ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

ЛОМАКА ІВАННА ІВАНІВНА

УДК 322+34804(477)

ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

ІНТЕГРАЦІЙНОЇ РОЛІ РЕЛІГІЇ В УМОВАХ МОДЕРНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА.

23.00.02 – політичні інститути та процеси

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Львів - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника

Науковий керівник доктор філософських наук, професор,

заслужений діяч науки і техніки України,

Рибачук Микола Филимонович,

Український гуманітарний інститут,

професор кафедри гуманітарних дисциплін, проректор.

Офіційні опоненти доктор історичних наук, професор, академік Академії

педагогічних наук України

Пащенко Володимир Олександрович,

Полтавський державинй педагогічний університет ім. В. Г. Короленка,

ректор.

кандидат політичних наук, доцент,

Юраш Андрій Васильович,

Львівський національний університет імені Івана Франка.

Провідна установа Київський національний університет будівництва і архітектури, кафедра політичних наук.

Захист відбудеться „ 24 ” січня 2007 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.35.051.17 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд.301.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського Національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова,5.

Автореферат розісланий “28“ грудня 2006 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат політичних наук, доцент |

Шурко О.Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасний світ являє собою складну систему з багатьма взаємо-залежними елементами. Ця система перебуває у стані нестійкої рівноваги. Глобалістська політика найрозвиненіших країн планети аж ніяк не пом’якшує напруженості у відносинах між державами та всередині країн між різними верствами населення. Окрім того, глобалізація призвела до виникнення проблем якісно нового типу, так званих глобальних проблем сучасності, що відзначаються небаченою складністю, загрозливістю та гостротою. Тому нині особливої актуальності набуває проблема підтримання в суспільстві необхідного рівня соціальних інтеграції й стабільності, які б, не гальмуючи назрілих змін, забезпечували взаємоузгодження процесів соціального співжиття, усуваючи загрозу руйнівних для всього соціаль-ного цілого вибухів.

Одним із важливих засобів вирішення означеної проблеми була і залишається релігія. Звичайно, за сучасних умов статус релігії різниться від того, який вона посідала аж до Нового часу. Варіюється кількість віруючих, змінилися форми віри, Церква відокремлена від дер-жави. Водночас сьогодні ми є свідками надолуження релігією втраченої значущості, впливовості й насамперед відтво-рення свого морального авторитету, відбувається помітна активізація діяльності релігійних організацій. Все це робить дедалі нагальнішим вивчення, з метою ефективної реалізації, потенціалу такого со-ціального інституту, як релігія, для підтримання стабільного функціонування соціуму, досягнення соціального консенсусу в розумінні та вирішенні дедалі ширшого кола проблем, що постають перед людством сьогодні.

Актуальність теми даного дослідження зумовлює і загальне ускладнення структури релігії як одного з важливих соціальних інститутів нашого суспільства, і, зокрема, розширення мережі релігій в сучасній Україні, і, особливо, піднесення їх політичної ролі. Церква все частіше висловлює своє ставлення до соціально-політичних подій, які супроводжуються суттєвими трансформаціями суспільного життя. Соціально значуща діяльність Церкви дістає все більшу підтримку з боку громадськості.

Пильнішої уваги вимагає й розкриття залежності інтеграційного потенціалу релігій в Україні від характеру міжконфесійних відносин. Вони в Україні на сьогодні ще характеризуються помітним рівнем конфліктності. Існують суперечності між традиційними церквами та новітніми релігійними рухами, між традиційними церквами різних віросповідань, а також між церквами одного й того ж віросповідання. Напруженість не завжди виявляється на рівні протистояння Церков як інститутів, частіше вона має характер локальних суперечностей на рівні громад, єпархій тощо. З іншого боку, глобальні протистояння не завжди сягають рівня низових ланок церковних структур. Суперечності між різними віроспо-віданнями зумовлені переплетінням догматичних, канонічних і майнових чинників, проте головною їх причиною є поєднання церковно-релігійного чинника з етнічним та політичним.

З огляду на все сказане дослідження основних векторів інтеграційного впливу релігійного чинника на суспільство постає питанням вкрай важливим та актуальним.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Проблематика дисертації пов’язана з тематикою наукових досліджень кафедри політології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, на якій виконувалася робота. Це стосується, зокрема, наукової держбюджетної теми “Етнополітичні трансформації в Україні. (Західно-українські землі в кінці ХІХ початку ХХІ століття.) Держреєстрація №0106U002247.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є політологічний комплексний аналіз своєрідності інтеграційної ролі релігії в умовах модернізації українського суспільства, механізму її інтеграційної функції; розкриття зворотного впливу процесів модернізації українського суспільства на церковно-релігійну складову життя сучасного українського соціуму.

Реалізація означеної мети зумовила необхідність розв’язання таких завдань:

- узагальнити результати теоретичних розробок різних аспектів поставленої проблеми і на цій основі визначити сукупність теоретичних положень, специфіку та місце зрізу проблеми, обраної для дослідження автором;

- простежити особливості перебігу процесів політичної і релігійної модернізації в структурі модернізації українського суспільства;

- визначити основні вектори інституціонального впливу релігії на модернізацію суспільства в реаліях українського соціуму, а також встановити прояви консолідуючої та диверсифікуючої функції сучасної релігійності;

- виокремити й проаналізувати особливості релігійної свідомості суспільства як чинника в модернізації українського суспільства;

- з’ясувати роль релігії в процесах національної само ідентифікації українства;

- розробити рекомендації щодо підвищення інтеграційної ролі релігії в українському суспільстві.

