КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

МЕЛЬНИК ОКСАНА ВІКТОРІВНА

УДК 343.131 + 343.132

МОРАЛЬНІ ЗАСАДИ ПРОВАДЖЕННЯ У ДОСУДОВИХ СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ УКРАЇНИ

Спеціальність12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;

судова експертиза

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Київському національному університеі внутрішніх справ

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, доцент

ПИСЬМЕННИЙ Дмитро Петрович,

Київський національний університет внутрішніх справ,

професор кафедри кримінального процесу

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

ГАЛАГАН Володимир Іванович,

Київський національний університет внутрішніх справ,

професор кафедри кримінального процесу

кандидат юридичних наук, доцент

ПІДЮКОВ Петро Павлович,

Харківський національний університет внутрішніх справ, ректор

Провідна установа:

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України, кафедра кримінального процесу (м. Харків)

Захист відбудеться 22 вересня 2006 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 у Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, Солом’янська площа, 1.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, Солом’янська площа, 1.

Автореферат розісланий 13 липня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.І. Казміренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Головним завданням на сучасному етапі побудови правової України є захист прав та інтересів людини, її життя, здоров’я, честі та гідності, гарантування особистої недоторканності й повної безпеки. В умовах високого динамізму соціальних перетворень, сьогодні, як ніколи, толерантне ставлення до людини має бути пріоритетним. Стаття 3 чинної Конституції України проголосила, що саме людина мусить бути найважливішою соціальною цінністю суспільства й держави.

Незважаючи на це, значної шкоди людству продовжує завдавати злочинність, боротьба з якою на сьогодні залишається загальнодержавною проблемою, вирішення якої залежить від динаміки реформування правових інститутів.

З іншого боку, піднесення ролі правового регулювання відносин у суспільстві на сучасному етапі його розвитку набуває особливого значення у зв’язку з процесами інтеграції, входження України до Європейського Союзу. Прогресивні зрушення в нашій країні потребують утвердження правового суспільства як єдності правової держави і громадянського суспільства, де мораль посідає визначальне місце.

В свою чергу, кримінальне судочинство є досить складною процедурою для забезпечення прав і свобод людини. За своїм змістом кримінально-процесуальна діяльність складається з системи дій і рішень. Законне і обґрунтоване їх проведення обумовлює успішне досягнення мети кримінального судочинства (ст. 2 КПК України).

У той же час, норми кримінально-процесуального законодавства, які необґрунтовано обмежують права і свободи особи в кримінальному судочинстві, розглядаються в суспільній свідомості як такі, що суперечать моральним засадам.

У цьому контексті назріла проблема оновлення, згідно з вимогами Конституції України, кримінального судочинства, діяльності органів дізнання та досудового слідства, зокрема, встановлення такого порядку провадження, який би відповідав європейським стандартам та базувався на історичних особливостях і національних традиціях українського народу.

Окремі питання, що пов’язані зі зміцненням моральних засад у кримінальному судочинстві висвітлено в дослідженнях багатьох учених, як вітчизняних (С.А. Альперта, М.І. Бажанова, В.І. Галагана, Ю.М. Грошевого, А.Я. Дубинського, В.С. Зеленецького, В.О. Коновалової, М.В. Костицького, В.Т. Маляренка, О.Р. Михайленка, М.М. Михеєнка, В.Т. Нора, В.Т. Тертишника, В.П. Шибіка, М.Є. Шумила та ін.), так і вчених країн СНД (І.Є. Биховського, Р.С. Бєлкіна, В.П. Бож’єва, О.П. Гуляєва, Т.М. Добровольської, П.С. Елькінд, М.К. Кагамова, Л.М. Карнеєвої, З.Ф. Ковриги, Л.Д. Кокорева, О.М. Ларіна, Т.М. Москалькової, П.А. Лупинської, І.П. Петрухіна, М.І. Порубова, О.Р. Ратинова, В.М. Савицького, М.С. Строговича, І.Г. Суботіної, В.Т. Томіна, О.О. Чувільова, С.А. Шейфера та ін.).

Неможливо було здійснити дослідження багатьох питань теми дисертації без звернення до наукових праць відомих учених України: О.О. Бандури, І.В. Бичка, О.І. Гвоздіка, А.А. Козловського, Л.І. Казміренко, В.В. Копейчикова, А.Т. Костенка, В.К. Ларіонової, О.Є. Манохи, В.С. Медведєва, О.Г. Мурашина, Ю.І. Римаренка, В.Т. Свінціцького, В.М. Сіньова, С.С. Сливки та ін.

Теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження стали також роботи відомих правознавців України: Ю.П. Аленіна, О.В. Бауліна, В.П. Бахіна, В.Д. Берназа, В.Г. Гончаренка, Т.В. Варфоломеєвої, А.Ф. Волобуєва, О.Ф. Долженкова, В.А. Журавля, А.В. Іщенка, Н.С. Карпова, Н.І. Клименко, І.П. Козаченка, Г.К. Кожевнікова, В.С. Кузьмічова, В.К. Лисиченка, В.Г. Лукашевича, Є.Д. Лук’янчикова, В.В. Молдована, Г.М. Омельяненко, Д.П. Письменного, П.П. Підюкова, С.М. Смокова, Н.В. Сібільової, М.І. Сірого, І.В. Строкова, М.Я. Сегая, С.М. Стахівського, Г.І. Чангулі, В.Ю. Шепітька, М.В. Руденка, Л.Д. Удалової, В.П. Шибіка, Ю.П. Яновича та ін.

