Львівський національний університет імені Івана Франка

Михайляк

Галина Володимирівна

УДК 330.567:330.55(477)

Макроекономічний аналіз
сукупних видатків в україні

Спеціальність 08.01.01 – економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Львів – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському національному університеті імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник доктор економічних наук, професор
Панчишин Степан Михайлович,
Львівський національний університет імені Івана Франка, декан економічного факультету.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор
Башнянин Григорій Іванович,
Львівська комерційна академія,

завідувач кафедри економічної теорії;

кандидат економічних наук, доцент
Стеблій Галина Ярославівна,

Львівський банківський інститут Національного банку України, завідувач кафедри економічної теорії.

Провідна установа Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України, кафедра економічної теорії та економічних методів управління.

Захист відбудеться „ 5 ” травня 2006 р. о 13-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д35.051.01 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79008, м. Львів, проспект Свободи, 18, ауд. 115.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського націо-нального університету імені Івана Франка, м. Львів, вул. Драгоманова, .

Автореферат розісланий „4 квітня   2006 р.

В.о. вченого секретаря
спеціалізованої вченої ради ____________________ Хоронжий А. Г.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Дослідження і наукове обґрунтування складних процесів, що відбуваються в господарській системі України, зокрема в грошових видатках основних економічних суб’єктів, набуває дедалі важливішого значення. Це пояснюється тим, що основні складники сукупних видатків такі як споживчі видатки, інвестиційні видатки, видатки уряду та чистий експорт визначають значною мірою обсяг виробництва національного продукту, відбивають рівень життя населення, характеризують тенденції розвитку внутрішнього ринку та багато інших процесів соціально-економічного життя суспільства.

Додаткову актуальність дослідженню цієї проблеми надає те, що в умовах формування ринкової економіки питома вага складників сукупних видатків набуває політичного забарвлення і стає предметом боротьби різних політичних сил.

Проблеми формування сукупних видатків та їх компонентів давно перебувають в полі зору економістів-теоретиків. Ці питання розглядалися такими видатними економістами кінця XVIII – сере-дини XIX ст., як А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. С. Міль, К. Маркс, кінця XIX – першої половини XX ст. М.Туган-Барановський, А. Маршал, Дж. Кейнс та ін.

Практично усі провідні школи та напрями економічної думки другої по-ловини ХХ ст. приділяють значну увагу аналізові складників сукупних видатків. Вагомий внесок у теорію сукупних видатків та пов’язаних з ним категорій зробили Дж. Гікс, К.Маконел, Г. Манків, Р. Оукен, П. Семюелсон, М. Фрідман та ін.

Наприкінці ХХ - початку ХХІ  ст. економічна наука приділяє значну увагу механізмам формування сукупних видатків у перехідних економічних системах. Серед вітчизняних дос-лідників цієї проблеми слід назвати: В. Базилевича, Г.Башнянина, В. Гейця, А. Гриценка, А. Задою, Б. Кваснюка, С. Киреєва, І. Малого, О. Пивоварського, І. Радіонову, А. Савченка, М. Сайкевич, А.Чухна та ін.

У вітчизняній економічній літературі питання, пов’язані з формуванням сукупних видатків, найчастіше висвітлюються і полемізуються на сторінках нау-кових журналів “Економіка України”, „Економіст”, “Економічний часопис”, “Фінан-си України”, „Вісник НБУ” та у часописах “Голос України”, “Бизнес”, “Урядовий кур’єр” та деяких інших.

Однак далеко не всі аспекти цієї надзвичайно багатогранної проблеми з’я-совані та отримали належне обґрунтування, зокрема в умовах перехідної економіки. Багато положень носить суперечливий і дискусійний характер. На сучасному етапі ринкової трансформації економіки України існує потреба подальшого дослідження процесу формування нового механізму визначення сукупних видатків. На перший план при цьому виходять проблеми оцінки впливу макроекономічної політики на складники сукупних видатків у неусталених господарських системах, розроблення пропозицій та рекомендацій щодо збільшення сукупних видатків як важливої умови пришвидшення темпів економічного зростання. Водночас залишаються недостатньо вивченими окремі теоретичні аспекти проблеми. Передовсім недостатньо до-сліджено сукупні видатки як категорію в перехідних економічних системах. Деталь-но не з’ясовано інструментарій дослідження сукупних видатків у транзитивних еко-номіках. Усе це зумовило вибір теми дисертаційного дослідження, обґрунтування його мети, цілей, завдань та логіку викладення матеріалу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри економічної теорії Львівського національ-ного університету імені Івана Франка „Дослідження закономірностей формування економічної системи в Україні”, затвердженої Міністерством освіти і науки України (номер державної реєстрації 0103U005947).

Метою дисертаційного дослідження є комплексний макроекономічний аналіз сукупних видатків та основних їх складників у господарській системі України. Для досягнення цієї мети в дисертації поставлено такі завдання:

·

·

·

·

·

·

·

·

Об’єкт та предмет дослідження. Об`єктом дослідження є динаміка та структура сукупних видатків в умовах ринкової трансформації економіки України. Предметом дослідження є особливості та закономірності формування сукупних видатків в Україні.

