Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Загальна характеристика роботи

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КОЗАКОВА Віта Сергіївна

УДК 130.2 +82-96

МЕТАТЕКСТ ЛІТЕРАТУРИ ЯК

СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ СПОСІБ ОСЯГНЕННЯ БУТТЯ

Спеціальність 09.00.03

Соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Донецьк ? 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Донецького національного технічного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник доктор філософських наук, професор

Гребеньков Геннадій Васильович,

Донецький юридичний інститут МВС України, начальник кафедри кримінології та юридичної соціології

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Чаплигін Олександр Костянтинович,

Харківський національний автомобільно-дорожній університет,

завідувач кафедри філософії і політології

кандидат філософських наук, доцент

Дрожжина Світлана Володимирівна,

Донецький університет економіки і торгівлі

ім. М. Туган-Барановського,

завідувач кафедри правових дисциплін

Провідна установа Національний технічний університет України“

Київський політехнічний інститут”

Міністерства освіти і науки України,

кафедра філософії (м. Київ).

Захист відбудеться 10 березня 2006 року о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .051.06. у Донецькому національному університеті за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Із дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького національного університету за адресою: 83050, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розіслано 10 лютого 2006 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради М.І. Сушинський

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Кінець ХХ-го початок ХХI-го століття докорінно змінили принципи традиційного осмислення соціального буття суспільства та людини. Прагнення сказати нове змушувало філософів, письменників, художників, науковців шукати необхідні форми вираження, використовувати всі можливості, що закладені у структурі буття, що постає у філософській думці як концепція (позитивізм) системи інтелектуальних та образних інтродукцій (ірраціоналізм), і текст взагалі (сучасний постмодернізм).

У зв'язку з цим виникає потреба пошуку як традиційних уявлень про буття, так і нових інтелектуальних конструкцій, серед яких категорії “метатекст” надається перевага, що зумовлює її залучення до аналізу не тільки стосовно художнього, але і соціального, культурного тексту та філософського розуміння світу.

Сучасний етап розвитку культури створює “метакультурний простір” і “метакультурну індивідуальність”, які виходять за межі узвичаєного сприйняття світу і звичної поведінки. Швидкість і складність процесів, що відбуваються в світі, вимагають принципово нових способів орієнтацій у дійсності, “опанування” її людиною.

Як на нашу думку, на сучасному етапі в різноманітних контекстах розуміння культури, в її різнопланових модусах: проявах літератури, мистецтва, художньої творчості на одну з головних позицій виходить метатекст як інтегративний спосіб конструювання і пізнання культури в контексті соціально-філософської онтології.

Актуальність. Поняття “метатекст” досліджується в культурології, лінгвістиці, літературознавстві, але збагнення його суті – це завдання філософії як інтегративного способу розуміння буття. Осягнення сутності феномена “метатекст” дозволить розширити обрії соціально-філософського пізнання.

Вирішення проблеми потребує звернення до аксіологічного підходу, оскільки культура в нашому дослідженні виступає як творіння людей, тобто як цінність. Культура виступає як визначена форма буття і спілкування людей різних часів, епох, як сукупність цінностей, формується як текст, і щоб зрозуміти її як текст, виникає потреба виходу на метатекст.

Художній текст і метатекст розглядається нами як визначена форма буття, що створює умови для виникнення діалогу і тим самим формує перетин корінних форм буття, бо з позиції філософії культури і саме буття, його осмислення може розглядатися як текст.

У нашому дослідженні поняття “метатекст” осмислюється не стільки як лінгвістичне поняття, а перш за все, як філософська категорія, сутність якої здатність виявляти різні модальності цінності в культурі, здібність розширювати можливості аксіології як способу пізнання культури, чим підсилюється пізнавальний каркас філософії як системи знань; метатекст створює нові пізнавальні можливості: онтологічні, гносеологічні, антропологічні.

Світ розуміється нами як текст, що розташовується в процесі означування – здатність людини бачити світ як світ цінностей. Предмет завжди наділений у культурі значенням і смислом, і вже тому він текстуальний. А оскільки значення і смисл – дві складові цінності, то текст і метатекст виступають як методологічний прийомом аксіології.

Предмет, що має значення і смисл є цінністю, а будь-яка цінність є текстом, за яким прихована метатекстуальна конструкція і прочитується політекстуально, полісемантично. Отже, поняття текст і метатекст розширюють методологічні пізнавальні аксіологічні можливості і служать для визначення сутнісних значень предмета чи явища, наділених значенням і смислом.

Поняття “метатекст” використовується переважно як категорія на позначення зовнішньої людині дійсності, що може бути інтерпретована і передана як визначена картина світу, у той же час поняття “метатекст” є насамперед філософською категорією, що розкриває змістовно проблему взаємозв'язку людини, соціального, художнього і реального світу як цілісного і єдиного.

Проблема метатексту є проблемою філософського пізнання соціального “світу” з урахуванням людської “присутності”, як соціального тексту з його потребами, цілями, вимогами й ідеалами у взаємозв'язку із соціальним текстом як світом цінностей. А це означає, що за категорією метатекст стоїть “цілісна картина”, образ з погляду людських предметно-значеннєвих зв'язків, куди входять наукові знання про оточуюче людину середовище на соціально-філософських рівнях буття.

