ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Мартинов Роман Сергійович

УДК 130.2

ФЕНОМЕН ТЕХНОКРАТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ В СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКОМУ ВИМІРІ

Спеціальність 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Донецьк – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії, соціології та права Слов’янського державного педагогічного університету.

Науковий керівник – кандидат філософських наук, доцент
Скиртач Віолета Михайлівна,
доцент кафедри філософії, соціології та права Слов’янського державного педагогічного університету.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор
Хома Олег Ігорович,
Вінницький національний технічний університет, завідувач кафедри філософії;

кандидат філософських наук, доцент
Колінько Марина Вадимівна,
Донецький національний університет, доцент кафедри філософії.

Провідна установа – Запорізький національний університет Міністерства освіти і науки України, кафедра філософії, м. Запоріжжя.

Захист дисертації відбудеться 15 червня 2006 о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.11.051.06 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою:
83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розісланий 11 травня 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук Сушинський М.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження.

Цивілізаційний процес дотримується логіки заміщення природного штучним, що неминуче приводить до розгортання форм опосередкування відносин людини з навколишнім середовищем. Відповідно, людина через вільний вибір повинна виробляти свої нові адаптаційні можливості. Наростання складності соціального розвитку вимагає і відповідних технологій свідомого регулювання буття. В кінці ХХ – на початку ХХI ст. відбувається якісний зсув у розвитку свідомості, пов’язаний з інформаційною революцією, що на теоретичному рівні зумовлює зміну соціально-філософської парадигми. Здійснюється спроба відмови від базових цінностей індустріально-технократичної моделі суспільства, яка породила глобальні протиріччя на користь ідеології глобального еволюціонізму, що постулює загальну взаємозалежність існуючого на Землі, гармонізацію матеріального і духовного, синергізм, пріоритет екологічної етики і етики самореалізації, спрощення способу життя через самообмеження, самодисципліну, процеси децентралізації і суворий соціальний контроль у всіх сферах. У зв’язку з цим робиться безапеляційне ствердження, що технократична свідомість відімре разом з індустріальним ступенем розвитку людської цивілізації.

На наш погляд, це неправомірна абсолютизація і певне нерозуміння тенденцій інформатизації. Немає повного якісного розриву в трансформаціях, які проходять у суспільстві. Технократична свідомість має соціальні (технологічний розвиток) і гносеологічні (реальне й ілюзорне усвідомлення техніко-соціальних процесів) основи, які залишаються впливовими до сьогодення. Більше того, саме розвиток технократичної свідомості є однією з детермінант сучасного розвитку суспільства. Цивілізація не перестає бути техногенною.

Разом з тим залишаються елементи класичних і радикальних форм технократичної свідомості. Технократична свідомість еволюціонує, як і раціональність взагалі, але полілог пройдених форм залишається, актуалізується, звертається до джерел, висовує домінанти в залежності від ступеню напруження ситуації.

Ступінь наукового опрацювання проблеми.

Протягом довгого часу в класичному дискурсі пропонувався скоріше метафоричний образ, а не визначення технократичної свідомості, аксіологічно забарвлений у залежності від позиції самого автора: прибічники технократичної ідеї трактували її як домінанту свідомості науково–технічної еліти, обгрунтовуючи законне право останньої на владу в техногенному соціумі, противники виявляли цю міфологему, але залишалися в межах технологічного детермінізму, який абсолютизує технологічний бік соціального процесу у свідомості певних соціальних прошарків.

Можна виділити два основних напрямки, згідно з якими здійснюється дослідження технократичної свідомості: епістемологічний та соціально-філософський. Перший підхід полягає у дослідженні самої епістеми технократичної свідомості, виявленні його сутності, структури, типології тощо. Основні стратегії дослідження – гносеологічні (аналіз пізнавальної настанови свідомості) та онтологічні (аналіз феномену технократичної свідомості не тільки як відношення до дійсності, скільки як відношення в дійсності, виявлення її онтологічних умов та буттєвої універсіалізації). Перша стратегія мала витоки, і в подальшому розвивалась в річищі класичного європейського раціоналізму (Р.Декарт, Ім.Кант, О.Конт, Л.Вітгенштейн, К.Поппер, Т.Кун тощо), друга відповідала екзистенціальній традиції (М.Бердяєв, М.Гайдеггер, К.Ясперс та ін.). На цій основі формується уявлення про технократичну свідомість як впливову форму свідомості, яка має як інтерналістські, так і екстерналістські підстави, тобто має як внутрішні могутні імпульси розвитку, так і, через об’єктивну тенденцію до інструментальної ефективності, більш інтенсивно розвивається під впливом розвитку техногенного буття. У соціально-філософському напрямку досліджується вплив техногенних соціокультурних форм на свідомість людини, їх генезу та перспективи розвитку; суттєвим в дослідженнях стає виявлення суб’єктів технократичної свідомості, оцінка перспектив розгортання технократичної свідомості (Д.Белл, Т.Веблен, Дж.Гелбрейт, Г.Маркузе, Л.Мемфорд, Т.Розак, О.Тоффлер).

