Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

ЛИПОВА ТЕТЯНА ВІКТОРІВНА

УДК 339.727

РОЛЬ ТЕХНІЧНОЇ ДОПОМОГИ В РИНКОВИХ ПЕРЕТВОРЕННЯХ КРАЇН З ПЕРЕХІДНОЮ ЕКОНОМІКОЮ

Спеціальність 08.05.01 – світове господарство

і міжнародні економічні відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник доктор економічних наук, професор

Кістерський Леонід Леонідович

Директор Інституту

міжнародного ділового співробітництва, м. Київ

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Федосов Віктор Михайлович

Завідувач кафедри фінансів

Київського національного економічного університету

імені Вадима Гетьмана

кандидат економічних наук, доцент

Шемет Тетяна Станіславівна

Доцент кафедри міжнародних валютно-кредитних

і фінансових відносин

Інституту міжнародних відносин Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

Провідна установа Інститут світової економіки і міжнародних відносин

Національної Академії Наук України, відділ зовнішньоекономічних досліджень, м. Київ

Захист відбудеться “_29_” ___01____ 2007 року о ___ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.02 з захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, зал засідань вченої ради.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58 к.12.

Автореферат розіслано “_29_” ___12_______ 2006 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Поліщук Л.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У сучасній системі міжнародних відносин технічна допомога (ТД) відіграє роль важливого інструменту розвитку країни, оскільки основне її завдання полягає у сприянні економічним та соціальним перетворенням в країнах з перехідною економікою, в тому числі і в Україні, на шляху до ринкової економіки та європейських стандартів. ТД відіграла важливу роль в ринкових трансформаціях країн Центральної Європи та їх інтеграції до ЄС. Цей досвід є надзвичайно цінним для України, оскільки вплив ТД на ринкові перетворення в Україні не є достатнім. Завдяки технічній допомозі Україна має можливість отримувати передовий досвід, знання для скорочення шляху по реформуванню економіки та згладити негативні наслідки. Зміна підходів до надання ТД країнам з перехідною економікою та системи управління допомогою в Україні дасть змогу підвищити ефективність її використання для досягнення більш вагомих результатів в ринкових перетвореннях країни та прискорення інтеграційних процесів.

Серед зарубіжних авторів, хто досліджує окремі питання передачі офіційної допомоги з розвитку від країн-донорів до країн, що розвиваються, а також деякі аспекти міжнародної технічної допомоги, варто виділити С. Брауна, Т. Вейса, Дж. Вілсона, Дж. Вулфенсона, К. Глуца, С. Делла, М. Гуз-Веттер, Р. Китчена, Р. Лоуренса, Ч. Маера, М. Міллера, К. Павловські, Дж. Сакса, Л. Хоффмана, Ф. Хоффмана, М. Хогана. Аналогічним проблемам також приділяють увагу у своїх дослідженнях такі відомі російські вчені, як І. Артем’єв, І. Іванов, Л. Красавіна, А. Кірєєв, І. Корольов, І. Кудров, Ю. Пашкус, Є. Примаков, М. Расков, В. Усоскін, І. Фамінський.

Проблеми інтеграції України до Європейського Союзу, окремі питання офіційної допомоги розвитку та технічної допомоги з боку міжнародних організацій і їх ролі в реформуванні економіки України досліджуються в роботах О. Білоруса, С. Боринця, І. Бураковського, В. Вергуна, А. Гальчинського, В. Геєця, М. Дудченка, Л. Кістерського, Г. Климка, С. Козаченка, Д. Лук’яненка, З. Луцишин, С. Мочерного, В. Новицького, С. Пирожкова, І. Пузанова, О. Плотнікова, Ю. Полунєєва, О. Рогача, А. Рум’янцева, В. Савчука, В. Сіденка, В. Федосова, А. Філіпенка, В. Філіпова, Т. Шемет, О. Шниркова.

Однак, як у вітчизняній, так і у західній економічній літературі, бракує ґрунтовних наукових досліджень та розробок у галузі міжнародної технічної допомоги та її ролі у ринкових трансформаціях країн з перехідною економікою. Останніми роками в цій сфері відбуваються постійні зміни, що також свідчить про необхідність не тільки теоретичного обґрунтування цього явища, а й переосмислення практичної діяльності у цій галузі для більш ефективного розвитку, як окремих секторів економіки, так і країни загалом. Вагомість зазначеної проблематики, її актуальність і необхідність вирішення, багаторічний практичний досвід роботи автора у цій сфері зумовили вибір теми дисертаційного дослідження та окреслили коло питань, які в ньому вивчаються.