Єдність смислів і значень, відносно яких виникають суб'єктивно-особистісні значення й об’єктивовані смисли, становить світ Культури як метатекстуальне середовище людини, її соціальний текст у контексті буття. Завдяки розумінню категорії метатекст не просто як фізичної об'єктивної реальності, а як світу культури, світу цінностей, це поняття (метатекст) набуває онтологічного, антропологічного і аксіологічного статусу. Онтологізація метатексту як цінностей зумовлює таке розуміння дійсності: не тільки матеріальні речі, але й ідеальні смисли одержують своє реальне значення і смисл як особлива (ціннісно-смислова) сфера буття. Адже тільки так можуть бути пояснені пам'ятки (історичні тексти та метатексти) культури, що пішли в минуле, як метатекстуальні цінності чи нецінності. Метатекст, розглянутий нами як цінність, є тим поняттям, де змістовно сходяться реальне, як речовинно-предметне утворення, віртуальне й ідеальне, як психологічне явище суб'єктивної та інтерсуб’єктивної природи.

Розуміння поняття “метатекст” як цінність стає головним у розумінні культури як текст. У зв'язку з цим постає визначене коло проблем, що характеризують використання поняття “метатекст”, починаючи від тлумачення його як лінгвістичного поняття і осмислення як феномена, філософську категорію, за якою стоїть значеннєвий зв'язок людини і світу, місце людини в цьому світі. І оскільки “... людина входить в світ соціальності як вже впорядкований світ різноманітних систем цінностей” (В.П.Сержантов, Г.В.Гребеньков), то постає головне питання розгляду світу як цінність і як текст, що безпосередньо містить в собі метатекстуальне.

У нашому дослідженні розглянуто інтегративну функцію метатексту як філософської категорії, за допомогою якої осмислюється література і вирішується проблема гармонії культури, оскільки категорія метатекст зв’язує в єдине ціле всі різноманітні вияви культури: літературу, мистецтво, живопис, традиції тощо.

Оскільки дисертація має соціально-філософське спрямування, а не суто гносеологічне, показується, як проблема розвертається на аналізі творчості видатного українського письменника В.Стефаника. Проблема концепції міркування про соціальне буття і саме соціальне буття ідуть в соціально-філософському дискурсі разом, в єдності – ця полотнина роздумів і є творчість В.Стефаника.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Проблема метатексту як феномену міжособистісного та міжкультурного спілкування у межах соціально-філософського знання не розглядалася. Уся багатоманітність метатекстових форм, соціально-художні детермінації розглядалися у різних галузях, зокрема, літературознавстві, мовознавстві.

По-перше, категорія метатекст привертала увагу лінгвістів. А.Крісмор, зокрема, розмежовує інформативний метатекст та метатекст відношення автора. На його думку, метатекст – явище соціального, психологічного, аксіологічного, комунікативного та риторичного характеру, що здатне визначити мету тексту, попередні відомості про текст, а також переконати реципієнта в тому, що повідомляється, тобто здійснити комунікативний акт.

В.Коппле розглядає метатекст як композиційно-синтаксичне явище, що виступає окремо від семантичної структури тексту, виокремлює текстуальний та інтерперсональний метатекст.

По-друге, “текст про текст” розглядається як метод “вести” читача по тексту, але не інформувати його. Таким чином, метатекст не є складовою семантичної структури тексту, а виступає позатекстовою компонентою (Г.Вежбицька, В.Коппле ).

По-третє, поняття метатекст розглядається також в теорії інтертекстуальності мистецтва і лінгвістики як текст другого порядку, стосовно якого він виступає як об'єкт опису (М.М.Бахтін, П.Х.Тороп, Ю.М.Лотман).

По-четверте, метатекст розглядається як “пояснювальна система” (похідне від розуміння метаоповіді (Ф.Ліотар, Ф.Джеймсон), проблема художнього перекладу (А.Попович).

Метою пропонованого дослідження є окреслення базового поняття “метатекст” у форматі соціально-філософського аналізу на матеріалі художніх творів, а також визначення його позицій в сучасному соціально-філософському знанні як методології пізнання й розуміння соціального світу.

Мета дослідження зумовлює розв’язання наступних завдань:

1) розглянути принципи створення соціального світу, що є метатекстом, сформованим людьми свідомо за законами цінності;

2) обґрунтувати необхідність і довести можливість використання метатексту як особливої гносеологічної конструкції пізнання й розуміння соціального світу;

3) розглянути метатекст літератури як спосіб соціально-філософського осягнення буття;

4) здійснити аналіз філософських поглядів на значення метатексту в творчій діяльності;

5) проаналізувати головні тенденції дослідження змісту поняття “метатекст” як філософської категорії у контексті художньої творчості, визначити її місце в системі соціально-філософського знання.

Об'єктом дослідження виступає соціальна реальність як “картина світу”, що представлена як метатекст.

Предметом дослідження виступають метатекстуальні літературні конструкції як реальні феномени та способи пізнання соціального буття.

Методологічними засадами дослідження є: аксіологічний підхід, структурно-функціональний аналіз. Розгляд окресленої проблеми здійснюється з позиції герменевтики та феноменології, а також на методах компаративного аналізу.

Структурно-функціональний, компаративіський підходи традиційно використовувалися в літературі, в мистецтві. У пропонованому дослідженні акцентується на суто філософських методах, бо метатекст перш за все є філософською категорією, що окреслює фундаментальні, смислові, загальнолюдські сутності, значення (об’єкта, предмета, мовлення); смисловою структурою, що не залежно від жанру, мистецтва, від роду діяльності вказує на сутнісне значення (сутністю оперує тільки філософія).

