УДК 1(091)

Мельник Валерія Валеріївна

Історико-філософська інтерпретація

ідеї трансцендентного: методологічні підходи та експлікації

Спеціальність 09.00.05. – історія філософії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Дніпропетровськ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії, соціології та права Слов'янського державного педагогічного університету.

Науковий керівник – кандидат філософських наук, доцент
Мозговий Леонід Іванович,
зав. кафедри філософії, соціології та права
Слов’янського державного педагогічного університету

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Ємельянова Наталія Миколаївна
Донецький державний університет

кандидат філософських наук, доцент
Малівський Анатолій Миколайович
Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту ім. академіка В. Лазаряна

Провідна установа – Київський національний університет
імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України, кафедра історії філософії, м. Київ.

Захист дисертації відбудеться “29” червня 2006р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.08.051.11 у Дніпропетровському національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Г. Шевченка, 1. Палац студентів Дніпропетровського національного університету, кім. 30.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Дніпропетровського національного університету Міністерства освіти і науки України за адресою: 49025, м. Дніпропетровськ, проспект Гагаріна, 72.

Автореферат розісланий “28” травня 2006 року.

Вчений секретар спеціалізованої ради,

доктор філософських наук, професор | Окороков В.Б. | ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Дослідження ідеї трансцендентного є однією з провідних тем, які певним чином визначають дослідницьку ситуацію в сучасній філософії та намічають проекти подальшого інтелектуального руху. Вона опинилась у центрі філософської уваги в контексті загальної кризи метафізичного дискурсу, одним із наслідків якого стало породження раціональних тоталітарних ідеологій. З огляду на цю тоталітарну тенденцію та її катастрофічні антропологічні наслідки необхідно переосмислити ідею трансцендентного, починаючи від її витоків, і з’ясувати, які позитивні та негативні інтенції були в ній присутні, чи доцільно взагалі і в якому контексті в сучасному філософському дискурсі її використання. Витоки європейської парадигми мислення закладені Платоном, який пропонує певний спосіб побудови теорії, що усвідомлює необхідність рефлексії в собі трансцендуючого світу для теоретичного відношення до світу. Це подвоєння власного відношення до світу виявляється у вигляді ідеї сутності та у вигляді предмета, яким він наданий у досвіді. Абстракція трансцендентного не була доповнена необхідними опосередковуючими методологічними процедурами, результатом чого стало уявлення про трансцендентне як надчуттєву реальність. Припущення абстрактних, ідеальних об’єктів стало виступати у вигляді наявності певної трансцендентної реальності, до якої повинна прагнути людина.

Процес міфологізації й натуралізації трансцендентного відбувався упродовж усього середньовіччя та в деяких напрямках філософії аж до сьогодення, що дозволило К.Попперу безпосередньо пов’язати платонізм із сучасним тоталітаризмом. Загострення означеної проблеми в сучасних умовах змушує усвідомити межі трансцендентного в класичній парадигмі, критично його осмислити, провести відповідні методологічні процедури відпрацювання некласичних інтерпретацій трансцендентного, які враховують його багатовимірність та відкритість.

Переосмислення ідеї трансцендентного пов’язане з двома обставинами: з радикальною зміною сучасної реальності, в якій елімінуються субстрактні характеристики і з виникненням нового типу дискурсу, який принципово заперечує есенціалізм. Ідею трансцендентного необхідно розуміти не як зібрання повноти буття, а як інтеллектуальний інструмент, який дозволяє свідомості висвітлювати і розуміти реальність як таку.

Зв’язок із науковими програмами, планами, темами.

Весь комплекс досліджень дисертації є складовою частиною дослідницької теми кафедри філософії, соціології та права Слов'янського державного педагогічного університету “Буття людини (соціально-філософський аспект)” затверджена на засіданні кафедри філософії, соціології та права протокол № 11 від 23.03.2004 року.

Об’єктом дисертаційного дослідження є ідея трансцендентного.

Предметом – є формування і розвиток ідеї трансцендентного та її корелятів в історії філософії.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб дослідити ідею трансцендентного в історико-філософському вимірі. Реалізація поставленої мети передбачає виконання таких завдань:

1) розкрити сучасні методологічні основи дослідження, доцільність та теоретичну продуктивність застосування ідеї трансцендентного;

2) простежити міфологічні витоки виникнення ідеї трансцендентного та його корелятів;

3) на матеріалі історії європейської філософії докантівського періоду визначити ідею трансцендентного;

4) дослідити трансформацію трансцендентного в філософії ХVІІІ-ХХст.;

5) розглянути роль символу у вираженні змісту ідеї трансцендентного;

6) проаналізувати трансцендентні проекти в містичній філософії.

Теоретико-методологічною основою роботи є феноменолого-онтологічний аналіз ідеї трансцендентного в історико-філософському вимірі. В основу дисертаційного дослідження покладена низка ідей: ідея про метафізичну та розуміючо-рефлексивну модифікацію реальності, ідея трансцендентної реальності як сукупності духовних цінностей, що мають абсолютний характер, яка розроблена, насамперед, у російській релігійній філософії, екзистенціальна ідея про зв’язок трансцендентного із людською свободою, моральністю та відповідальністю, роздуми про символ як найбільш адекватну форму виразу трансцендентного.

У дисертації використаний соціокультурний підхід, який передбачає аналіз розвитку форм духовної культури в аспекті взаємодії індивідуальних і над-індивідуальних структур, що функціонують. Застосування соціокультурного підходу до історико-філософського аналізу дозволило достатньою мірою подолати суб’єктивізм, притаманний певній історичній добі.

