ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

“Запорізький інститут державного та муніципального управління”

МОСТОВЕНКО Наталія Анатоліївна

УДК 658:330.341.1

ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

08.06.01 – економіка, організація і управління підприємствами

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Запоріжжя – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Гуманітарному університеті “Запорізький інститут державного та муніципального управління”.

Науковий керівник: | кандидат економічних наук, доцент

Скоробогатько Сергій Васильович,

Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”,

доцент кафедри економіки підприємства
та маркетингу.

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор

Момот Володимир Євгенович,

Дніпропетровський університет економіки та права,

перший проректор;

кандидат економічних наук, доцент

Мельникова Марина Віталіївна,

Інститут економіки промисловості НАН України,

старший науковий співробітник відділу проблем економіки підприємства.

Провідна установа – Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України, кафедра інноваційного менеджменту та управління проектами, м. Донецьк.

Захист відбудеться 22 вересня 2006 р. о 11 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.127.01 у Гуманітарному університеті “Запорізький інститут державного та муніципального управління” за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського
70-б, ауд.125.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління” за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського 70-б.

Автореферат розісланий 18 серпня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.А. Ільяшенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Ринкові перетворення в економіці України тривалий час супроводжуються економічним спадом і кризовими явищами. В цих умовах важливе значення має розвиток інноваційної діяльності підприємств, оскільки економічні негаразди негативно позначилися на ефективності розробок і реалізації інноваційних проектів, що не сприяє впровадженню сучасних технологій і техніки в промисловості, а отже, уповільнює структурну перебудову економіки в цілому.

Проблема активізації інноваційної діяльності промислових підприємств з проголошенням Україною євроінтеграційного курсу набуває особливої актуальності. Без інноваційної переорієнтації державної політики, без підвищення інноваційної активності промислових підприємств неможливо досягти основної мети економічного регулювання – підвищення ефективності та конкурентоспроможності промислового виробництва.

Становлення економічного механізму регулювання інноваційної діяльності промислових підприємств можливе лише за умови включення інноваційних факторів до процесу соціально-економічного розвитку держави. Ключовим фактором, що впливає на рівень технологічного розвитку держави і визначає швидкість розробки та освоєння науково-технічних новинок, є пошук джерел інвестування інновацій та запровадження ефективних механізмів їх реалізації й використання в сучасній економічній системі України.

Теоретичні проблеми регулювання інноваційної діяльності у вітчизняній науці висвітлювали такі видатні фахівці, як В. Александрова, Л. Антонюк, Ю. Бажал, А. Гальчинський, В. Геєць, В. Гусєв, С. Єрохін, С. Ілляшенко, М. Крупка, О. Лапко, А. Махмудов, М. Мельникова, Н. Мова, В. Момот, В. Найдьонов, Л. Нейкова,
А. Поручник, Д. Стеченко, В. Хаустов, Д. Черваньов, Н. Чухрай та ін. Основні проблеми розвитку інвестування інновацій досліджували такі науковці, як І. Бланк, Н. Внукова, Б. Губський, Л. Колобова, І. Колот, Т. Майорова, А. Пересада,
С. Реверчук, В. Федоренко та багато ін. Однак більшість праць вітчизняних фахівців орієнтовані на окремий аналіз поточного стану інноваційної політики нашої держави, а світова економічна література, зокрема праці Дж. Бейлі, Л. Гітмана, Х. Джонсона, Д. Марковіца, У. Шарпа, орієнтовані переважно на коло питань, пов’язаних з фінансовими інвестиціями та формуванням інвестиційного портфеля.

При всій важливості проведених досліджень окремі проблеми залишаються ще не вивченими. Так, недостатньо опрацьованою є стратегія регулювання інноваційної діяльності промислових підприємств. Потребують уточнення функції державного управління інноваціями. Не розроблено умов функціонування моделі інноваційної активності промислових підприємств. Недостатня обґрунтованість економічного механізму регулювання інноваційної діяльності промислових підприємств зумовили актуальність теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення та висновки дисертації були одержані при виконанні досліджень у межах наукової теми Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління”: “Планування, прогнозування та державне регулювання мікро- та макроекономічних процесів” (номер державної реєстрації 0102U003195). Роль автора полягає в розробці шляхів підвищення ефективності системи регулювання інноваційної діяльності промислових підприємств.

Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є науково-теоретичне обґрунтування шляхів вдосконалення економічного механізму регулювання інноваційної діяльності промислових підприємств.

Для досягнення мети дослідження було поставлено такі завдання:

- обґрунтувати теоретичні основи економічних важелів регулювання інноваційної діяльності;

- з’ясувати особливості регулювання інноваційної діяльності промислових підприємств з метою визначення функцій державного управління та підтримки інновацій;

- виявити тенденції функціонування інноваційної діяльності промислових підприємств;

- визначити ефективність механізму програмно-цільового планування науково-технологічної та інноваційної політики в промисловості;

- обґрунтувати заходи з підвищення рівня інноваційної культури на державному рівні;

- удосконалити функції регулювання інноваційного підприємництва в промисловості;

- розробити умови функціонування моделі інноваційної активності промислових підприємств.

Об’єкт дослідження – процес регулювання інноваційної діяльності промислових підприємств.