Розглядаючи світ тільки крізь призму усвідомлення, тобто виключно як ідеологічний феномен культури, ми пропонуємо уподібнити самосвідомість особистості до певної суми текстів у тій сумі маси текстів різного ґатунку, яка складає світ культури. А оскільки “нічого не існує поза текстом” (Ж.Дерріда), то і будь-який індивід неминуче перебуває “в середині тексту”. Весь світ (соціальний, художній, світ культури) сприймається нами як нескінченний, безмежний текст за яким безперечно є метатекст.

Гносеологічний аналіз культури неможливий без відокремлення від онтологічної сутності, тобто перед дослідниками завжди виникає проблема тлумачення феноменів культури. Внутрішня логіка поставленої проблеми розуміння феномена культури як тексту і метатексту вимагає апелювання до аналізу поняття “символ”, що своїм подвійним смислом створює “герменевтичне поле” (Г.Ріккерт). Символ постає фундаментом, на якому створюється культура, адже він має онтологічний статус. Завдання філософії культури, як культурфілософської рефлексії думки – збагнути своє символічне буття і з’ясувати його метатекстуальність.

Виникає бажання людини зрозуміти чужу їй епоху, духовне та соціальне життя, суттєву для розуміння художню цінність, смисловий світ, свідомість інтерпретатора як інструмент інтерпретації. Герменевтика допомагає розширити обрій розуміння Себе у відкритості Смислу, вибору в процесі розуміння соціальних та особистісних цінностей.

Необхідною умовою є співучасть та співтворчість опанування реципієнта художнього тексту, тексту культури через удосконалення способів звернення рефлексії на світ, тобто художній текст становить модель звернення рефлексії на світ, а також здійснює певну комунікацію. Робота з текстом, що спрямована на його дискурсивний аналіз, моделює ситуації розуміння.

Інтерпретація текстів культури як філософський спосіб осягнення буття, перш за все, орієнтована не на формальну лінгвістику, а на роботу зі смислами. Розуміння текстів культури трактується як особливе ефективне інобуття рефлексії, що формує позатекстовий простір і тим самим створює метатекст.

Методологічною основою дослідження є також теоретичні розробки проблем онтології художньої творчості (Ф. Ніцше), художньо-комунікативних процесів (К.Леві-Стросс), функціонування просторово-часових видів мистецтва (Ю.Лотман) та інші.

Наскрізною проблемою пропонованої дисертації є сучасна парадигма відношень між філософією та літературою, яка найяскравіше розглянуте у дослідженнях Р.Рорті щодо зближення цих дисциплін, в яких відчутне досягнення формальної школи (Р.Якобсон, В.Шкловський), структуралізму і постструктуралізму (Ж.Деріда, М.Фуко, Р.Барт), філософії постмодерну (Ж.Делез, Ж.-Ф.Ліотар, Ю.Крістєва).

Але оскільки до нашого часу проблема опрацьована тільки в літературознавчому аспекті і не набула достатнього філософського осмислення (творчість літераторів В.Шекспіра, Ф.Достоєвського,
Ж.-П.Сартра, А.Камю, Ж.-Ф.Ліотара, Ф.Джеймсона тощо, показує – вони є творцями метатекстуальних конструкцій, які здійснюють вплив на цілу культуру, на світогляд) ми пропонуємо розглянути літературу як метатекст.

Дослідження обумовлене специфікою теми, що відображено в окреслених меті та завданнях.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступних положеннях:

вперше:–

здійснено детальний аналіз категорії “метатекст”, насамперед, як соціально-філософської категорії.–

окреслено теоретичну модель літературного метатексту як цілісного акту створення картини світу;–

розроблено новий підхід використання визначеної метатекстової конструкції, що втілює в собі спосіб тлумачення буття як ціннісно-смислової реальності;

удосконалено філософське осмислення категорії “метатекст” на прикладі художньої творчості;

дістав подальшого розвитку спосіб конструювання іншої реальності, якою є література, мистецтво, міфологія тощо.

Науково-теоретичне і практичне значення дисертації обумовлено її новизною. Отримані результати дають можливість оцінити роль аксіологічного підходу до розв’язання ряду філософських проблем, позв'язаних із проблемою соціального світу, особистості та їх метатекстуальності.

Метатекст може виступати як спосіб штучного творення. Тому метатекст може використовуватися як конструкція у художньому знанні: мистецтві, релігії, міфології.

Метатекст – це визначена конструкція, що втілює у собі спосіб прочитання реальності; це один із способів конструювання іншої реальності, яким і є література, мистецтво, міфологія; це колосальний методологічний, гносеологічний спосіб збереження або знищення культури. За допомогою метатексту можливо прочитувати реальність, накладаючи метатекстуальні конструкції (соціальний типаж, образ-символ тощо), щоб цю реальність пояснити. У цьому міститься суть онтології, що конструює це буття, а метатекст є одним із способів створення цієї онтології.

Отримані результати дають можливість оцінити роль аксіологічного підходу в розв’язанні ряду філософських проблем, зв’язаних із проблемою соціального світу, особистості та їх метатекстуальності.

Основні положення дисертації допоможуть у визначені та створенні системи рекомендацій і пропозицій стосовно розробки нових епістемологічних моделей філософського пізнання соціуму й особистості.

