ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

Максим’юк Оксана Василівна

УДК 811.161.2’367.4

КОРЕФЕРЕНТНІСТЬ

НЕРОЗКЛАДНИХ КОМПОНЕНТІВ

У СТРУКТУРІ РЕЧЕННЯ

10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Чернівці – 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі сучасної української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор

Гуйванюк Ніна Василівна,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича, завідувач

кафедри сучасної української мови.

Офіційні опоненти: - доктор філологічних наук, професор

Загнітко Анатолій Панасович,

Донецький національний університет,

завідувач кафедри української мови;

- кандидат філологічних наук, доцент

Тишківська Надія Яківна,

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника,

доцент кафедри української мови,

м. Івано-Франківськ.

Провідна установа: Кіровоградський державний педагогічний

універ-ситет імені Володимира Винниченка,

кафедра укра-їнської мови,

Міністерство освіти і науки України,

Захист відбудеться „3” березня 2006 року о 10 годині на засіданні спеціалі--зованої вченої ради К 76.051.07 у Чернівецькому національному універ-ситеті імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Коцюбинського, 2, корп. VІ, ауд. 67).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58000, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23.

Автореферат розіслано “2” лютого 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук, доцент Кульбабська О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дисертаційного дослідження. У сучасних граматичних працях визначаються такі “фундаментальні поняття синтаксису”, як “система синтаксичних одиниць, типологія синтаксич-них зв’язків, семантико-синтаксичні відношення, синтаксичні значення, синтаксичні форми і синтаксичні категорії, особливості семантики синтаксичних конструкцій, статус елементарних та неелементарних синтаксичних одиниць, їх співвідношення та ієрархія” Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис. Монографія. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – С.13..

Серед проблемних перебуває питання про обов’язкову семантико-синтаксичну сполучуваність слів та позиційно стійкі (нерозкладні) словосполучення в синтаксисі. Для типології й системного їх опису незаперечно важливим вважаємо з’ясування питання про синтаксичну природу нерозкладних компонентів, їх синтаксичну позицію у структурі речення та кореферентність з іншими компонентами.

Особливо підвищився інтерес учених до проблеми стійкої синтаксичної зв’язаності слів та нерозкладних компонентів у структурі речення в останні десятиліття ХХ ст. та початку ХХІ ст. у зв’язку з розвитком теорії референційної семантики та ономатології (порів-няймо праці П.К.Адамця, Н.Д.Арутюнової, А.В.Архипова, Т.В.Були-гіної, С.А.Крилова, А.Вежбицької, Н.В.Всеволодової, А.М.В’язанкіної, В.Г.Гака, Н.В.Гуйванюк, З.М.Денисенко, Ю.С.Долго-ва, Н.Л.Іваниць-кої, А.П.Загнітка, М.П.Кочергана, О.С.Кубрякової, І.О.Мельчука, В.М.Ожогана, О.В.Падучевої, В.М.Телії та ін.). З-поміж багатьох досліджень вирізняються дисертаційні праці українських мовознавців (М.В.Балко, Л.М.Коваль, Н.М.Попович), в яких описано формально-структурні конституентні моделі цілісних словосполучень, зактуалізовано проблему синсемантичності повнозначних частин мови та розглянуто функціонування нерозкладних словосполучень, стрижневим компонентом яких виступає числівник як “конкретизатор кількісної визначеності предметів”. Проте досі залишаються нез’ясованими проблеми трансформації прислів-них зв’язків та видозміни семантико-синтаксичних відношень в умовах речення, проблеми типології нерозкладних словосполучень, зокрема субстантивного типу, з урахуванням ономасіологічних характеристик та репрезентативного потенціалу слів, що входять до їх складу. Цьому, на нашу думку, сприятиме системний аналіз кореферентних співвідношень нерозкладних компонентів у структурі речення. Мовознавчі аспекти кореферентності закладено у працях зарубіжних учених Дж.Серля, П.Адамця, А.Вежбицької, К.Доннелана, Б.Рассела, Б.Палека, Ж.Фоконьє та ін., у науковому доробку російських вчених Н.Д.Арутюнової, Т.В.Булигіної, В.Г.Гака, М.Нікітіна, Т.Ніколаєвої, О.В.Падучевої та ін., а також у деяких працях українських мовознавців. Поняття кореферентності синтаксичних одиниць, що ґрунтується передусім на функціональній еквівалентності мовних засобів, розкриває нові аспекти їх ізофункціональності та омосемічності Гуйванюк Н.В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць. – Чернівці: “Рута”, 1999. – 336с.. Дослідження кореферентних співвідношень нерозкладних словосполучень дасть змогу глибше пізнати їх номінативну природу та репрезентативну функцію, з’ясувати суть особливого синтаксичного зв’язку – стійкої позиційної зв’язаності, здійснити відповідну типологію нерозкладних компонентів.

Актуальність теми дисертаційного дослідження продиктована відсутністю у мовознавстві ґрунтовних праць про синтаксичну природу нерозкладних словосполучень та їх кореферентні співвідношення на основі функціональної еквівалентності. Актуальним завданням вважаємо встановлення факторів, які зумовлюють обов’язкову синтаксичну сполучуваність та особливий тип зв’язку – позиційної зв’язаності, характерний для субстантивних словоспо-лучень з послабленою семантикою опорного слова – іменника чи займенника, що зумовлено його граматичним статусом.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертації пов’язаний з комплексною науковою темою кафедри сучасної української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича “Соціокультурні та комунікативні аспекти функціонування і розвитку мовних одиниць” (0102U006599), держбюджетною темою “Функціонування сучасної української мови на тлі взаємодії локальних чинників та загальноєвропейських тенденцій” (УДК 811.161. 2’06’28), а також відповідає реалізації державної наукової програми “Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності”. Тема дисертації затверджена фаховою координаційною радою “Українська мова” Інституту української мови НАН України 7 лютого 2002 року, протокол № 8.

