НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБОРОНИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБОРОНИ УКРАЇНИ
МАЛЮГА Валерій Миколайович
УДК 355.48:323.1.019.5](477)“1941/1944”(043.3)
АНТИНІМЕЦЬКА ІНФОРМАЦІЙНО-ПРОПАГАНДИСТСЬКА
ДІЯЛЬНІСТЬ ОУН І УПА СЕРЕД НАСЕЛЕННЯ ОКУПОВАНОЇ УКРАЇНИ (1941–1944 рр.)
20.02.22 – військова історія
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Київ – 2006
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі історії Національної академії оборони України, Міністерство оборони України.
Науковий керівник: | доктор історичних наук, професор
Шевчук Василь Петрович,
Національна академія оборони України,
професор кафедри інформаційно-пропагандистського забезпечення та військової журналістики.
Офіційні опоненти: | доктор історичних наук, доцент,
старший науковий співробітник
Вєдєнєєв Дмитро Валерійович,
Національна академія Служби безпеки України, начальник кафедри теорії та історії оперативного мистецтва;
кандидат історичних наук
Патриляк Іван Казимирович,
Київський Національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри новітньої історії України.
Провідна установа: | Інститут історії України НАН України,
відділ історії України періоду Другої світової війни, Національна академія наук України, м. Київ.
Захист відбудеться “ 7 ” лютого 2007 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.709.04 Національної академії оборони України за адресою 03049, м. Київ–49, Повітрофлотський проспект, 28.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії оборони України (03049, м. Київ–49, Повітрофлотський проспект, 28).
Автореферат розісланий “ 3 ” січня 2007 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат історичних наук В. М. Грицюк
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Консолідація українського суспільства, виховання патріотично налаштованого громадянина нашої держави є найбільш нагальним завданням сучасного державотворчого процесу. У розв’язанні цього завдання важливе значення відіграє відтворення в наукових працях національно-визвольної боротьби українського народу за свою незалежність. Серед історичних віх цієї боротьби чільне місце займає діяльність ОУН та УПА. У цьому контексті актуального значення набула потреба всебічного висвітлення антинімецької інформаційно-пропагандистської діяльності ОУН і створеної нею УПА, яка виступала в роки Другої світової війни невід’ємною складовою їх боротьби за створення незалежної Української держави.
Радянська історіографія формувала суто негативну суспільну думку щодо ОУН і УПА, а аспекти їх боротьби проти німецького окупаційного режиму просто замовчувала. Незважаючи на появу останнім часом значної кількості наукових праць, в яких йдеться про українські національно-патріотичні сили, їх антинімецька інформаційно-пропагандистська діяльність серед населення окупованої України залишається недостатньо висвітленою. Така обставина актуалізує пропоновану тему дослідження і має стати суттєвим кроком в подальшому об’єктивному вивченні історії боротьби українських національно-патріотичних сил проти німецьких окупантів у роки Другої світової війни.
Висвітлення цього виду антинімецької боротьби ОУН і УПА в роки Другої світової війни дає можливість встановити зв’язок між військово-політичною діяльністю українських націоналістів та розгортанням збройного опору німецьким окупантам.
Виходячи з актуальності теми, дисертантом сформульоване наукове завдання – на основі аналізу архівних документів та опублікованих джерел дослідити та розкрити антинімецьку інформаційно-пропагандистську діяльність ОУН і УПА серед населення окупованої України, виявити її зміст та спрямованість, показати роль і місце в боротьбі українського народу проти німецьких окупантів у 1941–1944 роках.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах науково-дослідної роботи Національної академії оборони України на замовлення Головного управління з гуманітарних питань та соціального захисту Генерального штабу Збройних Сил України на тему: “Організація інформаційно-пропагандистського забезпечення повсякденної діяльності військ (сил)” (шифр НДР “Пропаганда”), в якій автором виконано розділ “Інформаційно-пропагандистське забезпечення у Другій світовій війні”.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є узагальнення досвіду антинімецької інформаційно-пропагандистської діяльності ОУН і УПА серед населення України, виявлення специфіки її організації та проведення, визначення напрямків його використання на сучасному етапі розвитку Збройних Сил України та у військово-патріотичному вихованні молоді.
Досягнення мети передбачає вирішення наступних завдань:
з’ясувати стан наукової розробки теми та проаналізувати джерельну базу дослідження;
визначити фактори, що обумовили розгортання керівництвом ОУН антинімецької пропагандистської діяльності серед населення окупованої України;
дослідити процес створення пропагандистських структур ОУН і УПА та визначення їх завдань в умовах окупації України;
проаналізувати організацію підготовки пропагандистських кадрів ОУН і УПА;
розкрити основні напрямки та зміст антинімецької інформаційно-пропагандистської діяльності ОУН і УПА серед населення України;
встановити основні періоди антинімецької інформаційно-пропагандистської діяльності ОУН і УПА серед населення України та їх особливості;
на основі матеріалів дослідження подати рекомендації щодо практичного використання досвіду інформаційно-пропагандистської діяльності ОУН і УПА серед населення України у військово-патріотичному вихованні молоді та у процесі розвитку Збройних Сил України.
Об'єктом дослідження є діяльність Організації українських націоналістів та Української повстанської армії в роки Другої світової війни.