Щоб зрозуміти феномен технократичної свідомості, представники некласичної філософії позбавляються від прагнення до абстрагування, яке і залишилося істотним у межах класичного розуміння свідомості взагалі і технократичної свідомості зокрема, та пропонують ввести до теорії свідомості опосередковуючі ланки. Цими ланками є смисловий горизонт культури та категорія практики, які в онтологічному плані вказують на те, що відбувається з буттям технократичної свідомості. Смисловий горизонт свідомості опиняється в структурі події-буття, відділеним від основної сутності, додатковим і вільним привнесенням. Він мовби відсторонений від події, але робить її можливою взагалі. Смисловий горизонт зберігає свою присутність як апофатичне першоджерело, віддаляючись у нескінченність. Оскільки імпульсом є виступ з можливості у дійсність, то технократична свідомість, як і картина реальності взагалі, сприймає основні характеристики, що випливають з горизонту. Завдяки переосмисленню Е.Гуссерлем та його послідовниками у феноменології та герменевтиці феномену технократичної свідомості під кутом зору “життєвого світу“, з’являється принципово нове тематичне поле дослідження, дослідження технократичної свідомості у контексті повсякденного людського буття як сукупності імпліцитно-горизонтного знання, а також комунікацій та інтеракцій, що формуються на його основі.

У вітчизняній філософії основи дослідження технократичної свідомості були закладені представниками київської філософської школи. Технократична свідомість розглядається ними транстехнічно у межах фундаментальної онтологічної перспективи (так, В.Шинкаруком були закладені світоглядні складові технократичної свідомості, А.Лоєм досліджені неявні смислові умови феноменології технократичної свідомості, В.Лях проаналізував, яким чином інформаційне суспільство надає могутніх технологічних засобів для трансформації свідомості, В.Князєвим розглянуті соціально-філософські аспекти техногенної цивілізації сучасних технологій, М.Булатов, С.Кримський виявили різні аспекти взаємозв’язку між людиною, суспільством, технікою та природою).

Значний методологічний простір для подальших штудій технократичної свідомості відкривають дослідження донецьких вчених, поєднаних навколо збірки філософських праць “Ноосфера“. У дослідженнях доводиться необхідність формування планетарної свідомості та діалектичного зв’язку в ній гуманістичних і технократичних настанов. (Т.Андрєєва, Г.Гребеньков, Р.Додонов, І.Пасько). Особливо відзначимо глибоко застережливе вивчення феномену технократизму В.Поповим.

Засадничими в аналізі технократичної свідомості стали дослідження В.Стьопіним зміни типу наукової раціональності в кінці ХХ – на початку ХХ1 ст., його аналітичне виявлення передумов нового культурно-генетичного коду, що формуються у глибинах сучасних станів техногенної соціальної реальності.

Тим не менш, до цього часу не було здійснено комплексного аналізу технократичної свідомості, що залишає цілу низку питань, пов’язаних із її формуванням, сутністю та перспективами розвитку й визначає мету та основні завдання дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота визначається науково-дослідницькими програмами кафедри філософії, соціології та права Слов’янського державного педагогічного університету та виконана у рамках науково-дослідницької роботи кафедри “Буття людини (соціально-філософський аспект)”, яка затверджена на засіданні кафедри філософії, соціології та права (протокол №11 від 23.03.2004 року).

Об’єктом дослідження є технократична свідомість.

Предметом дослідження виступають соціально-філософські виміри технократичної свідомості.

Метою дисертаційного дослідження є соціально–філософський аналіз витоків, сутності, онтологічних умов та форм існування технократичної свідомості як феномена сучасної соціальної реальності. Це передбачає вирішення низки завдань, зокрема:

1. Вироблення такої методології, яка б дозволила адекватно осмислити феномен технократичної свідомості.

2. Здійснення комплексного огляду літератури, в якій досліджується проблема технократичної свідомості.

3. Розгляд основних витоків технократичної свідомості.

4. Дослідження онтологічного статусу технократичної свідомості, її змісту та структури .

5. Аналіз буттєвої універсалізації технократизму як парадигми свідомості.

6. Дослідження технократичної свідомості в ідеологічному вимірі.

7. Розгляд технократичної свідомості у гуманістичному та екологічному вимірах.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Складність та багатогранність технократичної свідомості, спроба її аналізу в цілому та необхідність дослідження її різних складових зумовили використання автором дисертаційної роботи цілого комплексу дослідницьких методів і принципів, де їх розмаїття та вибір залежав від складності відповідних об’єктів соціального пізнання. Основним методологічим завданням було не знаходження всезагальної концептуальної схеми, яка була б найбільш адекватною, а описання ситуації, в якій задані можливості побудови такої схеми. Отже, найбільш вагомим став феноменолого-онтологічний аналіз технократичної свідомості, який дозволив наблизитися до виявлення культурно-онтологічних засад у розумінні самої природи технократичної свідомості, її структури, головних ознак і умов існування. Автор дисертаційного дослідження застосовував історико-компаративістський метод, герменевтичний, діалектичний метод. Упровадження феноменологічної дескрипції дозволило ретельно описати, як дана технократична свідомість.

Наукова новизна дослідження визначається існуванням недостатньо дослідженого, проте впливового феномену соціальної реальності – технократичної свідомості. Вперше у вітчизняній літературі здійснено її комплексний соціально-філософський аналіз.

Наукова новизна розкривається у таких положеннях, які виносяться на захист:

1. Виявлено методологічне поле дослідження технократичної свідомості. Доведено, що методологією, яка дозволила б адекватно осмислити феномен технократичної свідомості, може бути синтетична методологія, яка припускає можливість виправданого використання різноманітних методів, що поєднуються між собою на засадах доповнюваності.