Методологічна основа дисертаційного дослідження. Для проведення дослідження застосовано комплексний підхід, методи аналізу й синтезу, індукції і дедукції, єдності істо-ричного та логічного, окремі статистичні методи та ін. Ви-користан-ня системно-структурного аналізу дало змогу виявити основні чинники, що визначають обсяг складників сукупних видатків. Дослідження сукупних видат-ків в адміністративно-командній системі ґрунтувалось на єдності історичного й логічного підходу. За допомогою функціонального підходу досліджено зміну меха-нізму формування сукупних видатків в умовах ринкової трансформації економіки. На підставі макро-економічного інструментарію виявлено вплив стабіліза-ційної політики на динаміку сукупних видатків, а також перспективи їх зростання.

Інформаційну базу дослідження становлять основні положення економічної теорії, праці вітчизняних та зарубіжних учених, нормативно-законодавчі акти, статистичні дані Національного банку України, Міністерства фінансів, інформа-ційні матеріали, опубліковані у статистичних і періодичних виданнях України і світу, ресурси мережі Internet.

Наукова новизна одержаних результатів. До основних наукових результатів, які становлять особистий здобуток, належать такі:

вперше

- на рівні дисертаційного дослідження здійснено комплексний аналіз сукупних видатків у перехідних економічних системах з використанням макроекономічного інструментарію, що дає змогу виявити напрями змін їх основних складників та прогнозувати динаміку цих складників у вітчизняній економіці в умовах її ринкової трансформації;

- проаналізовано сукупні видатки та їх складники в адміністративно-командній системі, що дало змогу виявити глибинні слабини її господарського механізму. З’ясовано компоненти нового механізму формування сукупних видатків у вітчизняній економіці, зокрема виявлено особливості його формування за різних типів ринкової трансформації економіки;

уточнено і обґрунтовано:

- основні причини обвалу сукупних видатків та зміни їх структури в умовах трансформаційного спаду. Головними чинниками зменшення частки споживчих видатків було падіння реальних доходів населення, виникнення заборгованості із виплати заробітної плати, неможливість переміщення майбутнього доходу для розширення поточного споживання, знецінення фінансових активів, зокрема заощаджень в умовах гіперінфляції; інвестиційних – надмірний податковий тягар на підприємства, зростання масштабів тіньової економіки та слабкість фінансового сектора, що спричинило надмірно високі реальні процентні ставки;

- чинники, які впливають на сукупні видатки в неусталених господарських системах, що дає змогу пропонувати заходи для збільшення цих видатків задля підтримання стабільних темпів економічного зростання;

набув подальшого розвитку:

- аналіз впливу стабілізаційної політики на складники сукупних видатків та на обсяг національного продукту у вітчизняній економіці. Встановлено, що в Україні податкове навантаження на домогосподарства та ділові одиниці відповідає показникам інших європейських країн, але система оподаткування не є опти-маль-ною для формування обсягу сукупних видатків за повної зайнятості;

- методологічний підхід, згідно з яким сукупні видатки у короткостроковому періоді впливають на фізичну економіку – кількість вироблених товарів і послуг та рівень зайнятості.

Теоретична значимість роботи полягає у поглибленні наукового аналізу формування сукупних видатків для досягнення макроекономічної стабільності та пришвидшення темпів зростання економіки України в умовах її ринкової трансформації.

Практичне значення роботи полягає у розробленні рекомендацій щодо збільшення обсягу сукупних видатків як важливої умови усталеного зростання економіки України. Отримані теоретичні положення та методичні підходи доцільно використовувати у навчальному процесі, зокрема при викладанні дисциплін „Макроекономіка”, „Перехідна економіка” та „Економічна політика”.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою пра-цею, у якій висвітлені методологічні підходи, ідеї, концепції, що належать осо-бисто автору. У дослідженні містяться ті положення, висновки і пропозиції, які сформу-лював особисто здобувач наукового ступеня. З наукових праць, опублі-ко-ваних у співавторстві, у роботі використано лише ті ідеї, які є резуль-татом осо-бистих досліджень здобувача.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації апробовані й отримали позитивну оцінку на міжнародних, всеукра-їнських та регіональних конференціях, зокрема на міжнародній конференції „Ринкова транс-формація економіки України: теорія, практика, перспективи” (Львів, 2003), міжна-родній конференції „Економіка України в євроінтеграційних процесах” (Львів, 2004), на міжнародній науково-практичній конференції „Економічна система України: минуле, сучасне, майбутнє” (Львів, 2005), науково-практичній конференції „Облі-ково-аналітичні системи суб’єктів господарської діяльності в Україні” (Львів, 2005), міжнародній студентсько-аспірантській конференції „Еко-но-міка пострадянських кра-їн: стан та перспективи розвитку” (Львів, 2004), міжна-род-ній студентсько-аспі-рантській конференції „Економіка пост-комуністич-них кра-їн в умовах глобалізації” (Львів, 2005), щорічних звітних наукових конференціях ви-кла-дачів та аспірантів Львівського національного університету імені Івана Франка.

