ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В. Н. КАРАЗІНА

МАКУХА СВІТЛАНА МИКОЛАЇВНА

УДК 330.1:339.9

ПРОТИРІЧЧЯ СВІТОГОСПОДАРСЬКИХ ЗВ’ЯЗКІВ І ФОРМИ

ЇХ РОЗВ’ЯЗАННЯ В УМОВАХ ВКЛЮЧЕННЯ ПЕРЕХІДНИХ ЕКОНОМІК

У ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИЙ ПРОЦЕС

Спеціальність 08.01.01 – економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Харків - 2006

Дисертація є рукописом.

Робота виконана в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України.

Науковий – доктор економічних наук, професор Гриценко Андрій

консультант Андрійович, Харківський національний університет імені

В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України, завідувач

кафедри економічної теорії та економічних методів управління.

Офіційні – доктор економічних наук, професор Гаврилюк Олег

опоненти: Вікторович, Інститут світової економіки і міжнародних

відносин НАН України, провідний науковий співробітник

(відділ глобалістики, геополітики і геоекономіки);

– доктор економічних наук, професор Задоя Анатолій

Олександрович, Дніпропетровський університет економіки

і права Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри

міжнародної економіки та економічної теорії;

–

Григорович, Донецький національний університет Міністерства освіти і

науки України, завідувач кафедри економічної теорії.

Провідна – Харківський національний економічний університет

установа Міністерства освіти і науки України, кафедра економічної

теорії (м. Харків).

Захист відбудеться “22 “ вересня 2006 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64. 051.01 Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61002, м. Харків, вул. Мироносицька, 1, ауд. 4-11.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна за адресою: 61077,

м. Харків, площа Свободи, 4.

Автореферат розіслано “ 24 ” липня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Соболєв В.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема участі суспільств із перехідною економікою у суперечливому процесі економічної глобалізації є однією з актуальних, але недостатньо розроблених у сучасній економічній науці. Однак нагальні соціально-економічні проблеми та необхідність реалізації моделі інноваційного економічного розвитку потребують активізації входження трансформаційних суспільств у процес економічної глобалізації. Адже тільки спираючись на тісне співробітництво з іншими країнами світу та міжнародними економічними організаціями, можна успішно долати труднощі трансформаційного періоду, пов’язані з переходом до принципово нової економічної системи, структурною перебудовою економіки, підвищенням конкурентоспроможності зазначених країн. Аналіз участі перехідних суспільств у процесі економічної глобалізації показує, що абсолютна більшість із них недостатньо використовує можливості своїх економік щодо головних напрямів зовнішньоекономічної діяльності. Дослідження протиріч світогосподарських зв’язків в умовах включення країн із перехідною економікою у глобалізаційний процес, виявлення способів їх розв’язання, застосування останніх в умовах України – найважливіше завдання економічної теорії й практики.

Таким чином, тема обумовлена метою концептуального обгрунтування ефективної зовнішньоекономічної доктрини перехідних суспільств, зокрема України. Зазначене вище визначає актуальність проблеми, її практичне значення для успішного розвитку економіки країн із перехідною економікою й обумовлює вибір теми даного дослідження.

Ступінь наукової розробки проблеми. Концепція щодо сутності процесу економічної глобалізації та участі перехідних суспільств у світогосподарських зв’язках розроблялась у цілій низці наукових праць вітчизняних учених та представників близького й далекого зарубіжжя. Це роботи Е. Азроянца, У. Бека, О. Білоруса, З. Бжезинські, О. Богомолова, І. Валлерстайна, А. Вебера,

І. Вульфа, Р. Гілпіна, Ф. Джеймсона, М. Делягіна, М. Дудченка, А. Ельянова, М. Зверякова, П. Жака, В. Іноземцева, Р. Кардля, Л. Кляйна, Н. Косолапова, В. Новицького, А. Панарина,

А. Пороховського, А. Поручника, Р. Робертсона, Ф. Сашвальда, Дж. Сороса, Р. Сталкера, Г. Фа-

мінського, А. Філіпенка, Т. Фридмана, М. Чешкова, Ю. Шишкова, О. Шниркова та ін.

Окремі аспекти розвитку зовнішньоекономічних зв’язків країн із трансформаційною еконо-мікою в умовах економічної глобалізації аналізувались в роботах Б. Гаврилишина, Дж. Гелбрейта, І. Бураковського, А. Задої, А. Кредисова, О. Малярова, С. Маслова, В. Новицького, В. Семиноженка, С. Соколенка, Дж. Стігліця, А. Холопова та ін.

Проблеми міжнародного руху капіталу в умовах економічної глобалізації досліджувались у роботах О. Акопової, О. Гаврилюка, В. Гейця, Е. Грехема, Р. Дорна, І. Лукінова, О. Носової,

А. Омельченка, В. Паламарчука, Б. Панасюка, Ю. Пахомова, А. Семенова, Ю. Хайлемана,

Є. Черняка та ін.

Особливості сучасної світової валютної системи й особливості валютної по-літики країн із трансформаційними економіками досліджувались у роботах С. Борисова, А. Гальчинського, А. Гриценка, О. Гриценко, Л. Красавіної, Н. Міклашев-ської, С. Михайличенка, І. Носкової та ін.

