ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.В. ДОКУЧАЄВА

Лютик Тетяна Василівна

УДК 338.436.631

ЕКОНОМІКО-ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОСОБИСТИХ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ

08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Харків - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Полтавській державній аграрній академії

Міністерства аграрної політики України

Науковий керівник – кандидат економічних наук, доцент

Писаренко Володимир Вікторович

Полтавська державна аграрна академія,

завідувач кафедри маркетингу

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Анічин Леонід Михайлович,

Харківський національний аграрний університет

ім. В.В. Докучаєва Міністерства аграрної політики

України, професор кафедри економіки підприємства

кандидат економічних наук, доцент

Яворська Тетяна Іванівна,

Таврійська державна агротехнічна академія,

декан економічного факультету

Провідна установа – Національний науковий центр „Інститут аграрної

економіки” УААН, відділ підприємництва, м. Київ

Захист відбудеться „18” жовтня” 2006 р. о „1100” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.803.01 у Харківському національному аграрному університеті ім. В.В. Докучаєва за адресою: 62483, м. Харків,
п/в „Комуніст – 1”, навчальне містечко ХДАУ, корп. 1, к. 213.

З дисертацією можна ознайомитися у Харківському національному аграрному університеті ім. В.В. Докучаєва за адресою: 62483, м. Харків, п/в „Комуніст – 1”, навчальне містечко ХДАУ, корп. 1, к. 213.

Автореферат розісланий 15.09.2006 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради А.В. Македонський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Реформування майнових та земельних відносин власності сприяло становленню і розвитку різних за організаційно-правовим статусом господарств, серед яких важливе місце займають особисті селянські господарства. В економіці України, що розвивається, спостерігаються не тільки значні зрушення в обсягах виробництва особистих селянських господарств, але й зростання їх значення у відтворенні життєвих благ селян. З урахуванням кількісного та якісного значення особистих селянських господарств особливої актуальності набувають питання перспективи їх розвитку та місця в економічному укладі на селі.

Вагомий внесок у розробку методологічних і практичних засад трансформації сільського господарства і переходу до ринкових відносин зробили вчені О.М. Шпичак П.І. Гайдуцький, О.М. Онищенко, П.Т. Саблук, В.В. Юрчишин та ін. Формуванню структури аграрного сектора, особливостям створення і функціонування аграрних підприємств із різними формами власності та господарювання приділяли увагу класики Арістотель, А. Сміт, Д. Рікардо. Проблеми формування і розвитку багатоукладної економіки знайшли своє відображення у наукових працях вітчизняних та зарубіжних вчених: М.Й. Маліка, В.Я. Месель-Веселяка, О.М. Онищенка, В.А. Чаянова, В.В. Юрчишина та інших. У працях вітчизняних авторів Л.І. Михайлової, В.Й. Шияна та зарубіжного Г.С. Беккера розкриті зміст і характер зайнятості сільського населення в особистих селянських господарствах, а публікації О.Д. Гудзинського та С.Ф. Свиноуса широко висвітлюють їх соціально-економічні проблеми.

Незважаючи на значні напрацювання, недостатньо уваги приділено проблемам товарності особистих селянських господарств, їх зв’язків з іншими суб’єктами ринкової економіки. У сформованій ситуації необхідні нові підходи до збереження виробничого потенціалу на селі, самозабезпечення сельського населення продуктами харчування та підвищення рівня якості їх життя.

Актуальність проблеми, недостатність її дослідження і висвітлення в економічній літературі, важливість та необхідність розробки методологічних і практичних засад діяльності особистих селянських господарств в умовах ринкової економіки зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими, програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до комплексної наукової теми факультету економіки та менеджменту Полтавської державної аграрної академії „Організаційно-економічний механізм забезпечення конкурентоспроможності підприємств АПК” (номер державної реєстрації 0104U002550). У межах наукової програми автором виконані дослідження, пов’язані з проблемами функціонування особистих селянських господарств.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування теоретичних та прикладних засад функціонування особистих селянських господарств в умовах формування ринкових механізмів в економіці.

Реалізація поставленої мети зумовлює необхідність вирішення таких основних задач:

- узагальнити методологічні положення щодо сутності власності, її форм як основи приватного господарювання;

- проаналізувати стан та роль особистих селянських господарств Полтавської області;

- здійснити економічну оцінку основної та нішової продукції сільського господарства, виробленої особистими селянськими господарствами;

- обґрунтувати методичні підходи щодо оцінки витрат праці в особистих селянських господарствах;

- визначити рівень самозабезпечення особистих селянських госпо-дарств Полтавської області основною та нішовою продукцією сільського господарства;

- визначити чинники, які впливають на товарність виробництва продукції сільського господарства, зокрема молока, в особистих селянських господарствах;

- визначити основні напрями ресурсозбереження в особистих селянських господарствах;

- обґрунтувати пропозиції щодо підвищення конкурентоспроможності особистих селянських господарств;

- обґрунтувати концепцію застосування особистими селянськими госпо-дарствами досягнень науки.

Об’єктом дослідження є процес функціонуванням особистих селянських господарств в агропромисловому комплексі.

