НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

МЯГКОВ Микола Олександрович

УДК 342.841 + 343.415

ПЕРЕШКОДЖАННЯ ЗДІЙСНЕННЮ ВИБОРЧОГО ПРАВА:

ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального права Луганського державного університету внутрішніх справ.

Науковий керівник:

доктор юридичних наук, професор

Костенко Олександр Миколайович,

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького,

завідувач відділу кримінального права, кримінології та судоустрою.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

Музика Анатолій Ананійович,

Навчально-науковий інститут підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби Київського національного університету внутрішніх справ, професор кафедри кримінального права та кримінології;

кандидат юридичних наук, доцент

Берзін Павло Сергійович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

асистент кафедри кримінального права.

Провідна установа –

Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого, кафедра кримінального права № 1, м. Харків.

Захист відбудеться 19.12. 2006 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4)

Автореферат розісланий 18.11. 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор юридичних наук, професор І.М. Кучеренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Упровадження демократичних принципів формування органів державної влади й органів місцевого самоврядування стало однією з обов’язкових умов подальшої інтеґрації України до Європейського Союзу. Тому міжнародні організації приділяють значну увагу становленню в нашій країні основних форм безпосередньої демократії, зокрема виборів. Світове співтовариство, визнавши єдині демократичні засади щодо проведення виборів, закріпило їх у низці міжнародних документів.

Стаття 1 Конституції визначає Україну як суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову державу. Принциповою ознакою реального демократизму держави є досягнутий у ній рівень народовладдя, тобто те, наскільки встановлені національним законодавством процедури виявлення та здійснення волі народу можуть реально впливати на управління справами держави й суспільства.

Невід’ємною частиною демократичних виборів є забезпечення відповідних суб’єктивних виборчих прав. Згідно зі ст. 38 Конституції України громадяни мають право вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Але закріплення цих основних політичних прав в Основному Законі не є показником їх забезпеченості. Державі потрібен ефективний механізм юридичної відповідальності за порушення прав і свобод громадян.

Кримінальний кодекс України забезпечує охорону прав і свобод людини та громадянина від найнебезпечніших порушень. Тому в разі недосконалості кримінально-правових норм, що передбачають кримінальну відповідальність за порушення виборчого законодавства, виборчі права громадян не можна назвати забезпеченими.

Кримінальну відповідальність за виборчі правопорушення передбачено різними статтями КК України. Але в межах дисертаційного дослідження пропонується звернути увагу на проблеми кримінальної відповідальності за перешкоджання здійсненню виборчого права. Ці діяння є порушенням основних виборчих прав громадян, тобто права обирати й бути обраним, і тому вони видаються ключовими у відповідному механізмі кримінально-правової охорони.

У вітчизняній науці кримінального права проблемам кримінальної відповідальності за перешкоджання здійсненню виборчого права не було приділено достатньої уваги.

Розгляд великої кількості скарг суб’єктів виборчих процесів за різними виборами свідчить про підвищений інтерес суспільства до результатів реалізації юридичної відповідальності за виборчі правопорушення. За даними судової статистики, у період виборчої компанії з виборів Президента України 2004 року до місцевих і апеляційних судів загальної юрисдикції надійшло 137042 скарги, з них було прийнято судами до провадження 133519 скарг, розглянуто з винесенням рішення 131527 (задоволено 127776 скарг). Можливістю судового захисту своїх виборчих прав намагалися скористатися 135047 виборців.

Аналізуючи роботу судів загальної юрисдикції за 2005 рік, Верховний Суд України зазначив, що у 2005 році у зв’язку з проведенням виборів Президента України було зареєстровано
1887 злочинів проти виборчих прав громадян.

3 грудня 2004 року Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України, приймаючи рішення щодо другого туру виборів Президента України, дійшла висновку, що порушення принципів виборчого права, передбачених статтями 38, 71, 103 Конституції України, і засад виборчого процесу, визначених ч. 2 ст. 11 Закону України „Про вибори Президента України”, унеможливлюють достовірно встановити результати дійсного волевиявлення виборців у єдиному загальнодержавному виборчому окрузі.

Із вищезазначеного виникає питання про місце кримінально-правового забезпечення охорони суб’єктивного виборчого права громадянина, яке здійснюється, зокрема, через ст. 157 КК України.

Дослідженню проблем забезпечення правової охорони виборчих прав громадян приділяли увагу такі вчені, як
Ю.В. Александров, П.П. Андрушко, О.М. Готін, А.П. Груздєва,
М.В. Жушман, С.Д. Князєв, О.С. Колишніцин, В.В. Копейчиков,
С.М. Корабельников, А.М. Красіков, С.Я. Лихова, М.С. Матейкович, Л.П. Медіна, М.І. Мельник, В.Ф. Погорілко, П.О. Ромашкін,
М.І. Ставнійчук, Н.В. Терещенко, Ю.М. Тодика, М.І. Хавронюк та інші.

