НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

МОРОЗОВА Ольга Олексіївна

УДК 323.21

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ
ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ МОЛОДІ
В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Спеціальність 23.00.03 – політична культура та ідеологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі правових проблем політології Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Науковий керівник – | доктор політичних наук, професор,
академік Української академії політичних наук Кресіна Ірина Олексіївна,

Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, завідувач відділу правових проблем політології.

Офіційні опоненти: | доктор політичних наук, професор

Бурдяк Віра Іванівна,

Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича,
професор кафедри політології;

кандидат політичних наук, доцент

Співак Віктор Миколайович,

Київський національний університет
внутрішніх справ, начальник навчально-наукового Інституту підготовки кадрів оперативних служб міліції.

Провідна установа– | Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, відділ теоретичних і прикладних проблем політології

Захист відбудеться “ 12 ” травня 2006 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) політичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (м. Київ, вул. Трьохсвяти-тельська, 4).

Автореферат розіслано “ 10 ” квітня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат політичних наук М.Д. Ходаківський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Нинішній період розвитку української державності визначається активним становленням і розвитком громадянського суспільства в усіх сегментах структури суспільства. Еволюція держави до рівня розвиненої економіки із чіткою та зрозумілою правовою і політичною системами, тісні соціальні зв’язки, рівноправні стосунки із зарубіжним країнами – усе це вимагає відповідного рівня політичної культури та необхідних соціальних інститутів. Ситуацію ускладнює наявність пласту культури радянської доби, яка сьогодні характеризує ще значну частину населення України. Ускладнена сучасними девіаціями (наркоманія, андеґраунд-течії), політична культура українського суспільства, а здебільшого молоді, демонструє повною мірою, що шлях до розвиненого цивілізованого суспільства вимагає неабияких зусиль та адекватних підходів до її кореляції або формування. При цьому політична культура стає не лише мірилом розв’язання основних соціально-економічних проблем, а й сама виступає активним інструментом встановлення соціальних зв’язків, перебігу політичних процесів та формату економічних перетворень.

Водночас у сучасній політичній науці ще залишається не дослідженою проблема розвитку субкультур, зокрема молодіжної політичної субкультури. Молодь України знаходиться на етапі зміни ідейних та моральних орієнтирів під впливом глобальних викликів та світових процесів. Саме молодь є найбільш сприятливим ґрунтом для поширення негативних культурних тенденцій, оскільки її політична свідомість ще не є сформованою, що спричиняє сприйняття певних культурних стереотипів, які здатні навіть загальмувати розвиток особистості ще на етапі її формування. При цьому негативні зразки політичної культури приживаються набагато швидше саме тому, що є певними стандартизованими нормами поведінки, запозиченими ззовні. Саме тому їх необхідно враховувати і натомість поширювати прийнятні з національної точки зору зразки політичної культури.

На тлі пожвавленого інтересу до перебігу об’єктивних процесів – економічних, юридичних, політичних, інформаційних – в нашій країні надзвичайно мало праць, присвячених дослідженню чинників і особливостей формування політичної культури громадян у нових умовах, і зокрема молоді. З огляду на це для дослідження даної проблеми мають неабияке значення праці таких зарубіжних теоретиків політичної культури, як Г. Алмонд, Е. Баталов, Р. Бауер, А. Браун, С. Верба, Х. Віарда, А. Вілдавський, Є. Вятр, Д. Гарднер, Д. Горер, Л. Диттмер, Д. Елазар, А. Інкелес, Р. Корр, Л. Пай, М. Петро, Д. Поп, Д. Рікман, У. Розенбаум, Р. Такер, С. Уайт та ін.

У процесі аналізу особливостей політичної культури молоді важливу роль відіграє теоретичний доробок дослідників-ювенологів: Т. Голо-буцької, А. Голобуцького, В. Кулика, Д. Міда, Т. Парсонса, Т. Хірші та ін.

Враховуючи необхідність комплексного дослідження взаємозв’язку політичної культури молоді та глобалізаційних впливів, у роботі значна увага приділена аналізу теорії глобалізації, а також дискурсу наслідків цього процесу, що сформований у працях Е. Азроянца, А. Аппадураї, У. Бека, О. Білоруса, О. Бузгаліна, М. Делягіна, В. Деттлінга, О. Зінов’єва, Ю. Канигіна, Г. Колодка, Й. Масуди, О. Панаріна, В. Панченка, Р. Робертсона, Р. Тезлаффа, Г. Тернборна, М. Уотерса, Т. Фрідмана, Ф. Фукуями, Ф. Хангсбаха, Г. Шахназарова та ін.

В Україні дослідженню окремих проблем формування політичної культури громадян присвячені праці В. Андрущенка, В. Бабкіна, О. Баб-кіної, Н. Гайворонюка, Є. Головахи, В. Горбатенка, П. Кононенка, В. Кременя, І. Кресіної, В. Лісового, О. Лузана, І. Миговича, М. Михаль-ченка, О. Нагорної, Н. Паніної, Ю. Пахомова, В. Потульницького, В. Ребкала, Ю. Римаренка, Ф. Рудича, С. Рябова, В. Табачковського, М. Чурілова, М. Шульги та ін.

