НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса

Мучник Анатолій Мусійович

УДК 65.012.65+06.07

ЄВРЕЙСЬКИЙ КРЕДИТНО-КООПЕРАТИВНИЙ РУХ В УКРАЇНІ: ЕТНОПОЛІТОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

23.00.05 – етнополітологія та етнодержавознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України

Науковий керівник

кандидат історичних наук,

Козерод Олег Віталійович

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень
ім. І.Ф. Кураса НАН України, науковий співробітник відділу єврейської історії та культури

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор

Левітас Фелікс Львович

Київський міський педагогічний університет

імені Бориса Грінченка, декан соціально-гуманітарного факультету

кандидат політичних наук

Найман Олександр Якович

Українська Академія історії та культури євреїв імені
Ш. Дубнова, вчений секретар

Провідна установа

Київський національний університет будівництва і архітектури МОН Україна.

Захист відбудеться “21” березня 2006 р. 0 1400 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.181.01. Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України за адресою: 01011, Київ-11, вул. Кутузова, 8 к. 202.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України за адресою: 01011, м. Київ-11, вул. Кутузова, 8 к. 218.

Автореферат розіслано “21” лютого 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор політичних наук Ю.А. Левенець

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Кооперація як форма вирішення сукупністю індивідів спільних задач і реалізація у такий спосіб колективних і приватних цілей має тривалу історію. Розуміння природи кооперативної праці, її витоків, причин виникнення, чинників еволюції потребує дослідження усіх її варіантів, що існували у минулому, у т.ч. тих, що ґрунтувалися на етнічній солідарності. Вивчення етнічної кооперації як окремого різновиду цього загального явища відкриває можливість шляхом співставлення її з іншими видами наблизитися до розуміння спільних рис у цьому загальнолюдському явищі і в такий спосіб поповнити теорію суспільного розвитку закономірностями колективістської моделі людської реакції на соціальні та економічні виклики.

Спотворення кооперативної ідеї спочатку комуністичним режимом, а потім псевдо кооперативами періоду перебудови хибно позначилося на розробці кооперативної тематики у радянській науці і, відповідно, спричинило брак в сучасній українській науці цілісного теоретичного бачення феномену кооперації, розуміння природи кооперативних організацій як форми економічного самозахисту людей. Повністю забуто досвід єврейської взаємодопомоги, залишається вкрай низьким рівень кооперативних знань суспільства. Досі немає жодної узагальнюючої праці, яка б цілісно висвітлювала діяльність єврейського кредитно-кооперативного руху як окрему самостійну проблему і соціальне явище в історії євреїв.

Крім необхідності вирішення суто наукових задач, заявлена тема містить і важливу практичну актуальність. Перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки може відбутися тільки зусиллями приватних власників. Однак через нестачу у державі фінансових ресурсів для заохочення і підтримки індивідуального бізнесу, одним із ефективних шляхів оптимізації ринкових відносин може стати кооперативна форма господарювання, заснована на добровільній участі громадян, у т.ч. об’єднаних на етнічних засадах. Активізація кооперативного руху, у т.ч. єврейського, може суттєво наблизити подолання економічної кризи, поліпшити загальний соціальний стан суспільства, звільнити психологію єврейської та інших меншин від споживацьких настанов, зорієнтувати їх не так на державні або спонсорські кошти, як на власні сили, утверджуючи тим самим віру громадян у власну самодостатність і здатність самостійно вирішувати свої життєві проблеми і поліпшувати свої соціальні умови.

Подальший розвиток кооперативного руху як форми економічного самозахисту громадян великою мірою визначатиметься наявністю науково-теоретичного узагальнення його досвіду, зокрема на прикладі історії єврейської кооперації в Україні, чим підтверджується наукова і практична актуальність проведеного дослідження.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане в рамках планової комплексної наукової теми “Євреї у межетнічних взаєминах в регіонах України. ХХ сторіччя”(номер державної реєстрації 0100U004973), що виконувалася у відділі єврейської історії та культури Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. Крім того, дослідження мало безпосередній зв'язок з програмами Асоціації національно-культурних об’єднань України, Центру єврейських досліджень Єврейського фонду України та Американського єврейського об’єднаного розподільчого комітету „Джойнт”.

Об’єктом дослідження є єврейський кредитно-кооперативний рух України як соціально-культурний та етнополітичний феномен.

Предметом дослідження є зміст, характер і динаміка діяльності єврейських кооперативних організацій, їхні морально-етичні засади та їх еволюція на різних етапах суспільно-економічних перетворень.

Хронологічні рамки дослідження обумовлені історичним часом побутування єврейської кооперації на теренах України у вигляді виразно сформованого соціального феномена. Нижня хронологічна межа визначена початком процесу економічної і соціальної модернізації в Російській імперії, до складу якої входили в той час українські землі, коли виникли певні можливості для етнічної групової мобілізації, у т.ч. у господарській сфері. Верхня межа позначена акціями сталінського режиму, спрямованими на примусове згортання єврейських кооперативних організацій.

Мета та завдання дослідження. Метою даної роботи є вивчення єврейської кооперації в Україні як етносоціального явища і з’ясування його залежності від характеру етнонаціональної політики тих режимів, що існували на території України у визначених дослідженням хронологічних рамках.