Метою дисертаційної роботи є комплексний аналіз кореферентних співвідношень синтаксично зв’язаних словосполучень, ізофункціональних з однослівними та неоднослівними компонентами у структурі речення. Мета передбачає розв’язання таких завдань:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

Об’єктом дослідження є синтаксична природа обов’язкової синтаксичної сполучуваності слів, кореферентні співвідношення нерозкладних компонентів.

Предмет дослідження складають синтаксично нерозкладні (синтаксично неподільні та семантично неподільні) слово-сполу-чення у структурі речення.

Методологія і методи дослідження. Методологічною базою дисер-таційної праці послужили загальнофілософські положення про єдність форми і змісту, співвідношення часткового і загального. Для розв’язання поставлених завдань використані методи компонентного та функціонального аналізу синтаксичних одиниць, метод трансформацій.

Матеріалом для дослідження послужила картотека ілюстративного матеріалу, що складає понад 10 тисяч фіксацій реченнєвих структур, у яких використано нерозкладні словосполу-чення. Матеріал зібрано шляхом суціль-ного виписування з художніх творів українських письменників ХІХ-ХХ ст., а також з публіцистичних текстів останніх років, записів усного розмовного мовлення. У роботі використано також змодельовані речення, мінімально достатні за структурою і набором компонентів, що репрезентують умови функціонування нерозкладних словосполучень.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що в ньому вперше в українському мовознавстві на широкому фактичному матеріалі уточнено поняття особливого синтаксичного зв’язку – стійкої позиційної зв’язаності, проаналізовано умови і фактори формування нерозкладних компонентів з синсемантичним іменником у структурі речення, здійснено типологію нерозкладних компонентів та системний опис кореферентних співвідношень ізофункціональних мовних засобів.

Теоретичне значення дисертації визначається тим, що поняття кореферентності синтак-сично нерозкладних (сполученнєвих) та однослівних компонентів доповнює лінгвістичну теорію відомостями про обов’язкову і факультативну синтаксичну сполучуваність слів, про природу вільних і обов’язкових синтаксичних зв’язків, про ізофункціональність компо-нентів речення тощо.

Практична цінність полягає в тому, що результати теоре-тичних узагальнень та фактичний матеріал, який уперше запро-ваджено в науковий обіг, можна використовувати у лінгводидактиці вищої школи, у практиці викладання курсу синтаксису, у читанні відповідних спецкурсів та спецсемінарів. Теоретичні відомості, основні висновки та узагальнення доповнять відповідні розділи підручників та посібників з української мови.

Особистий внесок здобувача полягає у випрацюванні самостійної концепції наукового аналізу субстантивних нерозкладних компонентів у структурі речення на основі кореферентних співвідношень. Усі результати дослідження є узагаль-ненням роботи дисертанта, проведеної одноосібно. 12 публікацій підготовлено особис-то, 1 публікація – у співавторстві з науковим керівником – проф. Н.В.Гуйванюк (ідея, теоретичні засади та висновки у зазначеній публікації належать дисертанту).

Апробація результатів дисертації. Загальну концепцію та результати дослідження обговорено на засіданнях і теоретичних семінарах кафедри сучасної української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (у 2004-2005 рр.); на спільному засіданні кафедр сучасної української мови й історії та культури української мови. Основні теоретичні положення та практичні результати були апробовані на міжнародних конференціях: “Ольга Кобилянська: погляд на життя і творчість з кінця ХХ ст.” (Чернівці, 1998); “Тарас Шевченко і українська культура ХХІ століття” (Кам’янець-Подільський, 2000); “Структура представления знаний о мире, обществе, человеке: в поисках новых смыслов” (Луганськ, 2003); “Ольга Кобилянська - письменниця і громадянка: національне і загальнолюдське (до 140-річчя від дня народження)” (Чернівці, 2004); “Творчість Юрія Федьковича в контексті української та світової культури” (Чернівці, 2004); “Лексико-грамматические инновации в современных славянских языках” (Дніпропетровськ, 2005).

Публікації. Проблематику та основні положення дисертації викладено у 13 друкованих працях, 11 з яких опубліковано у видан-нях, затверджених ВАК України як фахові.

Структура та обсяг дослідження. Дисертаційна праця скла-да-ється зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних виснов-ків, списку умовних скорочень використаних джерел та списку вико-ристаної літератури, в якому налічується 298 найменувань. Загальний обсяг роботи – 217 сторінок, із них – 190 сторінок основного тексту.

Основний зміст дисертації

У „Вступі” обґрунтовано актуальність теми дисертації, ви-значено об’єкт і предмет, мету, завдання і методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, вказано джерела фактичного матеріалу, простежено зв’язок теми дослідження з науковою проб-лематикою установи, у якій виконана робота, з’ясовано особистий внесок здобувача та рівень апробації результатів.