Власне молодіжному аспектові політичної культури присвячені дослідження В. Бебика, В. Боровика, М. Головатого, В. Драговця, В. Капіцина, Є. Красова, Є. Комарова, О. Корнієвського, В. Рябіки, Ф. Шереги, В. Щегорцова, В. Якушика та ін.

Серед праць, в яких аналізуються питання політичної культури студентської молоді, слід назвати публікації і дисертаційні дослідження В. Лісовського, М. Сужикова, Л. Топчія, М. Остапенко, Ю. Деркач, О. Клименко.

Праці вищеперелічених авторів присвячено переважно аналізу або теоретичних засад політичної культури та окремо глобалізації, або політичної культури населення України в цілому, або дослідженню молоді як окремої соціально-культурної спільноти. Проте досліджень, які б розглядали політичну культуру молоді в нерозривному зв’язку із зовнішніми факторами й прогнозували подальший напрям її розвитку та поширення за умов глобалізації, в українській політології ще немає. Глобалізація досі не розглядається як середовище (тобто елемент) існування політичної культури, що дає змогу вести мову про окремий вид політичної культури – глобалізаційний, який має власні ознаки, форми поширення і формування.

Більшість суб’єктивних факторів у процесі виховання молоді (вплив глобального інформаційного середовища, стандартизація систем освіти, ринкові відносини у сферах професійної підготовки та працевлашту-вання) залишаються поза увагою дослідників a priori, оскільки вважа-ються об’єктивною закономірністю. Повністю ігнорується той факт, що формування політичної культури молоді є двоєдиним процесом. Не лише культура справляє вплив на свідомість молоді, а й сама молодь своїми вчинками впливає на політичну культуру, певною мірою визначаючи її основні характеристики в певний історичний період. Нерідко розмірковування про необхідність формування політичної культури молоді відбуваються без належного усвідомлення цього явища та його нової структури, яка має мало спільного з політичної культурою молоді часів розвиненого соціалізму.

Політична культура – явище багатогранне, багатолике та динамічне. Це – складний феномен, який поєднав одразу дві сфери: політику та культуру. Таке поєднання стало приводом для численних спроб стандартизувати, піддати це явище певній класифікації, що зазвичай призводило до звуження його змісту. Найбільш поширеною помилкою дослідників є нехтування такими суттєвими особливостями політичної культури, як динаміка та полікультурність. Адже здатність політичної культури трансформуватися під впливом нових явищ у суспільному житті й трансформувати політичну систему – динамічність – є її визначальною характеристикою. Це дає змогу вести мову про цільовий вплив держави на формування політичної культури в суспільстві. Поліваріантність політичної культури передбачає наявність у суспільстві не єдиної магістральної, а різноманітних культур (субкультур, контркультур), властивих окремим групам населення.

Відповідно політична культура спроможна не лише змінюватися під впливом змін у політичній системі, а й продуктивно впливати на формування нових інститутів та елементів цієї системи. Відтак у роботі політична культура розглядається як інструмент формування нової якості суспільних відносин, їх характеру та взаємовпливів. Отже, демократизація як характеристика процесу здійснення державної влади у суспільстві можлива не лише шляхом насадження “зверху” – відповідно до визначеної партією чи державним органом ідеологічної доктрини, а й “знизу”, тобто шляхом вироблення соціумом нових суспільних процедур. Причому дедалі важливішу роль у цьому процесі відіграє феномен глобалізації – явища, що веде до більшої відкритості кордонів та взаємопроникнення культур, формування нової культури конкретного соціуму шляхом універсалізації окремих поведінкових та культурних зразків.

За сучасних умов кризи всіх сфер життя українського суспільства дослідження проблеми політичної культури (передусім молоді) може стати відповіддю на питання, як можна знайти вихід із ситуації, що склалася, як побудувати демократичне, громадянське суспільство та сформувати політично активну націю.

Отже, ступінь наукового осмислення феномена політичної культури молоді в умовах глобалізаційних впливів не можна вважати достатнім. Даний напрям дослідження потребує подальшого системного аналізу. Все це зумовило вибір дисертанткою теми та постановку мети і дослідницьких завдань.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках планових науково-дослідних тем відділу правових проблем політології Інституту держави і права ім. В.М. Ко-рецького НАН України “Теоретико-методологічні проблеми співвідно-шення політики, права і влади” (№ держреєстрації РК 0102U007073) та “Держава і громадянське суспільство в Україні: проблеми взаємодії” (№ держреєстрації 0105U000792).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є аналіз спроможності політичної культури, передусім української молоді, трансформуватися під впливом глобалізаційних процесів та стимулювати у такий спосіб демократизацію політичної системи України.

З огляду на поставлену мету визначено такі дослідницькі завдання:– 

дослідити теоретичні засади політичної культури, визначити потенціал політичної культури в умовах глобалізації;– 

визначити особливості політичної культури молоді як окремої соціально-демографічної групи;– 

проаналізувати історичні передумови формування політичної культури української молоді;– 

проаналізувати теорію глобалізації та дискурс науковців щодо поширення молоддю демократичних цінностей і виявити закономірності й особливості впливу глобалізації на формування її політичної культури;– 

визначити характеристики “цільової політичної культури”, сформо-ваної в умовах глобалізації, способи її поширення; головних її реципієнтів та фактори ефективності рецепції;– 

виявити основні тенденції і перспективи розвитку політичної культури молоді в Україні.