Зв‘язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до планової теми наукового дослідження кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин „Механізми взаємодії економіки України зі світовим господарством в умовах глобалізації” (номер державної реєстрації 01БФ048–01) та „Інтеграційна стратегія України в європейський економічний простір” (номер державної реєстрації 01БФ048–06), які є складовою наукових досліджень Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України”, у рамках Комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми державотворення України”.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є визначення концептуальних засад технічної допомоги, її ролі та місця у взаємовідносинах між країнами як важливого інструменту розвитку, виявлення особливостей надання ТД країнам з перехідною економікою в Центральній Європі і в Україні, та розробка рекомендацій щодо перспектив запровадження інституційних змін в систему ТД Україні задля підвищення ефективності використання цього важливого ресурсу в сучасних умовах розвитку міжнародних економічних відносин та інтеграційних процесів.

Виходячи з мети дослідження, у дисертаційній роботі поставлені такі завдання:

розкрити суть „міжнародної допомоги” та „міжнародної технічної допомоги”, визначити її роль в умовах сучасного розвитку міжнародних економічних відносин та інтеграційних процесів;

провести аналіз еволюції формування системи технічної допомоги в світі;

здійснити порівняльний аналіз механізмів та підходів до надання технічної допомоги розвиненими країнами-донорами країнам Центральної Європи та Україні з метою виявлення корисного досвіду використання цього виду ресурсу для реформування економіки;

дослідити особливості формування системи ТД в Україні та співпраці України з двосторонніми та багатосторонніми донорами, визначити найбільш суттєві проблеми в управлінні системою залучення і використання ТД в Україні;

проаналізувати ефективність використання ресурсів ТД в Україні та запропонувати фінансову модель оцінки економії коштів держави завдяки залученню ресурсів ТД;

виробити рекомендації щодо перспектив розвитку системи ТД в Україні шляхом впровадження інституційних змін.

Об‘єктом дослідження є міжнародна технічна допомога, що надається країнами-донорами безпосередньо чи через міжнародні організації країнам-реципієнтам для прискорення їх економічного і соціального розвитку.

Предметом дослідження є механізм передачі ТД країнам з перехідною економікою зі спеціальним акцентом на Україні; її роль та ефективність у процесах економічної і соціальної трансформації країни.

Методи дослідження. У дисертації було використано загальнонаукові та спеціальні методи теоретичного й емпіричного дослідження: системний аналіз, метод дедукції (у підрозділі 1.1. для вивчення методологічних аспектів технічної допомоги); емпіричній аналіз та систематизація (у підрозділі 3.1. при вивченні особливостей формування системи ТД в Україні); аналітичний та історично-еволюційний методи (у підрозділі 1.2. для аналізу еволюційних процесів у формуванні світової системи ТД та підрозділі 3.1. для України); компаративного аналізу та синтезу (у підрозділі 2.1., 3.2. для дослідження особливостей у країнах Центральної Європи та для визначення ефективності використання ресурсів ТД в Україні); емпіричного і компаративного аналізу, екстраполяції та інтерполяції (у підрозділі 2.1., 2.2., 3.3. для аналізу особливостей надходження ресурсів ТД Україні та при обґрунтуванні рекомендацій щодо запровадження інституційних змін в систему ТД Україні); фінансового прогнозування та моделювання (у підрозділі 3.2. при фінансовому моделюванні економії ресурсів держави завдяки потокам міжнародної ТД).

Джерельною та статистичною базами дисертації є офіційна інформація Європейської Комісії, Світового банку, ЄБРР, ООН та інших міжнародних організацій, представництв та посольств країн-донорів України; Міністерства економіки України, Міністерства статистики України, законодавчі та підзаконні акти України; інтернет-ресурси та публікації, пов‘язані з тематикою дослідження; власний досвід та інформація, накопичені в процесі роботи з проектами технічної допомоги в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів. Основні результати, що становлять наукову новизну, були отримані в процесі вирішення поставлених у дисертації завдань, і є такими:

вперше:

класифіковано основні періоди формування системи ТД для визначення ролі допомоги у відносинах між країнами-донорами та реципієнтами. В основу класифікації покладено критерії еволюції країн-реципієнтів та різність підходів країн-донорів до надання допомоги і визначено такі періоди: колоніальний та постколоніальний період у країнах, що розвиваються; період відновлення в Західній Європі після Другої світової війни; період надання ТД країнам з перехідною економікою;

досліджено розвиток програм ТД в країнах Центральної Європи (КЦЄ) та визначено основні етапи їх еволюції: гуманітарна та не сфокусована технічна допомога; ТД спрямована на підготовку країн до інтеграції в ЄС; впровадження предаксесаційних програм ТД; вступ до ЄС та доступ до структурних фондів Союзу, що дозволило порівняти принципи надання допомоги КЦЕ та Україні з огляду підготовки країни до інтеграції в ЄС;

розроблено фінансову модель розрахунку економії коштів держави завдяки використанню ресурсів ТД та показано фінансові вигоди у користуванні ресурсами допомоги. Модель містить коефіцієнти корегування для визначення потенційних напрямів зниження витрат у рамках програм ТД та розрахунок обсягів ТД по відношенню до доходної частини бюджету країни для обґрунтування доцільності використання ресурсів ТД;

запропоновано алгоритм впровадження інституційних змін в систему ТД Україні шляхом надання відповідного статусу державній структурі управління допомогою у відповідності до прийнятої стратегії євроінтеграції, що забезпечить більш ефективне використання ресурсів допомоги в Україні для прискорення євроінтеграційних процесів.