Перший розділ „Вчення про нерозкладні словосполучення у світлі теорії синтаксичної номінації та кореферентності” висвітлює проблеми вивчення словосполучення як синтаксичної одиниці у зв’язку з питанням про трансформації синтаксичних зв’язків та семан-тико-синтаксичних відношень у реченні. Звернено увагу на фактори, які зумовлюють аналітизм нерозкладних компонентів у структурі речення: 1) інформативна недостатність синсемантичних іменників, які виражають модифікувальні значення (кількісні, класи-фікаційні, фазисні, партетивні, дистрибутивні, комітативні тощо) і формують особливий синтаксичний зв’язок – стійкої позиційної зв’язаності; 2) категоріальні властивості граматично незалежного слова, його приналежність до певної частини мови; 3) ономасіологічні характеристики; 4) приналежність до певного семантичного класу слів (автосемантичних чи слів послабленої номінативності). Наприклад, іменники з неозначено-кількісним значенням (типу низка, вервиця і под.) потребують обов’язкової сполучуваності з іменниками абсолютивної семантики для забезпечення повноти реалізації референтного значення та завершення синтаксичної конструкції (низка подій, вервиця днів тощо).

Обов’язкова синтаксична сполучуваність залежить від позиції компонента в реченні. У синтаксично неподільних словосполученнях між головним і залежним компонентами встановлюються комплетив-ні (інформативно-доповнюваль-ні) відношення, при яких залежне слово є необхідним смисловим доповненням до інформативно недостатнього головного слова (наприклад, зграя (кого?) лебедів; кілограм (чого?) цукру; склянка (чого?) чаю; сніп (чого?) жита і под.). Такий зв’язок формує субстантивні синтаксично неподільні словосполучення з кількісним значенням, з дистрибутивним (вибірковості) чи значенням комінативності (сумісності).

Окрему групу становлять синтаксично неподільні словосполу-чення з обов’язковим атрибу-тивним компонен-том, який через семантичну неспроможність іменникових компонентів забезпечує інформативну достатність усього сполученнє-вого комплексу (наприклад, суддя (міжнародної) категорії, борош-но (вищого) сорту, сорочка (великого) розміру і под.).

Семантично неподільні словосполучення утворюють іменни-ки з фа-зовим значенням у ролі головного слова (типу початок, середина, кінець), з партетивним значенням (типу частина, половина, четвертина, шматок тощо), із відношенням функціонально-семан-тичної тавтології, а також з метафорично переосмисленим головним компонентом.

У підрозділі „Кореферентні співвідношення субстан-тивних нерозкладних словосполучень: ономасіологічні та номінативні аспекти” розкрито природу кореферентності у плані референційної семантики, омосемічності та ізофункціональності паралельних (варіантних) мовних знаків номінації. Нерозкладні словосполучення по-різному виявляють коре-ферентні співвідношення у плані синтаксичної номінації, що дає змогу дифе-ренціювати статус нерозкладних (синтаксично і семантично зв’язаних) слово-сполучень іменного типу, які в реченні стають позиційно стійкими компонентами, оскільки у певній синтаксичній позиції виконують синтаксичну функцію одного члена речення – підмета, присудка, головного члена односкладного речення чи поширювачів об’єктного, означального чи обставинного типу.

Трансформація синтаксично вільних зв’язків у позиційно стійкі відбувається в умовах речення. Прикладом того, як синтаксична функція видозмінює характер сполучуваності слова, є трансформація факультативної сполучуваності в позиційно стійку, зокрема у випадку, коли обов’язко-вим стає означальний компонент вільного словосполучення. Наприклад, коли позицію підмета і присудка займає те саме слово, референти збігаються: Слава цих людей – це Геростратова слава. Повтор тієї самої форми називного відмінка у позиції присудка підсилює номіна-тивність підмета, а речове значення присудка виконує атрибутив-ний компонент. Це виявляють кореферентні співвідношення: // Слава цих людей – Геростратова. Порівняймо інші приклади: Сьогоднішній день – найкращий день // Сьогоднішній день – найкращий... Праця лікаря – надзви-чайно відповідальна праця // Праця лікаря – надзвичайно відповідальна.

Основне референційне значення синтаксично неподільних словосполучень вира-жає не стержневий компонент (граматично незалежний), а компонент, що займає синтаксично залежну позицію. Компонент словосполу-чення, що актуалізує певну ознаку референта, (квантитативну (кількісну), роз-подільну (вибірко-вості), уточнювальну і под.), хоч і займає граматично неза-лежну пози-цію, містить додаткову інформацію у плані номі-нації. Порівняймо: зграя птахів // птахи (їх зграя); кожен з нас // ми (кожен); дехто з них // вони (дехто).

Структурно-семантична достатність компонента речення визна-чаєть-ся такими факторами, як абсолютна інформативність (номінативність для іменних компонентів), синтаксична завершеність, що залежить від синтак-сичної сполучуваності слова зі словом.

Другий розділ „Синтаксично неподільні словосполучення з синсемантичним іменником та їх кореферентність” містить два під-розділи. Поділ словосполучень на синтаксично неподільні та семантично неподільні ґрунтується на їх номінативній функції: виражати основне референтне значення та додаткове (супровідне, характеризувальне) щодо кількісного вияву дистрибутивності (вибір-ковості) чи комітативності (супровідності). У підрозділі „Синтак-сично неподільні словосполучення з комплетивними відно-шеннями” схарактеризовано тип синтаксичної зв’язаності компонентів, яку формують конструктивні особливості речення, синтаксична позиція, а також ономасіологічні характеристики синсемантичних іменників та займенникових слів. Виділено три типи нерозкладних компонентів: 1) з кількісним значенням; 2) зі значенням вибірковості; 3) зі значенням сумісності. Серед синтаксично неподільних словосполучень з кількісним значенням виділено сім груп:

1. Поєднання відчислівникових іменників, що мають кількісне значення, з іменниками у родовому відмінку, типу трійка коней, десяток людей, п’ятірка плотарів, сотня очей і под. Словосполучення з кількісними іменниками рідко означають точно визначене число предметів чи осіб, а виражають неозначену (велику) кількість. Наприклад: Майнули в повітрі десятки крил – і голубина зграя знялася в блакить (О.Довженко). О прийми мою душу роздерту, Як уривки плакатів під сотнями й сотнями ніг (О.Забужко).