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 12 наукових статей загальних обсягом 3,45 др.арк, з них – 8 статей у фахових наукових виданнях.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Основний зміст роботи викладено на 192 сторінках машинописного тексту. Робота містить 14 таблиць та 10 рисунків. Список використаної літератури налічує 218 найменувань.

ОСНОВНий зміст ДИСЕРТАЦІї

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, сфор-мульовано його мету та головні завдання, відзначено наукову новизну, теоретичну та практичну цінність отриманих результатів.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні підходи до аналізу сукупних видатків” – проаналізовано сутність економічної категорії сукупних видатків та сучасний інструментарій їх дослідження, виявлено макроекономічні чинники їх формування у трансформаційних економіках, а також з’ясовано особли-вості та механізм визначення сукупних видатків у адміністративно-командній системі.

У своєму дослідженні автор виходить з того, що одним з найважливіших складників товарної економіки є сукупні видатки, які формуються в окрему категорію із становленням централізованих держав. Спочатку дисертант аналізує два основні підходи до тлумачення сукупних видатків та їх ролі у функціонуванні ринкової системи. Зазначено, що прихильники класичного підходу, який сформу-вався ще в ХІХ ст., вважають, що сукупні видатки завжди достатні для реалізації усього створеного продукту і не впливають на змінні фізичного сектора економіки. Протилежний погляд на сукупні видатки систематично було викладено лише у середині 30-х років ХХ ст. У дисертації акцентовано на тому, що кейнсіанський підхід обґрунтовує залежність обсягу національного продукту, рівня зайнятості і цін у короткостроковому періоді від сукупних видатків. Тут розглянуто також сучасний інструментарій дослідження усіх компонентів сукупних видатків.

У другому параграфі реферованого розділу проведено аналіз макроекономічних чинників, що впливають на сукупні видатки у перехідних економіках. Дисертант роз-глядає впливи кожного з них на сукупні видатки та пропонує класифікацію цих чинників (рис. 1).

У дисертації зазначено, що основним чинником споживчих видатків є ви-користовуваний дохід, який визначає рівень споживання та заощадження. Іншим важливим чинником цих видатків є майно споживача, яке дає змогу вирівнювати споживання упродовж усього життя. Автор доходить висновку, що фактична втрата вкладниками заощаджень у банківській системі внаслідок їх знецінення у роки гіперінфляції в Україні була однією з головних причин зменшення споживчих видатків значної частини домогосподарств. Крім того, акцентовано на такому чиннику споживчих видатків у сучасній економіці як можливість переміщення майбутніх доходів для розширення поточного споживання. Широка амплітуда позичкового обмеження у перехідних економіках, яка обмежує споживчі видатки, зумовлена, на думку дисертанта, низкою обставин, зокрема низьким рівнем доходів більшості населення, його неспроможністю повертати значні за обсягами позики, високими процентними ставками за споживчими кредитами, нерозвинутістю ринків капіталів та соціально-економічною нестабільністю.

Рис. 1. Головні макроекономічні чинники формування сукупних видатків у перехідних економіках

Зазначено, що рівень оподаткування та структура податків помітно впливають на обсяг споживчих видатків. Автор наголошує, що зміни у структурі чи рівні оподаткування впливають на споживчі видатки лише в тому разі, коли вони є не тимчасовими, а тривалими. Далі проаналізовано вплив на споживчі видатки таких макроекономічних чинників, як споживча заборгованість, розвиток системи со-ціального забезпечення, реальна процентна ставка, тип господарської системи тощо.

Аналізуючи найважливіші макроекономічні визначники обсягу інвестиційних видатків, автор серед них відзначає витрати на інвестування, реальну проценту ставку, податкову ставку, очікування різних економічних суб’єктів, передовсім ділових одиниць та науково-технічний прогрес. Тут зазначено, що ефективне функціонування механізму здійснення інвестиційних видатків має виняткове значення, бо дозволяє зберігати і нарощувати власний науковий потенціал, адапту-вати досягнення науки і техніки до потреб технологічного оновлення виробництва.

Дисертант показує, що рівень державних видатків передовсім залежить від мо-де-лі ринкової системи. Крім того, на обсяг державних видатків впливає фаза ділового циклу, політичний процес, соціальна орієнтація політичних сил, соці-алі-за-ція економіки, рівень оподаткування, місце країни у світовій економіці та міжна-род-ній політиці, бюрократизація державного апарату, стадія економічного розвитку та ін.

В умовах ринкової трансформації економіки у більшості країн з перехідною економікою частка експорту збільшується. Тут проаналізовано вплив на чистий експорт таких чинників як валютний курс, рівень інфляції у даній країні та закордоном, рівень реальних процентних ставок, динаміка продуктивності праці у національній економіці, валютні інтервенції центрального банку, макроекономічна політика країни, міжнародна мобільність капіталу, результати господарської діяльності торговельних партнерів країни та ін.