Методологічною основою дослідження є комплексне поєднання, компаративістського та аксіологічного підходів, структурно-функціональний аналіз ідеї трансцендентного, розроблений у роботах провідних вітчизняних і західноєвропейських філософів. У дисертації також застосовані герменевтичні тлумачення розкриття змісту трансцендентного.

Наукова новизна дисертаційного дослідження.

Основним результатом дисертаційного дослідження є перший у вітчизняній філософії всебічний аналіз ідеї трансцендентного в історико-філософському вимірі та виявлення його основних парадигм, що втілено в мережі положень, яким притаманні риси наукової новизни, що виносяться на захист:

1) визначено сучасні методологічні основи дослідження ідеї трансцендентного, які полягають у залученні до аналізу горизонта значень, що онтологічно визначають спосіб буттєвості трансцедентного в пізнанні та виявляються історично мінливими. З’ясовано, що ідею трансцендентного можливо дослідити за умови застосування синтетичної методології, яка поєднує досвід семіотики, феноменології, герменевтики тощо;

2) виявлені витоки трансцендентного в міфологічній свідомості; визначено єдине смислове поле формування уявлень про трансцендентне в різних формах культури. Обґрунтовано, що витоки дихотомічності в різних типах світогляду простежуються в міфологічній свідомості і ритуальній практиці архаїки;

3) доведена методологічна коректність та теоретична продуктивність визначення ідеї трансцендентного в історико-філософському вимірі для позначення сучасних онтологічних проектів; виявлено чотири різних аспекти розуміння трансцендентного в історії філософії: гносеологічний, онтогносеологічний, онтологічний і аксіологічний, які зумовлені усвідомленням обмеженості людського пізнання, буття, а також визнанням людської недовершеності. Виявлено, що трансцендентні інтенції античності та середньовіччя уможливлювали істинність знання не лише в контексті його співвіднесення до буття, але й в ціннісному аспекті. Філософія Нового часу елімінує об’єктивні доцільно-смислові витоки світу: вони передаються суб’єкту, який діє;

4) розкрито, що саме відкриття І. Кантом трансцендентальних структур свідомості виявилося вододілом класичного та некласичного підходів до ідеї трансцендентного. Незакінчена епоха постмодерну є посткантіанською епохою, у якій не вичерпані трансцендентні інтенції. Ідея трансцендентного починає розглядатися в контексті структури менталітету, котра зберігає специфіку базисних культурних змістів, що не зводиться до чогось раціонально вираженого, а завдає певний горизонт значень. Ідея трансцендентного є мінливою і залежить від ментального горизонту позитивності;

5) доведена роль символу у вираженні трансцендентного. Зроблено висновок, що символ є найбільш адекватною формою змісту трансцендентного, оскільки він виникає при необхідності виразу неопредметненого змісту. У символі діалектично поєднуються аморфність, розмитість і однозначно жорстка відповідність вираженому об’єкту.

6) виявлені трансцендентні тенденції в містичній філософії. Доведено, що містичне філософування розвивається у контексті „розширення свідомості”, що зумовлює багатство надприродних феноменів сприйняття та власне духовної практики, що веде до трансцендентного, яке знаходиться поза будь-якою виразимістю. Використання елементів соціокультурного підходу, зокрема, уявлення про пізнання як про духовне конструювання, дозволяють ввести критерії розподілення містичного і раціонального пізнання, що сприяє подоланню суб’єктивізму в історико-філософському дослідженні.

Теоретична і практична значущість роботи. Отримані в дисертації результати розширюють аналіз ідеї трансцендентного в історико-філософському вимірі. Обґрунтовано, що питання, поставлені відомими вітчизняними та західноєвропейськими філософами, на яких акцентовано в роботі, є значущими в осмисленні сучасної дійсності. Результати дослідження можуть бути використані в лекційних курсах з історії філософії, філософії культури, філософської антропології, релігієзнавства, етики, естетики.

Найважливіші результати дисертаційного дослідження використовувалися в педагогічній практиці дисертанта з курсів філософії та релігієзнавства (2003 – 2005 рр.).

Апробація результатів дисертації відбувалась під час обговорення концепції дисертаційного дослідження на засіданні кафедри філософії, соціології і права СДПУ. Результати дисертаційного дослідження здійснювалися протягом 2002–2006 років шляхом публікації науково-філософських праць, участі у щорічних науково-практичних конференціях викладачів СДПУ (2002–2006рр.), доповідались на міжнародних конференціях: ”Мова і культура” (м.Київ – 2003р.), ”Наука. Релігія. Суспільство” (м.Донецьк – 2003р.), ”Наука. Релігія. Суспільство” (м.Донецьк – 2004р.), ”Педагогічні шляхи реалізації загальноєвропейських цінностей у системі освіти України” (м. Харків – 2005 р.).

Особистий внесок здобувача. Роз’яснення комплексу поставлених задач, оформлення їх у відповідні положення і висновки, що відповідають основному змісту дисертації, здійснені автором самостійно.

За матеріалами дослідження опубліковано десять робіт: з них 10 одноосібних, 5 – надруковано в наукових фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, десяти підрозділів, висновків та списку використаних джерел, який включає 299 позицій. Обрана структура зумовлена специфікою об’єкта та предмета дослідження, його метою та завданнями, а також логікою викладення матеріалу. Повний обсяг роботи складає 187 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, виявляється ступінь її наукової розробки, характеризуються методологічні основи дисертації, розкривається її наукова новизна, з’ясовуються питання теоретико-практичної значущості роботи, відображається апробація результатів дослідження.