2. Словосполучення з іменниками на позначення конкретної чи приблизної міри та іменниками в родовому відмінку. Їх формують іменники, що утворюють систему мір довжини, ваги чи об’єму чогось: метр, кубометр, кілометр, грам, міліграм, кілограм, літр, декалітр, центнер, тонна, гектар, лікоть (старовинна міра довжини, приблизно в півметра), пуд, око (одиниця ваги, що приблизно дорівнює 1,2 кг), десятина, чверть, четвертина, копа (одиниця лічби, що дорівнює 60), пасмо (певна кількість ниток, прядива), фунт (міра ваги, що дорівнює 409,5 г), корець, морг (міра землі, що дорівнює 0,56 га), міток, півміток (міра пряжі, що дорівнює половині мітка, тобто 20-30 пасмам), мірка та ін. Наприклад: Кожний літр молока і центнер пшениці потрібно облікову-вати, щоб держава стала багатою (З газети). Вже добирається старшина до Скибиної нивки. От і сторгував-лись за десять рублів грошей і за восьмуху горілки (Г.Кв.-Основ’яненко).

3. Сполучення з синсемантичними іменниками з загальним значенням надмірно великої кількості чи надзвичайно малої кількості та іменниками в родовому відмінку, як-от: море, океан, тьма, ліс, хмара, лавина, маса, куча, купа, купка, злива, потік, крапля, краплина, ковток, жменя, жменька (жмінька), грудка, грудочка, кулак, кулачок, дещиця, крихта, щіпка, дрібок та ін. Наприклад: Спить містечко, як купа чорних скель... (М.Коцюбинський). Сильний шум валить. Валить з Рунга і Мазури, як хмари птахів, а вітер розносить його (О.Кобилянська).

4. Сполучення іменників, що мають значення сукупності живих істот, з іменниками у родовому відмінку утворюють нерозкладні словосполучення (типу пара коней, табун овець, череда корів, зграя птахів, група учнів, горстка друзів, гурт молодиків, рій бджіл, ключ журавлів, юрба малюків, спілка журналістів та ін. Наприклад: …Зрідка стиха підходить скорий. Тоді вливається нова валка людей (І.Багряний). Осторонь сидів на колодках під вербами гурток дівчат і хлопців (О.Пчілка).

5. Сполучення іменників, яким властива сема сукупності на позначення невизначеної кількості предметів, з іменниками у родовому відмінку, яким так само властива сема „сукупності”: низка статей, вервиця днів, колода карт, комплект листівок, пачка цигарок, коробка сірників, набір інструментів, вервечка подій і под.

6. Сполучення з іменниками, що мають значен-ня міри (кількісного об’єму за формою предмета) та іменниками у родовому відмінку. Це словосполучення типу: ложка дьогтю, бочка меду, черпак борщу, миска каші, тарілка супу, відро риби, склянка чаю, горнятко кави, кухоль води, цебро води, кухлик квасу, банка огірків, горщик голубців, ковпачок ліків, пляшка вина, кошик грибів, ґелетка жита, корито слив тощо.

7. Сполучення іменників із квантитативним значенням на позначення адміністративних одиниць, об’єднаних у певну сукупність, та іменників у родовому відмінку. Позицію синтаксично незалежного компонента нерозкладного словосполучення у них займають іменники з узагальненим квантитативним значенням для позначення предметів та понять, об’єднаних у певну сукупність типу мережа, сітка, система, блок, об’єднання, корпорація тощо (як-от: мережа шкіл, сітка годин, система дошкільних закладів, корпорація держав, блок організацій та ін.).

Другу групу синтаксично неподільних словосполучень на основі комплетивних відношень зі значенням вибірковості формують займенникові компоненти, які передають особливий тип загальнорозподільних стосунків. Займенникові слова різних семантичних розрядів (означальні, неозначені, заперечні) вказують на різну розподільність та вибіркову участь осіб як носіїв чи творців предикативної ознаки. Наприклад: кожен з нас, дехто з нас, ніхто з нас, хто-небудь з нас, хтось з нас; кожен з вас, дехто з вас, хто-небудь з вас; абихто з них, кожен з них, будь-хто з них і багато інших.

Третю групу синтаксично нерозкладних словосполучень, утворених на основі комплетивних відношень, складають словоспо-лучення зі значенням сумісності. Значення комітативності (супровідності) об’єднує кількох учасників спільновиконуваної дії. Диференціація референтів визначається їх “рольовою семантикою” (суб’єкта-орієнтира і суб’єкта-супутника). Порівняймо: Іван з Василем стали переможцями у змаганні з легкої атлетики (можливі кореферентні співвідношення: // Іван і Василь; Василь та Іван), якщо зміна рольової участі у спільній дії не суттєва. У реченні Батько з сином працювали в полі до пізнього вечора граматично незалежний компонент батько є суб’єктом-орієнтиром, який виконує провідну роль. Зміну рольової участі у спільно виконуваній дії відображають кореферентні співвідношення конструкцій. Важливість займенникових компонентів зі значенням сумісності у плані синтаксичної номінації засвідчує неможливість їх кореферентних співвідношень і синонімічної заміни.

