ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Концур Вікторія Володимирівна

УДК 331.105.44: 94(477)”1956/1964”

ПРОФСПІЛКИ УКРАЇНИ В СИСТЕМІ

ІДЕОЛОГІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА

(1956 – 1964 рр.)

Спеціальність 07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ДОНЕЦЬК – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі вітчизняної та зарубіжної історії Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник – доктор історичних наук, професор

Докашенко Віктор Миколайович,

професор кафедри вітчизняної та зарубіжної історії, ректор

Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов

Офіційні опоненти – доктор історичних наук, професор

Головко Микола Леонтійович,

професор кафедри соціально-гуманітарних дисциплін, ректор

Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок

України

–

кандидат історичних наук, доцент

Федорова Людмила Олександрівна,

доцент кафедри історії України Донецького національного

технічного університету

Провідна установа – Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна

Міністерства освіти і науки України, кафедра історії України

Захист відбудеться 06.10. 2006 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корпус, ауд. 32.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Донецького національного університету (835055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий 04.09.2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.В. Крапівін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Непростий і навіть суперечливий процес формування сучасної демократичної української держави об’єктивно вимагає всебічного вивчення процесу функціонування демократичних інституцій в історичному контексті не лише в день сьогоднішній, а й на попередніх етапах історичного розвою, який охоплює період радянського тоталітаризму. Ретельне, об’єктивне і позаідеологічне дослідження механізму функціонування різних ланок політичної системи, не останню роль у якій відігравали професійні спілки, дозволить глибше і ґрунтовніше зрозуміти природу сучасних проблем демократичного становлення держави і суспільства, що створює додаткові умови для їх успішного подолання.

Актуальність проблеми визначається також необхідністю вироблення такої концепції місця і ролі сучасних профспілкових формувань у взаємовідносинах між державою, роботодавцями та спілчанами, яка б оптимально відповідала параметрам сучасного цивілізаційного устрою. З цієї точки зору дослідження функціонування професійних спілок на попередній стадії розвитку має непересічне значення для сьогодення. Виявлення усіх метаморфоз, привнесених до суті профспілкової діяльності тоталітарною державою та правлячою на той час партією, дозволить швидше і якісніше сформувати сучасну концепцію профспілкового руху, допоможе позбавити її непритаманних для цієї громадської організації функцій та завдань.

Актуальність поставленої проблеми обумовлюється необхідністю зменшення ідеологічної напруженості в сучасному українському суспільстві, рецидиви якої час від часу виявляються сьогодні під час проведення різноманітних політичних та громадянських акцій і яка за своєю суттю значною мірою є результатом вироблених свого часу стереотипів, закріплених у свідомості сучасного покоління. Значний вплив на їх формування мали і радянські професійні спілки. Дослідження витоків цих стереотипів та механізму їх нав’язування суспільству через найдемократичнішу за своєю первісною сутністю громадську організацію сприятиме не лише позбавленню української спільноти багатьох ідеологічних постулатів, а й вихованню в неї нової політичної культури, основаної на повазі до свободи думки та розмаїття теорій.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в контексті держбюджетної теми, що опрацьовується колективом кафедри вітчизняної та зарубіжної історії Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов “Проблеми повоєнного тоталітаризму в історичному контексті” (номер державної реєстрації 0104U003406).

Об’єктом дослідження є ідеологічний аспект функціонування радянської моделі тоталітарних відносин.

Предметом дослідження постає латентний бік культурно-масової діяльності професійних спілок України.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період “відлиги” (1956 – 1964 рр.), який за своїм характером був чи не “найдемократичнішим” етапом тоталітарних відносин, що надає додаткові можливості для підсилення об’єктивності висновків щодо характеру панівної на той час системи. Через зазначену обставину цей період, у порівнянні з іншими етапами радянської моделі тоталітаризму, також дозволяє точніше розкрити механізм і закономірності функціонування професійних спілок, визначити основні причини і перспективи тих стагнаційних процесів, які охоплювали цю громадську організацію.

Географічні рамки дослідження збігаються із державними кордонами Української РСР та кордонами сучасної української держави відповідно до існуючого адміністративно-територіального поділу.

Мета дослідження полягає у з’ясуванні механізму підпорядкованості наймасовішої організації трудящих волі та інтересам держави через кардинальну видозміну їхньої культурно-виховної функції. Для реалізації поставленої мети у дослідженні вирішуються наступні завдання: –

з’ясовується ступінь наукової розробленості проблеми, систематизується і класифікується наукова література за проблемними ознаками; –

на основі систематизації та класифікації джерел визначаються особливості джерельної бази дослідження; –

науково обґрунтовується залежність ідеологічної діяльності профспілок України від їхньої організаційної будови; –

доводиться ідеологічне походження руху за комуністичну працю; –

визначається наявність ідеологічних аспектів контролюючої функції постійно діючих виробничих нарад; –

визначається та доводиться ідеологічна упередженість діяльності клубних установ українських професійних спілок; –

з’ясовується місце та роль профспілкових бібліотек України в ідеологічній системі комуністичної партії та радянської держави; –

доводиться належність червоних кутків до ідеологічних закладів надзвичайного характеру.