Предмет дослідження – система організаційно-економічних відносин, що складаються в процесі формування економічного механізму регулювання інноваційної діяльності промислових підприємств.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисертаційного дослідження стали наукові положення сучасної економічної теорії, праці вітчизняних та зарубіжних дослідників в галузі регулювання інноваційної діяльності промислових підприємств, документи нормативно-правового характеру, що регулюють правовідносини у сфері державного регулювання інноваційної діяльності. В дисертації використано такі методи дослідження, як: аналіз та синтез – для встановлення причинно-наслідкових зв’язків при виявленні тенденцій функціонування інноваційної діяльності промислових підприємств; абстрагування – для виділення основних концепцій створення науково-технічних зон; статистичне спостереження – при дослідженні факторів впливу на інноваційну активність промислових підприємств; статистичне групування – для виділення засад стимулювання інноваційного підприємництва; порівняння, вимірювання та кореляційний аналіз – для встановлення співвідношення між витратами на технологічні інновації та обсягом інноваційної продукції; формалізація – при використанні моделі інноваційної активності промислових підприємств; історичний метод – при дослідженні заснування та розвитку територій з пільговими податковими, митними та інвестиційними режимами; декомпозиція – при розробці основ економічних важелів регулювання інноваційної діяльності промислових підприємств.

Інформаційною базою дослідження були матеріали статистичних щорічників та бюлетенів Держкомстату України; статистичні бюлетені соціально-економічного розвитку Волинської області; опубліковані матеріали науково-практичних конференцій, оглядові періодичні матеріали; інформаційні повідомлення Міністерства економіки України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в такому:

вперше:–

визначено складові стратегії регулювання інноваційної діяльності промислових підприємств: завдання держави, виходячи з її внутрішньої орієнтації в соціальній та економічній сферах, з її пріоритетів та форм і методів реалізації інноваційних програм; зовнішнє середовище стосовно державних інститутів; інноваційна культура;

удосконалено:–

механізм формування ефективної науково-технічної інфраструктури застосуванням концепцій створення науково-технічних зон з метою ефективного освоєння нових товарів і послуг, підвищення обсягів промислового виробництва й експорту наукоємної продукції на світові ринки;–

функції регулювання інноваційного підприємництва в промисловості у зонах пріоритетного розвитку: стимулювання іноземних інвестицій, виробництва та пріоритетних видів діяльності, модернізації виробництва та інноваційної діяльності й діяльності щодо залучення інвестицій в інфраструктуру та реінвестування, а також нарощення експортної діяльності для всіх учасників і виробничих зв’язків із підприємствами позазональної економіки, стимулювання зайнятості та розвитку соціальної сфери;

набули подальшого розвитку:–

визначення функцій державного управління інноваціями шляхом їх поділу на загальні (державне нормування; державний контроль і моніторинг, державне прогнозування та планування; державне стимулювання; державне регулювання й координування) та спеціальні (державне регулювання економіки; державне прогнозування і планування соціально-економічного розвитку; державний фінансовий контроль);–

створення моделі інноваційної активності промислових підприємств через реалізацію зовнішніх та внутрішніх умов, орієнтованих на підтримку інноваційної стратегії розвитку.

Практичне значення одержаних результатів. Результати досліджень використані у розробці проекту Регіональної програми науково-технічного та інноваційного розвитку на 2004-2006 роки, де автором внесено пропозиції щодо активізації процесу формування інноваційно орієнтованої моделі регіонального розвитку, запропоновано вдосконалення окремих елементів організаційно-правового та фінансового механізмів діяльності промислових підприємств, розроблено заходи поліпшення інноваційної інфраструктури та раціонального використання режимів ТПР у Волинській області (довідка № 539/07-13 від 28.04.2005 р.).

Окремі положення дисертаційного дослідження знайшли практичне застосування при розробці інноваційної стратегії ВАТ “Луцький завод комунального машинобудування”, де автором запропоновано методику визначення орієнтовних обсягів витрат на технологічні інновації, що стало основою формування комплексу організаційних заходів з активізації інноваційної діяльності підприємства (довідка №10-29 від 15.02.2006 р.)

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі Луцького державного технічного університету при викладанні таких дисциплін: “Економіка і організація інноваційної діяльності”, “Інвестування”, “Потенціал підприємства: формування та оцінювання”, “Економічний механізм функціонування підприємства” (довідка №1203/І-10 від 20.12.2005 р.) та Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління” при викладанні таких дисциплін, як “Менеджмент”, “Планування діяльності підприємств”, “Економіка підприємства” (довідка № 265 від 21.12.2005 р.).

Особистий внесок здобувача. Основні положення і висновки дисертації розроблені автором особисто. У наукових працях, опублікованих у співавторстві (номери 1, 4, 10, 14, 15, 19 за списком праць в авторефераті) автору належить: виявлення шляхів фіскального стимулювання підприємницької діяльності у С(в)ЕЗ і ТПР (10), вдосконалення методики структуризації джерел фінансування інновацій та розробка шляхів поліпшення регіональної інноваційно-інвестиційної політики (1), обґрунтування ролі та значенні прогресивних форм С(в)ЕЗ у формуванні інноваційної інфраструктури (4, 14), визначення джерел фінансування інновацій (19), розгляд лізингу як методу фінансування інновацій (15).