Предметом дослідження є антинімецька інформаційно-пропагандистська діяльність ОУН і УПА серед населення на окупованій території України.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали принципи історизму, об’єктивності та системного підходу, загальнонаукові і спеціально-історичні методи дослідження. Проблемно-хронологічний метод сприяв виявленню комплексу обставин, що обумовили перехід ОУН на позицію свідомого спротиву окупантам, дав змогу простежити процес створення пропагандистського апарату ОУН і УПА та його антинімецької діяльності. Порівняльно-історичний метод дозволив встановити періоди та особливості антинімецької інформаційно-пропагандистської діяльності ОУН і УПА серед населення окупованої України. Логічний метод сприяв розгляду предмета дослідження у тісному взаємозв’язку з суспільно-політичними умовами німецької окупації України.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1941 по 1944 роки і визначені з урахуванням того, що нижня межа пов’язана з початком активної співпраці між ОУН і Німеччиною та усвідомленням оунівцями її безперспективності на початку окупації українських земель, а верхня – це період, коли вся територія України була звільнена від німецької окупації.
Територіальні межі дослідження охоплюють Українську РСР, на території якої розгорталась боротьба українських національно-патріотичних сил проти німецьких окупантів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше антинімецька інформаційно-пропагандистська діяльність ОУН і УПА серед населення в період нацистської окупації українських земель виділена як окремий предмет наукового дослідження; встановлено фактори, які обумовили перехід ОУН на антинімецькі позиції та розгортання інформаційно-пропагандистської діяльності серед населення України, спрямованої проти німецьких окупантів; з’ясовано процес створення структур пропаганди ОУН і УПА, принципи їх організації та діяльності, особливості фахової підготовки пропагандистських кадрів; визначено та обґрунтовано періодизацію антинімецької інформаційно-пропагандистської діяльності ОУН і УПА серед населення України в роки нацистської окупації. Результати дослідження доповнюють і поглиблюють наукові знання з історії боротьби українських національно-патріотичних сил за відродження Української державності у роки Другої світової війни
Набуло подальшого розвитку положення щодо ролі пропаганди ОУН і УПА у розгортанні національно-визвольної боротьби проти німецьких окупантів. Відмінність здобутих автором результатів від попередніх досліджень полягає у тому, що в роботі комплексно висвітлено складові антинімецької інформаційно-пропагандистської діяльності ОУН і УПА серед населення окупованої України у їх взаємодії.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертаційного дослідження вже використовуються у навчально-виховному процесі зі слухачами Національної академії оборони України в ході вивчення ними дисциплін “Історія військових формувань України”, “Історія Української державності” та історичних аспектів дисципліни “Основи інформації та комунікації”.
Викладені в дисертації матеріали, теоретичні висновки та узагальнення можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць з історії ОУН і УПА; при написанні підручників і навчальних посібників з військової історії; у навчальному процесі вищих навчальних закладів Міністерства оборони України; у процесі військово-патріотичного виховання молоді, особового складу Збройних Сил та інших військових формувань України; при організації інформаційно-пропагандистського впливу на місцеве населення в ході повсякденної діяльності та виконання миротворчих завдань частинами Збройних Сил України.
Особистий внесок здобувача полягає у тому, що наукові результати дослідження та їх публікація у фахових наукових виданнях виконані автором особисто. У співавторстві опубліковано навчальний посібник “Історія військових формувань України”, де у розділі “Українці у Другій світовій війні (1939–1945 рр.)” особисто здобувачем висвітлено зміст, основні напрямки, форми і методи інформаційно-пропагандистської діяльності ОУН і УПА на території України та її роль у боротьбі українського народу проти німецьких окупантів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорено на Міжнародній науковій конференції “Україна і Польща в горнилі Другої світової війни” (Київ, 5 травня 2005 р.), на Міжнародній науково-теоретичній конференції “Національні рухи опору у Східній Європі кінця 1930-х – середини 1950-х років” (Київ, 12–13 травня 2005 р.), на науково-практичній конференції “Система морально-психологічного забезпечення в умовах реалізації Концепції гуманітарного та соціального розвитку у Збройних Силах України” (Київ, 2 квітня 2004 р.). Основні висновки дослідження автор доповідав на науково-методичних семінарах ад’юнктів Національної академії оборони України
Дисертацію обговорено і схвалено на засіданні кафедри історії Національної академії оборони України.
Публікації. Основні положення дисертації висвітлені у дев’яти опублікованих автором працях: п’яти авторських статтях у наукових фахових виданнях, одній статті у збірнику наукових праць, двох матеріалах наукових конференцій та у навчальному посібнику, виданому у співавторстві.
Структура дисертації підпорядкована меті й завданням дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів та висновків. Обсяг основної частини дисертації становить 177 сторінок. Список використаних джерел і літератури включає 473 найменування. Загальний обсяг дисертації – 215 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У вступі обґрунтована актуальність теми, визначені наукове завдання, мета, об’єкт та предмет дослідження, його хронологічні межі, методи дослідження, з’ясовані наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наведена інформація щодо апробації результатів дослідження.
У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” проаналізовано стан наукової розробки та визначено джерельну базу дослідження. Встановлено, що антинімецька інформаційно-пропагандистська діяльність ОУН і УПА серед населення окупованої України не знайшла всебічного висвітлення в історичних наукових працях.
Радянська історіографія розглядала інформаційно-пропагандистську діяльність українських націоналістів на території України в роки німецької окупації однобоко і спрощено. Її характерною ознакою була чітко виражена антинаціоналістична позиція авторів, що відповідало тогочасній концепції висвітлення історії ОУН і УПА. З таких позицій написані праці В. Бєляєва, В. Замлинського, В. Чередниченка, К. Дмитрука, С. Даниленка та інші.
