КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

МИКИТЮК ОКСАНА ПЕТРІВНА

УДК 334.761

КООПЕРУВАННЯ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА

В ТРАНЗИТИВНІЙ ЕКОНОМІЦІ

08.01.01. – економічна теорія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі економічної теорії економічного факультету

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник:

доктор економічних наук, професор,

Заслужений діяч науки і техніки України

Варналій Захарій Степанович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

професор кафедри економічної теорії

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор

Малий Іван Йосипович,

Київський національний економічний університет,

професор кафедри політичної економії

обліково-економічних факультетів

кандидат економічних наук, доцент

Радченко Володимир Васильович,

Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова,

завідувач кафедри економічної теорії

Провідна установа:

Державна установа “Інститут економіки та прогнозування

Національної академії наук України”,

відділ економічної теорії

Захист відбудеться “_17_” ____03_______2006 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.13 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 03022, м. Київ, вул. Васильківська, 90-А, ауд. 203.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, кімн. 12.

Автореферат розісланий “_16_”___02______ 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.І. Мазур

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Пошук оптимальних організаційних форм кооперування суб’єктів підприємництва, що здатні забезпечити їх ефективний розвиток, сприяти зростанню конкурентоспроможності національної економіки набуває дедалі вагомішого значення, що зумовлено необхідністю подолання наслідків тривалого кризового періоду. Найбільш реальним способом досягнення цієї мети є формування субпідрядних відносин, лізингових компаній, венчурів, систем франчайзингу та інших форм кооперування суб’єктів підприємництва, які довели свою спроможність долати обмеження фінансових ресурсів та відсутність великих стартових інвестицій, сприяти розвитку інноваційної діяльності.

Проблема формування коопераційних відносин виникла у зв’язку з процесом становлення та розвитку суб’єктів підприємництва в транзитивній економіці й потребує для свого розв’язання моністичного підходу на наукових засадах.

Об’єктивна необхідність розвитку коопераційних зв’язків суб’єктів підприємницької діяльності зумовлена насамперед змінами, що відбуваються у виробництві на сучасному етапі. За рахунок кооперації досягається необхідна гнучкість господарювання, диференціація продуктів та послуг, що виробляються в умовах глобалізації конкуренції. В процесі реалізації різних форм кооперації утворюється сприятливе зовнішнє середовище для суб’єктів підприємництва, виникає взаємовигідний рух інформаційних, технологічних, фінансових, сировинних та інших ресурсів.

У трансформаційний період в Україні суб’єкти підприємництва потребують всебічної підтримки, яка може спрямовуватись з різних джерел: з боку ринкової інфраструктури, зокрема, від бізнес-інкубаторів (щодо підтримки новостворених підприємств), з боку держави (шляхом державного регулювання або дерегулювання окремих питань підприємницької діяльності) та від колег-підприємців (шляхом створення самоорганізаційних об’єднань для захисту своїх прав).

Актуальність теми обумовлюється, з одного боку, важливим значенням коопераційних відносин суб’єктів підприємництва для забезпечення успішного функціонування цих суб’єктів, а з іншого – все ще недостатнім ступенем розробленості відповідної проблематики у вітчизняній науці, недостатньою зорієнтованістю досліджень на практичні потреби розвитку національного господарства. Як наслідок - в нашій країні практично відсутні ефективних механізмів коопераційних взаємодій як елемента підтримки суб’єктів підприємництва. На подолання зазначеного недоліку вітчизняної науки та практики саме й спрямовано наукове дослідження. Зокрема, висвітлюються концептуально-методологічні аспекти дослідження малого підприємництва та коопераційних зв’язків у підприємницькій діяльності, вплив інтеграційних процесів суб’єктів підприємництва на становлення та розвиток суб’єктів підприємництва в Україні. На цьому теоретико-методологічному підґрунті необхідно охарактеризувати сучасний стан суб’єктів підприємництва, в Україні як об’єктів коопераційних відносин, організаційно-інституціональні основи здійснення коопераційних процесів у сфері підприємницької діяльності. Нарешті, актуальність проблематики визначалась потребою концептуального обґрунтування коопераційних відносин суб’єктів підприємництва, опанування ефективного інструментарію реалізації форм кооперації як важливого елементу системи їх підтримки, опрацювання необхідних механізмів підтримки суб’єктів підприємництва в контексті коопераційних взаємодій їх діяльності.

Сучасна теорія підприємництва є результатом економічної думки не одного покоління вчених. Цю проблему досліджували: Р.Кантільон, А.Сміт, Д.Рікардо, Ж-Б.Сей, А.Маршалл, М.Вебер, П.Друкер, В.Зомбарт, Й.Шумпетер, Ф.Хайек та інші видатні дослідники.

Аналіз стану наукової розробки даної проблематики у вітчизняній літературі доводить, що українськими вченими створено підґрунтя для її подальшого плідного вивчення. Певний внесок у дослідження проблем підприємництва та коопераційних відносин суб’єктів підприємництва зробили О.Барановський, З.Варналій, Л.Воротіна, О.Жук, Н.Ісакова, Ю.Єхануров, А. Кисельов, Т.Ковальчук, М.Козоріз, І. Копченко, В.Кредісов, М.Крупка, О.Кужель, І.Кузнєцова, І.Малий, Є.Панченко, С.Реверчук, В.Сизоненко, В.Узунов, Л.Хмелевська, В.Черняк та ін.