Апробація результатів дослідження. Наукові положення основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на науково-практичних конференціях: “Україна наукова “2001” (м. Дніпропетровськ, 2001 р.); “Теорія і практика сучасної економіки” (м. Черкаси, 2004 р.); “Україна у світовій економічній спільноті” (м. Дніпропетровськ, 2004 р.); “Науковий потенціал світу “2004” (м. Дніпропетровськ, 2004 р.); “Сучасні тенденції розвитку банківської системи” (м. Дніпропетровськ, 2004 р.); “Економічний і соціальний розвиток України в ХХІ століття: національна ідентичність та тенденції глобалізації” (м. Тернопіль, 2005 р.); “Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання” (м. Донецьк, 2005 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано в 19 статтях у наукових журналах, збірниках наукових праць та матеріалах науково-практичних конференцій, загальним обсягом 5,8 обл.-вид. арк., з них 10 – у наукових фахових виданнях.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Її повний обсяг становить 198 сторінок і включає 22 рисунки, 21 таблицю, список використаних джерел з 168 найменувань та 4 додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі – “Теоретичні основи регулювання інноваційної діяльності промислових підприємств” – визначено, що економічні важелі регулювання інноваційної діяльності містять у собі: законодавчу базу регулювання інноваційної діяльності; систему стимулювання інноваційного підприємництва через податкову, амортизаційну й фінансово-кредитну політику; створення науково-технічної інфраструктури.

Важливо, що наукові дослідження проблем державного регулювання інноваційної діяльності останнім часом розширили теоретико-методо-логічну базу. Насамперед це стосується змісту і напрямів інноваційної політики держави, закономірностей та принципів її розвитку. Виходячи з цього запропоновано основні ознаки стратегії держави щодо регулювання інноваційної діяльності з урахуванням інтересів та особли-востей діяльності підприємств і розроблено пропозиції щодо поділу функ-цій державного управління інноваціями. Для інноваційної сфери знання стратегії державного управління є важливим з погляду розуміння змісту й напрямів співпраці державних галузевих і територіальних органів управління. Стратегія деталізує актуальну політику держави та забезпечує напрями й орієнтири для визначення цілей і стратегій різних державних інститутів.

Формулювання стратегії держави стосовно регулювання інноваційної діяльності промислових підприємств має містити такі складові: завдання держави, виходячи з її внутрішньої орієнтації в соціальній та економічній сферах, з її пріоритетів щодо окремих верств населення, галузей економіки, суб’єктів господарювання та форм і методів реалізації інноваційних програм (для цього необхідно визначити конкретні галузі сфери матеріального виробництва, які є пріоритетними для втручання держави, й способи впливу на них), зовнішнє середовище щодо державних інститутів, тобто економічне, соціальне та політичне становище в державі, яке визначає робочі принципи цих державних інститутів, інноваційна культура всієї сукупності державних інститутів (передбачає створення умов ефективного використання інноваційного потенціалу (особистості, підприємства, організації) в інтересах розвитку суспільства до забезпечення максимальної виваженості в його реформуванні).

Дослідження особливостей регулювання інноваційної діяльності промислових підприємств дозволило встановити недосконалість законодавчої бази в Україні. Так, чітко не визначені межі та форми участі держави у вирішенні проблем стимулювання й підтримки інновацій. Створенню узгодженої правової системи буде сприяти поділ функцій державного управління інноваціями на загальні та спеціальні. До складу загальних функцій дер-жавного управління можна зарахувати: державне нормування; державний контроль і моніторинг; державне прогнозування й планування; державне стимулювання; державне регулювання та координування. До складу спеціальних функцій державного управління – державне регулювання еко-номіки; державний фінансовий контроль.

При цьому держава повинна гарантувати: зако-но-давче визначення науково-технічної стратегії, спрямоване на розбудову інноваційної моделі розвитку економіки та суспільства; врегулювання питань сучасної інформаційної індустрії обслуговування інвесторів і споживачів інноваційної продукції; вирішення проблем інтелектуальної власності, винахідництва та патентно-ліцензійної роботи, оцінювання та оплати інтелектуальної праці, діяльності науково-дослідних організацій, технопарків, інших інноваційних підприємств; забезпечення існування контрактно-конкурсної системи розробки та реалізації інноваційних проектів; стимулювання міжнародного співробітництва у сфері інно-ва-ційної діяльності, зовнішньоекономічної та спільної з іноземними партне-рами науково-підприємницької діяльності тощо.

В ринкових умовах в Україні законодавча база повинна враховувати світову практику. Це стосується, в першу чергу, формування ефективної науково-технічної інфраструктури в науково-технічних зонах, концепції створення яких наведено на рис. 1.

Під науково-технічними зонами слід розуміти сукупність наукових лабораторій, конструкторських, дослідних організацій, а також певну матеріальну базу (виробничі машини, обладнання, електронно-обчислювальну техніку, засоби телекомунікаційного зв’язку), що забезпечують інноваційну діяльність у промисловості. Підприємства, що функціонують у таких зонах, і зайняті розробкою та комерційним освоєнням нововведень, необхідно створювати тільки за підтримки держави з метою ефективного освоєння нових товарів і послуг, підвищення обсягів виробництва й експорту наукоємної продукції на світові ринки.

Рис. 1. Концепції створення науково-технічних зон

Враховуючи зазначені аспекти, провідні промислові підприємства намагаються забезпечити прямий зв’язок із центрами фундаментальної науки, що є важливим елементом сучасного інноваційного процесу. Механізмом реалізації даного процесу виступає багатоваріантна інтеграція співробітництва вузівської науки, що має переважно академічний характер із державними науково-дослідними установами та приватними компаніями, дослідження яких носять як правило прикладний характер. Таким чином, синтез науково-технічного потенціалу та відлагодженого організаційно-правового та фінансового механізму зумовив появу науково-технічних зон, як особливого типу зон пріоритетного розвитку.

