НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М.П. ДРАГОМАНОВА

МЕДИНСЬКИЙ Анатолій Миколайович

УДК 811.161.2'282(477.43)(043.3)

СТРУКТУРНА ОРГАНІЗАЦІЯ І СЕМАНТИКА ГОНЧАРСЬКОЇ ЛЕКСИКИ У ПОДІЛЬСЬКИХ ГОВІРКАХ

10.02.01. – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української мови Кам'янець-Подільського державного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – кандидат філологічних наук, професор
ТКАЧУК Петро Єфремович, Кам'янець-Подільський державний університет, завідувач кафедри української мови.

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук, професор Аркушин Григорій Львович, Волинський державний університет імені Лесі Українки, професор кафедри історії і культури української мови

кандидат філологічних наук, доцент Могила Оксана Андріївна, Київський національний лінгвістичний університет, доцент кафедри загального та українського мовознавства

Провідна установа – Інститут української мови НАН України, відділ діалектології, м. Київ

Захист відбудеться “_19_” _вересня____ 2006 р. о 16 годині 30 хвилин на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.04 в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, 01601, Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 01601, Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розіслано “13__” __липня____ 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.П. Гальона

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Гончарство належить до одного з найдавніших промислів слов’ян, яким займалися не лише чоловіки, а й жінки. Найбільшого розквіту воно досягло в Україні на рубежі ХІХ – початку ХХ ст., коли, наприклад, лише на Поділлі діяло понад 200 гончарних осередків. Сьогодні цей вид промислу з відомих причин переживає занепад: зникають давні осередки, зменшується кількість гончарів, значно скоротився асортимент посуду.

Докладне вивчення складу, семантичної структури та географії лексики територіальних діалектів – одне з першочергових завдань українського мовознавства. Особливо це стосується термінології народних ремесел, зокрема гончарства. Це дає змогу дослідити активні процеси у говорах, виявити архаїчні елементи та встановити зв'язки між матеріальним світом і духовною культурою.

Усталений комплекс технологічних прийомів, типові знаряддя праці та різновиди посуду описали в окремих регіонах України відомі етнографи: Н.Геппенер, О.Прусевич, Є.Спаська, О.Пошивайло, М.Фріде, Л.Шульгіна та ін. Наукові засади вивчення гончарської лексики викладено у працях багатьох дослідників (Б.Базєлічовна, В.Бережняк, С.Варніка, В.Веренич, Б.Голубович, Л.Дюбел, С.Єрьоміна, А.Йовічевич, Б.Кенчев, З.Коверська, Ж.Краєвська, А.Кривицький, М.Кривчанська, Г.Ландсфелд, М.Ланг, Н.Левун, С.Литвиненко, Л.Лукіч, П.Михайлов, Л.Нідерле, В.Новак, О.Попова, Р.Рейнфус, А.Салтиков, Л.Спанатій, Р.Строгал, О.Трубачов, Е.Фрис, Н.Хобзей, В.Чефлер та ін.).

Гончарську термінологію досліджували в різних аспектах, зокрема етимологічному (С.Єрьоміна, О.Трубачов), лексикографічному (В.Бережняк, В.Василенко, О.Пошивайло), історичному (Л.Нідерле), етнолінгвістичному (В.Веренич, А.Кривицький, С.Литвиненко, Н.Хобзей) та лінгвогеографічному в поєднанні з описовим (Й.Дзендзелівський, Л.Спанатій).На тлі інших українських діалектів проаналізовано гончарську лексику східнополіських(В.Бережняк), закарпатських (Й.Дзендзелівський) та полтавських говірок (М.Кривчанська).

Урахування структурних типів лексики і типів відображуваних ними предметів і явищ дійсності, а також внутрішніх зв’язків компонентів має важливе значення для виділення тематичних груп лексики (ТГЛ) і лексико-семантичних груп(ЛСГ). Слова пов’язуються між собою в ЛСГ за різними типами і групуються за близькістю значень або їх протиставленням, різноманітних уточнень, явищ синонімії, антонімії тощо.

Актуальність дослідження зумовлена відсутністю монографічного опису лексики гончарства подільських говірок, необхідністю вивчення народної терміносистеми, що дає цінний матеріал для створення повного словника гончарської лексики в діалектах української мови різних регіонів України та подільських говірок зокрема, а також допоможе створити належну емпіричну базу діалектної лексикографії та лексичної ареалогії.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов’язана з комплексною темою кафедри української мови Кам’янець-Подільського державного університету “Південноволинські і подільські говірки як ареальні одиниці української мови”.

Тему дисертації затверджено Вченою радою Кам’янець-Подільського державного університету (протокол № 1 від 30. 01. 2003 р.) та узгоджено Науковою радою “Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” НАН України (протокол №3 від 22.04.2004р.).

Метою дослідження є створення повного реєстру гончарських термінів у подільських говірках на підставі польових записів та зафіксованих раніше різними джерелами, з’ясування їх складу, структурної організації та відношення до лексики інших українських діалектів.

З визначеної мети випливають такі завдання: 1)зібрати за спеціальною програмою і систематизувати лексику гончарства з усіх збережених нині центрів виробництва гончарського посуду на Поділлі; 2)описати склад та семантичну структуру лексики гончарства; 3)схарактеризувати лексику за походженням;4) з’ясувати процеси номінації у гончарській лексиці;5) виявити джерела формування аналізованої лексики;6)встановити особливості словотворення зазначеної групи лексики;7)визначити відношення гончарської лексики подільських говірок до цієї ж лексики інших діалектів.

Об’єктом дослідження є гончарська лексика подільських говірок, поширених на території південно-східної Тернопільщини, південної Хмельниччини та Вінниччини.

Предметом дослідження є склад, структурна та семантична організація гончарської лексики говірок подільського ареалу.

Джерельною базою дисертації послужили польові записи автора, здійснені упродовж 1999-2002 рр. у 52 населених пунктах – осередках гончарного виробництва – за спеціально складеною програмою (420 питань) на основі питальників К.Матейко, В.Бережняк і Л.Спанатій. Зафіксовано 988 іменникових, прикметникових, числівникових та дієслівних лексем, серед них 38 локалізмів. Використано також опубліковані та рукописні джерела з української діалектології (словники, атласи, збірники текстів) та етнографічні матеріали.