Важливе місце в методологічній базі займають міжнародні документи, а саме: Загальна декларація прав людини (1948 р.); Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р.); Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини (1950 р.); Європейська хартія місцевого самоврядування та інші. Окремі висновки автор робить на основі аналізу кримінального законодавства іноземних держав, зокрема Грузії, Естонії, Казахстану, Республіки Білорусь, Російської Федерації, Данії, Греції, Болгарії, Швеції, Швейцарії та деяких інших.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проведено відповідно до плану підготовки дисертаційних досліджень Луганського державного університету внутрішніх справ на 2005 – 2006 роки, а також відповідно до Наказу Міністерства внутрішніх справ України № 755 від 5липня 2004 р. „Про затвердження пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років”.

Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є визначення способів вирішення проблем за-стосування кримінальної відповідальності за перешкоджання здійсненню виборчого права, у тому числі розроблення рекомендацій щодо подальшого вдосконалення відповідної кримінально-правової норми.

Досягнення поставленої мети бачиться можливим через вирішення таких завдань:

1) дослідити наукову літературу та міжнародно-правові акти з питань кримінально-правової охорони виборчих прав громадян;

2) проаналізувати судову практику з питань застосування законодавства про кримінальну відповідальність за перешкоджання здійсненню виборчого права;

3) вивчити історичний аспект формування правовідносин, які є об’єктом перешкоджання здійсненню виборчого права;

4) визначити родовий і безпосередній об’єкт перешкоджання здійсненню виборчого права;

5) визначити роль виборчих правовідносин у механізмі кримінально-правової охорони виборчих прав громадян;

6) проаналізувати ознаки об’єктивної сторони перешкоджання здійсненню виборчого права;

7) проаналізувати ознаки суб’єкта і суб’єктивної сторони перешкоджання здійсненню виборчого права;

8) проаналізувати ознаки кваліфікованих складів пере-шкоджання здійсненню виборчого права;

9) визначити недоліки формулювання диспозиції ст. 157 КК;

10) виробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення кримінально-правового забезпечення охорони суб’єктивного ви-борчого права.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері застосування кримінальної відповідальності за перешкоджання здійсненню виборчого права.

Предмет дослідження – кримінально-правові норми, що передбачають ознаки перешкоджання здійсненню виборчого права, та пов’язані з їх застосуванням норми іншого законодавства України, а також правозастосовча практика.

Методи дослідження: історичний (здійснено порівняльний аналіз вітчизняного кримінального законодавства 1919-2001 років), компаративний (проведено порівняльний аналіз кримінального законодавства ряду зарубіжних країн і нормативних актів Європейського Союзу), формально-логічний (проаналізовано основний і кваліфіковані склади перешкоджання здійсненню виборчого права) та інші методи.

Емпіричну базу дослідження становлять статистичні дані практики судів загальної юрисдикції з розгляду скарг суб’єктів виборчого процесу; понад 1000рішень (ухвал) судів загальної юрисдикції з розгляду скарг суб’єктів виборчого процесу по виборах народних депутатів України 2002 та 2006 років і Президента України 2004 року; статистичні дані щодо кількості кримінальних справ: порушених, переданих до суду та в яких винесено рішення суду в усіх регіонах України; міжнародна судова практика, фабули кримінальних справ.

Наукова новизна одержаних результатів. У роботі ставляться проблеми кримінальної відповідальності за перешкоджання здійсненню виборчого права, яким раніше не приділялося достатньої уваги. Крім того, пропонуються шляхи вдосконалення ст. 157 КК України.

Внесок дисертанта в наукове розроблення проблеми полягає в обґрунтуванні нових теоретичних положень, що використовуються при формулюванні ст. 157 КК України, уточненні змісту окремих понять і термінів, що мають значення для науки кримінального права та правозастосовчої практики, а також у визначенні напрямків удосконалення кримінального та пов’язаних з ним окремих положень виборчого законодавства.

Новизна одержаних результатів відбивається в таких положеннях і висновках, які й виносяться на захист:

1. Визначено родовий об’єкт перешкоджання здійсненню виборчого права як правовідносини, що виникають із приводу участі громадян у виборах органів державної влади й органів місцевого самоврядування, а також із приводу участі громадян у референдумі.

2. Установлено доцільність забезпечення кримінально-правової охорони виборчого права та права на участь у референдумі шляхом передбачення різних покарань за їх порушення в різних статтях кримінального закону.