Об’єктом дослідження є феномен політичної культури, його роль та потенціал в умовах глобалізаційних впливів.

Предметом дослідження є взаємозв’язок політичної культури української молоді й сучасних глобалізаційних процесів, який зумовлює зміну парадигми політологічного аналізу.

Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження в роботі було використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання політичних явищ. Методологічну основу дисертаційного дослідження становить діалектичний метод пізнання суспільних явищ і процесів. У роботі використовуються також методи як кількісного, так і якісного аналізу, елементи інтерпретаційного та біхевіористського підходів. Для одержання достовірного результату дослідження застосовувався логіко-конструктивний аналіз різних матеріалів і джерел, конкретно-індук-тивний і дедуктивно-систематичний методи. Це дало змогу створити цілісну картину функціонування політичної культури молоді в контексті глобалізаційних процесів, послідовно відстежити їх вплив на формування політичної культури, уточнити понятійний апарат та дати власні визначення аналізованим явищам. Виявити сучасний рівень політичної культури молоді дав можливість метод анкетування (додатки ). Застосування методу шкаліювання уможливило побудову порівняльних таблиць результатів анкетування. Компаративний аналіз дав можливість порівняти різні дані досліджень та зробити висновки щодо певних тенденцій у розвитку політичної культури молодого покоління.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розв’язання. У дисертації здійснено комплексний аналіз політичної культури української молоді в контексті глобалізаційних впливів.

У межах здійсненого дослідження одержано результати, які мають наукову новизну.

1. На основі аналізу різноманітних концепцій політичної культури, вироблених сучасною політичною думкою, запропоновано авторське визначення політичної культури як динамічної та поліфункціональної, що поєднує всі історично сформовані набутки соціуму в сфері політики та перманентно створює нові відповідно до характеру розвитку суспільних відносин. Тому політична культура може не тільки змінюватися під впливом трансформацій політичної системи, а й навпаки, справляти вплив на цю систему.

2. Доведено, що політична культура набуває дедалі більшого значення в умовах науково-технічного прогресу та посилення процесів глобалізації. Завдяки вдосконаленню засобів масової комунікації у світі інтенсивно поширюються універсальні політико-культурні зразки та цінності. Вони впливають на формування нового типу політичної культури громадян окремих національних держав, трансформуючи політичні системи і активно формуючи “цільову політичну культуру”.

3. Сформульовано концепт “цільової політичної культури”, що ґрунтується на ідеалах ліберальної демократії та ринку як головних засадах ідеології глобалізації. Доведено, що починаючи з ХХ ст. у світі сформувалася основа глобальної політичної культури з певними, притаманними лише їй характеристиками.

4. Досліджено демократизаційний ефект “цільової політичної культури”, її вплив на більшість країн світу, які залучені у глобалізаційні процеси сучасними засобами комунікації, культурними обмінами. Рівень цього ефекту залежить від рівня відкритості суспільства, політичної волі еліти до запозичення і утвердження у суспільстві елементів “цільової політичної культури”.

5. Показано, що на формування “цільової політичної культури” найбільший вплив справляють країни з високим рівнем економічного розвитку і добробуту громадян. Взаємозв’язок політичної культури і рівня цивілізаційного розвитку країни випливає з об’єктивного поділу країн на багаті й бідні. Тому більшість країн з перехідними суспільствами, до яких належить і Україна, намагаються запозичувати і популяризувати саме ті цінності, які у перспективі здатні наблизити країну до благополучного (у матеріальному вимірі) життя.

6. Встановлено, що тип “цільової політичної культури”, який відповідає ідеалам ліберальної демократії, найкраще утверджувати-меться у тих країнах, які мають демократичні історичні традиції. Адже єдиний компонент, який не входить до структури “цільової політичної культури”, – це політична психіка, що формується історично. Історичне минуле виступає активним фактором формування “цільової політичної культури”, проте спрямованість такого впливу (прискорення/гальму-вання) залежить від національних традицій. Відмінностями молодіжної політичної субкультури є неостаточна сформованість політичної свідомості та девіантність поведінки, яка полягає у запереченні “батьківського спадку”, в тому числі політичного. Такі характеристики свідчать на користь відкритості свідомості молодих до змін та прагнення новацій. Тому молоде покоління – найголовніший потенційний реципієнт “продуктів” глобалізації.

7. Показано, що в результаті президентських виборів 2004 року і миттєвого піднесення громадянської свідомості (“Помаранчевої революції”) в Україні відбувся різкий стрибок політичної свідомості та політичної культури загалом, що проявилося у політичній поведінці. Доведено, що за таких умов молодь активно реципіює досягнення західного світу – “цільову політичну культуру”.