Об’єктом дослідження є релігійно-церковна складова модернізації українського суспільства.

Предметом дослідження є інтеграційний аспект впливу релігії на перебіг процесів модернізації сучасного українського суспільства, можливості релігії як інтеграційного чинника означених процесів в сучасній Україні.

Методологічна основа дослідження. Політологічний аналіз теми здійснено комплексно, конкретизовано через залучення таких галузей соціогуманітарних знань, як: соціально-філософський (при визначенні методологічних засад; релігієзнавчий (в ході врахування особливостей релігії як цілісного й водночас складного, внутрішньо структурованого соціокультурного феномена); історичний, соціологічний та культурологічний – при розробці відповідних зрізів проблеми.

Багатоплановість проблеми зумовила також необхідність поєднання діахронічного та синхронічного аспектів її розгляду, використання можливостей не лише генетичного та структурно-функціонального, а й порівняльного, компаративного аналізу.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній вперше в політологічному зрізі досліджено і сформульовано авторську модель питання про інтеграційне значення релігії для модернізації українського суспільства. На основі здійсненого дослідження отримано наступні положення, що містять наукову новизну:

- на основі узагальнення теоретичних розробок було визначено та конкретизовано роль церковно-релігійної складової в суспільстві, визначені основні точки впливу релігії на суспільно-політичні процеси; конкретизовано на рівні сучасних запитів і розробок поняття “політична модернізація суспільства” та його наріжні змістовні характеристики;

- за результатами дослідження основних теорій політичної та релігійної модернізації визначено особливості перебігу цих процесів у структурі модернізації українського суспільства, а також визначено особливості реалізації інтеграційної ролі релігії під впливом модернізаційних процесів;

- систематизовано основні напрямки (формування національної свідомості, забезпечення національної єдності, консолідація суспільства навколо певних ідей) впливу релігії на суспільно-політичні процеси та встановлено консолідуючі та диверсифікуючі прояви сучасної релігійності в умовах модернізації українського суспільства;

- на основі аналізу особливості формування релігійної свідомості як чинника модернізації українського суспільства уточнено поняття та структуру релігійної свідомості суспільства, а також виявлена інтеграційна роль релігії у вказаних процесах;

- встановлено, що релігія є одним з основних чинників національної самоідентифікації, яка, в свою чергу, відіграє визначальну роль в інтеграції українського суспільства, оскільки етноконфесійна специфіка релігії сприяє самоусвідомленню нації, як самоцінності.

- визначені основні напрямки підвищення інтеграційної ролі релігії в українському суспільстві.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що дане дисертаційне дослідження поглиблює рівень знань про суспільно значущі функції релігії, містить політологічне осмислення інтеграційної ролі релігії в сучасних трансформаціях українського соціуму. Отримані результати можуть бути використані в процесі наступних філософських і спеціально-наукових досліджень релігійних процесів сьогодення, теоретичних розробок політології і соціології релігії, конкретнішого вивчення релігії як важливого чинника розвитку та функціонування українського суспільства.

Практичне значення дисертації полягає тому, що її матеріали сприятимуть кращому розумінню й вирішенню практичних політичних і релігійних проблем нашого суспільства, збагаченню новим змістом нормативних лекційних курсів і спецкурсів з політології, філософії політики, соціології політики, психології політики, філософії релігії, соціології релігії, психології релігії, інших політологічних, релігієзнавчих та соціологічних дисциплін.

Висновки та положення дисертації можуть бути використані й у навчальному процесі на філософських, соціологічних, історичних та юридичних факультетах вузів при читанні курсів політології, релігієзнавства тощо.

Особистий внесок здобувача полягає в самостійному опрацюванні й узагальненні теоретичного матеріалу за темою дисертації, виробленні певної схеми дослідження, спробі визначення місця та ролі релігії в суспільстві.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Результати дослідження було обговорено на засіданнях кафедр політології Прикарпатського національного університету ім. .В. Стефаника та Національного університету імені Івана Франка. Основні положення і результати дисертаційного дослідження було представлено автором на міжнародних науково-практичних конференціях: “Роль гуманітарного фактора в еволюційно-циклічному розвитку суспільства” (Київ, квітень 2005 року), “Науково-методичне забезпечення інноваційних процесів у вищих навчальних закладах України” (Київ, листопад 2005 року), “ Національна консолідація в умовах поліконфесійності” (Миколаїв, березень 2006 року), “Берестейська церковна унія: історія, задум, реалізація. Погляд через 410 років” (Івано-Франківськ, жовтень 2006 року)

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано п’ять статтей у наукових фахових виданнях, визначених переліками ВАК України.