Предметом дослідження є методологічні і прак-тичні засади функціонування та подальшого розвитку особистих селян-ських господарств в умовах ринкових відносин у сільському господарстві.

Методологія і методика дослідження. Методологічна і практична основи досліджень побудовані на використанні базових положень економічної теорії, наукових розробок провідних вітчизняних і зарубіжних вчених із питань сутності приватної власності та приватного господарювання в аграрній сфері, проблем функціонування та розвитку особистих селянських господарств із застосуванням діалектичного методу пізнання, системного підходу та аналізу. Для досягнення поставлених у дисертаційній роботі задач використовувалися методи: історико-економічного аналізу – для вивчення історії функціонування особистих селянських господарств та встановлення тенденцій їх розвитку; побудови рядів динаміки та монографічний – при вивченні стану розвитку сільського господарст-ва в області; дедуктивний, індуктивний та узагальнення – при дослідженні теоретичних аспектів розвитку й функціонування особистих селянських господарств; анкетування, порівняння, групування, графічний – при дослідженні сучасного стану особистих селянських господарств, рівня життя сільського населення Полтавської області; математичного програмування – при розробці моделі оптимізації розмірів особистих селянських господарств; діалектичний, абстрактно-логічний, причинно-наслідкового зв’язку – для проведення методологічних узагальнень, формулювання висновків.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в комплексному та науковому обґрунтуванні удосконалення організаційно-економічних засад функціонування особистих селянських господарств з урахуванням сучасних умов і розкривається сукупністю наступних положень.

Вперше: –

обґрунтовані методичні підходи щодо обліку витрат праці на регіональному рівні в особистих селянських господарствах з урахуванням чисельності осіб у родині та добових витрат праці чоловіків та жінок у напружений літній період за шістьма складовими: праця в особистому господарстві, праця у громадському господарстві, дорога на роботу (додому), приготування та споживання їжі, відпочинок, заняття особистими справами та сон;–

визначено рівень самозабезпечення особистих селянських господарств Полтавської області основною та нішовою продукцією сільського господарства відповідно до раціональних норм її споживання. Встановлено, що виробляючи нетрадиційну для сільськогосподарських підприємств продукцію, особисті селянські господарства зайняли ринкову нішу трудомісткої диверсифікованої продукції (плоди, ягоди, окремі види овочів, мед тощо), забезпечуючи власне споживання та задовольняючи попит на місцевому ринку.

Доповнено: –

визначено умовний дохід особистих селянських господарств Полтавської області, отриманий від виробленої ними основної та нішової продукції сільського господарства, який залежить від обсягу її виробництва і оцінений за ринковими цінами в період масового збору поточного року;–

визначено рівень товарності виробництва продукції сільського господарства, зокрема, молока, яке є основною товарною продукцією в особистих селянських господарствах, та побудовано лактаційну криву за кількістю реалізованого молока власниками ОСГ (постійними здавальниками) в регіоні;–

визначення економічної ефективності проведення племінної роботи у приватному секторі Полтавської області, що сприяє збільшенню доходів власників особистих селянських господарств завдяки збільшенню обсягу виробництва ними молока як для реалізації, так і для споживання;–

розкриття соціально-економічної ролі особистих селянських господарств Полтавської області, які в умовах реформованого сектора аграрної економіки є провідними у забезпеченні населення нішовою продукцією сільського господарства.

Набуло подальшого розвитку: –

дослідження методологічних положень щодо сутності, сфер і прояву відносин власності, їх взаємозв’язку з формами господарювання. Встановлено, що юридичний аспект відносин власності не в повній мірі розкриває їх сутність, оскільки привласнення здійснюється насамперед у процесі праці, де відбувається взаємодія людини і природи, пристосування предметів природи до потреб людини. Скасування певної форми власності лише юридично унеможливлює перехід до більш ефективної системи привласнення і господарювання в сільському господарстві;–

обґрунтовання напрямів підвищення конкурентоспроможності особистих селянських господарств на аграрному ринку завдяки добровільному об’єднанню в кооперативні структури, відродження і розвиток яких неможливі без розуміння суті, мети та принципів кооперації у сільській місцевості як складової аграрної політики Уряду, удосконалення відповідної нормативно-правової бази.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони формують основу для дослідження та практичного вирішення проблем подальшого розвитку особистих селянських господарств. Результати дос-ліджень пройшли виробничу перевірку та схвалені спеціалістами головного управління агропромислового розвитку Полтавської облдержадміністрації (довідка №156 від 26.12.05 р.), управління агропромислового розвитку Зіньківської райдержадміністрації Полтавської області (довідки №345 і № 346 від 28.11.05р.) та Лютенсько-Будищанською сільською радою Зіньківського району Полтавської області (довідка №124 від 13.10.05 р.).