Для досягнення цієї мети автором поставлені такі завдання:

- встановити передумови виникнення єврейських кредитних товариств на теренах України, чинники, динаміку та особливості їх розвитку;

- розкрити роль економічних, правових, етичних та релігійних ідей у формуванні сутнісного змісту єврейського кооперативно-кредитного руху окресленого періоду, його моральних принципів і цінностей;

- охарактеризувати соціокультурний зріз досліджуваного феномена, зокрема розкрити залежність між соціальною психологією єврейської громади та її готовністю до такої форми грошової кооперації, як кредитні та ощадно-позичкові товариства;

- простежити еволюцію кредитних товариств, їхній соціальний склад, вплив на економічну, політичну та культурну поведінку своїх членів;

- виявити суть політики радянської влади щодо єврейської кредитної кооперації;

- з’ясувати місце і роль зовнішніх чинників, зокрема закордонних спонсорських єврейських організацій (Джойнт, ЄКТ) у становленні і функціонуванні єврейських кредитних товариств перших років радянського періоду;

- оцінити перспективи відновлення єврейської кредитної кооперації як засобу вирішення єврейською громадою сучасної України задач свого соціального і культурного розвитку.

Сукупність застосованих методів дослідження визначалася його характером і спрямованістю, його багатоаспектністю, яка виявляє себе у різноманітності розглянутих питань – етнополітичних, економічних, соціо-культурних, психологічних, правових та інших.

Розгляд феномена єврейської кредитної кооперації у його розвитку як етнополітичного явища визначив основним методом історико-політологічний, який дозволяє простежити еволюцію суспільного інституту в залежності від внутрішньосистемних та зовнішніх чинників політичного та економічного характеру.

Складність феномена єврейської кредитної кооперації, посилена постійними змінами його змісту, зумовила широке використання методів аналізу та синтезу, що дало можливість краще зрозуміти зв’язки між його окремими елементами і встановити тим самим його цілісність як етносоціального та етнополітичного явища.

Для з’ясування закономірностей в розвитку об’єкта дисертаційного дослідження автором були використані наступні підходи:

а) формаційний, який дозволяє встановити зв’язок між домінуючим у суспільстві господарським укладом та економічною діяльністю єврейського населення України на різних етапах розглянутого періоду;

б) соціокультурний, який встановлює зв’язок між культурною, релігійною спадщиною народу та специфікою її прояву у конкретних формах економічної діяльності. В рамках цього підходу реалізується можливість побачити існуючі цивілізаційні особливості буття єврейського народу, які відобразилися в його багатовіковій історії, у його здатності зберігати свою культуру в будь-якому іншокультурному середовищі.

в) соціально-психологічний, який враховує особливості ментальності єврейського етносу, сформованої насамперед під впливом релігійних приписів, які значно більшою мірою, ніж зовнішні чинники, визначили напрямки і форми його соціально-економічного життя.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вона є першим в етнополітичній науці системним дослідженням єврейського кредитно-кооперативного руху, яким розглянуто не тільки його суто господарську, а й соціальну та політичну складову. В ньому вперше у вітчизняній етнополітології виконано ряд актуальних наукових задач, а саме:

- концептуально визначено роль і місце грошової кооперації у політичному, професійному та соціально-культурному житті євреїв України;

- встановлено взаємозв’язок між особливостями етнічної психології українського єврейства та його господарською діяльністю;

- з’ясовано характер залежності кооперативної діяльності українського єврейства від ідеології та практики іудаїзму;

- виявлено зв’язок між суто етнічними груповими єврейськими та загальнолюдськими цінностями в питаннях економічної діяльності;

- розглянуто основні принципи, якими керувався єврейський кредитно-кооперативний рух в Україні, його найбільш розповсюджені форми;

- встановлено витоки єврейського кредитно-кооперативного руху, його основні відмінності на різних етапах розвитку;

- розкрито картину сучасного стану соціальної взаємодопомоги у єврейській громаді України.

Теоретичне і практичне значення дослідження. Зараз в Україні розпочався процес відродження кредитної кооперації у формі кредитних спілок, який потребує фундаментальної теоретичної бази для концептуального розвитку, розробки моделі етнічної фінансової кооперації як форми самодопомоги та соціального явища. Результати, одержані в ході висвітлення заявленої теми, дають можливість, по-перше, заповнити прогалину в етнополітологічних дослідженнях, які стосуються історії єврейського кредитно-кооперативного руху України другої половини XIX – першої третини XX ст.; по-друге, вони відкривають перспективу подальшого, більш глибокого вивчення цієї і суміжних з нею проблем для накопичення знань про досвід грошової кооперації як у минулому, так і на сучасному етапі; по-третє, на основі проведеного дослідження дисертантом розроблено практичні рекомендації щодо втілення цієї ідеї у сучасне життя єврейської громади України та її популяризації серед широкого єврейського та неєврейського загалу.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були викладені і обговорювалися: Міжнародний семінар ім. Банчера (Єрусалим, 1998), Інститут общинних та соціальних працівників ім. Розенвальда спільно з Університетом ім. Бар-Ілана (Санкт-Петербург, 2000), Х Міжнародна наукова конференція „Єврейська історія та культура кінця ХІХ – початку ХХ століття” (Київ, 2002), Х Міжнародна міждисциплінарна конференція з юдаїки (Москва, 2003), ХІ Міжнародна наукова конференція „Доля єврейських громад Центральної та Східної Європи в першій половині ХХ століття” (Київ, 2003), ІІ Міжнародна наукова конференція „Одеса і єврейська цивілізація” (Одеса, 2003) ХІІ Міжнародна наукова конференція інституту Юдаїки (Київ, 2004), ХІІ Міжнародна міждисциплінарна конференція з юдаїки (Москва, 2005).