2. Здійснено комплексний огляд літератури, в якій досліджується проблема технократичної свідомості. Обґрунтовано, що після певного падіння популярності технократичних ідей, викликаного індустріальною кризою, знову зростає увага до технократичної свідомості, в якій долається некритичність класичних уявлень. Сучасні дослідження технократичної свідомості пов'язані з її корекцією під впливом гуманістичної критики широкого соціокультурного плану й екологічного протесту.

3. Розглянуті витоки технократичної свідомості. Доведено, що технократична свідомість виникає як соціальне явище, яке має складну структуру, основним змістом якого є абсолютизація ролі техніки, технології і діяльності людей з домінуючою науково-технічною орієнтацією. Основними її витоками є поява домінуючих техногенних характеристик буття, наукова революція ХVI-ХVII ст., яка була одночасно причиною та наслідком глибокої духовної трансформації, що зруйнувала традиційну свідомість, мала непередбачені наслідки, одним із яких стала поява та інтенсивне розповсюдження технократичної свідомості; загальна раціоналізація та десакралізація світу, утилітаризація природи, перетворення її у безпосередній предмет раціональної діяльності, протестанська релігія та ін.

4. Досліджена онтологічна структура технократичної свідомості як соціального феномену. Виходячи з феноменолого-онтологічного аналізу природи і структури технократичної свідомості, універсальності цієї категорії, яка виражає іманентне існування і тенденцію переваги технічного початку в свідомості у сучасних умовах техногенного розвитку, доведена коректність її визначення як сукупності уявлень, ідей, настанов і цінностей, що затверджують науково-технічний фактор як інтегративний елемент суспільної свідомості і домінанту суспільного розвитку. Виявлена можливість подальшої трансформації смислу поняття технократична свідомість під впливом соціальних змін і їхнього критичного осмислення.

5. Проаналізована буттєва універсалізація технократизму як парадигма свідомості. Розглянуто, як виявляється технократична свідомість у різних аспектах дійсності: в економічній сфері, політичній, духовній тощо. Незважаючи на радикальне і багато в чому некоректне розуміння технократического свідомості як винятково ілюзорного способу світосприймання, аспекту “одномірного мислення”, що переводить соціальні проблеми в чисто технічні, критична і гуманістична соціальна філософія змогла надзвичайно гостро поставити проблему внутрішньої суперечливості, амбівалентності цього феномену, що визначає цивілізаційний процес.

6. Досліджена технократична свідомість в ідеологічному вимірі. Доведено, що людська свідомість до кінця не піддається раціоналізації. Не дивлячись на науковість і раціоналізм, технократична свідомість легко сприймає міфологічні, аж до відверто-містичних, форми свідомості. У найбільш радикальному варіанті це породжує сакралізовану технічну реальність. Виявлено, що ідеологічні виміри технократичної свідомості пов’язані з рівнями існування в ньому технократичного фетишизму та представлені утопічною, міфологічною і прагматичною формами.

7. Розглянута технократична свідомість у гуманістичному та екологічному вимірах. Доведено, що саме гуманістичний ідеал людини, якій притаманні розум та воля, заклав можливість технократичної перспективи в самих абсолютистських формах. Філософський аналіз гуманістичного та екологічного вимірів технічної діяльності і технократичної свідомості має звільнити свідомість людини від однозначно оптимістичних або есхатологічних висновків. Останні утворюють лише відповідне середовище для спекуляцій тотально-диктаторського характеру. Необхідно постійне осмислення філософьких підстав технократизму, вироблення нових ціннісних орієнтацій для нього. Стратегія соціального розвитку повинна виходити за межі технічного, визначатися позатехнічною метою та принципами: екологічним імперативом, етикою людських взаємовідносин тощо. У цьому сенсі важливою є контекстність технократичних ідей і програм, їх включеність у більш широкі соціальні стратегії, компліментарність і взаємододатковість іншим загальнозначущим парадигмам суспільного розвитку.

Теоретичне і практичне значення роботи.

Зміст і висновки дисертації сприяють поглибленню осмислення філософських основ технократичної свідомості, виробленню нових ціннісних орієнтацій для неї, як-то – усвідомлення глобальної єдності людства, почуття міри та відповідальності тощо. Розробка проблем, які поставлені в дисертації та отримані протягом дослідження результати, роблять внесок у соціально-філософську теорію розвитку суспільства. Результати дослідження можуть бути використаними у подальшому концептуальному аналізі взаємообумовленості свідомості людини і суспільства в умовах техногенного розвитку.

Дисертаційна робота й опубліковані на її основі матеріали можуть бути використані у процесі викладання курсів “Філософія” та “Культурологія“, а також спецкурсів із соціально-філософського аспекту існування та розвитку технократичної свідомості.

Особистий внесок здобувача. Розв’язання комплексу поставлених задач, оформлення їх у відповідні положення і висновки, що відповідають основному змісту дисертації, здійснені автором самостійно. За темою дослідження автором підготовлено й опубліковано 5 статей, 3 з яких – у фахових виданнях.

Апробація результатів дослідження вібувалась під час обговорення концепції дисертаційного дослідження на засіданнях кафедри філософії, соціології та права Слов’янського державного педагогічного університету. Основні ідеї та теоретичні положення дисертації були апробовані у виступах на Міжнародній науково-теоретичній конференці “Мова та культура”, Київ, 2002 р., Міжнародній науковій конференції “Соціально-політичні і культурні тенденції розвитку у сучасному світі”, Донецьк, 2002 р., Міжнародній науково-теоретичній конференції “Філософ і філософія в сучасному світі: форми присутності і відповідальність”, Львів, 2006 р. Низка положень пропонованого дослідження опублікована у збірниках наукових статей.

