ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Ліпич Олександр Миколайович

УДК 338.242

УПРАВЛІННЯ І РЕГУЛЮВАННЯ

ВИРОБНИЧО-РЕСУРСНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ПІДПРИЄМСТВ

Спеціальність 08.02.03 – організація управління, планування і регулювання економікою

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Львів _2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі обліку і аудиту Національного лісотехнічного університету України.

Науковий керівник: кандидат економічних наук, доцент Лебедевич Світлана Іванівна, Національний лісотехнічний університет України, доцент кафедри обліку і аудиту.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Бойко Євген Іванович, Інститут регіональних досліджень НАН України, завідувач відділу прогнозування і моделювання розвитку регіону;

кандидат економічних наук, доцент Лещук Віктор Пилипович, Луцький державний технічний університет, завідувач кафедри фінансів.

Провідна установа: Ужгородський національний університет

Міністерства освіти і науки України, кафедра економіки, менеджменту та маркетингу.

Захист дисертації відбудеться 04 травня 2006 р. о 13.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.01 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79008, м. Львів, пр. Свободи, 18, ауд. 115.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розіслано 21 березня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради проф.  Панчишин С. М.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Для України сьогодні актуальними є створення умов для розвитку економічно ефективних промислових виробництв і підвищення конкурентоспроможності продукції, активізації інвестування в реальний сектор економіки та подолання тенденції зменшення активної частини основних фондів за допомогою нарощування нагромаджень і амортизаційних коштів, удосконалення галузевої і технологічної структури капіталовкладень.

Закономірності економічної динаміки визначають, що зростання можливе лише за умови інвестування високоефективних базових технологічних нововведень, ресурсоощадних виробництв. Метою використання інвестиційного потенціалу повинно стати передусім створення якісно нових інноваційно-технологічних систем, здатних забезпечити високу віддачу при їх організаційному входженні у відтворювальний процес. Динаміка функціонування основного капіталу та ефективність кругообороту основних фондів та інших виробничих ресурсів залежать від закономірностей процесу нагромадження. За ефективного використання фонду нагромадження в його складі дедалі більшого значення набуває та частина, яка утворюється за рахунок ресурсоощадних, інтенсивних факторів виробництва. Отже, раціональне використання виробничо-ресурсного потенціалу підприємств створює активну основу для формування інвестиційних ресурсів з подальшим їх спрямуванням на відтворення основних фондів і забезпечення конкурентоспроможності виробництва.

Сучасним процесам відтворення властиві закономірності та особливості, зумовлені передусім переходом економіки до ринкової системи господарювання і, відповідно, на інтенсивний шлях розвитку. Реалізація тенденції ринкової трансформації відтворення та інтенсифікація взаємозумовлені і спрямовані на підвищення ефективності використання виробничо-ресурсного потенціалу підприємств. Отже, важливим чинником реструктуризації промислового виробництва є ефективне використання власних потенційних можливостей, підвищення продуктивності виробничих ресурсів як важливої складової інтенсифікації виробництва.

Відтворення виробничо-ресурсного потенціалу впливає на економічне зростання виробництва за багатьма напрямами. В їх числі – швидше освоєння нової техніки і зменшення втрат від її морального старіння, зростання амортизаційних відрахувань, упровадження нових прогресивних форм організації та управління виробництвом. У зарубіжній літературі питання розвитку виробництва, інноваційної діяльності, нових технологій досліджували такі відомі зарубіжні вчені, як Г. Ганшер, Г.Губерт, А.Кізер, Л.Мар, Б.Міланер та інші. Однак, як показує досвід, використовувати їхні теоретичні і методологічні розробки можна лише за умови відповідної корекції, з урахуванням особливостей вітчизняної економіки.

Питання організації формування та використання виробничих ресурсів висвітлені у ґрунтовних працях вітчизняних учених-економістів О.Амішова, О.Амоші, Г.Башнянина, Є.Бойка, В.Геєця, М.Герасимчука, Л.Гринів, М.Долішнього, О.Кузьміна, І.Лукінова, В.Марцина, І.Михасюка, С.Панчишина, Ж.Поплавської, І.Продіуса, С.Реверчука, М.Чумаченка, С.Ямпольського та ін.

Розвиток сучасного виробництва залежить від ступеня інтенсифікації, підвищувати який можна лише на ресурсоощадній основі.

Актуальність і недостатня дослідженість цієї проблеми вітчизняної економіки зумовили вибір теми дисертаційної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження є складовою науково-дослідних робіт згідно з планами досліджень Національного лісотехнічного університету України, зокрема дисертація виконувалась у межах такої науково-дослідної теми, як “Економічний механізм покращення фінансового стану і раціонального використання лісових ресурсів на підприємствах лісопромислового комплексу” за державним зареєстрованим номером 0198V002974.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування методологічних і теоретичних положень формування та використання виробничо-ресурсного потенціалу промислових підприємств і механізмів підвищення його ефективності на сучасному етапі становлення національної економіки.