Проте системне висвітлення проблем побудови ефективних взаємовідносин між малими, середніми та великими підприємствами, визначення причин, що гальмують розвиток коопераційних зв’язків суб’єктів підприємницької діяльності, стримують самоорганізаційні мотиви підприємців, які не дають повноцінно розвиватись всім елементам системи підтримки суб’єктів підприємництва. Розробка методичних рекомендацій щодо їх усунення визначаються недостатньою теоретичною дослідженістю. Найбільш вразливими залишаються питання дослідження механізмів коопераційних відносин суб’єктів підприємництва, виявлення умов використання об’єктивно високого їх потенціалу у сприянні вирішенню нагальних соціально-економічних проблем перехідної економіки. Саме необхідність формування сприятливих умов для розвитку та підвищення ефективності коопераційних відносин суб’єктів підприємництва в Україні як важливого елемента існуючої системи підтримки підприємницької діяльності, а також практична відсутність фундаментальних досліджень з цього питання обумовили вибір теми дисертаційного дослідження, його зміст та структуру.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Наукову роботу виконано в рамках комплексної теми наукових досліджень кафедри економічної теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Теорія і практика соціально-економічного розвитку України в умовах ринкових перетворень” (державний реєстраційний номер 01БФ040-01). Особистий внесок автора полягає у визначенні форм та механізмів коопераційних відносин суб’єктів підприємництва на сучасному етапі ринкової трансформації економіки України.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у виявленні та науковому обґрунтуванні сутності, шляхів удосконалення процесу формування і реалізації системи коопераційних відносин суб’єктів підприємництва, у розробці рекомендацій щодо державного регулювання та підтримки форм кооперації суб’єктів підприємницької діяльності. Для досягнення цієї мети були поставлені наступні завдання:

узагальнити теоретико-методологічні засади коопераційних відносин суб’єктів підприємництва, проаналізувати еволюцію формування та процес впровадження коопераційних форм підприємницької діяльності в транзитивній економіці;

систематизувати сукупність коопераційних зв’язків суб’єктів підприємництва з метою розробки класифікації процесу взаємодії малих і великих підприємств;

визначити особливості становлення системи коопераційних відносин суб’єктів підприємництва в транзитивній економіці;

розкрити сутність форм коопераційних зв’язків як складової системи підтримки суб’єктів підприємництва та вивчити теоретичне і практичне значення основних форм коопераційної взаємодії суб’єктів господарювання;

дослідити інституційні засади державного регулювання у сфері коопераційних відносин суб’єктів підприємництва;

узагальнити роль бізнес-інкубаторів як елемента коопераційної підтримки суб’єктів підприємництва в транзитивній економіці;

розкрити особливості самоорганізаційної підтримки суб’єктів господарювання як особливої форми інтеграції суб’єктів підприємництва;

визначити напрями вдосконалення коопераційних відносин суб’єктів підприємництва в умовах транзитивної економіки.

Об’єктом дослідження є система коопераційних відносин, що виникають між суб’єктами господарювання.

Предметом дослідження є нормативна та позитивна теорії процесів кооперування суб’єктів підприємництва в транзитивній економіці.

Теоретичною і методологічною основою дослідження є фундаментальні положення економічної теорії, праці вітчизняних і зарубіжних вчених з питань розвитку підприємництва та коопераційних відносин суб’єктів господарювання в трансформаційній економіці.

Методи дослідження. В процесі дослідження було застосовано сукупність загальних і спеціальних методів і підходів. Зокрема, якісний аналіз і метод наукових абстракцій – при обґрунтування категоріального апарату (п. 1.1, 1.2); методи аналізу і синтезу – для деталізації об’єкта дослідження внаслідок розчленування його на окремі складові частини (п. 1.2, 1.3); історичний – при вивченні передумов формування сучасних коопераційних зв’язків суб’єктів підприємництва (п. 1.1, 2.4, 3.2), описовий – для характеристики існуючих форм коопераційних взаємодій господарюючих суб’єктів в Україні та елементів системи підтримки розвитку малого підприємництва (п. 1.2, 2.3, 2.4, 3.2, 3.3); графічний – для наочного зображення статистичного матеріалу і схематичного зображення ряду теоретичних і практичних положень дисертаційного дослідження (п. 1.1 ,1.2, 3.2, 3.3), статистичний аналіз – для вивчення групування, порівняння, оцінки та інтерпретації фактичних даних розвитку форм кооперації суб’єктів підприємництва на розвиток підприємницької діяльності (1.2, 1.3); в основі аналізу коопераційних відносин лежить комплексний підхід, який базується на теоретичних і практичних положеннях наукових праць вітчизняних і зарубіжних вчених; системний та структурний підхід для дослідження чинних механізмів державного регулювання та підтримки інтеграційних процесів в сфері підприємництва (3.1, 3.2, 3.3).