Дисертаційний матеріал може бути використаний у лекційних курсах з філософії, етики й естетики, літератури відповідно до вузівських програм, а також при підготовці авторських спецкурсів.

Апробація дослідження. Дисертація обговорювалася на теоретичних семінарах кафедри філософії Донецького національного технічного університету. Обраний напрям дослідження пов’язаний з держбюджетними темами кафедри філософії Донецького національного технічного університету Н-7-2001 “Наука. Техніка. Гуманізм” та Н-11-05 “Ноосферологія: методологічні та соціально-аксіологічні проблеми аналізу сучасної цивілізації”.

Основні ідеї, теоретичні положення, методологічні розробки, результати дослідження викладено у виступах на 3-й Міжнародній науковій конференції “Творча спадщина В.І.Вернадського і сучасність” (“Вернадські читання”) (організованій Донецьким національним технічним університетом, м. Донецьк, 2003 р.); 13-й міжнародній конференції “Роль науки, релігії і суспільства у формуванні моральної особистості” (організованій Донецьким державним інститутом штучного інтелекту, м. Донецьк, 2003р.); міжрегіональній науковій конференції “Філософсько-етична спадщина Г.С.Сковороди і духовний світ сучасної людини” (м. Донецьк, листопад 2002р.).

Публікації. Основні теоретичні положення, результати і висновки дисертації викладено у 13 наукових статтях, що надруковані в провідних фахових виданнях: “Наука, релігія, суспільство” (м. Донецьк); “Вісник Донецького національного університету” (м. Донецьк); “Ноосфера” (м. Донецьк), “Нова парадигма” (м. Запоріжжя); Часопис “Освіта регіонів” (м. Запоріжжя), “Вісник Харківського національного університету” (м. Харків); “Філософія, Культура, Життя” (м. Дніпропетровськ); “Наукові записки. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія” (м. Київ), “Технічна етика і дизайн” (м. Київ), “Актуальні проблеми навчання та виховання студентів з особливими потребами” (м. Київ), а також тезах наукових конференцій, загальним обсягом 4,89 др.ар.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять сім підрозділів, висновку і списку використаних джерел (178 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 184 сторінки. Обсяг роботи без списку використаної літератури – 170 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРАЦІЇ

У вступі обґрунтовується вибір і актуальність теми дослідження. Аналізується стан опрацювання проблеми, формується мета й основні завдання, визначається об’єкт і предмет дослідження, методологічне підґрунтя роботи, розкривається наукова новизна. Висвітлено можливості теоретичного і практичного використання результатів дослідження. Подаються відомості про апробацію основних ідей дисертації.

У першому розділі “Метатекст як методологія соціально-філософського дискурсу культури” феномен метатексту аналізується у різних світоглядних контекстах, що дало можливість позначити роль метатексту і розкрити семантику поняття; проблема розглядається у діахронічному аспекті. Здійснюється висновок щодо системотвірної функції категорії “метатекст” і ціннісного підходу в розумінні культури як тексту і метатексту.

У підрозділі 1.1 “Методологічні та пізнавальні можливості метатексту в філософському пізнанні культури” проблема буття розуміється як людська ціннісно-смислова сфера реальності, яка розглядається в різних контекстах (науковому, культурному і філософському), набуваючи тим самим різних змістів і смислів. У найбільш загальному філософському плані вона сформульована як онтологічна проблема співвідношення реальності і цінності, взаємовідношення цінностей і людини в процесі становлення буття як культури.

Світ Культури як дійсне середовище людини, її буття, становить єдність смислів і змістів, відносно яких виникають суб'єктивно-особистісні значення і об’єктивовані смисли. Завдяки розумінню буття не просто як фізичної об'єктивної реальності, а як світу культури (і культуру як текст) чи, що одне й те саме – світу цінностей, – цінності набувають свого онтологічного статусу.

Виділення різних модифікацій, фаз культури, культурних гнізд у рамках визначеної культури дозволяє організувати “усередині культурний” діалог. Цей діалог, як і діалог культур (тобто “міжкультурний” діалог), відбувається в "пограничній зоні". У центрі нього – дефініції в представленні моделі світу і людини, системи цінностей, своєрідності художнього стилю. Саме діалог у культурі та діалог культур здійснюється різноманітними засобами за допомогою текстів та метатекстів, що є своєрідними висловленнями, уявленнями, концепціями світу і його образів.

У підрозділі 1.2 “Метатекст: сутність, поняття, семантика” розглянуто результати дослідження різних напрямків та концепцій, які розкривають категорію “метатекст”. Філософська герменевтика, структуралізм, постструктуралізм, літературна критика, філософська антропологія є тими напрямками, що одночасно пов’язуються з мовними, мовленнєвими проблемами та знаками тексту, створюючи метатекст. А оскільки культура постає як виробник текстів, то виникає необхідність інтерпретації.

Філософська герменевтика є вченням про розуміння інтерпретації тексту як дискурсивно вимовленої рефлексії над розглянутими в тексті смислами. Але представлення філологічної герменевтики є корисним і в філософському “полі розуміння”, оскільки філологи, психологи і філософи працюють зі смислами, розумінням, значущим переживанням, досвідом людини, рефлексією. Робота з текстом, націлена на його дискурсивний аналіз, що ідеально модулює ситуацію розуміння і тим самим набуває філософського значення. Бажання людини зрозуміти чужу культуру, духовне життя класичної та давньохристиянської епох, викликало потребу до розуміння, якому властива художня цінність, смисловий світ, свідомість інтерпретатора як інструмента інтерпретації, у відкритості Смислу та у здійсненні естетичного вибору в процесі розуміння найвищих соціальних та особистісних цінностей (В.Дільтей, Х.Гадамер, Е.Гусерль).