У межах синтаксично неподільних словосполучень, що становлять поєднання іменників послабленої номінативності з обов’язковим атрибутивним компонентом, виділено дві підгрупи: 1) нерозкладні компоненти з синсемантичними іменниками предметної семантики і 2) нерозкладні компоненти з іменниками узагальненої часової семантики. До першої підгрупи належать нерозкладні словосполучення з іменниками – узагальненими назвами осіб: людина, особа, персона, особистість, чоловік, жінка, хлопець, хлопчик, парубок, дівка, дівчинка, дівчина, дитина, дитя, дочка (донька), син, дід, баба, легінь та ін. Напри-клад: –Ти, гетьмане, людина мудра, зрозумієш. Гнів наш справедливий (Н.Ри-бак). Іменники з послабленим номіна-тивним значенням вживаються фор-мально, що підтверджують коре-ферентні співвідношення: // гетьман мудрий.

Нерозкладні словосполучення утворюють також синсемантичні іменники, що позначають класифікаційні ознаки предметів, типу: будова, вага, величина, вид, глибина, колір, крій, марка, мода, напрям, ознака, покрій, профіль, рід, родина, розмір, розряд, спосіб, сила, стиль, фасон, форма, формат та ін.; зовнішні характеризувальні ознаки істот: ріст, зріст, врода, вік, роки, вада, вираз (обличчя), вигляд, поза, убрання, одяг, крок, хід (хода), порода, характер і под.; внутрішні характеризувальні ознаки людини (рідше – тварини): характер, розум, стать, вдача, талант, талан, доля, воля, голос, сила, крик, сміх, тон, звук, посмішка, усмішка, міна (про обличчя), поведінка, виховання, правила, погляди, віра, вірування, культура, досвід, освіта, орієнтація та ін. Наприклад: Семен був парубок багатого роду (Леся Українка), тобто багатий. ...Отець Йоанн був високого росту (Ірина Вільде), тобто високий. Але експери-менти з Галею не вдались, бо вона була тихої, потульної вдачі (Є.Ярошинська), тобто була тиха, потульна.

В окремий різновид виділено групу синтаксично неподільних словосполучень з іменником, що називає соматичні поняття, та з обов’язковим атрибутивним компонентом з метою характеризації суб’єкта. До таких іменників належать: борода, брови, волосся, вуса, вуха, голова, груди, губи, зуб (зуби), коліна, коса, кучері, лице, лоб, ніс (носик), нога (ноги, ніжки), обличчя, очі, пальці (пальчики), плечі, повіки, рот (ротик), рука (руки, ручки), спина, серце, уста, чоло, чуб, шия, щоки (щічки) та ін. Наприклад: дівчина з карими очима (з чорними бровами, з гарненьким лицем, з кругленькими щічками, з довгою косою, з тонким станом і под.); чоловік з високим чолом (з задуманими очима, з чорним чубом, з білими зубами тощо).

Узагальненими найменуваннями часових понять у нерозкладних словосполученнях другої групи з іменниками послабленої номінативності та обов’язковим атрибутивним компонентом є лексеми: весна, вечір, вік, година, день, десятиліття, доба, епоха, ера, зима, квартал, літо, мить, місяць, момент, ніч, осінь, пора, період, п’ятирічка, ранок, рік, секун-да, століття, тиждень, тисячоліття, хвилина, час і под. Поєднуючись з обов’язковим атрибутивним компонентом, вони конкретизують часову семантику. Наприклад: Подія трапилася минулої осені. Твоє навчання буде продовжуватися до наступного року.

У третьому розділі „Семантично неподільні словосполучення з синсемантичним субстантивним компонентом та їх кореферентність” зазначено, що головною передумовою їх неподільності є своєрідна семантична структура. Якщо в синтаксично неподільних словосполученнях головний компонент має власне характеризувальну семантику (кількісну, дистрибутивну (вибірко-вості) чи комітативну), то в семантично неподільних словоспо-лученнях головне слово має послаблену номінативність через те, що називає чи вказує на предмет, референт якого відсутній у реальній дійсності. Серед семантично неподільних словосполучень виділяємо: 1) слово-сполучення з іменниковим компонентом фазисного та партитивного значення; 2) семантично неподільні словосполучення з займенниковим компонентом; 3) тавтологічні словосполучення з іменниками послабленої номінативності та 4) метафоричні словосполучення іменного типу.

Особливою різноманітністю прийменниково-відмінкових моде-лей відзначаються семантично неподільні словосполучення зі словами “початок”, “середина”, “кінець”, що функціонують у ролі темпораль-них поширювачів. Вони утворюють синтаксично нерозкладні слово-сполучення з родовим, знахідним, орудним та місцевим відмінками іменників часової семантики: (з + Р.в.) + Р.в.: Я відчула нараз, як приближалася моя самотність.., перед якою тремтіла я з самого початку недуги нашого батька (О.Кобилянська); (від +Р.в.) + Р.в.: Тому з того, що я написав від початку своєї поетичної діяльності до сьогодні, надрукував тільки частину (С.Ткачук); (до + Р.в.) + Р.в: До кінця вечірні Марія не достояла (У.Самчук); (під + З.в. )+ Р.в.: Під кінець заслання Шевченка Яків Герасимович листувався з ним та пересилав йому гроші (М.Коцюбинський); (на + З.в.) + Р.в.: Розвиток народництва припав на середину ХІХ ст. (С.Павличко); (з + О.в.) + Р.в.: Я виїхала б з кінцем мая і забавила до 4-5 юлія (О.Кобилянська); (перед + О.в.) + Р.в.: Учителі тепер ходять з бундючно-діловими мінами, і треба їх просити, щоб запитали перед кінцем чверті (Ірина Вільде); (в (у) + М.в.) + Р.в: У кінці липня він [Сембратович] був уже на півдні... (М.Коцюбинський); (на + М.в.) + Р.в.: Виступ відбудеться десь на початку лютого (Ірина Вільде); (при + М.в.) + Р.в.: При кінці служби Марія вийшла з церкви (У.Самчук).