Методи дослідження. Поставлені в роботі завдання розв’язуються за допомогою описового, зіставно-типологічного методів та методу компонентного аналізу. Застосовано і порівняльно-історичний метод з метою реконструкції давніх форм.

Наукова новизна полягає в тому, що в роботі вперше зафіксовано в польових умовах і зроблено системний аналіз гончарської лексики подільських говірок, що є важливим для з’ясування шляхів формування лексики давніх ремесел. Виокремлено й системно проаналізовано різні тематичні групи зазначеної лексики, окреслено ЛСГ, визначено мотиви номінації гончарських термінів, з’ясовано словотвірні типи і моделі номінативних і дериваційних засобів, які використовуються для мовної фіксації предметів і явищ об’єктивної дійсності.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що в ній запропоновано ряд тверджень, які можуть бути використані для подальшого дослідження проблем лексикології і семантики й розробки загальних положень про системну організацію лексики і поглиблення окремих питань порівняльно-історичної діалектології та просторової варіативності мови. Висновки та узагальнення, зроблені внаслідок зіставного вивчення гончарських назв у подільських говірках і номенів інших українських діалектів, можуть бути використані для визначення місця досліджуваних говірок у системі українських говорів та для комплексного вивчення лексики давніх ремесел у загальнослов’янському просторі.

Практичне значення дослідження визначається можливістю використання його результатів у викладанні курсу діалектології і спецкурсів з проблем лексикології та семантики, для написання курсових і дипломних робіт студентами філологічних спеціальностей. Проаналізований матеріал може бути використаний при укладанні Лексичного атласу української мови та Словника українських говорів.

Апробація результатів дисертації. Дисертаційна робота обговорювалася на засіданнях кафедри української мови Кам’янець-Подільського державного університету. Основні положення повідомлялись на наукових конференціях професорсько-викладацького складу Кам’янець-Подільського державного університету (2000-2004), міжнародних наукових конференціях “Теоретичні та методологічні засади сучасної діалектології” (Житомир, 2002), “Діалектна лексика: лексикологічний, лексикографічний та лінгвогеографічний аспекти” (Глухів, 2004), “Мова, культура і соціум у гуманітарній парадигмі” (Кам’янець-Подільський, 2005) та науковому семінарі “Актуальні проблеми української діалектології” (Львів, 2004).

Матеріали дисертаційного дослідження були використані в процесі викладання української мови учням загальноосвітньої школи с. Слобідка Рахнівська Дунаєвецького району Хмельницької області (довідка про впровадження № 35 від 10 квітня 2006 р.), загальноосвітньої школи с.Гута Яцковецька Дунаєвецького району Хмельницької області (довідка про впровадження № 45 від 22 березня 2006 р.).

Публікації. З досліджуваної проблеми опубліковано 6 наукових статей, із них 4 – у фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списків використаних джерел і літератури, додатків, у яких уміщено індекс зафіксованої в говірках лексики, карту, тексти, списки обстежених населених пунктів та інформаторів. Обсяг дисертаційного дослідження без списку літератури – 157 с., повний обсяг роботи – 230 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність вибору теми дисертації, визначено об'єкт і предмет дослідження, сформульовано мету і завдання, охарактеризовано методи, фактичний матеріал, розкрито новизну роботи, окреслено теоретичне і практичне значення отриманих результатів та форми їх апробації.

У першому розділі “Структура, семантика і генеза гончарської лексики у подільських говірках” виділено такі тематичні групи: “ТГЛ на позначення назв підготовки глини”, “ТГЛ на позначення назв для виготовлення гончарських виробів”, “ТГЛ на позначення назв випалювання гончарських виробів”, “ТГЛ на позначення способів оздоблення гончарських виробів”, “ТГЛ на позначення глиняних виробів”, в яких репрезентовано внутрішню організацію досліджуваних сегментів лексики, відтворено відношення між елементами системи.

Аналізовані тематичні групи складаються з окремих лексико-семантичних груп (ЛСГ) із різнорідною структурною організацією, у межах яких на підставі парадигматичних зв'язків виділяються мікрогрупи. Характерними ознаками досліджуваних ЛСГ є багатозначність лексем, мотиваційні зв'язки між елементами суміжних лексико-семантичних груп. Компоненти ЛСГ об'єднані на підставі спільності чи близькості семантики, а протиставляються диференційними ознаками (ДО).

Назви ТГЛ на позначення глиняних виробів є головними в гончарській лексиці, на відміну від інших ТГЛ, і саме вони складають власне гончарські терміни. Назви посудин за формою об’єднуються навколо 26 сем.

Номінація реалій зазначеної ТГЛ свідчить про чітке протиставлення груп назв кухонного, побутового посуду та про актуальність ряду диференційних ознак реалій, що відбиті в їх називанні, зокрема формі виробів. Диференційними ознаками у назвах глиняного посуду в досліджуваних говірках найчастіше виступають форма і призначення, рідше – місткість, в поодиноких випадках – літраж та спосіб виготовлення.

За характером мотивації аналізована лексика поділяється на такі групи: 1) назви з прозорою мотивацією, 2) назви, що мають непрозору мотивацію, 3) демотивовані назви, 4) назви із затертою мотивацією.

Серед лексем з прозорою мотивацією виділяються номени, похідні від назв дій (зол’іў|ник, маз|ниц’а, св’і|тил’ник, п’ідс|в’ічник, свисту|нец’), похідні від назв інших реалій (горш|чок, цв’і|точн’ік, к|ринка, бо|чонок, сал’|ниц’а, гу|с’атниц’а, мас|л’анка; |горло, |в’інчик, краi, |пупчик, |вухо, |вушко, |ручка), похідні від назв властивостей (дно, |шийа, |шиiка, |коло).

