МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Донецький державний університет економіки і торгівлі

ім. М.Туган-Барановського

МАРКІНА ІРИНА АНАТОЛІЇВНА

УДК 334:65.012.65

УПРАВЛІННЯ СПОЖИВЧОЮ КООПЕРАЦІЄЮ ЯК

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЮ СИСТЕМОЮ: ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА

Спеціальність 08.02.03 – Організація управління, планування

і регулювання економікою

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Донецьк – 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Полтавському університеті споживчої кооперації України Міністерства освіти і науки України (м. Полтава) на кафедрі менеджменту організацій та зовнішньоекономічної діяльності

Науковий консультант – | доктор економічних наук, професор Шубін Олександр Олександрович, Донецький державний університет економіки і торгівлі ім. М.Туган-Барановського (м. Донецьк), ректор.

Офіційні опоненти – | доктор економічних наук Бабенко Станіслав Григорович, Центральна спілка споживчих товариств України (м. Київ), голова правління;

доктор економічних наук, професор Козаченко

Ганна Володимирівна, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України (м. Луганськ), завідуюча кафедрою менеджменту;

доктор економічних наук, професор Поклонський Федір Юхимович, Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк), професор кафедри фінансів

Провідна установа – |

Харківський національний економічний університет (м. Харків), кафедра менеджменту

Захист відбудеться 10 жовтня 2006 року о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.055.01 у Донецькому державному університеті економіки і торгівлі ім. М.Туган-Барановського за адресою: 83050, м. Донецьк, вул. Щорса, 31.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького державного університету економіки і торгівлі ім. М.Туган-Барановського за адресою: 83017, м. Донецьк, вул. Шевченка, 30.

Автореферат розісланий “9” вересня 2006 р.

Вчений секретар О.В.Виноградова

спеціалізованої вченої ради

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Стратегічний розвиток українського суспільства в якості вагомої складової передбачає активне реформування споживчої кооперації як соціально-економічної системи, що за своєю місією покликана реалізувати на ефективній економічній основі своє соціальне призначення. Україна як держава, що прагне довести статус країни з ринковою економікою, зацікавлена у всебічному розвитку демократичних засад ведення господарства, нового міжнародного економічного порядку. Досі помірковані спроби оздоровити ринкове господарство, перевести економіку на траєкторію економічного зростання, відновити реальний сектор економіки не дали очікуваних результатів. У сучасній Україні резервом відновлення динамізму економіки є трансформація системи відтворення з опорою на внутрішньоорієнтований сектор, у тому числі, споживчу кооперацію.

У зв’язку з цим виникають нові вимоги до управління споживчою кооперацією, адекватні сучасним завданням, які висуває суспільство перед кооперативною системою. Водночас, споживча кооперація сама потребує трансформацій, що зумовлюють необхідність розробки теоретичних та практичних засад реалізації цілісного підходу до вирішення сукупності проблем її управління. Отже, проблема актуалізації кооперації у процесі позитивних якісних змін української економіки набуває особливої значущості і вимагає комплексних методологічних досліджень, розробки науково обґрунтованої концепції управління, що дозволить суттєво впливати на соціальні та економічні процеси, від реалізації яких залежить підвищення життєвого рівня населення.

Наука та практика управління має давню історію, яка ґрунтується на багатому досвіді вивчення й удосконалення управління. Вагомий внесок у розвиток світової науки управління зробили зарубіжні вчені Ф. Тейлор, А. Файоль, Г. Форд, Г. Емерсон, Г. Черч, Ф. Джільберт; дослідники вітчизняної науки управління початку XX століття О. Богданов, О. Гастєв, П. Керженцев, Й. Єрманський; дослідники радянського періоду другої половини XX століття Л. Абалкін, А. Аганбегян, В. Афанасьєв, А. Берг, О. Бірман, Д. Гвішіани, О. Годунов, О. Дейнеко, С. Каменіцер, О. Козлова, Д. Крук, І. Кузнєцов, О. Кухтенко, Ю. Лавриков, Б. Мільнер, В. Олігін-Нестєров, С. Пейкер, Г. Попов, В. Рапопорт та вітчизняні вчені: О. Амоша, О. Азарян, Л. Балабанова, П. Гайдуцький, В. Голіков, В. Герасимчук, М. Долішній, А. Козаченко, О. Кузьмін, Т. Лепейко, А. Мазаракі, Б. Малицький, Г. Одинцова, В. Оніщенко, Ф. Поклонський, А. Садєков, А. Старостіна, Д. Черваньов, М. Чумаченко, А. Шегда, О. Шубін. Їхні роботи є основою для численних розробок різноманітних аспектів проблематики управління.

Теоретичні засади кооперативного руху та практичні рекомендації щодо його удосконалення розроблені в працях таких видатних вчених минулого, як Р. Оуен, А. де Сен-Сімон, Ш. Фур’є, В. Кінг, Ш. Жід, М. Балін, М. Кондратьєв, Дж. Рассел, Д. Чаянов. Величезний внесок у становлення та розвиток кооперації в Україні зробили українські вчені, передусім М. Туган-Барановський. Серед сучасних вчених вагомими є наукові розробки С. Бабенка, В. Гейця, Я. Гончарука, Л. Омелянович, П. Саблука, В. Семченка, Ф. Хміля, А.Чухна та ін.