У процесі дослідження вирішувалися такі завдання:

· розроблення теоретико-методологічних засад управління використанням виробничо-ресурсного потенціалу промислових підприємств;

· проведення статистичного аналізу використання ресурсів на промислових підприємствах;

· аналіз впливу організаційно-управлінських рішень на раціональне використання виробничо-ресурсного потенціалу;

· систематизація та обґрунтування механізмів відтворення виробничо-ресурсного потенціалу та інноваційної діяльності;

· визначення та дослідження чинників, які впливають на ефективність використання виробничо-ресурсного потенціалу;

· дослідження структурно-функціональних аспектів формування виробничо-ресурсного потенціалу промислових підприємств;

· розроблення методів управління підвищенням ефективності використання виробничо-ресурсного потенціалу промислових підприємства.

Об’єктом дослідження дисертації є процеси формування і відтворення виробничо-ресурсного потенціалу підприємства на якісно новій основі, які забезпечують підвищення ефективності промислового виробництва.

Предметом дослідження є теоретичні та технологічні положення, умови та механізми формування і ефективного використання виробничо-ресурсного потенціалу промислових підприємств.

Методологія дослідження. Методологічну основу дисертаційної роботи становлять сучасні теорії ринкової економіки, наукові положення праць вітчизняних і зарубіжних економістів, присвячені проблемам виробничих ресурсів підприємств, системний аналіз особливостей економічних форм розвитку промисловості та підприємств України. В процесі дослідження поряд з використанням традиційного категоріального апарату застосовувалися методи логічного, макро- і мікроекономічного статистичного аналізу. Економіко-математичні методи використані для оцінки динаміки змін економічних показників і формування задач ефективного використання виробничих ресурсів.

Інформаційною базою дослідження є закони України, укази Президента України, законодавчі акти Верховної Ради і постанови Кабінету Міністрів, нормативні документи міністерств і відомств. Використано аналітичні огляди, статистичні матеріали з питань сучасного розвитку промисловості, статистичні звіти промислових підприємств.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в поглибленні і розвитку теоретичних і методичних положень, які в сукупності визначають основні засади й організаційно-економічні форми формування і використання виробничо-ресурсного потенціалу промислових підприємств.

Найбільш важливими науковими результатами дисертаційного дослідження є такі:

Уперше:

· запроваджено категорію “виробничо-ресурсний потенціал” у значенні організованої сукупності виробничих ресурсів, структурно і функціонально пов’язаних між собою в процесі виготовлення продукту;

· поглиблено зміст поняття відтворення виробничо-ресурсного потенціалу як основного організаційно-економічного засобу активізації виробництва, інвестиційної та інноваційної діяльності. Визначені етапи та методи процесу відтворення з позицій поєднання мети та ресурсного забезпечення, періодичності здійснення заходів і джерел інвестування.

Удосконалено:

· компонентну структуру виробничо-ресурсного потенціалу підприємства, який розглядається як цілісна система, що характеризується взаємозв’язками всіх її елементів і акумулює вплив кожного з них на ефективність виробництва;

· методику аналізу механізму впливу чинників на формування і використання виробничо-ресурсного потенціалу, яка передбачає, порівняно з уже запропонованими, повніше відображення зовнішніх і внутрішніх умов виробництва.

Набули подальшого розвитку:

· основні напрями поліпшення використання виробничо-ресурсного потенціалу підприємств за умов формування ринкових відносин, обґрунтовані із застосуванням сучасної інноваційно-технологічної моделі розвитку всіх ланок виробництва;

· методи оцінки рівня використання виробничо-ресурсного потенціалу на підставі системи показників та характеристик матеріально-технічної бази підприємства.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробленні методичних і практичних рекомендацій для оптимального використання виробничо-ресурсного потенціалу, виявлення шляхів і заходів активізації відтворювальних процесів на промислових підприємствах. Наукові та методичні положення дисертації можуть бути використані на промислових підприємствах, в навчальних закладах, в управлінських органах виконавчої влади. Сформульовані в дисертації пропозиції були використані Львівським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України (довідка за № 13/07-1148 від 7 жовтня 2005р.). Деякі положення дисертації були також використані у навчальному процесі у Національному лісотехнічному університеті України (акт про впровадження від 10 жовтня 2005р.) і Львівській комерційній академії (довідка за №121/022 від 10 жовтня 2005р. і довідка за № 1027/01-108 від 19 жовтня 2005р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійно виконаною науковою роботою, в якій викладено підхід автора і особисто отримані ним теоретичні та практичні результати обґрунтування основних напрямів удосконалення процесів формування та використання виробничо-ресурсного потенціалу промислових підприємств та його раціонального відтворення.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дисертаційного дослідження доповідалися і обговорювалися на 5-й міжвузівській науково-теоретичній конференції “Перехідні економічні системи” (Львів, ЛКА, 2002), підсумкових конференціях Львівської комерційної академії та Національного лісотехнічного університету України, міжнародному семінарі “Нова економіка і вища освіта” (Донецьк, 2003), на науково-практичній конференції “Сучасні проблеми і шляхи їх розв‘язання в науці, транспорті, виробництві і освіті” (Одеса, 2005).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 14 наукових праць загальним обсягом 4,5 друк. арк., з яких 3,0 друк. арк. належать особисто автору.

Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна розробка складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, викладена на 184 сторінках комп’ютерного тексту, містить 4 таблиці, 8 рисунків. Список використаних джерел налічує 93 найменування на 7 сторінках.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, сформульовані мета і завдання, розкрито наукову новизну, теоретичну і практичну цінність отриманих результатів.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи дослідження проблем управління і регулювання виробничо-ресурсним потенціалом підприємств” висвітлені основні положення теоретичної концепції стосовно формування і використання виробничо-ресурсного потенціалу, визначені основні принципи та етапи цих процесів.

Формування виробничо-ресурсного потенціалу з урахуванням динамічних аспектів його розвитку зумовлює існування таких його організаційних форм, які б ґрунтувались на можливостях реакції на вплив науково-технічного прогресу на виробництво, тобто охоплювали б кількісні і якісні характеристики як ресурсів, так і кінцеві результати виробництва. В найбільш узагальненій формі цей вплив може проглядатися у виробничо-ресурсному потенціалі, який об’єднує в організованій сукупності техніку, працю, матеріали, технологію і зумовлює рівень ресурсної ефективності продукції.

Основним положенням теоретичної концепції у формуванні і використанні виробничо-ресурсного потенціалу є таке: він повинен бути адекватний завданням виробництва як поточного, так і перспективного періодів і враховувати розвиток виробництва, що давало б змогу якнайповніше реалізувати найбільш ефективні варіанти цього розвитку згідно з вимогами ринку.

Під виробничо-ресурсним потенціалом розуміється організована сукупність виробничих ресурсів, що структурно і функціонально пов’язані між собою в процесі виготовлення продукції. Отже, виробничо-ресурсний потенціал визначає єдність ресурсів, які використовуються у виробництві, зумовлює основу організаційних форм виробництва, його структурні особливості та комплексність в управлінні використанням ресурсів. Через показники їх використання і масштаби залучення у виробництво визначаються зв’язки між окремими виробничими системами і підсистемами виробництва і споживання продукції. Системи, які менш щільно пов‘язані з іншими системами більш ефективно реагують на зміни (включаючи зміни в системах-суміжниках), зумовлені динамікою економічних процесів. Ефект від організаційних і технологічних заходів у таких системах, як правило, можна отримати значно швидше. Це має особливе значення для функціонування в ринковому середовищі. Що менша залежність виробничої системи від інших, то більш мобільною і адаптованою до динамічних змін вона є і навпаки, чим щільніші її взаємозв’язки з іншими системами, тим вона стабільніша. Визначення взаємозалежностей між виробничими системами і їх динаміки дає змогу значно обгрунтованіше формувати організаційну структуру виробництва і його виробничо-ресурсного потенціалу, перебудовувати їх з урахуванням змін, які відбуваються в економічних процесах.

За різних варіантів формування виробничо-ресурсного потенціалу і організаційних форм виробництва економічний ефект також буде різним. Отже, форми організації виробничо-ресурсного потенціалу по-різному впливають на підвищення ефективності виробництва. Оскільки відтворення виробничо-ресурсного потенціалу вимагає гнучкості організаційних форм виробництва, то необхідним є обґрунтування рішень щодо формування організаційних форм виробництва і їх удосконалення разом з розробленням заходів стосовно відтворення виробничо-ресурсного потенціалу (рис.1).

Формування виробничо-ресурсного потенціалу включає визначення найбільш ефективних масштабів функціонування за обов’язкового виконання виробничої програми. При цьому слід зазначити, що одного і того ж обсягу випуску продукції можна досягти за різного поєднання ресурсів, які використовуються у виробництві. Можуть мати місце більш фондомісткий або трудомісткий варіанти виготовлення продукції, варіанти з швидшим виготовленням продукції за одиницю часу, однак і більш дорогі, до того ж, як правило, вони мають ще й відносно більшу часову дефіцитність ресурсів, або навпаки з менш дорогими ресурсами, але й з меншим обсягом продукції за одиницю часу. Тому необхідно враховувати як часову ефективність окремих видів ресурсів, так і їх максимальну ефективність при забезпеченні випуску продукції, тобто ефективність виробничо-ресурсного потенціалу підприємств. Під ефективністю виробничо-ресурсного потенціалу розуміється максимальний обсяг продукції (доданої вартості) з одиниці ресурсів, які за їх спільного використання забезпечують цей випуск за відповідний проміжок часу.