Окремі групи семантично неподільних словосполучень утворю-ють іменники з партитивним значенням “половина”, “третина”, “четвертина” (“чверть”), що мають виразну кількісно-роздільну семантику та іменники, що мають загальну партитив-ну семантику і передбачають сполучуваність з автосемантични-ми іменниками край, краєчок, шматок, шмато-чок, кусень, кусник, окраєць, дрібок та ін.

Поглиблений аналіз ономасіологічних характеристик слів початок, середина, кінець, половина, частина і под. засвідчує їх інформативну значущість у семантично неподільному слово-сполученні.

Семантично неподільні словосполучення з займенниковим компонентом узагальненої семантики (хтось, щось, дещо, ніщо, ніхто) та прикметниковою узгоджуваною формою реалізують номінативну функцію – позначають референт дійсності. Наприклад: В церкві мене не було. Хтось чужий, маленький стояв, боязко озираючись, а на нього з усіх боків суворо дивилися святі (А.Любченко). Мені здається, що зараз станеться щось незвичне (М.Коцюбинський). Але від часу смерті мого нареченого я ще майже перед ніким чужим не співала (О.Кобилянська).

Аналіз семантико-синтаксичних єдностей з неозначеними займенни-ка-ми хтось, щось та їх еквівалентами виявив велику кількість семантико-синтаксичних єдностей, що є особливою формою номінації в українській мові.

Нерозкладні тавтологічні словосполучення з іменниками послабленої номінативності ґрунтуються на повторенні того самого слова у межах одного речення. Це структури з узгоджуваними прикметниками, типу чужа чужаниця, чорне чорнило, синя синь, вільна воля, дивні дива і под., а також ті, що займають позицію одного члена, становля-чи семантико-синтаксичні єдності. У тавтологічній сполуці дієслова з іменником в орудному відмінку (типу сміятися ... сміхом, крокувати ... кроком, жити ... життям і под.) іменник має послаблену номіна-тив-ність і разом з означальним компонентом виконує функцію кваліфіка-тора ознаки за дією, близьку до прислівника.

Щодо кореферентності таких словосполучень, то, безперечно, тавтологічний іменниковий компонент, який має послаблену семан-тику, може опускатися. Актуалізований прикметниковий компонент перетво-рюється на прислівник із значенням якісної ознаки дії (в обставину способу дії). Порівняймо: Гнат з Марією жиють спокій-ним селянським жит-тям!.. (У.Самчук) // Гнат з Марією жиють спокійно, по-селянському.

Семантична структура інформативно недостатніх слів у метафоричних словосполученнях іменного типу представлена різною ієрархізацією смислових відношень, спричинених “семантичною переструктуризацією” формального голов-ного слова. У результаті метафоричні іменні словосполучення набува-ють якісно нових синтагматичних та функціональних характеристик і зазнають певних семантичних зрушень. Наприклад, у ґенітивних метафоричних словосполученнях головне слово не називає референта, а лише виражає його позареченнєвий асоціативний зв’язок за подібністю, характеризувальною ознакою. Пряму назву референта містить залежне слово метафоричного словосполучення, як-от: серп місяця (// місяць, схожий на серп; місяць у формі серпа); ієрогліф рослини (// рослина, схожа на ієрогліф; рослина у формі ієрогліфа). Крім ґенітивних, до метафоричних словосполучень належать моделі з орудним відмінком.

Основною структурно-семантичною ознакою іменних метафо-ричних словосполучень є вибірковість граматичних конструкцій для реалізації їх значення. Це іменні словосполучення з родовим відмінком імені, що виражає загальне атрибутивно-характеризувальне значення, словоспо-лучення з метафоризованим прикметником, кореферентним з ґенітивом, а також іменні трикомпонентні апозитивні словосполучення.

Маючи розчленовану зовнішню форму, метафоричні словоспо-лучення характеризуються внутрішньою семантичною зв’язаністю, цілісністю, нерозкладністю. Семантична характеристика метафоричних словосполучень залежить від лексичного наповнення компонентів, один з яких має пряме лексичне значення, а інший – переносне – на основі подібності з іншим предметом (латентний компаративний зв’язок).

Висновки та основні результати дослідження

1. Поглиблений комплексний аналіз синтаксично нерозкладних словоспо-лучень у світлі теорії синтаксичної номінації та кореферентності дав змогу з’ясувати лінгвістичний статус поняття стійкої позиційної зв’язаності компонентів, сильної (активної) сполучуваності, а також диференціювати синтаксично неподільні та семантично неподільні словосполучення. Поділ нерозкладних словосполучень на синтаксично неподільні та семантично неподільні ґрунтується на їх номінативній функції – виражати основне референтне значення і додаткове (супровідне, характеризувальне). Типи нерозкладних словосполу-чень по-різному виявляють кореферентні співвідношення.

2. Кореферентність нерозкладних словосполучень засвідчує трансформацію синтаксичних зв’язків у структурі речення й утворення складних (трикомпонентних) сполук, у яких вільне синтаксичне словосполучення займає позицію одного (залежного) компонента. Трансформація синтаксично вільних зв’язків у позиційно стійкі відбувається в умовах речення. Її зумовлюють такі основні фактори: лексичне значення головного і залежного слова у словосполученні, їх автосемантичність чи синсемантичність, а також інформативна достатність/недостатність; ономасіологічні характеристики компонент-тів словосполучення, належних до певної частини мови (наприклад, іменників, числівників, займенників чи ін.); рольова участь компонента нерозкладного словосполучення у номінації референта (основна чи другорядна: характеризувальна, дистрибутивна, уточнювальна, доповнювальна); конструктивна характеристика (схема, модель), синтаксична позиція в реченні та сполучуваність з іншими компонентами речення.