Структура дисертації. Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 196 сторінок (з них 183 сторінки основного тексту). Список використаних джерел включає 188 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ВСТУПІ обґрунтовується актуальність дослідження. Визначається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів. Формулюються об’єкт, предмет та основні завдання роботи, визначається методологічна база даного дослідження.

В першому розділі дисертаційного дослідження „ТЕОРЕ-ТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ” проведено огляд літератури за темою, визначені стан наукової розробленості проблеми, вибір напряму, загальна методологія та основні методи дослідження.

Підсумовуючи проведення джерелознавчого дослідження модернізації суспільства та церкви, автор робить висновок про те, що попри значну кількість наукових розробок у вказаній сфері все ж таки комплексного дослідження інтеграційної ролі релігії в суспільстві яке модернізується на сьогодні не існує. Проведення такого дослід-ження допоможе спрогнозувати подальші перспективи позитивних тенденцій розвитку державно-церковних та міжконфесійних відносин, визначити реальні шляхи і дії в напрямі гармонізації взаємин між державою і церквою, утвердженню в релігійному середовищі взаєморозуміння, миру і злагоди, сприятиме употужненню соціально значущої діяльності церкви.

Історичний досвід існування різних релігій та церков засвідчує, що дані інституції мали значний вплив на всі сфери суспільного життя, зокрема, в усі часи значний вплив церкви відчувався в політичному житті суспільства. Цей вплив на суспільство й процеси, що відбуваються в ньому, реалізувався переважно через різноманітні релігійні інститути - церкву, релігійні організації, об'єднання віруючих.

Церква як суспільно-політичний інститут характеризується наявністю професійного духівництва, що формується за ієрархічною системою. Так, християнська церква з перших століть свого існування побудувала свою ієрархію за "феодальним зразком". Крім цього, церква виступає і як юридична особа, що володіє певною власністю, яка становить економічну основу її існування. Для церкви характерна також наявність чітко розробленої догматики й деталізованого культу.

Внутрішня структура такого інституту являє собою організаційно оформлену взаємодію різних систем, функціонування кожної з яких пов'язане з формуванням соціальних організацій й установ, що також мають статус соціальних інститутів. Зокрема, на рівні церкви вже чітко розділяються керуючі й керована системи. Перша система містить у собі групу віруючих, що займаються виробленням, збереженням і переробкою релігійної інформації, координацією власне релігійної діяльності й відносин, контролем поводження, що включає в себе розробку й застосування санкцій. Друга, керована підсистема, містить у собі масу віруючих. Між цими підсистемами існує система нормативно оформлених, ієрархічно витриманих відносин, що дозволяють здійснювати керування релігійною діяльністю. Регулювання цих відносин здійснюється за допомогою так званих організаційно-інституціональних норм. Ці норми містяться в різного роду уставах і положеннях про конфесійні організації. Вони визначають структуру цих організацій, характер відносини між віруючими, священо-служителями різних рангів, між керівними органами організацій та їхніх структурних підрозділів, регламентують їхню діяльність, права й обов'язки.

У другому розділі дисертаційного дослідження „ПОЛІТИЧНА І РЕЛІГІЙНА МОДЕРНІЗАЦІЯ В СТРУКТУРІ МОДЕРНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В ЦІЛОМУ” визначено місце та роль політичної і релігійної модернізації в структурі модерні-зацій-них процесів українського суспільства.

За результатами проведеного дослідження автор зазначає, що модернізація – це одна з необхідних умов еволюції та розвитку суспільства. Необхідність модернізації, як процесу оновлення у дусі вимог сучасності, одностайно визнана вченими. Проте неоднозначність і невизначеність цього поняття на рівні його конкретних інтерпретацій породили безліч модифікацій, що втілились у різноманітні теорії модернізації.

Теорія політичної модернізації, як складова частина загальної теорії соціальної модернізації, викристалізовується з різноманітних концепцій, що містять неоднозначні висновки й рекомендації та мають різну соціально-політичну спрямованість. Концепція політичної модернізації розвивалась здебільшого на основі концепцій соціальної модернізації. Політична модернізація в загальнофілософському плані визначається як опанування людини своїм політичним середовищем. А в конкретно-соціологічному – як розвиток політичних систем та інститутів у напрямі створення політичних структур і функцій, характерних для діяльності ліберально-демократичного суспільства. Конкретна характеристика цього процесу досить різноманітна. Одні вчені пов’язують його передусім з раціональним стилем функціонування бюрократії, політичним плюралізмом і світським характером політичної культури; інші – з формуванням національної інтеграції суспільства і національної держави, модернізацією “еліт розвитку”, стабільністю політичних інститутів і процедур, з психологічним комплексом сучасних політичних цінностей та ідей. Загалом, всі ці процеси сприяють розвитку ефективних адміністративних, урядових і бюрократичних структур, які здатні подолати відставання і забезпечити національний прогрес. Однак існує чимало різноманітних ідей щодо механізму створення цих структур.