Враховуючи теоретико-методологічну та практичну значущість генезису управління соціально-економічними системами, доцільно відмітити, що проблема ефективного управління, зокрема споживчою кооперацією, вимагає подальшого наукового обґрунтування, що зумовлено відсутністю впорядкованої сукупності інструментів та розробленої методології управління системою. Дискусійність проблеми, об’єктивна необхідність подальшого поглиблення теоретичних досягнень концептуально-методологічного характеру та прикладних розробок із проблематики адекватного ринкового управління з метою забезпечення ефективного функціонування соціально-економічної системи суспільства в умовах трансформації економіки України, особлива значущість вирішення практичних завдань управління споживчою кооперацією України зумовили вибір теми дисертації, її мету, завдання та структуру.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана як складова наукової проблематики Львівської комерційної академії та Полтавського університету споживчої кооперації України, а саме: “Проблеми розвитку споживчої кооперації України в ринковому середовищі” (номер державної реєстрації 0197U017310), “Удосконалення системи управління споживчою кооперацією”, “Удосконалення організаційних форм і структур управління споживчих товариств і спілок”, “Формування кооперативного сектора у багатоукладній економіці України”, “Методологія та практика управління сучасною соціально-економічною системою” (номер державної реєстрації 0105U003904), “Управління споживчою кооперацією як соціально-економічною системою” (номер державної реєстрації 0105U003905). У межах досліджень автор, будучи керівником підтем щодо удосконалення системи управління, обґрунтував пропозиції щодо розвитку системи управління, які були обговорені на галузевих конференціях та прийняті до впровадження у системі споживчої кооперації України.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретико-методологічних засад управління споживчою кооперацією України як соціально-економічною системою та обґрунтування науково-методичних і практичних рекомендацій з формування її ринковоадаптованих властивостей.

Для досягнення визначеної мети у дисертації поставлено такі головні завдання:

дослідження сучасної соціально-економічної системи як об’єкту управління;

обґрунтування методологічних засад трансформації ринкового управління соціально-економічною системою;

обґрунтування сутності споживчої кооперації як унікальної соціально-економічної системи;

дослідження розвитку споживчої кооперації у трансформаційній економіці;

удосконалення методологічних підходів до проведення моніторингу функціонування системи споживчої кооперації України;

визначення моделі регуляторної оцінки впливу чинників зовнішнього середовища на результати діяльності системи споживчої кооперації України.

аналіз проблем адаптації системи управління споживчої кооперації до ринкових умов;

визначення концептуальних особливостей відносин управління в споживчій кооперації;

визначення особливостей використання закономірностей управління в споживчій кооперації;

дослідження практики реалізації принципів управління в споживчій кооперації в умовах реформування ринкового середовища України;

розробка ринковоадаптованої моделі системи управління споживчої кооперації України;

розробка методичних підходів до визначення критеріїв та оптимізації потенціалу керованості в споживчій кооперації;

удосконалення інформаційно-методичного забезпечення управління в споживчій кооперації;

розробка механізму реалізації кадрової політики в споживчій кооперації та її організаційно-нормативного забезпечення.

Об’єктом дослідження є процес управління діяльністю споживчої кооперації України.

Предмет дослідження – закономірності розвитку споживчої кооперації, взаємозв’язки та взаємодія механізмів її управління як соціально-економічної системи в умовах трансформації економіки України.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять: діалектичний метод пізнання, системний, комплексний та структурно-функціональний підхід, емпіричний метод, кількісний аналіз, методи абстракції, дедукції та індукції, аналізу та синтезу, історичності та логічності, загального та особистого, метод гіпотез. Основним методом пізнання об’єкта дисертації є системний підхід, використання якого дало змогу проаналізувати у взаємозв’язку всі складові системи управління. На основі комплексного підходу узагальнено теоретичні наробки та практичний досвід з управління та вироблено напрями розвитку системи. У дослідженні використано загальнонаукові методи: наукової абстракції, аналізу та синтезу, історичності та логічності, індукції та дедукції щодо виявлення напрямків розвитку системи управління споживчої кооперації України. З використанням методу рангової кореляції, експертного анкетування, матричного та апріорного моделювання побудована модель регуляторної оцінки впливу чинників зовнішнього середовища. При виявленні сутнісних якостей управління споживчої кооперації, її закономірностей та принципів, автор спирався на використання діалектичного методу пізнання. Дослідження структури управління та елементів керованості базувалось на використанні структурно-функціонального підходу. Дослідження трансформації ринкового управління соціально-економічної системи базувалось на поєднанні теоретичного і емпіричного методів пізнання та моделювання статистичних оцінок. Прогнозування розвитку кооперативного сектора здійснювалось завдяки узагальненню досвіду діяльності споживчої кооперації протягом 1995–2004 рр.

Інформаційною базою дослідження є наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених з проблематики управління соціально-економічною системою та споживчою кооперацією, законодавчі та нормативно-правові документи, статистичні та звітні дані системи споживчої кооперації України.

Наукова новизна. Отримані в результаті дослідження наукові результати в сукупності вирішують важливу наукову проблему обґрунтування теоретико-методологічних засад управління споживчою кооперацією як соціально-економічною системою в умовах трансформації економіки України. Основні положення дисертаційної роботи, які визначають її наукову новизну та винесені на захист, полягають у наступному.