Лексеми, які мають непрозору мотивацію, поділяються на такі, що мають невизначене відношення до гончарської лексики (|чаша, |чашка), та питомі трансформовані лексеми (гла|душчик, ло|хан’а, кага|нец, со|л’анка, |чаiник, |чаiничок, сме|таниц’а, д’іi|ниц’а, масло|боiка, масло|боiн’а).

Серед лексем, які мають непрозору мотивацію, можна виділити ранні запозичення (п|л’ашка), пізні (|тиква, |бодн’а, |боден’ка, |коўшик, |кухол’, к|ружка), нові (к|варта, ко|ноўка, |келих, куў|шин, з|банок, |миска, з|баночок, та|р’ілка, та|р’елка, друш|л’ак, ба|рило, ба|рилка, с|лойік, лам|патка, |л’ул’ка, муш|тук, ко|феiник, ко|фетн’іца). Нові запозичення становлять найбільшу групу серед назв з непрозорою мотивацією, і їх зазвичай відрізняє від старих запозичень ясне походження та етимологічні зв’язки.

Демотивованими є назви мо|лочник, |банка, |бан’ка, ма|к’ітра. Лексемою, що має затерту мотивацію, є г|лечик.

У гончарській лексиці в подільських говірках відзначено велику кількість міжговіркових відповідників (значно менше синонімів), які відрізняються між собою тим, що відповідники функціонують в різних говірках, а синоніми лише у межах лексики однієї говірки, невід’ємним складником системи якої вони є.

Великі можливості народної словотворчості полягають, з одного боку, в активній взаємодії говірок різного походження, а з іншого – у наявності в зазначеній лексиці великої кількості міжговіркових відповідників. Так, багато репрезентантів мають такі семи: ‘квітковий горщик’ – ла|зон, ва|зон, ва|зоник, п’ідва|зоник, п’ідва|зон’ік, ва|зонок, |вазочка, |ваза, ва|зонка, |риночка, |ринка, цв’і|точн’ік, цв’і|точник, фл’а|кон; ‘глиняна посудина для сала’ – ку|ш’ін, шкварин|ча, с|лойік, с|лойічок, рон|дел’ок, рон|делик, |бодн’а, |риночка, |ринка, бо|ч’іўка, бо|чонок, |бочка, сал’|ниц’а, сал’|ничка, гор|нец.

Чи не головною причиною функціонування синонімів і міжговіркових відповідників є те, що вони мають різні мотиви номінації. Як результат оцінки одного предмета з різних боків виникають лексичні паралелі.

Часто мотивами номінації є функції, які виконує предмет (струг, стру|жок, стру|гачка, п’ідк|ладка, п’ідс|тава, за|тула, заго|рода, свис|тун, свис|тунчик, свисту|нец’, свис|тул’ка, свис|ток, свис|туник, свис|точок, |пишчик), особливості практичного використання глиняного посуду (с’іл’|ничка, со|л’анка, с’іл’|ниц’а, |сахарниц’а, сахар|ниц’а, цук|роўка, цукер|ничка, д’іi|ниц’а, д’іi|ничка, д’іi|ник, |масл’аниц’а, мас|личка, мас|л’анка, мас|ничка), особливості зовнішнього вигляду та асоціативна подібність до інших об’єктів навколишньої дійсності (кру|чок, к|л’учка, чер|пачка, рога|ч’і, близ|н’ата, близн’у|ки, близ|н’атка, дв’іi|н’ата, дзв’і|н’ата), місце розташування об’єкта (верш|н’ак, верх|н’ак, верхн’а|чок, сп’ід|н’ак, с|подак, сп’ід), колір (чер|в’інка, |черв’ін’, виш|н’іўка, |зелен’), спосіб виготовлення (|випал, |димка), матеріал, з якого виготовлено предмет (г|лин’аник). Інколи паралельні назви виникають внаслідок взаємодії кількох мотивів номінації. Так, сема ‘посудина для збивання масла’ репрезентована лексемами масло|боiн’а, масло|боiка, що передають функції, які виконує предмет, та особливості практичного використання предмета.

Значно менше, ніж міжговіркових відповідників, зафіксовано синонімів. Міжмовні контакти носіїв певної говірки (гончарі різних осередків спілкувалися між собою на ярмарках, де збували свої вироби, на різних виставках; крім того майстри, носії однієї говірки, контактували з людьми, які купували гончарні вироби і могли бути носіями іншої говірки), вплив літературної мови зумовили функціонування в гончарській лексиці у подільських говірках синонімічних пар. Так, засвідчено такі синоніми: вере|тено – |оска, |горно – п’іч, по|суда – |начин’а, к|риса – |в’інц’а, |ринка – ма|к’ітра, с|лойік – сл’іi.

У ТГЛ на позначення глиняних виробів спостерігається близькість між мікрогрупами як у семантиці, так і у формальному вираженні. Важливими чинниками розвитку семантичної структури є усвідомлення реалемної спільності/відмінності, близькості/віддаленості. Адже коли семантичне поле співвідноситься з однорідним денотативним рядом, це створює інші умови, ніж коли семантична структура вичерпується зв’язком з певним денотатом, щодо динаміки семантичної структури лексем та їх семантичного наповнення.

Аналізовані лексеми активно утворюються внаслідок різноманітних дериваційних процесів.

Терміни гончарства продуктивно творяться за допомогою лексико-семантичного, морфологічного та синтаксичного (аналітичної деривації) способів словотвору. Ці способи термінотворення призначені для творення спеціальних мовних одиниць – термінів, і в цьому вони певною мірою відрізняються від аналогічних способів літературної мови. Процес термінотворення здійснюється за певними законами і моделями.

Гончарські слова-терміни за словотвірною структурою можна поділити на 3 типи: 1) термін-просте слово: |добин’ка, |доўбин’ка, |доўбн’а; 2) термін-складне слово: масло|боiн’а, масло|боiка; 3) термін-словосполучення: дереў|л’ана |доўбн’а, гон|чарниi круг.

За допомогою засобів морфологічного та лексико-семантичного способів активно творяться терміни перших двох типів, а синтаксичний спосіб використовується для творення термінів третього типу.

Досить продуктивним є морфологічний суфіксальний спосіб термінотворення . Суфікси, що поєднуються з різними твірними основами, продукують терміни з новим лексичним значенням.