8. Доведено, що в Україні поступово формується новий тип політичної культури, за основними ознаками схожий із “цільовим”. Він підтверджує істотний змістовний вплив глобалізаційних процесів на молодіжну політичну культуру. Обґрунтовано припущення, що проміжок часу, потрібний для змін у політичній культурі та відповідних трансформацій політичної системи, буде прямо пропорційний темпам розвитку засобів міжнародної комунікації.

Практичне значення одержаних результатів зумовлене можливістю їх використання у навчальному процесі у вищих закладах освіти, розробці спеціальних курсів з політології, у підготовці методичних, навчальних посібників, монографій, аналітичних доповідей та статей. Міждисциплінарний характер отриманих результатів дає можливість їх використання також у філософії політики і філософії освіти, політичній соціології та політичному менеджменті.

Теоретичні висновки дисертації можуть бути використані у форму-ванні та реалізації молодіжної політики в Україні, визначенні її особли-востей та пріоритетів на сучасному етапі, у законотворчій діяльності.

Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана й обговорена на засіданні відділу правових проблем політології Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Основні положення, висновки і пропозиції дисертаційного дослідження були апробовані на наукових конференціях: 7-й Міжнародній науково-практичній конфе-ренції “Творчість врятує світ” (Київ, 22-23 травня 2003 р.), ІІ Міжнарод-ній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми управління” (Київ, 27-28 листопада 2003 р.), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Соціальна робота і сучасність: теорія і практика” (Київ,
20–21 травня 2004 р.), Міжнародній науково-практич-ній конференції “Сучасний тероризм: філософія, ідеологія і форми прояву” (Житомир,
7–8 жовтня 2004 р.), Третіх Ірпінських міжнародних педагогічних читаннях “Проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому закладі освіти” (Ірпінь, 12–13 травня 2005 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 5 статей у наукових збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також 5 тез доповідей на наукових конференціях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (217 найменувань) та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 186 сторінок, список використаних джерел становить 14 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі автор обґрунтовує актуальність дисертаційної теми, показує ступінь її наукової розробки, визначає мету і дослідницькі завдання, об’єкт, предмет, а також методологічну основу дослідження, наукову новизну отриманих результатів, їх теоретичне і практичне значення, розкриває зв’язок дисертації з науковими програмами та темами, апробацію результатів дослідження, структуру роботи.

У першому розділі “Феномен політичної культури молоді як об’єкт політологічного аналізу” проаналізовано теоретичні аспекти політичної культури; розглянуто основні підходи до її визначення. Для визначення та вивчення політичної культури дисертанткою було проаналізовано декілька найвідоміших підходів: психологічний, або біхевіористський (Г.Алмонда та С.Верби); суб’єктивістський (А.Інкеле-са, Р.Бауера, Д.Горера, Д.Рікмана); об’єктивістський, або нормативний (Л.Пая, Д.Попа); соціопсихологічний (Р.Карра, Д.Гарднера). Автор показує, що позиції вітчизняних дослідників переважно збігаються з позиціями західних дослідників.

На основі цього автор дає власне визначення цього феномена та формулює гіпотезу дослідження щодо зв’язку політичної культури з глобалізаційними впливами. В розділі визначаються основні особливості політичної культури молоді як предмета дослідження, її основні характеристики, в тому числі спільні та відмінні риси порівняно зі зрілим населенням.

Політична культура розглядається дисертанткою як невід’ємна частина культури взагалі, а у поєднанні з політикою утворює з нею єдине діалектичне ціле. Тому в межах даного дослідження найбільш релевантними видаються напрацювання інтерпретаціоністського підхо-ду, за якого політична культура трактується як явище гнучке та динамічне, що існує у кожному суспільстві в якості різноманітних альтернативних символічних полів.

У даному розділі дається власне визначення політичної культури. Вона є динамічною та різнорідною функцією соціуму, що поєднує всі історично сформовані набутки останнього у сфері політики та перманентно набуває нових відповідно до характеру розвитку суспільних відносин. У такому розумінні стає очевидним, що політична культура може не тільки змінюватися під впливом трансформацій політичної системи, а й навпаки – справляти вплив на цю систему.

У роботі наведено різні типології політичної культури, розроблені в межах відповідних підходів, – як спеціалізовані (В.Розенбаума), так і загальні (Г.Алмонда, Є.Вятра, Д.Елазара).

Аналіз рівнів, структурних компонентів, елементів та функцій політичної культури, крім того, дав автору можливість побудувати загальну схему подальшого аналізу феномена політичної культури, і зокрема політичної культури сучасної української молоді. Одним з основних понять, яким дисертантка оперує у дослідженні, є політична соціалізація як одна з найважливіших функцій політичної культури.

На основі аналізу доробку науковців-ювенологів автором було прослідковано та визначено основні особливості політичної культури молоді та сформульовано висновок про те, що саме молодь, навіть за умов нестабільності її політичної свідомості та поведінки, являє собою найперспективнішу соціальну групу для трансформаційних перетворень суспільства в умовах глобалізації.

