НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

МОКЛИЦЯ Андрій Володимирович

УДК 81’38:821.162.1

МОВНІ ДОМІНАНТИ ХУДОЖНІХ СТИЛІВ

ПОЛЬСЬКОГО МОДЕРНІЗМУ

10.02.03 – слов’янські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі польської філології Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – кандидат філологічних наук, доцент

Кравчук Алла Миколаївна,

завідувач кафедри польської філології

Львівського національного університету

імені Івана Франка.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент

Черниш Тетяна Олександрівна,

професор кафедри полоністики Інституту

філології Київського національного

університету імені Тараса Шевченка;

кандидат філологічних наук

Лазаренко Олеся Миколаївна,

молодший науковий співробітник відділу

західно- і південнослов’янських мов Інституту

мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України.

Провідна установа: Ужгородський національний університет

Міністерства освіти і науки України,

кафедра словацької філології, м. Ужгород.

Захист відбудеться 14 березня 2006 р. о _14_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 при Інституті української мови НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано 12 лютого 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук І. А. Самойлова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Вивчення проблем художнього стилю є одним з пріоритетних напрямів сучасної лінгвістичної науки. Однак велика кількість досліджень, присвячених цьому питанню, не стільки вирішує сутність проблеми, скільки збільшує питому вагу різноманітних теорій і методологій. Орієнтуватись у величезному полі наукових праць з проблеми художнього стилю стає дедалі важче. Річ не тільки в різних підходах чи характеристиках з позицій різних наук гуманітарного спрямування, які так чи інакше проектуються на лінгвістичні теорії (літературознавство, мистецтвознавство, естетика та ін). Усе це, без сумніву, створює додаткові перспективи для розвитку стилістики, але не вирішує її основних проблем. Скажімо, досі не визначені ознаки художнього стилю, які можна було б назвати аксіоматичними (порівн. узагальнену модель формулювання: “парадоксальною властивістю художнього стилю є відсутність будь-яких характерних ознак”, варіації якої можна знайти на сторінках багатьох лінгвістичних досліджень).

В українському і польському мовознавстві проблеми стилю досліджували й досліджують С.Я.Єрмоленко, А.К.Мойсієнко, В.А.Чабаненко, В.С.Ващенко, Л.І.Мацько, Н.Д.Бабич, М.М.Пилинський, Н.М.Сологуб, Л.О.Ставицька, П.С.Дудик, О.Д.Пономарів, Г.Курковська, С.Скорупка, З.Клеменсевич, А.Вежбицька, Б.Хшастовська, Т.Скубалянка, М.Маєнова, К.Будзик, Є.Бартмінський, А.Вільконь, Я.Пузиніна, Р.Токарський, А.Пайдзінська, Т.Добжинська та ін. Однак у працях названих авторів важко знайти якусь константу, яка дала б змогу звузити коло питань стосовно стилю. Складається ситуація, коли кожна вагома праця загострює проблеми, а не вирішує їх.

Усе це залишає відкритим вивчення теоретичних проблем стилю.

Відсутність чітко окресленої концепції художнього стилю в теоретичній площині проектується у сферу практики. Відсутні чіткі критерії для визначення основних ознак індивідуальних стилів, наслідком чого є суперечливе бачення стилістичних явищ в текстах окремих письменників та художньої літератури в цілому. Скажімо, якщо у творчості одного письменника є елементи різних стилів, це вимагає виваженого аналізу, який має відповісти на важливі запитання: яким чином ці елементи поєднуються, як взаємодіють, яка їх ієрархія тощо.

Стилістичні дослідження, які мають відношення до літературного процесу в Польщі кінця ХІХ – І половини ХХ ст., можна розділити на два магістральних русла: 1. Дослідження індивідуального стилю письменника, які умовно можна вписати у схему “мова і стиль ...” (пріоритет так званої лінгвістичної стилістики). Це, зокрема, праці М.Новотної-Шибістової, У.Кенсікової, А.Венгринякової та ін. Таких досліджень порівняно небагато, їх предметом є, здебільшого, один з аспектів творчості конкретного письменника. Основною вадою цієї групи праць можна вважати відсутність широких узагальнень, як наслідок – самодостатність аналізу вузького спектра мовних явищ. 2. Дослідження широкого кола явищ літературного процесу у зв’язку з творчістю одного письменника чи групи письменників (пріоритет так званої літературознавчої стилістики). Це праці М.Гловінського, Т.Бурека, П.Маєрського, З.Мокрановської, М.Легельського, Б.Войновської та ін. Основна ознака досліджень цієї групи – зміщення зацікавлень у бік змістового рівня творів, і як наслідок – недостатня увага до власне мовних питань. Названі проблеми актуальні щодо текстів польських модерністів К.Тетмаєра, С.Млодоженця, В.Гомбровича (матеріал дисертаційного дослідження). Крім того, творчість цих авторів майже не досліджена з точки зору мовної специфіки, що створює широкі можливості для аналізу в різних лінгвістичних аспектах.

Усе сказане зумовлює актуальність обраної теми дослідження.