Вагомий документально-історичний матеріал з проблеми дослідження міститься у працях представників української діаспори: П. Потічного, Л. Шанковського, В. Косика, С. Мудрика-Мечника, П. Мірчука, Т. Гунчака, А. Бедрія та інших. Українські історики в діаспорі наполегливо доводять антинацистську діяльність українських націоналістів. Однак, незважаючи на певні досягнення, українській діаспорній історіографії притаманний суб’єктивізм у оцінці діяльності ОУН і УПА, зумовлений приналежністю авторів до різних націоналістичних течій.
З 1985 р. в радянській історіографії розпочався новий період, пов’язаний з переосмисленням української історії. У працях А. Чайковського, В. Клокова, А. Красюка, Т. Логунової та інших обґрунтовується твердження про те, що ОУН та УПА причетні до руху Опору німецьким окупантам. Однак і в цей період діяльність українських національно-патріотичних сил на території окупованої України у роки Другої світової війни не отримала об’єктивного висвітлення.
У перші роки незалежності України з’явилися праці, в яких ідеалізувалася діяльність ОУН і УПА. Серед них праці А. Дуди, В. Старика, В. Іванишина. Зокрема, їм притаманні завищені оцінки ролі і місця українських національно-патріотичних сил у організації збройного опору німецьким окупантам. Поряд з цим з’явилися праці, які дозволяють певною мірою з’ясувати окремі принципові аспекти діяльності ОУН і УПА. О. Баган розкрив трансформацію поглядів ОУН у взаємозв’язку з тогочасними військово-політичними подіями, що дає змогу прослідкувати зміни в змісті інформаційно-пропагандистської діяльності оунівців у роки німецької окупації України. Окремі форми та методи пропаганди ОУН напередодні та в перші роки війни Німеччини з СРСР висвітлюються у монографії П. Брицького.
Концептуальні засади щодо вивчення національного руху Опору втілилися у працях С. Кульчицького, М. Коваля, В. Клокова, О. Лисенка та інших. Їх позиція зводиться до того, що вивчення історії ОУН і УПА має ґрунтуватися на об’єктивному підході до з’ясування співпраці керівництва ОУН з гітлерівською Німеччиною, але разом з тим і на визнанні ОУН і УПА складовою антифашистського руху Опору.
Вагомий внесок у дослідження історії антинацистського руху Опору зробили сучасні вітчизняні історики: В. Сергійчук, О. Лисенко, І. Муковський, Ю. Киричук, І. Патриляк, В. Кучер, П. Чернега та інші. Праці цих авторів характеризуються наявністю широкої документальної бази та нових оцінок, які дозволяють з’ясувати окремі аспекти інформаційно-пропагандистської діяльності ОУН і УПА в роки війни.
Помітно активізувалася дослідницька робота вітчизняних науковців з вересня 1997 р. у зв’язку зі створенням Урядової комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. Дослідник А. Кентій, ґрунтуючись на великій документальній базі, акцентує увагу на проведенні ОУН і УПА інформаційно-пропагандистської роботи як серед своїх членів, так і серед населення, військовослужбовців радянської та німецької армій. Проте такі важливі складові, як сутність і зміст, форми та методи цієї роботи достатньо не висвітлені.
У монографії А. Русначенка “Народ збурений” висвітлено процес створення мережі оунівських осередків на території окупованої України. Однак хронологія викладення матеріалу не завжди дає можливість цілісно прослідкувати розвиток подій в окремих регіонах України.
У працях В. Нікольського, Н. Мизака, А. Міхненка, В. Друмова, Г. Мороко, А. Скоробагатова, В. Семистяги та інших значна увага приділяється дослідженню діяльності українських національно-патріотичних сил в окремих регіонах України, і завдяки цьому суттєво розширюються знання про інформаційно-пропагандистську діяльність ОУН і УПА на території України. Окремі оцінки пропагандистської діяльності націоналістів у різних регіонах України подаються і у статтях В. Бойка, Т. Сулятицького, Л. Бондарук, Г. Бухало, І. Павлюка, В. Жилюк.
Діяльність ОУН і УПА щодо антифашистського виховання населення окупованої України досліджувалась у дисертації С. Виноградова. Автор основну увагу зосереджує на роботі серед членів ОУН та бійців УПА і лише частково торкається роботи безпосередньо з місцевим населенням. Питання, пов’язані з темою дослідження, побіжно розглядаються також у дисертаціях Б. Чорномаза, М. Слободянюка, С. Горбурова, О. Стасюк, В. Романишина, В. Деревінського, В. Гладуша. Розглядаючи рух Опору окупантам, автори зупиняються на значенні пропаганди у антинімецькій боротьбі ОУН і УПА.
Встановлено, що сучасна вітчизняна історіографія розглядає антинімецьку пропаганду українських національно-патріотичних сил переважно в контексті їх збройної боротьби проти німецьких окупантів без аналізу її сутності і ролі у цьому процесі. У багатьох працях антинімецька інформаційно-пропагандистська діяльність ОУН і УПА серед населення України отримала часткове відображення, але цілеспрямовано та ґрунтовно не розглядалася.
Інформаційно-пропагандистська діяльність ОУН і УПА частково розглядається також і зарубіжними істориками: М. Чировським, М. Купером, Б. Бейлі. Найбільш змістовною є монографія Дж. Армстронга “Український націоналізм”. На основі численних джерел автор показує ефективність пропаганди ОУН і УПА на території Західної України. Антинімецьку спрямованість пропаганди ОУН і УПА підтверджують і німецькі автори Ф. Гальдер та Н. Мюллер, вказуючи на реальну загрозу, яку вона становила для німецької армії. Активно вивчається проблематика ОУН і УПА часів Другої світової війни в польській, білоруській та сучасній російській історіографії. Проте в працях зарубіжних авторів досить слабо висвітлено інформаційно-пропагандистський аспект діяльності українських націоналістів.