Основними рисами сучасної української молодіжної субкультури дисертантка вважає:– 

соціальну та економічну активність, мобільність значної частини молоді, що виявляється у збільшенні кількості молодих людей, які працюють за сумісництвом, мають додатковий заробіток, надають платні послуги населенню, займаються підприємницькою діяльністю, комерцією; постійні пошуки нових видів, форм діяльності, прагнення до самостійності та набуття власного досвіду, визначення свого місця в суспільному житті. Автор підкреслює, що розвиток цих нових якостей змінює ціннісні орієнтації молоді, усталює егоцентричні настанови, сприяє більшому прагматизму та стриманості в проявах духовності;– 

бажання вчитися, набувати професії та кваліфікації, що дає можливість впевнено почуватися в суспільстві, саморозвиватися і самореалізовуватися;– 

формування настанов на індивідуальні схеми виживання (на вирішення своїх питань через реалізацію особистої позиції та особистої активності);– 

суб’єктивну розмитість, невизначеність орієнтирів, ідеалів молодих людей;– 

соціально-політичну відчуженість (що виявляється в апатії, відсутності твердих політичних переконань, у позиції “стороннього спостерігача”, мінімальному виявленні політичних уподобань та водночас у протилежній тенденції політизації окремих груп молоді, що набуває рис політичного та національного екстремізму), міжгенераційне відчуження (неприйняття “батьківських” цінностей, включаючи історію власної держави), культурне відчуження (агресія субкультур) – відрив молодого покоління від культурної спадщини нації;– 

розважально-рекреативну спрямованість вільного часу;– 

домінування споживацьких орієнтацій у соціокультурному та евристичному аспектах над креативними; поверхове закріплення культурної інформації у свідомості молоді;– 

низький рівень індивідуалізації та розпізнання культурних цінностей, який пов’язується з груповими стереотипами та ієрархією цінностей у неформальних групах спілкування;– 

недостатній рівень національної самоідентифікації, що сприяє легкому засвоєнню прозахідних цінностей.

У цьому контексті автором проаналізовані дані соціологічних досліджень, що були проведені в західноєвропейських країнах. Вони дали змогу зробити висновок про наявність суттєвих відмінностей у базових соціальних орієнтаціях молоді та старших поколінь. Для молодіжної субкультури на Заході характерне домінування таких цінностей, як можливість спілкування і якість життя. Водночас для старших поколінь найбільшою цінністю залишається матеріальний достаток.

У другому розділі “Вплив глобалізаційних процесів на політичну культуру молоді” проаналізовано теоретичні засади глобалізації; дискурс науковців щодо цінностей, які вона поширює світом; обрано власну позицію в ньому; розглянуто той тип політичної культури, який формують глобалізаційні процеси; з’ясовується, чому саме молодь є найкращим реципієнтом згаданого типу.

Глобалізація – не менш складний феномен, ніж політична культура. Вона останнім часом справляє дедалі більший вплив на політичну культуру окремих індивідів та цілих націй. Адже розвиток інформаційних технологій, засобів зв’язку тощо швидко руйнує кордони між державами та їхніми громадянами, що призводить до дедалі більшого взаємопроникнення культур, утвердження в світі певних стандартів поведінки, символів, цінностей, орієнтацій, у тому числі політичних. Відбувається запозичення, а мовою Бодрійяра “тиражування”, цілих комплексів практик спілкування, поведінкових настанов, вербальних знаків. Формується так звана “цільова культура”, яка заснована на певних зразках, визнаних оптимальними за даного рівня розвитку людської цивілізації. Така культура закріплена на рівні конвенції і тримається в суспільстві на засадах авторитету. Рівень її запозиченя окремими національними культурами безпосередньо залежить від ступеня транспарентності державних кордонів, залученості даної держави до системи світових культурно-освітніх обмінів та їх інтенсивності, загальної мобільності молоді.

У роботі аналізуються особливості цього процесу, його суперечливість та неоднозначність, зокрема в Україні.

З огляду на вищезазначене наведено визначення глобалізації, яким автор оперує у дослідженні. Глобалізація – це процес, що включає комплекс характеристик: 1) прискорення міжнаціонального руху капіталу, товарів і послуг; 2) посилення транснаціональних, зокрема культурних, зв’язків посередництвом нових комунікаційних технологій; 3) швидкий обіг ідей, образів, зразків поведінки, символів та їх універсальне застосування; 5) зростання свідомості щодо ризиків та небезпек, які загрожують світу в цілому; 6) збільшення за кількістю та важливістю транснаціональних інституцій та глобально пов’язаних міжнародних рухів. Усі ці процеси взаємозв’язані як по горизонталі, так і по вертикалі й відбуваються на національному, субнаціональному та транснаціональному рівнях.

У дисертації показано, що глобалізація передбачає прискорення інтеграції націй у світову систему завдяки розвитку сучасних транспортних засобів, економічних зв’язків, впливу на людей засобів масової інформації. Вона сприяє розширенню культурних контактів між народами й міграції людей. Глобалізація одночасно має позитивні й негативні прояви. Негативні моменти глобалізації криються в можливості втрати націями й державами своєї культурної самобутності в результаті акультурації й асиміляції.

Автор доводить, що основна загроза, яка виникає паралельно із глобалізацією, полягає у тому, що відбувається уніфікація різноманітних суспільних настанов. Водночас уніфікація не означає, що продовжать існування саме найкращі здобутки цивілізації. Стандарт глобальної культури загалом і політичної культури зокрема не є виправданим з точки зору національної самобутності.