3. Сильний зв’язок атрибутивного компонента з іменником послабленої номінативності у позиційно стійкому словосполученні є виявом обов’язкової позиційно стійкої сполучуваності.

4. Основне референтне значення синтаксично неподільних словосполу-чень виражає не стержневий компонент (граматично незалежний), а той, що займає синтаксично залежну позицію.

5. Синсемантичність іменника, що займає синтаксичну позицію головного компонента синтаксично неподільного словосполучення, виявляється у його співвідношенні з компонентом речення, з яким нерозкладне словосполучення вступає у відношення характеризації. Основну характеризувальну функцію переймає на себе обов’язковий атрибут при імені, який і “перебирає” на себе повідну роль.

6. Що ж до значення соціативності (комітативності, сумісності) у нерозкладних словосполученнях, то диференціація референтів у них визначається їх “рольовою семантикою” (суб’єкта-орієнтира і суб’єкта-супутника).

7. Семантично неподільними є словосполучення зі словами фазисного та партитивного значення. Це передусім нерозкладні словосполучення зі словами початок, середина, кінець, які сполучаються з іменниками предметної, просторової та темпоральної семантики, становлячи цілісне поняття (одну складну семантичну єдність), а також з іменниками, які виявляють кількісно-партетивну та розподільну семантику.

8. Значення референційної тотожності у подвійній, тавтоло-гічній, номінації того самого суб’єкта, об’єкта, ознаки чи обставини (ситуації) нівелює один з референтів у плані номінації.

9. Займенникові нерозкладні словосполучення зумовлені перед-усім ономасіологічними характеристиками займенників як певних субститутів іменників у плані номінації. Серед займенникових семантично-неподільних виділяється група словосполучень, головними компонентами яких є неозначені займенники хтось, щось, дещо та заперечні ніхто, ніщо, які мають здатність поєднуватися з прикметниковими означеннями, з якими разом і становлять певні нерозкладні номінації. Кореферентність займенникових семантично неподільних словоспо-лу--чень, до складу яких входить обов’язковий атрибут, засвідчує особливу його актуалізацію, що підтверджує можливість розгортання у предикативну конструкцію (хтось невідомий // хтось, хто був невідомий; щось загадкове // щось, що було загадковим, тощо).

10. Семантично неподільні словосполучення пов’язані не лише зі співвіднесеністю референтів у межах речення, але й із співвіднесеністю з референтами позареченнєвого змісту (метафоричні словосполучен-ня).

Проблема кореферентності нерозкладних словоспо-лучень, як бачимо, тісно пов’язана з їх семантико-синтаксичною природою та з репрезентативними можливостями у плані синтаксичної номінації. Аналіз кореферентних співвідношень з урахуванням груп іменників послабленої номінативності (синсемантичності) та ономасіологічних характеристик займенникових слів дав змогу глибше проникнути в суть синтаксичних зв’язків між словами, виявити випадки їх видозміни (динаміки, трансформації) у структурі речення, з’ясувати поняття обов’язкової синтаксичної сполучуваності та позиційної стійкості нерозкладних компонентів, здійснити їх типологію.

Основні результати досліджень

опубліковано в таких наукових працях:

1. Максим’юк О.В. Особливості синтаксичної сполучуваності слів у мові творів Осипа Маковея // Філологічні обрії: Зб. матер. студ. підсумкової наук. конф. – Вип.2. – Ужгород, 1998. – С. 20-22.

2. Максим’юк О.В. Позиційно стійкі словосполучення у мові творів Т.Шевченка // Тарас Шевченко і українська культура ХХІ століття: Наук. зб. за матер. Всеукр. наук. симпозіуму. – Кам’янець-Поділь-ський, 2000. – С. 130-142.

3. Максим’юк О.В. Позиційно стійка синтаксична сполучуваність слів у структурі речення// Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. пр. – Вип.83. Слов’янська філологія. – Чернівці: Рута, 2000. – С. 209-213.

4. Максим’юк О.В. До питання про позиційно стійкі словосполучення // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. – Вип.7 / Укл.: Анатолій Загнітко (наук.ред.) та ін. – Донецьк: ДонДУ, 2001. – С. 110-116.

5. Максим’юк О.В. Позиційно стійка сполучуваність слів у мові творів Ірини Вільде // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. пр. – Вип. 107. Слов’янська філологія. – Чернівці: Рута, 2001. – С. 122-132.

6. Максим’юк О.В. Кореферентність прикметникових композитів в атрибутивно-предикативній функції // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. пр. – Вип. 146-147. Слов’янська філологія. – Чернівці: Рута, 2002. – С. 118-125.

7. Максим’юк О.В. Семантично неподільні синтаксичні словосполу-чення // Наук. записки Вінницького держ. пед. університету ім. Михайла Коцюбинського: Зб. наук. пр. Серія: Філологія. 2003. –Вип. 6. – Вінниця, 2003. – С. 298-303.

8. Гуйванюк Н.В., Максим’юк О.В. Синтаксис метафоричних слово-сполучень та їх кореферентність // Наукові записки Луганського національного педагогічного університету. – Вип.4. – Т.2. Серія: Філологічні науки: Зб. наук. праць – Луганськ: 2003. – С.68-77 (дисертанту належить ідея, теоретичні засади та висновки).