Аналіз історіографії свідчить, що в наукових працях частково висвітлено складові інформаційно-пропагандистської діяльності українських націоналістів. Знайшла відображення видавнича робота ОУН і УПА, використання преси у пропаганді націоналістичних ідей. Розглянуто деякі аспекти антинімецької пропаганди при висвітленні збройної боротьби загонів УПА проти німецьких окупантів. Однак створення та структура мережі пропаганди в окупованій Україні, підготовка пропагандистських кадрів, антинімецька спрямованість інформаційно-пропагандистської діяльності ОУН і УПА всебічного висвітлення в історіографії не знайшли.
Джерельну базу дослідження складають архівні документи та опубліковані джерела. Основою дослідження стали документи і матеріали, виявлені автором у державних архівах. Автор опрацював документи Центрального державного архіву громадських об’єднань України, зокрема, фонди ; 57; 62. У Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України опрацьовано фонди 3676; 3833; 3836; 3837; 3838; 3967, 3971, 4328 та фонд КМФ-8. Виявлені матеріали доповнені документами з державних архівів Львівської (фонд П-3), Волинської (фонд Р-1021) та Рівненської (фонд Р-30), Житомирської (фонд Р-1151), Запорізької (фонд ) та Дніпропетровської (фонд ) областей. Матеріали цих фондів складаються з оригінальних документів різного роду. Вони містять відомості про характер гітлерівської окупаційної політики, настрої населення окупованих територій, антинімецьку боротьбу ОУН і УПА, підпільників і партизанів, інформацію німецьких спецслужб про стан націоналістичного руху, документи проводів ОУН, звіти про створення та діяльність оунівських осередків пропаганди в різних областях України тощо. Наявність цих документів дала змогу достатньо повно відтворити антинімецьку інформаційно-пропагандистську діяльність ОУН і УПА.
Інший блок складають збірники архівних документів нацистської Німеччини і Радянського Союзу, упорядковані В. Косиком, В. Сергійчуком, П. Кагуєм, С. Кокіним. Це звіти німецьких і радянських спецслужб про діяльність ОУН і УПА на території України, документи партизанського руху, радянського та оунівського підпілля, які дають можливість окреслити етапи організаційного закріплення осередків ОУН, визначити основні форми і методи їх антинімецької інформаційно-пропагандистської діяльності в різних регіонах України.
Дисертантом проаналізовано спогади, щоденники та мемуарні праці безпосередніх учасників подій, насамперед Є. Стахова, З. Матли, В. Макара, Я. Шумелди, М. Скорупського, 3. Книша, М. Климишина та інших. Вказані джерела дають можливість окреслити завдання, форми та методи антинімецької пропаганди, яка здійснювалася українськими націоналістами. Однак наявна інформація потребує зіставлення з іншими документальними джерелами.
Автором використано багатотомне видання “Літопис УПА” за редакцією П. Потічного та Є. Штендери, а також видання “Літопис УПА. Нова серія”, матеріали яких слугують важливим джерелом для дослідження деяких форм і методів інформаційно-пропагандистської діяльності ОУН і УПА.
Важливий матеріал щодо діяльності ОУН і УПА почерпнуто автором у відділах рукописів та періодики Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського, Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, а також у відділі національно-визвольних змагань Львівського історичного музею, де зберігаються зразки пропагандистської продукції та періодичної преси ОУН і УПА, україномовні газети і журнали, що виходили в роки гітлерівської окупації.
Отже, незважаючи на значну кількість публікацій та архівних джерел, які відображають історію ОУН і УПА, їх антинімецька інформаційно-пропагандистська діяльність серед населення окупованої України висвітлена недостатньо. Наявна джерельна база дозволяє виконати поставлене автором наукове завдання та досягти визначеної мети дослідження.
У другому розділі “Формування антинімецької позиції ОУН і тактика її інформаційно-пропагандистських дій” висвітлюються причини співпраці ОУН з нацистським керівництвом Німеччини на початку війни проти СРСР та визначаються фактори, що обумовили перехід націоналістів на антинімецькі позиції і викликали зміни у тактиці їх інформаційно-пропагандистської діяльності.
Керівники оунівського проводу на першому етапі своєї діяльності виходили з того, що відновлення Української державності було можливим лише за допомогою зовнішньої сили, на яку можна було б спертися і спільними зусиллями виступити проти комуністично-радянської системи. Враховуючи геополітичну ситуацію, керівництво ОУН найбільш прийнятною силою вважало Німеччину і з тактичних розрахунків налагодило контакти з нацистами. При цьому оунівці в своїх меморандумах, адресованих нацистському керівництву, заявляли, що їхня співпраця може здійснюватися за умови визнання Німеччиною намірів ОУН створити незалежну Українську державу. У розділі висвітлено розбіжності у поглядах керівництва ОУНБ) і ОУНМ) щодо співпраці з німцями, що призвело до взаємного ослаблення націоналістичних сил та їх дієздатності.
У дисертації висвітлюються пропагандистські заходи ОУНБ), спрямовані на інформування громадськості про Акт відновлення Української державності від 30 червня 1941 року. Як свідчать документи, на дії оунівців щодо відновлення Української державності нацисти прореагували вороже. Окупаційна влада розпочала масові репресії проти ОУНБ), внаслідок яких уже в липні–серпні 1941 р. багатьох її керівників та членів похідних груп було заарештовано.