Найважливіші результати дисертаційного дослідження використовувалися у педагогічній практиці дисертанта при викладанні курсу “Філософія” (2003–2006 рр.).

Структура та обсяг роботи визначається метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновків та списку використаних джерел, який включає 319 позицій. Повний обсяг дисертації складає 181 сторінку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, виявляється ступінь її наукової розробки, визначається предмет, об’єкт дослідження, з’ясовується мета й висуваються завдання дослідження, характеризуються методологічні засади дисертації, розкривається її наукова новизна, з’ясовуються питання теоретичної та практичної значущості роботи, відображається апробація результатів дослідження.

У першому розділі – “Огляд літератури та методологія дослідження технократичної свідомості“ розглядається становлення проблематики технократичної свідомості у соціально-філософському вимірі, а також окреслюється предметне поле та методологія її дослідження.

Перший підрозділ першого розділу – “Методика та методологія дослідження технократичної свідомості” присвячується розгляду основних методологічних стратегій дослідження технократичної свідомості.

У підрозділі доводиться, що сучасне дослідження технократичної свідомості вимагає виходу за межі ессенціального дискурсу та знаходження такого типу філософії, в якій буде уникнуто тотальне панство телеологізму та детермінізму, котрі спираються на усталену мережу класичних категорій. З’ясовано, що феномен технократичної свідомості передбачає не тільки виявлення його природи, визначення його сутності, а, насамперед, виявлення умов його можливості. Для осмислення технократичної свідомості необхідний методологічний плюралізм, який припускає можливість виправданого використання різноманітних методів, що поєднуються між собою на засадах доповнюваності.

Для дослідження технократичної свідомості в дисертації були використані загальнологічні інтелектуальні процедури, насамперед такі, як індукція, ідеалізація тощо. Теоретичний рівень пізнання технократичної свідомості передбачав аксіоматичний метод, тобто були виділені вихідні співвідношення технократичної свідомості та встановлені з їх допомогою зміст і зв’язки цієї сфери. Засадничою стала ідея технократичної свідомості як певної спрямованості сучасної суспільної свідомості, що виявляється в різномаїтті його форм, типів, рівнів і суб’єктів-носіїв; гіпотетико-дедуктивний метод: здійснено формування гіпотез, що пояснюють сукупність фактів, виведення з гіпотез часткових тверджень та їх пояснення. Так, наприклад, на основі загального розуміння технократичної свідомості були визначені онтологічні, аксіологічні, ідеологічні, гносеологічні та інші її аспекти; сходження від абстрактного до конкретного, яке передбачало виділення елементарних характеристик фактів та зведення їх в єдину систему тверджень, тобто автор починав з дослідження технократичної свідомості як абстрактної надчуттєвої реальності, виявивши у кінцевому підсумку її як сукупність смислів, притаманних техногенній добі; системно-структурний метод, за допомогою якого було здійснено вивчення технократичної свідомості як в цілісності її структури, так і її складників, метод категоріального аналізу – виділення із певного комплексу знань їх так званого категоріального каркасу – основних категорій. У дисертації показано, що метод як смислова складова акту пізнання ідеї технократичної свідомості являє собою певну константу, яка безперечно, але неявно покладена в умови можливості технократичної свідомості взагалі, й характеризує побудову її виявлення в історично сформованій системі відтворення її соціокультурних підстав. Доведена необхідність розгляду символічних, перетворених форм досвіду технократичної свідомості всередині системно побудованої діяльності, яка надає можливості розуміти технократичну свідомість як реальне явище в об’єктивних відношеннях діяльності та комунікації. Для нас принциповим у методологічному відношенні є не лише гносеологічний вимір технократичної свідомості, не тільки розуміння її як відношення до дійсності, а, насамперед, певна онтологія технократичної свідомості, розуміння її як відношення в дійсності.

У другому підрозділі першого розділу – “ Огляд літератури за темою дослідження.”- здійснено огляд літератури, в якій у різних аспектах осмислюється феномен технократичної свідомості.

Дослідження технократичної свідомості дозволило виявити, що в цілому можна виділити дві основні традиції в її дослідженні: епістемологічну та соціокультурну. Для першої була характерною постановка таких запитань: в чому полягає специфіка технічного знання і чим воно відрізняється від знання наукового та практичного, якими є історичні витоки та генеза технічного знання, чи існує логіка розвитку технічного знання, чим є технічний стиль мислення, в чому полягають особливості інженерної діяльності, творчості і відповідальності, наскільки останні притаманні технократичній свідомості, яким чином відбувається соціальне проектування, системотехніка, підготовка інформації (До цих питань в різні часи зверталсь такі відомі дослідники, як А.Воронін, Р.Додонов, В.Стьопін тощо).

Друга традиція – соціокультурна – більш звернена на взаємозв’язок технократичної свідомості та культури. Гуманістична традиція захищає уявлення про первинність антропологічного початку по відношенню до технократичного. Вона також прагне розглянути технократичну свідомість як суттєву частину імманентного, так і трансцендентного, прагнучи виявити її метафізичні основи та знайти джерела проблем, які породжені домінуванням технократичної свідомості. Першим етапом гуманістичного осмислення є метафізика технократичної свідомості. Цей період представлений такими відомими дослідниками, як Ф.Дессауер, М.Гайдеггер, С.Кримський, В.Попов, К.Ясперс та ін.