Основні результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 20 публікаціях, у тому числі в одній монографії та у двох брошурах, у 8-ми статтях у наукових фахових виданнях, у 5-ти статтях у збірниках наукових праць і тезах наукових конференцій, у 4-х статтях у науково-популярних збірниках.

Структура дисертації зумовлена специфікою проблем, що стали предметом дослідження, їх різноманітністю та складністю. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Обсяг дисертації становить 158 сторінок і включає 8 таблиць. Список використаної літератури містить 95 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об’єкт, предмет та методи дослідження, його хронологічні рамки, мету і завдання, розкрито теоретичне і практичне значення отриманих результатів, ступінь їх апробації. Сформульовано наукову новизну дисертації.

Перший розділ дисертації – “Теоретичні основи та методологічні підходи політологічного дослідження єврейської кредитної кооперації” присвячено постановці проблеми, стану її наукової розробки, обґрунтуванню обраної методики.

Відзначається, що тема єврейської кооперації має певне коло авторів, які розглянули окремі сторони досліджуваного явища. В оцінці стану розробки проблеми автор виходить із висновку російських дослідників І.М.Буздалова та Г.І. Шмельова, що у радянській економічній науці довгі роки проблеми кооперативного руху досліджувалися тільки у зв’язку із споживчою кооперацією і колгоспами, із так званою колгоспно-кооперативною власністю, і що такий підхід суттєво позначається на сучасному науковому розумінні суті питання. Наслідком такого становища є відсутність цілісної всебічної концепції кооперації, яка могла б стати основою для державної політики у кооперативній сфері, у т.ч. через її законодавче забезпечення. Хоча у різних наукових закладах ведуться фрагментарні дослідження окремих сторін даної проблеми, але часом на недостатньо розробленій теоретичній базі, подеколи у рамках суміжної проблематики.

Серед сучасної літератури, яка стосується єврейського кооперативного руху, слід виділити насамперед монографії В.С. Орлянского „Євреї України в 20-30-ті роки ХХ століття: соціально-політичний аспект” (Запоріжжя, 2000) та О.В.Козерода „Евреи Украины в период новой экономической политики: 1921-1929 гг.” (Киев, 2002). У першій з них розглянуто єврейський кооперативний рух у системі розвитку єврейських кустарно-промислових господарств, а у другій – загальні питання розвитку єврейської кооперації в Україні у 20-х рр. ХХ століття. У праці О.Я. Наймана „Історія євреїв України” (Київ, 2003) також згадуються єврейські кредитно-кооперативні товариства Південно-Західного краю, але тільки за 1904 рік.

У книзі Я.Хонігсмана „Благотворительность евреев Восточной Галиции” (Киев, 2002) висвітлюється зародження і розвиток позичкових кас, а у дослідженні Я.М. Копанского „Джойнт в Бессарабии. Страницы истории” (Кишинев, 1994) досить послідовно висвітлено розвиток єврейського кредитно-кооперативного руху в Бессарабії.

Значно детальніше діяльність перших кредитних кооперативів (товариств взаємодопомоги прикажчиків, учителів та ін.), історія їхнього виникнення, професійний склад, внутрішні протиріччя, соціальна діяльність, місце в общинному житті та взаємовідносини із владою висвітлена у монографії М.Поліщука „Евреи Одессы и Новороссии” (Иерусалим – Москва, 2002). Однак автор, як історик, визначає їх радше професійними спілками, ніж кредитними кооперативами, а тому негативно ставиться до їхньої комерціалізації. Тим самим поза увагою залишається те, що саме ці комерційні засади були корінною відмінністю між товариством взаємодопомоги і товариствами взаємного кредиту, а значна соціальна спрямованість в їхній діяльності дозволяє зарахувати ці одеські професійні спілки до перших товариств взаємного кредиту не тільки серед єврейського населення, а й в усій Російській імперії.

Власне кажучи, цим і обмежується вивчення згаданої проблеми у публікаціях, які з’явилися протягом останніх більш як сімдесяти років. Отже, діяльність кредитних товариств серед євреїв України другої половини ХІХ – початку ХХ ст. залишилася поза увагою сучасних дослідників.

Між тим, у роботах дослідників так званого дорадянського періоду, особливо на початку ХХ ст., коли єврейський кредитно-кооперативний рух став реальною силою, яка була здатна допомогти дрібним товаровиробникам успішно протидіяти могутнім конкурентам із числа приватних фірм чи посередницьких організацій, було проведено значно глибший аналіз діяльності згаданих товариств.