9. Максим’юк О.В. Семантико-синтаксичні єдності як одиниці номінації у мові творів О.Кобилянської // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. пр. – Вип. 216-217. Слов’янська філологія. – Чернівці: Рута, 2004. – С. 250-257.

10. Максим’юк О.В. Синтаксично-неподільні та семантично-неподільні позиційно стійкі словосполучення з займенниковим компонентом //Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. – Вип. 13 / Укл.: А.Загнітко (наук. ред.) та ін. – Донецьк: ДонНУ, 2005. – с. .

11. Максим’юк О.В. Позиційно стійкі словосполучення з темпораль-ним значенням у мові творів Юрія Федьковича // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. пр. – Вип. 274-275. Слов’янська філологія. – Чернівці: Рута, 2005. – С. 410-417.

12. Максим’юк О.В. Інноваційні реалізації семантико-синтаксичної сполучуваності слів у структурі речення // Лексико-граматичні інновації в сучасних слов’янських мовах: Матер. ІІ Міжнар. наук. конф. – Дніпропетровськ: Пороги, 2005. – С.251-254.

13. Максим’юк О. Нерозкладні словосполучення з іменниками послабленої номінативнсті та їх кореферентність // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. пр. – Вип. 276-277. Слов’янська філологія. – Чернівці: Рута, 2005. – С. 276-277.

12 публікацій написано одноосібно.

Анотація

Максим’юк О.В. Кореферентність нерозкладних

компонентів у структурі речення. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філо-логічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Чер-нівецький національний університет імені Юрія Федьковича. – Чернівці, 2005.

Роботу присвячено дослідженню умов кореферентності нерозкладних компонентів у структурі речення (на матеріалі художньої творчості українських письменників та культурних діячів XIX-XX ст.) та типології синтаксично неподільних і семантично неподільних словосполучень в українській мові.

У дослідженні запропоновано новий підхід до проблеми синтак-сичної зв’язаності компонентів речення з позицій теорії синтаксичної номінації й ономасіології, семантично-синтаксичної валентності опор-ного слова словосполучення як носія певної номінативності й інформативної достатності / недостатності, яка визначає тип синтак-сичного зв’язку (вільного чи синтаксично зв’язаного). Схарактеризо-вано основні типи синтаксично неподільних словосполучень, сформованих на основі комплетивних (доповнювальних) відношень, та субстантивні словосполучення з обов’язковим атрибутивним компонентом.

З’ясовано, що інформативна недостатність синсемантичних іменників значною мірою послаблює їхні номінативні потенції. Атрибутивний компонент бере на себе роль “уточнювача”, “наповнювача” семантики головного компонента для того, щоб позиційно стійке словосполучення слугувало самодостатнім номінатив-ним знаком.

До семантично неподільних зараховано чотири види нерозклад-них компонентів: з фазисним та партитивним значенням; з займенниковим компонентом найбільш узагальненої семантики; тавтологічні та метафоричні словосполучення.

Поняття кореферентності синтаксично нерозкладних компонентів доповнює лінгвістичну теорію відомостями про обов’язкову і факультативну синтаксичну сполучуваність, природу синтаксичних зв’язків та ізофункціональність компонентів реченнєвої структури.

Ключові слова: кореферентність, синтаксична номінація, синсемантичність, послаблена номінативність, обов’язкова синтаксич-на сполучуваність, трансформація синтаксичних зв’язків, синтаксично неподільні словосполучення, семантично неподільні словосполучення, тавтологія, метафоризація.

Аннотация

Максимюк О.В. “Кореферентность нерасчлененных компонентов в структуре предложения”. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологичес-ких наук по специальности 10.02.01 – украинский язык. – Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. – Черновцы, 2006.

Диссертация посвящена исследованию условий кореферентности нерасчлененных компонентов в структуре предложения (на материале художественных произведений украинских писателей и культурных деятелей ХІХ-ХХвв.), а также типологии синтаксически неделимых и семантически неделимых словосочетаний.

К наиболее сложным и актуальным вопросам современной синтаксической теории принадлежат вопросы формально-грамматических и семантических показателей в структуре предложения, проблемы типологии синтаксических связей и семантических отношений, различные аспекты функционирования синтаксических единиц. Заслуживает внимания попытка выделения типов словосочетаний не только по морфологической принадлежности и лексико-грамматическому составу, но и по степени спаянности компонентов. Такой подход находим в работах В.В.Бабайцевой, Л.Ю.Максимова, Ю.И.Беляева и И.Р.Выхованца, К.Г.Городенской, Н.В.Гуйванюк, А.А.Загнитко, Г.А.Золотовой, Н.Л.Иваницкой, Н.В.Мирченко, В.М.Ожогана, Н.В.Степаненко, К.Ф.Шульжука и др.

Проблема кореферентности связана с философско-логическим явлением тождества знаков наименования объектов действительности. В лингвистике проблема кореферентности до сих пор не нашла должного освещения. В структуре предложения кореферентные отношения строятся на варьировании формальной и семантической структуры компонентов при сбережении общего референциального смысла. Целью диссертационной работы является комплексный анализ кореферентных соотношений синтаксически связанных слово-сочетаний, изофункциональных с однословными и неоднослов-ными компонентами.

В диссертации актуализирована важность исследования недели-мых словосочетаний в аспекте теории синтаксической номинации и рефе-ренции, репрезентативной функции языка. На основании специального анализа фактического материала охарактеризован особый тип позиционно нерасчлененной синтаксической связи, характерной для недели-мых словосочетаний, являющихся