Вперше:

систематизовано ринковоадаптаційні чинники розвитку споживчої кооперації на основі системного підходу, методів історичності, аналізу та синтезу, виявлено існуючі проблеми управління в споживчій кооперації, а саме: управлінського сприяння ринковоадаптованості системи; професіоналізації та науково-методичного забезпечення ринковоструктурованого управління; управлінського забезпечення дотримання ринковоактуалізованих кооперативних принципів управління, що дозволило запропонувати ринковоадаптовану модель системи управління споживчої кооперації України, яка вирішує визначені проблеми;

розроблено ринковоадаптовану модель системи управління споживчої кооперації України на засадах системного, комплексного та структурно-функціонального підходів, методів історичності і логічності, що дозволило на основі запропонованої концепції удосконалення системи управління, яка спрямована на відтворення соціально-економічної місії споживчої кооперації України та відображає ринкові особливості застосування відносин, закономірностей та принципів управління, сформувати модель кооперативного управління, адаптовану до сучасних умов розвитку українського суспільства, яка враховує характер споживчої кооперації України як соціально-економічної (за функціональною ознакою, видами діяльності, відносинами управління) та ринковоадаптованої системи (за визначенням суб’єктів функцій та спрямованості розвитку);

запропоновано методичний підхід до визначення критеріїв керованості та оптимізації її потенціалу в споживчій кооперації з урахуванням структурно-функціонального підходу, методів кількісного аналізу, аналізу та синтезу, гіпотез, який полягає у проведенні кількісного та якісного аналізу сукупності чинників керованості, визначенні їх раціональних значень і співставленні з існуючими в системі, що дозволило виділити підсистеми управління, які потребують перебудови, та визначити механізми їх удосконалення;

побудовано модель регуляторної оцінки впливу системи чинників зовнішнього середовища на результати функціонування споживчої кооперації з урахуванням ієрархічної структури їх взаємозв’язків на основі методу рангової кореляції, експертного анкетування, матричного та апріорного моделювання, що дозволило актуалізувати заходи щодо усунення негативного впливу зовнішнього середовища на результати діяльності системи.

Удосконалено:

концептуальні підходи до визначення споживчої кооперації України як соціально-економічної системи на основі використання методів історичності, аналізу та синтезу, комплексного підходу, а саме: виділено ознаки споживчої кооперації, які відображають системне поєднання соціальних та економічних інтересів діяльності, забезпечення соціальної та економічної спрямованості розвитку, організацію громадських та господарських взаємовідносин з дотриманням кооперативних принципів, та виокремлено особливості її управління як унікальної соціально-економічної організації (багатогалузевий та багатоцільовий характер діяльності, комплексність процесу управління, функціонування на основі самодіяльності членів, комбінованість системи, багатоступеневість управління), що дозволило запропонувати заходи з реалізації системою на ефективній економічній основі свого соціального призначення;

методологічні підходи до проведення моніторингу системи кількісних і якісних параметрів функціонування системи споживчої кооперації України на основі використання методів кількісного аналізу та економічного прогнозування, які полягають у проведенні моделювання життєстійкості споживчої кооперації та економічного прогнозування її діяльності з урахуванням сукупності видів залежностей та параметрів моделей, що дозволяє математично-наукоємно визначати тенденції, прогнозні напрями розвитку системи та розробляти управлінський інструментарій зі своєчасного прийняття управлінських рішень щодо їх корегування;

підходи до формування інформаційно-методичного забезпечення в споживчій кооперації, як сукупності організаційних, нормативно-правових, технічних, програмних, кадрових складових, яке націлене на реалізацію методичних та консультаційних функцій органів управління, на засадах структурно-функціонального підходу, методів аналізу та синтезу; визначено системне місце інформаційно-методичної підсистеми та її системний взаємозв’язок з функціями управління, що дозволило створити концепцію єдиної автоматизованої інформаційної системи Укоопспілки з упровадженням інформаційно-методичного забезпечення на всіх рівнях управління, спрямовану на підвищення ефективності прийняття управлінських рішень;

механізм реалізації кадрової політики та організаційно-нормативне забезпечення служб управління персоналом на всіх рівнях Укоопспілки на основі комплексного та структурно-функціонального підходів, що дозволило через запропоновану концепцію управління персоналом з метою підвищення ефективності використання людського потенціалу визначити конкретні напрями реалізації персонал-стратегії в системі.

Одержали подальший розвиток:

концептуальні основи соціально-економічної системи як об’єкта управління на засадах філософсько-політекономічних методів дослідження та математичного моделювання, які полягають в актуалізованому визначенні множини характеристик соціально-економічних систем, що дозволило визначити соціально-економічну систему України як симбіоз соціальних та економічних сфер діяльності суспільства, цілісну сукупність соціально-економічних об’єктів галузевого (або сфери діяльності) та територіального рівнів і окремих підприємств, які поєднані відносинами управління щодо використання власності;

методологічні засади трансформації ринкового управління соціально-економічною системою на основі системного підходу та діалектичного методу пізнання, а саме: ринкове самоуправління визначено як комплекс економічних, організаційних, соціальних та інших взаємозв’язків, у процесі реалізації яких задовольняються потреби і узгоджуються інтереси суб’єктів управління. Базуючись на цьому, розрізняється громадське самоуправління (колективне, колегіальне або власника), самоуправління трудового колективу та професійне управління, що дозволяє побудувати ринковоадаптовану систему відносин управління;