удосконалено:

трактування терміну „технічна допомога” як частини міжнародної допомоги, що визначена як цільова передача країною-донором ресурсів і послуг у втіленій формі на безоплатній і неповоротній основі для підтримання соціально-економічного розвитку країни-реципієнта;

систему класифікації основних факторів ефективності використання ТД в Україні: зовнішніх та внутрішніх. Зовнішніми визначені: перегляд підходів, процедур та сфер надання ТД виходячи з пріоритетів розвитку країни; розробка індивідуальної програми ТД для України; покращення моніторингу та контролю за досягненням реальних результатів ТД. Серед внутрішніх: розробка національної стратегії розвитку та механізмів її реалізації за підтримки ТД; впровадження необхідних інституційних змін для реалізації цієї стратегії із застосуванням ресурсів ТД;

набуло подальшого розвитку:

трактування поняття „міжнародна допомога”, що визначена як перерозподіл пільгових цільових ресурсів через спеціальні двосторонні та багатосторонні установи чи організації, з метою вивчення ТД як складової частини міжнародної допомоги;

визначення „офіційної допомоги розвитку” як процесу передачі державних пільгових ресурсів, що надаються країнами з розвинутою ринковою економікою країнам, що розвиваються, та країнам з перехідною економікою на дво- та багатосторонній основі;

класифікація донорів ТД за каналами надходження ресурсів: багатосторонні та двосторонні донори. До перших віднесено ЄС, Світовий банк, ЄБРР та інші МФО, ООН; до других – індивідуальні країни-донори та приватні надходження, що доповнюють багатосторонні зусилля через спеціальні фонди для досягнення конкретних короткотермінових цілей.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані у ході дисертаційного дослідження науково-теоретичні результати використано у законотворчій діяльності Комітету Верховної Ради з питань економічної політики – довідка №68 від 12.06.06 р., а також при дослідженні проблем зовнішнього фінансування Науково-дослідним фінансовим інститутом Міністерства фінансів України – довідка №77000-12/0230 від 19.05.06 р. Результати дослідження впроваджено в навчальний процес. Зокрема, вони використані Інститутом міжнародного ділового співробітництва при підготовці курсів „Технічна допомога та управління проектами” для Державного університету економіки і фінансів Міністерства фінансів України; „Європейська економічна інтеграція та питання європейської безпеки” для Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка – довідка №259/1 від 05.06.06 р.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, висновки і пропозиції, що містяться в дисертації та публікаціях стосовно ролі ТД в ринкових трансформаціях країн з перехідною економікою, отримані автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження були апробовані на міжнародних та національних наукових конференціях: “Особливості регіонального розвитку Польщі на шляху інтеграції до ЄС”, Польща, м. Новий Сонч, Вища Школа Бізнесу (червень, 1999 р.); “Економічна безпека в стратегії ринкових реформ (приклад України)”, м. Київ, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (26 жовтня 2000 р.); „Розвиток сучасних інструментів фандрейзингу”, Нідерланди, м. Амстердам (жовтень, 2004 р.), „Інвестиції ХХІ століття в контексті ООН ЦРТ. Інвестиційно-інноваційна модель розвитку в Україні”, м. Умань (2-3 червня 2006 р.).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 13 наукових статей загальним обсягом 4,1 д.а., з них 5 статей (1,35 д.а.) у провідних наукових фахових виданнях, 8 статей в інших виданнях та тези за результатами участі у конференціях загальним обсягом 2,75 д.а..

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Основний текст дисертації викладено на 193 сторінках, що містять 14 таблиць і 11 рисунків. Список використаних джерел включає 233 найменування та поданий на 21 сторінці. Додатки займають 16 сторінок, на яких розмішено 8 таблиць і 6 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, показано ступінь її розробки, зв’язок роботи з науковими програмами і темами, зазначено мету і завдання дослідження, сформульовано об’єкт, предмет, визначено методи дослідження, наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення.

У першому розділі “Концептуальні засади технічної допомоги та її місце у взаємовідносинах між країнами” проаналізовані методологічні аспекти поняття „технічна допомога”, досліджено формування сучасного понятійного апарату технічної допомоги, визначені історичні витоки формування системи технічної допомоги в світі.

Міжнародна допомога є важливою складовою частиною міжнародних економічних відносин, без якої сьогодні важко уявити співпрацю між країнами з різним рівнем економічним розвитку, і представляє собою процес перерозподілу пільгових цільових ресурсів (товарів та послуг) через спеціальні двосторонні та багатосторонні установи чи організації. Країни, що беруть участь у процесі перерозподілу ресурсів розподіляються на країни-надавачі ресурсів (донори), та країни-отримувачі (реципієнти). Міжнародна допомога є історичної категорією, початок формування якої припадає на колоніальні часи. Офіційне значення допомога набула у 60-х роки ХХ століття з введенням у практику ООН поняття „офіційна допомога розвитку” (ОДР), яка передбачала надання пільгового державного фінансування країнам, що розвиваються.