Інформаційну базу дослідження складають нормативно-правові акти з питань розвитку підприємництва, статистичні матеріали Державного комітету статистики України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, міністерств і відомств, підприємств, організацій, соціологічних центрів, а також монографії і наукові праці, що видані в Україні та за кордоном.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці теоретико-методологічних та методичних засад формування коопераційних відносин суб’єктів підприємництва в умовах сучасного етапу ринкової трансформації економіки. Найбільш вагомі наукові результати, що характеризують новизну дослідження й особистий внесок автора, полягають у наступному:

вперше:

виокремлено в спеціальний предмет дослідження формування в умовах ринкової трансформації економіки коопераційних відносин між суб'єктами господарювання в “постсоціалістичних країнах”, внаслідок чого виявлено тенденцію самоліквідації елементів старої, затратної “планово-адміністративної” системи кооперації та процес реструктуризації коопераційних зв'язків у відповідності до вимог ринкової ефективності;

теоретично обґрунтовано принципи та інституційно-функціональні форми кооперації, що дозволило розкрити біфукаційний механізм розвитку коопераційних відносин між господарськими суб'єктами, які ще самі знаходяться на стадії інституційного становлення в залежності від ствердження комбінованих форм власності, що відіграє визначальну роль при виборі галузевих та функціональних господарських партнерів по кооперації. Доведено перспективність коопераційних взаємодій як системи підтримки суб’єктів підприємництва в умовах ринкової трансформації, що призводить до зменшення ролі самоорганізаційних тенденцій в підприємницькій сфері та формування сприятливого економічного середовища;

запропоновано методологічні критерії та обмеження щодо класифікації коопераційних зв’язків малих і великих підприємств, виявлено коопераційну діалектику їх господарської взаємодії, що дозволило охарактеризувати такі їх структурні властивості: масштабність, генезис взаємозв'язків, поліваріантність і багатогранність, стійкість та випадковість;

визначено напрями і механізми сприяння розвитку коопераційних відносин малого підприємництва в Україні, основними з яких є: удосконалення системи коопераційної підтримки малого підприємництва та удосконалення функціонування форм коопераційної взаємодії малого підприємництва з метою усунення штучно створених адміністративних перепон розвитку малого підприємництва;

удосконалено:

визначення сутності форм коопераційної взаємодії суб’єктів господарювання. Доведено, що сучасні форми кооперації господарської діяльності суб’єктів підприємництва виступають одночасно суб’єктом та об’єктом регулюючого механізму. Як об’єкт – вимагають регулювання та підтримки з боку держави, але, в свою чергу, виступаючи суб’єктом регулювання економічних відносин, виконують регуляторні та координуючі функції на ринку, стимулюють створення нових підприємств, таким чином, забезпечуючи конкуренцію, насичують ринок якісними товарами і послугами, стимулюють підприємців до пошуку нових джерел фінансових ресурсів та до розробки і впровадження новацій тощо;

наукову характеристику малого підприємництва України як об’єкта коопераційних відносин, що характеризується складною і суперечливою взаємодією відносин щодо конкуренції, економічного відокремлення та процесів консолідації-усуспільнення. Виявлено можливості розв’язання суперечностей малого підприємництва через формування власних коопераційних зв’язків та зв’язків з середніми та великими підприємствами;

отримали подальший розвиток:

методологічний і практичний підходи до визначення категорії “кооперація” як економічного явища. Доведено, що кооперацію слід розглядати не лише як взаємовідносини фізичних і юридичних осіб, в межах певного кооперативу, а і як інтеграційні відносини суб’єктів господарювання в межах реалізації таких форм коопераційних зв’язків підприємств як субпідряд, франчайзинг, лізинг, венчурне фінансування, тощо;

визначення основних положень державного регулювання розвитку коопераційних відносин суб’єктів підприємництва, що має реалізовуватись шляхом підтримки суб’єктів підприємництва, необхідність якої зумовлена високим ступенем вразливості цього сектору економіки до впливів факторів зовнішнього середовища. Така державна підтримка може розглядатись як певний клас коопераційних взаємодій, які ґрунтуються на засадах кооперації. Саме державна підтримка є необхідним і найважливішим елементом загальної системи підтримки, оскільки держава є гарантом формування сприятливого зовнішнього середовища суб’єктів підприємництва ;

обґрунтування ролі самоорганізації суб’єктів малого підприємництва як форми горизонтальної їх інтеграції, що ґрунтується на кооперативних засадах, з метою посилення певної самостійності, саморегуляції та самоорганізації суб’єктів підприємництва.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть виступати науковим підґрунтям удосконалення процесу формування коопераційних взаємодій суб’єктів підприємництва в Україні. Основні положення та висновки роботи можуть бути використані Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, міністерствами та відомствами, органами місцевого самоврядування для підвищення ефективності регулювання механізмів функціонування та розвитку сфери підприємницької діяльності. Також вони можуть використовуватися у процесі проходження відповідних дисциплін, навчання у вищих навчальних закладах, аспірантурі та докторантурі.

Основні положення дослідження використовувалися Національним інститутом стратегічних досліджень при підготовці текстів Стратегії економічного і соціального розвитку України (2004-2015рр) “Шляхом європейської інтеграції”, аналітичної доповіді Національного інституту стратегічних досліджень “Нова хвиля” економічних реформ та завдання економічної політики України” (Акт № 293/35 від 24.01.2005 р.).

Окремі положення та рекомендації дисертаційного дослідження використовувалися при підготовці нормативно-правових актів та аналітичних матеріалів у Державному комітеті України з питань регуляторної політики та підприємництва, зокрема, при підготовці Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” від 15.05.2003 р. № 755-IV та Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” від 11.09.2003 р. № 1160-IV (Довідка № 835 від 13.02.2004 р.).

Науково-практичні висновки та рекомендації дисертаційного дослідження знайшли практичне застосування у господарській діяльності корпорації “Українські атомні прилади та системи” (Довідка № 162-01 від 17.09.2004 р.).