Найбільш відомими були праці Л.С. Зака „Основные начала теории кредита и кредитной кооперации” (Пгд, 1919), „Кредитная кооперация в черте еврейской оседлости” (СПб, 1911), „Ссудо-сберегательные товарищества в черте еврейской оседлости” (СПб, 1910), „Кооперация среди евреев” (Л., 1925), а також звіти-огляди Єврейського колонізаційного товариства (ЄКТ): „Кредитна кооперація” (М., 1924) та „Промыслово-кредитная кооперация среди евреев за 1923-1927 годы” (М., 1928), у підготовці яких, крім самого Л.С Зака, брали участь також інші співробітники ЄКТ: П.М. Клінчин, В.І. Лінов, С.П. Сєгал, Б.Ю. Фрідман, М.А. Хургін.

Однак у цих працях головна увага була зосереджена на організаційній, економічній та господарській сферах діяльності товариств, і лише у першому з названих оглядів було зроблено спробу вивчити кредитну кооперацію як соціальне явище, з позицій кооперативних принципів , цінностей та ідеології. У літературі розглянуто також такі аспекти діяльності єврейської грошової кооперації, як політичні, професійні і культурні.

Для оцінки стану розробки проблеми важливо з’ясувати, якою мірою у наявній літературі враховується, що кредитна спілка – це фінансовий кооператив, який одночасно виконує функції громадської організації та являє собою специфічну форму господарювання, відмінну від інших. Із соціальної точки зору кредитна спілка - це форма суспільної взаємодопомоги та економічного самозахисту людей; із організаційної – громадське об’єднання. Відповідно, особливої уваги потребує морально-етична складова господарської діяльності євреїв та регулятивні механізми їхньої соціальної поведінки. Паралельного аналізу потребують стереотипи стосовно євреїв як носіїв меркантильного духу, а також фактичні дані про єврейську грошову кооперацію як соціальне явище на етапі його зародження.

Сучасними дослідниками встановлено, що у ставленні до євреїв досить значну роль відіграють фактори, не пов’язані із негативним сприйняттям реальних контактів чи негативною установкою щодо реальних обставин життя і культури євреїв. Даний вид расово-етнічного негативізму спирається не на реальність, а на давню стійку та ірраціональну міфологію про місце і роль єврейства у світі. Цей традиційний комплекс поглядів виявився основою, на яку накладались у кожний період свої понятійні інтерпретації. Ілюстративною в цьому сенсі є думка авторів сучасного підручника „Історія кооперативного руху”, що єврейські кредитні кооперативи являли собою об’єднання кількох осіб з метою вигідного розміщення їхнього капіталу серед членів організованого ними кредитного кооперативу, і що таке розміщення до початку ХХ століття мало форму відвертого лихварства.

Аналіз наявної літератури з історії єврейського кредитно-кооперативного руху засвідчив брак міцних теоретико-методологічних засад його вивчення. У дисертації визначення цих засад здійснювалося через розгляд згаданого руху як частини загального робітничого і професійного руху, що мав місце у Російській імперії в останній третині XIX століття. Його особливість серед євреїв полягала в тому, що тут нелегальні робітничі гуртки спочатку ставили перед собою тільки соціальну мету, фактично заміняючи собою професійні робітничі спілки, які на той час ще не дозволялися законом. Вони мали свої „страйкові каси” і часто шляхом страйків домагалися збільшення заробітної платні або скорочення робочого дня у майстернях і торгових закладах. Але результати цієї економічної боротьби були загалом незначними, оскільки у „смузі осілості” переважали дрібні ремісничі і торгові заклади, де і господарі, і робітники (підмайстри, прикажчики) були пролетарями за своїм соціальним становищем. І тих, і інших пригноблював політичний режим: громадянське безправ’я, обмеження у виборі місця проживання і занять. Незабаром стало зрозуміло, що не можна відмежовувати економічну боротьбу від політичної, від боротьби проти самодержавного режиму. Від середини 90-х років XIX ст. робітничі гуртки набувають більш революційного забарвлення.

До цього періоду належить виникнення кас взаємодопомоги робітників, які потім перетворилися на страйкові каси. Вони існували спочатку у набирачів, панчишників, кравців, слюсарів, цигарочниць і охоплювали сотні членів. Ці каси наклали особливий відбиток на подальший розвиток так званого єврейського робітничого руху, у якому брали участь переважно ремісники. На початковому етапі вони були джерелом постачання членів для гуртків грамоти, із яких потім відбиралися окремі особи для залучення до гуртків соціалістичної пропаганди. Перші страйки були порівняно малочисельними, і допомога кас була для них вирішальною. Страйки виховували й організовували робітників, але мало залучали їх до політики. Це призвело до того, що ремісничий пролетаріат організовувався за професіями, за принципом першочерговості матеріальних цілей, чим на багато років зумовив переважання в його боротьбі економічних мотивів над політичними.