Незважаючи на значний інтерес до названої проблематики з боку вітчизняних і зарубіжних авторів, кількість публікацій, що досліджують сутність процесу економічної глобалізації, проблеми участі перехідних країн у світовому глобалізаційному процесі, незначна. В економічній літературі немає фундаментального та комплексного дослідження, де аналізуються особливості розвитку форм світогосподарських зв’язків в умовах включення перехідних економік у глобалізаційний процес; виявляються необхідність і передумови активізації включення перехідних економік у глобалізаційний процес, його протиріччя та засоби їх розв’язання; нові тенденції у розвитку глобальної економіки, що мають враховуватись у формуванні ефективної зовнішньоекономічної політики перехідних країн.

Економічні дослідження у галузі глобалістики зосереджують увагу, головним чином, на соціально-економічних наслідках процесу економічної глобалізації, не розкриваючи сутнісні аспекти явища. У сучасній світовій та вітчизняній економічній науці недостатньо розроблений понятійний апарат для дослідження процесу економічної глобалізації. Серед існуючих точок зору нема однозначного підходу до визначення складових елементів економічної глобалізації і її хронологічних рамок. Запропонована автором концепція грунтується на новому методологічному підході щодо дослідження глобальної економіки на базі розвитку основного протиріччя світового господарства як джерела руху й розвитку світогосподарських зв’язків, форм його прояву на головних напрямах включення перехідних економік у світове співтовариство.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами й темами. Дисертація виконувалася в рамках наукової цільової комплексної програми кафедри економічної теорії Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого “Проблеми оптимізації правового регулювання економічних відносин в Україні”, реєстраційний номер 0106u002289. Автором проведено дослідження протиріч світогосподарських зв’язків в умовах включення перехідних економік у глобалізаційний процес.

Мета й задачі дослідження. Виходячи з актуальності й ступеня наукової розробки проблеми, автор поставив мету – розробити теоретико-методологічні засади дослідження процесу економічної глобалізації на основі виявленої системи протиріч, які є рушійною силою розвитку світового господарства на різних історичних етапах його розвитку. Запропонувати засоби розв’язання суперечностей, що виникають у країнах із перехідною економікою в процесі їх участі в економічній глобалізації.

Виходячи із зазначеної мети, визначено такі конкретні завдання:

1. Оскільки окремі дослідники глобалізаційного процесу часто ототожнюють поняття “глобалізація”, “інтеграція”, “інтернаціоналізація”, ставиться завдання на основі законів діалектики розмежувати ці поняття, показати зв’язок між ними, виявити їх сутність та хронологічні рамки.

2. Виявити основне протиріччя світового господарства, дослідити форми його прояву на різних історичних етапах розвитку міжнародних економічних відносин.

3. Провести дослідження суперечливої взаємодії процесів регіоналізації та планетарного відтворення.

4. З’ясувати суперечливі тенденції включення перехідних країн у глобалізаційний процес і встановити взаємозв’язок між особливостями їх ринкової трансформації та інтенсивністю інтеграції у світовий економічний простір.

5. Визначити передумови активізації процесу включення перехідних сус-пільств у світове господарство.

6. Розкрити роль спеціальних (вільних) економічних зон як сполучних елементів процесу економічної глобалізації у розв’язанні основного протиріччя світового господарства, обгрунтувати рекомендації щодо підвищення ефективності функціонування СЕЗ у країнах із перехідною економікою.

7. Запропонувати шляхи розв’язання протиріч, властивих розвитку міжнарод-них економічних зв’язків в умовах глобалізації.

8. Виявити тенденції розвитку институціонального забезпечення міжнарод-ної взаємодії держав як складових світового господарства.

Об’єктом дослідження є розвиток форм міжнародних економічних відносин і їх особливості в умовах включення країн із перехідною економікою в процес глобалізації.

Предмет дослідження - протиріччя світогосподарських зв’язків і форми їх розв’язання в умовах включення перехідних економік у глобалізаційний процес.

Методи дослідження. У роботі використана сукупність методів, що дозволило досягти концептуальної завершеності та комплексності дослідження. При визначенні основного протиріччя світового господарства, історичних, форм його прояву й розв’язання застосовувались основні закони діалектики. На основі методів рейтингових оцінок, статистичних співставлень, порівняльного аналізу встановлено взаємозв’язок між особливостями ринкової трансформації перехідних суспільств та ступенем їх інтеграції у світове господарство. Дослідження протиріч розвитку світової торгівлі, міжнародного руху капіталу, міжнародних валютних відносин і зовнішньої міграції населення грунтувалось на застосуванні закону єдності й боротьби протилежностей, логічного й історичного підходів у їх єдності, економіко-статистичного і графічного методів. Визначення ролі спеціальних економічних зон у розв’язанні протиріч світового господарства здійснювалось на основі системно-структурного, інституціонального методів та економіко-правового синтезу.

Наукова новизна результатів дослідження, отриманих особисто автором, полягає в тому, що розроблено концепцію, в якій розвиток форм світогосподарських зв’язків в умовах включення перехідних економік у глобалізаційний процес представлено як форму руху і розв’язання основного протиріччя світового господарства.