теоретико-практичні засади дослідження розвитку споживчої кооперації в трансформаційній економіці на основі використання методів кількісного аналізу, історичності, економічного прогнозування, що дозволило виявити тенденції та закономірності розвитку споживчої кооперації, а саме: глобалізаційну активізацію, суспільну потребу в зростанні соціальної та політичної ролі, ринкову адаптацію та диверсифікацію форм діяльності й управління системою, забезпечення правової стабілізації, визначення яких стало методологічною основою обґрунтування напрямів удосконалення системи управління споживчої кооперації України та розробки концепції їх реалізації;

теоретичні засади відносин управління в споживчій кооперації на основі узагальнення логіко-історичних аспектів проблематики та діалектичного підходу, а саме: запропоновано їх сучасну класифікаційну систему як сукупність організаційних, інформаційних та нормативно-правових зв’язків і конкретизовано категоріальну назву відносин з точки зору процесу управління, що дозволяє спрямувати практичну діяльність суб’єкта управління на вдосконалення саме процесу управління в споживчій кооперації шляхом ринковоадаптованого застосування закономірностей та принципів управління;

теоретичні основи закономірностей управління в споживчій кооперації на засадах діалектичного та системного підходу, методів історичного та логічного шляхом комплексного виявлення їх системи, запропонованої сучасної класифікації за оновленими ознаками, сутнісного визначення з точки зору сукупності зв’язків або відносин, які зумовлюють розвиток і функціонування кооперативної системи, що дозволило надати ринкове трактування основних закономірностей управління та визначити особливості їх використання в споживчій кооперації;

теоретичні засади принципів управління, особливостей їх прояву в споживчій кооперації у сучасних умовах на основі узагальнення системного та діалектичного підходів, які зумовлені ринковоспрямованими перетвореннями цільової, функціональної та структурної складових управління з метою розробки практичних заходів з реалізації концепції удосконалення управління та запровадження ринковоадаптованої моделі системи управління споживчої кооперації України.

Практичне значення одержаних результатів полягає у поглибленні та подальшому розвитку теорії управління соціально-економічною системою з метою реалізації концепції удосконалення управління споживчої кооперації України. Комплексний аналіз розвитку теорії та практики управління надав можливість одержати наукові результати, прикладне значення яких полягає у доцільності використання розроблених методологічних підходів у практиці управління споживчої кооперації України. Одержані автором результати розвивають концепцію управління споживчої кооперації України, визначають шляхи її вдосконалення в умовах трансформації вітчизняної економіки.

Положення дисертації, що пов’язані з дослідженням тенденцій, чинників розвитку споживчої кооперації України, напрямків її структурного оновлення та соціально-кадрової складової, виступають методологічною та інформаційно-методичною основою алгоритму розвитку системи. До результатів, що мають найбільше практичне значення, належать такі: розроблений метод аналізу оптимізації критеріїв керованості та її потенціалу в споживчій кооперації зумовлює можливість оптимального функціонування системи, що буде сприяти створенню її конкурентних переваг; визначений механізм функціонування інформаційно-методичного забезпечення споживчої кооперації дозволить підвищити ефективність управлінських рішень по горизонталі та вертикалі управління; проведений інформаційно-аналітичний моніторинг параметрів функціонування споживчої кооперації України дає можливість визначення прогнозних значень показників розвитку кооперативної системи; розроблений механізм реалізації кадрової політики та організаційно-нормативне забезпечення служб управління персоналом сприятиме розвитку споживчої кооперації як соціально-економічної системи; запропонований алгоритм визначення рівня впливу чинників зовнішнього середовища дозволить оптимізувати їх регуляторний вплив на результати діяльності системи споживчої кооперації України та актуалізувати управлінські рішення щодо адаптації споживчої кооперації до умов трансформаційної економіки.

Обґрунтовані в дисертації висновки, рекомендації та напрями вдосконалення системи управління прийняті до впровадження в системі споживчої кооперації України (акт № 10/212 від 14.08.2000 р., акт №11/174 від 01.11.2001 р., акт №13/232 від 12.06.2003 р.).

Окремі теоретичні положення та висновки дослідження запропоновані автором у процесі участі в розробці заходів щодо функціонування ринкових відносин у Полтавській області. Зокрема в межах роботи Координаційної Ради з питань підприємництва Полтавської обласної державної адміністрації, розроблено рекомендації щодо економіко-управлінських та нормативно-регуляторних аспектів організації Регіональної програми розвитку малого підприємництва в Полтавській області (акт № 1–67/1037 від 09.07.2002 р.). У межах роботи колегії Головного управління економіки та науково-дослідного аналітичного центру Полтавської обласної державної адміністрації розроблено рекомендації щодо реалізації обласної програми розвитку інноваційної діяльності Полтавщини. Основні положення теоретичних розробок у рамках дисертаційного дослідження автора схвалені колегією Полтавської обласної державної адміністрації і сесією Полтавської обласної Ради та реалізуються в процесі формування ринкових відносин у регіоні.

Основні теоретичні положення наукового дослідження використано у навчальному процесі Полтавського університету споживчої кооперації України для розробки навчально-методичних комплексів спеціальностей “Менеджмент організацій” та “Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності” та викладання курсів “Основи менеджменту”, “Менеджмент підприємства”, “Методика викладання у вищій школі” (акт № 01–67 від 23.04.2005 р.).

Особистий внесок здобувача полягає в розробці теоретично-методологічних засад та практичних рекомендацій розвитку споживчої кооперації України як соціально-економічної системи, урахування головних тенденцій, закономірностей та напрямів її вдосконалення. Наукові положення, розробки, висновки і рекомендації, які виносяться на захист, одержані автором самостійно. Усі публікації підготовлені одноосібно.