Поступово відбулося зростання робітничого руху, яке відобразилося у численних страйках, охоплювало все нові й нові професії. Гуртки пропаганди почали посилено зростати, і оскільки соціал-демократична робота вже не вкладалася у старі рамки, потрібно було шукати для неї нові шляхи і форми. Як наслідок, постало питання про перехід від гурткової до масової пропаганди, а також до масової агітації.

За 1898-1900 роки у смузі єврейської осілості було зареєстровано 312 економічних страйки єврейських робітників із 27 тис. учасників, у т.ч. 169 страйків ремісників і 140 страйків (14 тис. учасників) фабричних робітників. Страйки, якими керували „каси боротьби”, на 90% закінчувалися перемогою робітників. Це дуже зміцнило весь рух, проте ще більш посилило тенденції економізму та послабило революційну агітацію і пропаганду.

На 1911р. у 417-ти єврейських товариствах налічувалося 227 108 членів, або у середньому по 545 членів на товариство. Враховуючи членів сімей, можна припустити, що вони об’єднували близько 1-го млн. чоловік. Отже, значна частина єврейської бідноти була залучена до сфери впливу кредитної кооперації.

Цілком природно, що у „смузі осілості”, де євреї становили значну частину міського і містечкового населення, до товариств приєднувалися переважно представники цієї національності, на яких припадало близько 86% всього числа членів. Трудові елементи (ремісники, дрібні промисловці і сільські господарі) становили загалом понад половину всього числа членів (50,4%), торговці – 34,0% та представники інших професій – 15,6%.

Аналіз відрахувань, здійснених товариствами із прибутків звітного (1910) року, дає можливість до певної міри з’ясувати культурну роль ощадно-позикових товариств і відповісти на запитання, чи замикалися вони у вузьку сферу кредитних операцій, заплющуючи очі на інші потреби населення, чи навпаки – дослуховувалися до інших запитів місцевого життя і, в міру можливості, робили внесок у спільну культурну справу?

На основі вивчення звітів з’ясовано, що не було такої суспільної справи, у якій товариства не брали б участі. Вони допомагали бідним, навчальним закладам, пожежникам, окремим сім’ям у випадку смерті одного з членів, хворим, виділяли кошти на релігійні потреби, створювали і підтримували каси взаємодопомоги, бібліотеки. Не залишалися поза їхньою увагою і такі справи, як благоустрій міст та інші. Із 325 товариств, що потрапили у поле зору здобувача, 155, або 47,6%, робили ті чи інші відрахування на загальнокультурні цілі. Тим самим можна стверджувати, що ці товариства відігравали вагому роль у справі піднесення культурного рівня єврейського населення у містах і містечках „смуги осілості”.

У 1914 році кількість єврейських кредитних і ощадно-позикових товариств у Російській імперії становила вже 678, а кількість членів в них – 400 тис., а разом із членами їхніх сімей – 1,5 млн. чоловік, тобто третину всього єврейського населення імперії.

У розділі розглянуто також питання взаємовідношення між кооперативних принципами та цінностями іудаїзму, які містилися у Заповіті, Талмуді, єврейському праві. Відзначено, що характер єврейського права є релігійно-національним, оскільки, відповідно до основ єврейської віри, джерелом єврейського права є Боже Одкровення. Життєва сила і непорушність релігійних приписів, що визначають ставлення людини до Творця, наприклад молитви, дотримання Суботи і свят, закони скоромності, не втратили для євреїв свого значення навіть у вигнанні. Життєздатність законів, які регулюють стосунки між людьми, між особистістю і колективом і торкаються торгівлі, праці, матеріальних збитків тощо, повністю збереглася і продовжувала розвиватися у діаспорі у рамках єврейських автономних общин. І у суто релігійних, і у суто юридичних приписах єврейська думка знаходить вирішення всіх проблем у єдиному джерелі – Торі і Галахі. І та сама судова колегія, той самий хахам (мудрець) або рабин вирішували питання, пов’язані і з релігійними заборонами і дозволами, і з майновими суперечками, і з трудовими відносинами, і з купівлею-продажем та з усіма іншими сферами людського буття.

Під впливом ідеології іудаїзму наприкінці XIX - на початку XX ст. формувалися основні форми доброчинної діяльності євреїв: внутрішньообщинні благодійні товариства при релігійних закладах (переважно при синагогах, а також при молитовних будинках і школах); внутрішньообщинні (у великих населених пунктах) і міжобщинні професійні товариства (взаємної допомоги прикажчиків, взаємодопомоги та видачі безпроцентних позик ремісникам певної спеціалізації тощо), які виділяли кошти на доброчинну діяльність; доброчинні товариства при різних навчальних закладах (Талмуд-Торах, училищах, гімназіях); товариства опіки учнів, допомоги убогим учням, допомоги вчителям-євреям тощо; суто жіночі внутрішньообщинні доброчинні товариства (допомоги бідним породіллям, догляду бідних вдів, опіки наречених тощо); заклади соціальної допомоги дітям (опіки бідних дітей євреїв, дітей-сиріт, утримання дитячих притулків); внутрішньообщинні соціальні організації (товариства допомоги бідним євреям, товариства взаємодопомоги, безпроцентні благодійні ощадно-позичкові товариства, товариства трудової допомоги, товариства опіки хворих і одужуючих тощо); внутрішньообщинні будинки престарілих, притулки і нічліжні будинки; внутрішньообщинні лікарні (у великих населених пунктах), лікареньки й амбулаторії; внутрішньообщинні заклади громадського харчування (дешеві їдальні); поховальні братства (хоча до доброчинності у чистому вигляді їх можна було віднести далеко не завжди, оскільки часто вони перетворювалися на засіб особистого збагачення їхнього керівництва).