3. Доведено, що злочинні дії, за які передбачено кримінальну відповідальність статтею 157 КК України: перешкоджання здійсненню виборчого права; перешкоджання здійсненню права брати участь у референдумі; перешкоджання діяльності іншого суб'єкта виборчого процесу, ініціативної групи референдуму, комісії з референдуму, члена виборчої комісії, члена ініціативної групи референдуму, члена комісії з референдуму або офіційного спостерігача при виконанні ними своїх повноважень; втручання службової особи з використанням службового становища в здійснення виборчою комісією чи комісією з референдуму їх повноважень, установлених законом, – посягають на різні видові об’єкти. У зв’язку з цим зроблено висновок про те, що доцільно передбачити кримінальну відповідальність за вчинення зазначених діянь, закріпивши окремі склади злочинів у різних статтях кримінального закону. При цьому перешкоджання здійсненню суб’єктивного виборчого права як загальний склад злочину повинне бути передбачене в ст. 157 КК України.

4. Визначено безпосередній об’єкт перешкоджання здійсненню виборчого права як правовідносини, що складаються з приводу
вільного здійснення громадянином свого виборчого права, а саме права обирати та бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою.

5. Доведено недосконалість формулювання „перешкоджання
вільному здійсненню громадянином виборчого права”. Воно потребує додаткового тлумачення, дефініція „вільне здійснення права” є неконкретною, оскільки поняття „вільне” є оцінним. У зв’язку з цим запропоновано викласти диспозицію ст. 157 КК України з використанням слів „діяння, спрямоване на порушення виборчого права громадянина”.

6. Доведено необхідність зазначення в кримінально-правовій нормі таких форм злочинного порушення виборчого права:

1) порушення права громадянина обирати;

2) порушення права громадянина бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою;

3) порушення права громадянина вести передвиборну агітацію.

7. Установлено недоцільність використання терміна „при-мушування” в ст. 157 КК України, оскільки основні форми примушування достатньою мірою охоплюються вжитими у вказаній нормі поняттями „насильство”, „погрози”, „обман”. У зв’язку з цим пропонується не використовувати зазначений термін для опису способів перешкоджання здійсненню виборчого права.

8. Зроблено висновок, що слід закріпити додаткові ознаки насильницького перешкоджання здійсненню виборчого права в різних частинах ст. 157 КК України залежно від ступеня тяжкості: насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я особи; насильство, яке небезпечне для життя чи здоров’я особи; заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

9. Доведено необхідність передбачити відповідальність за перешкоджання здійсненню виборчого права, вчинене шляхом підкупу, обману, насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я особи, знищення чи пошкодження майна, погроз або іншим способом в одній частині статті 157 КК України.

10. Арґументовано, що перешкоджання здійсненню виборчого права, яке вплинуло на результати виборів або вчинене організованою групою, повинне бути закріплене в ст. 157 КК України як особливо тяжкий злочин.

Практичне значення одержаних результатів. Висновки та пропозиції, викладені в роботі, можуть бути використані в правотворчій діяльності для вдосконалення положень кримінального законодавства, у навчальному процесі юридичних вузів і факультетів при викладанні Особливої частини кримінального права України, у правозастосовчій діяльності працівниками правоохоронних органів при встановленні ознак злочину, передбаченого ст. 157 КК України.

Положення дисертації можуть стати матеріалом для подальшого розроблення проблем кримінальної відповідальності за порушення виборчого законодавства, а також для дослідницької роботи в науці кримінального права та в інших юридичних науках.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження, що включені до дисертації, оприлюднені та були предметом дискусій: 1) на міжреґіональній науково-практичній конференції „Національний дух українського права”, що проводилася Краснодонською філією Міжрегіональної академії управління персоналом 10 листопада 2004 року, м. Краснодоні Луганської області; 2) на міжнародній науково-практичній конференції „Вибори Президента України – 2004: проблеми забезпечення та захисту виборчих прав громадян України”, що проводилася Всеукраїнською громадською організацією „Фонд сприяння демократичним виборам” 25 лютого 2005 року, м. Київ;
3) на міжнародній науково-практичній конференції в м. Запоріжжя, що проводилася Запорізьким національним університетом
30 червня – 2 липня 2005 року; 4) на науково-практичній конференції „Правова реформа у масовій свідомості мешканців луганського регіону”, який проводився кафедрою кримінології і соціології Луганського державного університету внутрішніх справ 16 лютого 2006 року, м. Луганськ.