Потрібні нові пропозиції, які сприятимуть розв’язанню низки проблем сучасної стилістики. Пропонований підхід – погляд на художній стиль з точки зору мовної домінанти. В основі цієї теорії лежить уявлення про стиль як складну ієрархічну систему, що має свої логічні та семантичні центри, концептуальні, фігуративні мовні елементи, які визначають її специфіку. Оскільки художній текст є структурною організацією, елементи якої об’єднані в одне ціле (естетична цілісність) і взаємозумовлені, доречно говорити не просто про кількісні показники, а про організаційну, керівну функцію домінантних засобів. Якщо зобразити ситуацію максимально узагальнено, то домінанта є стрижнем художнього тексту, на який нанизуються всі інші мовні елементи.

Єдиного уявлення про те, чим є домінанта, в науковій та методичній літературі немає. Не завжди доречно говорити про окремий термін, оскільки домінанта в багатьох випадках є загальновживаним словом (значення ‘домінувати’, ‘переважати’, ‘визначати’ та ін.). Основною проблемою наукового осмислення цього явища є відсутність теоретичного підґрунтя: погляди на домінантні засоби / компоненти художнього тексту здебільшого зводяться до стислих дефініцій або окремих зауваг практичного характеру (винятком є праці Р.Якобсона, де обґрунтовано цілісну і завершену концепцію домінанти як одного з ключових понять у дослідженнях російських формалістів).

Основоположними засадами, які постали як результат узагальнення різноманітних визначень домінанти в сучасному мовознавстві, є:

1) мовна домінанта є матеріальною одиницею тексту, тобто мовним засобом;

2) основною властивістю мовної домінанти є здатність керувати, організовувати навколо себе інші компоненти стилю, а повторюваність в тексті – вторинна ознака;

3) мовна домінанта є важливою складовою ієрархії художнього стилю, яка спроектована на всі його площини – формальну, семантичну, естетичну, концептуальну тощо;

4) мовна домінанта є основою цілісності художнього тексту;

5) теорію мовної домінанти найбільш доцільно розглядати з позицій структуралізму (художній текст розглядається як система відношень), оскільки її значення можна визначити тільки у зв’язку з іншими елементами тексту.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблематика дисертаційного дослідження узгоджується з науковими програмами і темами кафедри польської філології Львівського національного університету імені Івана Франка, де одним з пріоритетних напрямів роботи є вивчення різноманітних мовних явищ на матеріалі творчості польських письменників, аналіз польськомовних текстів у контексті найсучасніших мовознавчих концепцій.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є сформувати цілісну теорію мовної домінанти художнього стилю; на основі дослідження функцій мовної домінанти встановити параметри індивідуальних художніх стилів представників польського модернізму – К.Тетмаєра, С.Млодоженця, В.Гомбровича. Для реалізації поставленої мети розв’язано такі завдання:–

з’ясовано сутність понять мовна домінанта і художній стиль, запропоновано власну дефініцію термінів на основі результатів дослідження;–

визначено статус термінів художній стиль, художня мова, художній текст у мовознавчих дослідженнях, встановлено точки дотику відповідних явищ;–

запропоновано перелік ознак художнього тексту, з’ясовано його функціональну специфіку;–

установлено місце мовної домінанти в структурі художнього стилю, її функціональне призначення;–

визначено функцію мовної домінанти в текстах К.Тетмаєра, С.Млодоженця, В.Гомбровича з проекцією на символістський, футуристський та сюрреалістський стилі.

Об’єктом дослідження є мовна специфіка індивідуальних художніх стилів представників польського модернізму, а саме: К.Тетмаєра (символістський стиль), С.Млодоженця (футуристський стиль), В.Гомбровича (сюрреалістський стиль).

Предмет дослідження – мовні домінанти художніх стилів, їх місце в ієрархії стилю, функціональна характеристика.

Методологічною і теоретичною базою дослідження є низка концепцій сучасної лінгвістики, які стосуються проблем художнього стилю, художнього тексту та його домінант, зокрема: дослідження Т.Скубалянки – O definicjach stylu, Typologia stylistyczna wspolczesnej poezji, Jeszcze o stylu poetyckim, stylu dziela literackiego i stylu indywidualnym та ін. (ознаки стилю, різновиди домінант та їх місце в ієрархії художнього тексту, специфіка поетичної функції); Р.Якобсона Поетика в світлі лінгвістики (схема комунікації, функціональна характеристика художнього комунікату), Домінанта (домінанта як структурний принцип, який стосується широкого кола мистецьких явищ); Ю.М.Лотмана Структура художнього тексту (ознаки художнього тексту); А.Вільконя O jezyku artystycznym, Jezyk a styl tekstu literackiego (схема відношення мова-стиль, ознаки художньої мови); С.Гайди O pojeciu idіostylu (поняття індивідуального стилю, принципи виокремлення типологічних різновидів стилю); М.Гловінського Odbior, konotacje, styl (рецепція художнього тексту, ознаки художнього стилю); Р.А.Будагова Письменники про мову та мова письменників (схема типології стилів); Г.О.Винокура Про мову художньої літератури (властивості та ознаки поетичної мови) та ін.

У дисертаційному дослідженні використано: метод формального аналізу (вивчення художніх текстів); метод структурного аналізу (дослідження системи відношень індивідуального стилю); теоретико-історичний метод (осмислення явищ, пов’язаних з модернізмом); описовий метод (вивчення теоретичних аспектів стилістики); психолінгвістичний метод (аналіз невербальних компонентів художнього тексту).