Методичні розробки і пропозиції з проблем становлення, функціонування та перспектив подальшого розвитку особистих селянських господарств запроваджені в навчальний процес і використовувалися при написанні методичних розробок та у лекційному матеріалі наступних дисциплін: „Основи маркетингу”, „Маркетинг в галузі рослинництва”, „Маркетинг в галузі тваринництва”, „Основи агробізнесу” (довідка №7-01-67 від 8 червня 2006 р).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до розв’язання важливого наукового завдання – удосконалення методологічних і прикладних засад формування та функціонування особистих селянських господарств. Наукові положення, висновки і рекомендації, які виносяться на захист, одержані здобувачем самостійно. З наукових праць, які опубліковані у співавторстві [5], автором особисто подані лише ті ідеї та положення, які отримані самостійно, зокрема, це стосується основних ознак, проблем та динаміки виробництва особистими селянськими господарствами продукції сільського господарства у Полтавській області.

Апробація одержаних результатів дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в наукових статтях, опублікованих у фахових та інших виданнях, а також доповідалися та обговорювалися на науково-практичних конференціях за підсумками науково-дослідної роботи за 2003-2005 рр. (м. Полтава, 2004-2006 рр.), міжнародній науково-практичній конференції „Формування конкурентоздатності підприємств АПК в умовах ринкової трансформації економіки” (м. Полтава, 2-4 червня 2004 р.), науково-практичній конференції „Формування конкурентоздатності підприємств АПК в умовах ринкової трансформації економіки” (м. Полтава, 6 грудня 2004 р.), науковій конференції (м. Полтава, 6 грудня 2004 р.).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження у фахових виданнях опубліковано 5 наукових статей загальним обсягом 1,2 др. арк, з яких 4 – одноосібні; 2 статті – у інших виданнях загальним обсягом 0,1 др. арк.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Основний зміст викладено на 159 сторінках друкованого тексту, з яких 10 таблиць, 36 рисунків, 41 додаток. Список використаних джерел включає 184 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі – „Теоретична сутність приватної власності і приватного господарювання в аграрній сфері” – розглядаються методологічні засади дослідження сутності відносин власності, форм їх прояву, взаємозв’язок приватної власності на засоби виробництва і результати праці з приватними формами господарювання в аграрній сфері; розкриваються основні ознаки особистих селянських господарств в умовах ринкової економіки.

Завдяки відсутності єдиних поглядів щодо сутності відносин власності та їх взаємозв’язку з формами господарювання виникла об’єктивна необхідність обґрунтовання наукових підходів до різних поглядів на трактування відносин власності. Встановлено, що вихідним пунктом відносин власності є відчуження об’єкта одним суб’єктом і присвоєння його іншим (за винятком нічийних благ), а безпосередньо привласнення означає належність блага певному суб’єкту, який ним володіє, використовує і розпоряджається за власним розсудом.

Форма власності – це конкретний спосіб привласнення і приналежності блага, а головною її ознакою є особливості суб’єкта (окремої особи, певного їх об’єднання, держави). Власність, як економічна категорія, визначає залежність способів та методів господарювання від форм і відносин власності; як юридична – характеризує відношення її суб’єктів до об’єктів власності. Економічні та юридичні аспекти власності тісно пов’язані між собою. Правові відносини власності закріплено в юридичних законах, Нормативні акти регулю-ють ті економічні відносини, які виникають між учасниками виробництва.

Власність на засоби виробництва взаємопов’язана з відносинами господарювання. Власник виробничих ресурсів може їх використовувати особисто (або в рамках родини) з метою створення благ для власного споживання чи реалізації їх на ринку. Він може наймати працівників і виконувати функції підприємця і менеджера. Відносини господарювання включають механізми реалізації власності у процесі виробництва й організаційно-технологічну його сторону. Форма власності безносередньо визначає спосіб поєднання факторів виробництва, форми управління виробни-чої і комерційної діяльності господарства, способи розподілу його результатів. У господарстві поєднуються виробничі віднсини: соціально-економічні (безпо-середньо пов’язані з формою власності); техніко-технологічні (визначаються рівнем розвитку продуктивних сил і сферою господарської діяльності).

Приватна власність на виробничі ресурси і результати праці послугову_ється основою формування приватних господарств. Такими є всі форми господарств, власником яких є одна особа чи родина. Приватними є й особисті селянські господарства (ОСГ), оскільки поняття „приватний” і „особистий” – ідентичні, є основою одноосібного (приватного) володіння і господарювання. Неупереджений підхід до проблеми ОСГ дозволяє стверджувати, що в тих із них, де в одній особі поєднуються функції власника, працівника і господаря, самозабезпечується безпечна мотивація до продуктивної й ефективної праці.

З приводу власності ми вважаємо, що, по-перше, правовим і економічним її відносинам притаманний самостійний рух, а тому не можна безпосередньо виводити перші з других; по-друге, в економічному змісті власності слід розрізняти матеріально-речову (об’єкт власності) та соціально-економічну сторони (відносини між людьми з приводу володіння і користування майном); по-третє, хоча власність і присвоєння – поняття близькі, проте їх не слід ототожнювати; в-четверте, по суті колективна власність може бути лише приватною або державною, належність підприємства до колективного госпо-дарства характеризує не форму власності, а лише одну з організаційно-право-вих форм господарювання власника майна.

У другому розділі – „Сучасний стан формування і функціонування особистих селянських господарств у системі аграрного виробництва” – розкрито соціально-економічний стан і тенденції становлення особистих селянських господарств, їх місце та роль у формуванні рівня життя сільського населення та розвитку аграрної сфери; визначено витрати праці власників ОСГ та рівень їх самозабезпечення продукцією сільського господарства.