Наукова новизна дисертаційного дослідження визначається тим, що порушена проблема ще не знайшла глибокого висвітлення в сучасній історіографії. В ній також відсутні праці, в яких би професійні спілки України розглядалися і як об’єкт, і як суб’єкт ідеологічної діяльності. В дисертаційному дослідженні зроблено одну з перших спроб комплексно розглянути ідеологічну діяльність масової громадської організації трудящих в період “відлиги”.

На основі опублікованих документів та архівних матеріалів авторкою проаналізовано процес ідеологізації профспілкового руху в Україні серед робітників і службовців, які були членами громадської організації.

Дисертантка зробила спробу викрити латентний бік основних напрямків ідеологічної діяльності профспілок в період “відлиги”.

Авторка дослідила процес одержавлення профспілок з позицій ідеолого-політичних закономірностей. Дослідження шляхів та методів реалізації ідеологічних заходів партії засобами виховної роботи профспілок, проведеного в дисертації, спрямоване на те, щоб показати ступінь викривлення природних функцій громадської організації, результативність впливу цієї роботи на продуктивність виробництва та на свідомість трудящих мас.

Водночас, зростання ідеологічної місії профспілок України розглядається дослідницею як невід’ємна складова частина процесу становлення “відлиги” і, відповідно, збереження у трансформованому вигляді радянської моделі тоталітаризму.

У дисертації також визначається сутність “відлиги” в контексті виховної функції громадської організації трудящих.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що його основні положення можуть бути використані у процесі формування взаємовідносин профспілкових формувань з органами державної влади та політичними партіями України; при подальшій розробці навчальних програм, спецкурсів, дисциплін за вибором, лекційних курсів з історії України при підготовці фахівців-істориків; як матеріал для подальшого наукового поглиблення проблеми.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації і результати досліджень обговорювались на двох міжрегіональних конференціях молодих учених у м. Горлівка (2004 р., 2005 р.), на міжнародній конференції у м. Стаханов (2005 р.), на міжнародному науковому конгресі у м. Києві (2005 р.), на всеукраїнській науковій конференції у м. Горлівці (2005 р.), на всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції у м. Києві (2006 р.). Дисертація обговорена та схвалена на засіданні кафедри вітчизняної та зарубіжної історії Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов.

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 11 наукових робіт, 8 з яких розміщено у фахових виданнях.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які мають внутрішній поділ на десять підрозділів, висновків, списку джерел та літератури (369 позицій). Загальний обсяг тексту дисертації становить 203 сторінки, з них 160 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт та предмет дослідження, його мету і завдання, часові і територіальні межі, висвітлено наукову новизну та практичне значення праці, її зв’язок з науковими програмами, подано відомості про апробацію та особистий внесок дисертантки.

У першому розділі “Історіографія, джерельна база та методологія дослідження” розкрито стан наукової розробки досліджуваної теми, наводиться характеристика використаних джерел, обґрунтовуються методологічні засади дослідження.

В історіографічній частині дослідження відображено ступінь і глибину здобутків науковців у розкритті проблеми, стан і рівень її висвітлення у радянській та сучасній вітчизняній науковій літературі. Остання поділяється авторкою на дві умовні групи: дослідження узагальнювального характеру та наукові праці, в яких безпосередньо висвітлюються основні форми ідеологічної діяльності професійних спілок у досліджуваний період.

До першої групи нами віднесено дослідження, які цінні методологією підходів до вивчення проблеми. Вони дають змогу простежити зрушення, які відбувалися в оцінці профспілкового руху взагалі та ідеологічної діяльності зокрема. Конкретно-історичний досвід роботи професійних спілок розкривають праці радянської доби, присвячені історії профспілок та профспілковому будівництву, такі як навчальні посібники “История профсоюзов СССР” редакції 1969 та 1979 рр. История профсоюзов СССР: Учеб. пос. – М.: Профиздат, 1969. – 414 с.; История профсоюзов СССР: Учеб. пос. – Изд. 2-е, доп. и перераб. – Ч. ІІ (1938 – 1978 годы) / Под общ. ред. Г.В. Шарапова. – М.: Профиздат, 1979. – 304 с., а також “Очерки истории профессиональных союзов Украинской ССР” Очерки истории профессиональных союзов Украинской ССР / Рук. авт. кол. Ю.Б. Бабко. – К.: Политиздат Украины, 1983. – 663 с.. Незважаючи на ідеологічну заангажованість цих робіт, їхня цінність обумовлена методологією підходів до вивчення проблеми, фактажем і методами аналізу.

Діяльність партійних організацій з активізації ідеологічної діяльності профспілок знайшла своє висвітлення у працях К.Ф. Москальця, А.В. Андрєєва Москалець К.Ф. Профспілки України в боротьбі за здійснення семирічки. – К.: Держполітвидав УРСР, 1960. – 91 с.; Андреев А.В. КПСС – руководитель профсоюзов в период семилетки (1959 – 1965). – М.: Из-во Московского ун-та, 1970. – 102 с., в дисертаціях В.Ф. Бурносова та Н.І. Баланюк Бурносов В.Ф. Деятельность профсоюзов Донбасса в годы коммунистического строительства (1959 – 1970): Автореф. дисс. … канд. ист. наук: 07.00.01. – Донецк, 1973. – 25 с.; Баланюк Н.И. Деятельность КПСС по повышению роли профсоюзов в коммунистическом воспитании трудящихся 1961 – 1966. (На материалах Украины): Автореф. дисс… канд. ист. наук: 07.00.01. – Львов, 1986. – 17 с. . Автори цих досліджень однозначно виходять з апріорності ідеологічної діяльності наймасовішої організації трудящих, що з позиції того часу виглядає цілком закономірним явищем.