У дисертації організація та управління процесами функціонування і відтворення виробничо-ресурсного потенціалу підприємства розглядаються як ієрархічна система, що дає змогу користуватися ідеєю блочної побудови взаємопов’язаного комплексу з відображенням різних його аспектів. Система управління виробничо-ресурсним потенціалом складається з керованої і керуючої частин (рис.2).

Під керованою підсистемою розуміється комплекс виробничих ресурсів, а під керуючою – комплекс організаційних і технічних засобів управління, необхідних для організації виробничого споживання ресурсів, дотримання заданого режиму функціонування, залучення додаткових

Рис.2. Виробничо-ресурсний потенціал як система управління

ресурсів для підвищення ефективності функціонування, визначення можливих напрямів відтворення виробничо-ресурсного потенціалу за рахунок упровадження інновацій.

На первинному рівні здійснюється управління в основному за технічними і технологічними параметрами, на вищому ступені виробничої ієрархії підприємства – за техніко-економічними параметрами і критеріями.

Оскільки виробничо-ресурсний потенціал є складною ієрархічною системою, то за цим же принципом побудована його керуюча і керована підсистеми. Багаторівнева структура управління потенціалом має всі ознаки організації і включає взаємопов’язані підсистеми, які мають право ухвалювати рішення в межах своєї компетенції. При цьому ієрархія підсистем означає і ієрархію їхніх структур, функцій, цілей. Отже, процес управління розглядається як свідомий, спрямований, координаційний і організаційний процес, за допомогою якого забезпечується виконання поставлених перед виробництвом завдань. Через процес управління реалізуються корегувальні заходи, спрямовані передусім на усунення змін і відхилень та узгодження їх наперед визначеними цілями.

Ефективність управління залежить від ступеня забезпечення інформацією про стан навколишнього середовища і його зміни, про функціонування самого підприємства, тобто про внутрішні умови. Інформація є по суті тією основою, на якій ґрунтуються управлінські рішення. Для підприємства найбільш важливими є критерії, процес і типологія ухвалення рішень. Інформація і ухвалення рішення пов’язані між собою складною системою прямих і зворотних зв’язків. Організація інформаційної діяльності значною мірою залежить від видів виробничої діяльності, розмірів підприємства, рівнів організації виробництва, управління тощо.

Значна увага в роботі приділяється відносинам попиту і пропозиції і їх впливу на формування виробничо-ресурсного потенціалу, оскільки попит характеризує варіанти розподілу продукції між споживачами, а пропозиція – обсяг виробництва у відповідних кількісних, якісних і часових параметрах. Теоретично темпи розвитку виробництва формуються його об’ємними і структурними характеристиками та рівнем використання впроваджених ресурсів. Важливе значення має визначення збалансованості рівнів ефективності використання окремих ресурсів виробництва.

Особливе значення для оцінки рівня використання виробничо-ресурсного потенціалу і його впливу на ефективність виробництва має визначення глибини деталізації цілей. Деталізація повинна проводитися доти, доки не буде досягнуто відповідного рівня заходів. В такому випадку отримується набір числових значень конкретних показників. Ці значення будуть обсягами ресурсів, які необхідні для досягнення головної мети.

Вплив виробничо-ресурсного потенціалу підприємства на показники ефективності його діяльності загалом можна обчислити за формулою:

Ys=Ys (Ф,L,A),

де чинниками аргументів обрано:

Ф - основні фонди (машини, устаткування, механізми), які становлять технічну компоненту;

L - витрати трудових ресурсів;

А - витрати сировини і матеріалів на виробництво продукції в умовах використання у відповідному режимі виробничо-ресурсного потенціалу.

Як Ys розглядаються показники використання виробничо-ресурсного потенціалу, зокрема випуск продукції, додана вартість, прибуток та ін. Якщо потрібно визначити вплив змін у структурі виробничо-ресурсного потенціалу, то як Ys можуть використовуватися показники, наприклад приріст обсягу продукції, приріст доданої вартості, прибутку тощо. Індекс S буде характеризувати змістовність конкретного показника.

У другому розділі „Ефективність використання і відтворення виробничо-ресурсного потенціалу підприємств” висвітлені теоретико-практичні засади відтворення виробничо-ресурсного потенціалу, окреслено вплив мотиваційних чинників і роль організаційно-управлінського важеля в раціональному використанні виробничих ресурсів.

Інвестиційна діяльність у процесі простого і розширеного відтворення виробничо-ресурсного потенціалу полягає в інвестуванні фінансових матеріальних і нематеріальних ресурсів, що повинно забезпечити економічну ефективність через удосконалення структури і взаємодії виробничих ресурсів, підвищення рівня їх використання та виготовлення конкурентоспроможної продукції. Процес інвестування, який має циклічно-замкнений характер, у відтворенні виробничо-ресурсного потенціалу не можу бути зведений до впровадження окремих заходів, а повинен охоплювати всю систему виробничих ресурсів, забезпечуючи підвищення ефективності їх використання загалом. Відтворення виробничо-ресурсного потенціалу передбачає зміни в організаційній, технологічній та майновій структурах підприємства шляхом модернізації і перебудови підрозділів і фінансово-майнових відносин задля підвищення ефективності виробництва.