Аграрна реформа України спрямована на розвиток ОСГ. Так, в 1991- 1995 рр. спостерігалося інтенсивне їх створення, в 1996-2004 рр. – функціонування ОСГ як рівноправної форми господарювання.

Внаслідок подрібнення сільськогосподарських підприємств інтеграційні зв’язки, які склалися між ними і ОСГ, послабшали, однак частка останніх у виробництві продукції сільського господарства постійно збільшується.

В Україні в 2000-2004 рр. спостерігається тенденція зростання обсягу продукції сільського господарства, виробленої особистими селянськими господарствами. Їх частка у валовій продукції сільського господарства, виробленій господарствами всіх категорій України в 2000 р., становила 62,0 %, у 2001 р. – 58,7 %, у 2002 р.– 59,8 %, у 2003 р. – 66,0 %, у 2004 р. – 60,3 %.

При цьому показники питомої ваги ОСГ у виробництві продукції сільського господарства Полтавської області, порівняно з Україною, дещо нижчі. Так, у 2000-2002 рр. цей показник становив у межах 47-49 %, у 2003 р. сягнув 53,3 %, у 2004 р. – 53,0 %.

На наш погляд, частка приватного сектора у зайнятості в аграрній сфері України за період 1990-2004 рр. зросла не стільки завдяки ринковій трансформації, а внаслідок тривалої економічної кризи.

Проблеми розвитку ОСГ в умовах ринкової економіки є своєрідним результатом формування повноцінного аграрного ринкового суб’єкта. Серед соціально-економічних напрямів розвитку ОСГ особливе місце займають наявність каналів її реалізації та отримання максимального доходу від реалі-зації продукції сільського господарства.

В умовах спаду виробництва продукції сільського господарства ОСГ викону-ють функцію забезпечення продовольчої безпеки країни.

Нами обстежено 80 ОСГ і поділено їх на шість груп в залежності від кількості осіб у родині (від однієї – у першій групі до шести – у шостій групі). У ході дослідження встановлено, що зі збільшенням чисельності осіб у родині виробництво овочів і фруктів на одну особу зменшується. Раціональну норму харчування у фруктах забезпечують собі тільки перша і друга групи ОСГ, а овочів – лише ОСГ першої, другої і третьої груп. У середньому на 1 ОСГ зараз виробляється 89,7 кг (27,0 кг на одну особу) плодів та ягід, що забезпечує раціональну норму харчування двох осіб. Раціональну норму споживання овочів забезпечують собі тільки ОСГ першої, другої і третьої груп, а фруктів – лише першої і другої груп.

Повністю забезпечують себе у раціональному споживанні м’яса ОСГ третьої, четвертої та шостої груп – на 117,1%, 106,2% і 126,4%, відповідно. Норму споживання молока ОСГ усіх груп перевиробляють на: 185,8% – перша група, 479,0% – друга група, 421,8% – третя група, 206,0% – четверта група, 95,5% – п’ята група, 182,9% – шоста група; у середньому – на 261,8%.

Ми вважаємо, що для досягнення раціональних норм споживання продуктів харчування на душу населення необхідним є вдосконалення організаційно-економічного механізму функціонування ОСГ, а саме: врегулювання цін на засоби виробництва та предмети праці для сільського населення; створення взаємовигідних умов для виробників та споживачів продукції; ефективної податкової системи; налагодження фінансово-кредитного механізму.

Розмір отриманого доходу виправдовує існування ОСГ, їх розміри, структуру та ефективність каналів реалізації продукції. Механізм формування доходів, мотивів та способів їх отримання забезпечить дієві засади оптимізації заходів регулювання розвитку ОСГ.

Виробляючи продукцію, яку неефективно виробляти у сільськогосподарсь-ких підприємствах, особисті селянські господарства забезпечують продуктами харчування сільське населення.

Вартість продукції, виробленої в особистому селянському господарстві, є своєрідним негрошовим (умовним) доходом господаря, який характеризується обсягом виробництва продукції в особистих селянських господарствах, оціненим за ринковими цінами поточного року.

Виробництво продукції сільського господарства приносить умовний дохід на одне ОСГ у середньому 11211,51 грн. (рис. 1), у тому числі в рослинництві – 3529,78 грн. (31%), тваринництві – 7681,73 грн. (69%). Умовний дохід особис-тих селянських господарств від виробництва продукції рослинництва з першої по шосту групи коливається в межах 28-48% (картоплі – від 54% до 81%), від виробництва продукції тваринництва – в межах 52-72% загального умовного доходу від виробництва продукції сільського господарства.

Крім цього, ведення ОСГ дозволяє їх власникам отримати додатковий дохід від реалізації виробленої продукції сільського господарства понад потребу (таблиця).

Таблиця

Грошові доходи ОСГ від реалізації продукції сільського господарства за децильними (10%-ми) групами, залежно від розміру середньодушових грошо-вих витрат, (в середньому за місяць в розрахунку на одне господарство), грн.