У першому розділі ”Методологічні основи дослідження ідеї трансцендентного” – розкриваються детермінантні культурно-онтологічні та філософські витоки, які сприяли установленню феноменолого-онтологічного та антропологічного тлумачення ідеї трансцендентного. Для вирішення цього завдання досліджувалися як класичні джерела, так і здійснювався аналіз сучасної філософської літератури.

Перший підрозділ першого розділу – ”Огляд літератури за темою дослідження” – присвячений розгляду становлення основних стратегій дослідження ідеї трансцендентного. У підрозділі доведено, що ідея трансцендентного в системі філософського знання багатовимірна, має декілька напрямів осмислення. Вперше ідея трансцендентного виникає у Платона як певний духовний вимір життя, у зв’язку з ідеєю трансцендентування, що передбачає існування за межами людського певних чистих ідей або сутностей, до яких направлене саме трансцендентування. Але через відсутність опосередковуючих ланок раціональна структура відокремилася від емпіричної реальності, результатом чого і став відрив ідеальної трансцендентної сутності від світу речей. У цьому напрямку догматизації й міфологізації платонізму стала розвиватися ідея трансцендентного в неоплатонізмі та середньовічній філософії. Розробці цієї теми сприяла екзегетична інтерпретація текстів Священного Писання, молитвенних текстів. Середньовічна філософія виробляє символічний та алегоричний способи трактування Біблії. Як метод тлумачення трансцендентних священних текстів Біблії теологами розробляється герменевтика. Логіка їх концепцій визначала розвиток ідеї трансцендентного у Середні віки і в епоху Відродження, що відображено, зокрема, у творах Майстера Екхарта, св. Іоанна Хреста, Миколи Кузанського, Якоба Беме.

У Новий і Новітній час ідеї трансцендентного складало предмет аналізу в класичній філософії – у І.Канта, І.Г.Фіхте, Ф.Шеллінга, у філософії життя А.Шопенгауера, в екзистенціалізмі – у С.К’єркегора, Ж.П.Сартра, М.Гайдеггера, К.Ясперса, М.Бердяєва. Лише в останній час розрізненням трансцендентного й трансцендентального в теорії Канта і взагалі проблемам посткантіантіанської трансформації філософії займались на пострадянському просторі Е.К.Бистрицький, І.В.Бичко, П.П.Гайденко, Г.А.Заїченко, В.В.Лях, М.К.Мамардашвілі, В.Б.Окороков, В.І. Пронякін, В.Г.Табачковський, Н.Д.Хамітов, В.І.Шинкарук та ін. Не дивлячись на спроби перевести європейське мислення в русло посткантіанської традиції, проблематика трансцендентного в філософії до цих пір ще не вичерпана. Останнім часом з’явилося немало праць, у яких досить повно обґрунтовується, що ідея трансцендентного виходить за межі історично обмеженого явища німецької класичної філософії і являє собою одну із центральних ліній розвитку західноєвропейської філософії.

Створенню онтологічних моделей, які дозволяють логічно подолати поняття речі-в-собі, були присвячені твори російських філософів В.С.Соловйова, Є.М.Трубецького, Н.О.Лосського, С.Л.Франка. Питання про відношення до божественного трансцендентного розкривається в концепції ім’яславлення. Російська релігійна філософія наділяє слово магічним сенсом та розглядає його в неподільному зв’язку із трансцендентним. Постструктуралізм і постмодернізм поглиблюють філософське осмислення тексту й мови, виходячи з основних законів риторики й метафори та реконструюючи зміст тексту на підставі поєднання різноманітних методик інтерпретації.

Ідея трансцендентного ґрунтовно досліджувалася в українській філософській думці. Потужним поштовхом звернення уваги до проблеми трансцендентного стала київська світоглядно-антропологічна школа, заснована В.І.Шинкаруком та продовжена ґрунтовними дослідженнями С.Кримського, В.Г.Табачковського тощо. Різні аспекти проблеми трансцендентного були висвітлені в працях І.В.Бичка, В.В.Ляха та ін. Так, В.В.Ляхом розглянуті трансцендентні виміри людського буття.

Проблематика цього параграфа полягає у з’ясуванні того, що логіка трансцендентного дискурсу виникла в різноманітних концепціях західної філософії, можливість пізнання несуперечливої моделі або моделі буття, у якій долається ця ідея, обмежена у сфері значення ідеї трансцендентного.

Другий підрозділ першого розділу – ”Методологія дисертаційного дослідження” – присвячений розгляду методології, яка б дозволила адекватно осмислити ідею трансцендентного. У підрозділі доводиться, що дослідження ідеї трансцендентного є неадекватним, якщо виходити із методологічного монізму – настанови класичної філософії, яка полягала у прагненні відшукати єдиний, універсальний та позбавлений суб’єктивізму метод досягнень безсумнівних істин у пізнанні. Доводиться, що для осмислення ідеї трансцендентного необхідний методологічний плюралізм, який припускає можливість виправданого використання різноманітних методів, які поєднуються між собою на засадах доповнюваності.