Публікації. Основні положення та висновки дисертації відображено в дев’яти статтях і двох тезах доповідей на конференціях. Сім статей опубліковано у виданнях, включених до переліку фахових видань ВАК України з юридичних наук.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновку, списку використаних джерел (199 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 196 сторінок, з них обсяг основного тексту – 177 сторінок, обсяг використаних джерел – 18 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, аналізується стан її розроблення, визначається основна мета й завдання дослідження, формулюються основні теоретичні положення, що виносяться на захист, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, а також наводяться дані про їх апробацію.

Розділ 1 „Об’єкт перешкоджання здійсненню виборчого права” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 „Історичний аспект формування право-відносин, які є об’єктом перешкоджання здійсненню виборчого права” висвітлюються основні етапи розвитку інституту виборів
і кримінального законодавства щодо забезпечення охорони суб’єктивного виборчого права в Україні. Зокрема приділяється увага феномену віча часів Київської Русі, Конституції Пилипа Орлика 1710 року, сучасним демократичним здобуткам тощо.

У роботі наводиться ст. 1884 Уложення про покарання
1845 року (розділ ІХ „О преступлениях и проступках против законов о состоянии”, глава четверта), якою передбачалася відповідальність тих, хто при виборах дворянських, або міських, або сільських громад буде через підкуп, подарунки, обіцянки або погрози схиляти іншу особу до подання голосу на його користь або на користь чи проти іншої особи. Зазначається, що ця норма діяла до 1917 року.

Автор відмічає, що Українська Народна Республіка, яка проіснувала з 17березня 1917 р. до 29 квітня 1918 р., не видала жодного кримінального закону. Із початком радянської доби історії становлення кримінально-правового забезпечення охорони виборчого права в Україні того часу стало невіддільним від кримінального права РРФСР.

Новим етапом розвитку кримінального законодавства СРСР та УРСР дисертант називає прийняття у 1958 р. Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік, на підґрунті яких
28 грудня 1960 року прийнято Закон Української РСР, що затвердив Кримінальний кодекс, який проіснував 41 рік. Цей кодекс містив главу IV “Злочини проти політичних і трудових прав громадян”, у якій було передбачено три склади злочинів, що пропонувалися у проекті кримінального закону СРСР 1955 року, у тому числі перешкоджання здійсненню виборчого права (ст. 127). У 1999 р. ця глава дістала назву “Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав громадянина”.

Із прийняттям 5 квітня 2001 року нового КК України, зазначає автор, досліджуваний склад злочину був передбачений у ст. 157. При цьому було декриміналізовано перешкоджання роботі виборчої комісії; передбачено додаткову кваліфікуючу ознаку – вплив на результати голосування або виборів; змінено опис способів вчинення цього злочину тощо. 23 лютого 2006 року було істотно змінено редакцію ст. 157 КК України.

У роботі вказується, що, незважаючи на зазначені законодавчі зміни, визначення терміна „порушення вільного виборчого” як перешкоджання вільному здійсненню громадянином виборчого права було сформовано ще в 1955 році, тобто півстоліття тому.

У підрозділі 1.2 „Проблема об’єкта злочину в науці кримінального права” досліджуються основні системи поглядів щодо визначення об’єкта злочину в науці кримінального права: „об’єкт злочину – це суспільні відносини” й „об’єкт злочину – це соціальні цінності”. У роботі наводяться й інші визначення об’єкта злочину (люди, охоронювана кримінальним законом соціальна безпека).

Проаналізувавши зазначені підходи, автор робить висновок, що більш обґрунтованим є визначення об’єкта злочину як правовідносин, що виникають із приводу певних цінностей, які поставлені державою під кримінально-правову охорону.

Положення про визначення об’єкта злочину саме як правовідносин досить чітко підтверджується на прикладі злочинного перешкоджання здійсненню виборчого права. Суспільні відносини щодо виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад і сільських, селищних міських голів і реалізація відповідних виборчих прав досить докладно регламентовані законодавством.

У підрозділі 1.3 „Родовий та безпосередній об’єкт перешкоджання здійсненню виборчого права” обґрунтовується думка про те, що родовим об’єктом перешкоджання здійсненню виборчого права є правовідносини, які виникають із приводу участі громадян у виборах органів державної влади й органів місцевого самоврядування, а також із приводу участі громадян у референдумі.

У роботі зазначається, що правовідносини з приводу виборів набагато поширеніші, ніж правовідносини з приводу референдуму. Результати референдуму та виборів породжують принципово різні за своєю суттю та значущістю юридичні наслідки. Отже, порушення виборчого права громадянина є більш суспільно небезпечним, ніж порушення права брати участь у референдумі. Тому законодавча практика щодо тотожного кримінально-правового забезпечення охорони виборчого права та права брати участь у референдумі видається автору неправильною. Він вважає за доцільне для забезпечення правової охорони виборчого права та права на участь у референдумі передбачити різну відповідальність за їх порушення в різних статтях кримінального закону.