У другому розділі – “Оцінка ефективності економічного механізму регулювання інноваційної діяльності промислових підприємств” – зазначено, що ефективність економічного механізму регулювання інноваційної діяльності промислових підприємств визначає конкурентоспроможність національної економіки. У розвинених країнах близько 90% приросту валового продукту забезпечується за рахунок впровадження нових технологій. Однак інноваційні процеси в Україні не набули достатніх масштабів і не стали суттєвим фактором зростання ВВП.

Виважена інноваційно-інвестиційна політика промислових підприємств є однією з важливих передумов забезпечення економічного зростання. За даними Держкомстату України, наукоємність промислового виробництва України не перевищує 0,3%, що на порядок менше від світового рівня. Знижується частка високотехнологічної продукції в структурі ВВП. У 1998 р. цей показник становив 3,1%, у 2004 р. – знизився до 0,7%. За даними Інституту економіки та прогнозування, структурні зміни, які відбувалися в останнє десятиліття, характеризуються серйозним технологічним відставанням, оскільки за випуском продукції 3-й технологічний уклад в Україні сьогодні становить майже 58%, 4-й технологічний уклад – 38% і 5-й технологічний уклад – лише 4% .

В Україні наявне зменшення кількості промислових підприємств, що впроваджували інновації (з 1491 у 2000 р. до 958 у 2004 р.) та займалися інноваційною діяльністю (з 1705 у 2000 р. до 1359 у 2004 р.). Найбільша інноваційна активність спостерігалася в 2001-2002 рр., що пояснюється прийняттям комплексу відповідного нормативно-законодавчого забезпечення інноваційної діяльності, причому зниження інноваційної активності в наступні роки стало закономірною відповіддю на те, що комплекс прийнятих нормативно-правових документів, покликаних регулювати та стимулювати інноваційну діяльність підприємств, так і не працює.

Найвищі темпи зниження інноваційної активності мають підприємства добувної промисловості, а зростання – з виробництва та розподілення електроенергії, газу та води (рис. 2).

Рис. 2. Частка підприємств, що впроваджували інновації, за основними видами економічної діяльності, % до загальної кількості підприємств в Україні

Переважними напрямами інноваційної діяльності є: розробка і впровадження нових технологічних процесів та здійснення механізації й автоматизації виробництва на тлі скорочення освоєння нової продукції. Впровадженням нових технологічних процесів найактивніше займалися підприємства харчової промисловості, здійсненням механізації та автоматизації виробництва – підприємства машинобудування, а темпи освоєння виробництва нових видів продукції знижувались. Загальне зростання кількості підприємств, що впроваджували нові технологічні процеси на 20%, відбулось за рахунок підприємств обробної промисловості. Освоєнням нових видів продукції у 2004 р. займалося майже вдвічі менше підприємств, ніж у 2000 р. Найбільш динамічним було зростання кількості підприємств, що здійснювали механізацію та автоматизацію виробництва (майже на 100%). Таке зростання спостерігалось в обробній промисловості та у сфері виробництва й розподілення електроенергії, газу та води.

Одними з найважливіших показників, що характеризують ефективність інноваційної діяльності, є обсяг експортованої інноваційної продукції та її частка в загальному обсязі інноваційної продукції, які в останні роки мають тенденцію до зростання. Це свідчить про підвищення попиту та конкурентоспроможності вітчизняної інноваційної продукції за кордоном.

Частка інноваційних витрат у сумі операційних витрат з реалізованої продукції у 2004 р. становила 1,4% (у 2003 р. – 1,3%). Значну частку у витратах підприємств, що здійснювали інноваційну діяльність, займає придбання основних фондів, найменший обсяг коштів припадає на маркетинг та рекламу (табл. 1). Промислові підприємства майже не проводили маркетингові дослідження та не займались рекламою інноваційної продукції з метою розширення ринків її збуту.

Таблиця 1

Розподіл витрат на інноваційну діяльність промислових підприємств України

за видами економічної діяльності, %

Основні напрями інноваційної діяльності | Добувна промисловість | Обробна промисловість | Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води

2002 | 2003 | 2004 | 2002 | 2003 | 2004 | 2002 | 2003 | 2004

Дослідження і розробки | 10,78 | 17,06 | 7,21 | 8,76 | 10,67 | 10,42 | 22,27 | 0,10 | 0,56

Придбання нових технологій | 0,03 | 0,67 | 0,22 | 5,19 | 3,24 | 3,44 | 10,63 | 4,16 | 0,04

Виробниче проектування | 2,37 | 8,04 | 9,77 | 11,23 | 19,75 | 19,04 | 10,65 | 0,51 | 1,09

Придбання основних фондів | 78,32 | 74,11 | 82,55 | 61,04 | 56,65 | 57,11 | 42,96 | 94,85 | 96,65

Маркетинг та реклама | 0,11 | 0,07 | 0,10 | 10,76 | 6,56 | 7,15–––

Інші | 8,39 | 0,04 | 0,15 | 3,02 | 3,13 | 2,85 | 13,49 | 0,38 | 1,65

Проведений аналіз засвідчив збільшення обсягів витрат, спрямованих на придбання засобів виробництва, тобто на процесові інновації, що зайвий раз підтверджує відсутність в Україні ефективного механізму стимулювання інноваційної діяльності в напрямі освоєння виробництва нових видів продукції (продуктових інновацій).