Політична модернізація ставить наріжним каменем теоретичного аналізу й практичної діяльності проблему підвищення ефективності влади, раціоналізації політичних систем суспільства й забезпечення прав і свобод особи. У даній сфері таких істотних розходжень у теоретичних підходах, як при аналізі економічної модернізації, на перший погляд, не спостерігається. Мало хто відкрито виступає проти ідеї правової, демократичної, соціальної держави. Проте трактування цієї ідеї здійснюється в досить широкому діапазоні - від ледь прикритого демократичною риторикою анархізму до "блискуче впакованого" тією же риторикою тоталітаризму. Ще більш незадовільний досвід створення "демократичних суспільств" на пострадянському просторі, де практика створення "хижацького капіталізму" поєднується із практикою творення авторитарних політичних режимів гіршого зразка, де демократія закінчується вседозволеністю дій влади, причому дуже часто проти народу й демократії як політичного інституту.

У межах даного розділу встановлено, що існує генетичний зв'язок між соціальним модернізмом і соціальним постмодернізмом. Аналогічний зв'язок зберігається й на соціально-релігійному рівні. Так, постмодерністський модус релігійної сфери у вирішальній мірі обумовлений релігійним модернізмом. Саме промодерністська позиція певних релігій сприяла становленню релігійного плюралізму. Останній на певному етапі трансформувався в постмодерністську (радикальну) релігійну плюральність, несумісну з буттям релігії як духовно-соціальної системи. Не можна твердити, що ця зміна має тотальний характер, що релігійний модернізм сьогодні неактуальний, однак постмодерністський стан релігії, щонайменше, став помітною тенденцією в житті сучасного суспільства.

Третій розділ дисертаційного дослідження „ІНСТИТУЦІО-НАЛЬНИЙ ВПЛИВ РЕЛІГІЇ НА МОДЕРНІЗАЦІЮ СУСПІЛЬ-СТВА: ЦЕРКВА І ДЕРЖАВА” присвячено визначенню основних векторів впливу релігії на суспільно-політичні процеси, а також визначенню консолідуючих та диверсифікуючих проявів сучасної релігійності.

За результатами проведених у даному розділі досліджень, автор сформулював тезу про те, що церква у демократичному суспільстві не повинна втручатися у політику. Церкви не висувають нормативних політичних вимог, вони наполягають на деяких надчасових загальних принципах: “шукайте передусім Царства Божого і правди його, і все інше буде дане вам”.

Церкви найчастіше виконують стабілізуючу, консервуючу функцію, оскільки закріплюють існуючі суспільні відносини. Нині церкви дуже рідко прагнуть розхитати політичні системи. Вони не дають тепер конкретних політичних рекомендацій. Натомість дають соціально-етичні орієнтири як засадничу основу політичних дій. Бог не дав людям якоїсь певної схеми облаштування суспільства, держави, жодної схеми світового порядку. Відповідно Церква не пропонує власної моделі політичного устрою.

Церква не розробляє політологічних вчень, вона обмежується соціальною етикою, яка мусить впроваджувати етичні норми справедливості і любові у політичних стосунках. Етизація політичних ідей є найприроднішим у демократичному суспільстві способом присутності даної церкви у політиці.

Таким чином, у більшості країн церква відокремлена від держави, і виконує функції певного неполітичного владного інституту. Але поряд з цим не можна не погодитися з загальноприйнятою точкою зору про те, що церква та релігія справляють надзвичайний вплив майже на всі сфери суспільного життя, зокрема, на його політичну сферу. Тому для остаточного визначення особливостей функціонування церкви як суспільного інституту необхідно дослідити основні точки дотику та форми взаємодії політичної та релігійної сфер суспільного життя.

Аналізуючи проблеми функціонування релігійної складової в умовах трансформації українського суспільства, автор зазначає, що зі здобуттям незалежності у відносинах між церквою та іншими інститутами українського суспільства запанувала повна ен-тропія. У глобальному розумінні, ці стосунки жодним чином не були регламентовані. Вперше держава, не заперечуючи ролі церкви, відокремила її від себе, а освіту — від церкви. Було проголошено свободу віросповідання. Це закріплено й у Конституції України. Проте на цьому все й закінчилося. Сво-бода фактично не була більше нічим регламентована, тому закономірно на-став хаос. Він був зумов-лений передусім тим, що за всієї релігійної кон-сервативності, в ринкових умовах монастирі, хра-ми та й сама церква перетво-рювалися на суб'єкти ринку та суб'єкти господарювання (позаяк вони мали справу із землею, грішми, цінно-стями, товарами та послугами). Сьогодні церква зайвий раз демонструє своє невміння робити висновки з ми-нулих помилок. Найболючішим уда-ром став розкол в українському право-слав'ї.

Мобілізаційна спроможність українського суспільства для реалізації стратегії власної модернізації фундаментально залежить від його духовного стану. Досвід людства свідчить, що духовні цінності та суспільна мораль, зокрема трудова етика, є надзвичайно важливими чинниками економічного розвитку. Саме протестантська християнська етика забезпечила культурно-ідеологічні засади для європейського ліберального капіталізму, а конфуціанська духовність і традиція стали базою економічного чуда "далекосхідних тигрів" кінця ХХ ст.