Вибір теми дисертації пов’язаний з необхідністю узагальнити існуючі знання про моральні засади у кримінальному судочинстві, їх функціональне призначення та визначити основні напрями удосконалення кримінально-процесуального законодавства в частині встановлення можливості впровадження етичних засад під час провадження у досудових стадіях. Оскільки ефективність застосування процесуальних норм, а також результативність практичної діяльності органів досудового розслідування в першу чергу залежать від морального змісту правових норм.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження спрямований на виконання основних положень Комплексної програми профілактики злочинності на 2001?2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376. Дисертація виконана відповідно до тематики, передбаченої Пріоритетними напрямами наукових та дисертаційних досліджень Міністерства внутрішніх справ України, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ України на період 2001 ? 2009 рр. (наказ МВС України від 5 липня 2004року № 755), планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 1997 ? 2004 рр., основних напрямів наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2001 ? 2005 рр., Концепції розвитку органів внутрішніх справ у XXI столітті, багатьох інших державних і відомчих програм.

Тема дисертації затверджена рішенням вченої ради Національної академії внутрішніх справ України (протокол №1 від 27 січня 2004 року) та схвалена Координаційним бюро з проблем кримінального процесу Академії правових наук України.

Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертації полягає у розробленні теоретичних та практичних положень моральних засад провадження у досудових стадіях кримінального процесу України та розвитку наукових положень, що стосуються морально-етичних аспектів кримінального процесу, вдосконалення кримінально-процесуального законодавства, формулювання рекомендацій ефективного провадження у досудових стадіях.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язанняня таких завдань:

? з урахуванням розвитку кримінально-процесуальної науки сформулювати поняття моралі та права, з’ясувати їх взаємодію у кримінальному судочинстві;

? розкрити моральний зміст принципів кримінального процесу;

? визначити види і форми кримінального переслідування та узагальнити теоретичні положення щодо співвідношення кримінального переслідування та принципу презумпції невинуватості;

? з’ясувати етичні засади провадження у стадії досудового розслідування та у стадії порушення кримінальної справи під час попередньої перевірки заяв, повідомлень чи іншої інформації про злочин;

? виявити проблеми та інші недоліки правової регламентації окремих видів слідчих дій, розробити пропозиції щодо їх подолання;

? сформулювати науково-практичні ідеї з удосконалення кримінально-процесуального законодавства щодо питань моральних засад провадження у досудових стадіях кримінального процесу України.

Об’єктом дослідження є моральні засади суспільних відносин, що виникають під час діяльності осіб, які здійснюють кримінально-процесуальні функції у досудових стадіях кримінального процесу України.

Предметом дослідження є моральні засади провадження у досудових стадіях кримінального процесу України.

Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження використана сукупність дослідницьких методів сучасної гносеології.

Методологічною основою дисертаційного дослідження є загальнонауковий діалектичний метод, який сформував підгрунтя комплексного використання інших методів.

У процесі дослідження використовувалися: історико-правовий метод для аналізу поглядів науковців щодо моралі у різні часи; формально-логічний та системно-структурний методи для з’ясування поняття та змісту моралі у кримінальному судочинстві; порівняльно-правовий під час проведення порівняльного аналізу положень кримінально-процесуального законодавства та інших нормативних актів, що регламентують провадження вітчизняного досудового розслідування.

Історичний метод використовувався для дослідження генезису ідеї моралі у кримінальному процесі.

Під час дослідження проаналізовано проект Кримінально-процесуального кодексу України (реєстр. № 3456-Д).

Соціологічний метод (анкетування) застосовувався під час анкетування працівників органів внутрішніх справ за спеціально розробленою анкетою, яке дозволило з’ясувати їх уявлення про моральні засади провадження у досудових стадіях кримінального процесу.

Названі методи дослідження використовувалися в роботі у взаємозв’язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об’єктивність дослідження, істинність отриманих наукових результатів.

Теоретичною основою дисертації є роботи як вітчизняних, так і іноземних вчених-юристів із загальної теорії права, філософії, етики, психології, соціології, кримінально-процесуального права, кримінального права тощо.

Достовірність та обґрунтованість висновків проведеного дослідження підтверджується емпіричною базою дослідження. Зокрема, автором за спеціально розробленою анкетою було опитано 346 осіб: дізнавачів, слідчих, оперативних співробітників, під час проходження ними курсів підвищення кваліфікації у Національній академії внутрішніх справ України протягом 2003 ? 2005 рр. Використовувався особистий практичний досвід дисертанта, що був набутий за час роботи у слідчому підрозділі МВС України.