Уперше:

1. Визначено основне економічне протиріччя світового господарства (між розвитком усуспільнення відтворювального процесу і його відокремленням у межах територіальних і господарських ланок) та розкрито історичні етапи його відтворення та розв’язання:

- інтернаціоналізація як етап розвитку й розв’язання основного економічного

ного протиріччя світового господарства, що актуалізується як суперечність між протекціонізмом і лібералізацією світової торгівлі;

- економічна інтеграція як етап, на якому визначальним стає протиріччя між відокремленістю відтворювального процесу в окремих національних економіках і його консолідацією у межах інтеграційних угруповань;

- економічна глобалізація як етап розвитку, на якому вирішального значення набуває суперечлива взаємодія процесів регіоналізації та відтворення у планетарних масштабах.

2. Виявлено характерні риси руху основного протиріччя світового господарства на етапі глобалізації:

- збільшення кількості й масштабів діяльності регіональних угруповань протягом 90-х років ХХ ст. й на початку ХХІст. (сьогодні міжрегіональними угодами регулюється більш ніж половина всього обсягу міжнародної торгівлі);

- багатовекторність міжнародного співробітництва (кожна сучасна країна може бути учасницею багатьох регіональних угруповань одночасно);

- посилення взаємодії між регіональними інтеграційними об’єднаннями та міжнародними організаціями.

3. Соціально-економічні наслідки економічної глобалізації представлено як результат розвитку основного протиріччя світового господарства на етапі глобалізації (протягом останніх двох десятиліть нерівномірний та вибірковий характер розвитку науки й техніки у світі, зростання масштабів утрати національних інтелектуальних ресурсів супроводжується активним використанням нових технологій, розроблених у промислово розвинених ринкових державах, країнами, що розвиваються; обмеження можливостей використання традиційних важелів макроекономічного регулювання національними державами суперечить необхідності посилення ефективного державного втручання для активізації інтеграційних процесів).

4. Методами рейтингування, статистичних зіставлень та порівняльного аналізу встановлено кількісний зв’язок між результативністю процесу реформування країн із перехідною економікою та ступенем їх інтегрованості у світове господарство при різних моделях включення трансформаційних країн у глобалізаційний процес.

5. Виявлено потенційні можливості створення й функціонування спеціальних (вільних) економічних зон як специфічної форми розв’язання основного протиріччя світового господарства на етапі глобалізації, оскільки ця форма організації економіки дозволяє активізувати інтеграцію національних господарств у глобальний простір на основі залучення іноземного капіталу та інновацій.

6. Виявлено тенденцію до розв’язання основного протиріччя світового господарства промислово розвиненими країнами та міжнародними економічними організаціями шляхом переходу від стихійного до інституціонально оформленого, цілеспрямованого розвитку глобального процесу.

Дістало подальшого розвитку:

7. Трактування змісту процесу економічної глобалізації через його складові елементи (міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталу, спеціальні економічні зони, міжнародна валютна система, міжнародна міграція населення) у взаємозв’язку з факторами прискорення глобалізаційного процесу: науково-технологічним, виробничо-технічним, правовим, соціологічним, екологічним.

8. На основі законів діалектики визначення єдності та відмінності понять “ інтернаціо-налізація”, “інтеграція”, “економічна глобалізація” і їх хронологічних рамок:

- інтернаціоналізація – це процес еволюції міжнародних економічних зв’язків на базі міжнародного поділу праці, що проявляється у розвитку міжнародної торгівлі та формуванні міжнародної власності як основи переходу до вищого рівня економічної взаємодії держав. Починається у глибокій давнині, і розвинутих форм набуває на межі X1X – ХХ ст.;

- міжнародна економічна інтеграція - форма інтернаціоналізації, яка полягає у створенні державами спільного економічного простору з метою вільного руху товарів і факторів виробництва. Міжнародна економічна інтеграція супроводжується організацією міжнародних регіо-нальних союзів та переходом до регулювання міжнародних економічних відносин. Починається наприкінці Другої світової війни;

- економічна глобалізація – новий рівень інтернаціоналізації та міжнародної економічної інтеграції, що характеризується інтенсифікацією і новою якістю внутрішніх міжнародних зв’язків у планетарних масштабах, перетворенням національних господарств та їх суб’єктів на складову частину планетарного відтворювального процесу. Починається у 80-і роки ХХ ст., продовжується дотепер.

9. Класифікація міжнародного руху капіталу за критеріями форм (позичковий і підприємницький капітал), видів позичкового капіталу (товарні та валютні кредити, видів підприємницького капіталу (валюта, рухоме й нерухоме майно, цінні папери), методів руху позичкового капіталу (облігаційна позика, лізинг, операції на компенсаційній основі), методів руху підприємницького капіталу (створення спільних підприємств, придбання у власність діючих підприємств або їх підрозділів).

10. Аргументація тези, що економічна глобалізація, початок якої припадає на 80-ті роки ХХ ст., – якісно новий рівень інтернаціоналізації та міжнародної економічної інтеграції:

- на початку 80-х років ХХ ст. у багатьох промислово розвинених країнах світу відбувається перехід до посилення ринково орієнтованої економічної політики та відповідної нормативно-правової бази. У цей час починаються структурні реформи, які супроводжувались підвищенням конкурентоспроможності та цінової гнучкості товарів, зниженням транскордонних бар’єрів, сприянням розвиткові конкуренції;

- здійснення переходу, починаючи з 80-х років, до нового типу економічного зростання, який грунтується на створенні нових глобалізаційних елементів продуктивних сил (програмне забезпечення, розвиток Інтернету), якісно новому рівні підготовки та використання людського фактора;

- перетворення світового господарства в результаті проведення ринкових реформ у постсоціалістичних країнах на єдиний простір, що розвивається на основі законів ринку;

- зростання на етапі глобалізації кількості спеціальних (вільних) економічних зон як складових елементів процесу економічної глобалізації;

-посилення впливу на світову економіку міжнародних організацій, регіональних угруповань, багатонаціональних корпорацій, інституціональних інвесторів, неурядових організацій.