Офіційна допомога розвитку визначена як процес передачі фінансових ресурсів, що надаються країнами з розвинутою ринковою економікою країнам, що розвиваються, та країнам з перехідною економікою на дво- та багатосторонній основі з офіційних джерел на пільгових умовах з метою прискорення соціально-економічного розвитку країни-реципієнта. Міжнародні фінансові ресурси можуть трактуватися як допомога і відноситися до ОДР, якщо вони задовольняють такі вимоги: надходження з офіційних джерел, орієнтація на розвиток та пільговість. Основними складовими ОДР є пільгові кредити, товарна та технічна допомога.

Технічна допомога визначена як цільова передача країнами-донорами ресурсів і послуг у втіленій формі на безвідплатній і неповоротній основі для підтримання соціально-економічного розвитку країни-реципієнта. Серед основних критеріїв класифікації ресурсів технічної допомоги визначені такі: передача ресурсів у втіленій формі; безвідплатна і неповоротна основа використання; обумовлене цільове використання на потреби розвитку реципієнта. Канали надходження ресурсів ТД до країни-реципієнта поділено на два основних: багатосторонній та двосторонній. При двосторонньому каналі передача ресурсів країною-донором відбувається через спеціально створені урядові установи чи посольства. До багатостороннього каналу віднесено міжнародні організації, що здійснюють широкомасштабну підтримку розвитку та діють через свої представництва в країні-реципієнті. Окремо виділено приватні інституції, незначна частка ресурсів яких може бути віднесена до двостороннього каналу, і які не включаються в поняття ОДР.

Основні періоди формування системи ТД в світі визначені, виходячи з історичних процесів та кардинально різних підходів до надання допомоги, і класифіковані у три основні: колоніальний та постколоніальний період у країнах, що розвиваються; повоєнний період відновлення в Західній Європі; та період надання ТД країнам з перехідною економікою.

Перший період характеризується відносинами між метрополіями і колоніями, коли метрополії направляли ТД у вигляді передачі різних знань та навичок. У подальшому до цього періоду віднесено постколоніальний розвиток, де відносини щодо надання ТД виникають між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються – колишніми колоніями, що отримали суверенітет. Характерної особливістю допомоги цього періоду визначено домінування надходжень у вигляді пільгових позик, а не технічної допомоги, що призвело до кризового становища у багатьох країнах, що розвиваються. Другий період охоплює повоєнне відновлення у Західній Європі, коли ТД перерозподілялась між розвиненими країнами. У основу допомоги були покладені нові принципи та підходи побудови відносин між донором та реципієнтом, закладені підвалини формування нової системи ТД в світі, створені нові структури управління ТД, що діють і нині. Третій період характеризується відносинами щодо надання ТД країнам з перехідною економікою, які поділено на дві групи: країни Центральної Європи та нові незалежні держави, які утворилися після розпаду СРСР, до яких відноситься і Україна.

Сучасна роль міжнародної технічної допомоги у взаємовідносинах між країнами-донорами та країнами з перехідною економікою полягає у перенесені ринкового досвіду розвинутих країн для прискорення розвитку та ринкових трансформацій у країнах-реципієнтах. Визначено, що результати використання ТД в визначених групах країн виявилися різними. Вдала комбінація залученої ТД з власними зусиллями країн Центральної Європи дозволила їм прискорити процеси ринкових трансформацій та, у недалекому минулому, увійти до складу ЄС. У країнах другої групи економічні трансформації відбуваються не настільки ефективно, що пов‘язано з впливом певних зовнішніх та внутрішніх факторів.

Другий розділ “Механізм надання технічної допомоги для ринкових перетворень країнам з перехідною економікою” присвячений дослідженню технічної допомоги для розвитку країн Центральної Європи, особливостям технічної допомоги Україні, аналізу відмінностей програм, обсягів та якості ТД окремих донорів.

Розвиток та використання програм ТД в країнах Центральної Європи поділені в роботі на чотири основні етапи у відповідності з цілями та спрямуванням діючих програм: гуманітарна та не сфокусована технічна допомога; технічна допомога, спрямована на підготовку країн до інтеграції в ЄС; впровадження предаксесаційних програм ТД; вступ до ЄС та доступ до структурних фондів ЄС. Головну роль у цьому процесі відіграла ТД з боку ЄС, як найбільшого донора.