Апробація результатів дисертації. Основні методологічні положення та практичні результати дослідження обговорені та пройшли апробацію у виступах дисертанта протягом 1994–2006 рр. на 79 міжнародних та всеукраїнських науково-практичних, науково-методичних конференціях, симпозіумах, у тому числі на 8 – за межами України, серед яких: Міжнародна конференція “Prekybos Moklas Praktika” Respublikines mosklines-praktines konferencijos medziaga (Вільнюс, 1996); Міжнародна науково-практична конференція “Проблеми розвитку споживчої кооперації України в ринковому середовищі” (Київ, 1998); Міжнародний симпозіум “Розвиток споживчої кооперації – теорія і практика” (Кишинів, 1998); Міжнародна науково-практична конференція “Проблеми теорії і практики становлення соціально-орієнтованої ринкової економіки” (Харків, 1999); Науково-практична конференція “Потребительская кооперация Республики Беларусь накануне XIV съезда” (Гомель, 1999); Наукова конференція Московського університету споживчої кооперації “Кооперация на пороге XXI века” (Москва, 1999); Всеукраїнська наукова конференція студентів та молодих учених “Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання” (Донецьк, 2000); Міжнародна науково-практична конференція “Національний кооперативний рух та структурні зміни в економіці України XXI століття” (Київ, 2001); Міжнародна науково-практична конференція “The Socio-Economic Aspects of Business Development in the Countries in Transition to a Market Economy” (США, Бостон, 2001); Регіональна науково-практична конференція “Управління в умовах ринкової трансформації економіки України” (Харків, 2002); Науково-практична конференція “Теорія та практика сучасного менеджменту: проблеми та шляхи їх вирішення” (Тернопіль, 2002); Міжнародна науково-практична конференція “Соціально-трудові відносини та соціальна політика у сучасних економічних умовах” (Донецьк, 2003); Міжнародна наукова-конференція студентів та молодих учених “Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання” (Донецьк, 2004); Міжнародна науково-практична конференція “Социально-экономические проблемы развития кооперации в условиях рынка” (Баку, 2005); Міжнародна науково-практична конференція “Управління підприємством: проблеми та шляхи їх вирішення” (Ялта, 2005). Результати дослідження також обговорювались на науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу та аспірантів Полтавського університету споживчої кооперації України.

За результатами наукового дослідження організовано та проведено згідно з планом Міністерства освіти і науки України I, II та III Міжнародні науково-практичні конференції “Методологія та практика менеджменту на порозі XXI століття: загальнодержавні, галузеві та регіональні аспекти” (Полтава, 2000, 2004, 2006 рр.), рекомендації опубліковано у фахових виданнях.

Публікації. Головні положення і висновки дослідження опубліковано в 115 одноосібних наукових працях загальним обсягом 109,8 д. а., у тому числі 1 монографія (23,75 д.а.), 60 наукових статей у фахових виданнях (46,3 д. а.), 45 тез, депонованих та інших видань (23,0 д. а.), 1 навчальний посібник з грифом Міністерства освіти і науки України (16,75 д. а.).

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, 5 розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації – 344 сторінки. У роботі розміщено 25 таблиць та 30 рисунків (з них 13 таблиць та 15 рисунків займають 33 окремих сторінки), 12 додатків. Список використаних джерел містить 337 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження; розкрито зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету і завдання дослідження, його об’єкт, предмет і методи; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача; наведено дані про апробацію, публікації, структуру та обсяги роботи.

У першому розділі “Споживча кооперація як соціально-економічна система” обґрунтовується сутність сучасної соціально-економічної системи як об’єкта управління, розкриваються концептуальні засади трансформації її ринкового управління, розвитку та організації споживчої кооперації як соціально-економічної системи.

У роботі відзначається, що з метою сучасного обґрунтування сутності соціально-економічної системи доцільно розглядати її одночасно як об’єкт науки і практики управління через аналіз множини характеристик, наявність яких дозволила визначити належність об’єкта до соціально-економічної системи.

У роботі акцентується увага на тому, що, ґрунтуючись на використанні закономірності єдності системи управління, соціально-економічну систему, з одного боку, слід розглядати як частину більш загальної суспільної системи, яка включає всі елементи даної соціально-економічної формації, а з іншого боку, – як частину ресурсів для споживання суспільства, тому що мета її розвитку повинна узгоджуватися з цілями розвитку суспільної системи. Соціально-економічна система є симбіозом соціальної та економічної сфер життєдіяльності суспільства, системним поєднанням соціальної та економічної підсистем. При цьому економічна підсистема є комплексом виробничих відносин, що відповідають ступеню розвитку продуктивних сил суспільства, а соціальна – сукупністю суспільних відносин, організацій та форм, що визначають взаємозв’язки між особистістю, колективом, організацією і суспільством в цілому. Об’єктивно обґрунтовано, що соціальна підсистема спрямована на задоволення духовних потреб людей, а її цілі поєднують суспільство; економічна підсистема спрямована на задоволення матеріальних потреб людей, а її цілі можуть роз’єднувати суспільство. Враховуючи теоретичні узагальнення та практичні напрями функціонування соціально-економічних систем, визначено соціально-економічну систему України як цілісну сукупність соціально-економічних об’єктів галузевого (або сфери діяльності), територіального рівнів та окремих підприємств, що поєднані відносинами управління щодо використання власності.