У третьому параграфі реферованого розділу проаналізовано особливості формування сукупних видатків у адміністративно-командній економіці. Автор відзначає, що в командній системі виробництво здійснювалось задля виробництва, тому частка споживчих видатків у сукупних видатках була помітно нижчою, ніж у країнах з ринковою економікою. У командній системі простежувалась гіпертрофована жадоба державних інституцій до нагромадження та інвестування. У дисертації детально з’ясовано кожен із складників сукупних видатків у командній економіці. Аналізуючи споживчі видатки, автор показує, що вони зростали значно повільніше, ніж валовий внутрішній продукт. Одночасно відзначено, що частка особистого споживання населення у загальному обсязі фонду споживання поступово зменшувалася, а питома вага фонду колективного споживання зростала. У командній системі СРСР проводилася політика обмеження зростання доходів, тому видатки на особисте споживання зростали дуже повільно. Основним їх визначником, а також структури споживання була не величина доходу, а соціальні чинники – посада, місце праці та проживання, партійна приналежність тощо. Автор доходить висновку, що категорія споживчих видатків у командній системі відігравала пасивну роль і майже не впливала на основні результати господарської діяльності, передовсім на реальні макроекономічні змінні.

У дисертації підкреслено, що інвестиційні видатки у командній економіці зосереджуються в руках держави, а тому рішення щодо обсягу та реалізації певного інвестиційного проекту ухвалюють державні органи. Основними пріоритетними напрямами інвестиційних видатків у командній системі було виробництво капіталь-них благ, різних видів озброєнь та будівництво нових промислових підприємств.

У другому розділі дисертаційної роботи – “Динаміка сукупних видатків та перспективи їх збільшення в умовах ринкової трансформації економіки України” – здійснено комплексне дослідження сукупних видатків та зміни механізму їх формування у вітчизняній економіці, проаналізовано вплив макроекономічної політики на сукупні видатки, а також запропоновано напрями збільшення сукупних видатків у найближчій перспективі.

Дисертант виходить з того, що в умовах переходу України до ринку відбуваються глибокі зміни в механізмі визначення сукупних видатків, зокрема дедалі більшого значення набуває ринкова підсистема їх формування.

Автор показує, що зростання ролі ринкового механізму у формуванні сукупних видатків передовсім залежить від типу трансформації економіки. За радикальної стратегії одразу зростає роль ринкового механізму у формуванні сукупних видатків, зокрема споживчих та інвестиційних. При цьому обсяг інвестиційних видатків підпадає під дію такого інструмента ринкового механізму як процентна ставка.

В умовах еволюційного типу ринкової трансформації держава ще тривалий час визначає основні параметри сукупних видатків, зокрема встановлює ціни на частину факторів виробництва, виводить з-під дії ринкового механізму ціноутворення на певні товарні групи, нерідко цілі галузі економіки, тому вплив ринкового механізму на сукупні видатки є обмеженим і суперечливим.

Відтак у дисертації простежено вплив ринкового реформування вітчизняної економіки на формування сукупних видатків. Спочатку проаналізовано динаміку усіх складників сукупних видатків і показано нестабільність частки споживчих та інвестиційних видатків, а також чистого експорту (рис. 2).

Рис. 2. Динаміка структури сукупних видатків в економіці України у 1990-2004 рр.

У параграфі відзначено, що найважливішим компонентом сукупних видатків в Україні є кінцеві споживчі видатки домогосподарств. У 90-х роках видатки домогосподарств на кінцеве споживання у реальному виразі різко зменшились. Особливо різке падіння кінцевих споживчих видатків відбулося у 1993 р., коли воно зменшилось за рік майже на третину. В наступні три роки споживчі видатки зменшилися на незначну величину, а з 1997 р. відновилось зростання споживчих видатків домогосподарств.

Ринкова трансформація економіки України помітно змінила значимість джерел доходів домогосподарств. Частка доходів від оплати праці помітно зменшилась і різко збільшилась частка трансферних платежів. В окремі роки їх питома вага в доходах населення навіть перевищила частку заробітної плати, що несприятливо позначалося на мотивації до праці.

У дисертації для виявлення впливу середньої схильності до споживання на обсяг споживчих видатків вітчизняних домогосподарств було проаналізовано динаміку їх середньої схильності до заощадження. Дослідження виявило, що рівень особистих заощаджень у 1990-х роках був дуже низьким (в окремі роки навіть меншим за 1%). Це означало безпрецедентно високу схильність до здійснення споживчих видатків, яка в окремі роки була більшою за одиницю. Щоправда у 2000-2005 рр. відбулось помітне підвищення рівня особистих заощаджень, яке нормалізувало рівень середньої схильності домогосподарств до споживання.

Аналізуючи динаміку частки споживчих видатків у сукупних видатках, автор показує, що основною причиною її зменшення було падіння реальних доходів населення в умовах обвалу ВВП у першій половині 90-х років. Ще однією причиною було різке зростання безробіття у першій половині 90-х років, а також зростання заборгованості із виплат заробітної плати та пенсій.

Загалом дисертант доходить висновку, що зміни в структурі доходів і видатків населення відбивають ту обставину, що ринковий механізм дедалі сильніше впливає на їх формування в умовах неусталеної господарської системи.