Теоретико-методологічне осмислення витоків єврейського кредитно-кооперативного руху дозволяє стверджувати, що його природа полягала, з одного боку, у соціальних умовах „смуги осілості” та у політиці царського уряду в єврейському питанні, а з другого боку, у релігійних цінностях іудаїзму, які були невід’ємною складовою єврейського життя.

У другому розділі “Соціально-політичні аспекти кредитно-кооперативного руху серед єврейського населення України” розглянуто передумови становлення та розвитку кредитної кооперації серед євреїв у дорадянські часи та політика радянської влади щодо єврейського кредитно-кооперативного руху в роки НЕПу.

На етапі свого зародження кооперативний рух розвивався у рамках єдиного соціального руху робітничого класу. Це ще був стихійний рух робітників та ремісників проти варварської експлуатації, 14-16-годинного робочого дня, оплати праці товарами, надмірних штрафів, фізичних покарань, а також проти повного політичного безправ’я.

За таких умов діяльність кооперативних товариств зосереджувалася переважно у центрах активності робітничого населення, у місцях, де влаштовувалися регулярні зібрання робітників – або у промисловому селищі, або у фабричному районі міста. Із часом такі товариські зібрання перетворювалися на професійні клуби, на базі яких створювалися постійні або тимчасові страйкові комітети, професійні спілки та кооперативи.

Закономірно, що такі масові організації почали привертати увагу політичних партій. Найрізноманітніші політичні сили Росії – від чорносотенців на крайньому правому фланзі і до анархістів на крайньому лівому намагалися утвердитися у кооперативних організаціях і поставити їх під свій контроль. Різнобічну діяльність здійснювали у кооперативах більшовики, меншовики, Бунд, сіоністські організації, але найбільш міцні позиції зайняли соціал-демократи.

Політичні партії уявляли єврейські кредитні кооперативи школою кадрів професійних революціонерів, „класово свідомих” борців за соціалізм. Однак попервах на заваді цьому став етномовний чинник. Єврейські робітники-члени кооперативів як правило не знали російської мови і мусили спочатку вивчати її, а вже потім економіку, художню літературу і навіть природничі науки. Такі просвітницькі гуртки при кооперативах були єврейськими в силу мовної традиції єврейства, а не внаслідок намірів створити незалежний єврейський соціалістичний рух. Ідея його створення на базі гуртків з підготовки кадрів для російської революції виникла лише тоді, коли гуртки стали перетворюватися на професійні організації.

На початку 1890-х років виникла криза: замість того, щоб стати школою соціалізму, кооперативні гуртки нерідко використовувалася євреями лише для отримання освіти, що дозволяла уникнути злиденного існування некваліфікованого робітника. Одні колишні члени таких гуртків емігрували, інші ставали студентами, треті відкривали власні крамнички, дрібні майстерні тощо, тим самим перетворюючись, в очах керівників соціалістичних гуртків, на дрібних буржуа. У пошуках виходу з глухого кута інтелігенція, яка керувала гуртками, зробила ставку на економічні інтереси народних мас – ідею, підказану почасти досвідом єврейських страйків, а почасти прикладом російського та польського соціалістичного рухів. Як наслідок, гуртки почали змінювати спрямованість своєї роботи в бік економічної боротьби. Інтелігенція зрозуміла, що класова свідомість формується не шляхом вивчення економіки, а в суворій школі страйкового руху, який показав би робітникам взаємозв’язок між господарями підприємств та політичним режимом. Було висунуто гасло „Через економіку – до політики”.

Характер єврейського кредитно-кооперативного руху радикально змінився після встановлення радянської влади і, відповідно, появи нової державної політики у єврейському питанні.

Однією з улюблених в Радянському Союзі тем у 20-ті роки ХХ ст. була тема єврейської земельної колонізації. Постановка цього питання, крім усього іншого, викликала з боку Заходу хвилю симпатій і, що важливіше, великі грошові інвестиції. Як зауважував відомий економіст Б.Д. Бруцкус (за що був висланий В.Леніним за кордон), “Радянська влада у гонитві за кредитами шукає постійних симпатій у колах іноземної буржуазії, і вона дуже дорожить ставленням до себе єврейської закордонної буржуазії”.

Для заохочення зарубіжних інвестицій був підготовлений грандіозний проект колонізації земельних просторів силами 100 тис. єврейських сімей, у якому більшовицький блеф поєднався з американським розмахом. Проект явно мав суто пропагандистські та агітаційні цілі, але він викликав потрібний більшовицькому режиму ажіотаж і хвилю доброчинності з боку іноземних та міжнародних єврейських організацій.