Результати дисертаційного дослідження також використовувалися у навчальному процесі на економічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка при викладанні курсу “Економічна теорія” та спецкурсів “Малий та середній бізнес” та “Підприємництво” (Довідка №040/319 від 31.03.2005 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення дисертації були апробовані у виступах на Днях науки у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка 2002-2005 роках, на 13 міжнародних, всеукраїнських науково-практичних конференціях та круглих столах, зокрема: круглий стіл “Проблеми формування іпотечного ринку в контексті фінансової безпеки України”, Київ, РНБО України (30 вересня 2002р.); Міжнародна науково-практична конференція “Теорія і практика ринкових перетворень у країнах з перехідною економікою”, КНУ імені Тараса Шевченка ( 27-29 листопада 2002 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Недержавне пенсійне забезпечення в контексті розвитку ринку фінансових послуг”, Київ, Міжвідомча комісія з питань фінансової безпеки при РНБОУ, Українське агентство фінансового розвитку (30 січня 2003 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Промислове виробництво в Україні: стан, проблеми та перспективи розвитку ”, КНУ імені Тараса Шевченка (21-22 березня 2003р.); круглий стіл “Правове регулювання підприємницької діяльності: проблеми і перспективи”, Київ, НДІ приватного права і підприємництва (25 березня 2003 р.); Міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів і молодих вчених “Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми і перспективи розвитку”, КНУ імені Тараса Шевченка (14-15 травня 2003р.); круглий стіл “Фактори підприємницького успіху в умовах трансформаційної економіки”, Київ, КНУ імені Тараса Шевченка, економічний факультет (25 вересня 2003р.); круглий стіл “Підприємець і держава: протистояння чи партнерство”, Київ, КНУ імені Тараса Шевченка, економічний факультет (6 листопада 2003 р.); “Регуляторна політика у сфері підприємництва: стан, проблеми та перспективи”, Київ, КНУ імені Тараса Шевченка, економічний факультет (23 грудня 2003р.); IV Міжнародна науково-практична конференція “Перспективи розвитку внутрішнього ринку промислових товарів в Україні”, КНУ імені Тараса Шевченка (26 березня 2004 р.); Всеукраїнська наукова конференція “Актуальні проблеми теорії та практики фінансів, грошового обігу та кредиту”, КНУ імені Тараса Шевченка (27-28 квітня 2004 р.); V Міжнародна науково-практична конференція “Перспективи розвитку індустріального виробництва в умовах глобалізації”, КНУ імені Тараса Шевченка (15-16 квітня 2005 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Тенденції та перспективи розвитку фінансової системи України”, КНУ імені Тараса Шевченка (27-28 вересня 2005 р.).

Публікації. Основні результати дисертації викладені автором у 12 наукових працях, загальним обсягом 5,9 д.а.: в тому числі 10 статей (5,2 д.а.) - у наукових фахових виданнях, 2 – у матеріалах і тезах конференцій (0,7 д.а.).

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури і додатків. Повний обсяг дисертації складає 207 сторінок, основний зміст роботи викладено на 187 сторінках, список використаних джерел включає 235 найменувань на 20 сторінках. Дисертація містить в основному тексті 4 таблиці, 15 рисунків. Робота має 8 додатків на 13 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету та завдання дослідження, його об’єкт, предмет і загальну методику, висвітлено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, наведено дані щодо їх апробації та впровадження.

У першому розділі “Економічна природа коопераційних відносин суб’єктів підприємництва” зроблено історичний аналіз теоретичних досліджень по темі дисертаційної роботи, розкрито сутність та еволюцію наукових поглядів щодо коопераційних відносин у розвитку підприємницького сектора економіки.

Аналіз наукових поглядів на об’єкт і предмет дослідження дозволяє стверджувати, що сутність кооперації як економічного явища полягає в реалізації сукупності економічних взаємовідносин між партнерами шляхом їх співпраці з тим, щоб досягти спільної мети при якнайменших питомих затратах ресурсів, здобути максимальний ефект на засадах взаємної вигоди для всіх учасників кооперації.

Однією з організаційних форм коопераційних економічних взаємовідносин є кооператив. Як добровільне об’єднання осіб (фізичних або юридичних) для спільної взаємовигідної діяльності він став праобразом сучасних малих підприємств, діяльність яких ґрунтувалась на кооперативних принципах.

Поняття “кооперації”, не зважаючи на його історичність і значимість, з часом еволюціонувало, і частіше стало розглядатись як процес взаємодії, співпраці окремих суб’єктів господарювання. Поєднання окремих принципів кооперування і форм господарювання стало підґрунтям для формування коопераційних відносин в новій якості.

Різні види кооперативів, принципи їх організації і функціонування стали фундаментом при становленні форм кооперування суб’єктів підприємництва. Перші виробничі кооперативи стали праобразом такої форми виробничого кооперування суб’єктів підприємництва як субпідрядна система, де суб’єктами кооперації виступають суб’єкти господарської діяльності. Кредитне товариство стало праобразом сучасних кредитних спілок і заклало основи та принципи кредитної діяльності, а, значить, можна стверджувати, є вихідними засадами процесів сучасної лізингової діяльності, як форми реалізації виробничо-фінансових коопераційних відносин господарюючих суб’єктів. Споживчі кооперативи заклали основи розвитку такої форми коопераційних відносин як франчайзинг, який сьогодні притаманний сфері обслуговування, оптової і роздрібної торгівлі, громадського харчування, тощо.