У дисертації доведено, що, враховуючи особливості сучасного стану вітчизняного суспільства, для управлінської практики сьогодні важливими є завдання щодо впровадження адаптованих теоретичних розробок вітчизняної і зарубіжної науки управління та створення особливого підходу до управління з урахуванням українського менталітету. Саме тому в дослідженні визначено систему поглядів на управління українською економікою в період трансформації суспільства. Дискусійність питання щодо визначення поняття “ринкове управління” зумовила необхідність його тлумачення з методологічної точки зору як системи взаємозв’язків суб’єктів ринкового самоуправління та державного регулювання, в основі яких лежить використання економічних законів розвитку суспільства.

Обґрунтовано, що діалектика розвитку суспільства передбачає визначення чинників та умов переходу до ринкового управління, реалізація яких дозволяє створити систему ринкового управління, що включає ринкове самоуправління та державне регулювання ринку. Ринкове самоуправління є основою системи управління ринкової економіки і виступає як комплекс економічних, організаційних, соціальних та інших взаємозв’язків, у процесі реалізації яких задовольняються потреби й узгоджуються інтереси суб’єктів управління. В ринковому самоуправлінні беруть участь 3 основних суб’єкта ринкової економіки: власник, професійний керуючий (апарат управління), трудовий колектив. Власник реалізує громадське самоуправління (колективне, колегіальне або самоуправління власника) та виконує системоутворюючі функції, які визначають соціальну спрямованість розвитку. Професійний керуючий через професійне управління виконує функції, які пов’язані з виробничим використанням власності і визначає економічну ефективність розвитку. Трудовий колектив реалізує функції самоуправління згідно зі Статутом та колективним договором і визначає соціально-економічну спрямованість розвитку.

При авторському розгляді ринкової системи управління соціально-економічною системою особливу увагу приділено проблемі діалектичного взаємозв’язку державного регулювання та самоуправління системи. Із загальносистемної точки зору, державне регулювання виконує загальнодержавні функції, а самоуправління забезпечує виконання функцій, які визначають соціальну спрямованість та економічну ефективність розвитку системи. Здійснення державного регулювання потребує підтримки динамічної адекватності самоуправління підприємств реальному рівню розвитку соціально-економічної системи України.

У роботі розкрито, що споживча кооперація за своєю природою є соціально-економічною системою, мета якої націлена на реалізацію як соціальних, так і економічних завдань. Теорія та практика господарювання дозволили виділити наступні ознаки споживчої кооперації, які ідентифікують її як унікальну соціально-економічну систему: споживча кооперація – це є одночасно добровільне об’єднання людей або організацій, що мають спільні соціально-економічні інтереси та корпоративне утворення членів зі збереженням їхньої самостійності; це є організація, яка веде господарську діяльність на неприбутковій основі для задоволення економічних та соціальних потреб своїх членів; кооперативне підприємство повністю належить членам кооперативу і контролюється ними, а система управління кооперативом за своїм характером демократична. Споживча кооперація – це одночасно і суто соціальна організація, яка є добровільним, демократичним об’єднанням з метою задоволення економічних, соціальних та культурних потреб, створеним для самодопомоги та самозахисту своїх членів (виробників і споживачів).

Враховуючи вищеназвані ознаки споживчої кооперації, можна специфікувати її визначення як унікальну організацію, яка за ознаками, видами, критеріями та метою діяльності є соціально-економічною системою. Взаємозв’язок характеристик споживчої кооперації як соціально-економічної системи, якостей середовища та рис управління дозволили обґрунтувати соціально-економічну природу споживчої кооперації та соціально-економічні завдання її функціонування, що є основою для принципів кооперативної діяльності та визначених у дослідженні особливостей управління кооперативним господарством (багатогалузевий та багатоцільовий характер діяльності, комплексність процесу управління, функціонування на основі самодіяльності членів, комбінованість системи, багатоступеневість управління).

Багатоаспектність споживчої кооперації викликала необхідність її характеристики за окремими ознаками. Результати дослідження дозволили провести аналіз споживчої кооперації за трьома ознаками: видами відносин, функціональною ознакою, структурою. Ці побудови в роботі схематично накладені одна на одну, а вершини структурних графів є загальними, оскільки вони поєднані метою системи. З точки зору системного підходу щодо місця прояву відносин управління, вони виявляються в окремих підсистемах у вигляді зв’язків економічної, технічної, виробничої, політичної, правової, організаційної, методологічної, інформаційної підсистем системи управління. Враховуючи сучасне трактування закономірності єдності системи управління щодо підсистем та їх внутрішніх складових, за функціональною ознакою система споживчої кооперації є єдністю взаємодії та цілісності функціонування цільової, функціональної, організаційної та забезпечуючої підсистем. Що стосується останньої, то це – єдність її складових: методичного, правового, ресурсного (трудові, матеріальні, фінансові ресурси), інформаційного, наукового та організаційного забезпечення. Найбільш прийнятною в науковій літературі є побудова системи управління за структурною ознакою, яка деталізує організаційну підсистему споживчої кооперації з урахуванням принципу ієрархічності та зворотного зв’язку на складові (об’єкт і суб’єкт управління), які мають власну структуру, зміст і постійно взаємодіють.