Залишається неефективним механізм програмно-цільового планування науково-технологічної та інноваційної політики. Суттєве збільшення кількості затверджених науково-технічних програм (на сьогодні існує 26 науково-технічних програм і 517 цільових проектів) на тлі скорочення обсягів фінансування витрат призводить не лише до розпорошення коштів, а й до ситуації, коли затверджені програми взагалі не фінансуються. Відсутність загальнодержавної системи моніторингу та механізмів зворотного зв’язку між виконавцем та розпорядником коштів не дає можливості відстежувати ефективність проведення робіт та одержання відповідних результатів. Рівень фінансування всіх державних наукових і науково-технічних програм та наукових частин цільових програм від загального обсягу державного фінансування наукової сфери у 2003 р. становив 7,9%, у 2004 р. – 4,9%, у 2005 р. – 7,3%. Низьким (менше ніж 10%) залишається рівень частки програмно-цільового (грантового) фінансування наукових досліджень та розробок, спрямованого на отримання кінцевого результату.

На тлі загострення проблеми фінансового забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності на розвиткові цих сфер особливо негативно позначається політика щодо скасування податкових та митних пільг для суб’єктів інноваційної діяльності, передбачених Законом України “Про інноваційну діяльність”, а також пільг, що надавалися інноваційним проектам відповідно до положень Закону України “Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків”. Запровадження спеціальних інвестиційних режимів у спеціальних економічних зонах (далі – СЕЗ) і на територіях пріоритетного розвитку (далі – ТПР) є однією з непрямих форм державної фінансової підтримки інноваційної діяльності.

У третьому розділі – “Шляхи вдосконалення економічного механізму регулювання інноваційної діяльності промислових підприємств” – визначено, що пріоритетним завданням державної політики у сфері забезпечення науково-технологічної безпеки є розвиток національної інноваційної системи. Для здійснення цього завдання необхідно: визначити основні параметри інноваційної моделі розвитку та структурної перебудови національної економіки; здійснити оцінку наявного технологічного потенціалу вітчизняного виробництва конкурентоспроможної високотехнологічної продукції та послуг, визначити заходи щодо його реалізації; здійснити комплексний аналіз та експертизу чинних стратегічних і програмних документів щодо їх інноваційної спрямованості та внести в установленому порядку пропозиції щодо їх оптимізації.

В процесі дослідження встановлено, що формування інноваційної культури та інфраструктури на всіх рівнях господарювання повинно відбуватись шляхом підвищення якості інформаційного та кадрового забезпечення. При цьому факторами низької підприємницької зацікавленості у розвитку інноваційної діяльності є: тривалі та складні адміністративні процедури реєстрації інноваційних проектів та продуктів; централізація прийняття рішень; недостатня поінформованість керівників підприємств про технологічні інновації та низький рівень інноваційного менеджменту.

Підвищенню рівня інноваційної культури буде сприяти відповідна законодавча база. Стосовно регулювання інноваційної діяльності обґрунтоване внесення змін до Законів України:

- “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” та “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні” щодо формування пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки на середньостроковий період та концентрації фінансових ресурсів для їх реалізації, розвитку національної системи охорони і захисту прав інтелектуальної власності, трансферу (передачі) технологій;

- “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”, що стосуються сприяння залученню венчурних інвестицій для фінансування інноваційної діяльності;

- “Про фінансово-промислові групи” стосовно активізації процесу створення промислово-фінансових груп в Україні, розширення правового статусу науково-технічних організацій у їх діяльності, стимулювання створення корпоративних інтегрованих навчально-наукових структур;

- “Про інноваційну діяльність” щодо вдосконалення системи фінансової підтримки інноваційної діяльності, уточнення механізмів державного інвестування в інноваційну діяльність, пільгового режиму реалізації інноваційних проектів, умов надання продукту, продукції, підприємству статусу інноваційного.

Наслідком недосконалої фіскальної, грошово-кредитної та науково-технічної політики є кризовий стан та низька прибутковість багатьох промислових підприємств України, що неспроможні зацікавити підприємців та суспільство в інноваційному розвитку. Одним із альтернативних шляхів виходу із цієї ситуації, на нашу думку, повинно стати створення певних “точок зростання” на основі ефективного формування та використання інноваційного потенціалу спеціальних (вільних) економічних зон через переорієнтацію їх у зони пріоритетного розвитку. Необхідно переглянути основні принципи їх функціонування. Адже на більшості цих територій інноваційна діяльність належала до пріоритетного напряму регіонального розвитку, а надання державою певних пільг для інвесторів мало сприяти піднесенню інноваційної активності. Проте частка нематеріальних активів (сукупності технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду) у загальному обсязі інвестицій була низькою, вказуючи на те, що забезпеченню технічного та технологічного трансферу не приділялося належної уваги.

З метою розробки форм, методів та інструментів державного регулювання інноваційної діяльності у зонах пріоритетного розвитку виокремлено основні функції регулювання інноваційного підприємництва: стимулювання іноземних інвестицій; стимулювання виробництва та пріоритетних видів діяльності; модернізація виробництва та стимулювання інноваційної діяльності; стимулювання залучення інвестицій в інфраструктуру та реінвестування; стимулювання експортної діяльності та зв’язків з підприємствами позазональної економіки; стимулювання зайнятості та розвитку соціальної сфери.

Особливо ретельного вивчення потребують проблеми, які гальмують науково-технічний розвиток та інноваційну діяльність підприємств у регіональному контексті.