Коопераційні взаємодії суб’єктів підприємництва можна певним чином класифікувати. В число взаємодіючих систем входять і малі підприємства. Процес їх взаємодії з іншими економічними суб’єктами передбачає як моно- так і полінарні зв’язки. Цей процес може бути описаний і класифікований з використанням різних ознак-критеріїв у залежності від цілей і задач дослідження (Див Табл.1).

Таблиця 1

Класифікація взаємодій суб’єктів підприємництва

Створення відповідних умов для розвитку сукупності певних економічних взаємовідносин - це реальна основа для розвитку кооперації. Сучасний стан розвитку підприємництва й особливості економіко-технологічних процесів, що відбуваються в Україні об’єктивно зумовлюють особливу необхідність реалізації усіх форм коопераційних відносин.

Майбутнє підприємництва визначається можливостями формування тісних коопераційних зв’язків малих і великих підприємств, оскільки структура економіки за розміром передбачає співіснування різних підприємств. Сьогодні українській економіці характерна непропорційність в розподілі малих і великих підприємств за галузями економіки: деякі галузі майже не мали потреби в малому підприємництві як в якості особливої форми організації підприємницької діяльності у сфері основного виробництва, так і елемента системи коопераційних зв’язків. Тому вже початково мале підприємництво було спрямоване у відносно вузьку нішу – торгівельно-посередницькі послуги, де функціонує близько 38,2% всіх діючих малих підприємств України, в промисловості ж працює близько 15,9 % загальної кількості малих підприємств в Україні.

Важкість проходження періоду транзитивних змін в економіці доводить нездатність існуючих організаційно - економічних господарських систем створити сприятливі внутрішні умови для обороту і зростання суспільного капіталу без відповідної їх трансформації. Проблема трансформації організаційно-економічної структури економіки України пов’язана з пошуком нових конкретних форм організації виробництва, господарської діяльності, в межах яких можуть бути ефективно використані механізми планування, цінової політики, стимулювання господарської діяльності, управління, координації, організації, контролю, обліку, програмування і прогнозування, регулювання тощо. При цьому процеси трансформації економіки повинні бути спрямовані на швидке реформування шляхом об’єднання або інтеграції великої кількості підприємств.

Аналіз різних форм коопераційних відносин малих, середніх і великих підприємств дає можливість обґрунтувати принципи створення відповідних правових, економічних, соціальних та організаційних передумов, сприятиме становленню та подальшому розвитку різноманітних форм інтеграційних зв’язків цих підприємств, що значною мірою сприятиме підвищенню ефективності цих підприємств, їх фінансовій стійкості та конкурентоспроможності. Взаємовигідні зв’язки малих, середніх і великих підприємств, їх оптимальне співвідношення є не лише необхідністю існування та розвитку таких підприємств, а й найважливішим компонентом ринкової економіки.

У другому розділі “Сучасні напрями кооперування підприємницької діяльності” досліджено особливості практичної реалізації форм коопераційної співпраці суб’єктів підприємництва в Україні, їх роль в стимулюванні розвитку підприємництва.

Аналіз сучасних напрямів кооперування підприємницької діяльності дав змогу виявити, що в нових умовах господарювання коопераційні відносини трансформувались, набули нової якості і специфіки. Кооперування сьогодні передбачає інтеграційні відносини підприємств в межах реалізації таких форм коопераційних зв’язків суб’єктів підприємництва як субпідряд, франчайзинг, лізинг, венчурне фінансування, тощо. Змістом зазначених форм є переплетіння функціональних сфер діяльності.

Формою реалізації виробничих коопераційних відносин суб’єктів підприємництва є субпідрядна система. Підрядні (контрактні) відносини по суті є однією з форм кооперування товаровиробників, яка спрощує виконання складних робіт. Субпідряд можна визначити як підсистему підрядних відносин, змістом яких є договірні зв’язки між великою компанією та малим підприємством, яке спеціалізується на певних видах робіт, з приводу передачі останньому окремих стадій технологічного процесу чи виконання певного спектру послуг.

Сьогодні існує дві моделі субпідряду: американська і японська. Перша ґрунтується на використанні великої кількості конкуруючих між собою підрядчиків та субпідрядників, а основним критерієм відбору виконавця замовлення є ціна. В результаті забезпечується незалежність виробника кінцевого продукту від кожного з постачальників і, таким чином, стає можливою мінімізація витрат. Для японської моделі характерні обмежена кількість постачальників; невеликий відсоток робіт, що передається підрядчикам; основним критерієм відбору виступають не ціни, а сумісність технічного базису контрагентів з обладнанням замовника, надійність партнерів та якість виробів.

Про масштаби розповсюдження субпідрядної системи можна зробити висновки, виходячи з того, що в США близько 55 % в середньому, а в Японії до 70% підприємств працюють за цією системою. Це дає підстави стверджувати, що субпідрядні відносини, і в американському, і в японському варіантах, є взаємовигідними для обох сторін, оскільки велике підприємство отримує економію в результаті зменшення витрат на оплату робочої сили, використання інноваційних технологій, які інтенсивно продукуються суб’єктами малого підприємництва, а малі підприємства, в свою чергу, отримують можливість гарантованого збуту продукції при мінімальних маркетингових витратах.