14 лютого 1923 р. було укладено договір між Урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Єврейським Колонізаційним Товариством (ЄКТ). Згідно умов договору, ЄКТ у межах Росії отримав можливість сприяти відновленню трудових господарств єврейського населення РСФРР, УСРР і БСРР, а також створенню єврейських професійно-технічних і сільськогосподарських шкіл.

Робота ЄКТ за цими напрямками його діяльності проводилася через кооперативні організації на місцях. Від 1923 року кредити Єврейського колонізаційного товариства (ЄКТ) та Американського єврейського розподільчого комітету („Джойнт”) були у товариств майже єдиними сприяючими засобами і від них найчастіше залежав початок їх роботи. Так, ЄКТ за весь час (березень 1923 р. – вересень 1927 р.) кредитувало 204 товариства. Слід відзначити, що у створенні єврейських кооперативів помітну участь брали також російські сіоністські організації, які проводили в них культурно-просвітницьку роботу, а також боролися за свободу і незалежність від радянської влади як професійного, так і кооперативного руху.

Протягом 1920-х років у товариствах не тільки збільшилася абсолютна кількість членів, а й відбулося значне якісне оновлення їх складу. Так, на 01.01.1924 р. частка кустарів, ремісників та тих груп населення, що приєдналися до них (приміром, візників) становила 71,1%; на 01.10.1926 р. – 82,0%, а на 01.10.1927 р. – 88,8%. Інші 11,2% (на 01.10.1927 р.) охоплювали службовців, робітників, осіб вільних професій (7,00%), сільських господарів (3,5%) та інших (0,7%).

Загальна лінія більшовиків на підпорядкування державі усієї економічної діяльності не залишила єврейському кооперативному руху шансів на виживання. Відомий громадський діяч, економіст та історик В.В. Скворцов-Степанов писав з цього приводу: „Кооперація, як самостійна організація, може існувати лише за буржуазного ладу. Радянська влада не може допустити існування такої автономної організації з її пайовими внесками і розподілом прибутку... За соціалізму повинен бути єдиний розподільчий і виробничий орган, а тому кооперація, як самостійна організація, повинна померти”. Наприкінці 1930-х років єврейська кредитна кооперація, яка завдяки допомозі закордонних спонсорів забезпечувала її учасникам дещо краще соціальне становище, ніж воно було в решти населення, теж припинила свою діяльність.

Третій розділ “Концепція державної політики та єврейської громади України щодо фінансового забезпечення єврейського общинного руху” присвячено аналізу сучасного стану кооперативної самодопомоги в єврейській громаді України.

Аналіз ситуації із відродженням єврейської кооперації в Україні після здобуття нею незалежності показав, що тенденції і темпи соціального (у тому числі професійного) розвитку етнічних спільнот визначаються характером політичних систем та особливостями державного устрою країн, де вони відбуваються. З’ясовано, що в основі цих тенденцій лежить вплив культурних особливостей етнічних спільнот (в рамках дисертаційного дослідження “культура” розуміється як складна система механізмів адаптації, притаманна соціальній (етнічній) спільноті, що складалася впродовж всієї історії її існування, коли культура стає другою природою, створеною людиною для більш легкого пристосування до умов життя; одним із найважливіших елементів такої системи є професійна трудова сфера).

Відзначається, що в Україні ефективність державного регулювання процесом становлення етнічної кооперації насамперед залежить від чіткого визначення концептуальних засад державної етнополітики та завершення формування правової бази в даній сфері. Поки що кооперація стримується, з одного боку, браком спеціальних програм, без запровадження яких активізація етнічної ділової активності може залишитися мертвою буквою, а з другого боку, обмеженням джерел фінансування і недостатнім заохоченням спонсорської допомоги.

Обґрунтовано, що тільки держава в особі своїх відповідних органів може стимулювати переговори всіх зацікавлених сторін (у нашому випадку – лідерів єврейської громади України і спонсорську організацію „Джойнт”) і спонукати їх до вирішення проблеми самофінансування шляхом спільного створення єврейського кредитно-кооперативного руху за прикладом української громади та Канадської програми розвитку кредитних спілок в Україні.

Держава має створити всі умови для того, аби ідея кооперативної самодопомоги населення стала складовою національної ідеї, "світлом в кінці тунелю", державною ідеологією, що об'єднала б широкі верстви населення, громадські організації, політичні партії у прагненні підняти рівень життя українського народу.

ВИСНОВКИ І РЕКОМЕНДАЦІЇ

Проведене дослідження дозволило зробити наукові висновки та сформулювати практичні рекомендації, які зводяться до наступного.

1. Природа єврейського кредитно-кооперативного руху дорадянських часів полягала в умовах капіталістичної модернізації, яка мала місце в Російській імперії, та у спричиненою соціальними змінами класовій боротьбі. Безпосередніми причинами утворення єврейських кредитних кооперативів було прагнення євреїв позбутися злиденності свого буття, особливо у „смузі осілості”, закласти підвалини свого соціального і культурного розвитку. Соціально-економічні мотиви кооперування були для єврейської громади домінуючими по відношенню до політичних. На другому місці за мотивацією були культурні питання, вирішення яких залежало від фінансових можливостей громади, збільшення яких потребувало знову таки кооперацію зусиль по акумуляції грошових ресурсів. Використання кредитних кооперативів для етногрупової мобілізації було справою інтелігенції та активістів політичних партій, які намагалися каналізувати єврейські кооперативні організації у річище загальної революційної боротьби за перетворення суспільства на соціалістичних засадах.