ОУН здійснила низку організаційно-політичних заходів, в ході яких було сформовано нову позицію щодо Німеччини та узгоджено погляди членів організації на тактику антинімецьких дій. Основні програмні рішення щодо антинімецької діяльності були прийняті на конференціях ОУНБ), які відбулися відповідно у вересні 1941 р., квітні 1942 р. і лютому 1943 р. та на ІІІ-му Надзвичайному великому зборі ОУН (21–25 серпня 1943 р.). Саме тут була остаточно сформульована стратегія “двофронтової” боротьби ОУНБ) і УПА, суть якої зводилась до одночасної боротьби проти двох режимів – нацистського та сталінського.
На відміну від ОУНБ), дещо по-іншому відбувалися зміни у тактиці та напрямках діяльності ОУНМ). У ході проведення першої конференції (квітень 1942 р.), низці краєвих конференцій, які відбулися протягом весни–літа 1942 р. та нелегального з’їзду 14–15 серпня 1942 р проявилася значна розбіжність між керівництвом Центрального проводу ОУНМ), яке перебувало за кордоном, та мельниківським осередком на території України. А. Мельник і Провід українських націоналістів продовжували займати відносно лояльну позицію стосовно Німеччини, а актив ОУНМ) на українських землях зайняв антинімецьку позицію, наполягаючи на залагодженні конфлікту з ОУНБ), розбудові організаційної мережі, посиленні антинімецької інформаційно-пропагандистської роботи та створенні збройних загонів.
Тактичні зміни в діяльності націоналістичних сил в умовах німецької окупації України були обумовлені антиукраїнською політикою нацистів і ворожим ставленням окупаційної влади до намагань оунівців відновити Українську державність. В таких умовах ОУН перейшла до проведення активної інформаційно-пропагандистської роботи серед населення з метою забезпечити підтримку своїх дій, поширення впливу на всю територію України, підготовку до збройної боротьби проти німецьких окупантів.
Отже, з вересня 1941 р. по серпень 1942 р., як ОУНБ), так і ОУНМ), враховуючи соціально-політичну ситуацію, що склалася в Україні, й антиукраїнську політику Німеччини, змінили тактику своєї боротьби за незалежність Української держави і взяли курс на проведення широкомасштабної підпільної антинімецької роботи, в якій важлива роль відводилась інформаційно-пропагандистській діяльності. З лютого 1943 року ОУНБ) перейшла до активної збройної боротьби проти німецьких окупантів, широко залучаючи до неї загони УПА.
У третьому розділі “Створення пропагандистських структур ОУН і УПА, їх завдання та підготовка кадрів” висвітлюється діяльність ОУН і УПА щодо формування мережі пропагандистських осередків, розкривається їх структура, завдання та підготовка кадрів.
Необхідність та програмні засади інформаційно-пропагандистської діяльності українських націоналістів в умовах війни були визначені у інструкції ОУНБ) “Боротьба й діяльність ОУН під час війни” та “Інструкції на час подій” ОУНМ). Головні завдання щодо розгортання пропагандистської мережі обома проводами покладались на похідні групи. Доведено, що впродовж 1941–1942 рр. представниками ОУН було створено мережу підпільних осередків пропаганди на всій території окупованої України. Проте, на відміну від бандерівців, мельниківці намагалися при цьому максимально зберегти легальні умови для своєї інформаційно-пропагандистської діяльності.
Організаційна побудова мережі пропаганди обох проводів ОУН здійснювалась за територіальним принципом, що найбільше забезпечувало збереження двох основних принципів, яких дотримувалося керівництво ОУН і УПА при створенні своєї пропагандистської мережі, а саме: принципу стратегічної централізації, сутність якого полягала у збереженні єдності і цілеспрямованості в організації роботи всієї структури пропаганди та принципу децентралізації виконання, що полягав у забезпеченні якнайбільшої оперативності пропагандистських відділів у виконанні поставлених завдань на місцях.
У розділі розкриваються особливості формування пропагандистського апарату в УПА. Воно відбувалося паралельно з формуванням організаційно-штатної структури військових загонів. Іншою особливістю цього процесу було те, що їх створення проходило одночасно з бойовими діями, які проводили підрозділи УПА. Наприкінці серпня 1943 р. остаточно визначилась загальна структура УПА, на кожному рівні її командування були створені спеціальні відділи пропаганди. Посади в них обіймали кадрові старшини – пропагандисти, які мали військові звання.
Значною проблемою для українських націоналістів стало питання нестачі кадрів пропаганди з відповідним рівнем освіти та досвідом пропагандистської роботи. Керівництвом ОУН і УПА була розгорнута мережа підпільних курсів та ідеологічних вишколів, на яких здійснювався відбір та підготовка пропагандистських кадрів. Було запроваджено трирівневий спосіб підготовки фахівців пропаганди, що включав: самопідготовку за допомогою методичної літератури; підготовку на курсах; безперервну передачу практичних знань, навичок та досвіду роботи від старшого до молодшого покоління пропагандистів.