Розробивши свою філософію розуміння й інтерпретації, М.Гайдеггер (у Бутті і часі) починає з людської дії (проекту). Х.Гадамер, навпаки, звертається насамперед до історичних текстів. Для нього так само як і для герменевтів (Ф.Шлейермахер, В.Дільтей) герменевтична парадигма може бути знайдена в розумінні текстів. Але варто наголосити на тому, що ці герменевти вивчали тексти з метою виявлення історичного осмислення минулих подій.

Представники деконтструктивізму (Ж.Дерріда, М.Фуко) розглядають текст як письмо і пропонують розглядати текст як буття в його цілісності, як функціональну систему вписування.

М.Фуко і Е.Саїд розглядають текстуальність як умови специфічного розташування тексту в світі, а “світ” сам розміщується в процесі визначення. Як загальне поняття, текстуальність розглядає взаємозв'язки між різними видами текстів, тобто те, що Ю.Крістєва назвала інтертекстуальністю. Текстуальність також містить концепцію світу як текст, і, водночас, тексту як світ. Текстуальність і метатекстуальність розглядається як зміст світу через надання значень об'єктам, тим самим створюючи світ (картини світу) як текст. Даний процес має таку ж онтологічну природу творення цінності, де значення – це аспект, сторона будь-якого предмету як цінності. Отримана “цілісна” картина світу є аксіологічною, філософською побудовою, а текст, таким чином, постає як філософська картина світу.

У роботах Ю.Лотмана йдеться не стільки про розуміння тексту і метатексту як лінгвістичне поняття, скільки як сукупність текстів культури, де відбувається взаємодія “старої” і “нової” культур. Метатекст в його розумінні постає як позатекстова реальність, як код, що під час “діалогу” з існуючими текстами культури докорінно трансформує сутність цих текстів.

Культура має справу з великою кількістю текстів, оскільки Світ культур і є рухлива безкінечність “текстів”, у яких “розчиняється” людська діяльність і свідомість (Р.Барт, М.Фуко). Інтерпретація текстів спрямована не на формальну лінгвістику, а на роботу зі смислами та усвідомлення як ефективне інобуття.

Існують різні розуміння культури: інтенціональність (феноменологія Е.Гуссерля, Ф.Брентано); поділ значення і смислу (Г.Фреге, Е.Хірша); інтендирування (А.Кентерберийський) та ін. Автор дотримується позиції постмодерністів і розуміє світ як текст, штучно створений мислителем; як інший світ, що позиціонується у процесі означування – здатність людини бачити світ як світ цінностей.

Відповідно до уявлень автора, поняття “метатекст” використовується як категорія для позначення зовнішньої людині дійсності, що може бути інтерпретована і передана як визначена картина світу, водночас поняття “метатекст” є насамперед філософською категорією, що розкриває проблему взаємозв'язку людини, соціального, художнього і реального світу як цілісного та єдиного.

У другому розділі “Літературні метатексти культури: онтологічне осягнення світу” здійснено аналіз художніх текстів. Література розглядається як метатекст у її проявах, де літератор у процесі своєї творчості виступає і як філософ, і як автор, і як художник, тобто вирішує одночасно різнопланові питання, показує вияв людини феноменально в історичному, культурному контекстах.

У підрозділі 2.1 “Література як спосіб виявлення метатекстуальних конструкцій” з’ясовуються сутнісні характеристики літератури, а також її метатекстуальність. На прикладі аналізу літературних текстів англійської літератури ХІХ століття (Дж.Г. Байрон, О.Уайльд), виявлення філософських проблем російських письменників (Ф.Достоєвський, М.Булгаков), література розглядається як спосіб збагнення світу, і тому є найкращою і найяскравішою ілюстрацією часу, епохи, особливо коли виконує функцію не описового, не житійного, а світоглядного характеру.

Автором обрано літературну форму, оскільки вона є більш зрозумілою ніж філософський дискурс і філософічна, не зважаючи на те, що існують різні культурні дискурси, різний понятійний апарат та різні способи проникнення в один і той же предмет.

Час диктує свої закони, але саме романтизму вдалося довести, що літературний дискурс створює свій власний час. Головним є те, що художник-романтик впевнено додає ще один часовий модус – внутрішній, що неминуче призводить до створення нової реальності, ще одного виміру – глибинного і водночас метатекстуального. Художник і його твір, як з'ясовується, живуть за тим самим законом – законом вільно діючого Духа, що здатний одухотворити матерію.

У підрозділі 2.2 “Літературна символіка як філософське бачення буття і людини” окреслюється значення образів-символів, що часом живуть і діють у культурі епохи суперечливо, різнонаправлено, породжуючи зіткнення цінностей, їхню ерозію; віддзеркалюючи кризові явища в культурі, справжню “переоцінку цінностей”.

Філософський аксіологічний аналіз образів-символів дозволяє виявити логіку і динаміку самовизначення культури, її метатекстуальність, причому в якості інтегральної аксіологічної форми виступає художня творчість, мистецтво, що цілісно репрезентують цей образ-символ.