Також автор робить висновок про те, що на сьогодні однозначно можна констатувати лише інтеграційну функцію релігії, яка полягає у згуртуванні суспільства навколо певних релігійних ідей та об’єднання громадян у різноманітні релігійні об’єднання. Що ж до питання про диверсифікуючу функцію релігії, то воно на сучасному етапі дискусійне. На думку, дисертанта тривале міжконфесійне протистояння в Україні, яке окремі зарубіжні засоби масової інформації назвали “війною дзвіниць”, негативно впливає на розбудову і утвердження незалежної української держави та національну єдність українців.

Четвертий розділ дисертаційного дослідження „РЕЛІГІЙНА СВІДОМІСТЬ ЯК ЧИННИК МОДЕРНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА” присвячено визначенню ролі релігійної свідомості в процесі модернізації українського суспільства.

За результатами проведеного дослідження автор робить висновок , що сучасний стан релігійної свідомості українців можна охарактеризувати дво-значно. З одного боку, як релігійну свідомість, характерними рисами якої є відкритість, адогматичність, демократичність, гнучкість, індивіду-алістичність тощо, а з іншого - такою, що відзначається духовною ентропією, еклектикою, невизначеністю, фрагментарністю, попу-лізмом, конформізмом тощо. Ту чи іншу позицію можна займати відповідно до власних поглядів і переконань. Об'єктивним зали-шається те, що релігія сьогодні є повноправним учасником соці-ально-культурного (постмодерного) дискурсу. Вона не зникла, як це пророкували окремі вчені кінця ХІХ – поч.XX ст., а продовжує задовольняти вже у XXI ст. потреби і запити людини, яка живе у світі космічних технологій і глобальної екологічної

кризи. Релігійність залишатиметься, релігія орієнтує людину про найважливіше: про вічне життя, про смерть, про сенс буття, про те, що перебуває по той бік буденності її (людини) прагматичного тимчасового існування. Як зазначав П.Косуха, релігійність незмінна, але тією мірою, в якій релігійні ідеї та уявлення не вступають у явну суперечність з жит-тям. Якщо ж намічається така суперечність, то до релігійних поло-жень вносяться необхідні корективи.

Досліджуючи питання про джерела української релігійної свідомості, автор робить висновок , що вони мають коріння в первісних своїх формах у ранньородовому суспільстві, а потім проходять тривалий розвиток як складник синкретичного світорозуміння і світобачення; еволюціонують в осібний елемент свідомості і релігійного комплексу з виділенням індивіда з родового колективу й формуванням особистісних якостей людини в соціальному диференційованому суспільстві. Ці джерела формують спосіб відношення віруючого до світу через систему поглядів і почуттів, смисл і значення яких становить віра в надприродне. Будучи суб'єктивними образами невільних станів людського буття, релігійні погляди і почуття водночас є виповненням цих станів у його сакральному вимірі. Завдяки цьому, джерела релігійної свідомості надають релігійним відношенням відображальні, виповнювальні і вірувальні риси. А сама ж релігійна свідомість набуває важливих ознакяк-от: образність, символічність, діалогічність, глибока інтимність, складне і суперечливе поєднання ілюзорного і реалістичного, емоційна насиченість, активний вплив на вольові стани особи і колективу віруючих.

І все ж, саме церква може й покликана відіграти ключову роль в інституціоналізації релігійної свідомості,а вже на цій основі істотно піднести значущість останньої як вагомого чинника модернізації нашого суспільства.

Також автор робить висновок про те, що всі сучасні особливості існування релігійно-церковної складової українського суспільства не могли не позначитися на готовності церков осмислити своє ставлення до якісно нового світу. Цей світ характеризується сьогодні глобалізацією й плюралізмом, секуляризацією та фундаменталізмом, концепціями прав людини та релігійної свободи, новими стандартами співвідношення національного і християнського. Нинішнє українське суспільство потребує осучасненої концепції поведінки християнина в цьому радикально зміненому світі. Проте, сили церков донедавна були розпилені, спрямовані на взаємну ривалізацію, а відтак багато важливих запитань все ще залишається без відповіді. Проте, ситуація сьогодні таки починає мінятися на краще. За останні два роки принаймні Українська Греко-Католицька Церква виробила три важливі документи – “Концепцію богословської освіти в Україні”, “Катехитичний правильник” і “Концепцію екуменічної позиції УГКЦ”. Планується концептуально осмислити й інші напрями церковної діяльності. Над переглядом своєї суспільної позиції працюють і інші церкви, зокрема Українська Автокефальна Православна Церква.

У п’ятому розділі дисертації „РЕЛІГІЯ ЯК ЧИННИК НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОІДЕНТИФІКАЦІЇ” автор основну увагу приділяє визначенню ролі релігії у процесах національного самовизначення українського суспільства.

У межах даного розділу зроблено висновок, що на сучасному етапі в українському суспільстві відбувається процес світоглядної плюралізації, який позначається на релігійній ситуації. Оскільки Україна є поліконфесійною, то національної єдності тут можна досягти лише за умови дотримання принципу світоглядного та релігійного плюралізму. Християнські конфесії, якщо вони бажають служити національному відродженню України, не повинні прагнути до монопольного впливу на релігійно-духовне життя українців, а наявні між ними відмінності переносити на національний ґрунт. Сходження до рівня національної ідеї як пріоритетного принципу гарантує підхід до конфесійної відмінності як до чогось перехідного чи неосновного в суспільному і релігійному процесі.