Найбільш оптимальні структури пропаганди оунівців були створені наприкінці 1943 – початку 1944 років. В ОУН мережа пропаганди включала: керівний орган, очолюваний головним референтом пропаганди – Головний осередок (референтура) пропаганди на рівні Проводу та відповідні референтури на крайовому, обласному, окружному і повітовому рівнях організації. Низова ланка пропагандистів працювала у станицях. Пропагандистський апарат УПА складався з Головного осередку пропаганди при Головному військовому штабі УПА – керівного органу та відділів пропаганди при військових штабах генеральних військових округ, військових округ та територіальних відтинків. Безпосередньо, у військових підрозділах виконання завдань пропаганди покладалось на політвиховників. У той же час провід ОУН (М) плани щодо налагодження пропагандистського підпілля втілити в життя в повному обсязі не зумів внаслідок своєї пасивності та вичікувальної позиції керівництва.
Отже, ОУН і УПА на окупованій території України створили досить розгалужені пропагандистські структури, характерними ознаками діяльності яких були: добровільна участь у роботі; чіткий розподіл обов’язків; планування та звітність; підняття рівня своєї роботи через проведення вишколу; чітка взаємодія з культурно-освітніми закладами та громадськими організаціями, представниками різних релігійних конфесій. Діяльність відділів пропаганди ОУН і УПА велася постійно, цілеспрямовано, на основі фахово розроблених програм й різноманітних наказів та інструкцій.
У четвертому розділі “Основні напрямки та зміст антинімецької інформаційно-пропагандистської діяльності ОУН і УПА серед населення” розкривається практична діяльність національно-патріотичних сил щодо антинімецького інформаційно-пропагандистського впливу на населення України.
У розділі показано, що антинімецька інформаційно-пропагандистська діяльність ОУН і УПА серед населення представляла масштабну інформаційно-психологічну кампанію, характерною рисою якої був спеціально організований вплив на свідомість і почуття людей, які проживали або тимчасово перебували на території України. За змістом вона складалася з різних за масштабністю та тривалістю, узгоджених за метою, акцій, у ході яких проводилась інформаційно-роз’яснювальна та агітаційно-пропагандистська робота антинімецького спрямування.. Мета цієї діяльності полягала в забезпеченні свідомого ставлення населення до намірів націоналістів, збільшенні чисельності своїх прихильників і створенні сприятливих умов для розгортання збройної боротьби проти німецьких окупантів.
Суттєві труднощі у пропагандистській роботі українських націоналістів виникли на Сході України в силу протидії мережі радянського підпілля та несприйняття націоналістичних ідей значною частиною місцевого населення. Внаслідок цього результатів, подібних успіхам на західноукраїнських землях, антинімецькій пропаганді ОУН у цьому регіоні досягнути не вдалося.
У дисертації розкриваються особливості антинімецьких пропагандистських спрямувань українських націоналістів. На відміну від антирадянського та антипольського напрямків пропаганди, антинімецький з’явився та розвинувся безпосередньо в ході війни як відповідь на німецьку політику щодо України. Він проводився паралельно з антирадянським і антипольським, а за терміном активної пропаганди був набагато коротший. Не дивлячись на антинацистську позицію в інформаційно-пропагандистській діяльності, під час війни мали місце певні контакти оунівців та німецьких військових з метою вирішення тактичних питань. Вони проявлялися в обміні інформацією щодо радянського підпілля та партизанських загонів, спробах отримати зброю від німецького командування під прикриттям антирадянської боротьби.
Антинімецька інформаційно-пропагандистська діяльність ОУН і УПА серед населення зосереджувалася на поширенні ідеї боротьби за створення Української держави; вихованні національно-патріотичної свідомості, почуття необхідності створення незалежної держави, ненависті до ворожих сил, які стояли на перешкоді здійснення цих планів; роз’ясненні дійсних цілей гітлерівців відносно України, ставлення Організації до окупаційної влади; формуванні віри у кінцеву перемогу над ворогом; мобілізації населення до збройної боротьби в складі УПА; створенні спільного фронту боротьби поневолених народів проти німецьких окупантів.
В організації та проведенні антинімецької інформаційно-пропагандистської діяльності ОУН і УПА простежуються три основні періоди, які відрізняються між собою рівнем активності антинімецької роботи, пріоритетами напрямків та завдань пропаганди. У розділі висвітлюється специфіка форм, методів і засобів антинімецької інформаційно-пропагандистської діяльності ОУН і УПА серед населення України та основні тенденції її розвитку, притаманні кожному з цих періодів.
Вивчені джерела дозволяють автору стверджувати, що у різні періоди боротьби ОУН і УПА проти нацистських окупантів методи та засоби їх інформаційно-пропагандистської діяльності серед населення були сталими, проте її змістовна спрямованість, форми та специфіка їх проведення постійно змінювалися відповідно до місцевих умов та загальної військово-політичної обстановки в Україні.
Отже, незважаючи на складне становище в умовах гітлерівської окупації, практично без підтримки ззовні антинімецька інформаційно-пропагандистська діяльність ОУН і УПА серед населення проводилася активно й цілеспрямовано. Саме завдяки цій діяльності збройно-політична боротьба українських національно-патріотичних сил була зрозумілою і знаходила підтримку серед значної частини українського народу, яка ставала на шлях боротьби за незалежність України.
ВИСНОВКИ
У дисертації проведено узагальнення та вирішено наукове завдання, яке полягає у дослідженні та розкритті антинімецької інформаційно-пропагандистської діяльності ОУН і УПА серед населення окупованої України, виявленні її змісту та спрямованості, ролі і місця в боротьбі українського народу проти німецьких окупантів у 1941–1944 роках.
Основні наукові та практичні результати дисертаційної роботи:
1. При підготовці дисертації встановлено, що антинімецька інформаційно-пропагандистська діяльність ОУН і УПА серед населення окупованої України залишається в наукових працях недостатньо висвітленою. Опубліковані праці не носять комплексного характеру, містять суперечливі положення та висновки.