Правовою основою роботи є Конституція України, кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство, інші закони України, ратифіковані міжнародно-правові договори та угоди, нормативні акти МВС України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в дисертаційному дослідженні обґрунтовується низка нових теоретичних положень і висновків, які розширюють наукове уявлення про поняття моралі у кримінальному процесі, напрями розвитку та вдосконалення етичних вимог під час провадження слідчих дій. У межах здійсненого дослідження положення, що мають і теоретичне, і практичне значення для подальшого розвитку логічного напрямку аналізу понять кримінального процесу є такі:

вперше:

? обґрунтовано та запропоновано авторську редакцію назви принципів кримінального процесу як “морально-правові принципи”;

? запропоновано внести до проекту Кримінально-процесуального кодексу України окрему статтю “Загальні етичні вимоги досудового розслідування”; яка буде містити заборону проводити будь-які слідчі дії у нічний час, заборону використання методів та прийомів, що небезпечні для життя та здоров’я осіб чи принижують їх честь та гідність тощо;

? доведено, що категорично забороняється присутність під час проведення обшуку та виїмки осіб, які не досягли 14-річного віку;

? розширено положення про те, що метою освідування можуть бути не лише 1) сліди злочину та 2) особливі прикмети, а й 3) інші властивості та ознаки.

удосконалено:

? визначення змісту принципу законності та принципу швидкості;

? співвідношення моральних та правових засад провадження окремих слідчих дій;

набуло подальшого розвитку:

? співвідношення принципу презумпції невинуватості та кримінального переслідування;

? сформульовано ряд пропозицій щодо змін та доповнень до Кримінально-процесуального кодексу України (ст. ст. 4, 43-1, ч. 2 ст. 60, ст. 180, ст. 193), а також пропозицій до проекту КПК України (реєстр. №3456-д, глава 2, ст. 6 - 8, ч. 3 ст. 177, ст. 250, 258, 262), що стосуються принципів кримінального процесу, поняття кримінального переслідування, низки етичних правил провадження окремих слідчих дій.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає у тому, що на його основі сформульовано наукові положення, які сприятимуть розвиткові науки кримінального процесу. Аналіз норм вітчизняного та зарубіжного кримінально-процесуального законодавства, слідчої практики та наукових праць плеяди видатних вчених сприяв розробленню власних наукових обґрунтованих висновків, що є теоретичною основою для подальших розробок.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки і пропозиції дисертанта можуть бути використані під час розроблення нового кримінально-процесуального законодавства України; у практичній діяльності осіб, що здійснюють кримінально-процесуальні функції; у навчальному процесі під час підготовки науково-практичних посібників, методичних вказівок; при підготовці і викладанні лекцій з тем: “Принципи кримінального процесу”, “Слідчі дії”.

Результати дослідження впроваджені у практичну діяльність управління освіти та науки Департаменту роботи з персоналом та навчальний процес вищих навчальних закладів МВС України в частині викладання навчальної дисципліни “Кримінальний процес” (акт впровадження від 17 листопада 2005 року).

Практичні рекомендації, що викладені у розділі 2 п. 2.2. “Етичні засади провадження в стадії порушення кримінальної справи” упроваджені у практичну діяльність оперативного управління Головного штабу МВС України (акт впровадження від 8 листопада 2005 року).

Окрім того, за результатами дослідження надані пропозиції до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності про внесення змін та доповнень до проекту КПК України (реєстр. № 3456 ? Д) у частині, що стосується досудового провадження (акт впровадження № 06?19/15?346 від 13 березня 2006 року).

Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана й обговорена на кафедрі кримінального процесу Київського національного університету внутрішніх справ, рекомендована до захисту.

Основні положення та висновки дисертації доповідалися автором на науково-теоретичній конференції молодих та майбутніх вчених-управлінців “Актуальні питання підготовки керівних кадрів МВС України у світлі освітянської реформи” (16 квітня 2004 року, м. Київ); на міжнародній науково-практичній конференції “Реформування правової системи: проблеми і перспективи розвитку в контексті Європейських інтеграційних процесів” (28?29 квітня 2004 року, м. Київ); на студентській конференції, присвяченої Дню української писемності та мови (30 листопада 2004 року, м. Київ); на науково-теоретичній конференції молодих та майбутніх вчених “Україна: поступальна хода до верховенства права” (15 квітня 2005 року, м. Київ); на міжвузівській науково-практичній конференції студентів, курсантів і слухачів “Використання сучасних досягнень криміналістики у боротьбі зі злочинністю” (22 квітня 2005 року, м. Донецьк); на науково-практичній конференції “Україна в системі духовних, економічних та політичних координат глобалізованого світу” (12 травня 2005 року, м. Київ); на міжвузівській студентській науково-теоретичній конференції “Правове забезпечення взаємодії оперативних підрозділів та слідчих апаратів у розкритті та розслідуванні злочинів” (17?18 травня 2005 року, м. Київ).

Публікації. Основні положення дисертації відображені у 6 одноосібних публікаціях, 3 з яких опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України та у 3 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації обумовлена її метою та поставленими завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які містять 8 підрозділів.