Доведено, що на початку ХХ століття технократичний світогляд вже переломлюється в соціальну концепцію, яка спирається на фундаментальні принципи і цінності техногенної цивілізації: наукові методи і закони; стратегічну роль науково-технічного фактора в розвитку суспільства; привілейовану позицію в соціальній структурі науково-технічної еліти як гаранта соціального прогресу. У XX столітті проблема технократичної свідомості практично цілком зміщується в соціально-філософське і соціологічне русло, стаючи одним з центральних предметів обговорення. Це відображало потребу дня, реалії соціального розвитку, які М.Вебер справедливо характеризував як бюрократичну раціоналізацію суспільства на основі науково-технічного прогресу й експансії цілераціонального вчинку. Протягом усього ХХ ст. здійснюються достатньо широкі та різновекторні епістемологічні розвідки процесу технократизації суспільного життя та свідомості, суттєвим поштовхом до яких стала радикальна технократична ідея Т.Веблена, яка оформила техніцистський напрямок у соціально-філософській думці та відповідний суспільно-політичний рух. У новітній час технократична духовна орієнтація прагне стати домінантною. Технократична свідомість, як особлива орієнтація суспільної свідомості, розвивається на теоретичному рівні на основі філософських і соціологічних концепцій як практично функціонуюча, оскільки зворотньо впливає на теоретиків, змушує орієнтуватися на масовий рівень сприйняття соціальної реальності. Після певного падіння популярності технократичних ідей на Заході підіймалася „нова технократична хвиля”, виникло поняття „технократизм”, яке виражало процеси відновлення технократичної свідомості, яка переборює некритичність класичних уявлень. З появою комп’ютерної техніки й інформаційних технологій концепція стає більш витонченою і всеосяжною. Науці і техніці приділяється центральна роль у прогресивному розвитку суспільства, між тим, вони стають предметом комплексного соціального аналізу, ставиться проблема їхнього контролю, гуманізації, етичних аспектів (“аналітична філософія техніки” Х.Ленка, Ф.Раппа, Г.Рополя). Сучасні дослідження технократичної свідомості пов'язані з її корекцією під впливом гуманістичної критики широкого соціокультурного плану й екологічного протесту.

У другому розділі “Соціально-філософські виміри технократичної свідомості” дисертантом подано дослідження соціально-філософських аспектів витоків, природи, умов існування та основних стратегій розвитку технократичної свідомості.

Перший підрозділ другого розділу – “Витоки технократичної свідомості” присвячений розгляду основних передумов виникнення технократичної свідомості.

Доведено, що становлення парадигми технократичної свідомості передбачало новочасове ототожнення світу, в якому панують фізичні закони, та світу, який побудований на раціональних діях. Звідси випливала ідея технократичної побудови світу, яка могла бути повністю відтвореною на рівні раціональної дії, в якій мета та засоби однозначно зумовлюють результат. В основі парадигми технократичної свідомості містилося певне розуміння свідомості, суть якого полягала в тому, що свідомість є інструментом відображення, пізнання. Концепція передбачала віру в те, що свідомість організована глибоко раціонально. Зростання авторитету науки, постійне вживання експериментальної методики, заклики до критичного, пізнавального і практичного раціоналізму з боку філософії стали тим фундаментом, що сформував духовні підстави технократичного світогляду і практичних орієнтацій. Пізніше, у діалектичному взаємозв’язку із зазначеним, формуються також соціальні підстави; технократична свідомість починає експансію з вузько інтелектуальних сфер у більш широкі духовні і соціальні сфери. Соціокультурними умовами її стали: загальна раціоналізація та десакралізація світу, утилітаризація природи, перетворення її в безпосередній предмет раціональної діяльності, протестантська релігія та ін.

Однобічно–позитивна оцінка техніки посилила технократичну тенденцію в суспільній свідомості через внесення до неї утопічних рис. В якості технократичної парадигми затверджувалась віра в те, що прогрес природознавства та техніки неминуче з часом зніме і певні соціальні проблеми через раціонально-технічне їх вирішення. Духовна творчість людини все більше спрямовувалась у галузь природничо-наукову, технічну, технологічну, економічну.

Дисертант обґрунтовує, що одним з найбільш впливових витоків технократичної свідомості є становлення та успішний розвиток техногенного буття – форми суспільного буття, в якому виробничо-економічна функція набуває значення мети та видимості самостійності і установлюється провідна роль речових елементів виробництва.

У другому підрозділі другого розділу – “Онтологічний статус технократичної свідомості, її зміст та структура” досліджується природа технократичної свідомості, логіка її становлення та розвитку, визначення її структури та змісту, виявлення онтологічного статусу технократичної свідомості та умов її існування, розробка типології, аналіз її форм та функцій в суспільному розвитку.

У дисертації показано технократичну свідомість як якісний стан спрямованості сучасної суспільної свідомості, що виявляється у різноманітті його форм, типів, рівнів і суб’єктів-носіїв.