Однак ця точка зору зазнала певних змін у період перебудови, коли історики намагалися знайти компроміс між керівництвом профспілками з боку КПРС та їх незалежністю. До праць цієї орієнтації слід віднести колективне дослідження під керівництвом В.В. Журавльова “ХХ съезд КПСС и его исторические реальности” ХХ съезд КПСС и его исторические реальности / Ин-т марксизма-ленинизма при ЦК КПСС / Под общ. ред. В.В. Журавлева. – М.: Политиздат, 1991. – 416 с..

Реальна спроба відходу від усталених стереотипів була зроблена російським дослідником М.Восленським Восленский М. Номенклатура - господствующий класс Советского Союза. – М.: “Советская Россия”, 1991. – 615 с.. З українських істориків це зробили В.К. Баран та М.П. Зима Баран В.К. Україна 1950 – 1960-х рр.: еволюція тоталітарної системи. – Львів: Ін-т Українознавства ім. Крип’якевича НАН України, 1996. – С.112 – 115; Зима М.П. Профспілки України: минуле і сучасність. – Київ: 1996. – С.7. . Характер взаємовідносин КПРС і профспілок ґрунтовно розглядається в монографії А. Русначенка Русначенко А. Приспана сила. Робітники, робітничий рух і незалежні профспілки в Україні від кінця сорокових до початку дев’яностих років. – К., 2000. – С. 5, 14. та в деяких статтях В.М. Докашенка Докашенко В.М. Партія і “привідний” пас у методології “відлиги” // Вісник академії праці і соціальних відносин: Науково-практичний зб. – 2005. - №4. – С.148 – 156.. На особливу увагу заслуговує досить свіже (2002 р.) видання “Нариси історії професійних спілок України”, підготовлене колективом авторів під керівництвом О.П. Реєнта Нариси історії професійних спілок України / Федерація профспілок України / Гол ред. О.М. Стоян, кер. авт. кол. О.П. Реєнт. – К., 2002. – С. 449 – 509. .

Дослідженню ролі і місця профспілок у громадянському суспільстві присвячено фундаментальну працю В.Ф. Цвиха Цвих В.Ф. Профспілки у громадянському суспільстві: теорія, методологія, практика: Монографія. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2002. – 376 с. , в якій особливу цінність для підготовки нашої дисертації становлять саме історіографія та методологія дослідження. Динаміку основних політичних тенденцій попереднього періоду історичного розвою дає змогу з’ясувати монографія М.Л. Головка Головко М.Л. Суспільно-політичні організації та рухи України в період Другої світової війни. 1939 – 1945 рр.: Монографія – К.: Олан, 2004. – 704 с. .

Другу групу історичної літератури складають праці, присвячені окремим напрямкам ідеологічної діяльності профспілок. Так, функція управління виробництвом, яка реалізовувалася профспілками через постійно діючі виробничі наради (ПДВН), висвітлена у спільній праці М.А. Воскресенської та Л.І. Новосьолова, комплексному дослідженні за редакцією Ф.М. Левіанта та О.С. Пашкова, дисертаційному дослідженні Є.О. Монастирського Воскресенская М.А., Новоселов Л.И. Производственные совещания – школы управления (1921 – 1965 гг.). – М.: Профиздат, 1965. – 223 с.; Правовое положение профессиональных союзов СССР / Отв. ред. Ф.М. Левиант, А.С. Пашков. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1962. – С. 40 – 49; Монастырский Е.А. Правовые вопросы организации и деятельности постоянно действующих производственных совещаний: Автореф. дис… канд. юр. наук. – Киев, 1965. – 17 с.. Аналіз довоєнного періоду управління промисловістю здійснив О.М. Бут Бут О.М. Проблеми управління промисловістю: історичний досвід і уроки (На матеріалах парторганізацій України, 1921 – 1941 рр.). – К.: Либідь, 1990. – С. 3. .

Більшість радянських дослідників виходили з офіційного визнання партійного призначення ПДВН як форми колективного керівництва виробництвом. Кардинально протилежний погляд на мету функціонування ПДВН висловлює В.М. Докашенко Докашенко В.М. Постійно діючі виробничі наради в період “відлиги”: демократичність форми і тоталітарність змісту // Вісник Луганського держ. пед. ун-ту ім. Т. Шевченка. Історичні науки. – 2003. - №6. – С. 207 – 211.. Він вбачає її у здійсненні через ПДВН масового контролю знизу, запрограмованого державою та правлячою партією.