Загальний обсяг дисертації становить 221 стор., з яких основний текст дисертації ? 179 стор., список використаних джерел ? 28 стор. (321 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації, визначається ступінь її наукової розробленості, мета, завдання й методи дослідження; висвітлюється зв’язок роботи з науковими програмами та планами; визначаються наукова новизна і практичне значення одержаних результатів; вказуються форми їх апробації та впровадження у законодавчу діяльність, практику досудового слідства, науково-дослідну роботу і навчальний процес.

Розділ перший ? “Поняття моралі та права, їх соціальна роль у врегулюванні кримінально-процесуальних відносин” складається з двох підрозділів, які присвячені дослідженню найбільш важливих теоретичних питань щодо поняття, сутності, взаємодії моралі та права, реалізації їх основних положень через основні засади кримінально-процесуального законодавства.

Підрозділ 1.1. “Поняття моралі та права, їх взаємодія у кримінальному судочинстві”. Риси сучасної цивілізації зумовлюють розвиток моральних якостей людини як головну мету та основний важіль сучасного прогресу. Першим серед напрямів державної політики є формування загальнолюдських цінностей. Тому акцентується увага на дослідженні поняття моралі та права.

Зазначається, що мораль є культурним феноменом у тому значенні, що не має обмеженого етичного простору, оскільки мораль існує в усіх сферах соціального життя ? від індивідуальної поведінки до державної політики, від духовної творчості до пізнавальної діяльності, від сприйняття індивідом свого внутрішнього світу до спілкування з навколишніми. Цей пронизливий характер явищ моралі, неможливість її віднесення до будь-якої більш конкретної області, пояснює існування в історії етики розширеного тлумачення та універсальності інтерпретації поняття моралі.

У широкому сенсі поняття моралі розуміють як систему норм і принципів поведінки людей у ставленні один до одного та до суспільства. Моральні принципи являють собою підвалини успішної реалізації законодавства.

З’ясовано, що термін “право” має своїм джерелом латинське слово rectus, а також тевтонське recht, що означає “правий” або “прямий”. Інші поняття, що пов’язані з терміном “право”, тлумачаться як чиєсь шанобливе ставлення або обов’язок; що це щось морально спораведливе та чесне; як якийсь правовий титул або вимога. Отже, поняття “право” розглядається крізь “моральне”. Ці терміни ніби “створені” один для одного.

Маючи складні відносини, мораль і право регулюють усі сфери громадського життя. Іх норми безпосередньо, повсякденно впливають і на мотиви поведінки посадових осіб, які здійснюють кримінально-процесуальні функції. Мораль і право, переплітаючись, створюють життєво необхідний для суспільства конгломерат загальнолюдських цінностей та вимог, які призводять до розвитку окремих індивідів та людства в цілому.

Будь-яка моральна норма має свою сферу застосування, за межами якої вона стає нісенітницею. Приборкана догмою свідомість може іноді привести до надзвичайно тяжких наслідків. Виконанням обов’язку можна виправдати жахливі злочини проти людства. Абсолютний та безумовний обов’язок, що прийняв обличчя безособового закону, загрожує фанатизмом і тоталітаризмом. Тому закон, зокрема, кримінально-процесуальний повинен бути зорієнтований на моральну свідомість кожної людини і громадянина, бути правовим. Оскільки право створюється суспільством, а закон ? державою. Закон може бути неправовим, якщо його зміст стає свавіллям державної влади. Подібні закони можна визначити як формальне право, тобто право з точки зору форми, але не змісту.

Наведене положення підтверджує актуальність розроблення та втілення моральних тенденцій у кримінально-процесуальне право.

Підрозділ 1.2. “Моральний зміст та реалізація принципів кримінального процесу”. За суперечливих умов упровадження у вітчизняну правову систему міжнародно-правових норм і стандартів, утілення етико-правової конструкції права і моралі актуалізується та вимагає перегляд питання про систему основних засад кримінального процесу.

Безумовно, всі моральні засади неможливо охопити в законі, але основні її вимоги отримали ідейне відображення в загально зафіксованих уявленнях. Такими є принципи права. Помітне місце серед них належить принципам кримінального процесу.

Якщо мораль знаходить своє відображення у правових приписах, а будь-яке право, у тому числі кримінально-процесуальне, починає своє існування з принципів, то цілком справедливо вважати, що ці принципи є моральними. Відповідно, щоб поєднати поняття моралі та права і підкреслити надзвичайне місце моральних чинників у правовому житті суспільства автором запропоновано змінити назву глави 2 проекту КПК України (№ 3456-Д) “Засади кримінального провадження” на назву “Морально-правові принципи кримінального процесу”. Таку пропозицію підтримало 70% опитаних респондентів.

Палітра поглядів та позицій у науковій літературі відзеркалює думку про віднесення тих чи інших принципів до різних стадій кримінального процесу. Автором підтримано позицію іншої групи вчених, які негативно ставляться до ідеї виділення принципів окремих стадій. Цілком справедливим є категоричне твердження про те, що немає і не може бути самостійних принципів, властивих тій чи іншій стадії, однак, це не виключає того, що принципи кримінального процесу одержують у кожній із стадій своєрідне вираження, обумовлене її завданнями й умовами. Тому у роботі йдеться не про сукупність принципів, а про їх систему, тобто взаємний тісний зв’язок її складових.