Більшість гончарських термінів – це іменники, що утворюються переважно за допомогою спільнослов’янських, спільносхіднослов’янських та власне українських суфіксів, які мають неоднаковий ступінь активності.

Найпродуктивнішим в зазначеній лексиці є загальнослов’янський суфікс -к(-а) (< -ък-а, < -йк-а), що широковідомий в сучасній українській літературній мові і в ХІ-ХІІІ ст. характерний був лише для іменників жіночого роду, а в іменники чоловічого роду проникає в ХІV-ХV ст.. Поширений він і в інших українських говірках. Так, найпродуктивнішим є цей суфікс серед тих, що творять іменники жіночого роду в закарпатських верхньонадборжавських говірках, значна продуктивність його і в західнополіських.

Серед іменників із цим формантом виділяються віддієслівні, відсубстантивні, відприкметникові, відчислівникові деривати.

Віддієслівні деривати словотвірного типу із суфіксом -к(-а) у досліджуваних говірках мають значення: “предмет, за допомогою якого здійснюється дія” (|покришка ‘череп’яна покришка’); “об’єкт дії” (|дом’ішка ‘жовта глина, з якої виготовляють горшки’); “місце дії” (|топка ‘частина горна, де згоряє паливо’); “предмет-суб’єкт дії” (перего|родка ‘перегородка між однією і другою камерами’, п’ідк|ладка ‘невелика дубова колодка, в яку вставляється нижня частина веретена гончарського круга’).

Відсубстантивні деривати становлять найбільшу групу іменників з суфіксом -к(-а) і поділяються на такі типи:1) назви з конкретно-предметним лексико-словотвірним значенням, що початково були утворені як демінутиви, мотивуючі іменники яких набули інших значень або стали рідковживаними (|л’ул’ка ‘глиняний трубчастий виріб для паління’); 2) деривати з десемантизованим демінутивним суфіксом -к(-а), що означають частку, шматок якоїсь речовини, матеріалу, але з підкресленням невеликого розміру (|гумка ‘ганчірка для загладжування поверхні чорного посуду’);3) назви, утворені від іменників чоловічої статі, яким суфікс -к(-а) надає значення жін. р. (гон|чарка ‘глина, що використовується в гончарному виробництві’);4) демінутивні деривати, утворені від іменників чоловічого роду (рідко), що виражають семантику зменшеності (г|леiка ‘глина, яка використовується в гончарному виробництві’; |п’ічка, п|йецка ‘частина горна, де згоряє паливо’; баб|ничка ‘посуд, в якому пекли хліб, паску, бабку’) та іменників жіночого роду (переважно), що виражають значення зменшеності (ло|патка ‘інструмент, яким стругали глину’; |лаўка ‘місце зберігання змішаної глини’; |кул’ка ‘кусок глини, викачаної руками і приготовленої для вироблення посуду’); зменшеності-пестливості (ко|ц’убпка ‘інструмент, за допомогою якого готується полива’; сково|р’ідтка ‘посудина для смаження млинців’; |шиiка ‘верхня звужена частина глечика’).

Окремий підтип становлять назви, що зазнали десемантизації, занепаду семантики зменшеності. Інколи відбувається лексикалізація демінутива у зв’язку з тим, що мотивуюче слово поступово виходить з ужитку (|миска ‘миска місткістю 0,5 л з дуже розлогими вінцями для других страв’; та|р’ілка ‘тс.’).

Відприкметникові деривати з суфіксом -к(-а) представлені іменником мас|л’анка ‘глиняна посудина для масла’.

Відчислівникові утворення з суфіксом -к(-а) репрезентовані іменниками два|ц’атка ‘горщик на 20 л і більше для варіння борщу під час ритуальних обрядів та для зоління білизни’; пйат’ід’і|с’атка ‘горщик на 5-7 л’; три|ц’ітка ‘горщик на 3-4 л’.

Терміни із суфіксом -ок відзначені віддієслівними та відсубстантивними утвореннями.

Віддієслівні деривати репрезентовані такими типами:

1) малопродуктивні назви зі значенням “предмет, яким або за допомогою якого виконується дія” (пома|зок ‘інструмент для нанесення рельєфного орнаменту на посуд’);

2) утворення від безпрефіксних дієслів недоконаного виду зі значенням дії, що складається з окремих повторюваних актів. Деривати цього малопродуктивного типу мають значення “предмет, за допомогою якого виконується дія” (свис|ток ‘дитяча іграшка, за допомогою якої утворюють свист’).

Серед відсубстантивних утворень виділяються й малопродуктивні з конкретно-предметним лексико-словотвірним значенням, що були початково утворені як демінутиви й, отже, мали нове лексико-граматичне значення (моло|ток ‘інструмент, яким збивали пласти глини’).

Великою продуктивністю відзначається словотвірний тип відсубстантивів із суфіксом суб’єктивної оцінки -ок. Суфікс з демінутивним значенням -ок-ъ Л.Гумецька відзначає у пам’ятках ділової мови ХІV-ХV ст.

Відсубстантивні утворення з суфіксом -ок мають модифікаційні значення зменшеності (стру|жок ‘інструмент, яким стругали глину’; р’і|жок ‘інструмент для нанесення рельєфного орнаменту на посуд’; мушту|чок ‘глиняний пристрій, у який вставляється трубка для паління’; |чаiничок ‘глиняна посудина для заварювання кави’** Прикметно, що у цій говірці номен |чаiник виступає із значенням ‘глиняна посудина для заварювання чаю’.; мама|лижничок ‘горщик, подібний до чавунного горщика’; с|лойічок ‘глиняна посудина для сала’; друшл’а|чок ‘миска на трьох ніжках з ручкою і дірочками на дні для проціджування, проливання чого-небудь’); зменшеності-пестливості: вапн’а|чок ‘стороння домішка, що трапляється в глині’; верхн’а|чок ‘верхня частина гончарного круга’.