За результатами обстеження, основними факторами, що впродовж останніх трьох років стримували інновації на промислових підприємствах Волинської області, є такі: нестача власних коштів; великі витрати на нововведення; недостатня фінансова підтримка держави.

Для ймовірного прогнозу результатів інноваційної діяльності промислових підприємств, проаналізовано ряд залежностей, в яких факторною ознакою (x) виступають витрати на технологічні інновації, а результативною (Y) – обсяг інноваційної продукції (табл. 2).

Таблиця 2

Визначення впливу витрат на технологічні інновації

на обсяг інноваційної продукції

Вид апроксимації | Рівняння функції | Коефіцієнт змішаної кореляції

Експоненціальна | Y=3295,1e -0,0001x | 0,0115

Лінійна | Y=5,6195x+27648 | 0,0186

Степенева | Y=954,68x0,2305 | 0,0694

Логарифмічна | Y=14073lnx-33192 | 0,2324

Квадратична | Y=-0,0388x2+182,7x-4190,1 | 0,9963

З них вибрано адекватну вихідним даним регресійну модель – квадратичну функцію, для якої коефіцієнт змішаної кореляції найбільший.

Встановлено, що одним із ключових чинників збільшення обсягу реалізації інноваційної продукції є збільшення витрат на інноваційну діяльність. На жаль, недостатній розвиток джерел фінансування інновацій, відсутність сталих форм інноваційного інвестування унеможливлюють проведення багатофакторного аналізу. З метою ліквідації такого негативного впливу в дисертації запропоновано умови формування моделі інноваційної активності промислових підприємств (рис. 3).

І. Внутрішнє середовище підприємства ІІ. Зовнішнє середовище підприємства

Рис. 3. Внутрішні та зовнішні умови формування моделі інноваційної активності промислових підприємств

Отже, після періоду непродуманих ринкових трансформацій економіки пріоритетним завданням держави є створення сприятливих зовнішніх і внутрішніх умов підприємствам для інноваційної діяльності промислових підприємств.

ВИСНОВКИ

Результатом дисертаційного дослідження є теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, пов’язаного з удосконаленням елементів економічного механізму регулювання інноваційної діяльності промислових підприємств. На основі узагальнення наукових матеріалів дослідження запропоновано такі висновки:

1. Визначено, що економічні важелі регулювання інноваційної діяльності промислових підприємств містять у собі: законодавчу базу регулювання інноваційної діяльності; систему стимулювання інноваційного підприємництва через податкову, амортизаційну й фінансово-кредитну політику; створення науково-технічної інфраструктури.

Урахування інтересів та особливостей діяльності промислових підприємств дозволило запропонувати стратегію регулювання інноваційної діяльності, яка містить такі складові: завдання держави, виходячи з її внутрішньої орієнтації в соціальній та економічній сферах, з її пріоритетів щодо окремих верств населення, галузей економіки, суб’єктів господарювання та форм і методів реалізації інноваційних програм; зовнішнє середовище щодо державних інститутів, тобто економічне, соціальне та політичне становище в державі, яке визначає робочі принципи цих державних інститутів; інноваційна культура.

2. Дослідження особливостей регулювання інноваційної діяльності промислових підприємств дало змогу здійснити поділ функцій державного управління інноваціями на загальні та спеціальні. До загальних функцій державного управління можна зарахувати: державне нормування; державний контроль та аналіз; державне прогнозування та планування; державне стимулювання; державне регулювання та координування. До спеціальних функцій державного управління – державне регулювання економіки; державний фінансовий контроль.

3. Встановлено, що законодавча база в Україні повинна враховувати світовий досвід підтримки формування ефективної науково-технічної інфраструктури в науково-технічних зонах. Промислові підприємства, що функціонують у таких зонах і зайняті розробкою і комерційним освоєнням нововведень, необхідно створювати тільки за підтримки держави, використовуючи концепції розвинених країн. Така підтримка повинна здійснюватись в напрямі ефективного освоєння нових товарів і послуг, підвищення обсягів виробництва й експорту наукоємної продукції на світові ринки.

4. Аналіз тенденцій функціонування інноваційної діяльності промислових підприємств свідчить, що її переважними напрямами в Україні є: розробка і впровадження нових технологічних процесів та здійснення механізації й автоматизації виробництва. Підвищення попиту та конкурентоспроможності вітчизняної інноваційної продукції за кордоном сприяло збільшенню обсягів експортованої інноваційної продукції в останні роки. При цьому збільшення обсягів витрат промислових підприємств на придбання засобів виробництва, відсутність маркетингових досліджень та реклами інноваційної продукції гальмує механізм регулювання інноваційної діяльності в напрямі освоєння виробництва нових видів продукції та розширення ринків її збуту.

5. Залишається неефективним механізм програмно-цільового планування науково-технологічної та інноваційної політики. Суттєве збільшення кількості затверджених науково-технічних програм відбувається на тлі скорочення обсягів їх фінансування. Відсутність загальнодержавної системи моніторингу та механізмів зворотного зв’язку між виконавцем та розпорядником коштів не дає можливості відстежувати ефективність проведення робіт та одержання відповідних результатів. Низьким (менше ніж 10%) залишається рівень частки програмно-цільового (грантового) фінансування наукових досліджень та розробок, спрямованого на отримання кінцевого результату. Особливо негативною є політика щодо скасування податкових та митних пільг для суб’єктів інноваційної діяльності.