Перед дослідником постає проблема виявлення актуального вигляду мистецтва на різних етапах історії, ролі, яку відігравало воно не тільки в рамках мистецтва, але й у контексті культури в цілому; визначення загальнокультурної ролі актуального виду мистецтва, що здатна вияскравити картину закономірностей історичної динаміки соціальних цінностей.

Саме мистецтво, а точніше література, формує образ-символ даної епохи, самовизначаючи її розвиток.

По-перше, література як ніякий інший вид цінностей, охоплює все середовище суспільної психології: від раціональних ідеологічних утворень до ірраціональної за своєю наповненістю віри.

Відомо, що політичні цінності культури, хоча і народжуються на соціально-психологічному рівні, формуються на ідеологічному рівні теоретиками. Так саме це стосується правових, економічних, філософських цінностей. Література перетворює раціональний текст цих цінностей на контекст емоційно-образного переживання смислу цінностей через естетичні форми виявлення.

По-друге, правові, філософські, політичні, економічні цінності апелюють до розуму, література як вид мистецтва володіє арсеналом релігійного ірраціонального досвіду – вірою.

Література дозволяє наслідувати цінності політики, права, економіки, не вдаючись у їх раціональне наповнення. Віра розкриває нам властивість того, у що ми віримо. Сила цих властивостей збільшується, коли ми ще і бачимо, почуваємо, співчуваємо тому, у що віримо.

Символи посідають провідне місце у творчості письменників-модерністів (А.Камю, Е.Хемінгуей, Ф.Кафка тощо). Аналіз творчої спадщини цих письменників допоміг з’ясувати значення символів, які є найкращим засобом філософського бачення світу і людини в ньому.

Але не тільки зарубіжні письменники, використовуючи метатекст, посідали чільне місце в історії художньої творчості. Особлива роль фундаментальних досліджень та відкриттів, як засвідчує час XX-XXI століть, належить одному з вітчизняних українських письменників В.Стефанику. Питання про те, як реальне життя віддзеркалюється у мистецтві, як конкретно з прототипу “виростає” художній тип, народжується художній образ було й залишається одним із найважливіших і недостатньо вивчених питань теорії творчості цього письменника.

Через призму його творчого спадку розглянуті образи, які сягають рівня образу як символу (образу-символу) і набувають метатекстуального осягнення.

Оригінальність новел В.Стефаника полягає в новому баченні світу крізь призму чуття і серця не власного, авторського, а мальованих автором героїв та образів. В.Стефаник живе інтересами своїх героїв. Його реалізм, його манера художнього бачення доводить майстерність використання новели в новелі, бачення тексту соціального в тексті художньому.

У третьому розділі “Метатекстуальне розуміння соціального буття (читаючи В.Стефаника)” творчість видатного вітчизняного письменника В.Стефаника розглянута в онтологічному, антропологічному та екзістенціальному вимірах .

У підрозділі 3.1 “Онтологічні виміри В.Стефаника: збагнення природи і єдність її з людиною” крізь призму метатексту як методології розуміння буття розглядається проблема відношень людини і природи, що завжди була предметом глибокого філософського інтересу.

Соціальна активізація природи людини визначається в першу чергу змістом соціального досвіду, яким повинна оволодіти людина, тобто рівнем матеріально-виробничої та духовної культури суспільства, а також сформованою в ньому на цій основі системою виховання.

Мотив злиття героя і природи дає змогу побачити в розквіті та дозріванні природи процес, що гармонізує з розвитком душі, яка досягла своєї вищої зрілості в осягненні краси як втілення сутності світобудови.

Проблема існування людини в часі ? невловимому, реальному і неперервному ? своєрідно вирішується В.Стефаником. Взаємозв'язок часів і поколінь, відповідальність людини за прожите життя не тільки перед теперішнім, а й майбутнім; уявлення про історію людства як про безперервний ланцюг часу ? така світосприймальна концепція письменника в осмисленні становища людини в світі, у потоці життя і часу, у природному оточенні.

Філософія, дотримуючись вихідних принципів у взаємодії суспільства з природним середовищем, дозволяє людині виявити загальні тенденції в розвитку відношень між ними. На основі вихідних принципів людина формулює свою філософію, свій метатекст. Філософія В.Стефаника полягає в тезі: "Людина і природа є одним цілим".

Трактування відношень людина-природа як обов'язкові характеристики процесів руху і саморуху дають можливості: по-перше, поєднати активність людини з рухом і змінами всієї природи; по-друге, виявити загальноприродний грунт генезису і розвитку специфічно людської форми існування в природі.

Природа в широкому розумінні, як Всесвіт, матеріальний світ у цілому, охоплює і людину, і суспільство. У більш вузькому розумінні, природа ? це матеріальне середовище, що відносно протистоїть їм. Тому проблема взаємовідношень людини і природи, значення об'єктивного природного буття для реального змісту людського життя є одним із важливих аспектів, що характеризують стан і призначення людини у світі.

У підрозділі 3.2 “Антропологія В.Стефаника: діалектика природного та особистого” розглянуто проблему людини не тільки в соціальному світі, що є центральною стратегічною позицією наукового пізнання. Розробка названої проблеми має фундаментальне значення для суспільної практики.