Щодо розробки і затвердження національної ідеї як необхідної передумови єдності української нації можна зробити такі висновки та внести деякі пропозиції:

- упродовж всієї історії існування Української держави відбувалася еволюція і трансформація української національної ідеї, де неодмінно був присутній елемент релігії;

- на сучасному етапі спостерігається слабка здатність релігійного фактора відігравати консолідуючу роль і впливати на розвиток суспільних процесів;

- релігія в незалежній Україні не змогла поки що стати основним чинником інтеграції українського суспільства у зв’язку з його значною роз’єднаністю;

- основу національної ідеї з урахуванням особливостей країни повинні становити загальновизнані демократичні цінності з урахуванням ментальних особливостей нації, що визначатимуть напрямок і зміст конкретних її положень;

- українська національна ідея повинна стати своєрідною філософсько-культурною парадигмою духовного, а саме, релігійного відродження України, демократичного регулятора суспільних відносин, консолідації української нації на основі вищих цінностей;

- українська ідея являє собою багатоаспектне явище, що визначатиме зміст соціального, політичного і духовного життя української нації, служитиме внутрішньою основою її консолідації.

Автор зазначає, що на сучасному етапі релігійний чинник відіграє надзвичайно велику роль у формуванні модерної політичної нації. Наведені факти участі церкви та релігії в суспільно-політичному житті свідчать про те, що сьогодні дуже часто під впливом релігійних мотивів формується політична свідомість українців, а іноді і приймаються важливі політичні рішення.

З урахуванням сучасних реалій, можна констатувати, що можливості інтегративної дії релігії в сучасному суспільстві значною мірою обмежені. Здатність релігії, релігійних вірувань та інституцій сприяти соціальній інтеграції на рівні всього суспільства передусім залежить від її розповсюдженості та впливовості в даному суспільстві. Можна твердити, що релігія продовжує впливати на підтримання наявних соціальних зразків, оскільки вона містить в собі елементи, які здатні сприяти цьому процесу. Проте точно визначити її “ранг” в ряду інших факторів соціальної інтеграції, квантифікувати її значущість в цьому полі, навряд чи є можливо.

У ВИСНОВКАХ узагальнюються результати проведеного дослідження, наголошується на проблемах, які ще потребують додаткового вивчення, насамперед, теоретичними та методологічними засобами і інструментарієм політичної науки. Визначаються основні перспективні напрями роботи в сфері підвищення інтеграційної ролі релігії в умовах модернізації українського суспільства.

1. Дисертантом було встановлено, що в світовій політичній науці до проблеми інтегративного впливу на суспільство релігії і окремих конкретних релігій звертались з часів появи даної науки. Розроблено низку концепцій, що описують інтегративний потенціал релігії в суспільстві. У вітчизняній науці довгий час за релігією не визнавалось значущості для суспільного життя; її вивчали і описували лише як рудимент минулого, який заважає існуванню сучасного суспільства і має врешті-решт зникнути. Відповідно, теоретичним розробкам західних соціологів стосовно можливої соціальної корисності релігії не приділялось належної уваги. На сьогодні існує інша крайність – некритичне прийняття висновків про інтегративну функцію релігії. Тож постає необхідність ретельного дослідження існуючих в політології теорій і концепцій соціальної ролі релігії, критичної їх переоцінки, виділення тих якостей релігії, завдяки яким вона здатна бути інтегратором суспільства, визначення тих умов, за яких релігія здатна виконувати цю функцію, і з’ясування того, чи здатна релігія виконувати свою інтегративну функцію в сучасному українському суспільстві.

У вивченні такого соціального інституту, як релігія, питання про її інтегративну функцію в суспільстві є одним з найбільш розроблених. Практично всі класики політичної думки приділили чимало уваги цьому питанню в своїх працях. На думку, дисертанта дана ситуація поясюється тим, що вчені головну увагу приділяли саме проблемі збереження існуючого ладу, запобігання деструктивним процесам, забезпечення соціальної стабільності. Крім цього, така увага функціюванню в суспільстві релігії приділялась унаслідок усвідомлення кризи легітимації в сучасному суспільстві. Соціологи, погляди яких представлено в роботі, гостро відчували таку нестачу легітимації, і намагались знайти якісь шляхи її відновлення. Природним було звернення до релігії, яка, можливо, єдина може надавати іншим інститутам стійкої легітимації, а, відповідно, підтримувати соціальну інтеграцію.

Окремі науковці підходили до релігії надто широко, розглядаючи її можливі інтегративні наслідки для суспільства в цілому, інші ж розглядали окремі релігійні напрями і наслідки їх функціювання для інтеграції в межах окремих соціальних груп. У їхніх працях питання інтегративної функції релігії розглядалось з двох пов’язаних між собою сторін: інтегративна дія релігії внаслідок специфічного характеру притаманного їм комплексу вірувань, який здатен формувати певний тип особистості, створювати особливі психічні стани індивідів та соціальних груп, і інтегративна дія існуючих в суспільстві релігійних організацій, які здатні об’єднувати своїх членів в більш менш солідарну соціальну групу, а іноді бути об’єднуючим фактором для суспільства в цілому.