Суфікс -ок, як зазначають дослідники, має меншу експресивність у порівнянні із синонімічними -ик, -ець [Родніна]. Тому спостерігаються десемантизовані демінутиви цього словотвірного типу (пе|н’ок ‘купа, у яку збивали глину’; п’і|док ‘місце зберігання змішаної глини’; каза|нок ‘посуд для плавлення олива, перепалення свинцю’; ква|чок ‘велика дерев’яна ложка для поливання посуду’; о|садок ‘осад із свинцю’; ва|зонок ‘квітковий горщик’).

Відсубстантивними та відприкметниковими утвореннями репрезентовані деривати із суфіксом -ик. Серед відсубстантивів виділяються такі типи:

1) малопродуктивні деривати з конкретно-предметним лексико-словотвірним значенням, що були початково утворені як демінутиви, а їх мотивуючі іменники згодом стали рідковживаними (|горшчик ‘глиняний посуд, у якому варять їжу’);

2) демінутивні деривати (відзначені у пам’ятках ділової мови ХІV-ХV ст.). Деривати цього продуктивного типу вказують на об’єктивну зменшеність (|ножик ‘кусок дерева, яким мнуть глину’; д|ротик ‘інструмент, яким зрізують посуд з гончарного круга’; с|тосик ‘4-5 рядів горщиків, складених один на одному вверх дном’; |горник ‘гончарна піч’; |пензлик ‘інструмент для нанесення рельєфного орнаменту на посуд’; ва|зоник ‘квітковий горщик’; свис|туник ‘дитяча іграшка, за допомогою якої утворюють свист’; л’іх|тарик ‘глиняний світильник перед іконами’).

Окремий підтип становлять утворення, що втратили демінутивність. Відзначено поступове витіснення мотивуючих іменників колишніми демінутивами (г|лечик ‘глек без вушка для молока’), а також їх паралельне вживання в одному або в кількох значеннях (|кухол’ – |кухлик ‘кухоль – маленька посудина з ручкою для пиття води, молока’).

Деривати із зазначеними суфіксами є найпродуктивнішими.

Відприкметникові деривати із суфіксом -ик мають загальне словотвірне значення “носій ознаки” (г|лин’аник ‘місце видобування глини’; глеi|ник ‘місце, де складали глину’; махо|вик ‘нижня частина гончарного круга’; вап|н’аник ‘горщик, у якому тримають білу глину для мазання хати’).

Віддієслівні деривати, утворені за допомогою нульсуфіксації, виступають насамперед похідними словами чол. роду, в яких виявляється твірна основа інфінітива з усіченою фіналлю (суфіксом -ува), і мають основне словотвірне значення “опредметнена дія” (за|м’іс ‘велика купа набитої глини’; |виструг ‘довгі стрічки глини, які утворюються під час стругання глини стругом’; |випал ‘увесь посуд, який закладається в горн для випалювання’; брак ‘битий посуд, яким закладається вхід у горн’; недо|пал ‘недовипалений посуд’; пере|пал ‘перевипалений посуд’) .

Деривати можуть набувати і вторинних предметних значень об’єкта або наслідку дії (недо|пал, пере|пал). Цей тип є продуктивним не тільки в говірках, а й у літературній мові.

Демінутивні деривати з суфіксом -очк(-а) походять безпосередньо від слів, які не мають демінутивного значення і виражають семантику зменшеності-пестливості (|мисочка ‘посудина, що стоїть поряд з гончарем, куди він вмокає руки’; |досочка ‘спеціальне гончарське знаряддя для обточування стінок посуду’; ш|ч’іточка ‘інструмент для нанесення рельєфного орнаменту на посуд’; |риночка ‘квітковий горщик’; та|р’ілочка ‘мілка тарілка’; к|варточка ‘посудина з ручкою для пиття’; |бан’очка ‘глиняна посудина з широким чи вузьким отвором для води (брали на поле)’; |чарочка ‘велика чарка на високій ніжці’; ба|рилочка ‘глиняна посудина для олії’). Цей тип є високопродуктивним.

Словотвірний тип демінутивних дериватів на -ечк(-а) менш продуктивний (|дошчечка ‘дерев’яна дощечка, за допомогою якої гончарний круг прикріплювався до лави’; |чашечка, к|ружечка ‘посудина з ручкою для пиття’; |бочечка ‘посудина у вигляді невеликої бочки, у якій беруть воду на поле’).

Деривати із суфіксом 2-го ступеня -очок, що утворився на базі суфікса -ок, мають основне модифікаційне значення “пестливості” (пе|н’очок ‘купа, у яку збивали глину’, з|баночок ‘глиняна посудина з широким чи вузьким отвором для води (брали на поле)’).

Суфікс -ичк(-а) надає пестливого значення словам із суфіксом -иц'(-а), що не виявляють цього значення (сал'|ниц'а - сал'|ничка ‘глиняна посудина для сала’; с'іл'|ниц'а – с'іл'|ничка ‘глиняна посудина для солі’; цукер|ниц’а – цукер|ничка ‘невелика посудина для цукру’; мас|лиц’а – мас|личка ‘глиняна посудина для масла’; д’іi|ниц’а – д’іi|ничка ‘глиняна посудина для доїння молока’; масл’а|ниц’а – масл’а|ничка ‘посудина для збивання масла’).

Суфікс -иц'(-а) (< -иц-а < -о?-в < *-о?-в) репрезентований відсубстантивними та відприкметниковими дериватами. Відсубстантивні утворення, представлені малопродуктивним словотвірним типом, виражають конкретно-предметне значення (мас|лиц’а ‘глиняна посудина для масла’; сме|таниц’а ‘глиняна посудина для сметани’).

З цим же словотвірним значенням виступають і відприкметникові деривати (по|миiниц’а ‘миска для помий’).

Утворення з суфіксом -ец’ (-ец) (< -ьц-ь < -ьс-ь < -*ік-о) зазвичай утворюються від іменників і мають значення об’єктивної зменшеності (кам’і|нец’ ‘стороння домішка, що трапляється в глині’; |пупец’ ‘вінчик на дні посудини’; свисту|нец’ ‘дитяча іграшка, за допомогою якої утворюють свист’). В утвореннях цього типу може виступати і суфікс -ец (кінцевий приголосний стверділий) (гор|нец ‘горщик для приготування кулеші’; каза|нец ‘горщик, подібний до чавунного горщика’).