11. Узагальнення явищ, що характеризують активізацію процесу включення країн із перехідною економікою у глобальний економічний простір:

- суттєве збільшення впливу зовнішніх джерел фінансування на забезпечення відтворювального процесу;

- можливість комплексного використання світових науково-технічних до-

сягнень для перебудови технічної бази галузей та підрозділів суспільного виробництва;

- необхідність підвищення конкурентоспроможності товарів перехідних суспільств вимагає активної участі у міжнародному поділі праці;

- зростання частки зовнішньої торгівлі країн СНД із державами-членами ЄС та її лібералізація;

- скорочення темпів зовнішньої заборгованості країн із перехідною економікою;

- збільшення резервних активів і золотих запасів органів грошово-кредитного регулювання перехідних країн.

12. Визначення причин скорочення частки взаємної торгівлі у межах СНД та її збільшен-ня із країнами далекого зарубіжжя як наслідок розвитку протиріч у зовнішньоторговельній сфері регіону:

- між прискореними темпами просування до відкритості зовнішньої торгівлі країн СНД і набагато нижчими темпами перебудови структури економіки;

- між необхідністю використання конкурентних переваг, що грунтуються на застосуванні сучасних досягнень науки й техніки, та домінуючих, основаних на використанні природних ресурсів.

13. Обгрунтування таких способів розв’язання протиріччя між протекціонізмом та лібералізацією у країнах із перехідною економікою:

- удосконалення структури й регіональна диверсифікація зовнішньої торгівлі як передумови ефективної інтеграції країн із перехідною економікою у світове господарство;

- створення й реалізація загальних державних програм експорту наукомісткої продукції;

- поєднання лібералізації зовнішньої торгівлі з виваженим протекціоністським захистом наукомістких експортних галузей;

- розвиток міжнародної маркетингової діяльності;

- широке використання кредитних ресурсів для підтримки успішно працюючих на світовому ринку підприємств;

-розробка механізму надання цільових кредитів у національній валюті іноземним державам та іншим суб’єктам господарювання для закупівлі ними продукції машинобудування країн-кредиторів.

14. Визначення основних напрямів впливу глобалізації на розвиток економічних форм включення перехідних економік у світове господарство за критеріями:

- трансформація товарної структури в країнах Центральної й Східної Європи і наближення її до відповідної структури ЄС;

- регіональна диверсифікація зовнішньої торгівлі;

- суттєве зростання кількості регіональних торговельних угод між країнами з різними рівнями соціально-економічного розвитку;

- активізація залучення іноземного капіталу;

- прискорення структурної перебудови економіки перехідних країн-членів ЄС, шляхом розвитку наукомістких, матеріало- й енергозберігаючих технологій, сфери інформаційних послуг;

- обмеження свободи вибору методів економічної політики перехідних держав, спрямованих на пошук найбільш дієвих моделей перехідного періоду.

15. Визначення форм проявів протиріччя між обмежувальними заходами міграційної політики та стійкою позитивною динамікою транскордонного переміщення населення. Для його розв’язання пропонується:

- запобігання еміграції шляхом створення національного привабливого ринку праці;

- сприяння розвитку професійної орієнтації молоді, підготовці й перепідготовці робочої сили;

- державна підтримка малого й середнього бізнесу;

- посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості;

- збільшення фінансування науки;

- залучення висококваліфікованих працівників у репродуктивному віці у країни з низьким рівнем народжуваності;

- застосування стимулюючих заходів для інвестування коштів, зароблених мігрантами за кордоном;

- відшкодування країні походження коштів, вкладених у підготовку працівника-емігранта.

16. Виявлене посилення суперечності між задекларованими уніфікованими нормами й правилами щодо взаємодії суб’єктів міжнародних економічних відносин, формальною рівністю прав і необхідністю створення відповідних механізмів включення різних суб’єктів у глобалізаційний процес з урахуванням рівня їх соціально-економічного розвитку.

Теоретична та практична значущість дослідження полягає у використанні запропонованих автором шляхів розв’язання основного протиріччя світового господарства щодо структурних елементів економічної глобалізації, визначенні напрямів формування концепції ефективної зовнішньоекономічної доктрини країн із перехідною економікою.

Методологічні та теоретичні положення дисертаційного дослідження були використані у діяльності Харківської торгово-промислової палати (довідка від 04.07.2005 р., № 298 / 63.01-6), при вирішенні Конституційним Судом України питання щодо відповідності Закону України “Про ратифікацію Угоди про формування Єдиного економічного простору” від 20.04.2004. № 1683 – 1V нормам Конституції України (довідка від 29.06. 2005 р., № 127-05-945), Головним фінансовим управлінням Харківської обласної державної адміністрації у процесі розробки концепції створення території зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності у місті Харкові (довідка від 26.05. 2005 р. № 10-38/ 2-69/1), Головним управлінням зовнішньоекономічних зв’язків та європейської інтеграції Харківської обласної державної адміністрації при впровадженні системно-цільового підходу при складанні довгострокових програм зовнішньоекономічного розвитку регіонів та України (довідка від 31.01.06 р. № 01-42 / 61).