Роки | Всі ОСГ | у т. ч. за децильними (10%-ми) групами за рівнем середньодушових грошових витрат у місяць

перша (нижча) | друга | третя | четверта | п’ята | шоста | сьома | восьма | дев’ята | десята (вища)

2000 | 27,93 | 37,51 | 38,51 | 28,70 | 22,20 | 17,72 | 49,78 | 48,73 | 24,80 | 7,95 | 3,71

2001 | 7,82 | 1,83 | 0,48 | 4,28 | 0,00 | 12,33 | 0,00 | 4,77 | 0,00 | 40,43 | 15,16

2002 | 27,15 | 36,94 | 46,93 | 18,63 | 20,50 | 25,70 | 20,39 | 23,07 | 25,60 | 52,53 | 1,85

2003 | 51,60 | 58,88 | 60,92 | 50,82 | 33,11 | 87,68 | 22,10 | 42,39 | 62,47 | 64,04 | 32,60

2004 | 63,14 | 74,59 | 42,71 | 63,99 | 64,76 | 73,63 | 28,67 | 129,69 | 44,57 | 31,24 | 77,60

Децильні (10-% групи) визначалися поділом ранжувального ряду із 100 гос-подарств (за зростанням рівня середньодушових витрат) на 10 груп.

При цьому зі зростанням розміру сукупних середньодушових грошових витрат прослідко-вується тенденція до збільшенням грошового доходу від ведення особистого селянського господарства. В динаміці з 2000 по 2004 рр. в структурі кожної з груп також спостерігається збільшення грошових доходів власників ОСГ у середньому в 4 рази.

Складнощі планування діяльності ОСГ зумовлені виробництвом ними досить широкого асортименту продукції сільського господарства, недостатнім рівнем економічної освіти та інформаційного забезпечення їх власників.

Рис. 1. Виробництво валової продукції сільського господарства на 1 ОСГ

по групах ОСГ Зіньківського району Полтавської області у 2004 р., грн.

В умовах, коли економічна ефективність діяльності не є для власників ОСГ базовою оцінкою виробництва певного виду продукції сільського господарства, а статистичні органи не достовірною інформацією відносно витрат праці в ОСГ, ми обгрунтували і пропонуємо методичні підходи до їх оцінки.

З огляду на те, що сільські ради є першоджерелом даних щодо розмірів особистих селянських господарств (землекористування, чисельності поголів’я худоби та птиці, кількості осіб у родині, які проживають у сільській місцевості чи перебувають у від’їзді), – то органи держстатуправління можуть використовувати нашу методику для обліку витрат праці в ОСГ (рис. 2).

а) одна особа б) дві особи в) три особи

Рис. 2. Витрати праці в ОСГ Зіньківського району Полтавської області однією людиною в залежності від кількості членів родини (1, 2 та 3 особи) у напружений літній період у 2004 р., люд-год.

Встановлено, що в особистому господарстві, власниками якого є одна особа, де є одна корова, теля, 20 голів птиці, одна свиня, витрати праці на їх утримання становлять близько 9 люд-год., а якщо власник ОСГ ще й працює у громадському господарстві, то ще 8 люд-год., крім того 1 люд-год. витрачається на дорогу на роботу та додому.

Сумарні добові витрати часу однією людиною на роботу в громадському та особистому господарствах становлять: 18 люд-год. (за умови, що кількість чле-нів родини – одна людина); 13 люд-год. (за умови, що кількість членів родини – дві особи); 11 люд-год. (за умови, що кількість членів родини, зайнятих у громадському господарстві чи навчаються, – три особи).

Ведення такого обліку дасть змогу:–

на мікроекономічному рівні (власникам ОСГ) – планувати свою виробничу та комерційну діяльність з метою отримання умовного та грошового доходів;–

на макроекономічному рівні (державним органам) – здійснювати фінансову та соціальну підтримку власників ОСГ, що особливо актуально в літній, напру-жений для власників ОСГ період через значне фізичне навантаження та недос-татнє фінансове забезпечення.

Чинники, що гальмують процес розвитку ОСГ, можливо згрупувати у зовнішні щодо ОСГ та внутрішні – на рівні особистих селянських господарств. До перших відносяться: загальна кризова ситуація в економіці, у тому числі в аграрній сфері; диспаритет цін на сільськогосподарську та промислову продукцію; обмежені можливості держави у наданні ОСГ фінансової під-тримки, пільгового кредитування; нерозвиненість кооперативних і інтегра-ційних зв’язків ОСГ між собою та іншими підприємствами, особливо третьою сферою АПК. До других – людський чинник, відсутність належного стартового капіталу, недостатні розміри земельних наділів, відстала матеріально-технічна база.

На ОСГ, які виступають малою формою господарювання на селі, слід орієнтуватися як на резерв приросту продукції сільського господарства. Та цьому не сприяють умови, які склалися на сьогодні: зменшення технічної оснащеності сільського господарства; перехід від високомеханізованого виробництва до застосування ручної праці у тваринництві, картоплярстві й овочівництві і, тим самим, регресу в цих галузях; зниження продуктивності праці всього сільського господарства; подорожчання сільськогосподарської продукції і втрати конкурентоспроможності сільськогосподарських товарови-робників в порівнянні з західними та краще технічно оснащеними товаровироб-никами; відволікання земельних, трудових, матеріальних і інших ресурсів із сільськогосподарських підприємств, на яких і може триматися сучасне, інтенсивне, технічно оснащене, інтегроване з переробкою сільськогоспо-дарське виробництво.