За результатами проведених теоретичних досліджень автором пропонується включити до ст. 7 “Засади кримінального провадження” проекту КПК України таку засаду як швидкість.

Аналізуючи ч. 1 ст 8 проекту КПК України, автором пропонується доповнити статтю реченнями такого змісту: “Суб’єкти кримінально-процесуальної діяльності зобов’язані точно і неухильно дотримуватись норм Конституції України, норм міжнародних договорів, ратифікованих Україною, чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства України. Невиконання зазначених вимог є істотним порушенням кримінально-процесуального законодавства”.

Розділ другий ? “Правові та етичні засади досудового провадження в кримінальному процесі України” складається з двох підрозділів.

Підрозділ 2.1. “Види і форми кримінального переслідування та принцип презумпції невинуватості”. Останні роки в Україні характеризуються процесами демократизації суспільства, формуванням правової держави. У зв’язку з цим особливого значення набувають питання статусу особи в кримінальному процесі, які пов’язані з істотним обмеженням суб’єктивних прав громадян. Насамперед, йдеться про поняття кримінального переслідування, сутність та зміст якого є недостатньо розробленими в сучасній теорії кримінального процесу.

Автором запропоновано закріпити поняття кримінального переслідування в п. 25 ст. 6 проекту КПК України та викласти його в такій редакції: “Кримінальне переслідування ? це функція процесуальної діяльності, яка здійснюється стороною обвинувачення з метою викриття, засудження та покарання осіб, які винні у вчиненні злочину”.

В роботі досліджено форми кримінального переслідування: 1) кримінальне переслідування у формі підозри; 2) кримінальне переслідування у формі слідчого обвинувачення; 3) кримінальне переслідування у формі державного обвинувачення; 4) кримінальне переслідування із застосуванням примусових заходів медичного характеру; 5) при здійсненні провадження з застосуванням примусових заходів виховного характеру; 6) кримінальне переслідування під час протокольної форми досудової підготовки матеріалів.

З метою гуманізації законодавства автором пропонується доповнити ч. 3 ст. 177 проекту КПК України положенням стосовно того, що справа може бути закрита за заявою потерпілого у випадках, якщо злочин здійснено вперше, якщо цей злочин невеликої чи середньої тяжкості, якщо сторони примирилися та потерпілому відшкодовано збитки, які були завдані злочином.

Досліджено поняття презумпції невинуватості. Ряд авторів зазначають, що існують розбіжності між правовою презумпцією та принципом. Вони вказують, що правова презумпція являє собою логічне правило, а принцип є певною системою норм. Інші науковці не бачать різьких відмінностей та використовують ці терміни як синонімічні. Оскільки загальноправові презумпції діють в усіх галузях права, вони перетворилися в принципові положення права. До загальноправових презумпцій відноситься презумпція добропорядності громадян. Вона, в свою чергу, знаходить своє відображення в кримінальному процесі, де має вигляд презумпції невинуватості. Автор схиляється до тієї думки, що остання виокремлюється серед правових презумпцій та має характер кримінально-процесуального принципа.

На основі дослідження визначено особливості так званого “взаємоконтролю”, який відбувається між презумпцією невинуватості та кримінальним переслідуванням, оскільки це відноситься до категорії морального у кримінальному процесі. Уособлюючи функцію обвинувачення, кримінальне переслідування втілює відповідну позицію у життя. В свою чергу, презумпція невинуватості представляє функцію захисту. У зв’язку з тим, що функції обвинувачення та захисту є “парними”, відповідно і поняття “кримінальне переслідування” та “презумпція невинуватості” є такими.

Підрозділ 2.2. “Етичні засади провадження в стадії порушення кримінальної справи”. Сучасний розвиток людства зорієнтований на удосконалення людської індивідуальності і свободи. Цей гуманістичний напрям має до кримінального процесу безпосереднє значення. Розуміючи аксіологічний зміст морально-етичних постулатів, автором запропоновано ряд пропозицій до покращення кримінально-процесуального законодавства України.

Автором запропоновано статтю 4 чинного КПК України доповнити частиною 2: “Особа, яка прийняла рішення за заявою або повідомленням про злочин, зобов’язана протягом однієї доби повідомити про це заявника, а у випадку порушення кримінальної справи ? і особу, відносно якої вона порушена”.

Проблемною з погляду моралі є необґрунтована відмова в порушенні кримінальної справи. Найчастіше вона виноситься по нерозкритих злочинах. Так, постанову слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено прокуророві або безпосередньо до суду. А відповідно до ч. 1 ст. 99 чинного КПК, при відсутності підстав до порушення кримінальної справи прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя своєю постановою відмовляють у порушенні кримінальної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації. Автором запропоновано внести доповнення до ст. 99, відповідно до якого особа, яка прийняла таке рішення зобов’язана повідомити зазначених осіб упродовж однієї доби з моменту винесення постанови про відмову у порушенні кримінальної справи.

Невирішеною проблемою кримінально-процесуального закону залишається норма ст. 193 чинного КПК України, відповідно до якої при необхідності виявити або засвідчити наявність у обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого чи свідка особливих прикмет слідчий виносить про це постанову і проводить освідування.