Оновлення продукції є складовою відтворення виробничо-ресурсного потенціалу, оскільки диверсифікація і розширення попиту об'єктивно сприяють удосконаленню наявних засобів і способів виготовлення продукції. Оновлення продукції слугує також критерієм доцільності відтворення виробничо-ресурсного потенціалу, оскільки потреба в нових продуктах об’єктивно вимагає зміни в техніко-технологічній структурі виробництва. Так, якщо в 1996 р. інвестиції в будівельні та монтажні роботи становили 59 і 34%, то в 2002 р. відповідно 41 і 48%, тобто значно зросла частка інвестицій у виробничий апарат. Загалом 2002 р. інвестиції в основний капітал становили: в промисловості – 15112 млн грн, в машинобудуванні – 1024 млн грн, в харчову промисловість – 3026 млн грн. У технічне переоснащення в 2002р. вкладено 12543 млн грн, а в будівництво нових підприємств (включаючи розширення) – 4150 млн грн, що свідчить про позитивні тенденції в інвестуванні основного капіталу.

Поширювати ресурсоощадні технології доцільно через інтенсивне оновлення основних фондів. Зацікавленість підприємств у збереженні ресурсів доцільно стимулювати через фінансово-кредитну систему та ціноутворення, тобто економічними методами, які повинні узгоджуватися не з завданнями економії у формі відсотків зниження норм витрат, а з конкретними якісними показниками продукції, складниками яких є показники енерго, метало- та матеріаломісткості.

У сучасних умовах розвитку економіки для забезпечення процесів відтворення повинні використовуватися усі можливості – часткове, просте і розширене відтворення. Більшість підприємств, як показує аналіз, обмежені кошти спрямовує на часткове відтворення, що можна вважати позитивною тенденцією, оскільки таким чином створюється база для наступного розширеного відтворення.

Важливе значення для інвестування відтворення виробничо-ресурсного потенціалу має фактор часу. Як і будівництво, освоєння виробничих потужностей потребує багато часу, як правило воно становить 3-5 років, що призводить до збільшення запасів невстановленого обладнання. В екологічно розвинених країнах, зокрема, в США, якщо вкладені ресурси в оновлення виробництва не дають віддачі через 1,5-2,5 року, їх вважають збитковими.

Мобільність відтворювальних процесів у виробництві значно підвищує така організаційна форма, як малі підприємства. Про це свідчать наведені в роботі розрахунки. Всі основні показники діяльності цих підприємств динамічно змінюються навіть за відносно короткий період. Чистий виторг від реалізації продукції за 2002 р. зріс більш ніж у чотири рази. Достатньо високі показники фінансової стабільності підприємств (коефіцієнт автономії 0,62 за Ка0,5). Отже, малі підприємства мають стійке фінансово-господарське становище і можливості для гнучкого реагування на запити ринку і відтворення виробничо-ресурсного потенціалу.

Досвід численних висококонкурентих і прибуткових промислових корпорацій свідчить, що головної мети – створення високоефективного виробництва – можна досягти, дотримуючись інноваційного напряму розвитку. Практичне використання нововведень підприємствами створює мультиплікативну ефективність на різних ділянках діяльності та підвищує його ринкову вартість.

Крім того, треба враховувати, що відтворення виробничо-ресурсного потенціалу можна здійснювати за багатьма варіантами, які відрізняються не тільки методами реалізації, а й затратами та економічним ефектом. Отже, відтворення потенціалу є складним багатоаспектним завданням, на вирішення якого впливають численні чинники.

Основне фінансування інноваційної діяльності нині здійснюється за рахунок власних коштів підприємств і має тенденцію до зростання: у 2000 р. було використано 1102,0 млн грн (64,6%), а в 2002 р. – 1220 млн грн (67,5%). Отже, при загальному невисокому рівні інтенсивності інноваційної діяльності вона зорієнтована на вирішення тактичних завдань, реагуючи на кон’юнктуру ринку, а не на розширене відтворення виробничо-ресурсного потенціалу.

У роботі акцентується на тому, що процес відтворення виробничо-ресурсного потенціалу включає сукупність зорієнтованих у просторі і часі, погоджених за змістом і строками, які забезпечені ресурсами, заходів науково-дослідного, виробничо-технічного, організаційно-економічного характеру, спрямованих на вирішення єдиної проблеми. Для його реалізації необхідне першочергове інвестування коротких відтворювальних ланцюгів у взаємозв’язку з одночасним розвитком високотехнологічних машин і обладнання. Закономірним результатом використання інвестиційних можливостей є передусім створення нового виробничо-ресурсного потенціалу як перспективної інноваційно-технологічної системи, здатної забезпечувати високу віддачу.