У дисертації показано, що світ сьогодні розвивається в умовах зростаючої інтеграції технологій, економік та культур, і цей процес об’єктивний. Проте автор не погоджується з тим, що єдино можливою економічною, політичною й духовною формою процесу інтеграції є нинішнє всевладдя “глобальних гравців”. Автор стверджує (і цей висновок обґрунтовується в сотнях матеріалів багатьох відомих учених планети, таких як Е. Валлерстайн, С. Амін та ін.), що нині світ зіткнувся не просто з новим етапом інтернаціоналізації економічного й суспільного життя, що загрожує суверенітету націй, держав, але й особливою, характерною для “пізнього” капіталізму (Е. Мандел), соціальною формою цього процесу. Світ постав не просто перед глобалізацією, а глобальною гегемонією корпоративного капіталу. Це цілісна, тотальна влада капіталу як єдиної економічної, соціальної, політичної і духовної сили. Це влада капіталу, персоніфікованого насамперед вузьким колом глобальних гравців, що зрослися з істебліш-ментом “великої сімки”. Це влада капіталу, що охоплює увесь світ.

У третьому розділі “Тенденції і перспективи політичної культури української молоді в контексті глобалізації” розглянуто історичні передумови формування політичної культури українства; визначено, чому саме українська молодь є потенційно найкращим реципієнтом типу політичної культури, що його поширює глобалізація.

У дисертації показано, що характерною рисою сучасного світу є не тільки інтенсивний діалог культур, а й їхнє взаємопроникнення, що може бути позначене такими поняттями, як дифузія, конвергенція, інтеграція, зближення, асиміляція, творча взаємодія та ін. Позначені цими поняттями динамічні процеси сприяють формуванню єдиної світової спільноти. Водночас вони супроводжуються протилежними процесами, спрямованими на визначення і посилення культурної ідентичності, підкреслення унікальності культур, встановлення культурної автономії. І в цьому, на думку дисертантки, характерна риса сучасної культурної ситуації в Україні.

Термін “світове співтовариство” означає, що окремі культурні регіони, відмінні багато в чому один від одного, можуть жити єдиним економічним життям, використовувати однакову сучасну техніку й технології, володіти приблизно одним обсягом знань, підкріпленим вільним доступом до електронних баз даних та Інтернет, докладати чимало зусиль до вирішення нагальних глобальних проблем. І хоча ці процеси стосуються переважно економічно розвинених країн, вони зумовлюють усвідомлення того, що пріоритетним напрямом розвитку сучасної цивілізації стає формування нового світового порядку, що сприяє єдності світу в розмаїтті його складових.

Аналізуючи історичний контекст розвитку української нації, передусім характеристик її політичної психології та менталітету, автор встановила, що існують об’єктивні підстави для сприйняття українською молоддю дослідженої вище “цільової політичної культури”. На підставі авторських та професійних досліджень рівня свідомості молоді визначено, в який спосіб підтверджується гіпотеза про “глобалізаційні впливи” на практиці. Відповідні висновки дали змогу зробити також деякі прогнози щодо подальших тенденцій у розвитку політичної культури української молоді, а відтак усієї політичної системи.

У дисертації підкреслюється, що кінцевою метою усіх програм і проектів політичної соціалізації є формування політично зрілого громадянина України, політична поведінка якого ґрунтувалася б на демократичних цінностях, ідеалах та орієнтаціях. Реалізація ж на практиці зазначених проектів ускладнюється неможливістю звернення до механізмів міжгенераційної політичної наступності, які широко і плідно використовуються в країнах розвиненої демократії.

У висновках узагальнені теоретико-методологічні підходи й основні положення дисертації, сформульовані практичні рекомендації.

У роботі запропоновано авторське визначення політичної культури. Базуючись передусім на позиціях інтерпретаціоністського підходу та використавши окремі набутки інших (зокрема, поняття “цільової політичної культури”, запроваджене Уоллесом), автор характеризує свій підхід як змішаний. Політична культура є динамічною та різнорідною функцією соціуму, яка поєднує всі історично сформовані набутки останнього – як матеріальні, так і ідеальні – у сфері політики. Відповідно як політична культура суспільства може змінюватися під впливом трансформацій політичної системи, так і політична система може трансформуватися внаслідок змін у характері політичної культури. Остання властивість політичної культури набуває дедалі більшого значення внаслідок науково-технічного прогресу та посилення процесів глобалізації. Адже завдяки вдосконаленню засобів масової комунікації вона дедалі більше стирає кордони та поширює світом універсальні політико-культурні зразки та цінності. Вони, в свою чергу, впливають на формування нового типу політичної культури громадян окремих національних держав, трансформуючи згодом їхні політичні системи. Отже, існує пряма залежність між технічним прогресом, динамікою глобалізації та процесами демократизації (передусім держав перехідного типу). З огляду на це висунуто припущення, що проміжок часу, потрібний для змін у політичній культурі та відповідних трансформацій політичної системи, буде прямо пропорційний темпам розвитку засобів міжнародної комунікації.