Теоретичні положення, висновки, рекомендації та пропозиції, розроблені й викладені у дисертації, були використані у викладанні й підготовці навчального посібника та підручника базового курсу “Основи економічної теорії”, у розробленій за участю автора програмі “Вступ до маркетингу” у рамках спеціальних курсів, запроваджених у Національній юридичній академії України ім. Ярослава Мудрого (довідка від 30.06.2005 р. № 127-05-952), при укладанні програми курсу “Міжнародні валютно-кредитні відносини” і його викладанні в Інституті сходознавства і міжнародних відносин “Харківський колегіум” (довідка від 21.07.2005 р. № 01/59).

Запропоновані автором конкретні практичні рекомендації щодо методів регулювання участі трансформаційних країн у світогосподарських зв’язках можуть бути використані у практичній діяльності міжнародних організацій, дипломатичних установ, інституцій, що формують зовнішньоторговельну, інвестиційно-інно-

ваційну, міграційну та валютну політику України.

Апробація результатів дослідження. Підсумки дисертаційного дослідження доповідались на засіданнях кафедри економічної теорії Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого. Апробація наукових ідей дисертації була проведена на регіональній конференції “Фило-софские и социальные вопросы экологии” (1985 р., м. Харків); міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми створення й функціонування спеціальних (вільних) економічних зон у Харкові” (1993 р., м. Харків); всеукраїнській науково-практичній конференції “Українознавство й гуманізація освіти” (1993 р., м. Дніпропетровськ); міжрегіональній науково-практичній конфренренції “ Регіони в незалежній Україні: пошук стратегії оптимального розвитку” (1994 р., м. Хар-ків); міжнародній науково-практичній конференції “ Вільна економічна зона як форма регіона-льного розвитку” (1994 р., м. Чернівці); республіканській науково-практичній конференції “Право-ва держава Україна: проблеми, перспективи розвитку” (1995 р., м. Харків); науковій студентській конференції “Актуальні проблеми правознавства в Україні (1998 р., м. Харків); міжнародній науково-методичній конференції “Інженерна освіта на межі століть: традиції, проблеми, перспективи” (2000 р., м. Харків ); всеукраїнській науково-практичній конференції “Економічні проблеми розвитку регіонів та підприємств на початку ХХ1 століття” (2001 р., м. Полтава ); науковій конференції “Економічне, політико-правове і духовне життя в Україні та розвиток особистості”(2001 р., м. Харків), міжнародній науково-практичній конференції “Ринкова трансформація економіки АПК” (2002 р., м. Харків); республіканській науково-практичній конференції “ Розширення ринку праці в центральному економічному регіоні України” (2002 р., м. Кіровоград); міжнародному інвестиційному форумі “Вільні економічні зони, території пріоритетного розвитку та технопарки України: досягнення, проблеми, перспективи” (2002 р., м. Харків); міжнародній конференції “Проблемы современной экономики и институциональная теория” (2003 р., м. Донецьк); науково-практичній конференции “Социальные, экономические, политические и психологические последствия глобализации в современном обществе” (2003 р., м. Донецьк), “Исследование и оптимизация экономических процессов (Оптимум – 2003)”(2003 р., м. Харків); 1V міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень ‘2005” (2005 р., м. Дніпропетровськ), заключній міжнародній науково-практичній конференції “The Science: theory and practice” (2005. Dnepropetrovsk).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 54 наукові праці, у тому числі 2 індивідуальні монографії (40 д. а.), 48 статей у наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах тез наукових конференцій (20 д. а.), посібники та підручник (частка автора – 5,3 д. а.). У фахових наукових виданнях опубліковано 23 статті (12 д. а).

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, шести розділів, висновків, списку літератури з 422 найменувань і 6 додатків. Загальний обсяг дисертації становить 428 сторінок машинописного тексту, у т. ч. основний обсяг (вступ, основна частина й висновки) - 388 сторінок. Дисертація містить 41 таблицю, 5 формул, 10 малюнків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету й завдання, визначено предмет та об’єкт дослідження, наукову новизну та практичну значущість.

Перший розділ“Теоретичні основи дослідження участі країн із перехідною економікою у процесі економічної глобалізації” складається з трьох підрозділів. На основі аналізу літератур-них джерел і законів діалектики визначається сутність понять “інтернаціоналізація”, економіч-

на інтеграція”, “економічна глобалізація”, уточнюються їх хронологічні рамки. Згідно із законом заперечення заперечення, перетворення однієї речі в іншу здійснюється через знищення тих характеристик у цій речі, що не узгоджуються з новими умовами існування, і через збереження та подальший розвиток у новому явищі усього позитивного, що відповідає новим умовам і теденціям розвитку. При наявності багатьох спільних рис з інтернаціоналізацією та інтеграцією еконо-

мічна глобалізація – це якісно новий стан світової економіки. Таким чином, зазначені поняття демонструють зв’язок між заперечуваним і заперечуючим, відображають наступність у розвитку.