Викладене доводить необхідність реалізації відповідної технічної, ресурсної, фінансової політики, що повинні бути тісно пов’язані між собою. По-перше, доцільно детально обґрунтувати стратегічні і пріоритетні напрями розвитку, які забезпечать збереження і зростання виробничо-ресурсного потенціалу. По-друге, важливо визначити подальшу спеціалізацію виробництва, забезпечити його диверсифікацію для запобігання економічного спаду зі зміною кон’юнктури ринку. По-третє, потрібно повніше використати можливості територіальної кооперації виробництва. В зв’язку з цим доцільно створити регіональні фінансово-виробничі асоціації, які надають можливість на взаємовигідних умовах об’єднувати ресурси і в такий спосіб забезпечити збільшення інвестицій та інновацій, створення нових робочих місць, спільних підприємств, зменшення повторного оподаткування. Організація нових виробничо-господарських структур на основі реформування підприємств забезпечує стійке зростання виробництва, зміцнення міжгалузевих і регіональних зв’язків, прискорене технічне переоснащення виробництва, раціональне використання виробничо-ресурсного потенціалу для випуску конкурентоспроможних товарів.

Третій розділ “Удосконалення механізму управління і регулювання використанням виробничо-ресурсного потенціалу підприємства” вказує, що використання системного аналізу відкриває широкі можливості для ефективного управління промисловим виробництвом на якісно новій основі. За його допомогою можна визначити не тільки кількісні співвідношення між окремими елементами і сторонами відтворення, а й розглядати їх з якісного боку, тобто знаходити співвідношення, яке забезпечує економічну ефективність.

У роботі для вирішення подібних завдань досліджено формування основних показників виробництва: прибутку, собівартості, рентабельності, основних фондів і оборотних засобів, обсягу продукції та інших важливих показників. Механізми формування кожного з цих показників є досить складними і водночас взаємопов’язані між собою. Так, на підставі частки окремих елементів витрат у собівартості продукції можна виокремити такі групи виробництв: трудомісткі, матеріаломісткі, енергомісткі, виробництва з великою часткою витрат на амортизацію, змішані виробництва. Віднесення того чи іншого підприємства до однієї з перелічених груп дає підставу визначати, за рахунок яких джерел насамперед можна зменшити витрати на виробництво.

У дисертації систематизовано методи розрахунків основних техніко-економічних показників промислового підприємства під кутом зору витрат ресурсів на виготовлення продукції. Розрахунок витрат доцільно передусім починати з допоміжних виробництв для того, щоб попередньо встановити вартість їх послуг. Після цього потрібно визначити витрати на виробництво стосовно основних видів продукції. При цьому наголошено і проілюстровано необхідність урахування особливостей кожного промислового підприємства. Зокрема, склад і структура оборотних фондів зумовлена головно технологією, тривалістю виробничого циклу, вартістю предметів праці. Унаслідок цього співвідношення між основними частинами оборотних фондів в окремих галузях промисловості неоднакове. Структура оборотних фондів буває різною навіть на підприємствах однієї галузі, що визначається рівнем техніки і технології, спеціалізацією і кооперуванням, організацією виробництва. Так, у легкій і харчовій промисловості частка виробничих запасів значно перевищує середній для промисловості рівень і становить 4/5 обігових коштів. У цих галузях цикл виробництва невеликий, тому й невелика частка незавершеного виробництва. В машинобудуванні, навпаки, при достатньо великій тривалості виробничого циклу частка виробничих запасів менша, а незавершене виробництво більше, ніж в інших галузях.

Необхідною передумовою забезпечення планомірності виробничо-ресурсного циклу через складність процесу відтворення і неповну погодженість між собою виробництва окремих підприємств, пов’язаних зв’язками в процесі постачання і споживання ресурсів, є створення матеріальних запасів. Крім того, запаси, необхідні для того, щоб забезпечити рентабельність виробництва і обігу, що не можливо без встановлення конкретних розмірів партій продукції, яка виготовляється, закуповується і транспортується, зменшення розриву у часі між моментами виникнення потреб і надходженням необхідних матеріалів. Крім того, портфель замовлень формується не одночасно, а упродовж відповідного періоду, що спричинює необхідність враховувати чинник невизначеності. Отже, сукупність технічних, технологічних, організаційних факторів, які визначають тривалість зберігання і переміщення матеріалів, контролю впливає на окремі часові компоненти загального часу обігу матеріалів і за посередністю цього часу впливає на розмір матеріальних запасів промислових підприємств.

У роботі наведено математичні залежності, які дають змогу визначити найбільш економічний обсяг запасу матеріалів, обсяги поточного і страхового мінімального запасів. Процес управління запасами зводиться до контролю за їх рівнем до задачі відхилень, на основі якої ухвалюють відповідні рішення.

Процес управління використанням і відтворенням виробничо-ресурсного потенціалу підприємства характеризується такими положеннями:

- виробничо-ресурсний потенціал розглядається як система, яка складається з підсистем, мета функціонування кожної з яких підпорядковується загальній меті функціонування всієї системи;

- використання економіко-математичних моделей;

- управління здійснюється на основі накопичення, передання, зберігання, оброблення і використання інформації.