На думку здобувача, освідування має проводитися до порушення кримінальної справи. Але якщо внести поправку до КПК про те, що освідування може бути проведено до порушення кримінальної справи, то таке положення не буде мати своєї реалізації, оскільки вищезазначеною статтею передбачено, що освідуванню можуть підлягати лише особи з відповідним процесуальним статусом, а саме, обвинувачений, підозрюваний, потерпілий чи свідок. Зрозуміло, що наділення осіб, які беруть участь у справі процесуальним статусом можливе лише після порушення кримінальної справи. Отже, проведення освідування до порушення кримінальної справи буде неможливо, а, отже, буде блоковано. А в іншому випадку відомості, які будуть отримані під час проведення такої слідчої дії, будуть розглянуті як такі, що є недопустимими.

Дисертант відзначає, що таку колізію можна було б уникнути шляхом внесення до ст. чинного КПК України такої норми: “До порушення кримінальної справи може бути проведено освідування особи, яка звернулася із заявою щодо здійснення по відношенню до неї фізичного насилля, а також іншої, освідування якої необхідне для встановлення ознак злочину”.

Розділ третій ? “Моральні засади провадження окремих слідчих дій у стадії досудового розслідування” складається з чотирьох підрозділів, присвячених визначенню шляхів розвитку та вдосконаленню окремих слідчих дій з метою внесення пропозицій до кримінально-процесуального законодавства.

Підрозділ 3.1. “Поняття і характеристика основних етичних положень досудового розслідування” присвячений комплексному доповненню загальних положень дізнання та досудового слідства низкою наукових положень, формулюванню на їх основі практичних рекомендацій з позиції морально прийнятного (виправданого).

Проведене автором дослідження показало, що дотримання закону повинно відповідати вимогам моралі й забезпечити верховенство моральних цінностей під час досудового розслідування кримінальних справ.

Акцентується увага на тому, що будь-який тактичний прийом може бути використан слідчим (прокурором) лише в тому разі, якщо він не суперечить відповідним вимогам ? принципам допустимості. До них відноситься принцип відповідності кримінально-процесуальному закону, професійної етики та загальнолюдської моралі.

З метою посилення реалізації етичних засад у кримінально-процесуальному законі автором запропоновано доповнити КПК України новою статтею: “Загальні етичні вимоги досудового розслідування”.

Звертається увага на те, що Європейський суд з прав людини вважає нелюдським поводження, якщо воно має умисний характер, застосовується щоразу протягом кількох годин поспіль і спричиняє якщо не реальні тілесні ушкодження, то принаймні сильні фізичні та душевні страждання. Отже, нелюдським вважається і душевне страждання. Таким, що принижує гідність, Суд визнає поводження, яке має викликати у жертви почуття страху, пригніченості та неповноцінності, здатне образити і принизити її та зламати фізичний і моральний опір.

Досліджуючи це положення, здобувач обгрунтовує важливість існування подібної норми в КПК України, оскільки це не дозволятиме звужувати існуючі права та свободи людини.

У підрозділі 3.2. “Моральні засади провадження огляду та освідування” акцентується увага на основних гуманістичних нормах, які реалізуються під час досудового розслідування у процесі провадження огляду та освідування, оскільки саме огляд є однією з найпоширених слідчих дій. І лише в КПК 1960 року освідування вперше було передбачено в якості самостійної слідчої дії, але водночас воно є своєрідним видом слідчого огляду. Питання, що пов’язані з освідуванням, досить часто у науковій літературі полемізуються як з правового, так і з етичного погляду .

Деякі автори вважають, що у межах свідомості свідка чи потерпілого виникають протиріччя, які пов’язані з освідуванням. Свідок чи потерпілий не можуть змиритися з тим, що заради розкриття злочину можна допускати такий образливий людську гідність захід як освідування. На думку інших, освідування свідка чи потерпілого можливе лише з їх згоди. Не можна допустити освідування тіла жінки-потерпілої, яка категорично проти такого приниження. Навіть якщо освідування проводить лікар це не є виправданим. Це пов’язано не тільки з почуттям сорому перед сторонніми особами, а й зі спогадами події злочину. Таке небажання оголювати своє тіло можна подолати лише переконаннями. Ні за яких умов не можна виправдовувати насилля над особою.

Вважаючи доцільним, дисертантом запропоновано внести доповнення до проекту КПК України, визначивши, що метою освідування можуть бути не лише 1) сліди злочину та 2) особливі прикмети, а й 3) інші властивості та ознаки. Під „іншими властивостями та ознаками” пропонується розуміти спірну статеву приналежність особи, індивідуальний ріст волосся, особливості побудови окремих органів та ін.

До того ж, запропоновано у проекті КПК України залишити норму, яка відповідає ч. 4 ст. 193 чинного КПК України.

Підрозділ 3.3. ”Моральні засади провадження обшуку та виїмки” розкриває гуманістичний зміст таких слідчих дій як обшук та виїмка, оскільки їх провадження в значній мірі зачіпає інтереси громадян.