2. Виявлено, що ставлення українських націоналістів, – ОУНБ) і ОУНМ) –щодо політики Німеччини зазнали еволюційних змін від співпраці до антинімецьких дій, що знайшло своє відображення в тактиці проведення їх інформаційно-пропагандистської діяльності. Мета ОУН створити самостійну Українську державу по своїй суті була антинімецькою, оскільки суперечила загарбницьким планам гітлерівців щодо України. Антинацизм українських націоналістів був значною мірою вимушеним, оскільки німці власноруч загнали оунівців у підпілля, не бажаючи йти на жодні компроміси в питанні самостійності України.
Доведено, що основними факторами, які обумовили перехід українських націоналістів на антинімецькі позиції, були: антиукраїнська політика нацистів і вороже ставлення окупаційної влади до намагань оунівців відновити Українську державність; арешти активістів ОУН; репресії окупаційної влади цивільного населення; територіальне розчленування українських земель.
Антинімецька інформаційно-пропагандистська діяльність серед населення була одним з головних напрямків діяльності націоналістів в роки окупації України. Її розгортання та ведення базувалося на рішеннях керівних органів ОУН і УПА, прийнятих напередодні та в ході війни.
3. Організацією пропагандистських осередків на теренах України займалися похідні групи ОУН. Більш активно ці завдання вирішували представники бандерівського крила організації. Доведено, що зусиллями ОУН і УПА було створено розгалужені пропагандистські структури, які займалися антинімецькою інформаційно-пропагандистською діяльністю. Їх діяльність вдосконалювалась та пристосовувалась до ведення пропаганди з врахуванням ходу війни. Оптимальна структура пропаганди ОУН склалася до кінця 1943 р., що збіглося з організаційним створенням УПА, командування якої зосередило в своїх руках керівництво всіма напрямками боротьби. Було визначено пріоритетні завдання, спрямовані на забезпечення діяльності підпілля та підготовку масштабного збройного виступу з метою відновлення самостійної Української держави. Результати, досягнуті націоналістами у різних регіонах України, значно відрізнялись між собою. Більш ефективно пропагандистські завдання українськими націоналістами вирішувалися на західноукраїнських теренах.
В організаційному відношенні структури пропаганди визначилися чітким розподілом повноважень підрозділів пропаганди ОУН і УПА згідно з їхніми завданнями, виокремленням підрозділів, які спеціалізувалися на основних напрямках інформаційно-пропагандистської діяльності – усної, друкованої та радіопропаганди.
З’ясовано, що діяльність осередків пропаганди ОУН і УПА підпорядковувалась чітко визначеній меті та завданням. Для неї було характерним добровільна участь у пропагандистській роботі, планування та звітність, вишкіл кадрів, використання культурно-освітніх закладів та громадських організацій в інтересах інформаційно-пропагандистської роботи.
4. Доведено, що керівництво ОУН і УПА приділяло першочергову увагу підготовці пропагандистських кадрів. Вона здійснювалася на спеціальних курсах, які діяли в кожній тактичній ланці УПА та на рівні обласних проводів. Проводились ідеолого-політичні вишколи, до організації яких залучались спеціальні групи інструкторів. Підготовка пропагандистів здійснювалась також в ході навчання командних кадрів в підпільних старшинських і підстаршинських школах. Для організації підготовки оунівських пропагандистів використовувалися й легальні культурно-освітні установи, в структурних ланках яких проводили необхідну вишкільну працю.
Рівень підготовки кадрів пропаганди, налагодженої керівництвом ОУН і УПА, дозволив досить успішно забезпечити пропагандистські структури всіх ланок відповідно навченими фахівцями та сприяв ефективному виконанню останніми завдань антинімецької інформаційно-пропагандистської діяльності.
5. З’ясовано, що головні зусилля антинімецької інформаційно-пропагандистської діяльності ОУН і УПА в роки окупації спрямовувалися на забезпечення консолідації населення України навколо ідеї збройної боротьби за самостійну Українську державу; залучення до визвольних змагань українського народу представників інших національностей з метою створення спільного фронту боротьби проти окупантів; боротьбу проти окупаційних планів Німеччини щодо населення та економічних ресурсів України.
Основним змістом антинімецької інформаційно-пропагандистської діяльності ОУН і УПА було обґрунтування необхідності боротьби проти гітлерівського окупаційного режиму як такого, що несе в собі загрозу існуванню українського народу та фактично стає на заваді зусиль щодо створення незалежної України. Німеччина поряд з СРСР визнавалась ворогом, а населення України закликалось націоналістами до боротьби з нею та її прибічниками.
Антинімецька інформаційно-пропагандистська діяльність українських націоналістів стала одним з визначальних чинників розширення мережі націоналістичного підпілля, припливу до складу УПА значної частини населення України та розгортання активної боротьби проти окупантів.
6. Встановлено основні періоди антинімецької інформаційно-пропагандистської діяльності ОУН і УПА. Перший (червень – вересень 1941 р.) характеризується спробами оунівців легалізувати інформаційно-пропагандистський вплив на населення України, відсутністю відкритого антинімецького змісту в агітації та пропаганді ОУН, активним поширенням своїх національно-визвольних ідей. Другий (вересень 1941 р. – лютий 1943 р.) визначається ідейно-політичною переорієнтацією ОУН, переходом у підпілля і розгортанням активної антинімецької інформаційно-пропагандистської роботи. Третій (лютий 1943 р. – жовтень 1944 р.) пов’язаний з переходом до збройних форм опору окупаційному режиму.