Ці поняття розглядаються як етапи розв’язання основного економічного протиріччя світового господарства – між усуспільненням відтворювального процесу в планетарних масштабах і його відокремленням у межах певних країн і регіонів. Зазначене протиріччя розкривається у дисертації через певні його форми на кожній стадії розвитку світового господарства як джерело руху й розвитку усіх складових елементів процесу економічної глобалізації ( світова торгівля, міжнародний рух капіталів, спеціальні економічні зони, валютні відносини, міжнародна міграція робочої сили ) взаємодія яких створює економічну цілісність світу.

Основне протиріччя світового господарства на етапі економічної глобалізації проявляється у суперечливій взаємодії процесів регіоналізації та відтворення у планетарних масштабах. Наведено додаткові аргументи щодо переходу світового господарства на якісно новий рівень розвитку – економічну глобалізацію саме на початку 80-х років минулого століття. Елементами понятійного апарату щодо економічної глобалізації слід вважати також фактори прискорення цього процесу (науково-технологічний, виробничо-технічний, правовий, соціологічний, екологічний).

На основі дослідження суперечливого процесу включення країн із перехідною економікою у глобальну економіку встановлено зв’язок між результативністю реформування у зазначених країнах та активізацією їх входження у світовий глобальний простір. Здійснено аналіз різних моделей інтеграції перехідних суспільств у світове господарство.

Економічна глобалізація розглядається як процес, що перебуває у безпе-рервному русі, перетворенні, розвитку, рушійною силою яких є закони діалектики, зокрема, закон єдності й боротьби протилежностей. Суперечливо складаються відносини між групами країн “Схід – Захід”, де “Захід” – промислово розвинені країни з ринковою економікою, а “Схід” – країни колишнього соціалістичного табору. Останні виходять із стану автаркії і все голосніше заявляють про себе у світовому господарстві, витісняючи конкурентів, що не може схвалюватися розвиненими країнами.

В основі протиріч між такими регіонами світу, як НАФТА – ЄС – АТР на чолі з Японією, лежить конкуренція на світових ринках. Інша група протиріч – “Північ” – “Південь”. Перші – промислово розвинені країни, другі – країни, що розвиваються. Таке становище дало підстави для розвитку й поширення руху антиглобалізму. Його представники вважають, що саме глобалізація є причиною відставання Півдня від Півночі. З такою точкою зору не можна погодитись. Значне відставання у рівні економічного розвитку регіонів почалось тоді, коли в європейських країнах відбулись промислові революції, тобто індустріалізація поєдналась з економічною свободою в країнах “Півночі”. В інших регіонах світу розвиток продуктивних сил і адекватних їм суспільних відносин гальмувався традиціями та релігійними догмами.

Слід зауважити, що найбільший відрив доходів на душу населення зазначе-них регіонів спостерігався протягом останньої половини ХХ століття. Але несприятливість саме цього періоду значною мірою пояснюється демографічними факторами, громадянськими та міждержавними війнами, недосконалістю та ко-румпованістю системи управління економікою держав, суперечливими наслідками залучення Радянським Союзом колишніх колоній до побудови соціалізму. Однак, незважаючи на відносне відставання від найбагатшої частини світового населення, протягом ХХ ст. відбулось збільшення середньодушового ВВП найбіднішої частини населення, суттєво скоротився процент неписьменних серед дорослого населення у всіх регіонах світу. Протягом останніх двох десятиліть відбуваються позитивні зрушення в структурі матеріального виробництва країн, що розвиваються. Серед колишніх колоній уже вирізняється певна група країн, які у 80-х роках за темпами зростання ВВП на душу населення більш ніж удвічі випереджали країни Півночі.

Зазначені позитивні зміни у світовому господарстві суттєво не вплинули на соціально-економічний розвиток 49 найбідніших країн світу, де мешкає 10,4% населення планети, яке не може скористатися можливостями, наданими їм міжнародним поділом праці, де з усією повнотою проявляються визначена автором суперечливість розвитку сучасного світового господарства. Для її розв’язання світове співтовариство здійснює відповідні заходи: найбідніші країни світу отримують суттєву допомогу з різних міжнародних джерел (безоплатна допомога, пільгові кредити, списання боргів, зниження митних тарифів).

Доведено, що протиріччя світового господарства мають розв’язуватись не тільки за допомогою нових технологій, але й шляхом використання нової міждержавної політики та створення планетарного регулюючого інституту, зорієнтованого на пристосування усіх суб’єктів міжнародних економічних відносин до умов глобалізації.

Наводяться додаткові аргументи на користь тези, що суперечливий взаємозв’язок регіоналізації та глобалізації економіки не виключає того факту, що вони є взаємодоповнюючими, різномасштабними й різноякісними інтеграційними процесами. Регіоналізацію слід вважати прискорювачем, генератором глобалізаційних процесів, а не перепоною на її шляху. Змінюються ролі національних і міжнародних економічних відносин. В умовах глобалізації визначальними стають інституціонально оформлені всесвітні економічні відносини, коли національні суб’єкти господарського життя змушені все більше пристосовуватись до правил, встановлених у межах певного економічного союзу. Протиріччя світового господарства можно представити у вигляді схеми (рис.1).