Численним є доробок радянських науковців з проблеми соціалістичного змагання, розгортання якого вони трактували з позицій зростання свідомості трудящих. Серед таких праць яскравим прикладом може слугувати збірник статей “Великое движение современности” Великое движение современности: Сб. статей. – М.: “Наука”, 1964. – 408 с., присвячений одному з різновидів соціалістичного змагання, – руху за комуністичну працю. У сучасній історіографії проблема дослідження соціалістичного змагання взагалі й руху за комуністичну працю зокрема комплексного висвітлення не знайшла. Деякою мірою порушуються проблеми соціалістичного змагання в контексті розвитку вугільної промисловості Донбасу в другій половині ХХ ст. З.Г. Лихолобовою Етапи історичного шляху вугільного Донбасу в другій половині ХХ століття // Лихолобова З.Г. Вибрані праці. – Донецьк: ООО “Юго-Восток, Лтд”, 2003. – С. 184-207.. Частково цієї проблеми також торкається А.А. Кондрацький Кондрацький А.А. Профспілки комуно-тоталітарної України // Матеріали наукової конференції “Профспілковий рух в Україні: актуальні проблеми теорії, історії, сучасності”, присвяченої 90-річчю масового профспілкового руху в Україні / Федерація профспілок України. Академія праці і соціальних відносин ФПУ. – К.: Логос, 1996. – С. 154 – 157. .

Малодослідженою в сучасній історіографії є й діяльність профспілок в межах їхньої виховної функції. З найбільш фундаментальних праць радянської доби, що торкалися зазначеної проблеми, є навчальний посібник П.Ф. Молоко та видана Профвидавом у 1959 р. книга “Работа профсоюзного актива на предприятиях” Молоко П.Ф. Основные этапы развития культурно-просветительной работы профсоюзов СССР: Учеб. пос. для студентов заочного отделения. – Л., 1962. – 80 с.; Работа профсоюзного актива на предприятиях. – М.: Профиздат, 1959. – С. 228 – 265., в яких більш ніж відверто демонструється повна ідеологічна підпорядкованість всієї культурно-просвітницької роботи профспілок партійним настановам з комуністичного виховання трудящих.

На кардинально інших позиціях знаходяться сучасні українські історики. Вони виходять з позиції негативного впливу ідеології на культуру. Зокрема, таку точку зору поділяють сучасні українські науковці О.В Стяжкіна та П.О. Саржан, які досліджують загальні тенденції розвитку культури в Донбасі Стяжкина Е.В. Культурные процессы в Донбассе в 1960 – начало 90-х гг.: Дисс. … канд. ист. наук: 07. 00.01. – Донецьк, 1996. – 208 с.; Саржан П.О. Зміни в соціально-економічній сфері Донбасу. Друга половина 40-х – кінець 80-х рр. ХХ ст.: Дис… д. іст. наук: 07.00.01. – Донецьк, 2004. – 608 с..

Таким чином, історіографічний аналіз вивчення проблеми дозволяє дійти висновку, що загальний рівень розробки проблеми не можна визнати достатнім ані в аспекті методології, ані з точки зору окремих форм діяльності професійних спілок. Останнє дає нам підставу виокремити ідеологічну діяльність українських профспілок доби “відлиги” як предмет спеціального дослідження.

Мета і завдання дисертаційного дослідження визначили його джерельну базу. Для її класифікації у праці застосовано загальновизнаний принцип розподілу джерел за походженням. Він дозволяє класифікувати джерельну базу на документи профспілкових організацій різних рівнів, документи партійних організацій та їх керівних структур, документи державних органів влади.

Отже, до першої групи джерел нами віднесено Статути професійних спілок СРСР редакції 1954, 1959, 1963 рр Устав профессиональных союзов СССР. Утвержден ХІ съездом профсоюзов СССР 15 июня 1954 г. – М.: Профиздат, 1955. – 31 с.; Статут професійних спілок СРСР. Затверджений ХІІ з’їздом профспілок СРСР 27 березня 1959 р. – К.: Держполітвидав України, 1959. – 47 с.; Статут професійних спілок СРСР. Затверджений ХІІІ з’їздом профспілок СРСР. – К.: Держполітвидав України, 1963. – 50 с., постанови, резолюції, стенографічні звіти з’їздів та пленумів профспілок СРСР, УРСР, ВЦРПС та Укрпрофради Постановление ХІ съезда профсоюзов СССР по отчетному докладу о работе ВЦСПС // Справочник профсоюзного работника. – М.: Профиздат, 1957. – С. 5 – 10; Резолюция VІ съезда профессиональных союзов Украины по отчетному докладу Украинского республиканского совета профсоюзов. – К., 1958. – 16 с.; Восьмой пленум Всесоюзного центрального совета профессиональных союзов. Стенографический отчет. – М.: Профиздат, 1961. – 252 с.; Постановления V пленума ВЦСПС. – М.: Профиздат, 1956. – 29 с.; Постановление ІІ пленума Украинского республиканского совета профсоюзов о состоянии и мерах по улучшению воспитательной и культурно-массовой работы среди трудящихся. – К., 1956. – 10 с. . Особливе місце серед опублікованих профспілкових документів займає доповідь Місії Міжнародного Бюро Праці “Положение профсоюзов в СССР” Положение профсоюзов в СССР: Доклад. Миссия Международного Бюро Труда / МОТ. – Женева: МТБ, 1960. – 167 с., яка дає можливість порівняти європейський погляд на профспілки з радянським.