Зменшення обсягу сукупних видатків у 1990-х роках у вітчизняній економіці також зумовлено звуженням інвестиційних видатків. З 1990 р. до 1998 р. темпи зростання інвестицій були від’ємними, а їх обсяг щорічно зменшувався на 20-30% до попереднього року.

У дисертації показано, що зменшення обсягу інвестиційних видатків у 1990-х роках в економіці України супроводжувалося погіршенням галузевої, технологічної, відтворювальної та територіальної структури інвестування. Причинами глибокого спаду інвестиційних видатків, на думку дисертанта, були гіперінфляція та запізніла індексація вартості основних фондів, надмірний податковий тягар на підприємства, зростання масштабів тіньової економіки, слабкість фінансового сектора, зміна економічної ролі держави та дефіцит бюджету.

У реферованому параграфі відзначено, що в роки ринкової трансформації вітчизняної економіки частка державних видатків у сукупних видатках була доволі усталеною. У 1995 р. вона становила 21,3% усіх видатків, у 1998 р. – 21,6%, дещо знизилась у 2000 р. – 18,6%, а в 2004 р. була на рівні 18,9%. Певні коливання частки державних видатків у цьому періоді зумовлені, на думку дисертанта, здебільшого змінами обсягу валового внутрішнього продукту, а не змінами обсягів державних закупівель. При цьому частка державних видатків у сукупних видатках в Україні нині є близькою до середньоєвропейського рівня.

Дисертант акцентує на тому, що в умовах переходу вітчизняної економіки до ринку різко змінилася структура державних видатків. Передовсім зросла частка видатків на державне управління. Якщо в 1992р. вона становила 1,3% ВВП, то в 1997 р. зросла до 3,2%. Відтак знову знизилась до 1,2% ВВП у 1999 р. і різко зросла у 2002 р. до 3,8% ВВП і підтримувалась на тому самому рівні у 2003-2004 рр. Помітне зростання державних видатків на управління, з одного боку, засвідчує підвищення оплати праці державних службовців, а з іншого, безперечно, є ознакою зростання бюрократизації державного апарату.

Аналізуючи державні видатки на розвиток освіти, охорону здоров’я та утримання соціально-культурних закладів автор показує, що у другій половині 90-х років в Україні частка державних видатків на освіту була нижчою, ніж у розвинутих країнах. У 1998 р. вона становила 4,4% ВВП, а в 1999р. зменшилась до 3,6% ВВП. З відновлення економічного зростання видатки на освіту поступово зростають. Так, 2000 р. їх частка у ВВП становила уже 4,2%, а в 2004 – 6,1% ВВП. Збільшення видатків на освіту, на думку дисертанта, означає, що українське суспільство нині глибше усвідомлює значення освіти як важливого стратегічного ресурсу нації.

Відтак показано, що з відновленням державної незалежності рівень відкритості вітчизняної економіки різко підвищився, що означало зростання ролі міжнародних ринків в реалізації ВВП України. У 2004 р. рівень відкритості економіки України становив 61%. Такий високий показник відкритості економіки України (один з найвищих у світі) пояснюється не стільки великими обсягами експорту, скільки поки що невеликим обсягом валового внутрішнього продукту. Крім того, висока експортна квота значною мірою обумовлена нерозвиненістю внутрішнього ринку, зокрема для таких галузей як чорна металургія та хімічна промисловість.

У другому параграфі другого розділу проаналізовано вплив макроекономічної політики на сукупні видатки в перехідній економіці України. Тут запропоновано класифікацію основних інструментів макроекономічної політики, за допомогою яких уряд намагається змінити обсяг сукупних видатків (рис. 3).

У другій половині 90-х років у вітчизняній економіці простежувалося посилення залежності між реальною пропозицією грошей та сукупними видатками, але вплив заходів монетарної політики на сукупні видатки був несприятливим. Річ у тім, що реальні процентні ставки у цьому періоді коливалися в межах 34-39%, а відношення кредитів комерційних банків до ВВП було надзвичайно низьким. Такий високий рівень реальних процентних ставок практично унеможливлював розвиток споживчого кредиту, а також кредитні вкладення у фізичний сектор вітчизняної економіки, що означало значне обмеження сукупних видатків. У дисертації показано, що заходи НБУ, які змінювали динаміку курсу гривні, були основним інструментом впливу монетарної політики на сукупні видатки.

Рис. 3. Основні інструменти макроекономічної політики для регулювання сукупних видатків в економіці України

У дисертації відзначено, що значний вплив на сукупні видатки справляла фіскальна політика урядів, яка змінювала платоспроможність економічних суб’єктів. У 90-х роках вплив фіскальної політики на сукупні видатки у вітчизняній економіці був суперечливим. Уряд намагався утримати попередній рівень державних видатків, незважаючи на те, що доходи державного бюджету унаслідок різкого зменшення національного доходу скорочувались. Це призвело до зростання дефіциту державного бюджету, який у 1992 р. досягнув небувало високого рівня - 17,3% ВВП. На перший погляд може видаватися, що такий рівень дефіциту бюджету засвідчує активну стимулювальну політику уряду, що супроводжується зростанням сукупних видатків. Насправді, у цей період уряд намагався підтримати великі державні підприємства, які поступово банкрутували, а також величезний бюджетний сектор економіки. Крім того, уряд намагався захистити доходи на-се-лення від згубного впливу інфляції через індексацію, що індукувало бюджетний де-фіцит. Зрештою, величезний дефіцит державного бюджету супроводжувався не роз-ширенням сукупних видатків, а навпаки – їх звуженням унаслідок гострої інфляції.