Наукова новизна. Вперше в українському і польському мовознавстві пропонується завершена концепція мовної домінанти художніх стилів польського модернізму, яка включає: 1.Створення методології аналізу художніх текстів на основі теорії мовної домінанти. 2.Створення обґрунтованої концепції індивідуальних стилів представників польського модернізму (К.Тетмаєра, С.Млодоженця, В.Гомбровича), що, крім того, дає можливість окреслити параметри художніх стилів польського символізму, футуризму та сюрреалізму.

Практичне значення роботи полягає в тому, що розроблену методологію аналізу на основі мовної домінанти можна успішно застосовувати в процесі дослідження специфіки художнього тексту, а саме: визначення функціонального призначення кожного елемента мовної структури, ієрархічних зв’язків тексту, основ естетичної цілісності тощо. Результати дослідження можна використати для розробки спецкурсів, семінарів, навчальних програм за напрямом “лінгвостилістичний аналіз художнього тексту”. Дисертаційне дослідження має також теоретичне значення: розроблена у ньому концепція мовної домінанти дає можливість розв’язати низку суперечливих питань сучасної стилістики, які стосуються, зокрема, мовної своєрідності індивідуального стилю письменника, специфіки функціонування домінантних елементів у художньому тексті, проблем дефініції художнього стилю тощо.

Апробація наукового дослідження відбувалась на кафедрі польської філології ЛНУ ім. Івана Франка та на кафедрі слов’янської філології ВДУ ім. Лесі Українки. Конференції, на яких апробовано результати досліджень: 1) Міжнародні Чичерінські читання Проблеми розвитку художньої прози (20-22 жовтня 2004, Львів); 2) Міжнародна наукова конференція Українська мова як соціокультурний і психологічний феномен (2-3 квітня 2004, Луцьк); 3) Міжнародна наукова конференція Україна і Польща: мовно-літературні та суспільно-політичні взаємини (30-31 жовтня 2003, Луцьк).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 7 статей, із яких 4 надруковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і зміст роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел (285 позицій). Загальний обсяг дисертації (без списку літератури) – 157 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність та новизну досліджуваної проблеми, з’ясовано мету і завдання роботи, проаналізовано стан дослідження обраної теми, окреслено її теоретико-методологічну основу і практичне значення.

Перший розділ “Мовна домінанта в аспекті сучасних теорій художнього стилю” присвячено теоретичним питанням лінгвостилістичного аналізу. Пріоритетним завданням цієї частини дослідження є формування теорії мовної домінанти, яка дає змогу відшукати “ключ” до естетичної цілісності художнього тексту, окреслити специфіку художнього стилю як системи чітких взаємозв’язків, визначити ієрархію та механізми відношень мовних елементів стилю, з’ясувати інтенції автора, специфіку його образного мислення тощо.

Загалом тип відношень, які пов’язують художній стиль та мовну домінанту можна охарактеризувати так: марковані елементи (йдеться про категорію змінну, результат вибору і комбінації), які визначають специфіку художнього стилю, включені у різноманітні зв’язки залежності: не випадково йдеться про комплекс, а не суму. Це означає, що функціональне навантаження між елементами структури розподіляється нерівномірно – існує так звана мовна ієрархія художнього стилю, найважливіше місце в якій посідає мовна домінанта.

У підрозділі 1.1. “Художній стиль – художня мова – художній текст. Дефініція термінів у сучасній лінгвістиці” висвітлюються погляди сучасних мовознавців, які пов’язані, передусім, з проблемою дефініції художнього стилю та визначенням характерних властивостей цього явища.

Поняття художнього стилю є широким узагальненням і абстрактною категорією, про що свідчить хоча б такий факт: стиль символізму зовсім не схожий на стиль футуризму (з огляду на перелік стилістичних засобів, структурну побудову тощо), в той час як обидва є складовими загального “художнього стилю”. Виникає закономірне запитання про критерії дефініції художнього стилю. Найпростіший варіант, який можна запропонувати, – відштовхуватись від визначення стилю (яке вибирається на основі сумісності із завданнями та методами дослідження) і вказувати середовище реалізації стильових тенденцій. Наприклад: “спосіб впорядкування мовного матеріалу на основі окресленого функціонального призначення, який характеризує тексти художньої літератури, називаємо художнім стилем”. Однак таке трактування не є вичерпним з огляду на предмет дослідження. По-перше, художній стиль пов’язується з системою мовних елементів, які вибирає творець комунікату. По-друге, що особливо важливо, не всі мовні елементи цієї системи надають висловлюванню певні стильові риси (в іншому випадку зникає потреба розрізняти мову і стиль). Тому до мовно-стилістичних явищ треба віднести марковані елементи (придатні для реалізації відповідної функції повідомлення, стилетворчі), які є основною диференційною ознакою стилю. Відтак, робоча дефініція дослідження така: художнім стилем називаємо функціонально вмотивований комплекс естетично маркованих знаків і форм, властивих текстам художньої літератури.

Ще один момент, на який треба звернути увагу у зв’язку з об’єктом дослідження, – внутрішня диференціація художнього стилю. Її можна окреслити так: різні термінологічні одиниці, як індивідуальний стиль, стиль епохи, стиль напряму тощо відносяться до різних типів історично сформованих текстів. Відтак, чим більша група текстів узагальнюється, тим об’ємнішим і абстрактнішим стає поняття стилю. Цю тезу можна проілюструвати з допомогою такої структурної схеми (з урахуванням проблематики дисертаційного дослідження):

(принагідно треба зазначити, що модернізмом називається літературно-мистецька епоха кін. ХІХ – першої пол. ХХ ст., яка охоплює всі напрями, течії та стилі, що сформувались у цей період. Символістські, футуристські та сюрреалістські тенденції реалізувались у творчості, відповідно, К.Тетмаєра, С.Млодоженця та В.Гомбровича. Доведення цієї тези є одним з важливих завдань аналізу індивідуальних стилів названих авторів).