Основою для ефективного використання коштів ТД є готовність країни-реципієнта сприймати допомогу, що виражається у наявності власної обґрунтованої стратегії розвитку країни, визначених пріоритетів, ініціюванні діалогу з боку країни-реципієнта та наявності власних бюджетних коштів для впровадження та використання нових програм ТД. В країні-реципієнті має існувати чіткий інституційних механізм координації ТД, статус і функції якого мають забезпечити належний рівень координації та ініціативної співпраці з донорами відповідно до стратегічних пріоритетів розвитку країни-реципієнта. Діяльність цього органу має бути підтримана відповідними законодавчими та виконавчими механізмами реалізації, такими як закон про ТД, національна стратегія розвитку, національна програма залучення та використання ТД. В процесі планування та програмування ТД країна-реципієнт повинна проявляти більше ініціативи, виходячи з прийнятої урядом програми та стратегічних напрямів розвитку та у тісній співпраці з донорськими організаціями.

Аналіз механізмів надання ТД КЦЄ та Україні показав суттєві відмінності в принципах та підходах. Доведено, що індивідуально розроблені для окремої країни програми ТД мають більшу ефективність впливу. Як свого часу програма PHARE була розроблена для Польщі та Угорщини, так сьогодні для України доцільно було б підготувати спеціальну програму технічної допомоги, яка враховувала б специфіку розвитку країни та запропонувала б вдалу комбінацію різних інструментів ТД для більш ефективного впливу на розвиток економіки України. На особливу увагу заслуговує досвід Польщі, який може стати значним ресурсом для підвищення ефективності використання ТД в Україні.

Основним багатостороннім донором допомоги Україні виступає ЄС. Сучасна співпраця України з ЄС в галузі ТД здійснюється в рамках програми Тасіс, яка поки що не передбачає, на відміну від КЦЄ, підготовку країни до асоційованого членства та застосування апробованої програми типа PHARE для прискорення цього процесу. Окрім того, Україна поки що не має реального економічного підґрунтя для цього, оскільки відсутні відповідні бюджетні кошти, а рівень та темпи реформування економіки України не відповідають політичним намірам щодо євроінтеграції.

Останнім часом в системі надання ТД з боку ЄС відбуваються значні зміни, пов‘язані з концентрацією зусиль на окремих напрямах співпраці та зміною політичної обстановки в Україні. Ці зміни, здебільшого, спрямовані на очікувані важливі інституціональні зміни в України з метою поступового впровадження норм та стандартів, що діють в країнах-членах ЄС. Це пов‘язано з проголошеним стратегічним напрямом інтеграції України до ЄС. Тому технічна допомога з боку цієї впливової міжнародної організації є сьогодні пріоритетною для розвитку України. Однак, принципи надання ТД в рамках програми Тасіс потребують подальшого реформування, в тому числі, в плані зменшення забюрократизованості в адмініструванні програм з боку ЄС, що також буде сприяти більш швидкому реагуванню на потреби економічного розвитку.

Окрім ЄС, Україна отримує ТД і від міжнародних фінансових організацій (МФО). Незважаючи на те, що МФО надають значну фінансову допомогу Україні, частка ТД в їх ресурсах є не дуже значною і, як правило, не перевищує 10% надходжень. Компонент ТД в ресурсах МФО фінансується, як правило, за рахунок грантів, що надаються їм для адміністрування урядами окремих розвинених країн. Здебільшого, ресурси ТД від МФО спрямовуються на підготовку проектів, проведення спеціальних досліджень в рамках проектів фінансування та на окремі невеличкі проекти ТД в окремих соціально-економічних сферах: розвиток малого та середнього бізнесу, освіту, тощо.

Таблиця 1.

Обсяги міжнародної технічної допомоги Україні в 1999-2006 роках

(млн. дол. США)

Примітка: складено за даними Міністерства економіки України. – http://www.me.gov.ua.

В діяльності ООН, як багатостороннього донора, технічна допомога відіграє суттєву роль, і спрямована в Україні на вирішення цілої низки важливих питань соціального характеру, пов‘язаних з низьким соціальним рівнем життя, доступом населення до певних послуг, загальною ситуацією в галузі охорони здоров‘я та наданням медичного обслуговування окремим верствам населення, охорони навколишнього середовища, подоланням бідності.

Окрім багатосторонніх донорів, Україна отримує ТД від двосторонніх донорів. Найбільшим донором України залишаються США. Головною метою надання ТД на двосторонній основі окремими країнами-донорами, окрім сприяння демократичним та ринковим перетворенням в країнах-реципієнтах, є здійснення власної політики для покращання умов співпраці на комерційних засадах в галузі зовнішньої торгівлі та інвестуванні. Обсяг ТД Україні від всіх видів донорів за останні роки поданий в табл. 1.

За даними табл. 1, на частку багатосторонніх каналів до 2004 року припадало близька 40% загальної ТД Україні, решта 60% формувалася за рахунок двосторонніх каналів. Починаючи з 2004 року структура змінилася в залежності від року на 10-20% за рахунок зниження обсягів ТД від США та підвищення обсягів ТД від багатосторонніх донорів. Це пов‘язано з декількома політичними факторами, включаючи проголошення Україною курсу на європейську інтеграцію і прийняттям відповідних документів – „Стратегії залучення та використання ТД Україні на 2004–2007рр.”.