Молодь як окрема соціальна група має як спільне, так і відмінне із соціумом у цілому. Спільними характеристиками виступають переважно характеристики політичної культури останнього, що утворилися історично. Відмінностями молодіжної політичної субкультури є неостаточна сформованість політичної свідомості та девіантність поведінки, яка полягає у запереченні “батьківського спадку”, в тому числі політичного. Такі характеристики свідчать на користь відкритості свідомості молодих до змін та прагнення новацій. Зважаючи на це, представники молодого покоління – найголовніший потенційний реципієнт “продуктів”, що їх приносить з собою глобалізація.

Наслідки процесу глобалізації є суперечливими. З одного боку, вони сприяють посиленню нерівності розвитку багатих та бідних країн, призводять до нестабільності світової фінансової системи, ставлять національні держави під загрозу втрати культурної самобутності тощо. З іншого боку, ці недоліки можуть бути подолані шляхом політичних рішень на міжнародному рівні. Глобалізація сприяє поширенню ідеалів ліберальної демократії і таким чином формує певний тип політичної культури – “цільовий”. Такий тип культури відповідатиме ідеалам ліберальної демократії, однак “приживатиметься” найкраще у тих країнах, які мають демократичне історичне підґрунтя. Адже єдиний компонент, що не входить до структури “цільової культури”, – це політична психіка, яка формується історично.

Українська молодь у цьому контексті може стати “реципієнтом” такого типу політичної культури. Це обумовлюють, по-перше, особли-вості політичної культури молоді як такої; по-друге, демократичні традиції в історії української нації.

Політична активність молоді останнім часом істотно зросла. Зріс рівень залученості молодих до роботи громадських організації, участі у політичних виборах. Змінилися ідеологічні преференції молоді: комуністичну ідеологію випередили націонал-демократична, соціал-демократична, ліберальна та екологічна; проросійські орієнтації змінилися на проєвропейські; формуються проринкові орієнтації – як у питанні підтримки ринкової економіки, так і в особистих мотивах щодо вибору місця роботи. Намітилася чітка тенденція до одержання молоддю освіти та подальшого кар’єрного просування. У питанні захисту своїх прав серед молодих українців домінує думка про необхідність цивілізованих способів захисту інтересів (мітингів, петицій, звернень до суду), а не насильства. Отже, сучасна молодь загалом неконфліктна. Образ “жорсткої руки” державного управлінця поступово змінюється в свідомості молоді пріоритетами дипломатії та компромісу.

Водночас залишаються невирішеними проблеми формування високої політичної культури молоді. Це передусім низький рівень політичних знань та рівень освіти загалом; фрагментарність політичної культури за територіальною ознакою (“місто-село”, “Захід-Схід”). Політична культура здатна трансформуватися “знизу” під впливом зовнішніх чинників, якими за сучасних обставин є глобалізаційні, впливати на політичну систему в напрямку її демократизації. Цей процес може розтягнутися в часі. Однак є об’єктивні підстави стверджувати: за будь-яких обставин українське суспільство вийде з кризи, навіть без допомоги держави. І центральним актором, якій відіграє цю роль, стане молодь з її цілком новими поглядами та політичною культурою.

Українська нація протягом своєї складної історії сформувала такі типи політичної культури, як консервативно-демократичний, індивідуа-лістичний та фрагментарний, які після 1917 року були змінені на підданський, авторитарно-тоталітарний, інтегративний та колективіст-ський. При цьому існували альтернативні типи політичної культури в колах інтелігенції та молоді, які й стали визначальними у розвалі СРСР.

Такі суперечливі історичні “набутки” призвели до втрати сучасною молоддю ціннісних орієнтирів. Водночас якщо старше покоління досі перебуває у стані розгубленості, а його політична культура залишилася більшою мірою тоталітарною, то у колах молоді поступово формується новий тип політичної культури, за ознаками схожий із “цільовим”, що підтверджує авторську гіпотезу про вплив глобалізаційних процесів на молодіжну політичну культуру.

У вивченні феномена політичної культури важливим залишається національний аспект. Дефініція політичної культури знаходиться в діалектичній єдності з поняттям нації, бо є частиною її загальної культури. Саме зі становленням нації передполітична потестарна участь громадян у відносинах влади, заснованих не на національних, а ірраціональних орієнтирах, спрямованість яким задає кругова порука етносу, земляцька міфологія, “єдина кров” громади, перетворюється на систему відносин з певним рівнем політичної культури.

Всупереч твердженням критиків глобалізації про те, що цей процес веде до втрати ідентичності й створення уніфікованого світу, автор доводить: на планеті, на якій проживають 6 мільярдів людей, повна уніфікація неможлива. Більш важливим є те, що формування “цільової” політичної культури та зниження культурних розбіжностей може стати мірилом прогресу цивілізації і відчутним кроком до зміцнення міжнародних зв’язків і взаєморозуміння. В інтересах усіх країн заохочувати розвиток такого світу, в якому через розділювальні лінії між націями і країнами будуть наведені мости спільних інтересів, спрямовані на створення глобальної культури. І навпаки, чим більшими будуть культурні ціннісні розриви, тим більше буде конфліктів у світі.