Використані у дисертації раніше не опубліковані документи профспілок виявлені автором у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВОУ) та у ряді обласних державних архівів. Значна кількість офіційних документів, таких як матеріали з’їздів, пленумів Укрпрофради, засідань її президії та секретаріату, довідок та інформацій, поданих обласними радами та центральними галузевими комітетами, представлені у фонді 2605 (оп. 8) – Українська республіканська рада професійних спілок у ЦДАВОУ. Тут добре представлене листування Укрпрофради з облпрофрадами та центральними комітетами галузевих профспілок, яке дозволяє зробити висновки стосовно перетворень у внутрішньому житті масової організації трудящих.

В обласних державних архівах широко представлені документи обласних рад профспілок, їхнє листування з ВЦРПС та документи профспілкових комітетів підприємств і установ. Матеріали обласних архівів цінні насамперед тим, що дають більш детальне уявлення про механізм втілення партійної ідеології на місцях.

Другу групу джерел становлять документи Комуністичної партії. Основоположними документами цієї групи є Програма та Статут КПРС. Теоретичні засади “відлиги” повною мірою викладено в матеріалах та стенографічних звітах з’їздів КПРС Материалы Внеочередного ХХІ съезда КПСС. – М.: Госполитиздат, 1959. – 260 с.; ХХІІ съезд Коммунистической партии Советского Союза. Стенографический отчет: В трьох томах. – М.: Госполитиздат, 1962. . Найповніше партійні документи представлено у 15-томному збірнику “Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК” Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК (1898 – 1971). Изд. 8-е, доп. и испр.: В пятнадцати томах. – М.: Политиздат, 1971. – Т. 7. 1955 – 1959. – С. 559; Там само, Т. 8. 1959 – 1965. – С. 567.. Матеріали з’їздів Компартії України Матеріали ХХІ з’їзду Комуністтичної партії України. – К.: Держполітвидав УРСР, 1960. – 95 с.; Материалы ХХІІ съезда Коммунистической партии Украины. – К.: Госполитиздат УССР, 1961. – 120 с. відбивають її реакцію на рішення ЦК КПРС.

Зважаючи на досить незначну кількість опублікованих документів Компартії України, особливого значення набувають матеріали Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГОУ), а саме фонд 1 – ЦК Компартії України. Описи 24, 31 цього фонду містять листування ЦК КП Української РСР з ЦК КПРС, обласними комітетами партії, державними органами та установами, громадськими організаціями, а також довідки організаційного відділу та відділу пропаганди та агітації, що дають можливість виявити витоки та механізм як партійного керівництва профспілками, так і тотальної ідеологізації трудящих.

Третю групу джерел становлять спільні постанови вищих профспілкових органів з Радою Міністрів СРСР, колегією Міністерства Культури СРСР, а також постанови Верховної Ради УРСР. Більша частина їх опублікована Справочник профсоюзного работника. – М.: Профиздат, 1956 - 1965; Справочник партийного работника. – М.: Госполитиздат, 1957. – 1964; Культурне будівництво в Українській РСР. Найважливіші рішення Комуністичної партії і Радянського уряду: Зб. док-тів. – К.: Держполітвидав, 1961. – Т. 2. – 665 с. . Значний фактичний матеріал для історичного аналізу надає щорічний статистичний збірник “Народне господарство України”, в якому публіковались основні результати економічного розвитку. Порівняння даних цього збірника з відповідними архівними даними нерідко виявляє завищені показники в офіційній статистиці, що дає ґрунт для висновків щодо рівня її достовірності, а також щодо реальної участі профспілок в економічних та суспільно-політичних акціях “відлиги”.

Таким чином, наявна джерельна база, значна частина якої вперше вводиться до наукового обігу, дозволяє провести різнопланове дослідження ідеологічного аспекту діяльності громадської організації трудящих на одному з найсуперечливіших етапів історичного розвою Української держави.

Теоретико-методологічні засади ґрунтуються на таких світоглядних принципах, як прихильність до ідеї закономірного та прогресивного історичного розвитку, а також прагнення до неупередженості, яке авторка реалізувала шляхом дослідження теми незалежно від особистих, групових, класових, конфесійних інтересів чи симпатій, використовуючи різноманітні джерела й літературу та порівнюючи різні точки зору попередніх дослідників.

Вивчення історичного процесу з позицій його діалектичного розуміння з опорою на методологічні принципи об’єктивності, історизму, застосування загальнонаукових методів (структурно-системного, функціонального), власне історичних методів (історико-генетичного, порівняльно-історичного, проблемно-хронологічного, методу ретроспекції) та міждисциплінарних методів (герменевтики та статистично-аналітичного методу) дозволили розглядати проблему ідеологізації суспільства профспілками всебічно, з’ясовуючи напрямки та характер визначальних тенденцій.

В сукупності методологічні засади дозволили опанувати літературу й вивчити джерела з проблеми, систематизувати інформацію, що дало змогу знайти оптимальний варіант структури праці та дійти, як нам здається, обґрунтованих висновків.