Обґрунтовується, що аксіологічний підхід ігнорує специфічну пов’язаність дослідника з предметом свого дослідження у гуманітарних дисциплінах. На противагу аксіологічному підходу, герменевтика виявляє специфіку пізнання ідеї трансцендентного у висхідній належності дослідника до горизонту досліджуваного – герменевтичний метод дає змогу з’ясувати співвідношення між текстом, підтекстом та контекстом ідеї трансцендентного, виявити людський зміст у текстових утвореннях ідеї трансцендентного та здійснити процедури розуміння на основі первинного прийняття того змісту ідеї трансцендентного, з яким стикається людина в своїх спілкуваннях із дійсністю. Розуміння завжди є передумовою зв’язку із дійсністю. Воно є таким, що витлумачує, та можливе лише як застосування–співвідношення змісту тексту із культурним мисленням сучасності: інтерпретація тексту міститься не у відтворенні його первинного смислу, а швидше, в утворенні нового смислу. Ідея трансцендентного є не пустою абстракцією, а конкретно-історичною формою знання.

Відсилковий характер темпорально-організованих презентативних актів надає людському досвіду характер смислового горизонту, в якому кожне значення ідеї трансцендентного відсилає до інших актуальних або потенційних значень, сукупність яких складає горизонт можливого досвіду. Цей горизонт є історичним, тобто знаходиться в постійній трансляції.

Другий розділ – ”Ідея трансцендентного в історії філософії докантівського періоду”, присвячена становленню ідеї трансцендентного в історико-філософському вимірі, починаючи від її витоків і закінчуючи осмисленням ідеї трансцендентного в філософії Нового часу.

У першому підрозділі другого розділу – ”Міфологічні витоки ідеї трансцендентного” – доводиться, що міфологічна свідомість через її синкретичність і низький ступінь рефлексії не має уявлення про трансцендентне як недосяжне. Однак існує ряд міфологічних символів, які можна розглядати як генетично передуючі ідеї трансцендентного.

У роботі підкреслюється, що уявлення про трансцендентне може виникнути в такому світогляді, де виявляється будь-яка дихотомія у гносеологічному, онтологічному або аксіологічному аспектах. Дофілософська свідомість, досліджуючи витоки ідеї трансцендентного, спонтанно й неусвідомлено шукає механізм всесвітнього розвитку і знаходить його в бінарній структурі існуючого, у протистоянні і взаємодії двох антагоністичних принципів. Вважається, що з цим первинним бінаризмом пов’язані всі світоглядні дихотомії різноманітних наступних за міфотворчістю форм культури. Архетипова основа уявлень про полярність буття знаходить своє символічне вираження в дуалістичних міфах. Полярності є зовнішнім виявом певної внутрішньої несуперечливої системи, що визначає несвідому діяльність психіки. Проте, поняття полярності і coincidentia oppositorum стали систематично застосовуватися тільки із вживанням філософських абстрактних побудов.

Механізм космоутворення тут не моністичний, а дуальний: світотворення виходить із аморфного субстрата, але не спонтанно, а під дією конструктивно-ієрархічного початку.

У другому підрозділі другого розділу – ”Античність: філософське обґрунтування ідеї трансцендентного” – розкривається, що в античній філософії у зародку містилися всі можливі способи постановки і рішення проблеми трансцендентального, іманентного і трансцендентного, характерні для докантівської філософії.

У дисертації доводиться, що в античній філософії виділилися два напрямки. По-перше, моністичний пантеїзм, розвинений школою стоїків, у більшій мірі схильний до антропоморфного суб’єктивування дійсності і стверджуючий її повну пізнанність. У цій філософській системі відсутні логічні й ціннісні передумови виникнення поняття трансцендентного. По-друге, спірітуалістичний дуалізм, розвинений Платоном. Платонівсько-арістотелівську світоглядну позицію в цілому можна охарактеризувати як трансцендентну. Платон і Арістотель – об’єктивісти, які людську особистість трактують як еманацію загального буття, як збіг космічної свідомості. У межах цієї системи виникає логічний висновок про непізнанність вищого божественного принципу методами дискурсивного мислення (тобто онтогносеологічна трансцендентність). Ця думка була розвинена й посилена в неоплатонізмі, у якому дуалізм духу й матерії був діалектично подоланий. Однак, ідея онтологічно трансцендентного божества виникла не в грецькій філософії, а в біблійній релігії монотеїстичного персоналізму.

Проблема трансцендентального, іманентного і трансцендентного розроблялася і в трьох основних формах античного антропологізму – скептицизмі, епікуреїзмі і стоїцизмі. Їх представники висунули положення про автономність людської особистості, про залежність внутрішнього світу людини перш за все від неї самої.

У третьому підрозділі другого розділу – ”Основні підходи до дослідження ідеї трансцендентного в середньовічній філософії” – доводиться, що саме виникнення християнства докорінно змінює відношення: людина – трансцендентне. Трансцендентне вже не є безособовою й позалюдською силою, яку можна так чи інакше пізнати і в результаті – врятуватись. Раціональні відношення трансформуються, і основою стає любов, а не знання. У теології склалися два підходи до осягнення змісту трансцендентного: катафатичний і апофатичний. Перший базується на раціональних методах пізнання трансцендентного і являє собою шлях освоєння трансцендентного на основі іманентного. Другий підхід засновується на всьому комплексі духовного й душевного життя (переживаннях, емоціях, волі, роздумів тощо). Представники апофатичної теології виходять з того, що Бог непізнаний, недоступний ні для людської думки, ні для людських почуттів, оскільки абсолютно поза межами будь-якому можливому пізнанню. Апофатизм, таким чином, стає гносеологічною основою містики й особливою формою переводу трансцендентного в іманентне. У свою чергу, терміном “трансцендентальний” середньовічна філософія позначила все те, що виходить за межі “іманентного” – чуттєвого досвіду й емпіричного пізнання світу. До них відносилися перш за все предмети релігійного й метафізичного пізнання. Схоластика розмежовувала іманентні і трансцендентні причини й дії: перші мають місце в самих об’єктах, інші – знаходяться за межами наявного буття.