Другий розділ “Зовнішня торгівля: протиріччя між протекціонізмом і лібералізаці-єю” складається з трьох підрозділів. Досліджуються протиріччя зовнішньоторго-вельних зв’язків на різних етапах розвитку світового господарства, особливості зовнішньої торгівлі перехідних суспільств. Для їх розв’язання пропонуються шляхи удосконалення структури й регіональної диверсифікації зовнішньої торгівлі транзитивних країн, аналізуються методи регулювання зовні-шньої тор-гівлі України. Основне протиріччя світового господарства представлено як суперечлива взаємодія процесів протекціонізму та лібералізації світової торгівлі. Протиріччя між протекціонізмом і лібералізацією торгівлі в умовах глобалізації проявляється у таких формах:

– при зростанні регіоналізації одночасно підвищується роль спеціальних заходів захисту національного ринку (антидемпінгове, компенсаційне та спеціальне мито), технічних і санітарних норм та стандартів;

– з одного боку, відбувається ліквідація торговельних бар’єрів, з іншого – частка розвинених країн світу у зовнішній торгівлі залишається надзвичайно високою порівняно з іншими країнами світу;

– тенденція зростання обсягів зовнішньої торгівлі нових країн-членів ЄС не супроводжується покращанням стану їх зовнішньоторговельного балансу;

– між прискореними темпами просування до відкритості зовнішньої торгівлі країн СНД і набагато нижчими темпами перебудови структури економіки;

– між необхідністю використання конкурентних переваг, що грунтуються на застосуванні сучасних досягнень науки й техніки, та домінуючих, заснованих на використанні природних ресурсів.

Глобальним напрямком розвитку зовнішньої торгівлі протягом ХХ ст. є лібералізація цієї сфери міжнародних економічних відносин. Бо саме вона сприяє розвитку міжнародної специа-лізації, котра ґрунтується на певних економічних перевагах кожної країни. Звертають на себе увагу надзвичайно високі темпи росту зовнішньої торгівлі товарами країн, що розвиваються та перехідних економік. Починаючи з 2003 р. позитивні зміни щодо темпів росту торгівлі спостерігаються у всіх регіонах світу. Навіть у найбідніших країнах суттєво зросли обсяги зовнішньої торгівлі як унаслідок стрімкого зростання цін на традиційні експортні товари, так і завдяки зростанню виробництва. У 2004 році експорт Африки досяг найвищого показника, починаючи з 1980 р. При збереженні зазначеної тенденції у майбутньому, можна констатувати наявність руху до зближення й вирівнювання економік різних регіонів щодо розвитку зовнішньоторговельних зв’язків.

При всіх очевидних перевагах полі-тики вільної торгівлі, спрямованої на досягнення прогресу світової економіки, надмірне захоплення цією політикою може призвести до збільшення нерівномірності розвитку окремих країн, посилюючи економічні позиції розвинених держав і, завдаючи шкоди найбільш слабким. Суперечливі сторони зовнішньоторговельної діяльності набувають особливих рис у трансформаційних країнах. Зазначено, що лібералізація зовнішньої торгівлі, що відбулась майже у всіх перехідних країнах, не стала елементом структурної перебудови економіки країн СНД. Здійснено порівняльний аналіз зовнішньоторго-вельної стратегії країн Центральної й Східної Європи та СНД, виявлено причини негативних змін у товарній структурі експорту країн Співдружності й шляхи розв’язання проблеми.

Третій розділ “Протиріччя й тенденції міжнародного руху капіталу” складається з трьох підрозділів. Визначається система протиріч міжнародного переміщення капіталу, форми й особливості руху капіталу у перехідних країнах, особливості інвестиційного клімату в Україні та методи його оптимізації. Дослідження особливостей міграції капіталу в умовах глобалізації дозволяє вирізнити такі протиріччя, що є загальними для всіх країн світу, а також ті, що притаманні транзитивним державам та країнам, що розвиваються.

Загальносвітові протиріччя:

– між транснаціоналізацією системи міжнародних фінансів та концентрацією прямих іноземних інвестицій у промислово розвинених країнах світу;

– у країнах базування розгортається протиріччя між суто економічними та соціальними аспектами відтворювального процесу: накопичення капіталу та доходів, одержаних за кордоном, суттєво скорочує зайнятість у країнах-експортерах капіталу;

– у приймаючих країнах розвивається протиріччя між реалізацією національних еконо-мічних планів та цілей економічної політики на основі іноземного капіталу та обмеженістю само-стійності в її формуванні, тобто економічного суверенітету;

– у довгостроковому періоді приймаюча країна стикається з протиріччям між розвит-ком експортного виробництва товарів і послуг та імпортом капіталу, що проявляється у погіршен-ні платіжного балансу.

Протиріччя, притаманні руху іноземного капіталу у перехідних країнах:

– між тенденцією до зростання виробництва та обмеженими можливостями його фінансування із зовнішніх джерел;

– між сприянням розвитку пріоритетних галузей, зниженням соціальної нап-руги та збільшенням зовнішньої заборгованості країн;

– між необхідністю стимулювання розвитку пріоритетних галузей та інвесту-ванням іноземного капіталу у галузі з коротким періодом обігу;

– між наявністю вигідних умов кредитування з боку міжнародних фінансових

організацій та обмеженням свободи використання кредитів, що позначається на формуванні національної економічної політики;

– між об’єктивною тенденцією до зростання обсягів залучення іноземного капіталу та недостатнім інституціональним забезпеченням ефективності цього процесу;

– між необхідністю у рівномірному економічному розвиткові регіонів країн та зосередженістю іноземних інвестицій в обмеженій кількості областей та міст.