Людина – соціальна істота, але природне в людині зберігає свою відносну самостійність, що і є умовою правильного діалектичного розуміння єдності природного і соціального в світі В.Стефаника. Його світ є протилежністю спрощеним соціологізаторським моделям людини, які відкидають самобутність, автономність природного початку. Особливо яскраво це відобразилось в образах жінок у творах письменника.

Поетична система В.Стефаника зосереджена на відтворенні природного потоку життя, його процесу і руху. Цим зумовлена відмова від традиційного сюжету, ствердження "природності" людини.

Всі проблеми людського буття, це людські проблеми, і тому метатекст, яких би аспектів він не стосувався, все одно зводиться на людині та її місці в соціальному, реальному світі. І саме література здатна показати це в онтологічному, гносеологічному, аксіологічному спектрах.

У підрозділі 3.3 “Метатекстуальні конструкції В.Стефаника: екзистенціальні контексти життєвого світу” з’ясовується, що мистецтво не можна аналізувати, інтерпретувати, його потрібно тільки переживати, бо це символ. Правда, яку несе текст, завжди суб`єктивна та індивідуальна, бо реальність піддається в художньому творі "запереченню", вона "переборюється", підтверджуючи активність свідомого й підсвідомого у митця.

У результаті аналізу творчості письменників показано втілення своєрідного шляху героїв до різноманітних смислів, але метатекст цих фрагментарних особистісних сюжетів виступає сферою стійких похідних механізмів структури цілого, в яких оформлюється відношення суб’єкта і об’єкта. Ядром семантико-аксіологічних структур виступають екзистенціальні орієнтації, які містяться в основі множинних особистостей, які усвідомлюють себе і світ свідомостей, що постають предметом авторського художнього спостереження.

Завдяки аналізові творів, з’ясовано, що культурне несвідоме виступає в метатексті провідним активним корелятом смислу пошуків героїв, і в цих процесах акцентуються автором не тільки форми психологічних реакцій на реальний світ, а і культурні домінанти ментальних станів героїв, єднання їх з природою.

Концепція людини і світу, людини і природи в цілісному сприйнятті постає як авторська рефлексія над суспільством, над людиною, над світом взагалі, де час, дійсність постають лише у формах свідомості героїв, що ведуть нескінчений діалог з цим світом. Письменник не забуває, що людські індивідуальності з їх особистим життям і долею сполучаються із всезагальним Абсолютом.

У художньому, літературному світі створюється дискурс осмислення неосяжності буття. На різних рівнях дискурсивної практики, герої створюють складну динаміку оповідань, яка допомагає зрозуміти, що в структурі метатексту оповідань, дискурс виявляє себе як суб’єктивована рефлексія героя, і, водночас, – представлена багатоголосно, залежно від рівня свідомості суб’єкта, його світогляду, здатності побачити або не побачити себе в загальнокультурній онтології.

В.Стефаник створив свій метатекстуальний світ, в якому живуть його герої, вирішують проблеми буття, обирають свій шлях, несуть на собі тягар свободи вибору та намагаються не просто існувати, а жити повноцінним життям.

ВИСНОВКИ

У дисертації в ході соціально-філософського аналізу проблеми, всебічно досліджено зміст феномену “метатекст”: визначено й проаналізовано базове поняття “метатекст” на матеріалі художньої творчості в аспекті соціально-філософського аналізу. Результати дослідження дали можливість сформулювати наступні висновки:

1. Метатекст можливо розглядати як визначений новий спосіб соціального збагнення світу.

2. Традиційно використовуваний в літературі, в художньому знанні, метатекст можливо вписати у контекст філософського осягнення світу, оскільки він має визначені філософські елементи, що необхідні для формування нового бачення світу, тобто відкриває нове осягнення буття. Отже, виявлені нові можливості гносеологічного метатексту.

3. З’ясовано, що світ з’являється як метатекст і як світ цінності, який становить певну конфігурацію цих цінностей, що можна розуміти як визначену онтологічну метатекстуальну побудову.

4. Метатекст це філософська категорія, що слугує для позначення фундаментальних, смислових, загальнолюдських сутностей, значень (об’єкта, предмета, мовлення), смислова структура, яка не залежно від жанру, мистецтва, від роду діяльності вказує на сутнісне значення.

5. Категорія “метатекст” – це категорія і літератури, і філософії, але в першу чергу, це філософська категорія. Етимологічний аналіз філософського поняття, і як лінгвосемантичний опис його властивостей, приймається до уваги в процесі виявлення філософського змісту поняття. Але філософське, категоріальне значення поняття “метатекст” відрізняється від загальновживаних його значень, набуваючи відповідно до потреб теоретичного міркування спеціального характеру.

6. Метатекст – це визначена знаннєва конструкція, що втілює у собі спосіб прочитання реальності, і є одним із способів конструювання іншої реальності: мистецтва (літератури, театру, музики), тобто завдяки метатексту можна прочитувати реальність накладаючи на неї метатестуальну конструкцію, щоб цю реальність пояснити – в цьому полягає смисл онтології – вчення про буття, яке конструює це буття, а метатекст є одним із способів побудови цієї онтології.

7. Проблема метатексту набула кроскультурного характеру і пронизує всі види світогляду: міфологію, релігію, мистецтво – що і є підґрунтям для подальшого осмислення проблеми і розгляду феномену “метатекст”.