Аналіз процесу становлення та розвитку лізингу, як форми виробничо-фінансових інтеграційних відносин суб’єктів підприємництва дав змогу визначити його як організаційну форму підприємницької діяльності, що включає відносини власності та інвестування, особливу систему господарювання, різноманітні форми прояву. Лізинг є особливою формою виробничо-фінансових коопераційних відносин суб’єктів підприємництва, що комплексно впливає на основні складові елементи виробничого процесу: на засоби праці і працю людини, на ступінь використання техніки та робочої сили. Розвиток лізингу сприяє збільшенню кількості власників і, насамперед, підприємців малих і середніх структур. Так, питома вага малих і середніх підприємств-користувачів лізингового майна у виробництві дорівнює 80%.

В процесі дослідження доведено, що основними перевагами малих підприємств як орендарів є: стовідсоткове кредитування; простота отримання контракту за лізингом; можливість оренди складного і дорогого обладнання для реконструкції або вдосконалення підприємства; можливість отримання додаткових інвестицій від іноземних партнерів у вигляді машин та устаткування. Надання ж малими підприємствами свого майна в лізинг є окремим видом підприємницької діяльності, а, значить, здійснюється з метою отримання прибутку. Успішне здійснення такої діяльності вже є перевагою суб’єктів малого підприємництва.

Формою реалізації виробничо-збутових коопераційних відносин підприємств є франчайзинг, що являє собою своєрідну систему інтеграційних зв’язків малих і великих підприємств на основі контрактних відносин, які дають змогу малому підприємству вести певний вид підприємницької діяльності, визначений іншою стороною – великим підприємством.

Реалізація специфічних переваг франчайзингу є основою підвищення життєздатності малих підприємств, оскільки він поєднує в собі переваги великого виробництва (економія на управлінських витратах, рекламі, витратах на впровадженні нових технологій) і малого підприємництва (висока мобільність, можливість локальних контрактів і знання регіональних умов). В роботі доведено, що однією з основних проблем суб’єктів франчайзингу є стійкість їх взаємодій. Для створення франчайзингової системи будь-якого спрямування необхідно, щоб обидва контрагенти були впевнені, що така взаємодія для них вигідна і ризик невиконання договірних зобов’язань зведений до мінімуму. Для визначення рівня стійкості і суттєвості таких взаємодій порівнюють прибуток, що створюється в результаті взаємодії великого і малого підприємств в системі франчайзингу і суму прибутків автономно діючих великого і малого підприємств. Якщо ці показники однакові, це означає, що навіть якщо ці підприємства вступлять в такий взаємозв’язок, він виявиться нестійким, оскільки підприємства не матимуть прямих економічних стимулів до співпраці. Такий же принцип визначення стійкості взаємозв’язків може бути застосований і для інших форм кооперування суб’єктів підприємництва.

Аналіз франчайзингу в Україні довів його перспективність як напрямку реалізації коопераційних зв’язків підприємств, оскільки сприяє опануванню малим та середнім підприємництвом нових технологій, створенню додаткових робочих місць, підвищенню якісного рівня підготовки кадрів, розширенню сфер діяльності суб’єктів підприємництва.

Венчурне (ризикове) фінансування є формою інноваційних функціональних інтеграційних зв’язків. Венчурне підприємництво виступає певним механізмом, який допомагає реалізувати, втілити у виробництво найновітніші розробки, досягнення науково-технічного прогресу. Воно розглядається як особливий вид підприємництва в інноваційній сфері, яке спрямоване на задоволення потреб людей шляхом створення і впровадження у виробництво нових технологій, товарів, послуг та просування їх на ринок з метою отримання прибутку і надприбутку як винагороди за ризик. Венчурний механізм розрахований на підприємницькі проекти, які у зв’язку з великим ступенем ризику і високою ймовірністю невдачі не можуть отримати фінансової підтримки із традиційних джерел. Одним із джерел фінансування малих венчурних фірм і є великі підприємства, які зацікавлені в практичному освоєнні інноваційних проектів.

В дослідженні зроблено висновок, що вкладання венчурного капіталу переважно в малі інноваційні підприємства зумовлено значною економією на трансакційних витратах: зі збільшенням розмірів останнього, тобто зі збільшенням кількості угод в його межах, ефективність підприємства зменшується. Збільшення кількості угод в межах організації зменшує її витрати на пошук інформації, ведення переговорів укладання контрактів.

У третьому розділі “Роль коопераційних зв’язків суб’єктів господарювання у становленні системи підтримки малого підприємництва ” розглядаються методи підтримки суб’єктів підприємництва шляхом встановлення коопераційних взаємозв’язків з суб’єктами впливу на здійснення підприємницької діяльності.

В роботі доведено, що необхідність формування ефективного соціально значущого сектору підприємництва вимагає дієвої зовнішньої підтримки, а іноді і координації дій. Становлення і ефективне функціонування такої системи підтримки суб’єктів малого підприємництва є запорукою стабільності і впевненості як для самих суб’єктів господарювання, так і для економіки в цілому.

Основними елементами системи підтримки суб’єктів малого підприємництва виступають бізнес-інкубатори, як “представники” ринкової інфраструктури, державна підтримка та самоорганізаційні об’єднання. Всі ці інституційні утворення передбачають тісну коопераційну взаємодію з суб’єктами підприємництва з метою покращення зовнішніх умов здійснення господарської діяльності, допомоги у становленні і розвитку фірми, захисту прав господарюючих суб’єктів.