У другому розділі “Ідеологічна діяльність профспілкових комітетів у сфері матеріального виробництва” розглядається вплив організаційної будови радянських профспілок на механізм забезпечення ідеологізації трудящих у період середини 50-х - середини 60-х рр. ХХ ст., досліджується така форма організації та стимулювання виробництва, як рух за комуністичну працю, а також участь трудящих в управлінні виробництвом через постійно діючі виробничі наради.

У підрозділі “Організаційна будова та ідеологічна діяльність профспілок: проблема взаємовпливів” дисертантка доводить первісний взаємозв’язок організаційної будови профспілок з їхньою ідеологічною діяльністю, що обумовлювалось керівною та спрямовуючою роллю КПРС, яку беззаперечно визнавали радянські професійні спілки. Крім того, авторка бере до уваги той факт, що “відлига” була новим етапом розвитку радянської тоталітарної системи, яка вибудовувалась на перевазі не силового, а ідеологічного впливу на суспільство. Останнє обумовлювало зміну організаційних засад і “привідного” пасу. Отже, взаємозв’язок між організаційною та ідеологічною діяльністю масової організації, на нашу думку, виглядає цілком закономірним.

Дисертантка доводить, що беззастережне визнання радянськими профспілками керівної ролі правлячої партії, а також наслідування партійних принципів організаційної будови призвело до абсолютного викривлення виховної функції, яка, по суті, трансформувалась у функцію ідеологічного забезпечення партійних накреслень.

Однією з головних передумов для ідеологічної діяльності профспілок, зазначається в праці, було стабільне зростання профспілкового членства. Як наслідок цього явища впродовж усього досліджуваного періоду мала місце стійка кількісна динаміка формування ФЗМК, що набуває особливої ваги передусім тому, що в них утворювались комісії з культурно-масової роботи, які й організовували весь процес ідеологізації спілчан.

Таким чином, організаційна будова радянських профспілок спрямовувалась на формування їх подальшої залежності від правлячої партії, що обумовило участь громадської організації у неспецифічних формах діяльності.

У підрозділі “Рух за комуністичну працю у призмі ідеологізації суспільства” соціалістичне змагання і рух за комуністичну працю як один з його різновидів розглядається дисертанткою не тільки як важливий елемент підвищення інтенсивності праці, а й як форма політичної підтримки партії. Передумовою появи руху за комуністичну працю була необхідність вироблення нової тактики, яка б запобігла руйнації радянської тоталітарної системи в умовах повоєнного світу. Після ХХ з’їзду КПРС ця тактика вилилася у процес десталінізації та псевдодемократизації. Але партійна верхівка “відлиги”, засуджуючи культ особи, не відмовилася від сталінського постулату про побудову в країні в основному першої фази комунізму – соціалізму. Таким чином, поставало питання про перехід до комунізму, що вимагало психологічної підготовки суспільства до реалізації цієї ідеї, адже жодних економічних підстав для цього не було. Тому дисертантка висуває гіпотезу, що рух за комуністичну працю виступав своєрідною формою “визрівання” ідеї проголошення комунізму.

Хронологічний аналіз партійних і профспілкових постанов, а також постанов фабрично-заводських комітетів викрив поспішний характер розгортання руху. І хоча динаміка зростання кількості учасників цієї форми змагання була вражаючою, стрибкоподібний характер розвитку та поступове падіння темпів його розгортання однозначно говорять про наявність факторів зовнішнього стимулювання.

Важливою складовою руху за комуністичну працю, наголошується в дисертації, був моральний бік питання, який передбачав формування “нової людини” відповідно до принципів комуністичної моралі. Під цю ідеологічну модель найбільшою мірою підпадали учасники руху, які брали на себе зобов’язання, що являли собою своєрідну морально-етичну установку, покликану легалізувати політизацію виробничих відносин та перетворити ідею трудової змагальності на засіб пропаганди та ствердження ідей партії влади.

Невідповідність пропагандистських заходів партійних та профспілкових органів їхнім економічним результатам дає можливість констатувати, що організаторів руху хвилював не стільки його економічний, скільки політичний аспект, що приховувався за партійним постулатом про будівництво комунізму, останній, в свою чергу, виправдовував появу “відлиги” як чергового етапу тоталітарних відносин.

У підрозділі “Латентний вимір постійно діючих виробничих нарад” дисертантка ставила завдання дослідити не офіційний бік їхньої діяльності, а латентний, який можна виявити в документах хіба що між рядками. Попередньою нашою гіпотезою з цього приводу була думка про те, що істинним призначенням постійно діючих виробничих нарад (ПДВН) було зміцнення та підтримка політичної системи тоталітаризму в її хрущовському різновиді через забезпечення контролю адміністрації на місцях з боку робітників та службовців.

У ході дослідження авторкою було простежено передумови трансформації виробничих нарад у постійно діючі, які полягали в намаганні влади реанімувати зовнішньодемократичне призначення цієї структури та продемонструвати відхід від сталінських методів керування через створення у трудящих стійкої уяви про їхню реальну причетність до управління виробництвом.