У роботі визначено, що особливу увагу в умовах сьогодення доцільно звернути на визначену співвідносність між професійним та громадським суб’єктом управління. Авторське розуміння цієї співвідносності ґрунтується на сучасних напрямах функціонування підприємства як системи ринкового управління, що передбачає комплексність суб’єкта ринкового управління. Співвідносність професійних і громадських суб’єктів управління враховує елемент колегіальності і відображає такі відмінні риси: професійний суб’єкт опосередковує професійне управління, а громадський – громадське самоуправління; професійний суб’єкт визначає економічну ефективність розвитку системи, а громадський – соціальну спрямованість розвитку; професійний суб’єкт виконує функції, що пов’язані з виробничим використанням власності, а громадський – системоутворюючі функції; професійний суб’єкт реалізує функції, які йому делегує громадський суб’єкт. Дотримання співвідносності між громадським та професійним суб’єктами управління є досить новою пропозицією закономірності співвідносності частин системи, тому вона має бути в центрі уваги науковців та практиків як з кількісної, так і з якісної, функціональної точки зору.

У другому розділі “Розвиток споживчої кооперації України в трансформаційній економіці” акцентовано увагу на якісному та кількісному дослідженні розвитку споживчої кооперації як соціально-економічної системи, економетричному прогнозуванні її діяльності, діагностиці регуляторного впливу зовнішнього середовища на результати діяльності систем та виокремленні проблем управління споживчою кооперацією України.

Враховуючи те, що споживча кооперація функціонує як соціально-економічна система, з усіх складових кооперативного сектора економіки вона є найбільш структуризованою та організаційно оформленою. Так, споживча кооперація об’єднує майже 900 тис. членів споживчих товариств і спілок, забезпечує трудову зайнятість 107 тис. осіб. Система має потужний економічний потенціал – більше 30 тис. торговельних об’єктів, 6 тис. підприємств ресторанного господарства, 2 тис. переробних та заготівельно-збутових підприємств, 586 ринків, 1400 виробничих підприємств тощо. Вона охоплює понад 2000 споживчих товариств і 263 районних та обласних спілок (табл. 1).

Таблиця 1

Характеристика потенціалу споживчої кооперації України

як соціально-економічної системи

Перехід до ринкової економіки, який супроводжується глобальними кризовими явищами, негативно позначився на розвитку споживчої кооперації: звузилися масштаби її діяльності, знизилася віддача економічного і соціального потенціалу, погіршився соціально-економічний стан, суттєво послабилася її соціальна місія. Проведений аналіз свідчить, що значно впливає на ситуацію в системі споживчої кооперації загострення кризових явищ у державі, в тому числі недоліки кредитно-фінансової системи, спад виробництва, відсутність власних коштів, низький рівень купівельної спроможності населення, неконструктивна кредитна політика комерційних банків, неправомірне втручання органів державної влади в діяльність кооперативних організацій, податковий тиск тощо.

Як свідчить аналіз, питома вага прибуткових підприємств та організацій системи споживчої кооперації протягом останніх років має чітку тенденцію росту (табл. 2).

Таблиця 2

Аналіз показників господарсько-фінансової діяльності споживчої кооперації України за 1995–2004 роки

На сучасному етапі споживча кооперація розвиває більш ніж 25 видів господарської діяльності у таких галузях, як торгівля, ресторанне господарство, заготівлі, виробництво, транспорт та будівництво, побутові послуги. Разом з тим, питома вага споживчої кооперації в товарообороті України становить 3,3, проти 18,3 у 1994 р.

Аналіз стратегічних напрямків розвитку системи свідчить про необхідність диверсифікації господарської діяльності на нові сфери, вертикальну та горизонтальну економічну інтеграцію суб’єктів господарювання. Прикладом новаційних підходів до господарювання є те, що на підприємствах та в організаціях системи споживчої кооперації останніми роками зростає обсяг реалізації платних послуг. У 2005 р. платні послуги надавало більше 5 тис. об’єктів відповідно до їхнього профілю.

Моніторинг діяльності показав, що протягом 1998–2001 рр. система була нерентабельною, але вже з 2002 р. в цілому у системі досягається позитивний фінансовий результат. Як свідчить аналіз, найбільш прибутковим є ресторанне господарство. Водночас визначено тенденцію збільшення збитковості промисловості споживчої кооперації, причиною чого є занадто застаріле обладнання, що зумовлює необхідність прискореної реконструкції, технічного та технологічного оновлення кооперативних виробництв.

Затяжна економічна криза в державі не обійшла споживчу кооперацію як одну із складових народногосподарського комплексу в фінансовому аспекті. Останніми роками виважений підхід до залучення кредитів комерційних банків, нарощування обсягів діяльності та скорочення непродуктивних втрат дали позитивні результати, що відображає тенденція зміни власних обігових коштів підприємств та організацій системи споживчої кооперації України. Досягнути суттєвого нарощування власних обігових коштів споживча кооперація намагається за рахунок реінвестування прибутку, капіталізації дивідендів на пайові внески та прискорення оборотності товарів і грошових ресурсів. Одним із основних джерел формування оборотних активів у системі споживчої кооперації є пайовий капітал. Разом з тим, актуальною проблемою в системі є постійне і спонтанне скорочення чисельності пайовиків (кількість пайовиків за 10 років зменшилась у восьмеро, що є наслідком недостатнього забезпечення реального пріоритету пайовика-власника). У зв’язку з цим постає необхідність розробки пакета нормативних документів, які регулюватимуть питання стимулювання участі членів споживчих товариств в економічній діяльності кооперативних організацій і підприємств стосовно втілення в життя законодавчих норм щодо кооперативних виплат членам споживчих товариств, запровадження спеціального порядку ціноутворення у процесі реалізації товарів та надання послуг пайовикам.