Виявлено, що технократична свідомість відрізняється конкретною видовою розмаїтістю: масова, спеціалізована, наукова, повсякденна, ілюзорна, реалістична і т.ін. Основою для диференціації можуть слугувати і такі властивості, як стійкість, аксіологічна тональність, дієвість, позитивність тощо. Таким чином доведено, що для побудови комплексної типології можуть бути задіяні всі методологічно значимі критерії аналізу свідомості взагалі.

Зазначено, що суперечливість цивілізаційного розвитку, пов'язана з неоднозначним впливом науково-технічного розвитку на соціальні процеси, висуває оціночний критерій у число найважливіших. У результаті можлива типизація технократичної свідомості на аксіологічній підставі. Основою даної диференціації є відношення суб'єкта (індивідуального або колективного) до науково-технічного розвитку як визнаного ним домінуючого фактору суспільного розвитку. Однак, у сучасних умовах цей традиційний розподіл є трохи неадекватним реально функціонуючій технократичній свідомості. Чисто позитивні і негативні оцінки зберігають лише деякі радикально налаштовані ідеологи і вузькі групи їхніх послідовників. Технократизм уже не виступає як якась монументальна доктрина, протилежна антитехнократизму, оскільки їхній антагонізм поступається місцем кореляційному зв'язку, форми якої виростають з конкретних умов реальності.

Зазначено, що виправдано говорити про теоретичну й емпіричну, наукову і повсякденну технократичну свідомість. У праксеологічному сенсі – про активну, помірну і пасивну; критичну і конформістську; агресивну і урівноважену і т.ін. Проаналізовано питання про експлікації і класифікацію суб'єктів-носіїв цієї свідомості як однієї з основ її типології. Відзначено, що технократична свідомість “живиться” і відтворюється всім сучасним суспільством (включаючи глобальний рівень) і його структурними елементми. Однак, традиційно виділяються два рівні суспільної свідомості і типові для них суб'єкти: суспільна технократична психологія і суспільна технократична ідеологія. Можна виділити групову й індивідуальну технократичну свідомість.

У третьому розділі – “Соціокультурні виміри технократичної свідомості“ проаналізований вплив техногенних соціокультурних форм на соціальну реальність і свідомість людини, їх генезу та перспективи, оцінне відношення до нього різних суб’єктів. Технократична свідомість досліджена в горизонті сучасності, у контексті гуманістичної та екологічної перспективи.

Перший підрозділ третього розділу – “Буттєва універсалізація технократизму як парадигми свідомості. Основні напрямки критики технократичної свідомості” присвячений дослідженню парадигми технократизму як парадигми свідомості, інтенційної до всіх форм соціальної реальності та виявленню основних пунктів позицій критики технократичної свідомості та наслідків її впливу.

Дисертантом доведено, що у сучасних дослідженнях усе ще превалює радикально-критичний підхід до феномену технократичної свідомості в цілому, який прагне виділяти лише його негативні похідні і гіпертрофувати їх. Акцентується увага на негативних проявах технократизму: в економічній сфері – в абсолютизації ролі речовинного елемента продуктивних сил; у політичній сфері – у пріоритеті системи управління економікою над системою управління суспільством у цілому, абсолютизації адміністративно-вольових методів; тенденція до розширеного відтворення бюрократичних структур; прагненні до маніпулювання суспільною думкою і тотальної регламентації; зниженні гуманістичного потенціалу правових інститутів; у соціальній – у збереженні значної кількості дегуманізованих видів праці; недооцінка гуманітарної підготовки фахівців; у духовній сфері – у домінуванні раціональності над духовністю, інформованості над переконаністю; стандартизації масової свідомості; утилітарній оцінці будь-якої діяльності; зниженні рівня моральних вимог; втраті уваги до індивідуальності людини, безпеки і гідності її особистості. Обґрунтовується, що подана критика є в чомусь виправданою; у цілому ж – перебільшеною й однобічною, тобто такою, яка вміщує багато помилкових стереотипів, неадекватних сучасному станові феномену технократичного пізнання.

Економіка найбільш органічна технократичній свідомості, оскільки є сферою її безпосереднього породження і застосування. Основний принцип її функціонування – ефективність, – технократичний. Більше того, він життєво важливий для вирішення багатьох глобальних проблем. Саме техно-економічний базис у своєму оптимальному розвитку здатний забезпечити стабільність і процвітання будь-якої соціальної системи. І в поняття “оптимуму” у високорозвинених індустріальних країнах сьогодні включаються і екогуманістичні ліміти. Щодо політичної сфери зазначено, що і класичне розуміння, і призначення бюрократії (М.Вебер) складається у системі раціонального управління, що прекрасно реалізується в системі соціальної інженерії “західних демократій”; при тоталітаризмі доцільніше говорити про партократію і номенклатуру, де нівелюються поняття професіоналізму і ефективності. У багатьох питаннях економіки, політики, культури радянський феномен настільки негативно відрізнявся від західного, що доцільно назвати його псевдотехнократичним.

У другому підрозділі третього розділу – “Технократична свідомість в ідеологічному вимірі” проаналізовані інтенції та можливості технократичної свідомості як ідеології.

З’ясовано, що не дивлячись на орієнтацію технократичної свідомості на певний ідеал раціональності, тобто на максимальну відповідність мети та засобів, мети та умов людської діяльності, вона функціонує не завжди раціонально і в значному ступені на неї впливають позараціональні компоненти свідомості. Вона схильна до вияву елементів ілюзорності, образності, символічності, мовної метафоричності тощо.

