від перших виставок – в тимчасовому приміщенні Товариства (1897 р.) та в недобудованому музеї до XI Археологічного з‘їзду (1899 р.) – до постійної експозиції археологічного відділу, яка весь час поповнювалась новими експонатами.

На вмінні художньо відображати історичне минуле та доносити історію рідного краю через посередництво музейних експонатів базувалася науково-просвітницька робота В.В. Хвойки, знаного і досвідченого екскурсовода. В.В. Хвойка з любов’ю ставився до цієї справи і досить часто на прохання керівників різних учбових закладів проводив екскурсії особисто. Відомо, що В.В. Хвойка проводив екскурсії не лише по залах музею. Не менш цікавими та змістовними були його екскурсії на місцях археологічних розкопок. Найвідомішою серед них була екскурсія членів XI Археологічного з’їзду на розкопки трипільських площадок. Численними були також відвідування розкопок В.В. Хвойки на садибі Десятинної церкви та розкопок стародавнього Білгорода. Головним результатом пояснень та екскурсій, незалежно від того, де вони проводились, було формування у свідомості громадян поваги до пам’яток старовини, зростання їх культурно-освітнього рівня.

Чималим був організаційний внесок В.В. Хвойки, у розбудову музею та його експозицій особливо на ранніх етапах становлення закладу. До 1902 року він фактично виконував обов‘язки завідуючого музеєм, прийнявши на себе весь тягар не лише наукової, а й адміністративно-господарчої роботи. В.В. Хвойка опікувався облаштуванням будинку музею, господарськими питаннями, вів облік усіх витрат музею. Із призначенням М.Ф. Біляшівського директором цих клопотів поменшало, проте чимала кількість внутрішніх справ музею продовжувала вирішуватися завдяки зусиллям В.В. Хвойки. Усталеною практикою директора музею М.Ф. Біляшівського було залишати музей під опікою В.В. Хвойки на час своєї відсутності.

Усе назване переконливо доводить значення діяльності В.В. Хвойки на ниві музейництва і просвітництва. В.В. Хвойка багато років віддав копіткій щоденній роботі. Результатом його праці був стабільний інтерес відвідувачів до музею, що свідчило про виконання музеєм виховних та просвітницьких функцій, популяризацію наукових здобутків.

ВИСНОВКИ

Аналіз джерел та літератури дозволив підтвердити, що вже під час життя в Празі В.В. Хвойка мав змогу познайомитись з дослідниками старожитностей. Витоки слов‘янського патріотизму вченого, який відбився на всій його подальшій роботі, також походять з Чехії – батьківщині славістики. Початок роботи дослідника в галузі археології припадає на кінець 80-х р. XIX ст. Доведено сталі та плідні контакти В.В. Хвойки з В.Б. Антоновичем та значний вплив останнього на діяльність В.В. Хвойки та формування його наукової концепції.

За період з кінця 80-х років XIX ст. до 1914 року В.В. Хвойка встиг дослідити археологічні об‘єкти, що належали до широкого хронологічного спектру, – від доби кам‘яного віку до давньоруського часу, відкрити кілька яскравих археологічних культур. Цими дослідженнями визначається його видатна заслуга у створенні джерелознавчої бази вітчизняної археологічної науки.

Досліджуючи археологічні пам‘ятки різних періодів, В.В. Хвойка намагався впорядкувати знайдений ним матеріал, чітко його структурувати. Результатом цього стала розроблена В.В. Хвойкою класифікація археологічних культур Середнього Придніпров‘я. Ця культурна стратиграфія, практично безперервна від кам‘яного віку до давньоруської епохи, стала важливим досягненням вітчизняної археології й в головних моментах зберегла свою вагу до сьогодні. Побудована на принципах цієї теорії праця В.В. Хвойки „Древние обитатели Среднего Приднепровья и их культура в доисторические времена” стала першим в російській археології історичним нарисом, що базувався на археологічному матеріалі, та був присвячений стародавній історії Середнього Придніпров‘я. Поява такої роботи знаменувала собою перетворення археології від науки про старожитності до історичної науки. Слабким місцем побудов В.В. Хвойки була прямолінійна етнічна інтерпретація археологічних культур.