У третьому розділі “Шляхи підвищення ефективності технічної допомоги для прискорення ринкових трансформацій в Україні” досліджено передумови та формування системи надання технічної допомоги Україні, проаналізовано ефективність використання ресурсів ТД в країні, запропоновано конкретні шляхи запровадження інституційних змін в систему ТД України.

Основні фактори підвищення ефективності використання ТД в Україні поділено на дві основні групи: зовнішні, з боку донорів, та внутрішні, з боку України. Серед зовнішніх факторів підвищення ефективності основними визначені: перегляд підходів до надання ТД, процедур та сфер її застосування в Україні, виходячи з пріоритетів розвитку країни; розробка індивідуальної програми ТД для України з урахуванням особливостей розвитку країни, як це було зроблено в КЦЄ; підвищення прозорості та інформованості про програми ТД у суспільстві, покращення моніторингу та контролю за досягненням реальних результатів програм і проектів ТД. Серед внутрішніх факторів визначені: розробка власної обґрунтованої національної стратегії розвитку, з визначенням пріоритетів та впровадженням механізмів її реалізації; розробка на базі стратегії планів залучення та використання ТД в країні, виходячи із пріоритетів стратегії та затверджених напрямів розвитку на щорічній основі; впровадження необхідних інституційних змін для ефективної реалізації стратегії розвитку України; забезпечення бюджетної бази для впровадження інституційних змін та реалізації нових програм ТД на двосторонній та багатосторонній основі з елементами співфінансування.

Загальну економічну ефективність ТД визначити досить важко із-за неможливості її обчислення через існуючі економічні моделі та формули, що пов‘язано із специфікою самої суті ТД. З метою обґрунтування економічної вигоди при використанні цього ресурсу розвитку Україною було розроблено фінансову модель обчислення економії коштів держави за рахунок використання ресурсів ТД, показано їх фінансові вигоди і привабливість, що дозволяє країні зекономити значні фінансові кошти в проведені ринкових та демократичних реформ. В основу розрахунку покладено передумову, що всі ресурси ТД, отримані Україною за роки свого суверенітету на суму близька 6 млрд. дол. США, надійшли в Україну як пільгові кредити в рамках ОДР.

де Е1 – умовна економія ресурсів держави за рахунок залучення ТД;

С0 – сума отриманих ресурсів допомоги за відповідний період (рік);

С1 – приведена сума фактично отриманої ТД за період з урахуванням

ставки дисконтування;

Ri – ставка дисконтування для відповідного періоду;

Pi – пільгова ставка кредитування для відповідного періоду;

n – кількість років;

i – рік (період).

Розраховано, що якби Україна залучала ресурси ТД в якості зворотних пільгових кредитів і сплачувала їх за ставкою 7% впродовж 1992-2006 років, вона мала б витратити біля 4,4 млрд. дол. США на сплату основної суми боргу та 309 млн. дол. США на виплату процентів, що б стало додатковим фінансовим тягарем для бюджету держави. Показано, що економія фінансових ресурсів держави за рахунок використання ТД складає біля 4700 млрд. дол. США за весь період залучення ТД Україною, чи в середньому 315 млн. дол. щорічно, що складає близька 2,5 % бюджету країни.

Запропонована модель дозволяє врахувати потенційні резерви зниження витрат за рахунок реструктуризації окремих статей в межах програм ТД. Базуючись на аналізі ефективності використання ресурсів ТД, в модель введено три чинники зниження витрат за програмами ТД у вигляді корегуючіх коефіцієнтів:

К1 – коефіцієнт непотрібності та дублювання деяких програм ТД;

К2 – коефіцієнт зниження витрат за рахунок ширшого залучення місцевих експертів;

К3 – коефіцієнт економії за рахунок зниження витрат на західних експертів при пільговому кредитуванні програм допомоги.

Відповідні розрахунки показали, що в умовах застосування корегуючіх коефіцієнтів, обсяг допомоги, що надійшов в Україну, міг б бути скорочений до 3 млрд. дол. США. Таким чином, потенційна економія вже витрачених ресурсів ТД склала б близька 1700 млрд. дол. США, які б могли б бути використані на додаткову підтримку ринкових реформ, економічного та соціального розвитку країни.

Визначено, що основним керівним органом у системі ТД України виступає Національне координаційне бюро (НКБ), яке має статус департаменту в структурі Міністерства економіки України. Однак, НКБ не має повноважень на здійснення безпосередніх контактів з донорами для узгодження питань надання ТД Україні. З метою підвищення ефективності використання ТД в Україні запропоновано запровадити системний підхід до управління процесом ТД, забезпечивши належний інституційний статусу відповідних державних структур з розширенням їх повноважень у відповідності з прийнятою стратегією та проголошеними намірами щодо євроінтеграції, а також забезпечити розробку і впровадження чітких механізмів реалізації передбачених заходів, закласти нові підходи до співробітництва між донорами і реципієнтами ТД в Україні.