Складність процесів управління виробничо-ресурсним потенціалом зумовлена багатьма технічними, технологічними, економічними аспектами його функціонування. З точки зору організації управління системою доцільно розглядати і описувати один з цих аспектів, котрий вибирається з урахуванням мети дослідження. В даному випадку це техніко-економічні параметри використання виробничих ресурсів підприємств.

Моделювання основних задач управління використанням виробничих ресурсів полягає в дослідженні основних показників діяльності підприємства, а саме: основних фондів, собівартості, обсягу реалізації продукції, прибутку, рентабельності. Ґрунтовне дослідження й аналіз техніко-економічних показників функціонування виробничої системи дають дані для побудови моделей формування і використання виробничо-ресурсного потенціалу і визначення його основних параметрів.

У дисертації при побудові економіко-математичних моделей визначались, на підставі критерію оптимізації, основні передумови й обмеження, а також основні задачі оптимізації. При вирішенні поставлених задач за відповідними передумовами відносно структур вхідних параметрів розглядалися різні варіанти використання локальних і глобальних критеріїв оптимізації. З цією метою вивчалася специфіка підприємств різних галузей промисловості. Структура економіко-математичних моделей, вибір алгоритмів реалізації формалізованих задач, які поставлені на прикладі конкретної галузі, можуть бути використані і в інших галузях промисловості з відповідним корегуванням залежно від їх особливостей.

Розглядаючи варіанти різних способів виробництва продукції на промислових підприємствах, слід враховувати норми витрат: матеріаломісткість, трудомісткість, фондомісткість комплексно для кожного варіанта. Для діючих підприємств можливі способи виробництва продукції визначаються з урахуванням наявних основних фондів. Для нових підприємств враховуються не тільки варіанти виробництва продукцію, які існують на діючих підприємствах, а й усі можливі способи виробництва, які можуть бути реалізовані за даного рівня розвитку техніки і технології.

На прикладі підприємств ДЛГО “Львівліс” розроблено оптимізаційну економіко-математичну модель, яка передбачає мінімізувати

,

(Сjk – собівартість j–ї продукції на k-му підприємстві) за обмежень (на випуск продукції), (на випуск продукції і ринкова потреби в ній у вартісному виді; Ці – ціна одиниці продукції), (Djk – заробітна плата на одиницю продукції); (обмеження на використання основних фондів).

Лінійна постановка даної задачі передбачає мінімізацію витрат ресурсів на виробництво продукції на відповідному підприємстві.

За різних варіантів постановки подібна задача розв’язується і для інших критеріїв, наприклад, максимуму прибутку, рентабельності. Вибір критерію оптимальності визначається завданнями конкретного підприємства, а також функціонально-економічними показниками, які характеризують ефективність виробництва з позиції досягнення визначеної мети виробництва.

Економіко-математичний аналіз коректності сформульованих у роботі задач показав можливість їх ефективної реалізації за відповідних умов як задач лінійного програмування.

Висновки

Результати дослідження, викладені в дисертації, дають підстави для таких висновків.

1. Комплексне вирішення завдань удосконалення виробництва, підвищення його організаційного і технічного рівнів своєю чергою вимагає від виробничо-ресурсного потенціалу підприємства гнучкості і мобільності, його адаптації до динамічних процесів ринкового середовища. Формування виробничо-ресурсного потенціалу потребує відповідних організаційно-економічних форм, які охоплюють кількісні і якісні характеристики як ресурсів, так й кінцеві результати виробництва. Виробничо-ресурсний потенціал об’єднує організовану сукупність: техніку, працю, матеріали технологію і зумовлює рівень ресурсної ефективності виробництва продукції.

2. Необхідність системного підходу до процесу відтворення виробничо-ресурсного потенціалу підприємства визначається передусім принципами ресурсоощадності, мобільності та гнучкості. Оновлення технології є складовою процесу відтворення виробничо-ресурсного потенціалу, яка включає впровадження нових способів перетворення ресурсів у готовий продукт, що ґрунтується на принципово нових підходах, зорієнтованих на ресурсоощадність.

3. Для ефективного функціонування підприємств і різного типу виробничих утворень необхідно створити системи управління їх виробничими комплексами як багаторівневих систем з розгалуженими взаємозв’язками окремих ланок і елементів. Управління використанням і відтворення виробничо-ресурсного потенціалу полягає в цілеспрямованому впливі на ці процеси задля забезпечення найвищої ефективності виробництва за загальних обмежень на витрати і терміни виконання. Для цього в роботі наведено загальні постановки задач, які дають змогу системно інтерпретувати багато реальних ситуацій, які слід враховувати при формуванні і використанні виробничо-ресурсного потенціалу.