Злочинні дії, за які передбачено кримінальну відповідальність статтею 157 КК України: перешкоджання здійсненню виборчого права; перешкоджання здійсненню права брати участь у референдумі; перешкоджання діяльності іншого суб'єкта виборчого процесу, ініціативної групи референдуму, комісії з референдуму, члена виборчої комісії, члена ініціативної групи референдуму, члена комісії з референдуму або офіційного спостерігача при виконанні ними своїх повноважень; втручання службової особи з використанням службового становища в здійснення виборчою комісією чи комісією з референдуму їх повноважень, установлених законом, – посягають, як уважає автор, на різні видові об’єкти. Тому робиться висновок, що доцільно передбачити кримінальну відповідальність за вчинення зазначених діянь, закріпивши окремі склади злочинів у різних статтях кримінального закону. При цьому перешкоджання здійсненню суб’єктивного виборчого права як загальний склад злочину повинне бути передбачене в ст. 157 КК України.

Безпосередній об’єкт перешкоджання здійснення виборчого права визначається в роботі як правовідносини, що складаються з приводу вільного здійснення громадянином свого виборчого права, а саме права обирати та бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою

Розділ 2 „Об’єктивна сторона перешкоджання здійсненню виборчого права” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 „Визначення змісту терміна "перешкоджання вільному здійсненню громадянином виборчого права"” аналізується зміст категорії „перешкоджання вільному здійсненню громадянином виборчого права”.

Зокрема, визначається, що перешкоджання здійсненню виборчого права – це діяння (дії чи бездіяльність) зі створення будь-яких перепон, які унеможливлюють або істотно ускладнюють реалізацію громадянином свого виборчого права.

Формулювання „перешкоджання вільному здійсненню громадянином виборчого права”, у якому використовується аналізований термін, видається автору недосконалим. Воно потребує додаткового тлумачення, дефініція „вільне здійснення права” є неконкретною, оскільки поняття „вільне” є оцінним. Пропонується не використовувати термін „перешкоджання”, а диспозицію викласти за допомогою слів „діяння, спрямоване на порушення виборчого права громадянина”.

З урахуванням висновків, які були зроблені в першому розділі дослідження, про доцільність правового забезпечення охорони виборчого права шляхом передбачення відповідного складу злочину в окремій статті Кримінального кодексу України, автор вважає за необхідне виділити в кримінально-правовій нормі такі форми злочинного порушення виборчого права:

1) порушення права громадянина обирати;

2) порушення права громадянина бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою;

3) порушення права громадянина вести передвиборну агітацію.

У роботі арґументується, що потерпілими від перешкоджання здійсненню виборчого права можуть бути лише громадяни України, які наділені виборчим правом і які бажають його реалізувати певним чином.

Підрозділ 2.2 „Способи перешкоджання здійсненню виборчого права” присвячено аналізу таких способів вчинення досліджуваного злочину.

У роботі зазначається, що підкуп, обман, примушування, насильство, погрози тощо виступають способами вчинення перешкоджання здійсненню виборчого права, а формулювання диспозиції ст. 157 КК України за допомогою конструкції „перешкоджання поєднане... з іншим способом” є невдалим.

Перешкоджання здійсненню виборчого права шляхом підкупу визначається як вплив на психічну сферу організму людини, що проявляється в закріпленні чи вірогідності закріплення, на думку злочинця, у свідомості потерпілого обов’язку нездійснення або здійснення свого виборчого права певним чином, шляхом надання чи обіцяння надання як компенсації матеріальних цінностей, можливості безкоштовно або на пільгових умовах користуватися послугами або інших вигод матеріального характеру. На погляд автора, підкуп повинен вважатися кримінально караним у разі, якщо він супроводжується вимогою реалізувати виборче право певним чином незалежно від власного волевиявлення потерпілого. Якщо підкуп здійснювався з метою агітації (не з вимогою, а з закликом), тобто з наданням виборцеві можливості самому вирішити питання про спосіб свого волевиявлення (за відсутності у виборця зобов’язання перед винним), то такі дії слід вважати виборчим правопорушенням.