В умовах переходу до ринкових методів господарювання особливого значення набуває державна регуляторна політика. Вона має забезпечити формування сприятливого середовища розвитку малого підприємництва, створення ефективної системи підтримки суб’єктів малого підприємництва, повноцінно сприяти розвитку відносин кооперації між ними. Державне регулювання набуває нового змісту і спрямування: воно має за мету підтримку розвитку підприємницького сектору.

Державна підтримка малого підприємництва має здійснюватись за такими основними напрямками, як створення і вдосконалення відповідної правової бази; реформування податкової системи; обмеження адміністративних бар’єрів. Також необхідно здійснювати регулюючий вплив на внутрішнє середовище підприємств. Вимагає вдосконалення і організаційна структура системи державної підтримки, яке має враховувати взаємодію на загальнонаціональному, регіональному та місцевому рівнях. А податкова, кредитна і інвестиційна політика держави, спрямована на розвиток малого підприємництва на місцях, може створити передумови, які б сприяли формуванню його взаємодії з великими підприємствами.

Об’єктивною потребою є розвиток інфраструктури підтримки малого підприємництва. Значна роль малого підприємництва в ринковій системі господарювання, наштовхується на слабку життєздатність окремих його суб’єктів, тому створені механізми підтримки малих підприємств. В межах єдиної системи підтримки та розвитку малого підприємництва не існує чітких стандартів розмежування елементів інфраструктури. Сьогодення вимагає розвитку інфраструктури підтримки всіх напрямків у комплексі, як певної гармонійно діючої системи. Створення і ефективне функціонування такої інфраструктури може слугувати стимулом розвитку малого підприємництва.

В дослідженні доведено, що ефективним елементом системи підтримки малого підприємництва є бізнес-інкубатори, що виступають дієвим механізмом стимулювання підприємницької діяльності. В сучасних умовах бізнес-інкубатори можуть сприяти не лише розвитку підприємництва в регіонах, але і використанню виробничих, інтелектуальних та інших ресурсів, які не знайшли поки що належного свого застосування. Своєю діяльністю вони забезпечують реалізацію великої кількості пріоритетів загальнодержавної економічної політики: сприяють створенню робочих місць, підтримують регіональний розвиток малого підприємництва, тощо. Значну роль для забезпечення діяльності бізнес-інкубаторів відіграє державна підтримка, особливою є допомога місцевих органів влади.

Аналіз форм і методів підтримки суб’єктів підприємництва засвідчив, що важливим напрямом підтримки малого підприємництва є становлення коопераційних відносин шляхом самоорганізації суб’єктів підприємницької діяльності на соціально-політичній (громадські об’єднання підприємців, громадсько-політичні рухи та парламентське представництво) і економічній (підприємницькі мережі, різних видів кооперативи) засадах. Сьогодні в Україні відмічена дуже низька самоорганізаційна активність: майже 75% підприємств, які не є членами будь-яких громадських об’єднань підприємців, пояснюють це відсутністю вигоди від такої діяльності. Тому держава має зі свого боку підтримувати і стимулювати самоорганізаційні тенденції у сфері підприємництва, оскільки це дає їй змогу зміцнювати національну економіку.

ВИСНОВКИ

Проведене в дисертації дослідження сутності, функцій, задач коопераційних відносин суб’єктів підприємництва, їх еволюція та вплив на розвиток підприємництва в транзитивній економіці України дозволяє дійти таких висновків теоретичного та практичного спрямування:

1. В період трансформаційних змін в економіці великого значення набуває розвиток і підтримка сфери підприємництва. Розвиток інтеграційних процесів суб’єктів підприємницької діяльності є суттєвим і важливим елементом загальної системи підтримки підприємництва, оскільки передбачає створення сприятливого зовнішнього середовища в сфері підприємництва, формування здорових конкурентних відносин між підприємствами, стимулює до підвищення ефективності господарської діяльності шляхом створення і впровадження інновацій тощо. Аналіз історичних передумов кооперування суб’єктів господарювання дозволив зробити висновок, що в основу сучасних коопераційних відносин суб’єктів підприємництва лягли принципи і механізми функціонування виробничих, кредитних, збутових кооперативів. В процесі розвитку суспільства зміст кооперативних відносин набув змін, і самі відносини трансформувались: стали більш широкими, міцнішими, набули нормативного і законодавчого статусу, відповідають всім критеріям системи підтримки підприємництва.

2. Всі взаємовідносини підприємств на мікрорівні можна класифікувати за ознаками. Розглянута класифікація коопераційних відносин суб’єктів підприємництва за такими критеріями як: сфера функціонування суб’єктів, масштабність об’єктів, генезис і щільність зв’язку, кількість учасників та взаємозв’язків, стійкість взаємовідносин, дає можливість багатогранного розгляду процесів кооперування.

3. В період трансформації економіки відбувається зміна умов господарювання, що проявляється у зміні структури виробництва і прагненням ринку товарів та послуг до диференціації та подрібнення. Почали формуватись відносини між суб’єктами господарювання на основі співпраці на різних етапах виробничого процесу та діяльності підприємства, що і слугувало підґрунтям формування сучасних форм коопераційних відносин суб’єктів підприємництва, таких як субпідряд, лізинг, франчайзинг, і виникла нова форма кооперації підприємств, яка не має глибоких історичних коренів, але займає важливе місце на шляху до ринку – це венчурне фінансування.