У підрозділі 1.2. “Естетична функція художнього тексту” висвітлено погляди науковців на функціональну специфіку комунікату. Важливим пунктом різноманітних теорій (в тому числі Р.Якобсона) є ієрархія функцій. У художньому тексті домінує естетична (поетична) функція, яка й визначає структуру комунікату.

У підрозділі 1.3. “Ознаки художнього тексту” розглянуто низку властивостей, які вказують на статус художнього тексту як унікальної структури, відмінної від інших типів комунікатів, а саме:

1) посилена інформативність та ускладнена структура художнього комунікату;

2) багатство конотацій як важлива складова образної структури тексту;

3) цілісність та зв’язність художнього тексту;

4) специфічна прагматична будова як результат відірваності від конкретної комунікативної ситуації;

5) функціонування назви як метатексту;

6) здатність асимілювати “чужорідні елементи” та збагачуватись зовнішніми впливами.

У підрозділі 1.4. “Мовна домінанта” увагу зосереджено на розкритті ієрархічних принципів впорядкування мовного матеріалу у художньому тексті, функціональній характеристиці мовної домінанти (важливої складової цієї ієрархії).

Підпункт 1.4.1. “Теорії домінанти в сучасній лінгвістичній науці” присвячено аналізу найбільш вагомих міркувань з приводу мовної ієрархії художнього тексту. Погляди на сутність домінанти в сучасній лінгвістиці можна розділити на дві принципово відмінні групи: 1) уявлення про домінанту як найчастотніший елемент мовного рівня (лексема, словоформа та ін.); 2) уявлення про домінанту як організаційний принцип художнього тексту, який тією чи іншою мірою визначає специфіку його структури. Найбільш продуктивним є якраз другий підхід (його презентують, зокрема, Р.Якобсон, З.Мокрановська, В.П.Бєлянін, О.С.Кухар-Онишко). Уявлення про домінанту як найчастотніший елемент тексту або стрижневе слово синонімічного ряду звужує можливості застосування аналізу на основі домінант, який здебільшого є джерелом статистичної інформації.

Повноцінну концепцію домінанти викладено у працях Р.Якобсона. Основні тези теорії дослідника такі: 1) домінанта забезпечує цілісність структури, визначає специфіку твору мистецтва; 2) як фокусуючий компонент домінанта визначає, трансформує інші компоненти художнього твору, тобто є вершиною його ієрархії; 3) домінанту можна визначати в різних площинах: в поетичному творі, створеному окремим митцем, з-поміж комплексу норм даної поетичної школи, в мистецтві конкретної епохи; 4) якщо поняття домінанти стає точкою відліку аналізу, це дає змогу чіткіше окреслити різницю між, наприклад, поетичним твором та іншим словесним повідомленням; 5) домінанта є категорією історично мотивованою. У розумінні дослідника домінанта охоплює широкий спектр мистецьких (у т.ч. літературних) явищ. Це може бути, наприклад, віршова форма, рима, живопис (домінанта мистецтва Ренесансу); музика (домінанта романтичного мистецтва), естетична функція (домінанта поетичного твору) тощо. Поняття домінанти в Р.Якобсона, без сумніву, є своєрідною надбудовою, широким узагальненням, яке має пряме відношення до мистецтва в усіх його проявах.

У підпункті 1.4.2. “Мовна домінанта як компонент художнього стилю. Ознаки мовної домінанти” представлено основні тези авторської теорії мовної домінанти. Важливими аспектами базового розуміння концепції є “мовний рівень” (межі термінологічного застосування домінанти), “художній текст” (середовище реалізації домінанти) та “функція” (мова йде не про статичний елемент, а складну динамічну одиницю, сутність якої потрібно шукати в межах структури конкретного мовного рівня, а не шляхом відокремленого аналізу). Отже, мовна домінанта – це логічно і семантично акцентований елемент, який є вершиною мовної ієрархії (тобто найважливішим елементом мовного рівня з огляду на функціональне призначення, семантичну “місткість” тощо). Це стилістичний засіб, який „лежить на поверхні” (сигнал для реципієнта), тобто є прикметною ознакою авторського стилю, суголосний із загальною настановою письменника і відтворює його позицію.

Усі позамовні фактори “вибору” мовних засобів (задум, світогляд, соціальний статус, особливості психіки автора тощо) завжди реалізуються у вигляді ієрархічної системи мовних засобів (таким з формального боку є художній текст). Важливість конкретного компонента цієї системи – прямо пропорційна його смисловому і функціональному навантаженню. Художній текст формується навколо певних смислових центрів, які є втіленням авторської настанови, ідеї і т.д. Такі центри, в їх формальній реалізації, повинні вирізнятись на тлі мовленнєвого потоку, від цього залежить їх повноцінне функціонування. Домінантні засоби формують унікальність стильової організації, їх аналіз дозволяє не просто сформувати індивідуальний мовний та психологічний портрет письменника, а й допомагає намалювати контури тексту в плані ідейно-естетичної та образної структури.