6. Підвищенню рівня інноваційної культури буде сприяти відповідна законодавча база. Стосовно регулювання інноваційної діяльності обґрунтоване внесення змін до Законів України щодо формування пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та концентрації фінансових ресурсів для їх реалізації, розвитку національної системи охорони і захисту прав інтелектуальної власності, трансферу технологій, сприяння залученню венчурних інвестицій для фінансування інноваційної діяльності, активізації процесу створення промислово-фінансових груп в Україні, стимулювання створення корпоративних інтегрованих навчально-наукових структур, уточнення механізмів державного інвестування в інноваційну діяльність, пільгового режиму реалізації інноваційних проектів.

7. Для ефективного формування та використання інноваційного потенціалу промислових підприємств, створення інноваційних “точок зростання” запропоновано функції регулювання інноваційного підприємництва у зонах пріоритетного розвитку, а саме: стимулювання іноземних інвестицій, виробництва та пріоритетних видів діяльності, модернізація виробництва та стимулювання інноваційної діяльності й діяльності щодо залучення інвестицій в інфраструктуру та реінвестування, а також нарощення експортної діяльності для всіх учасників й виробничих зв’язків із підприємствами позазональної економіки, стимулювання зайнятості та розвитку соціальної сфери.

8. У роботі запропоновано умови формування моделі інноваційної активності промислових підприємств. До внутрішніх умов належать: ліквідація можливостей нечесної конкуренції, вибір промисловими підприємствами прогресивної орієнтації на підтримку інноваційної стратегії розвитку, наявність достатніх фінансових ресурсів на НДДКР і нові технології, що формуються за рахунок власних коштів, наявність достатнього вітчизняного наукового потенціалу для розробки й освоєння нових комплексних технологій та модернізацію діючих.

До зовнішніх умов належать: стійка державна підтримка національної науки, державна інформаційна й правова підтримка інноваційно-активних стратегій розвитку, орієнтація підприємств на відновлення внутрішнього ринку й платоспроможності вітчизняного споживача на основі активного власного інноваційного розвитку, стійкий потік інвестицій для розвитку підприємств на основі нових технологій і інновацій, стабільна орієнтація споживачів і виробників на підвищені стандарти споживання, можливість придбання нових зарубіжних технологій, ліцензій і комплектуючих, створення кращих митних умов для імпорту технологій, ліцензій і комплектуючих порівняно з імпортом готової продукції, створення ефективного механізму страхування інвестицій.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Вахович І.М., Мостовенко Н.А. Вдосконалення механізму фінансового забезпечення регіонального інноваційного розвитку // Економічні науки. Серія: Облік і фінанси. Вип. 2(8): Збірник наукових праць. – Луцьк: РВВ ЛДТУ, 2005. – С. 165-177.

2. Мостовенко Н.А. Деякі аспекти податкового стимулювання інноваційних процесів // Економіка: проблеми теорії і практики: Збірник наукових праць. Вип. 134. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. – С. 109-116.

3. Мостовенко Н.А. Проблеми розвитку спеціальних (вільних) економічних зон як складової державної інноваційної стратегії // Економіка: проблеми теорії і практики. Збірник наукових праць. Вип. 191: В 4 т. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2004. – Т. 2. – С. 468-477.

4. Вахович І.М., Мостовенко Н.А. Проблеми та шляхи формування регіональної інноваційної інфраструктури // Економічні науки. Серія: Регіональна економіка. Вип. 2(5): Збірник наукових праць. – Луцьк: РВВ ЛДТУ, 2005. – С. 23-33.

5. Мостовенко Н.А. Проблеми фінансового забезпечення інноваційних проце-
сів // Проблеми раціонального використання соціально-економічного та природно-ресурсного потенціалу регіону: фінансова політика та інвестиції. Серія: Підприємництво, інновації та маркетинг. Вип. VІІI. № : Збірник наукових праць. – Луцьк: Надстир’я, 2002. – С. 69-79.

6. Мостовенко Н.А. Роль інноваційних структур в забезпеченні науково-технічного розвитку регіону // Вісник Українського державного університету водного господарства та природокористування. Економіка. Проблеми управління регіональним економічним і соціальним розвитком. Вип. 1(20): Збірник наукових праць. – Рівне: УДУВГП, 2003. – С. 564-569.

7. Мостовенко Н.А. Спеціальні (вільні) економічні зони як інструмент стимулювання інноваційного розвитку та інтеграційних процесів // Вісник Національного університету водного господарства та природокористування. Економіка: Збірник наукових праць. Вип. 4(28). – Рівне: НУВГП, 2004. – С. 73-79.

8. Мостовенко Н.А. Стан інноваційної діяльності промислового комплексу Волині та основні тенденції її розвитку // Проблеми раціонального використання соціально-економічного та природно-ресурсного потенціалу регіону: фінансова політика та інвестиції. Серія: Підприємництво та зайнятість. Вип. VIІ. № : Збірник наукових праць. – Луцьк: Надстир’я, 2001. – С. 99-105.

9. Мостовенко Н.А. Типологізація, змістова характеристика та взаємозв’язок окремих видів нововведень // Проблеми раціонального використання соціально-економічного та природно-ресурсного потенціалу регіону: фінансова політика та інвестиції. Серія: Ринкова трансформація економіки. Вип. VI. № : Збірник наукових праць. – Луцьк: Надстир’я, 2000. – С. 83-87.