Статті закону, які регламентують діяльність уповноважених осіб під час обшуку та виїмки, відтворюють у своєму текстуальному варіанті моральні вимоги, але з метою посилення їх впливу автором пропонується доповнити ст. 180 КПК України таким положенням: “Проведення обшуку та виїмки у нічний час у житловому чи іншому приміщенні, що знаходиться на огородженій території, можливе лише під час переслідування та затримання особи, яка вчинила злочин або затримання втікача із місць позбавлення волі.”

З погляду анкетування викликає інтерес наступна проблема. Під час проведення анонімного анкетування 64,7% опитаних респондентів зазначили, що їм відомі випадки, коли перед початком обшуку за місцем проведення не було ізольовано з приміщення малолітніх осіб та вони мали змогу дивитися за тим, що відбувається та слухати все. Але обшук є слідчою дією, для якої притаманні специфічні риси. Її примусовий характер може викликати під час її проведення не лише “словесну боротьбу” між її учасниками, але іноді трапляються випадки фізичного протистояння між ними. Звісно, побачене дитиною таке видовище залишає надовго не лише неприємні спогади, а й може спровокувати в неї вади.

Спираючись на дослідження вчених, автор доходить висновку, що психіка малолітньої особи на відміну від повнолітніх осіб найбільш вразлива, підвержена впливам багатьох факторів, у тому числі, негативних. Дитина вбирає в себе оточення і, таким чином, будує власну психіку.

Так, 74,6% опитаних працівників органів дізнання та досудового слідства вважають, що під час обшуку може бути завдано дітям важкого психологічного болю.

З огляду на висвітлену проблему, автор пропонує внести доповнення до ст. 181 чинного КПК України та закріпити у ч. 3 цієї статті таке положення: “Під час проведення обшуку та виїмки забороняється присутність осіб, які не досягли 14-ти річного віку”. Таку пропозицію підтримало 74,6% опитаних практичних працівників.

У підрозділі 3.4. “Моральні засади провадження пред’явлення для впізнання” йдеться про втілення гуманістичних тенденцій під час провадження однієї з найскладніших слідчих дій, під час якої часто порушуються моральні закони. Автором зосереджено увагу на одному з видів впізнання. За результатами анкетування найчастіше об’єктами впізнання є люди. Про це свідчать 62% опитаних. Тому автором обрано для дослідження саме впізнання осіб.

Проаналізовано два види впізнання осіб: симультанне та сукцесивне. Симультанним впізнанням є признання побаченого об’єкта з першого кроку, одним маршем, унаслідок миттєвого збігу образу, що спостерігається з еталоном, який зберігається в пам’яті. Сукцесивне (аналітичне) впізнавання відбувається диференційовано, шляхом послідовної перевірки, виявлення і зіставлення ознак пред’явленого об’єкта з рисами реального образа.

Доведено, що найбільш надійним є симультанне впізнання, саме тому слідчий перед початком проведення пред’явлення для впізнання зобов’язаний провести допит, щоб з’ясувати ознаки об’єкта. Але річ у тому, що при сукцесивному виді впізнання особа може не запам’ятати прикмети, не зможе про них поінформувати на допиті, але варто їй пред’явити особу, і вона впевнено впізнає її серед багатьох схожих. Отже, прийнятими для сфери кримінально-процесуального закону можуть бути обидва види впізнання.

Під час комплексного дослідження, враховуючи специфіку вразливої дитячої психіки, пропонується ч. 4 ст. 250 проекту КПК України доповнити таким реченням: “Впізнання як малолітньої особи, так і малолітньою особою обов’язково повинно проводитися в умовах, коли особа, яку пред’являть для впізнання, не бачить і не чує особу, що впізнає”.

Проаналізовані положення моральних засад проведення окремих слідчих дій заслуговують на спеціальне детальне дослідження, оскільки питання морального “очищення” осіб, які ведуть досудове розслідування сьогодні “переросли” межі вузьковідомчої проблеми та представляють інтерес для широкого загалу, адже від вирішення цієї проблеми залежить суспільне взаємопорозуміння людей.

ВИСНОВКИ

У результаті дослідження, проведеного на основі аналізу чинного законодавства та практики його реалізації, теоретичного осмислення наукових праць плеяди вчених, сформульовані основні результати та пропозиції, які мають теоретичне і практичне значення й полягають у такому:

1. Враховуючи велику значущість принципів для кримінального процесу, в новому Кримінально-процесуальному кодексі запропонувати окрему главу “Морально-правові принципи кримінального процесу”, в якій кожна засада буде мати свій власний зміст та визначення.

2. Пропонується пункт 25 статті 6 “Роз’яснення значення основних термінів Кодексу” проекту КПК України викласти в такій редакції: “Кримінальне переслідування ? це функція процесуальної діяльності, яка здійснюється стороною обвинувачення з метою викриття, засудження та покарання осіб, які винні у вчиненні злочину.

3. Зазначається, що частину першу ст. 258 проекту КПК України варто викласти в такій редакції: “Особа, яка проводить дізнання, слідчий здійснює освідування підозрюваного, обвинуваченого, свідка чи потерпілого для виявлення на їхньому тілі слідів злочину, особливих прикмет, інших властивостей та ознак”.