8. Поняття “текст” і “метатекст” перш за все визначається як соціально-філософська та культурологічна категорії, оскільки мають кроскультурний характер. Ця категорія функціонує у мистецтві, релігії, міфології, але не в науці, де є інші категорії, що окреслюють той пізнавальний ареал, за допомогою якого література, мистецтво і філософія вживають категорію текст і метатекст. Наука не має потреби в категоріях “текст” і “метатекст”, оскільки працює з об'єктивними істинами. А література і філософія навпаки, створюють текст (онтологія, філософська картина світу – це і є штучно створений текст, за яким постає метатекстуальне).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ СТАТЕЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

Статті у провідних наукових фахових виданнях:

1. Козакова В.С. Філософське підґрунтя Стефаникового слова // Вестник Национального технического университета “ ХПІ”. Збірник наукових праць. Тематичний випуск “Філософія”. – Харків: НТУ “ХПІ”. – 2003. –№ 2. С.130-135.

2. Козакова В.С. Літературна традиція як аспект світоглядної культури // Наука, теологія, постмодерн. Вісник Харківського національного університету. Серія: теорія культури і філософія науки. Частина 2.– Харків, 2002. – С. 87-97.

3. Козакова В.С. Загальнолюдські національні ідеали у творчості В.Стефаника // Філософія, культура, життя. Міжвузівський збірник наукових праць. Випуск 19. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002 – С. .

4. Козакова В.С. Філософсько-антропологічне розуміння людини через призму художньої творчості // Філософія, культура, життя. Міжвузівський збірник наукових праць. Випуск 19. – Дніпропетровськ: Дніпропетровський державний фінансово-економічний інститут, 2002. – С. 9-15.

5. Козакова В.С. Олюднення природи у творчості Василя Стефаника // Нова парадигма. Альманах наукових праць. Вип. 30. Запоріжжя, 2003. С.48-53.

6. Козакова В.С. Герої В.Стефаника в контекст проблеми людини та природи // Наука Релігія Суспільство. – Донецьк: ІПШІ “Наука і освіта”. 2003. С. 236-240.

7. Козакова В.С. Проблема метатекстуального збагнення соціального світу через образ-символ // Наукові записки. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. – Київ, 2005. – С.21-28.

8. Козакова В.С. Методологічні та пізнавальні можливості метатексту в філософському збагненні культури // Актуальні проблеми навчання та виховання студентів з особливими потребами. – Київ, 2005. – С. 14-19.

9. Козакова В.С. Художні метатексти як спосіб соціально-філософського осягнення буття // Технічна естетика і дизайн. – Київ, 2006. – № 2. – С. 96-101.

10. Козакова В.С. Аксіологічні можливості метатексту // Часопис “Освіта регіонів”. – Київ, 2005. – С. 37-39.

Опубліковано за матеріалами конференцій:

11.Козакова В.С. Феномен християнства як світоглядне підґрунтя філософії Середньовіччя // Наука Релігія Суспільство: Матеріали XIII Міжнародної науково-практичної конференції. Донецьк: ІПШІ “Наукова і освіта”. 2003. С. 133-135.

12. Козакова В.С. Пошук цілісної людини в антропологічній філософії Г.С. Сковороди // Ноосфера. Збірник філософських праць. Випуск 2. – Донецьк, 2002. – С. 101-117.

13. Козакова В.С. Метатекст искусства в творчестве В.И.Вернадского // Творча спадщина В.І. Вернадського і сучасність” (“Вернадські читання”). Доповіді і повідомлення 3- ї Міжнародної наукової конференції 22-24 травня 2003 р. у м. Донецьку / Під редакцією Л.О. Алексєєвої. – Донецьк: ДонНТУ, 2003. – С. 55-57.

АНОТАЦІЯ

Козакова В.С. Метатекст літератури як соціально-філософський спосіб осягнення буття. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 Соціальна філософія та філософія історії. Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України. Донецьк, 2006.

У дисертації в межах аксіологічної та феноменологічної методології здійснюється аналіз метатексту, що розглядається як ціннісний за своєю сутністю феномен буття. Досліджено й обґрунтовано ідеї аксіології, експресіонізма, екзістенціалізма як методологій пізнання феномену метатекст.

Проаналізовано головні тенденції дослідження змісту поняття “метатекст” як філософської категорії у контексті художньої творчості, визначено її місце в системі соціально-філософського знання.

Обґрунтовано і доведено можливість використання метатексту як особливої гносеологічної конструкції пізнання й розуміння соціального світу, як визначеної знаннєвої конструкції, що втілює в собі спосіб прочитання реальності, конструювання другої реальності: мистецтва (літератури, театру, музики).

Ключові слова: метатекст, культура, цінності, аксіологія, ціннісно-смислова реальність, літературна творчість.

АННОТАЦИЯ

Козакова В.С. Метатекст литературы как социально-философский способ постижения бытия. – Рукопись.

Диссертация на получение научной степени кандидата философских наук за специальностью 09.00.03 – Социальная философия и философия истории. – Донецкий национальный университет Министерства образования и науки Украины. Донецк, 2006.

В диссертации в границах аксиологической и феноменологической методологии осуществляется анализ категории метатекст, которая рассматривается как ценностный по своей сущности феномен бытия. Исследовано и обоснованно идеи аксиологии, экспрессионизма и экзистенциализма как методологий познания феномена метатекст.

Проанализированы главные тенденции исследования содержания понятия “метатекст” как философской категории в контексте художественного творчества, определено его место в системе социально-философского знания.

Обоснована и доказана возможность использования метатекста как особой


Сторінки: 1 2