Пропонується запровадити інституційні зміни, що можливо здійснити двома шляхами. Перший передбачає розвиток та підвищення статусу НКБ до рівня міністерства. Його керівник має стати за посадою Національним координатором, який буде нести відповідальність за всі програми ТД в країні. Це більш прогресивний шлях, який дозволить значно покращити рівень та ефективність координації ТД, та зробить допомогу більш спрямованою на стратегічний розвиток України. Другий – створення Комісії з питань технічної допомоги, основна ціль якої – інтелектуальна допомога НКБ у здійсненні програмного циклу, з метою підвищення ефективності ТД і спрямування на кінцеві результати для підтримки розвитку політичних і економічних структур країни, створення в Україні громадянського суспільства з ринковою економікою.

Визначення напрямів інституційної реформи у системі ТД і поступове впровадження запропонованих заходів допоможе підвищити ефективність використання ТД, та покращити координацію зусиль донорів в різних галузях економіки країни, спрямовуючи допомогу у найбільш проблемні з точки зору розвитку України сфери.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні теоретично узагальнено концептуальні підходи і запропоновано нове вирішення наукового завдання щодо визначення технічної допомоги, її ролі у взаємовідносинах між країнами як важливого інструменту ринкових перетворень в економіці країн-реципієнтів, виявлено особливості надання ТД країнам з перехідною економікою в Центральній Європі та в Україні. Розроблено рекомендації щодо запровадження інституційних змін в систему ТД України задля підвищення ефективності її використання. Результати проведеного дослідження дають змогу сформулювати такі висновки:

1. Міжнародна допомога виступає важливою складовою міжнародних економічних відносин та впливовим інструментом співпраці між країнами з різним рівнем економічного розвитку, за допомогою якого здійснюється процес перерозподілу пільгових цільових ресурсів (товарів та послуг) через спеціальні двосторонні та багатосторонні установи чи організації. Її виникнення історично обумовлено нерівномірностями у економічному розвитку країн світу, початок формування якої припадає на колоніальні часи.

2. Технічна допомога являє собою цільову передачу країнами-донорами ресурсів і послуг у втіленій формі на безвідплатній і неповоротній основі для підтримання соціально-економічного розвитку і ринкових трансформацій у країні-реципієнті. Серед основних критеріїв класифікації ресурсів технічної допомоги наведені такі: передача ресурсів у втіленій формі; безвідплатна і неповоротна основа використання; та обумовлене цільове використання на потреби розвитку реципієнта. Головна роль міжнародної технічної допомоги у взаємовідносинах між країнами-донорами та країнами з перехідною економікою полягає у перенесені ринкового досвіду розвинутих країн для прискорення розвитку та ринкових трансформацій у країнах-реципієнтах.

3. Формування системи ТД в світі поділено на три основні періоди: колоніальний та постколоніальний період у країнах, що розвиваються; повоєнний період відновлення в Західній Європі; та період надання ТД країнам з перехідною економікою (країни Центральної Європи та ННД). У свою чергу, в країнах Центральної Європи визначено чотири основні етапи надання ТД у відповідності з цілями програм: гуманітарна та не сфокусована ТД; технічна допомога, спрямована на підготовку країн до інтеграції в ЄС; впровадження предаксесаційних програм ТД; вступ до ЄС та доступ до структурних фондів Союзу.

4. Використання ТД країнами Центральної Європи для ринкових перетворень та цілей євроінтеграції ґрунтується на принципах тісного співробітництва та координації зусиль зі сторони донорів та реципієнтів, спільного визначення пріоритетів розвитку та напрямів підтримки, спрямування ТД на цільові програми розвитку і досягнення конкретних стратегічних цілей, залучення допомоги для підтримки власних зусиль по реалізації стратегії для розвитку ключових секторів економіки, готовності до співфінансування проектів. У той же час, принципи та підходи в Україні, порівняно з КЦЄ, суттєво відрізняються і спираються суто на ініціативу донорів, що обмежує ефективність впливу ТД ринкові перетворення в країні.

5. Співпраця України з ЄС в галузі ТД здійснюється в основному в рамках програми Тасіс, в системі якої за останні роки відбуваються значні зміни, пов‘язані з концентрацією зусиль на окремих напрямах співпраці з метою поступового впровадження норм та стандартів, що діють в країнах-членах ЄС, але поки що не передбачає підготовку країни до асоційованого членства та застосування апробованої програми типа PHARE для прискорення цього процесу. Україна поки що не має для цього реального економічного підґрунтя, оскільки темпи ринкових перетворень в України не відповідають політичним намірам щодо євроінтеграції. Однак визначено, що принципи надання ТД в рамках програми Тасіс потребують подальшого реформування та зниження забюрократизованості для більш швидкого та гнучкого реагування на потреби економічного розвитку України, що підтверджується досвідом КЦЄ.