У третьому розділі – „Напрями подальшого розвитку особистих селянських господарств” – виявлено резерви підвищення товарності та кон-курентоспроможності особистих селянських господарств; визначені механізми їх подальшого розвитку – вертикальна та горизонтальна інтеграція у коопе-ративні структури; запропоновані напрями залучення досягнень аграрної науки.

ОСГ відіграють важливу економічну і соціальну роль у житті населення Полтавської області й України в цілому, однак ведення сільського господарства спрямоване на самозабезпечення родини, і лише незначна частина продукції є товарною.

Серед обстежених товарних ОСГ найбільшу частку мають ті, які реалі-зують молоко (60,0 %), молодняк великої рогатої худоби (50,0 %), свиней (32,5 %), овочі (18,8 %), картоплю (13,8 %), фрукти (11,3 %), мед (3,8 %).

Рівень товарності молока в особистих селянських господарствах на протязі року змінюється. Так, у 2004 році з січня по грудень він коливався в межах 60,9-30,2 % (рис. 3).

Рис. 3. Виробництво, споживання і реалізація молока в ОСГ Зіньківського району Полтавської області помісячно, 2004 р.

Середній рівень жирності молока коливається з січня по серпень місяці від 4,2 до 3,7 %. З вересня по грудень (із зменшенням продуктивності корів) цей рівень зростає від 3,8 % до 4,5 %. На протязі року мінімальна жирність молока коливається в межах 1,5-3,4 %, максимальна – 4,4-5,6 %. Таким чином, власни-ки ОСГ максимізують свої доходи: влітку – за рахунок продуктивності корів, взимку – за рахунок жирності молока.

Продуктивність корів колишніх доярок вища середнього рівня по селу, що пояснюється їх навики прийняти рішення „залишити” чи „продати” молодих телиць (у той час, коли сільське населення цих навиків не має), проводити роз-дій телиць, дотримуватися правил роздоїв, поступово проводити запуск після розтелення, доглядати за вим’ям, своєчасно виявляти стан охоти у корів, що впливає на сервіс-період (чим він коротший, тим вища продуктивність).

Перспективою розвитку сільської місцевості є особистий і професійний роз-виток сільської молоді. Однак опитування старшокласників показало, що 50,0 % їх не хочуть залишитися в селі, як основному місці проживання через відсутність належних умов для життя (культурних та навчальних закладів, робочих місць тощо), 5,6 % – ще не визначилися. Допомагаючи батькам вести особисте селянське господарство, роботу по господарству школярі виконують тому, що подобається – 11,1 % опитаних, без цього не можна прожити – 77,8 %, наказують батьки – 11,1 %.

Таким чином, виникла об’єктивна необхідність об’єднання особистих селянських господарств і учасників інших сфер агробізнесу з метою усунення протирічч між економічними інтересами всіх учасників аграрного ринку та забезпечення сприятливих умов їх розширеного відтворення.

Альтернативним способом вертикальної інтеграції, який забезпечить особистим селянським господарствам одержання вигод від суміжних сфер агробізнесу, є створення переробних, збутових, постачальницьких чи багато-функціональних сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів.

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин сповільнення темпів проце-су кооперування спричинене проблемами самозабезпечення кооперативів мате-ріально-технічною базою в умовах кризового стану економіки та недоступністю для ОСГ довгострокових кредитів. Крім цього, існує проблема невизначеності платоспроможних сільськогосподарських товаровиробників створення матері-альної бази кооперативу з нуля в той час, коли у кожному районі можна вияви-ти незавантажені по-тужності переробних підприємств, складських приміщень, комбікормових заводів, які простоюють, працюють в одну зміну, скорочують робочі місця тощо.

Від вертикальної інтеграції ОСГ матимуть слідуючі вигоди: створення сприятливого конкурентного середовища на ринках продовольства і засобів виробництва, що дозволить отримувати спільну вигоду від участі у подальших за виробництвом стадіях агробізнесу; налагодження постійних каналів збуту продукції сільського господарства незалежно від комерційних підприємниць-ких структур та їх політики; володіння інформацією щодо кон’юнктури ринку; вихід на кінцевих споживачів готових продовольчих товарів; купівля засобів виробництва за нижчими цінами.

Ефективність вертикальної кооперативної інтеграції для особистих селянсь-ких господарств і інших її учасників обумовлена тим, що кругообіг капіталу в межах кооперативу без виходу у зовнішнє середовище не оподатковується як зазвичай (рис. 1, а) через неприбуткову природу сільськогосподарських обслу-говуючих кооперативів, оскільки вони є продовженням основного виробництва господарств своїх членів.