З точки зору середньовічної схоластики, яка опирається на християнські догмати, повнотою буття володіє тільки Бог, який трансцендентний Світу й Людині.

У четвертому підрозділі другого розділу – ”Новий час: радикальне переосмислення ідеї трансцендентного” – доводиться, що в цілому представники західноєвропейської філософії заснували трансцендентний метод як апріорно-синтетичний спосіб пізнання. Однак докантівська філософія так і не змогла створити завершену трансцендентну філософію, у якій би доводилася й обґрунтовувалася активність людини як суб’єкта не тільки пізнання, але й цілеспрямування і практики.

Ми показуємо, що у Новий час проблема трансцендентального, іманентного й трансцендентного, в основному, розроблялася в межах сенсуалізму й раціоналізму. На противагу раціоналізму, сенсуалізм прагнув вивести весь зміст пізнання із діяльності органів чуття. Сенсуалістична філософія підрозділялась на два напрямки: сенсуалізм матеріалістичний (натуралістичний) і сенсуалізм ідеалістичний. Матеріалістичний сенсуалізм вбачає в чуттєвій діяльності зв’язок свідомості людини із зовнішнім світом, а в показниках його органів чуття – відображення цього світу. У свою чергу, ідеалістичний сенсуалізм бачить у чуттєвій діяльності якусь самоіснуючу сферу свідомості. Раціоналістична філософія також досліджувала ідею трансцендентного. Зокрема, в розробку трансцендентного принципу ”cogito” суттєвий внесок здійснив Рене Декарт, який одним із перших європейських мислителів заснував активність людського Я і тим самим активність процесу людського пізнання в цілому. На прикладі декартівської філософії зробили висновок про те, що формування трансцендентного могло здійснюватися тільки на основі формування антропологічної філософії. Стверджуючи в акті ”cogito” трансцендентальну єдність аперцепції, Декарт прагнув окреслити контури суб’єктивно орієнтованого (тобто власне людського) світу.

Третій розділ – ”Трансцендентальні структури свідомості як витоки релятивістської трансформації метафізики. Трансцендентні інтенції у філософії ХІХ – ХХ століття” – присвячений критичному аналізу ідеї трансцендентного в західноєвропейській філософії ХІХ-ХХ ст. та російській релігійній філософії як двох помірних стратегій сучасного дослідження ідеї трансцендентного та виявленню невимогливих інтенцій, які в них містилися.

У першому підрозділі третього розділу ”Ідея трансцендентного в західноєвропейській філософії ХІХ–ХХ ст.”автор доводить, що у класичній філософії були закладені основні напрями філософської думки, в межах яких потім відбувалося рішення основної гносеологічної проблеми – проблеми трансцендентної реальності. І.Кант найбільш чітко сформулював філософський задум трансцендентного – він у своїй філософській творчості був стурбований пошуком кордонів і меж пізнання, сприйняття, думки, поклавши початок самій традиції демаркації значень трансцендентного і трансцендентального. І. Кантом введено три апріорних шари: трансцендентальний – апріорний шар існування умов пізнання; трансцендентний – апріорний шар існування трансцендентальних істот” (Бога, свободи, безсмертя); речей у собі – апріорний шар існування речей як таких.

Ми дійшли висновку, що в концепції Фіхте абсолютне ”Я” є трансцендентним для ”Я” емпіричного, але трансцендентне воно вже в дещо іншому смислі, ніж кантівська річ-у-собі. На відміну від гносеологічної трансцендентності, таку трансцендентність можна назвати онтогносеологічною. Абсолютне Я, як ноуменальне першоначало, перебуває не просто за межами, але до та поза всякими межами, і, отже, до та поза суб’єкт-об’єктної протилежності. Його непізнаність для суб’єкта зумовлюється його онтологічним статусом, який вищий будь-якої дуальності та визначеності.

У роботі підкреслюється, що метафізика Шеллінга заслуговує особливої уваги у зв’язку з його концепцією міфу й символу, які заклали основу якісно нових підходів щодо вивчення міфологічної свідомості. Введення категорії позасвідомого обумовлює логіку пошуку джерел “трансцендентного” в міфології й навіть в архаїчному ритуалі.

Здійснений у роботі історико-філософський аналіз ідеї трансцендентного в західноєвропейській філософії дозволив виявити, що у філософії ХІХ століття почалося відмежування трансцендентного від раціоналістичної метафізики, яке досягло свого апогею в нігілізмі Ф.Ніцше. Навпаки, К.Ясперс намагався довести за допомогою поняття філософської віри, що історично наростаюча деміфологізація свідомості та її раціоналізація не ведуть до розкладання смислу людського існування. Необхідно лише допущення трансцендентного досвіду й тоді скептицизм отримає функціонально позитивне призначення, указуючи не на ніщо, завершуючись тим самим у нігілізмі, а на дещо, хоча й раціонально незбагненне.