Інформаційне суспільство дає можливість зламати бар’єри, що розділяють нації і етноси всередині націй, і будувати зв’язки, які створять ще більший потенціал спільних інтересів у співтоваристві народів. Ті, хто, дивлячись на сучасний світ, бачать лише “зіткнення цивілізацій”, бачать тільки одну можливість. При цьому ігноруються ті величезні кроки в напрямку інтеграції, які вже були зроблені, недооцінюються фактори, які ведуть до глобальної консолідації та інтеграції.

Глобалізація просуває інтеграцію й знімає не лише культурні бар’єри, але й багато негативних вимірів культури. Глобалізація є життєво важливим кроком як до більш стабільного світу, так і до кращого життя людей.

У діалектичному взаємозв’язку глобалізації і локалізації, гомогені-зації та фрагментації, централізації і децентралізації останні виступають не взаємовиключними протилежностями, а сторонами однієї медалі. Культурні зміни – це історія не тільки втрат і руйнувань, а й здобутків і творчості. В результаті взаємозв’язків, що посилюються, старі форми розмаїтості зникають, водночас виникає нова культурна розмаїтість. Доступність багатьох різних світоглядів і способів життя веде до плідного діалогу й дає великий шанс для самореалізації особистості та збагачення суспільства. Це уможливлює вибір між наявним і потенційно кращим у сфері національної політичної культури.

Основні положення дисертації висвітлені у таких публікаціях:

1. Морозова О.О. Мотиви політичної поведінки та їх прогностична цінність для сучасної політичної науки // Держава і право. Збірник наукових праць: Юридичні і політичні науки. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – Випуск 24. – С. 589–592.

2. Морозова О.О. Політична поведінка особи // Держава і право. Збірник наукових праць: Юридичні і політичні науки. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – Випуск 25. – С. 609–612.

3. Морозова О.О. Теоретичне підґрунтя політичної поведінки // Держава і право. Збірник наукових праць: Юридичні і політичні науки. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – Випуск 26. – С. 642 – 646.

4. Морозова О.О. Теоретичні аспекти визначення терору як типу політичної поведінки молоді // Гуманітарний вісник Запорізької держав-ної інженерної академії. – Запоріжжя, 2004. – Випуск 18. – С. –115.

5. Морозова О.О. Теоретичні аспекти формування феномена політичної культури // Держава і право. Збірник наукових праць: юридичні і політичні науки. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – Випуск 27. – С. 695–704.

АНОТАЦІЇ

Морозова О.О. Особливості формування політичної культури молоді в умовах глобалізації. – Рукопис (186 стор.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.03 – політична культура та ідеологія. – Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – Київ, 2006.

У дисертації здійснено комплексний політологічний аналіз полі-тичної культури та окремо розглянуто її молодіжний аспект. Розкрито зміст явища політичної культури, визначено та проаналізовано роль її складових, зокрема політичної свідомості та політичної поведінки. Розкриваються особливості політичної культури молоді та основні фактори її формування. Особлива увага зосереджена на дослідженні процесів політичної соціалізації молодого покоління в Україні та інших країнах.

Проаналізовані теоретичні аспекти аналізу основних характеристик молоді як соціальної категорії та носія специфічного типу політичної культури. Розглянуто основні характеристики молоді, які, з одного боку, дають змогу виокремити її в окрему соціальну групу, а з іншого – детермінують її політичну культуру.

Окреме місце відведено аналізу дискурсу глобалістів, виокремлено основні ознаки явища глобалізації та засоби її поширення. Структуро-вано підходи до вивчення глобалізації у когнітивному та емоційному аспектах. Визначено загальні характеристики і способи виникнення, основні шляхи і засоби формування глобалізованої (“цільової”) політич-ної культури. Проаналізовано особливості формування “цільової політичної культури” української молоді на сучасному етапі.

Ключові слова: політична культура, молодь, глобалізація, політична соціалізація, політична свідомість, політична поведінка.

Морозова О.О. Особенности формирования политической куль-туры молодежи в условиях глобализации. – Рукопись (186 стр.).

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.03 – политическая культура и идеология. – Институт государства и права им. В. М. Корецкого НАН Украины. – Киев, 2006.

В диссертации осуществлен комплексный политологический анализ политической культуры и отдельно рассмотрен ее молодежный аспект.

Раскрыто содержание явления политической культуры, определена и проанализирована роль ее составляющих – политического сознания и политического поведения. Автор раскрывает особенности политической культуры молодежи и основные факторы ее формирования. Особое внимание сосредоточено на исследовании процессов политической социализации молодого поколения в Украине и других странах.

В работе проанализированы теоретические аспекты характеристики молодежи как социальной категории и носителя специфического типа политической культуры. Рассмотрены основные характеристики молодежи, которые, с одной стороны, позволяют выделить ее в отдельную социальную группу, а с другой – детерминируют ее политическую культуру.

Отдельное место в работе отведено анализу дискурса глобалистов, выделены основные признаки явления глобализации и пути ее распро-странения. Структурировано подходы к изучению глобализации в когнитивном и эмоциональном аспектах.

В диссертации анализируются основные средства