4. Критерій ефективності виробничо-ресурсного потенціалу повинен забезпечувати кількісне вимірювання рівня темпів зміни його ефективності. Структура критерію повинна відображати два фактори: живу й уречевлену працю. Відповідно до обраного критерію визначаються фактори, які реально впливають на процес управління використанням виробничо-ресурсного потенціалу. Кожному фактору повинен відповідати ідентифікований показник, який кількісно відображає вплив фактора на ефективність.

5. Процес відтворення виробничо-ресурсного потенціалу включає сукупність зорієнтованих у просторі і часі, погоджених за змістом і строками заходів науково-дослідного, виробничо-технічного, організаційно-економічного, екологічного характеру, спрямованих на вирішення єдиної проблеми. Основою результативних відтворень виробничо-ресурсного потенціалу підприємства є перспективні конкурентоспроможні стратегії, а також відповідні організаційні перетворення у всіх сферах господарського управління.

6. Для ефективного розв’язання окреслених задач управління виробничо-ресурсним потенціалом та його складовими наведені функціональні залежності обмежень і критеріїв оптимізації, пов’язаних з основними техніко-економічними показниками. Розглядаючи варіанти різних способів виробництва продукції на промислових підприємствах слід враховувати норми витрат матеріально-, трудо-, фондомісткості комплексно для кожного варіанта.

7. Запропоновані в дисертації теоретичні положення формування та використання виробничо-ресурсного потенціалу промислового підприємства створюють умови для впровадження в практику системних рішень, які забезпечують ресурсоощадність у промисловому виробництві.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.

14.

Анотація

Ліпич О.М. Управління і регулювання виробничо-ресурсним потенціалом підприємств. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03 – організація управління, планування і регулювання економікою. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2006.

Дисертація присвячена питанням управління і регулювання виробничо-ресурсним потенціалом підприємств з метою підвищення ефективності виробництва конкурентоспроможної продукції.

Обґрунтовані теоретико-методологічні положення та методичні рекомендації щодо управління і регулювання виробничо-ресурсним потенціалом підприємств, розкриті його структурно-функціональні характеристики. Визначені фактори впливу та критерії оцінки використання виробничо-ресурсного потенціалу. Висвітлені методологічні засади організації управління виробничо-ресурсним потенціалом підприємства. Проведено системний аналіз використання виробничих ресурсів і запропоновані методи оптимізації управління їх використання на підприємстві.

Ключові слова: виробничо-ресурсний потенціал, відтворення, ефективність, підприємство.

Аннотация

Липич А.Н. Управление и регулирование производственно-ресурсным потенциалом предприятий. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.02.03 – организация управления, планирования и регулирования экономикой. – Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2006.

Диссертация посвящена вопросам управления и регулирования производственно-ресурсным потенциалом предприятий с целью повышения эффективности производства конкурентоспособной продукции.

В диссертации обоснованы теоретико-методологические положения управления, планирования и регулирования экономикой предприятий, даны определения основополагающих понятий, относящихся к производственно-ресурсному потенциалу, его использованию и воспроизводству.

На основе анализа важнейших признаков многочисленных факторов в зависимости от их влияния на структуру производства, основных фондов, трудовых ресурсов проведена их классификация по следующим характеристикам: по содержанию, по степени детализации, по источникам действия, по составу, по каналам влияния, по характеру и времени действия.

Предложены теоретические и методологические положения управления, планирования и регулирования экономикой, разработанные на основе принципов системности и комплексности. Производственно-ресурсный потенциал как система состоит из управляемой и управляющей подсистем. Под управляемой подсистемой понимается комплекс производственных ресурсов, а под управляющей – комплекс организационных и технических средств. Производственно-ресурсный потенциал является частью производственной системы и его организация как составляющая в организацию производства. В этой связи рациональная организация производства, функциями которой являются упорядочение всех элементов и отношений подразделений предприятия и обеспечение прямых и обратных связей между ними, выступает условием повышения уровня использования производственно-ресурсного потенциала.

В работе обоснованы предложения по совершенствованию систем планирования и управления разного типа предприятий и объединений, которые рассматриваются как многоуровневые системы с разветвленной сетью взаимосвязей. Основной задачей управления использованием и воспроизводством производственно-ресурсного потенциала является целеустремленное влияние на эти процессы с целью обеспечения наибольшей эффективности производства при заданных ограничениях по затратам и времени выполнения. Для этого в работе приведена общая постановка задач, позволяющая системно интерпретировать реальные ситуации, которые необходимо учитывать при формировании и использовании производственно-ресурсного потенциала.

Представленные в диссертации разработки по использованию основных фондов, оборотных средств, методов расчета показателей, оптимизационные экономико-математические модели создают возможность комплексной оценки использования ресурсов в процессе производства и на этой основе осуществлять эффективное управление формированием затрат ресурсов и результатов производства.

Ключевые слова: производственно-ресурсный потенциал, воспроизводство, эффективность, предприятие.

Annotation

Lipych O. M. Managing and regulating of manufacture resource potential of businesses. – Manuscript.

The dissertation