Після відшкодування своїх витрат і відрахувань до відповідних фондів, всі надходження кооператив перераховує у вигляді пайових платежів своїм членам. При цьому значна частина коштів, що підлягає вилученню через фіскальну сис-тему податків на прибуток у процесі руху сирови-ни від виробника до перероб-них підприємств і далі, повертається до членів кооперативу, зміцнюючи їхнє економічне становище (рис. 2,б). Сума прибутку від руху продукції у кооперативному маркетинговому каналі збільшується на величину податку на прибуток на другому та третьому етапах, а також на різницю нарахованого податку на додану вартість. Як показують розрахунки, сума прибутків сільськогосподарського товаровиробника, млина та макаронного цеху від руху 1000 т зерна озимої пшениці при об’єднанні їх в кооператив більша, порівняно з комерційним каналом, на 70,9 %.

а) в комерційному маркетинговому каналі

Сільськогоспо-дарський товаровиробник |

реалізація

ВВ1 | Посередник 1 |

реалізація

ВВ2 | Посередник 2 | продаж власної продукції

ВВ3

П1 = ВВ1-В1-ПДВ1-П | П2=ВВ2-ВС2-В2- ПДВ2-ПП2 | Пз = ВВз – ВС3 – В3 – ПДВ3 - ПП3

б) в кооперативному маркетинговому каналі

Сільськогоспо-дарський товаровиробник |

передача |

Коопе-ративне підпри-ємство

1 |

передача |

Коопе-ративне підпри-ємство

2 |

продаж продукції, що належить члену кооперативу, за дорученням

П = ВВ3-В1-В2-В3-ПДВ-ФП

П – чистий прибуток ВС – вартість сировини ФП – фіксований податок

ВВ – валова виручка В – виробничі витрати ПП – податок на прибуток.

Рис. 4. Схема руху продукції і формування прибутку в комерційному і кооперативному маркетингових каналах

У складі об’єднання особисті селянські господарства мають можливість поряд з іншими членами кооперативу для розширеного відтворення, одержати більші доходи, а також нарощувати виробництво продукції сільського господарства та підвищувати її конкурентоспроможність.

До участі у створенні сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів можуть бути залучені підприємства споживчої кооперації, які за своєю суттю є кооперативними і розміщені переважно у сільській місцевості, мають свою систему розподілу і обміну, кваліфікованих кадрів та зовнішньоекономічні зв’язки. Із залученням матеріальної бази консервних заводів, олійниць, ковбас-них цехів тощо ОСГ можуть успішно створювати переробні та переробно-збутові, а за участю торгових підприємств – постачальницькі кооперативи.

За наявності матеріально-технічної бази є можливим для ОСГ формування багатопрофільних районних кооперативів, які одночасно будуть заготовляти, переробляти і збувати продукцію та поставляти особистим селянським господарствам техніку, інвентар, добрива, саджанці, молодняк худоби та птиці, інші засоби виробництва (рис. 5).

особисті селянські господарства

Рис. 5. Організаційна структура багатофункціонального районного кооперативу

На базі сільських молокоприймальних пунктів можна створити молоко-збутові кооперативи, що підвищить рівень доходів селян на 9,5 % (рис. 6).

Рис. 6. Організаційна структура районного молокопереробного збутового

кооперативу

Створення багатофункціональних кооперативів дасть змогу особистих селянських господарств підвищити економічну ефективність виробництва продукції сільського господарства, оскільки за умови асоційованого членства заводу, який виробляє засоби та предмети праці, власники ОСГ закуповуватимуть їх по нижчій собівартості.

При наявності потужних підприємств агропромислового комплексу в області можуть формуватися міжрайонні як спеціалізовані, так і багато-функціональні сільськогосподарські кооперативи.

У приватному секторі Полтавської області, де власники ОСГ утримують в основному корів червоно-рябої породи, завдяки ветеринарній службі її продуктивні якості останніми роками поліпшуються штучним осіменінням корів цієї породи сім’ям биків першого класу української червоно-рябої молочної породи, яка конкурентноспроможна, порівняно з іншими породами, за продуктивністю та генетичним потенціалом. Середньорічна продуктивність 17 корів новоствореної української червоно-рябої молочної породи у 2004 р. коливалася в межах 2900-5500 літрів і у середньому становила 3268 кг, що перевищило показник середньої продуктивності корів вихідної червоно-рябої породи на 192 кг. При середньорічній закупівельній ціні 0,95 грн. додатковий дохід, який отримали власники корів від реалізації молока завдяки проведеній племінній роботі, за рік становив 26253,60 грн. (у середньому 1544 грн. на одну корову).

Ми вважаємо, що подальшому розвитку особистих селянських господарств сприяє використання ними у господарській діяльності досягнень аграрної науки завдяки маркетинговій діяльності кооперативів: 1) використання системи крапельного зрошення, що дозволяє зменшити витрати ручної праці, порівняно з методом без зрошення, на 10-15 %, знизити собівартість виробництва овочів (томати – на 1140 %, цибуля – на 317 %, огірки – на 107 %) і підвищити їх урожайність (відповідно, на 57, 76 та 38 %); 2) застосування плівки „Спанбонд” прискорить збирання урожаю на 10-25 днів, поліпшить товарний вигляд продукції, завдяки чому власник зможе реалізувати її за вищою ціною та отримати більший дохід; 3) мобілізувати свої зусилля, зменшивши витрати праці та максимізувати доходи, ОСГ можуть, впровадивши у виробництво метод вирощування овочів на невеликій площі (метод Мітлайдера), в основі якого лежать дві технології: овочівництво на вузьких грунтових рядах (у відкритому грунті) та в ящиках-грядах; 4) зелений туризм вирішить соціально-економічні проблеми ОСГ, розширивши зайнятість їх власників у сфері обслуговування (транспортних послуг, зв’язку, торгівлі, відпочинку тощо).