Специфіка використання різних форм і методів антинімецької інформаційно-пропагандистської діяльності в кожному з цих періодів визначалася військово-політичними умовами. Дієвість пропагандистських зусиль ОУН і УПА була досить високою, про що свідчить широка підтримка їх боротьби місцевим населенням.
7. Проведене дослідження розширює існуючі знання про місце і роль ОУН та УПА у боротьбі українського народу проти німецьких окупантів в період Другої світової війни та дозволяє автору сформулювати наступні практичні рекомендації:
- з метою підвищення ефективності комплектування Збройних Сил України на контрактній основі доцільно більш активно використовувати досвід інформаційно-пропагандистської діяльності ОУН і УПА щодо залучення населення до збройних формувань;
- в умовах реформування військової освіти з метою навчання командного складу Збройних Сил України формам, методам і засобам роботи з особовим складом було б доцільним використання досвіду ОУН і УПА в організації курсової підготовки керівних кадрів всіх ланок;
- використання досвіду інформаційно-пропагандистської діяльності ОУН і УПА серед населення є доцільним з точки зору організації взаємодії Збройних Сил України з сучасними громадськими організаціями, що сприяло б підвищенню її ефективності в інтересах функціонування військових колективів;
- в контексті забезпечення ефективності впливу українських миротворчих контингентів на місцеве населення в районах їх відповідальності значну допомогу може надати використання досвіду інформаційно-пропагандистської діяльності ОУН і УПА серед національних меншин України, що передбачає врахування етнічних та соціально-політичних особливостей населення країни перебування, використання своєї та місцевої інформаційно–поліграфічної інфраструктури, залучення до цієї роботи представників місцевого населення;
- з метою підвищення ефективності військово-патріотичного виховання населення та особового складу Збройних Сил України, їх консолідації навколо ідеї українського державотворення доцільно більш активно використовувати в засобах масової інформації історичну спадщину українських національно-патріотичних сил, їх боротьбу за утвердження Української державності.
Подальші дослідження могли б зосередитися на вивченні інформаційно-пропагандистської діяльності ОУН і УПА в регіонах України, розкритті ролі окремих особистостей, провідників ОУН і УПА в становленні та розгортанні інформаційно-пропагандистської діяльності, системи фахової підготовки пропагандистських кадрів ОУН і УПА, організації та проведення заходів контрпропаганди українськими національно-патріотичними силами в умовах війни Німеччини з СРСР.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Малюга В.М. Антифашистська інформаційно-пропагандистська діяльність ОУН-УПА серед населення окупованих територій України // Вісник Академії праці та соціальних відносин Федерації профспілок України. Науково-практичний збірник, 2004. – № ) – С. 64–174.
2. Малюга В.М. Тактика інформаційно-пропагандистських дій ОУН на початку німецько-фашистської окупації України // Збірник наукових праць гуманітарного факультету Національної академії оборони України, 2004. – № (40) – С. –38.
3. Малюга В.М. Пропагандистські осередки ОУН і УПА, їх структура та діяльність у 1941–1944 рр. // Вісник Київського славістичного університету. Серія: історія. – К.: КСУ, 2005. – Вип. . – С. –128.
4. Малюга В.М. Антифашистська спрямованість інформаційно-пропагандистської діяльності ОУН-УПА на окупованій території України (1941–1944 рр.) // Наукові записки з української історії. Збірник наукових статей. – Переяслав-Хмельницький, 2005. – Вип. . – С. –180.
5. Малюга В.М. Трансформація інформаційно-пропагандистської діяльності ОУН в умовах нацистської окупації України (1941–1942 рр.) // Наукові записки з української історії. Збірник наукових статей. – Вип. . – Тернопіль: Видавництво Астон, 2006. – С. .
6. Малюга В.М. Антифашистська інформаційно-пропагандистська діяльність ОУН-УПА в 1941–1944 рр. // Історія слов’янських народів: дослідження актуальних проблем. Випуск : Україна і Польща в горнилі Другої світової війни: Зб. наук. пр. – К.: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2005. – С. –156.
7. Малюга В.М. Досвід інформаційно-пропагандистської діяльності ОУН-УПА в роки Другої світової війни // Система морально-психологічного забезпечення в умовах реалізації Концепції гуманітарного і соціального розвитку у Збройних Силах України: Збірник матеріалів науково-практичної конференції (2 квітня 2004 р.). – К.: НАОУ, 2004. – Частина . – С. 159–169.
8. Малюга В.М. Антифашистська інформаційно-пропагандистська діяльність ОУН-УПА в окупованій Україні (1941–1944 рр.) // Національні рухи опору в Східній та Центральній Європі кінця 1930-х – середини 1950-х років: Матеріали Міжнародної науково-теоретичної конференції (12–13 травня 2005 р.). – К.: КМПУ ім. Б.Д. Грінченка, 2005. – С. –72.
9. Історія військових формувань України: Навч. посіб. / Сокаль І.І., Костенко Ю.І., Малюга В.М. та ін. – К.: НАОУ, 2006. – 234 с.
АНОТАЦІЯ
Малюга В.М. Антинімецька інформаційно-пропагандистська діяльність ОУН і УПА серед населення окупованої України (1941–1944 рр.). Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 20.02.22. – військова історія. – Національна академія оборони України, м. Київ, 2006.
Дисертація присвячена дослідженню антинімецької інформаційно-пропагандистської