6. Технічна допомога, яку отримує Україна від міжнародних фінансових організацій, як правило, незначна у загальному обсязі ресурсів, що надаються. Компонент ТД в ресурсах МФО фінансується, здебільшого, за рахунок грантів, що надаються для адміністрування урядами окремих найбільш розвинених країн. Окрему роль відіграє ООН, ТД якої спрямована здебільшого на вирішення важливих питань у соціальній сфері. Аналіз програм та напрямів підтримки з боку донорів показав наявність дубляжу зусиль в окремих галузях економіки країни, що пояснюється недостатнім рівнем координації потоків ТД з боку держави та відсутністю діалогу між основними донорами.

7. По двосторонньому каналу в Україну надходить більший обсяг ресурсів ТД, ніж по багатосторонньому, але ефективність його використання є нижчою, що пояснюється недостатньо обґрунтованим плануванням, вибором стратегічних напрямів підтримки, а також менш прозорою системою моніторингу та відсутністю достовірних індикаторів оцінки результатів. Найбільшим донором України залишаються США, друге місце посідає ЄС, який в перспективі має перебрати на себе роль лідера з огляду на євроінтеграційні прагнення України.

8. Аналіз ефективності використання ТД в Україні дозволив визначити основні фактори, що поділяються на зовнішні, з боку донорів, та внутрішні, з боку України. До зовнішніх факторів відносяться такі, як перегляд підходів до надання ТД, процедур та сфер її застосування в Україні; розробка індивідуальної програми ТД для України з урахуванням особливостей розвитку країни, як це було зроблено в країнах Центральної Європи; підвищення прозорості та інформованості про програми ТД у суспільстві, покращення моніторингу та контролю за досягненням реальних результатів. Серед внутрішніх факторів: розробка власної обґрунтованої національної стратегії розвитку з визначенням пріоритетів та механізмів її реалізації; розробка на базі стратегії планів залучення та використання ТД в країні, виходячи із пріоритетів стратегії та затверджених напрямів розвитку; впровадження необхідних інституційних змін для ефективної реалізації стратегії розвитку України; забезпечення бюджетної бази для впровадження інституційних змін та реалізації нових програм ТД на двосторонній та багатосторонній основі.

9. Основним керівним органом у системі ТД України є Національне координаційне бюро (НКБ) при Міністерстві економіки України, що переобтяжене бюрократичними процедурами та неспроможне ефективно й у повному обсязі виконувати функції з управління та координації системи ТД. В Україні не існує єдиного державного органу, що займався би питаннями евроінтеграції і ТД на державному рівні, а НКБ не має повноважень для узгодження питань надання ТД Україні, залишаючи, таким чином, стратегічне спрямування допомоги на розсуд донорів. Для більш ефективного використання ресурсів ТД в країнах-реципієнтах має існувати чіткий інституційних механізм координації ТД (окремий державний орган), статус і функції якого мають забезпечити належний рівень координації та ініціативної співпраці з донорами відповідно до стратегічних пріоритетів розвитку країни-реципієнта.

10. Спираючись на найбільш успішний світовий досвід застосування ТД для ринкових перетворень, існують два можливі шляхи впровадження ефективних змін в систему управління ТД в Україні: перший, короткостроковий, – створення при НКБ Комісії експертів високого рівня з питань технічної допомоги, основна ціль якої полягатиме у допомозі НКБ у здійсненні програмного циклу, з метою підвищення ефективності ТД і спрямування її на підтримку розвитку економічних структур та правових засад країни, створення в Україні розвинутої ринкової економіки. Другий, середньостроковий, передбачає якісний та кількісний розвиток та підвищення статусу НКБ до рівня міністерства, а його керівника – до рівня міністра та Національного координатора, який буде нести відповідальність за всі програми ТД в країні. Це більш прогресивний шлях, який дозволить значно покращити рівень та ефективність координації ТД, та зробить допомогу більш спрямованою на прискорення ринкових перетворень та євроінтеграційних процесів в Україні.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях:

Кістерський Л.Л., Бурляй А.Б., Липова Т.В. План Маршалла для України // Стратегічна панорама. – 2000. – № 3–4. – с. 90–97.

Липова Т.В. Перспективи вступу України до Світової Організації Торгівлі (СОТ) // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. Наук. Праць. – Вип. 26. – К.: Інститут міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка. – 2001. – с. 374-376.

Липова Т.В. Країни Європи на шляху до ЄС: досвід Польщі у підтримці МСП // Збірник праць вчених. – Вип. 31. – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України. – 2002. – с. 37–42.

Кістерський Л., Скребцов І., Липова Т. Ефективність міжнародної технічної допомоги Україні // Економіка України. – 2003. – №5(498) – с. 74–79.

Липова Т.В. „Технічна допомога Світового Банку в галузі дистанційної освіти” // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. Наук. Праць. – Вип. 51.