Доведено, що в ідеології міститься певний топос ідеалу, трансцендування в утопічне місце ідей, проектів, міфів, які мають конструктивно-консолідовний характер. Ідеологія відрізняється великою інструменталізацією, заангажованістю. Вона переважно анонімна, тяжіє до більш ірраціонального, колективного політичного несвідомого. Для ідеології, яка має мобілізовувати на реалізацію ідеального проекту, рівень наявного буття повинен зображуватися досить критично. Звідси – достатньо негативний нарис і аграрної стадії розвитку суспільства, і індустріальної, тим не менше визнаємо їх певний синкретизм щодо ідеально-нарративного технократичного проекту.

Крім того, мрії, проекти, утопії, які існують у соціальному уявленні, є певними соціальними бажаннями, ілюзорність і розміри яких залежать від ступеню культурного та економічного розвитку. Філософське дослідження свідомості в ХХ ст., подолання інстанції “чистої свідомості”, відхід від розуміння свідомості як прозорої для самої себе субстанції передбачає врахування наявності у свідомості певних нерефлексованих, перетворених форм. У свою чергу, не дивлячись на науковість і раціоналізм, технократична свідомість легко сприймає міфологічні, аж до відверто містичних, форми свідомості. У найбільш радикальному варіанті це породжує сакралізовану технічну реальність. У зв’язку із цим виділяються різні форми технократичної свідомості, які пов’язані з рівнями виявлення у ньому технократичного фетишизму: утопічна, міфологічна і прагматична. Утопічна форма – це теоретичний рівень, втілений у специфічних концепціях на основі технологічного детермінізму. За відповідною специфікою виділяються групи фахівців згідно із їхньою соціальною роллю. Їх можна розподілити на власне технократичні (інженери і техніки Веблена); менеджеристські (революція управлінців Бернхема); індустріалістські (техноструктура Гелбрейта) і сцієнтистсько-інформаційні (акцент на експертизу вчених у Белла, Тофлера, Масуди й ін.). Ця свідомість відображує систематизований ідеалізований образ технократичного соціуму, в якому більшість проблем можна вирішити технологічно. Однак, слід відмітити реалістичність багатьох футурологічних проектів, які побудовані на об’єктивних тенденціях розвитку дійсності. Міфологічна форма є ілюзорною технократичною свідомістю, яка містить в собі найбільш ірраціональні, радикальні і метафоричні уявлення (“мегамашина”, “технологічний імператив”), але саме через це вони найбільш легко занурюються у масову повсякденну свідомість. І, нарешті, прагматична форма – діловий, повсякденний рівень свідомості. Вона багато в чому зумовлена технолізованим буттям і необхідністю ефективної діяльності. Можна виділити також ілюзорні компоненти технократичної свідомості, підкреслюючи її багатовимірну природу.

Сучасність, що характеризується розвитком інтелектуальних технологій, спростовує старі, але породжує нові, більш витончені ілюзії: про розкриття всіх духовних здібностей людини за допомогою нової техніки; уніфікації способу життя, який підкоряється мережній логіці інформатики тощо. Зауважується, що технократична свідомість постає перед викликом нового відношення до техніки, нового типу антропо-техніко-соціальних систем, нових підходів до розуміння суті та ролі техніки.

У третьому підрозділі третього розділу – “Гуманістичні та екологічні виміри технократичної свідомості” виявлений взаємозв’язок основних парадигм суспільного розвитку – технократичної, гуманістичної, екологічної – на підставі принципу додатковості.

Дисертантом досліджено, що гуманістичний ідеал людини, якій притаманні розум та воля до піднесення над тваринним життям, початково заклав можливість технократичної перспективи, навіть у самих абсолютистських формах. У подальшому він зумовив і появу критично-перетворюючого моменту, але продовжував стимулювати цей процес завдяки утопічності та реакційності деяких своїх гасел, певного відходу від своїх витоків, багатоплановості, мінливості на тлі стійких та вражаючих успіхів науково-технічного прогресу. Внутрішня діалектика гарантувала запобіганню “гуманістичному технократизму” найбільш ілюзорних і спотворених форм.

Доведено, що екологічна криза є похідною від антропологічного розуміння людини та її місця у світі. Враховуючи певну принципову різницю між екологічною і гуманістичною орієнтаціями, слід визнати, що саме загострення суперечностей у системі “людина – оточуючий світ”, формування екологічної свідомості та інвайроментальної соціально-філософської думки, дозволили вперше відмовитися від абстрактної гуманістичної критики і в технічнораціональній формі осмислити кризову ситуацію та необхідність особливої екогуманістичної системи цінностей. Парадокс полягає у тому, що екологічний наступ на технократичну свідомість відчутний лише в тій мірі, коли в ньому проводиться ідея уповільнення науково-технічного прогресу або його припинення, оскільки турбота про збереження природи не тільки сумісна, але й органічно пов’язана з високою технологією. Ні політичні спекуляції на цій проблемі, ні реакційні традиціоналістські і маргінальні течії контркультури не були здатні зруйнувати базові цінності техногенної цивілізації, як, до речі, й не змогли запропонувати достатньо обґрунтований варіант альтернативного суспільства. Враховуючи це, можна передбачити екотехнократичну реальність як найбільш прийняту. Саме екотехнократи – нечисленна група експертів, яка пов’язана з утворенням техніко-екологічних інновацій, утилізацією ресурсів, екоменеджментом і поділяє позитивні ідеї екогуманізму, є тим авангардним прошарком суспільства, який може запропонувати науково обґрунтовану програму екологічної безпеки.