У дисертації акцентовано на тому, що фіскальна політика у 90-х роках суперечливо впливала на обсяг споживчих видатків домогосподарств, зокрема унаслідок надмірного податкового навантаження на доходи домогосподарств та фонд оплати праці. На думку автора, перевагою нової схеми оподаткування доходів фізичних осіб є те, що зниження ставки податку та запровадження соціальної пільги при сплаті податку на доходи фізичних осіб збільшує величину використовуваного доходу домогосподарств, а одночасно і їх споживчі видатки.

Значну увагу приділено такому інструменту фіскальної політики, який помітно впливає на обсяг інвестиційних видатків, як норма амортизації. У 90-х роках уряд вкрай незадовільно використовував цей інструмент фіскальної політики про що свідчить помітне зниження частки амортизації у валовому внутрішньому продукті. У дисертації також проаналізовано такі інструменти фіскальної політики, що впливають на обсяг сукупних видатків, як інвестиційний податковий кредит та субсидії виробникам.

Найважливішими чинниками, які у другій половині 90-х років впливали на величину чистого експорту, на думку дисертанта, були реальний валютний курс, режими здійснення зовнішньоекономічної діяльності, темпи зростання обсягів національного продукту в країнах-торговельних партнерах, темпи зростання внутрішніх та зовнішніх цін тощо.

Уряд України використовував різні інструменти для стимулювання експорту, які можна умовно поділити на дві групи. По-перше, уряд України намагався збільшити обсяг експорту поліпшенням конкурентних умов, змінами умов торгівлі та ви-ко-ристанням владних повноважень. По-друге, уряд застосовував ринкові інструменти та державні кошти, щоб допомогти діловим суб’єктам освоювати нові ринки збуту, створюючи додаткові стимули для експорту, зокрема через програми страхування.

Дисертант акцентує на тому, що уряд повинен домагатися поліпшення структури експорту, зокрема збільшення частки продукції машинобудування та наукомістких галузей, що зменшить залежність вітчизняної економіки від кон’юнктури зовнішніх ринків.

У третьому параграфі реферованого розділу аналізуються перспективи збільшення сукупних видатків як умови стабільного зростання економіки України. Дисертант підкреслює, що найважливішою умовою зростання споживчих видатків домогосподарств є збільшення їхніх доходів. В останні два-три роки зростання доходів населення відбувалося головно за рахунок підвищення мінімальної заробітної плати, заробітної плати працівників бюджетної сфери та зростання пенсій, що призвело до того, що соціальні допомоги перевищують трудові доходи. Таке структура доходів, безперечно, не індукуватиме збільшення споживчих видатків у довгостроковому періоді.

Аналізуючи напрями збільшення споживчих видатків, автор наголошує на необхідності підвищення рівня заробітної плати та становлення середнього класу з його усталеними джерелами доходів та відповідним обсягом майна. Рівень доходів більшості населення в Україні такий, що не дає, на думку дисертанта, змоги задо-воль-няти сукупність потреб цивілізованого середнього класу, який займає активну громадянську позицію у демократичному суспільстві. Важливими чинни-ками зростання споживчих видатків домогосподарств є також успішне проведення пенсійної реформи в Україні, що дасть змогу активніше використовувати зао-щадження для вирівнювання споживання домогосподарств упродовж життєвого цик-лу. Одночасно необхідно реформувати чинну систему соціального захисту на-се-лення, змінивши пільги адресною соціальною допомогою вразливим групам на-селення.

Зазначено, що важливим чинником збільшення споживчих видатків домо-господарств є розширення їх доступу до споживчого кредиту, який має стати одним із найважливіших джерел розв’язання житлової проблеми через кредитування індивідуального й кооперативного житлового будівництва, купівлі квартир і будинків в особисту власність. Дисертант пропонує для розширення інвестиційних видатків кредитних інститутів на житлове будівництво передбачити податкові стимули для кредитних інститутів, а також якомога швидше сформувати інфраструктуру іпотечного кредиту.

Дисертант обґрунтовує тезу, що для розширення обсягу інвестиційних видатків, що усталюватимуть економічне зростання, необхідно змінити пріоритети і форми інвестування. Передовсім необхідно оптимізувати структуру вітчизняної економіки, зменшити частку старих неперспективних галузей, що у великих обсягах споживають природні ресурси та погіршують екологічну ситуацію. Необхідно, на думку автора, збільшувати у вітчизняній економіці питому вагу наукомістких галузей з екологічно чистими технологіями, а також легкої і харчової промисло-вості, переробних галузей тощо. Така структурна переорієнтація в інвестиційних ви-датках дасть змогу усунути застарілі диспропорції та оптимізувати частку на-громадження у національному доході.