Безпосереднім потужним чинником розгортання єврейської кооперації в часи Російської імперії була дискримінаційна політика царського уряду щодо євреїв, яка стимулювала групову солідарність і прагнення здолати власне пригноблене становище хоча б у сфері господарської діяльності.

Намагання єврейської громади зберегти свої кредитні кооперативи із встановленням радянської влади було зумовлене потребою зберегти досягнутий рівень етнічної солідарності і забезпечити для себе належне соціально-культурне становище в умовах соціалістичної перебудови економіки. Потужним чинником збереження деякий час цих кооперативів була зарубіжна підтримка, заохочувана пропагандистськими та агітаційними акціями більшовицького режиму.

2. Двома основними джерелами – матеріальним і духовним – єврейського кооперативного руху були реалізація конкретних прагматичних інтересів засобами колективного господарювання та управління і загальнолюдські морально-етичні норми. У процесі свого розвитку він відібрав з арсеналу гуманістичних ідей і норм такі, як самодопомога, взаємодопомога, особиста відповідальність за власну долю, справедливість, чесність, соціальна відповідальність і турбота про ближнього, повага до особистості. Крім перерахованих вище етичних норм, кооперативи, як специфічні господарські підприємства, керувалися і окремими правилами і принципами організації, управління, розподілу у соціальній та інвестиційній сферах. Усі ці питання знайшли відображення у кооперативних принципах.

3. Аналіз організації і діяльності єврейських кредитних закладів показав, що у розглянутий період у межах кооперативної організації реальну перспективу мали тільки кредитні відносини трудящих класів. При цьому під трудящими класами розуміються перш за все ремісники, а почасти також і групи дрібних торговців, у яких елемент особистої праці в їхній економічній діяльності був переважаючим і у яких остання не грунтувалася на володінні капіталом.

4. Єврейські кредитні товариства кооперативної форми вирізнялися своїми специфічними рисами не тільки за економічними ознаками, а й за критеріями соціального мислення, громадської психології та суспільної регуляторної поведінки. За самою своєю суттю єврейські закони утверджували принцип корисності і потрібності господарської діяльності індивіда для загального блага общини.

Кредитний кооперативний рух в середовищі єврейської громади розкрив, з одного боку, сутність єврея як „економічної людини”, весь уклад життя якої спирався на грошові відносини, яка з дитинства оберталася серед понять „гроші”, „позичка”, „проценти”, „прибуток”. Але, з другого боку, життя єврейського населення будувалося на принципах колективної відповідальності, традиціях доброчинності та взаємодопомоги, а також релігійних канонах іудаїзму. Остання обставина суттєво сприяла тому, що ідеологія кооперації знайшла найширший відгук серед українських євреїв.

5. Доля єврейської кредитної кооперації в радянський час показала, що тоталітарна держава не терпить біля себе альтернативних форм господарювання, а тому масштаб кооперативного руху в ній значною мірою залежить від фінансової підтримки з інших країн, хоча така підтримка сприяє виникненню споживацької психології в середовищі реципієнтів. З метою більш ефективного використання ресурсів іноземних проектів слід всебічно вивчати і враховувати досвід та уроки історичного минулого, зокрема періоду НЕПу.

6. Єврейський кредитно-кооперативний досвід привніс у кооперативний рух приклад відокремлення кооперативної економічної боротьби від профспілкової. В той час, як профспілки зосереджують свої зусилля на боротьбі за підвищення реальної заробітної плати, скорочення робочого дня та інших соціальних вимогах, то кооперативи – на торговій, виробничій та просвітницькій діяльності. Водночас тісні зв’язки, солідарність та взаємодопомога між кооперативами і профспілками показали себе важливими чинниками захисту трудящими своїх соціальних інтересів. В історії єврейського кооперативного руху це ілюструється прикладами допомоги з боку кооперативів своїм членам під час страйків, видачею сім’ям страйкуючих продуктів харчування тощо.

7. Аналіз результатів єврейської кооперації доводить важливість наявності в ній справжнього кооперативного духу, чітких уявлень про зміст і завдання кооперації, її загальної ідейної основи, підпорядкування господарської діяльності етичним ідеалам.

8. Нинішній стан єврейського кредитно-кооперативного руху в Україні характеризується низькою обізнаністю єврейської громади про його потенційні можливості, браком етнічної солідарності, розрахунками більшості єврейських організацій не на власні сили, а на допомогу ззовні, тобто переважанням споживацької психології над активістською.

На підставі проведеного аналізу автором вважає сформульовано ряд рекомендацій щодо використання єврейського досвіду самофінансування, взаємодопомоги, соціального захисту в єврейських та інших етнічних громадах сучасної України.

1). Органам державної влади доцільно докласти більш активних зусиль по заохоченню єврейського кредитно-кооперативного руху як засобу подолання споживацької психології, що утвердилася в єврейських громадах.