У ВИСНОВКАХ дисертації сформульовані основні підсумки дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи; окреслюються перспективи подальшої розробки цієї теми.

Проведене дослідження дозволяє зробити основний висновок: технократична свідомість є впливовим фактором існування та розвитку сучасної соціальної реальності. Виходячи з феноменолого-онтологічного аналізу природи і структури технократичної свідомості, універсальності цієї категорії, яка виражає іманентне існування і тенденцію переваги технічного початку у свідомості в сучасних умовах техногенного розвитку, доведена коректність її визначення як сукупності уявлень, ідей, настанов і цінностей, що затверджують науково-технічний фактор як інтегративний елемент суспільної свідомості і домінанту суспільного розвитку. Виявлена можливість подальшої трансформації смислу технократичної свідомості під впливом соціальних змін і їхнього критичного осмислення.

Сучасна соціальна ситуація і глобальні проблеми (соціально-екологічні, соціально-економічні, соціально-політичні, антропологічні), які містяться у ній, мають цивілізаційний характер, тобто, вони зумовлені логікою технологічного розвитку. Тому, відповідним чином мають бути орієнтовані і пошуки шляхів та засобів виходу їх вирішення. Нова динамічна рівноважність може бути досягнутою лише на новому рівні технократичного розвитку.

Нова соціально-філософська парадигма не фіксує досконалої якісної перебудови суспільства у значенні базових цінностей розвитку. Її технократичний дух проявляється у затвердженні вищої цінності „високої технології”, наукової експертизи, матеріального забезпечення, інтелектуальної реалізації особистості і контролюючого стабільного розвитку. Вихід з кризових станів пов’язується з потенційними можливостями нової технократичної перспективи. Екологічні, гуманістичні виміри свідомості поступово асимілюються з технократичними.

Основні теоретичні положення і висновки дисертації представлені у публікаціях автора:

1. Мартинов Р.С. До проблеми деструкції західної метафізики (роздуми над долею західноєвропейського світу, навіяні Ф.Ніцше, М.Гайдеггером і не тільки ними) // Наука. Релігія. Суспільство. – Донецьк, 2003. – № 4. – С. 53-59. – 0,4 д.а.

2. Мартинов Р.С. Технократична свідомість: до з’ясування проблеми витоків і умов існування // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В.Лях. – Вип. 41. – К.: Укр. Центр духовної культури, 2004. – С. 204-213. – 0,5 д.а.

3. Мартинов Р.С. Технократична свідомість в ідеологічному вимірі // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В.Лях. – Вип. 53. – К.: Укр. Центр духовної культури, 2006. – С. 154-162. – 0,5 д.а.

4. Мартинов Р.С. Спроба дослідження технократичної свідомості в обрії сучасності // Буття людини (соціально-філософський аспект). Колективна монографія. – Слов’янськ, 2004. – С. 13-20. – 0,4 д.а.

5. Мартинов Р.С. Технократична свідомість: онтологічний статус, природа, основні ознаки // Онтологія людини: Навч. посібник. – Слов’янськ, 2005. – С.14-21. – 0,5 д.а.

Анотації

Мартинов Р.С. Феномен технократичної свідомості в соціально-філософському вимірі. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії.

У дисертаційному дослідженні осмислюється та аналізується феномен технократичної свідомості на основі вивчення робіт провідних європейських філософів, ідеї яких склали основи сучасної соціальної реальності. У дисертації доводиться, що методологічно коректна постановка цього питання вимагає переосмислення класичної теорії технократичної свідомості з урахуванням нових онтологічних умов та форм соціального буття. Виходячи з феноменолого-онтологічного аналізу природи і структури технократичної свідомості, універсальності цієї категорії, яка виражає іманентне існування і тенденцію переваги технічного початку у свідомості у сучасних умовах техногенного розвитку, вона визначена як сукупність уявлень, ідей, настанов і цінностей, що затверджують науково-технічний фактор як інтегративний елемент суспільної свідомості і домінанту суспільного розвитку. Стратегія соціального розвитку повинна виходити за межі технічного, визначатися позатехнічними цілями і більш широкими соціальними стратегіями: екологічним імперативом, етикою людських взаємовідносин тощо.

Ключові слова: технократична свідомість, техніка, наука, технологія, технократія, свідомість, раціональність, індустріальне суспільство, техногенне суспільство.

Мартынов Р.С. Феномен технократического сознания в социально–философском измерении. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории. Донецкий национальный университет.

В диссертационном исследовании осмысливается феномен технократического сознания на основе изучения работ ведущих европейских философов, идеи которых заложили основы современной социальной реальности. В диссертации обосновывается, что методологически корректная постановка этого вопроса требует переосмысления классической теории технократического сознания с учетом новых онтологических условий и форм социального бытия. Исходя из феноменолого-онтологического анализа природы и структуры технократического сознания, универсальности этой категории, которая выражает имманентное существование и преимущества технического начала в сознании в современных условиях техногенного развития, оно определяется как совокупность идей, установок и ценностей, утверждающих научно-технический фактор как интегративний элемент общественного сознания и доминанту социального развития. В гносеологическом плане технократическое сознание является отображением техногенного бытия; его логика соответствует логике функционирования технических объектов. В социологическом плане раскрывается творческая роль этого