4. У зв’язку з поширеними випадками присутності під час обшуку та виїмки осіб, що не досягли 14?ти річного віку, що істотно впливає на моральну якість розслідування, доповнити частину другу ст. 262 проекту КПК України частиною 6 такого змісту: “Під час проведення обшуку забороняється присутність осіб, які не досягли 14?ти річного віку”.

5. Акцентується увага на необхідності впізнання як малолітньої особи, так і малолітньою особою в умовах, коли, той, кого пред’являть для впізнання, не бачить і не чує впізнаючого.

6. Наголошується на тому, що особа, яка прийняла рішення за заявою або повідомленням про злочин, зобов’язана протягом однієї доби повідомити про це заявника, а у випадку порушення кримінальної справи ? і особу, відносно якої вона порушена.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Мельник О.В. Морально-правові засади провадження пред’явлення для впізнання в стадії досудового слідства // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ України. ? 2004. ? № 1. ? С. 124?126.

2. Мельник О.В. Пред’явлення для впізнання: психолого-етичний та правовий аспекти // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. ? 2005. ? № 1. ? С. 239?245.

3. Мельник О.В. Поняття і зміст кримінального переслідування як функції кримінального судочинства // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. ? 2005. ? № 2. ? С. 272?278.

4. Мельник О.В. Актуальні питання соціальної значущості моралі та права в розбудові правової системи України // Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів. Міжнародна науково-практична конференція 28-29 квітня 2004. Збірник наукових праць. ? К.: Національна академія управління, 2004. ? Ч. 2. ? С. 226?233.

5. Мельник О.В. Моральні засади провадження огляду та освідування // Україна 2005: поступальна хода до верховенства права: Збірник матеріалів науково-теоретичної конференції 15 квітня 2005. ? К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2005. ? С. 102?105.

6. Мельник О.В. Проблемні питання, що пов’язані з недопустимістю розголошення даних досудового слідства // Правове забезпечення взаємодії оперативних підрозділів та слідчих апаратів у розкритті та розслідуванні злочинів: Тези доповідей міжвузівської науково-теоретичної конференції 28 травня 2005. ? Ч. 2. ? К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2005. ? С. 62?65.

АНОТАЦІЯ

Мельник О.В. Моральні засади провадження у досудових стадіях кримінального процесу України. ? Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 ? кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. ? Київський національний університет внутрішніх справ, Київ, 2006.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню існуючих етичних проблем в сфері кримінального судочинства України.

В роботі розглядаються питання щодо поняття, сутності моралі та права, їх співвідношення. Досліджується моральний зміст принципів кримінально-процесуального законодавства. Аналізуються етико-правові постулати досудового провадження, значення кримінального переслідування та презумпції невинуватості. З’ясовуються та розкриваються моральні засади окремих слідчих дій.

Висловлюються науково обґрунтовані пропозиції удосконалення кримінально-процесуального законодавства, що регламентує досудове провадження. Формулюються практичні рекомендації ефективного провадження слідчих дій.

Ключові слова: мораль, право, принципи кримінального процесу, кримінальне переслідування, презумпція невинуватості, провадження слідчих дій.

АННОТАЦИЯ

Мельник О.В. Моральные основы производства на досудебных стадиях уголовного процесса Украины. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 – уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. – Киевский национальный университет внутренних дел, Киев, 2006.

Диссертация посвящена комплексному исследованию существующих этических проблем, которые имеют место во время принятия процессуальных решений представителями органов досудебного следствия и дознания.

В работе раскрывается понятие, сущность морали и права, их взаимосвязь. При этом акцентируется внимание на главенствующей роли морали, ее первостепенной значимости для всех правовых норм. Указывается, что производство по уголовным делам осуществляется в рамках морально оправданного поведения лиц, исполняющих уголовно-процессуальные функции. Делается вывод, что именно мораль способствует единственно правильному разрешению уголовных дел, однако решение уголовно-процессуальных вопросов зависит от действующего закона, исполнения правовых гарантий и правил морали. Здесь уровнем морализации в уголовном процессе служит отношение к личности. В этой связи анализуруются функции морали, которые в уголовно-процессуальной деятельности связаны с информационной, регулирующей, ориентирующей, контрольной и другими функиями. Последняя выступает гарантом соблюдения требований закона и норм этики лицами, осуществляющими уголовно-процессуальные функции.

Исследуется моральное содержание принципов уголовно-процессуального законодательства как основополагающих элементов в этой отрасли деятельности. В работе уточняется, что принципы уголовного процесса следует рассматривать как “морально-правовые”, чтобы подчеркнуть первоочередное действие этических тенденций уголовно-процессуального закона. Подчеркивается, что принципы уголовно-процессуального законодательства составляют такую систему, в которой ее составляющие являются равнозначными по своей сути.

Рассматриваются этико-правовые постулаты досудебного производства, значение уголовного преследования и презумпции невиновности. В диссертации анализируется “взаимоконтроль”, который проявляется во время реализации уголовного преследования органами досудебного расследования –