У підпункті 1.4.3. “Методологія аналізу художніх текстів на основі мовної домінанти” зазначено, що однозначних і чітких критеріїв визначення мовної домінанти немає. Природа цього явища виявляється, насамперед, у процесі аналізу художнього тексту. Найважливішу роль у цьому процесі відіграє осмислення специфіки відношень і зв’язків між одиницями мовного рівня і міжрівневих зв’язків (функцію мовної домінанти можна визначити тільки в контексті художнього цілого).

Мовною домінантою завжди є засіб, який привертає увагу, вирізняється на тлі мовленнєвого потоку. Йдеться не стільки про семантику, скільки про певну естетичну категорію, порівн. неологізми “zalistowial cichosennie w cichoplaczu cicholas” (Б.Ясенський). Оскільки формулювання „привертає увагу” не можна трактувати як критерій лінгвістичного аналізу, доречніше говорити про сигнал чи маркер. Це означає, що домінанту треба шукати “на поверхні” художнього стилю.

Мовна домінанта тексту не обов’язково має бути найчастотнішим елементом, проте певні кількісні показники їй властиві. Для того, щоб претендувати на домінування, засіб повинен траплятись у тексті досить часто (це стосується, здебільшого, прозових жанрів). Наприклад, у „Ferdydurke” В.Гомбровича кількість метафор на сторінку тексту коливається від 4 до 7 і більше.

У прозовому тексті мовна домінанта може формувати смислові центри оповіді, які в конденсованому вигляді відтворюють, “переказують” чималий уривок твору (такі “центральні речення”, композиційною основою яких є метафора, характерні, зокрема, для стилю В.Гомбровича).

Ще один приклад функціонування мовної домінанти в тексті – наскрізна присутність її (точніше художнього образу, який вона створює) у всьому тексті. Наприклад, характерною ознакою стилю К.Тетмаєра є наявність складних символів, значення яких формується поступово і за участю усього тексту. Домінанта-символ у такому випадку стає надбудовою тексту, формує цілісне семантичне поле, яке підпорядковує собі всі інші мовні елементи.

У підпункті 1.4.4. “Мовна домінанта та інші типи домінантних елементів художнього тексту” йдеться про те, що багатоаспектність вираження мовної домінанти (спрямованість на план змісту і план форми) дає змогу зіставляти її з різними елементами, що так чи інакше визначають структуру художнього тексту і формують ієрархію зв’язків. Це, наприклад, семантична домінанта (формально може збігатися з мовною домінантою у випадку “конденсації значення цілого епізоду”. Однак, якщо семантичну домінанту можна виразити безвідносно до форми, часто одним словом, то мовна прив’язана до конкретної форми, в якій вона реалізується). Текстова домінанта, зокрема, має інший діапазон функціонування порівняно із мовною (стилістичний засіб), порівн. художній текст > текстова домінанта – можливість вибору з усього масиву тексту. Основною категорією, яка формує протиставлення текстової та мовної домінант, є маркованість / немаркованість мовного елемента. Тобто, текстовою домінантою потенційно може бути будь-який стилістично нейтральний елемент тексту (найважливішою передумовою актуалізації текстової домінанти є повторюваність). Мовна домінанта, натомість, сама собою містить стилістичне забарвлення, є елементом маркованим.

У другому розділі “Мовна домінанта в процесі формування індивідуального стилю” міститься аналіз художніх текстів К.Тетмаєра, С.Млодоженця, В.Гомбровича: погляд на стилі цих авторів крізь призму теорії мовної домінанти створює широкі можливості для багаторівневої інтерпретації поетичних та прозових текстів.

У підрозділі 2.1. “Символ як мовна домінанта стилю К.Тетмаєра” йдеться про те, що розуміння художнього світу та специфіки художнього мислення письменника пролягає через інтерпретацію символу (символ концентрує в собі основне значення тексту, є носієм авторської ідеї та основним художнім образом поезії, спрямовує думки реципієнта до глибинного значення текстів). Інакше кажучи, щоб зрозуміти тексти К.Тетмаєра, потрібно “розшифрувати” символи.

На формальному рівні символ є словом-маркером, яке привертає увагу реципієнта, заохочує до “розшифрування” прихованого значення. Механізмом маркування слова може бути частотність або включення слова у незвичайний контекст, іноді – в алогічні зв’язки, а саме: нагромадження слів з різними категоріальними ознаками (абстрактне/конкретне, істота/неістота) та різними часо-просторовими характеристиками. Важливим елементом маркування є повторюваність символу в межах усієї творчості письменника, яка нерідко переростає в нав’язливість (порівн. символи ksiezyc, slonce, які є елементами пейзажу мало не кожної поезії). Включення найуживаніших символів у повторювані синтаксичні зв’язки формує своєрідну стилістичну константу (значення елемента розпізнається навіть безвідносно до контексту), а саме: постійні епітети, наприклад srebrny ksiezyc, zlote slonce; відношення з синонімічними предикатами, наприклад ksiezyc blyszczy, oswietla, plonie тощо. Усі механізми маркування є свідомою настановою автора, вони сприяють формуванню концептуального простору та ієрархічної моделі художнього світу письменника. Присутність яскравих означень, які характеризують символ, є одним з найважливіших механізмів маркування, порівн. gorskie kwiaty, laka mistyczna, orzel morski. Семантика символу сприймається у зв’язку з цими формами, які акцентують увагу на важливих нюансах образу, зміщують площину його розгортання (порівн. gorskie kwiaty – дикі, поза межами людського фактору), створюють контраст всередині образу.