Відзначено і віддієслівний дериват із формантом -ец, що має основне словотвірне значення “предмет, за допомогою якого виконується дія” (р’і|зец ‘інструмент, яким вирівнюють посудину ззовні’).

Слова-терміни гончарства із суфіксом -чик належать до двох різновидів. Перші мотивовані іменниками чол. роду без відтінку зменшеності-пестливості (ку|ш'інчик ‘глиняна посудина для заварювання кави’). Утворення продуктивнішого типу мотивовані демінутивами з суфіксом -ец’, проте можуть сприйматися і як безпосередньо утворені від вихідних лексем демінутиви (|кам’ін’ – кам’і|нец’ – ка|м’інчик, |кор’ін’ – кор’і|нец’ – ко|р’інчик, свис|тун – свисту|нец’ – свис|тунчик) і виражають семантику “зменшеності-пестливості” (ка|м’інчик, ко|р’інчик , кре|м’інчик ‘стороння домішка, що трапляється в глині’; свис|тунчик ‘дитяча іграшка, за допомогою якої утворюють свист’; |пупчик ‘середня випуклість горщика чи якоїсь іншої посудини’).

До малопродуктивного словотвірного типу з суфіксом -ин’к(-а) належать деривати, мотивовані іменниками жіночого роду, що мають модифікаційне значення пестливості (|добин’ка, |доўбин’ка ‘інструмент, яким збивали пласти глини’).

Терміни гор|н’атко ‘горщик на 8-10 л’, кух|л’атко ‘велика чарка на високій ніжці’ утворилися від іменників середнього роду з предметним значенням за допомогою суфікса -атк(-о), що складається з суфікса -ат, до якого приєднується демінутивний суфікс -к, який підкреслює в цих словах відтінок пестливості.

Деривати з суфіксом -ниц’(-а) (< -ьн-иц-а < *?n-оc-в) представлені віддієслівними та відсубстантивними утвореннями. Віддієслівні деривати належать до непродуктивного типу і позначають переважно назви предметів за їх функцією в якомусь процесі, дії, позначених дієсловом, зокрема назви предмета, за допомогою якого виконується дія (д’іi|ниц’а ‘глиняна посудина для доїння молока’). Інколи в цьому словотвірному типі може виступати суфікс -л’ниц’(-а), що є специфічним для української мови (ка|дил’ниц’а ‘глиняний пристрій для кадіння’).

Відсубстантивні утворення з суфіксом -ниц’(-а) належать до продуктивного словотвірного типу і мають лексико-словотвірне значення – “вмістилище того, що означає мотивуюче слово” (маз|ниц’а ‘горщик для дьогтю’; са|латниц’а ‘миска середньої величини для салату’; сал’|ниц’а ‘глиняна посудина для сала’; с’іл’|ниц’а ‘глиняна посудина для солі’; |сахарниц’а ‘невелика посудина для цукру’; скарб|ниц’а ‘глиняний предмет у формі тварин, птахів з вузькою щілиною для опускання монет з метою їх нагромадження’; х|л’ебниц’а ‘миска із зігнутими краями’; о|л’іiниц’а ‘глиняна посудина для олії’).

Деривати з суфіксом -ник репрезентовані віддієслівними та відсубстантивними утвореннями. Віддієслівні утворення належать до непродуктивного типу і виявляють модифікаційне значення “предмет або предметний фактор, який спричиняє дію, процес або сприяє їм” (д’іi|ник ‘глиняна посудина для доїння молока’).

Суфікс -ник за походженням є прикметниковим або дієприкметниковим формантом – (ь)н+ик, що при творенні дериватів від іменників виявив велику продуктивність уже в ХІV-ХV ст. [Гумецька]. Відсубстантивні утворення з суфіксом -ник мають значення вмістилища для чого-небудь (мама|лижник ‘горщик для приготування кулеші’; баб|ник ‘посуд, в якому пекли хліб, паску, бабку’; |чаiник ‘посудина для заварювання чаю’; ко|феiник , каў|ник ‘глиняна посудина для заварювання кави’). На базі цього суфікса постав його варіант -аник (ме|д’аник ‘глиняна посудина для меду’).

Суфікс -ак (<-ак-ъ) репрезентований віддієслівними, відсубстантивними та відприкметниковими утвореннями.

Малопродуктивність властива віддієслівним утворенням із суфіксом -ак, які означають назви предметів як інструментів (чер|пак ‘велика дерев’яна ложка для поливання посуду’).

Відсубстантивні деривати також належать до малопродуктивного типу і виявляють семантику предмета за різними ознаками (вап|н’ак ‘стороння домішка, що трапляється в глині’).

Утворення, мотивовані прикметником, мають словотвірне значення “носій ознаки” (верх|н’ак ‘верхня частина гончарного круга’; сп’ід|н’ак ‘нижня частина гончарного круга’; шчер|бак ‘надщерблений глечик’; кри|вак ‘глиняна посудина для запікання гусячого м’яса’). Семантика утворень цього типу дуже часто дорівнює семантиці словосполучень “мотивуючий прикметник + означуваний ним іменник”: верх|н’ак – верхня частина, сп’ід|н’ак – нижня частина, шчер|бак – щербата посудина.

Утворення із суфіксом -ц'(-а) відзначено у відчислівниковому іменнику т|р'іiц'а ‘церковний трираменний підсвічник’.

Дериват стру|гачка ‘інструмент, яким стругали глину’ репрезентує віддієслівний тип з суфіксом -ачк(-а) і має основне словотвірне значення опредметненої дії.

Словотвірний тип з суфіксом -л(-о) (< -*dl-o < -*dhl-o) представлений дериватом, утвореним від основи інфінітива, що має словотвірне значення “предмет, за допомогою якого виконується дія” (|шило ‘інструмент для нанесення рельєфного орнаменту на посуд’).

Віддієслівний дериват з суфіксом -лк(-о) виявляє словотвірне значення “предмет, за допомогою якого виконується дія, здійснюється процес” (ц’і|дилко ‘миска на трьох ніжках з ручкою і дірочками на дні для проціджування, промивання чого-небудь’).