На підставі аналізу формулювання диспозиції ч. 1 ст. 157 КК України робиться висновок про те, що існує можливість неоднозначного її застосування при кримінально-правовій характеристиці перешкоджання здійсненню виборчого права шляхом обману. Указується, що це пов’язано не з поняттям „обман”, а з недосконалістю терміна „перешкоджання вільному здійсненню виборчого права”. Якщо „перешкоджання” означає створення перепон, то формально, якщо не враховувати специфіку психіки потерпілого, будь-який обман завжди буде такою перепоною при вільному здійсненні виборчого права. Поряд із цим, обман не завжди здатен порушити права виборця.

Визначення примушування як способу перешкоджання здійсненню виборчого права видається автору неоднозначним. Він зауважує, що основні форми примушування (насильство, обман) є окремими способами вчинення розгляданого злочину. Інші форми примушування складно відділити від перешкоджання здійсненню виборчого права, „поєднаного” з іншим способом, – кваліфікованого виду досліджуваного злочинного діяння. Пропонується не використовувати зазначений термін для опису способів перешкоджання здійсненню виборчого права.

У диспозиції ч. 2 ст. 157 КК України зміст насильства, на думку автора, не конкретизований, а відповідне поняття є вбираючим. Воно об’єднує як фізичне, так і психічне насильство. Зазначається, що фізичне насильство може виявлятися в заподіянні фізичної шкоди здоров’ю людини, або в тілесних ушкодженнях різного ступеня тяжкості, або у фізичному обмеженні волі, психічне – у гіпнозі, застосуванні на телебаченні „двадцять п’ятого кадру”, який впливає на підсвідомість, фізичному насильстві стосовно близьких родичів тощо.

Обґрунтовується доцільність конкретизувати зміст насильства в аналізованому злочинному діянні. Автор, зокрема, вважає можливим це зробити через виокремлення в диспозиції статті фізичного і психічного насильства за допомогою формулювання – „погрози та інше психічне насильство”.

Крім того, пропонується конкретизувати термін „фізичне насильство”, закріпивши додаткові ознаки насильства в різних частинах ст. 157 КК України залежно від ступеня тяжкості: насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я; насильство, яке небезпечне для життя чи здоров’я особи; заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

Аналізуючи зміни до кримінального закону від 23 лютого
2006 року, автор звертає увагу на те, що законодавець конкретизував поняття „погрози”, указавши лише на погрозу застосувати насильство та погрозу знищити чи пошкодити майно, чим звузив його зміст.

У роботі пропонується описувати способи перешкоджання здійсненню виборчого права, не конкретизуючи термін „погрози”, оскільки пересічна людина має широкий спектр інтересів у суспільстві, які не обмежуються лише її тілесною недоторканністю та майном.

У роботі звертається увага на складність кваліфікації перешкоджання здійсненню виборчого права іншим способом. У багатьох випадках виникає конкуренція виборчого, адміністративного та кримінального права.

Автор уважає, що вживання формулювання „інше незаконне діяння, спрямоване на порушення виборчого права громадянина” в
ч. 1 ст. 157 КК України спростить кваліфікацію досліджуваного злочинного діяння.

У підрозділі 2.3 „Об’єктивна сторона кваліфікованого перешкоджання здійсненню виборчого права” аналізуються об’єктивні ознаки кваліфікованого складу досліджуваного злочину.

У роботі обґрунтовується висновок про доцільність об’єднання перешкоджання здійсненню виборчого права, вчиненого шляхом підкупу, обману, насильства, знищення чи пошкодження майна, погроз або іншим способом, у межах однієї частини статті кримінального закону.

Автор аналізує об’єктивну сторону таких кваліфікуючих ознак, як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, або членом виборчої комісії, або іншою службовою особою з використанням свого службового становища. Разом із цим, пропонує передбачити ознаку насильства, небезпечного для життя чи здоров’я особи, як кваліфікуючу при вчиненні досліджуваного злочинного діяння.

У роботі також обґрунтовується необхідність передбачення особливо кваліфікуючих ознак злочинного порушення виборчого права: вплив на результати виборів; вчинення злочину організованою групою; поєднання з заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.

Розділ 3 „Суб’єктивні ознаки перешкоджання здійсненню виборчого права” складається з двох підрозділів. У ньому аналізуються суб’єкт і суб’єктивна сторона перешкоджання здійсненню виборчого права.

У підрозділі 3.1 „Суб’єкт перешкоджання здійсненню виборчого права” визначається, що суб’єкт аналізованого злочинного діяння може бути загальним або спеціальним.