Важливою функцією символу в текстах письменника є формування цілісного семантичного поля, в якому функціонують вторинні символи або інші стилістичні засоби як допоміжні. Семантичне поле символу часто охоплює весь текст поезії і визначає її структурну побудову (наприклад, “Laka mistyczna”, “Cienie”): формування інваріантного, наскрізного образу з допомогою еліпсису; витіснення конкретного поняття з метою актуалізації властивостей явища, на які воно вказує; наявність комплексу лексем, які прямо чи опосередковано вказують на центральне поняття; використання синонімічних форм на позначення одного символу, наприклад cien, mara; upiorzyca, wiedzma та ін. Саме так формується логічний, а відтак – структурний центр оповіді.

Повноцінна семантична модель символу формується за участю всього тексту – наслідком взаємодії з художнім контекстом є поява низки конотативних значень, які відділяють авторський замисел від узуального варіанту символу (загальнокультурне значення), вказують на інтенцію письменника. Наприклад, символ wody в однойменній поезії містить поряд з основними значеннями, як-от стихійність, сила і нестримність (форма woda є амбівалентною за своєю суттю, тоді як множина wody вказує на близькість поняття до таких явищ природи як річка чи потік) такі додаткові індивідуально-авторські значення, як насмішкуватість (wody drwia) чи агресивність (zgruchocza, rozniosa).

Характерною рисою текстів К.Тетмаєра є оказіональні символи (одноразові), домінування яких у конкретній поезії є найбільш виразним. Це пояснюється тим, що такі символи, на відміну від знакових, потребують більше семантичного простору для повноцінного функціонування.

Символ у К.Тетмаєра є основою естетичної цілісності тексту, носієм авторської ідеї. Якщо сприймати поезію К.Тетмаєра буквально, вона автоматично перетвориться на галерею пейзажних замальовок, а іноді цілком абсурдних, сюрреалістичних сюжетів. Основна настанова письменника – зобразити ідеальний духовний світ як опозицію до матеріального, протиставити душу людини її тілу, високі ідеали (як атрибути духовного) низьким, жалюгідним почуттям. Містком для формування цієї бінарної моделі всесвіту є образ-символ.

У підрозділі 2.2. “Неологізм як мовна домінанта стилю С.Млодоженця” розглядаються основні стилетворчі елементи текстів С.Млодоженця, пріоритетну роль серед яких відіграє неологізм.

Роль неологізму як мовної домінанти стилю письменника мотивована настановою на створення власної мови: відтворення найтонших нюансів світовідчуття та ритму нової епохи (наприклад, неологізми na polamnogi, na karkzlam вирізняються відтінком екстремальності, навіть самовпевненості. В них читається одна з важливих настанов футуристів – зруйнувати, забути, відкинути все старе і зосередитись на реаліях нового світу), розкриття прихованого потенціалу слова завдяки різноманітним словотвірним операціям, переосмислення звичних явищ у контексті сучасності. Цілком закономірно, що при такій постановці завдань письменника неологізм як стилістичний засіб є вершиною мовної ієрархії (найважливішим елементом): як семантичний центр (значення цілої поезії залежить від адекватного розуміння неологізмів), як найчастотніший елемент стилю, як естетичний центр (оригінальний та цілісний художній образ формується на основі неологізмів).

Стиль С.Млодоженця можна охарактеризувати як органічне поєднання зорового і художнього образу (графічні експерименти письменника, а саме: вільна розстановка слів на сторінці, різноманітні поєднання великих і малих літер, використання знаку “–” як поліфункціонального символу, не є самодостатніми, їх функція – у модифікації значення неологізмів, посиленні експресії, акцентуванні центральних мовних елементів). Важливою умовою інтерпретації текстів є пошук відповідності графічної будови і семантики, порівн.: biale kOla – czarne kOla – kola dOokOla. Значення слова світ (назва поезії) співвідноситься не тільки з графічним елементом, а й зі звуком. “О” – це подив, це голосний звук, це універсальний звук (тобто може використовуватись відокремлено, як вигук з різними емоційними відтінками). Незвична візуалізація окремих слів змінює, відповідно, сприйняття тексту. Реципієнт сприймає окреме слово як відмінне від загальновживаного (хоча фонемний склад, морфологічна будова залишаються без змін). У процес інтерпретації вірша втручається додатковий фактор, який провокує низку запитань: чому саме ця, а не інша літера виділена у слові; яка логіка дій автора; чого від досягає шляхом таких модифікацій та ін.

Неологізм С.Млодоженця є найскладнішою семантичною одиницею мовного рівня (часто містить цілий спектр конотативних значень, концентрує в собі семантику цілого словосполучення чи речення), його інтерпретація вимагає актуалізації знань зі словотвору. Наприклад, дієслівні особові та інші види закінчень вказують на механізм необхідної трансформації: poemat + дієслівне закінчення (poemat poemacic poemace) вимагає перетворення предмета на дію. Формально слово poemat залишається (як твірна основа), але його денотат відсувається на задній план зображення, стає допоміжним об’єктом якоїсь процесуальності (здебільшого узагальненої). Завдання реципієнта – створити образ-відповідник конкретного слова, збудувати модель абстрактного поняття, наприклад dlugowlosie – сумарний образ, узагальнення одного з атрибутів портрету людини.