Утворення з суфіксом -анк(-а), мотивоване дієсловом, має словотвірне значення “предмет-об’єкт і наслідок дії” (|мачанка ‘рідка глина’).

Іменником чоловічого роду, мотивованим дієсловом, виступає дериват із суфіксом -ин (< инъ), що виражає основне словотвірне значення “місце дії” (|горин ‘гончарна піч’).

Дериват, представлений іменником жін. роду, що утворився від дієслова і позначає предмет, за допомогою якого виконується дія, репрезентує словотвірний тип із суфіксом -н’(-а) (|доўбн’а ‘інструмент, яким збивали пласти глини’).

Похідні слова із суфіксом -ишч(-е) (< -іљи- < * іљt-j-о-o) виражають лексико-словотвірне значення “місце, де є, перебуває щось, назване мотивуючим словом” (г|линишче ‘місце видобування глини’), а відсубстантив г|линиско ‘місце видобування глини’ – за допомогою форманта -иск(-о).

Суфікси -ишч(-е), -ис(ь)к(-о) є найпоширенішими серед тих, за допомогою яких утворюються назви місця (nomina loci). Як зазначає Я.Закревська, суфікс -ишч(-е) виявляється в північному і східноукраїнському ареалі, тоді як у західноукраїнському (без основної частини карпатських говорів) переважає -ис(ь)к(-о) або паралельні утворення -ишч(-е) / -ис(ь)к(-о).

Терміни-композити творяться за допомогою складно-суфіксального чи складно-нульового способів та чистого складання. Семантичний множник “подрібнювати”, репрезентований дієсловом терти, виступає в іменнику з основою –тр(а): ма|к’ітра. Інший семантичний множник “змінювати зовнішній вигляд, стан предмета” відзначено в дієслові бити, що виявляється в іменниках з основами типу -боiка, -боiн’а: масло|боiка, масло|боiн’а.

Слова-композити творяться складно-суфіксальним способом з матеріально вираженою суфіксацією (масло|боiка, масло|боiн’а) та нульсуфіксацією (ма|к’ітра). Способом чистого складання утворилися такі назви: |горшчик-два|ц’атка, |горшчик-де|с’атка, |горшчик-пйат’ід’і|с’атка, свис|тул’ка-ба|ранчик.

Внаслідок поєднання в одне ціле кількох слів, що вступають у певне термінологічне поняття, утворюються терміни-словосполучення, яким властива найбільша продуктивність. Вони якнайповніше відбивають визначальні риси поняття, що називається, а також передають належність класифікаційному рядові, що ґрунтується на родо-видовому співвідношенні понять.

Терміни-словосполучення будуються за моделями підрядної залежності компонентів – узгодження і керування. Переважають моделі, що побудовані на узгодженні підрядних частин (гон|чарна г|лина, дереў|л|ана |доўбн’а, |жирна г|лина, гон|чарниi круг).

Деякі терміни-словосполучення утворюються за моделлю керування з прийменниковими і безприйменниковими формами компонентів (за|м’іс г|лини, |купа г|лини, пласт г|лини, г|лина з п’іс|ком).

Для термінологічної побудови використані два основних види словосполучень: прикметник + іменник та іменник + іменник. Зручнішим є словосполучення іменника та прикметника, в якому означуване слово називає родове поняття, а означення конкретизує його вид.

Продуктивним є і лексико-семантичний спосіб. Чимало гончарських термінів постало внаслідок семантичної деривації, що відбиває широке коло семантичних перетворень, метафоричних, метонімічних і функціональних переносів. Найпоширенішою є метафорична номінація. Різні групи слів можуть метафоризуватися на основі зовнішньої або функціональної подібності. Так, джерелами поповнення гончарських термінів є: 1) назви спорідненості та родової належності: близ|н’ата, близ|н’атка, близн’у|ки, дв’іi|н’ата ‘два спарені між собою перемичкою горщики’; 2) назви частин організму людини і тварини: |пупчик, жи|в’іт, |черево‘середня випуклість горщика чи якоїсь іншої посудини’; 3) назви свійських тварин: |песик, |коник, ба|ранчик ‘глиняні дитячі іграшки в образах тварин, птахів’; 4) назви свійських птахів: |качка, ко|гутик, |п’іўник ‘глиняні дитячі іграшки в образах тварин, птахів’; 5) назви рослин та їх частин: |йаг’ідка, струч|ки, лист|ки ‘довгі стрічки глини, які утворюються під час стругання глини стругом’; 6) назви частин дерев: пе|н’ок, пен’ ‘купа, у яку збивали глину’; 7) назви продуктів харчування: ба|лабушок, ‘кусок глини, викачаної руками і приготовленої для вироблення посуду’; ка|лачик ‘глиняна посудина, у якій тримають спиртні напої’; 8) назви одягу та його частин: кап|тур ‘верхня частина горна напіввідкритого і закритого типу’, к|л’ош ‘глиняна посудина для фруктів’.

Гончарські терміни засвідчують зв’язок з термінами інших давніх промислів. Так, номени верс|тат ‘верстат для формування глиняного посуду’, вере|тено ‘вертикальна вісь гончарного круга’ походять з термінології ткацтва. Назва горн ‘піч для випалювання’ є дуже давньою і поширена як в термінології гончарства, так і ковальства. Однак давні похідні (псл. *gъrnьcь, *gъrnьиаrь), що пов’язані виключно з гончарством, та семантичні і лексико-словотвірні зв’язки (псл. *gъrnь) свідчать про належність цієї назви до гончарської термінолексики.