Аналізуючи організацію та зміст діяльності ПДВН, дисертантка приходить до висновку, що вони ідеально забезпечували контролюючу функцію адміністрації знизу, при цьому залишаючись формальними утвореннями, жоден з обов’язків яких не підкріплювався відповідними правами. Авторка звертає увагу на той факт, що більшу частину (70 %) постійних членів ПДВН складали робітники, освіта яких була явно недостатньою для участі у прийнятті кваліфікованих рішень з тих питань, які входили до компетенції ПДВН, що, власне, й робило їхню участь у роботі ПДВН формальною. Таким чином, ініціатори “відлиги”, експлуатуючи ідею народовладдя, зуміли перетворити структуру, покликану захищати інтереси трудового колективу, на орган витонченого тотального контролю адміністрації.

Порівнюючи офіційні масштаби виконання рішень ПДВН з реальною ситуацією, яка склалася на виробництві у період “відлиги”, авторка припускається думки, що вся діяльність ПДВН була спрямована не на економічний, а на політичний ефект.

У третьому розділі “Ідеологізація трудящих мас через культурно-освітні заклади профспілок” піддано науковому аналізу процес ідеологізації суспільства засобами таких культурно-освітніх закладів профспілок, як клуби, бібліотеки, народні університети та червоні кутки.

У підрозділі “Ідеологізація суспільства засобами клубної роботи профспілок” на основі аналізу джерел та літератури дисертантка з’ясувала, що в розгалуженій мережі профспілкових культурно-освітніх закладів клубам, будинкам та палацам культури відводилось одне з провідних місць. У досліджуваний період ці культурно-освітні заклади мали надзвичайно широкі можливості для впровадження цілого комплексу форм пропаганди партійної ідеології. Порівняльний аналіз “Положення про профспілковий клуб” редакції 1951 та 1956 рр. показав досить чітку картину ідеологічної спрямованості та політизації всієї клубної роботи профспілок як у період сталінізму, так і за доби “відлиги”. Але остання через специфіку свого становлення ініціювала новий виток вдосконалення та активізації ідеологічної роботи профспілкового закладу культури, створивши потужну базу подальшої ідеологізації суспільства.

Серед різноманітних клубних форм залучення трудящих до участі в культурно-масовій роботі профспілок найбільш привабливою, а отже, й найбільш ефективною була художня самодіяльність. Зміст цієї ланки культосвітньої роботи профспілок був одним із чинників ідеологічного впливу на спілчан, оскільки репертуарні плани гуртків художньої самодіяльності затверджувались партійними організаціями клубу та заводу, при яких вони діяли. Значну увагу, як зазначається в дисертації, партійні ідеологи приділяли підготовці керівників гуртків художньої самодіяльності, які спрямовували всю просвітницько-виховну роботу гуртка у необхідне для партії русло.

Спираючись на архівні дані, авторка констатує, що кількість гуртків та учасників художньої самодіяльності за роки “відлиги” зросла більше ніж вдвічі, а отже вдвічі посилився й опосередкований ідеологічний тиск на трудящих та членів їх сімей.

У підрозділі “Профспілкові бібліотеки в контексті завдань партійної ідеології” діяльність профспілкових бібліотек розглянута дисертанткою з позицій їхньої ідеологічної заданості. Вивчення партійних та профспілкових документів, в яких порушувалось питання діяльності цих закладів культури, переконують у правомірності цієї гіпотези. На основі аналізу довідок та статистичних звітів бібліотек дисертанткою зроблено висновок про надання пріоритету в бібліотечних фондах суспільно-політичній та технічній літературі. В той час як художня та дитяча література користувалися у читачів значно більшим попитом, їм приділялося значно менше уваги з боку адміністрації бібліотек. Цей факт викриває зацікавленість партійних та профспілкових органів не стільки в гуманітарній, скільки, на думку авторки, в ідеологічній діяльності бібліотек.

У контексті ідеологічної діяльності профспілкових бібліотек України гостро поставала проблема кваліфікації бібліотечних кадрів. За архівними даними на 1959 р. в республіці більше 40 % бібліотечних працівників не мали спеціальної освіти. Частково ця проблема вирішувалася через організацію семінарів та конференцій. Тематика всіх цих заходів дає підстави стверджувати, що робота профспілок з підвищення професійного рівня бібліотечних працівників була спрямована на підтримку належного рівня їхньої ідеологічної підготовки.

Таким чином, авторка прийшла до висновку, що профспілкові бібліотеки втратили значну частку свого первісного гуманістичного призначення, перетворившись на одну з чисельних складових надзвичайно складного механізму ідеологічного впливу на громадян.

У підрозділі “Народні університети профспілок у системі ідеологічного утиску” дисертантка пише про народні університети як про універсальні громадські навчальні заклади. Ця форма громадської освіти набула найбільшого розмаху після ХХІ з’їзду КПРС і була покликана забезпечити підвищення свідомості майбутніх “будівників комунізму” через покращання їхнього освітнього рівня. Порушена проблема освіти поставала тим більш актуальною, що на фоні заяв про визначні досягнення СРСР у галузі виробництва, науки і культури, які давали змогу перейти до побудови комуністичного суспільства, освітній рівень громадян залишався низьким.