У роботі висвітлено, що споживча кооперація України на сучасному етапі представляє собою потужну соціально-економічну систему з високим потенціалом, але процес виходу системи з кризи вимагає комплексного підходу з урахуванням вітчизняних особливостей.

З метою проведення моніторингу розвитку споживчої кооперації в просторово-часовому середовищі господарського комплексу України було розглянуто: господарсько-фінансові показники діяльності Укоопспілки, показники фінансової стійкості, платоспроможності та рентабельності. Загальновідомо, що аксіоматично правильними є прогнозні значення показників на майбутній період, який становить третину від періоду аналізу. Враховуючи, що 4 групи показників діяльності Укоопспілки аналізувались за 10 років (1995–2004 рр.), то найбільш достовірними є прогнозні розрахунки на 3 наступні роки (2005, 2006, 2007 рр.). У роботі наведені результати визначення виду залежності, параметрів моделі, коефіцієнта кореляції та прогнозних значень показників на 2005–2007 рр., які свідчать про позитивні тенденції розвитку споживчої кооперації.

Результати дослідження дозволяють стверджувати, що процес адаптації споживчої кооперації у трансформаційній українській економіці полягає в регулюванні внутрішнього середовища кооперативного підприємства з метою посилення позитивного впливу й елімінуванні негативних наслідків зміни чинників зовнішнього до споживчої кооперації середовища. Саме чинники зовнішнього середовища відображають сукупність тих умов, до яких адаптується споживча кооперація, а внутрісистемні чинники визначають як саму можливість, так і ефективність процесу адаптації. Ієрархічна структура системних взаємозв'язків чинників зовнішнього середовища споживчої кооперації включає в себе три рівні: галузевий, національний, світовий. Розроблені підходи до класифікації чинників зовнішнього середовища створюють методичну основу для аналізу механізму їхнього впливу (рис. 1).

Рис. 1. Ієрархічна структура системних взаємозв’язків факторів зовнішнього середовища споживчої кооперації України

З метою діагностики впливу зовнішнього середовища споживчої кооперації в роботі побудовано модель регуляторної оцінки впливу чинників зовнішнього середовища, що забезпечує своєчасність і адекватність прийняття стратегічних рішень. Для визначення коефіцієнтів вагомості чинників зовнішнього середовища споживчої кооперації застосовано метод експертних оцінок. Погодженість експертів оцінена за допомогою коефіцієнта конкордації Кендалла на основі методу рангової кореляції як відношення суми квадратів різниць до максимально можливої суми за формулою:

,

де , сумарне ранжирування має вигляд:

де п – об'єкти, які в різному ступені мають властивість X;

m – кількість експертів, які ранжирують об'єкти за властивістю X.

Як свідчить аналіз значимості факторів зовнішнього середовища при погодженості думок фахівців, підтвердженого коефіцієнтом конкордації , максимальний вплив мають чинники національного та галузевого характеру (табл.3).

У рамках макросередовища за результатами експертного анкетування фахівців споживчої кооперації на рівні Укоопспілки також була проведена діагностика складу чинників макросередовища для споживчої кооперації та визначено матрицю їх рангів при коефіцієнті конкордації .

Результати діагностики складу чинників мікросередовища дозволили за результатами аналізу визначень фахівців споживчої кооперації обласної ланки побудувати модель впливу чинників мікросередовища при коефіцієнті конкордації .

За результатами дослідження дійшли об’єктивного висновку, що управління чинниками зовнішнього середовища споживчої кооперації з метою створення сприятливих для розвитку умов є прерогативою систем більш високого рівня ієрархії, і в першу чергу, економічної політики держави. Разом з тим, непрямий вплив кооперативної системи на чинники зовнішнього середовища реалізується за допомогою зворотних зв'язків між системами різного ієрархічного рівня за допомогою регулювання внутрішньосистемних чинників підприємства.

Таблиця 3

Матриця рангів факторів зовнішнього середовища споживчої кооперації України

Проведене дослідження тенденцій розвитку споживчої кооперації України дозволило виділити наступні проблеми: ринкова за самим своїм генезисом система споживчої кооперації стала прискорено втрачати свій конкурентний потенціал якраз з переходом до ринку; пайова природа кооперації стала дедалі виявляти свою обмеженість і програвати у змаганні з малим бізнесом; надто фондомістка інфраструктура споживчої кооперації, розміщена переважно в сільській місцевості, зазнала цінового тиску; низька платоспроможність сільських товаровиробників та населення зупинили прискорення окупності об’єктів кооперативної інфраструктури.

Міжнародна практика ринкових перетворень свідчить про те, що головною умовою виходу з кризового становища і стабілізації є удосконалення існуючої системи управління. З урахуванням сучасних реалій чинні проблеми управління в споживчій кооперації доцільно поділити на три групи: проблеми управлінського сприяння ринковоадаптованості системи; проблеми професіоналізації та науково-методичного забезпечення ринковоструктурованого управління; проблеми управлінського забезпечення дотримання ринковоактуалізованих кооперативних принципів управління.

Адаптація споживчої кооперації до нових умов життєдіяльності вимагає перебудови системи управління нею. Визначено головні пріоритети при цьому повинні стати: демократизація організаційної структури; відновлення ролі пайовиків у процесі управління та контролю; перехід до професійного управління; реалізація кадрової політики; розмежування функцій органів самоуправління і