Деякі гончарські номени позначають функціонально широку реалію і пов’язані з іншими терміносистемами: 1) назвами знарядь землеробства: рес|кал’, рос|кал’, ло|пата, |шуфл’а, |шухл’а ‘інструмент для копання глини’; 2) назвами різних видів господарської діяльності: н’іж ‘інструмент, яким стругали глину’, |ножик ‘кусок дерева, яким мнуть глину’; 3) назвами предметів домашнього вжитку: |лаўка, ст’іл ‘лавка, на якій розмішують глину’; 4) назвами житла та його частин: чер|дак ‘пристосування, на якому сушать свіжовироблений посуд’, |п’ічка, п|йецка ‘прибудова при горні, через яку входять до топки’, сто|дола, |шопа ‘легка дерев’яна повітка, яка захищає від вітру та опадів гончарну піч’; 5) назвами форм ландшафту, конкретного середовища: зем|л’а ‘чорна жирна земля’; 6) назвами термінології машинобудівництва: махо|вик, махо|в’ік ‘нижня частина гончарного круга’, по|ч’іпн’ік, п’ід|шипник, под|ш’іпн’ік, под|шипник ‘залізний підшипник в гончарному крузі, в який вставляється вісь’; 7) назвами мінералогічної термінології: вап|н’ак, вапн’а|чок, п’і|сок ‘сторонні домішки, що трапляються в глині’; 8) назвами, пов’язаними з виробництвом скла: фр’і|та ‘суміш вохри (глини) з піском’; 9) назвами термінології хімічної промисловості: сви|нец, |оливо ‘склоподібний сплав, яким покривають посуд’; 10) назвами будівельної термінології: бру|сок ‘дерев’яний брусок, прикріплений до лави, через який проходить веретено гончарського круга’, |кел’ма ‘дерев’яна лопата, якою зчищають глину з лави чи гончарного круга’; 11) назвами загальновідомих військових понять і зброї: |кул’а ‘купа, у яку збивали глину’; 12) назвами музичної термінології: стру|на ‘інструмент, яким стругали глину’.

Другий розділ “Зіставна характеристика гончарської лексики у подільських говірках на тлі інших діалектів” присвячено вивченню меж поширення зазначеної лексики.

Вивчення спільних та відмінних рис у відношенні до лексичних систем інших говорів, ступеня близькості / віддаленості між собою різних діалектів має велике значення для дослідження процесу розвитку й становлення словникового складу певного діалекту. Це дає змогу встановити шляхи розвитку семантичної структури і лексичного фонду для окремих говорів.

На підставі гончарської лексики подільських говірок зроблено спробу виявити діалектні зони, які репрезентують спільні явища. При цьому взято до уваги не лише суміжні діалектні зони з подільським говором, а й дистантні діалектні континууми, що можуть засвідчувати давні контакти віддалених ареалів. Мовні явища дистантних діалектних мікроконтинуумів функціонують у зв’язку зі специфікою конкретної говірки, її типовими процесами, а також екстралінгвістичними факторами.

У першому підрозділі “Подільські локалізми” серед гончарських термінів виділяються лексеми, що не зафіксовані відомими джерелами в інших українських говірках. Це дає змогу віднести ці номени до подільських локалізмів (|опуха ‘сторонні домішки, що трапляються в глині’, го|пака ‘тс.’, мерт|виц’а ‘тс.’, мас|т’уха ‘менш пластичний гончарний матеріал’, ракуш|н’ак ‘глина з дрібними журавчиками’, кл’ік ‘інструмент, яким збивали пласти глини’, скреп ‘дерев’яна дощечка, за допомогою якої гончарний круг прикріплювався до лави’, |полув’ін’ ‘маленькі наскрізні отвори по всій поверхні череня горна’, ґри|ґулиц’а ‘легка дерев’яна повітка, яка захищає від вітру та опадів гончарську піч’).

У другому підрозділі “Назви, спільні для подільського говору та інших українських діалектів” розглядаються подільські назви на тлі інших українських говорів.

Важливим завданням діалектологічного опису є встановлення суміжних та територіально віддалених діалектних зон, що репрезентують спільні явища. Це може свідчити як про незалежний розвиток цих явищ, так і про перенесення назв з однієї мовної зони в іншу.

Аналізовану лексику можна умовно поділити на дві великі групи: 1) назви, пов’язані з виготовленням глиняних виробів (до цієї групи входять ТГЛ на позначення процесу підготовки глини, ТГЛ на позначення процесів та знарядь для виготовлення гончарських виробів, ТГЛ на позначення процесів випалювання гончарських виробів та ТГЛ на позначення процесів і способів оздоблення гончарських виробів); 2) назви глиняних виробів (ТГЛ на позначення глиняних виробів).

Назви першої групи є периферійними в гончарській лексиці, на відміну від номенів другої групи. Тому назви цієї групи лексики засвідчено в інших українських говірках здебільшого з різною семантикою.

Назви ТГЛ на позначення глиняних виробів є головними в гончарській термінолексиці, що зумовлюється важливістю продуктів гончарського виробництва. Це спричиняє специфіку близькості / віддаленості семантики подільських та інших українських говірок. Так, якщо назви інших ТГЛ засвідчують цілковите розрізнення семантики між подільськими та іншими українськими говірками, за винятком східнополіських, то номени аналізованої ТГЛ вказують на те, що мають багато спільного в семантиці не тільки зі східнополіськими, а й з іншими говірками. лексеми з однаковою семантикою засвідчено в подільських, бойківських, полтавських, східнополіських говірках (дв’іi|н’ата); подільських, полтавських, степових, нижньонаддніпрянських (друшл’а|чок); подільських, полтавських, західнополіських, східнополіських (|горшчик) та подільських, буковинських, західнополіських, східнополіських (близ|н’ата) тощо.

Серед назв ТГЛ на позначення глиняних виробів можна виділити такі дві групи: 1) лексика, що формально і семантично ідентична: под. |чашка ‘посудина з ручкою для пиття’ –сх.-поліс. |чашка “глиняна посудина з ручкою для пиття”, под. та|р’ілка ‘миска місткістю 0,5 л з дуже розлогими вінцями для других страв’ – сх.-поліс. тарнлка “тс.”; 2) лексика, що формально і семантично відрізняється: под. з|баночок ‘глиняна посудина з широким чи вузьким отвором для води (брали на поле)’ – буков. зббнучок “зм. до зббнок”, сх.-поліс. з|баночок “однолітровий глечик”, под. сл’іi ‘глиняна банка для круп’ – сх.-поліс.