Деформований зловживанням пунктуаційних знаків або суцільний словесний потік висуває на передній план роль окремого слова, сприяє надходженню додаткової інформації. Така структурна будова заохочує до розгадування неологізмів (попри яскравий візуальний експеримент, С.Млодоженець не віддаляється від основного матеріалу поетичної творчості – слова). Порівн. zawiosnialo – latopedzi przez jesiennosc bialosnieze. – KINEMATOGRAF KINEMATOGRAF KINEMATOGRAF… Простежується цікава система відповідності художнього образу та слів-маркерів. Неважко помітити, що майже всі невиділені великим шрифтом слова є індивідуально-авторськими неологізмами, мотивація яких очевидна: створення асоціативного художнього ряду, який тлумачить слова-маркери. Результатом мовних операцій є оригінальна структура тексту: рекламний щит + художнє тлумачення його складників.

Важливим прийомом маркування на формальному рівні є повторюваність неологізмів (у т.ч. нагромадження неологізмів у межах невеликого уривка), порівн. uchodzone umyslenia upapierzam poemace i miesiecze kaszkietujac ksiegodajcom by zdruczyli. Сигналами для реципієнта є також цікавий словотвір (зокрема, типовими для стилю С.Млодоженця є дієслівні відіменникові форми як спосіб динамізації зображення, концентрація суми значень в одному слові як результат основоскладання), візуальне вирізнення окремих літер або цілого слова (графічний неологізм, розпізнання значення якого пролягає через ряд графічний образ – звуковий образ – семантика слова), винесення неологізму в окремий рядок, які сприяють нерівномірному розподілу уваги, відсувають усі інші мовні засоби на задній план.

У підрозділі 2.3. “Метафора як мовна домінанта стилю В.Гомбровича” йдеться про те, що ключем до розуміння художнього світу письменника є метафора як носій авторської ідеї, філософських поглядів та основа формування оригінального образу (естетичний центр).

Метафора В.Гомбровича сприяє реалізації загальної настанови – “деформування” реальності, створення гротескного зображення (у т.ч. нагромадження понять з різними категоріальними ознаками, що сприяє змішуванню конкретної та абстрактної площини).

Характерними для стилю В.Гомбровича є три- і полікомпонентні метафори (кожен компонент метафоричний по відношенню до попереднього), що робить метафору найскладнішим елементом тексту, дає змогу формувати об’ємні метафоричні картини. Наприклад, mucha tepa i glucha meczarnia dyskwalifikowala pantofel, kwiat, jablko, papierosy – таку структуру найпростіше можна охарактеризувати як “нанизування” багатьох понять з різними категоріальними ознаками, що функціонують навколо логічного центра – двокомпонентної метафори.

Метафора В.Гомбровича часто функціонує як семантичний центр, який концентрує в собі значення цілого епізоду (магістральне речення або конструкція).

Прикметною ознакою метафори у стилі В.Гомбровича є її здатність організовувати навколо себе інші стилістичні засоби (структурний центр), визначати їх функцію як модифікантів основного метафоричного значення: розширення часо-просторових характеристик, відображення авторської оцінки, зміна ракурсу бачення, посилення експресії. Порівн.: розширення метафори однорідними членами речення: “Rzeczywistosc, wytracona z lozyska pod wplywem silnych impulsow mej akcji, przelewala sie i beltala, wyla i jeczala glucho”, що сприяє семантичному збільшенню тривалості процесу і його масштабів; епітетами (які входять до складу власне метафоричної конструкції або до складу речення, в якому реалізується метафора): “Lezalem w metnym swietle, a cialo moje balo sie nieznosnie”, які є носіями авторської оцінки; порівняльним зворотом: “Zamkne ich w tym dobrodusznym pojeciu jak w pudelku i zobaczycie, jacy stana niewinni”, який змінює фокус сприйняття метафори, створює оригінальний семантичний відтінок.

Метафора пронизує всі рівні художнього тексту, формує складний, кількарівневий семантичний пласт, який можна інтерпретувати тільки в межах художнього цілого. Порівн. napuscilem im tanca do nowoczesnego wnetrza – конструкції такого типу майже не піддаються інтерпретації поза межами контексту.

Крім того, метафора є найчастотнішим стилістичним засобом у текстах письменника (важлива формальна ознака, яка дозволяє виконувати функцію мовної домінанти).

Значення ключових (концептуальних) слів, які В.Гомбрович намагається “нав’язати” реципієнту, формується або модифікується в семантичному полі метафори. Порівн.: “Idiotyczna, infantylna pupa paralizowala odbierajac wszelka mozliwosc oporu; pedzac truchtem obok kolosalnego, ktory sadzil wielkimi krokami, ani rusz nie moglem z pupa” – поєднання евфемізму pupa (у т.ч. асоціація з дитиною) з масштабною і цілком серйозною процесуальністю (pupa – odbierajac wszelka mozliwosc oporu), поєднання цієї ж форми з різко негативними атрибутами idiotyczna, infantylna. Дисонанс конотативних значень (властивих слову загалом і набутих у результаті образного переосмислення) створює додатковий конфлікт у середині слова, тому далі вживати його в семантичному полі метафори не обов’язково.

Метафора як мовна домінанта стилю В.Гомбровича пронизує всі площини тексту, є основою естетичної цілісності (повноцінне розуміння тексту залежить від осмислення глибинного значення, яке формується завдяки метафорі), найбільш оригінальним та яскравим елементом мовного рівня.