У другому підрозділі третього розділу – ”Онтологія трансцендентного в російській релігійній філософії” – виявлено, що російська метафізична філософія намагається відійти від номіналізму й повернути словам їх сутністний онтологічний зміст. Російські філософські школи приходять до осмислення тексту як посередника між людиною й реальністю (у тому числі трансцендентною реальністю). Критика С.Франком феноменології Е.Гуссерля полягає в тому, що Гуссерль розглядає свідомість як замкнений у собі взаємозв’язок буття, у який ніщо не може проникнути, і з середини якого ніщо не може вислизнути.

Будучи автономною сферою, світ свідомості у феноменології не має ніяких характеристик реального або трансцендентного світу, для нього є істотною тільки усвідомлюваність і уявність, тобто інтенціональність. Свідомість знаходить у собі джерело своєї достовірності.

Свідомість уявляється Франком не як замкнена сфера, а як пучок променів, що падає на дійсність, що протистоїть їй. Інтенціональність у Франка є направленість не на зміст чистої свідомості, як у Гуссерля, а на трансцендентний предмет, буття як таке.

Доведено, що процес пізнання характеризується С.Л.Франком як актуалізація потенціального, причому, основою пізнавального процесу слугує сприйняття, а не дискурсивне мислення. Пізнання здійснюється не через активність суб’єкта, а в акті самозаглиблення – через активність направленої на суб’єкт реальності. Потенціальність у С.Л.Франка – найважливіша фундаментальна характеристика абсолютної реальності. Дякуючи своїй безкінечній потенціальності, реальність і виявляється незбагненною, але ця незбагненність, як видно із наведених вище висновків Франка, не є тотожною непізнаваності кантіанської речі-в-собі, відмежованої горизонтом трансцендентального суб’єкта. Подібна установка споріднює вчення Франка з фундаментальною онтологією М.Гайдеггера.

У четвертому розділі – ”Символічно-містична онтологія трансцендентного” – приходимо до висновку, що трансцендентне не піддається логіці раціонального дискурсу. Саме тому сучасна філософія звертається до дослідження трансцендентного в символічно-містичних вимірах.

У першому підрозділі четвертого розділу ”Трансцендентність та проблема символу в історії філософії” нами показано, що символічний світогляд полягає у сприйнятті реальності як символу, що вказує на певне інобуття. Символ є найбільш адекватною формою змісту трансцендентного, оскільки виникає при необхідності виразити неопредмечений зміст. Незалежно від походження символів, подальше їх використання передбачає поступову стабілізацію значень. Одні символи стають замінниками певних об’єктів і подій, схем і послідовностей. У таких символів є референти у зовнішньому світі. Інші символи покликані замінити об’єкти, які не можуть бути виявлені чуттєвим шляхом. Такі об’єкти можуть бути висвітлені тільки через символи, де символи розглядаються в контексті внутрішнього потаємного, позасвідомого зв’язку між символом і символізуючим. Символізм лежить в основі міфологічного світосприйняття і, піддавшись філософській рефлексії, стає засобом репрезентації містичного знання.

Релігійний образ покликаний символічно подати зміст трансцендентного: дещо непредметне, аморфне, неоднозначне, що можна виразити лише знаками, символами. Тому формою, що адекватно виражає невисловлюване, стають релігійні притчі, міфологеми, алегорії, заповіді.

Здійснений у роботі історико-філософський аналіз ідеї трансцендентного дозволив виявити, що філософсько-теологічні школи наділяють символ надзвичайною природою та ”анагогічним” (направленим до трансцендентного) змістом. З одного боку, символ умовний, тобто має багатоваріантні інтерпретації. З іншого боку, символ не може довільно створюватися й замінюватися, його зміст об’єктивний, а форма ”притаманна змісту по суті” – це вказує на те, що символ не може бути лише умовним. Отже, у символі діалектично сполучається аморфність, розмитість і однозначна жорстка відповідність вираженому об’єкту. Аналіз ідеї трансцендентного показує, що вираз трансцендентного мовою загальнодоступних предметних значень є ускладненим, однак подібного роду дослідження знаходить спосіб своєї репрезентації у символах. Трансцендентне, загалом, передбачає, що можливість трансляції духовного знання через особливу символіку зумовлюється тим, що символ має властивість ”подвійної направленості”: будучи способом маніфестації необ’єктивованої й неосяжної реальності (або, за термінологією аналітичної психології, – позасвідомого) у людській свідомості, символ, як смисловий гештальт (який може виражатися не тільки в зоровому, але й в інших модальних сприйняттях) здатний виявляти вплив на людину, проймаючись психікою безпосередньо, інтуїтивно, тобто минаючи рівень свідомої інтерпретації і сприяючи тим самим досягненню неординарних станів свідомості.

У другому підрозділі четвертого розділу – ”Трансцендентні виміри в містичній філософії” – розкрито, що особливість містичного пізнання полягає у його нерозривному зв’язку з перетворенням всієї людської сутності й усвідомленням людиною своєї ірраціональної, необ’єктивованої основи. Вважаємо, що пізнання в містицизмі служить меті подальшого освоєння трансцендентного, що, у свою чергу, зумовлює „чистоту й достовірність знання. Містичне перетворення людини, як передбачає ряд учень, зокрема, буддизм, веде до свободи від шаблонів сприйняття та об’єктивуючого конструювання значень, хоч таке конструювання все ж необхідне з метою комунікації і трансляції знання в рамках спілки адептів.