Зазначені протиріччя значною мірою розв’язуються шляхом застосування певних регулюючих заходів. Однак прискорення процесу глобалізації, що відбувається останнім часом, суттєво змінює характер і кількість інструментів такого регулювання. Це ставить перед урядами держав, які приймають капітал, складне завдання – проводити відповідну зважену політику щодо залучення іноземного капіталу. Протягом 90-х років велика кількість країн не тільки скасувала більшість обмежень для іноземних інвестицій, але й активно розробляла стимулюючі заходи, спрямовані на їх залучення. Однак надання пільг іноземному капіталу має супроводжуватись певними вимогами щодо бажаної структури інвестицій, їх регіонального розміщення, збільшення зайнятості, тобто створенням оптимального інвестиційного клімату. Здійснені міжнародні зіставлення, демонструють надзвичайно скромні обсяги залучення ПІІ в країни СНД порівняно з промислово розвинутими й центральноєвропейськими державами. Розділ завершується практичними рекомендаціями щодо оптимізації інвестиційного клімату в Україні, які включають:

- обов’язкове виконання міжнародно-правових зобов’язань України щодо двосторонніх міжнародних угод про взаємний захист інвестицій;

- широке запровадження такого методу іноземного інвестування як концесія;

- створення умов для залучення іноземних банків у процес інвестування;

- посилення контролю за використанням кредитів, наданих під гарантію держави;

- застосування цілеспрямованих стимулюючих заходів для забезпечення інноваційного характеру іноземного інвестування;

- створення преференцій для іноземного венчурного капіталу.

Четвертий розділ “Роль спеціальних (вільних) економічних зон у процесі включення перехідних суспільств в економічну глобалізацію” складається з трьох підрозділів. Спеціальні (вільні) економічні зони та території зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності представлено одним із складових елементів економічної глобалізації, досліджено міжнародний досвід створення спеціальних економічних зон, виявлено протиріччя створення й функціонування зазначеної форми організації економіки. Етап бурхливого розвитку спеціальних економічних зон настає на початку 80-х років. Експортно-промислові зони почали активно використовувати як засіб подолання застою в окремих галузях промисловості, банківської та страхової справи. Створення спеціальних зон виявилося корисним і для відродження окремих територій промислово розвинених країн. Завдяки спеціальним економічним зонам було виведено із кризового стану чимало районів Франції, Великої Британії та інших країн.

Ефективно функціонуючі СЕЗ дозволяють успішно втілювати в життя концепцію створення територій інноваційного прориву, економічних інноваційних груп, які стають сполучними елементами приєднання до глобальної світової економіки. Численні дослідження діяльності вільних економічних зон у світі приводять до висновку про те, що здобутки приймаючих країн від присутності СЕЗ перевищують витрати. Світова практика доводить, що найбільшу ефективність виявили спеціальні зони з чітко визначеною метою своєї діяльності, невеликі за територією, тобто так звані “точкові зони”. Цю обставину слід враховувати і перехідним країнам. Особливу увагу необхідно приділити створенню відповідних економічних, правових та організаційних умов для функціонування технологічних зон. Саме ця форма організації економіки може стати не тільки фактором включення до світових глобальних процесів, а й забезпечить можливість інноваційного розвитку перехідних економік.

Функціонування СЕЗ у країнах із перехідною економікою виявило такі протиріччя: між цілями створення вільних економічних зон і недостатньо ефективним управлінням їх діяльністю; між значною роллю СЕЗ у активізації процесу економічної глобалізації країн із перехідною економікою, у підвищенні ефективності їх економік та недостатньою державною підтримкою цієї форми організації господарської діяльності. Аналіз протиріч, властивих функціонуванню СЕЗ в Україні, приводить до висновку про недоцільність ліквідації всіх спеціальних економічних зон. Вирішення подальшої долі СЕЗ та ТПР має грунтуватись на ретельному аналізі досягнень та недоліків кожної з них і державній підтримці тих, чия діяльність може забезпечити прискорення інноваційного розвитку держави та вирішення нагальних соціальних проблем.

П’ятий розділ “Співробітництво у валютній сфері як напрямок активізації господарської взаємодії держав” складається з чотирьох підрозділів. Розглядається суперечливий процес еволюції світової валютної системи, роль міжнародної валютної ліквідності у забезпеченні стабільності світової фінансової системи, проблема конвертованості валют у країнах із перехідною економікою, регулювання валютних відносин в умовах включення перехідних країн у глобалізаційний процес. Основне протиріччя світового господарства у сфері валютних відносин має конкретні історичні форми на різних етапах розвитку суспільства. У ході розв’язання протиріч кожний наступний етап розвитку міжнародних валютних відносин на основі закону заперечення заперечення містив у собі позитивні характеристики попереднього періоду і формував нові протиріччя:

– на етапі інтернаціоналізації розвивається протиріччя між фіксованим і вартісним співвідношенням золота й срібла та ринковим. Зазначене протиріччя розв’язується у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. шляхом витіснення більш цінного металу дешевшим, біметалізм заміняється монометалізмом, тобто золотим стандартом;

– у цей час розвивається протиріччя між стабільністю золотомонетної системи та її дорожнечею. Маються на увазі не лише вартість видобутку золота, його зберігання та транспортування, але й соціальна вартість політики