Автор наголошує на тому, що особливе значення для збільшення інвестиційних видатків має поліпшення науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок. Для збільшення інвестиційним видатків тепер і в майбутньому доцільно поліпшувати відтворювальну та технологічну структуру капіталовкладень та запровадити пільгове оподаткування (наприклад, у банківському секторі економіки варто запровадити нижчу ставку оподаткування прибутку (15-18%) отриманого від інвестиційного та лізингового кредитування). Одним із перспективних напрямів збільшення інвестиційних видатків, на думку дисертанта, є підвищення рівня інвестиційної привабливості регіонів. Для стимулювання розвитку інвестиційних процесів на регіональному рівні необхідно розробити цілеспрямовану стратегію формування іміджу регіону як привабливого об’єкта вкладання інвестицій.

Для усталення частки чистого експорту як складника сукупних видатків Україна має зміцнювати свої позиції на ринках торговельних партнерів, а також освоювати нові ринки. Важливим напрямом збільшення чистого експорту має стати транскордонне співробітництво, зокрема у межах чинних єврорегіонів та транс-кор-донних об’єднань. Розвиток транс-кордонного співробітництва нині стримує не-доско-нала система фінансових розрахунків у торговельних угодах, нерозвиненість прикордонної інфраструктури та інших комунікацій.

Дисертант наголошує на тому, що вагомим напрямом розширення сукупних ви-дат-ків є структурна перебудова зовнішнього сектору вітчизняної економіки через збіль-шення частки внутрішньогалузевої торгівлі щодо загального обсягу зовнішньої тор-гівлі України. Для збільшення чистого експорту та стабілізації економічного зрос-тання необхідно, по-перше, розширити діапазон експорту промислових товарів. По-друге, збільшити в експорті частку товарів з високою доданою вартістю, головно ма-шин та устаткування. По-третє, збільшити експорт тих товарів, які продукуються з над-лишкових факторів виробництва, зокрема з допомогою дешевшої робочої сили.

Основним причинами, що обмежують зростання українського експорту, передовсім продукції вищого ступеня оброблюваності, є недостатній рівень роз-витку систем сертифікації та контролю якості експортної продукції при зростанні на світових ринках вимог не лише до науково-технічних параметрів, а й до екологічних та споживчих характеристик.

Збільшення чистого експорту передбачає, на думку дисертанта, формування і розвиток нових експортних галузей, що ґрунтуються на оригінальних науково-технічних розробках. Ще одним стратегічним напрямом розширення експортних сукупних видатків є поліпшення правового забезпечення, координація зовнішньо-економічної діяльності, формування програм регіонального розвитку тощо.

Висновки

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання макроекономічного аналізу сукупних видатків, що спрямоване на прискорення зростання вітчизняної економіки. Проведене дослідження дало підстави зробити такі висновки.

1. Сукупні видатки є одним із найважливіших складників товарної економіки, які формуються в окрему категорію із становленням централізованих держав. В економічній літературі багато десятиліть ведеться полеміка довкола питання про чинники, які впливають на сукупні видатки. Усі підходи до цього питання можна звести до двох – класичний і кейнсіанський. Прихильники класичного підходу вважають, що тільки гроші визначають величину сукупних видатків. Щодо представників кейнсіанського підходу, то вони виходять з того, що сукупні видатки дорівнюють сумі споживчих видатків, інвестиційних видатків, державних закупівель та чистого експорту.

2. Основними макроекономічними чинниками, які визначають обсяг споживчих видатків у трансформаційних економіках, є використовувані доходи, можливість переміщення доходів між поточними і майбутніми періодами життя індивіда, сформовані очікування, рівень оподаткування та структура податків, споживча заборгованість, система соціального забезпечення, реальні процентні ставки та демографічні чинники. Обсяг інвестиційних видатків передовсім залежить від рівня реальних процентних і податкових ставок та технічного прогресу. На обсяг державних видатків найвагоміше впливає тип економічної системи, фаза ділового циклу, місце країни у світовій економіці та міжнародній політиці, рівень бюро-кратизації державного апарату. У перехідних економіках обсяг чистого експорту залежить від динаміки валютного курсу, рівня реальних процентних ставок, темпів зростання продуктивності праці, ступеня міжнародної мобільності капіталу, світового виробництва енергоносіїв та цін на них, а також результатів господарської діяльності в торговельних партнерів країни.

3. У командній економіці частка споживчих видатків у сукупних видатках була помітно нижчою, ніж у країнах з ринковою економікою, причиною чого було директивно-примусове обмеження середньої схильності населення до споживання. Споживчі видатки у командній системі майже не впливали на основні результати господарської діяльності, передовсім на реальні макроекономічні змінні. Основні пріоритети в розподілі інвестиційних видатків між галузями та секторами економіки надавалися виробництву капітальних благ та озброєнь, утриманню армії і поліції та розвитку імпортозаміщувальних галузей.