У висновках узагальнено основні результати дослідження.

Сформовано цілісну теорію мовної домінанти художнього стилю. Основні її тези такі:

1. Формулювання “вершина ієрархії” передбачає, передусім, здатність стилістичного засобу керувати та організовувати навколо себе інші елементи мовного рівня (насамперед – стилістично марковані): а) мовна домінанта активізує певну структурну організацію тексту; б) мовна домінанта визначає функцію інших маркованих засобів як допоміжних, вторинних, які модифікують значення основного стилістичного засобу.

2. Наступна важлива особливість мовної домінанти – здатність формувати семантичний та естетичний центр висловлювання, що означає: а) адекватне розуміння тексту залежить від інтерпретації мовної домінанти (“ключ” до розуміння художнього світу письменника); б) найважливіша художня інформація подається у вигляді конденсованої одиниці – мовної домінанти; в) мовна домінанта здатна концентрувати значення цілого епізоду або формувати семантичне поле, яке пронизує весь текст; г) у природі мовної домінанти закладена можливість безпосередньо виражати авторські ідеї і концептуальні поняття; д) мовна домінанта формує основний образ, який є центром образної структури художнього тексту.

3. Функціонування мовної домінанти пов’язане з вирізненням (маркуванням) на формальному рівні мовної одиниці, в якій вона реалізується: повторюваність у тексті (повторюваність стилістичного засобу як такого, а не його конкретної реалізації); включення в неконвенціональні або алогічні зв’язки з іншими мовними елементами; графічне вирізнення на тлі мовленнєвого потоку.

4. Загальні властивості мовної домінанти повністю залежать від властивостей комунікату, в якому вона реалізується (художній текст): а) Передусім це залежність від основної функції (естетичної), яка актуалізує образну площину тексту. Отже, мовною домінантою може бути тільки той мовний елемент, який здатний реалізувати естетичну функцію (наявність образного значення); б) Мовна домінанта віддзеркалює й усі інші ознаки художнього тексту: посилена інформаційність та ускладнена структура художнього комунікату; широкі можливості конотації та пов’язана з цим ускладнена інтерпретація художнього тексту; потенційна незв’язність і специфічна прагматична будова (відірваність від конкретної комунікативної ситуації); здатність асимілювати “чужорідні елементи”; пріоритетна роль синтаксичних зв’язків у формуванні поетичного висловлювання.

Мовна домінанта, без сумніву, перебирає на себе ознаки і функції художнього тексту: це елемент семантично ускладнений, який містить образне значення, створює можливість багаторівневої інтерпретації, значною мірою залежить від контексту, тобто включений у систему відношень з іншими мовними засобами. У зв’язку з наведеними аргументами мова йде про стилістичні засоби як потенціал мовної домінанти.

Доведено, що погляд на художній текст як мистецьку категорію дає змогу звузити коло можливих варіантів реалізації мовної домінанти, а саме: стилістичний засіб може функціонувати як мовна домінанта в тому випадку, коли механізм дії цього засобу органічно близький естетично-філософському підґрунтю художнього тексту та авторській настанові.

Аналіз художніх текстів на основі розробленої методології дозволив встановити параметри індивідуальних стилів К.Тетмаєра, С.Млодоженця і В.Гомбровича: узагальнено їх можна охарактеризувати як такі, в яких функцію мовної домінанти виконують, відповідно, символ, неологізм і метафора. Специфіка художнього світу та оригінальність індивідуального стилю названих авторів не вичерпується, зрозуміло, властивостями та функціями мовної домінанти. Однак мовна домінанта є основним інтегральним чинником, основою естетичної цілісності (повноцінне розуміння художніх текстів залежить від інтерпретації, “розшифрування” значення мовної домінанти та художнього образу, який вона формує). Такий підхід відкидає потенційні суперечності з приводу бачення стилістичних явищ окремого письменника: мовні елементи, які можна трактувати як складники різних стилів, повністю підпорядковані мовній домінанті, яка, у свою чергу, визначає параметри стилю як монолітного утворення.

Аналіз текстів К.Тетмаєра, С.Млодоженця і В.Гомбровича доводить, що реалізація тенденцій літературного процесу (в цьому випадку – символістських, футуристських, сюрреалістських) пролягає через окреслені механізми впорядкування мовного матеріалу, а саме: висунення на передній план і посилення функціонального навантаження стилістичного засобу, найбільш придатного для реалізації основної настанови (мовна домінанта); як результат – певна змістова, естетично-філософська модель художнього тексту. Такий висновок дозволяє зробити низку припущень щодо мовної ієрархії стилю літературного напряму: оскільки властивості конкретного комунікату мотивують специфіку мовної домінанти, можна припустити, що внаслідок спорідненості комунікатів з’являються однакові мовні домінанти; спільні мовні домінанти у творчості окремих авторів вказують на приналежність до одного стилю і напряму (в цьому випадку мова йде не про конкретний стилістичний засіб, а про вже згадуваний механізм дії – інваріантна модель стилістичного засобу); відповідно, стиль напряму можна охарактеризувати як такий, що формується на основі окресленої мовної домінанти (узагальнена модель стилістичного засобу).

Специфіка мовної домінанти полягає в тому, що її реалізація завжди є індивідуально-авторською (конотативні значення, емотивне маркування, контекстуальні зв’язки, словник, семантична місткість, авторська парадигматика образного значення тощо). Разом з