2. За результатами дослідження ролі церкви як консолідуючого інституту суспільства дисертантом було встановлено, що релігійні об’єднання і організації інтегрують індивідів в єдину соціальну групу і в суспільство через організацію соціалізації, виховання і соціального контролю на основі своїх принципів і вчень, використовуючи той ідеологічний комплекс, право на розповсюдження і тлумачення якого вони перебирають, через пряме насильство, виступаючи в якості владної організації, яка має свої засоби санкціювання і примусу, виступаючи в якості пропагандистського апарату, чия діяльність спрямована на захист існуючого соціального ладу і органу тестування і селекції, намагаючись запобігти просуванню на високі соціальні позиції асоціальних осіб. Причому можна сказати, що протягом століть церква виступала соціальним інтегратором саме через діяльність в якості органу влади, проте на сьогодні на передній (а в розвинених країнах і єдиний) план виходить соціалізаторська і виховна функції.

3. Здійснюючи аналіз досвіду функціонування релігійного чинника в українському суспільстві дисертантом було зроблено висновок про те, що одним з найвпливовіших інститутів, що поряд з державою на всіх етапах історичного розвитку був невід’ємною складовою українського суспільства, є церква. Саме церква від початку свого виникнення на українських землях, стала вагомим чинником історичного розвитку та модернізації суспільних відносин на теренах України.

Після проголошення незалежності та започаткування демократичних перетворень роль церкви та релігії набула принципово нових рис за всю історію існування християнства на території України. Найістотнішими кроками влади незалежної України було визнання на законодавчому рівні церкви як вагомого інституту суспільства.

Характерними рисами структури сучасної релігійної свідомості є неоднорідність, незавершеність, неоднозначність, поліфункціональ-ність, багатокон-фесійність (за домінування християнської традиції) та дисгармоній-ність між кількісним піднесенням та невідповідним якісним наповненням. Основними тенденціями її еволюції можна вважати: абстрактизацію і розмитість ідеї надприродного, етизацію й етике-тизацію релігії, імморалізацію релігійного світорозуміння, активний розвиток позаконфесійної і позацерковної релігійної свідомості, детрадиціоналізацію релі-гійних постулатів, релігійне пристосовництво тощо.

Після краху комуністичної ідеології й спровокованої духовної кризи та хаосу Україна потребує передусім нових світоглядних орієнтирів. Для цього потрібна нова світоглядна парадигма, яка поєднувала би історичну традицію та сучасну перспективу.

4. Як свідчать результати дослідження, модернізаційні процеси не обминули жодної сфери суспільного життя в Україні. Не стала винятком і релігійно-церковна сфера. Було проголошено свободу віросповідання. Це закріплено й у Конституції України. Проте цього, на жаль, виявилося замало. Сво-бода фактично не була більше нічим регламентована, тому закономірно на-стала часткова релігійна дезінтеграція. Але завдяки тому, що впродовж століть церква виступала соціальним інтегратором, саме через свою активну позицію в суспільному житті, можна говорити про прихований потенціал релігійного чинника для консолідації українського суспільства.

Мобілізаційна спроможність українського суспільства для реалізації стратегії модернізації фундаментально залежить від його духовного стану. Досвід людства свідчить, що духовні цінності та суспільна мораль, зокрема трудова етика, є надзвичайно важливими чинниками економічного розвитку. З урахуванням історичних традицій, національного характеру, менталітету українського народу сучасна система цінностей могла б грунтуватися на ідеології "солідарного індивідуалізму" як поєднанні поваги до індивідуальних прав, свобод та ініціатив з суспільною солідарністю та колективізмом вільних громадян. Ідеали "вільного товариства" є природними для історії України і, водночас, синтезом цінностей трьох різних гілок європейської цивілізації. Духовна сила нації також пов'язана із відновленням християнської моралі разом з трудовою етикою, що є необхідною умовою добробуту й економічного розквіту.

5. Дисертантом встановлено, що негативним моментом для виконання релігією своєї інтегративної ролі в українському суспільстві є відділення її від безпосередньої регуляції суспільного життя, яку перебрала на себе правова система, оскільки церкви мають тільки моральні санкції й дуже обмежені як у регулюванні поведінки своїх членів, так і в інтегруванні їх в єдину соціальну групу.

Проте це не означає, що можна повністю заперечувати здатність релігії виступати тією силою, яка відіграє в суспільстві інтегративну роль. Вона здатна до цієї ролі за самою своєю природою, внаслідок того, що її вчення найчастіше спрямоване на подолання існуючих конфліктів і на недопущення нових; а оскільки вона продовжує існува-ти і як культурний феномен, і як соціальний інститут, вона зберігає і свою інтегративну дію. Звичайно, такі можливості релігії в сучасному суспільстві досить обмежені. Здатність релігії, релігійних вірувань та організацій сприяти соціальній інтеграції на рівні всього суспільства в цілому головним чином залежить від її поширеності та впливовості в даному суспільстві.