4. В економіці України відбуваються глибокі зміни в механізмі формування сукупних видатків, зокрема дедалі більшого значення набувають ринкові інструменти. Місце ринкових інструментів у механізмі формування сукупних видатків передовсім залежить від типу ринкової трансформації економіки. За шокової терапії одразу зростає роль цінового механізму визначення споживчих та інвестиційних видатків. В умовах еволюційного типу ринкової трансформації вплив цінового механізму на сукупні видатки є обмеженим і суперечливим, бо держава ще тривалий час визначає основні параметри сукупних видатків, зокрема встановлює ціни на частину ресурсів, виводить з під дії закону попиту та пропозиції ціноутворення на певні товарні групи, а нерідко цілі галузі економіки.

5. Найважливішим компонентом сукупних видатків в Україні є кінцеві споживчі видатки домогосподарств, які у 90-х роках у реальному виразі різко зменшились. Основними причинами цього зменшення, на наш погляд, було падіння реальних доходів населення, зростання рівня безробіття та його значна тривалість, а також виникнення заборгованості із виплат заробітної плати та різного виду соціальних допомог. Украй несприятливо на обсязі споживчих видатків позначалась фактична втрата вкладниками фінансових активів, зокрема заощаджень у банківській системі. Важливою причиною падіння споживчих видатків було також неможливість переміщення майбутнього доходу для розширення поточного споживання.

6. Обвал інвестиційних видатків у вітчизняній економіці був зумовлений передовсім гіперінфляцією та запізнілою індексацією вартості основних фондів, зростанням масштабів тіньової економіки, слабкістю фінансового сектора та дефіциту бюджету, численними прорахунками уряду в регулюванні інвестиційного процесу та розривом господарських зв’язків. Частка державних видатків у сукупних видатках була доволі усталеною та близькою до середньоєвропейського рівня. Збільшення частки експорту як складника сукупних видатків упродовж останнього десятиліття значною мірою спричинялось знеціненням гривні, економічним під-несенням у наших торговельних партнерів та дедалі ширшим входженням України у світовий господарський простір.

7. Макроекономічна політика урядів України у першій половині 90-х років призвела до зростання номінальних сукупних видатків, але реальні сукупні видатки різко зменшились. Монетарна політика спричинилася до високих темпів зростання цін, знецінення фінансового капіталу, створення несприятливого економічного середовища загалом. Наприкінці 90-х років простежувалося посилення залежності між реальною пропозицією грошей та сукупними видатками, але вплив монетарних знарядь на сукупні видатки був несприятливим. Високі процентні ставки практично унеможливлювали розвиток споживчого кредиту та залучення коштів у фізичний сектор вітчизняної економіки. В останні роки реальні процентні ставки помітно знизилися, що стимулює збільшення сукупних видатків.

8. Вплив фіскальної політики на сукупні видатки у першій половині 90-х років був суперечливим. Недосконалість податкової системи, суперечності у нормативно-правових актах та їх часта зміна негативно впливали на своєчасну і чесну сплату податків юридичними особами, перешкоджали розвитку бізнесу, а відтак стримували обсяг сукупних видатків. З середини 90-х років уряд почав проводити стримувальну фіскальну політику, що сприятливо позначалось на рівні дефіцитності бюджету, а також сукупних видатках вітчизняної економіки загалом.

9. Основними напрямами збільшення споживчих видатків у вітчизняній економіці має стати усталене зростання реальної заробітної плати, вдосконалення системи соціальної підтримки найвразливіших груп населення, успішне проведення пенсійної реформи, підвищення рівня мінімальної заробітної плати, розширення споживчого кредиту та формування середнього класу в українському суспільстві. Для розширення обсягу інвестиційних видатків необхідно змінити пріоритети у напрямах і формах інвестування та тип інвестиційного процесу, оптимізувати структуру вітчизняної економіки, зокрема збільшити частку наукомістких галузей з екологічно чистими технологіями та підвищити інвестиційну привабливість регіонів. Збільшення обсягу чистого експорту можна досягти розширенням торго-вельних відносин з сусідніми країнами, активізацією транскордонного співро-бітництва, підвищенням конкурентоспроможності продукції вітчизняної економіки на засадах ефективної реалізації її порівняльних переваг.

Список опублікованих праць за темою дисертації

у фахових наукових виданнях

1. Михайляк Г. Динаміка споживчих видатків в умовах ринкової трансформації еко-но-міки України // Вісник Львів. ун-ту. Сер. економічна. – 2005. – Вип.  – С. 506-512.

2. Михайляк Г. Макроекономічні чинники споживчих видатків у ринковій економіці // Формування ринкової економіки в Україні: Наук. збірник ЛНУ ім. Івана Франка. – 2005. – Спецвип. 14. – С.206–209.

3. Михайляк Г. Споживчі та інвестиційні видатки в командно-адміністративній економіці // Вісник Львів. ун-ту. Сер. економічна. – 2004. – Вип.  – С. 350-355.

4. Михайляк Г., Попель Д. Економічні школи про ефективність політики стимулювання сукупних видатків // Вісник Львів. ун-ту. Сер. економічна. – 2003. – Вип.  – С. 464-468.

5. Михайляк Г. Особливості формування сукупних видатків у перехідній економіці України // Формування ринкової економіки в Україні: Наук. збірник ЛНУ ім. Івана Франка. – 2003. – Спецвип. 12. – С. 130-135.

6. Кундицький О.,