Розрізнення методологій містичного освоєння трансцендентного полягає у способі трансляції досвіду, що зумовлено взаємозалежністю знання й особистісного перетворення в містицизмі. Крім того, існує онтологічний аспект цієї методологічної відмінності, що можна, на наш погляд, виразити у порівнянні двох таких максим: якщо для раціонального пізнання цінним є те, що достовірне, а достовірним те, що є об’єктивованим, то для містичного – достовірним є те, що цінне, а цінним є те, що веде до свободи від об’єктивації і будь-якої зумовленості, але це не означає абсолютного пізнання реальності в раціональному смислі. Отже, у вищих формах містицизму метою є не істинність і достовірність, а свобода від детермінації дійсністю. Містицизм взагалі передбачає знаходження свободи в трансцендентному, але це не означає абсолютного пізнання реальності, як воно розуміється в раціональному мисленні.

У висновках дисертації сформульовані основні підсумки дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи; окреслюються перспективи подальшої розробки цієї теми.

Проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки:–

ідею трансцендентного доцільно розглядати в контексті структури менталітету, яка зберігає специфіку базисних культурних змістів, що не зводиться до чогось раціонально вираженого, а завдає певний горизонт значень. Ідея трансцендентного є мінливою і залежить від ментального горизонту позитивності; –

застосування феноменологічного методу уможливило виявлення культурно-онтологічних підстав ідеї трансцендентного, її смислу та умов існування. Упровадження феноменологічної дескрипції дозволило ретельно описати формування ідеї трансцендентного у свідомості;–

формування ідеї трансцендентного пов’язане зі становленням суверенності індивідуальної свідомості. Дослідження ідеї трансцендентного як цілком усвідомлена традиція філософування розпочинається з того, що за всіма метафізичними, натурфілософськими, теологічними та іншими теоретичними будовами виявляється дія антропологічної константи;–

уявлення про трансцендентне може виникнути в світогляді, де виявляється будь-яка дихотомія в гносеологічному, онтологічному або аксіологічному аспектах;–

текст може виступити і як результат побудови словесної моделі трансцендентного (створення словесної категоріальної схеми у філософії або цільного образу дійсності в художній літературі), і як вихідна точка в осягненні смислу трансцендентного;–

аналіз ідеї трансцендентного показує, що вираз трансцендентного мовою загальнодоступних предметних значень є ускладненим, однак такі дослідження знаходять спосіб репрезентації у символах. Варто розрізняти інтелектуально сконструйовану картину світу в раціональному пізнанні й символічну модель буття, яка виконує певні функції в ірраціональному пізнанні. Між раціональною картиною світу й символічною моделлю буття можуть існувати відповідності, що підтверджує ідею про наявність єдиного смислового поля, у якому формуються системи понять різноманітних форм духовної культури; –

людина не може вийти за межі мислення, залишаючись у тих же рамках дискурсивного мислення. Цю межу можна уявити як образ горизонту, що неухильно віддаляється з кожною спробою наближення до нього. Звернення у філософії до абсолютного буття або „чистої свідомості” знімає її лише умоглядно. Отже, пошуки шляхів подолання гносеологічної обмеженості приводять до дослідження такої форми духовної культури, як містицизм.

Основні теоретичні положення і висновки дисертації представлені в публікаціях автора, які надруковані у фахових виданнях:

1. Мельник В.В. Переосмислення трансцендентності буття в ракурсі постмодерну // Мультиверсум. Філософський альманах. – Вип. 41. – К., 2004. – С.90-100 (0,6 др.а).

2. Мельник В.В. Человек и его общение с собой // Наука. Релігія. Суспільство. – № 3. – 2003.– С.261-266 (0,5 др.а).

3. Мельник В.В. Окультизм у філософській парадигмі // Мова і культура. – Вип.6. – Т.1. – К., 2003. – С.62-66 (0,6 др.а).

4. Мельник В.В. До проблеми трансценденції у контексті онтологічного горизонту культури // Мультиверсум. Філософський альманах. – Вип. 50. – К., 2005. – С. 183-192 (0,5 др.а).

5. Мельник В.В. Ідея трансцендентного в античній філософіїї // Ноосфера і цивілізація. – Вип. 3(6). – Донецьк, 2006. – С. 21-27 (0,6 др.а).

Статті та публікації в інших виданнях:

6. Мельник В.В. Трансцендентність окультизму в ієрархічності світобудови // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Донецьк, 2003. – С.202-204 (0,2 др.а).

7. Мельник В.В. Містична трансценденція в онтології людини. Онтологія людини. Навч. пос. – Слов’янськ, 2004.– С.189-209 (1,0 др.а).

8. Мельник В.В. Містицизм в українській філософії // Матеріали І загальноуніверситетської конференції молодих вчених “Дійсність, думка, дослід”.– Слов'янськ, 2004. – С.– 119-121 (0,2 др.а).

9. Мельник В.В. Антрополого-містичні інтенції в езотеричній філософії // Антропологічні виміри в езотеричній філософії. – Слов'янськ, 2005. – С. 117-134 (1,0 др.а).

10. Мельник В.В. Релігія та вільнодумство у вияві людської духовності // Релігієзнавство. Навч. пос.– К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 229-241 (1,0 др.а).

Анотації

Мельник В.В. Історико-філософська інтерпретація ідеї трансцендентного: методологічні підходи та експлікації. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 – історія філософії. – Слов’янський державний педагогічний університет, Слов’янськ, 2006.