Висновки

1. У реформованому суспільстві дедалі значимішою стає узгодженість інтересів усіх сторін економічних відносин, яка є втіленням певної системи форм власності. Юридична форма власності не завжди відповідає своєму економічному змісту, прискорюючи чи сповільнюючи таким чином економіч-ний розвиток в країні. Важаємо, що доцільним є поділ власності на приватну і державну. Колективна ж форма власності є похідною від них і є приватною чи державною залежно від того, на базі якої вона створена.

2. Особисті селянські господарства є найбільш розповсюдженою та багаточисельною формою господарювання, що отримала динамічний розвиток і забезпечила продовольчу безпеку в країні під час економічної кризи та скорочення виробництва аграрної продукції в сільськогосподарських підприєм-ствах. У 2004 р. ОСГ України забезпечили 66,0 % виробництва валової продукції сільського господарства, в Полтавській області – 53,3 %.

3. Після реформування аграрного сектора економіки особисте селянське господарство стало для більшості селян основним джерелом доходу, зокрема продукція тваринництва у структурі умовного доходу від виробнипцтва продукції сільського господарства у середньому за рік складає 69 %, рослинництва – 31 %. Вирішальними принципами формування доходів ОСГ є: орієнтація на задоволення потреб споживачів, організація системи збуту продукції на маркетингових засадах і узгодження інтересів учасників ринку.

4. Встановлено, що оцінка витрат праці на одну особу в особистих селянських господарствах залежить від кількості осіб у родині, що є його власником, розмірів господарства та ступеня зайнятості власників у громадському господарстві. Витрати праці на роботу у громадському та особистому селянському господарствах становлять 18 год зайнятості на добу за умови, що власником є одна особа, провокуючи захворювання, фізичну перевтому та деградацію особистості. Коли ж у родині дві, три та більше осіб, то витрати праці розподіляються між усіма членами родини, вирівнюючи зайнятість кожного у господарстві.

Ведення обліку витрат праці дасть змогу власникам ОСГ планувати свою виробничу та комерційну діяльність з метою отримання умовного та грошового доходів, а державним органам – здійснювати фінансову та соціальну підтримку власників ОСГ, що особливо актуально в літній, напружений для власників ОСГ період через значне фізичне навантаження та незначне фінансове забезпечення.

5. Основна та нішова продукція особистих селянських господарств має низький рівень конкурентоспроможності на ринку, однак нарощування обсягів її виробництва повинне подолати недостатній рівень споживання населення відповідно до науково обґрунтованих норм. Передбачається, що із закінченням економічної кризи в Україні населення витрачатиме додаткові доходи на поліпшення рівня і структури харчування, зокрема на збільшення в раціоні питомої ваги білка тваринного походження, а також плодів та ягід, рівень споживання яких у 2000-2004 рр. в Полтавській області становив лише 30-37 % від науково обґрунтованої норми.

6. У ході дослідження встановлено, що 75 % обстежених ОСГ є товарними, з яких 60 % реалізують молоко. Аналіз лактаційної кривої за кількістю реалізованого молока показав, що рівень товарності молока в особистих селянських господарствах залежить від таких основних чинників: зимово-весняних строків розтелення (коли більш ніж 50 % їх припадає на лютий-квітень місяць), рівня годівлі зеленими пасовищними кормами, рівня споживання молока і молочних продуктів сільським населенням, а також від кваліфікації власників корів та періоду випадання опадів у даній місцевості.

7. Встановлено, що проведення племінної роботи у приватному секторі Полтавської області сприяє збільшенню доходів власників особистих селян-ських господарств завдяки збільшенню обсягу виробництва ними молока як для реалізації, так і для споживання. Так, у Зіньківському районі Полтавської обла-сті додатковий річний дохід, який отримали власники корів від реалізації моло-ка завдяки племінній роботі, становив у середньому 1544 грн. на одну корову.

8. Вертикальна інтеграція сприяє поєднанню економічних інтересів суб’єктів господарювання різних сфер агробізнесу. Встановлено, що сума прибутку від руху продукції у кооперативному маркетинговому каналі, порівняно з комерційним, збільшується на 70,9 % – на величину податку на прибуток на другому та третьому етапах, а також на різницю нарахованого податку на додану вартість. При цьому ОСГ матимуть вигоди: створення спри-ятливого конкурентного середовища на ринках продовольства і засобів вироб-ництва, що дозволить отримувати спільну вигоду від участі у подальших за виробництвом стадіях агробізнесу; налагодження постійних каналів збуту про-дукції сільського господарства незалежно від комерційних підприємницьких структур та їх політики; володіння інформацією щодо кон’юнктури ринку; ви-хід на кінцевих споживачів готових продовольчих товарів; купівля засобів виробництва за нижчими цінами.

9. Доцільним є створення в сільських районах