10. Барський Ю., Мостовенко Н. Шляхи вдосконалення фіскального стимулювання підприємництва у вітчизняних СЕЗ і ТПР // Вісник Тернопільської академії народного господарства. – 2004. – № 2. – С. .

11. Мостовенко Н.А. Аналіз чинників формування інноваційного потенціалу вітчизняних С(в)ЕЗ // Теорія і практика сучасної економіки. Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції: Черкаси,
15-17 вересня 2004 р. / Відповід. ред. В.І. Хомяков – Черкаси: ЧДТУ, 2004. – С. 138-141.

12. Мостовенко Н.А. Банківське кредитування в системі фінансового забезпечення інвестиційних проектів у С(в)ЕЗ і ТПР // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Сучасні тенденції в розвитку банківської системи”. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – Т. 2. – С. 151-152.

13. Мостовенко Н.А. Інвестиційна складова в контексті інноваційного та регіонального розвитку // Матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції “Науковий потенціал світу “2004”. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – Т. 25: Регіональна економіка. – С. .

14. Вахович І.М., Мостовенко Н.А. Організаційно-видові характеристики та класифікація спеціальних (вільних) економічних зон // Економічні науки. Серія: Регіональна економіка. Вип. 1(4): Збірник наукових праць. – Луцьк: РВВ ЛДТУ, 2004. – С. 66-76.

15. Бобчук Т., Мостовенко Н. Основні напрямки використання лізингу як методу фінансування інновацій в АПК // Матеріали І всеукраїнської науково-практичної конференції “Україна наукова “2001”.– Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2001. – Т. 10. Економічні науки. – С. 16-17.

16. Мостовенко Н.А. Проблеми розвитку спеціальних (вільних) економічних зон як складової державної інноваційної стратегії // Матеріали ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції “Україна у світовій економічній спільноті”. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С. 164-165.

17. Мостовенко Н.А. Проблеми та особливості формування інноваційного потенціалу вітчизняних С(в)ЕЗ // Праці VI Міжнародної наукової конференції студентів та молодих учених “Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання”. Частина 4 / Ред. кол. О.Б. Ступнін (голова) та ін. – Донецьк: ДонНУ, 2005. – С. 109-112.

18. Мостовенко Н.А. Проблеми формування інноваційної інфраструктури в господарській системі України // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених “Економічний і соціальний розвиток України в ХХІ століття: національна ідентичність та тенденції глобалізації”. – Тернопіль: Економічна думка, 2005. – С. 282-284.

19. Артюхова О.В., Мостовенко Н.А. Стимулювання банківського кредитування як джерела фінансування інновацій // Матеріали І Всеукраїнської науково-практичної конференції “Україна наукова “2001”. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2001. – Т. : Економічні науки. – С. 12-13.

АНОТАЦІЯ

Мостовенко Н.А. Економічний механізм регулювання інноваційної діяльності промислових підприємств. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.06.01 – економіка, організація і управління підприємствами. – Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”. – Запоріжжя, 2006.

Дисертація присвячена науково-теоретичному обґрунтуванню шляхів вдосконалення економічного механізму регулювання інноваційної діяльності промислових підприємств. Обґрунтовано теоретичні основи економічних важелів регулювання інноваційної діяльності. З’ясовано особливості регулювання інноваційної діяльності промислових підприємств з метою визначення функцій державного управління та підтримки інновацій. Виявлено тенденції функціонування інноваційної діяльності промислових підприємств. Визначено ефективність механізму програмно-цільового планування науково-технологічної та інноваційної політики в промисловості. Обґрунтовано заходи з підвищення рівня інноваційної культури на державному рівні. Удосконалено функції регулювання інноваційного підприємництва в промисловості. Розроблено умови функціонування моделі інноваційної активності промислових підприємств.

Ключові слова: діяльність, економічний механізм, інноваційна діяльність, культура, промислові підприємства, регулювання, функції.

АННОТАЦИЯ

Мостовенко Н.А. Экономический механизм регулирования инновационной деятельности промышленных предприятий. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.06.01 – экономика, организация и управление предприятиями. – Гуманитарный университет “Запорожский институт государственного и муниципального управления”, Запорожье. – 2006.

Диссертация посвящена научно-теоретическому обоснованию путей совершенствования экономического механизма регулирования инновационной деятельности промышленных предприятий.

Определенно, что экономические рычаги регулирования инновационной деятельности промышленных предприятий содержат в себе: законодательную базу регулирования инновационной деятельности; систему стимулирования инновационного предпринимательства через налоговую, амортизационную и финансово-кредитную политику; создание научно-технической инфраструктуры. Учет интересов и особенностей деятельности промышленных предприятий позволил предложить стратегию регулирования инновационной деятельности.

Исследование особенностей регулирования инновационной деятельности промышленных предприятий дало возможность осуществить разделение функций государственного управления инновациями на общие и специальные. К общим функциям государственного управления можно отнести: государственное нормирование; государственный контроль и анализ; государственное прогнозирование и планирование; государственное стимулирование; государственное регулирование и координирование. К специальным функциям государственного управления отнесено государственное регулирование экономики; государственный финансовый контроль. Установлено, что законодательная база в Украине должна учитывать мировой опыт поддержки формирования эффективной научно-технической инфраструктуры в научно-технических зонах. Анализ тенденций функционирования инновационной деятельности промышленных предприятий позволил определить ее подавляющие направления в Украине.

Определенно неэффективность механизма программно-целевого планирования научно-технологической и инновационной политики. Установлено, что