Культурно-просвітницьку діяльність В.В. Хвойки можна вважати кінцевим результатом усієї його роботи, і археологічної, і музейної. Оцінюючи доробок В.В. Хвойки на ниві музейництва та просвітництва, окреслюються два головні аспекти його діяльності. По-перше, науковий, оскільки дослідником була проведена робота з опрацювання величезного масиву первинного матеріалу, археологічних артефактів, котрі він упорядкував, описав, паспортизував, частково ввів до наукового обігу, завдяки чому вони зберігають актуальність дотепер. По-друге, аспект освітній та просвітницький, оскільки головним сенсом масового впливу екскурсій та експозиції археологічного відділу на відвідувачів було формування поваги до пам’яток старовини, пробудження потягу та бажання до пізнання історії рідного краю. Доробок В.В. Хвойки в галузі науково-просвітницької діяльності слугує для сучасних науковців-археологів прикладом поєднання дослідницької та просвітницької діяльності.

За темою дисертації опубліковані такі роботи:

1. Колеснікова В.А. В.В.Хвойка та заснування археологічного відділу Київського міського Музею // Історичний журнал. – 2004. – № 10-11. – С. 49-56.

2. Колеснікова В.А. Його називали археологом-революціонером. Українознавство-2005. // Календар-щорічник. – К., 2004. – С. 167-169.

3. Колеснікова В.А. До історії досліджень В.В.Хвойки у садибі М. Петровського в Києві. // Наукові записки з української історії. – Вип.16. – Переяслав-Хмельницький, 2005. – С. 258-266.

4. Колеснікова В.А. Вікентій В‘ячеславович Хвойка. Сторінки біографії. // Наукові записки з української історії. – Вип.17. – Переяслав-Хмельницький, 2005. – С. 25-31.

5. Колеснікова В.А. Листування В. В. Хвойки з Е. Міннзом як джерело для створення наукової біографії В. В. Хвойки. // Археологія . – 2006. – № 1. – С. 48 – 59.

АНОТАЦІЇ

Колеснікова В.А. Наукова та культурно-просвітницька діяльність В.В. Хвойки. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.04 – археологія. Інститут археології НАН України. – Київ, 2006.

Дисертацію присвячено дослідженню наукової та культурно-просвітницької діяльності відомого вченого-археолога та музеєзнавця Вікентія В‘ячеславовича Хвойки, його ролі в розвитку вітчизняної археологічної науки та музейної справи. На основі аналізу чисельних архівних матеріалів висвітлюється доробок В.В.Хвойки в галузі польових археологічних досліджень, культурно-просвітницька, музейна робота В.В. Хвойки. Вперше досліджено шляхи формування наукових інтересів В.В.Хвойки, час та обставини початку роботи в археології. На сучасному науковому рівні проаналізована наукова концепція В.В. Хвойки, зокрема його висновок про послідовний автохтонний розвиток населення Середнього Придніпров‘я, що базувався на обряді тіло спалення. Визначені витоки формування цієї концепції, висвітлені основні напрямки науково-просвітницької діяльності В.В.Хвойки в контексті популяризації давньої історії краю.

Ключові слова: археологічні дослідження, музеєзнавство, просвітницька діяльність, В.В. Хвойка, персоналії.

АННОТАЦИЯ

Колесникова В.А. Научная и культурно-просветительская деятельность В.В. Хвойки. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.04 – археология. Институт археологии НАН Украины. – Киев, 2006.

Диссертация посвящена исследованию научного наследия и культурно- просветительской деятельности известного ученого-археолога Викентия Вячеславовича Хвойки, его роли в развитии отечественной археологической науки и музейного дела.

В работе, на основе привлечения широкого круга источников, прежде всего большого массива архивных документов, комплексно проанализирован жизненный и научный путь В.В. Хвойки. Прослежено формирования его научных интересов, определено значение полевой археологической деятельности и музейно-просветительской работы ученого, проанализирована научная концепция. Доказывается значимость его научного наследия и просветительской деятельности для развития современных взглядов на древнюю историю Украины.