Дослідивши природу активізації діяльності народних університетів, авторка робить спробу спростувати постулат партійних ідеологів про “народну ініціативу” щодо організації цих громадських закладів.

З’ясувавши первісну ідеологічну заданість народних університетів профспілок, дисертантка звертається до вивчення механізму використання цих закладів у системі партійної ідеологізації суспільства. Порівняльний аналіз планів та програм, які пропонувались як взірець у різноманітних збірках з питань організації народних університетів, забезпечив чітке уявлення про їхню ідейно-політичну спрямованість і дав підстави стверджувати, що вони виступали засобами перетворення громадського закладу освіти на одну з численних ідеологічних опор правлячої партії. Позитивні і негативні (з точки зору партійної ідеології) приклади реалізації рекомендованих планів та програм дисертантка простежила на основі архівних матеріалів.

У підрозділі “Червоні кутки в контексті ідеологічної діяльності профспілок” авторка розглядає червоні кутки як надзвичайні партійні заклади, максимально наближені до процесу виробництва. Аналіз форм та засобів діяльності червоних кутків засвідчує, що в цих профспілкових закладах використовувались форми, притаманні клубній та бібліотечній роботі. Розбіжність має місце хіба що у масштабі їх діяльності. Лекції, бесіди, читання, доповіді, тематичні вечори, зустрічі з передовиками виробництва, робота гуртків художньої самодіяльності та діяльність агіткультбригад мали на меті забезпечити “культурний відпочинок” працівників безпосередньо на підприємстві.

Партія постійно інспірувала кількісне зростання цих профспілкових закладів як засіб пропаганди “відлиги”, водночас намагаючись максимально підвищити ефективність їхньої роботи. Але вони не виконували повною мірою того ідеологічного навантаження, яке на них покладала держава. Дисертантка пов’язує це з тим, що червоні кутки не були природнім осередком культури у пропаганді загальнолюдських цінностей, а виступали в ролі надзвичайного закладу ідеологічного впливу, відтворюючи певні політичні інтереси.

У процесі розв’язання поставлених у дисертаційному дослідженні завдань авторка дійшла наступних висновків: –

професійні спілки України доби “відлиги” переживали процес подальшого одержавлення. Залежність від держави виявилась у повній деформації їх природних функцій. У зв’язку з цим виховна функція громадської організації трудящих трансформувалась в ідеологічну. За часів “відлиги” вона набула особливого значення в результаті модифікації як панівного режиму, так і концептуальних засад профспілкового руху; –

в забезпеченні функціонування профспілкової системи ідеологічного тиску на трудящих провідне місце займала організаційна будова професійних спілок, яка здійснювалася за повною аналогією з КПРС. Використовуючи масовість профспілок, партійна еліта прагнула реалізувати свої ідеї в усіх сферах суспільного життя через ідеологізацію суспільства. Для тоталітарної держави ідеологічна обробка мас набувала життєво важливого значення як засіб її політичної підтримки знизу; –

масове залучення трудящих до такого виду трудової змагальності, як рух за комуністичну працю, було засобом вирішення політичних та економічних завдань партії. Особливою рисою руху виступає домінування політичного аспекту над економічним;–

формальне залучення трудящих до управління виробництвом через постійно діючі виробничі наради профспілок дало змогу реалізувати латентні наміри влади в період “відлиги”. Створюючи у трудящих ілюзію причетності до управління виробництвом, партія влади використовувала їх для постійного утримання адміністрації під робітничим контролем, що перетворило постійно діючі виробничі наради на “демократичні” пункти партійного контролю; –

політична та організаційна залежність профспілок від партійно-державної влади обумовила використання культурно-освітніх закладів громадської організації з метою впровадження державної ідеології в маси трудящих. Широка мережа профспілкових закладів культури забезпечувала планомірний ідеологічний тиск на широкі верстви населення за рахунок самих же трудящих; –

зміст роботи культурно-освітніх закладів профспілок жорстко контролювався партійними органами, що в результаті перетворювало первісно гуманітарні заклади на ідеологічні опорні пункти КПРС; –

пріоритетність ідеологічного начала над гуманістичним у змісті роботи культурно-освітніх закладів профспілок та формальний підхід до організації їхнього функціонування природно призводили до індиферентного ставлення трудящих до численних заходів, які проводилися засобами профспілкових закладів культури. Ця обставина змушувала керівні партійно-профспілкові органи вдаватися до зовнішнього стимулювання їхнього кількісного росту; –

“відлига” являла собою наступний етап розвитку тоталітарної системи, який був значно досконаліший за сталінську модель режиму. Процес десталінізації, безперечно, приніс свої позитивні результати, пом’якшивши каральну систему в країні, але тотальна ідеологізація суспільства повною мірою компенсувала відсутність жорстких каральних заходів, створюючи у громадян країни тільки ілюзію демократичних перетворень та втілення ідеї народовладдя в життя.

Основні наукові положення та практичні висновки дисертації викладено у наступних публікаціях автора

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Концур В.В. Червоні кутки в контексті ідеологічної діяльності профспілок (середина 50-х