4. Коопераційна взаємодія малих і великих підприємств є системою з визначеними умовами функціонування і розвитку. Переваги співпраці великих підприємств з малими полягають у використанні корпораціями ринкової і структурної гнучкості малих підприємств, їх інноваційних можливостей, така співпраця дозволяє перекладати ризик від тих чи інших операцій на своїх “малих партнерів”. Кооперування ж малих підприємств між собою або з великими підприємствами певною мірою здатне нейтралізувати недосконалість державної політики підтримки малого підприємництва.

5. Розвиток виробництва, впровадження нових технологій потребує значних капіталовкладень. В своїй господарській практиці великі підприємства прагнуть мінімізувати обсяг виробничих операцій, пов’язаний з завищеними витратами. Серед шляхів вирішення цієї проблеми найбільш перспективним є розвиток контрактних, субпідрядних відносин, який стає можливим за певних умов: наявності в регіоні достатньої кількості малих підприємств для забезпечення на відповідному рівні потреб субпоставки; економічної зацікавленості в такій взаємодії керівників великих і малих підприємств; нормативно-правове середовище, здатне забезпечити прийнятні для обох сторін правові рамки таких взаємовідносин; загальний стан економіки і кон’юнктури, включаючи наявні тенденції до розвитку технічно нових і складних виробництв, який потребує більш глибокого обліку виробничих витрат і пошуку шляхів їх зниження за рахунок кооперації.

6. Однією з форм виробничо-фінансової інтеграції підприємств є лізинг, який виступає фінансовим механізмом підтримки кооперації великих і малих підприємств. В умовах транзитивної економіки об’єктивна необхідність в лізингу полягає: з одного боку, в гострій потребі малих підприємств у інвестиційних коштах на придбання сучасного обладнання; з іншого – для великих підприємств, велика частина з яких має обладнання і приміщення, що не задіяні у виробничому процесі і простоюють, таким чином створюючи додаткове навантаження на витрати підприємства. Головною причиною, що стримує розвиток цієї форми кооперації, є недосконалість нормативно-правової бази. Зокрема, в Законі України “Про лізинг” існує двояке трактування певних правових норм, а також не визначено фінансові механізми, які б стимулювали широке розповсюдження лізингових відносин. З метою розвитку лізингу як форми коопераційної співпраці підприємств необхідно повною мірою використовувати можливості центральних органів влади, включаючи різні напрямки політики підтримки.

7. Новою формою коопераційних відносин в транзитивній економіці є застосування системи франчайзингу. Франчайзинг дозволяє в період трансформації економіки залучити в мале підприємництво великий обсяг вільного капіталу, тем самим стимулює розвиток сфери підприємництва. Великим підприємствам франчайзинг дозволяє вирішувати такі проблеми, як розширення ринку збуту продукції, залучення в господарський оборот як додаткового капіталу заощаджень населення, економія на розвитку власної мережі збуту тощо. Розвиток франчайзингу в умовах транзитивних змін в Україні може відіграти важливу роль – перш за все у зв’язку з потребою розвитку сфери послуг, громадського харчування і роздрібної торгівлі, оскільки можливості великих підприємств як франчайзерів поки невеликі, а роздрібна торгівля, виконуючи функції фірм-операторів, розвивається переважно на основі взаємодії малих підприємств з іноземними компаніями і їх представниками в Україні.

8. Результатом взаємодії фінансового капіталу і малого підприємництва в сучасних умовах є венчур. Венчурний механізм розрахований на високоризиковані підприємницькі проекти переважно науково-технічного спрямування, які не можуть отримати необхідного фінансування із традиційних джерел. В Україні венчурне підприємництво тільки почало розвиватись: існує ряд регіональних венчурних центрів, певні кроки в цьому напрямку роблять державні органи влади, які здійснюють грантове фінансування деяких інноваційних проектів. Розвиток венчурного підприємництва в Україні вимагає створення відповідної законодавчої бази щодо розвитку венчурного підприємництва та її удосконалення в сфері регулювання комерційного використання авторських прав та інтелектуальної власності; також загальне політичне та економічне становище в країні має стимулювати до вкладення інвестиційних коштів у таку високо ризиково-інноваційну сферу як венчур.

9. Важлива роль сьогодні приділяється такій формі коопераційних відносин як бізнес-інкубаторство, яка реалізовується шляхом створення сприятливого підприємницького середовища для здійснення інноваційної діяльності підприємцями, а саме: розробка технологічної ідеї, винаходу, ноу-хау, обґрунтування доцільності застосування шляхом експерименту, впровадження у виробництво. Одночасно бізнес-інкубатори є елементом системи підтримки малого підприємництва, що випливає із мети і напрямків його діяльності.

10. Суб’єкти малого підприємництва, навіть кооперуючись з метою полегшення умов здійснення господарської діяльності, не в змозі функціонувати без дієвої державної підтримки, яка має ґрунтуватись на принципах справедливості і високоефективності. Ситуація, що склалась сьогодні в Україні у галузі взаємодії великого і малого підприємництва вимагає прийняття низки законодавчих актів з питань інноваційної та інвестиційної діяльності технопарків та бізнес-інкубаторів, функціонування системи франчайзингу в Україні, особливостей поставок продукції для державних потреб і ряду нормативних актів, які б регламентували взаємовідносини на ринку України великого і малого підприємництва, і які б визначали форми і методи прямої та непрямої державної підтримки малих підприємств.

11. Місце кооперативних структур в системі мікроекономічних взаємодій визначається насамперед їхніми функціями самопідтримки й самоорганізації суб’єктів малого підприємництва. Саме це зближує їх з іншими формами розвитку