В работе вводятся в научный оборот документы, которые позволяют раскрыть неизвестные и малоизвестные страницы биографии В.В. Хвойки периода его жизни в Чехии (1850-1876) и первого периода жизни в России (1876 – середина 90-х гг. XIX в.). Рассматриваются обстоятельства, которые вызвали его интерес к древностям. Определены истоки славянского патриотизма исследователя, который сказался на всей его дальнейшей деятельности.

Определены возможные пути знакомства В.В. Хвойки с профессором В.Б. Антоновичем, приведены доказательства их научного и музейного сотрудничества. Подчеркивается значительное влияние В.Б. Антоновича и его концепций на деятельность В.В. Хвойки.

Обосновывается авторская версия обстоятельств начала работы В.В. Хвойки в археологии. Документально аргументируется, что начало этой деятельности, приходится не позднее, чем на 1890-й год. За немногим более чем 20-ть лет своей археологической деятельности В.В. Хвойка исследовал большое количество археологических памятников – от периода каменного века до древнерусского времени, открыл несколько ярких археологических культур. В работе в обобщенном виде приводится история исследований основных археологических памятников. Полевые археологические работы В.В. Хвойки были значительным вкладом в исследования древней истории Среднего Приднепровья. Открытие Кирилловской палеолитической стоянки, памятников трипольской культуры, культуры полей погребений, раскопки на территории Киевского детинца и древнерусского Белгорода навсегда оставили имя исследователя в истории археологической науки.

Масштабные полевые исследования В.В. Хвойки стали источником для подготовки научных публикаций. В статьях, докладах, обобщающих работах он охарактеризовал материалы исследованных им археологических памятников и предложил собственную интерпретацию полученных данных. Безусловно, позитивной оценки заслуживает стремление В.В. Хвойки максимально упорядочить полученные данные. Результатом этой работы стало построение стройной и законченной хронологической колонки. Созданная В.В. Хвойкой периодизация археологических культур Среднего Приднепровья претерпела лишь незначительные изменения и остается рабочей до сегодняшнего дня.

Слабым местом построений В.В. Хвойки была прямолинейная этническая интерпретация археологических культур. Исследователь считал, что оседлый образ жизни, погребальный обряд, земледелие могут служить непосредственными доказательствами этнического единства. Недостатком концепции было и предвзятое отношение к археологическому источнику. Вместо тщательного изучения, фиксации и полной публикации материалов исследований, В.В. Хвойка сразу стремился перейти к их исторической интерпретации. Сформированная концепция удерживала автора в условных рамках, которые он не смог преодолеть.

Много внимания уделено музейной деятельности В.В. Хвойки, освещению его роли в строительстве, становлении и развитии Киевского городского музея на протяжении 1897-1914 гг. Исследователь много лет отдал кропотливой ежедневной музейно-просветительской работе. Результатом этой деятельности был стабильный интерес посетителей к музею, что свидетельствовало о выполнении музеем воспитательных и просветительских функций, популяризации научных достижений.

Ключевые слова: археологические исследования, музееведение, просветительская деятельность, В.В. Хвойка, персоналии.

ANNOTATION

Kolesnikova V.А. Scientific and Culture – Work of V.V.– Manuscript.

The thesis for a degree of candidate of history by speciality 07.00.04 – Archaeology. Institute of Archaeology of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2006.

The thesis core points are V.V.‘s role in the history of native archaeological science, the importance of his work in the spheres of culture and enlightenment spread. Basing on numerous sources used, the author studied scientific, cultural, enlightenment and museum activities of V.V. Chvojka, his scientific views on the processes of historical development as regards the territory of the Middle Dnieper.

The author shows how V.V.‘s scientific interests were forming. V.V.‘s input in the area of field archaeological researches is described. The thesis contains an analysis of V.V.‘s scientific concept. All aspects of his museum activity are presented in this paper. It also throws the light on the key points of V.V.‘s scientific and enlightenment work aimed to popularize the region‘s ancient history. The author reckons, that it is enlightenment activity, that was the final result of V.V.‘s overall work, which included archaeological and museum activities.

Key words: archaeological investigations, museum activity, enlightenment activity, V.V.