6. Культурно-національне відродження українського суспільства вимагає переосмислення ролі релігії в духовному житті нації як стабілізатора національної єдності, важливого чинника формування національної єдності, гаранта моральності, збереження національної ідентичності та передачі традицій. Історичне буття українського народу, як колонізованого етносу, зумовило й те, що церква в Україні як соціальний інститут, братство віруючих відігравала більшу роль у національному самовизначенні, аніж інші суспільні інституції. Це пояснюється, перш за все тим, що етноконфесійна специфіка релігії, на думку дисертанта, істотно сприяє самоусвідомленню нації як самоцінності й самодостатності, а відтак є потужним фактором розбудови національної держави – повноправного і рівноправного суб’єкта міжнародних відносин.

Оскільки Україна є поліконфесійною, то національної єдності тут можна досягти лише за умови дотримання принципу світоглядного та релігійного плюралізму. Християнські конфесії, якщо вони бажають служити національному відродженню України, не повинні прагнути до монопольного впливу на релігійно-духовне життя українців, а наявні між ними відмінності переносити на національний ґрунт. Сходження до рівня національної ідеї, як пріоритетного принципу, гарантує підхід до конфесійної відмінності як до чогось перехідного чи неосновного в суспільному і релігійному процесі.

На переконання дисертанта досягнення національної єдності в контексті поліконфесійності можливе за умов толерантності, взаємної поваги, співжитті і співпраці різних церков. Світовий досвід свідчить, що досягнення згуртованості принципово неможливе на шляхах формування ідентичності – політичної, національної, конфесійної. Цей процес надто складний і потребує, передусім, суспільної згоди всіх наявних в Україні церков.

Слід добиватися деполітизації церковного життя, невтручання політичних і державних чинників у внутрішні справи церкви. Якщо події розвиватимуться по-іншому, то можна прогнозувати подальше загострення боротьби між церквами і конфесіями, яке може набувати й крайніх форм.

Дисертантом було встановлено, що для того, аби релігія виконувала інтегративну функцію достатньо ефективно, необхідне виконання кількох умов:

- по-перше, те чи інше релігійне вірування має бути широко розповсюдженим серед членів даного суспільства. Велика кількість людей має ідентифікувати себе з тим чи іншим релігійним віруванням чи організацією і приймати їх настанови як правила життя, тобто прагнути втілити їх у повсякденну поведінку;

- по-друге, необхідно, щоб у суспільстві діяла або виключно одна релігія, або ж існувала релігія, яка відчутно переважає за своєю роллю і значущістю інші релігійні організації. Коли в одному суспільстві функціонують кілька рівноцінних релігійних інституцій, скоріше можливим є конфлікт між ними і створення значних перешкод на шляху інтеграції суспільства, аніж сприяння останній;

- по-третє, в релігійному вченні мають бути присутні яскраво виражені елементи, спрямовані на підтримання існуючого соціального ладу.

- по-четверте, релігійні організації повинні не входити в антагонізми з іншими соціальними інституціями.

В цілому інтегративна функція релігії покликана забезпечувати солідарність, згуртованість членів суспільства, окремих суспільних утворень, і, як наслідок, стійку рівновагу суспільних відносин.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:

1.Ломака І. Церква в системі політичних відносин суспільства.//Вісник державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – 2005. – №3. – С.150-156.

2. Ломака І. Релігійна ситуація на Україні в контексті політичної модернізації суспільства.//Держава і право. – К., 2005. – Вип. 30. – С. 696-703.

3. Ломака І. Суспільно-церковні відносини в Україні: історіогра-фіч-ний аспект.// Науковий вісник Ужгородського університету. –Видавництво Ужгородського національного університету “Говерла”.- 2006. – Вип. 4. – С. 230-238.

4.Ломака І. Специфіка і тенденції модернізаційних процесів у релігійній сфері.// Держава і право.- К., 2006.- Вип.. 33.- С. 598-602.

5. Рибачук М.Ф., Ломака І.І Церква в політичній системі суспільства.// Сучасна українська політика. Політика і політологи про неї. – Київ-Миколаїв, 2007. – Вип. 7. – С. 211-222

6. Ломака І.І. Церква в Україні: соціально-політичні орієнтації. Матеріали конференції “Берестейська церковна унія: історія, задум, реалізація. Погляд через 410 років” Івано-Франківськ 2006. (у вироб-ництві).

АНОТАЦІЯ

Ломака Іванна Іванівна Політичний аналіз інтеграційної ролі релігії в умовах модернізації українського суспільства – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – Політичні інститути і процеси. – Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника. – Івано-Франківськ, 2006.

Дане дисертаційне дослідження присвячене аналізу політичних теорій щодо соціальної ролі релігії як важливого інституту суспільних відносин і її значення для інтеграції суспільства, визначення загальних механізмів подібної інтегративної дії. Також у рамках даної роботи досліджено процеси модернізації українського суспільства, проаналізовано їх вплив на церковно-релігійно складову, а також визначено сучасну роль релігії як інтеграційної компоненти в Україні.

Здійснюючи аналіз досвіду функціонування релігійного чинника в українському суспільстві, зроблено висновок про те, що одним з найвпливовіших інститутів, поряд з державою, на