Недосконалим, на думку автора, є виклад у ч. 3 ст. 157 КК України ознаки вчинення злочину членом виборчої комісії або іншою службовою особою з використанням свого службового становища, оскільки з такого формулювання випливає, що член виборчої комісії виступає службовою особою. На підставі аналізу примітки до ст. 364 КК України та виборчого законодавства робиться висновок, що абсолютна більшість членів виборчих комісій не є службовими особами. Службовими особами при вчиненні перешкоджання здійсненню виборчого права автор вважає лише членів Центральної виборчої комісії України, голів територіальних виборчих комісій та членів інших виборчих комісій за умови надання їм відповідних службових повноважень колеґіальним рішенням цієї комісії. У зв’язку з зазначеним пропонується виключити слово “іншою” з тексту вказаної кримінально-правової норми.

Підрозділ 3.2 „Суб’єктивна сторона перешкоджання здійсненню виборчого права” присвячено аналізу ознакам суб’єктивної сторони досліджуваного складу злочину.

Здобувач робить висновок, що вина як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони перешкоджання здійсненню виборчого права може виражатися лише у формі умислу, мотив і мета є факультативними ознаками суб’єктивної сторони досліджуваного складу злочину.

Підкреслюється, що в пропонованих змінах до ст. 157 КК України мета порушення суб’єктивного виборчого права стає обов’язковою ознакою. Вона, на думку автора, буде сприяти розмежуванню кримінально караних порушень суб’єктивного виборчого права й інших виборчих та адміністративних правопорушень.

У висновках сформульовано основні результати дослідження проблем кримінальної відповідальності за перешкоджання здійсненню виборчого права. Визначено проблеми, які виникають при кваліфікації дій, що підпадають під ознаки досліджуваного складу злочину.

Запропоновано викласти ст. 157 КК України в такій редакції:

„Стаття 157. Порушення виборчих прав громадян

1. Фізичне насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я, погрози чи інше психічне насильство, знищення чи пошкодження майна, обман, підкуп або інше незаконне діяння, спрямоване на порушення права громадянина обирати, бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою, вести передвиборну агітацію, –

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або членом виборчої комісії, або службовою особою з використанням свого службового становища або поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, –

караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від двох до трьох років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що вплинули на результати виборів, або вчинені організованою групою, або поєднані з заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, –

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від двох до трьох років”.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації:

1. Мягков М.О. Окремі питання кримінальної відповідальності за перешкоджання здійсненню виборчого права // Університетські наукові записки. – Хмельницький: Хмельницький університет управління та права, 2005. – № 3 (15). – С. 257-263.

2. Мягков М.О. Національна традиція українського права у
формуванні законодавства України про вибори // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім.В.М. Корецького НАН України, 2005. – Вип. 29. – С. 510-514.

3. Мягков М.О. Вільне здійснення виборчого права, як об’єкт кримінально-правової охорони // Проблеми правознавства та правотворчої діяльності: Збірник наукових праць. – Донецьк: Донецький юридичний інститут внутрішніх справ МВС, 2005. – № 3. – С. 212-219.

4. Мягков М.О. Щодо проблеми об’єкта злочину в науці кримінального права // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС ім. 10-річчя незалежності України. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005. – Вип. 2. – С. 142-148.

5. Мягков М.О. Шляхи вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальність за перешкоджання здійсненню виборчого права // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС ім. 10-річчя незалежності України. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005. – Вип. 3. – С. 135-144.

6. Мягков М.О. Насильство як спосіб перешкоджання здійсненню виборчого права // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ.– Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2005. – Вип. 4. – С. 82-88.

7. Мягков М.О. Перешкоджання здійсненню виборчого права як склад злочину // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. – Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2006. – Вип. 3. –
С.128-138.

8. Мягков М.О. Деякі проблеми судового захисту суб’єктивного виборчого права // Право вибору. – 2005. – № 2. – С. 33-36.

9. Мягков М.О. Родовий об’єкт перешкоджання здійсненню виборчого права// Вісник Запорізького національного університету: Збірник наукових статей. Юридичні науки. – Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2005. – № 2. – С. 165-168.

10. Мягков М.О. Підкуп як спосіб перешкоджання здійсненню виборчого права. // Зб. матеріалів міжнар. конф. „Вибори Президента України – 2004: проблеми забезпечення та захисту виборчих прав громадян України”. – К.: Фонд сприяння демократичним виборам, 2005. – С. 179-182.

11. Мягков М.О. Практика кримінально-правового захисту виборчих прав у Луганському регіоні // Матеріали круглого столу „Захист прав людини в Луганському регіоні: шлях до європейських стандартів” (15 грудня 2005 р.) і науково-практичної конференції „Правова реформа у масовій свідомості мешканців луганського регіону” (16 лютого 2006 р.). – Луганськ, 2006. – С. 179-183.

АНОТАЦІЯ

Мягков М.О. Перешкоджання здійсненню виборчого права: проблеми кримінальної відповідальності. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08. – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, Київ, 2006.