Дисертацію присвячено дослідженню ідеї трансцендентного. У дисертації осмислюється проблематика ідеї трансцендентного на основі вивчення робіт провідних європейських філософів. У дослідженні доведено, що методологічно-коректна постановка цього питання вимагає переосмислення класичної ідеї трансцендентного під кутом зору феноменологічної онтології людського буття. Сучасні методологічні основи дослідження ідеї трансцендентного полягають у залученні її до горизонту значень, що онтологічно визначає спосіб буттєвості трансцендентного в пізнанні та виявляється історично мінливим.

Методологічна специфічність ідеї трансцендентного полягає в неможливості звичайних об’єктивних фіксацій і описань трансцендентного, що зумовлено самим характером існування трансцендентного як мислительного поля, котре знаходиться в міжсуб’єктних відносинах, наявно розташовується між суб’єктом і об’єктом пізнавальної діяльності. У зв’язку із цим розглядаються символічні, перетворені форми свідомості всередині системно побудованої діяльності, що дає можливість тлумачити ідею трансцендентного в онтологічному вимірі.

У зв’язку з цим акцент робиться на розумінні трансцендентного як сукупності смислів, які не дивлячись на різноманітність шляхів осягання, виражають певні аспекти обмеженості нашого світу.

Ключові слова: трансцендентне, трансценденталії, трансцендентальне, культурно-історична парадигма, структура менталітету, базисні культурні змісти, містика, символ.

Мельник В.В. Историко-философская интерпретация идеи трансцендентного: методологические подходы и експликации. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 – история философии. – Славянский государственный педагогический университет. – Славянск, 2006.

В диссертационном исследовании осмысливается и анализируется проблематика идеи трансцендентного на основе изучения работ ведущих европейских философов. В диссертации доказано, что новая теоретико-методологическая стратегия анализа идеи трансцендентного требует переосмысления классической теории трансцендентного как сферы высших запредельных ценностей в контексте постметафизического его понимания. Автор исходит из того, что идея трансцендентного выходит за грань исторически ограниченного явления немецкой классической философии и представляет собой одну из центральных линий развития западноевропейской философии.

В диссертации раскрыты детерминантные культурно-онтологические и философские истоки, которые оказывали содействие установлению феноменолого-онтологического и антропологического истолкования идеи трансцендентного.

В диссертации на основании анализа генезиса и современной представленности идеи трансцендентного в культуре доказано, что трансцендентное проявляется через имманентное и определенные символические конструкции, которые не могут быть концептуально завершены.

В целом представители западноевропейской философии обосновывали транцендентный метод как априорно-синтетический способ познания. Однако докантовская философия так и не смогла создать завершенную трансцендентную философии, в которой бы доказывалась и обосновывалась активность человека как субъекта не только познания, но и практики.

В работе проанализировано соотношение понятий “трансцендентное” и “трансцендентальное” путем их семантического различения, выявлена функциональная взаимосвязь между соответствующими феноменами и их онтологическая дифференциация. Проведен структурно-функциональный анализ трансцендентного как процесса самоидентификации в горизонте общезначимого и индивидуального.

Анализ идеи трансцендентного, проведенный в диссертации, показывает, что выражение трансцендентного языком общедоступных предметных значений явлается затруднительным, но подобного рода исследования находят способ своей репрезентации в символах.

Исследование различных подходов к идее трансцендентного подтверждает тот факт, что философский символизм, согласно которому воспринимаемая реальность представляет собой символ, код, указывающий на определеную скрытую сущность, возник в результате рефлексии над мифологической символикой в период формирования философского мышления и является характерным как для западной, так и для восточной культурных традиций.

Использование в диссертации онтологической интерпретации трансцендентного позволило осуществить идентификацию и теоретическую реконструкцию разноплановости идеи трансцендентного как совокупности духовных смыслов в бытии. В диссертации показано, что трансцендентное полагается в онтолого-лингвистической плоскости, находящейся в определенном антропологическом горизонте.

Реконструкция трансцендентного с точки зрения гносеологии, аксиологии, онтологии и онтогносеологии позволила выявить трансцендентное как совокупность смыслов, которые показывают ограниченность человеческого познания и дают возможность идентифицировать идею как философскую категорию обозначающую специфически человеческую способность к самосовершенству и самоопределению, к выходу за пределы своего наличного бытия.

Ключевые слова: трансцендентное, трансценденталии, трансцендентальное, культурно-историческая парадигма, структура менталитета, базисные культурные смыслы, мистика, символ.

Melnik V.V. Historical-philosophical interpretation of the idea of the transcendent.: methodological approaches and explications. – Manuscript.

Thesis for Candidate’s degree in Philosophy by specialty 09.00.05. – History of Philosophy. - Slovyansk State Pedagogical University. – Slovyansk, 2006.

The dissertation is dedicated to the scientific research of the idea of the transcendental, based on the analysis of works by the most prominent European philosophers. In the dissertation it is proved that methodologically correct approach to the problem requires that the classical idea of the transcendental is to be interpreted in the context of phenomenological ontology of human existence. Modern methodological basis of researching the idea of the transcendental provides an opportunity to refer it to the horizon of knowledge which determines the mode the transcendental appears in the cognition and defines it as historically changeable.

Accordingly the transcendental is understood as a set of meanings which are communicated through different ways of cognition and express certain aspects of boundaries of our world.

The key-words: the transcenden, the transcendental, a cultural-historical paradigm, structure of mentality, basic