Дисертація є комплексним науковим дослідженням проблем кримінальної відповідальності за перешкоджання здійсненню виборчого права. У роботі визначено родовий і безпосередній об’єкти цього злочину, досліджено ознаки об’єктивної сторони (діяння з перешкоджання здійсненню виборчого права, способи
його вчинення), суб’єкта і суб’єктивної сторони, висвітлено проблеми кримінально-правової кваліфікації. На основі аналізу системи законодавчих актів, наукової літератури та матеріалів право-застосовчої практики зроблено загальний висновок про не-досконалість диспозиції ст. 157 КК України та запропоновано її нову редакцію.

Ключові слова: перешкоджання здійсненню виборчого права, виборче право, виборчі правовідносини, кримінальна відпо-відальність.

АННОТАЦИЯ

Мягков Н.А. Воспрепятствование осуществлению избирательного права: проблемы уголовной ответственности. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08. – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2006.

Диссертация является комплексным научным исследованием проблем уголовной ответственности за воспрепятствование осуществлению избирательного права. В работе определены родовой и непосредственный объекты указанного преступления.

Родовым объектом исследуемого состава преступления являются правоотношения, возникающие по поводу участия граждан в выборах органов государственной власти и органов местного самоуправления, а также по поводу участия граждан в референдуме.

Заслуживает внимания положение о том, что посягательства на избирательные права могут причинить вред не только гражданину, но и государству.

Непосредственным объектом воспрепятствования осуществ-лению избирательного права являются правоотношения, складывающиеся по поводу свободного осуществления гражданином своего избирательного права, а именно права избирать и быть избранным Президентом Украины, народным депутатом Украины, депутатом Верховной Рады Автономной Республики Крым, депутатом местного совета или сельским, поселковым, городским головой.

В работе исследованы признаки объективной стороны преступления (деяния по воспрепятствованию осуществлению избирательного права, способы его совершения).

Воспрепятствование осуществлению избирательного права определяется как деяния (действия или бездеятельность) по созданию каких-либо преград, которые делают невозможной или существенным образом усложняют реализацию гражданином своего избирательного права. Однако категория „препятствование свободному осуществлению гражданином избирательного права”, по мнению соискателя, является несовершенной. Предлагается не использовать термин „воспрепятствование”, а диспозицию изложить с помощью конструкции „деяние, направленное на нарушение избирательного права гражданина”.

Автор указывает на необходимость выделения в уголовно-правовой норме таких форм преступного нарушения избирательного права:

1) нарушение права гражданина избирать;

2) нарушение права гражданина быть избранным Президентом Украины, народным депутатом Украины, депутатом Верховной Рады Автономной Республики Крым, депутатом местного совета или сельским, поселковым, городским головой;

3) нарушение права гражданина вести предвыборную агитацию.

В диссертации анализируются способы преступного нарушения избирательных прав граждан (обман, подкуп, принуждение, насилие, угрозы и др.).

Особое внимание уделяется проблеме специального субъекта воспрепятствования осуществлению избирательного права. Отмечается, что согласно формулировке ч. 3 ст. 157 УК Украины член избирательной комиссии выступает как служебное лицо. Но если исходить из определения служебного лица, которое дано в примечании к ст. 364 УК Украины, то по законодательству Украины о выборах абсолютное большинство членов избирательных комиссий таковыми не являются.

На основе комплексного анализа проблем уголовной ответственности за воспрепятствование избирательному праву соискатель предлагает новую редакцию ст. 157 УК Украины.

Ключевые слова: воспрепятствование осуществлению избирательного права, избирательное право, избирательные правоотношения, уголовная ответственность.

ANNOTATION

Myagkov M.O. Discouraging Exercising Of The Electoral Right: Problems Of The Criminal Responsibility. – Manuscript.

Thesis for awarding the degree of Candidate of Laws. Speciality 12.00.08. – Criminal Law and Criminology; Criminal Executive Law. – V.M. Koretsky Institute of State and Law of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2006.

The thesis is a complex scientific research of problems of the criminal responsibility for discouraging exercising of the electoral right. In this work specific and direct objects of the mentioned crime, signs of the objective side (act of discouraging exercising of the electoral right, ways of its committing) were defined, the subject and the subjective side were investigated, the problems of criminal – legal qualification were covered. On the basis of the analysis of system of legislative acts, the scientific literature and materials of law practice was made the general conclusion about imperfection of a disposition of the 157 item of Criminal Code of Ukraine and was offered the new edition of the mentioned criminal-legal norm.

Key words: discouraging exercising of the electoral right, electoral right, electoral legal relations, criminal responsibility.